Український тиждень

Її сценічне ім’я — Любов Дельмас, після заміжжя — Любов Андреєва, а з народження вона — Любов Олександрівна Тищинська. Саме Любу Тищинську з Чернігова майже затінили нові імена, образ Кармен на петербурзькій сцені та роман із Алєксандром Блоком. Разом із ними майже зникло її українське джерело.Люба Тищинська народилася 1884 р. у Чернігові — місті Болдиних гір, спокійних провулків і квітучих садиб. В одній із таких, на вулиці Сіверянській, і виросла Люба, майбутня співачка Любов Дельмас.Та виникає питання: яким був Чернігів Люби Тищинської? Ким була Люба Тищинська?

Буття перше: талановите

Бути Любою Тищинською — це мати яскравий талант. Співати змалку: вдома, в хорі, і в гімназії, і зрештою далеко за межами рідного міста. А до того слухати настанови мами, талановитої вокалістки Зеліни Францівни, і переймати любов до музики.

Буття друге: батьківське й материнське

Люба — наймолодша в сім’ї Тищинських.  Їй дісталася і неосяжна любов, і найкращі риси від батьків. Від мами, француженки з походження, успадкувала шарм, стиль і голос.Бути Любою Тищинською — ніколи не забувати мамині настанови: і вокальні, і життєві.  Навіть сценічний псевдонім вона взяла від дівочого прізвища Зеліни Францівни. Тож коли Любов Дельмас вийде на сцену, з нею завжди буде згадка і про матір, і про Чернігів.Сергій Єфремов писав, що в Чернігові у 1860-х рр.  «…било сильнеє українське джерело».  Мова про громадських діячів, у тому числі й батька Любові Тищинської — Олександра Амфіановича. Якщо шукати в його доньці українську ідентичність, то там, серед чернігівських митців, вона й могла з’явитися.Тут і Леонід Глібов, найліпший батьків друг, і решта найвідоміших сімейств інтелігентів. Вони дружили, ходили до одне одного на гостини.  Їхні чернігівські садиби перетворилися на великий сад: Грінченки, Русови, Глібови, Шраги, Карпинські, і Коцюбинські тощо.Донька Михайла Коцюбинського, Ірина, напише в спогадах: «Внизу на Сіверянській, що межує з 1-м Холодним Яром (зараз вулиця Десняка), поперек вулиці розташувалась садиба Тищинських. Це культурна, передова родина. Молодша дочка Любов Олександрівна Тищинська, в майбутньому відома співачка, яка носила прізвище Дельмас-Тищинська та була одружена з Андрєєвим, користувалась як співачка доброю славою». Коцюбинські і Тищинські жили навпроти, тож сусідили не лише родини, а й музика з літературою. Саме там росла Люба. Саме в такий Чернігів вона захоче повернутися, коли все стане іншим. Та про все по порядку.Олександр Амфіанович ТищинськийБатько Любові, Олександр Тищинський ,головував у земській управі. Брав участь у створенні чернігівської книгозбірні, друкувався в часописах і навіть збирав фольклор. Письменниця, перекладачка Марія Грінченко писала: «У Чернігові Тищинський, або “кум”, як його звичайно звали, був після Шрага найпопулярнішою людиною. Мабуть, не було ніякої справи громадської, де б він не був діяльним робітником». Після смерті Олександра Амфіановича на обеліску напишуть: «А.А. Тищинский, благодарный город Чернигов».Чернігівці біля пам’ятного обеліска О.Тищинському, із сайту “Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека імені Софії та Олександра Русових”Люба Тищинська росла в українському місті. Точніше серед людей, які робили його таким. Ще від тата отримала коріння в селі Голубичі Ріпкинського повіту.  Воно дуже поліське — наче пахне хвоєю і хлюпоче річковими водами.

Буття третє: точка (не)повернення

Дослідниця Людмила Студьонова говорить, що батько мріяв, як Люба навчатиметься в консерваторії. Та побачити того не судилося. Олександра Амфіановича не стало, коли Люба була ще гімназисткою.Втрата батька — втрата безтурботності. Та бажання підкорити сцену було сильнішим за всі скрутні часи. Люба Тищинська покинула Сіверянську вулицю, і поїхала навчатися до Петербурзької консерваторії.З одного боку, в імперській столиці Любов покаже, чого варті характер і наполегливість Тищинських. З іншого, —  великий успіх мав ціну: можлива втрата того, ким ти був.Батька Любові, Олександра Тищинського, за життя називали «взірцевим українцем». Того його смерть і зрештою  переїзд Люби — це точка неповернення. Із життя дівчини ніби зникало те саме «українське джерело» — поступово і гірко. Так, Чернігів поступився місцем Петербургу-Петрограду-Ленінграду, а Люба Тищинська —  співачці Любові Дельмас, і дружині співака Любові Андреєвій.

