«Все буде Україна – такий мій девіз» – командир полку «Арей» про війну, штурми й контрнаступ
Go to tyzhden.ua
Go to all channel newsГероїчна оборона й зупинка ворога, штурми й контрнаступ, Курська операція…
За чотири роки повномасштабної війни з групи 30 добровольців «Арей» виріс до полку. У річницю початку великої війни про бойовий шлях розповідає командир полку Олександр Грищук.
Група з 30 добровольців приєдналася до Сил оборони й стала на шляху ворога, який проривався півднем України, біля Вознесенська.
«Почали гнати їх і дійшли до Снігурівки, – згадує Олександр Грищук. – Там почалася окопна війна. Звідти ми потрапили на Херсонщину, й вже почався більш досконалий бойовий шлях “Арея”. Продовжували доєднуватися побратими й уже нас було близько ста чоловік.
Ми увійшли ротою до шостого батальйону 129-ї бригади ТРО. Побратими продовжували з’їжджатися й ми розширювалися. Вирішили формувати ще один батальйон у 129-й бригаді. Так ми стали батальйоном “Арей”.
Перед тим наша рота відбивала росіян біля Олександрівки й Архангельського. Уже як батальйон, теж тримали оборону за Великою Олександрівкою, Херсонська область. Звідти й почався контрнаступ».
У 2022-му командиру полку також запам’яталися вдала оборона Білоусового на Херсонщині, адже туди мало хто хотів заходити, штурми вже згаданої Великої Олександрівки й Архангельського, штурми посадок, коли, на жаль, не вдалося уникнути втрат.
«Дійшли тоді до Сагайдачного (раніше Максима Горького). Там сказали: все, стоп – на відновлення! В Нікополі поставили нас охороняти лінію вздовж річки, щоб не було десанту, – розповідає командир. – Побули там не більше місяця й перекинули нас на Маріупольський напрямок – відбили два ротних опорних пункти. Звідти перемістилися недалеко – на допомогу ще одній ТРОшній бригаді. Пізніше надійшла команда міняти “Азов” у Великій Новосілці на Донеччині. Стали там в оборону – прибули туди 8 березня 2023 року. А наприкінці літа надійшла команда штурмувати Нескучне. Штурмонули Нескучку й дійшли до Макарівки й Сторожевого. Після того був сумісний з 35-ю бригадою морської піхоти штурм Старомайорська. Й після відбиття ще чотирьох посадок нас вивели на відновлення».
Місяць відпочинку й знову в бій – вже пліч-о-пліч з підрозділами Головного управління розвідки. Тож на початку 2024 року бійці «Арея» вже проривалися на російську територію – штурмували Козинку в Белгородській області. Ще воювали під Вовчанськом, там розвідка отримала перехоплення, з яких було зрозуміло, що росіяни вже явно побоюються «Арей».
«Чому саме нас обрали для операцій ГУР? Бо ми такі ж відбиті, як і вони. Чули, що ми виконуємо задачі на сто відсотків», – каже Олександр Грищук.
Далі довелося відбивати позиції на Запоріжжі й одразу звідти – нова сторінка – Курська операція. Дев’ять місяців «Арей» воював на Курщині.
«Нашим хлопцям без різниці куди іти, аби воювати. Полонених взяли там дуже багато. Але Курська операція була складна – нова місцевість, до якої треба було пристосовуватися. Ми звикли в степах воювати, а там ліси. Потрібна була нова тактика…»
Боротьба за Україну в 2025-му не зупинялася попри переговори й зустрічі дипломатів. «Арей», звісно, не лишався осторонь.
А з 1 січня цього року батальйон став полком.
«Це ширший фронт наступу, більше роботи і більше відповідальності», – каже командир.
Читайте також: Від оптоволокна до 3D-друкарні — як працює майстерня дронів полку «Арей»
Сам Олександр Грищук до війни був офіцером запасу, тож коли почалася російська агресія в 2014 році, став до лав Збройних сил України. Воював у Широкиному, Мар’янці.
«Росіяни ніколи не були для мене браттями – я добре знаю нашу історію… Тому сміло пішов на цю війну проти них. Це мало трапитися ще раніше. Цю війну мали ще почати наші батьки, коли в нас в 1996 році забрали ядерну зброю. Вони промовчали – як наслідок, ми воюємо.
Але тоді, в 2014-му ми були молодші на багато років, тож складно не було. Згадати з тих часів є що, але я вважаю, що то були тренування, наближені до бойових дій. Якби не ті роки війни на Донбасі, у 2022-му нам би було значно важче. Багато хлопців навчилися тоді воювати й вже знали що робити. Багато тих, хто зі мною з 2014-го, зараз теж в “Ареї”. Коли почалася повномасштабна війна, першим ділом ми з хлопцями взялися бомбити ворожі склади. Перший бій великої війни? Приїхав танчик і почав по нас гатити, всі втекли – ми лишилися… Я звик до цього ще з 2014-го.
Під час цієї війни ми їм так дали по зубам, що, думаю, після перемоги вже довго не лізтимуть. Все буде Україна – такий мій девіз».
