Український тиждень

На початку серпня 2026 року на нараді з послами Володимир Зеленський доручив українським дипломатам активізувати діалог з Китаєм, аби «не допустити повної підтримки Росії з боку Пекіна». І хоча такі заклики не нові — загальна лінія підтримання діалогу з КНР, аби не дати їй остаточно стати на бік РФ, прослідковується з початку повномасштабного вторгнення, — варто визнати, що це доручення виглядає нездійсненним. І не тому, що українські дипломати недостатньо компетентні, а тому, що це завдання є малореалістичним з огляду на реальне співвідношення сил та інтересів у трикутнику РФ — КНР — Україна.

Чому Росія потрібна Китаю, а Україна її не замінить

Аби зрозуміти межі можливостей української дипломатії щодо КНР, варто відповісти на просте запитання: а що конкретно Пекін отримує від Москви такого, чого не може отримати віл України?Відповідь — величезний ринок збуту, дешева сировина та військовий досвід у масштабах, з якими Україна ніколи не зможе зрівнятися. А також потужний союзник у своїй авторитарній антизахідній коаліції, яким Україна стати не зможе.У 2025 році двосторонній товарообіг Китаю з Росією становив близько 234 мільярдів доларів США. І хоча ця сума зменшилася вперше за останні 5 років, вона все одно вражає, особливо на контрасті зі в 11 разів меншим товарообігом Китаю з Україною, який того ж року склав 21 мільярд доларів США. Росія на 7 місці в топі найбільших торгівельних партнерів КНР, України ж немає навіть у двадцятці. Наприклад, у 2021 році лише 9 % з нових легкових автомобілів, куплених росіянами, були китайського виробництва. А в 2024 році, після масового виходу західних та японських виробників з російського ринку внаслідок повномасштабного вторгнення, цей показник сягнув 60 %. Тобто втрата України як ринку для Китаю була б майже невідчутна, тоді як втрата російського ринку стала б дуже болючою. Це означало б зникнення величезного 140-мільйонного ринку, який Пекін роками систематично перебудовував під себе, замінюючи асортимент західних товарів власними.Окрім важливості для КНР Росії як ринку збуту, Москва важить для Пекіну як постачальник дешевої сировини, критично важливої для розвитку китайської промисловості.Оскільки через санкції Росія змушена продавати нафту за значно нижчою ціною, вона користується у Китаї попитом, як ніколи раніше. У 2025 році Росія експортувала 238 мільйонів тонн нафти, і близько 80 % цього обсягу припало на двох покупців — Китай та Індію.Тільки за перші п’ять місяців 2026-го Китай закупив у Росії 49 мільйонів тонн нафти на 26,58 мільярда доларів США. Загалом Росія забезпечує приблизно 20 % імпорту сирої нафти до Китаю, що робить її найбільшим окремим постачальником цієї сировини до КНР.До нафти додаються вугілля та газ. Росія залишається другим за величиною постачальником вугілля до Китаю з часткою близько 18,6 % усього китайського імпорту цього товару, поступаючись лише Індонезії (42,2 %). А щодо окремого сорту вугілля — антрациту, — то Росія взагалі забезпечує майже 100 % китайського імпорту, тобто є фактичним монополістом. Трубопровідний газ — чи не найпереконливіший доказ незамінності РФ для КНР у сфері постачання сировини.Газогін «Сила Сибіру» у 2025 році перевищив проєктну потужність 38 мільярдів кубометрів на рік, досягнувши 38,8 мільярда. А лише за січень-липень 2025 року Росія експортувала до Китаю трубопровідного газу на 5,69 мільярда доларів США — на 21,3 % більше, ніж роком раніше.Зі зрідженим природним газом (ЗПГ) ситуація не менш промовиста. Попри західні санкції, постачання ЗПГ у 2025 році не зменшилося, а зросло на 18,3 %. В окремі місяці зростання відбувалося стрімко: у вересні 2025 року Росія збільшила постачання на 73 %, до рекордних 1,299 мільйона тонн. Донедавна РФ була лише третім за величиною постачальником ЗПГ до КНР після Австралії та Катару, але останнім часом це почало мінятися. Пекін уже будує другий спеціальний термінал у Лонгкоу для прийому ЗПГ, який дасть Китаю змогу збільшити імпорт російського ЗПГ удвічі. У 2025 році РФ випередила Туркменістан та Австралію й вийшла на перше місце серед постачальників зрідженого і природного газу до Китаю. Тобто Росія — найбільше зовнішнє джерело газу для КНР.Третя причина важливості РФ для КНР: те, чого не можна купити за жодні гроші — актуальний бойовий досвід. За даними Тhе Есоnоmіst, з 2024 року китайські військові проходять підготовку на полігоні під Волгоградом, де також готуються російські підрозділи, які воюють в Україні.Для країни, яка не брала участі у великих війнах з 1979 року і водночас відкрито готується до можливого силового розв’язання проблеми приєднання Тайваню, живий досвід сучасної високотехнологічної війни з масовим застосуванням БПЛА й високоточної зброї та випробуваними сценаріями протидії західним системам ППО — справді неоціненний. І жоден діалог з Україною не зможе його замінити.Нарешті, четверта причина важливості Росії для Китаю — її потенціал як союзника Пекіна у його протистоянні Заходу. Китай уже понад три десятиліття є впливовим гравцем на світовій арені, тож річ не у тому, що без РФ КНР є слабкою. Проте союз із Москвою, разом із її державою-сателітом Білоруссю та країнами, де Росія і досі зберігає вплив з часів СРСР, забезпечує Китаю широку і чисельну авторитарну коаліцію, здатну ефективніше протистояти Заходу. Запропонувати щось подібне Україна не може: вона не позиціонує себе центром жодного блоку держав і є демократією із переважно прозахідною орієнтацією.Тобто чотири головні речі, які Москва дає Пекіну — величезний ринок збуту, дешеву сировину, бойовий досвід і шанс посилення антизахідної коаліції, — Київ не здатний йому запропонувати (у порівнюваному масштабі чи взагалі) і жодні спроби дипломатичного зближення України з КНР цього не змінять. Ринок збуту України набагато менший за ринок Росії, попиту на заміну китайськими гравцями ніш, які покинули західні виробники, на відміну від РФ, в України немає. Профіциту енергоносіїв в України для масованого експорту їх до Китаю (тим паче за цінами, нижчими за ринкові) також немає. Пропонувати Пекіну бойовий досвід з огляду на рівень зближення Китаю та Росії на даному етапі було б суїцидальною дурістю, а стати учасницею антизахідної коаліції авторитарних держав Україна тим паче не може.

