Тренд пошуку "Ярослав Ведмідь"

Зареєструйтесь, щоб залишати коментарі та вподобайки
Фільтр новин
Помер від зупинки серця: у засвіти пішов засновник Postman Ярослав Ведмідь
На 46 році життя помер засновник та СЕО креативної агенції Postman. Мова йде про Ярослава Ведмедя. Повний текст новини
we.ua - Помер від зупинки серця: у засвіти пішов засновник Postman Ярослав Ведмідь
Помер засновник цифрового агентства Postmen Ярослав Ведмідь
Прощання з Ярославом відбудеться завтра, 13 лютого, о 10:00 в Михайлівському Золотоверхому соборі
we.ua - Помер засновник цифрового агентства Postmen Ярослав Ведмідь
Коли "Між нами", то не "На Адаманті": що подивитися на вихідних
О-ля-ля. Як ніколи вдалі вихідні, щоби цього разу вибратися до кінотеатру. Бо таки є заради чого. А тому  свою традиційну щотижневу добірку фільмів від Еспресо - за невеликим винятком  - цього разу присвячуємо саме кращим фільмам з афіш українських кінотеатрів "Іван і Марта" У кінотеатрах з 2 листопада Документальна стрічка кінорежисера, актора, автора багатьох документальних фільмів Сергія Буковського присвячена історії подружжя одного з найзначніших сучасних діячів української культури, критика, літературознавця, найвідомішого автора українського самвидаву Івана Дзюби, поданій у контексті шістдесятництва. Особливість цього фільму в тому, що Іван Дзюба приходить до глядача не в пафосних промовах та оцінках критиків і навіть не через власний творчий доробок, а через спогади та судження людини, з якою прожив понад 60 років. Готового фільму Іван Дзюба уже не застав – його не стало за 2 дні до повномасштабного вторгнення. І тим не менше є всі підстави, щоби глядач справді захотів Івана Дзюбу пізнати. Читайте також: Фільм "Іван і Марта": те, що ми не знали про Івана Дзюбу. Цікаво, що музику для фільму написав італійський представник " нової європейської школи кіномузики", на чиєму рахунку понад 50 світових нагород. композитор Сандро ді Стефано, і створив цю музику безкоштовно, у такий спосіб висловлюючи підтримку Україні у боротьбі за свободу. "Між нами" У кінотеатрах з 2 листопада Ще один вітчизняний фільм, який називають чи не найочікуванішим українським фільмом цієї осені. Психологічний гостросюжетний трилер, що є повнометражним дебютом режисерки Соломії Томащук, відзняли ще у 2020 році коштом Держкіно України. Фільм став переможцем 11 пітчингу Держкіно та отримав державне фінансування в розмірі майже 11 мільйонів гривень. Донині стрічка, яку її творці окреслюють як відверту історію про перетин дуже різних жіночих доль, об'єднаних спільною таємницею, уже взяла участь у кількох фестивалях – зокрема у "Миколайчук Open" у Чернівцях та в національному конкурсі кінофестивалю "Молодість" у Гамбурзі. Виконавиця однієї з головний ролей Ірма Вітовська-Ванца у коментарі Еспресо відзначила, що кіно підіймає тему аб'юзивних стосунків, які були притаманні Україні й до вторгнення. "Це дебют молодої режисерки Соломії Томащук. Вона й надала стрічці жанр психологічного трилера. Мова про історію травм щодо відсутності любові, які могли відбуватися в дитинстві. А потім ми це бачимо вже з подіями у фільмі, коли заходимо в історію моєї героїні. Наскільки близько може бути жертва й кат", - підкреслила вона. За словами акторки, у 2019 році було 800 тис. звернень до Національної поліції щодо насильства в родині. "Не обов'язково може бути сексуальне чи фізичне насильство. Буває й економічне та психологічне насильство, про яке замовчують жертви. І не завжди чоловіки бувають аб'юзерами, бувають випадки, коли це жінки. А найстрашніше, коли жертвами стають діти. От власне, одна героїня в дитинстві отримала таку важку травму. А другу її травму ми бачимо вже у фільмі. Стрічка має певну інтригу", - додала Вітовська. "Саша та Аня потрібні одна одній, - описують фільм кінотеатри. -  Вони стали заручниками обставин і власних рішень. Заручниками вибору між правдою і брехнею, зрадою і вірністю, заручниками таємниці, що є між ними. Незнайомки учора, найрідніші люди сьогодні. Що так швидко об'єднало геть різних людей? Убивство? Наркотики? Любов?" У головних ролях: Анастасія Пустовіт, Ірма Вітовська, Дмитро Сова, Євген