Тренд пошуку "Виверження Вулкана"

Глибоко під нашими ногами, приблизно за 2 900 кілометрів від поверхні, там, де в’язка мантія переходить у рідке зовнішнє ядро, вчені виявили шість раніше невідомих аномальних зон. Це стало можливим завдяки аналізу даних про землетруси за допомогою штучного інтелекту, повідомляє ScienceAlert.

Рух гарячих шарів усередині планети деформує земну кору, створюючи умови і для життя, і для небезпечних землетрусів та вивержень вулканів. Тому розуміння того, як поводяться глибокі шари Землі, важливе не лише з наукової цікавості, а й для оцінки природних ризиків.

Як землетруси «просвічують» надра планети

Безпосередньо пробурити до межі мантії та ядра неможливо, тож геофізики користуються сейсмічними хвилями від землетрусів. У новому дослідженні, опублікованому в Journal of Geophysical Research: Solid Earth, команда Китайської академії наук проаналізувала понад 2 мільйони записів землетрусів за останні три з половиною десятиліття.

Особливу увагу приділили слабким сейсмічним сигналам, відомим як попередники хвиль PKP. Це дуже тьмяні хвилі, які приходять трохи раніше за потужніші хвилі PKIKP. Коли хвилі проходять крізь Землю і зустрічають дрібномасштабні неоднорідності біля межі ядра й мантії, частина енергії розсіюється та йде іншими шляхами.

Розсіяні хвилі PKP проходять через рідке зовнішнє ядро, але не через тверде внутрішнє, і можуть досягати сейсмостанцій раніше основного сигналу PKIKP. За часом їхнього приходу можна судити про наявність незвичайних структур глибоко всередині планети.

Проблема в тому, що ці сигнали дуже слабкі, а виявити їх серед мільйонів записів — колосальна робота. Раніше дослідникам доводилося вручну переглядати сейсмограми, що повільно й суб’єктивно.

Штучний інтелект проти мільйонів сейсмограм

Щоб пришвидшити процес, науковці натренували систему глибокого навчання для попереднього відбору записів. Алгоритм проаналізував хвильові форми майже 5 000 землетрусів, що сталися між 1990 і 2024 роками.

Спочатку програма оцінювала якість записів, а потім визначала, чи містять вони попередники PKP. Важливо, що дослідники вручну перевіряли й виправляли помилки моделі, а скориговані приклади знову використовували для навчання. Так поєднали швидкість ШІ з контролем з боку фахівців.

У підсумку система виявила 174 929 якісних сигналів-попередників PKP — більш ніж у десять разів більше, ніж усі попередні роботи разом узяті. Завдяки такому масиву даних вдалося створити детальну глобальну карту структур на дні мантії.

Якщо раніше карти показували окремі, начебто випадкові «плями», то тепер стало видно, що деякі з них об’єднуються у великі, майже безперервні пояси.

Шість нових зон і їх можливе походження

Аналіз показав шість нових областей, позначених як B1–B6, які, за оцінкою авторів, містять «глибоко залягаючі розсіювачі» — неоднорідності, що помітно впливають на проходження сейсмічних хвиль. Ці зони раніше практично не досліджувалися за допомогою попередників PKP.

Дослідники обережно припускають, що частина виявлених структур може бути пов’язана з матеріалом, який занурився вглиб Землі внаслідок субдукції — коли океанічні плити занурюються під інші плити. За даними робіт 2023 року, в глибокій мантії можуть співіснувати різні типи речовини: континентальна й океанічна кора, осади, а також первинні мантійні матеріали.

Не виключено, що там зберігаються й залишки об’єкта, який колись зіткнувся із Землею та, ймовірно, спричинив утворення Місяця. На межі ядра й мантії, де панують гігантські тиски й температури, така речовина може хімічно змінюватися, частково плавитися або переходити в інші мінеральні фази, утворюючи «кишені» з властивостями, відмінними від навколишньої мантії.

Автори інтерпретують виявлені дрібномасштабні структури як можливі «термохімічні куполи», сформовані поєднанням кількох процесів: залишками багаторазово занурених плит, локальним частковим плавленням, мінеральними переходами та взаємодією з відомими «гігантськими грудками» — великими областями з низькою швидкістю зсувних хвиль.

