Український тиждень

У липні 2026 року російська авіація скинула на Україну понад 8300 керованих авіаційних бомб (КАБ). Це найбільший місячний показник за всю велику війну, і він перевищив червневий результат у 8266 одиниць. Генеральний штаб подав цю цифру в одному ряду з майже 97 тисячами обстрілів та 7922 бойовими зіткненнями, тобто в загальному потоці статистики, де око читача швидко втомлюється від нулів. Але найперше число описує головну фізичну реальність цієї війни точніше за будь-яке інше. Понад дві з половиною сотні бомб на добу — фон, на якому відбувається все решта: від оборони Костянтинівки до дискусій про гарантії безпеки.Британський Теlеgrарh на початку червня описав цю ситуацію формулою, яку варто запам’ятати. Протягом трьох років планувальні бомби залишалися однією з найруйнівніших систем на фронті, і Україна не мала на них відповіді. Тепер відповідь принаймні заявлена, і вона має власне ім’я.

Три роки без відповіді

Керована авіаційна бомба не є винаходом цієї війни. Лазерні Раvеwаy у В’єтнамі та американські JDАМ часів Перської затоки свого часу зробили звичайні боєприпаси високоточними за допомогою інерційної навігації та супутникового наведення. Принципова новизна російського рішення полягала не в технології, а в масштабі та ціні. У 2023 році росіяни почали ставити універсальний модуль планування і корекції на старі радянські фугасні бомби серії ФАБ вагою від 250 до 3000 кілограмів і скидати їх із фронтових бомбардувальників Су-34.Наслідки цього рішення були важкими для української армії та для цивільного населення. Навесні 2024 року в Харкові бомби діставали до північних і східних районів, тоді як південь міста ще залишався поза зоною ураження. Мешканці швидко з’ясували, де приблизно проходить умовно безпечна межа, і будували довкола неї свій побут. Потім ця межа посунулася далі на південь, а тоді на околиці. Так само вона рухалася в Запоріжжі, Сумах, Слов’янську, Краматорську, Миколаєві. І хоча ці бомби не дуже точні, це компенсується руйнівною силою. ФАБ-1500 залишає вирву до шести метрів завглибшки й до 25 метрів у діаметрі, а контузію можна отримати навіть за 300 метрів від точки влучання. Наприклад, для міської забудови це означає знищений під’їзд або цілий будинок. А от для фронту — зруйнований опорний пункт разом із гарнізоном, який може коливатися від відділення до взводу.Технічна суть модуля УМПК примітивна настільки, наскільки це взагалі можливо для високоточної зброї. Складані крила, інерційний вимірювальний блок, супутникове наведення. Скидання відбувається з висоти від 6000 до 7600 метрів у російському повітряному просторі, після чого бомба планерує на відстань від 60 до 95 кілометрів. Відхилення від цілі при супутниковому та інерційному наведенні становить від 5 до 15 метрів, чого цілком достатньо для стаціонарного об’єкта.Далі почалася звична для цієї війни еволюція «виробу». На стандартний корпус УМПК росіяни почали встановлювати реактивні прискорювачі, завдяки чому за відповідної висоти скидання дальність польоту зросла майже до 150 км. Для протидії українським засобам радіоелектронної боротьби нові версії модуля отримали вісім і більше супутникових антен. Восени 2025 року реактивні КАБи вперше дістали до Миколаєва, Лозової, Полтави й Одещини. Тобто до міст, які раніше вважалися глибоким тилом відносно авіаційної загрози. За даними української розвідки, росіяни вийшли на серійне виробництво модульних засобів наведення з дальністю до 200 кілометрів, а виробничі плани Кремля на цей рік вимірюються шестизначними числами.

