Сьогодні Україна зіткнулася з безпрецедентним для сучасної Європи масштабом травматичних ампутацій, пов’язаних із війною. Ця проблема матиме наслідки й актуальність для української медицини, реабілітації, протезування та виробництва ще багато років.На цьому тлі розвиток українського виробництва протезів та ортезів, зокрема технологій 3D-сканування і 3D-друку, набуває стратегічного значення.«Проєкт із душею» — так називають Науковий парк адитивних технологій Sіkоrsky Сhаllеngе усі: і його творці, і ті, хто тут відновлює ментальне та фізичне здоров’я, здійснює наукові прориви у сфері протезування та робить життя людей з інвалідністю, передусім ветеранів та учасників бойових дій з ампутаціями, комфортнішим.Історія Наукового парку адитивних технологій Sіkоrsky Сhаllеngе при КПІ імені Ігоря Сікорського розпочалася два роки тому.Парк засновано в червні 2024 року. Це сучасний інклюзивний інноваційний простір, який об’єднує університетську науку, інженерію та 3D-друк для розвитку медичної інженерії, протезування і реабілітації.Основні напрями роботи Sіkоrsky Сhаllеngе:
адитивне виробництво (впровадження 3D-друку та новітніх технологій);медична інженерія — розробка і виготовлення українських ортезів і реабілітаційних виробів.
Тут тісно взаємодіють екосистема та бізнес, спільно проходячи весь цикл — від ідеї та створення прототипу до масштабування — разом зі студентами-ветеранами та підприємствами.Наталія Семінська: «Університетська наука не повинна залишатися в лабораторії – вона має працювати на людей і державу.» Тут і далі фото авторкиНаталія Семінська, директорка Наукового парку адитивних технологій Sіkоrsky Сhаllеngе при КПІ ім. Ігоря Сікорського, директорка навчально-інноваційного центру протезування і реабілітації, кандидатка технічних наук:— Наш Парк адитивних технологій — це навчально-інноваційне середовище, яке спрямовує свої зусилля на розвиток протезування в Україні. Адже самих протезів у нас не виготовляють. Під протезуванням в Україні розуміється лише етап виготовлення куксоприймальної гільзи. Буквально кілька компаній виготовляють елементи протезів кінцівок. Протези верхніх кінцівок виготовляє, зокрема, компанія Еsреr, а нижніх — Раrаshаr Іndustrіеs. На тому і все. Якщо ми говоримо про суто українського виробника, його на сьогодні немає. Цей процес розпочинається саме зараз тут, у КПІ, і втілюють його люди, найбільше зацікавлекні в результатах, бо вмотивовані власними потребами. Кожен з нас вкладає душу в спільну справу.Для мене особисто ці два роки стали часом великої професійної роботи: формування команди, створення інфраструктури, освоєння технологій, пошуку рішень і партнерств. Ми більше працювали, ніж розповідали про себе. Сьогодні вже маємо досвід, напрацювання та результати.Для нас принципово, що Парк є частиною науково-інноваційної екосистеми КПІ. Наша команда — викладачі, науковці та студенти університету. Тому кожна задача має не лише прикладний, а й науковий та освітній виміри.Ми досліджуємо, проєктуємо, експериментуємо, створюємо прототипи та перевіряємо рішення, залучаючи студентів до реальних кейсів. Віримо, що університетські знання мають виходити за межі лабораторій і працювати на вирішення реальних проблем країни.3D-сканування, цифрове моделювання, адитивне виробництво, розроблення ортезів, індивідуальних компонентів та ерготерапевтичного приладдя — за кожною технологією для нас стоїть конкретна людина і конкретна задача.Важливою частиною цієї роботи є партнерство. Навколо Парку формується професійна екосистема, до якої входять реабілітаційні центри, протезні підприємства, технологічні компанії, благодійні організації та інженерні команди.Окремий напрям діяльності — розвиток компетенцій. Парк підтримує освітні ініціативи КПІ, зокрема для ветеранів і ветеранок, надаючи експертизу, інфраструктуру, обладнання та можливість працювати з реальними практичними задачами.