Чому ці структури важливі для нас

Такі аномалії можуть впливати на рух мантії та на те, наскільки гарячою буде магма під вулканами або серединно-океанічними хребтами. Різні породи нагріваються й плавляться за різних температур, тож наявність особливих структур може визначати, чи відбудеться виверження і наскільки воно буде потужним.

Крім практичного значення для оцінки вулканічної активності, нові дані можуть допомогти розібратися з фундаментальними питаннями: як формувалися тектонічні плити, чому магнітне поле Землі має певні асиметрії та як у цілому працює глибинна динаміка планети.

Нова карта виділяє шість регіонів, які раніше були погано охоплені дослідженнями попередників PKP, але тепер виглядають перспективними для детальнішого аналізу. Серед них — області під високоширотною Євразією, Центральною Азією та Південною Атлантикою.

На думку авторів, ці зони мають стати пріоритетними для майбутніх високороздільних досліджень із використанням різних типів сейсмічних хвиль. Вони очікують, що зі зростанням каталогу таких сигналів вдасться суттєво уточнити моделі будови найнижчої частини мантії та краще зрозуміти геодинамічний стан глибин Землі.

Стаття Штучний інтелект виявив шість загадкових зон біля ядра Землі з'явилася спочатку на Цікавості.

Земля пережила удари астероїдів, гігантські виверження вулканів, льодовикові періоди та зміни яскравості Сонця, але залишалася придатною для життя протягом мільярдів років. Чи це просто неймовірний збіг, чи саме життя допомагає підтримувати умови, потрібні для його існування? На це запитання намагається відповісти гіпотеза Гайї, описана виданням ScienceAlert.

Гіпотеза Гайї пропонує дивну на перший погляд ідею: живі організми, атмосфера, океани, ґрунти та гірські породи разом утворюють один гігантський взаємопов’язаний комплекс. Через безліч зворотних зв’язків ця система може підтримувати умови, за яких життя здатне тривати. Тобто життя не просто існує на Землі — воно може частково «керувати» планетою.

Від тіла людини до планети

Щоб зрозуміти цю ідею, автори пропонують згадати, як працює людське тіло. Коли нам надто спекотно, ми пітніємо, коли холодно — тремтимо. Організм постійно коригує свої внутрішні параметри, утримуючи їх у безпечних межах. Цей процес називається гомеостазом.

Британський хімік Джеймс Лавлок (James Lovelock) замислився, чи не робить Земля щось подібне в широкому сенсі. Цю провокаційну можливість він розробляв разом з американською мікробіологинею Лінн Маргуліс (Lynn Margulis) у 1970-х роках.

Фотосинтезуючі організми поповнюють запаси кисню в атмосфері. Мікроорганізми виробляють і перетворюють гази та сполуки, пов’язані з метаном, азотом, сіркою та іншими елементами. Разом біологічні процеси постійно змінюють атмосферу та хімічний склад поверхні планети.

При цьому жоден з організмів не «розуміє», що робить. Не існує планетарної диспетчерської чи «комітету мікробів», який вирішує, якою має бути температура на Землі. Їхня діяльність змінює середовище, а ці зміни, у свою чергу, впливають на самих організмів. Так формується величезна мережа зворотних зв’язків між життям, повітрям, водою та каменем.

Daisyworld і саморегуляція без розуму

Щоб показати, як може виникнути щось схоже на планетарне регулювання без свідомості чи плану, Лавлок разом з Ендрю Вотсоном (Andrew Watson) створили модель вигаданої планети Daisyworld.

На цій уявній планеті існують лише два види рослин: чорні й білі ромашки. Чорні ромашки поглинають сонячне світло й нагрівають навколишній простір, білі — відбивають світло й охолоджують його.

Коли на планеті холодно, краще ростуть чорні ромашки, які додатково її підігрівають. Коли стає тепліше, перевагу отримують білі ромашки, що допомагають охолодити поверхню. Рослини не намагаються «врятувати» свою планету — вони просто розмножуються там, де їм комфортно. Але їхня конкуренція працює як своєрідний планетарний термостат, довше утримуючи температуру в межах, придатних для життя.