Єфремов, Михайло Дзюба, Сергій Детюк, Євгеній Ламах "Перші дні" (серіал) З 1 листопада на Netflix Мова про перший український серіал, прем’єра якого відбувається на стрімінговому сервісі. Перший, що присвячений війні Росії проти України, і перший, який Film.ua зняли для міжнародного ринку під час повномасштабної війни. Цей 6-епізодний серіал про життя киян на початку повномасштабного вторгнення РФ (звичайних люди, які опинилися в незвичайних обставинах, але зберегли гідність, людяність та віру в майбутнє) уже доступний у 19 країнах світу, включаючи Україну, Польщу, Чехію, Угорщину, Румунію, Молдову, Словаччину, Литву, Латвію, Естонію, Болгарію, Боснію і Герцеговину, Хорватію, Сербію та Косово, Словенію, Албанію, Північну Македонію та Чорногорію. Дещо пізніше серіал вийде на національних каналах понад 12 країн, серед яких Ісландія, Австралія та Франція. По телебаченню в Україні його покажуть наступного року на каналі "1+1". Отже, мова про шість історій від шести режисерів (Олексія Єсакова, Каті Царик, Павла Острікова, Валентина Шпакова, Артема Литвиненка та Тали Пристаєцької), яких об’єднала своєю ідеєю шоуранерка серіалу Анастасія Лодкіна. У ролях Тарас Цимбалюк, Катерина Варченко, В’ячеслав Довженко, Олена Узлюк, Роман Луцький, Оксана Жданова, Антоніна Хижняк, Андрій Ісаєнко, Олександр Рудинський, В’ячеслав Бабенков, Марія Стопник, Віктор Жданов, Ярослав Безкоровайний, Михайло Корженівський та інші "Королівство тварин" У кінотеатрах з 2 листопада Ця французька фантастична пригодницька драма цього року відкрила розділ "Особливий погляд" на Каннському кінофестивалі. Її ідея належить Полін Мюнієр, яка ще бувши студенткою зробила певні нариси, сюжет яких згодом разом із нею допрацював режисер Тома Кайє. Особливо ретельно працювали над образами напівлюдей-напівтварин, залучивши до роботи художника коміксів Фредеріка Пітерса. Отже, про що мова? "Світ охоплений хворобою, від якої немає порятунку. Повсюдно виникають спалахи раптових мутацій, через що люди поступово перетворюються на тварин. У одному з таких регіонів – департаменті Жиронда на південному заході Франції – живе Франсуа (Ромен Дюріс). Він один виховує 16-річного сина Еміля (Поль Кірхер). Його дружина (Адель Екзаркопулос) стала однією із жертв загадкової хвороби. Цінуючи моменти, коли вона остаточно не перетворилась на тварину, батько та син вирушають у ліс, в надії зустріти її та провести час разом". Після дебюту стрічки у Каннах критики писали, що це неймовірно емоційний, піднесений і добре знятий фільм, який залишатиметься з людиною задовго після того, як вона покине кінозал. Що це науково-фантастичний тріумф, сповнений серця, краси та сімейних цінностей, який завойовує глядача  чесністю, мудрістю та проникливістю і що це один із найкращих фільмів року. У головних ролях Адель Екзаркопулос, Ромен Дюріс, Том Мерсьє, Поль Кірхер   "На Адаманті"  У кінотеатрах Києва та Львова з 2 листопада Документальний фільм знаного французького режисера, номінанта BAFTA та лауреата премій Європейської кіноакадемії та "Сезар" Ніколя Філібера про унікальний лікувальний центр у вигляді плавучої споруди на Сені, у центрі Парижа. Заклад приймає людей, які страждають на психічні розлади, пропонуючи їм догляд, який вкорінить їх у часі та просторі й допоможе їм відновитися. Працівники "Адаманту" пропонують пацієнтам консультації та арттерапію за допомогою музики, літератури, кіно, живопису тощо. Головне завдання команди закладу — "протистояти знелюдненню психіатрії". Ця стрічка цього року здобула головну нагороду  - Золотого ведмедя - на Берлінському міжнародному кінофестивалі. В Україні її показ обмежений: фільм демонструватимуть лише кінотеатри Києва та Львова від 2 по 5 листопада. У головних ролях Мамаді Баррі, Валід Бензіан, Сабіна Берлієр
we.ua - Коли
Вишеградська група – V4 – минуле чи майбутнє
