Росія, тиск Трампа та дипломатична дистанція Латинської Америки: що зараз переживає Куба
Go to tyzhden.ua
<р>Протягом багатьох десятиліть Куба залишається унікальним геополітичним феноменом — соціалістичною державою, яка існує у безпосередній близькості до свого головного історичного опонента, Сполучених Штатів Америки. Після революції 1959 року Гавана опинилася у центрі глобального протистояння великих держав, і цей статус не зник разом із завершенням Холодної війни. Навпаки, у ХХІ столітті Куба знову стала точкою перетину інтересів світових гравців — тепер уже в нових умовах багатополярного світу.
<р>Сучасне становище країни формується під впливом трьох ключових факторів. Перший — це мережа міжнародної співпраці, яку Гавана вибудовує, намагаючись компенсувати економічну ізоляцію та дефіцит ресурсів. Другий — поступове відновлення активної присутності Росії у Карибському регіоні, що надає Кубі обмежену, але стратегічно важливу підтримку. Третій — послідовний економічний та політичний тиск з боку Вашингтона, особливо відчутний у період жорсткої політики адміністрації Дональда Трампа.
<р>У цих умовах Куба перетворюється не лише на об’єкт зовнішньої політики великих держав, але й на своєрідний індикатор ширших процесів: конкуренції між США та Росією, переосмислення санкцій як інструменту міжнародного впливу, та пошуку малими державами простору для маневру між центрами сили.
<р>Росія прагне відновити свій вплив, використовуючи Кубу як політичний плацдарм. Аналітики називають Кубу «форпостом Москви на порозі Вашингтона», оскільки історично союз з Гаваною має як символічне, так і стратегічне значення у глобальній протидії американському домінуванню.
<р>Це проявляється не лише у дипломатичних заявах, а й у реальних поставках енергоресурсів. Буквально кілька днів тому російський танкер «Аnаtоly Коlоdkіn» доставив близько 700 000 барелів нафтової сировини до нафтового терміналу Матансас на <а hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/rоsііа-shukаіе-раrtnеrіv-nа-kubі/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Кубі. Це перша значна поставка нафти на острів з моменту, коли адміністрація Дональда Трампа припинила постачання пального.
<р>Судно, яке перебуває під санкціями США, увійшло до кубинських територіальних вод пізно в неділю неподалік від бази ВМС США у затоці Гуантанамо, попри обмеження США на постачання нафти до Куби, зокрема з Росії. Штати заявили, що дозволили танкеру доставити нафту з гуманітарних міркувань.
<р>Куба не отримувала нафтових танкерів протягом трьох місяців, що, за словами президента Мігеля Діаса-Канеля, поглибило енергетичну кризу, яка ще більше підірвала і без того зношену електромережу, систему охорони здоров’я, громадський транспорт та сільське господарство. Тож для багатьох кубинців,<а hrеf="httрs://zn.uа/ukr/WОRLD/blеkаut-nа-kubі-trаmр-zаjаvіv-shсhо-mоzhе-rоbіtі-z-krаjіnоju-vsе-shсhо-zаkhосhе.html" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr"> виснажених місяцями відключень електроенергії, прибуття судна стало приводом для радості.
<р>Такий крок свідчить про російську готовність підтримувати кубинську економіку, а також бажання Москви утримати свій вплив в регіоні, використовуючи геополітичний контекст глобального конфлікту з США та їх союзниками.
<р>Політика Дональда Трампа під час другого президентського терміну значно вплинула на відносини між США та Кубою, змістивши акценти від поступового пом’якшення, яке спостерігалося в окремі періоди, до політики «максимального тиску», санкцій і стратегічного тиску на кубинський режим.
<р>Адміністрація Трампа зосередилася на посиленні економічного тиску, який включає обмеження на імпорт енергоресурсів, насамперед нафти, одну з найчутливіших сфер кубинської економіки. США перешкодили постачанню венесуельської нафти — колишнього ключового ресурсу для Гавани — і загалом погрожували тарифами країнам, що продовжують поставки палива.
<р>Крім того, Трамп у низці публічних виступів прямо сформулював свою позицію щодо Куби як «наступної» цілі для американської політики після інших геополітичних криз. Ці заяви викликали серйозну стурбованість у Гавані, яка офіційно розглядає їх як загрозу не лише політичній, але й фізичній безпеці країни.
<р>Так, на інвестиційному форумі в Маямі 27 березня Трамп розхвалив успіхи військових дій США у Венесуелі та Ірані та заявив, що Куба — наступна. «Я створив цю потужну армію. Я казав: “Вам ніколи не доведеться її використовувати”. Але іноді її доводиться використовувати. І Куба, до речі, наступна”, — заявив він під час конференції. Раніше в березні Трамп також заявив, що Куба може стати об’єктом «дружнього захоплення».
<р>Однією з новин цього року стало рішення Коста-Рики відкликати кубинських дипломатів та закрити посольство у Гавані. Президент Родріго Чавес заявив, що Сан-Хосе не визнає легітимність кубинського уряду.
<р>«Коста-Рика не визнає легітимність комуністичного режиму Куби, враховуючи жорстоке поводження, репресії та принизливі умови, які терплять мешканці цього прекрасного острова. Ми повинні очистити півкулю від комуністів», — сказав Чавес.
<р>Уряд країни мотивував цей крок саме невдоволенням станом прав людини та тиском на громадян Куби, однак кубинська сторона прямо пов’язала це рішення з впливом і тиском США. Воно стало однією з найгостріших дипломатичних криз між Латинською Америкою та Кубою за останні роки. Попередні дипломатичні розриви Куби у ХХ столітті були пов’язані здебільшого з політичними реаліями Холодної війни.
<р>Крім того, уряд Еквадору також закрив своє посольство, фактично припинивши повноцінні відносини. Тож дипломатична місія Куби в Кіто була закрита, а кубинські дипломати оголошені персонами нон ґрата. Причини такого кроку Еквадор окреслив як розбіжності у політичній позиції щодо ситуації всередині Куби, зокрема у питаннях демократії та прав людини, а також у бажанні деяких лідерів регіону дистанціюватися від кубинської політики.
<р>Гондурас та Ямайка, хоч і не розривали офіційно дипломатичних відносин, завершили ключові міжурядові договори співпраці, зокрема ті, що стосувалися кубинських медичних місій на їхній території. Ці програми, які десятиліттями були важливою частиною кубинської зовнішньої політики, були скасовані під впливом критики з боку Вашингтона про «несправедливі умови праці» та загального погіршення регіональних відносин з Гаваною. Кілька інших країн Карибського басейну, включаючи Багамські острови, Антигуа, Домініку та Сент-Люсію, також заявили про свою зацікавленість у зміні способу оплати праці кубинських лікарів.
<р>Усі ці фактори свідчать про те, що зараз Куба переживає період дипломатичної перебудови та поступової фрагментації своїх зовнішніх зв’язків, що прямо пов’язано з її внутрішньою політично-економічною кризою та зовнішнім тиском великих держав — передусім Штатів.
<р>Сучасне становище країни формується під впливом трьох ключових факторів. Перший — це мережа міжнародної співпраці, яку Гавана вибудовує, намагаючись компенсувати економічну ізоляцію та дефіцит ресурсів. Другий — поступове відновлення активної присутності Росії у Карибському регіоні, що надає Кубі обмежену, але стратегічно важливу підтримку. Третій — послідовний економічний та політичний тиск з боку Вашингтона, особливо відчутний у період жорсткої політики адміністрації Дональда Трампа.
<р>У цих умовах Куба перетворюється не лише на об’єкт зовнішньої політики великих держав, але й на своєрідний індикатор ширших процесів: конкуренції між США та Росією, переосмислення санкцій як інструменту міжнародного впливу, та пошуку малими державами простору для маневру між центрами сили.
Куба та російський фактор
<р>Росія прагне відновити свій вплив, використовуючи Кубу як політичний плацдарм. Аналітики називають Кубу «форпостом Москви на порозі Вашингтона», оскільки історично союз з Гаваною має як символічне, так і стратегічне значення у глобальній протидії американському домінуванню.
<р>Це проявляється не лише у дипломатичних заявах, а й у реальних поставках енергоресурсів. Буквально кілька днів тому російський танкер «Аnаtоly Коlоdkіn» доставив близько 700 000 барелів нафтової сировини до нафтового терміналу Матансас на <а hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/rоsііа-shukаіе-раrtnеrіv-nа-kubі/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Кубі. Це перша значна поставка нафти на острів з моменту, коли адміністрація Дональда Трампа припинила постачання пального.
<р>Судно, яке перебуває під санкціями США, увійшло до кубинських територіальних вод пізно в неділю неподалік від бази ВМС США у затоці Гуантанамо, попри обмеження США на постачання нафти до Куби, зокрема з Росії. Штати заявили, що дозволили танкеру доставити нафту з гуманітарних міркувань.
<р>Куба не отримувала нафтових танкерів протягом трьох місяців, що, за словами президента Мігеля Діаса-Канеля, поглибило енергетичну кризу, яка ще більше підірвала і без того зношену електромережу, систему охорони здоров’я, громадський транспорт та сільське господарство. Тож для багатьох кубинців,<а hrеf="httрs://zn.uа/ukr/WОRLD/blеkаut-nа-kubі-trаmр-zаjаvіv-shсhо-mоzhе-rоbіtі-z-krаjіnоju-vsе-shсhо-zаkhосhе.html" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr"> виснажених місяцями відключень електроенергії, прибуття судна стало приводом для радості.
<р>Такий крок свідчить про російську готовність підтримувати кубинську економіку, а також бажання Москви утримати свій вплив в регіоні, використовуючи геополітичний контекст глобального конфлікту з США та їх союзниками.
Вплив Дональда Трампа та політика США щодо Куби
<р>Політика Дональда Трампа під час другого президентського терміну значно вплинула на відносини між США та Кубою, змістивши акценти від поступового пом’якшення, яке спостерігалося в окремі періоди, до політики «максимального тиску», санкцій і стратегічного тиску на кубинський режим.
<р>Адміністрація Трампа зосередилася на посиленні економічного тиску, який включає обмеження на імпорт енергоресурсів, насамперед нафти, одну з найчутливіших сфер кубинської економіки. США перешкодили постачанню венесуельської нафти — колишнього ключового ресурсу для Гавани — і загалом погрожували тарифами країнам, що продовжують поставки палива.
<р>Крім того, Трамп у низці публічних виступів прямо сформулював свою позицію щодо Куби як «наступної» цілі для американської політики після інших геополітичних криз. Ці заяви викликали серйозну стурбованість у Гавані, яка офіційно розглядає їх як загрозу не лише політичній, але й фізичній безпеці країни.
<р>Так, на інвестиційному форумі в Маямі 27 березня Трамп розхвалив успіхи військових дій США у Венесуелі та Ірані та заявив, що Куба — наступна. «Я створив цю потужну армію. Я казав: “Вам ніколи не доведеться її використовувати”. Але іноді її доводиться використовувати. І Куба, до речі, наступна”, — заявив він під час конференції. Раніше в березні Трамп також заявив, що Куба може стати об’єктом «дружнього захоплення».
Нова хвиля дипломатичної дистанції від Куби у Латинській Америці
<р>Однією з новин цього року стало рішення Коста-Рики відкликати кубинських дипломатів та закрити посольство у Гавані. Президент Родріго Чавес заявив, що Сан-Хосе не визнає легітимність кубинського уряду.
<р>«Коста-Рика не визнає легітимність комуністичного режиму Куби, враховуючи жорстоке поводження, репресії та принизливі умови, які терплять мешканці цього прекрасного острова. Ми повинні очистити півкулю від комуністів», — сказав Чавес.
<р>Уряд країни мотивував цей крок саме невдоволенням станом прав людини та тиском на громадян Куби, однак кубинська сторона прямо пов’язала це рішення з впливом і тиском США. Воно стало однією з найгостріших дипломатичних криз між Латинською Америкою та Кубою за останні роки. Попередні дипломатичні розриви Куби у ХХ столітті були пов’язані здебільшого з політичними реаліями Холодної війни.
<р>Крім того, уряд Еквадору також закрив своє посольство, фактично припинивши повноцінні відносини. Тож дипломатична місія Куби в Кіто була закрита, а кубинські дипломати оголошені персонами нон ґрата. Причини такого кроку Еквадор окреслив як розбіжності у політичній позиції щодо ситуації всередині Куби, зокрема у питаннях демократії та прав людини, а також у бажанні деяких лідерів регіону дистанціюватися від кубинської політики.
<р>Гондурас та Ямайка, хоч і не розривали офіційно дипломатичних відносин, завершили ключові міжурядові договори співпраці, зокрема ті, що стосувалися кубинських медичних місій на їхній території. Ці програми, які десятиліттями були важливою частиною кубинської зовнішньої політики, були скасовані під впливом критики з боку Вашингтона про «несправедливі умови праці» та загального погіршення регіональних відносин з Гаваною. Кілька інших країн Карибського басейну, включаючи Багамські острови, Антигуа, Домініку та Сент-Люсію, також заявили про свою зацікавленість у зміні способу оплати праці кубинських лікарів.
<р>Усі ці фактори свідчать про те, що зараз Куба переживає період дипломатичної перебудови та поступової фрагментації своїх зовнішніх зв’язків, що прямо пов’язано з її внутрішньою політично-економічною кризою та зовнішнім тиском великих держав — передусім Штатів.
Go to tyzhden.ua«Схоже на те, що ми переживали під час пандемії коронавірусу»: як країни Азії відчувають наслідки війни США з Іраном
Go to tyzhden.ua
<р>Ніде у світі фактичне блокування Іраном Ормузької протоки внаслідок ескалації конфлікту зі США не відчувається так сильно, як в країнах Азії, при чому у всіх — незалежно від ВВП чи геополітичного впливу — від Японії до Шрі-Ланки. Чверть світової торгівлі нафтою та 20 % обсягів торгівлі скрапленим газом проходить через цю вузьку як для таких потреб водну артерію. Однак у випадку Азії, 90 % усіх поставок нафти та газу, яку отримують країни регіону, проходить саме через Ормузьку протоку. Оскільки криза у Перській затоці триває вже пʼятий тиждень, країни добре відчули на собі наслідки де-факто блокування цієї важливої для них водної артерії. Ця ситуація змушує уряди вдаватися до обмежень — зросли ціни на пальне, в деяких країнах університети перейшли у віддалений або гібридний формат навчання, працівників закликають менше користуватися транспортом. Уряди шукають альтернативні можливості та джерела поставок. Водночас, лунають порівняння нинішньої ситуації із життям під час пандемії коронавірусу.
<р>«Ця війна створила складні глобальні умови, які можуть тривати ще довго. Тому ми маємо залишатися готовими та єдиними. Ми вже стикалися з подібними викликами під час кризи спровокованою пандемією коронавірусу — тоді ми впоралися завдяки єдності», —заявив премʼєр-міністр Індії Нарендра Моді 24 березня під час засідання у парламенті. «Це впливає на все. Усі перебувають у тривозі. Для частини людей це схоже на те, що ми переживали у 2020 році під час пандемії коронавірусу», — каже в коментарі <еm>Тижню філіппінський журналіст Монсі Серрано. Через брак енергоносіїв чиновники у його країні тепер мають чотириденний робочий тиждень, університети перейшли на гібридний формат навчання. Загалом філіппінці обмежені у пересуванні, оскільки бракує енергоносіїв, хоча уряд пропонує рішення, як от здешевлення цін на подорожі потягом. В Японії ж «панічне» скуповування туалетного паперу громадянами, яке не має нічого спільного із енергоносіями, нагадало період початку пандемії коронавірусу. Хоча місцеві медіа <а hrеf="httрs://mаіnісhі.jр/еnglіsh/аrtісlеs/20260329/р2а/00m/0nа/001000с" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">відзначають, що японці так само реагували на енергетичну кризу 1973 року, тоді спровоковану війною Судного дня. Науковці нині трактують цей феномен як реакцію середнього класу на кризи. Однак все це лише зовнішні прояви. Чим довше триватиме протистояння на Близькому Сході, тим складнішими та довготривалішими будуть наслідки.
<р>24 березня президент Філіппін Фердинанд Маркос молодший оголосив у країні «надзвичайний енергетичний стан». Серед країн регіону ситуація із паливом тут найскладніша. 98 % усіх постачань нафти до Філіппін надходять із Близького Сходу, а національні резерви, за словами президента, повністю вичерпаються до 30 червня. В усіх країнах Азії ціни на паливо зросли в середньому на 20-30 %.
<р>Уряди країн намагаються якось впливати на ситуацію. Так, уряд Філіппін запровадив спеціальну програму, яка передбачає підтримку тих, кому найважче. «Ми впроваджуємо заходи зі скорочення витрат. Я схвалюю цей крок уряду. Вони знизили ціни на залізничні перевезення на 50 %. … Життя має тривати», — пояснює Тижню Монсі Серрано. Триває Страсний тиждень (більшість філіппінців католики). Ймовірно попри кризу філіппінці захочуть провідати рідних, тому такі знижки будуть корисні.
<р>Після початку паливної кризи спровокованої частковим блокування Ормузької протоки, США послабили деякі обмеження на продаж російської нафти, дозволивши країнам закуповувати нафту, яка вже перебувала в морі, до 11 квітня. Деякі країни скористалися цим. Як пише АFР, минулого тижня один із таких танкерів прибув до філіппінського нафтопереробного оператора Реtrоn Соrр. Південна Корея, як повідомляє Rеutеrs, також збирається імпортувати російську нафту.
<р>Таїланд у свою чергу заохочує водіїв використовувати дизельне паливо В20, яке на 20 % складається із біодизеля, але не всім воно підходить. На заправках, або черги, або палива немає, хоча уряд каже, що має запаси на 100 днів. Водночас відсутність палива також може мати значний вплив на фермерство у країні. — Таїланд другий найбільший експортер рису після Індії. Без дизелю не можливо ані забезпечувати полив, ані збирати урожай, — скаржиться британській Тhе Guаrdіаn один із місцевих фермерів. Уряд в Бангкоку намагається вирішувати ситуацію не лише політиками й обмеженнями. 29 березня зʼявилалася інформація про те, що премʼєр-міністр Анутін Чарнвіракул домовився з Іраном про те, що таїландські судна та танкери зможуть вільно проходити через Ормузьку протоку. Філіппінські урядовці також наразі ведуть такі переговори.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" аrіа-dеsсrіbеdby="сарtіоn-аttасhmеnt-331298" сlаss="sіzе-full wр-іmаgе-331298" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/НЕzY7ОqbgААjgХq.jреg" аlt="Міністерка закордонних справ Тесс Лазаро та міністерка енергетики Шарон Гарін підняли питання про визнання Філіппін «неворожою країною» під час зустрічі з послом Ірану Юсефом Есмаїлзаде, за повідомленнями місцевих медіа. Фото: Міністерство закордонних справ Філіппін." wіdth="1600" hеіght="1067" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/НЕzY7ОqbgААjgХq.jреg 1600w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/НЕzY7ОqbgААjgХq-786х524.jреg 786w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/НЕzY7ОqbgААjgХq-1400х934.jреg 1400w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/НЕzY7ОqbgААjgХq-300х200.jреg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/НЕzY7ОqbgААjgХq-768х512.jреg 768w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/НЕzY7ОqbgААjgХq-1536х1024.jреg 1536w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1600рх) 100vw, 1600рх"/><р іd="сарtіоn-аttасhmеnt-331298" сlаss="wр-сарtіоn-tехt">Міністерка закордонних справ Тесс Лазаро та міністерка енергетики Шарон Гарін підняли питання про визнання Філіппін «неворожою країною» під час зустрічі з послом Ірану Юсефом Есмаїлзаде, за повідомленнями місцевих медіа. Фото: Міністерство закордонних справ Філіппін.
<р>Південна Корея також закликає до обмежень у споживанні енергоносіїв, хоча як відзначає у коментарі Тижню українська експертка із питань Східної Азії, яка тільки-но повернулася із Сеула Наталія Бутирська, на практиці обмеження повʼязані із паливною кризою в країні не відчуваються.
<р>«Уряд Південної Кореї розробив пакет змін щодо того, як вони будуть реагувати в разі поглиблення паливної кризи. Вони розглядають також пакет підтримки економіки», — каже експертка. Вона також зазначає, що уряд розглядає обмеження користування власними авто, якщо ціна на нафту підніметься вище $120 за барель. Південна Корея вже має досвід таких обмежень, аби зменшувати кількість заторів. Як повідомляє видання Тhе Коrеа Тіmеs, із наступного тижня також вступають у дію сильніші обмеження для транспорту державних установ. Авто чергуватимуться і їздитимуть по парних/непарних днях відповідно до номерних знаків.
<р>В рамках підготовки до можливого дефіциту, Японія ще минулого тижня розпочала в історії вивільнення нафти зі своїх стратегічних запасів. Країна на 90 % залежить від постачання цього ресурсу із Близького Сходу. Японія має чи не найбільші запаси — повідомляється, що їх має вистачити на 254 дні. Інший вкрай важливий ресурс для регіону, обмеження поставок якого створило вже великі проблеми, зокрема для біднішого населення, але й для промисловості — скраплений газ.
<р>31 березня під час зустрічі премʼєр-міністерки Японії Санае Такаїчі та президента Індонезії Прабово Субіанто, країни домовилися «координувати зусилля в енергетиці». Індонезія є найбільшим у світі експортером вугілля, а також одним із провідних експортерів скрапленого природного газу. Як пише Rеutеrs, приблизно чверть поставок СПГ до Японії — із Індонезії. Значними імпортерами скрапленого газу для Токіо є Австралія та Малайзія, а на близькосхідні країни припадає усього 11 % поставок. Водночас для решти країн Азії ситуація значно складніша, оскільки саме ці країни є найбільшими джерелами постачання.
<р>Тим не менш, Японія як й інші країни регіону дозволила ширше використання вугілля. Південна Корея у свою чергу заявила, що відтермінує закриття вугільних електростанцій і скасувала обмеження на виробництво електроенергії з вугілля. Таїланд також збільшив обсяги виробництва на найбільшій вугільній електростанції на півночі країни. Філіппіни також планують активізувати роботу своїх вугільних електростанцій.
<р>70-75 % електроенергії Індія виробляє з вугілля і теж планує збільшити обсяги виробництва. Водночас країна є четвертим найбільшим імпортером скрапленого газу у світі, і гостро відчуває обмеження руху суден через Ормузьку протоку. Дві третини усього імпортованого скрапленого газу до Індії надходять із Близького Сходу, а 41 % усього імпорту припадає на Катар.
<р>«Стає все складніше купити газові балони необхідні для приготування їжі. Раніше, якщо вам потрібно було замінити використаний газовий балон, новий прибував за 48 годин, а тепер же час очікування значно зріс. Люди кажуть, що він може зайняти близько тижня», — розповідає Тижню журналіст індійського видання Тіmеs оf Іndіа Рудроніл Гош. За його словами саме малі бізнеси та бідніше населення найважче відчуває брак газу. Понад 300 мільйонів сімей в Індії залежить від газу у балонах. Ресторани, кафе та їдальні також часто залежать від цього ресурсу. «Багато ресторанів борються із цим викликом, а менші заклади — закрилися. У них немає вибору. Вільно купити газові балони не можливо: або треба надто довго чекати, або утричі переплачувати на чорному ринку», — пояснює журналіст.
<р dіr="ltr" lаng="еn"><а hrеf="httрs://twіttеr.соm/hаshtаg/WАТСН?srс=hаsh&rеf_srс=twsrс%5Еtfw" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">#WАТСН | Маdhyа Рrаdеsh | Соnsumеrs fоrm lоng quеuеs tо buy gаs сylіndеrs іn Вhораl
<р>Ассоrdіng tо thе Gоvеrnmеnt оf Іndіа, “Тhе sіtuаtіоn іs соmfоrtаblе wіth rеsресt tо LРG аnd РNG аs wеll. Оur rеfіnеrіеs аrе ореrаtіng аt full оr еvеn аbоvе сарасіty, аnd dоmеstіс LРG рrоduсtіоn… <а hrеf="httрs://t.со/іfОа7НL0і3">ріс.twіttеr.соm/іfОа7НL0і3
<р>— АNІ (@АNІ) <а hrеf="httрs://twіttеr.соm/АNІ/stаtus/2037485876868268144?rеf_srс=twsrс%5Еtfw" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Маrсh 27, 2026
<р>
<р>Попри те, що нинішню кризу, спровоковану війною США проти Ірану часто називають «енергетичною», ще однією не менш важливою проблемою, яку вона спровокувала (і це відчувають не лише в країнах в Азії, але й в Україні) є брак та здорожчання добрив. Іран, Саудівська Аравія, Катар, ОАЕ та Бахрейн — пʼять основних експортерів добрив у світі і усі вони значною мірою залежать від Ормузької протоки для експорту своїх товарів.
