Український тиждень

Сертифікація роутерів, блокування маркетплейсів для користувачів VРN, обов’язковий національний месенджер. Усі ці кроки є елементами архітектури російського інтернету, який технічно ніби дозволяє вийти в мережу, але фактично не пускає за межі контрольованого державою інформаційного простору.Росія обмежує доступ до незалежної інформації вже багато років, тим самим забезпечуючи власній пропаганді безальтернативний доступ до росіян. Спочатку зусилля російської влади концентрувалися на блокуванні окремих сайтів, забороні іноземних соцмереж, тиску на незалежні медіа та переслідуваннях журналістів. Проте у 2026 році Кремль зробив наступний крок: узявся не лише видаляти небажаний контент, а й перебудовувати саму цифрову інфраструктуру так, аби доступ до альтернативних джерел інформації ставав технічно дедалі складнішим, дорожчим або взагалі неможливим. Ще на початку війни Росія намагалась створити альтернативу найбільший електронній енциклопедії «Вікіпедія». У 2026 році влада країни-загарбника технічно ускладнює доступ до цього та багатьох інших проєктів, які можуть здолати її монопольне право на правду.Читайте також: Невільна енциклопедія, або Чим закінчиться війна Кремля проти «Вікіпедії» Нові правила охоплюють майже всі елементи цифрового середовища. Це контроль над мережевим обладнанням, заборона іноземних сервісів авторизації, просування обов’язкових державних платформ. Якщо раніше держава-терорист переважно фільтрувала інформацію й обмежувала доступ до окремих ресурсів, то тепер будує замкнений цифровий простір, у якому вибір джерел інформації дедалі більше визначає не користувач, а держава. В цьому закритому цифровому середовищі російській владі простіше контролювати інформацію та наративи, якими вона «годує» свій покірний народ.Інформаційно-технологічна ізоляція Росії поступово перетворюється на технічну реальність. Суверенний — це вже окрема цифрова екосистема зі своїми правилами, сервісами та інфраструктурою. Що повнішою стає ця система, то легше державі не лише блокувати небажану інформацію, а й визначати, що саме побачить, прочитає і обговорюватиме російський користувач.

Роутер як об’єкт державного контролю

У перші роки війни Росія намагалась обмежити доступ до інформації. Тепер російська влада хоче, по-перше, унеможливити цей доступ для технічно підкованих фахівців, а по-друге — ідентифікувати тих, кому вдається незаконно виходити за її цифрові кордони. Протягом останнього року Росія послідовно розширює технічні можливості для ідентифікації користувачів та їхнього обладнання для доступу в інтернет.Навесні 2025 року Роскомнадзор зобов’язав провайдерів домашнього інтернету надавати інформацію, яка дозволяла б ідентифікувати засоби зв’язку та користувацьке обладнання інтернет-доступу. Телеком-регулятор озвучив вимогу передавати йому тип обладнання, ІР-адресу, номер вузла технічних засобів протидії загрозам (ТСПУ), через який проходить трафік, а також геолокацію. Вимога стосується будь-яких пристроїв, що забезпечують доступ до інтернету, — від домашніх роутерів до смартфонів. На практиці це означає, що Роскомнадзор отримує технічну основу не лише для масового моніторингу активності росіян, але й для точкового блокування VРN-сервісів та ідентифікації конкретних користувачів.Читайте також: Роскомнадзор проти Цукерберга. Москва починає та програє Паралельно Кремль посилює контроль над самим мережевим обладнанням, розширюючи вимоги до сертифікації пристроїв, що підключаються до мереж зв’язку. Це дає державі додаткові можливості контролювати інфраструктуру ще до того, як обладнання потрапляє до користувачів. Розмір штрафу сягає мільйона рублів, а в разі повторного порушення оператор може втратити ліцензію.Ці два рішення означають зміну російської моделі цифрового контролю. Якщо система контролю та аналізу трафіку СОРМ, запроваджена понад 30 років тому, була орієнтована насамперед на перехоплення трафіку в мережах операторів, то нові правила додають ще один рівень: ідентифікацію та контроль кінцевих пристроїв. Завдяки цьому держава може знати, не лише що передається мережею, але й хто отримав доступ до цієї інформації. Поєднання цих двох рівнів — контролю трафіку та контролю обладнання — формує нову архітектуру цифрового нагляду, у якій анонімний доступ до інтернету стає практично неможливим.