Цей мисленнєвий експеримент, звісно, не доводить, що Земля «жива». Проте він демонструє, що планета може виглядати саморегульованою без свідомості, передбачення чи «вищого плану».

Критика та обмеження гіпотези Гайї

Гіпотеза Гайї від початку мала чимало скептиків. Біологи наголошували: якщо організми начебто регулюють планету «заради блага» життя в цілому, еволюція не дає очевидного механізму для цього. Природний добір діє на окремих особин і види, а не на планети.

Daisyworld частково створили саме як відповідь на цю критику, показавши, що саморегуляція може виникати з звичайної конкуренції, а не з усвідомленої співпраці чи далекоглядності.

На цьому етапі гіпотеза Гайї виходить за межі простої інтелектуальної гри. Якщо Земля справді нагадує саморегульовану систему, легко припустити, що планета «виправить» шкоду, якої завдає людство. Але Гайя — не захисна мати, яка завжди повертає світ до звичного стану.

Будь-яка складна система може регулювати себе так, що це стане катастрофою для частини її мешканців. Земля вже переживала масові вимирання: життя загалом зберігалося, але безліч видів зникали назавжди. Отже, саморегульована планета зовсім не обов’язково залишається безпечною для кожного виду — зокрема й для людей.

Людство, клімат і «незріла техносфера»

Звідси випливає найтривожніше запитання, яке ставить гіпотеза Гайї: чи не запускає людство зараз такі планетарні зміни, що можуть знищити нас, створивши умови для іншого, майбутнього життя?

Спалювання викопного палива та руйнування екосистем уже змінюють атмосферу, океани й клімат у глобальному масштабі. Частина цих змін запускає зворотні зв’язки, які лише посилюють початкову проблему. Танення льоду оголює темніші поверхні суші й води, що поглинають більше сонячного світла й додатково нагрівають планету. Відтаювання вічної мерзлоти вивільняє парникові гази. Загибель лісів призводить до викиду вуглецю, який вони раніше утримували.

Після проходження певних «точок неповернення» частини системи можуть продовжувати змінюватися навіть тоді, коли люди зменшать тиск, що спочатку запустив процес. Тому деякі дослідники запитують, чи може людство стати елементом більш усвідомленої форми планетарного регулювання.

У дослідженні 2022 року Землю описали як планету з «незрілою техносферою». Наша технологія вже достатньо потужна, щоб змінювати всю планету, але колективний інтелект людства ще не досяг рівня, який дозволив би контролювати наслідки цих змін.

Як раніше повідомляло ScienceAlert, інтелект на Землі існує, але людство ще не набуло зрілої форми планетарного інтелекту. Гіпотеза Гайї не доводить, що наша планета думає, планує чи «дбає» про виживання людей. Її попередження навіть тривожніше: Земля обов’язково відреагує на зміни, які ми спричиняємо, але ця відповідь зовсім не обов’язково буде спрямована на те, щоб урятувати нас.

Стаття Гіпотеза Гайї пояснює як Земля може саморегулюватися з'явилася спочатку на Цікавості.

Ель-Ніньйо стає сильнішим і небезпечнішим на тлі глобального потепління. Аналіз коралів з району Галапагоських островів показав, що за останні чотири десятиліття події Ель-Ніньйо стали майже на 40% інтенсивнішими, ніж у доіндустріальну епоху, повідомляє Live Science.

Результати з’явилися на тлі історичного «супер» Ель-Ніньйо. Середні добові температури поверхні океану досягають рекордних значень, а синоптики майже впевнені, що подія 2026–2027 років стане найпотужнішою за весь час спостережень.

Корали як архів тисячолітнього клімату

Автори роботи, опублікованої 27 серпня в журналі Science, дослідили 13 давніх і сучасних коралів, зібраних поблизу епіцентру Ель-Ніньйо — біля Галапагоських островів у Тихому океані. Деякі коралові колонії живуть тисячі років, тож їхній хімічний склад зберігає детальні «записи» минулих температур океану.

Команда проаналізувала температурно чутливу хімію коралів і виявила тисячолітній патерн: протягом більшої частини останніх 1000 років Ель-Ніньйо був відносно слабшим, але після масового переходу людства до використання викопного палива в XIX столітті його сила почала зростати.