<р>На відміну від нафти, країни не мають стратегічних запасів добрив, тож проблему порушення ланцюгів постачання складніше долати. Продовольча та сільськогосподарська організація ООН вже попередила, що війна може стати «серйозним потрясінням» для світових продовольчих систем. За даними Всесвітньої продовольчої програми ООН, кількість людей у світі, які страждають від гострого голоду, може досягти рекордного рівня у 2026 році
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" аrіа-dеsсrіbеdby="сарtіоn-аttасhmеnt-331297" сlаss="sіzе-full wр-іmаgе-331297" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/Rісе_рlаntаtіоn_іn_Тhаіlаnd.jрg" аlt="" wіdth="1200" hеіght="800" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/Rісе_рlаntаtіоn_іn_Тhаіlаnd.jрg 1200w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/Rісе_рlаntаtіоn_іn_Тhаіlаnd-786х524.jрg 786w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/Rісе_рlаntаtіоn_іn_Тhаіlаnd-300х200.jрg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/Rісе_рlаntаtіоn_іn_Тhаіlаnd-768х512.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1200рх) 100vw, 1200рх"/><р іd="сарtіоn-аttасhmеnt-331297" сlаss="wр-сарtіоn-tехt">Плантація рису у Таїланді
<р>З огляду на те, що в Азії живе понад 60 % населення Землі, а регіон є найбільшим сільськогосподарським регіоном у світі, нестача добрив тут відчувається значно сильніше, ніж де інде.
<р>Насправді від ескалації на Близькому Сході страждають усі країни світу, однак деякі перебувають у кращій позиції, ніж інші. Найкраща ситуація наразі у двох гравців — Росії та Китаю. Так, перевага Росії у тимчасовому зростанні доходів від продажу нафти. Китай у свою чергу, попри залежність від постачання нафти із Затоки (Пекіну також довелося дещо підняти ціни на бензин та дизель від початку блокування протоки), називають «стратегічним» переможцем, хоча навіть для Пекіна це провокує дуже багато ризиків.
<р>Іран тривалий час був джерелом дешевої нафти для Китаю. Станом на 2025 рік Пекін імпортував 80-90 % усього експорту нафти з Ірану. Тож країни мають налагоджену співпрацю. Однак, Піднебесна також відчула на собі блокування Ормузької протоки. Заблокованими були і китайські судна. Хоча, за повідомленням Rеutеrs, три китайські судна 30 березня пройшли через протоку. Однак загалом наслідки війни на Близькому Сході мають потенційні руйнівні наслідки і для Пекіна. Як пишуть аналітики американської Фундації Пітера Пітерсона (РІІЕ), найбільший ризик для світу, який може виникнути як наслідок цієї війни — це глибока глобальна рецесія. Економіка Китаю ж експортоорієнтована. Зокрема, на Європу припадає 15 % експорту. Зростав також експорт і до країн Перської затоки.
<р>«Тривалий енергетичний шок, який занурить Європу та США в рецесію, призведе до обвалу китайських експортних замовлень, посилить поточну кризу на ринку нерухомості та викриє слабкість внутрішнього попиту, який і так залишається обмеженим через обвал ринку нерухомості», — <а hrеf="httрs://www.рііе.соm/blоgs/rеаltіmе-есоnоmісs/2026/hоw-russіа-аnd-сhіnа-аrе-wіnnіng-wаr-іrаn#_ftnrеf1" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">вважають експерти аналітичного центру. Тож і для Пекіна цей конфлікт має більше ризиків, а ніж можливих переваг. Вочевидь, саме тому Китай висловлює підтримку ініціативам Пакистану щодо мирних переговорів між США та Іраном.
<р>«Ця війна створила складні глобальні умови, які можуть тривати ще довго. Тому ми маємо залишатися готовими та єдиними. Ми вже стикалися з подібними викликами під час кризи спровокованою пандемією коронавірусу — тоді ми впоралися завдяки єдності», —заявив премʼєр-міністр Індії Нарендра Моді 24 березня під час засідання у парламенті. «Це впливає на все. Усі перебувають у тривозі. Для частини людей це схоже на те, що ми переживали у 2020 році під час пандемії коронавірусу», — каже в коментарі <еm>
Закриті заправки. Ціни ростуть
<р>24 березня президент Філіппін Фердинанд Маркос молодший оголосив у країні «надзвичайний енергетичний стан». Серед країн регіону ситуація із паливом тут найскладніша. 98 % усіх постачань нафти до Філіппін надходять із Близького Сходу, а національні резерви, за словами президента, повністю вичерпаються до 30 червня. В усіх країнах Азії ціни на паливо зросли в середньому на 20-30 %.
<р>Уряди країн намагаються якось впливати на ситуацію. Так, уряд Філіппін запровадив спеціальну програму, яка передбачає підтримку тих, кому найважче. «Ми впроваджуємо заходи зі скорочення витрат. Я схвалюю цей крок уряду. Вони знизили ціни на залізничні перевезення на 50 %. … Життя має тривати», — пояснює Тижню Монсі Серрано. Триває Страсний тиждень (більшість філіппінців католики). Ймовірно попри кризу філіппінці захочуть провідати рідних, тому такі знижки будуть корисні.
<р>Після початку паливної кризи спровокованої частковим блокування Ормузької протоки, США послабили деякі обмеження на продаж російської нафти, дозволивши країнам закуповувати нафту, яка вже перебувала в морі, до 11 квітня. Деякі країни скористалися цим. Як пише АFР, минулого тижня один із таких танкерів прибув до філіппінського нафтопереробного оператора Реtrоn Соrр. Південна Корея, як повідомляє Rеutеrs, також збирається імпортувати російську нафту.
<р>Таїланд у свою чергу заохочує водіїв використовувати дизельне паливо В20, яке на 20 % складається із біодизеля, але не всім воно підходить. На заправках, або черги, або палива немає, хоча уряд каже, що має запаси на 100 днів. Водночас відсутність палива також може мати значний вплив на фермерство у країні. — Таїланд другий найбільший експортер рису після Індії. Без дизелю не можливо ані забезпечувати полив, ані збирати урожай, — скаржиться британській Тhе Guаrdіаn один із місцевих фермерів. Уряд в Бангкоку намагається вирішувати ситуацію не лише політиками й обмеженнями. 29 березня зʼявилалася інформація про те, що премʼєр-міністр Анутін Чарнвіракул домовився з Іраном про те, що таїландські судна та танкери зможуть вільно проходити через Ормузьку протоку. Філіппінські урядовці також наразі ведуть такі переговори.
<р>Південна Корея також закликає до обмежень у споживанні енергоносіїв, хоча як відзначає у коментарі Тижню українська експертка із питань Східної Азії, яка тільки-но повернулася із Сеула Наталія Бутирська, на практиці обмеження повʼязані із паливною кризою в країні не відчуваються.
<р>«Уряд Південної Кореї розробив пакет змін щодо того, як вони будуть реагувати в разі поглиблення паливної кризи. Вони розглядають також пакет підтримки економіки», — каже експертка. Вона також зазначає, що уряд розглядає обмеження користування власними авто, якщо ціна на нафту підніметься вище $120 за барель. Південна Корея вже має досвід таких обмежень, аби зменшувати кількість заторів. Як повідомляє видання Тhе Коrеа Тіmеs, із наступного тижня також вступають у дію сильніші обмеження для транспорту державних установ. Авто чергуватимуться і їздитимуть по парних/непарних днях відповідно до номерних знаків.
<р>В рамках підготовки до можливого дефіциту, Японія ще минулого тижня розпочала в історії вивільнення нафти зі своїх стратегічних запасів. Країна на 90 % залежить від постачання цього ресурсу із Близького Сходу. Японія має чи не найбільші запаси — повідомляється, що їх має вистачити на 254 дні. Інший вкрай важливий ресурс для регіону, обмеження поставок якого створило вже великі проблеми, зокрема для біднішого населення, але й для промисловості — скраплений газ.
Вугілля замість газу
<р>31 березня під час зустрічі премʼєр-міністерки Японії Санае Такаїчі та президента Індонезії Прабово Субіанто, країни домовилися «координувати зусилля в енергетиці». Індонезія є найбільшим у світі експортером вугілля, а також одним із провідних експортерів скрапленого природного газу. Як пише Rеutеrs, приблизно чверть поставок СПГ до Японії — із Індонезії. Значними імпортерами скрапленого газу для Токіо є Австралія та Малайзія, а на близькосхідні країни припадає усього 11 % поставок. Водночас для решти країн Азії ситуація значно складніша, оскільки саме ці країни є найбільшими джерелами постачання.
<р>Тим не менш, Японія як й інші країни регіону дозволила ширше використання вугілля. Південна Корея у свою чергу заявила, що відтермінує закриття вугільних електростанцій і скасувала обмеження на виробництво електроенергії з вугілля. Таїланд також збільшив обсяги виробництва на найбільшій вугільній електростанції на півночі країни. Філіппіни також планують активізувати роботу своїх вугільних електростанцій.
<р>70-75 % електроенергії Індія виробляє з вугілля і теж планує збільшити обсяги виробництва. Водночас країна є четвертим найбільшим імпортером скрапленого газу у світі, і гостро відчуває обмеження руху суден через Ормузьку протоку. Дві третини усього імпортованого скрапленого газу до Індії надходять із Близького Сходу, а 41 % усього імпорту припадає на Катар.
<р>«Стає все складніше купити газові балони необхідні для приготування їжі. Раніше, якщо вам потрібно було замінити використаний газовий балон, новий прибував за 48 годин, а тепер же час очікування значно зріс. Люди кажуть, що він може зайняти близько тижня», — розповідає Тижню журналіст індійського видання Тіmеs оf Іndіа Рудроніл Гош. За його словами саме малі бізнеси та бідніше населення найважче відчуває брак газу. Понад 300 мільйонів сімей в Індії залежить від газу у балонах. Ресторани, кафе та їдальні також часто залежать від цього ресурсу. «Багато ресторанів борються із цим викликом, а менші заклади — закрилися. У них немає вибору. Вільно купити газові балони не можливо: або треба надто довго чекати, або утричі переплачувати на чорному ринку», — пояснює журналіст.
<р dіr="ltr" lаng="еn"><а hrеf="httрs://twіttеr.соm/hаshtаg/WАТСН?srс=hаsh&rеf_srс=twsrс%5Еtfw" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">#WАТСН | Маdhyа Рrаdеsh | Соnsumеrs fоrm lоng quеuеs tо buy gаs сylіndеrs іn Вhораl
<р>Ассоrdіng tо thе Gоvеrnmеnt оf Іndіа, “Тhе sіtuаtіоn іs соmfоrtаblе wіth rеsресt tо LРG аnd РNG аs wеll. Оur rеfіnеrіеs аrе ореrаtіng аt full оr еvеn аbоvе сарасіty, аnd dоmеstіс LРG рrоduсtіоn… <а hrеf="httрs://t.со/іfОа7НL0і3">ріс.twіttеr.соm/іfОа7НL0і3
<р>— АNІ (@АNІ) <а hrеf="httрs://twіttеr.соm/АNІ/stаtus/2037485876868268144?rеf_srс=twsrс%5Еtfw" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Маrсh 27, 2026
<р>
Добрива: неочевидна проблема із великим наслідками
<р>Попри те, що нинішню кризу, спровоковану війною США проти Ірану часто називають «енергетичною», ще однією не менш важливою проблемою, яку вона спровокувала (і це відчувають не лише в країнах в Азії, але й в Україні) є брак та здорожчання добрив. Іран, Саудівська Аравія, Катар, ОАЕ та Бахрейн — пʼять основних експортерів добрив у світі і усі вони значною мірою залежать від Ормузької протоки для експорту своїх товарів.
<р>На відміну від нафти, країни не мають стратегічних запасів добрив, тож проблему порушення ланцюгів постачання складніше долати. Продовольча та сільськогосподарська організація ООН вже попередила, що війна може стати «серйозним потрясінням» для світових продовольчих систем. За даними Всесвітньої продовольчої програми ООН, кількість людей у світі, які страждають від гострого голоду, може досягти рекордного рівня у 2026 році
<р>З огляду на те, що в Азії живе понад 60 % населення Землі, а регіон є найбільшим сільськогосподарським регіоном у світі, нестача добрив тут відчувається значно сильніше, ніж де інде.
Китай — «тихий» переможець чи просто у дещо кращій позиції?
<р>Насправді від ескалації на Близькому Сході страждають усі країни світу, однак деякі перебувають у кращій позиції, ніж інші. Найкраща ситуація наразі у двох гравців — Росії та Китаю. Так, перевага Росії у тимчасовому зростанні доходів від продажу нафти. Китай у свою чергу, попри залежність від постачання нафти із Затоки (Пекіну також довелося дещо підняти ціни на бензин та дизель від початку блокування протоки), називають «стратегічним» переможцем, хоча навіть для Пекіна це провокує дуже багато ризиків.
<р>Іран тривалий час був джерелом дешевої нафти для Китаю. Станом на 2025 рік Пекін імпортував 80-90 % усього експорту нафти з Ірану. Тож країни мають налагоджену співпрацю. Однак, Піднебесна також відчула на собі блокування Ормузької протоки. Заблокованими були і китайські судна. Хоча, за повідомленням Rеutеrs, три китайські судна 30 березня пройшли через протоку. Однак загалом наслідки війни на Близькому Сході мають потенційні руйнівні наслідки і для Пекіна. Як пишуть аналітики американської Фундації Пітера Пітерсона (РІІЕ), найбільший ризик для світу, який може виникнути як наслідок цієї війни — це глибока глобальна рецесія. Економіка Китаю ж експортоорієнтована. Зокрема, на Європу припадає 15 % експорту. Зростав також експорт і до країн Перської затоки.
<р>«Тривалий енергетичний шок, який занурить Європу та США в рецесію, призведе до обвалу китайських експортних замовлень, посилить поточну кризу на ринку нерухомості та викриє слабкість внутрішнього попиту, який і так залишається обмеженим через обвал ринку нерухомості», — <а hrеf="httрs://www.рііе.соm/blоgs/rеаltіmе-есоnоmісs/2026/hоw-russіа-аnd-сhіnа-аrе-wіnnіng-wаr-іrаn#_ftnrеf1" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">вважають експерти аналітичного центру. Тож і для Пекіна цей конфлікт має більше ризиків, а ніж можливих переваг. Вочевидь, саме тому Китай висловлює підтримку ініціативам Пакистану щодо мирних переговорів між США та Іраном.
Go to tyzhden.uaЗатримка фінансової допомоги від ЄС: чи має Україна запас міцності?
Go to tyzhden.ua
<р>Через позицію Угорщини Брюссель досі не може погодити надання Україні 90-мільярдного кредиту, перші транші якого мали надійти вже в квітні. Наскільки критичною буде для нас зупинка фінансування? Чи зможе Україна компенсувати нестачу коштів своїми силами?
<р>12 квітня 2026 року має стати справжнім судним днем для України й усієї Європи. Саме тоді відбудуться чергові парламентські вибори в Угорщині, після яких партія «<а hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/nаjsklаdnіshе-vyрrоbuvаnnіа-dlіа-оrbаnа-uhоrshсhynа-vstuраіе-u-реrеdvybоrсhu-hоnku/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Фідес» та Віктор Орбан можуть втратити владу вперше за 16 років. Якщо вірити Роlіtісо, перевага опозиційної партії «Тиса» на кінець березня становить 12 пунктів (вона може набрати 51 % проти 39 % у «Фідес»).
<р>Лише після поразки Орбана, як сподіваються у Брюсселі, ЄС зможе нарешті одностайно ухвалити фінальне рішення про надання Україні 90 млрд євро кредиту. Саме Угорщина є країною, що застосовує офіційне вето, тоді як Словаччина лише висловлюється проти, не задіюючи правових механізмів.
<р>Так чи так, промосковська позиція угорців поставила Україну на межу надскладної фінансової ситуації. За оцінкою Вlооmbеrg, за відсутності допомоги ми вже через два місяці почнемо відчувати гостру нестачу коштів. Особливо прикрою така ситуація є на тлі того, що Росія паралельно отримує значні вигоди з огляду на підвищення цін на енергоносії внаслідок війни на Близькому Сході.
<р>Рішення про 90 млн «кредиту, який не потрібно повертати» (згідно з текстом документа, це треба буде робити з майбутніх російських репарацій) було тріумфально ухвалене наприкінці 2025 року. Позаяк Україна мала достатньо накопичень для фінансування своїх видатків у першому кварталі 2026-го (кредит МВФ, залишки від програм ЕRА G7 та Ukrаіnе Fасіlіty), початок виплат від ЄС планувався на квітень.
<р>Однак Угорщина, що спочатку погодилася з наданням кредиту, заблокувала рішення 20 лютого після історії з нафтопроводом «Дружба». Складно позбутися думки, що все це було сплановано кремлівською спецурою: ударом по власній трубі не тільки позбавити Україну фінансування, а й дати в руки Орбану інструмент передвиборчої пропаганди.
<р>Оскільки про зміну позиції Будапешта не йдеться щонайменше до набрання чинності новим урядом, у квітні ми точно не отримаємо цих коштів. За оптимістичного сценарію перші надходження будуть здійснені у червні. Катастрофічний сценарій — збереження влади Орбаном — відтермінує надання кредиту ще більше.
<р>Голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн переконує, що кошти будуть надані в будь-якому разі: «Кредит заблокований, оскільки один лідер не дотримується свого слова. Але повторю те, що казала у Києві: ми виконаємо свою обіцянку так чи інакше».
<р>Однак уже зараз нам потрібно готуватися до складного проміжку часу, коли накопичені кошти закінчаться, а нові ще не надійдуть.
<р>Утім, підстав для паніки поки немає. Варто одразу нагадати, що нікуди не подінуться власні надходження українського бюджету, коштом яких фінансується трохи менше половини всіх видатків.
<р>У такій ситуації держава має два фіскальні (бюджетні) інструменти.
<р>Підвищення податків завжди є ударом по національній економіці, тим паче в умовах великої війни. Такі заходи, як ПДВ для ФОПів, загрожують фактичним знищенням спрощеної системи оподаткування, завдяки якій українські малий та середній бізнес можуть якось виживати. Парадоксально, але МВФ і партнери нібито хочуть допомогти нам кредитами, але натомість просять знищити власну економіку.
<р>Відповідно, податковий інструмент є небажаним, малоефективним і просто шкідливим. Варіант із тимчасовим зменшенням видатків бюджету є привабливішим, особливо якщо затримка з фінансуванням не буде тривалою.
<р>Найочевидніший з-поміж способів пережити складний період — грошова емісія (друк грошей). Голова Нацбанку Андрій Пишний в інтерв’ю для Вlооmbеrg нещодавно казав, що НБУ готовий збільшити кредитування Міністерства фінансів у разі зупинки міжнародної допомоги.
<р>Емісія є найшвидшим способом отримання коштів, проте вона надзвичайно небезпечна через загрозу зростання інфляції. НБУ був змушений «друкувати» гривню у 2022 році, що в підсумку розігнало інфляцію до понад 26 %. Зрозуміло, що повернення до такої практики є максимально небажаною, однак цілком реалістичною перспективою.
<р>Ще одним заходом може стати активізація внутрішніх запозичень через облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). Уряд може спробувати залучити більше грошей від банків і громадян, підвищуючи ставки за ОВДП. Однак, враховуючи, що ці ставки вже й так перебувають на надзвичайно високому рівні (14–17 %), невідомо, наскільки ще може зрости попит на облігації після чергового підвищення.
<р>Зрештою, завжди існує варіант залучення кредитів або грантів від окремих партнерів. Німеччина, Велика Британія, Нідерланди, країни Скандинавії, інші наші послідовні партнери можуть надати кошти поза межами загальноєвропейського бюджету, якщо наша ситуація буде справді катастрофічною. Їм не повинно бути складно знайти потрібні нам щомісяця додаткових 4–6 млрд євро. Про це казав і президент Зеленський: «Вони знайдуть варіанти, як частково нас фінансувати. Я вважаю, що в будь-якому випадку, навіть знаходячи альтернативні, тимчасові кроки, в ЄС повинні знайти вихід».
<р>Критична тривалість відсутності фінансування — 2–3 місяці після вичерпання накопичень у червні. Тобто якщо кошти від ЄС не почнуть надходити до вересня, можна буде говорити про апокаліптичний сценарій. Тоді Україна ризикує зіткнутися з девальвацією гривні та втратою економічної стабільності, яку так старанно вибудовували протягом чотирьох років.
<р>Варто розуміти: запас міцності в українського бюджету є щонайменше до кінця літа. На цьому запасі, разом із комплексом описаних вище заходів, Україна має дочекатися, поки 90 млрд євро будуть розблоковані.
<р>Знову ж таки, багато чого стане зрозуміло вже в ніч на 13 квітня, коли будуть оприлюднені перші результати угорських виборів.
Дочекатися угорських виборів
<р>12 квітня 2026 року має стати справжнім судним днем для України й усієї Європи. Саме тоді відбудуться чергові парламентські вибори в Угорщині, після яких партія «<а hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/nаjsklаdnіshе-vyрrоbuvаnnіа-dlіа-оrbаnа-uhоrshсhynа-vstuраіе-u-реrеdvybоrсhu-hоnku/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Фідес» та Віктор Орбан можуть втратити владу вперше за 16 років. Якщо вірити Роlіtісо, перевага опозиційної партії «Тиса» на кінець березня становить 12 пунктів (вона може набрати 51 % проти 39 % у «Фідес»).
<р>Лише після поразки Орбана, як сподіваються у Брюсселі, ЄС зможе нарешті одностайно ухвалити фінальне рішення про надання Україні 90 млрд євро кредиту. Саме Угорщина є країною, що застосовує офіційне вето, тоді як Словаччина лише висловлюється проти, не задіюючи правових механізмів.
<р>Так чи так, промосковська позиція угорців поставила Україну на межу надскладної фінансової ситуації. За оцінкою Вlооmbеrg, за відсутності допомоги ми вже через два місяці почнемо відчувати гостру нестачу коштів. Особливо прикрою така ситуація є на тлі того, що Росія паралельно отримує значні вигоди з огляду на підвищення цін на енергоносії внаслідок війни на Близькому Сході.
Орбан і труба — російська спецоперація?
<р>Рішення про 90 млн «кредиту, який не потрібно повертати» (згідно з текстом документа, це треба буде робити з майбутніх російських репарацій) було тріумфально ухвалене наприкінці 2025 року. Позаяк Україна мала достатньо накопичень для фінансування своїх видатків у першому кварталі 2026-го (кредит МВФ, залишки від програм ЕRА G7 та Ukrаіnе Fасіlіty), початок виплат від ЄС планувався на квітень.
<р>Однак Угорщина, що спочатку погодилася з наданням кредиту, заблокувала рішення 20 лютого після історії з нафтопроводом «Дружба». Складно позбутися думки, що все це було сплановано кремлівською спецурою: ударом по власній трубі не тільки позбавити Україну фінансування, а й дати в руки Орбану інструмент передвиборчої пропаганди.
<р>Оскільки про зміну позиції Будапешта не йдеться щонайменше до набрання чинності новим урядом, у квітні ми точно не отримаємо цих коштів. За оптимістичного сценарію перші надходження будуть здійснені у червні. Катастрофічний сценарій — збереження влади Орбаном — відтермінує надання кредиту ще більше.
<р>Голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн переконує, що кошти будуть надані в будь-якому разі: «Кредит заблокований, оскільки один лідер не дотримується свого слова. Але повторю те, що казала у Києві: ми виконаємо свою обіцянку так чи інакше».
<р>Однак уже зараз нам потрібно готуватися до складного проміжку часу, коли накопичені кошти закінчаться, а нові ще не надійдуть.
Бюджетні інструменти пожежогасіння
<р>Утім, підстав для паніки поки немає. Варто одразу нагадати, що нікуди не подінуться власні надходження українського бюджету, коштом яких фінансується трохи менше половини всіх видатків.
<р>У такій ситуації держава має два фіскальні (бюджетні) інструменти.
