
Океани Землі давно ведуть своєрідний кліматичний «діалог». Зміни температури й руху повітря над Тихим океаном можуть через атмосферу впливати на Індійський океан, розташований за тисячі кілометрів. Від цього залежать опади та погодні умови в багатьох регіонах Африки, Азії та Австралії.
Однак нове дослідження показало: цей зв’язок останніми десятиліттями різко змінився. Вчені з’ясували, що звична залежність між циркуляцією повітря над тропічною частиною Тихого океану та температурою Індійського океану фактично змінила свій характер. Раніше ці системи здебільшого реагували одна на одну, але тепер Індійський океан дедалі сильніше реагує на глобальне потепління, а не на природні зміни Тихого океану.
Особливу роль тут відіграє циркуляція Вокера — величезна система руху повітря в тропіках. Вона пов’язана з різницею температур океанічної поверхні та впливає на атмосферні процеси на величезних територіях.
Щоб зрозуміти, наскільки сучасні зміни незвичайні, дослідники заглянули далеко в минуле. Вони використали дані коралів, деревних кілець і сталагмітів, які допомогли відновити кліматичну картину за кілька століть.
Виявилося, що протягом більшої частини періоду з 1631 року Тихий та Індійський океани демонстрували досить стабільний взаємозв’язок. Тимчасове порушення спостерігалося приблизно у 1810–1850 роках, коли потужні виверження вулканів, зокрема Тамбори у 1815 році, спричинили глобальне похолодання.
Але сучасна ситуація відрізняється. Цього разу головним фактором є тривале антропогенне потепління. За словами дослідників, нинішня зміна взаємозв’язку виходить за межі того, що спостерігалося протягом останнього тисячоліття навіть у періоди сильної вулканічної активності.
Це має значення не лише для океанологів. Стабільні зв’язки між океанами допомагають прогнозувати погоду на місяці й навіть роки вперед. Якщо вони змінюються, традиційні кліматичні моделі можуть втрачати частину своєї точності.
Для країн, де мільйони людей залежать від сезонних дощів і доступності води, це може стати серйозним викликом. Дослідження показує, що глобальне потепління здатне не просто підвищувати температуру океанів, а й змінювати самі механізми, за якими кліматична система планети працює.
Go to portaltele.com.ua
Глибоко під нашими ногами, приблизно за 2 900 кілометрів від поверхні, там, де в’язка мантія переходить у рідке зовнішнє ядро, вчені виявили шість раніше невідомих аномальних зон. Це стало можливим завдяки аналізу даних про землетруси за допомогою штучного інтелекту, повідомляє ScienceAlert.
Рух гарячих шарів усередині планети деформує земну кору, створюючи умови і для життя, і для небезпечних землетрусів та вивержень вулканів. Тому розуміння того, як поводяться глибокі шари Землі, важливе не лише з наукової цікавості, а й для оцінки природних ризиків.
Як землетруси «просвічують» надра планети
Безпосередньо пробурити до межі мантії та ядра неможливо, тож геофізики користуються сейсмічними хвилями від землетрусів. У новому дослідженні, опублікованому в Journal of Geophysical Research: Solid Earth, команда Китайської академії наук проаналізувала понад 2 мільйони записів землетрусів за останні три з половиною десятиліття.
Особливу увагу приділили слабким сейсмічним сигналам, відомим як попередники хвиль PKP. Це дуже тьмяні хвилі, які приходять трохи раніше за потужніші хвилі PKIKP. Коли хвилі проходять крізь Землю і зустрічають дрібномасштабні неоднорідності біля межі ядра й мантії, частина енергії розсіюється та йде іншими шляхами.
Розсіяні хвилі PKP проходять через рідке зовнішнє ядро, але не через тверде внутрішнє, і можуть досягати сейсмостанцій раніше основного сигналу PKIKP. За часом їхнього приходу можна судити про наявність незвичайних структур глибоко всередині планети.
Проблема в тому, що ці сигнали дуже слабкі, а виявити їх серед мільйонів записів — колосальна робота. Раніше дослідникам доводилося вручну переглядати сейсмограми, що повільно й суб’єктивно.
Штучний інтелект проти мільйонів сейсмограм
Щоб пришвидшити процес, науковці натренували систему глибокого навчання для попереднього відбору записів. Алгоритм проаналізував хвильові форми майже 5 000 землетрусів, що сталися між 1990 і 2024 роками.
Спочатку програма оцінювала якість записів, а потім визначала, чи містять вони попередники PKP. Важливо, що дослідники вручну перевіряли й виправляли помилки моделі, а скориговані приклади знову використовували для навчання. Так поєднали швидкість ШІ з контролем з боку фахівців.
У підсумку система виявила 174 929 якісних сигналів-попередників PKP — більш ніж у десять разів більше, ніж усі попередні роботи разом узяті. Завдяки такому масиву даних вдалося створити детальну глобальну карту структур на дні мантії.
Якщо раніше карти показували окремі, начебто випадкові «плями», то тепер стало видно, що деякі з них об’єднуються у великі, майже безперервні пояси.
Шість нових зон і їх можливе походження
Аналіз показав шість нових областей, позначених як B1–B6, які, за оцінкою авторів, містять «глибоко залягаючі розсіювачі» — неоднорідності, що помітно впливають на проходження сейсмічних хвиль. Ці зони раніше практично не досліджувалися за допомогою попередників PKP.
Дослідники обережно припускають, що частина виявлених структур може бути пов’язана з матеріалом, який занурився вглиб Землі внаслідок субдукції — коли океанічні плити занурюються під інші плити. За даними робіт 2023 року, в глибокій мантії можуть співіснувати різні типи речовини: континентальна й океанічна кора, осади, а також первинні мантійні матеріали.
Не виключено, що там зберігаються й залишки об’єкта, який колись зіткнувся із Землею та, ймовірно, спричинив утворення Місяця. На межі ядра й мантії, де панують гігантські тиски й температури, така речовина може хімічно змінюватися, частково плавитися або переходити в інші мінеральні фази, утворюючи «кишені» з властивостями, відмінними від навколишньої мантії.
Автори інтерпретують виявлені дрібномасштабні структури як можливі «термохімічні куполи», сформовані поєднанням кількох процесів: залишками багаторазово занурених плит, локальним частковим плавленням, мінеральними переходами та взаємодією з відомими «гігантськими грудками» — великими областями з низькою швидкістю зсувних хвиль.
Чому ці структури важливі для нас
Такі аномалії можуть впливати на рух мантії та на те, наскільки гарячою буде магма під вулканами або серединно-океанічними хребтами. Різні породи нагріваються й плавляться за різних температур, тож наявність особливих структур може визначати, чи відбудеться виверження і наскільки воно буде потужним.
Крім практичного значення для оцінки вулканічної активності, нові дані можуть допомогти розібратися з фундаментальними питаннями: як формувалися тектонічні плити, чому магнітне поле Землі має певні асиметрії та як у цілому працює глибинна динаміка планети.
Нова карта виділяє шість регіонів, які раніше були погано охоплені дослідженнями попередників PKP, але тепер виглядають перспективними для детальнішого аналізу. Серед них — області під високоширотною Євразією, Центральною Азією та Південною Атлантикою.
На думку авторів, ці зони мають стати пріоритетними для майбутніх високороздільних досліджень із використанням різних типів сейсмічних хвиль. Вони очікують, що зі зростанням каталогу таких сигналів вдасться суттєво уточнити моделі будови найнижчої частини мантії та краще зрозуміти геодинамічний стан глибин Землі.
Стаття Штучний інтелект виявив шість загадкових зон біля ядра Землі з'явилася спочатку на Цікавості.

Земля пережила удари астероїдів, гігантські виверження вулканів, льодовикові періоди та зміни яскравості Сонця, але залишалася придатною для життя протягом мільярдів років. Чи це просто неймовірний збіг, чи саме життя допомагає підтримувати умови, потрібні для його існування? На це запитання намагається відповісти гіпотеза Гайї, описана виданням ScienceAlert.
Гіпотеза Гайї пропонує дивну на перший погляд ідею: живі організми, атмосфера, океани, ґрунти та гірські породи разом утворюють один гігантський взаємопов’язаний комплекс. Через безліч зворотних зв’язків ця система може підтримувати умови, за яких життя здатне тривати. Тобто життя не просто існує на Землі — воно може частково «керувати» планетою.
Від тіла людини до планети
Щоб зрозуміти цю ідею, автори пропонують згадати, як працює людське тіло. Коли нам надто спекотно, ми пітніємо, коли холодно — тремтимо. Організм постійно коригує свої внутрішні параметри, утримуючи їх у безпечних межах. Цей процес називається гомеостазом.
Британський хімік Джеймс Лавлок (James Lovelock) замислився, чи не робить Земля щось подібне в широкому сенсі. Цю провокаційну можливість він розробляв разом з американською мікробіологинею Лінн Маргуліс (Lynn Margulis) у 1970-х роках.
Фотосинтезуючі організми поповнюють запаси кисню в атмосфері. Мікроорганізми виробляють і перетворюють гази та сполуки, пов’язані з метаном, азотом, сіркою та іншими елементами. Разом біологічні процеси постійно змінюють атмосферу та хімічний склад поверхні планети.
При цьому жоден з організмів не «розуміє», що робить. Не існує планетарної диспетчерської чи «комітету мікробів», який вирішує, якою має бути температура на Землі. Їхня діяльність змінює середовище, а ці зміни, у свою чергу, впливають на самих організмів. Так формується величезна мережа зворотних зв’язків між життям, повітрям, водою та каменем.