Вхід лише для своїх

Росія послідовно замінює глобальні цифрові платформи власними аналогами, інтегруючи їх у державні сервіси та повсякденне життя. 9 червня 2026 року Госдума ухвалила статтю 13.55 кодексу про адміністративні правопорушення. Вона забороняє власникам сайтів використовувати для авторизації користувачів іноземні сервіси, зокрема Gооglе, Аррlе ІD чи Оutlооk. Натомість сайти мають перейти на російські способи входу: за номером телефону, через «Госуслуги», єдину біометричну систему чи російські сервіси авторизації.На позір ідеться про технічні зміни, однак насправді цим рішенням Росія поступово позбавляє своїх громадян можливості користуватися глобальною цифровою інфраструктурою, замінюючи її системами, які контролює держава. Це означає, що ідентифікація користувачів, їхні персональні дані та доступ до цифрових сервісів дедалі більше концентруються всередині російської юрисдикції.Схожа логіка застосовується і до VРN. Офіційно влада не забороняє їх використання, однак у березні 2026 року мінцифри рекомендувало найбільшим російським цифровим платформам — серед них «Яндекс», VК, Оzоn, Wіldbеrrіеs та «Авіто» — обмежити доступ користувачам з увімкненими VРN. Компаніям пояснили, що інакше вони можуть втратити статус ресурсів, доступ до яких держава гарантує навіть під час обмежень мобільного інтернету. Таким чином держава вже не покладається лише на блокування трафіку силами операторів зв’язку. Вона змушує самі цифрові платформи ставати частиною системи контролю, перекладаючи на бізнес функцію обмеження доступу до небажаних технологій.Цікаво, що після того, як Оzоn і Wіldbеrrіеs почали обмежувати роботу застосунків для користувачів VРN, компанії зіткнулися зі скаргами та падінням трафіку. Згодом частину обмежень було пом’якшено або скасовано — таким чином бізнес відреагував на вплив цих заходів на відвідуваність і продажі.

Державний МАХ

Обмеження доступу до іноземних сервісів — лише перший крок у посиленні цифрових обмежень. Далі влада Росії стала активно просувати їхні російські замінники, намагаючись зробити глобальні цифрові платформи менш доступними, а користування вітчизняними — фактично безальтернативним.Найяскравіший приклад — державний месенджер МАХ. Починаючи з 1 вересня 2025 року МАХ входить до переліку застосунків, які обов’язково попередньо встановлюють на всі смартфони й планшети, що продаються в Росії. Але водночас держава примусово стала переводити на МАХ чиновників, вчителів та навіть будинкові чати. Спочатку влада заборонила використовувати іноземні месенджери для службового спілкування в державних органах і держкомпаніях, згодом перевела на МАХ офіційне спілкування в комунальній сфері, а з вересня 2026 року через нього можна буде вести й офіційне листування між роботодавцем і працівником.Фактично окремі структури самі обирають використання МАХ у своїх внутрішніх регламентах. Із цього моменту цей інструмент стає обов’язковим, і у росіян просто немає можливості відмовитись від користування ним, адже тоді людина не зможе зв’язатися з певним органом державної влади. Таким чином влада Росії використовує риторику про нібито «добровільний» перехід, перекладаючи реальний примус на рівні конкретних структур.За такою самою логікою просувається й RuStоrе — російський магазин застосунків, який дедалі активніше інтегрують із державними сервісами та банківськими застосунками. Мета полягає не так у прямій забороні Gооglе Рlаy чи Арр Stоrе, як у створенні умов, за яких російські альтернативи стають стандартом за замовчуванням.Такий підхід принципово відрізняється від звичайного блокування сервісів. Якщо блокування лише обмежує доступ до окремої платформи, то створення власної цифрової екосистеми робить державу посередником майже в кожній цифровій взаємодії громадянина — від встановлення застосунка до службового листування. Це суттєво розширює можливості контролю над інформаційним простором і створює сприятливі умови для домінування державних наративів.

Телеграм по краплині

Така сама тактика застосовується й щодо телеграму. Замість одномоментного блокування Кремль обрав поступове витіснення сервісу — так само, як раніше це відбувалося з YоuТubе. Довгий час YоuТubе залишався практично недоторканним через те, що був майданчиком російської пропаганди. Проте російська влада сповільнила і його, фактично унеможлививши перегляд відео на цій платформі.Стосовно телеграму, зв’язки якого із владою країни-терориста викликають запитання й до сьогодні, тактика росіян була схожою. Спочатку Роскомнадзор обмежив голосові дзвінки в телеграмі та WhаtsАрр, пояснюючи це боротьбою з телефонним шахрайством. Потім з’явилися регіональні обмеження, а згодом — сповільнення роботи окремих функцій. У лютому 2026 року регулятор офіційно підтвердив сповільнення телеграму по всій країні, тоді як російські депутати вже відкрито обговорювали можливість його повного блокування.Читайте також: Телеграма з Луб’янки. Чому зв’язок Теlеgrаm з російською владою – не конспірологічний міф Формальними підставами атаки на телеграм залишаються давні претензії влади: відмова телеграму передати ФСБ ключі шифрування, локалізувати дані користувачів і створити повноцінну юридичну присутність у Росії. І це навіть попри те, що російські журналісти неодноразово дослідили зв’язки популярного інструменту зі спецслужбами. Водночас послідовність рішень свідчить, що йдеться не лише про виконання регуляторних вимог. Поступове обмеження можливостей телеграму збігається з активним просуванням державного месенджера МАХ, який Кремль прагне зробити основним каналом офіційної цифрової комунікації.Тиск на телеграм не обмежився технічними обмеженнями. У липні 2026 року російська влада порушила проти засновника месенджера Павла Дурова кримінальну справу за звинуваченням у «сприянні терористичній діяльності», а згодом Росфінмоніторинг вніс його до переліку «терористів і екстремістів». Формально це рішення стосувалося самого Дурова, однак воно стало ще одним інструментом тиску на платформу, яка залишається одним із небагатьох великих глобальних сервісів, що не інтегрувався в російську систему цифрового контролю.