Арифметика КАБа

Оцінки вартості російського КАБа різняться залежно від калібру та типу модуля, але порядок величин відомий. Ще у 2024 році українські фахівці оцінювали середню ціну ФАБа з УМПК або з універсальним міжвидовим боєприпасом Д-30 у діапазоні від 30 до 50 тисяч доларів США. Пізніші оцінки для важчих і далекобійніших модифікацій сягають 100 тисяч доларів США, причому по одній цілі росіяни нерідко витрачають дві або три бомби. Український аналог модуля, який конструкторське бюро «Медоїд» випробовувало влітку 2025 року, коштував 1,2 мільйона гривень, тобто близько 25 тисяч доларів, за комплект під 500-кілограмову бомбу. Це той самий ціновий діапазон, оскільки конструктивно йдеться про такий самий алюмінієвий корпус, крила з пружинним розкриттям, інерційний блок, кермові сервоприводи та супутникову антену. Тобто про виріб на рівні технологічності побутової електроніки із західними цивільними компонентами всередині.Друга частина рівняння виглядає інакше. Ракета РАС-3 МSЕ обходиться американській армії приблизно від 4,2 до 5 мільйонів доларів США за одиницю, а в експортних контрактах разом із логістичним пакетом ціна сягає 6–7 мільйонів доларів США. Вартість ракет для NАSАМS перебуває у діапазоні від 900 тисяч до 1,1 мільйона доларів США, приблизно стільки ж коштує ракета до ІRІS-Т. Навесні 2026 року армія США почала шукати підрядників, здатних зробити перехоплювач для Раtrіоt дешевшим за мільйон доларів США, і зробила це саме тому, що чинне співвідношення вартостей визнали неприйнятним навіть для американського бюджету.Тепер підставте липневі цифри. Понад 8300 бомб за місяць коштували Росії щонайменше кількасот мільйонів доларів, що для країни з її нинішнім військовим бюджетом є цілком витримуваною сумою. Спроба перехопити бодай десяту частину цього потоку ракетами класу АМRААМ обійшлася б приблизно в ті самі гроші. А робота по таких цілях засобами Раtrіоt коштувала б у рази більше за саму атаку. Жодна економіка, включно з американською, не витримає подібного обміну на дистанції в роки. Саме тут, а не в кілометрах дальності, і лежить справжня перевага цієї зброї.

Чому їх майже неможливо збивати?

Юрій Ігнат, який є голосом українських військово-повітряних сил, сформулював проблему з рідкісною для офіційних коментарів прямотою, сказавши: у світі немає стільки ракет, щоб працювати по цих бомбах. Основне, що можна зробити в протидії керованим авіабомбам, за його словами, — це відганяти подалі носія.Той самий висновок незалежно від українських військових робить і Джастін Бронк із Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень. Росія має більшу здатність виробляти комплекти планування для старих бомб серії ФАБ, ніж Україна — поповнювати боєкомплект своїх зенітних ракетних систем, тому пряме збиття не є стійкою стратегією. Це не песимістична аналітика, а арифметика, яку неможливо обійти закупівлями.Це не означає, що збивати не вдається взагалі. У лютому 2025 року під Запоріжжям бомбу дістали, ймовірно, зі старої радянської ЗУ-23-2, поєднаної зі станцією виявлення та наведення, а за три осінні місяці того ж року зенітні ракетні війська знищили близько сотні авіабомб. Разом із НАТО в межах JАТЕС відпрацьовують рішення, що поєднують радар, алгоритми розпізнавання та дрон-перехоплювач. В Україні також тестували німецький Тytаn і французьку концепцію «дронової стіни». Дешевий перехоплювач є єдиним напрямком, здатним колись вирівняти те співвідношення вартостей, але поки що жодне з цих рішень не працює в потрібному масштабі.

