Військовик, який уперше застосував ударний FРV-дрон: «Ворожий “Рубікон” не міг літати так далеко, як ми»Неможливо уявити, щоб Сергій «Швайгер» Жуковін опинився осторонь цієї війни. Увесь його шлях із дитинства і до сьогодні пронизаний вивченням історії України та прагненням захистити її суверенітет. Він ніколи не шукав легких шляхів у цій боротьбі. Узяв до рук зброю — готовий бути піхотинцем. Лопату, бо треба копати — без проблем. Сів за пульт керування дроном — маєш показати свою ефективність і там.
Жуковін добре робить свою роботу у складі «Сігнуму» — батальйону безпілотних систем, який із квітня цього року входить до складу 59-ї бригади. Він втомився, та не має часу на відпочинок. Готовий працювати з будь-якої точки, аби війна закінчилася. Але визнає: до цього ще далеко.
Далі — пряма мова Сергія Жуковіна.
Пішов на війну 2016-го. Півтора місяця у складі Української добровольчої армії. Прикольно: можна було «стрілятися». Отримав перший досвід, знання, вміння і бойові навички. Уже тоді на полі бою були дрони — DJ «Фантом». Виконував розвідувальну функцію.
У цивільному житті я активно цікавився історією Другої світової війни. А ще — розкопками. Хотілося доторкнутися до того, що було багато років і навіть століть тому. Перенестися машиною часу. Вперше я побував на археологічних розкопках у старших класах школи. З шостого класу «поперло». Копати почав у дев’ятому: здебільшого рідний регіон, але і у Карпатах «ворушився». Відшукав золоту античну монету часів Стародавнього Риму. Таких у світі було знайдено сім. Хотілося б покопати в Австралії і на Балканах.
Зараз їжджу зрідка — раз на пів року. Насправді, якщо хочеш знайти щось суттєве, треба робити це щодня. Набуті навички знадобилися в армії: в картографії та навігації орієнтуюся дуже добре.
У дев’ятому класі сам спаяв металошукач. Після школи вступив у радіоелектронний технікум. Думав, буде цікаво. А там поставили телевізор «Оризон» 1983 року і кажуть: покажемо, як лагодити. Ні, думаю, дякую. Хоча технікум закінчив — чотири роки віддав. Потім — Український державний університет залізничного транспорту. Але заочно, «для галочки».
Саме навчання і сімейні обставини не дозволили долучитися до війни 2014-го. А я хотів. Був головою місцевого осередку Національного корпусу на малій батьківщині. Під час Євромайдану перебував на блокпості, контролював виїзд на Київ. А строкову не проходив через три проблеми з серцем. Дві переріс, одна залишилася і досі. Служити не прагнув: мав купу кентів, які пройшли строкову, і відгуки у них були стримані.
Мав відчуття, що почнеться «двіж», бо вивчав історію. Коли навчався в технікумі, до рідного міста, де жила бабуся, приїжджав тип звідти. То був 2011 рік. Русак класичний. Але парадокс: саме він «роздуплив» мене щодо ОУН-УПА, всього національно-визвольного руху України. Порекомендував фільм «Залізна сотня». Їздив по містечку з червоно-чорним прапорцем.
Перш ніж вступити до лав Української добровольчої армії, я пройшов п’ятиденний вишкіл — курс молодого бійця. Оцінили схвально.
Війна тоді була чудернацька. Мешкаєш у хаті в селі Широкине. Проходиш 200 метрів на край вулиці в поле, а там уже росіянці. Саме звідти нам прилітало з 82-го міномета. Мінські домовленості не діяли. Втратили двох побратимів від снайперського вогню: вони там орудували жорстко. Ми теж ходили у групі прикриття снайперів. Пам’ятаю Марину — колишню біатлоністку з Росії. Воювала на нашому боці: в шортах, з гвинтівкою.
Так тривало півтора місяця. То був винятковий досвід. Я мав усі можливості проявити себе як особистість. Прилаштували камеру через кабель, знайшли його в школі — 250 метрів. Пішли на край села. Вилізли на дерево, вдарили по противнику. Повернулися в хату і звідти по відео спостерігали, що там у них діється.
Там я бачив різних людей. І запам’ятав: якщо нормально робиш свою роботу, то і ставлення буде відповідне.
Коли залишав службу в УДА через сімейні причини, знав — повернуся. З іншого боку, з моїм ентузіазмом, гаряча голова — до повномасштабної війни міг не дожити. Ще 2019 року планував йти до побратима в «Азов». Готувався і напередодні 24 лютого 2022-го. За півтора тижня до трагічної дати відпочивав на Канарських островах. У той час лоукости уже поступово припиняли рейси до України. Для мене це було маркером початку великої війни. Хоча в Іспанії на пляжі познайомився з типом, який запевняв: «Нічого не трапиться. Можеш повірити: я служу у зовнішній розвідці». Ці слова засіли в голові і викликали певній сумнів.
15 лютого був удома. Коли почалося, був у теробороні. Дали гвинтівку 308 калібру. Завдання — забезпечити оборону рідного міста. Тоді ворог підійшов до Києва. Оперативної обстановки ніхто не знав. Думали, якщо такими темпами продовжиться наступ росіян, за чотири дні чекати їх тут — причому з двох боків. Охочих захищати місто було достатньо. Інша річ, що їх треба було вчити правильному поводженню зі зброєю. Але коли просування росіян зупинили, ми зрозуміли: тут «ловити» нічого, треба йти ближче до фронту.
