Український тиждень

Росія застосує ядерну зброю, якщо НАТО спробує влаштувати блокаду в Калінінграді. Відверте попередження пролунало від Кремля минулого тижня. Насправді це порожня погроза на тлі вигаданої небезпеки. Ядерний блеф Росії вже затерся від надмірного використання, а НАТО не збирається нікого блокувати.
Але емоційні випади все ж сигналізують дещо важливе: чутливе ставлення Росії до Калінінграда. Північна половина колишньої німецької території Східної Пруссії є останнім великим трофеєм Кремля з радянської перемоги над Гітлером 1945 року. Як більшість трофеїв, зблизька він не такий уже й вражаючий. Калінінград — це штучне утворення: від самої назви (на честь військового злочинця Михайла Калініна) до населення (завезеного після етнічних чисток) і південного кордону (грубої прямої лінії, подібної до тих, якими європейські колоністи ділили африканські країни).
Зараз контроль Москви над цим ексклавом — російським острівцем, затиснутим між Польщею й Литвою — стає дедалі слабшим. Не тому, що хтось може відрізати і без того ненадійні повітряні, морські й наземні шляхи постачання, а через цілком реальну, корумповану, авторитарну і некомпетентну систему управління Росії. Через цю слабкість російської системи, на тлі витрат на катастрофічну війну в Україні, утримання Калінінграда стає нежиттєздатним: в економічному, соціальному, демографічному й політичному планах.
Зовнішні коментатори здебільшого не враховують цього, зображуючи Калінінград оплотом для погроз Росії своїм сусідам. Насправді все навпаки — це найбільш стратегічно вразлива територія Росії: «ахіллесова п’ята».
Мій новий «мозковий центр» — Балтійський центр міжнародної безпеки (ВІSС) — запустив масштабний дослідницький проєкт «Калінінград 2050». Сама назва наводить на запитання: чи справді ви вірите, що до середини століття Калінінград все ще буде під владою Москви? Це видається дедалі менш імовірним.
Цього тижня ВІSС збере 20 експертів для проведення кризових симуляцій, щоб розглянути варіанти, як може розвалитися режим у Кремлі та як сусідні країни могли б, будуть і повинні реагувати. Причини поки що вигадані. Але екологічна катастрофа, збій у постачанні палива або надзвичайна ситуація у сфері охорони здоров’я, подібна до тієї, що зараз спалахнула в Сибіру, — усе це цілком реалістичні перспективи за нинішнього розхитаного стану Росії. Можновладцям доведеться реагувати на потік біженців, забруднення довкілля і гуманітарні потреби, що виникнуть у результаті.
Ми не знаємо, якими будуть наслідки: як і у випадку з військовими іграми-симуляціями, мета цих проєкцій — перевірити, як розвиваються різні сценарії. Ми сподіваємося, що висновки стануть у нагоді тим, хто стикається з такими дилемами в реальному житті.
Наступним етапом буде книжка «Хитка фортеця» (Frаgіlе Fоrtrеss), яка вийде друком цього року. Під редакцією британського експерта з питань Росії Крістофера Пітерса й за участі місцевих та іноземних фахівців у ній розглядаються такі теми, як політика пам’яті, економічні слабкості, внутрішні репресії і громадська думка. Головне послання: Калінінград виживає лише завдяки економічним субсидіям і політичній підтримці Москви.
Актуальніших заходів годі шукати. Поки Кремль розводиться про загрозу з боку НАТО, у соціальних мережах ширяться панічні новини про нібито російські плани вторгнення з Калінінграда: публікуються карти з жирними червоними стрілками вздовж Сувальського коридору, що з’єднує Польщу й Литву. Як показано у військовому розділі «Хиткої фортеці», за нинішніх (або ймовірних) умов це неможливо. У Калінінграді в росіян майже не залишилося сухопутних військ: усі відправили до України. Російські повітряні сили там також не мають укріплених аеродромів й ангарів, необхідних для справжньої війни. НАТО, особливо після вступу Швеції й Фінляндії в альянс, має перевагу на суші, на морі й у повітрі: це підкреслюють нещодавні розвідувальні навчання в регіоні.
Тобто ядерні гучні заяви не мають сенсу. Ніхто не загрожує Калінінграду. Питання полягає тільки в тому, коли Кремль його втратить.