За словами першої авторки дослідження, професорки Джулії Коул (Julia Cole) з Університету Мічигану, у минулому не спостерігалося періодів, коли Ель-Ніньйо був би таким потужним, як сьогодні. Вона підкреслює, що посилення цих подій відбувається паралельно зі зростанням глобальної температури, а великі Ель-Ніньйо останніх 40 років не є «нормальними» в контексті останнього тисячоліття.

ENSO, Ель-Ніньйо та їхній вплив на планету

Ель-Ніньйо є теплою фазою природного кліматичного циклу Тихого океану — Ель-Ніньйо – Південна осциляція (ENSO). Цей цикл коливається між теплим Ель-Ніньйо, холодною фазою Ла-Нінья та нейтральними періодами, зазвичай кожні два–сім років.

Під час Ель-Ніньйо температура поверхні моря в центральній та східній частині Тихого океану підвищується. Це послаблює або навіть змінює напрям пасатів і сильно порушує глобальні температурні та опадові режими. Останній Ель-Ніньйо, що тривав з червня 2023 до квітня 2024 року, додав тепла вже розігрітій планеті й зробив 2024 рік найспекотнішим в історії спостережень.

Наслідки таких подій можуть бути масштабними: попередні дослідження пов’язували Ель-Ніньйо з голодом у Європі, громадянськими війнами в тропіках, а також із посухами, повенями та лісовими пожежами в різних регіонах світу.

Кліматичні моделі проти природних причин

Кліматологи давно підозрювали, що глобальне потепління посилює Ель-Ніньйо, але обмежені інструментальні дані та природна мінливість ENSO заважали зробити однозначний висновок. Нове дослідження заповнює цю прогалину завдяки поєднанню коралових «архівів» і кліматичного моделювання.

Використовуючи комп’ютерні симуляції, вчені перевірили, чи могли природні фактори — наприклад, виверження вулканів або зміни сонячної активності — пояснити виявлене посилення Ель-Ніньйо. Моделі показали, що такі причини не здатні відтворити спостережуваний зсув, тоді як сценарії з антропогенним потеплінням узгоджуються з даними з коралів.

За словами Коул, дослідники очікували, що додавання нових записів ускладнить картину, але цього не сталося — отримана картина виявилася надзвичайно чіткою.

Наростаючі ризики для екосистем і людей

Перспектива того, що Ель-Ніньйо та зміна клімату підсилюють одне одного, викликає занепокоєння. ENSO здатен спричиняти тривалі зрушення в ключових екосистемах, зокрема в Амазонському дощовому лісі. Інші дослідження показують, що під час Ель-Ніньйо тропічні ліси можуть тимчасово припиняти поглинання вуглекислого газу, що ще більше розігріває клімат.

Як наголошує Коул, Ель-Ніньйо є потужним джерелом кліматичних екстремумів, тож із його посиленням зростає й сила наслідків: посух, повеней, лісових пожеж і загроз продовольчій безпеці.

У короткостроковій перспективі поєднання глобального потепління та поточного «супер» Ель-Ніньйо може створити серйозне навантаження на кліматичну систему. Питання вже не в тому, чи відбудеться ця подія, а в тому, наскільки сильною вона буде і якими виявляться її наслідки. На думку дослідників, нинішній Ель-Ніньйо накладається на вже підвищений рівень температури через парникові гази й, імовірно, ще більше «розжене» глобальне потепління.

Ще один аргумент відмовитися від викопного палива

Автори роботи підкреслюють, що їхні результати ще раз демонструють нагальну потребу обмежити подальше потепління. Жодна країна не має достатніх ресурсів, щоб повністю захиститися від посилених наслідків Ель-Ніньйо — від екстремальної погоди до загроз продовольчій безпеці.

На думку Коул, це ще одна вагома причина відходити від викопного палива, яке є коренем проблеми. Без скорочення викидів парникових газів майбутні події Ель-Ніньйо можуть ставати дедалі потужнішими, а їхній вплив — дедалі руйнівнішим.

Стаття Дослідження коралів показало посилення Ель-Ніньйо на 40% з'явилася спочатку на Цікавості.

