Тренд пошуку "ВЕЛИКОБРИТАНІЯ 1"

Економіка оборонних витратУ 2024 році світові оборонні витрати сягнули $2,44 трлн, що на 6,8% більше у реальному вимірі, ніж торік. Головними драйверами зростання стали НАТО, Китай, Індія та країни Східної Азії.Ізраїль витрачає понад 8% ВВП на оборону. Німеччина та Японія радикально збільшують бюджети й переглядають обмеження, які існували з часів Другої світової війни.У 2025 році країни НАТО домовилися про підвищення базових ооронних витрат до 3,5% ВВП, з додатковими 1,5% на інфраструктуру, кіберзахист та промислову стійкість. Якщо ці рієнтири буде реалізовано, річні видатки Альянсу зростуть більш як на $800 млрд до 2035 року порівняно з довоєнним рівнем. Ці ресурси зрештою витрачатимуться на зброю і збройні сили. Але коли ресурсів багато, важливим стає те, як саме вони витрачаються на зброю і збройні сили. Частина грошей передбачувано йде на швидке створення робочих місць і інші негайні економічні ефекти, які сприяють суспільній підтримці поточних витрат на оборону. Режим влади в РФ перетворив цей аспект на головний, створюючи нові соціальні шари лояльних владі бенефіціарів війни. Подібно використовує оборонні витрати КНДР, залишки іранських проксі і певною мірою сам Іран. Провідні країни світу, зокрема G7 і Китай, хоча зважають на безпосередній економічний ефект у вигляді створення робочих місць, використовують оборонні бюджети передусім як інструмент технологічної конкуренції та економічного розвитку. За структурою витрат можна відрізнити країни, які готуються до воєн зараз, від тих, хто розраховує на довгострокову перевагу в технологіях і економічних можливостях. Війна, як видно з долі важкої бронетехніки і деяких інших видів озброєнь на полях боїв останніх кількох років, може значно звузити, навіть знецінити попередні інвестиції в оборону. Війна спонукає до швидких технологічних інновації, які дозволяють в ідеалі виробляти велику кількість одночасно прийнятно ефективної і максимально дешевої зброї. Водночас стратегічні інтереси розвитку вимагають інвестицій в більш коштовні військові технології які, надаючи конкурентні переваги мирного часу, можуть виявитись не найбільш ефективними на полі бою майбутнього. Заздалегідь цього не відомо, як ще п’ять років тому неможливо було передбачити, що у найближчій великій війні дрони знецінять важку бронетехніку. За умов, коли оборонні бюджети набувають значної економічної ваги, питання вибору зброї виходить за межі суто бойових характеристик і вартості виробництва. Ще одна важливе обставина. До останнього часу безпека й оборона не були важливими в ході переговорів про членство в Європейський Союз. Але у ситуації, коли оборонні витрати стають одним із важелів економічної політики, ці підходи можуть змінитися.Гроші на захистУ 2024 році світові видатки на оборону становили $2,44 трлн – на 6,8% більше у реальному вимірі, ніж у попередньому році. У перерахунку за паритетом купівельної спроможності сума перевищує 3,2 трлн доларів. Частка військових витрат у глобальному ВВП перевищила 2,3% – найвищий рівень з часів холодної війни.США залишаються провідним гравцем: оборонний бюджет сягає майже 900 млрд доларів, що перевищує 3% ВВП і становить понад 38% глобальних витрат у доларовому обчисленні. Значна частина цих коштів спрямовується у високотехнологічний сектор оборони всередині США. Американські високотехнологічні компанії також отримують замовлення з оборонних бюджетів інших країн завдяки імпорту ними озброєнь США. До 2025 року 23 з 32 країн НАТО подолали поріг у 2% ВВП на оборону. Критерій був узгоджений за довго до російської окупації Криму у 2014 році, але прорив у виконанні критерію стався після широкомасштабного воєнного нападу РФ на Україну 2022 року. На саміті НАТО в 2025 році було погоджено протягом 10 років довести видатки на оборону до 3,5% ВВП плюс 1,5% на суміжні сфери – інфраструктуру, кіберзахист, розвиток індустріальної бази. Якщо ці параметри будуть виконані, сукупні річні витрати Альянсу до 2035 року зростуть на понад 800 млрд порівняно з нинішнім рівнем.У 2024 році сукупні оборонні витрати країн Європейського Союзу та Сполученого Королівства досягли приблизно $457 млрд, що на 12% більше, ніж у 2023 році. Це найвищий рівень з початку 1990-х. За паритетом купівельної спроможності ця сума залишається дещо нижчою за воєнні витрати Росії. Але треба враховувати, що паритет купівельної спроможності не дає надійного розуміння потенціалу оборонних витрат, так саме, як номінальний курс, адже у споживчий кошик для обрахування паритету купівельної спроможності дрони і танки не включаються. Окремий паритет "військової купівельної спроможності" в публічних оцінках відсутній і навряд чи він взагалі обраховується. Так чи інакше, сумарні оборонні витрати ЄС і Сполученого Королівства за обмінним курсом вдвічі вищі за російські. Причому європейські оборонні витрати не створюють такого великого тиску на економіку, як російські. Темпи зростання європейських бюджетів відстають від російських, але вони високі: з 2014 року сукупний європейський бюджет оборони зріс майже на 50%. Підвищення європейських оборонних витрат до 3% ВВП дало б додатково щорічно $250 млрд, а до 5% – додатково $800 млрд.Політика оборонних витрат суттєво відрізняється для США і європейських країн. Пентагон спрямовує основні закупівлі на високотехнологічну продукцію. Відновлення старого виробництва є виключенням. Навіть поповнення арсеналів означає заміну менш технологічної більш технологічною зброєю в тому ж функціональному ряді. На розробку оборонних технологій у США щорічно виділяється порядку $100 млрд (12% військових витрат). Це на порядок більше в абсолютних цифрах, ніж в ЄС – до 10 млрд євро (2,5% сукупних військових витрат).Офіційний оборонний бюджет Китаю у 2024 році становив приблизно $230–250 млрд, однак із урахуванням позабюджетних витрат, програм подвійного призначення та прихованих субсидій реальні витрати могли перевищувати $300–400 млрд. У перерахунку за паритетом купівельної спроможності оборонні витрати можуть перевищувати $500 млрд. Частка оборонного бюджету у ВВП залишається стабільною і відносно низькою – близько 1,6–1,8%, однак з огляду на масштаб економіки абсолютні обсяги оборонних витрат є значними, другими після США. Оборонний бюджет Китаю збільшується щороку на 7–8% у реальному вимірі, не створюючи фіскального тиску на загальну макроекономічну стабільність.Військові витрати Росії у 2024 році сягнули приблизно $460 млрд за паритетом купівельної спроможності. Це на 42% більше, ніж у 2023 році. У номінальному вираженні сума значно нижча – до $150 млрд. Частка оборонного бюджету у ВВП РФ перевищила 7%, а у структурі державного бюджету становила майже 40%. У 2025 році російські воєнні витрати можуть сягнути 7,5% ВВП до  становитиме $200 млрд за номіналом і близько $ 550 млрд за паритетом купівельної спроможності. Різні моделі оборонного бюджету: що розповідають про країну Різні типи оборонних витрат дають різний економічний ефект. Витрати на особовий склад, матеріально-технічне забезпечення, закупівлі простих видів зброї, таких як масові типи боєприпасів, забезпечують боєготовність, але майже не впливають на довгостроковий технологічний розвиток. Капітальні інвестиції – закупівля високотехнологічних систем, розвиток військової інфраструктури – можуть забезпечити вищий рівень економічної віддачі. Найвищий ефект у довгостроковій перспективі дає фінансування досліджень і розробок, що стимулює інновації, зміцнює промислову екосистему та зрештою переходить у цивільний сектор через технології подвійного призначення.Найбільш швидкий соціально-економічний ефект дає створення нових робочих місць, завдяки зростанню оборонних витрат. Проте оборонне виробництво зазвичай менш трудомістке, ніж цивільна промисловість. Точна інженерія, довгі цикли розробки й цифровізація означають, що закупівлі не створюють значної зайнятості без додаткових інструментів промислової політики.Європейська комісія очікує, що оборонні інвестиції можуть створити до 500 тисяч нових робочих місць в ЄС до 2035 року. Йдеться як про прямі робочі місця у виробництві, так і про опосередковану зайнятість у логістиці та інфраструктурі. Однак це становить менш як 2% від загальної кількості зайнятих у промисловості ЄС. Безпосередній економічний ефект додаткових оборонних витрат в Європі не є самодостатнім для їх автоматичного виправдання виборцями. Потрібні політичні комунікації для усвідомлення громадянами європейських країн зростання безпекових ризиків і загроз.Зрозумілим для урядів, але непомітним для виборців, є ефект інвестицій в оборонні технології. За оцінками, зростання на 1% частки досліджень і розробок в оборонних бюджетах має ефект у підвищенням продуктивності оборонного виробництва на 8%. Цей ефект більш помітний суспільством у секторах подвійного призначення – матеріалах, енергетичних системах, електроніці, штучному інтелекті. При сталому фінансуванні оборонні інвестиції можуть виступати рушієм загальнонаціональних інновацій, підтримуючи суміжні цивільні галузі. За оцінками Єврокомісії, якщо 20% оборонного бюджету спрямовується на дослідження та розробки, кумулятивне зростання ВВП може сягнути 0,3–0,5% понад базовий сценарій до 2028 року, з тенденцією до подальшого зростання.Структура оборонних витрат відображає стратегічне бачення — як безпекове, так і економічне. Країни, які системно інвестують в оборонні дослідження, розробки й капітальне переоснащення, орієнтовані на довгострокове нарощування потенціалу у сенсі ширшому, ніж тільки оборона. Така структура витрат не орієнтована на ведення війни на виснаження, скоріше на виграш воєнно-політичному змаганні. У цьому сенсі вона ризикована. Але за розумного підходу промислова база, збройні сили і мобілізаційні ресурси матимуть гнучкість забезпечити перемогу і у війні на витривалість, якщо вона станеться.Натомість переважання витрат на утримання особового складу, закупівлю масових систем і забезпечення матеріально-технічних ресурсів означає або ведення війни на витривалість, або підготовку до ведення такої війни. Якщо це не імператив війни, яка не залишає інших варіантів, мобілізаційне використання воєнного бюджету може бути надійною стратегією тільки якщо вірогідність затяжної війни є високою, - будь то через власну політику такої держави, або ж через стратегічну ситуацію. В інших випадках, розумнішою стає структура воєнних витрат, орієнтована на розвиток. Інвестиції у воєнні технології мають тенденцію не згорати в умовах тривалого миру.Ця логіка пояснює як ірраціональне спалювання РФ своїх ресурсів, так і дивну, з огляду на російську загрозу, схильність США і Європи скоріше витрачати на власні технології, ще не перевірені війною, ніж інвестувати в українське виробництво, перевірене війною. Для мирного майбутнього США і Європи технологічний розвиток має значення, для РФ – ні. Мирне майбутнє РФ російським керівництвом просто не передбачене, тому воно спалюється прямо зараз заради влади над іншими країнами. Як нещодавно вирішив повідомити своїм підданим поточний російський лідер, він суворо дотримується батьківського правила "вимикати світло перед тим як піти".США є прикладом моделі безпеки, побудованої на інноваціях. 12% оборонного бюджету спрямовуються на дослідження і розробки. Понад 50% йде на капітальні інвестиції: розбудову інфраструктури і закупівлю сучасних систем озброєнь. Лише 35–40% бюджету припадає утримання військ. Така структура робить Пентагон ключовим замовником інновацій у в аерокосмічній сфері, електроніці, штучному інтелекті. Більшість європейських країн витрачають понад 60% на персонал і утримання, тоді як на дослідження і розробки припадає менше ніж 2,5%, що кардинально менше за США – на порядок за абсолютними показниками. Капітальні інвестиції коливаються в межах 25–30%, з виразною домінацією Франції, Німеччини, та Італії. Попри запуск таких інструментів, як Європейський оборонний фонд, SAFE, EDIRPA, інституційна фрагментація та конкуренція між національними виробниками обмежують ефект масштабу. Пріоритетом декларується розвиток високотехнологічних платформ і подвійного призначення, однак на практиці більшість спільних програм перебувають на ранніх стадіях. ЄС поступово переходить від компенсаційної логіки закупівель до стратегічної індустріальної політики, однак цей процес залишається незавершеним.