Український тиждень

Майже сто років тому Єлена Троянська також не сходила з язиків. У наш час британсько-американський режисер Крістофер Нолан спричинив хвилю дискусій щодо вибору акторки на роль Єлени в своїй екранізації «Одіссеї». А ще 1925 року американський письменник, літературознавець і викладач Джон Ерскін опублікував роман «Приватне життя Єлени Троянської», що вже в 1926-му став бестселером у США. Більше того, швидко отримав кіноадаптацію: у 1927 році вийшов однойменний німий фільм.
Переклад «Приватного життя Єлени Троянської…» Віктора Дмитрука українською вийшов у світ 2023 року у видавництві «Темпора». До речі, того самого року, що й новий переклад «Іліади» англійською від Емілі Вілсон, що доти також переклала «Одіссею». Віктор Дмитрук, як і Емілі Вілсон, спонукають читацтво перевідкривати класику — як і Джон Ерскін, що, за словами Алли Татаренко, авторки передмови до українського видання «Приватного життя Єлени Троянської…», «брав активну участь у Тhе Grеаt Вооks Моvеmеnt — рухові, метою якого було привернення уваги до класики».
Без сумніву, «Приватне життя Єлени Троянської…» може стати точкою входу до гомерівського всесвіту «Іліади» й «Одіссеї». Повернення Менелая та Єлени додому плавно перетікає в їхні побутові і світоглядні діалоги між собою та з іншими персонажами: донькою Герміоною, стражником Етеонеєм, племінником Єлени Орестом і служницею Адастрою. Діалоги за своєю формою є сократівськими, адже Єлена, на позір особисто відповідальна за Троянську війну, має власні погляди на кохання, шлюб, виховання дітей і суспільні звичаї. Вона дратує Менелая, бентежить Герміону і неочікувано знаходить спільну мову з убивцею своєї сестри Клітемнестри Орестом.
Феномен кохання Єлена пояснює Герміоні так: «…у коханні завжди є природні чари пристрасті, які підхоплюють нас, і, коли чари вмирають, як це й повинно бути, то після них лишається або розчарування, або прекрасна реальність — дружба, товариські відносини, гармонія». Та іронічно і водночас щиро додає: «Цього чуда після минущих чарів я ще ніколи не зустрічала, але завжди шукала його і твердо вірю, що воно може там бути».
Герої «Іліади» й «Одіссеї» завдяки перу Ерскіна стають ближчими сучасному читацтву. Однак найбільша увага, звісно, приділяється Єлені Троянській. Характерно, що її постать також розглядається крізь призму аналітичної психології. Так, Карл Ґустав Юнґ, розглядаючи поняття «аніми» — внутрішнього жіночого образу у психіці чоловіка, зазначає в «Архетипах і колективному несвідомому» (переклад Катерини Котюк): «…якщо ж хтось таки хоче знати, як то воно, коли аніма з’являється у модерному суспільстві, то можу впевнено порекомендувати “Рrіvаtе Lіfе оf Неlеn оf Тrоy” Ерскіна». Аніма, продовжує Юнґ, «…хоч і є хаотичним прагненням до життя, але водночас, хай би як дивно це звучало, їй властива одна істотна річ: щось на зразок потаємного знання чи прихованої мудрості…».
Саме таке потаємне знання чи приховану мудрість ми спостерігаємо також в іншому романі Джона Ерскіна під назвою «Адам і Єва, хоча Йому було видніше», що вийшов друком у 1927 році. Роль, яку в попередньому романі відігравала Єлена як носійка прихованої мудрості, тут фактично переходить до Ліліт, хоч її й немає в заголовку роману. Це не випадково, адже, за словами автора, «…ота коротша та відоміша історія Адама, яка зовсім не згадує її [Ліліт], була в цілому пророчою книгою». Читацтво спостерігає за першим чоловіком Адамом, що незграбно освоює світ і зустрічає Ліліт, яка мала «найзвабливіше жіноче тіло на пам’яті найстарішого з поетів». Ба більше, Ліліт із самого початку мала розуміння життя, могла його облаштувати і насолоджуватись ним. Водночас Адам з труднощами ледь просувався у розумінні світу, однак мав наміри його змінювати. А потім з’явилася Єва, й Адамові стало геть непросто. Єва, на відміну від Ліліт, потребувала допомоги Адама, але він усе робив не так з погляду Єви. Проте дивним чином світогляд Адама і Єви збігався.
Джон Ерскін пише: «Все ще зберігається відмінність між Ліліт і Євою. Ми, однак, визначаємо її не через поняття душі. Вже як на те пішло, то, може, Ліліт має більше душі, ніж та друга. Але ми говоримо, що Єва має характер — у творчому, тобто малоприємному сенсі, а Ліліт — хай яка прекрасна — не має ніякого. З погляду чоловіка ця особливість наділяє Ліліт шармом, якого вона, можливо, й не заслуговує, початковою перевагою. Більшість чоловіків шкодує, що це також робить її такою рідкісною, аж майже вимерлою».
Джон Ерскін написав непересічні перекази про Єлену Троянську та Адама і Єву (і, звісно, Ліліт). Їхня сила полягає передовсім в умінні поєднати ерудицію, легкий стиль письма та сократівський підхід до близьких усім питань моралі, любові, справедливості, дружби. Це питання, що в різний спосіб ставилися в різні часи — і мають ставитися. Не забуваймо ж про них і після перегляду «Одіссеї» Нолана!
До речі, Ерскіна читали й українські інтелектуали. У «Щоденнику» українського історика Івана-Лисяка Рудницього є такий запис за 2 січня 1941 року: «Люба з одною своєю знайомою українською, та я з Gіtt’ою Меwеs зустрілися у Jаr’і. Я зробив Gіtt’і дарунок, який купив ранком (“Dаs kurzе Glüсk dеs Frаnсоіs Vіllоn” [“Коротке щастя Франсуа Війона”].
Роман так мені сподобався, що буду мусів по якомусь часі його від Gіtt’и позичати».
На той момент Іванові Лисяку-Рудницьому виповнився 21 рік, і він перебував у Берліні, перед цим перейшовши кордон з окупованої радянськими військами України.
Було б чудово побачити переклад і цього твору українською.