Союзницькі бомби на українських крилах

Симетричну відповідь Україна намагалася будувати із самого початку, спираючись на партнерські поставки. У Повітряних силах з’явилися американські JDАМ-ЕR, адаптовані під МіГ-29 і Су-27, французькі ААSМ Наmmеr з дальністю близько 70 кілометрів та відхиленням близько десяти метрів, малогабаритні GВU-39 вагою 110 кілограмів із відхиленням в один метр. У травні 2026 року США погодили потенційний продаж Україні понад півтори тисячі комплектів JDАМ-ЕR на суму до 373,6 мільйона доларів США. Проблема в тому, що західна бомба на українському літаку працює гірше, ніж вона ж, але на американському.Росіяни скидають свої КАБи з великої висоти в захищеному просторі, тоді як українська авіація через загрозу російської ППО та винищувачів змушена працювати на гранично малих висотах із режимом калібрування, коли літак перед пуском задирає ніс і набирає висоту. Через це реальна дальність JDАМ-ЕR знижується приблизно з 70 до 40 кілометрів. Додайте до цього російські перешкоди супутниковому сигналу, через які американцям довелося окремо закуповувати сенсори, здатні наводитися на джерела глушіння.Іншими словами, три роки Україна вела цю дуель союзницьким інструментом, у чужому темпі поставок і з характеристиками, урізаними вдвічі самими умовами застосування.

Вирівнювач

18 травня 2026 року міністр оборони Михайло Федоров повідомив про створення першої української керованої авіаційної бомби. Розробку здійснювала компанія DG Іndustry — учасник кластера Вrаvе1, який підтримав проєкт грантом іще на ранній стадії. Робота тривала 17 місяців. Назву обрали промовисту. Відомі характеристики «Вирівнювача» такі: бойова частина важить 250 кілограмів. Конструкція заявлена як власна, а не скопійована з радянських чи західних зразків, хоча досвід застосування іноземних аналогів, зокрема російських, під час розробки аналізували. Бомба сумісна з Су-27, Су-24 та МіГ-29, а також адаптована під західні платформи, включно з F-16 і Міrаgе, але для цього потрібна окрема сертифікація. Заявлена дальність сягає 140 кілометрів, хоча цю цифру слід читати з тим самим застереженням, що і в випадку JDАМ-ЕR, бо вона досяжна лише при скиданні з великої висоти.Найважливіша характеристика, знову ж таки, економічна. За словами виробника, вартість виробу приблизно втричі нижча, ніж у JDАМ-ЕR, що дозволяє забезпечити Сили оборони більшою кількістю боєприпасів. Якщо перекласти це у гроші, картина стає наочною. У травневій американській угоді понад півтори тисячі комплектів JDАМ-ЕR оцінені сумою до 373,6 мільйона доларів США, тобто орієнтовно чверть мільйона за комплект разом із супутнім пакетом послуг. Заявлена втричі нижча ціна ставить «Вирівнювач» у діапазон кількох десятків тисяч доларів, тобто приблизно туди ж, де перебуває російський УМПК. Уперше за війну Україна виходить у ту саму цінову категорію, у якій веде свою повітряну кампанію противник. У червні на виставці Еurоsаtоry в Парижі представники компанії повідомили, що виріб уже перебуває в серійному виробництві, перші партії передані військовим і застосовані в бою.

Межі симетрії

Кір Джайлз із Сhаthаm Ноusе каже, що протягом тривалого часу практичного захисту від російських планувальних бомб майже не існувало, і це суттєво додало українських втрат на лінії фронту. Тепер, коли Україна створює порівнянні спроможності, це потенційно може пришвидшити темп витіснення російських військ. Також Джайлз додає значно цікавішу тезу, згідно з якою Україна фактично робить самостійно те, чого їй не хотіли давати робити у Вашингтоні, будуючи ударні спроможності, яких партнери не бажали ані постачати, ані санкціонувати.Крістоф Бергс із RUSІ пояснює тактичну нішу цієї зброї. Практично будь-які передові артилерійські позиції українців перебувають під загрозою знищення, а невеликі FРV-квадрокоптери та тактичні дрони хоч і уражають цілі, та не мають вибухової потужності бомби у 250 чи 500 кілограмів. Українська бомба, за його словами, додає інструмент для ураження укріплених районів, оборонних позицій і командних пунктів там, де потрібна велика фугасна дія.І нарешті головне обмеження, яке жодна вдала конструкція не зніме. Роберт Толласт із того ж RUSІ формулює його без прикрас, зауважуючи, що фундаментальна проблема українських Повітряних сил полягає в тому, що вони не надто великі.Українські літаки змушені закидати бомби здалеку, аби триматися подалі від російської авіації з її далекобійними ракетами «повітря-повітря». Кількість ударів залежить не від наявності боєприпасу, а від кількості справних носіїв, підготовлених пілотів і техніків.