Daisyworld і саморегуляція без розуму
Щоб показати, як може виникнути щось схоже на планетарне регулювання без свідомості чи плану, Лавлок разом з Ендрю Вотсоном (Andrew Watson) створили модель вигаданої планети Daisyworld.
На цій уявній планеті існують лише два види рослин: чорні й білі ромашки. Чорні ромашки поглинають сонячне світло й нагрівають навколишній простір, білі — відбивають світло й охолоджують його.
Коли на планеті холодно, краще ростуть чорні ромашки, які додатково її підігрівають. Коли стає тепліше, перевагу отримують білі ромашки, що допомагають охолодити поверхню. Рослини не намагаються «врятувати» свою планету — вони просто розмножуються там, де їм комфортно. Але їхня конкуренція працює як своєрідний планетарний термостат, довше утримуючи температуру в межах, придатних для життя.
Цей мисленнєвий експеримент, звісно, не доводить, що Земля «жива». Проте він демонструє, що планета може виглядати саморегульованою без свідомості, передбачення чи «вищого плану».
Критика та обмеження гіпотези Гайї
Гіпотеза Гайї від початку мала чимало скептиків. Біологи наголошували: якщо організми начебто регулюють планету «заради блага» життя в цілому, еволюція не дає очевидного механізму для цього. Природний добір діє на окремих особин і види, а не на планети.
Daisyworld частково створили саме як відповідь на цю критику, показавши, що саморегуляція може виникати з звичайної конкуренції, а не з усвідомленої співпраці чи далекоглядності.
На цьому етапі гіпотеза Гайї виходить за межі простої інтелектуальної гри. Якщо Земля справді нагадує саморегульовану систему, легко припустити, що планета «виправить» шкоду, якої завдає людство. Але Гайя — не захисна мати, яка завжди повертає світ до звичного стану.
Будь-яка складна система може регулювати себе так, що це стане катастрофою для частини її мешканців. Земля вже переживала масові вимирання: життя загалом зберігалося, але безліч видів зникали назавжди. Отже, саморегульована планета зовсім не обов’язково залишається безпечною для кожного виду — зокрема й для людей.
Людство, клімат і «незріла техносфера»
Звідси випливає найтривожніше запитання, яке ставить гіпотеза Гайї: чи не запускає людство зараз такі планетарні зміни, що можуть знищити нас, створивши умови для іншого, майбутнього життя?
Спалювання викопного палива та руйнування екосистем уже змінюють атмосферу, океани й клімат у глобальному масштабі. Частина цих змін запускає зворотні зв’язки, які лише посилюють початкову проблему. Танення льоду оголює темніші поверхні суші й води, що поглинають більше сонячного світла й додатково нагрівають планету. Відтаювання вічної мерзлоти вивільняє парникові гази. Загибель лісів призводить до викиду вуглецю, який вони раніше утримували.
Після проходження певних «точок неповернення» частини системи можуть продовжувати змінюватися навіть тоді, коли люди зменшать тиск, що спочатку запустив процес. Тому деякі дослідники запитують, чи може людство стати елементом більш усвідомленої форми планетарного регулювання.
У дослідженні 2022 року Землю описали як планету з «незрілою техносферою». Наша технологія вже достатньо потужна, щоб змінювати всю планету, але колективний інтелект людства ще не досяг рівня, який дозволив би контролювати наслідки цих змін.
Як раніше повідомляло ScienceAlert, інтелект на Землі існує, але людство ще не набуло зрілої форми планетарного інтелекту. Гіпотеза Гайї не доводить, що наша планета думає, планує чи «дбає» про виживання людей. Її попередження навіть тривожніше: Земля обов’язково відреагує на зміни, які ми спричиняємо, але ця відповідь зовсім не обов’язково буде спрямована на те, щоб урятувати нас.
Стаття Гіпотеза Гайї пояснює як Земля може саморегулюватися з'явилася спочатку на Цікавості.

Вчені заявили, що зміни клімату роблять погодне явище Ель-Ніньо сильнішим і небезпечнішим, ніж будь-коли. Нове дослідження свідчить про те, що за останні 40 років Ель-Ніньо стали на 40% сильнішими, ніж у доіндустріальну епоху, повідомляє Live Science.
Дані були отримані на тлі історичного «супер Ель-Ніньо». Температура поверхні океану вже досягла рекордних значень, і вчені впевнені, що феномен 2026–2027 років стане безпрецедентною подією.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
Ель-Ніньо цього року буде найсильнішим за всю історію спостережень: що це означає для світу
«Ми не спостерігаємо в минулому періодів, коли явища Ель-Ніньо були б такими сильними, як сьогодні, і показуємо, що сила Ель-Ніньо змінюється паралельно з підвищенням глобальної температури. Наші результати показують, що масштабні явища Ель-Ніньо за останні 40 років не є нормою в контексті останніх тисячі років», — заявила перша авторка дослідження Джулія Коул, професорка та завідувачка кафедри наук про Землю та навколишнє середовище Мічиганського університету.
Періоди Ель-Ніньо призводять до підвищення температури поверхні моря в центральній і східній частинах Тихого океану, що послаблює або змінює напрямок пасатів і сильно порушує глобальні температурні режими та режими випадання опадів. Останній Ель-Ніньо на Землі тривав з червня 2023 по квітень 2024 року, принісши в наш світ, що і без того нагріваєтья, додатковий приплив тепла, завдяки чому 2024 рік став найспекотнішим за всю історію спостережень.
Наслідки періодів Ель-Ніньо можуть бути глибокими: дослідження пов’язують ці явища з голодом у Європі, громадянськими війнами в тропічних регіонах, а також посухами, повенями та лісовими пожежами по всьому світу.
Вчені-кліматологи давно підозрювали зв’язок між посиленням інтенсивності недавніх явищ Ель-Ніньо та глобальним потеплінням. У ході нового дослідження вони вирішили з’ясувати, чи справді існує такий зв’язок.
Вчені проаналізували 13 зразків стародавніх і сучасних коралів, взятих поблизу епіцентру цих явищ — біля Галапагоських островів у Тихому океані. Проаналізувавши чутливий до температури хімічний склад зразків коралів, вчені виявили закономірність, що охоплює тисячоліття: явища Ель-Ніньо меншої інтенсивності поступово змінювалися явищами більшої сили після того, як людство у XIX столітті широко перейшло на використання викопного палива. Дослідники провели комп’ютерне моделювання та виключили можливість того, що природні причини, такі як виверження вулканів або сонячна мінливість, могли спричинити цей зсув.
«Ми продовжували додавати записи, думаючи, що все стане складніше, але насправді цього не сталося. Усе гранично ясно», — сказала Коул.
За словами дослідників, взаємний вплив Ель-Ніньо та кліматичних змін один на одного викликає занепокоєння, оскільки це потенційно може призвести до стійких змін у великих екосистемах, таких як тропічні ліси Амазонки.
«Ель-Ніньо — це справді потужне джерело екстремальних кліматичних явищ, і якщо він посилюється, то й наслідки стають сильнішими. Наслідки, такі як посухи, повені, лісові пожежі та нестача продовольства», — додала Коул.
Нагадаємо, раніше вчені попереджали про те, що Ель-Ніньо може стати найсильнішим в історії з «приголомшливим відривом». За прогнозами, пікові температури в тропічній частині Тихого океану можуть піднятися приблизно на 3,6 градуса Цельсія вище середніх значень. Це на 0,8 градуса за Цельсієм вище попереднього рекорду, встановленого під час супер-Ель-Ніньо 2015–2016 років.
Go to zn.ua
Ель-Ніньйо стає сильнішим і небезпечнішим на тлі глобального потепління. Аналіз коралів з району Галапагоських островів показав, що за останні чотири десятиліття події Ель-Ніньйо стали майже на 40% інтенсивнішими, ніж у доіндустріальну епоху, повідомляє Live Science.
Результати з’явилися на тлі історичного «супер» Ель-Ніньйо. Середні добові температури поверхні океану досягають рекордних значень, а синоптики майже впевнені, що подія 2026–2027 років стане найпотужнішою за весь час спостережень.
Корали як архів тисячолітнього клімату
Автори роботи, опублікованої 27 серпня в журналі Science, дослідили 13 давніх і сучасних коралів, зібраних поблизу епіцентру Ель-Ніньйо — біля Галапагоських островів у Тихому океані. Деякі коралові колонії живуть тисячі років, тож їхній хімічний склад зберігає детальні «записи» минулих температур океану.
Команда проаналізувала температурно чутливу хімію коралів і виявила тисячолітній патерн: протягом більшої частини останніх 1000 років Ель-Ніньйо був відносно слабшим, але після масового переходу людства до використання викопного палива в XIX столітті його сила почала зростати.
За словами першої авторки дослідження, професорки Джулії Коул (Julia Cole) з Університету Мічигану, у минулому не спостерігалося періодів, коли Ель-Ніньйо був би таким потужним, як сьогодні. Вона підкреслює, що посилення цих подій відбувається паралельно зі зростанням глобальної температури, а великі Ель-Ніньйо останніх 40 років не є «нормальними» в контексті останнього тисячоліття.
ENSO, Ель-Ніньйо та їхній вплив на планету
Ель-Ніньйо є теплою фазою природного кліматичного циклу Тихого океану — Ель-Ніньйо – Південна осциляція (ENSO). Цей цикл коливається між теплим Ель-Ніньйо, холодною фазою Ла-Нінья та нейтральними періодами, зазвичай кожні два–сім років.