Структура російського оборонного бюджету відображає логіку мобілізації. Понад 50% витрат припадає на зарплати, утримання та забезпечення особового складу. На дослідження і розробки виділяється близько 1%, що не дозволяє підтримувати технологічну модернізацію. Капітальні витрати становлять 30–35% і зосереджені на масовому виробництві систем для ведення війни виснаження – артилерії, боєприпасів, дронів, планеруючих бомб. Російський підхід не орієнтований на промислову синергію або інноваційні прориви: він забезпечує кількісну перевагу на полі бою за рахунок ресурсу, а не технології. У стратегічній перспективі така модель виснажує промислову базу і не створює довготривалого економічного ефекту. Але на короткій дистанції це створило впливові соціальні групи бенефіціарів війни, максимально лояльних від режиму путіна і, можливо, вже невіддільного від нього.Структурно оборонний бюджет Китаю зорієнтований на довгострокову модернізацію та розвиток індустріальної бази. Орієнтовно 6–7% видатків спрямовується на дослідження й розробки – з фокусом на сектори подвійного призначення, зокрема дрони, космос, штучний інтелект, напівпровідники та гіперзвукові системи. Ще близько 35–40% бюджету припадає на капітальні витрати: закупівлі нових платформ, розвиток інфраструктури, цифровізацію управління. Порівняно невелика частка витрат спрямовується на особовий склад і утримання. Це формує модель, в якій оборонні витрати слугують не лише цілям безпеки, а й інструментом технологічної та промислової модернізації. Китайська оборонна промисловість інтегрована в загальноекономічну стратегію, зокрема в рамках політики Made in China, що забезпечує прямий зв’язок між міліарною модернізацією, інноваціями й економічною конкурентоспроможністю.Логіка війкових витрат США, ЄС, РФ, КитаюІндикаториСШАЄС і Великобританія (сукупно)РФКитайОборонний бюджет$450 млрд$460 млрд (ПКС) $500 млрд (ПКС)Дослідження і розробки12%1%50% Логіка оборонних витратСтратегічна  перевага під час як війни, так і мируСтратегічна автономія, подолання фрагментаціїВійна на виснаження, створення лояльних бенефіціарів війниСтратегічний паритет із ЗаходомВузькі місця ЄС та переваги України "Ефективність-вартість" залишається ключовим критерієм вибору зброї, який диктується потребами фронту. Проте потреби фронту за досягнутого у світі рівня військових витрат, який ще не досяг максимуму, диктується не тільки фронтом, але й міркуваннями економіки і стратегічного розвитку. Збільшують видатки на оборону не тільки країни, які відчувають безпосередню загрозу, але й ті, хто вважають, що інвестувати стратегічний розвиток доцільно зокрема через інвестиції в оборону. Але використання оборонних витрат в якості драйверу технологічного розвитку і економічного зростання створює пастку. Війна, коли виникає, має тенденцію знецінювати попередні інвестиції в технології і вимагає нагального створення нових технологій. Хист до оборонних інвестицій не дає відповіді на питання, яким може бути поле бою відносно недалекого майбутнього. Тому головна вимога сил оборони до нової індустріальної бази оборони може полягати у тому, щоб забезпечувати гнучкість технологічного розвитку, адаптивного до непередбачуваності війни і стійкого до її руйнівних впливів. Однією з головних перешкод для технологічної віддачі оборонних витрат у Європі залишається фрагментація. Країни ЄС експлуатують понад 170 різних зразків ключових озброєнь, тоді як у Сполучених Штатах цей показник не перевищує тридцяти. Упродовж 2016–2022 менше 20% оборонних закупівель у ЄС здійснювалися в межах кооперативних програм. ЄС створив низку інструментів інтеграції. Проте вони поки що не змінюють загальну картину. Частка спільних проектів залишається низькою із майже повним зосередженням у Західній Європі, у той час, як країни Центральної і Східної Європи схильні шукати інвесторів і партнерів в оборонному виробництві ззовні. Вже створені колективні фінансові механізми гальмуються через адміністративну складність і відсутність співфінансування з боку національних урядів.Україна, порівняно з країнами ЄС, має очевидні переваги у виробництві озброєнь: нижчу на 30–60% собівартість та гнучкість у забезпеченні потреб фронту. Українська зброя краще перевірена війною, порівняно з європейською. Країни ЄС розширюють кооперацію з українською оборонною промисловістю. Крім того існує важливий логістичний фактор. Європейська оборонна екосистема залишається вразливою до вузьких місць у критичних ланцюгах – від вибухових речовин і метальних зарядів до чипів і оптики. Навіть у межах ЄС строки очікування окремих критичних компонентів становлять 24–36 місяців. Це ініціювало створення промислових коридорів із попередньо авторизованою логістикою та резервними виробничими потужностями. Україна, завдяки модульній виробничій базі та досвіду швидкого прототипування, має потенціал стати природним партнером у таких коридорах. Надання децентралізованих виробничих і тестових потужностей дозволяє знизити ризики та підвищити стійкість перенавантажених європейських ланцюгів.Однак орієнтація ЄС на стратегічний розвиток, а не на потреби війни, створює ризик, що Україну сприйматимуть лише як воєнну лабораторію та субпідрядника, а не як стратегічного партнера. Тому настав час для інституалізації відносин між Україною і ЄС оборонно-промисловій сфері. Через хронічну фрагментацію оборонного виробництва в Європі інституційну ініціативу має формувати Україна, вірогідно, з опорою на двосторонні формати.Для довгострокової інтеграції в європейський оборонно-промисловий простір Україні доведеться здійснити нормативну конвергенцію. Необхідно забезпечити відповідність виробників стандартам НАТО та ЄС, запровадити переконливі інструменти захисту інтелектуальної власності та узгодити експортний контроль України з режимами ЄС. Для доступу до колективних європейських інструментів фінансування оборонного виробництва має бути адаптоване українське законодавство про оборонні закупівлі.Оборонні витрати стають тестом якості державного управління. Найбільший ефект отримають не ті, хто витрачає найбільше, а ті, хто вміє спрямовувати кошти в галузі з високою віддачею, поєднувати безпеку з розвитком і закладати інновації в основу індустріальної стратегії. В цій новій парадигмі Україна має більше, ніж до війни – і може здобути більше, якщо буде створено відповідні інституційні рамки.Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики. 

Старий світ, в якому ми жили до 2022 року, світ цивілізації, світ європейський більшою мірою. Західний світ - він досі існує чи він уже перестав існувати і є лише якась ілюзія, тінь того, чого вже нема?Категорично цей світ не існує, його немає. Я висловив це в цій книзі, у ній є розділ, який називається "України №1, яку ми будували з 1991 року, немає". Є держава, але тієї України немає і вже не буде. І нам треба побудувати Україну №2 – це гасло цього розділу. Але це тільки що стосується України. Я хочу сказати, що в глобальному вимірі той світ, в якому мільярди людей звикли існувати, - світ більш-менш унормованих міжнародних стосунків, більш-менш безпеки, глобалізації, мільйони, мільярди людей подорожують, - він скінчився, на жаль, його немає.Але люди консервативні. Ми часто живемо в ілюзіях і за інерцією думаємо, що там залишилося, - ні, усе. Я можу це сказати, тому що я, як киянин, народжений у цьому місті 90 років тому, зустрів Другу світову війну тут, у Києві, у 1941 році. Я пам'ятаю прекрасно той день. І я зустрічав перемогу 1945 року теж тут, і прекрасно розумію: ми повернулися з Росії в 1944 році до Києва зруйнованого, ми ще зберігали пам'ять попередню довоєнного Києва, а його вже не було, уже все змінилося. І люди змінилися, і обставини, і саме місто.Його не було ні фізично, ні ментально, ні психологічно.Його не було ніяк. Почалося нове життя. Я називав окупації Києва: окупація більшовиками, окупація передвоєнна, воєнна - це німцями, вермахтом. Потім знову сталінська окупація - і вона, зберігаючи ті риси тиранічної червоної імперії, уже була інша, і все було інше.Ментальність людей - це неймовірні процеси. Я це бачив вочевидь, тому можу стверджувати, що зараз ми перебуваємо в новому стані і нам доведеться подумати, як цей новий світ побудувати, нову державу. Тому що ми любимо цю державу, ми любимо нашу країну, звичайно, але, відверто кажучи, ми ж розуміємо, що держава була побудована на корупції, держава була несправедлива до багатьох людей, політична корупція тут царювала, держава трималася на олігархах.Юрій Щербак, фото: radiosvobodaЯкщо ми повернемось до цього стану, ми не витримаємо - Україна не витримає конкуренції шаленої, яка буде в другій половині XXI століття.Чи є у світі люди - мислителі, політики, лідери думок, які взагалі бачать конфігурацію нового світу? Чи, можливо, він уже є в них у головах, просто ми ще цього не знаємо?Ви людина, що безпосередньо брала участь у цьому процесі, який називався "позбавлення України третього у світі ядерного потенціалу". А чи не подумали американці, що після розпаду Радянського союзу Україна рано чи пізно повернеться до складу СРСР (у принципі, про це говорив і Єльцин, це не було якимось великим секретом), і вони спробували максимально зменшити ядерний потенціал Росії і Радянського союзу, можливо, в перспективі майбутнього за рахунок України. Чи була така мотивація у Штатів?Ні, у них була мотивація залишення Радянського Союзу горбачовського типу. Це абсолютно достеменно я знаю, бо я тут був тоді в центрі цих політичних процесів. Мені розповідали такі люди, як Строуб Телботт. Він був другою людиною, другом особистим Клінтона, і він брав участь у цих процесах. Що було величезною ілюзією і помилкою Сполучених Штатів - вони весь час живуть в ілюзіях. Це країна ідеалістична, яка не розуміє багатьох процесів - відверто треба казати.У них було гасло тоді, коли я був послом у Вашингтоні, - Russia First. Вони мене викликали щотижня, я ходив, як на роботу, в Держдепартамент, у Раду національної безпеки, - вони мене навчали, казали: от дивіться, пане после, у Москві такі процеси, така демократизація. Вони повірили, що ліквідація комуністичної системи - це ліквідація тої Російської імперії, імперії зла, яка від часів Івана Грозного є величезною негативною, чорною силою. Вони в це повірили, потім уже Клінтон визнав це. Вони в той час перед розпадом Радянського союзу божевільно боялися, що ядерна зброя залишиться в руках так званих націоналістів. Це ж Буш закликав тут, у Києві, проти такого націоналізму самовбивчого, і що буде це погано дуже. Тому вони всіма силами підігравали Росії, аби забрати в нас ядерну зброю. Була навіть така ідея, і це серйозно обговорювалось, що вони могли провести спільну військову операцію десантну - Сполучені Штати і Росія - з окупації наших пунктів, де була ядерна зброя.Це при тому, що українська армія тоді налічувала приблизно мільйон військовослужбовців. У нас була Національна гвардія тоді, наскільки я пам'ятаю, і ми мали величезний арсенал бронетехніки, артилерії, авіація була, стратегічні бомбардувальники. Тому я думаю, що, якби вони на це зважилися, це була б війна значно більша, ніж та, що потім сталося.Я не певен, чи президент Кравчук дав би, я думаю, що блискавична операція з окупації цих західних українських міст, де зберігалася ядерна зброя, могла пройти. Але тоді, ви ж розумієте, з чого ми виходили, - усе ж починалося з Декларації про незалежність України. Там комуністи грали роль - націонал-комуністи, інша така категорія, і націонал-демократи. От коли вже була сформована формула, Іван Федорович Драч, великий український поет, але далеко не великий політик, сказав: "Давайте впишемо, що ми відмовляємося від ядерної зброї".Іван Драч, фото: umolodaЦе було сказано ніби в протидію доктрині радянській, що ми погрожуємо ядерною зброєю. І що ми нейтральна країна - це було вписано. Це трагедія, тому що потім Путін, росіяни всі на цьому грали весь час.Чорновіл був проти того, аби віддавати.Чорновіл був проти, але він тоді не був у центрі тих політичних процесів.