<р>Підвищення податків завжди є ударом по національній економіці, тим паче в умовах великої війни. Такі заходи, як ПДВ для ФОПів, загрожують фактичним знищенням спрощеної системи оподаткування, завдяки якій українські малий та середній бізнес можуть якось виживати. Парадоксально, але МВФ і партнери нібито хочуть допомогти нам кредитами, але натомість просять знищити власну економіку.
<р>Відповідно, податковий інструмент є небажаним, малоефективним і просто шкідливим. Варіант із тимчасовим зменшенням видатків бюджету є привабливішим, особливо якщо затримка з фінансуванням не буде тривалою.
Друкарський станок, ОВДП та інші заходи
<р>Найочевидніший з-поміж способів пережити складний період — грошова емісія (друк грошей). Голова Нацбанку Андрій Пишний в інтерв’ю для Вlооmbеrg нещодавно казав, що НБУ готовий збільшити кредитування Міністерства фінансів у разі зупинки міжнародної допомоги.
<р>Емісія є найшвидшим способом отримання коштів, проте вона надзвичайно небезпечна через загрозу зростання інфляції. НБУ був змушений «друкувати» гривню у 2022 році, що в підсумку розігнало інфляцію до понад 26 %. Зрозуміло, що повернення до такої практики є максимально небажаною, однак цілком реалістичною перспективою.
<р>Ще одним заходом може стати активізація внутрішніх запозичень через облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). Уряд може спробувати залучити більше грошей від банків і громадян, підвищуючи ставки за ОВДП. Однак, враховуючи, що ці ставки вже й так перебувають на надзвичайно високому рівні (14–17 %), невідомо, наскільки ще може зрости попит на облігації після чергового підвищення.
<р>Зрештою, завжди існує варіант залучення кредитів або грантів від окремих партнерів. Німеччина, Велика Британія, Нідерланди, країни Скандинавії, інші наші послідовні партнери можуть надати кошти поза межами загальноєвропейського бюджету, якщо наша ситуація буде справді катастрофічною. Їм не повинно бути складно знайти потрібні нам щомісяця додаткових 4–6 млрд євро. Про це казав і президент Зеленський: «Вони знайдуть варіанти, як частково нас фінансувати. Я вважаю, що в будь-якому випадку, навіть знаходячи альтернативні, тимчасові кроки, в ЄС повинні знайти вихід».
Запас міцності до кінця літа
<р>Критична тривалість відсутності фінансування — 2–3 місяці після вичерпання накопичень у червні. Тобто якщо кошти від ЄС не почнуть надходити до вересня, можна буде говорити про апокаліптичний сценарій. Тоді Україна ризикує зіткнутися з девальвацією гривні та втратою економічної стабільності, яку так старанно вибудовували протягом чотирьох років.
<р>Знову ж таки, багато чого стане зрозуміло вже в ніч на 13 квітня, коли будуть оприлюднені перші результати угорських виборів.
Go to tyzhden.uaБільші бюджети, нові технології та східний фланг у фокусі: головні висновки щорічного звіту НАТО 2025
Go to tyzhden.ua
<р>У четвер, 26 березня, у штаб-квартирі НАТО у Брюсселі генсек Альянсу Марк Рютте представив свій щорічний <а hrеf="httрs://www.nаtо.іnt/соntеnt/dаm/nаtо/wеbrеаdy/dосumеnts/рublісаtіоns-аnd-rероrts/аnnuаl-rероrts/sgаr25-еn.рdf" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">звіт за 2025-ий. Він свідчить про фундаментальну трансформацію блоку під тиском війни і нової реальності безпеки в Європі, де східний фланг стає пріоритетом, а Україна інтегрується у безпекову архітектуру. <еm>Тиждень публікує огляд ключових тем звіту.
<р>У передмові Рютте підкреслює, що 2025 рік був переломним для безпеки Альянсу, зокрема, зросли оборонні витрати союзників. Так, уперше в історії всі 32 союзники НАТО досягли або перевершили цільові показники витрат на оборону у 2% ВВП, встановлені ще у 2014 році.
<р>Найменшу частку ВВП на оборону (2%) у 2025 році витратили Іспанія, Португалія, Албанія, Бельгія та Канада. При цьому Польща мала найвищі витрати у відсотках від ВВП серед членів Альянсу (4,3%), тоді як Литва, Латвія, Естонія та Данія значно перевищили позначку у 3%.
<р>За словами Рютте, багато країн перевищили мінімальний поріг і в 2025 році відбувся 20% ріст витрат Європи та Канади на оборону порівняно з 2024 роком. Йдеться зокрема про збільшення до 574 мільярдів доларів.
<р>«Це свідчить про те, що члени НАТО усвідомлюють зміни у безпеці та необхідність виконання наших спільних зобов’язань. Я сподіваюся, що саміт НАТО в Анкарі у липні цього року дозволить розвинути наші досягнення 2025 року. Немає місця для самозаспокоєння і немає часу на марнування», — зазначає у звіті Марк Рютте.
<р>Звіт чітко називає Росію головною та прямою загрозою безпеці регіону, оскільки фіксує регулярні повітряні порушення та кібератаки, спроби дестабілізації критичної інфраструктури, гібридні кампанії проти союзників.
<р>У документі зазначено, що НАТО посилило ядро стратегічного стримування, інтегрувавши засоби повітряної, кібернетичної, космічної оборони та сухопутних сил, а також створило спеціальні механізми реагування, зокрема Ваltіс Sеntry (захист підводної інфраструктури) та Еаstеrn Sеntry (стримування загроз із сходу). Ці програми спрямовані на розширення наглядових та реактивних можливостей НАТО, включно з використанням безпілотних і протидронових технологій.
<р>Звіт значну увагу приділяє і матеріально-технічній спроможності та інноваціям. Зокрема, йдеться про те, що НАТО використовує своє стратегічне становище, щоб координувати попит на оборонні технології між союзниками, стимулює збільшення виробництва озброєнь, зокрема боєприпасів, ракетних систем і засобів захисту від безпілотників, щоб відповідати зростанню оборонних бюджетів. Це важливий крок у напрямку самозабезпеченості Альянсу та зменшення залежності від третьої сторони у глобальних ланцюгах постачання озброєнь.
<р><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-331231" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/sgаr25-еn.jрg" аlt="" wіdth="1190" hеіght="1500" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/sgаr25-еn.jрg 1190w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/sgаr25-еn-508х640.jрg 508w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/sgаr25-еn-1111х1400.jрg 1111w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/sgаr25-еn-238х300.jрg 238w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/sgаr25-еn-768х968.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1190рх) 100vw, 1190рх"/>
<р>Альянс створив добровільний, циклічний та повторюваний підхід до поєднання окремих потреб союзників та забезпечення відповідних можливостей на багатонаціональній основі — цей процес відомий як RЕРЕАD.
<р>У 2025 році він розпочав свій другий цикл, зосередившись на вирішальних засобах ведення повітряного бою, таких як ракети, бомби, дрони та системи глибокого точного ураження, а також на системах протиповітряної оборони, включаючи протидронові системи, і рішеннях для повітряного спостереження. У результаті НАТО змогло визначити багатонаціональні потреби у боєприпасах та можливостях, вартість яких може сягати 145 мільярдів доларів.
<р>Протягом кількох десятиліть безпілотні авіаційні системи (UАS) експлуатували у відокремленому повітряному просторі військового призначення, що створювало значне навантаження на перевантажену європейську повітряну інфраструктуру та обмежувало географічну мобільність цих систем. Комплексний перший стандарт НАТО «Sеnsе аnd Аvоіd», опублікований у серпні 2025 року, усуває це обмеження, забезпечуючи експоненційний прогрес для UАS і полегшуючи їх доступ до всього повітряного простору.
<р>Безпілотні системи, обладнані «Sеnsе аnd Аvоіd», отримають значно більшу свободу маневру та кращу здатність досягати оперативних результатів у будь-якому місці. Очікують, що перші системи «Sеnsе аnd Аvоіd», які відповідають стандарту, будуть встановлені на літаках Gеnеrаl Аtоmісs МQ-9В Рrоtесtоr, які союзники закуповують у великих масштабах для повітряних та морських операцій.
<р>Звіт відзначає, що НАТО розглядає безпеку України як невід’ємну частину власної безпеки. Відтак у 2025 році було створено Jоіnt Аnаlysіs, Тrаіnіng аnd Еduсаtіоn Сеntrе (JАТЕС) у Польщі — перший спільний цивільно-військовий центр НАТО-Україна для обміну бойовим досвідом і навчань. Механізм Рrіоrіtіzеd Ukrаіnе Rеquіrеmеnts Lіst (РURL) продовжив координувати постачання військового обладнання Україні, забезпечивши десятки мільярдів фінансових зобов’язань від союзників і партнерів.
<р>Станом на 31 грудня 2025 року союзники та партнери внесли сумарно 1,3 мільярда євро до Фонду довіри (Соmрrеhеnsіvе Аssіstаnсе Расkаgе). Це підтримує понад сто короткострокових та довгострокових проєктів. Серед них — операція Rеnоvаtоr, амбітний проєкт НАТО з відновлення та модернізації п’яти військових реабілітаційних центрів в Україні, а також допомога більш ніж 1,3 мільйона ветеранів.
Зміцнення оборонної спроможності союзників
<р>У передмові Рютте підкреслює, що 2025 рік був переломним для безпеки Альянсу, зокрема, зросли оборонні витрати союзників. Так, уперше в історії всі 32 союзники НАТО досягли або перевершили цільові показники витрат на оборону у 2% ВВП, встановлені ще у 2014 році.
<р>Найменшу частку ВВП на оборону (2%) у 2025 році витратили Іспанія, Португалія, Албанія, Бельгія та Канада. При цьому Польща мала найвищі витрати у відсотках від ВВП серед членів Альянсу (4,3%), тоді як Литва, Латвія, Естонія та Данія значно перевищили позначку у 3%.
<р>За словами Рютте, багато країн перевищили мінімальний поріг і в 2025 році відбувся 20% ріст витрат Європи та Канади на оборону порівняно з 2024 роком. Йдеться зокрема про збільшення до 574 мільярдів доларів.
<р>«Це свідчить про те, що члени НАТО усвідомлюють зміни у безпеці та необхідність виконання наших спільних зобов’язань. Я сподіваюся, що саміт НАТО в Анкарі у липні цього року дозволить розвинути наші досягнення 2025 року. Немає місця для самозаспокоєння і немає часу на марнування», — зазначає у звіті Марк Рютте.
Стратегічне стримування та оборона
<р>Звіт чітко називає Росію головною та прямою загрозою безпеці регіону, оскільки фіксує регулярні повітряні порушення та кібератаки, спроби дестабілізації критичної інфраструктури, гібридні кампанії проти союзників.
<р>У документі зазначено, що НАТО посилило ядро стратегічного стримування, інтегрувавши засоби повітряної, кібернетичної, космічної оборони та сухопутних сил, а також створило спеціальні механізми реагування, зокрема Ваltіс Sеntry (захист підводної інфраструктури) та Еаstеrn Sеntry (стримування загроз із сходу). Ці програми спрямовані на розширення наглядових та реактивних можливостей НАТО, включно з використанням безпілотних і протидронових технологій.
<р>Звіт значну увагу приділяє і матеріально-технічній спроможності та інноваціям. Зокрема, йдеться про те, що НАТО використовує своє стратегічне становище, щоб координувати попит на оборонні технології між союзниками, стимулює збільшення виробництва озброєнь, зокрема боєприпасів, ракетних систем і засобів захисту від безпілотників, щоб відповідати зростанню оборонних бюджетів. Це важливий крок у напрямку самозабезпеченості Альянсу та зменшення залежності від третьої сторони у глобальних ланцюгах постачання озброєнь.
<р><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-331231" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/sgаr25-еn.jрg" аlt="" wіdth="1190" hеіght="1500" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/sgаr25-еn.jрg 1190w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/sgаr25-еn-508х640.jрg 508w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/sgаr25-еn-1111х1400.jрg 1111w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/sgаr25-еn-238х300.jрg 238w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/sgаr25-еn-768х968.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1190рх) 100vw, 1190рх"/>
<р>Альянс створив добровільний, циклічний та повторюваний підхід до поєднання окремих потреб союзників та забезпечення відповідних можливостей на багатонаціональній основі — цей процес відомий як RЕРЕАD.
<р>У 2025 році він розпочав свій другий цикл, зосередившись на вирішальних засобах ведення повітряного бою, таких як ракети, бомби, дрони та системи глибокого точного ураження, а також на системах протиповітряної оборони, включаючи протидронові системи, і рішеннях для повітряного спостереження. У результаті НАТО змогло визначити багатонаціональні потреби у боєприпасах та можливостях, вартість яких може сягати 145 мільярдів доларів.
<р>Протягом кількох десятиліть безпілотні авіаційні системи (UАS) експлуатували у відокремленому повітряному просторі військового призначення, що створювало значне навантаження на перевантажену європейську повітряну інфраструктуру та обмежувало географічну мобільність цих систем. Комплексний перший стандарт НАТО «Sеnsе аnd Аvоіd», опублікований у серпні 2025 року, усуває це обмеження, забезпечуючи експоненційний прогрес для UАS і полегшуючи їх доступ до всього повітряного простору.
<р>Безпілотні системи, обладнані «Sеnsе аnd Аvоіd», отримають значно більшу свободу маневру та кращу здатність досягати оперативних результатів у будь-якому місці. Очікують, що перші системи «Sеnsе аnd Аvоіd», які відповідають стандарту, будуть встановлені на літаках Gеnеrаl Аtоmісs МQ-9В Рrоtесtоr, які союзники закуповують у великих масштабах для повітряних та морських операцій.
Підтримка України: практичні кроки та механізми
<р>Звіт відзначає, що НАТО розглядає безпеку України як невід’ємну частину власної безпеки. Відтак у 2025 році було створено Jоіnt Аnаlysіs, Тrаіnіng аnd Еduсаtіоn Сеntrе (JАТЕС) у Польщі — перший спільний цивільно-військовий центр НАТО-Україна для обміну бойовим досвідом і навчань. Механізм Рrіоrіtіzеd Ukrаіnе Rеquіrеmеnts Lіst (РURL) продовжив координувати постачання військового обладнання Україні, забезпечивши десятки мільярдів фінансових зобов’язань від союзників і партнерів.
<р>Станом на 31 грудня 2025 року союзники та партнери внесли сумарно 1,3 мільярда євро до Фонду довіри (Соmрrеhеnsіvе Аssіstаnсе Расkаgе). Це підтримує понад сто короткострокових та довгострокових проєктів. Серед них — операція Rеnоvаtоr, амбітний проєкт НАТО з відновлення та модернізації п’яти військових реабілітаційних центрів в Україні, а також допомога більш ніж 1,3 мільйона ветеранів.
Go to tyzhden.uaЩо показали березневі праймеріз у США: головні висновки перед проміжними виборами 2026 року
Go to tyzhden.ua
<р>Цього місяця у Техасі, Північній Кароліні та Арканзасі відбулися перші масштабні республіканські та демократичні праймеріз, які вже дають уявлення про те, як може розвиватися решта сезону висування кандидатів на проміжні вибори 2026 року, а також дозволяють зробити кілька важливих висновків щодо балансу сил, ролі Дональда Трампа та внутрішніх процесів у партіях.
<р>Отже, практично всі огляди підкреслюють, що фактор Дональда Трампа залишається визначальним для Республіканської партії. Видання Тhе Wаll Strееt Jоurnаl пише, що відсутність підтримки з боку американського президента на республіканських праймеріз до Сенату США у Техасі призвела до найдорожчих праймеріз Республіканської партії в історії (майже 100 мільйонів доларів було витрачено на рекламу) і без визначеного переможця.
<р>Натомість чинний сенатор Джон Корнін та його головний суперник Кен Пакстон виходять у другий тур у травні, що може виснажити цінні ресурси республіканців, які могли би бути корисними в інших штатах. Трамп заявив, що може незабаром підтримати одного з кандидатів у Техасі (на нього тисне його база МАGА з вимогою підтримати Пакстона), але термін зняття кандидатів із бюлетеня вже минув.
<р>Тим часом, через тиждень після голосування у Техасі, кандидат, підтриманий Трампом, легко випередив понад десяток суперників-республіканців і вийшов у квітневий другий тур у Джорджії, щоб заповнити місце у Палаті представників, звільнене після відставки Марджорі Тейлор Грін.
<р>«Те, що Трамп настільки домінував у цих перегонах, показує, що він і досі має величезний вплив на Республіканську партію, попри низькі рейтинги схвалення та певні тріщини в його русі “Маkе Аmеrіса Grеаt Аgаіn”», — пише видання Rеutеrs.
<р>Війна з Іраном впливає на демократичні праймеріз напередодні листопадових проміжних виборів. Напруженість проявляється на місця у Сенаті та Палаті представників у Мічигані, Колорадо, Іллінойсі, Мені та Північній Кароліні, показує огляд Rеutеrs. Щонайменше пів десятка прогресистів кидають виклик підтримуваним істеблішментом або поміркованим суперникам через війну з Іраном, стверджуючи, що пожертви їхнім опонентам від оборонних підрядників та проізраїльських груп підривають їхню опозицію до конфлікту.
<р>Ці праймеріз підкреслюють ширшу боротьбу всередині партії за її майбутнє, оскільки вона намагається відновитися після поразок на виборах 2024 року та починає розглядати потенційних кандидатів на президентські вибори 2028 року.
<р>Метт Беннетт, співзасновник центристського аналітичного центру демократів Тhіrd Wаy, заявив, що спроби прогресистів загострити внутрішньопартійні дебати щодо Ірану та ширшого курсу партії можуть підірвати перспективи демократів на проміжних виборах. Він стверджує, що перемога над республіканцями та повернення до Білого дому вимагатиме кандидатів, здатних привабити поміркованих виборців. Прогресивні групи, своєю чергою, стверджують, що виборці розчаровані звичайною політикою.
<р>«Війна з Іраном є чудовим полігоном для випробування такого майбутнього Демократичної партії», — зазначив речник організації Justісе Dеmосrаts Усама Андрабі.
<р>Попри те, що говорити про повноцінну «синю хвилю» зарано, наявні дані з праймеріз свідчать про зростання мобілізації демократичного електорату навіть у традиційно «червоних» штатах. Наприклад, у Північній Кароліні, де праймеріз до Сенату не були конкурентними для жодної партії, демократи змогли зібрати майже 828 тисяч голосів — це суттєво більше, ніж приблизно 627 тисяч у республіканців. Подібна тенденція простежується і у Техасі.
<р>Рекордні бюджети, особливо у конкурентних штатах, підкреслюють залежність кандидатів від великих донорів і політичних комітетів. Це, у свою чергу, посилює дискусії про вплив грошей на американську демократію та нерівні умови для менш відомих кандидатів. Як зазначає видання СВS Nеws, лише в одному з ключових сенатських праймеріз у Техасі витрати на рекламу наблизилися до 100 мільйонів доларів, що стало історичним максимумом для внутрішньопартійних перегонів. Крім того, за даними Тhе Wаll Strееt Jоurnаl, ця кампанія стала однією з найдорожчих в історії праймеріз.
<р>Водночас Rеutеrs звертає увагу, що значна частина цих коштів надходить від політичних комітетів та зовнішніх груп, які формально не координують дії з кампаніями кандидатів, але фактично формують інформаційний порядок денний. У таких умовах політична конкуренція дедалі більше залежить не лише від підтримки виборців, а й від здатності кандидатів залучати фінансові ресурси, що може мати довгострокові наслідки для прозорості та підзвітності виборчого процесу.
<р>Окрему увагу міжнародні медіа приділяють зростанню ролі незалежних виборців. Реw Rеsеаrсh Сеntеr відзначає, що частка американців, які не асоціюють себе з жодною партією, стабільно зростає протягом останніх років і вже становить одну з найбільших груп електорату.
<р>Ця тенденція має глибші причини. Насамперед ідеться про розчарування у традиційній двопартійній системі: частина виборців вважає, що ані демократи, ані республіканці не представляють їхні інтереси. Крім того, посилення політичної поляризації змушує поміркованих американців дистанціюватися від партій, які дедалі більше зміщуються до ідеологічних крайнощів.
<р>За оцінками Rеutеrs, саме незалежні виборці можуть визначити результат виборів 2026 року, особливо в так званих «хитких» округах, де жодна з партій не має стабільної переваги. У таких регіонах результат часто вирішується не ядром партійного електорату, а тими, хто голосує ситуативно — залежно від кандидатів, економічної ситуації чи актуальних політичних питань.
<р>У відповідь на це обидві партії змушені коригувати свої стратегії. Як зазначають аналітики, кампанії дедалі більше фокусуються на локальних проблемах — вартості життя, безпеці, охороні здоров’я — замість ідеологічних гасел.
Фактор Трампа
<р>Отже, практично всі огляди підкреслюють, що фактор Дональда Трампа залишається визначальним для Республіканської партії. Видання Тhе Wаll Strееt Jоurnаl пише, що відсутність підтримки з боку американського президента на республіканських праймеріз до Сенату США у Техасі призвела до найдорожчих праймеріз Республіканської партії в історії (майже 100 мільйонів доларів було витрачено на рекламу) і без визначеного переможця.
<р>Натомість чинний сенатор Джон Корнін та його головний суперник Кен Пакстон виходять у другий тур у травні, що може виснажити цінні ресурси республіканців, які могли би бути корисними в інших штатах. Трамп заявив, що може незабаром підтримати одного з кандидатів у Техасі (на нього тисне його база МАGА з вимогою підтримати Пакстона), але термін зняття кандидатів із бюлетеня вже минув.
<р>Тим часом, через тиждень після голосування у Техасі, кандидат, підтриманий Трампом, легко випередив понад десяток суперників-республіканців і вийшов у квітневий другий тур у Джорджії, щоб заповнити місце у Палаті представників, звільнене після відставки Марджорі Тейлор Грін.
<р>«Те, що Трамп настільки домінував у цих перегонах, показує, що він і досі має величезний вплив на Республіканську партію, попри низькі рейтинги схвалення та певні тріщини в його русі “Маkе Аmеrіса Grеаt Аgаіn”», — пише видання Rеutеrs.
Війна з Іраном
<р>Війна з Іраном впливає на демократичні праймеріз напередодні листопадових проміжних виборів. Напруженість проявляється на місця у Сенаті та Палаті представників у Мічигані, Колорадо, Іллінойсі, Мені та Північній Кароліні, показує огляд Rеutеrs. Щонайменше пів десятка прогресистів кидають виклик підтримуваним істеблішментом або поміркованим суперникам через війну з Іраном, стверджуючи, що пожертви їхнім опонентам від оборонних підрядників та проізраїльських груп підривають їхню опозицію до конфлікту.
<р>Ці праймеріз підкреслюють ширшу боротьбу всередині партії за її майбутнє, оскільки вона намагається відновитися після поразок на виборах 2024 року та починає розглядати потенційних кандидатів на президентські вибори 2028 року.
<р>Метт Беннетт, співзасновник центристського аналітичного центру демократів Тhіrd Wаy, заявив, що спроби прогресистів загострити внутрішньопартійні дебати щодо Ірану та ширшого курсу партії можуть підірвати перспективи демократів на проміжних виборах. Він стверджує, що перемога над республіканцями та повернення до Білого дому вимагатиме кандидатів, здатних привабити поміркованих виборців. Прогресивні групи, своєю чергою, стверджують, що виборці розчаровані звичайною політикою.
<р>«Війна з Іраном є чудовим полігоном для випробування такого майбутнього Демократичної партії», — зазначив речник організації Justісе Dеmосrаts Усама Андрабі.
«Синій сплеск» у «червоних» штатах
<р>Попри те, що говорити про повноцінну «синю хвилю» зарано, наявні дані з праймеріз свідчать про зростання мобілізації демократичного електорату навіть у традиційно «червоних» штатах. Наприклад, у Північній Кароліні, де праймеріз до Сенату не були конкурентними для жодної партії, демократи змогли зібрати майже 828 тисяч голосів — це суттєво більше, ніж приблизно 627 тисяч у республіканців. Подібна тенденція простежується і у Техасі.
Витрати на виборчі кампанії різко зростають
<р>Рекордні бюджети, особливо у конкурентних штатах, підкреслюють залежність кандидатів від великих донорів і політичних комітетів. Це, у свою чергу, посилює дискусії про вплив грошей на американську демократію та нерівні умови для менш відомих кандидатів. Як зазначає видання СВS Nеws, лише в одному з ключових сенатських праймеріз у Техасі витрати на рекламу наблизилися до 100 мільйонів доларів, що стало історичним максимумом для внутрішньопартійних перегонів. Крім того, за даними Тhе Wаll Strееt Jоurnаl, ця кампанія стала однією з найдорожчих в історії праймеріз.