Штрафи за наміри

22 липня 2025 року Госдума ухвалила поправки до кримінального кодексу, які вводять відповідальність за умисний пошук в інтернеті свідомо екстремістських матеріалів і доступ до них, зокрема з використанням засобів обходу блокувань. Закон набув чинності 1 вересня 2025 року. Штраф для фізичних осіб — від 3 до 5 тисяч рублів. Автори норми наполягали, що йдеться не про масове покарання рядових користувачів, а про адресну роботу проти тих, хто цілеспрямовано поширює протиправний контент.Але юридична конструкція лишає широкий простір для тлумачення, і фахівці говорили про це відразу після прийняття закону. До прикладу, доволі важко довести умисність одного пошукового запиту на відміну від випадкового переходу за посиланням. Також незрозуміла межа між «систематичним» пошуком і одноразовим випадком.Побоювання виявилися небезпідставними. Уже восени 2025 року в Росії відкрили першу адміністративну справу за новою статтею. Її фігурантом став 20-річний Сєргєй Глухіх зі Свердловської області, якого звинуватили в умисному пошуку «екстремістських матеріалів» в інтернеті. За версією слідства, він переглядав інформацію про підрозділи, визнані в Росії «екстремістськими», а інтернет-провайдер передав ці дані ФСБ. Сам Глухіх заперечував умисел, а його адвокат наголошував, що йшлося про звичайний перегляд інформації без наміру порушити закон. Попри це, у грудні 2025 року суд оштрафував Глухіх на 3 тисячі рублів. Ця справа стала першим відомим випадком застосування закону й підтвердила головні побоювання критиків: покарання може наставати не лише за поширення заборонених матеріалів, а й за сам факт пошуку інформації в інтернеті.

Як пов’язані цифрова ізоляція та російська пропаганда

Кожен із цих кроків російської влади по цифровій ізоляції росіян окремо виглядає як спроби боротьби з шахрайством чи технічного регулювання ринку зв’язку. У сукупності ж вони не лише обмежують доступність альтернативного контенту (це завдання було вирішене декілька років тому). Ці кроки змінюють середовище та позбавляють користувачів можливості отримати інформацію анонімно.Покарання за споживання контенту — це дії, до яких часто вдається інший диктатор, самопроголошений президент Білорусі Аляксандр Лукашенка. В Білорусі адміністративну й кримінальну відповідальність можуть спричинити підписка на «екстремістські» ресурси, уподобання, репости, коментарі, а в окремих випадках — навіть зберігання чи перегляд таких матеріалівРосія рухається в тому самому напрямку. Прив’язка авторизації до російського номера телефону, «Госуслуг» чи біометрії ліквідує залишки анонімності, які раніше дозволяли заходити на закордонні сервіси без повної ідентифікації особи. Ідентифікація роутерів і пристроїв дає змогу застосовувати санкції не до трафіку загалом, а до конкретної людини й конкретного пристрою. Штраф за пошук перетворює саму допитливість на юридичний ризик і привчає до самоцензури ще до того, як людина взагалі щось побачила в інтернеті.Пропаганда рідко перемагає переконливістю аргументів. Вона перемагає тоді, коли залишається найдешевшим і найбезпечнішим джерелом інформації з доступних.Блокування телеграму, обмеження VРN на маркетплейсах і в банках, примусове заміщення іноземних месенджерів вітчизняним МАХ, штрафи за пошук — усе це ускладнює вихід за межі державного інформаційного контуру.Переважна більшість людей не ухвалює свідомого рішення довіряти державним медіа через силу їхніх наративів. Вони просто залишаються в середовищі, де альтернатива стає дедалі дорожчою й ризикованішою, аж поки перестає бути доступною. В цьому й полягає мета проєкту «суверенного рунету»: не тотальна відсутність технічної можливості дізнатися правду, а такий розподіл витрат і ризиків, за якого державна версія подій завжди залишається найдешевшим і найбезпечнішим варіантом за замовчуванням.