Український тиждень

«Вооk саnnоt bе kіllеd by fіrе…/ Книги не можна знищити вогнем» — це початок однієї з найвідоміших цитат американського президента Франкліна Делано Рузвельта, яка згодом стала основою одного з найвпізнаваніших плакатів Другої світової війни – «Книги — це зброя на війні ідей». Повністю цитата з його звернення до Асоціації книгопродавців Америки 1942 року звучить так:
«Книги не можна знищити вогнем. Люди вмирають, але книги ніколи не вмирають. Жодна людина і жодна сила не можуть знищити пам’ять… Ми знаємо, що в цій війні книги — це зброя. І частина вашого покликання полягає в тому, щоб завжди перетворювати їх на зброю заради свободи людини».
До цих думок Рузвельта я повертаюся останні кілька днів, відколи перечитую книгу Ендрю Петтіґрі «Книга на війні», власне там я вперше й побачила вже згаданий плакат. Автор зібрав у своїй розвідці майже все, що стосується книг і війни, і для мене зараз це водночас і болюче, і корисне читання. Болюче, бо за останні два тижні, здається, майже не залишилося українських видавництв, які б не постраждали від російських атак.
Близько 10 мільйонів книг втрачено лише за останні тижні. Однак якщо враховувати всі знищені бібліотеки та попередні обстріли, то цифра буле значно вищою. Як для людини, яка вболіває за видавничу галузь і за те, щоб українці більше читали, для мене це дуже сумні новини. Водночас книга Петтіґрі корисна тим, що, детально описуючи нищення книг під час попередніх воєн, показує: методи Росії у цій війні не нові. Але світло в кінці тунелю все одно є.
Так, сотні мільйонів книг було втрачено під час Другої світової війни. Як під час авіанальотів на міста, так і через мародерство (зокрема й державних масштабів), навмисне спалення певної літератури (до якого вдавалися не лише нацисти), але й через втрати особистих колекцій. Під час «Бліцу» німці майже знищили британську видавничу галузь, яка базувалася в районі Патерностер-Роу у Лондоні. 29 грудня 1940 року, як пише Петтіґрі, після атаки бомбардувальників зайнялися всі 17 видавництв і склад гуртової книгарні Sіmрkіn&Маrshаll. Згоріло понад 6 мільйонів книг. Видавництво Аllеn&Unwіn через одну бомбу втратило ще майже півтора мільйона книг. Більшість книг неможливо було надрукувати наново, але, незважаючи на все це, британські видавці не просто вижили, а до кінця війни більшість великих видавництв почувалися краще, ніж на початку.

Водночас автор книги багато уваги приділяє нищенню книгозбірень — як державних, так і приватних. І тут пригадується, як російська ракета влучила у будівлю Херсонської обласної бібліотеки ім. Гончара, знищивши один із поверхів книгозбірні. Це не єдина українська бібліотека, що постраждала від російського удару (за даними Міністерства культури, росіяни знищили 228 бібліотек, а пошкодили — 678), але мабуть серед обласних установ — перша. Під час Другої світової лише італійські бібліотекарі скрупульозно поставилися до збереження власних книжкових артефактів, завдяки чому Італія втратила лише близько двох мільйонів книг, що «дивовижно мало» у порівнянні з іншими країнами, пише Петтіґрі. Так, британці були менш «уважними» чи не могли створити такого комплексного плану евакуації, як італійці, і поплатилися за це. Лише під час одного німецького удару по Британському Музею 10 травня 1941 року згоріло понад 200 тисяч цінних книг, а під час авіанальоту на Ексетер у 1942 році була повністю знищена міська бібліотека із понад мільйоном томів, зокрема і дуже цінними архівами.
Читаючи про ці злочини, я сприймала текст як страшне попередження, — озвірілий ворог може вдатися до ще страшніших злочинів супроти нашої культури, але чи готові ми? Чи вдалося заховати найцінніші томи? Адже як пояснює автор, книги ми сприймаємо менш цінними за витвори мистецтва, а отже менше бережемо, тому так багато з них нищаться під час воєнних конфліктів. Водночас найцінніше, що є в книгах — не у їхній фізичній сутності, а в тому, що вони передають читачам, — знання, цінності та памʼять.