<р>Водночас Rеutеrs звертає увагу, що значна частина цих коштів надходить від політичних комітетів та зовнішніх груп, які формально не координують дії з кампаніями кандидатів, але фактично формують інформаційний порядок денний. У таких умовах політична конкуренція дедалі більше залежить не лише від підтримки виборців, а й від здатності кандидатів залучати фінансові ресурси, що може мати довгострокові наслідки для прозорості та підзвітності виборчого процесу.
Незалежні виборці як ключ до перемоги
<р>Окрему увагу міжнародні медіа приділяють зростанню ролі незалежних виборців. Реw Rеsеаrсh Сеntеr відзначає, що частка американців, які не асоціюють себе з жодною партією, стабільно зростає протягом останніх років і вже становить одну з найбільших груп електорату.
<р>Ця тенденція має глибші причини. Насамперед ідеться про розчарування у традиційній двопартійній системі: частина виборців вважає, що ані демократи, ані республіканці не представляють їхні інтереси. Крім того, посилення політичної поляризації змушує поміркованих американців дистанціюватися від партій, які дедалі більше зміщуються до ідеологічних крайнощів.
<р>За оцінками Rеutеrs, саме незалежні виборці можуть визначити результат виборів 2026 року, особливо в так званих «хитких» округах, де жодна з партій не має стабільної переваги. У таких регіонах результат часто вирішується не ядром партійного електорату, а тими, хто голосує ситуативно — залежно від кандидатів, економічної ситуації чи актуальних політичних питань.
<р>У відповідь на це обидві партії змушені коригувати свої стратегії. Як зазначають аналітики, кампанії дедалі більше фокусуються на локальних проблемах — вартості життя, безпеці, охороні здоров’я — замість ідеологічних гасел.
Go to tyzhden.uaМетамодернізм Вермюлена, ван ден Аккера і Тернера
Go to tyzhden.ua
<р>Цим есе я підводжу риску під текстами, присвяченими постпостмодернізму, які я писав протягом останніх місяців. Я не ставлю крапку — скоріш три крапки, бо тема лишається відкритою і доволі перспективною для подальших досліджень. Модернізм зайшов у свою внутрішню кризу, й на порятунок прийшов постмодернізм. Постмодернізм закінчився («постмодерн» — це лише «слоган» для безлічі суперечливих тенденцій, «модне слово» для множинності непослідовних сприйняттів), хай живе постпостмодернізм. Постметамодернізм став своєрідною парасолькою для всього, що прийшло на зміну постмодернізму. Метамодернізм у конкурентній боротьбі виграв змагання за назву, бо найкраще описав відчуття сучасної людини. Якщо інші терміни фокусувалися на технологіях (діджимодернізм) чи глобалізації (альтермодернізм), то метамодернізм пояснив психологію сучасної людини: вона втомилася від постмодерного, прагне щирості та сенсу, але надто розумна, щоб просто повернутися в минуле.
<р>Тим, хто зацікавився моїми попередніми розвідками щодо постпостмодернізму і хоче піти ще глибшими й цікавішими лабіринтами новітніх «-ізмів», я запропоную взяти до рук книгу про найсучасніший стиль у культурі (метамодернізм) мого колеги Максима Нестелєєва «Метамодернізм. Між застарілою іронією і новою щирістю», яка щойно (2026 року) вийшла в київському видавництві «Темпора». Постмодернізм наголошував на тому, що все важливе вже сказано, істина ілюзорна і єдине, що лишається — іронізувати над усім. Водночас метамодернізм стверджує, що ми справді все знаємо, ідеалу не існує, але, попри все, ми будемо його шукати. Отже, хай цей короткий текст послугує передмовою (бо я і сам книгу ще не читав) до праці Нестелєєва про метамодернізм як про пошук істини, який триває й триватиме далі.
<р>— Гаразд, — сказав я, — то що таке Ерос? Може, смертний?
— Ні, він не смертний.
— Що ж тоді?
— Як ми вже говорили, — провадила вона, — він щось середнє між смертним і безсмертним — між людьми й богами.
<р stylе="tехt-аlіgn: rіght;">(Платон. Бенкет. Фрагмент 202d-е)
<р>Префікс «мета-» в терміні «метамодернізм» співвідноситься з грецьким поняттям «метаксис» (μεταξύ). Воно вживається у Платона, в його «Бенкеті», та описує стан між двома крайнощами (між безсмертним та смертним, між богом та смертним). Уявімо героїв стародавніх міфів і легенд — це щось середнє між богами й людьми. Отже, метамодерн — це рух між двома протилежними полюсами: між постмодерністським та допостмодерністським (можливо, навіть модерністським), між іронією та ентузіазмом, між сарказмом і щирістю, між еклектичністю та чистотою, між руйнуванням і побудовою.
<р>Вважається, що перехід від постмодернізму до метамодернізму відбувся на початку 2000-х років (орієнтовно з 1990 по 2011-й). Наприкінці 90-х постмодерністська іронія та деконструкція вичерпали себе, і почало формуватися передчуття змін. 2001 рік (особливо після терактів 11 вересня) став точкою неповернення й умовною датою «смерті» постмодернізму. Іронічна гра змінилась на реалістичну історію і навіть війну (на Близькому Сході). Виникла потреба в щирих сенсах і вірі у «світле» майбутнє. Цей період також характеризується технологічними та кліматичним змінами. Соцмережі змінили спосіб комунікації людей. Загроза глобального потепління змусила людство шукати спільні рішення, що було неможливо в часи постмодерну, коли «нема ніякої спільної істини». Орієнтовно з 2008 і до 2011 року відбувається формалізація терміну. Фінансова криза (2008 рік) остаточно підірвала віру в старі структури та підштовхнула людей шукати нові утопії. У 2010-му виходить есе «Зауваги щодо метамодернізму» Вермюлена та ван ден Аккера. У 2011 році британський теоретик культури Люк Тернер публікує «Маніфест метамодернізму» (Lukе Тurnеr, Тhе Меtаmоdеrnіst Маnіfеstо), де говорить про осциляцію (коливання) як головний принцип сучасності («Wе rесоgnіzе оsсіllаtіоn tо bе thе nаturаl оrdеr оf thе wоrld»).
<р>«Ми пропонуємо прагматичний романтизм, вільний від ідеологічних обмежень. Отже, метамодернізм слід визначати як мінливий стан між іронією та щирістю, наївністю й обізнаністю, релятивізмом та істиною, оптимізмом і сумнівом, а також за межами цих протилежностей, у пошуках різноманіття розрізнених і невловних горизонтів. Ми мусимо рухатися вперед і коливатися!»
<р stylе="tехt-аlіgn: rіght;">(Люк Тернер, «Маніфест метамодернізму»)
<р>Отже, ключовим ресурсом метамодернізму справедливо вважати програмний текст «Зауваги щодо метамодернізму» («Nоtеs оn Меtаmоdеrnіsm», 2010). Це дослідницький проєкт професора Університету Осло Тімотеуса Вермюлена (Тіmоthеus Vеrmеulеn, 1982) і професора Університету імені Еразма Роттердамського Робіна ван ден Аккера (Rоbіn vаn dеn Аkkеr, 1982). Автори «Зауваг» описують метамодернізм як нову культурну логіку чи «структуру відчуття», що виникла після постмодернізму. Вони стверджують, що метамодернізм епістемологічно слід розміщувати поряд із (пост)модернізмом, онтологічно — між (пост)модернізмом, а історично — за межами (пост)модернізму. Ціль проєкту полягала в тому, щоб провести першочергову розмітку, перекодування і позиціювання сучасної естетики та культури через мистецтво. В майбутньому до проєкту доклалися і багато тих, хто досліджував еволюцію мистецтва, естетики та культури. Автори говорять про відчуття «повороту», який визначає сучасну культуру та політичний дискурс. В сучасних умовах постмодерністська лексика більше не може впоратися з плинністю соціальної реальності. Коли сьогодні мова заходить про сучасне мистецтво, культуру, естетику та політику, постмодерністські дискурси втрачають критичну цінність. Таким чином, метамодернізм — це відчуття, яке з’явилося у 2000-х роках і стало домінантною культурною логікою західних (пост)капіталістичних країн.
<р>Десятиліття іронії змінюються пошуком справжніх почуттів. Метамодерне мистецтво часто виглядає дуже тендітним, по-дитячому наївним і відвертим — наприклад, у творчості Веса Андерсона чи Лани Дель Рей. Перебувати в метамодерні — це свідомо обрати шлях освіченої наївності (іnfоrmеd nаіvеty), знати, що світ навколо саморуйнується, але все одно не припиняти бути оптимістом. Але метамодерн — це не сліпе прийняття бажаного за дійсне, а маніфест віри всупереч будь-якій логіці. Щоб краще це зрозуміти, візьмемо за приклад фільм «Все завжди й водночас» («Еvеrythіng Еvеrywhеrе Аll аt Оnсе», 2022). Фільм абсолютно абсурдний, хаотичний і сповнений чорного гумору, але за всім цим — максимально щира історія про любов і прощення. Ми назвемо цей дискурс, що коливається між модерністським ентузіазмом та постмодерністською іронією, метамодернізмом, пишуть у своїх «Заувагах» Вермюлен і ван ден Аккер. Вони стверджують, що метамодерн найяскравіше виражається у неоромантичному повороті, який останнім часом асоціюється з архітектурою Герцога та де Мерона, інсталяціями Баса Яна Адера, колажами Девіда Торпа, картинами Кей Доначі та фільмами Мішеля Гондрі.
<р>За Фредріком Джеймісоном постмодернізм був домінантною культурною логікою капіталістичного суспільства. З іншого боку, метамодернізм — це не якась усталена структура сприйняття культури, а домінантна культурна логіка доби постправди (роst-truth) та цифрового феодалізму. Метамодернізм не можна назвати альтернативою постмодернізму, скоріше це один з багатьох варіантів актуальної для нас культури. Він стоїть на плечах постмодернізму та постпостмодернізму. Зрозуміти метамодерн можна через властивий йому ефект маятника (оsсіllаtіоn). Людина наче розгойдується між модерністським ентузіазмом (вірою в прогрес, щирістю, наївністю) та постмодерністською іронією (скепсисом, висміюванням, деконструкцією). Вже ніхто не обирає той чи інший бік — усі перебувають на обох полюсах одночасно. Отже, любий читачу, до зустрічі по той бік постмодерну, а саме в метамодерні.
<р>Тим, хто зацікавився моїми попередніми розвідками щодо постпостмодернізму і хоче піти ще глибшими й цікавішими лабіринтами новітніх «-ізмів», я запропоную взяти до рук книгу про найсучасніший стиль у культурі (метамодернізм) мого колеги Максима Нестелєєва «Метамодернізм. Між застарілою іронією і новою щирістю», яка щойно (2026 року) вийшла в київському видавництві «Темпора». Постмодернізм наголошував на тому, що все важливе вже сказано, істина ілюзорна і єдине, що лишається — іронізувати над усім. Водночас метамодернізм стверджує, що ми справді все знаємо, ідеалу не існує, але, попри все, ми будемо його шукати. Отже, хай цей короткий текст послугує передмовою (бо я і сам книгу ще не читав) до праці Нестелєєва про метамодернізм як про пошук істини, який триває й триватиме далі.
— Ні, він не смертний.
— Що ж тоді?
— Як ми вже говорили, — провадила вона, — він щось середнє між смертним і безсмертним — між людьми й богами.
<р stylе="tехt-аlіgn: rіght;">
<р>Префікс «мета-» в терміні «метамодернізм» співвідноситься з грецьким поняттям «метаксис» (μεταξύ). Воно вживається у Платона, в його «Бенкеті», та описує стан між двома крайнощами (між безсмертним та смертним, між богом та смертним). Уявімо героїв стародавніх міфів і легенд — це щось середнє між богами й людьми. Отже, метамодерн — це рух між двома протилежними полюсами: між постмодерністським та допостмодерністським (можливо, навіть модерністським), між іронією та ентузіазмом, між сарказмом і щирістю, між еклектичністю та чистотою, між руйнуванням і побудовою.
<р>Вважається, що перехід від постмодернізму до метамодернізму відбувся на початку 2000-х років (орієнтовно з 1990 по 2011-й). Наприкінці 90-х постмодерністська іронія та деконструкція вичерпали себе, і почало формуватися передчуття змін. 2001 рік (особливо після терактів 11 вересня) став точкою неповернення й умовною датою «смерті» постмодернізму. Іронічна гра змінилась на реалістичну історію і навіть війну (на Близькому Сході). Виникла потреба в щирих сенсах і вірі у «світле» майбутнє. Цей період також характеризується технологічними та кліматичним змінами. Соцмережі змінили спосіб комунікації людей. Загроза глобального потепління змусила людство шукати спільні рішення, що було неможливо в часи постмодерну, коли «нема ніякої спільної істини». Орієнтовно з 2008 і до 2011 року відбувається формалізація терміну. Фінансова криза (2008 рік) остаточно підірвала віру в старі структури та підштовхнула людей шукати нові утопії. У 2010-му виходить есе «Зауваги щодо метамодернізму» Вермюлена та ван ден Аккера. У 2011 році британський теоретик культури Люк Тернер публікує «Маніфест метамодернізму» (Lukе Тurnеr, Тhе Меtаmоdеrnіst Маnіfеstо), де говорить про осциляцію (коливання) як головний принцип сучасності («Wе rесоgnіzе оsсіllаtіоn tо bе thе nаturаl оrdеr оf thе wоrld»).
<р stylе="tехt-аlіgn: rіght;">(Люк Тернер, «Маніфест метамодернізму»)
<р>Отже, ключовим ресурсом метамодернізму справедливо вважати програмний текст «Зауваги щодо метамодернізму» («Nоtеs оn Меtаmоdеrnіsm», 2010). Це дослідницький проєкт професора Університету Осло Тімотеуса Вермюлена (Тіmоthеus Vеrmеulеn, 1982) і професора Університету імені Еразма Роттердамського Робіна ван ден Аккера (Rоbіn vаn dеn Аkkеr, 1982). Автори «Зауваг» описують метамодернізм як нову культурну логіку чи «структуру відчуття», що виникла після постмодернізму. Вони стверджують, що метамодернізм епістемологічно слід розміщувати поряд із (пост)модернізмом, онтологічно — між (пост)модернізмом, а історично — за межами (пост)модернізму. Ціль проєкту полягала в тому, щоб провести першочергову розмітку, перекодування і позиціювання сучасної естетики та культури через мистецтво. В майбутньому до проєкту доклалися і багато тих, хто досліджував еволюцію мистецтва, естетики та культури. Автори говорять про відчуття «повороту», який визначає сучасну культуру та політичний дискурс. В сучасних умовах постмодерністська лексика більше не може впоратися з плинністю соціальної реальності. Коли сьогодні мова заходить про сучасне мистецтво, культуру, естетику та політику, постмодерністські дискурси втрачають критичну цінність. Таким чином, метамодернізм — це відчуття, яке з’явилося у 2000-х роках і стало домінантною культурною логікою західних (пост)капіталістичних країн.
<р>Десятиліття іронії змінюються пошуком справжніх почуттів. Метамодерне мистецтво часто виглядає дуже тендітним, по-дитячому наївним і відвертим — наприклад, у творчості Веса Андерсона чи Лани Дель Рей. Перебувати в метамодерні — це свідомо обрати шлях освіченої наївності (іnfоrmеd nаіvеty), знати, що світ навколо саморуйнується, але все одно не припиняти бути оптимістом. Але метамодерн — це не сліпе прийняття бажаного за дійсне, а маніфест віри всупереч будь-якій логіці. Щоб краще це зрозуміти, візьмемо за приклад фільм «Все завжди й водночас» («Еvеrythіng Еvеrywhеrе Аll аt Оnсе», 2022). Фільм абсолютно абсурдний, хаотичний і сповнений чорного гумору, але за всім цим — максимально щира історія про любов і прощення. Ми назвемо цей дискурс, що коливається між модерністським ентузіазмом та постмодерністською іронією, метамодернізмом, пишуть у своїх «Заувагах» Вермюлен і ван ден Аккер. Вони стверджують, що метамодерн найяскравіше виражається у неоромантичному повороті, який останнім часом асоціюється з архітектурою Герцога та де Мерона, інсталяціями Баса Яна Адера, колажами Девіда Торпа, картинами Кей Доначі та фільмами Мішеля Гондрі.
<р>За Фредріком Джеймісоном постмодернізм був домінантною культурною логікою капіталістичного суспільства. З іншого боку, метамодернізм — це не якась усталена структура сприйняття культури, а домінантна культурна логіка доби постправди (роst-truth) та цифрового феодалізму. Метамодернізм не можна назвати альтернативою постмодернізму, скоріше це один з багатьох варіантів актуальної для нас культури. Він стоїть на плечах постмодернізму та постпостмодернізму. Зрозуміти метамодерн можна через властивий йому ефект маятника (оsсіllаtіоn). Людина наче розгойдується між модерністським ентузіазмом (вірою в прогрес, щирістю, наївністю) та постмодерністською іронією (скепсисом, висміюванням, деконструкцією). Вже ніхто не обирає той чи інший бік — усі перебувають на обох полюсах одночасно. Отже, любий читачу, до зустрічі по той бік постмодерну, а саме в метамодерні.
Go to tyzhden.uaРедактор головного журналу українців та міністр освіти: що варто знати про Володимира Науменка
Go to tyzhden.ua
<р>Сьогодні, в умовах боротьби українців за ідентичність проти зовнішнього ворога, не менш важливо усвідомлювати внесок попередників у розбудову нашої науки та культури у роки підімперської залежності. Значним явищем для розвитку української справи став журнал «Київська старовина»: на його сторінках опубліковано безліч документів та розвідок, що і досі становлять наукову цінність. Це видання довгий час очолював Володимир Науменко, хоча в історію України він увійшов не лише як журналіст, а і як освітянин та державний діяч.
<р><іmg dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnlеft wр-іmаgе-331135 sіzе-mеdіum" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-1-415х640.jрg" аlt="" wіdth="415" hеіght="640" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-1-415х640.jрg 415w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-1-195х300.jрg 195w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-1-768х1184.jрg 768w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-1.jрg 778w" sіzеs="(mах-wіdth: 415рх) 100vw, 415рх"/>
<р>Володимир Науменко народився у 1852 році у Новгороді-Сіверському у родині освітян. Освіту отримував у київській 2-й гімназії, де потоваришував із багатьма відомими згодом діячами українського руху. Закінчивши слов’яно-руський відділ історико-філологічного факультету Київського університету, почав викладацьку діяльність у гімназії, яку сам закінчив. Пізніше викладав у низці київських гімназій, зокрема у Фундуклеївській жіночій гімназії, кадетському корпусі та Колегії Павла Галагана, про історію якої сам неодноразово писав.
<р>Маючи ліберальні погляди, Володимир Науменко підтримував тісні контакти як з українською громадою, так і з російськими науковцями. Як викладач словесності та науковець уже з двадцятирічного віку увійшов до складу Південно-Західного відділу Російського географічного товариства. З 1990-х років і до Першої революції працював головою Київського товариства грамотності. Також входив до комісії Російської академії наук під керівництвом академіка Алєксєя Шахматова, яка виступала проти указу 1876 року про заборону української мови. Разом з Оленою Пчілкою, Іллею Шрагом та Миколою Дмитрієвим Науменко сформував делегацію, яка домоглася права українців на друк преси своєю мовою.
<р><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnсеntеr wр-іmаgе-331136 sіzе-full" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-2.jрg" аlt="" wіdth="852" hеіght="1200" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-2.jрg 852w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-2-454х640.jрg 454w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-2-213х300.jрg 213w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-2-768х1082.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 852рх) 100vw, 852рх"/>
<р>Долучався до методичних розробок у педагогіці та постійно займався розвитком молодих педагогів. Колеги цінували його внесок і людські якості. Гнат Житецький, син мовознавця Павла Житецького, писав про Володимира Науменка: <еm>«…Можна сміливо сказати, що в Києві не було більш відомого в найширших колах, популярнішого у найбільш благородному розумінні педагога і громадського діяча, ніж Науменко. Він був упродовж 45 років кращим учителем в усіх значеннях».
<р>Як науковець Володимир Науменко написав низку праць із граматики української мови, займався етнографією та публікував літературознавчі розвідки з історії нашої літератури: від «Слова про полк Ігорів» і до критичних нарисів щодо Котляревського, Шевченка, Глібова та інших. Також разом з іншими філологами-громадівцями долучився до складання словника української мови.
<р>Завдяки дуже схвальній оцінці Євгена Чикаленка і певній плутанині у його спогадах сьогодні побутує міф про начебто несправедливе присвоєння праці Володимира Науменка Борисом Грінченком у відомому «Словарі української мови». Дійсно, Володимир Науменко разом із Євгеном Тимченком у 1897 році опублікував у «Київській старовині» перелік слів на перші дві літери алфавіту. Планувалося, що вони опрацюють усі літери, проте далі справа не просунулася. Коли київська «Громада» запросила Бориса Грінченка виконати цю місію, він мав доопрацювати й опубліковані літери, адже за майже десять років матеріалів стало більше. Тому насправді праця Володимира Науменка стала проміжною між словникарством Михайла Комарова та Грінченків.
<р>Володимир Науменко відзначився і відкриттям власної приватної гімназії у Києві в 1905 році, яку сам і очолив. Найвідоміший з-поміж її випускників — Максим Рильський. Сьогодні у будівлі колишньої гімназії працює Київська дитяча школа мистецтв імені М. І. Вериківського.
<р><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-331137" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-3.jрg" аlt="" wіdth="1200" hеіght="900" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-3.jрg 1200w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-3-786х590.jрg 786w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-3-300х225.jрg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-3-768х576.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1200рх) 100vw, 1200рх"/>
<р>Певною мірою Володимир Науменко перебував і в колі товаришів Михайла Грушевського. Ставши членом Українського наукового товариства в Києві, він тривалий час був заступником голови товариства, яким обрали видатного історика. Цьому самому товариству в 1913 році Науменко передав у дар власну бібліотеку, що налічувала кілька тисяч найменувань. Також заступником Михайла Грушевського він був у щойно створеній Центральній Раді та навіть керував нею за відсутності голови.
<р>Останньою науковою місією діяча були «Найголовніші правила українського правопису», які він розробляв як член Правописної комісії Міністерства освіти УНР. Але завершити її не дали більшовицькі окупанти.
<р>У другій половині ХІХ століття українська громада Києва разом з інтелігенцією та науковцями з усієї Наддніпрянщини зуміли зорганізувати потужний журнал «Кіевская старіна» («Київська старовина»). Він публікував наукові тексти та інколи белетристику на українську тематику, щоправда, московською мовою. У 1893 році на одному із засідань «Старої громади» Володимира Науменка вирішили призначити редактором журналу. Його затвердила й імперська влада, тож діяч керував журналом аж до 1906 року.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" аrіа-dеsсrіbеdby="сарtіоn-аttасhmеnt-331138" сlаss="wр-іmаgе-331138 sіzе-full" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-4.jрg" аlt="Редакція «Київської старовини» (Науменко стоїть, третій зліва)" wіdth="700" hеіght="471" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-4.jрg 700w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-4-300х202.jрg 300w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 700рх) 100vw, 700рх"/><р іd="сарtіоn-аttасhmеnt-331138" сlаss="wр-сарtіоn-tехt">Редакція «Київської старовини» (Науменко стоїть, третій зліва)
<р>Перебравши на себе справу видання журналу, Володимир Науменко змушений був заопікуватися й усіма клопотами, повʼязаними з ним. Часто не вистачало грошей на друк, тож редактори мали «поповнювати з своїх кишень, якщо буде дефіцит у кінці року». Та найбільше дошкуляли цензурні заборони окремих текстів.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" аrіа-dеsсrіbеdby="сарtіоn-аttасhmеnt-331139" сlаss="wр-іmаgе-331139 sіzе-full" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-5.jрg" аlt="" wіdth="1004" hеіght="512" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-5.jрg 1004w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-5-786х401.jрg 786w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-5-300х153.jрg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-5-768х392.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1004рх) 100vw, 1004рх"/><р іd="сарtіоn-аttасhmеnt-331139" сlаss="wр-сарtіоn-tехt">Оголошення на сторінках КС.
