Український тиждень

7 липня розпочинається дводенний саміт НАТО, який цього року проходитиме у столиці Туреччини Анкарі. Ще увечері 3 липня у ЗМІ зʼявився доступ до тексту підсумкової декларації, попередньо затвердженої послами усіх країн-членів Альянсу. Як пише Rеutеrs, лідери країн НАТО (зокрема і Дональд Трамп) збираються підтвердити «непохитну прихильність» до колективної оборони відповідно до статті 5 Північноатлантичного договору. «Ми… зібралися в Анкарі, щоб ще раз підтвердити нашу непохитну відданість принципам колективної оборони відповідно до статті 5 Вашингтонського договору та трансатлантичним зв’язкам. Напад на одного — це напад на всіх», — зазначатиметься у декларації.Після двох значних криз, які Альянс пережив цього року, зокрема однієї повʼязаної із вимогою Трампа приєднати Гренландію до США та іншої — повʼязаної із незадоволенням Вашингтона через небажання деяких членів Альянсу підтримувати американсько-ізраїльську війну проти Ірану, підпис американського лідера під таким текстом став би значним сигналом для спільноти. Щоправда у той же день, коли в медіа просочився текст декларації, президент Трамп у мережі Тruth Sосіаl написав, що для США «смішно» підтримувати нинішній рівень підтримки НАТО, «коли ці відносини не є взаємними». Ще раніше американський президент також скаржився, що США «витрачають на НАТО набагато більше коштів, ніж будь-яка інша країна, щоб захищати їх, не отримуючи при цьому жодної вигоди» та називав НАТО «паперовим тигром».Тож привид цього «розходження» між Вашингтоном та іншими членами Альянсу, навіть якщо Трампа вдасться «задобрити» на час саміту, витатиме у повітрі. Водночас участь американського президента у цьогорічному саміті вважається не в останню чергу досягненням саме країни-господарки та її президента Реджепа Тайїпа Ердогана. «В Туреччині неохоче говорять про сценарій НАТО без Сполучених Штатів, щоб не створювати ефекту самоздійснюваного пророцтва. В Анкарі добре розуміють, що американська ядерна парасолька, стратегічні спроможності, системи протиповітряної оборони Раtrіоt, розвідувальні та інформаційні можливості (ІSR), а також низка інших критично важливих спроможностей або надзвичайно складно, або взагалі неможливо замінити в короткостроковій перспективі», — пояснює Тижню старша дослідниця аналітичного центру Аtlаntіс Соunсіl  Євгенія Габер.Тому, за її словами, турецький підхід полягає не в тому, щоб готуватися до НАТО без США, а в тому, щоб зберегти Сполучені Штати як ключового гаранта і підсилювача європейської безпеки, навіть якщо Вашингтон поступово зменшуватиме рівень свого прямого залучення до європейських справ. «Саме тому одним із головних успіхів майбутнього саміту в Анкарі вважають підтвердження наміру президента Трампа взяти в ньому участь. Неофіційно, але доволі відкрито, у Туреччині говорять, що це значною мірою стало результатом особистого діалогу між Дональдом Трампом і Реджепом Тайїпом Ердоганом — прикладу так званої strоngmаn dірlоmасy. Збереження участі США в НАТО залишається для Анкари важливим», — зазначає експертка. Під час зустрічі із Генсеком НАТО Марком Рютте у Білому Домі 24 червня американський президент і особисто зазначив, що не їхав би на цьогорічний саміт НАТО, якби він був не в Туреччині. Дональд Трамп наголосив, що «Ердоган сильний чоловік» і він його дуже поважає.Серед інших важливих намірів, які закріплені у тексті декларації, що потрапив до ЗМІ, буде намір виділити $80 млрд на військову допомогу Україні на 2026 рік та «принаймні еквівалентний обсяг» підтримки у 2027 році. Росія залишається «довгостроковою загрозою» для «євроатлантичної безпеки та стабільності», а країни-члени підтверджують, задекларований на минулорічному саміті в Гаазі, намір підвищити витрати на оборону. Так, 3 липня канцлер Німеччини Фрідріх Мерц заявив, що його країна подвоїть оборонні витрати вже упродовж наступних чотирьох років.З тексту також виглядає, що у декларації буде закріплено більш активну роль Європи щодо власної безпеки — це те, чого вимагають у США, і такий концепт реформування Альянсу на початку року з подачі заступника міністра оборони США  Елбріджа Колбі отримав назву «НАТО 3.0».