Ці проблемні питання, які обговорюються і зараз, - якби Чорновіл, якби не віддали ядерну зброю. Якбитологія - це не наука, але ці теми дуже важливо обговорити, щоб закрити ці питання. Зараз такий час, коли треба говорити про непрості запитання і принаймні їх закривати або залишати відкритими й далі дискутувати. Україна - я не кажу українці, я не кажу я, ви, наші колеги, люди, які завітали до книгарні, винні в тому, що Путін вторгся повномасштабно в Україну?Ні в якому разі, це абсолютно визнана міжнародна формула: дві сесії ООН назвали це "нічим не спровокована агресія". Давайте комплекс меншовартості і нашої вини в цій війні відкинемо, тому що це чорна путінська пропаганда.Це нав'язана роль жертви.Ми абсолютно є віктимним об'єктом, тобто жертвою тої агресії. Вона не була спровокована. Вона тільки викликана маячними, божевільними теоріями російського фашиста Дугіна, який вплинув на Путіна, і почалася агресія.Ковальчука також.Переходимо до питання, яке зараз актуальне для українців: що далі? Ми чули коротку викладку розмови Путіна і Трампа. Ми дорослі люди, ви досвідчена людина, значно досвідченіша, ніж я. Ви значно більше знаєте і маєте досвід у політиці, в дипломатії, добре розумієте, що те, що було озвучене в пресі, - це навіть не п'ять відсотків із того, про що говорили Трамп і Путін. Ця розмова була досить серйозна, я думаю, конкретна і не завжди компліментарна, - мені здається.Але за фактом ми зрозуміли, що до перемир'я не домовилися, санкції Ліндсі Грема, найпекельніші, Трамп застосовувати наміру не має і якихось дій робити, які б вибили фінансові підпірки з-під путінської мілітарної машини й позбавили його можливості фінансувати війну, бо воювати він може вічно, теж. Питання лише можливості фінансувати війну теж не ставилося. І ми залишаємося зараз у ситуації невизначеності.Говоримо про 30-денне перемир'я, про можливу зустріч Зеленського і Путіна, але глобально що буде далі - ми не розуміємо. Війна триває, ресурси, допомога, підтримка - ну, ніби є, але знову ж таки ми не розуміємо, що далі. Що ви розумієте про ситуацію, де ми є і які можливі варіанти розвитку подій ви бачите?Пам'ятаючи про те, що ви сказали, власне, нас, українців, звичайно, насамперед цікавило, що буде з війною. Але я хотів, щоб ми ширше вийшли за рамки цього питання. Значить, ця розмова, яка відбулася між Трампом і Путіним, є геополітичною катастрофою для світу. Якщо все піде так, як було закладено в цій промові.Справа в тому, що під час цієї розмови Трамп, абсолютно виглядаючи слабким, нерішучим, просто партнером Путіна, який підігравав кривавому диктатору російському, звів Америку з п'єдесталу країни, як вони кажуть, кришталево чистого символу демократії, лідера демократії. Америка впала.Фото: gettyimagesІ головного захисника демократії.І головного захисника. І я скажу, що всі мої ідеали, моєї сім'ї, мого батька, під час війни який мені казав, що все, ми мріємо, що будемо з Америкою. Взагалі ця лінія проамериканська почалася від Михайла Грушевського. Він сказав, що Україна повинна дружити з Америкою. І все це впало під час цієї розмови. Трамп звів Америку. Я не знаю, коли вдасться Сполученим Штатам знову піднятися, я сподіваюся, я вірю, я хочу вірити, але те, що сталося, - це геополітична катастрофа. Світ позбавлений лідера, наймогутнішої країни економічно-мілітарного світу, яка стала союзником зони темряви і "материка зла". Материком зла я називаю, не віссю, а материком - це дуже важливо.Тут теж є розділ присвячений об'єднанню Росії, Китаю, Корейської Народно-Демократичної Республіки і Ірану, які об'єднані одними кордонами і мають спільні геополітичні інтереси.Давайте просто порахуємо ресурси цих країн. Я зараз не кажу про внутрішній валовий продукт. Я розумію, що Китай лідирує серед цих країн по внутрішньому валовому продукту. З іншого боку, у Сполучених Штатах Америки лише один штат Каліфорнія входить в п'ятірку найпотужніших за ВВП у світі, він випереджає такі країни, як Японія.Штат Каліфорнія на четвертому місці у світі. Штат Техас має ВВП більше, ніж багато розвинених країн, але ми розуміємо, що ці країни - це величезні ресурси, особливо Росія і Іран, Китай також певною мірою.І тут питання виникає Європи, Європейського континенту, європейської цивілізації, перш за все, західної цивілізації.Я якраз писав нещодавно про це в соціальних мережах - що треба згадувати, хто зупиняв можливі катастрофічні події в історії (у VIII столітті битва при Пуатьє, коли були зупинені магометани, у XVII столітті, коли була зупинена турецька навала на Відень, на початку століття, в кінці століття, у 1618-му, потім 1621-й, потім 1683-й. І це була Європа.І тут питання в тому, чи Європа здатна сьогодні прокинутися і знову стати мілітарною силою і стати на захисті західної цивілізації, західних цінностей. Чи не буде вона грати ту саму роль, в яку намагається грати Трамп, - умиротворення Путіна, як то кажуть, аби не гірше?Європа на сьогодні, в принципі, фрагментована. Вона залишилася на самоті. І те, що американський отой могутній "танк" був головним, а за ним ішли ті європейці, які не хотіли викладати гроші на оборону, - тепер все це скінчилося. Європі треба прийняти виклик Росії і "материка зла", за яким стоїть Китай - дуже важлива постать, дуже-дуже похмура постать.І зараз я бачу якусь надію в тому, що ці країни, а це могутні країни - Німеччина, Великобританія, Франція, Польща об'єдналися. Оце коаліція великої волі, і сили, і надії, які хочуть допомагати Україні.Звичайно, все ж таки європейські мудрі політики зрозуміли, що Путін - це величезна екзистенційна загроза не тільки для України, а й для Європи. І на цьому він не залишиться.Вони зараз особливо - я знаю, я весь час польськими подіями цікавлюся і живу в тих подіях, знаю все це, наскільки там вони дуже занепокоєні тією війною, що відбувається тут, в Україні, бо вони вважають, що це їхня війна. І це так є, Польща - прифронтова держава. Але вони бояться удару Білорусі і російських військ на Сувалки. А Сувалки - це знаменитий коридор, 100 км здається, по території Польщі до Калінінграда. Між Литвою по кордону іде лінія ця. Я хочу нагадати, що свого часу Маршал Жуков, плануючи превентивний удар Радянського союзу проти Німеччини, який не відбувся, Сувальський коридор назвав головним для просування Червоної армії на захід.Google mapsІ оцей причілок такий, цей коридор - це дуже вузьке місце. Вони туди зараз збільшили набагато кількість польських військ. Вони туди нагнали бойову техніку, вони бояться прориву там. І весь час Естонія - ну, ви ж розумієте, що там цей міст і там багато росіян в Естонії - вони бояться початку гібридної війни. НАТО може не відреагувати – НАТО зараз у стані грогі, як боксер після потужного удару.Фінляндія, яка лише вступила в НАТО, але…Фінляндія - це наш надійний друг, тому що багато в чому історія України і Росії нагадує їм зимову кампанію 1940 року, коли Фінляндія чинила опір. Я дуже цікавився цією історією і пригадую, що Маннергейм навчався разом і був другом Скоропадського. Вони служили разом, разом обидва стали генералами. Це дуже цікаво. Маннергейм був у Києві кілька разів. Варто було б знайти і найменувати вулицю Маннергейма. Це тверді люди.Друга країна, я її добре знаю, - Норвегія, яка, маючи спільний кордон із росіянами, дуже тверду політику проводить щодо України та її підтримки.На морі й на суші.Так. Це ж найбагатша країна світу.Казав Дональд Туск, якщо я не помиляюся, мовляв, давайте згадаємо, що нас, європейців, - 550 мільйонів - це членів Європейського Союзу. Ви сказали: Франція, Німеччина, Британія, Польща. Британія плюс-мінус 80 мільйонів, Німеччина плюс-мінус 80 мільйонів, Франція плюс-мінус теж десь 80 мільйонів, це вже виходить 240 мільйонів, Польща 35, там з українцями, можливо, під 40 мільйонів. Це виходить десь 280 мільйонів населення. Росія - плюс-мінус 130 мільйонів якщо в них є, це дуже добре. Просто треба це говорити європейцям: друзі, дивіться, вас лише кілька країн – а вас уже вдвічі більше, ніж росіян. Плюс є ще 20 мільйонів українців, з них мільйонна армія, яка пройшла такі пекла боїв, які не купиш нічим.Але кількість населення нічого не відіграє, якщо немає політичної волі. А вони не хочуть воювати. Звичайно, німецький бюргер за фрау Меркель, яка була агенткою Штазі і була на серйозному зв'язку з Путіним, прекрасно пив...А вже розкрито, що вона агентка Штазі?Я читав документи, яким вірю. Я просто дуже добре знаю історію ГДР, я там часто бував і уявляю собі. Німецькі друзі мені казали: вона ж була комсомолкою там, а батько її був головою пасторської якоїсь асоціації, але їздив весь час на Захід. Він був агентом Штазі - знайдені документи. А щодо неї я не знаю, чи є. Думаю, що є.Путін та Меркель, фото: gettyimagesІ от, уявляєте, той бюргер пив холодне пиво, дешевий газ ішов із Росії, і він повністю був як під наркозом російським. І, звичайно, там ще був один комплекс - я його назвав "комплекс Сталінграду". Німці після Сталінграду морально були просто зруйновані на два, на три покоління. Вони стали найбільш пацифістичною нацією в Європі й у світі. Вони навіть не думали про те, і я подумав: боже мій, яка... Ви уявляєте собі? Я прекрасно пам'ятаю німецькі "тигри", танки - я лазив по них, - "фердинанди", усю цю техніку могутню німецьку, але ніколи не міг подумати, що я благословлятиму німецьку техніку тепер, яку нам передали і яка захищає нас, яка бореться з російськими агресорами.Це отака зміна неймовірна, коли та країна, яка оголосила, що вона бореться з нацизмом, Росія, - вона стала нацистською країною. Оце книжка, присвячена цьому питанню - корінням і витокам російського рашизму.Етимологія рашизму.Так. Але ми вирішили зробити доволі сміливий крок. Тут серйозний текст, я досліджував усе явище рашизму. Воно унікальне, тому що всі явища негативні не мають національної приналежності. От скажімо, антисемітизм - ви ж не скажете, якої приналежності.Євреїв виганяли з Іспанії, з Англії.Так. Ясно, що це міжнародне явище. Нацизм – немає такого, що це німецький  нацизм. А тут рашизм від слова "Росія". Приклеївся цей, дуже вдалий, термін, який навічно, я думаю, за ними залишиться. Ми вирішили цей текст ілюструвати малюнками блискучого художника-карикатуриста Кустовського. Тут серйозний текст про те, що таке рашизм і всі його похідні й усі його проблеми. І тут же ідуть карикатури, дуже влучні. Це треба дивитися, це на гурманів, які дуже люблять.У книгарні Readeat уже є ці книжки і в інших.Я думаю, я сподіваюсь. Учора лишень була презентація цієї книги, так що, я думаю, що вона піде. Вона дуже гарна і як пам'ятка, мені здається, дуже важлива.Перш ніж ми перейдемо до розуміння майбутнього й узагалі здатності еліти української це майбутнє формувати, бо люди завжди здатні робити неймовірні речі, коли…Що ви елітою називаєте українською?А от ви зараз поясните. Ну, нехай це буде політична еліта, бо люди завжди здатні робити неймовірні речі, коли їх хтось за собою веде. Це як лівонська війна, яка тривала 30 років, а коли королем Польщі, Речі Посполитої став Стефан Баторій, він цю війну завершив на користь європейців. Питання лідера - воно дуже важливе. Мартел у Франції у VIII столітті, Карл Великий - тобто завжди має бути лідер.Але я хотів би от про що запитати. Якщо брати за основу відому формулу, що "політика - це продовження економіки, а війна - це політика іншими методами", чи бореться Росія за світ, де фактично панують енергоносії, такі як вуглеводні, нафта і газ? Бо в цьому світі їй комфортно, запаси вона має величезні, а зміни у світі можуть її фактично вивести за межі цивілізації, нормального існування і нормальної можливості заробляти гроші, зберігаючи абсолютну диктатуру у своїй країні і виснажуючи надра.Чи є ця війна також війною проти майбутнього технологічного прориву, зміни взагалі економічних стосунків і винайдення якихось нових можливостей, тому що "так нам жити зручно і ми хочемо залишити такий світ зручний"? До речі, і Китаю такий світ зручний, і Ірану. Тому що попри всі технологічні прориви, ми розуміємо, що фінансування ключове - це енергоресурси і загалом це надра.Я думаю, що те, що ви кажете, - це порівняно невеличкий фрагмент тої сили чорної, яку представляє Росія і заради якої веде війну. Не заради енергоносіїв, хоча дійсно їм треба продавати газ, нафту, це зрозуміло, але не це головне.