Вчені провели перше у своєму роді дослідження, в ході якого визначили місце на Землі, яке буде достатньо безпечним для того, щоб перечекати глобальний катаклізм будь-якого роду. За їхніми словами, це Австралія, повідомляє Science Alert.

«Австралія, ймовірно, є найстійкішим місцем на Землі до глобальних катастрофічних ризиків», — написали дослідники у статті, першим автором якої є Флоріан Ульріх Єн, вчений-еколог з Університету Хагена в Німеччині.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Трампу доведеться визнати, що саме він став причиною глобальної катастрофи

Але навіть Австралія не буде повністю безпечною в разі глобального катаклізму. За словами вчених, вона просто найменше схильна до загального спектру потенційних загроз.

Для своєї роботи вчені проаналізували наукову літературу, присвячену глобальним катастрофічним ризикам (ГКР), оцінивши сотні досліджень і звітів про наслідки таких катастроф, як зіткнення астероїдів із Землею, виверження вулканів, масштабні кібератаки, загрози захворювань та багато іншого.

Вчені поділили ГКР на три основні типи. Перший із них — це сценарії різкого зменшення сонячного світла. Це події, які раптово блокують сонячне світло через виверження вулканів, ядерні зими або хмари, що утворилися в результаті зіткнення з астероїдами.

Другий тип — події, що порушують роботу соціальних систем, які називають глобальними катастрофічними втратами інфраструктури. Вони призводять до збоїв в електропостачанні, транспорті та виробництві продуктів харчування. Такі події можуть бути наслідком геомагнітних бур, кібератак, пандемій та електромагнітних імпульсів на великих висотах.

Третій тип — це глобальні біологічні ризики. Сюди входять як природні, так і техногенні катастрофи, що призводять до масових жертв і серйозних соціальних потрясінь у континентальному та глобальному масштабах.

Вчені також проаналізували дослідження щодо стійкості, яка в цьому контексті означає здатність суспільства підтримувати критично важливі функції та добробут людей в часи серйозних потрясінь, спричинених подібними катастрофами, на основі конкретних географічних, інституційних та інфраструктурних чинників.

Дослідники стверджують, що країни, як правило, є більш стійкими до глобальних катастроф загалом, якщо вони: демократичні; багатші; мають меншу нерівність; мають велику промислову базу з високим рівнем державного впливу; розташовані у віддалених місцях, наприклад, на великих островах; мають вищий ступінь децентралізації та різноманітності; і не сильно залежать від торгівлі.

З огляду на ці фактори, Австралія вирізняється завдяки своїй географічній ізоляції, виробництву харчових продуктів, запасам викопного палива та промисловому потенціалу.

«Жодне місце на Землі не має повної стійкості до всіх глобальних катастрофічних ризиків, але Австралія — країна, яку найчастіше називають стійкою до них. Однак навіть ця країна вразлива до певних небезпек і залежить від безперервної міжнародної торгівлі паливом, ліками та добривами», — заявили вчені.

Нагадаємо, нові оцінки ООН підтверджують, що за поточної кліматичної політики глобальне потепління сягне 2,8°C, що призведе світ до «кліматичного колапсу» з катастрофічними наслідками. Генеральний секретар Антоніу Гутерріш заявив, що перевищення порогу в 1,5°C «тепер неминуче», а можливості зберегти «життєздатне майбутнє» стрімко скорочуються.

Велика плита океанічної кори може зануритися під континент, «загубитися» в мантії Землі, а через мільйони років усе ще впливати на те, де саме вивергаються вулкани. Нове дослідження, опубліковане в журналі Nature Communications і описане виданням Scienmag, пропонує пояснення: вирішальну роль відіграє внутрішня неоднорідність так званих «застиглих плит».

Автори роботи — Чжу (Zhu), Ден (Deng), Сюй (Xu) та їхні колеги — показують, що така плита не поводиться як єдиний жорсткий лист. Усередині неї можуть бути контрастні за складом і властивостями ділянки, які визначають, де саме переробляється кора, де піднімаються розплави та чому вулкани іноді утворюють щільні кластери, а не рівномірну дугу.