За два роки ми багато зробили. Але ще більше — попереду.Сама ж ветеранська магістратура виникла як виклик часу. Особисто я горіла ідеєю роботи з ветеранами. На перший навчальний потік до нас вступили 33 людини, магістратура для ветеранів триває півтора року, і вони закінчать навчання в грудні цього року.Середній вік студентів — 40 років. Для тих, хто вперше отримує ступінь магістра, навчання безкоштовне і створене суто для ветеранів, учасників бойових дій, недіючих військовослужбовців.Цього року вчитися на ветеранську магістратуру в КПІ прийшли 28 ветеранів і ветеранок.Вважаю, що університетська наука не повинна залишатися в лабораторії — вона має працювати на людей і державу. Тому хочу висловити велику подяку нашим партнерам, які підтримують проєкт ветеранської магістратури: це, зокрема, продуктова ІТ-компанія аррflаmе та благодійний фонд Gеnеsіs fоr Ukrаіnе.Катерина Чоботарьова зі студентами КПІКатерина Чоботарьова, студентка, 53 рокиКатерина Чоботарьова конструює індивідуальні ортези та біонічні вироби в КПІ.У її минулому житті помістилося стільки подій, скільки іншим вистачило б на кілька біографій: багаторічна практика лікарки-психіатрині, перетин Атлантики за штурвалом яхти, з пів сотні островів і далеких берегів в обох півкулях, копірайтинг, робота в журналі LQ, автожурналістика, гуманітарні експедиції глухим бездоріжжям з Оff-Rоаd Аdvеnturе Сlub.24 лютого 2022 року Катерина зустріла на милицях, з титаном у зламаній у трьох місцях нозі. Розвозила гуманітарну допомогу автівкою, вивозила жінок з дітьми та старших людей. А коли нарешті лікарі дозволили наступати на ногу і вдалось переконати ВЛК в придатності, стала старшою бойовою медикинею.Донеччина, Харківщина, нескінченні евакуації поранених. Демобілізація принесла не спокій, а чорну діру: ПТСР, контузії, емоційне оніміння й відчуття повної втрати зв’язку зі світом.— Я лежала в позі ембріона, в стані повної апатії, гортала стрічку новин і думала, що пам’ять втрачено назавжди, — згадує Катерина. — Аж раптом натрапила на курс із 3D-моделювання й адитивних технологій для ветеранів. Зрозуміла: це мій квиток назад у життя, де я зможу поєднати медицину з інженерією і знову бути серед побратимів.Сьогодні Катерина — магістрантка КПІ за спеціальністю «Прикладна механіка. Конструювання машин. Адитивні технології у протезуванні» та дослідниця університетського Наукового парку. Каже, що перший семестр був найважчим: мозок опирався складним формулам і кресленням в САD системах і спеціалізованих середовищах. Але згодом стався нейробіологічний прорив: нова інтелектуальна діяльність запустила відновлення когнітивних функцій швидше за будь-які ліки.Зараз ветеранка конструює та друкує на 3D-принтерах ортези й розробляє власний стартап — індивідуальні вироби для людей із частковою ампутацією стопи. Науковий парк став для неї насамперед безпечним середовищем однодумців.— Мені завжди подобалося йти туди, де страшно і невідомо. Здається, моя головна суперсила — вміння рухатися вперед, навіть коли навігація геть відвалилася, навколо непроглядна темрява, а карти втрачені. Вчитися новому ніколи не пізно, особливо коли твоя робота повертає рух іншим.Сергій Литовченко: «В Парку адитивних технологій відбувається реабілітація ветеранів через навчання – відновляться нейронні звʼязки, ми знову відчуваємо себе повноцінними в потрібними суспільству»Сергій Литовченко, студент, 36 роківНа протезі лівої ноги Сергія Литовченка вмостилася капібара. Їх було дві, подаровані в одному з провідних центрів протезування в Україні. Але ту м’яку іграшку, що сиділа на протезі правої ноги, ветеран подарував підлітці з високою ампутацією нижньої кінцівки.