Головне те, що Росія пішла ва-банк в лиці Путіна, тому що його ж попереджали багато політиків не починати цю війну. Він вліз у війну, з якої виходу він не має, не знає. І він не переміг і не переможе. Але логіка тої ситуації, в якій перебуває Росія, - продовжувати війну і розпочинати війну проти Європи.Іншої логіки в них немає. І їх, звичайно, тихо підтримує Китай, спільний кордон. Ви подивіться, який масив материка: спільний кордон із Кореєю, спільний кордон з Іраном. Там ще кілька країн уже примикають до цього "материка зла". І Росія веде відчайдушну боротьбу за минуле, вона тягне нас. Зараз узагалі тенденція світу повертатися в минуле.Фото: gettyimagesМи на переломному моменті перебуваємо. Я дуже люблю кіно, кінематограф, дивлюся багато фільмів і серіалів. Для мене таким знаковим є серіал "Гра престолів". Ми повертаємося туди. Де гра без жодних правил, де насильство, де злочини всякі, де зради - усе повертається в минуле, у середньовіччя. І Росія нас штовхає до минулого. Тому нам треба готувати проєкт майбутнього України й для світу. А у нас є такий проєкт, як ви думаєте?На Netflix я нещодавно бачив серіал, по-моєму, він називається "Черчилль на війні". Черчилль розумів, що якби вторгнення сталося в 1940 році в червні, як планував Гітлер, він говорив про те, що "навіть якщо ми будемо окуповані", не казав про перемогу - він розумів, що так може статися, але так не сталося. А потім Гітлер напав на Радянський союз, і Британія вела в основному війни на морі і в повітрі і фактично вистояла. Британія розуміла в той час, що важливо було вижити. Потім вона, звичайно, брала активну участь у логістичних шляхах для доправлення ленд-лізу зі Штатів до Радянського союзу. Україна зараз має, напевно, тверезо говорити, що нам треба вижити, хоча слова про перемогу, розпад Росії теж лунають.Який має бути зараз ключовий меседж від політичної еліти - номінальної, формальної, реальної політичної еліти до суспільства? Який реальний меседж, виходячи з того, що ми реально маємо, які в нас є ресурси, на що ми можемо реально розраховувати? Тобто якщо в мене зараз, скажімо, у гаманці є 500 гривень, я можу розраховувати на ці 500 гривень.Ви багатий дуже. У мене немає.Я не можу розраховувати на 3000 гривень зараз, бо в мене їх немає. Можливо, мені хтось їх дасть, а можливо, не дасть. Тому ми розраховуємо на те, що в нас зараз є. І от, виходячи з цього, який має бути меседж? Ми маємо вижити, зберегтися як незалежна суверенна держава, з правом ведення зовнішньої політики, зі збройними силами, можливістю і здатністю себе захищати, провадити зовнішні торговельні відносини? Чи ми далі маємо говорити про те, що ми маємо розвалити Росію, перемогти і що таке перемога? Ну, бо люди мають чітко розуміти, за що ми зараз б'ємося реально.Є така гумористична формула: журналіст Бабченко з ізраїльським автоматом на башті американського танку їде по Красній площі - і це символ нашої перемоги. Це абсурд і цього не буде. І ніякого параду перемоги в Москві не буде. Це перше. І треба це зрозуміти.Друге: ця війна настільки екзистенційна для нас, що те, що виставляє зараз Путін - усіма силами схиляє нас до капітуляції, - кожен українець повинен зрозуміти: капітуляція – і це місто прекрасне вмре і загине. Українці будуть винищені, вивезені у Воркуту, в інші табори в Росії. Будуть страшні процеси.Нам треба всіма силами сконцентруватися і не піддатися на капітуляцію і зберегти державу. Я розумію, я не такий прекраснодушний оптиміст, щоби кричати, що… Так, я знаю, що ми переможемо, моя книжка називається "Перемога - поразка України". Я вам покажу. Але справа не в тому - справа в тому, що ми повинні зберегти державу і перед нами стоїть можливість жахливого Брестського миру з жахливими втратами. І нас спонукає Трамп до цього. Ми повинні зрозуміти, що перед нами стане дилема, яка стала перед Леніним і Троцьким. Троцький заперечив мир і сказав: "Ні війни, ні миру", Ленін боровся за державність, за ті залишки, і він був правий.І нам треба думати про те, щоби державу зберегти. Не буде української держави - нас не буде, не буде народу, не буде культури, мови, нічого не буде. Оце треба зрозуміти. Це один із найпотужніших меседжів. Влада, по-моєму, взагалі не має комунікації з суспільством.Ну, я не буду тут займатися політичними всякими справами, але просто зауважу це. Я збоку спостерігаю, маю дуже багато джерел інформації, тому що відстежую українські - звичайно, всі ті, яким я довіряю, - джерела, ізраїльські щодня моніторю, польські, безперечно, американські і так далі. Тобто можу скласти собі об'єктивну картину, збоку видніше. І друге: звичайно, нам треба думати про майбутнє, про те, як ми будемо існувати в цьому світі після війни. Не зважаючи на те, які будуть умови.Ким ми будемо? Чи знову станемо ахметовським придатком, щоб продавати безкоштовно метал і все, і на цьому вся наша економіка, ну, і на аграрних питаннях. Ні. Або ми перебудуємо Україну так, що вона стане потужною в мілітарному сенсі дуже серйозно. Бачите, що в нас зараз із дронами робиться - ми попереду йдемо. Це дуже важливий компонент. І друге - це, скажімо, технології інформаційні і штучний інтелект.Ми повинні стати передовою нацією. А для цього треба поміняти формулу й зміст тої державності, про яку я казав - Україна №2 повинна зробити висновки з існування України №1 і побудувати нову державу.Ви казали про Брестський мир, хоча тоді це подавалося в принципі як успіх, як перемога певною мірою, бо Україна залишалася як держава, так?Так, Україна, в принципі, виграла – важко, ціна була непроста, але ми виграли, нас визнали як світову державу.Індія і Пакистан, де розгорівся конфлікт на Індостані, уже домовляються про розведення військ - тобто не спалахнуло. Ізраїль - там своя історія, воно на Близькому Сході це буде, але все одно це не така гаряча війна, яка була нещодавно тут, у центрі Східної Європи, фактично вона не зупиняється. Тобто, ми маємо розуміти, очевидно, що якби це залежало лише від України і Росії… Ну, Росія хоче воювати, вона хоче просто знищити Україну, ми розуміємо.Але Індія і Пакистан? Пакистан теж є фактично великою мірою залежний від Китаю. Не скажу, що це проксі, але багато великою мірою залежний. Там є своя історія - але там домовилися. А тут уперто нищаться міста, території, виснажуються ресурси, виснажується суспільство, і воно триває, і триває, і триває, і триває. І ти десь починаєш розуміти, що, очевидно, тут питання не лише в Україні і Росії. А в чому ще питання? Чому ця війна підтримується з боку Росії, перш за все, - ми обороняємося, ми не можемо не підтримувати, тому що ми інакше не виживемо. Чому війна підтримується тими, хто підтримує Росію?Питання перш за все в тому глобальному розколі світу, який відбувається на наших очах. Світ був єдиний, і ви пам'ятаєте ті часи, коли прекрасно Китай червоний і Америка співпрацювали. Китай був майстернею, чи заводом, для Сполучених Штатів. Там навіть прапори американські були китайського виробництва - і нікому нічого це не заважало. Це був такий світ минулого, якого вже немає і не буде. Зараз іде розкол.Я не виключаю, що буде дві організації Об'єднаних Націй - північна і південна. Я не виключаю, що, по-перше, всі ці інститути часів Другої світової війни, отого ялтинсько-потсдамського миру, будуть ліквідовані, вони вже застаріли. І буде щось нове, ну, може бути світ розколотий на дві частини. Бо світ тиранії, світ авторитарної системи - такої, як у Китаї, в Ірані, в Росії, - він хоче перемагати, він хоче диктувати свої умови.Трамп мав величезну історичну можливість поставити Путіна на місце. Він міг відділити Путіна з його параноїдально-маніакальними ідеями, тому що Путін багатьом заважає і в Росії, бізнесу насамперед. Трамп міг ізолювати його, так зробити, щоб бізнес би потім прибрав Путіна заради якоїсь мирної розв'язки. І це було б непоганим рішенням.Фото: gettyimagesТрамп пішов назустріч Путіну. Трамп фактично посилив війну цю, він підлив оливи до вогню і ми не знаємо, чим це все скінчиться. Взагалі моя ідея, що зараз іде Третя світова війна. В нас вона реально гаряча. В глобальному світі вона вже в різних іпостасях існує і розвивається. І не вистачає, на щастя, не дай боже, якщо так станеться, якогось остаточного вибуху, коли почнеться вже глобальна бійня, і може проєкт людства закінчитися на цьому. Ми стоїмо перед величезними викликами. І сьогодні від української еліти, якщо вона є, то хто поведе, хто лідер, куди нас поведуть, чим? Якщо буде так, що буде перемир'я і на другий день знову хороші русскіє з'являться, російська мова знову спалахне тут в Україні, і ми ніби зробимо вигляд, що нічого не було, - це буде наш крах.Я чітко розумію, що сучасна Росія - це вже останнє проявлення оцієї Московії, народженої ще якимось Калитою, чи Василієм III, чи кимсь ще. Це вже остання така найогидніша її проява. Порівнювати Росію зараз і Росію навіть кінця XIX століття неможливо, тому що це просто вже карикатура - там ні культури, нічого нема взагалі.Але чи Путін дійсно настільки знекровив, вичистив все цивілізаційне, якесь розумне, хоч мінімально спраглих до якихось змін на Росії, що ця Росія, як би їй ці заклепки не забивали, вже не рвоне? Це вже все, це вже істота така, державне утворення, яке вже не те що не рвоне - воно якщо і рвоне, то лише саме себе лайном заллє.Це дуже складне питання. Я не маю відповіді. Усі наші ілюзії ви пам'ятаєте: почнеться війна, росіяни знесуть Путіна, оскільки неможливо це все, - ми ж вірили, що це неможливо. І тепер ми переконалися, що глибинний народ 85% підтримує Путіна. І тому важко сказати, що відбудеться якась там смута чи бунт, але я вірю, що там процеси підуть руйнівні. Росія не зможе після цієї війни оговтатися. Все одно вона програла цю війну. Незважаючи на якісь тактичні перемоги, захоплення наших територій і так далі, вона програла за великим рахунком цю війну. Вона вже довела, що вона безсила, і що збройні сили слабкі, і так далі. І тому, звичайно, я думаю, що там почнуться процеси - можливо, не одразу. Але це як ланцюгова реакція - повільно, повільно, а потім буде вибух.Так що я з вами тут можу погодитись. Але нам треба думати про Україну. Бо ви знаєте, якщо там почнеться щось типу громадянської війни, мільйони людей підуть на нашу територію - біженців російських. І нам треба вже й про це подумати. Нам просто треба будувати ту лінію ізоляційну на кілька десятків років від Росії, як від джерела чумної інфекції.Ми зараз у такій точці сингулярності, коли може статися вибух, і як воно далі буде, невідомо напевно. Один історик відомий сказав дуже добре, що російському народу (не російському - московському народу, це ще в часи царату) простіше уявити Московію без народу, ніж Московію без царя. І психологію цих людей треба розуміти. Я придбав собі книжку "Як зрозуміти Росію", я вважаю, що кожному треба читати ваші книжки.Яким ви бачите - і це має бути відчуття ваше, яке з досвіду виходить, з вашої душі, з вашого розуму і розуміння ситуації також - на найближчу перспективу або на середньострокову майбутнє України і місце України в новому світі?Перш за все, Україна себе затвердила вже як одна з провідних країн світу. Я колись написав книгу "Україна в епіцентрі світової історії". Ніхто тепер не має права казати з позиції нашої упослідженості, нашої меншовартості, що от ніхто у світі не знає Україну - знають в усьому світі абсолютно, від Африки до Аляски - всюди знають Україну. І це дуже важливо.Нам треба буде зберегти цю роль України як фронтира, як тої країни, яка протистоїть тій навалі орків, чумній цій інфекції, як було під час монголо-татарської навали. Нам потрібно Україну залишити як важливий компонент європейської безпеки, без якої не можна буде існувати. І нам важливо залишити Україну демократичною, щоб вона насправді стала європейською. Нам ще дуже далеко до європейськості, але в нас є, звичайно, прогрес, і ми повинні затвердити оцю нову Україну, яку я називаю "держава №2", ми повинні будувати сьогодні вже в планах і провести широкі дискусії громадські. Це дуже важлива передумова.У Писанні є слова про Люцифера, що зійде й поставить престол свій на краю півночі. Я собі подумав: ну, я тепер розумію, де стоїть престол Сатани, - очевидно, на краю півночі, там, де Росія. Тому що іншої, ніж оця якась метафізична, інфернальна, природи цієї держави для мене немає. Тоді ми маємо бути природою світла, а світло завжди долає темряву. Дякую за те, що ви це світло несете. 