Що відбувається із субдукованою океанічною плитою

У зонах субдукції одна тектонічна плита занурюється під іншу та втягується в мантію. У міру занурення плита нагрівається, взаємодіє з навколишніми породами, виділяє воду й інші компоненти, здатні запускати плавлення мантії над нею. Разом із плитою фрагменти океанічної кори транспортуються в глиб Землі.

Втім, не всюди плита спускається безперервно до межі ядра й мантії. У деяких регіонах вона розплачується й затримується, утворюючи те, що геонауковці називають «застиглою плитою». Такі структури зазвичай пов’язують із зоною переходу мантії — шаром на глибині приблизно 410–660 км, де мінерали змінюють свою кристалічну структуру під дією високого тиску.

Зона переходу може бути і бар’єром, і тимчасовим «складом» для субдукованого матеріалу. Плита, що зупинилася там, надалі може деформуватися, частково опускатися глибше або взаємодіяти з висхідними й низхідними потоками мантії. Нове дослідження стверджує, що саме хімічна та фізична неоднорідність плити визначає, як розгортатимуться ці процеси, формуючи вузькі канали переробки кори й зосереджуючи вулканічну активність над ними.

Плита не є однорідною: чому це важливо

Проста картина субдукції припускає, що вся плита занурюється як цілісний лист і однаково впливає на поверхню. Однак океанічні плити складаються з різних матеріалів і мають різну історію формування ще до того, як дістатися жолоба субдукції.

У їхній корі можуть бути хімічно відмінні вулканічні породи, осади, змінені мінерали, сегменти, утворені за різних температур або в різних зонах серединно-океанічних хребтів. Після занурення ці відмінності можуть зберігатися на великих глибинах і впливати на те, як застигаюча плита згинається, розшаровується, обмінюється речовиною з навколишніми породами й зрештою вивільняє компоненти, здатні генерувати магму.

Термін «переробка кори» означає повернення речовини з поверхні до надр Землі й її можливе повторне підняття до поверхні. Субдукція — головний «рециклінговий» механізм планети. Океанічна кора, що народжується на серединно-океанічних хребтах, з часом змінюється під дією морської води, вкривається осадами й рухається до жолобів. У процесі занурення флюїди й розплави з плити потрапляють у мантійний клин над нею, знижуючи температуру плавлення й живлячи магматизм у Тихоокеанському «вогняному кільці» та інших зонах субдукції.

Сфокусована переробка й кластери вулканів

Головний висновок роботи: переробка кори може бути не рівномірною, а зосередженою в обмежених зонах. Неоднорідна застигла плита здатна створювати локальні ділянки, збагачені водовмісними мінералами чи «родючими» за складом фрагментами кори.

Разом з тим виникають різкі контрасти густини й плавучості. Щільніші частини плити легше занурюються далі, тоді як менш щільні або більш плавучі сегменти можуть затримуватися, згинатися чи розтікатися вбік. Унаслідок цього перероблений матеріал спрямовується в обмежені ділянки мантії, формуючи «гарячі точки» хімічного збагачення без обов’язкової участі класичних мантійних плюмів.

Таке сфокусоване перезбагачення може пояснити вулканічне «скупчення» — явище, коли вулкани групуються або витягуються в надзвичайно вузькі пояси. Вулканічні дуги часто розглядають як більш-менш безперервні структури, пов’язані з геометрією плити, що занурюється. Та за інтенсивністю вивержень вони дуже нерівномірні: одні сегменти насичені вулканами й потужними виверженнями, інші залишаються майже спокійними.

За запропонованою авторами схемою, такі контрасти можуть відображати глибоку будову застиглої плити, а не лише відмінності в розломах, товщині кори чи умовах зберігання магми близько до поверхні.

Довгий шлях матеріалу від глибини до вулкана

Зв’язок між застиглою плитою на глибині й вулканізмом на поверхні складний і тривалий. Речовина в мантії рухається завдяки конвекції, дифузії, зануренню й плавучому підйому, при цьому породи деформуються протягом геологічних масштабів часу.