Спадщина - це традиції середніх і новітніх віків, коли країни Центрально-Східної Європи були інтегральною частиною європейського цивілізаційного простору. А навіть більше – у певний момент стрижнем розвитку всього континенту. Це був час розвитку та апогею Pax Christiana, в який "молодша Європа" – як її називають історики – зробила свій значний внесок. Згадати хоча б обґрунтування ідеї, що "невірних" (поганинів) не можна навертати на християнство силою.   Україна, звана тоді Руссю – була частиною цього світу, відчайдушно захищаючись перед Pax Mongolica, який сьогодні так вихваляє папа Франциск. Князь Данило званий Галицьким коронувався в Дорогичині над Бугом вінцем від папи Інокентія зі сподіванням на допомогу в протистоянні з нащадками Чингісхана.     Драматичне минуле - це ХХ століття: дві світові війни, комунізм і нацизм. Поневолення, придушення Угорського повстання, Празької весни й польської Солідарності. В Україні - це відчайдушний спротив совєтизації та русифікації з апогеєм під час погрому у січні 1972 року. Мрію висловив Мілан Кундера словами про "викрадений Захід", тобто "трагедію Центральної Європи". Він протиставив схід європейського заходу "слов’янському світові" Росії, що тоді називався СРСР. І закликав, щоб до націй, які живуть між Німеччиною і Росією, не ставитись як до об’єктів історії, культури й політики. Бо вони мають право бути частиною Заходу, отже Європи.   У його заклику не було місця для України та інших народів тодішнього Радянського Союзу. На початку 80-их років минулого століття йому здавалося, що українців уже поглинула, як тоді було визначено, "єдина спільність людей – радянський народ", з домінантою російського. Життя скоро спростувало цей помилковий погляд, хоч "русскій мір" відчайдушно намагається знищити українську незалежність і нашу націю. Так само як йому мріється відродження імперії із заволодінням колишніми колоніями в Центральній Європі.   Країни Вишеградської четвірки повернулися до Європи, стали членами Європейського Союзу та НАТО. Російська агресія проти України продемонструвала, що на цей раз ваші народи не запізнилися на поїзд, в якому рухається Історія. І що Захід проявив прозірливість, своєчасно прийнявши вас до свого ґрона.   У НАТО ви почуваєтеся безпечними, коли російський ведмідь оскалив зуби й кинувся у черговий напад. Разом з тим варто постійно пам’ятати, що якби не героїчний спротив України, посилений вашою допомогою і підтримкою інших демократичних держав світу, Росія вже готувалася б до атаки й на ваші країни. Може, за винятком тих, хто збирався ділитися з Путнім українською територією.   Висновок з цього очевидний: без України на країни Центральної Європи завжди віятиме крижаний подих з Росії. Ваші народи можуть почуватися щасливими не лише завдяки членству в Північноатлантичному альянсі, а й українському опору. Завдяки економічним реформам і допомозі ЄС, поляки, словаки, чехи й угорці стали багатшими, а ваші економіки інтегровані зі світовими ринками. Напевно хочеться більшого, але приклад України показує, що трансформація - хай болісна і проведена не без проблем - була правильним рішенням. А по суті єдиним. Отже, "покоління трансформації" загалом виконало своє завдання, Центральна Європа знову стала частина західного світу. Водночас передчасно говорити, що всі процеси вже перейшли в минуле. У Польщі "покоління перетворень" тримається міцно, а його представники – Ярослав Качинський і Дональд Туск – визначають курс державної політики і спроможності реалізації потенціалу всієї Вишеградської четвірки.   Але є і те, що вас розділяє. Члени Четвірки належать до спільного ЄС-сівського ринку, хоч і в "різних швидкостях". Словаччина запровадила євро, три інші країни – ні. Зрештою, Угорщина і Польща заявили, що спільної валюти не будуть приймати. Про це необхідно дискутувати, особливо в контексті дебатів про Європу "різних швидкостей", які оживила перспектива членства України, Молдови й країн Західних Балкан у європейській спільноті. Для України життєво необхідним є те, що Європа була політично єдиною і дотримувалася базових цінностей. На жаль, Вишеградську четвірку розділяє не лише питання економіки й валюти. "Лінії поділу" пролягають по ставленню до ліберальної демократії й особливо верховенства права, наочний приклад чому - це ситуація в Угорщині та з Угорщиною. Не розвиваючи цієї теми, зауважу, що Україна відчайдушно бореться з російською агресією за свою незалежність. На