Під час Ель-Ніньйо температура поверхні моря в центральній та східній частині Тихого океану підвищується. Це послаблює або навіть змінює напрям пасатів і сильно порушує глобальні температурні та опадові режими. Останній Ель-Ніньйо, що тривав з червня 2023 до квітня 2024 року, додав тепла вже розігрітій планеті й зробив 2024 рік найспекотнішим в історії спостережень.
Наслідки таких подій можуть бути масштабними: попередні дослідження пов’язували Ель-Ніньйо з голодом у Європі, громадянськими війнами в тропіках, а також із посухами, повенями та лісовими пожежами в різних регіонах світу.
Кліматичні моделі проти природних причин
Кліматологи давно підозрювали, що глобальне потепління посилює Ель-Ніньйо, але обмежені інструментальні дані та природна мінливість ENSO заважали зробити однозначний висновок. Нове дослідження заповнює цю прогалину завдяки поєднанню коралових «архівів» і кліматичного моделювання.
Використовуючи комп’ютерні симуляції, вчені перевірили, чи могли природні фактори — наприклад, виверження вулканів або зміни сонячної активності — пояснити виявлене посилення Ель-Ніньйо. Моделі показали, що такі причини не здатні відтворити спостережуваний зсув, тоді як сценарії з антропогенним потеплінням узгоджуються з даними з коралів.
За словами Коул, дослідники очікували, що додавання нових записів ускладнить картину, але цього не сталося — отримана картина виявилася надзвичайно чіткою.
Наростаючі ризики для екосистем і людей
Перспектива того, що Ель-Ніньйо та зміна клімату підсилюють одне одного, викликає занепокоєння. ENSO здатен спричиняти тривалі зрушення в ключових екосистемах, зокрема в Амазонському дощовому лісі. Інші дослідження показують, що під час Ель-Ніньйо тропічні ліси можуть тимчасово припиняти поглинання вуглекислого газу, що ще більше розігріває клімат.
Як наголошує Коул, Ель-Ніньйо є потужним джерелом кліматичних екстремумів, тож із його посиленням зростає й сила наслідків: посух, повеней, лісових пожеж і загроз продовольчій безпеці.
У короткостроковій перспективі поєднання глобального потепління та поточного «супер» Ель-Ніньйо може створити серйозне навантаження на кліматичну систему. Питання вже не в тому, чи відбудеться ця подія, а в тому, наскільки сильною вона буде і якими виявляться її наслідки. На думку дослідників, нинішній Ель-Ніньйо накладається на вже підвищений рівень температури через парникові гази й, імовірно, ще більше «розжене» глобальне потепління.
Ще один аргумент відмовитися від викопного палива
Автори роботи підкреслюють, що їхні результати ще раз демонструють нагальну потребу обмежити подальше потепління. Жодна країна не має достатніх ресурсів, щоб повністю захиститися від посилених наслідків Ель-Ніньйо — від екстремальної погоди до загроз продовольчій безпеці.
На думку Коул, це ще одна вагома причина відходити від викопного палива, яке є коренем проблеми. Без скорочення викидів парникових газів майбутні події Ель-Ніньйо можуть ставати дедалі потужнішими, а їхній вплив — дедалі руйнівнішим.
Стаття Дослідження коралів показало посилення Ель-Ніньйо на 40% з'явилася спочатку на Цікавості.

Австралія виявилася найбільш стійкою країною світу до глобальних катастроф - від ядерної зими та падіння астероїда до масштабних кібератак і смертельних пандемій. Водночас дослідники наголошують на тому, що абсолютно безпечного місця на Землі не існує.
До відповідних висновків дійшла міжнародна група науковців на чолі з екологом Флоріаном Ульріхом Єном. Дослідження опублікували в науковому журналі Global Challenges.
Автори проаналізували, які регіони світу здатні краще за інші зберегти критично важливі функції суспільства та забезпечити виживання населення після катастроф планетарного масштабу.
При цьому, йдеться не лише про безпосередню загрозу життю. Вчені враховували, чи зможуть держави після катастрофи вирощувати їжу, забезпечувати населення водою і електрикою, підтримувати промисловість, медицину, транспорт і держуправління.
Від ядерної зими до пандемії: які катастрофи розглядали вчені
Дослідження охопило одразу кілька сценаріїв глобальної катастрофи: ядерну війну та ядерну зиму, масштабне виверження вулкана, падіння астероїда, геомагнітну бурю, електромагнітний імпульс, глобальні кібератаки і надзвичайно небезпечні пандемії.
Для роботи науковці початково відібрали 3200 наукових публікацій. Після кількох етапів перевірки і додаткового експертного пошуку до фінального аналізу увійшли 152 роботи.
У результаті аналітичної роботи Австралія показала стійкість до найширшого спектра розглянутих сценаріїв.
Серед головних переваг країни - географічна ізоляція, великі обсяги виробництва продовольства, власна промислова база, значні запаси корисних копалин та енергоресурсів, а також відносно стабільні державні інституції. Острівне розташування дає ще одну перевагу у випадку пандемії або іншої загрози, за якої необхідно швидко обмежити пересування людей через кордони.
Водночас навіть і Австралія не є повністю самодостатньою. Країна залежить від імпорту низки критично важливих товарів, тому автори прямо зазначають, що навіть найбільш стійким державам після глобальної катастрофи знадобляться міжнародна торгівля і співпраця.
Ядерна зима
Окрему увагу науковці приділили ядерній зимі - одному з найнебезпечніших сценаріїв глобальної катастрофи.
У разі масштабної ядерної війни величезні пожежі можуть викинути в атмосферу значну кількість сажі. Вона блокуватиме частину сонячного світла, що досягає поверхні Землі. Подібний ефект можуть спричинити потужне виверження вулкана чи зіткнення Землі з великим астероїдом.
Різке скорочення сонячного світла здатне змінити глобальну температуру, кількість опадів і циркуляцію повітря. Одним з найнебезпечніших наслідків стане падіння врожайності та порушення міжнародної торгівлі продовольством, що створить ризик масштабного голоду.
Є і менш очевидна проблема. Дослідження, проаналізовані авторами роботи, показують, що під час ядерної зими через значне промерзання ґрунту може бути пошкоджена значна частина інфраструктури питного водопостачання на територіях північніше 25° широти. Тому з погляду доступу до питної води перевагу можуть отримати субтропічні та тропічні регіони, а також країни Південної півкулі.
Водночас першими і найбільше постраждають міста та регіони, які безпосередньо стануть цілями ядерних ударів. Особливо високий ризик матимуть держави, що самі беруть участь у ядерному конфлікті.
Які ще країни мають високі шанси пережити глобальну катастрофу
Крім Австралії, серед найбільш стійких країн у дослідженні фігурують Нова Зеландія, Японія, Швейцарія і Аргентина. Проте переваги кожної залежать від конкретного сценарію катастрофи.
Наприклад, віддалені острови легше ізолювати під час пандемії, але вони можуть бути вразливішими до цунамі після падіння астероїда в океан. Країни без виходу до моря позбавлені такого ризику, проте можуть сильніше залежати від сусідів і міжнародної торгівлі.
Цікаво, що потенційно хорошими місцями для зберігання запасів продовольства після ядерної зими, виверження супервулкана або падіння астероїда вчені називають екваторіальні гірські райони. Серед конкретних прикладів - район Ла-Паса в Болівії та Пасто в Колумбії - висота забезпечує фізичний захист, ці території менше потерпатимуть від скорочення сонячного світла та розташовані далеко від потенційного впливу цунамі.
Втім, автори застерігають від сприйняття результатів як остаточного "рейтингу країн для кінця світу". Вони наголошують, що жодна країна не є стійкою до всіх глобальних катастроф, а результати радше показують, які характеристики дають державам більше шансів пережити масштабний колапс.
Найчастіше такими перевагами виявляються географічна ізоляція, здатність самостійно виробляти продовольство, ефективне державне управління, політична стабільність та можливість підтримувати роботу критичної інфраструктури.
Як писав "Ми-Україна" раніше, цьогоріч вперше за багато років Швейцарія втратила титул найдорожчої за вартістю життя країни.
Go to weukraine.tv
Вчені провели перше у своєму роді дослідження, в ході якого визначили місце на Землі, яке буде достатньо безпечним для того, щоб перечекати глобальний катаклізм будь-якого роду. За їхніми словами, це Австралія, повідомляє Science Alert.
«Австралія, ймовірно, є найстійкішим місцем на Землі до глобальних катастрофічних ризиків», — написали дослідники у статті, першим автором якої є Флоріан Ульріх Єн, вчений-еколог з Університету Хагена в Німеччині.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Трампу доведеться визнати, що саме він став причиною глобальної катастрофи
Але навіть Австралія не буде повністю безпечною в разі глобального катаклізму. За словами вчених, вона просто найменше схильна до загального спектру потенційних загроз.
Для своєї роботи вчені проаналізували наукову літературу, присвячену глобальним катастрофічним ризикам (ГКР), оцінивши сотні досліджень і звітів про наслідки таких катастроф, як зіткнення астероїдів із Землею, виверження вулканів, масштабні кібератаки, загрози захворювань та багато іншого.
Вчені поділили ГКР на три основні типи. Перший із них — це сценарії різкого зменшення сонячного світла. Це події, які раптово блокують сонячне світло через виверження вулканів, ядерні зими або хмари, що утворилися в результаті зіткнення з астероїдами.
