Український тиждень

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022 році змусило НАТО переглянути підхід до оборони східного флангу. Якщо раніше присутність союзників у країнах Балтії та Центрально-Східної Європи значною мірою виконувала функцію політичного сигналу і стримування, то тепер Альянс намагається побудувати систему, здатну вести масштабну війну з першого дня конфлікту.Йдеться вже не лише про кількість військових, які перебувають на східному фланзі. НАТО створює регіональні оборонні плани, заздалегідь визначає сили, які мають захищати конкретних союзників, розміщує техніку і боєприпаси ближче до потенційного театру бойових дій, розширює командну структуру та відпрацьовує швидке перекидання підкріплень. Водночас східний фланг дедалі більше сприймається як пов’язана система — від Арктики і Балтійського моря до Чорного моря.Це важливо ще й тому, що сама Росія не залишається статичною. Війна проти України стала для російських військових своєрідною лабораторією, де Москва змінює тактику, нарощує виробництво озброєнь і вчиться обходити ті обмеження, які виявилися на полі бою. Тому НАТО фактично перебуває у перегонах: Альянс має одночасно будувати нову систему оборони і встигати за адаптацією потенційного противника.

Війська мають бути не просто присутні — вони мають бути готові воювати

Станом на червень 2026 року НАТО має дев’ять багатонаціональних формувань Передових сухопутних сил (Fоrwаrd Lаnd Fоrсеs) у Болгарії, Естонії, Фінляндії, Угорщині, Латвії, Литві, Польщі, Румунії та Словаччині. Вони працюють разом із національними силами країн перебування та мають бути першою лінією реагування у разі кризи.Водночас НАТО не розраховує, що цих сил буде достатньо для ведення великої війни. Концепція передбачає поєднання сил, які вже перебувають на місці, із заздалегідь визначеними підкріпленнями. Йдеться також про попередньо розміщені запаси озброєння та боєприпасів, інтегровану протиповітряну і протиракетну оборону, посилене командування та управління. Саме це відрізняє нинішню модель від підходу попередніх років.Британський експерт із питань Росії, України та європейської безпеки, старший науковий співробітник Іntеrnаtіоnаl Сеntrе fоr Dеfеnсе аnd Sесurіty (ІСDS) у Таллінні та асоційований співробітник Сhаthаm Ноusе Джеймс Шерр у коментарі Тижню зазначає, що нинішню систему східного флангу варто оцінювати саме з урахуванням цієї зміни.«Дивовижна кількість людей, які мали би розуміти ситуацію краще, продовжують відтворювати сценарій Криму/Донбасу — “зелені чоловічки”, “сили без розпізнавальних знаків” — так, ніби ситуацію на сході України у 2014 році та східних союзників НАТО у 2026 році хоч якось можна порівнювати. У 2014 році Україна була країною, охопленою заворушеннями, її місцеві політичні структури, органи безпеки та правоохоронні органи були підірвані. Натомість національні системи оборони та безпеки країн Балтії є одними з найбільш згуртованих та інтегрованих у Європі. Обізнаність щодо ситуації та знання місцевого контексту перебувають на винятково високому рівні, і це включає знання про тих, хто перебуває на наших територіях і чиї лояльність і наміри викликають сумніви. Лояльність переважної більшості населення та її громадянська свідомість безсумнівна. Якщо росіяни будуть настільки нерозсудливими, щоб повторити сценарій Донбасу, вони виявлять, що “нинішня архітектура” та місцеві сили більш ніж достатні для протидії такому виклику — і це ще до прибуття будь-яких підкріплень ззовні», — зазначає він.За словами Джеймса Шерра, єдині сценарії нападу, до яких варто ставитися серйозно, — це ті, які неможливо приховати.«Росіяни будуть змушені вести навіть обмежену війну саме як війну, і підготовка до неї буде помітною. З боку НАТО спроможності національних розвідувальних систем і рівень обміну розвідувальною інформацією є значними. Готовність, розгортання та правила застосування національних резервних сил і Передових сухопутних сил (Fоrwаrd Lаnd Fоrсеs) майже гарантують, що Росія зустріне рішучий опір у разі нападу. Вже з першого дня SНАРЕ (Головне командування союзних сил у Європі) та інші командування НАТО не матимуть жодних сумнівів щодо того, що сталося», — каже він Тижню.Британський експерт також додає, що за будь-якого сценарію воєнні цілі Росії полягатимуть у тому, щоб зруйнувати згуртованість НАТО, знищити сили на безпосередньому театрі військових дій і змусити Альянс визнати поразку у найкоротші терміни. І якщо Росія не буде впевнена у досягненні цих цілей, то вона не розпочне війну.