Це позика, яка буде виплачена за рахунок прибутку від заморожених російських суверенних активів у ЄС

Про це й не тільки писали світові ЗМІ станом на ранок 14 січня.Як російські агенти намагаються використовувати рідних українських військовополоненихПро те, як російські агенти намагаються маніпулювати рідними та близькими полонених українських захисників, BBC розповідає на прикладі дружини військового Світлани.Світлана каже, що ніколи не думала про зраду своєї країни, "ні на мить"."Мій чоловік ніколи б мені цього не пробачив", – каже вона під час розмови у їхній домівці.Жінка вже понад два роки чекала на звістку про свого чоловіка Діму, військового медика, захопленого в полон Росією, – коли раптом їй зателефонували.Голос на іншому кінці сказав їй: якщо вона зрадить Україну, Діма може розраховувати на краще ставлення до себе у в'язниці або навіть на дострокове звільнення."Мені зателефонували з українського номера. Я взяла трубку, чоловік представився Дмитром, – згадує Світлана. – Він говорив з російським акцентом. Він сказав: "Ти можеш або спалити військкомат, або підпалити військову машину, або зробити диверсію в електрощитовій Укрзалізниці"".Невідомий запропонував ще один варіант: розкрити розташування найближчих підрозділів протиповітряної оборони – життєво важливих військових об'єктів, які захищають небо України від російських безпілотників і ракет.Після того як співрозмовник виклав свої умови, Світлана каже, що згадала інструкції, які українська влада роздала всім сім'ям на випадок, якщо до них звернуться російські агенти: виграти якомога більше часу, записати й сфотографувати все, що відбувається, і повідомити про це.Світлана повідомила про це і зробила скриншоти повідомлень. СБУ наказала їй затримувати росіян, поки вона проводить розслідування. Тому вона удала, що погодилася підірвати місцеву залізничну лінію.Жінка поділилася записами розмов, зроблених через застосунок telegram, із BBC. Під час розмови так званий Дмитро дає інструкції, як приготувати і підкинути пляшку з запалювальною сумішшю. Він також навчив Світлану, як перевести телефон у режим польоту, коли вона буде за 1-2 км від наміченої цілі, щоб уникнути перехоплення її сигналу вежами мобільного зв'язку, які можуть бути використані слідчими."Ви знаєте, що таке релейна коробка? Сфотографуй її. Це має бути мішень для її підпалу, – пояснив агент, який зажадав доказів виконання завдання. – Напиши на папірці сьогоднішню дату і сфотографуйся з цим папірцем".Натомість сказав, що може організувати телефонну розмову з її чоловіком або доставити йому посилку.Пізніше співробітники СБУ повідомили Світлані, що чоловік, з яким вона розмовляла, дійсно перебуває в Росії, і їй слід припинити контакт. Світлана сказала Дмитру, що передумала."Тоді почалися погрози, – розповідає Світлана. – Він сказав, що мого чоловіка вб'ють і я його більше ніколи не побачу. Кілька днів він дзвонив і казав: "Твого чоловіка катують, і це твоя провина!""На запитання журналістів щодо її тривоги, чи він може виконати погрози нашкодити Дімі, жінка сказала, що могла тільки молитися."Одна частина мене говорила: "Ця людина не має ніякого відношення до полонених". Інша частина запитує: "А що, якщо він дійсно може це зробити? Як я буду жити з собою?" – ділиться вона.В СБУ пояснили BBC, що співпраця з російськими агентами "жодним чином не полегшить становище ув'язнених, а навпаки, може значно ускладнити їхні шанси на обмін". Влада закликає всіх родичів негайно повідомляти, якщо до них звертаються російські агенти. Ті, хто це зробить, будуть захищені.Проте якщо родичі погодяться вчинити диверсію або шпигунство, заявляє СБУ, "це може бути кваліфіковано як державна зрада. Максимальне покарання – довічне ув'язнення".Петро Яценко з українського військового штабу з питань поводження з військовополоненими каже, що близько 50% усіх сімей військовополонених контактують з російськими агентами."Вони перебувають у дуже вразливому становищі, і деякі з них готові на все, – каже Петро. – Але ми намагаємося пояснити їм, що це не допоможе".Влада не публікує дані про кількість українців, які перебувають у полоні, але вважається, що їх понад 8 тисяч.Джерело в українській розвідці повідомило BBC, що кількість випадків, коли родичі погоджуються співпрацювати з Росією, невелика.Тим часом чоловік Світлани Діма був звільнений з полону понад три місяці тому. Зараз подружжя щасливе разом і з задоволенням грається зі своїм чотирирічним сином.Діма розповів дружині, що росіяни не виконали своїх погроз покарати його за відмову співпрацювати. А коли Світлана розповіла йому про дзвінки, він був шокований."Він запитав мене, як я тримаюся, – розповідає вона і підморгує. – Ну, як я завжди кажу: я - дружина офіцера".Від чого залежить майбутнє демократій ЄвропиНімеччина, Великобританія, Франція, Польща та Італія хочуть збільшити обсяги оборонного виробництва і послабити обмеження, пише Politico.Майбутнє європейських демократій залежить від збільшення військових витрат, заявили високопосадовці з Німеччини, Великої Британії, Франції, Польщі та Італії після зустрічі в Польщі в понеділок."2025 рік стане роком прискорення розвитку оборонної промисловості в Європі, відходу від бюрократичної тяганини, яка її гальмує, і зближення позицій, оскільки ми повинні продемонструвати єдність, щоб показати, що ми серйозно ставимося до таких цінностей, як безпека, яка, на нашу думку, є цінністю №1", – сказав міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш після завершення переговорів.Він знає, про що говорить, переконані у Politico.Польща, яка межує як з Росією, так і з Україною, планує витратити цього року на оборону 4,7% свого ВВП – це найвищий показник серед усіх країн-членів НАТО. Велика Британія, Франція і Німеччина витрачають близько 2% – поточний цільовий показник НАТО, – в той час як Італія застрягла на позначці 1,49%.Ці низькі показники стануть проблемою, коли Дональд Трамп повернеться в Білий дім пізніше цього місяця. Минулого тижня він закликав союзників по НАТО витрачати на оборону 5% ВВП – цифру, яка значно перевищує власний військовий бюджет Америки, що становить 3,38%.Його колеги зосередилися більше на тому, як витрачаються гроші, а не на сирих сумах, які так приваблюють Трампа."Так, ми повинні говорити про те, який відсоток ВВП ми збираємося витрачати на оборону, але ми також повинні бути дуже зацікавлені в тому, на що саме витрачаються ці гроші, зокрема, в ефективності цих витрат", – зауважив міністр збройних сил Франції Себастьєн Лекорню.За словами міністрів, для того, щоб це спрацювало, Європа повинна зробити свою оборонну промисловість менш зв'язаною регуляторними нормами, об'єднатися для спільних закупівель і кращого доступу до кредитів.Борис Пісторіус відкинув заклик Трампа про 5%, заявивши, що таке збільшення витрат з'їсть близько 40% державного бюджету Німеччини. Проте він підтримав зусилля НАТО оголосити про нові цілі Альянсу в червні, а не в жовтні, як планувалося раніше.Колеги, які заслухали міністра оборони України Рустема Умєрова по відеозв'язку, також запитували про спільні підприємства з українськими оборонними компаніями для збільшення виробництва озброєнь. Мета – зробити Україну якомога сильнішою напередодні президентства Трампа, який закликав до швидкого припинення війни.Група п'яти провідних європейських оборонних держав має на меті посилити оборонну координацію в часи зростання геополітичної небезпеки. Косіняк-Камиш повідомив, що на наступній зустрічі групи в Парижі буде більш детально обговорено, як фінансувати розвиток європейської оборонної промисловості, щоб зробити її "маховиком" економіки континенту.Він додав, що в Парижі також будуть присутні Генеральний секретар НАТО Марк Рютте, глава зовнішньополітичного відомства ЄС Кая Каллас і новий комісар з питань оборони Андрюс Кубілюс."Європа може і повинна бути лідером з точки зору безпеки і оборони, але вона повинна інвестувати в це", – сказав Косіняк-Камиш.

Henley Passport Index оприлюднив рейтинг найбільш впливових паспортів світу на 2025 рік. Громадяни, які володіють цими паспортами, можуть подорожувати без необхідності отримання додаткових віз. За даними CNN, паспорт Сінгапуру вже кілька років поспіль займає перше місце у світі, відкриваючи доступ до 195 напрямків з 227. На другому місці Японія, а на третьому - країни ЄС. Натомість на останніх позиціях опинились паспорти Іраку (104 місце, 31 напрямок), Сирії (105 місце, 27 напрямків) та Афганістану (106 місце, 26 напрямків). ОАЕ продемонстрували значний прогрес, піднявшись із 42-го місця у 2015 році до 10-го у 2025 році, з 185 напрямками без візи. Китай також значно покращив свої позиції, піднявшись з 94-го місця до 60-го. Найбільше втрат у рейтингу зазнали Венесуела та США. США, які колись були на другому місці, тепер опустились на дев'яте. Український паспорт посідає 30-те місце, відкриваючи доступ до 148 напрямків. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Які потрібні документи для працевлаштування в Польщі Топ-10 найвпливовіших паспортів світу: 1. Сінгапур (195 напрямків) 2. Японія (193) 3. Франція, Німеччина, Італія, Іспанія, Фінляндія, Південна Корея (192) 4. Австрія, Данія, Ірландія, Люксембург, Нідерланди, Швеція, Норвегія (191) 5. Бельгія, Нова Зеландія, Португалія, Швейцарія, Великобританія (190) 6. Греція, Австралія (189) 7. Канада, Польща, Мальта (188) 8. Угорщина, Чехія (187) 9. Естонія, США (186) 10. Литва, Латвія, Словенія, Об'єднані Арабські Емірати (185) Міграційна служба повідомила, що через зміну вартості бланків, з 1 січня 2025 року підвищаться ціни на оформлення ID-картки, паспорта для виїзду за кордон та посвідок на тимчасове та постійне проживання в Україні. Міграційна служба наголосила, що українці, які оплатили адміністративні послуги та подали заяву на оформлення документів до 31 грудня, отримають їх за старими тарифами.