Другий тип — події, що порушують роботу соціальних систем, які називають глобальними катастрофічними втратами інфраструктури. Вони призводять до збоїв в електропостачанні, транспорті та виробництві продуктів харчування. Такі події можуть бути наслідком геомагнітних бур, кібератак, пандемій та електромагнітних імпульсів на великих висотах.
Третій тип — це глобальні біологічні ризики. Сюди входять як природні, так і техногенні катастрофи, що призводять до масових жертв і серйозних соціальних потрясінь у континентальному та глобальному масштабах.
Вчені також проаналізували дослідження щодо стійкості, яка в цьому контексті означає здатність суспільства підтримувати критично важливі функції та добробут людей в часи серйозних потрясінь, спричинених подібними катастрофами, на основі конкретних географічних, інституційних та інфраструктурних чинників.
Дослідники стверджують, що країни, як правило, є більш стійкими до глобальних катастроф загалом, якщо вони: демократичні; багатші; мають меншу нерівність; мають велику промислову базу з високим рівнем державного впливу; розташовані у віддалених місцях, наприклад, на великих островах; мають вищий ступінь децентралізації та різноманітності; і не сильно залежать від торгівлі.
З огляду на ці фактори, Австралія вирізняється завдяки своїй географічній ізоляції, виробництву харчових продуктів, запасам викопного палива та промисловому потенціалу.
«Жодне місце на Землі не має повної стійкості до всіх глобальних катастрофічних ризиків, але Австралія — країна, яку найчастіше називають стійкою до них. Однак навіть ця країна вразлива до певних небезпек і залежить від безперервної міжнародної торгівлі паливом, ліками та добривами», — заявили вчені.
Нагадаємо, нові оцінки ООН підтверджують, що за поточної кліматичної політики глобальне потепління сягне 2,8°C, що призведе світ до «кліматичного колапсу» з катастрофічними наслідками. Генеральний секретар Антоніу Гутерріш заявив, що перевищення порогу в 1,5°C «тепер неминуче», а можливості зберегти «життєздатне майбутнє» стрімко скорочуються.
Go to zn.uaЗвук був настільки потужний, що розривав барабанні перетинки морякам за десятки кілометрів, а його відлуння чули на іншому кінці Індійського океану. 27 серпня 1883 року о 10:02 за місцевим часом планета здригнулася від передсмертного крику острова Кракатау, затиснутого між Явою та Суматрою у Голландській Ост-Індії (сучасна Індонезія). Повний текст новини
Go to 24tv.ua
Антарктида вкрилася кригою мільйони років раніше, ніж Арктика, і міжнародна команда науковців запропонувала нове пояснення цієї асиметрії. За даними дослідження, про яке повідомляє ScienceDaily, повільні хвилі в глибині Землі поступово підняли Східну Антарктиду, сформувавши високе плато й гірські системи, де сніг і лід змогли вціліти навіть у значно теплішому кліматі.
Робота, опублікована в журналі Science, розв’язує давню кліматичну загадку: як на Антарктиді міг утворитися потужний льодовиковий щит у часи, коли глобальна температура була приблизно на 5 ºC вищою за сучасну. Висновки авторів вказують на повільне, але тривале підняття поверхні Східної Антарктиди, яке створило достатню висоту для стійкого снігового покриву і зародження льодовиків.
Як підняття суші підготувало сцену для льоду
Процес, за оцінками вчених, стартував після того, як Антарктида та Африка почали розходитись у юрський період, приблизно 201–143 мільйони років тому. Потужні сили всередині Землі протягом більш ніж 100 мільйонів років повільно підіймали значну частину Східної Антарктиди, готуючи умови для формування льодовикового щита близько 34 мільйонів років тому.
Сьогодні Східноантарктичний льодовиковий щит є найбільшим на планеті й містить стільки льоду, що його повне танення підняло б рівень світового океану приблизно на 52 метри. Щоб зрозуміти, як змінювався рельєф регіону, дослідники використали обчислювальні моделі й відтворили еволюцію поверхні Східної Антарктиди за останні 100 мільйонів років.
Результати вказали на ключову роль явища, яке вони називають «хвилями мантії». Ці повільні хвилеподібні збурення в мантії рухаються під континентами після того, як починається їх розлом і розходження плит. Раніше команда Томаcа Гернона (Thomas M. Gernon) вже пов’язувала такі хвилі з виверженнями «алмазних» вулканів та загадковими фазами підняття суходолу всередині континентів.
Коли хвилі мантії проходили під Східною Антарктидою, вони підняли велике плато, увінчане Гамбурцевими горами, частково захованими нині під 1–3 кілометрами льоду. Саме відкриття цих хвиль дало дослідникам механізм, який може пояснити, як континент поступово досяг висот, придатних для зародження криги.
Моделювання показало, що приблизно 45 мільйонів років тому великі ділянки Східної Антарктиди піднялися вище критичної позначки близько 2 кілометрів, необхідної для розвитку гірських льодовиків. Згодом окремі льодовики зросталися між собою й дали початок Східноантарктичному льодовиковому щиту.
Чому Антарктида замерзла раніше, ніж Арктика
Отримані результати також допомагають пояснити, чому два полюси пройшли настільки різні шляхи. Антарктида стала сильно зледенілою близько 34 мільйонів років тому, тоді як великі льодовикові щити у Північній півкулі з’явилися лише приблизно протягом останніх п’яти мільйонів років.
Зниження концентрації вуглекислого газу (CO₂) в атмосфері зазвичай вважається важливим тригером антарктичного зледеніння. Однак перші льодові покриви на Антарктиді почали формуватися, коли глобальний клімат залишався ще відносно м’яким. За версією дослідників, якби зменшення CO₂ діяло самостійно, обидва полюси мали б реагувати більш симетрично. Натомість Антарктида отримала «фору», оскільки геологічні процеси завчасно підняли її сушу на значні висоти, зробивши її холоднішою за Арктику.
Особливу роль відіграли Гамбурцеві гори, приховані під льодом у центрі Східної Антарктиди. До 50 мільйонів років тому більшість масиву не перевищувала висоту 1,5 кілометра. Але вже до 34 мільйонів років тому майже половина хребта піднялася вище 2 кілометрів. На таких висотах умови стають достатньо холодними, щоб сніг не розтавав повністю влітку й міг накопичуватися з року в рік, перетворюючись на льодовий покрив.
Співавтор роботи Ґай Пакстман (Guy J. G. Paxman) наголошує, що рельєф має фундаментальне значення для зледеніння: температура повітря може знижуватися до 1 ºC на кожні 100 метрів висоти. Це означає, що навіть відносно невеличке підняття гір може вирішити, чи встигне сніг розтанути влітку, чи збережеться на наступний сезон.
Коли лід сам посилює холод
Як тільки льодовиковий щит почав розширюватися, в дію вступили додаткові кліматичні зворотні зв’язки, які підсилювали охолодження. Один із них — так званий льодо-альбедний ефект. Блискуча біла поверхня льоду відбиває значно більше сонячного випромінювання назад у космос, ніж темніша суша чи океан, тим самим додатково охолоджуючи регіон.
За оцінками авторів, розширення антарктичного льоду через цей ефект знизило глобальну температуру приблизно на 1 ºC. Однак навіть цього додаткового холоду не вистачило, щоб у Північній півкулі швидко з’явилися великі льодовикові щити: арктичні суходоли загалом залишалися на нижчих висотах і були менш підготовлені для стійкого зледеніння.
У міру подальшого охолодження Антарктиди спрацював ще один важливий зворотний зв’язок. Холодніше повітря може утримувати менше водяної пари, яка зазвичай діє як своєрідна теплоізолююча ковдра для планети. Коли атмосфера стала сухішою, це «укривало» послабилося, і температура впала ще сильніше.
Разом ці процеси дозволили льодовиковому щиту Антарктиди поширитися від гірських районів у глиб континенту, а згодом — до узбережжя. На думку авторів, такий ланцюг подій показує, що великі льодовикові епохи запускаються не лише змінами клімату, а й тривалою підготовкою рельєфу силами з глибин Землі.
Дослідники підсумовують, що внутрішня будова планети заздалегідь «налаштовує» ландшафти на майбутнє зледеніння, визначаючи, де і коли можливі різкі кліматичні переходи на кшталт заледеніння Антарктиди. Розуміння цього взаємозв’язку між глибинною геодинамікою та кліматом є важливим як для реконструкції давніх льодовикових епох, так і для оцінювання потенційних «переломних точок» у сучасній кліматичній системі.
Стаття Глибинні сили Землі підняли Східну Антарктиду й запустили зледеніння з'явилася спочатку на Цікавості.

Мешканці оглядають будинки, частково затоплені каламутною паводковою водою, після того, як 26 серпня раптові повені накрили базар Трішулі в районі Нувакот у Непалі. Пракаш Матема/AFP/Getty Images
Рятувальники не можуть приземлити гелікоптери в найбільш постраждалих районах, а місцевих жителів попереджають про нову небезпеку.
Як вказує CNN
У Непалі масштабна раптова повінь забрала життя щонайменше восьми людей. Вода змила частину населених пунктів, пошкодила автошляхи, мости та енергетичні об’єкти поблизу кордону з Тибетом.
Для евакуації та порятунку жителів до постраждалих районів направили гелікоптери. Водночас через небезпечно високий рівень води вони не змогли приземлитися в Сьяпру-Бесі та Тімуре округу Расува.