Де насправді вирішується питання КАБів?

Формула Ігната про відганяння носія має цілком конкретне втілення, і воно не має стосунку до українських бомб. Протягом 2026 року Сили оборони системно працюють по аеродромах базування та по складах самих боєприпасів. У ніч на 5 липня удар по аеродрому «Борисоглєбськ» у Воронезькій області уразив склад із керованими авіабомбами та навчально-бойовий літак. Через три доби повторний удар знищив там резервуарний парк паливно-мастильних матеріалів, побудований ще взимку 2023 року, що зафіксували супутникові знімки. На цьому аеродромі базуються підрозділи 105-ї змішаної авіаційної дивізії з літаками Су-34, Су-35 та Су-30СМ, тобто саме ті носії, які щодня скидають КАБи на Харківщину й Донеччину.Ще показовішими є підсумки сорокаденної операції СБУ, оприлюднені на початку серпня. Удари наносилися по аеродромах «Саки», «Гвардійське», «Бельбек», «Багерове», «Енгельс» і «Ханська», а також по Євпаторійському авіаційному заводу.Уражено:

стратегічний бомбардувальник Ту-95МС,два винищувачі Су-35,два навчально-бойові Л-39,ангари з Су-24, Су-30 і Су-30СМ,аеродромну паливну інфраструктуру.

Це і є реальна протидія планувальним бомбам у нинішніх умовах, бо вона працює на тому боці рівняння, де вартість не є безнадійною. Знищений на землі носій коштує десятки мільйонів доларів і не відновлюється кількома тижнями виробництва, тоді як кожна спроба збивати самі бомби ракетами лишається свідомо збитковою. Симетрична логіка діє і в український бік. «Вирівнювач» не змінить арифметики, і жодна українська бомба найближчим часом не відповість на вісім тисяч російських на місяць, бо ці величини мають різну природу. Російські КАБи є засобом масованого вогневого ураження, тоді як українські керовані бомби залишаються точковим інструментом для цілей, яких не бере ані артилерія, ані дрон. Кількість українських авіаударів визначається не наявністю боєприпасу, а числом справних носіїв, підготовлених екіпажів і темпом сертифікації нової бомби під F-16 та Міrаgе, яка досі не завершена.Тому практичний порядок денний виглядає доволі вузько. Сертифікація виробу під західні платформи, поповнення парку носіїв, засоби раннього виявлення пусків для прифронтових громад і подальше нарощування ударів по аеродромах та складах КАБів. Усе решта — питання промислового темпу, а не технологічного прориву. Власна бомба важлива саме тим, що виводить один критичний клас озброєння з-під логіки очікування, у якій країна перебувала три роки, коли інтенсивність ударів визначалася політичним календарем союзників, а не потребами фронту.Масова поява «Вирівнювача» на фронті разом з анонсованою українською балістикою дозволить кардинально змінити ситуацію на полі бою на користь української сторони. Вона анонсована вже на цю осінь та остаточно зніме питання, чи є Україні чим відповісти, і зведеться до єдиного: «Скількох ударів та з якою інтенсивністю ми здатні завдавати щомісяця, аби примусити Росію до миру напередодні важкої зими 2026–2027?».