Хімічно збагачена ділянка, що формується поблизу зони переходу, може повільно підніматися й взаємодіяти з кількома шарами мантії до того, як досягне основи кори. За цей час вона може змішатися з гарячішою або «збідненою» мантією, змінити мінеральний склад і набути нових хімічних ознак. Тому магма, що зрештою вивергається, несе складний «архів» як свого глибинного джерела, так і подальшої еволюції.

Такий погляд дає геонауковцям новий інструмент для інтерпретації вулканічних порід. Магми містять ізотопні й елементні «відбитки пальців», за якими можна судити, чи надходили їхні компоненти з мантії, субдукованих осадів, зміненої океанічної кори або старішого континентального матеріалу.

Якщо вулканічні кластери пов’язані з певними частинами неоднорідної застиглої плити, сусідні вулкани можуть демонструвати систематичні відмінності в елементах, пов’язаних із флюїдами, осадами чи переробленою корою. Такі закономірності допоможуть простежити рух глибинного матеріалу навіть тоді, коли сама плита вже лежить на сотні кілометрів нижче поверхні.

Як це змінює уявлення про еволюцію континентів

Отримані висновки важливі й для розуміння того, як ростуть і змінюються континенти. Субдукція не лише породжує вулкани: вона переносить матеріал між океанічним дном, мантією, корою й атмосферою.

З часом вулканічна активність і проникнення магми на континентальних окраїнах додають нову речовину до кори, тоді як ерозія й осадонакопичення повертають частину поверхневого матеріалу назад у субдукційні зони. Якщо застиглі плити «фокусують» місця, де перероблені компоненти знову залучаються до плавлення, вони здатні впливати на розподіл хімічно незвичних порід, родовищ корисних копалин і довготривалих зон нарощування кори.

У цій картині мантія Землі постає не як однорідний шар, а як динамічний архів. Плита, що ніби зупинилася, лишається тектонічно активною: вона зберігає контрасти, успадковані ще з океанського дна, і водночас перебудовує їх під дією високого тиску й температури. Ці відмінності впливають на потоки в мантії, хімічний обмін і шляхи, якими рухаються «інгредієнти» майбутньої магми.

У підсумку формується глибинна система зворотного зв’язку, де події в зоні субдукційного жолоба можуть визначати вулканічну географію далеко в майбутньому. Для широкої аудиторії головний висновок полягає в тому, що вулкани можуть бути пов’язані з прихованими структурами глибоко під поверхнею, а не лише з поточним розташуванням меж тектонічних плит.

Місцезнаходження вулканічного кластера може відображати будову плити, що колись починала свій шлях на океанському дні, занурилася в мантію й була «захоплена» в зоні переходу. Визначаючи, як неоднорідні застиглі плити спрямовують переробку кори, дослідження дає більш деталізоване пояснення того, чому одні регіони Землі стають центрами вулканізму, тоді як сусідні залишаються відносно спокійними.

Стаття Нерівномірні застиглі плити керують переробкою кори й вулканізмом з'явилася спочатку на Цікавості.

Аеропорт на Сицилії відновив рейси після зниження небезпеки через виверження Етни

Аеропорт Катанії на Сицилії відновив авіарейси після зниження рівня авіаційної небезпеки з червоного до помаранчевого через активність вулкана Етна. Раніше через викиди попелу скасували або перенаправили сотні рейсів.

У суботу, 15 серпня, на сході Індонезії стався землетрус магнітудою 7,7, після якого зафіксували десятки афтершоків. Відомо про щонайменше 38 загиблих.

Про це пише Reuters та BBC.

За даними індонезійського агентства геофізики BMKG, перший підземний поштовх стався о 4:58 ранку за місцевим часом на глибині 15 кілометрів і спричинив серію афтершоків.

Зазначається, що сильні поштовхи відчувалися в провінціях Східна та Західна Нуса-Тенгара, а також у деяких районах Південного Сулавесі.

«Станом на 15:00 (11:00 за київським часом) зареєстровано 38 загиблих, двоє людей отримали серйозні травми, 11 — легкі», — сказав голова Національного агентства з питань запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій в Індонезії (BNPB).

Зазначається, що рятувальні команди ще не дісталися до Нагекео, регіону, найближчого до епіцентру, після того, як зсуви заблокували дороги та порушили зв’язок.

