Чому синьо-жовті кашкети були на труні у Андрія Мельника та Євгена КоновальцяУ Києві на Національному військовому меморіальному кладовищі відбулось урочисте перепоховання полковників Армії Української Народної Республіки, видатних політичних діячів, лідерів ОУН Андрія Мельника і Євгена Коновальця. На урочистостях були присутні президент України Володимир Зеленський та інші очільники держави. Про ці події у відкритому доступі є чимало інформації, фото- та відеоматеріалу.Під час поховання обох українських військових діячів було дотримано традицій Армії Української Народної Республіки: на труні лежали головний убір і шабля, які фігурують на багатьох фото з цих урочистих подій.Ще під час перепідготовки до перепоховання постало питання: а яка, власне, шапка має лежати на труні у Євгена Коновальця й Андрія Мельника? Бо шапка зі шликом, або велика кудлата папаха, для формування січових стрільців, які вони очолювали, взагалі не характерна. Мазепинка теж була відкинута, бо ж січові стрільці носили кашкети, або, в урочистих випадках — так звані каски Адріана франко-бельгійського зразка. Водночас на всіх фото того часу (звісно, чорно-білих, бо інших не було) Андрій Мельник і Євген Коновалець фігурують у кашкетах. Тому спеціально для цих урочистих заходів було виготовлено два синьо-жовті кашкети.Фотографії з перепоховання Андрія Мельника з синьо-жовтим кашкетом на труні пройшли майже непоміченими. Проте головний убір цих кольорів на труні Євгена Коновальця викликав жваве обговорення серед поціновувачів української мілітарної історії. Бо з 1990-х років (і передусім завдяки саме моїм розвідкам, статтям та працям) вважається, що синьо-жовтий кашкет — це лише уніформологічна відзнака 1-го Українського козацького полку імені Богдана Хмельницького (або просто Богданівського).Читайте також: «Синодик Славних Лицарів»: як ховали та вшановували загиблих вояків Армії Української Народної Республіки Тому я хотів би розглянути це питання детальніше. Синьо-жовтий кашкет дійсно вперше з’явився у травні 1917 року у 1-му Українському полку імені Богдана Хмельницького, але з часом став приналежністю всіх військових частин Центральної Ради, а невдовзі — й Армії УНР. І широко використовувався вояками УНР аж до 1924 року.Перша публікація у газеті «Нова Рада» від 29.11.1917 про формування «Галицького куреня» у складі 1-го Українського запасного полку, старшини якого носили синьо-жовті кашкети.Формування січових стрільців Євгена Коновальця також нерозривно пов’язане з полком імені Богдана Хмельницького. Просто про цю частину історії практично ніхто не знає.Спочатку існував лише один український полк (Богданівський), представники якого носили синьо-жовті кашкети. Невдовзі з нього виділилась іще одна частина — 1-й Український запасний полк. І його старшини, а слідом за ними й патріотично налаштовані козаки, теж виготовляли собі синьо-жовті кашкети. Найздібніші юнаки з обох полків вступили до 2-ї Київської школи прапорщиків, незабаром перетвореної на 1-шу Українську школу ім. Богдана Хмельницького — і вони теж носили синьо-жовті кашкети. Достеменний факт, що саме в таких кашкетах юнаки та старшини охороняли Центральну Раду, а козаки 1-го Українського запасного полку займали різні державні інституції у Києві наприкінці жовтня 1917 року.Потім з 1-го Українського запасного полку було виділено 3-й Сердюцький полк імені гетьмана Петра Дорошенка, і він теж «успадкував» синьо-жовті кашкети. А слідом за ним — і інші частини так званої Сердюцької дивізії, до якої належали як Богданівський, так і Дорошенківський полки.Курінь січових стрільців, який спочатку офіційно називався просто «Галицький» (навіть не «Галицько-Буковинський»), почав створюватись у 1-му Українському запасному полку, а невдовзі вийшов з його складу та перебував у 3-му Сердюцькому ім. Гетьмана Петра Дорошенка полку.29 листопада 1917 року (за старим стилем) провідний український часопис того часу «Нова Рада» повідомляв про формування січових стрільців: «Галицький курінь. При першому запасному українському сердюцькому полкові організувався курінь з галичан, буковинців і угорських українців. Незабаром цей курінь буде присягати на вірність Українській Народній Республіці».Ще за кілька днів була опублікована ось яка інформація: «При Сердюцькому Дорошенківському полку наказано сформувати “Галицький Січовий Курінь” із полонених військових та біженців галичан-українців. Офіцерами цього куріня можуть бути тільки українці-галичане, командіром же куріня призначено українця не з числа полонених, члена Всеукр. Ради В. Депут. Поручика Грицька Лисенка».