В окрузі Расува, де проживають близько 50 тисяч людей, зберігається загроза нових жертв і значних руйнувань. Нарендра Паріяр закликав мешканців, які живуть поблизу річки Бхоте-Коші, перейти на безпечніші ділянки. Потужні потоки води продовжували зносити поселення та території, де реалізовували інфраструктурні проєкти.
Можуть бути великі людські жертви або втрати майна. Але зараз я не можу сказати напевно.
– Нарендра Паріяр
Рятувальні роботи в Непалі ускладнює рівень води
Очевидець розповів, що повінь почалася несподівано: люди почули гучний шум і почали залишати небезпечну зону. Раджа Рам Баснет зазначив, що рятувальні гелікоптери зможуть сісти лише після того, як вода спаде.
Все сталося раптово. Ми почули гучний звук, наче виверження вулкана. Люди почали кричати й тікати.
– очевидець
Причину стрімкого підтоплення одразу встановити не вдалося. Раніше раптова повінь на Бхоте-Коші вже призводила до загибелі людей: торік стихія забрала життя дев’яти осіб, ще 24 вважалися зниклими безвісти.
Тоді вода зруйнувала “Міст дружби”, який сполучає Непал і Китай, через що на кілька місяців були порушені торгівля та транспортне сполучення. Регіональна кліматична служба пов’язувала минулорічну повінь зі спорожненням надльодовикового озера в Тибеті.
Повінь пошкодила дороги та енергетичні об’єкти
Наслідки негоди відчули й по інший бік кордону. У Тибеті зсув уразив прикордонний перехід у повіті Г’їронг. У районі Шигацзе зафіксували жертви та зникнення людей, а також перебої в роботі доріг, зв’язку й систем електропостачання.
Сі Цзіньпін закликав активізувати пошук зниклих і посилити системи раннього попередження, щоб зменшити ризик нових катастроф.
Повінь також вплинула на виробництво та постачання електроенергії в Непалі. У Міністерстві енергетики країни оцінили втрати потужності у 430 МВт, переважно на гідроелектростанціях.
Потужність, на яку вплинула повінь, – 430 МВт.
Загальна національна гідроенергетична потужність Непалу – 3,2 ГВт.
Частка пошкоджених або недоступних потужностей перевищує 12% гідроенергетики країни.
Балендра Шах повідомив, що до пошуково-рятувальних операцій і гуманітарної допомоги залучили поліцію та військових. Жителям низинних районів наказали переміщатися в безпечні місця.
Надано вказівки … перемістити людей, які живуть у нижніх районах, у безпечніші місця. Людям уздовж річки радять бути особливо обережними та зберігати пильність.
– Балендра Шах
Річка Бхоте-Коші починається в Тибеті, далі впадає в непальську Трішулі, яка продовжує течію до Індії під назвою Гандак. Рятувальні служби оцінюють масштаби збитків від повені та стежать за ситуацією в населених пунктах уздовж русла.
Не пропустіть інші новини:
Руйнівні зливи в Індіані забрали життя щонайменше семи людей, спричинили масштабні повені та змусили сотні мешканців евакуюватися. Новий штормовий фронт рухається на схід США.
The post Раптова повінь у Непалі забрала життя щонайменше восьми людей і пошкодила інфраструктуру first appeared on Межа. Новини України..
Go to mezha.net
Вулкани можуть бути не лише джерелом небезпечних вивержень, а й своєрідними природними фабриками металів. Гарячі рідини, які циркулюють поблизу магми, здатні переносити значні концентрації міді, цинку, свинцю та інших важливих елементів. Саме такі процеси мільйони років тому сформували багато родовищ, які сьогодні розробляють у різних частинах світу.
Тепер учені припускають, що подібне родовище може формуватися просто зараз — глибоко під активним вулканом у Карибському регіоні.
Металонасичений резервуар під Soufrière Hills
Дослідники під керівництвом фахівців Оксфордського університету вивчили внутрішню будову вулкана Soufrière Hills на острові Монтсеррат. Він востаннє вивергався у 2013 році й досі залишається активним.
За допомогою сейсмічних даних команда створила тривимірну карту надр вулкана. Вчені використали записи землетрусів, отримані у 1996–2007 роках на 23 станціях моніторингу.
Особливість методу полягає в тому, що різні типи сейсмічних хвиль по-різному проходять крізь магму, тверду породу та насичені рідиною ділянки. Аналіз тисяч P- і S-хвиль дозволив дослідникам визначити структуру прихованих зон під поверхнею.
Приблизно за 2 кілометри під землею вони виявили ділянку завширшки близько 1–1,5 км, яку інтерпретують як резервуар гарячого солоного розчину з високим вмістом металів.
Природний «концентратор» корисних копалин
Такі розчини називають розсолами. Вони утворюються внаслідок взаємодії магми, гарячих флюїдів і навколишніх порід. За високих температур і тиску рідина може розчиняти та переносити метали, а згодом концентрувати їх у певних ділянках.
Саме цей процес вважають одним із ключових механізмів формування багатьох вулканічних рудних родовищ. Дослідники також визначили підземний вулканічний осередок, області циркуляції гарячих геотермальних рідин і шар глини ближче до поверхні, який змінився під їхнім впливом.
Це означає, що під вулканом фактично простежується ціла система руху гарячих рідин — від глибоких зон, пов’язаних із магмою, до поверхневих шарів.
Вулкан може бути джерелом енергії та металів
Відкриття цікаве не лише для геологів. Метали, які можуть накопичуватися у вулканічних системах, потрібні для виробництва електроніки, акумуляторів та іншої сучасної техніки. Крім того, та сама підземна система може бути джерелом геотермальної енергії. Гарячі флюїди вже використовуються в деяких регіонах для виробництва електроенергії та опалення.
Водночас видобування ресурсів поблизу активного вулкана залишається надзвичайно складним завданням. Високі температури, тиск, нестабільність порід і ризик вулканічної активності роблять буріння потенційно небезпечним і дорогим.
Сейсміка може допомогти уникнути ризикованого буріння
Саме тому особливу цінність має метод, використаний дослідниками. Замість того щоб одразу бурити свердловини в гарячі вулканічні породи, учені спочатку «просвічують» надра за допомогою природних землетрусів.
Тривимірна сейсмічна карта допомагає визначити перспективні ділянки та потенційно зменшити ризики майбутніх бурових робіт.
Поки що ніхто не говорить про початок промислового видобутку металів із Soufrière Hills. Але дослідження показує важливу річ: частина майбутніх родовищ може формуватися просто зараз, а не лише залишатися спадщиною давніх вулканів.
Якщо подібні резервуари вдасться надійно виявляти та безпечно освоювати, активні вулканічні системи в перспективі можуть стати одночасно джерелом геотермальної енергії та критично важливих металів. Дослідження було опубліковано в журналі Geophysical Research Letters.
Go to portaltele.com.ua
Вулканічні виверження зазвичай асоціюються зі зруйнованими будинками, евакуацією та небезпекою. Але двоє ісландських архітекторів запропонували подивитися на лаву, як на потенційний матеріал для будівництва майбутнього. Вони пропонують збирати розплавлену породу і використовувати її для створення будівельних конструкцій. Щоправда, реалізувати такий задум вдасться нескоро.
Про це розповідає Новини.LIVE з посиланням на Sky News.
Як з'явилася ідея
Ідею запропонували архітекторка Арнхільдур Пальмадоттір, засновниця та власниця компанії s.ap arkitektar з Рейк'явіка, та її син Арнар Скарфеоінссон. За їхніми словами, задум виник після виверження вулкана Холухраун у 2014–2015 роках. Це було найбільше виверження в Ісландії за понад 300 років.
Тоді величезна кількість розплавленої породи просто розтеклася по ландшафту. Масштаб цього явища змусив архітекторів замислитися: якщо природа вже створює такі величезні обсяги матеріалу, чому б не спробувати використати його для будівництва? Їм лава здалася схожою на своєрідний розплавлений бетон, але без цементу.
Де можуть реалізувати новий задум
Сьогодні ця ідея особливо актуальна для району ісландського рибальського містечка Гріндавік. З грудня 2023 року неподалік від нього сталося дев'ять вулканічних вивержень. Через це місцеві жителі неодноразово були змушені евакуюватися.
Після таких подій на території залишаються величезні лавові поля. Архітектори пропонують у майбутньому використовувати ці території та саму лаву як частину нового підходу до будівництва.
Будівельниками будуть роботи
Очевидно, що люди не можуть просто зайти в потік розпеченої лави та працювати з ним вручну. Її температура робить це неможливим. Тому головними будівельниками мають стати роботи.
Архітектори уявляють майбутнє приблизно так:
роботи пересуваються лавовими полями;
збирають розплавлену лаву;
спрямовують її у потрібне місце;
формують із неї необхідні конструкції;
використовують технології охолодження, щоб отримати потрібну форму та властивості матеріалу.
Для роботи з лавою можуть застосовуватися різні технології — від 3D-друку та контрольованих потоків до спеціальних охолоджувальних камер і роботизованих систем. Тобто людина фактично керуватиме процесом, а безпосередньо працювати з розпеченою породою будуть машини.
Чому лава може зацікавити будівельників
Автори проєкту звернули увагу на вулканічну базальтову породу. За їхніми словами, вона має властивості, які можуть бути цікавими для будівництва.