Детальніше про що саме чи не найголовніший принцип НАТО розповість Еспресо.Що таке НАТО і його 5-та статтяНАТО (Північноатлантичний альянс, англ. NATO) — це міжнародна організація, що складається з 31 держави, більшість з яких розташовані в Європі та Північній Америці. Альянс був заснований 4 квітня 1949 року з метою забезпечення колективної безпеки своїх членів, запобігання агресії та захисту територіальної цілісності країн-членів. Створення НАТО було відповіддю на зростаючу загрозу з боку Радянського Союзу після Другої світової війни. Важливим аспектом є те, що НАТО ґрунтується на принципі колективної оборони, що закріплено в статті 5, яка визначає, що напад на одного члена Альянсу розглядається як напад на всіх.Ідея створення НАТО виникла через зростання напруженості між Західним світом і СРСР. Основними засновниками були США, Канада та 10 європейських країн: Бельгія, Великобританія, Данія, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія та Франція. Згодом, після завершення холодної війни та розпаду Радянського Союзу, НАТО розширилося, включаючи країни Центральної та Східної Європи, які стали на шлях демократичних реформ. Які були передумови написання 5-ї статті НАТО5-та стаття НАТО є основою принципу колективної оборони, який лежить в серці Північноатлантичного альянсу. Вона зобов’язує кожну країну-члена Альянсу надати допомогу іншим членам у випадку нападу. Текст статті 5 звучить таким чином:"Сторони погоджуються, що збройний напад на одну або кількох із них у Європі чи у Північній Америці вважатиметься нападом на них усіх: і, відповідно, вони домовляються, що в разі здійснення такого нападу кожна з них, реалізуючи своє законне право на індивідуальну чи колективну самооборону, підтверджену Статтею 51 Статуту Організації Об'єднаних Націй, надасть допомогу тій Стороні або Сторонам, які зазнали нападу, і одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні"Прийняття цього принципу було необхідне для забезпечення стратегічної безпеки країн Західного блоку. Враховуючи агресивну політику Радянського Союзу та його військові амбіції в Європі, була потреба в колективному захисті від можливих нападів. Таке положення було розроблено для гарантування того, що жодна країна не залишатиметься наодинці з агресором, і що всі країни Альянсу готові підтримати один одного в разі зовнішньої загрози.Застосування 5-ї статті5-та стаття НАТО застосовувалася лише один раз в історії існування Альянсу. Це сталося після терористичних атак 11 вересня 2001 року в США. Того дня Аль-Каїда здійснила напади на Світовий торговий центр у Нью-Йорку та Пентагоні у Вашингтоні. У результаті цих атак загинуло близько 3000 людей.Відразу після атак США звернулися до НАТО з проханням активувати 5-ту статтю. 12 вересня 2001 року, на наступний день після атак, НАТО прийняло рішення про застосування статті 5, що стало першим та єдиним випадком за всю історію існування Альянсу. Це означало, що напад на США розглядався як напад на всі держави-члени НАТО. Альянс надав військову допомогу США, що стало основою для початку операції в Афганістані під назвою "Нескорена свобода" (Operation Enduring Freedom), де НАТО брало участь у боротьбі з тероризмом та Аль-Каїдою.Один з чинників стримання Росії заразНаразі загроза з боку Росії стала однією з головних тем для НАТО, особливо з початком російської агресії в Україні у 2014 році та анексії Криму. Інтерес до ефективності 5-ї статті став зростати, оскільки багато країн, зокрема країни Балтії та Польща, почали виступати з вимогами посилення обороноздатності в умовах зростання російської загрози.Експерти та аналітики сходяться на думці, що принцип колективної оборони є потужним стримувальним фактором для Росії, оскільки вона розуміє, що атака на одну з країн НАТО може призвести до глобального конфлікту з участю всіх союзників. Тому Росія, ймовірно, уникає прямих нападів на країни-члени НАТО, хоча і продовжує проводити гібридні атаки, як це було з кібернападами, інформаційними війнами та політичним втручанням. Політолог Джон Р. Сайфер зазначає, що одна з головних причин, чому Росія не напала на країни НАТО, полягає в існуванні цієї статті. "Росія прекрасно розуміє, що агресія проти будь-якої з країн НАТО означала б війну з усіма державами Альянсу", — додає він.Також експерт з безпеки Карлос Гатті підкреслює, що саме принцип колективної оборони змушує Росію уникати відкритих військових дій проти країн НАТО. Він також вказує на посилення військової присутності НАТО в Східній Європі, зокрема в Польщі та країнах Балтії, що є додатковим стримувальним фактором.Однак, як вже зазначалося, 5-та стаття аж ніяк не стримує Путіна у гібридних нападах, послаблюючи Альянс зсередини.Хоча 5-та стаття НАТО не була застосована у контексті безпосереднього військового конфлікту з Росією, її існування все ж має певний стримувальний ефект на агресивну політику Москви щодо країн-членів Альянсу.Політик Олег Рибачук, голова ГО "Центр спільних дій" розповів, що зараз найбільшою проблемою в Європейському Союзі у країн — членів НАТО є тест п'ятої статті:"Якщо Росія раптом використає ядерну зброю проти України, то було сказано, що у відповідь сили НАТО за лічені хвилини звичайною високоточною зброєю миттєво  знищують збройні сили РФ, їхній Чорноморський флот, всі відомі російські об'єкти, які розташовані на території окупованої України та Криму. І саме це обіцяли Путіну: якщо ти використаєш тактичну зброю, то у тебе немає нічого - Криму, військового флоту, військ, що перебувають на території окупованої території України. Була така розмова, але знову виникає питання: а наскільки це серйозно і чи готове НАТО так діяти?".Вступ України до НАТО та шанси застосування 5-ї статтіУкраїна - НАТО, Фото: Відкриті джерела Президент України Володимир Зеленський висловив готовність закінчити гарячу фазу війни за умови, що контрольована урядом частина української території буде взята під парасольку НАТО (щоправда, 1 грудня президент сказав протилежне: "не може бути запрошена до НАТО частина територій України"), що дасть змогу йому пізніше домовитися про повернення окупованих територій "дипломатичним шляхом". Про це президент заявив в інтерв'ю Sky News.У цьому контексті варто зазначити, що за активних бойових дій вступ до НАТО є важким, але не неможливим.Основними перешкодами є:Підписання Угоди про членство: Щоб стати членом НАТО, країна повинна пройти через довгий процес переговорів і виконати ряд вимог, що включають демократичні реформи, стабільні державні інститути та наявність чинних військових структур. В умовах війни такі реформи можуть бути значно ускладнені.Консенсус серед членів НАТО: Для вступу до НАТО необхідна одностайна згода всіх країн-членів Альянсу. Враховуючи агресію з боку Росії, деякі країни-члени НАТО можуть бути обережними в підтримці вступу України в Альянс під час активних бойових дій. Наприклад, держави, які мають власні побоювання щодо ескалації конфлікту з Росією, можуть виступити проти такого кроку.Технічні та військові аспекти: Вступ під час війни може створити значні виклики для інтеграції українських військових структур в Альянс. НАТО вимагає від своїх членів високого рівня взаємодії та сумісності між військовими силами. В умовах війни цей процес значно ускладнений.Попри це, під час війни співпраця між Україною та Альянсом посилилася, що може створити основу для майбутнього членства. Крім того, країни, які активно підтримують вступ України до НАТО, такі як Польща чи країни Балтії можуть бути зацікавлені в пришвидшенні цього процесу. Вони можуть лобіювати питання про вступ України в умовах війни, з огляду на стратегічну важливість підтримки її безпеки.Курт Волкер, колишній посол США в Україні відзначає, що питання вступу України до НАТО під час війни буде важким, але він вважає, що Україні варто продовжувати політику зближення з Альянсом і надалі підтримувати політичний та військовий діалог, щоб створити умови для майбутнього вступу, навіть якщо це не станеться негайно.Гіпотетично, навіть при вступі України в НАТО, Альянс боятиметься застосовувати 5-ту статтю, бо може мати величезні геополітичні наслідки, особливо з урахуванням того, що Росія є ядерною державою. Цей фактор може викликати серйозні побоювання серед деяких країн Альянсу щодо можливості ескалації в повномасштабну ядерну війну. Тому навіть якщо 5-та стаття буде активована, питання того, яку саме форму допомоги надавати Україні, залишатиметься відкритим і політично чутливим.

Для предметного обговорення стану українсько-польських відносин і викликів, перед якими ми стоїмо, необхідно врахувати декілька ключових зовнішніх чинників.Перше – це повернення до влади у США Дональда Трампа та непередбачуваність його політики щодо України, Європейського Союзу, НАТО й Росії. Він є прихильником швидкого припинення вогню у російсько-українській війні та досягнення миру. Ми не знаємо й, мабуть, він сам також достеменно не знає, яким шляхом реалізувати цю мету.До ЄС Трамп ставиться як до економічного конкурента, а не стратегічного партнера. Не думаю, що Америка б вийшла з Північноатлантичного Альянсу, хоча Трамп напевно намагатиметься обмежити присутність американської армії в Європі. А це означає зниження готовності США захищати європейців.Зростає необхідність Європі самій займатися власною безпекою та обороною. Окремі країни, регіональні коаліції та ввесь ЄС чимало роблять у цьому напрямку, хоч загалом зробленого недостатньо. Польща тут чемпіон, що ми, українці, тільки вітаємо.Читайте також: Перемога Трампа: загроза чи шанс? Чого чекати УкраїніДля нас аксіомою є те, що перемога України – це посилення безпеки Польщі. Сильна Польща, яка готова протистояти імперській Росії, – це збільшення шансів на перемогу України й запровадження миру на нашій землі.      Друге – мета Росії не змінилася впродовж трьох років широкомасштабної агресії проти України та одинадцяти років російсько-української війни загалом. Росія прагне знищення нашої держави та геноциду української нації. А також розвалу ЄС і НАТО, бо Путін хоче нової Ялтинської конференції з розподілом світу на трьох: США, Росія та Китай. Він сподівається, що перемога Трампа і його другий президентський термін наближають реалізацією цієї мети.Путін не зацікавлений у мирі, він вдаватиметься до чергових "ескалацій", щоб примусити Україну до капітуляції. Але ми не капітулюємо. Тому для нас дуже важливим є те, що Україну готові підтримувати чимало європейських країн, особливо з півночі – скандинавські та балтійські держави, Великобританія, Нідерланди.Ми щиро вітаємо приєднання Польщі до "північної Вісімки" (Данія, Естонія, Ісландія, Латвія, Литва, Норвегія, Швеція, Фінляндія) та рішучі заяви на її недавньому саміті прем’єр-міністра Дональда Туска на підтримку України.    Третє – у світі сформувалася нова "Вісь зла": союз авторитарних режимів Росії, Китаю, Ірану та Північної Кореї. Їхня перша мета – це перемога Москви в російсько-українській війні. Попри велику допомогу, надану союзниками Росії, РФ зазнала стратегічної поразки, бо ми вистояли. Крім цього, Росія нині не може перемогти Сили оборони України на полі бою.Інша ціль "осі зла" – це зміцнення впливу Росії та Ірану на Близькому Сході. Тут вони також зазнають поразки не лише в Секторі Газа та Лівані, а також у Сирії.Після трьох років широкомасштабної агресії Росії проти України стало очевидним, що безпеку на європейському континенті не можна розглядати відокремлено від захисту демократичних країн у Тихоокеанському регіоні. З багатьох розмов з провідними політиками Тайваню знаю: вони прекрасно свідомі того, що перемога України радикально зменшить бажання Пекіна захопити Тайвань.Насправді я озвучив ключові події та процеси у міжнародній політиці, щоб проілюструвати глобальні масштаби "української проблеми". Тому намагання звести російську агресію до "конфлікту в Україні" насправді грає на руку Росії та її союзникам. Будь-яке "примушення" України до миру на російських умовах – це спосіб досягнення Путіним цілей його геноцидної війни проти України та намагання знищити Захід.Я впевнений, що між Україною та Польщею немає жодних розбіжностей у стратегічних цілях. І я дуже радий, що прем’єр-міністр Дональд Туск  підтвердив цей факт під час недавнього візиту до Швеції (27-28 листопада). Будемо сподіватися, що ще міцніше підтвердить це його анонсована на грудень його зустріч з президентом Володимиром Зеленським.Читайте також: Зброя, енергетика, гроші: як Польща допоможе Україні в 2025 роціОптимізму додала "спільна заява" міністрів закордонних справ наших держав (26 листопада), в якій Польща підтримала інтеграцію України з ЄС і НАТО. Наші міністри заявили про очікування на "позитивний скринінговий звіт Європейської Комісії та рішення Ради ЄС про відкриття Кластера 1 "Основи" під час Польського головування".  Будемо сподіватися, що разом з цим завершиться час ставлення Польщею ультиматуму щодо блокування інтеграції України з ЄС.Ми розуміємо, наскільки великим є обсяг роботи, який має зробити Україна, щоб наша держава та суспільство були належним чином готові до членства в Європейській Унії. Але свою частину завдання ми обов’язково виконаємо.У "Спільній заяві" міністри запропонували спосіб подолати історичні проблеми між нашими країнами. Україна підтвердила відсутність перешкод для проведення пошукових і ексгумаційних робіт на території України згідно з законодавством України та заявила про готовність позитивно розглядати заявки з цих питань. Над розв'язанням історичних питань працюватиме Робоча група під егідою міністерств культури наших держав.Читайте також: Польські політики американським: допомога Україні — в інтересах світуУсупереч голосам скептиків, я вважаю, що це правильний шлях до подолання нинішніх проблем і шанс на поступове згасання емоцій. З власного досвіду – а українсько-польськими відносинами я займаюся десятки років – можу заявити, що Україна відкрита для дискусій навіть щодо найскладніших питань минулого. Ми нічого не приховуємо й не боїмося.І остання теза. Мета використання Росією історії для виправдання агресії проти України та атакування Польщі на міжнародній арені зрозуміла: вона хоче, щоб ми політично та символічно повернулися до 30-40-х років ХХ століття. Тобто в епоху диктатур, тоталітаризмів, імперіалізму і війн. Щоб ми забули про досвід свободи, демократії та європейської інтеграції.Тому я хотів би запропонувати, щоб в українсько-польських відносинах ми якомога більше обговорювали досвід минулих 50-ти років, бо саме тоді сталися такі епохальні події, як польська "Солідарність", кінець комунізму в Центрально-Східній Європі, розширення ЄС і НАТО на держави нашого регіону, українські революції, безпрецедентна допомога мільйонів поляків українським біженцям. Це фундамент, на якому маємо побудувати спільне українсько-польське майбутнє в ЄС і НАТО.ДжерелоПро автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат УкраїниРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.