За чотири роки повномасштабної війни з групи 30 добровольців «Арей» виріс до полку. У річницю початку великої війни про бойовий шлях розповідає командир полку Олександр Грищук.
Група з 30 добровольців приєдналася до Сил оборони й стала на шляху ворога, який проривався півднем України, біля Вознесенська.
«Почали гнати їх і дійшли до Снігурівки, – згадує Олександр Грищук. – Там почалася окопна війна. Звідти ми потрапили на Херсонщину, й вже почався більш досконалий бойовий шлях “Арея”. Продовжували доєднуватися побратими й уже нас було близько ста чоловік.
Ми увійшли ротою до шостого батальйону 129-ї бригади ТРО. Побратими продовжували з’їжджатися й ми розширювалися. Вирішили формувати ще один батальйон у 129-й бригаді. Так ми стали батальйоном “Арей”.
Перед тим наша рота відбивала росіян біля Олександрівки й Архангельського. Уже як батальйон, теж тримали оборону за Великою Олександрівкою, Херсонська область. Звідти й почався контрнаступ».
У 2022-му командиру полку також запам’яталися вдала оборона Білоусового на Херсонщині, адже туди мало хто хотів заходити, штурми вже згаданої Великої Олександрівки й Архангельського, штурми посадок, коли, на жаль, не вдалося уникнути втрат.
«Дійшли тоді до Сагайдачного (раніше Максима Горького). Там сказали: все, стоп – на відновлення! В Нікополі поставили нас охороняти лінію вздовж річки, щоб не було десанту, – розповідає командир. – Побули там не більше місяця й перекинули нас на Маріупольський напрямок – відбили два ротних опорних пункти. Звідти перемістилися недалеко – на допомогу ще одній ТРОшній бригаді. Пізніше надійшла команда міняти “Азов” у Великій Новосілці на Донеччині. Стали там в оборону – прибули туди 8 березня 2023 року. А наприкінці літа надійшла команда штурмувати Нескучне. Штурмонули Нескучку й дійшли до Макарівки й Сторожевого. Після того був сумісний з 35-ю бригадою морської піхоти штурм Старомайорська. Й після відбиття ще чотирьох посадок нас вивели на відновлення».
Місяць відпочинку й знову в бій – вже пліч-о-пліч з підрозділами Головного управління розвідки. Тож на початку 2024 року бійці «Арея» вже проривалися на російську територію – штурмували Козинку в Белгородській області. Ще воювали під Вовчанськом, там розвідка отримала перехоплення, з яких було зрозуміло, що росіяни вже явно побоюються «Арей».
«Чому саме нас обрали для операцій ГУР? Бо ми такі ж відбиті, як і вони. Чули, що ми виконуємо задачі на сто відсотків», – каже Олександр Грищук.
Далі довелося відбивати позиції на Запоріжжі й одразу звідти – нова сторінка – Курська операція. Дев’ять місяців «Арей» воював на Курщині.
«Нашим хлопцям без різниці куди іти, аби воювати. Полонених взяли там дуже багато. Але Курська операція була складна – нова місцевість, до якої треба було пристосовуватися. Ми звикли в степах воювати, а там ліси. Потрібна була нова тактика…»
Боротьба за Україну в 2025-му не зупинялася попри переговори й зустрічі дипломатів. «Арей», звісно, не лишався осторонь.
А з 1 січня цього року батальйон став полком.
«Це ширший фронт наступу, більше роботи і більше відповідальності», – каже командир.
Читайте також: Від оптоволокна до 3D-друкарні — як працює майстерня дронів полку «Арей»
Сам Олександр Грищук до війни був офіцером запасу, тож коли почалася російська агресія в 2014 році, став до лав Збройних сил України. Воював у Широкиному, Мар’янці.
«Росіяни ніколи не були для мене браттями – я добре знаю нашу історію… Тому сміло пішов на цю війну проти них. Це мало трапитися ще раніше. Цю війну мали ще почати наші батьки, коли в нас в 1996 році забрали ядерну зброю. Вони промовчали – як наслідок, ми воюємо.
Але тоді, в 2014-му ми були молодші на багато років, тож складно не було. Згадати з тих часів є що, але я вважаю, що то були тренування, наближені до бойових дій. Якби не ті роки війни на Донбасі, у 2022-му нам би було значно важче. Багато хлопців навчилися тоді воювати й вже знали що робити. Багато тих, хто зі мною з 2014-го, зараз теж в “Ареї”. Коли почалася повномасштабна війна, першим ділом ми з хлопцями взялися бомбити ворожі склади. Перший бій великої війни? Приїхав танчик і почав по нас гатити, всі втекли – ми лишилися… Я звик до цього ще з 2014-го.
Під час цієї війни ми їм так дали по зубам, що, думаю, після перемоги вже довго не лізтимуть. Все буде Україна – такий мій девіз».
Go to tyzhden.uaAbout news channel
Новини в Україні, економіка, політика, культура, новини в світі, об'єктивно та ексклюзивно про головні події в Україні та світі
All publications are taken from public RSS feeds in order to organize transitions for further reading of full news texts on the site.
Responsible: editorial office of the site tyzhden.ua.