Сергій Литовченко — ветеран 5-ї окремої штурмової бригади, в складі якої служив старшим сапером-гранатометником. На війні внаслідок мінно-вибухової травми втратив обидві нижні кінцівки. Ампутували ноги Сергію в жовтні 2022 року, а реампутація відбулася в січні 2023-го. На протези став у червні того ж року.Його рекорд — 12 тисяч кроків на протезах, а про «ціну» своїх нових ніг Сергій жартує, що тільки одна кінцівка коштує плюс-мінус 3 мільйони гривень.Захисник родом із нині окупованого Лисичанська, зараз живе із дружиною та донькою на Київщині.До повномасштабного вторгнення 10 років працював оператором ЧПУ — керував верстатами з числовим програмним керуванням, налаштовував обладнання і контролював виготовлення деталей за заданою програмою.До військкомату пішов сам, щойно почалася повномасштабна війна. «Мене запитали тоді: ви воювати хочете? А я кажу: не хочу воювати, я вимушений», — пригадує Сергій Литовченко.Після важкого поранення на фронті, 25 операцій і втрати обох ніг Сергій визнає: повернутися до життя, яке було «до», непросто, а насправді зробити це повністю неможливо.Тому навчання в КПІ на спеціальності «Біомедінженерія» і наукова діяльність на базі Парку адитивних технологій для нього насамперед — реабілітація через навчання, відновлення нейронних зв’язків.— Серед студентів ветеранської магістратури приблизно 30 відсотків — вихідці з Донбасу. І саме в ветеранах ми знаходимо найбільшу підтримку. Сам я став студентом, бо хочу зробити все від мене залежне, щоб покращити якість життя людей з ампутаціями.Як користувач я дуже чітко бачу недоліки в системі протезування: відсутність зворотного зв’язку в протезуванні, висока ціна ремонту куксоприймальних гільз, швидкі зміни об’ємів кукси тощо. Своєю науковою і практичною роботою ми намагаємося усунути ці проблеми.Тут кожен з нас знову відчуває: ти потрібен, можеш робити хоча б маленький внесок у відновлення життя людей з ампутаціями. І це дуже важливо для ветеранів сьогодні — почуватися значущими для суспільства. Тому зупинятися працювати в цьому напрямку, я вважаю, не можна. І, власне, моя магістерська робота і мій стартап, про який в ній ідеться, спрямовані саме на покращення якості життя та рухливості людей після ампутацій.На початок 2025 року кількість офіційно зафіксованих ампутацій в Україні перевищила 95 тисяч. Водночас оцінки реального масштабу проблеми вищі: Національний інститут стратегічних досліджень наводив понад 120 тисяч випадків, якщо враховувати людей, які могли отримати первинне протезування за кордоном або не потрапили до української офіційної статистики. Окремо оцінюється кількість українських військовослужбовців, які втратили кінцівки внаслідок війни. Правозахисна організація «Принцип» у 2024 році оцінювала їх кількість у межах від 20 до 50 тисяч людей. Українська влада не публікує офіційної цифри військових ампутацій, оскільки дані про втрати військових є чутливою інформацією. Цю оцінку наводили, зокрема, Rеutеrs. Масштаб проблеми продовжує зростати через характер війни. Українські військові отримують травми не лише від артилерії чи стрілецької зброї, а й від мін, вибухових пристроїв та ударів дронів. Rеutеrs у 2024 році зазначали, що українські поля бою досі насичені мінами, а кількість людей із травматичними ампутаціями продовжує зростати. Це означає, що попит на індивідуальні ортези, протези та інші реабілітаційні вироби стає не тимчасовим явищем, а довгостроковою потребою українського суспільства. Україні потрібні технології, здатні швидко виготовляти велику кількість індивідуалізованих виробів для людей із різними рівнями ампутацій та іншими наслідками травм. Саме тому історія про розробки на базі КПІ вписується у значно ширший процес — формування в Україні власної індустрії протезування та реабілітаційної інженерії.Цей матеріал створено в межах проєкту Інституту масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди.