власному гіркому досвіді ми сповна пізнали, що таке "керована демократія", залежність судів від виконавчої влади, багатовекторність у зовнішній політиці, "національна олігархія" тощо. І тому моя дружня порада: бажаючи добра власному народові, не варто випробовувати на собі сумнівних "переваг" практичної реалізації "керованої демократії". Бо в кінцевому результаті "докеруватися" можна до моделі російської диктатури. І наостанок про те, чи Вишеградська група – це минуле, чи також і майбутнє? Днями прочитав думку одного з польських публіцистів, який сказав, що група є явищем з минулого, бо занадто багато розділяє ваші держави. І, хоч президент Чехії Петер Павел організовує саміт глав держав Вишеградської четвірки, то він не може завершитися позитивним результатом. Думаю, що ця констатація занадто песимістична. Державам нашого регіону завжди є про що говорити між собою. З урахуванням вже названих мною проблем, виокремлю три проблеми, якими Вишеградській четвірці варто зайнятися. Перше - це спільна позиція щодо захисту демократії в протистоянні з авторитаризмом. Друге - це засудження російської агресії проти України, спроб руйнування міжнародного порядку Російською Федерацією і провокування напруги на кордонах НАТО з Росією та Білоруссю. Третє - це допомога Україні в процесі інтеграції з ЄС і НАТО. Ці три складові є життєво необхідними для майбутнього європейського дому і ширше – цивілізованої демократичної спільноти.
we.ua - Вишеградська група – V4 – минуле чи майбутнє
Халява для України, депутатський пісуар і укус панди – 5 книг про нешаблонне мислення
Враховуючи популярність в Україні ідеї "халяви", яку держава має роздати нужденним, покаравши успішних, книжка Томаса Совелла "Дискримінація і нерівність" (К.: Наш Формат) видається вкрай актуальною. Адже вона – саме про те, чому у світі панує чимало нерівностей та що цьому передує. І мова навіть не про те, чому жінки представлені у Кремнієвій долині менше, ніж чоловіки; чому в темношкірих і латиноамериканських школярів, які гарно вчаться, менше друзів серед своєї етнічної групи, ніж у школярів з інших груп; і, зрештою, чи не варто державі скоригувати всю цю нерівність та "непропорційне представництво", які вочевидь є проявом дискримінації, расизму і сексизму. Адже суть питання – не лише в проблемах Америки: подібна ситуація існує скрізь, що зумовлює економічну та соціальну нерівність між різними групами. Загалом у книжці зібрано широкий спектр емпіричних доказів, щоб заперечити ідею про те, що різні економічні результати можна пояснити будь-яким одним фактором. У ній аналізуються людські наслідки переважаючого соціального бачення цих невідповідностей і політики, заснованої на цьому баченні. Хоча, навіть явні причини того, чому "в чужого навіть шило голить, а у нас і бритва не бере", пояснюються автором вкрай обережно: політкоректність ще ніхто не відміняв. "Спроби пояснити причини цієї нерівності також спричиняли різноманітну реакцію, - зауважує він. - З одного боку цього спектру пропонованих пояснень - переконання, що незаможні люди за своїми показниками генетично менш спроможні. З другого боку спектру перебуває переконання в тому, що незаможні стають жертвами інших людей, які є більш заможними". Тому, як завжди, винна, мабуть, невістка. Хай там як, але якщо не про генетику (чи пак, як завжди, про рід-родину-націю), то принаймні щодо суспільства (як замінника згаданої трійці) автор таки мовить. "Люди з різним походженням не лише споживають різні речі, а й хочуть різного. Цей процес соціалізації доводить, що ми не можемо розглядати людей як атоми, окремо один від одного. Люди "вбудовані" в суспільство, якщо вживати нині модний вислів. Якщо люди є продуктом суспільства, Марґарет Тетчер дуже помилялася, коли сказала: "Суспільства не існує. Існують чоловіки, жінки та сім’ї". Людина без суспільства існувати не може". На вигляд – це цілком самостійне видання, щось на зразок альманаху, який вже на перший позір заслуговує на пильну увагу. Цього разу "Локальна історія. Битва за Південь" (Л.: Українська Галицька Асамблея) – про те, що минулого століття писав відомий поет, лікар і публіцист