Український тиждень

Над Запоріжжям – КАБи і ракетні атаки, а під землею — швейцарський театр, найкращий барабанщик країни, бункерний театральний авангард,  DаkhаВrаkhа та сотні дітей із 16 підземних шкіл, об’єднаних в один артперформанс.

Так 1–4 жовтня у Запоріжжі пройшов GОGОLFЕSТ, визнаний ЕFFЕ Аwаrds одним із п’яти найкращих у Європі.

95% його програми відбулося в укриттях, паркінгах та бомбосховищах, завдяки чому жодну подію не скасували через повітряні тривоги. Головною сенсацією став перший у світі прецедент синхронної підземної арттрансляції, який офіційно зафіксували як новий рекорд України.

Медіаміст із паркінгу: як встановили рекорд УкраїниНаймасштабнішою подією став перформанс «Гімн життя», зрежисований Владиславом Троїцьким:Етно-хаос гурт DаkhаВrаkhа — лауреати Шевченківської премії, нещодавно нагороджені державними орденами від Президента — відіграв живий закритий сет із глибини підземного паркінгу Запоріжжя.В цей самий момент одночасно у 16 підземних школах у різних частинах міста сотні дітей розпочали синхронні 15-хвилинні хореографічні етюди. Через рух та декорації учні розповідали свої історії про страхи, війну та бачення майбутнього.Відеосигнал з усіх 16 локацій інженери наживо звели в один телеміст. Результат трансляції вивели на великі екрани у хабах «Орбіта» та «Титан», а також на спецмайданчиках міста.Представники Книги рекордів України офіційно зареєстрували подію як наймасштабніший синхронний підземний перформанс під живий концерт.«Вперше команда GОGОLFЕSТ побачила підземні школи навесні. Ми були вражені тим, як там діти продовжують вчитися, дружити й жити звичайним дитячим життям попри постійні тривоги. Запоріжжя вже зараз створює нові моделі життя під час війни. Тому ми вперше включили підземні школи до програми фестивалю. Проєкт «Гімн життя» — про майбутнє і про дітей, які будуть формувати українську ідентичність», — каже програмна директорка фестивалю Анна Басова.Хроніка підземного ТіmеСоdе: від Хортиці до АвіньйонуПрограма 4 дні досліджувала три етапи українського часу — минуле, теперішнє й майбутнє:1 жовтня (минуле): На острові Хортиця відкрили першу частину Парку Честі ритуалом «Коло пам’яті». Запоріжці висадили сад із понад 400 іменних дерев на честь полеглих воїнів. Навколо води звели коло з 13 стародавніх кам’яних стовпів. Кожен камінь символізує окремий історичний етап становлення українського воїна — від княжої та козацької доби до добровольців АТО та сучасних бригад ЗСУ. Разом вони утворюють замкнений медіапростір, який поєднує воєнну історію України в один безперервний ландшафт.2 жовтня (теперішнє): Бункери перетворилися на камерні оперні сцени. Відбулася всеукраїнська прем’єра рок-опери DаkhТrіо «Сковорода. Шевченко. Стус» (більшість композицій прозвучали вперше).Вечір завершив електронний сет від одного із найкращих барабанщиків країни SІ Рrосеss Станіслава Іващенка, адаптований під важку акустику бетонних бомбосховищ.3 жовтня (ветерани та театр): Окрім встановлення рекорду, на панелі «Ветеранська реінтеграція» цього ж дня фестиваль говорив про довіру, діалог і повернення ветеранів до цивільного життя.Влад Троїцький відкрив програму лекцією про те, як культура допомагає суспільству об’єднуватися, а учасники панелі «Ветеранська реінтеграція» обговорили театр, кіно, музику й особисті історії як спосіб скоротити дистанцію між військовими та цивільними.Театральну програму відкрила швейцарська «Ве Мy Маrgаrеt!» Мадлен Бонґар — вистава за текстами та інтерв’ю Марґеріт Дюрас, яку після 39 показів у Швейцарії та Франції вперше зіграли українською.Після чого україно-швейцарський музична колаборація представила перформанс “Lеs & Маdеlеіnе іn Моvеmеnt”. До речі, цей дует електронного тріп-хопу Леся  та перформансу Мадлен з 2022 року провів десятки благодійних виступів на підтримку України по всій Європі.4 жовтня (майбутнє): день відкрила лекція відомого запорізького музиканта, етноперкусіоніста та краєзнавця Дениса Васильєва в «Запоріжжя, якого ми не знаємо», який популяризує тулумбаси як сучасний звуковий маркер міста.Говорили про етнокультурну та історичну ідентичність краю, переосмислення минулого через козацькі тулумбаси й власне звучання прифронтового Запоріжжя.Фестиваль завершив музичний перформанс київського фольклорного гурту «Вільце». Учасниці принципово не використовують сучасних аранжувань: їздять в етнографічні експедиції, переймають манеру співу від сільських співачок і працюють з архівними записами фольклористів, щоб відтворити оригінальне багатоголосся.«Чому ми обрали Запоріжжя? На карті воно виглядає як лінія фронту, де немає ні життя, ні людей, а партнерства будувати небезпечно. Ми постійно чуємо це від українців із західних регіонів, не кажучи про іноземців. Але це не так. Запоріжжя перше в Україні знайшло рішення для підземних шкіл, відкрило підземні садочки, перебудовує підприємства й культурні простори. Це приклад для інших міст і навіть для столиці: адаптуватися можна й потрібно, щоб життя не зупинялося.Коли фронт за 30 кілометрів, культура може здаватися другорядною. Але саме в таких містах особливо важливо залишати простір для мистецтва, освіти, пам’яті й діалогу. Бо культура — це не розвага на час, коли все інше вже налагоджено. Це те, що допомагає місту залишатися містом, людям — залишатися спільнотою, а дітям — бачити своє майбутнє не лише крізь війну», — каже програмна директорка GОGОLFЕSТ Анна Басова.