Військова мобільність: проблема, яку не можна вирішити за кілька років

Навіть найкраще спланована система не працюватиме без можливості швидко переміщати людей, техніку, боєприпаси та паливо. Французький експерт із питань європейської оборони, оборонної промисловості та військової мобільності, колишній старший науковий співробітник Французького інституту міжнародних і стратегічних відносин (ІRІS) Максим Корде наголошує Тижню, що військова мобільність — це довгострокова політика.«Військова мобільність є політикою на 10–15 років (якщо враховувати питання інфраструктури), і навіть якщо певного важливого прогресу вже досягнуто і буде досягнуто до 2030 року, я би сказав, що попереднє розміщення європейських сил (з наступальним озброєнням, а не лише оборонним, як у випадку зі змінами у британських силах в Естонії) на східному фланзі допомогло би Європі ефективніше реагувати на короткострокову загрозу з боку Росії», — зазначає він.Водночас Джеймс Шерр застерігає від сприйняття військової мобільності лише як проблеми інфраструктури.«Військова мобільність була викликом учорашнього дня. Війна в Україні змінила спосіб ведення воєн, і ці зміни, ймовірно, набуватимуть ще більшого розмаху у майбутньому. Поширення, спроможності та, особливо, адаптивність безпілотних систем роблять видимі сили — війська чи транспорт, легко броньовані або броньовані — вразливими до виявлення та негайного знищення. Крім того, початковий період війни залишається надзвичайно важливим. Учора виклик посилювався недостатністю сил на театрі воєнних дій, часом, необхідним НАТО для ухвалення рішення щодо застосування статті 5, а також додатковим часом, потрібним для розгортання сил на сході. Сьогодні сили, що вже перебувають на місцях, мають значні спроможності, а Передові сухопутні сили, ймовірно, забезпечать вступ союзників НАТО у боротьбу вже на початку бойових дій», — каже він Тижню.Джеймс Шерр також зазначає, що, окрім трьох провідних країн у державах Балтії —  Великої Британії, Канади та Німеччини — наразі є також понад десяток держав-учасниць, включаючи данський механізований батальйон у Латвії та 500 шведських солдатів у Литві.«У випадку з Естонією британська бригада є повністю інтегрованим компонентом Сил оборони Естонії та підпорядковується командувачу естонської дивізії. Естонська аксіома звучить так: “У Брюсселі ви можете розмовляти, у Вашингтоні ви можете розмовляти. Тут ми воюємо”», — додає він.Водночас Росія теж вчиться на війні. Москва за роки війни не лише зазнала великих втрат, а й перебудувала частину своїх підходів. ІІSS зазначає, що російські сили продовжують адаптувати тактику, а Росія зберігає здатність підтримувати наступальні операції попри значні втрати.Джеймс Шерр зазначає, що НАТО наразі відбудовує свій східний фланг швидше, ніж Росія відновлює та модернізує свої військові спроможності.«Це триватиме доти, доки війна в Україні поглинатиме левову частку уваги Росії. Росія вже не досягає поставлених цілей із набору військовослужбовців для війни в Україні. Ці обставини не дозволять їй сформувати окреме угруповання для ведення війни проти НАТО. Однак ситуація може кардинально змінитися, якщо Україна зазнає поразки», — каже він Тижню.За його словами, тоді передислокація російських сил та їхнє відновлення можуть змінити динаміку на користь Росії — причому швидше, ніж багато хто зараз очікує.«Сьогодні величезна увага приділяється готовності військ, мобілізації резервних сил, їхній чисельності та спроможностям. Естонія, наприклад, поставила за мету розгорнути сили чисельністю 45 000 осіб протягом 24 годин, збільшивши їх до 200 000 протягом кількох тижнів. Раптові навчання тепер відіграють значну роль у підготовці. Передові сухопутні сили важать набагато більше, ніж кілька років тому», — каже Джеймс Шерр.Одним із головних викликів для НАТО залишається перетворення технологічних уроків на зміни у військовій доктрині та оборонному виробництві.«Усе більше стає зрозуміло, що перемога тепер залежить від здобуття та збереження асиметричної переваги у технологічно нестабільному середовищі. Більш болючим є процес узгодження змін в оборонній промисловості з трансформацією військової доктрини. Нарешті, стає загальновизнаним — дехто сприймає це з ентузіазмом, дехто неохоче, — що Україна є важливим учасником європейської безпеки, а не просто її споживачем», — додає він Тижню.