Буття четверте: нове життя

Київський міський театр на початку 1900-хНові імена. Нові міста. Здавалося, Україна поступово ставала спогадом. Та саме через музику зв’язок із домом не обривався: у 1908 році Андреєва-Дельмас дебютувала у Київському міському театрі (нині – Національний академічний театр опери та балету імені Тараса Шевченка). Разом із нею працював чоловік — вокаліст Павло Андреєв.Портрет Павла Андрєєва, художник О.МурашкоОсь на цьому портреті — рудоволоса дівчина з проникливим чарівним поглядом і є та сама Любов Андреєва-Дельмас (приблизно 1908 р.). Намалював її художник Олександр Мурашко у час богемного натхненного життя  з київським присмаком.“Портрет Л.Андрєєвої” О.МурашкаЛюбов Олександрівна — серед найпомітніших солісток. У Києві були і знакові ролі, і любов публіки. Грала, наприклад, у «Аїді» Дж. Верді (Амнеріс), «Фаусті» Ш. Гуно. Та відпрацювавши два театральних сезони, подружжя повернулося до Петербурга 1909 року.Любов Дельмас у ролі КарменПравила імперії прості: найбільший успіх у її центрі.  Тож настало нове життя —  гастролі росією і виступи для місцевої публіки. Чи можна було в амбітній Любові Дельмас ще знайти чернігівку Любу Тищинську? Відповісти на це важко, та, здавалося, що ні. Замість талановитої дівчинки із садиби на Сіверянській з’явилася співачка російської сцени. Її головні заслуги — там, поза домом.Бути Любою Тищинською — міняти ідентичність. Тепер вона Любов Дельмас. І обирати нові ролі: на театральних підмостках Петербурга вона стала Кармен. Співала живо, пристрасно, наче була не чернігівкою з походження, а справжньою іспанкою з вогнем в очах і в кожному русі.Артистка Любов Дельмас була красивою. Аж магнетичною… Саме тому в неї закохувався поет О.Блок. А потім охолов у почуттях…Сумна романтика і ледь не найвідоміша історія про співачку.А як же її власна історія? Напозір — це навіть не  співачка, а просто якесь чергове захоплення російських поетів. Чи пам’ятав хтось про минуле —  про чернігівку Любу Тищинську? Поліське коріння? Садибу на Сіверянській? Чи пам’ятала це все сама Любов Олександрівна? Здавалося, донька Олександра Тищинського так і зникає в спогадах, затінена Кармен і романами з Блоком.Невже бути Любою Тищинською — це більше нею не бути?

Буття п’яте: знову Чернігів

Та життя показало інакше. Бути Любою Тищинською — це знову повертатися. Хай навіть прізвище й сама ідентичність змінилися, ані сцена, ані гастролі росією, ані романи не забрали в Любові Дельмас і Любові Андрєєвої  її — Любу Тищинську. А значить і українське джерело в ній.Не буду вдаватися в подробиці пристрастей, що кипіли в житті: свій чоловік —- інші чоловіки — зради – розчарування — любовні чотирикутники.  Скажу тільки, що в момент найгострішого болю Любов Дельмас шукатиме виходу не на оперній сцені чи вулицях російських міст. Через роки вона повернеться в Чернігів.Чернігів початку ХХ ст. Ілюстрація: Чернігівський обласний історичний музей імені Василя ТарновськогоВідвідає могилу батька. Відпочине в рідному місті: серед затишних вулиць, величних Болдиних гір, квітучих садів Лісковиці. На мить вона знову стане Любою Тищинською, а Чернігів — містом її нового розквіту. Щоправда, минуле так просто не відпускає. Вертається новими листами від Блока.Писав він їх, очевидно, Любові Дельмас. Та чи знає таку Чернігів? Для нього ця рудоволоса красуня — просто Люба Тищинська.

Буття шосте: післяслово

Чернігів — це її дім. Він лікував повітрям затишних вулиць, а вона його —  голосом. Приїздила з виступами — і в цій синергії все верталося на круги своя. Чи поверталася б вона, якби втратила своє українське джерело?Там, де воно починалося, і знаходимо Любу Тищинську. Хоч і чернігівської садиби давно немає. Чи то розграбування, чи то пожежа – та вже не знайдеш стін, що пам’ятали родину з хвацьким народолюбством і гучними талантами. Немає в Україні і Любові Олександрівни. Її могила й архіви — лишилися в росії.Що ж є у нас? Насамперед відповідь у місті Чернігів. Воно було домом Тищинських, і донині пам’ятає кожну вуличку, де ходила Люба, Олександр Амфіанович, Зеліна Францівна і решта їхніх дітей. Їхній український простір нікуди не зник.Там де Болдині гори, спокійні провулки і квітучі садиби, завжди можна знайти чернігівку Любу Тищинську.