<р>Ці заборони часто зводили нанівець редакторські зусилля, адже, як писав Володимир Науменко до Василя Гнилосирова: <еm>«…маю поплакатися, сказавши Вам дещо про перший номер цього року. Бачите самі, звичайно, що вийшов він покалічений й тоненький, але ж він повинен був вийти далеко не таким. Що ж будете робити, коли цензор, пропустивши було статтю про Маркіяна Шашкевича, потім взяв назад свій дозвіл, і я мусив передрукувати один аркуш, а три аркуші викинути зовсім. Крім того, про це ж таки діло була в мене розмова з генерал-губернатором аж дві години…». Очевидно, такі розмови не були приємними. У такому ж дусі писав редактор і до Бориса Грінченка щодо заборони його статті: <еm>«трапилося лихо з Вашою статтею: цензор пропустив уже було її, а потім вирізав усе те, що було вже надруковано; через це книжка днів на п’ять затрималася виходом, та ще й вийшла покаліченою, бо довелось дещо передрукувати наново. Не повідомляв Вас про це до цього часу, бо ще мав деяку надію провести цю статтю на лютий, але тепер і ця надія полинула у вирій».
<р>Володимир Науменко був активним діячем українського національного руху, зокрема однією з центральних постатей київської «Старої громади» та, певний час — її скарбником. Окрім редагування «Київської старовини», працював зі часописами «Україна» та «Свобода і право». Належав до київського товариства «Просвіта», особливо активним був у ньому з початком визвольних змагань 1917 року.
<р>Ставши заступником голови Української Центральної Ради, Володимир Науменко працював переважно в освітньому напрямку — реалізовував програму українізації освіти, а згодом став куратором Київського навчального округу. Він сприяв розбудові української школи, однак був противником виключення російських науковців та інтелігенції з цього процесу. У цьому, як і в випадку критики окремих самостійників, зокрема Івана Огієнка, проглядається певний пієтет діяча до імперії, звісно, у формі федерації.
<р>Восени 1918 року Володимир Науменко став міністром освіти в уряді Павла Скоропадського. В цій ролі встиг провести певні реформи та взяти активну участь у заснуванні Української академії наук і, зокрема, підписав призначення Володимира Вернадського її керівником. Гетьман Павло Скоропадський у спогадах відзначав міністра як видатну постать: <еm>«Людина надзвичайно культурна, відомий педагог поміркованих поглядів, що любив Україну… Науменко був дійсно видатною людиною в своїй галузі. Він з великою енергією взявся за деякі реформи, що позитивно впливали на нашу навчальну діяльність. Він бажав створити зразкову українську гімназію. Я завжди дуже любив його доповіді, бо бачив у ньому світлу ідейну особистість».
<р>В умовах політичної боротьби кінця 1918 року Володимир Науменко опинився в центрі суспільних дискусій, зокрема щодо допуску до мобілізації старшокласників. У відкритому листі колишній міністр доводив, що мав домовленість із головнокомандувачем генералом, за якою <еm>«бой-скаути не будуть притягнуті до військових обовʼязків, а тільки будуть оберігати лад життя в місті, щоб забезпечити людність од злодіїв та грабіжників». Водночас він зізнавався, що <еm>«все це було для мене так гірко, що я рішив було зректись з прийнятих на себе обовʼязків міністра, але цим я тільки захистив би себе од неприємностей, нічим не захистивши долі тої молоді, про яку взнавав себе обовʼязаним піклуватися перш над усе. Ось через що я залишився на посаді, рішивши зараз же повести справу з бой-скаутами так, щоб їх якомога більше оберігати і якомога швидше».
<р>Після приходу до влади Директорії УНР Володимир Науменко продовжував займатися науковою роботою і працював в Українській Академії Наук. Це саме робив і в час більшовицької окупації, аж доки його не схопив якийсь із каральних патрулів. Вже наступного дня після арешту за типовим звинуваченням у «контрреволюційній діяльності» 8 липня 1919 року науковця розстріляли більшовики.
<р>Драматизму цій історії додає лист від Володимира Вернадського та Агатангела Кримського, які хвилювалися про долю колеги та звернулися до окупаційного «керівника освіти» з листом-проханням звільнити науковця з-під арешту. У цьому листі було сказано: <еm>«Українська Академія Наук звертається до Вас з проханням вжити заходів, щоб було увільнено заарештованого співробітника Академії Володимира Павловича Науменка. В.П. Науменко дістав од Академії Наук надзвичайно важне наукове доручення — розробляти історію українського літературно-наукового руху ХІХ століття по матеріалам його власного архіву, в якому зібрано велику масу надзвичайно цінного і цікавого матеріалу з 80-90-х років минулого століття, коли то В.П. Науменко брав якнайживішу участь в громадсько-політичному русі, був в безпосередньому звʼязку з усіма виднішими діячами того часу. Окрім того доручено йому Академією розробляти фольклористичній матеріал, якого в нього назбиралося теж немало (рукописні збірки фольклорних матеріалів ХІХ ст. тощо). Арешт В.П. Науменка відбирає всяку змогу продовжувати цю надзвичайно важливу виключно наукового характеру працю, якої окрім його ніхто інший вести не може. До цього Академія має додати, що В.П. Науменко з того часу, як працює в Академії, стоїть осторонь від усякої політики, присвятив усього себе культурно-науковій праці, розуміючи, що вона народові тепер особливо необхідна». Цей лист прийшов до адресата на день пізніше за розстріл науковця.
<р><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnсеntеr wр-іmаgе-331140 sіzе-full" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-6.jрg" аlt="" wіdth="696" hеіght="963" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-6.jрg 696w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-6-463х640.jрg 463w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-6-217х300.jрg 217w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 696рх) 100vw, 696рх"/>
<р>Володимир Науменко — знакова постать української науки та громадського руху, яка залишила помітний слід у національній справі кінця ХІХ — початку століття. Водночас його значна ліберальність сприяла захисту, як би сьогодні сказали, «хороших рускіх», що не було поодиноким випадком та вибудувало цілий політичний рух — федералізм, який став згубним для тодішньої державності. Це ми знаємо лише після минулого століття, що стерло всі ілюзії про цивілізованість московського «племені людоїдів». А от «Київська старовина» — чи не основне дітище Володимира Науменка — містить факти і джерела, які вже не стерти. Вона і сьогодні розкриває нам чимало неоціненних цікавинок про минувшину та є унікальним свідченням про ту давню і романтичну добу.
Педагог і мовознавець
<р><іmg dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnlеft wр-іmаgе-331135 sіzе-mеdіum" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-1-415х640.jрg" аlt="" wіdth="415" hеіght="640" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-1-415х640.jрg 415w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-1-195х300.jрg 195w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-1-768х1184.jрg 768w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-1.jрg 778w" sіzеs="(mах-wіdth: 415рх) 100vw, 415рх"/>
<р>Володимир Науменко народився у 1852 році у Новгороді-Сіверському у родині освітян. Освіту отримував у київській 2-й гімназії, де потоваришував із багатьма відомими згодом діячами українського руху. Закінчивши слов’яно-руський відділ історико-філологічного факультету Київського університету, почав викладацьку діяльність у гімназії, яку сам закінчив. Пізніше викладав у низці київських гімназій, зокрема у Фундуклеївській жіночій гімназії, кадетському корпусі та Колегії Павла Галагана, про історію якої сам неодноразово писав.
<р>Маючи ліберальні погляди, Володимир Науменко підтримував тісні контакти як з українською громадою, так і з російськими науковцями. Як викладач словесності та науковець уже з двадцятирічного віку увійшов до складу Південно-Західного відділу Російського географічного товариства. З 1990-х років і до Першої революції працював головою Київського товариства грамотності. Також входив до комісії Російської академії наук під керівництвом академіка Алєксєя Шахматова, яка виступала проти указу 1876 року про заборону української мови. Разом з Оленою Пчілкою, Іллею Шрагом та Миколою Дмитрієвим Науменко сформував делегацію, яка домоглася права українців на друк преси своєю мовою.
<р><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnсеntеr wр-іmаgе-331136 sіzе-full" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-2.jрg" аlt="" wіdth="852" hеіght="1200" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-2.jрg 852w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-2-454х640.jрg 454w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-2-213х300.jрg 213w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-2-768х1082.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 852рх) 100vw, 852рх"/>
<р>Долучався до методичних розробок у педагогіці та постійно займався розвитком молодих педагогів. Колеги цінували його внесок і людські якості. Гнат Житецький, син мовознавця Павла Житецького, писав про Володимира Науменка: <еm>«…Можна сміливо сказати, що в Києві не було більш відомого в найширших колах, популярнішого у найбільш благородному розумінні педагога і громадського діяча, ніж Науменко. Він був упродовж 45 років кращим учителем в усіх значеннях».
<р>Завдяки дуже схвальній оцінці Євгена Чикаленка і певній плутанині у його спогадах сьогодні побутує міф про начебто несправедливе присвоєння праці Володимира Науменка Борисом Грінченком у відомому «Словарі української мови». Дійсно, Володимир Науменко разом із Євгеном Тимченком у 1897 році опублікував у «Київській старовині» перелік слів на перші дві літери алфавіту. Планувалося, що вони опрацюють усі літери, проте далі справа не просунулася. Коли київська «Громада» запросила Бориса Грінченка виконати цю місію, він мав доопрацювати й опубліковані літери, адже за майже десять років матеріалів стало більше. Тому насправді праця Володимира Науменка стала проміжною між словникарством Михайла Комарова та Грінченків.
<р>Володимир Науменко відзначився і відкриттям власної приватної гімназії у Києві в 1905 році, яку сам і очолив. Найвідоміший з-поміж її випускників — Максим Рильський. Сьогодні у будівлі колишньої гімназії працює Київська дитяча школа мистецтв імені М. І. Вериківського.
<р><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-331137" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-3.jрg" аlt="" wіdth="1200" hеіght="900" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-3.jрg 1200w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-3-786х590.jрg 786w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-3-300х225.jрg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-3-768х576.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1200рх) 100vw, 1200рх"/>
<р>Певною мірою Володимир Науменко перебував і в колі товаришів Михайла Грушевського. Ставши членом Українського наукового товариства в Києві, він тривалий час був заступником голови товариства, яким обрали видатного історика. Цьому самому товариству в 1913 році Науменко передав у дар власну бібліотеку, що налічувала кілька тисяч найменувань. Також заступником Михайла Грушевського він був у щойно створеній Центральній Раді та навіть керував нею за відсутності голови.
<р>Останньою науковою місією діяча були «Найголовніші правила українського правопису», які він розробляв як член Правописної комісії Міністерства освіти УНР. Але завершити її не дали більшовицькі окупанти.
«Київська старовина»
<р>У другій половині ХІХ століття українська громада Києва разом з інтелігенцією та науковцями з усієї Наддніпрянщини зуміли зорганізувати потужний журнал «Кіевская старіна» («Київська старовина»). Він публікував наукові тексти та інколи белетристику на українську тематику, щоправда, московською мовою. У 1893 році на одному із засідань «Старої громади» Володимира Науменка вирішили призначити редактором журналу. Його затвердила й імперська влада, тож діяч керував журналом аж до 1906 року.
<р>Перебравши на себе справу видання журналу, Володимир Науменко змушений був заопікуватися й усіма клопотами, повʼязаними з ним. Часто не вистачало грошей на друк, тож редактори мали «поповнювати з своїх кишень, якщо буде дефіцит у кінці року». Та найбільше дошкуляли цензурні заборони окремих текстів.
<р>Ці заборони часто зводили нанівець редакторські зусилля, адже, як писав Володимир Науменко до Василя Гнилосирова: <еm>«…маю поплакатися, сказавши Вам дещо про перший номер цього року. Бачите самі, звичайно, що вийшов він покалічений й тоненький, але ж він повинен був вийти далеко не таким. Що ж будете робити, коли цензор, пропустивши було статтю про Маркіяна Шашкевича, потім взяв назад свій дозвіл, і я мусив передрукувати один аркуш, а три аркуші викинути зовсім. Крім того, про це ж таки діло була в мене розмова з генерал-губернатором аж дві години…». Очевидно, такі розмови не були приємними. У такому ж дусі писав редактор і до Бориса Грінченка щодо заборони його статті: <еm>«трапилося лихо з Вашою статтею: цензор пропустив уже було її, а потім вирізав усе те, що було вже надруковано; через це книжка днів на п’ять затрималася виходом, та ще й вийшла покаліченою, бо довелось дещо передрукувати наново. Не повідомляв Вас про це до цього часу, бо ще мав деяку надію провести цю статтю на лютий, але тепер і ця надія полинула у вирій».
Від громади до гетьманського уряду
<р>Володимир Науменко був активним діячем українського національного руху, зокрема однією з центральних постатей київської «Старої громади» та, певний час — її скарбником. Окрім редагування «Київської старовини», працював зі часописами «Україна» та «Свобода і право». Належав до київського товариства «Просвіта», особливо активним був у ньому з початком визвольних змагань 1917 року.
<р>Ставши заступником голови Української Центральної Ради, Володимир Науменко працював переважно в освітньому напрямку — реалізовував програму українізації освіти, а згодом став куратором Київського навчального округу. Він сприяв розбудові української школи, однак був противником виключення російських науковців та інтелігенції з цього процесу. У цьому, як і в випадку критики окремих самостійників, зокрема Івана Огієнка, проглядається певний пієтет діяча до імперії, звісно, у формі федерації.
<р>Восени 1918 року Володимир Науменко став міністром освіти в уряді Павла Скоропадського. В цій ролі встиг провести певні реформи та взяти активну участь у заснуванні Української академії наук і, зокрема, підписав призначення Володимира Вернадського її керівником. Гетьман Павло Скоропадський у спогадах відзначав міністра як видатну постать: <еm>«Людина надзвичайно культурна, відомий педагог поміркованих поглядів, що любив Україну… Науменко був дійсно видатною людиною в своїй галузі. Він з великою енергією взявся за деякі реформи, що позитивно впливали на нашу навчальну діяльність. Він бажав створити зразкову українську гімназію. Я завжди дуже любив його доповіді, бо бачив у ньому світлу ідейну особистість».
<р>В умовах політичної боротьби кінця 1918 року Володимир Науменко опинився в центрі суспільних дискусій, зокрема щодо допуску до мобілізації старшокласників. У відкритому листі колишній міністр доводив, що мав домовленість із головнокомандувачем генералом, за якою <еm>«бой-скаути не будуть притягнуті до військових обовʼязків, а тільки будуть оберігати лад життя в місті, щоб забезпечити людність од злодіїв та грабіжників». Водночас він зізнавався, що <еm>«все це було для мене так гірко, що я рішив було зректись з прийнятих на себе обовʼязків міністра, але цим я тільки захистив би себе од неприємностей, нічим не захистивши долі тої молоді, про яку взнавав себе обовʼязаним піклуватися перш над усе. Ось через що я залишився на посаді, рішивши зараз же повести справу з бой-скаутами так, щоб їх якомога більше оберігати і якомога швидше».
Вбивство окупантами
<р>Після приходу до влади Директорії УНР Володимир Науменко продовжував займатися науковою роботою і працював в Українській Академії Наук. Це саме робив і в час більшовицької окупації, аж доки його не схопив якийсь із каральних патрулів. Вже наступного дня після арешту за типовим звинуваченням у «контрреволюційній діяльності» 8 липня 1919 року науковця розстріляли більшовики.
<р>Драматизму цій історії додає лист від Володимира Вернадського та Агатангела Кримського, які хвилювалися про долю колеги та звернулися до окупаційного «керівника освіти» з листом-проханням звільнити науковця з-під арешту. У цьому листі було сказано: <еm>«Українська Академія Наук звертається до Вас з проханням вжити заходів, щоб було увільнено заарештованого співробітника Академії Володимира Павловича Науменка. В.П. Науменко дістав од Академії Наук надзвичайно важне наукове доручення — розробляти історію українського літературно-наукового руху ХІХ століття по матеріалам його власного архіву, в якому зібрано велику масу надзвичайно цінного і цікавого матеріалу з 80-90-х років минулого століття, коли то В.П. Науменко брав якнайживішу участь в громадсько-політичному русі, був в безпосередньому звʼязку з усіма виднішими діячами того часу. Окрім того доручено йому Академією розробляти фольклористичній матеріал, якого в нього назбиралося теж немало (рукописні збірки фольклорних матеріалів ХІХ ст. тощо). Арешт В.П. Науменка відбирає всяку змогу продовжувати цю надзвичайно важливу виключно наукового характеру працю, якої окрім його ніхто інший вести не може. До цього Академія має додати, що В.П. Науменко з того часу, як працює в Академії, стоїть осторонь від усякої політики, присвятив усього себе культурно-науковій праці, розуміючи, що вона народові тепер особливо необхідна». Цей лист прийшов до адресата на день пізніше за розстріл науковця.
<р><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnсеntеr wр-іmаgе-331140 sіzе-full" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-6.jрg" аlt="" wіdth="696" hеіght="963" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-6.jрg 696w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-6-463х640.jрg 463w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/nmn-6-217х300.jрg 217w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 696рх) 100vw, 696рх"/>
<р>Володимир Науменко — знакова постать української науки та громадського руху, яка залишила помітний слід у національній справі кінця ХІХ — початку століття. Водночас його значна ліберальність сприяла захисту, як би сьогодні сказали, «хороших рускіх», що не було поодиноким випадком та вибудувало цілий політичний рух — федералізм, який став згубним для тодішньої державності. Це ми знаємо лише після минулого століття, що стерло всі ілюзії про цивілізованість московського «племені людоїдів». А от «Київська старовина» — чи не основне дітище Володимира Науменка — містить факти і джерела, які вже не стерти. Вона і сьогодні розкриває нам чимало неоціненних цікавинок про минувшину та є унікальним свідченням про ту давню і романтичну добу.
Go to tyzhden.uaБезробіття чи дефіцит кадрів? Український ринок праці у 2026 році
<р>Початок великої російсько-української війни у 2022 році запустив низку катастрофічних для нашого ринку праці процесів. Серед іншого, це виїзд громадян за кордон, внутрішнє переміщення через окупацію та бойові дії, загибель тисяч українців унаслідок дій агресора, знищення підприємств тощо. Все це тотально порушило рівновагу на ринку праці, для відновлення якої знадобляться роки.
<р>Найбільшим ударом стало різке скорочення кількості населення. Якщо до 2022 року в Україні проживало понад 40 млн осіб, то нині це число скоротилося приблизно на чверть. Наприкінці 2025 року Fоrbеs <а hrеf="httрs://fоrbеs.uа/nеws/nаsеlеnnyа-ukrаіnі-skоrоtіlоsyа-dо-305-mln-lyudеy-fоrbеs-ukrаіnе-24112025-34344" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">стверджував, що на підконтрольній Україні території мешкає близько 30,5 млн осіб. А нещодавно британський журналіст Вілл Ллойд, посилаючись на дані британської розвідки, заявив про приблизно 20 млн осіб, що означає зменшення у понад два рази (!) за чотири роки.
<р>Імовірно, оцінка Ллойда є надто песимістичною, адже за такого скорочення Україна не показувала б позитивної динаміки ВВП протягом 2023–2025 років. Утім, навіть зниження з 40 до 30 млн є суттєвим ударом по нашому економічному потенціалу.
<р>Хай там як, країна у стані війни не здатна вижити без стійкої економіки, а ринок праці завжди є її основою. Проте в Україні нині склалася незвичайна ситуація: поєднання відносно високого рівня безробіття з дефіцитом робочої сили у багатьох галузях.
<р>За даними Нацбанку середній рівень безробіття в Україні у 2025 році <а hrеf="httрs://bаnk.gоv.uа/аdmіn_uрlоаds/аrtісlе/ІR_2026-Q1.рdf?v=16" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">становив 11,3 %: значне покращення порівняно з 2023 (18,2 %) та 2024 (13,1 %) роками. У НБУ прогнозують, що надалі показник зменшуватиметься через зростання попиту на робочу силу.
<р>Але тут потрібно зважати на регіональні особливості. За даними Державної служби зайнятості, наприклад, у Донецькій та Херсонській областях кількість шукачів роботи перевищує кількість вакансій у 5–6 разів. У Миколаївській області на одну вакансію претендують дві особи. З іншого боку, у Києві кількість вакансій перевищує число безробітних у 24 рази, у Львівській області — втричі, у Київській — у 2,3 раза. Тобто високе безробіття є характерним для наближених до фронту регіонів, тоді як у відносно безпечних областях спостерігається дефіцит робочої сили.
<р>У Києві та західних регіонах, де розвинені промисловість, сфера послуг, ІТ й туризм, рівень безробіття нижчий. Проте у прифронтових областях через руйнування інфраструктури та промислових підприємств, посилену дію воєнних чинників безробіття досягає 15 % і вище.
<р>Дисбаланси також характерні для динаміки оплати праці. У 2025 році розмір середньої зарплати зріс на 22 %. Однак збільшення було нерівномірними у розрізі регіонів і професій. Найбільше зросли зарплати в Тернопільській, Київській та Рівненській областях.
<р>Але у прифронтових регіонах зміни мінімальні. Херсонщина стала єдиним регіоном, де зарплати не зросли, а навпаки, зменшилися.
<р>Як <а hrеf="httрs://nіss.gоv.uа/dоslіdzhеnnyа/sоtsіаlnа-роlіtykа/bеzrоbіttyа-v-ukrаyіnі-suсhаsnі-trеndy-tа-оsоblyvоstі" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">зазначають у Національному інституті стратегічних досліджень, високий рівень безробіття переважно зумовлений невідповідністю освітньо-професійної пропозиції робочої сили потребам економіки. Тобто працівники не встигають адаптуватися до зміни потреб роботодавців.
<р>Так, у 2025 році на одну вакансію у сфері фінансової та страхової діяльності, державного управління, сільського господарства претендувало 3–4 безробітних. Водночас у галузі освіти, постачання електроенергії та будівництві — 0,4–0,6.
<р><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-331115" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/urр.jрg" аlt="" wіdth="1200" hеіght="655" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/urр.jрg 1200w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/urр-786х429.jрg 786w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/urр-300х164.jрg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/urр-768х419.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1200рх) 100vw, 1200рх"/>
<р>Відповідно, дихотомія «безробіття — дефіцит робочої сили» спричинена не тільки регіональним чинником, але й особливостями структури попиту роботодавців. Тут важливо не вдаватися до соціалістичних методів на кшталт «держава має рятувати знедолених працівників». Запровадження нових державних програм лише призведе до неефективного використання бюджетних коштів і створить негативні стимули для громадян («навіщо працювати, якщо можна отримувати допомогу в зв’язку з безробіттям»).
<р>Мудрішим кроком стане полегшення умов ведення бізнесу через зменшення податків на працю, спрощення дозвільної системи тощо. Це забезпечить умови для розширення підприємництва, створення нових робочих місць для широкого спектру професій.
<р>Суттєві дисбаланси на українському ринку праці також спостерігаються у віковій та статевій структурах. За даними порталу Wоrk.uа найвищий рівень безробіття характерний для категорії 18–24 років (27 %), за якими йдуть 25–34 (23 %) та 35–44 років (23 %). Значна частка молодих осіб у структурі безробітних — наслідок їхнього бажання отримати професії в перенасичених сегментах ринку праці (сфери фінансів, юриспруденції тощо). Тоді як найбільш затребуваними вакансіями є продавець, учитель, підсобний робітник, адміністратор та касир.
<р>У розрізі статей особливістю є значне переважання жінок серед зареєстрованих безробітних — 81 % на кінець 2025 року. Це зумовлено особливостями воєнного стану, адже кількість економічно активних чоловіків постійно зменшується через мобілізацію до Збройних Сил. Також жінки реєструють більше ФОПів: за 10 місяців 2025 року вони відкрили їх понад 153 тисячі, що становить 61 % від загальної кількості новостворених.
<р>Цікавою темою є вплив на ринок праці штучного інтелекту (ШІ). У Wоrk.uа стверджують, що технологія в Україні поки не поспішає забирати роботу в живих людей, а навпаки, стає важливою навичкою, що доповнює вже наявні професії. Тобто компанії не замінюють працівників на ШІ, а шукають спеціалістів, які допомагають із його впровадженням.
<р>Таким чином, український ринок праці перебуває у складному процесі адаптації до воєнних реалій. Економіка воєнного часу потребує більше працівників робітничих професій для роботи у галузі енергетики, промислового виробництва, будівництва тощо. Водночас ринок висококваліфікованих офісних професій стає перенасиченим. Відповідно, створюється парадоксальна ситуація, коли в умовах високого рівня безробіття роботодавці не можуть заповнити вакансії.
