Клеман Молен — французький ОSІNТ-аналітик і дослідник, який спеціалізується на відстеженні зон бойових дій, зокрема російсько-української війни. Тиждень поспілкувався з ним про причини нещодавніх успіхів України на фронті, реальність російської загрози для країн Європи, а також перспективи розгортання бойових дій у 2027 році.— Поговорімо про нещодавні успіхи України. Як вважаєте, чим вони зумовлені? Це нова українська тактика, виснаження Росії, нові технології чи щось інше?— Це поєднання різних факторів. Перший із них — відносна стабілізація лінії фронту у 2026 році порівняно з двома попередніми роками. Ці роки були значно складнішими для України насамперед тому, що Росія мала перевагу в живій силі та могла постійно тиснути по всій лінії фронту. Росіянам вдалося просунутися, особливо на Донбасі, і вони продовжували розвивати засоби ураження: FРV-дрони, керовані авіабомби та артилерію. Це ще більше ускладнювало українську оборону протягом кількох років. Але останнім часом, особливо у 2026 році, ситуація відносно стабілізувалася на окремих ділянках.На Донбасі все ще дуже непросто, особливо в районі Добропілля й аж до Слов’янська. Але загалом майже всюди ситуація краща, ніж була торік. І на це є різні причини.Одна з них — проблеми Росії з людським ресурсом. Їй починає бракувати людей, тому вона змушена зосереджувати новобранців переважно на Краматорському напрямку. Інші напрямки отримують менше людських ресурсів.Також з’явилася нова українська тактика із ширшим застосуванням FРV-дронів. Нині минуло майже півтора року з моменту створення Сил безпілотних систем. Це дозволило впровадити низку нових тактик ударів по російських силах. СБС присутні вздовж усієї лінії фронту та виконують завдання щодня.Це суттєво вплинуло на Росію. Також є удари в глибокому тилу по російській логістиці. Це не працює настільки ефективно на Донбасі, тому що там більше міст, де значно легше приховувати особовий склад, техніку та боєприпаси. Однак на півдні, наприклад на Запорізькому напрямку, простягаються відкриті поля, там мало міст, і росіяни мало де можуть зберігати свою техніку. Логістика на півдні сьогодні значно складніша.Зрештою, все зводиться до основних факторів:
нестачі особового складу з обох боків, але більшою мірою з російського, через що вони змушені пріоритезувати окремі напрямки;нових українських оборонних та наступальних підходів, які особливо ефективні завдяки новій тактиці застосування дронів.
— Російські карти, аналогічні до DеерStаtе, стверджують, що окупанти контролюють приблизно на 5 тисяч квадратних кілометрів більше території, ніж показують українські карти. Як думаєте, чому Росія заявляє про таку кількість території, якою фактично не володіє? Це робиться для внутрішньої аудиторії чи для того, щоб впливати на Захід і залякувати своїх противників?— Є внутрішній фактор. Росія хоче продовжувати говорити, що вона наступає, навіть якщо це не так, щоб показати людям, що вона перемагає.Що ж до зовнішнього аспекту, це менш очевидно, тому що в Європі та США ми маємо певні знання, а також українські та нейтральні джерела, які викривають російську брехню. Але є ще одна річ, про яку, на мою думку, не варто забувати — це брехня всередині самої російської армії.Якщо подивитися на населені пункти, які Росія останніми місяцями заявляє як об’єкти своїх атак, то вони розташовані значно далі, ніж показує будь-яка карта. Деякі населені пункти взагалі не перебувають поблизу лінії фронту. Йдеться про 20, іноді 25 або навіть 30 кілометрів від фронту.Наприклад, Святогірськ зараз розташований за 30–35 кілометрів від лінії фронту, а Владімір Путін заявив, що він «звільнив» це місто, що не відповідає дійсності. Там досі є цивільне населення. Там досі є військові. Там працює логістика. Це демонструє неправдивість російських джерел.— Останніми місяцями ми чуємо, що Путін може переключити свою увагу на європейські країни через патову ситуацію в Україні. Особливо гостро цю тему почали обговорювати після візиту директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви, який нібито попереджав росіян про неприпустимість вторгнення до європейських країн. Як ви вважаєте, чи існує зараз небезпека для Європи? — Я не бачу можливостей для російської військової інтервенції у вигляді наземного вторгнення до будь-якої європейської країни найближчими місяцями. Якщо подивитися, де зараз перебуває російська армія, де розташовані її засоби та логістика, то все це знаходиться в Україні або навколо України.Зараз вони не становлять прямої загрози для Європи. Вони ведуть кампанію саботажу, щоб підготуватися до наступного етапу, який може настати після України. Їхня діяльність за межами України спрямована на послаблення європейської підтримки.Якщо спробують щось зробити в Естонії, Латвії чи будь-якій іншій країні, вони ризикують отримати удар по Калінінграду, а захистити його лише ядерним стримуванням не зможуть. Я не думаю, що це хороша ідея, і не вважаю, що російське командування настільки легковажне. Хоча ми знаємо, що в минулому вони вже здійснювали дуже зухвалі вторгнення, як-от в Україну, маючи менш ніж 200 тисяч військових. Я не бачу ризику наземного вторгнення.