Юрій Липа, справедливо вважаючи, що без контролю над Чорним морем неможлива незалежна Україна. Власне, у цьому виданні є його цікавий матеріал. Крім того, ми дізнаємося історію Чорноморської Енеїди – про часи, коли українці пішли на Південь. Зокрема те, якою була історія українського Півдня останніми століттями, розповідає докторка історичних наук Олена Бачинська. А вже сучасна історія заторкнута в оповіді журналістки Ярослави Тимощук "Южноукраїнськ чи Гард? Радянський спадок чи козацька історія краю?". Попри це – ексклюзивне інтерв’ю з Чарльзом Кінґом, американським істориком та автором книжки про історію Чорного моря. Ну, а починається битва за Південь з нещодавнього часу, коли аж так явно стали помітні крадіжки нашого спадку. Наприклад, описується технологія привласнення Криму (і не лише) ще за радянського часу. "У 1930-х СРМР вигрібав національні скарби республік, щоб продати їх за кордоном і отримати гроші для індустріалізації, - нагадують нам. – Те, що не продали, залишили в метрополії. Крім того, часто в Москві або Ленінграді осідали знахідки археологічних експедицій Академії наук СРСР. Ще один тогочасний прийом викрадення – взяти пам’ятки з провінції на реставрацію і не повернути. Після відновлення незалежности в Україні було створено комісію, яка вимагала повернути наш спадок із колишньої метрополії. Але вдалося відвоювати хіба що фрагменти з фресок Михайлівського Золотоверхого, який зруйнували ті ж росіяни. А після анексії Криму і окупації Донбасу, особливо після повномасштабного вторгнення, давні клептоманські традиції імперії сповна відновилися". Відомо, як воно було би надалі, якби весь південний схід опинився під московською владою, про що дізнаємося з розділу "Депутатський пісуар" одного з матеріалів, в якому ідеться зокрема про таке: "- Ми вважаємо суттєво необхідним всім обласним радам провести референдуми на своїх територіях, - заявив Борис Колєсніков, на той час голова Донецької облради. – Перше питання, яке потрібно винести на референдум – висловлення недовіри всім інстанціям вищої державної влади. Друге – це створення нової української південно-східної держави у формі федеративної республіки. Її столицею пропонуємо оголосити Харків". Автор наступної книжки впевнений, що уміння переформульовувати проблеми, ставлячи правильні запитання на етапі планування, змінить наше життя на краще. Адже що відбувається у такій системі стосунків між долею та індивідом? Щодня розумні люди по всьому світі припускаються помилок лише тому, що розв’язують не ті проблеми. Тобто займаються не тим і не в тому місці. Вигадують непотрібні  застосунки, відкривають якісь там курси, витрачають купу грошей і зусиль на духовні практики. Втрачаючи, таким чином, час і гроші. Натомість у книжці Томаса Веделла-Веделлсборґа "У чому ваша проблема? Мистецтво нешаблонного мислення" (Х.: Віват) нас запевняють: усього цього можна уникнути, якщо освоїти рефреймінг, і тоді ухвалені рішення будуть ефективними, ідеї креативними, а ризики мінімальними. До речі, цей інноваційний метод швидкого рефреймінгу коштував автору 10 років дослідницької роботи. Натомість уважливому читачеві варто розкрити цю книжку, і він врятований? У будь-якому разі, принаймні можна спробувати змінити світ на краще без стресів і втрат, а вже автор підкаже, як це зробити. "Це можна зробити за допомогою спеціальної навички, що називається "рефреймінг проблеми", або коротко "рефреймінг", - зауважує він. - Понад п’ятдесят років досліджень свідчать про те, що рефреймінг — надзвичайно потужна навичка, і не лише для розв’язання проблем. Ті, хто обізнаний з рефреймінгом, ухвалюють ефективніші рішення, генерують оригінальніші ідеї та живуть неймовірнішим життям". Також автор переконаний, що цей метод корисний ще й для розв’язання особистих проблем, якщо люди працюють над розвитком кар’єри, поліпшенням відносин у шлюбі або над тим, щоб зменшити упертість своїх дітей-упертюхів. Загалом можна застосовувати рефреймінг до майже будь-якої проблеми, у хоч якій сфері життя, щоб усувати дилеми і знаходити нові способи розв’язання. У контексті нашого цифрового сьогодення ця книжка про історію