Я мав спільних знайомих з адвокатом Віктором «Совою» Печерицею. Почалася повномасштабка — зв’язалися. «Сова» запропонував до них. На той час то був неофіційний підрозділ, який у травні 2022-го отримав назву «Сігнум». «Неофіційність» влаштовувала, бо у разі чого готові були повертатися на захист рідного міста.
Виставлялися на піхотних позиціях. Це Мазанівка, Краматорський район. «Передок», хоча поле розділяло нас і росіян. Це трохи рятувало. Хоча вороги заскакували в траншеї у 200 метрах від нас. Звідти ми нахабно працювали гранатометами. В Соледарі з гвинтівкою та побратимом, який мав кулемет, бігли «пострілятися» з русаками. Зайняли позицію в дитсадку. Ворогів бачили чудово.
Скиди з дронів були ще в 2016 році. Влітку 2020-го ми з побратимом пішли на риболовлю. Він літав на FРV. Тоді вперше прийшла думка щодо використання дрона як засобу ураження. Проте в той час організувати це було фінансово складно.
10 червня 2022 року таки вперше успішно застосували FРV-дрон як бойовий. Було три рекогностування. «Літали» до точки на «мавіках», бачили постійний рух ворога на відстані 300 метрів. Визначили, що ця ціль — «четверта хата, сині двері» — нам підходить. У підвалах росіяни живуть. Усередині — готують їжу. Полетіли — вразили, відео поширилося. Уже в жовтні виробники активно збирали дрони, зокрема «камікадзе».
Навесні 2023-го я «літав» у Бахмуті. Назустріч — ворожий танк. Треба поцілити FРV. Важко, втомлений після добової зміни. Треба бігти 600 метрів до іншої «точки», виставляти антену. Стріма немає, все всліпу: технічно ще важко було зрозуміти, як то все робити.
Дрони стали домінувати у цій війні з осені 2023-го. Перш ніж стати пілотом, я чимало побігав піхотинцем з автоматом. 2024-го здавалося несправедливим, що людина прийде в оператори дронів без «сухопутного» досвіду. Зараз так не скажу. Але дратує, коли одразу хочуть бути оператором на віддаленому керуванні без того, щоб попрацювати ближче до кіллзони.
Невдовзі можна буде «літати» зі Львова. Недавно я працював за пару сотень кілометрів від лінії фронту. Аби інтернет був якісним, до 100 мегабіт.
Протягом останніх двох місяців Росія активно атакує Україну реактивними шахедами. Рішення проти них поки немає. Усе в процесі: потрібні реактивні перехоплювачі на відповідній тязі. Вони розроблені. Але треба час на те, щоб випробувати їх у відповідних умовах.
Ні, реактивні шахеди не стали несподіванкою. Вони літали і пів року тому. Мій побратим збивав ці штуки ще на початку весни звичайним «Стінгом». Просто раніше летіли далеко на повну потужність — 240 км/год. Зараз — на великих швидкостях в районі лінії бойового зіткнення. Бо якщо летітиме повільно, все одно використає пів бака пального. Відповідно, краще пришвидшитися. Для них краще.
Трапляється, що летиш за шахедом, у якого швидкість 180. Ти його бачиш за кілометр. Тоді достатньо дати газу на 100 — обженеш і ліквідуєш.
2023 рік. Працювали у Бахмуті. Через поля — пряма видимість дев’ятиповерхівок міста. Спокійно працювали, нищили їх «пачками». У відповідь — нічого, хоча відстань до нас така ж сама. Пояснення одне: тоді росіяни мали обмаль дронів. А ті, що були, не мали ретрансляторів. Ворог ігнорував безпілотники до кінця весни 2024-го. Я міг під’їхати на відстань 2200 метрів, розкластися і працювати по росіянах. Пізніше вони зрозуміли цінність безпілотного компоненту і розвинули його.
Важко сказати, у кого нині дронова перевага. Треба оперувати повною статистикою: яка кількість бортів зайшла, яка втрачена. Росіяни мають багато екіпажів. У «Рубікона» їх 1300. Але ще півтора роки тому «рубіконівці» не «літали» так, як ми 2023-го, на 23–25 кілометрів. Серйозна дистанція, як для того часу.
Літаю у будь-яку погоду: дощ, сніг. Найгірше — це туман. Але якщо орієнтуєшся на місцевості, можна працювати.
Протидіяти КАБам складно. Треба визначити точку злету носіїв і ліквідувати її. Ми у Слов’янську ефективно збивали «крила» — розвідники. Лінія фронту — і в радіусі 30 метрів нічого не літає. Можна було б підтягнути засоби ППО і гатити, бо жоден засіб ніхто б не бачив. Так само можна і «клацати» і літаки-носії керованих авіабомб. Думаю, вони запускаються метрах в 30 від лінії фронту. Можливо, навіть ближче.
«Сігнум» зараз знищує ворота «крила» у 50 кілометрах від лінії бойового зіткнення. Нинішня кіллзона — 20 кілометрів. З’явився в цьому радіусі пішки чи на машині — тобі гаплик. Водночас не треба применшувати роль піхоти. Просто розумні піхотинці окопуються. А ще більше — ворог. Упевнений, вони активно копають, щоб «виринути» в нашому тилу.
Лінію фронту надалі уявляю так: з обох боків — буферна зона, яку контролюють оператори дронів.
Не бачу ознак закінчення війни найближчим часом. Тільки ідіоти вважають, що для цього треба вийти з Донецької області. Такий хід просто дозволив би Росії підійти ближче і вимагати більше.