Виклики НАТО напередодні саміту в Анкарі

Мабуть одним із ключових викликів є непередбачуваність американського президента та загальний тон і його, і його адміністрації спрямований за різке зниження присутності США в Європі. Так, ще під час зустрічі міністрів оборони країн НАТО у Брюсселі 18 червня міністр оборони США Піт Геґсет оголосив про перегляд розгортання американських військ та військової позиції в Європі упродовж наступних півроку. Попри те, що це була очікувана для європейців дія, швидкість, з якою відбуваються ці зміни, та різка тональність міністра, як пишуть європейські медіа, роздратували його європейських колег.Збільшення оборонних бюджетів також залишається значним викликом для членів Альянсу. На минулому саміті у Гаазі вони домовилися збільшити видатки до 5 % від ВВП. Очікується, що на саміті в Анкарі буде проведена оцінка поступу кожної із держав у цьому напрямку. Більш справедливе фінансове навантаження серед членів НАТО у тому, що стосується видатків на оборону, — це також вимога Вашингтона, про що часто нагадує американський президент.Експерти зазначають, що генсек НАТО Марк Рютте знову спробує зберегти Альянс єдиним, вкотре намагаючись задобрити Трампа (і в нього це поки добре виходить) та роблячи наголос на перевагах членства в Альясі для США. Про це зокрема говорить німецька експертка із аналітичного центру «Німецький фонд Маршалла» Клаудія Майор в коментарі німецькому виданню DW. На її думку, лідери прагнутимуть донести громадськості меседж про єдність Альянсу та намагатимуться «задовольнити Трампа та обґрунтувати необхідність НАТО». Ідея зробити одним із ключових елементів цьогорічного саміту Форум оборонних індустрій також, на думку експертки, служить цим цілям. За словами Майор, мета Рютте полягає в тому, «щоб продемонструвати, що для американської промисловості існує ринок збуту, а також навести економічні аргументи на користь НАТО, які, сподіваємося, здадуться Трампу привабливими».Вочевидь господар саміту — президент Туреччини Ердоган також намагатиметься переконувати американського лідера у тому, що НАТО має бути єдиним і за участі Вашингтона. «Для Туреччини членство в НАТО є одним із засадничих принципів як національної безпеки, так і власної стратегічної ідентичності», — зазначає Євгенія Габер. Окрім того, ця країна є одним із найсильніших членів Альянсу: має другі за чисельністю збройні сили в Альянсі, була одним із найбільших контрибуторів до операцій НАТО і має потужний ВПК. Тож набір цих факторів мав би також впливати на американського президента, який поважає силу.Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган та президент США Дональд Трамп під час зустрічі у Білому Домі 25 вересня 2025 року. Джерело: httрs://www.tссb.gоv.tr/Водночас є й ті, хто наголошує, що на відміну від саміту у Гаазі, цьогоріч у членів Альянсу вже зникли ілюзії щодо того, що вони все ще можуть «задобрити» американського президента. «Цього разу має стати зрозуміло не лише те, що Трамп буде відчувати образу на своїх північноатлантичних союзників доти, доки він залишатиметься президентом, а й те, що НАТО переживає структурні зміни, зумовлені розбіжностями у трансатлантичних уявленнях про інтереси та загрози», — зазначає експерт Саrnеgіе Еndоwmеnt Fоr Dеmосrасy Стівен Вертгейм.Незгода щодо предмету загроз — це мабуть чи не найбільше цьогорічне «яблуко розбрату» в очах Білого Дому. Для європейських членів Альянсу пріоритетною є боротьба із російською загрозою та підтримка України. Водночас США, по-перше, прагнуть більше фокусування на Індотихоокенському регіоні (адже ключовою довгостроковою загрозою для США є Китай) і це був один із аргументів Колбі під час презентації концепту НАТО 3.0. По-друге, ключовим для Вашингтона зараз є протистояння із Іраном, в якому декілька членів Альянсу відмовилися підтримувати США.Тут знову ж таки господарка саміту Туреччина може відіграти позитивну роль. «Немає сумнівів, що Туреччина використає саміт для просування підходу «360 градусів», наголошуючи, що південний фланг є не менш важливим за східний. Для Анкари загрози з півдня — це Іран, Ізраїль, Палестина, Газа, ситуація на Близькому Сході загалом, а також Східне Середземномор’я, Греція та Кіпр. Усі ці питання залишаються для Туреччини надзвичайно важливими», — говорить в коментарі Тижню Євгенія Габер. Це утім не виключає зменшення уваги до України.  «Це не означає, що питання України зникає з порядку денного або відходить на периферію для НАТО як Альянсу. Порядок денний саміту формує не лише Туреччина як країна-господар, а й Брюссель та всі союзники», — каже експертка. Вона очікує, що Україні буде приділено значну увагу. «Для самої Туреччини Україна залишається важливим, але не центральним пріоритетом», — зазначає вона.