книжок — напрочуд актуальне явище. По-перше, "Подорож книжки. Від папірусу до кіндла" Ірене Вальєхо (К.: Лабораторія) написана авторитетною дослідницею, яка глибоко вивчила тему історії книжок, а її оповідь межує з художнім текстом, тому читачу вона дає не лише цінні й знання, а ще й приносить естетичну насолоду. Саме в такому жанрі та стилі книжка переносить нас у культуру стародавніх цивілізацій та розповідає, як "Іліада" та "Одіссея" могли дійти до наших днів або як римським жінкам заборонялося писати книги та оприлюднювати їх. Авторка досліджує народження книг і їхню подорож у часі: від каменю до очерету, від шовку до шкіри та ганчір’я, від дерева аж до світла комп'ютерів. Маршрут цієї книжки пролягає через поле битви Олександра Македонського, віллу Папірусів під час виверження Везувію та палац Клеопатри, через перші відомі книгарні, ГУЛАГ, бібліотеку Сараєва та Оксфордський підземний лабіринт. По-друге, авторка знайомить нас із маловідомими особистостями, які зіграли свою роль у розвитку книжкової справи — учителями, оповідачами, книгарями, перекладачами, рабами і бунтарями. По суті, це повна історія одного із найважливіших засобів передачі знань, який і досі відчайдушно бореться за своє існування. Адже, щоб набути сучасного і зрозумілого нам вигляду, книжка мусила пройти шлях довжиною в кілька тисячоліть. І це ще не означало, що вона потрапляла у вічність. "Насправді ХХ століття позначилося моторошним книгоборством, - нагадує авторка, - (бомбардування бібліотек під час обох світових війн, багаття нацистів, цензорські політичні режими, Культурна революція в Китаї, радянські чистки, полювання на відьом, диктатура у Європі й Латинській Америці, спалені чи розбомблені книгарні, тоталітаризм, апартеїд, месіанство деяких лідерів, фундаменталізм, Талібан чи фетва проти Салмана Рушді, та інші підпункти цієї катастрофи). А ХХІ століття почалося з розкрадання — не без потурання з боку армії США - музеїв і бібліотек в Іраку, де світ уперше змалювали за допомогою писемності". Авторка цієї книжки розповість і про легендарних левів-людожерів, і про те, що робити, коли вам назустріч вийшов вовк чи ведмідь, і навіть про укус панди, якщо таке взагалі можливе. Утім, як твердить вона сама, її книжка – не про хижаків, а про любов. Перевіримо? У будь-якому разі, "Хижі хроніки" Марини Шквирі (К.: Віхола) – про умовність нашого ставлення до "хижого" світу природи. "Хто такі хижаки? – запитує авторка. - Активні мисливці, що перебувають на верхівках трофічних пірамід. Щасливі власники ріжучих зубів. І навіть якщо дехто з них дотримується веганської дієти, як-от гігантська панда, або живиться переважно комахами й рослинами, як біруанг, відчути укус цими самими зубами вам точно не хотілося б". У такий спосіб нам розповідають справжню історію великих хижаків — від ведмедів і левів до вовків та гієн. Чи справді ведмедиці народжують уві сні? Чому панди з Тайваню регулярно мандрують до Китаю і як порахувати вовченят, навіть не бачачи їх? Хто з хижаків справжній король сексу й чому гієни агресують щодо своїх же молодих самиць? Крім того, нам розкажуть, що вовки вірні одне одному все життя, ведмідь на смак, як людина, а Поліссям десь бродить чупакабра. Такі історії ви можете почути скрізь, та, як це завжди трапляється із сенсаціями, вони не мають нічого спільного з реальними хижаками. "У нашій культурі хижаки посідають важливе місце: скрізь проглядаються їхні пазурі, ікла та плями, - починається ця оповідь, але про кого ж саме насправді? - Та чи правильно ми розуміємо живих тварин? Скільки в нашому сприйнятті справжності, а не очікуваності? Чому хижаки не дають людям спокою і викликають стільки. цікавості? Що ми бачимо в них? Себе, свої страхи чи свою втрачену дикість?"
we.ua - Халява для України, депутатський пісуар і укус панди – 5 книг про нешаблонне мислення
П'ятниця 23 Лютого

8

°

Хмарно

7° - 8°

81 %

1003 мм

7.1 м/с

  • 19:00

    8°
  • 22:00

    8°
  • 01:00

    8°
  • 04:00

    7°
  • 07:00

    8°

Що не так з цим дописом?

Захисний код

Натискаючи на кнопку "Зареєструватись", Ви погоджуєтесь з Публічною офертою та нашим Баченням правил