Чорний серпень: приреченість ПутінаСерпень у Росії вважається «проклятим місяцем», і на те є вагомі причини. Серпневий переворот 1991 року призвів до остаточного розпаду Радянського Союзу. Я саме приїхав працювати московським кореспондентом Тhе Есоnоmіst, коли спалахнула серпнева фінансова криза 1998 року. Росія оголосила дефолт за своїми боргами й провела девальвацію рубля. Більшість моїх колег були у відпустці. А я мав роботу.
За рік, у серпні 1999 року, влаштована в Москві змова привела Владіміра Путіна до влади. Багатостраждальний Борис Єльцин призначив людину, яка на той час була ніким у політиці, прем’єр-міністром. Загадковий терористичний напад у Дагестані того ж місяця став першим у низці інсценованих звірств, які вішали на чеченських терористів. Жорстке реагування Путіна на ці злочини перетворило його на національного героя.
У серпні 2000 року затонув атомний підводний човен «Курськ», що засвідчило кадебешні методи нового російського лідера — його бездушну некомпетентність. Серпень 2008 року відзначився війною в Грузії, довівши, що Росія може безкарно нападати на інші країни: це був фатальний урок. Подальші серпні принесли смертоносні повені й лісові пожежі, авіакатастрофи та інші лиха. Як написала 2011 року моя колега з Nеw Yоrkеr Юлія Іоффе: «Щороку в серпні росіяни чекають на історію і рідко лишаються розчарованими».
На початку серпня цього року Путін опинився перед лицем найгіршої суміші дипломатичних, економічних, фінансових, політичних і військових халеп за всі 26 років при владі. Дефіцит палива, спричинений цілеспрямованими ударами України по нафтопереробних заводах, — це не просто незручність, а інфляційний і рецесійний шок для російської економіки. Відповідно, зростає політична напруга: на тлі забезпечення поставок у Москві — місті, де відбуваються перевороти, — регіони лютують.
Зокрема, тому політична ціна війни стрімко зростає. Нормальність — заспокійливе усвідомлення того, що сьогодні буде так само, як учора і завтра, — була великим досягненням путінських років. Тепер вона зазнала краху. Українські удари по складах Wіldbеrrіеs (умовно: російський відповідник Аmаzоn, але ще важливішого значення) не лише позначилися на звичних онлайн-покупках десятків мільйонів росіян, а й знищили засоби існування електронної комерції. Порушується і робота банківської системи, яка й без того стогне під тягарем проблемних кредитів.
Усе це відбувається в той час, коли безнадійна війна Путіна вимагає дедалі більших зусиль і жертв. Ходять чутки, що влада планує конвертувати депозити у військові облігації, а також про (принаймні) часткову мобілізацію найближчими місяцями. 22 серпня в Росії відзначають День прапора — нібито національне свято. Однак через ризик ударів українських дронів публічних урочистостей не буде: ще одне приниження для Кремля.
Такий букет проблем був би серйозним випробуванням для лідерства Путіна навіть на піку його влади й популярності. Утім, для хворого, підстаркуватого лідера, чиї рідкісні й невпевнені публічні виступи дедалі частіше викликають глузування, це може бути останньою краплею. Він не лише політично й фізично виснажений. Система, якою він керує, стала настільки жорсткою, що вже не здатна витримувати навантаження. Тепер вона крихка.
За пишномовністю й театральністю російської політики сили стоять переважно страх і жадоба. Скільки можна вкрасти? Наскільки ти боїшся, що в тебе це заберуть? Що ти можеш зробити, щоб їх зупинити? Протягом чверті століття відповідь на ці три запитання була одна: тримайся якнайближче до Путіна. Він дозволяє тобі красти. Лояльність до нього дозволяє тобі це зберегти.
Зараз формується нова парадигма. Бос, здається, приречений. Ніхто не хоче йти на дно разом з ним. Питання не в тому, чи стрибати, а в тому — коли. Ми не знаємо, коли і як система Путіна розвалиться, але коли жадоба візьме гору над страхом, зміни відбудуться швидко.
Go to tyzhden.ua