Базальт у природі буває різним і може мати різні фізико-механічні характеристики. Як приклад архітектори наводять стовпчастий базальт — дуже кристалізовану та міцну породу, яку теоретично можна було б використовувати як конструкційний матеріал.
Автори проєкту хочуть поставити під сумнів залежність сучасного будівництва від бетону, сталі та інших матеріалів, виробництво яких має значний вплив на довкілля. Вони припускають, що одного лавового потоку потенційно може вистачити для створення матеріалу, необхідного для фундаментів цілого міста. Причому, зробити це можна було б за лічені тижні.
Коли можуть реалізувати проєкт
Попри те що ідея звучить як готова технологія, швидко втілити її не вдасться. Автори прогнозують, що це може стати реальністю приблизно у 2150 році. Причина у тому, що сьогодні люди ще не мають технологій, які дозволяли б безпечно та масштабно працювати з розпеченою лавою під час виверження.
Раніше Новини.LIVE розповідали про пошук води на власній ділянці. Самостійний пошук місця для свердловини може не дати очікуваного результату та призвести до зайвих витрат. Навіть якщо на ділянці є ознаки близького залягання води, це ще не гарантує, що вона буде придатною для пиття. Тому перед бурінням важливо врахувати глибину водоносного горизонту, якість води та можливі джерела забруднення.
Також Новини.LIVE писали, що в Україні модернізують системи водопостачання, щоб громади мали воду навіть під час російських атак. У 14 областях уже стартували 29 проєктів, які передбачають оновлення майже 900 км водогонів та встановлення понад 4 тисяч одиниць обладнання. Загалом модернізація має посилити водопостачання для понад 10 мільйонів українців.
Go to novyny.live24 серпня 79 року сталася одна з найбільших природних катастроф в історії людства — виверження вулкана Везувія знищило кілька міст і забрало життя тисяч людей.
Go to science.focus.ua
24 серпня 79 року н.е., після століть сну, на півдні Італії вивергається вулкан Везувій, руйнуючи процвітаючі римські міста Помпеї та Геркуланум, і вбиваючи тисячі людей. Міста, поховані під товстим шаром вулканічної лави і попелу, ніколи не перебудовувалися і в значній мірі були поховані в історії. У XVIII столітті Помпеї і Геркуланум заново відкрили і розкопали, що стало безпрецедентною археологічною знахідкою.
Стародавні міста Помпеї і Геркуланум процвітали біля підніжжя гори Везувій. За часів ранньої Римської імперії в Помпеях жило 20 тис. осіб, включаючи торговців, ремісників і фермерів, які використовували родючі грунти регіону на виноградники і фруктові сади. Ніхто не підозрював, що чорна родюча земля - спадщина попередніх вивержень. Геркуланум був містом з населенням 5 тис. осіб і улюбленим місцем літнього відпочинку багатих римлян. Названий на честь міфічного героя Геракла, він мав у своєму розпорядженні розкішні вілли і величні римські лазні.
Опівдні 24 серпня 79 року Везувій вибухнув, викинувши грибоподібну хмару попелу і пемзи в стратосферу на 16 км. Протягом 12 год вулканічний попіл і град пемзи до 8 см в діаметрі обсипали Помпеї, змушуючи жителів в жаху втікати. Близько 2 тис. людей залишилися в Помпеях, ховаючись в підвалах або кам'яних будівлях, сподіваючись перечекати виверження.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вулкан розбудив людей ревінням
Вітер захистив Геркуланум від початкової стадії виверження, але потім гігантська хмара гарячого попелу і газу хлинула на нього, поглинувши місто і обпікаючи чи душачи всіх, хто залишився. За цією смертоносною хмарою йшов потік вулканічної лави, який поховав місто.
Люди, що залишилися в Помпеях, загинули вранці 25 серпня, коли хмара отруйного газу хлинула на місто, задушивши все живе, що залишилося. Падав потік каменів і попелу, руйнуючи дахи і стіни, і ховаючи мертвих.
Багато з того, що знаємо про виверження, отримано з розповіді Плінія Молодшого, який знаходився неподалік, коли вибухнув Везувій. У двох листах історику Тациту він розповів про те, як "люди накривали голови подушками - єдиним захистом від кам'яного дощу" і про те, як "темна і страшна хмара, раптово розірвалася".
За словами Плінія Молодшого, виверження тривало 18 годин. Помпеї були поховані під шаром попелу і пемзи до 5 м, а сусіднє узбережжя сильно змінилося. Геркуланум був похований під шаром лави і вулканічного попелу більше ніж на 18 м. Деякі жителі Помпеї пізніше повернулися, щоб викопати зруйновані будинки і врятувати цінності, але багато скарбів покинули, а потім забули.
У XVIII столітті копач криниць виявив мармурову статую на місці Геркуланума. Місцеві розкопали ще кілька цінних предметів мистецтва, але проєкт закинули. 1748 року фермер знайшов сліди Помпеї під своїм виноградником. Відтоді розкопки тривають майже безперервно досі. 1927 року італійський уряд відновило розкопки Геркуланума, виявивши численні скарби мистецтва, в тому числі бронзові й мармурові статуї і картини.
У Помпеях знайшли рештки 2000 чоловіків, жінок і дітей. Після загибелі від задухи їх тіла покрив попіл, який затвердів і зберіг обриси тел. Пізніше тіла розклалися на останки скелетів, залишили після себе щось на кшталт гіпсової форми. Археологи, які знайшли їх, заповнили порожнечі штукатуркою, в похмурих деталях розкриваючи смертельну позу жертв. Інша частина міста також застигла в часі, і звичайні предмети, що розповідають історію повсякденного життя в Помпеях.
Сьогодні Везувій - єдиний діючий вулкан на материковій частині Європи. Останнє виверження відбулося 1944 року, а останнє велике виверження 1631 року. У найближчому майбутньому очікується ще одне виверження, яке може мати руйнівні наслідки для 700 тис. осіб, що живуть в "зонах смерті" навколо Везувію.
Go to gazeta.ua
Мільйони кілометрів оптоволоконних кабелів вже покривають Землю, включаючи приблизно 920 000 миль підводних кабелів на дні океану, але тепер вони набувають нового призначення, трансформуючись у сейсмічні датчики. Ця технологія, що використовується для моніторингу природних небезпек, таких як землетруси, виверження вулканів та повені, виявляє мікроскопічні зміни у вібрації, напрузі та русі ґрунту чи води за допомогою лазерних імпульсів.
На відміну від традиційних сейсмометрів, які вимірюють рух ґрунту в одній точці, оптоволоконний кабель може діяти як безперервний сенсор на великій території, збираючи дані у реальному часі з високою роздільною здатністю. Наприклад, система попередила про виверження вулкана Гріндавік в Ісландії за 26 хвилин до події, дозволивши евакуювати мешканців.
Дослідники з Каліфорнійського технологічного інституту продемонстрували потужність цієї системи, використовуючи 62-мильну ділянку оптоволоконного кабелю, яка надала дані, еквівалентні 10 000 традиційних сейсмометрів. Це потенційно може значно знизити витрати на сейсмічний моніторинг, адже вартість одного традиційного сейсмометра сягає 50 000 доларів США, тоді як система DAS потребує одного пристрою вартістю 200 000 доларів США.
Підводний сейсмічний моніторинг, який є ще дорожчим та складнішим, також може отримати вигоду від цієї технології. Наприклад, на Канарських островах дослідники перетворили підводний телекомунікаційний кабель на 11 968 датчиків напруги на довжині близько 75 миль, які виявили як місцеві, так і регіональні землетруси, а також сейсмічні хвилі від землетрусів за тисячі миль.
Ця ж технологія розглядається для дослідження Місяця, де дослідники пропонують використовувати оптоволоконні кабелі для виявлення місяцотрусів. Кабелі можуть бути розгорнуті на кілометри поверхні Місяця, і, за попередніми тестуваннями, не потребують закопування, що свідчить про їхню потенційну ефективність. Розгорнуті як сейсмічні датчики, ці кабелі в майбутньому можуть також слугувати для комунікації місячних місій.
На відміну від Землі, де землетруси спричинені тектонічними плитами, місяцотруси викликані гравітаційним впливом Землі та падінням метеоритів. Крім того, екстремальні температурні коливання на поверхні Місяця, від -410 градусів за Фаренгейтом вночі до 250 градусів за Фаренгейтом вдень, призводять до розширення та стиснення поверхні, що також впливає на сейсмічну активність.
Вивчення сейсмічних хвиль від цих явищ допоможе вченим дізнатися більше про внутрішню будову Місяця, його щільність, склад і наявність рідкого ядра. Виявлення геологічних розломів може свідчити про більшу геологічну активність Місяця, ніж вважалося раніше, а додаткові дані про місяцотруси можуть розкрити нові аспекти формування природного супутника Землі.
The post Інтернет-кабелі служать сейсмографами, хоча їх не для цього створювали appeared first on .
Go to techtoday.in.ua
На сході Індонезії внаслідок землетрусу магнітудою 7,7 загинули щонайменше 53 людини, ще понад 130 отримали травми. Пошукові роботи ускладнюють зсуви, перекриті дороги та майже тисяча повторних поштовхів. Про це повідомило інформаційне агентство Reuters.