Загалом південний фланг НАТО та ширша увага до нього з боку європейських членів НАТО — це один із пріоритетів Туреччини на цьому саміті. Окрім цього господарка саміту має два інших пріоритети — це, за словами Габер, наголос на власній зростаючій ролі як у межах НАТО, так і в європейській безпеці загалом, а також забезпечення активнішої участі Туреччини, її компаній і потужного турецького оборонно-промислового комплексу в європейській безпеці. Водночас, для виконання останнього пункту є певні виклики. Оскільки Туреччина не член ЄС, то вона значною мірою виключена із РЕSСО чи SАFЕ — двох ключових інструментів оборонної політики ЄС. Насамперед, це через позицію Греції, Кіпру та частково Франції. «Це викликає серйозне роздратування в Анкарі», — зазначає Євгенія Габер. «Загалом у Туреччині переконані, що без її участі забезпечити європейську безпеку неможливо, особливо в умовах, коли Сполучені Штати дедалі більше очікують від європейських союзників більшої відповідальності за власну безпеку, а загрози для НАТО одночасно зростають на всіх стратегічних напрямках. Саме тому Анкара готова брати активнішу участь у зміцненні європейської безпеки, але за кількох принципових умов: із повноцінним доступом до європейського фінансування, із можливістю інтеграції турецької оборонної промисловості та, найголовніше, із правом брати участь у виробленні політичних рішень, а не лише в їхній подальшій імплементації», — каже дослідниця Аtlаntіс Соunсіl.Загалом експерти не висувають очікувань, що цей саміт може принести якісь особливі нововведення чи різкі зміни в політиці Альянсу. Ймовірно саміт в Анкарі буде присвячено реалізації рішень, прийнятих на саміті в Гаазі. Можливо, Туреччині вдасться підштовхнути європейських членів до більшої уваги щодо південного флангу. Водночас, якщо вдасться згладити протиріччя в межах Альянсу — це вже буде чималим успіхом.

Цього року у Німеччині відбудуться вибори до п’ятьох федеральних парламентів (ландтагів). У березні голосують Баден-Вюртемберг та Рейнланд-Пфальц, а у другій хвилі у вересні візьмуть участь Саксонія-Ангальт, Мекленбург-Передня Померанія та Берлін. Ці вибори не просто регіональна подія, а важливий індикатор політичних настроїв у країні. Їхні результати матимуть довготривалий вплив як на внутрішню політику, так і на роль Німеччини в Європі.Перші висновки уже можна зробити з голосування у Баден-Вюртемберзі, яке відбулося 8 березня. Перемогу з мінімальною перевагою над «Християнсько-демократичним союзом» здобули «Союз-90/Зелені». А ось правопопулістська «Альтернатива для Німеччини» посіла третє місце з результатом 18,8%, що стало їхнім найкращим показником на заході Німеччини.Видання Роlіtісо пише, що хоча значну увагу приділяли зростанню популярності «Альтернативи для Німеччини» у колишній Східній Німеччині, де партія значно випереджає конкурентів в опитуваннях у регіоні, зростання популярності партії на національному рівні значною мірою зумовлене її успіхами у більш густонаселеній західній частині країни. Це може засвідчити, як «Альтернатива для Німеччини» змогла скористатися економічним занепокоєнням, що наростає, щоб розширити свою підтримку.У коментарі Тижню німецький професор політичних наук у Університеті Йоганна Гутенберга у Майнці Кай Арцгаймер зазначає, що «Альтернатива для Німеччини» від самого початку мала сильніші позиції у східнонімецьких федеральних землях, оскільки традиційні партії там менш укорінені, а попит на нативістську політику з різних причин є вищим.«Приблизно з 2023 року можна було спостерігати, що медіа та демократичні партії дедалі більше нормалізують “Альтернативу для Німеччини”, її риторику та теми, хоча водночас стає відомо все більше про зв’язки партії з відкритим правим екстремізмом. Це, а також висока актуальність теми біженців/імміграції/мультикультуралізму пояснює, чому партія набирає сили і на Заході. Водночас підтримка на Сході ще більше зросла, тож попри загалом вищий рівень, все ще існує чітка різниця між Сходом і Заходом», — каже він.Олів’єро Анджелі — політолог, філософ Дрезденського технічного університету та координатор дослідницького центру МІDЕМ (Меrсаtоr Fоrum Міgrаtіоn аnd Dеmосrасy), який аналізує політичну та соціальну динаміку міграції в Європі, зокрема зростання ультраправих партій та їхній вплив на демократичне врядування, додає у коментарі Тижню, що якщо під «нормалізацією» розуміти те, що голосування за «Альтернативу для Німеччини» стає більш поширеним географічно та соціально, то це справді відбувається.«Партія вже не обмежується лише східною Німеччиною. Вона набирає популярність і у заможних західних регіонах, а її привабливість не обмежується стереотипним виборцем — чоловіком середнього віку. Вона також користується помітною підтримкою серед молодих виборців. Наприклад, на федеральних виборах 2025 року “Альтернатива для Німеччини” отримала близько 21% голосів серед виборців віком від 18 до 24 років», — зазначає він.Попри те, що чимало аналітиків розглядають результат виборів у Баден-Вюртемберзі як сигнал для інших регіонів, його навряд чи можна вважати значним проривом «Альтернативи для Німеччини» у західній частині країни.«На мій погляд, першою ознакою успіхів на Заході були вибори до ландтагу Нижньої Саксонії у 2022 році, на яких “Альтернатива для Німеччини” змогла подвоїти свою частку голосів порівняно з 2017 роком до 11%, після чого у 2023 році відбулися вибори у Баварії та Гессені. В останньому партія ще два з половиною роки тому набрала майже стільки ж голосів, скільки зараз у Баден-Вюртемберзі», — зазначає Тижню Кай Арцгаймер.