Україна в очах Китаю — придаток Заходу, а не самостійний гравець

Окрім прагматичної цінності Росії для Китаю як ринку збуту, постачальника дешевої сировини та бойового досвіду, проблемою є несприйняття Пекіном Києва як окремого, незалежного від Заходу суб’єкта, яке не вийде змінити дипломатією. Зокрема, КНР не вважає Україну самостійним гравцем, з яким варто будувати якісь окремі відносини. Для Китаю Україна — елемент ширшого протистояння із Заходом, в якому Україна перебуває радше на боці Заходу. Натомість Росія розглядається Китаєм як окремий, антизахідний полюс і союзник Пекіна у цьому протистоянні.

Діалог з Пекіном уже триває, але безрезультатно

Варто усвідомлювати, що дипломатична робота України з Китаєм ніколи не припинялася. За словами українських посадовців, питання поставок КНР Росії товарів подвійного призначення та виявлених китайських компонентів у російських ракетах і дронах регулярно порушується під час переговорів із Пекіном. Тобто діалог з Китаєм, до якого закликає Володимир Зеленський, насправді триває вже давно. Проблема не в тому, що його нема чи що він недостатньо активний, а в тому, що він не приносить результату, бо Росія надто важлива для Китаю.

Канал зв’язку має залишатися відкритим, але ілюзій плекати не варто

Таким чином, потрібно визнати, що Україна не має реальних інструментів, здатних вплинути на траєкторію китайсько-російського партнерства. Адже воно визначається не діалогом з Києвом, а інтересами КНР щодо легкого доступу до ресурсів для власного розвитку, глобальним протистоянням Пекіну із Заходом і планами Китаю щодо Тайваню, у кожному з яких Росія відіграє провідну роль. Це не означає, що плани з активізації дипломатичної роботи України щодо КНР безглузді. Просто все, на що може розраховувати Україна, — це підтримка цього діалогу. Ніяких ілюзій щодо реального відвернення Китаю від Росії за допомогою нього плекати не варто.