Про це йдеться в статті Financial Times, переклад якої наводить Еспресо.За перші десять місяців цього року кількість дезертирів серед українських солдатів перевищила показники за попередні два роки війни. Це свідчить про серйозні труднощі, з якими стикається Київ у поповненні передових підрозділів, тоді як Росія продовжує захоплювати нові території на сході України.Наприкінці жовтня сотні військовослужбовців 123-ї бригади залишили свої позиції в районі східноукраїнського міста Вугледар. Вони повернулися до рідної Миколаївської області і влаштували досить рідкісну акцію протесту, вимагаючи більше озброєння та якіснішої підготовки."Ми приїхали [до Вугледара] з автоматами. Говорили, що буде 150 танків, а їх було 20... і нічим нас прикрити", — сказав офіцер 123 бригади, який говорив на умовах анонімності.З січня по жовтень цього року українські прокурори порушили 60 000 кримінальних справ за фактами самовільного залишення військовослужбовцями своїх позицій. Це майже вдвічі більше, ніж за весь 2022 і 2023 роки разом. У разі визнання винними, солдатам загрожує до 12 років позбавлення волі.Деякі військовослужбовці 123-ї бригади, які залишили свої позиції, згодом повернулися на фронт. Інші продовжують переховуватися, а частина, за інформацією місцевої влади, перебуває під вартою в рамках попереднього слідства.Чоловікам призовного віку заборонено залишати територію України, однак деякі скористалися можливістю потрапити до закордонних тренувальних таборів у країнах-союзниках, щоб дезертирувати за кордоном. За даними представника польської служби безпеки, який побажав залишитися анонімним, щомісяця з військових зборів у Польщі втікають близько 12 українських солдатів. Міністерство оборони Польщі переадресувало запити з цього питання українській владі.Зростання кількості дезертирів ще більше ускладнює й так важку ситуацію для Києва. Починаючи з літа, Росія, маючи перевагу в живій силі, змогла прискорити захоплення нових територій, досягнувши темпів, які не спостерігалися з 2022 року.Водночас, за словами військових аналітиків, неспроможність України забезпечити ротацію солдатів та надати можливість відпочинку виснаженим військовим призвела до втрат і відлякала потенційних новобранців, які могли б долучитися до лав Збройних сил за інших умов.Офіцер 123-ї бригади розповів Financial Times, що за три роки війни в його підрозділі не було жодної ротації. У нормальних умовах ротація передбачає чотиритижневий період відпочинку, під час якого солдати повертаються на базу, тренують новобранців і займаються ремонтом пошкодженої техніки."Не було жодного, в біса, сенсу залишатися у Вугледарі", — заявив офіцер 123-ї бригади. За його словами, місто лежало в руїнах уже понад рік, і ризикувати життями військових заради його оборони було абсолютно безглуздо. "Вони просто відправляють їх на смерть, замість того щоб дати можливість відпочити та відновити сили", — підкреслив він.Речник 123-ї бригади не відповів на запити про коментарі.Погляди офіцера розділяють десятки солдатів у Миколаївській та Запорізькій областях. У розмові з Financial Times вони зізналися, що відчувають сильну втому, розчарування та стикаються з проблемами психічного здоров’я. Військові також відзначили, що, хоча українське цивільне населення не хоче капітуляції, багато з них не готові долучитися до бойових дій.Загальна чисельність Збройних сил України складає близько 1 мільйона осіб, однак безпосередньо в бойових діях задіяно лише близько 350 тисяч. За словами представника Генерального штабу України, більшість випадків дезертирства припадає на військовослужбовців, які тривалий час перебувають у зоні бойових дій, зокрема на піхотинців та штурмові підрозділи.Така кількість дезертирів робить майже неможливим будь-який контроль з боку правоохоронних органів. Щоб заохотити чоловіків повертатися на службу, 21 листопада український парламент ухвалив зміни до законодавства, дозволивши зняти звинувачення з тих, хто вперше порушив закон і добровільно повернувся до своїх підрозділів.Вадим Івченко, народний депутат України та член парламентського комітету з питань оборони, зазначив, що близько 20% дезертирів вирішують повернутися. В одній із бригад повідомили, що після впровадження чат-бота, через який військові можуть анонімно зв’язатися для повернення, отримали кілька сотень звернень.Тим часом Росія активно просувається на східному фронті, і Україна втрачає території, які може бути складно повернути найближчим часом, як попереджають аналітики.За даними Інституту вивчення війни, вашингтонського аналітичного центру, у 2024 році Росія захопила близько 2700 кв. км території, порівняно з лише 465 кв. км у 2023 році. Відсутність фортифікацій і рівнинна місцевість на деяких ділянках фронту сприяють успіху московських військ.Українська влада планує призвати додатково близько 160 000 чоловіків упродовж наступних трьох місяців. Проте репутація військових комісарів в Україні серйозно постраждала після численних скандалів. У мережі з’являлися відео, де вони силоміць затягують чоловіків і застосовують фізичну силу. Водночас військово-лікарські комісії звинувачували у видачі звільнень від служби за хабарі.Міністр оборони України Рустем Умєров заявив у понеділок, що покладе край примусовому призову, зокрема так званій "бусифікації", коли представники ТЦК забирають незареєстрованих чоловіків просто з вулиць. Він пообіцяв перейти до добровільної моделі комплектування армії, що дозволить чоловікам самостійно обирати бригаду та вид служби. За його словами, це має забезпечити людям "право на вибір".Союзники, зокрема США та Великобританія, закликали Україну знизити призовний вік від 25 років і залучити більше чоловіків для поповнення армії.Представник США заявив, що Вашингтон хоче, аби Київ знизив призовний вік до 18 років. "Проста правда полягає в тому, що Україна наразі не мобілізує і не тренує достатню кількість солдатів, щоб замінити свої втрати на полі бою і не поступатись російській армії", — заявив чиновник минулого тижня.Цього місяця прем'єр-міністр України Денис Шмигаль оголосив, що перші повістки про мобілізацію отримають неплатники податків. Солдати швидко звернули увагу на те, що ця заява ніби натякає, що захист країни це форма покарання.Богдан, солдат, який минулого року втратив руку і тепер працює військовим водієм між тилом і лінією фронту поблизу Дніпра на півдні України, зазначив, що багато українців намагаються дистанціюватися від війни та забувають про жертви, які армія приносить заради їхньої безпеки."Вони забувають, що саме завдяки збройним силам Дніпро може видихнути в суботу", — сказав Богдан. Він зазначив, що не має нічого проти, аби цивільне населення розважалось, якщо армія "має все необхідне". "А ми повинні ходити і випрошувати — безпілотники, прилади нічного бачення, гроші на ремонт машин", — додав він.У тих українців, які втратили близьких на війні, бажання інших жити нормальним життям викликає обурення."Я навіть чути не хочу, що звичайні люди втомилися, — каже Наталія Логинович, яка навесні втратила брата, що служив у 123 бригаді. — Це вони [солдати] втомилися, а не ми". 