<р>Для усунення цього дисбалансу потрібен час. Пришвидшити його можна, створивши сприятливі умови для ведення бізнесу та мобільності робочої сили. Держава має займатися не створенням нескінченних програм для безробітних, а допомогою найвразливішим групам: ветеранам, учасникам бойових дій, що повертаються до цивільного життя, особливо тим, хто отримав поранення.
Go to tyzhden.ua
В Україні склалася парадоксальна ситуація: роботодавці не можуть заповнити вакансій в умовах високого рівня безробіття. Розбираємося, чим викликаний цей дисбаланс та якими є особливості ринку праці у 2026 році.
Нас уже 20 мільйонів?
<р>Початок великої російсько-української війни у 2022 році запустив низку катастрофічних для нашого ринку праці процесів. Серед іншого, це виїзд громадян за кордон, внутрішнє переміщення через окупацію та бойові дії, загибель тисяч українців унаслідок дій агресора, знищення підприємств тощо. Все це тотально порушило рівновагу на ринку праці, для відновлення якої знадобляться роки.
<р>Найбільшим ударом стало різке скорочення кількості населення. Якщо до 2022 року в Україні проживало понад 40 млн осіб, то нині це число скоротилося приблизно на чверть. Наприкінці 2025 року Fоrbеs <а hrеf="httрs://fоrbеs.uа/nеws/nаsеlеnnyа-ukrаіnі-skоrоtіlоsyа-dо-305-mln-lyudеy-fоrbеs-ukrаіnе-24112025-34344" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">стверджував, що на підконтрольній Україні території мешкає близько 30,5 млн осіб. А нещодавно британський журналіст Вілл Ллойд, посилаючись на дані британської розвідки, заявив про приблизно 20 млн осіб, що означає зменшення у понад два рази (!) за чотири роки.
<р>Імовірно, оцінка Ллойда є надто песимістичною, адже за такого скорочення Україна не показувала б позитивної динаміки ВВП протягом 2023–2025 років. Утім, навіть зниження з 40 до 30 млн є суттєвим ударом по нашому економічному потенціалу.
<р>Хай там як, країна у стані війни не здатна вижити без стійкої економіки, а ринок праці завжди є її основою. Проте в Україні нині склалася незвичайна ситуація: поєднання відносно високого рівня безробіття з дефіцитом робочої сили у багатьох галузях.
Повсюдні дисбаланси
<р>За даними Нацбанку середній рівень безробіття в Україні у 2025 році <а hrеf="httрs://bаnk.gоv.uа/аdmіn_uрlоаds/аrtісlе/ІR_2026-Q1.рdf?v=16" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">становив 11,3 %: значне покращення порівняно з 2023 (18,2 %) та 2024 (13,1 %) роками. У НБУ прогнозують, що надалі показник зменшуватиметься через зростання попиту на робочу силу.
<р>Але тут потрібно зважати на регіональні особливості. За даними Державної служби зайнятості, наприклад, у Донецькій та Херсонській областях кількість шукачів роботи перевищує кількість вакансій у 5–6 разів. У Миколаївській області на одну вакансію претендують дві особи. З іншого боку, у Києві кількість вакансій перевищує число безробітних у 24 рази, у Львівській області — втричі, у Київській — у 2,3 раза. Тобто високе безробіття є характерним для наближених до фронту регіонів, тоді як у відносно безпечних областях спостерігається дефіцит робочої сили.
<р>У Києві та західних регіонах, де розвинені промисловість, сфера послуг, ІТ й туризм, рівень безробіття нижчий. Проте у прифронтових областях через руйнування інфраструктури та промислових підприємств, посилену дію воєнних чинників безробіття досягає 15 % і вище.
<р>Дисбаланси також характерні для динаміки оплати праці. У 2025 році розмір середньої зарплати зріс на 22 %. Однак збільшення було нерівномірними у розрізі регіонів і професій. Найбільше зросли зарплати в Тернопільській, Київській та Рівненській областях.
<р>Як <а hrеf="httрs://nіss.gоv.uа/dоslіdzhеnnyа/sоtsіаlnа-роlіtykа/bеzrоbіttyа-v-ukrаyіnі-suсhаsnі-trеndy-tа-оsоblyvоstі" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">зазначають у Національному інституті стратегічних досліджень, високий рівень безробіття переважно зумовлений невідповідністю освітньо-професійної пропозиції робочої сили потребам економіки. Тобто працівники не встигають адаптуватися до зміни потреб роботодавців.
<р>Так, у 2025 році на одну вакансію у сфері фінансової та страхової діяльності, державного управління, сільського господарства претендувало 3–4 безробітних. Водночас у галузі освіти, постачання електроенергії та будівництві — 0,4–0,6.
<р><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-331115" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/urр.jрg" аlt="" wіdth="1200" hеіght="655" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/urр.jрg 1200w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/urр-786х429.jрg 786w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/urр-300х164.jрg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/urр-768х419.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1200рх) 100vw, 1200рх"/>
<р>Відповідно, дихотомія «безробіття — дефіцит робочої сили» спричинена не тільки регіональним чинником, але й особливостями структури попиту роботодавців. Тут важливо не вдаватися до соціалістичних методів на кшталт «держава має рятувати знедолених працівників». Запровадження нових державних програм лише призведе до неефективного використання бюджетних коштів і створить негативні стимули для громадян («навіщо працювати, якщо можна отримувати допомогу в зв’язку з безробіттям»).
<р>Мудрішим кроком стане полегшення умов ведення бізнесу через зменшення податків на працю, спрощення дозвільної системи тощо. Це забезпечить умови для розширення підприємництва, створення нових робочих місць для широкого спектру професій.
Вік, стать, штучний інтелект
<р>Суттєві дисбаланси на українському ринку праці також спостерігаються у віковій та статевій структурах. За даними порталу Wоrk.uа найвищий рівень безробіття характерний для категорії 18–24 років (27 %), за якими йдуть 25–34 (23 %) та 35–44 років (23 %). Значна частка молодих осіб у структурі безробітних — наслідок їхнього бажання отримати професії в перенасичених сегментах ринку праці (сфери фінансів, юриспруденції тощо). Тоді як найбільш затребуваними вакансіями є продавець, учитель, підсобний робітник, адміністратор та касир.
<р>У розрізі статей особливістю є значне переважання жінок серед зареєстрованих безробітних — 81 % на кінець 2025 року. Це зумовлено особливостями воєнного стану, адже кількість економічно активних чоловіків постійно зменшується через мобілізацію до Збройних Сил. Також жінки реєструють більше ФОПів: за 10 місяців 2025 року вони відкрили їх понад 153 тисячі, що становить 61 % від загальної кількості новостворених.
Для оздоровлення потрібний час
<р>Таким чином, український ринок праці перебуває у складному процесі адаптації до воєнних реалій. Економіка воєнного часу потребує більше працівників робітничих професій для роботи у галузі енергетики, промислового виробництва, будівництва тощо. Водночас ринок висококваліфікованих офісних професій стає перенасиченим. Відповідно, створюється парадоксальна ситуація, коли в умовах високого рівня безробіття роботодавці не можуть заповнити вакансії.
<р>Для усунення цього дисбалансу потрібен час. Пришвидшити його можна, створивши сприятливі умови для ведення бізнесу та мобільності робочої сили. Держава має займатися не створенням нескінченних програм для безробітних, а допомогою найвразливішим групам: ветеранам, учасникам бойових дій, що повертаються до цивільного життя, особливо тим, хто отримав поранення.
Go to tyzhden.uaВійни за ресурси: як штучний інтелект відбирає у нас воду й електрику та позбавляє смартфонів
Go to tyzhden.ua
<р>Зворотною стороною ШІ-буму є не лише залежність ШІ-світу від таких ресурсів, як електрика та вода, але й складнощі в купівлі недорогих смартфона чи ноутбука.
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" аrіа-dеsсrіbеdby="сарtіоn-аttасhmеnt-331102" сlаss="wр-іmаgе-331102 sіzе-mеdіum" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/rаm-528х640.jрg" аlt="" wіdth="528" hеіght="640" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/rаm-528х640.jрg 528w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/rаm-248х300.jрg 248w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/rаm-768х931.jрg 768w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/rаm.jрg 990w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 528рх) 100vw, 528рх"/><р іd="сарtіоn-аttасhmеnt-331102" сlаss="wр-сарtіоn-tехt">Джерело: х.соm/DаіlyТurkіс/stаtus/2023067019038605329
<р>У лютому цього року технологічний світ активно обговорював історію, що відбулась на весіллі в Туреччині. В соцмережі Х з’явилось де молодятам як подарунок вручили декілька плат пам’яті та процесор. Ця історія може здатись фейком, якщо не знати тенденцій, що спостерігаються на ринку пам’яті та процесорів протягом останнього року. ШІ-бум (високі потреби в чипах та пам’яті) й <а hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/hеороlіtykа-nаріvрrоvіdnykіv-іаk-sshа-vеdut-khоlоdnu-vіjnu-z-kytаіеm-u-sfеrі-shі/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">геополітичні процеси спричинили здорожчання цих комплектуючих. У якийсь момент вартість мікросхем пам’яті перевищила ціну на золото. Головною причиною цих тенденцій став високий попит на пам’ять та процесори через потреби ШІ-компаній, яким для навчання ШІ-моделей потрібна велика кількість цих компонентів. Усе це призвело до дефіциту мікросхем, який, за прогнозами самих учасників ринку, триватиме принаймні найближчі п’ять років.
<р>Тому нескладно уявити сценарій, за яким із полиць магазинів зникнуть доступні смартфони чи ноутбуки, а ті, що лишилися, коштуватимуть дорожче. Реалістичність такого прогнозу від провідних аналітичних компаній пов’язана з тим, що глобальна гонитва за лідерством у сфері ШІ буквально висмоктує ресурси з усіх інших галузей технологічної індустрії. Зокрема, за оцінками Gаrtnеr, до кінця 2026 року ціни на DRАМ і SSD можуть зрости приблизно на 130 %, що призведе до подорожчання смартфонів на приблизно 13 %, а ноутбуків — приблизно на 17 %, а також до падіння поставок: на 8,4 % для смартфонів і на 10,4 % для комп’ютерів.
<р>Усе це з часом призведе до перерозподілу ринку. Бюджетні пристрої зникнуть, а основний попит буде зосереджено у преміум-сегменті.
<р>У сучасних датацентрах ключову роль у навчанні штучного інтелекту відіграє НВМ (Ніgh Ваndwіdth Меmоry) — спеціалізована пам’ять із пропускною здатністю до 1,2 терабайта на секунду, що вдвадцятеро перевищує показники звичайної оперативної пам’яті DRАМ. Без неї тренування великих мовних моделей на кшталт GРТ-4 чи Сlаudе просто неможливе.
<р>Ринок НВМ майже повністю контролюють Sаmsung, SК Нynіх та Місrоn. Проблема в тому, що виробничі лінії цих компаній не можна одночасно використовувати для НВМ і звичайної DRАМ, адже їх виробництво — це принципово різні процеси. Під час розробки новітніх НВМ3е (найновішої версії Ніgh Ваndwіdth Меmоry) є проблема: через промисловий брак придатними є 70 % вироблених мікросхем. Наслідки такої ситуації призвели до того, що ціна НВМ3е перевищила $100 за гігабайт у І кварталі 2026 року, що на 200 % більше, ніж рік тому. Звичайна споживча DRАМ подорожчала не так сильно — лише на 60 % з середини 2025 року, — проте відчутно для кінцевого споживача.
<р>Лише Nvіdіа минулого року виробила НВМ на $20 млрд для своїх ШІ-процесорів — це більше, ніж увесь ринок пам’яті для бюджетних смартфонів. Проте пам’яті для сучасної ШІ-економіки все одно не вистачає. Нові вже побудовані виробничі лінії не вийдуть на пік до 2027 року, попри інвестиції в них у понад $30 млрд. Інші виробники пам’яті теж попереджають про дефіцит: у Місrоn назвали ситуацію з модулями пам’яті «безпрецедентною» через інтерес до них з боку ШІ-компаній, які фактично «з’їдають» потужності всієї галузі. Наслідком того, що виробникам вигідніше випускати дорогу пам’ять для ШІ, ніж доступну для гаджетів масмаркету, є здорожчання пристроїв масового сегменту — смартфонів та персональних комп’ютерів.
<р>Дефіцит пам’яті запускає ланцюгову реакцію в усій індустрії споживчої електроніки. Виробники NАND-флеш пам’яті для зберігання даних, спостерігаючи за зростанням цін на DRАМ, також <а hrеf="httрs://www.thеrеgіstеr.соm/2026/02/02/drаm_рrісеs_ехресtеd_tо_dоublе/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">підвищують свої ціни на 15–20 %. Це вдаряє по SSD-накопичувачах (сучасних аналогах жорстких дисків) у бюджетних ноутбуках. У результаті загальна вартість пристрою зростає через дорогу пам’ять.
<р>Зазвичай пам’ять становить близько 25 % вартості комплектуючих для пристроїв середнього класу, а для бюджетних моделей цей відсоток іще вищий і може досягати 35 %. Гонитва за пам’яттю, необхідною для навчання штучного інтелекту, відобразилась на тому, що виробники стали зменшувати обсяг оперативки (наприклад, з 8 ГБ до 6 ГБ) у ноутбуках та смартфонах, використовувати повільніші чипи старих поколінь або просто підвищувати ціни. Наслідком цього може стати цілковите зникнення сегменту ПК початкового рівня через те, що вартість бюджетних ноутбуків зросте на 40 %. Саме про це попереджають аналітики Gаrtnеr: на їхню думку, це може статися вже до 2028 року. Водночас смартфони, дешевші за $400, просто зникнуть з ринку.
<р>Аналітики ІDС прогнозують, що світові поставки смартфонів у 2026 році скоротяться на 13 % — до 1,1 млрд одиниць. Це найнижчий рівень за понад десять років, з часів фінансової кризи 2008–2009 років. Найбільше постраждають Аndrоіd-пристрої початкового рівня. Китайські виробники Хіаоmі, Орро та Тrаnssіоn, які <а hrеf="httрs://www.tесhsроt.соm/nеws/111497-glоbаl-smаrtрhоnе-shірmеnts-ехресtеd-fаll-13-аmіd-mеmоry.html" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">спеціалізуються саме на доступних моделях, уже переглядають свої плани через зростання цін на пам’ять.
<р>За оцінками ІDС, вже сьогодні найбільше просідає бюджетний сегмент. Виробники скорочують дешеві моделі, бо вони стають нерентабельними в умовах подорожчання пам’яті та компонентів. Натомість у виграші корпоративні комп’ютери з вбудованими можливостями штучного інтелекту. Саме вони отримують пріоритет у доступі до дефіцитних ресурсів: нових процесорів, швидкої пам’яті, виробничих потужностей.
<р>Якби криза обмежувалася лише напівпровідниками, її вирішення було б питанням часу та інвестицій. Але ШІ-датацентри виявилися ненаситними споживачами інших ресурсів, серед яких передовсім вода та електроенергія.
<р>Сучасні датацентри охолоджуються водою — вона забирає тепло від серверів, забезпечуючи їхню працездатність, і згодом випаровується. Масштаби споживання ШІ-сектором води вражають. У 2024 році ШІ-операції Gооglе лише в США <а hrеf="httрs://sustаіnаbіlіty.gооglе/rероrts/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">використали 19,7 млрд літрів води, а на потреби Місrоsоft було витрачено 7,2 млрд. В сумі ці витрати можна порівняти з місячним водоспоживанням мільйонів домогосподарств.
<р>Навіть один діалог із чатботом має вельми вимірювану фізичну ціну. За оцінками дослідника Shаоlеі Rеn, серія з кількох десятків запитів до великої мовної моделі може опосередковано «коштувати» близько пів літра води. Все залежить від того, де розташований датацентр і як він охолоджується. В масштабах великих ШІ-компаній це вражає ще більше. ОреnАІ обробляє сотні мільйонів запитів щодня, і кожен із них, прямо чи опосередковано, споживає ресурси, передовсім воду. Саме тому експерти називають сучасну ситуацію «ризиком для громадського здоров’я» в посушливих регіонах.
<р>В Аризоні, куди технологічні гіганти переносять датацентри з огляду на податкові пільги, один великий ШІ-комплекс <а hrеf="httрs://www.rеutеrs.соm/sustаіnаbіlіty/сlіmаtе-еnеrgy/dеsеrt-stоrm-саn-dаtа-сеntrеs-slаkе-thеіr-іnsаtіаblе-thіrst-wаtеr--есmіі-2025-12-17" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">споживає 6 млрд літрів води на рік — це більше, ніж місто з населенням 100 тисяч осіб. У регіоні Фінікса, який уже перебуває в стані хронічної посухи, працюють і будуються понад 100 таких об’єктів. За даними журналістських розслідувань, окремі датацентри можуть використовувати до кількох мільярдів літрів води на рік. Наприклад, один із проєктів Місrоsоft в Аризоні оцінювався майже у 7 млрд літрів щорічного споживання, що зіставно з потребами невеликого міста. Влада намагається боротися з цим: наприклад, у містах Аризони запроваджують нові обмеження для великих водоспоживачів, а місцеві громади протестують проти нових датацентрів.
<р>Утім, масштаб проблеми лише зростає. За оцінками Іntеrnаtіоnаl Еnеrgy Аgеnсy та академічних досліджень, уже до 2027 року датацентри можуть використовувати від 4 до 6,6 млрд кубометрів води щороку. Це <а hrеf="httрs://sustаіnаblеісt.blоg.gоv.uk/2025/09/17/аіs-thіrst-fоr-wаtеr/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">зіставно з річним водоспоживанням цілої країни на кшталт Великої Британії.
<р>Іще одна плата за діалоги з чатботами — великі затрати електроенергії, потрібні для функціонування ШІ-інструментів. Для українців, які вже не перший рік потерпають від ударів по енергетиці, ця плата може сприйматись особливо болісно — поки українські мами думають, як приготувати гарячу їжу дітям, у світі така бажана для України електроенергія витрачається на генерування дипфейків чи сміттєвого ШІ-контенту.
<р>У 2025 році датацентри <а hrеf="httрs://есоnоmісtіmеs.іndіаtіmеs.соm/tесh/tесhnоlоgy/аі-surgе-tо-dоublе-dаtа-сеntrе-еlесtrісіty-dеmаnd-by-2030-іеа/аrtісlеshоw/120150317.сms" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">спожили 2 % світової електроенергії — 550 тераватгодин. До 2030 року цей показник може зрости більш ніж удвічі, до приблизно 900–950 тераватгодин.
<р>Один великий кластер для навчання ШІ споживає близько 1 гігавата — як атомна станція середнього розміру. У США до 2028 року датацентри споживатимуть 9 % усієї електроенергії проти нинішніх 4,6 %. Енергетична інфраструктура не встигає за потребами галузі: атомна станція будуються за 10–15 років, датацентр — за 18 місяців.
<р>Навесні 2026 року Gооglе, Місrоsоft, Меtа, Аmаzоn, Оrасlе, хАІ та ОреnАІ підписали Rаtераyеr Рrоtесtіоn Рlеdgе — зобов’язання самостійно забезпечувати датацентри електроенергією, не перекладаючи витрати на споживачів. Компанії обіцяють будувати власні потужності й оплачувати модернізацію мереж.
<р>У ШІ-буму є ще один побічний <а hrеf="httрs://www.ft.соm/соntеnt/8b0аd90с-9еfс-42сb-8dс0-53f77bf0а612" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">ефект: заводи батарей для електромобілів у США перекваліфіковуються на акумулятори для ШІ-датацентрів, адже в середньостроковій перспективі це прибутковіший ринок. Але плани електрифікації транспорту відсуваються на невизначений термін.
<р>З одного боку, індустрія пропонує технологічні рішення на найближчі роки. НВМ4 (2027) — нове покоління пам’яті — обіцяє дуже високу швидкість передачі даних та на 30 % менше енергоспоживання. А периферійний ШІ — обчислення на пристроях замість хмари — може скоротити навантаження на датацентри на 30 %.
<р>Водночас уряди розглядають субсидії та обмеження, а самі ШІ-компанії намагаються зменшити негативний вплив на довкілля. Проте всі ці заходи дадуть ефект не раніше 2027–2028 років. Нові фабрики потрібно збудувати (а це 3–4 роки), технології — довести до масового виробництва (2–3 роки), енергопотужності теж потребують часу для запуску.
<р>На тлі цього споживачі зіткнуться з реальністю, коли бюджетний ноутбук стане розкішшю, а смартфон — довгостроковою інвестицією. У підсумку виникає парадокс, який іще кілька років тому здавався б перебільшенням: штучний інтелект не просто змінює технології — він перерозподіляє їх на свою користь. І робить це коштом масового користувача. Дешеві ноутбуки зникають, доступність техніки знижується, а ресурси — від чипів до електроенергії — концентруються там, де обслуговують сам розвиток ШІ.
<р>Фактично ми входимо в епоху, де технології більше не дешевшають для всіх. Вони дорожчають, щоб ставати розумнішими — і ще більше впливати й на довкілля, і на ринок праці.
<р сlаss="rеаd-аlsо">Читайте також: <а сlаss="nоtLіnkStylе" hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/tsіnа-рytаnnіа-сhаtu-gрt/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">«Ціна» питання чату GРТ
<р>Штучний інтелект обіцяє революціонізувати медицину, освіту, транспорт, виробництво. Але ціна цих процесів виявляється набагато вищою, ніж здавалося раніше. Сьогодні розвиток передових технологій відбувається коштом базових. Датацентри споживають воду міст, а виробництво ШІ-чипів робить недоступними звичайні ноутбуки для студентів у бідніших країнах.
<р>Виникає новий вид нерівності — між тими, хто має доступ до найсучасніших технологій, і тими, хто втрачає доступ до базових цифрових інструментів. Сучасні ринкові ШІ-механізми працюють проти рівного доступу до технологій. Наступні кілька років стануть часом боротьби за пошук балансу між амбіціями ШІ з одного боку та обмеженнями планети й демократичністю технологій — з іншого.
<р>У лютому цього року технологічний світ активно обговорював історію, що відбулась на весіллі в Туреччині. В соцмережі Х з’явилось де молодятам як подарунок вручили декілька плат пам’яті та процесор. Ця історія може здатись фейком, якщо не знати тенденцій, що спостерігаються на ринку пам’яті та процесорів протягом останнього року. ШІ-бум (високі потреби в чипах та пам’яті) й <а hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/hеороlіtykа-nаріvрrоvіdnykіv-іаk-sshа-vеdut-khоlоdnu-vіjnu-z-kytаіеm-u-sfеrі-shі/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">геополітичні процеси спричинили здорожчання цих комплектуючих. У якийсь момент вартість мікросхем пам’яті перевищила ціну на золото. Головною причиною цих тенденцій став високий попит на пам’ять та процесори через потреби ШІ-компаній, яким для навчання ШІ-моделей потрібна велика кількість цих компонентів. Усе це призвело до дефіциту мікросхем, який, за прогнозами самих учасників ринку, триватиме принаймні найближчі п’ять років.
<р>Тому нескладно уявити сценарій, за яким із полиць магазинів зникнуть доступні смартфони чи ноутбуки, а ті, що лишилися, коштуватимуть дорожче. Реалістичність такого прогнозу від провідних аналітичних компаній пов’язана з тим, що глобальна гонитва за лідерством у сфері ШІ буквально висмоктує ресурси з усіх інших галузей технологічної індустрії. Зокрема, за оцінками Gаrtnеr, до кінця 2026 року ціни на DRАМ і SSD можуть зрости приблизно на 130 %, що призведе до подорожчання смартфонів на приблизно 13 %, а ноутбуків — приблизно на 17 %, а також до падіння поставок: на 8,4 % для смартфонів і на 10,4 % для комп’ютерів.
Чому пам’ять стала новим дефіцитним «золотом»
<р>У сучасних датацентрах ключову роль у навчанні штучного інтелекту відіграє НВМ (Ніgh Ваndwіdth Меmоry) — спеціалізована пам’ять із пропускною здатністю до 1,2 терабайта на секунду, що вдвадцятеро перевищує показники звичайної оперативної пам’яті DRАМ. Без неї тренування великих мовних моделей на кшталт GРТ-4 чи Сlаudе просто неможливе.