Однак я вважаю, що вони проводитимуть диверсійні операції проти військової промисловості й енергетичних об’єктів, тому що сьогодні Європа стикається з певними труднощами. Наприклад, у Франції є протести через ціни на пальне, що насамперед пов’язано із ситуацією на Близькому Сході, але частково й з війною проти України. Для Росії це хороша можливість, якщо вона хоче послабити підтримку України, особливо фінансову.Сьогодні ситуація дуже складна, тому що Росія не атакує безпосередньо. Вона використовує приховані методи — диверсії. Дрони літають над країнами Балтії. Вони щодня пролітають над Молдовою. Над Румунією, іноді над Польщею.Існує ймовірність, що Росія може завдати ударів дронами чи ракетами по промислових об’єктах у Європі, які постачають Україні боєприпаси, дрони, компоненти ракет або щось інше. Я б сказав, що саме це є ризиком, але ризику російського наземного вторгнення я наразі не бачу.— Була інформація про російські військові кораблі в Середземному морі. Вони нібито мали нести дрони, які могли б запускатися по Італії, Іспанії та Франції напередодні виборів, щоб впливати на громадську думку. Як вважаєте, чи могло б це стати ефективним інструментом впливу?— Я так не думаю. Це була лише пропаганда, тому що французький президент та італійська сторона все заперечили. Російські війська в Лівії, Африканський корпус або «Вагнер» — не впевнений, хто саме там зараз присутній, — але загрози запуску дронів із Лівії по країнах Європи немає, а будь-яка спроба запускати дрони з моря буде негайно взята під приціл авіацією НАТО, а кожен танкер російського «тіньового флоту» перебуває під постійним моніторингом Альянсу.Загроза значно більша для країн Центральної та Східної Європи, тому що вони набагато ближчі до Росії. Я не бачу, який інтерес Росія могла б мати в тому, щоб бомбардувати французькі, іспанські порти чи інші об’єкти. Це лише допомогло б Україні, оскільки стало б сигналом для пробудження Європи у питаннях оборони та посилення підтримки України.— Як вважаєте, чи думають люди в Європі, що Росія не зупиниться, якщо завоює Україну? Що вона рушить далі — до Польщі, Угорщини, ще далі на Захід?— Так, це характерно для країн Центральної та Східної Європи, насамперед для держав Балтії, Фінляндії та Польщі, які безпосередньо межують із Росією. Також для Швеції, тому що острів Готланд у Балтійському морі є стратегічним пріоритетом НАТО, оскільки може стати однією з цілей російського вторгнення в найближчі роки.Зараз ці східноєвропейські країни справді вважають, що Росія становить пряму загрозу їхньому існуванню. Якщо Україна зникне, наступними будуть вони. Водночас такого відчуття сьогодні майже немає в Греції, Іспанії чи Італії, які є дуже пацифістськими суспільствами.Російська загроза там не дуже помітна. Там часто забувають, як Росія діє в Африці — у Малі, Нігері, Судані та Лівії. На південному фланзі також відбуваються процеси, хоча зазвичай говорять лише про східний фланг Європи, який перебуває під прямим тиском.Але південний фланг не менш небезпечний, тому що там є мільйони людей в Африці, які можуть бути втягнуті в ці процеси. Сьогодні війна триває в багатьох районах Сахелю. Якщо ці люди почнуть рухатися на північ, вони прибудуть до Іспанії, Італії, Туреччини, Греції.Але сьогодні, наприклад, у Франції ситуація приблизно 50 на 50. Половина людей вважає Росію загрозою, а інша половина не впевнена. Водночас більшість людей у Франції та загалом у Європі все ще підтримують Україну. Але це не означає, що вони повністю розуміють, якою саме загрозою може бути Росія.— Як ви бачите 2027 рік? Чи є шанс, що Росія погодиться на якусь домовленість з огляду на свої втрати на полі бою, українські успіхи й економічні збитки, яких Росії завдають Україна і західні санкції?— Сьогодні я не бачу завершення війни в найближчому майбутньому. Росія все ще вважає, що може перемогти, а Україна — що не може програти. Тож нині обидві держави думають, що можуть виграти війну, щось здобути чи принаймні не втратити. І вони продовжуватимуть боротьбу, а сьогодні саме Росія продовжує війну.Україна, очевидно, хоче зупинити війну через проблеми з людським ресурсом, через економіку, тому що ця війна є справжньою катастрофою з точки зору людських життів і руйнування країни. Але Росія не хоче зупинятися, тому що вважає, що може продовжувати наступ.Саме тому нинішні українські контрнаступальні та оборонні дії на Донбасі дуже важливі, адже демонструють Кремлю: добре, скільки років вам знадобиться, щоб захопити Донбас, а потім просунутися до Дніпра, Одеси та Харкова?Я б сказав, що ситуація на фронті для України значно краща, ніж була раніше. Однак тут виникає проблема російських ударів по енергетичній інфраструктурі.Нещодавні російські ракетні та дронові атаки на Київ, особливо по енергетичних об’єктах, є чимось новим. Протягом цього літа вони дуже часто атакували енергетичні цілі — понад 200 чи 250 об’єктів щомісяця. Зараз вони починають свою зимову кампанію, щоб заморозити українців, як робили це минулого року, але цього разу намагатимуться діяти масштабніше.Це також може становити небезпеку для атомних електростанцій, тому що деякі з них можуть бути відключені від електромережі та тимчасово припинити роботу. А коли потрібно буде запускати їх знову, це займе багато часу.2027 рік, імовірно, проходитиме під знаком спроб захопити Добропілля й підійти до Слов’янська. Головне питання полягає в тому, чи зможуть українці зупинити цей російський календар на Донбасі, адже їм уже вдалося зупинити його на Запоріжжі та навіть перейти до просування вперед.