Землетрус стався в суботу на сході Індонезії й став найсмертоноснішим у країні після катастрофи 2022 року на Західній Яві, яка забрала життя сотень людей. Найбільше постраждав регіон Сікка. За даними Національного агентства з ліквідації наслідків стихійних лих BNPB, понад 3300 людей там самостійно залишили домівки або розмістилися у спортивному комплексі, який використовують як пункт евакуації.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
Кава може подорожчати: Колумбія майже зупинила експорт після землетрусу
Частина жителів змушена залишатися біля зруйнованих будинків у тимчасових наметах із брезенту. Постраждалих також лікують у наметовому шпиталі біля місцевої лікарні. Серед травмованих багато людей із переломами.
Індонезія розташована в зоні Тихоокеанського вогняного кільця, де сходяться тектонічні плити. Через це країна регулярно стикається із сильними землетрусами та виверженнями вулканів.
У Маумере порт закрили після обвалення частини даху та стін. Місцеві жителі бояться повторних поштовхів і не хочуть повертатися до будинків. Після основного землетрусу вже зафіксували майже тисячу афтершоків. Сотні людей зібралися на стадіоні, який перетворили на евакуаційний центр. Там встановили намети та організували роздачу гарячих напоїв. Деякі матері облаштовували імпровізовані колиски для дітей із тканини, натягнутої на каркаси наметів.
Цей район уже переживав руйнівний землетрус у 1992 році. Тоді поштовхи магнітудою 7,5 спричинили масштабні руйнування. Представники місцевої влади кажуть, що нинішня катастрофа повернула людям спогади про ті події.
Керівниця регіонального агентства з надзвичайних ситуацій Маргарета Мовальдес Да Мага Бапа зазначила, що землетруси в цій частині країни трапляються часто. Однак нинішній поштовх за масштабом і наслідками викликав особливо сильні спогади про катастрофу 1992 року.
Рятувальники зараз зосередилися на розчищенні завалів у найбільш постраждалих районах Манггарай, Східний Манггарай та Нагекео. Представник рятувальної служби Сур'яман заявив, що головне завдання — перевірити, чи залишилися люди під уламками.
Офіційних повідомлень про зниклих безвісти поки немає. Водночас зсуви та повторні поштовхи значно уповільнюють доступ до окремих районів і ускладнюють пошукові роботи. До регіону направили понад 3500 військових та поліцейських. Про це повідомив секретар кабінету міністрів Індонезії Тедді Індра Віджая.
Електропостачання у більшості районів уже відновили. Водночас енергетики продовжують ремонтувати пошкоджені розподільні мережі. Влада провінції Східна Нуса-Тенгара оголосила надзвичайний стан. Це дозволяє швидше залучати додаткові ресурси та фінансування для рятувальних робіт і допомоги постраждалим.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
У Японії після землетрусу обвалився торговельний центр: є загиблі
Нагадаємо, що сильні землетруси останнім часом фіксували й у Європі, зокрема на півдні Італії. На початку серпня в районі Кампі-Флегрей поблизу Неаполя стався землетрус магнітудою 4,7, який став найсильнішим у регіоні за 40 років. Близько 300 жителів Поццуолі евакуювали через зсуви, а частина людей провела ніч просто неба. Поштовхи спричинили перебої з електропостачанням, порушили роботу транспорту та пошкодили причал і кілька будівель. Після основного землетрусу сейсмографи зареєстрували ще близько 60 коливань.
Go to zn.ua
Велика плита океанічної кори може зануритися під континент, «загубитися» в мантії Землі, а через мільйони років усе ще впливати на те, де саме вивергаються вулкани. Нове дослідження, опубліковане в журналі Nature Communications і описане виданням Scienmag, пропонує пояснення: вирішальну роль відіграє внутрішня неоднорідність так званих «застиглих плит».
Автори роботи — Чжу (Zhu), Ден (Deng), Сюй (Xu) та їхні колеги — показують, що така плита не поводиться як єдиний жорсткий лист. Усередині неї можуть бути контрастні за складом і властивостями ділянки, які визначають, де саме переробляється кора, де піднімаються розплави та чому вулкани іноді утворюють щільні кластери, а не рівномірну дугу.
Що відбувається із субдукованою океанічною плитою
У зонах субдукції одна тектонічна плита занурюється під іншу та втягується в мантію. У міру занурення плита нагрівається, взаємодіє з навколишніми породами, виділяє воду й інші компоненти, здатні запускати плавлення мантії над нею. Разом із плитою фрагменти океанічної кори транспортуються в глиб Землі.
Втім, не всюди плита спускається безперервно до межі ядра й мантії. У деяких регіонах вона розплачується й затримується, утворюючи те, що геонауковці називають «застиглою плитою». Такі структури зазвичай пов’язують із зоною переходу мантії — шаром на глибині приблизно 410–660 км, де мінерали змінюють свою кристалічну структуру під дією високого тиску.
Зона переходу може бути і бар’єром, і тимчасовим «складом» для субдукованого матеріалу. Плита, що зупинилася там, надалі може деформуватися, частково опускатися глибше або взаємодіяти з висхідними й низхідними потоками мантії. Нове дослідження стверджує, що саме хімічна та фізична неоднорідність плити визначає, як розгортатимуться ці процеси, формуючи вузькі канали переробки кори й зосереджуючи вулканічну активність над ними.
Плита не є однорідною: чому це важливо
Проста картина субдукції припускає, що вся плита занурюється як цілісний лист і однаково впливає на поверхню. Однак океанічні плити складаються з різних матеріалів і мають різну історію формування ще до того, як дістатися жолоба субдукції.
У їхній корі можуть бути хімічно відмінні вулканічні породи, осади, змінені мінерали, сегменти, утворені за різних температур або в різних зонах серединно-океанічних хребтів. Після занурення ці відмінності можуть зберігатися на великих глибинах і впливати на те, як застигаюча плита згинається, розшаровується, обмінюється речовиною з навколишніми породами й зрештою вивільняє компоненти, здатні генерувати магму.
Термін «переробка кори» означає повернення речовини з поверхні до надр Землі й її можливе повторне підняття до поверхні. Субдукція — головний «рециклінговий» механізм планети. Океанічна кора, що народжується на серединно-океанічних хребтах, з часом змінюється під дією морської води, вкривається осадами й рухається до жолобів. У процесі занурення флюїди й розплави з плити потрапляють у мантійний клин над нею, знижуючи температуру плавлення й живлячи магматизм у Тихоокеанському «вогняному кільці» та інших зонах субдукції.
Сфокусована переробка й кластери вулканів
Головний висновок роботи: переробка кори може бути не рівномірною, а зосередженою в обмежених зонах. Неоднорідна застигла плита здатна створювати локальні ділянки, збагачені водовмісними мінералами чи «родючими» за складом фрагментами кори.
Разом з тим виникають різкі контрасти густини й плавучості. Щільніші частини плити легше занурюються далі, тоді як менш щільні або більш плавучі сегменти можуть затримуватися, згинатися чи розтікатися вбік. Унаслідок цього перероблений матеріал спрямовується в обмежені ділянки мантії, формуючи «гарячі точки» хімічного збагачення без обов’язкової участі класичних мантійних плюмів.
Таке сфокусоване перезбагачення може пояснити вулканічне «скупчення» — явище, коли вулкани групуються або витягуються в надзвичайно вузькі пояси. Вулканічні дуги часто розглядають як більш-менш безперервні структури, пов’язані з геометрією плити, що занурюється. Та за інтенсивністю вивержень вони дуже нерівномірні: одні сегменти насичені вулканами й потужними виверженнями, інші залишаються майже спокійними.
За запропонованою авторами схемою, такі контрасти можуть відображати глибоку будову застиглої плити, а не лише відмінності в розломах, товщині кори чи умовах зберігання магми близько до поверхні.
Довгий шлях матеріалу від глибини до вулкана
Зв’язок між застиглою плитою на глибині й вулканізмом на поверхні складний і тривалий. Речовина в мантії рухається завдяки конвекції, дифузії, зануренню й плавучому підйому, при цьому породи деформуються протягом геологічних масштабів часу.
Хімічно збагачена ділянка, що формується поблизу зони переходу, може повільно підніматися й взаємодіяти з кількома шарами мантії до того, як досягне основи кори. За цей час вона може змішатися з гарячішою або «збідненою» мантією, змінити мінеральний склад і набути нових хімічних ознак. Тому магма, що зрештою вивергається, несе складний «архів» як свого глибинного джерела, так і подальшої еволюції.
Такий погляд дає геонауковцям новий інструмент для інтерпретації вулканічних порід. Магми містять ізотопні й елементні «відбитки пальців», за якими можна судити, чи надходили їхні компоненти з мантії, субдукованих осадів, зміненої океанічної кори або старішого континентального матеріалу.
Якщо вулканічні кластери пов’язані з певними частинами неоднорідної застиглої плити, сусідні вулкани можуть демонструвати систематичні відмінності в елементах, пов’язаних із флюїдами, осадами чи переробленою корою. Такі закономірності допоможуть простежити рух глибинного матеріалу навіть тоді, коли сама плита вже лежить на сотні кілометрів нижче поверхні.
Як це змінює уявлення про еволюцію континентів
Отримані висновки важливі й для розуміння того, як ростуть і змінюються континенти. Субдукція не лише породжує вулкани: вона переносить матеріал між океанічним дном, мантією, корою й атмосферою.
З часом вулканічна активність і проникнення магми на континентальних окраїнах додають нову речовину до кори, тоді як ерозія й осадонакопичення повертають частину поверхневого матеріалу назад у субдукційні зони. Якщо застиглі плити «фокусують» місця, де перероблені компоненти знову залучаються до плавлення, вони здатні впливати на розподіл хімічно незвичних порід, родовищ корисних копалин і довготривалих зон нарощування кори.