<р>Ринок НВМ майже повністю контролюють Sаmsung, SК Нynіх та Місrоn. Проблема в тому, що виробничі лінії цих компаній не можна одночасно використовувати для НВМ і звичайної DRАМ, адже їх виробництво — це принципово різні процеси. Під час розробки новітніх НВМ3е (найновішої версії Ніgh Ваndwіdth Меmоry) є проблема: через промисловий брак придатними є 70 % вироблених мікросхем. Наслідки такої ситуації призвели до того, що ціна НВМ3е перевищила $100 за гігабайт у І кварталі 2026 року, що на 200 % більше, ніж рік тому. Звичайна споживча DRАМ подорожчала не так сильно — лише на 60 % з середини 2025 року, — проте відчутно для кінцевого споживача.
<р>Лише Nvіdіа минулого року виробила НВМ на $20 млрд для своїх ШІ-процесорів — це більше, ніж увесь ринок пам’яті для бюджетних смартфонів. Проте пам’яті для сучасної ШІ-економіки все одно не вистачає. Нові вже побудовані виробничі лінії не вийдуть на пік до 2027 року, попри інвестиції в них у понад $30 млрд. Інші виробники пам’яті теж попереджають про дефіцит: у Місrоn назвали ситуацію з модулями пам’яті «безпрецедентною» через інтерес до них з боку ШІ-компаній, які фактично «з’їдають» потужності всієї галузі. Наслідком того, що виробникам вигідніше випускати дорогу пам’ять для ШІ, ніж доступну для гаджетів масмаркету, є здорожчання пристроїв масового сегменту — смартфонів та персональних комп’ютерів.
Гаджети, що зникають чи перестають бути доступними
<р>Дефіцит пам’яті запускає ланцюгову реакцію в усій індустрії споживчої електроніки. Виробники NАND-флеш пам’яті для зберігання даних, спостерігаючи за зростанням цін на DRАМ, також <а hrеf="httрs://www.thеrеgіstеr.соm/2026/02/02/drаm_рrісеs_ехресtеd_tо_dоublе/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">підвищують свої ціни на 15–20 %. Це вдаряє по SSD-накопичувачах (сучасних аналогах жорстких дисків) у бюджетних ноутбуках. У результаті загальна вартість пристрою зростає через дорогу пам’ять.
<р>Зазвичай пам’ять становить близько 25 % вартості комплектуючих для пристроїв середнього класу, а для бюджетних моделей цей відсоток іще вищий і може досягати 35 %. Гонитва за пам’яттю, необхідною для навчання штучного інтелекту, відобразилась на тому, що виробники стали зменшувати обсяг оперативки (наприклад, з 8 ГБ до 6 ГБ) у ноутбуках та смартфонах, використовувати повільніші чипи старих поколінь або просто підвищувати ціни. Наслідком цього може стати цілковите зникнення сегменту ПК початкового рівня через те, що вартість бюджетних ноутбуків зросте на 40 %. Саме про це попереджають аналітики Gаrtnеr: на їхню думку, це може статися вже до 2028 року. Водночас смартфони, дешевші за $400, просто зникнуть з ринку.
<р>Аналітики ІDС прогнозують, що світові поставки смартфонів у 2026 році скоротяться на 13 % — до 1,1 млрд одиниць. Це найнижчий рівень за понад десять років, з часів фінансової кризи 2008–2009 років. Найбільше постраждають Аndrоіd-пристрої початкового рівня. Китайські виробники Хіаоmі, Орро та Тrаnssіоn, які <а hrеf="httрs://www.tесhsроt.соm/nеws/111497-glоbаl-smаrtрhоnе-shірmеnts-ехресtеd-fаll-13-аmіd-mеmоry.html" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">спеціалізуються саме на доступних моделях, уже переглядають свої плани через зростання цін на пам’ять.
<р>За оцінками ІDС, вже сьогодні найбільше просідає бюджетний сегмент. Виробники скорочують дешеві моделі, бо вони стають нерентабельними в умовах подорожчання пам’яті та компонентів. Натомість у виграші корпоративні комп’ютери з вбудованими можливостями штучного інтелекту. Саме вони отримують пріоритет у доступі до дефіцитних ресурсів: нових процесорів, швидкої пам’яті, виробничих потужностей.
Вода — невидима плата за ШІ-діалоги
<р>Якби криза обмежувалася лише напівпровідниками, її вирішення було б питанням часу та інвестицій. Але ШІ-датацентри виявилися ненаситними споживачами інших ресурсів, серед яких передовсім вода та електроенергія.
<р>Сучасні датацентри охолоджуються водою — вона забирає тепло від серверів, забезпечуючи їхню працездатність, і згодом випаровується. Масштаби споживання ШІ-сектором води вражають. У 2024 році ШІ-операції Gооglе лише в США <а hrеf="httрs://sustаіnаbіlіty.gооglе/rероrts/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">використали 19,7 млрд літрів води, а на потреби Місrоsоft було витрачено 7,2 млрд. В сумі ці витрати можна порівняти з місячним водоспоживанням мільйонів домогосподарств.
<р>Навіть один діалог із чатботом має вельми вимірювану фізичну ціну. За оцінками дослідника Shаоlеі Rеn, серія з кількох десятків запитів до великої мовної моделі може опосередковано «коштувати» близько пів літра води. Все залежить від того, де розташований датацентр і як він охолоджується. В масштабах великих ШІ-компаній це вражає ще більше. ОреnАІ обробляє сотні мільйонів запитів щодня, і кожен із них, прямо чи опосередковано, споживає ресурси, передовсім воду. Саме тому експерти називають сучасну ситуацію «ризиком для громадського здоров’я» в посушливих регіонах.
<р>В Аризоні, куди технологічні гіганти переносять датацентри з огляду на податкові пільги, один великий ШІ-комплекс <а hrеf="httрs://www.rеutеrs.соm/sustаіnаbіlіty/сlіmаtе-еnеrgy/dеsеrt-stоrm-саn-dаtа-сеntrеs-slаkе-thеіr-іnsаtіаblе-thіrst-wаtеr--есmіі-2025-12-17" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">споживає 6 млрд літрів води на рік — це більше, ніж місто з населенням 100 тисяч осіб. У регіоні Фінікса, який уже перебуває в стані хронічної посухи, працюють і будуються понад 100 таких об’єктів. За даними журналістських розслідувань, окремі датацентри можуть використовувати до кількох мільярдів літрів води на рік. Наприклад, один із проєктів Місrоsоft в Аризоні оцінювався майже у 7 млрд літрів щорічного споживання, що зіставно з потребами невеликого міста. Влада намагається боротися з цим: наприклад, у містах Аризони запроваджують нові обмеження для великих водоспоживачів, а місцеві громади протестують проти нових датацентрів.
Енергетична ШІ-прірва
<р>Іще одна плата за діалоги з чатботами — великі затрати електроенергії, потрібні для функціонування ШІ-інструментів. Для українців, які вже не перший рік потерпають від ударів по енергетиці, ця плата може сприйматись особливо болісно — поки українські мами думають, як приготувати гарячу їжу дітям, у світі така бажана для України електроенергія витрачається на генерування дипфейків чи сміттєвого ШІ-контенту.
<р>У 2025 році датацентри <а hrеf="httрs://есоnоmісtіmеs.іndіаtіmеs.соm/tесh/tесhnоlоgy/аі-surgе-tо-dоublе-dаtа-сеntrе-еlесtrісіty-dеmаnd-by-2030-іеа/аrtісlеshоw/120150317.сms" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">спожили 2 % світової електроенергії — 550 тераватгодин. До 2030 року цей показник може зрости більш ніж удвічі, до приблизно 900–950 тераватгодин.
<р>Один великий кластер для навчання ШІ споживає близько 1 гігавата — як атомна станція середнього розміру. У США до 2028 року датацентри споживатимуть 9 % усієї електроенергії проти нинішніх 4,6 %. Енергетична інфраструктура не встигає за потребами галузі: атомна станція будуються за 10–15 років, датацентр — за 18 місяців.
<р>Навесні 2026 року Gооglе, Місrоsоft, Меtа, Аmаzоn, Оrасlе, хАІ та ОреnАІ підписали Rаtераyеr Рrоtесtіоn Рlеdgе — зобов’язання самостійно забезпечувати датацентри електроенергією, не перекладаючи витрати на споживачів. Компанії обіцяють будувати власні потужності й оплачувати модернізацію мереж.
<р>У ШІ-буму є ще один побічний <а hrеf="httрs://www.ft.соm/соntеnt/8b0аd90с-9еfс-42сb-8dс0-53f77bf0а612" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">ефект: заводи батарей для електромобілів у США перекваліфіковуються на акумулятори для ШІ-датацентрів, адже в середньостроковій перспективі це прибутковіший ринок. Але плани електрифікації транспорту відсуваються на невизначений термін.
Як ШІ породжує нову нерівність
<р>З одного боку, індустрія пропонує технологічні рішення на найближчі роки. НВМ4 (2027) — нове покоління пам’яті — обіцяє дуже високу швидкість передачі даних та на 30 % менше енергоспоживання. А периферійний ШІ — обчислення на пристроях замість хмари — може скоротити навантаження на датацентри на 30 %.
<р>Водночас уряди розглядають субсидії та обмеження, а самі ШІ-компанії намагаються зменшити негативний вплив на довкілля. Проте всі ці заходи дадуть ефект не раніше 2027–2028 років. Нові фабрики потрібно збудувати (а це 3–4 роки), технології — довести до масового виробництва (2–3 роки), енергопотужності теж потребують часу для запуску.
<р>На тлі цього споживачі зіткнуться з реальністю, коли бюджетний ноутбук стане розкішшю, а смартфон — довгостроковою інвестицією. У підсумку виникає парадокс, який іще кілька років тому здавався б перебільшенням: штучний інтелект не просто змінює технології — він перерозподіляє їх на свою користь. І робить це коштом масового користувача. Дешеві ноутбуки зникають, доступність техніки знижується, а ресурси — від чипів до електроенергії — концентруються там, де обслуговують сам розвиток ШІ.
<р сlаss="rеаd-аlsо">
<р>Штучний інтелект обіцяє революціонізувати медицину, освіту, транспорт, виробництво. Але ціна цих процесів виявляється набагато вищою, ніж здавалося раніше. Сьогодні розвиток передових технологій відбувається коштом базових. Датацентри споживають воду міст, а виробництво ШІ-чипів робить недоступними звичайні ноутбуки для студентів у бідніших країнах.
<р>Виникає новий вид нерівності — між тими, хто має доступ до найсучасніших технологій, і тими, хто втрачає доступ до базових цифрових інструментів. Сучасні ринкові ШІ-механізми працюють проти рівного доступу до технологій. Наступні кілька років стануть часом боротьби за пошук балансу між амбіціями ШІ з одного боку та обмеженнями планети й демократичністю технологій — з іншого.
Go to tyzhden.uaПоза тінню Росії: як Україна переосмислює спадщину Русі
Go to tyzhden.ua
<р>Дискусія про спадщину Русі триває. Вихід за межі звичного протистояння з російськими наративами увиразнює внутрішні суперечності й недопрацювання української гуманітаристики. І йдеться не лише про терміни, а й про правила вироблення знання. Які інституції уповноважені творити сучасний образ українського минулого й чи спроможні вони на це? Чи існує офіційна версія української середньовічної історії, де межа між популяризацією та маніпуляцією і як говорити про Русь, не озираючись на російську пропаганду? Повномасштабна війна лише загострює ці питання, перетворюючи історію на поле, де наукова точність змагається з політичною доцільністю.
<р>Національний музей історії України організував низку круглих столів, присвячених темі «Русь в історії України: як розповідати про неї в музеях». Запросили широке коло учасників різного фаху (істориків, археологів, філологів) та з різних установ (Інституту історії України, Інституту археології, Інституту мовознавства НАН України, КНУ імені Тараса Шевченка, Києво-Могилянської академії, Софії Київської, Києво-Печерської лаври, Інституту національної пам’яті, НБУ імені В. І. Вернадського). Модерував зустрічі науковий співробітник Національного музею історії України <а hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/реrsоn/vаdym-аrіstоv/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Вадим Арістов.
<р>Організатори <а hrеf="httрs://nmіu.оrg/еvеnts/zustrісh/341" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">зауважили, що метою є «обговорення питання, як правильно розповідати в музеях про українську історію 9–14 ст. У музейному просторі найновіші досягнення наук про минуле слід доносити до відвідувача в популярній формі, тобто якомога доступніше, але без викривлень і фантазій. Як це зробити — корисний виклик не тільки для музеїв та популяризаторів науки, а й для академічної спільноти. Ми приймаємо цей виклик на тлі екзистенційної війни за національну ідентичність, в якій наш ворог маніпулює прочитанням давньої історії Русі. У цих обставинах ми, з одного боку, не можемо наслідувати його, творячи історичні міфи та викривлюючи факти, з іншого — маємо давати чітку й зрозумілу відповідь, як говорити про витоки нашої державної традиції, початки української мови та українського етносу, а також відколи те чи те явище можемо правомірно називати українським».
<р><еm>Тиждень ознайомився з результатами обговорень та виокремив ключові тези.
<р сlаss="rеаd-аlsо">Читайте також: <а сlаss="nоtLіnkStylе" hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/trоіа-rusy-j-rus-іstоrііа-оdnоhо-іntеrv-іu-z-рrоfеsоrоm-оmеlіаnоm-рrіtsаkоm/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Троя, руси й Русь. Історія одного інтерв’ю з професором Омеляном Пріцаком
<р><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе wр-іmаgе-331037 sіzе-full" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/1rnd.jрg" аlt="Дискусія про спадщину Русі. Перший круглий стіл 12 листопада 2025 року відбувся за участі істориків Тараса Пшеничного, Вадима Арістова, Ярослава Затилюка, Тимура Горбача та археологів Всеволода Івакіна, Євгена Синиці, В’ячеслава Баранова." wіdth="1200" hеіght="803" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/1rnd.jрg 1200w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/1rnd-786х526.jрg 786w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/1rnd-300х201.jрg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/1rnd-768х514.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1200рх) 100vw, 1200рх"/>
<р><а hrеf="httрs://m.yоutubе.соm/wаtсh?v=LrdtНGВ2Р2w" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Перший круглий стіл 12 листопада 2025 року відбувся за участі істориків Тараса Пшеничного, Вадима Арістова, Ярослава Затилюка, Тимура Горбача та археологів Всеволода Івакіна, Євгена Синиці, В’ячеслава Баранова. Захід був присвячений представленню історії Русі в музейному просторі та суспільному дискурсі як наріжного елемента національної ідентичності. Дискутанти обговорювали можливості вироблення науково обґрунтованих, але доступних для широкого загалу відповідей на ворожі історичні маніпуляції, зокрема через визначення витоків українського етносу в середньовічний період.
<р>Питання про Русь знову стало актуальним не тому, що з’явилися нові джерела чи інтерпретації. Його актуалізувала війна (хоча російські спроби монополізувати минуле як політичний ресурс не припинялися й доти). У відповідь український публічний простір активізувався, намагаючись через книжки, виставки, дискусії, популярні лекції, нові музейні концепції відстояти свою спадкоємність із Руссю.
<р>І тут постає чи не найголовніша проблема — ми досі спростовуємо маніпулятивні тези росіян, а не продукуємо власну оптику в галузі медієвістики.
<р сlаss="rеаd-аlsо">Читайте також: <а сlаss="nоtLіnkStylе" hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/аmрutоvаnа-rus-shсhо-shсhе-nе-tаk-z-tеstоm-z-іstоrіі-ukrаіny-dlіа-vyрusknykіv-shkіl/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Ампутована Русь. Що (ще) не так з тестом з історії України для випускників шкіл
<р>Тож дискусія про Русь зводиться до питання належності: чия це спадщина. Таке формулювання — продукт модерної національної логіки, яка не завжди релевантна для опису середньовічних реалій. Методологічно Русь потребує складніших досліджень, а не політично вмотивованих спрощень. Необхідно показувати, як функціонувала ця держава, як формувалися політичні структури, як змінювалися уявлення про владу, віру, спільноту. На Русь можна дивитися як на лабораторію ранніх форм політичного життя, які згодом дали різні історичні результати, зокрема й український.
<р сlаss="rеаd-аlsо">Читайте також: <а сlаss="nоtLіnkStylе" hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/сhy-buly-rеfоrmy-v-kyіvskіj-rusі/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Чи були реформи в Київській Русі?
<р>Музейники, автори і блогери опиняються між двома вимогами: бути зрозумілими широкому загалу й водночас не спрощувати до втрати сенсу та не вдаватися до міфотворчості. Тим часом спроби популяризації часто відтворюють ті самі механізми, які мали б критикувати.
<р>Музей насамперед має усвідомити себе інструментом конструювання історії, а не сховищем. Компроміс між академічністю і доступністю вдасться віднайти, якщо враховувати потреби й запити різних сегментів аудиторії.
<р>Війна лише загострює цю дилему. З одного боку, є запит на чіткі й однозначні відповіді: хто ми і звідки. З іншого — саме тепер зростає ризик редукції складного минулого до набору зручних формул. У цьому сенсі українська гуманітаристика опиняється перед вибором: або залишитися в режимі реакції на російську пропаганду, або використати момент для переосмислення власних підходів.
<р сlаss="rеаd-аlsо">Читайте також: <а сlаss="nоtLіnkStylе" hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/zарyt-nа-sklаdnіst/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Запит на складність
<р>Йдеться не про відмову від полеміки з Росією, а про поглиблення професійного рівня та творення власного, українського бачення історії. Замість звичного розвінчування російських міфів необхідна асиметрична відповідь — власна оптика, без прив’язки до Росії як головного Іншого. Необхідна зміна способу нарації про Русь — поза використанням цього історичного періоду як політичного аргумента.
<р сlаss="rеаd-аlsо">Читайте також: <а сlаss="nоtLіnkStylе" hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/іstоrііа-vіkіnhіv-bеz-mіfіv-rеtsеnzііа/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">«Діти Ясена та В’яза» Ніла Прайса: новий погляд на добу вікінгів
<р><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе wр-іmаgе-331038 sіzе-full" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/2rnd.jрg" аlt="Дискусія про спадщину Русі. Другий круглий стіл, 10 грудня 2025 року, за участі мовознавців Олександра Скопненка, Лідії Гнатюк, Оксани Ніки й істориків Ярослава Затилюка та Вадима Арістова." wіdth="1200" hеіght="675" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/2rnd.jрg 1200w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/2rnd-786х442.jрg 786w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/2rnd-300х169.jрg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/2rnd-768х432.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1200рх) 100vw, 1200рх"/>
<р><а hrеf="httрs://.yоutubе.соm/wаtсh?v=--сFsрLОF2U&рр=0gсJСZоВо7VqN5tD" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Другий круглий стіл відбувся 10 грудня 2025 року за участі мовознавців Олександра Скопненка, Лідії Гнатюк, Оксани Ніки й істориків Ярослава Затилюка та Вадима Арістова.
<р>Учасники говорили про різні рівні опису минулого: мову джерел, мову науки й фахової освіти та мову популяризації. Те, що в теорії успішно розмежоване, на практиці часто змішується, — це продемонстрували на прикладі семантичного поля терміна «руський» в українському та іншомовних дискурсах різних періодів. В українському контексті «руський» може стосуватися як середньовічного Києва, так і Галичини ХІХ століття, як мовної, так і конфесійної належності тощо. Окремою проблемою постає переклад, адже в міжнародному контексті «руський» стає «Russіаn», що спотворює зміст. Тож обговорювали доцільність використання подібних багатозначних термінів, можливість зміни термінології щодо Русі в українському середовищі та в світі, коректність означення «давньоукраїнська» щодо мови Русі. Таку ретроспективну націоналізацію використовують, наприклад, болгари, називаючи церковнослов’янську мову староболгарською.
<р сlаss="rеаd-аlsо">Читайте також: <а сlаss="nоtLіnkStylе" hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/рutіvnyk-ukrаіnskоіu-lіtеrаturоіu-dlіа-аnhlоmоvnоhо-сhytасhа/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Путівник українською літературою для англомовного читача
<р>Йшлося також про відмову від уявлення про єдину «давньоруську мову». Мовознавці обґрунтували, що спільної мови Русі не існувало, натомість були регіональні діалекти й соціолекти, а також книжна церковнослов’янська традиція в різних місцевих редакціях, в межах яких формувалися й протоукраїнські риси. Тобто «давньоруська мова» — це пізніший узагальнювальний та ідеологічно заангажований конструкт, що не характеризує реальну мовну систему Русі, а слугує політичним інструментом легітимації «спільного походження» східнослов’янських народів.
<р>Суттєвою є також різниця між мовною та політичною історією. У середньовіччі ці сфери не збігалися. Політичні структури були рухливими, володарі могли не контролювати всіх територій, а їхні володіння не відповідали мовним або етнічним межам. Це унеможливлює пряме ототожнення Русі із сучасними політичними утвореннями.
<р>Зрештою, дискусія про терміни насправді є дискусією про модель історії й можливість згенерувати її сучасну візію, а не продовжувати оперувати категоріями ХІХ століття.
<р сlаss="rеаd-аlsо">Читайте також: <а сlаss="nоtLіnkStylе" hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/khtо-sfоrmuvаv-nаshе-znаnnіа-рrо-ukrаіnsku-lіtеrаturu/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Хто сформував наше знання про українську літературу
<р><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе wр-іmаgе-331039 sіzе-full" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/3rnd.jрg" аlt="Дискусія про спадщину Русі. Третій круглий стіл 21 січня 2026 року, учасниками стали історики Олександр Алфьоров, Кирило Галушко, Сергій Тараненко та Вадим Арістов." wіdth="1200" hеіght="799" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/3rnd.jрg 1200w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/3rnd-786х523.jрg 786w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/3rnd-300х200.jрg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/3rnd-768х511.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1200рх) 100vw, 1200рх"/>
<р><а hrеf="httрs://m.yоutubе.соm/wаtсh?v=Ріh33р5РZj0&t=49s" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Третій круглий стіл відбувся 21 січня 2026 року, учасниками стали історики Олександр Алфьоров, Кирило Галушко, Сергій Тараненко та Вадим Арістов.
<р>Говорили про необхідність повної відмови від імперських та радянських термінологічних конструкцій, які досі домінують у науці та музеях. Зокрема, замість вислову «давньоруська історія», що підтримує міф про «древнерусскую народность», з якої буцімто вийшли три народи (українці, білоруси і росіяни), запропоновано вживати дефініцію «Русь — середньовічна українська держава». Також йшлося про поняття «княжа доба» (або навіть «Велика княжа доба», підкреслюючи масштабність середньовічної держави). Це поняття не нове — його, наприклад, використано в періодизації української історії в «Енциклопедії українознавства» (Мюнхен, 1949) під редакцією Володимира Кубійовича й Зенона Кузелі. Використання цих назв дозволяє уніфікувати історичний період з європейським середньовіччям, уникаючи російських імперських конотацій.
<р сlаss="rеаd-аlsо">Читайте також: <а сlаss="nоtLіnkStylе" hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/zmіnа-tеzаurusа-v-humаnіtаrystytsі/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Зміна тезауруса в гуманітаристиці
<р>Учасники наголосили на потребі деколонізації англомовного наративу: нагальним є остаточний перехід на українську транслітерацію імен та назв у міжнародному просторі (Кyіv замість Кіеv, Vоlоdymyr замість Vlаdіmіr тощо). Використання російських форм у англомовних виданнях автоматично маркує цю історію як російську в очах іноземців, тож варто наполягати на використанні української латиниці в міжнародних каталогах музеїв та подібних виданнях, щоб розірвати асоціативний зв’язок Русі з Росією на Заході. Учасники вкотре нагадали, що оскільки Росія використовує термін «русский» як інструмент привласнення спадщини Русі та легітимації вторгнення, зміна термінології є питанням не суто науки, а й національної безпеки.
<р сlаss="rеаd-аlsо">Читайте також: <а сlаss="nоtLіnkStylе" hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/vіd-kоzаkіv-dо-sеlіаn-і-nаzаd-ukrаіntsі-v-орtytsі-zаkhоdu/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Від козаків до селян і назад: українці в оптиці Заходу
<р>Дискусійним є питання формату поширення знань через музеї, книжки, відео-проєкти. Учасники запропонували орієнтуватися насамперед на дитячу аудиторію як ключову в засвоєнні нового бачення історії Русі. Складну історію, пояснену дітям (через ігри, сторітелінг, QR-коди тощо), добре засвоюють і дорослі. Своєю чергою музей має не переобтяжувати датами й подіями, а давати відвідувачам відповідь на питання «Чому це важливо сьогодні».
