Український тиждень

Цього літа Росія зіткнулася з гострим дефіцитом бензину: українські удари по російських нафтопереробних заводах вивели з ладу частину потужностей, а сезонне зростання попиту посилило дефіцит. За даними Rеutеrs, наприкінці серпня російське виробництво бензину впало приблизно до 70% внутрішнього попиту: середнє виробництво становило близько 90 тисяч тонн на добу проти приблизно 115 тисяч тонн літнього попиту.
Ще у червні видання повідомляло, що Росія веде переговори з Казахстаном щодо закупівлі близько 50 тисяч тонн бензину марки АІ-92. У той час, коли російське виробництво бензину значно скоротилося, Казахстан, навпаки, мав певний надлишок пального, хоча його можливості також були обмежені плановим ремонтом Атирауського НПЗ.
Зрештою, Казахстан погодився поставити Росії близько 50 тисяч тонн бензину у липні та серпні у форматі «гуманітарної допомоги». Джерела Rеutеrs зазначали, що бензин АІ-92 та АІ-95 могли постачати Павлодарський НПЗ і завод «Конденсат». Водночас казахстанське Міністерство енергетики заявляло, що не отримувало офіційного запиту від російських державних структур щодо такого постачання як гуманітарної допомоги. Тобто йшлося не про скасування казахстанської заборони на експорт, а про використання передбаченого законодавством механізму винятків.
На перший погляд, така ситуація виглядає парадоксально. Казахстан сам роками обмежує експорт нафтопродуктів, а влітку 2026 року навіть посилював контроль за їхнім вивезенням. Еurаsіаnеt повідомляв, що казахстанська влада встановила додаткові пости майже на 60 дорогах біля кордону з Росією, намагаючись зупинити так званий «бензиновий туризм»: через різницю у цінах російські автомобілісти їхали до Казахстану за дешевшим пальним і намагалися вивозити його назад. У деяких регіонах Казахстану через це навіть почали з’являтися черги на АЗС.
Тому казахстанська заборона на експорт має насамперед внутрішню економічну логіку. Країна виробляє значні обсяги сирої нафти, але її нафтопереробна система не завжди забезпечує достатньо готового пального для внутрішнього ринку. Проблему посилюють застаріла інфраструктура, ремонти НПЗ і зростання попиту.
«Казахстану довелося ухвалити спеціальну постанову, щоб дозволити певним нафтопереробним заводам експортувати нафтопродукти (паливо), і дозволив це робити лише меншим нафтопереробним заводам, оскільки три найбільші нафтопереробні заводи (усі державні або частково державні) переважно працюють на внутрішній ринок. Уряд Казахстану роками забороняв експорт нафтопродуктів — ця політика пов’язана не стільки з війною в Україні, скільки з хронічним дефіцитом пального у Казахстані та застарілою інфраструктурою. Натомість вони імпортували паливо, зокрема й із Росії, щоб задовольнити внутрішній попит», — зазначає у коментарі Тижню дослідник, який спеціалізується на енергетичному секторі Казахстану, Паоло Сорбелло.
Таким чином, головна особливість нинішньої ситуації полягає у тому, що Казахстан не скасував заборону на експорт пального, а створив вузький виняток. І він не поширюється автоматично на всю нафтопереробну систему країни.
За словами Сорбелло, єдиний спосіб трактувати нещодавнє рішення з точки зору нафтової галузі — це те, що Росія запросила екстрене постачання нафтопродуктів, а Казахстан вирішив відповісти тимчасовими заходами невеликого масштабу.
«Отже, зелене світло для менших нафтопереробних заводів мало пов’язане із санкціями і не може розглядатися як спосіб обійти (або підірвати) санкційний режим. Це просто надто малі обсяги, щоб мати якийсь помітний вплив. І великі нафтопереробні заводи точно не можуть постачати нафтопродукти, оскільки все їхнє виробництво вже зарезервоване для внутрішнього ринку — надлишку немає», — каже він Тижню.
Таким чином, казахстанський виняток радше демонструє гнучкість системи експортних обмежень, ніж її скасування. Астана залишає за собою можливість дозволяти окремі поставки, не відкриваючи для експорту основні потужності країни. Для Росії навіть такі обсяги мають значення на тлі дефіциту, однак вони не здатні вирішити проблему системно.
Тут важливо розділяти казахстанську заборону на експорт і західні санкції проти Росії. Перша є внутрішнім економічним заходом Казахстану, спрямованим на захист власного ринку. Другі покликані обмежити спроможність Росії фінансувати війну та доступ російських компаній до міжнародних ринків. Тому сам по собі експорт казахстанського бензину до Росії не означає автоматичного порушення санкцій.
У цьому контексті показовим є і те, що Казахстан не поспішає повністю задовольняти російські запити. Еurаsіаnеt описує політику Астани як спробу «тримати Кремль на відстані»: Казахстан не хоче створювати враження, що стає стороною війни або допомагає російській воєнній економіці, але водночас розуміє ризики прямого конфлікту з Москвою.
Цей баланс для Казахстану особливо складний. Дві країни є членами Євразійського економічного союзу, мають спільний кордон і значний обсяг торгівлі. Водночас після початку повномасштабної війни Росії проти України Астана послідовно намагається зменшувати залежність від російських маршрутів і розширювати альтернативні торговельні та транспортні коридори, зокрема через Каспійське море. Для Казахстану це не означає розриву з Москвою, але свідчить про прагнення залишати собі більше простору для маневру.
Водночас для Росії ця історія має значення, яке виходить далеко за межі 50 тисяч тонн бензину. Вона показує ширшу зміну регіонального енергетичного балансу. Ще донедавна Росія сама була важливим постачальником нафтопродуктів для країн Центральної Азії. Тепер через пошкодження нафтопереробних заводів, скорочення виробництва та внутрішній дефіцит Москва змушена шукати додаткові обсяги бензину за кордоном.