У цій картині мантія Землі постає не як однорідний шар, а як динамічний архів. Плита, що ніби зупинилася, лишається тектонічно активною: вона зберігає контрасти, успадковані ще з океанського дна, і водночас перебудовує їх під дією високого тиску й температури. Ці відмінності впливають на потоки в мантії, хімічний обмін і шляхи, якими рухаються «інгредієнти» майбутньої магми.
У підсумку формується глибинна система зворотного зв’язку, де події в зоні субдукційного жолоба можуть визначати вулканічну географію далеко в майбутньому. Для широкої аудиторії головний висновок полягає в тому, що вулкани можуть бути пов’язані з прихованими структурами глибоко під поверхнею, а не лише з поточним розташуванням меж тектонічних плит.
Місцезнаходження вулканічного кластера може відображати будову плити, що колись починала свій шлях на океанському дні, занурилася в мантію й була «захоплена» в зоні переходу. Визначаючи, як неоднорідні застиглі плити спрямовують переробку кори, дослідження дає більш деталізоване пояснення того, чому одні регіони Землі стають центрами вулканізму, тоді як сусідні залишаються відносно спокійними.
Стаття Нерівномірні застиглі плити керують переробкою кори й вулканізмом з'явилася спочатку на Цікавості.

Кліматичні аномалії цього літа часто розглядаються як курйози. У війні проти нас вони стали повноцінною зброєю, здатною перекроїти політичну карту світу.
Як це працює і чого чекати нам - розбиралася Gazeta.ua.
Пекельний попіл для ППО
Економіка Сицилії ризикує втратити до $15 мільйонів від виверження вулкана Етна (зі скіфської - піч), котре триває з 6 серпня. Доходи від туристів складають до 4,2% сицилійської економіки. А через попіл і хмари диму із 7 серпня аеропорт у Катаньї тимчасово припиняв працювати, а інші аеропорти були перевантажені. Загалом скасовано або змінено маршрути понад 1 тис. рейсів.
Якщо Етна вивергатиме попіл і лаву ще інтенсивніше, це не лише ускладнить польоти цивільним літакам, а й роботу італійській системі ППО. Та додає сірчаного присмаку повітрю, розжареному як у пустелі.
Енергетична удавка Кремля
Екстремальна спека у Європі не лише забрала життя десятків тисяч людей, а й, як пише Newsweek, стала союзницею російського диктатора Володимира Путіна.
Путін може, не чекаючи зими, затягнути енергетичну удавку на Україні
Обміліла річка Дунай, по якій розроблено резервні експортні маршрути для України на випадок морської блокади. Офіційний Київ змушений експортувати електроенергію, зокрема, з Румунії, бо Росія зруйнувала електростанції. Та зневоднені річки зменшують обсяги генерації енергії європейськими ГЕС та АЕС.
Тож Путін може, не чекаючи зими, затягнути енергетичну удавку на Україні. За таких умов проходять надзвичайно напружені консультації про мораторій на обстріли бодай по експортних коридорах у Чорному морі.
Загроза голоду та стрибок цін
Європа постає перед реальною перспективою голоду. Південь України вже потерпає від нестачі води для зрошування полів. У Європі, за даними Copernicus, спека у липні 2026 року побила всі температурні рекорди, а рівень вологості ґрунтів впав до п'ятирічного мінімуму. У результаті врожай зернових у Європі впав до найнижчого з 2018 року рівня. На додачу, озимі не мають "наливу" через спеку, тому і від них гарного врожаю чекати не варто.
Всохлі посіви - голод для свійських тварин
Найкритичніша ситуація наразі з кукурудзою. У Франції врожай кукурудзи може обвалитися до рівня 1976 року. Саме тоді уряд змушений був запровадити субсидії фермерам, які діють досі.
Крім пшениці та кукурудзи, постраждали інші олійні культури та ґрунтові овочі (цибуля, часник, салат тощо). Втрати сягають 50%.
Всохлі посіви - голод для свійських тварин. Тож восени зростання цін на продукти харчування складе мінімум 15%.
Соціалка замість зброї: вибір Європи
За таких умов Європа вступає у нові виборчі цикли, що може дати більше голосів популістам, ультраправим та ультралівим. Чинні уряди, щоб утримати стабільність, будуть змушені витрачати більше коштів на соціалку. Чи це вплине на обсяги допомоги нам?
Як зазначив президент України Володимир Зеленський, нині Київ платить США за ракети 100%, та частина коштів - від європейських партнерів. Можливо, обіцяні обсяги допомоги не будуть зменшені, а от про збільшення буде говорити все складніше і складніше.
З витоків у ЗМІ про можливе посередництво Бразилії можна зробити висновок, що європейці про всяк випадок уже готують для себе варіант "Б".
Коли техніка плавиться на фронті
14 серпня винищувач НАТО збив дрон над Латвією. Це була перевірка в дії статті 5 про колективну безпеку в умовах спеки. У деяких країнах, як-от у Німеччині, Великій Британії, Швеції, від спеки зазнали пошкоджень залізничні колії, покриття доріг та навіть мости, а це військова логістика. Також спека зробила м'якими злітні смуги військових аеродромів.
Боєприпаси, на подив, хоч і залізні, та теж не витримують. У балістичних ракет з'являються похибки у блоці наведення, у БПЛА слабке місце - акумулятори. Найчутливішими виявилися РЕБ і системи зв'язку. І, нарешті, особовий склад, який у спеку понад 40°C не може фізично діяти ефективно.
Дипломатичний герць і азійський відголосок
Аномально високі температури, звісно, закладені в окремий блок "кліматичних ризиків" у Стратегії НАТО, але поки не змодельовані як чинник впливу на геополітику.
А ми його вже відчуваємо. 14 серпня ЗМІ повідомили про фермера з Південної Кореї, у якого на полі картопля спеклася просто у землі. Нещодавно із Сеула надійшов сигнал про відмову від передачі Україні зброї. Навряд чи корейський уряд орієнтувався на фермера, та спека зіграла у цьому рішенні не останню роль.
Критичного значення набувають морські експортні маршрути
Як і у нестачі ракет для нашої ППО через війну США з Іраном. Європа, можливо, була би щедрішою на ракети. Однак її, як і Штати, непокоїть можлива міграція з Північної Африки та Близького Сходу через голод. Критичного значення набувають морські експортні маршрути, як-от Ормуз, Босфор, Чорне море і Арктичний шлях, за які вже зійшлися у дипломатичному та частково збройному герці Вашингтон, Пекін і Москва. Підготовка кампанії кандидата у президенти США Дональда Трампа проти Куби - з тієї ж опери.
Випробування кліматом
Перші три воєнні зими в Україні були аномально теплими, та Росія використала грудень 2025 - лютий 2026 року із сильними морозами для ударів по критичній цивільній інфраструктурі. Влітку 2026 року Кремль обстрілює порти Великої Одеси та міст у Маяках. Отже, Путін беззаперечно використовуватиме й інші кліматичні "подаруночки", і не лише проти нас.
Масштабні лиха, як-от агресію чи посуху, краще долати разом
Офіційний Київ намагається зміцнювати партнерство. Так, українські фахівці допомагали Франції долати масштабні лісові пожежі, що посилило дружбу між країнами. Україна працює на випередження і, здається, зможе достукатися до партнерів: масштабні лиха, як-от агресію чи посуху, краще долати разом. Найближче засідання "Рамштайн" покаже це.
Go to gazeta.uaАеропорт на Сицилії відновив рейси після зниження небезпеки через виверження Етни
Аеропорт Катанії на Сицилії відновив авіарейси після зниження рівня авіаційної небезпеки з червоного до помаранчевого через активність вулкана Етна. Раніше через викиди попелу скасували або перенаправили сотні рейсів.
Go to unn.ua
У суботу, 15 серпня, на сході Індонезії стався землетрус магнітудою 7,7, після якого зафіксували десятки афтершоків. Відомо про щонайменше 38 загиблих.
Про це пише Reuters та BBC.
За даними індонезійського агентства геофізики BMKG, перший підземний поштовх стався о 4:58 ранку за місцевим часом на глибині 15 кілометрів і спричинив серію афтершоків.
Зазначається, що сильні поштовхи відчувалися в провінціях Східна та Західна Нуса-Тенгара, а також у деяких районах Південного Сулавесі.
«Станом на 15:00 (11:00 за київським часом) зареєстровано 38 загиблих, двоє людей отримали серйозні травми, 11 — легкі», — сказав голова Національного агентства з питань запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій в Індонезії (BNPB).
Зазначається, що рятувальні команди ще не дісталися до Нагекео, регіону, найближчого до епіцентру, після того, як зсуви заблокували дороги та порушили зв’язок.
Крім того, після ранкового землетрусу в кількох районах Індонезії зафіксували хвилі цунамі заввишки менш як метр.
Індонезія розташована в сейсмічно активному «Тихоокеанському вогняному кільці», де стикаються тектонічні плити, що спричиняє часті землетруси та виверження вулканів, додає Reuters.
Нагадаємо, 15 серпня на Полтавщині зафіксували землетрус магнітудою 2,4 за шкалою Ріхтера. Осередок землетрусу залягав на глибині 3 кілометри. За класифікацією землетрусів він належить до невідчутних.
Запис В Індонезії стався землетрус: щонайменше 38 людей загинули спершу з'явиться на Громадське радіо.
Go to hromadske.radio