Крім того, після ранкового землетрусу в кількох районах Індонезії зафіксували хвилі цунамі заввишки менш як метр.

Індонезія розташована в сейсмічно активному «Тихоокеанському вогняному кільці», де стикаються тектонічні плити, що спричиняє часті землетруси та виверження вулканів, додає Reuters.

Нагадаємо, 15 серпня на Полтавщині зафіксували землетрус магнітудою 2,4 за шкалою Ріхтера. Осередок землетрусу залягав на глибині 3 кілометри. За класифікацією землетрусів він належить до невідчутних.

Запис В Індонезії стався землетрус: щонайменше 38 людей загинули спершу з'явиться на Громадське радіо.

Аеропорт на Сицилії продовжив паузу у роботі через виверження Етни

Через останнє виверження вулкана Етна на Сицилії аеропорт Катанії призупинив польоти до суботи. За тиждень сотні рейсів скасувалиабо затримали, вплив на інфраструктуру найсильніший за 20 років.

Джерело: Bloomberg

Аеропорт Катанії на Сицилії залишатиметься закритим у пік сезону щонайменше до ранку п’ятниці через виверження вулкана Етна.

Усі прибуття та вильоти з головного авіавузла східної частини острова тимчасово зупинили через викиди вулканічного попелу, повідомила адміністрація аеропорту.

Від 7 серпня, коли Етна почала новий етап активності, скасували близько 700 авіарейсів. За оцінками італійських ЗМІ, перебої торкнулися понад 100 тисяч пасажирів.

Рейси перенаправляють до інших аеропортів

Авіакомпанії змушені змінювати маршрути та переносити рейси до інших аеропортів Сицилії — Палермо, Трапані та Комізо.

Водночас Катанія залишається найбільшим аеропортом острова, тому його закриття створило значні проблеми для туристів. Частина пасажирів була змушена ночувати в аеропортах, інші пересідали на автобуси й потяги. Через підвищений попит також зросли ціни на оренду автомобілів.

Найбільший перевізник у Катанії — Ryanair — попередив про значні затримки, скасування та перенаправлення рейсів.

Також перебої торкнулися інших авіакомпаній, зокрема Wizz Air, EasyJet та ITA Airways. EasyJet скасувала зворотний рейс із лондонського аеропорту Гатвік, а Wizz Air повідомила про спроби перенаправити літаки.

Етна створює ризики для економіки острова

Виверження Етни регулярно впливають на роботу аеропорту Катанії. Вулканічний попіл може покривати злітно-посадкові смуги та створювати небезпеку для авіадвигунів.

Туризм є важливою частиною економіки Сицилії — за оцінками UniCredit, він забезпечує близько 4,2% економіки регіону. Минулого року острів відвідали приблизно 22,5 млн туристів.

За попередніми оцінками галузевої організації Assoesercenti, чотири дні перебоїв у роботі авіасполучення можуть призвести до втрат туристичних витрат на рівні від 13 млн до 24 млн євро.

Представники бізнесу закликають створити постійний координаційний механізм між аеропортами, авіакомпаніями та іншими учасниками туристичного ринку, аби зменшити наслідки майбутніх вивержень.

Ми не можемо зупинити Етну, але можемо підготуватися, — зауважив президент Assoesercenti Сальво Політіно.

Гора Етна на Сицилії, котра є найактивнішим вулканом Європи, десятиліттями не вписувалася в жодну класичну геологічну модель. Нове дослідження вчених з Лозаннського університету (UNIL) дає сенсаційне пояснення: вулкан може бути унікальним представником “четвертої категорії”, що працює за принципом, який раніше пов’язували лише з крихітними підводними структурами.

• У Гватемалі евакуювали мешканців щонайменше двох сіл після початку нового виверження вулкана Фуего.
• Вулкан Метана в Греції, який тривалий час вважали неактивним, насправді накопичує значні обсяги магми під землею. Таких висновків дійшли дослідники після аналізу його внутрішньої будови.
• В Індонезії на острові Хальмахера сталося виверження вулкана Дуконо, внаслідок якого загинули троє людей, ще десятеро вважаються зниклими безвісти.

Запис Виверження Етни паралізувало головний аеропорт Сицилії спершу з'явиться на Букви.