Український тиждень

Невід’ємним атрибутом літа для мене є… сандалі. Вікіпедія інформує стисло:
«Сандалі — це різновид відкритого взуття , що складається з підошви й пасків чи ремінців, які утримують сандаль на ступні».
Початково слово «сандаль» мало інше значення, ніж сьогодні. Колись так називали виключно підошву черевика, виготовлену з природних матеріалів — очерету, деревини, шкіри.
Від найдавніших форм захисту ступнів до різноманітних стилів сучасності — сандалі мають багату й захопливу історію. Вони адаптувались до потреб і преференцій різних культур і епох, еволюціонуючи від простих, практичних взірців до модних висловлювань. Розуміння еволюції сандалів показує, як вони віддзеркалювали й формували культурні цінності, технологічний поступ і модні тренди.
Перші сандалі з’явились у Стародавньому Єгипті й Месопотамії.
У Стародавньому Римі сандалі стали популярними як серед громадян міста, так і серед солдатів. Римські сандалі мали тверду шкіряну підошву й ремінці, які обплітали ступню.
Нині вважається, що сандалі можна носити виключно на босу ногу, але найперші задокументовані докази «партнерства» шкарпеток і сандалів походять з часів Стародавнього Риму, а археологічні знахідки свідчать, що ця комбінація має щонайменше 2000 років.
Римські солдати, яких відправляли на далекі рубежі Імперії, носили шкарпетки зі своїми калігами, щоб зберегти ноги в теплі. Солдати могли носити шкарпетки, коли були в холоднішому кліматі, але знімали їх перед поверненням у Рим.
Я ношу сандалі на голу ногу, але ізраїльські «Nоаt»  майже завжди виключно з яскравими кольоровими шкарпетками, бо самі сандалі дуже тверді й негнучкі.
У середньовіччі сандалі носили переважно монахи й вони були ознакою відмежування від матеріального світу.
Середньовічні жінки не носили сандалів, бо їх вважали символом недоброзвичайності, а навіть аморальності. Тоді не схвалювали показування ступнів, тож згодом відмовилися від такого типу відкритого взуття.
На початку ХХ століття сандалі знову стали популярними. Загалом вони асоціювались виключно з активностями на свіжому повітрі. Їх носили діти, туристи, люди, які цінують комфорт і практичність. Моделі сандалів були зазвичай простими й практичними. З 20-х років ХХ століття їх дедалі частіше почали вдягати за різних обставин. Адже прийнято вважати, що це ідеальне взуття на теплу пору року. Початково їх носили майже виключно на пляж, але з часом сандалі почали з’являтися також на танцполах і в інших місцях, в яких раніше здавалися неприйнятними. Коли я працював дипломатом, то в дипломатичному етикеті не допустимо було публічно з’являтись у сандалях, навіть у мокасинах, виключно у закритому «твердому» взутті. Мій батько вдягав сандалі виключно під час поїздок за місто, бо в місто слід було ходити в більш «елегантному взутті», найкраще в черевиках «челсі». Якось він розповідав мені, як до нього в кабінет (батько був високим чиновником, відкритим традиціоналістом) прийшов відомий скульптор у… сандалях, а це вже був жовтень. Ну, якби це був не просто скульптор, а римлянин, то це була б інша справа.
Нині можна в сандалях піти навіть в оперу, а щойно настає тепла погода, я ховаю закрите взуття (окрім незрівняних спортивних черевиків фірми «ОN», модель яких розроблена в Швейцарії) і вдягаю сандалі.
Мені саме пригадався віршик, який колись із усмішкою мені розповіла мила панночка у Києві:
Я маленькая девочка,
Я в школу не хожу.
Купите мне сандалики, я замуж выхожу.
А це була пародія на совєтський віршик:
Я маленькая девочка,
Я в школу не хожу
Я Ленина не видела, но я его люблю.
Не знаю, як це сталося, але ця рима прилипла до мене на роки, у неї також є своє подвійне дно. Отож влітку 2018 року ми з Міркою поїхали в Кентукі на весілля Джона, сина моєї американської кузени. Дорогою в якомусь невеличкому торговому центрі ми потрапили у фірмову крамницю американської фірми взуття з Техасу «SАS», Мірка шукала зручні й при цьому елегантні сандалі для довгої весільної вечірки і пам’ятала, що ця фірма виготовляє саме таке взуття. Я нічого не шукав, але, ну власне, натрапив на сандалі свого життя. Вдягнув їх на ноги і так доношую їх уже сім років, востаннє — на прогулянку зі своєю собакою. За цей час як любитель сандалів я купив щонайменше п’ять пар більш і менш відомих фірм, від німецьких «Віrkеnstосk», французьких «Саmреr», ізраїльських «Nаоt» до люксових французьких «Меfіstо», але жодні не змогли витримати конкуренції з тими з Техасу. В останні вихідні я навмання поїхав до відомої взуттєвої крамниці неподалік із марною надією, що може… Дивлюся на полицю й нічого подібного не бачу, тож питаю продавчиню, чи випадково не було в них таких-то й таких американських сандалів. Продавчиня усміхнулась і сказала, що якраз після кількарічної перерви на початку тижня вони знову їх отримали. Яким же було моє щастя, не варто навіть говорити. Довго не задумуючись, я купив нові найідеальніші сандалі, хоча сім років потому ціна плюс податки, плюс трампівські тарифи дуже зросли, але як кажуть у Львові, дешеве м’ясо пси їдять. Кумедно, що продавчиню, як виявилось, звуть Наталя і вона приїхала в Торонто 4 роки тому з Луганська. Оце так замкнулося коло короткої історії най… най… сандалів, що стали ідеальними для моїх змучених життям ніг.