Український тиждень

Полікультурність українських теренів дає змогу простежувати мережі повсякденних взаємодій, у яких століттями формувалася спільна історія народів, що мешкали на території України. Розуміння того, як поруч жили, творили, торгували та оборонялися від нападників різні спільноти, позбавляє нас спрощеного, лінійного погляду на минуле. Останнім часом з’являються нові проєкти, що переосмислюють це сусідство в сучасному публічному просторі.

Єврейська спадщина від середньовіччя до постмодерну

Заставка проєкту «Українські євреї доби бароко»Одним із таких проєктів є новий подкаст «Українські євреї доби бароко». Програма присвячена малодослідженим та часто викривленим аспектам життя єврейської спільноти на українських землях у ХVІІ–ХVІІІ століттях. Доба бароко не вичерпується постанням Козацької держави. Це час глибоких трансформацій, у яких євреї поставали безпосередніми учасниками соціальних, економічних та культурних процесів.У центрі уваги проєкту — широкий спектр питань: від правового статусу єврейського населення в Речі Посполитій та специфіки різних субрегіональних груп (ашкеназів, сефардів, караїмів) до витоків хасидизму, релігійних містичних рухів і візуального мистецтва мальованих синагог. Також дослідники звертаються до повсякденності, моди та залученості євреїв до еліти Гетьманщини, прикладом чого є доля Ганни Герцик, дружини гетьмана Пилипа Орлика.Авторкою та ведучою проєкту виступає письменниця і кураторка проєкту «Історія зі смаком» Ганна Гороженко, котра цього літа організовувала перший Фестиваль барокової поезії від Зиморовича до Сковороди. До обговорення залучено коло фахових дослідників та науковців. Серед гостей студії — наукова співробітниця Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАНУ та викладачка НаУКМА Катерина Малахова, кандидат історичних наук, завідувач відділу юдаїзму Музею історії релігії та військовослужбовець ДПСУ Максим Мартин, мистецтвознавець Євген Котляр, співробітник Національного музею народної архітектури та побуту України Вадим Назаренко, а також історик костюму Сергій Шаменков.Подкаст виходитиме на ютуб-каналі «Історія зі смаком» та транслюватиметься в телеефірі «5 каналу». Перший епізод стартує в останній день юдейського свята Суккот.Проєкт реалізований у межах програми «Архів та мистецтво. Гранти на дослідження єврейської спадщини», яку втілює ГО «Культура Медіальна» у партнерстві з ЮНЕСКО за фінансової підтримки Європейського Союзу.Панянка Емілія з міста Жванець, 1780-ті роки, художник К. РадзивіловськийЩе однією ініціативою в цій сфері стала колективна монографія «Імагологічні студії: українці і євреї в дзеркалі літератури», видана НаУКМА за наукової редакції Маргарити Єгорченко. Книжка постала в межах науково-дослідного проєкту «Єврейська спадщина в Україні: міждисциплінарні рефлексії крізь призму архівних документів, культури, історії та літератури», який Могилянка реалізувала у партнерстві з ЮНЕСКО та за фінансової підтримки Європейського Союзу.В основі видання лежить імагологічний підхід — дослідження того, як одна культура сприймає, описує та конструює образ Іншого в літературних текстах. Уявна метафора дзеркала тут працює в обидва боки: художній текст формує культурну пам’ять, впливаючи на те, як спільноти осмислюють і своїх сусідів, і самих себе. Автори монографії аналізують цей процес від давніх рукописних апокрифів про Понтія Пилата до творів Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, а також авторів ХХ та ХХІ століть.Студії медієвістики та класичної літератури ХІХ століття розглядають трансформування релігійних та етнічних стереотипів у гуманістичні рефлексії, де за релігійною чи етнічною інакшістю постає людина. Окремий блок присвячено модернізму та радянській добі — зокрема постаті Ієремії Айзенштока в контексті харківського формалізму, баченню «нового Харкова» їдишськими письменниками, двомовному світу Галичини в прозі Олександра Гранаха та складній ідентичності Леоніда Первомайського. Завершують книжку розвідки про літературу пам’яті, де крізь призму сучасного роману (зокрема творів Джонатана Сафрана Фоера, Оксани Забужко, Софії Андрухович) проаналізовані механізми осмислення травми Голокосту та Другої світової війни.

Кримськотатарська культура: від мовних курсів до фестивалю

З’являється дедалі більше майданчиків, де можна ближче познайомитися з кримськотатарською культурою. В закладах вищої освіти діють вибіркові курси кримськотатарської мови (зокрема, в Києво-Могилянській академії, в Українському католицькому університеті).Під час «Енеїда-фесту» в київському Музеї просто неба в Пирогові окрема локація була присвячена Криму. Цей майданчик поєднав просвітницький, культурний та гастрономічний виміри, пропонуючи відвідувачам зануритися в традиції та історію півострова через безпосередній імерсивний досвід і фаховий лекторій.Протягом фесту на локації працював ярмарок традиційних виробів кримськотатарських майстрів, діяв фуд-корт із національною кухнею та кавою, а також функціонувала мультимедійна зона. Окремою важливою складовою стала презентація проєкту створення Кримськотатарського кварталу в музеї. Програму доповнювало театралізоване дійство «Еней до Криму завітав», яке мовою сценічного мистецтва осмислювало перетин українського та кримськотатарського культурних контекстів.В рамках лекційної частини історикиня та письменниця Гульнара Абдулаєва розповіла про державний устрій, суспільство та культуру Кримського ханства, а дослідник Мурат Сулейманов висвітлив історію ісламу на півострові. Текстологічний та концептуальний вимір теми розкрила Ельміра Аблялімова у лекції «Крим як топос у парадигмі міфологем», а Еміль Мамутов зосередився на складних сторінках взаємин між Кримським ханством та Гетьманщиною — від дипломатичних союзів до воєнних протистоянь.Ще один вимір історії автохтонних спільнот висвітлювала мультимедійна виставка «Надазовські греки: шляхи ідентичності», яка працювала в Музеї Голодомору до роковин депортації 1778–1780 років і повертала в суспільний дискурс пам’ять про урумів і румеїв, предки яких були депортовані з Криму, а сьогодні їхні поселення на Донеччині та Запоріжжі знову опинилися під російською окупацією.Різноманіття подібних ініціатив засвідчує важливий зсув у нашому сприйнятті власного минулого. Повернення та переосмислення спадщини народів України потребує найрізноманітніших форматів: від академічних міждисциплінарних досліджень до доступних медійних подкастів, від атрактивних імерсивних фестивалів та гастрономічних майданчиків до комеморативних проєктів і створення місць пам’яті.Досвід різних народів України стає цікавим для всіх, не лише для спадкоємців і носіїв окремих культур, і поступово перетворюється на питому частину нашої власної мови, якою ми розповідаємо про себе світові й самим собі. Показовим прикладом такої деколоніальної та цілісної оптики стала виставка «Хліб» в Українському домі, де в єдиній експозиційній нарації поруч із традиційними українськими аграрними смислами органічно поставали і єврейський обрядовий хліб, і псатир надазовських греків, і традиційна кримськотатарська піч. Ми вчимося говорити про полікультурність не як про суму окремих історій, а як про єдиний, спільний простір нашої пам’яті.