Новий контрнаступПочну з тези про наш новий контрнаступ, яка пролунала від головкома Олександра Сирського після його зустрічі з військовими блогерами. На цій зустрічі я не був, тому достеменно підтвердити не можу. Думаю, ближче до правди слова Сирського про те, що Збройні сили мають зупинити противника, але перемога неможлива, якщо наші військові працюватимуть тільки в обороні, треба перехоплювати ініціативу і контратакувати. Власне, тоді все правильно, бо йдеться про різні формати бойових дій, які зараз здійснюють наші Збройні сили. Контратаки зараз застосовують, звісно, доволі обмежено, а контрнаступ, як така велика операція, це лише перспектива 25-го року з урахуванням низки складових, які зараз, я думаю, прорахувати надзвичайно непросто.Оборонна операція ЗСУ А зараз ми проводимо тривалу і непросту з огляду на обмеження у силах та засобах оборонну операцію у відповідь на російський наступ, чергова хвиля якого триває з листопада минулого року. І це доволі безпрецедентна за протяжністю динаміка бойових дій, бо фактично понад рік не було жодних оперативних пауз. Навпаки, зона активних дій збільшується, кількість військ з боку ворога зросла,  а також інтенсивність  атак щодоби. Зараз ми говоримо вже про понад 200 атак противника кожної доби, що є значно більше у порівнянні з попередніми періодами. Втрати ворога теж колосальні, проте він націлений вийти на кордони Донецької і Луганської областей, або навіть і далі. Але це плани ворога, а зовсім не наші плани, які будуть скориговані діями наших Збройних сил.Проте на низці напрямків, це якраз Покровсько-Курахівський, Часів Яр, Торецьк, до яких додається, зокрема, і Велика Новосілка, ситуація вкрай непроста. Наш головком Олександр Сирський казав про те, що на Покровському напрямку співвідношення сил противника в особовому складі до Сил оборони України становить один до п'яти, тобто перевага противника в живій силі  вп'ятеро більша. Що в деталях? Зважимо на два напрямки, зокрема, більш детально поговоримо про Курахівський напрямок, що там відбувається на сьогодні. Фактично ворог зараз здійснює атаки на Курахове з декількох напрямків. Він хоче вийти з півночі - від Сонцівки до Старих Тернів. Старі Терни фактично розташовані на дорозі, якою йде постачання до Курахового. Старі Терни ми на мапі не бачимо, але там вказано Дачне, біля якого, власне, розташовані  Старі Терни. Там була підірвана дамба. Думаю, що все-таки дамбу підірвали наші підрозділи, аби уникнути просування противника з-за півночі на цей напрямок. В самому Кураховому йдуть бойові дії вже в самому місті. За різними оцінками, там близько 60% території зараз, умовно кажучи, контролює противник. У центральній частині міста зараз тривають бої, наблизилась, власне, до кварталу висотної забудови. Це важлива ділянка з точки зору утримання, але противник намагається впливати на нашу оборону на цій ділянці.І південь - там наші війська, як на мене, досить планово, організовано виходить від тієї кишеньки, яка там сформувалася вздовж річки Сухі Яли,  де розташовані Ільїнка, Єлизаветівка, Романівка.  Звідти наші військові вже вийшли. Зараз за нами залишається Ганівка, Веселий Гай. І це доволі показово, що насправді немає того оточення, про яке неодноразово говорили російські воєнкори. Оце планове відведення наших військ відбувається, вважаю,  достойно і дозволяє далі, умовно кажучи, здійснювати ці заходи, доки ми утримуємо Успенівку, але розуміємо, що ворог і далі буде тиснути якраз на Курахове з інших напрямків. І друга ділянка вкрай складна - це Велика Новосілка. Впродовж тижня ми говоримо про Велику Новосілку, там динаміка чимось схожа з Кураховим, де з декількох напрямків ворог намагається здійснювати насамперед флангові дії, флангові оточення. І Велика Новосілка - це зараз, найімовірніше, війна за дороги, які ведуть до цього населеного пункту. Ми знаємо, що, з одного боку, це Роздольне, де є спроба перерізати трасу, яка веде на Богатир. Поруч там є населений пункт Новий Комар, де ще одна дорога, яка веде до Великої Новосілки. Ну і траса, яка йде від Рівнополя і далі вбік Новосілки - це якраз дещо на захід від Великої Новосілки. Це ще одна траса, куди ворог намагається пробиватися.І зараз наші підрозділи на всіх цих напрямках намагаються тримати оборону, але все-таки є просування противника, і зі сходу ворог навіть вже заходив у самий населений пункт. Там тривають бої в перших забудовах. Побачимо, якою буде подальша динаміка, але в будь-якому разі ситуація з Великою Новосілкою, зокрема, з проходом противника зі сходу, як на мене, дещо нелогічне і неприємне, бо всі знали, що там є проблеми з фортифікаціями, ворог так само це знав і якраз просування противника, зокрема, між двома річками, які ідуть до Великої Новосілки,  дало результат, тому що противник майже за тиждень пройшов понад 8 кілометрів, і зараз якраз дійшов до східних частин Великої Новосілки. Отож,  в будь-якому разі цей напрямок вкрай складний. Сподіваюсь, що Генштаб буде вживати певних заходів, хоча розуміємо, що перевага противника значна і тут треба вдаватись до таких важливих рішень, пов'язаних із посиленням цього напрямку. Це і фортифікації, якщо ми ще встигаємо, і мінування, і зброя.Динаміка на лінії фронту та геополітичні трансформації у США та ЄвропіЯкщо почитаємо закордонну пресу, то можна робити висновок: все пропало, все погано, все відбувається на користь Російської Федерації. Михайло Самусь, військовий експерт, директор аналітичної організації New Geopolitics Research Network, експерт Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння оцінив динаміку на лінії фронту, та які висновки можна зробити з поточного етапу протистояння з Російською Федерацією. "Так, дійсно, тон закордонної преси, закордонних публікацій здебільшого полягає в тому, що Росія безупинно іде вперед, прорвала фронт, і фактично в української армії немає шансів на будь-яку зміну і стабілізацію, тому, очевидно, роблять висновок, що після інавгурації президента Трампа треба буде зупинятися і Україні готуватися до якщо не капітуляції, то, звісно, до якихось переговорів з Путіним. Насправді, знову ж таки, важливо завжди робити ретроспективу. Згадаймо, про що говорили в квітні, наприклад. Що фронт посипався, Покровську залишається кілька днів. Про що говорили в серпні? Те саме казали, що Покровську залишилося кілька днів. З іншого боку, аналітики і ми з вами говорили про те, що для того, аби взяти Покровськ, Росії треба буде зміцнити, розширити свій південний фланг, чим вони зараз і займаються", - сказав він.Михайло Самусь зауважив, що нині вже кінець листопада. "І ще не факт, що всі ті просування, про які зараз ми говоримо в тому сенсі - Курахове, і Велика Новосілка - чи це буде тим самим проривом фронту для росіян, що відкриє оперативний простір. Адже, коли ми говоримо про будь-які пересування, просування росіян, виникає запитання, чому так діють українські війська? Чому вони відходять? Чому постійно йде втрата територій? Моє пояснення, наприклад, якщо брати теорію оперативного мистецтва війни, то те, що робить зараз українська армія, особливо на південному фланзі Покровського напрямку, власне, Курахівському напрямку і південніше -, це класична маневрова оборона, коли сенс не в тому, щоб утримувати територію, а в тому, щоб наносити максимальну шкоду і втрати противнику,   і вигравати час для того, щоб облаштовувати позиційну оборону в тих місцях, де це можливо", - зауважив експерт.За його словами, фактично це ми і спостерігаємо. Він нагадав, що пів року тому навесні відбувалася активізація ворога на Вовчанському напрямку. "Росіяни тоді провели масштабне ІПСО, в яке повірили  західні ЗМІ, мовляв, ось-ось Харків вже буде окупований. Насправді, подивіться, що сталося. Там противник був зупинений, власне, і жодних шансів, незважаючи на те, що вони час-від-часу намагаються активізуватися, жодних шансів для прориву немає.  Якщо там немає шансів для прориву, це означає, що Куп'янський напрямок може відчувати себе більш стабільно, хоча там, як ми знаємо, постійно росіяни пробують прорватися. На деяких ділянках фронту навіть є певні просування росіян, але знову ж таки фронт не посипався на Куп'янському напрямку, а це значить, що не посиплеться фронт на Лиманському напрямку, який є критично важливим для Краматорсько-Слов'янської агломерації. Так само мова про Часів Яр -  скільки говорили пів року тому, що він вже фактично під контролем росіян. Досі та сама ситуація. Безперервні штурми, страшні втрати росіян, українська армія тримає. Те саме Торецьк. Є просування, потім українські війська зачищають саме місто, знову місто втримують", - наголосив Михайло Самусь.Він підкреслив, що там, де є можливість, українські війська тримають позиційну оборону, в тих районах, де це неможливо, проводять маневрову оборону, і, на його думку, доволі успішну."Нагадую, головне завдання маневрової оборони - нанесення максимальних втрат противнику.  Погляньмо на щодобові зведення Генерального штабу. Постійно йдуть близько 1,5 тисячі живої сили і десятки механізованих компонентів артилерії, озброєння і так далі. Тобто, знову ж таки, говорити про те, що насправді все пропало, фронт посипався, я би точно не став. Дійсно є, я впевнений, що є проблеми. Є провали на певних напрямках, є неефективне управління, є проблеми з боєприпасами вітчизняного виробництва. Із цим треба, дійсно, дуже жорстко розбиратися, жорстко чи жорстоко - і так, і так, тому що це системні проблеми можуть бути, а, можливо, це і одиничні проблеми. Тобто насправді війна - складна річ і все малювати негативним кольором я не думаю, що варто. Ми всі відповідаємо за те, що відбувається на фронті. Всі відповідають. Немає якихось людей, які просто можуть окремо стояти і просто критикувати", - зауважив військовий експерт. Безпека та оборона ЄвропиЗараз міністр оборони України перебуває у Південній Кореї, домовляється про певні постачання. Сподіваюсь, що Сеул зреагує позитивно, попри всі особливості поведінки цієї країни взагалі зі Сполученими Штатами. Самі Сполучені Штати заявили про те, що наступного року Україна матиме достатньо озброєння для ведення бойових дій. І тепер виникає питання Європи. "Важливо відзначити, що з 1 грудня починає працювати новий склад Єврокомісії. До речі, сьогодні він був офіційно вже затверджений, і там вперше в історії створено посаду чи інституцію навіть, я би так сказав, єврокомісара з оборони. Тобто це дійсно парадоксально звучить. Європа вперше за своє існування має людину, яка нарешті буде займатися координацією зусиль країн Європейського Союзу в сфері оборони і безпеки. До цього часу цим, виявляється, ніхто і не займався. Тобто були проєкти, були дії, були навіть агенції - Європейська оборонна агенція й інші структури, які цими питаннями начебто займалися, але координувати - ніхто не переймався цією справою", - розповів він.Михайло Самусь зауважив, що в Європі не виробляли загальної стратегії, яку б потім можна було просувати: "Тобто цей єврокомісар Кубілюс - це представник Литви, до речі, дуже проукраїнський діяч, політик, який, очевидно, буде перейматися тим, щоб сформувати стратегічні концептуальні підходи до об'єднаної стратегії політики Європи в сфері оборони і безпеки, і потім почне її реалізовувати. Що важливо тут відзначити? Для європейців зараз головне зрозуміти, що не Трамп винен в тому, що відбувається з точки зору нездатності Європи протистояти російській агресії". Також він пригадав слова Трампа ще за його першої каденції щодо необхідності здатності Європи себе захищати."Коли Трамп говорив під час першої каденції, що Європа не готова, Європі треба більше витрачати на оборону і безпеку, Трампа тролили. Пані Меркель до нього підійшла і сказала: "Ви реально хочете мати Німеччину з сильною армією?" На що Трамп сказав:  "Так". Мабуть, пані Меркель натякала на досвід Другої світової війни, але насправді прийшов час зрозуміти, що Сполучені Штати, будь-які інші країни поза Європою не будуть відповідати за оборону і безпеку європейського континенту, Європи, власне, Європейського Союзу. Ну і було б дивно, Європа, Європейський Союз є одним із найбагатших регіонів світу. І у них є технології. У нас, правильно сказати, тому що Україна це теж Європа, і я сподіваюсь дуже скоро стане частиною Європейського Союзу, дуже важливою частиною з точки зору безпеки й оборони", - наголосив директор New Geopolitics Research Network.Він переконаний, що Європа має усвідомити, що європейці самі відповідальні за свою оборону та безпеку: "Ми маємо мати всі самодостатні компоненти, починаючи зі стратегічних, оперативних, тактичних для того, щоб протидіяти Росії, бо Росія нікуди не дінеться. Буде заморозка, будуть інші якісь процеси з приходом Трампа. Оця загроза з боку Росії, вона нікуди не подінеться ще десятиліття. І тому нам, європейцям, треба бути готовими до того, щоб самостійно забезпечувати протидію цій агресивній силі". Європейські контингенти військових в УкраїніЗараз знову пішла нова хвиля в європейських медіа щодо можливості відправки контингентів країн НАТО чи європейських країн до України. Це були заяви представників естонської МЗС, потім була публікація Le Republica, де йшлося про те, що Велика Британія і Франція можуть відправити свої війська в Україну. "Я думаю, що це пов'язано з певними заявами президента Макрона, який знову повторив фразу, що ми розглядаємо всі можливі інструменти для допомоги Україні, не виключаємо нічого, у нас немає червоних ліній - це позиція Франції - в тому числі і розташування наших військ. Але, я думаю, що наразі говорити про конкретику, про практичні кроки зарано. По-перше, якщо ми говоримо про Європейський Союз, то в Європейському Союзі і немає таких об'єднаних збройних сил, незважаючи на те, що є кілька колективних проєктів. Є Battle Groups, які діють з 2007 року, є інші формування, але вони не можуть претендувати на звання об'єднаних сил Європейського Союзу, тому що все ж таки компоненти цих сил перебувають під суверенітетом національних урядів, національного законодавства, і їх використання пов'язане зі складними процедурами. Кожне використання - це національна процедура в Німеччині, у Франції, Нідерландах і так далі. Все це стикається з величезними проблемами", - переконаний експерт.Він зазначив, що в разі, коли Франція готова самостійно допомогти Україні - це можливо, адже це право Франції і суверенне право України запрошувати Францію. "Якщо говорити про Європейський Союз і колективні сили, я не думаю, що наразі це реально. Треба пройти цей шлях, як я казав, усвідомлення необхідності забезпечення самодостатності, що, звісно, передбачає формування якихось колективних сил, які будуть над суверенітетом національним, це дуже важливо, на кшталт натівських сил. До речі, європейські сили можуть стати компонентом НАТО, але самодостатнім компонентом, таким собі європейським дивізіоном НАТО для того, щоб не вступати в контроверсію, не дублювати сили НАТО, а просто бути 50 на 50. Сполучені Штати, Канада і Великобританія, наприклад, і Європейський Союз - інші 50%. Нагадаю, зараз Сполучені Штати забезпечують 70-80% ресурсного та військового потенціалу НАТО, що звісно, є несправедливим, і недаремно Трамп про це постійно говорить, чому це ми маємо за вас платити. Тому я думаю, наразі це не дуже реально, виходячи особливо з турбулентних політичних процесів - і глобальних, і регіональних,  і з точки зору відсутності таких інструментів" - вважає військовий експерт, директор аналітичної організації New Geopolitics Research Network, експерт Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Михайло Самусь.