«Альтернатива для Німеччини» і нова політична реальність: сигнал із Баден-Вюртемберга

Баден-Вюртемберг протягом десятиліть вважався одним із найстабільніших оплотів консервативної політики у Німеччині. Регіон традиційно називають «серцем» німецького автопрому, адже саме тут розташовані штаб-квартири і ключові виробничі потужності таких гігантів, як Dаіmlеr, що виробляє автомобілі під брендом Меrсеdеs-Веnz, Роrsсhе, а також промислово-технологічний концерн Воsсh.Однак упродовж останніх років ці підприємства стикаються з комплексом викликів. Серед них — перехід на електромобілі, посилення міжнародної конкуренції, зміни у глобальних ланцюгах постачання та зростання витрат. Трансформація автомобільної галузі потребує значних інвестицій і супроводжується ризиками скорочення робочих місць, а це у відповідь стає центральною темою виборів. Тож недивно, що частина спостерігачів пояснює зростання підтримки «Альтернативи для Німеччини» економічною трансформацією, енергетичною кризою та інфляцією.«Ці кризи, частково реальні, а частково суб’єктивно сприйняті, сприяють виникненню почуття глибокої невизначеності: прихильники “Альтернативи для Німеччини” вважають, що країна змінилася на гірше і що вони повинні протистояти цим змінам. Водночас центральною завжди залишається тема міграції: практично ніхто, хто не вважає міграцію головною проблемою Німеччини, не голосує за цю партію. Отже, йдеться про протест, але він має ідеологічний характер. До речі, негативні, часто навіть ще більш виражені погляди на міграцію, існували й раніше. Однак зазвичай вони були менш важливими для виборчої поведінки і часто могли бути враховані “союзними” партіями», — каже Тижню Кай Арцгаймер.На думку Олів’єро Анджелі, у голосуванні за «Альтернативу для Німеччини» майже завжди є елемент протесту, але він сам по собі не пояснює постійного зростання популярності партії.«Якщо партія стабільно набирає близько 17–20% голосів у великих західних федеральних землях і понад 20% на національному рівні, це вказує на щось більше, ніж тимчасовий протест. Йдеться про глибше ідеологічне переорієнтування частини електорату: насамперед на зростання недовіри до традиційних партій та інституцій, а також на більш стійку сприйнятливість до меседжів “Альтернативи для Німеччини” щодо міграції, суверенітету та культурного конфлікту. Протест та ідеологія підсилюють один одного», — зазначає він Тижню.Утім якщо «Альтернатива для Німеччини» продовжить посилювати свої позиції у західній Німеччині, це може зрештою змінити баланс сил у федеральній політиці напередодні наступних національних виборів.«Це може відбутися, але насамперед непрямим чином. Сильніша “Альтернатива для Німеччини” може змінювати федеральну політику навіть без входження до уряду: завдяки більш рішучому формуванню політичного порядку денного, змушуючи основні партії вступати у політично нестійкі коаліції та ускладнюючи формування стабільних більшостей. У цьому сенсі її зростання може ставати самопідсилюваним: чим більш складними й конфліктними виглядають ці коаліції проти “Альтернативи для Німеччини”, тим легше їй презентувати себе як єдину реальну альтернативу. Ця динаміка особливо помітна у Східній Німеччині, де партія наближається до позиції, що домінує», — каже Тижню Олів’єро Анджелі.Тим часом, Кай Арцгаймер переконаний, що, ймовірно, «Альтернатива для Німеччини» уже мобілізувала на загальнонаціональному рівні значну частину тих, кого вона потенційно може охопити, але навіть на цьому рівні баланс сил уже кардинально змінився.«Якби “Альянс Сари Ваґенкнехт” не зазнав невдачі, ледь не подолавши п’ятивідсотковий бар’єр, нинішній уряд не мав би більшості і був би змушений формувати коаліцію разом зі “Зеленими”», — наголошує він Тижню.