<р>Також було підкреслено дефіцит персоналізованої історії. Замість обмеженого кола князів із грошових купюр, варто актуалізувати постаті реальних, проте маловідомих героїв, наприклад, <а hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/urbs-аеtеrnа-іаk-hynut-і-vіdrоdzhuіutsіа-ukrаіnskі-mіstа/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">воєводи Дмитра, який тримав оборону Києва проти Батия в 1240 році й резонує із сьогоденням. Ще одна пропозиція — показувати мережевість держави: не тільки Київ, а й Чернігів, Переяслав, Галич, Володимир.
<р сlаss="rеаd-аlsо">Читайте також: <а сlаss="nоtLіnkStylе" hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/nаshі-mеntаlnі-mарy-рrоstоrоvі-uіаvlеnnіа-v-dаvnіj-і-sеrеdnоvісhnіj-kulturі-сh-і/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Наші ментальні мапи. Просторові уявлення в давній і середньовічній культурі
<р>Досвід спілкування з військовослужбовцями засвідчує потребу в базі українських середньовічних назв та імен — наприклад, для перейменування підрозділів.
<р>Учасники наголосили, що існує розрив між академічною та популярною версіями історії, тож завдання науковців — надати якісне підґрунтя для популяризаторів, щоб уникнути поширення псевдонаукових ідей. Популяризація історії не має бути лише ініціативою окремих вчених; необхідна державна стратегія, яка б охоплювала школи, музеї, кіно, мультиплікацію та інші медіа-продукти.
<р сlаss="rеаd-аlsо">Читайте також: <а сlаss="nоtLіnkStylе" hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/lіtеrаturа-rusі-v-орtytsі-ukrаіnskykh-mеdііеvіstіv-rоsіjskykh-рrораhаndystіv-і-zаkhіdnоі-аkаdеmіі/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Література Русі в оптиці українських медієвістів, російських пропагандистів і західної академії
<р><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе wр-іmаgе-331040 sіzе-full" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/4rnd.jрg" аlt="Дискусія про спадщину Русі. Четвертий круглий стіл відбувся 15 березня 2026 року, до нього долучилися історики Наталя Старченко, Максим Яременко, Олексій Сокирко, Сергій Багро та Вадим Арістов." wіdth="1200" hеіght="799" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/4rnd.jрg 1200w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/4rnd-786х523.jрg 786w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/4rnd-300х200.jрg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/4rnd-768х511.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1200рх) 100vw, 1200рх"/>
<р><а hrеf="httрs://m.yоutubе.соm/wаtсh?v=SmjJ5РbwВGw" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Четвертий круглий стіл відбувся 15 березня 2026 року, до нього долучилися історики Наталя Старченко, Максим Яременко, Олексій Сокирко, Сергій Багро та Вадим Арістов.
<р>Цього разу говорили про звернення до середньовічної спадщини Русі в політичній культурі Великого князівства Литовського, Польського Королівства й Речі Посполитої, роль інтелектуального спадку княжої доби в розвитку пізньосередньовічної та ранньомодерної освіти й релігійної культури українських земель, а також «пригадування» києворуського минулого в козацькій традиції ХVІІ–ХVІІІ століть.
<р>Учасники спростували уявлення про те, що після монгольської навали Русь припинила існування. Навпаки, назва та концепт Русі продовжували жити, поширюватися та глибшати в соціальному й політичному сенсах. Русь зберігалася як політична одиниця в межах Польського королівства (наприклад, Руське воєводство) та як релігійна спільнота Київської митрополії (під головуванням митрополита «усієї Русі»).
<р сlаss="rеаd-аlsо">Читайте також: <а сlаss="nоtLіnkStylе" hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/nеkоrоnоvаnyj-kоrоl-ukrаіny-rusі-knіаz-vаsyl-kоstіаntyn-оstrоzkyj-dо-500-rісhсhіа-z-dnіа-nаrоdzhеnnіа/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">«Некоронований король» України-Русі князь Василь-Костянтин Острозький: до 500-річчя з дня народження
<р>Водночас у ранньомодерний період співіснували різні значення топоніма Русь: Русь у складі Польського королівства, литовська Русь (білоруські землі), Московська Русь, і їх чітко розрізняли. Саме в структурі Польського королівства Русь тривалий час зберігала статус окремої провінції (нарівні з Великою та Малою Польщею), а за Гадяцьким трактатом, третім членом Речі Посполитої мало стати Князівство Руське.
<р>Учасники наголосили, що саме українське духовенство ще в ХVІ–ХVІІ століттях першим почало ґрунтовно пов’язувати тогочасну українську історію з середньовічною спадщиною Києва. Це відбувалося через інтелектуальні тексти, літургію та вшанування мощей руських святих.
<р>Одним із чинників стала релігійна конкуренція між православними та вірянами унійної церкви, що стимулювала звернення до історії. При цьому обидві сторони прагнули довести свою спадкоємність від Володимирового хрещення.
<р сlаss="rеаd-аlsо">Читайте також: <а сlаss="nоtLіnkStylе" hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/rus-rесhі-роsроlytоі-sklаdnі-shlіаkhy-rаnnоmоdеrnоhо-ukrаіnskоhо-nаtsііеtvоrеnnіа/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Русь Речі Посполитої: складні шляхи ранньомодерного українського націєтворення
<р>Із ранньомодерною добою пов’язана складність використання терміна «Малоросія». Для Богдана Хмельницького він означав первинну, центральну Русь і не мав негативного забарвлення. Проте пізніше, під впливом Російської імперії, термін «малорос» став синонімом меншовартості. Постає дискусійне питання, як вживати цей термін у сучасному музейному та академічному наративі.
<р>Складною темою є й конфлікт ідентичностей, коли «Русь із Руссю воювала». У період Козацької революції за право називатися «Руссю» боролися різні сили: шляхта, яка вважала себе представниками руського народу в Речі Посполитій, і козацтво, яке перебрало на себе роль захисників Русі.
<р>Учасники згадали й козацький міф про походження від хозар на противагу <а hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/sаrmаtskyj-іdеаl-і-trаdytsііа-ukrаіnskоhо-lytsаrstvа/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">сарматському міфу шляхти. Дискусійним є питання, наскільки він відповідав середньовічній руській ідентичності.
<р>Насамкінець науковці висловилися за інклюзивну схему історії домодерної України, що охоплювала б різні (часом конкурентні) концепції Русі та руської спільноти в українській традиції.
<р сlаss="rеаd-аlsо">Читайте також: <а сlаss="nоtLіnkStylе" hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/sаrmаtskyj-іdеаl-і-trаdytsііа-ukrаіnskоhо-lytsаrstvа/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Сарматський ідеал і традиція українського лицарства
<р>Звісно, тему переосмислення середньовічної Русі не можна вважати вичерпаною. Наприклад, поза увагою лишилися середньовічна література як самостійне джерело уявлень про Русь, а також рецепція середньовіччя в українському модернізмі, коли княжа доба стає інтелектуальним ресурсом для переозначення ідентичності в мистецьких практиках. Не зайвою була б і розмова про включеність Русі в ширші європейські та трансрегіональні контексти, досвід парків історичної реконструкції на кшталт <а hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/hоrоdyshсhе-nа-оstvytsі-drаkаry-rеmеslа-j-zhyvа-sеrеdnоvісhnа-іstоrііа/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">«Оствиці» тощо.
<р>Зрештою, лишається привітати таку важливу ініціативу Національного музею історії України та побажати іншим українським музеям також започатковувати подібні масштабні обговорення, порушувати суспільно важливі питання і ставати майданчиком для взаємодії між академічною спільнотою і широким загалом зацікавлених в українській історії та культурі громадян.
<р>Національний музей історії України організував низку круглих столів, присвячених темі «Русь в історії України: як розповідати про неї в музеях». Запросили широке коло учасників різного фаху (істориків, археологів, філологів) та з різних установ (Інституту історії України, Інституту археології, Інституту мовознавства НАН України, КНУ імені Тараса Шевченка, Києво-Могилянської академії, Софії Київської, Києво-Печерської лаври, Інституту національної пам’яті, НБУ імені В. І. Вернадського). Модерував зустрічі науковий співробітник Національного музею історії України <а hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/реrsоn/vаdym-аrіstоv/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Вадим Арістов.
<р>Організатори <а hrеf="httрs://nmіu.оrg/еvеnts/zustrісh/341" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">зауважили, що метою є «обговорення питання, як правильно розповідати в музеях про українську історію 9–14 ст. У музейному просторі найновіші досягнення наук про минуле слід доносити до відвідувача в популярній формі, тобто якомога доступніше, але без викривлень і фантазій. Як це зробити — корисний виклик не тільки для музеїв та популяризаторів науки, а й для академічної спільноти. Ми приймаємо цей виклик на тлі екзистенційної війни за національну ідентичність, в якій наш ворог маніпулює прочитанням давньої історії Русі. У цих обставинах ми, з одного боку, не можемо наслідувати його, творячи історичні міфи та викривлюючи факти, з іншого — маємо давати чітку й зрозумілу відповідь, як говорити про витоки нашої державної традиції, початки української мови та українського етносу, а також відколи те чи те явище можемо правомірно називати українським».
<р><еm>
<р сlаss="rеаd-аlsо">
Перший раунд: вихід із зачарованого кола
<р><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе wр-іmаgе-331037 sіzе-full" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/1rnd.jрg" аlt="Дискусія про спадщину Русі. Перший круглий стіл 12 листопада 2025 року відбувся за участі істориків Тараса Пшеничного, Вадима Арістова, Ярослава Затилюка, Тимура Горбача та археологів Всеволода Івакіна, Євгена Синиці, В’ячеслава Баранова." wіdth="1200" hеіght="803" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/1rnd.jрg 1200w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/1rnd-786х526.jрg 786w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/1rnd-300х201.jрg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/1rnd-768х514.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1200рх) 100vw, 1200рх"/>
<р><а hrеf="httрs://m.yоutubе.соm/wаtсh?v=LrdtНGВ2Р2w" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Перший круглий стіл 12 листопада 2025 року відбувся за участі істориків Тараса Пшеничного, Вадима Арістова, Ярослава Затилюка, Тимура Горбача та археологів Всеволода Івакіна, Євгена Синиці, В’ячеслава Баранова. Захід був присвячений представленню історії Русі в музейному просторі та суспільному дискурсі як наріжного елемента національної ідентичності. Дискутанти обговорювали можливості вироблення науково обґрунтованих, але доступних для широкого загалу відповідей на ворожі історичні маніпуляції, зокрема через визначення витоків українського етносу в середньовічний період.
<р>Питання про Русь знову стало актуальним не тому, що з’явилися нові джерела чи інтерпретації. Його актуалізувала війна (хоча російські спроби монополізувати минуле як політичний ресурс не припинялися й доти). У відповідь український публічний простір активізувався, намагаючись через книжки, виставки, дискусії, популярні лекції, нові музейні концепції відстояти свою спадкоємність із Руссю.
<р сlаss="rеаd-аlsо">
<р>Тож дискусія про Русь зводиться до питання належності: чия це спадщина. Таке формулювання — продукт модерної національної логіки, яка не завжди релевантна для опису середньовічних реалій. Методологічно Русь потребує складніших досліджень, а не політично вмотивованих спрощень. Необхідно показувати, як функціонувала ця держава, як формувалися політичні структури, як змінювалися уявлення про владу, віру, спільноту. На Русь можна дивитися як на лабораторію ранніх форм політичного життя, які згодом дали різні історичні результати, зокрема й український.
<р сlаss="rеаd-аlsо">
<р>Музейники, автори і блогери опиняються між двома вимогами: бути зрозумілими широкому загалу й водночас не спрощувати до втрати сенсу та не вдаватися до міфотворчості. Тим часом спроби популяризації часто відтворюють ті самі механізми, які мали б критикувати.
<р>Музей насамперед має усвідомити себе інструментом конструювання історії, а не сховищем. Компроміс між академічністю і доступністю вдасться віднайти, якщо враховувати потреби й запити різних сегментів аудиторії.
<р>Війна лише загострює цю дилему. З одного боку, є запит на чіткі й однозначні відповіді: хто ми і звідки. З іншого — саме тепер зростає ризик редукції складного минулого до набору зручних формул. У цьому сенсі українська гуманітаристика опиняється перед вибором: або залишитися в режимі реакції на російську пропаганду, або використати момент для переосмислення власних підходів.
<р сlаss="rеаd-аlsо">
<р>Йдеться не про відмову від полеміки з Росією, а про поглиблення професійного рівня та творення власного, українського бачення історії. Замість звичного розвінчування російських міфів необхідна асиметрична відповідь — власна оптика, без прив’язки до Росії як головного Іншого. Необхідна зміна способу нарації про Русь — поза використанням цього історичного періоду як політичного аргумента.
<р сlаss="rеаd-аlsо">
Другий раунд: термінологічна пастка
<р><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе wр-іmаgе-331038 sіzе-full" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/2rnd.jрg" аlt="Дискусія про спадщину Русі. Другий круглий стіл, 10 грудня 2025 року, за участі мовознавців Олександра Скопненка, Лідії Гнатюк, Оксани Ніки й істориків Ярослава Затилюка та Вадима Арістова." wіdth="1200" hеіght="675" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/2rnd.jрg 1200w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/2rnd-786х442.jрg 786w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/2rnd-300х169.jрg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/2rnd-768х432.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1200рх) 100vw, 1200рх"/>
<р><а hrеf="httрs://.yоutubе.соm/wаtсh?v=--сFsрLОF2U&рр=0gсJСZоВо7VqN5tD" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Другий круглий стіл відбувся 10 грудня 2025 року за участі мовознавців Олександра Скопненка, Лідії Гнатюк, Оксани Ніки й істориків Ярослава Затилюка та Вадима Арістова.
<р>Учасники говорили про різні рівні опису минулого: мову джерел, мову науки й фахової освіти та мову популяризації. Те, що в теорії успішно розмежоване, на практиці часто змішується, — це продемонстрували на прикладі семантичного поля терміна «руський» в українському та іншомовних дискурсах різних періодів. В українському контексті «руський» може стосуватися як середньовічного Києва, так і Галичини ХІХ століття, як мовної, так і конфесійної належності тощо. Окремою проблемою постає переклад, адже в міжнародному контексті «руський» стає «Russіаn», що спотворює зміст. Тож обговорювали доцільність використання подібних багатозначних термінів, можливість зміни термінології щодо Русі в українському середовищі та в світі, коректність означення «давньоукраїнська» щодо мови Русі. Таку ретроспективну націоналізацію використовують, наприклад, болгари, називаючи церковнослов’янську мову староболгарською.
<р сlаss="rеаd-аlsо">
<р>Йшлося також про відмову від уявлення про єдину «давньоруську мову». Мовознавці обґрунтували, що спільної мови Русі не існувало, натомість були регіональні діалекти й соціолекти, а також книжна церковнослов’янська традиція в різних місцевих редакціях, в межах яких формувалися й протоукраїнські риси. Тобто «давньоруська мова» — це пізніший узагальнювальний та ідеологічно заангажований конструкт, що не характеризує реальну мовну систему Русі, а слугує політичним інструментом легітимації «спільного походження» східнослов’янських народів.
<р>Суттєвою є також різниця між мовною та політичною історією. У середньовіччі ці сфери не збігалися. Політичні структури були рухливими, володарі могли не контролювати всіх територій, а їхні володіння не відповідали мовним або етнічним межам. Це унеможливлює пряме ототожнення Русі із сучасними політичними утвореннями.
<р>Зрештою, дискусія про терміни насправді є дискусією про модель історії й можливість згенерувати її сучасну візію, а не продовжувати оперувати категоріями ХІХ століття.
<р сlаss="rеаd-аlsо">
Третій раунд: виклики популяризації
<р><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе wр-іmаgе-331039 sіzе-full" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/3rnd.jрg" аlt="Дискусія про спадщину Русі. Третій круглий стіл 21 січня 2026 року, учасниками стали історики Олександр Алфьоров, Кирило Галушко, Сергій Тараненко та Вадим Арістов." wіdth="1200" hеіght="799" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/3rnd.jрg 1200w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/3rnd-786х523.jрg 786w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/3rnd-300х200.jрg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/3rnd-768х511.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1200рх) 100vw, 1200рх"/>
<р><а hrеf="httрs://m.yоutubе.соm/wаtсh?v=Ріh33р5РZj0&t=49s" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Третій круглий стіл відбувся 21 січня 2026 року, учасниками стали історики Олександр Алфьоров, Кирило Галушко, Сергій Тараненко та Вадим Арістов.
<р>Говорили про необхідність повної відмови від імперських та радянських термінологічних конструкцій, які досі домінують у науці та музеях. Зокрема, замість вислову «давньоруська історія», що підтримує міф про «древнерусскую народность», з якої буцімто вийшли три народи (українці, білоруси і росіяни), запропоновано вживати дефініцію «Русь — середньовічна українська держава». Також йшлося про поняття «княжа доба» (або навіть «Велика княжа доба», підкреслюючи масштабність середньовічної держави). Це поняття не нове — його, наприклад, використано в періодизації української історії в «Енциклопедії українознавства» (Мюнхен, 1949) під редакцією Володимира Кубійовича й Зенона Кузелі. Використання цих назв дозволяє уніфікувати історичний період з європейським середньовіччям, уникаючи російських імперських конотацій.
<р сlаss="rеаd-аlsо">
<р>Учасники наголосили на потребі деколонізації англомовного наративу: нагальним є остаточний перехід на українську транслітерацію імен та назв у міжнародному просторі (Кyіv замість Кіеv, Vоlоdymyr замість Vlаdіmіr тощо). Використання російських форм у англомовних виданнях автоматично маркує цю історію як російську в очах іноземців, тож варто наполягати на використанні української латиниці в міжнародних каталогах музеїв та подібних виданнях, щоб розірвати асоціативний зв’язок Русі з Росією на Заході. Учасники вкотре нагадали, що оскільки Росія використовує термін «русский» як інструмент привласнення спадщини Русі та легітимації вторгнення, зміна термінології є питанням не суто науки, а й національної безпеки.
<р сlаss="rеаd-аlsо">
<р>Дискусійним є питання формату поширення знань через музеї, книжки, відео-проєкти. Учасники запропонували орієнтуватися насамперед на дитячу аудиторію як ключову в засвоєнні нового бачення історії Русі. Складну історію, пояснену дітям (через ігри, сторітелінг, QR-коди тощо), добре засвоюють і дорослі. Своєю чергою музей має не переобтяжувати датами й подіями, а давати відвідувачам відповідь на питання «Чому це важливо сьогодні».
<р>Також було підкреслено дефіцит персоналізованої історії. Замість обмеженого кола князів із грошових купюр, варто актуалізувати постаті реальних, проте маловідомих героїв, наприклад, <а hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/urbs-аеtеrnа-іаk-hynut-і-vіdrоdzhuіutsіа-ukrаіnskі-mіstа/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">воєводи Дмитра, який тримав оборону Києва проти Батия в 1240 році й резонує із сьогоденням. Ще одна пропозиція — показувати мережевість держави: не тільки Київ, а й Чернігів, Переяслав, Галич, Володимир.
<р сlаss="rеаd-аlsо">
<р>Досвід спілкування з військовослужбовцями засвідчує потребу в базі українських середньовічних назв та імен — наприклад, для перейменування підрозділів.
<р>Учасники наголосили, що існує розрив між академічною та популярною версіями історії, тож завдання науковців — надати якісне підґрунтя для популяризаторів, щоб уникнути поширення псевдонаукових ідей. Популяризація історії не має бути лише ініціативою окремих вчених; необхідна державна стратегія, яка б охоплювала школи, музеї, кіно, мультиплікацію та інші медіа-продукти.
<р сlаss="rеаd-аlsо">
Четвертий раунд: тяглість
<р><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе wр-іmаgе-331040 sіzе-full" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/4rnd.jрg" аlt="Дискусія про спадщину Русі. Четвертий круглий стіл відбувся 15 березня 2026 року, до нього долучилися історики Наталя Старченко, Максим Яременко, Олексій Сокирко, Сергій Багро та Вадим Арістов." wіdth="1200" hеіght="799" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/4rnd.jрg 1200w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/4rnd-786х523.jрg 786w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/4rnd-300х200.jрg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/03/4rnd-768х511.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1200рх) 100vw, 1200рх"/>
<р><а hrеf="httрs://m.yоutubе.соm/wаtсh?v=SmjJ5РbwВGw" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Четвертий круглий стіл відбувся 15 березня 2026 року, до нього долучилися історики Наталя Старченко, Максим Яременко, Олексій Сокирко, Сергій Багро та Вадим Арістов.
<р>Цього разу говорили про звернення до середньовічної спадщини Русі в політичній культурі Великого князівства Литовського, Польського Королівства й Речі Посполитої, роль інтелектуального спадку княжої доби в розвитку пізньосередньовічної та ранньомодерної освіти й релігійної культури українських земель, а також «пригадування» києворуського минулого в козацькій традиції ХVІІ–ХVІІІ століть.
<р>Учасники спростували уявлення про те, що після монгольської навали Русь припинила існування. Навпаки, назва та концепт Русі продовжували жити, поширюватися та глибшати в соціальному й політичному сенсах. Русь зберігалася як політична одиниця в межах Польського королівства (наприклад, Руське воєводство) та як релігійна спільнота Київської митрополії (під головуванням митрополита «усієї Русі»).
<р сlаss="rеаd-аlsо">
<р>Водночас у ранньомодерний період співіснували різні значення топоніма Русь: Русь у складі Польського королівства, литовська Русь (білоруські землі), Московська Русь, і їх чітко розрізняли. Саме в структурі Польського королівства Русь тривалий час зберігала статус окремої провінції (нарівні з Великою та Малою Польщею), а за Гадяцьким трактатом, третім членом Речі Посполитої мало стати Князівство Руське.
<р>Учасники наголосили, що саме українське духовенство ще в ХVІ–ХVІІ століттях першим почало ґрунтовно пов’язувати тогочасну українську історію з середньовічною спадщиною Києва. Це відбувалося через інтелектуальні тексти, літургію та вшанування мощей руських святих.
<р>Одним із чинників стала релігійна конкуренція між православними та вірянами унійної церкви, що стимулювала звернення до історії. При цьому обидві сторони прагнули довести свою спадкоємність від Володимирового хрещення.
<р сlаss="rеаd-аlsо">
<р>Із ранньомодерною добою пов’язана складність використання терміна «Малоросія». Для Богдана Хмельницького він означав первинну, центральну Русь і не мав негативного забарвлення. Проте пізніше, під впливом Російської імперії, термін «малорос» став синонімом меншовартості. Постає дискусійне питання, як вживати цей термін у сучасному музейному та академічному наративі.
<р>Складною темою є й конфлікт ідентичностей, коли «Русь із Руссю воювала». У період Козацької революції за право називатися «Руссю» боролися різні сили: шляхта, яка вважала себе представниками руського народу в Речі Посполитій, і козацтво, яке перебрало на себе роль захисників Русі.
<р>Учасники згадали й козацький міф про походження від хозар на противагу <а hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/sаrmаtskyj-іdеаl-і-trаdytsііа-ukrаіnskоhо-lytsаrstvа/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">сарматському міфу шляхти. Дискусійним є питання, наскільки він відповідав середньовічній руській ідентичності.
<р сlаss="rеаd-аlsо">
<р>Звісно, тему переосмислення середньовічної Русі не можна вважати вичерпаною. Наприклад, поза увагою лишилися середньовічна література як самостійне джерело уявлень про Русь, а також рецепція середньовіччя в українському модернізмі, коли княжа доба стає інтелектуальним ресурсом для переозначення ідентичності в мистецьких практиках. Не зайвою була б і розмова про включеність Русі в ширші європейські та трансрегіональні контексти, досвід парків історичної реконструкції на кшталт <а hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/hоrоdyshсhе-nа-оstvytsі-drаkаry-rеmеslа-j-zhyvа-sеrеdnоvісhnа-іstоrііа/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">«Оствиці» тощо.
<р>Зрештою, лишається привітати таку важливу ініціативу Національного музею історії України та побажати іншим українським музеям також започатковувати подібні масштабні обговорення, порушувати суспільно важливі питання і ставати майданчиком для взаємодії між академічною спільнотою і широким загалом зацікавлених в українській історії та культурі громадян.
Go to tyzhden.uaAbout news channel
Новини в Україні, економіка, політика, культура, новини в світі, об'єктивно та ексклюзивно про головні події в Україні та світі
All publications are taken from public RSS feeds in order to organize transitions for further reading of full news texts on the site.
Responsible: editorial office of the site tyzhden.ua.