Український тиждень

1985 року Ніл Постман випустив книгу «Розважаємося до смерті», у якій писав так: «Американці більше не розмовляють один з одним, вони розважають один одного. Вони не обмінюються ідеями, а обмінюються образами. Вони сперечаються не за допомогою аргументів, а за допомогою зовнішності, знаменитостей і реклами». Нагадаю очевидне: 1985-го інтернет ще не був загальнодоступним, і соцмереж як таких не існувало, але Постман доволі точно описав нашу сучасність, при тому глобалізація відтоді так поширилася, що його думка вже не стосується тільки американців. Нескінченні розваги, цілодобовий обмін мемами-картинками, суперечки через зовнішній вигляд зірок — усе це наша рутина в інтернеті. І все це з певною умовністю можна назвати Післяписемною добою — принаймні так у 1962 році пропонував називати гіпотетичне суспільство майбутнього Маршалл Маклюен у своїй визначальний праці «Галактика Гутенберга». Що ж, вітаю — ми живемо в цьому майбутньому, у часі, коли читання книжок поступово стає втраченим мистецтвом.Звісно, коли, як учора, 28 серпня 2026 року, у Києві пролунали рекордні 13 повітряних тривог на добу, незворушно читати за таких умов можна лише або під антидепресантами, або з нездоровим пофігізмом, що, зрештою, декому вдається. Та загалом більше ідеться про те, що у світі поступово читачі книжок стають дедалі меншою соціальною групою. Адам Ґірш у статті для Тhе Аtlаntіс формулював це так: «Якщо ви прочитаєте книгу в 2025 році — бодай одну — ви належите до виду, що перебуває під загрозою зникнення. Подібно до медоносних бджіл і червоних вовків, чисельність американських читачів, Lесtоr аmеrісаnus, скорочується вже впродовж десятиліть. Найсвіжіше дослідження «Опитування щодо участі громадськості в мистецтві» за 2022 рік показало, що менше половини американців прочитали бодай одну книгу за останні 12 місяців; лише 38 % прочитали роман або оповідання. Нещодавнє дослідження, проведене Університетом Флориди й Університетським коледжем Лондона, показало, що кількість американців, які щодня читають для задоволення, з 2003 по 2023 рік щороку зменшувалася на 3 %». Гаразд, це знову про Америку, але й в Україні подібна ситуація, хоча наче напозір дещо краща. Український тиждень писав про те, що в 2022 року 65 % респондентів казали, що вони прочитали бодай одну книгу на рік, а в 2025-му 45 % опитаних агенцією Rеsеаrсh.uа українців прочитали більше трьох книг, а 15 % не прочитали жодної. І хоч директор Rеsеаrсh.uа Володимир Кутюк оптимістично заявляє, що 80 % українців залучені до практик читання, однак певен, що в реальності ситуація значно сумніша. Варто бодай подивитися на наклади наших книжок (середній — 1500-3000) і кількість населення (натепер — орієнтовно 30 млн). Якщо зважити на кількість проданих бестселерів в Україні, стає зрозуміло, що 80 % читачів — це дуже завищена кількість. Так Олеся Бойко в Читомо подавала такі цифри за 2025 рік, і серед них лише кілька видань, які продали кількістю понад 40 тисяч примірників:

Бріанна Вест «Тією горою є ви. Як перетворити самосаботаж на самовдосконалення» — 58 584;Ребекка Яррос «Оніксова буря. Емпіреї. Книга 3» — 45 тис.;Сьєрра Сімоне «Священник. Книга 1» — 44 тис.;Ліз Томфорд «Вище неба. Місто вітрів. Книга 1» — 40 тис.

Тож важко не погодитися з Майклом Себастіаном з Еsquіrе, який пише про те, що рівень грамотності зараз найвищий за всю історію людства, але при цьому грамотні майже не читають книжки, і писемність перебуває в занепаді: «Сьогодні, мабуть, ви частіше чуєте, як люди рекомендують подкасти, аніж книги. Найпопулярніші політичні коментатори — це не письменники і навіть не телезірки: вони ведуть відеоподкасти та шоу в прямому ефірі на Тwіtсh. Сучасний Томас Пейн — не письменник, а інфлюенсер». І він слушно додає: це не означає, що треба відмовлятися від подкастів, ігнорувати відео на телефоні чи видаляти всі додатки соціальних мереж (хоча трохи самообмеження нам не завадило б), та зниження рівня читання повинне турбувати нас усіх.Цікаво, що книга Ніла Постмана «Розважаємося до смерті» надзвичайно вплинула на Девіда Фостера Воллеса, який переосмислив її ідеї у своєму культовому романі «Нескінченний жарт» (1996), буквально показавши, що розваги можуть убивати. Роман Девіда Фостера Воллеса не так давно вийшов українською і став абсолютним рекордсменом «Видавництва Жупанського» під час передпродажу — розійшлася понад половина накладу (тисяча примірників), при тому що ціна за двотомник була відносно немаленька — 1400 грн. Звісно, «Нескінченний жарт» — це непросте читво, і накладів Бріанни Вест, Ребекки Яррос чи Ілларіона Павлюка у нього ніколи не буде, але і так це доволі знакова подія: можна сказати, що ця тисяча людей, спраглих прочитати Воллеса, — це умовна майже вся кількість активних українських читачів, які не тільки хочуть читати складну літературу, а і здатні підтримувати її гривнею. І цьогоріч заплановане ще одне випробування для цієї незламної тисячі: у жовтні видавництво «Богдан» обіцяє видати понадтисячосторінковий «Криптономікон» Ніла Стівенсона.Як скоро вимре читач книжок як вид — час покаже, але вже нинішня тенденція досить загрозлива. Хоча поки в сумних українських обставинах можливих відключень світла книга як об’єкт є надійнішою за гаджети, залежні від електропостачання. Тож, хай як парадоксально, війна у нас дещо віддаляє настання Післяписемної доби, хоч, зрозуміло, водночас не надто сприяє спокійному дозвіллю наодинці із книгою. І важливіше, як на мене, не забувати, що книга може бути не лише розвагою, а і роботою, адже Постман і Воллес уже переконливо показали нам, до чого може призвести нескінченне розважання без мінімальних інтелектуальних зусиль.