Чи могли носити синьо-жовті кашкети окремі старшини січових стрільців?
Звісно, бо, по-перше, синьо-жовті кашкети були неодмінною формою одягу полків, при яких вони формувались і до складу яких організаційно належали до лютого 1918 року.Андрій Мельник вірогідно у синьо-жовтому кашкеті (жовтий на старих фото завжди виглядає чорним), фото 1919 року, коли він, вочевидь, був деякий час начальником штабу Армії УНРПо-друге, це видно з фотографій того часу (бо документів з часів формування київських січових стрільців практично не збереглося, і навіть спогадів украй обмаль). Фотографії — чорно-білі. На їх дослідження, особливо в контексті кольороподілу, пішло багато десятиліть. Але всі дослідники кінець-кінцем зійшлися в одному: на старих фотографіях, що друкувалися зі скляних негативів, жовтий виходив майже чорним, блакитний — світло-сірим, синій — темно-сірим. А буває, що на фотографіях поганої якості ці кашкети виглядають просто чорними. Але в порівнянні з польовими кашкетами стає зрозумілим, що вони кольорові.На відомому портреті Андрія Мельника у головному уборі з круглою кокардою, який датується 1919 роком, — однозначно саме синьо-жовтий кашкет. На групових фотографіях деяких підрозділів січових стрільців початку 1918 року ми чітко бачимо як захисні польові (зелені), так і значно темніші — кольорові кашкети. Вочевидь, вони теж синьо-жовті.Збереглося чорно-біле фото ще одного найближчого соратника Євгена Коновальця — сотника Миколи Сціборського, яке датується 1921–1922 роками. Він був ад’ютантом 1-го Лубенського кінного полку імені Максима Залізняка. Офіційною відміною цією частини були блакитно-жовті кашкети з білими випушками. Однозначно, Сціборський на фото саме в такому.Сотник Микола Сціборський у блакитно-жовтому кашкеті з білими випушками свого 1-го Лубенського кінного ім. Максима Залізняка полку. Його петлиці з відзнаками сотника також були жовтого кольору (приналежність кінноти). На фото вони вийшли чорнимиОтже, військові та політичні соратники Євгена Коновальця — Андрій Мельник і Микола Сціборський — носили синьо-жовті кашкети, і в курені Січових стрільців 1918 року вони також використовувалися. Крім того, такий головний убір залюбки замовляли та носили й інші вояки Армії Української Народної Республіки — як своєрідний «бренд».Отже, синьо-жовтий кашкет — це головний убір, який може символізувати й уособлювати всю Армію Української Народної Республіки, а не лише якесь одне формування. Саме тому для урочистостей, присвячених перепохованню на батьківщині Андрія Мельника та Євгена Коновальця, й було виготовлено синьо-жовті кашкети.Січові стрільці, що охороняли Центральну Раду під час відступу з Києва у лютому 1918 року. На вояках: папахи, польові кашкети, а також кольорові, вочевидь, синьо-жовті.Нині обидва кашкети передані до Національного військово-історичного музею України й далі використовуватимуться для різних урочистих заходів, присвячених боротьбі за Державність, у 1917–1924 роках.
Go to tyzhden.ua