Український тиждень

Через три з половиною роки після підриву Каховської греблі на дні водосховища ростуть дев’ятиметрові верби, а в Дніпрі поруч плавають рідкісні осетрові. Втім, наслідки осушення водойми виходять далеко за межі новинних сенсацій і їх варто розглядати в контексті конкретного місця.Національний заповідник «Хортиця» в Запоріжжі розташований у верхів’ї Каховського водосховища. Сьогодні цей об’єкт з унікальною історичною та природною цінністю щодня стикається з викликами війни. Відновлення екосистем після російського теракту 6 червня 2023 року — один із численних викликів.

Затишшя

— Зараз у Запоріжжі затишшя — вам пощастило, — усміхається офіціантка італійського закладу Анастасія. — Зовсім нещодавно були обстріли тричі на день: об одинадцятій, четвертій і одинадцятій вечора. Можна було ходити в укриття за розкладом… Далі дівчина зізнається, що в укриття не ходила, та й загалом вона, уродженка Енергодара, не надто переймається через обстріли. Такий настрій — «переймаємося, але не надто» — схоже, мають багато запоріжців. Увечері вихідного дня в барах повна посадка, але тут же місцеві охоче розповідають, у які райони вже долітають FРV-дрони. До нашого готелю прибудований ресторан з караоке: музика там не замовкає, навіть коли вікна номера вібрують у такт віддаленим ударам КАБу.На Хортицю їдемо наступного дня. В центрі спокійно: похмурого ранку Запоріжжя, місто великомасштабних архітектурних об’єктів, нагадує фортецю. Власне з початку повномасштабної воно може заслужено називатися фортецею, це давно не метафора.Що ближче Хортиця, то гучніше лунають звуки війни. Коли робимо першу зупинку на острові, вони стають постійним фоном. Врешті вибухи — глухі й розкотисті, з присвистом або луною — супроводжуватимуть нас цілий день, записуватимуться на диктофон разом з криками мартинів і шумом вітру у вербах.

Протовче

— У мене зараз дві основні задачі: все, що пов’язано з Каховським водосховищем, і фіксація наслідків війни, — розповідає Михайло Муленко, завідувач сектора охорони природи Національного заповідника «Хортиця». — Часто воно поєднується, тому що по території, де було водосховище, також постійно прилітає. Зазвичай я перший приїжджаю на місце прильотів, бачу завдану шкоду і передаю інформацію в компетентні органи. Михайло зустрічає нас у Протовчому, в південній частині острова. Це знаковий історичний об’єкт, де розташовувалося давньоруське поселення, згадуване у літописах. Колись ця локація була туристичною, зараз тут частіше бувають журналісти, бо від Протовчого зручно добиратися до нового лісу на місці водосховища.Михайло Муленко у Протовчому на ХортиціДо молодих дерев ідемо через плавні. Запорізький «Каховський ліс» оточений старішими деревами (ще три роки вони були «деревами на березі») й загалом чудово вписується у ландшафти заповідника. Це відрізняє його від інших частин колишнього водосховища, куди вже встигли потрапити науковці. Наприклад, ліс у Херсонській області поблизу Нововоронцовки простягається на багато кілометрів, заповнюючи доступний обшир, як таке собі зелене море. Ось тільки безпекова ситуація навіть на підконтрольній території Херсонщини вже не дає змоги досліджувати там екосистеми.Підходимо до верб — крізь зарості прокладено невеличку дорогу, так що вони утворюють майже тунель. У «тунелі» людно: сюди якраз приїхали науковці-фізіологи, які, серед іншого, досліджують, скільки кисню продукує новий ліс, а також ботаніки, яким цікаво, з якою швидкістю він росте. Тут же працюють знімальні групи, в тому числі режисер і блогер Антон Птушкін.Молодий вербовий ліс на місці Каховського водосховища. Острів «Хортиця», ЗапоріжжяПроходжу далі: помітно, що дерева різної товщини, і деякі в кілька разів випереджають сусідів. Рулеткою вимірюю найтовстіші, в середньому вони мають 30 сантиметрів в обхваті. Згодом Михайло Муленко скаже в інтерв’ю, що рекордсменом з висоти наразі є 7,5-метрове дерево. А ще за пару днів експедиція Інституту ботаніки імені М. Г. Холодного на чолі з доктором біологічних наук Іваном Мойсієнком зафіксує новий рекорд: вербу висотою 9 метрів.

Невизначений правовий статус

Південно-східну частину Хортиці можна було б сплутати з пляжем. Звідси відкривається велична панорама Запоріжжя з історичними будівлями, промисловими об’єктами та мостами. Але цей відкритий суходіл з сіро-жовтим піском і залишками мушель іще чотири роки тому був схований під водою. Осушення відкрило людським очам не тільки мушлі: на новому узбережжі можна знайти артефакти на кшталт відполірованих часом пляшок або сходинок з баржі.Михайло Муленко на південно-східній частині островаУ цій частині острова також є густі молоді зарості з тоненьких верб — вони туляться впритул до пагорбів, зарослих високими деревами. Є й значно товщі поодинокі верби та тополі на березі-пляжі. Не відчуваючи конкуренції, вони впевнено ростуть вгору і вшир. Також після осушення на цій території сформувалося кілька озер, біля яких сидять рибалки.Михайло Муленко пояснює: вся осушена територія Каховського водосховища має невизначений правовий статус, тому риболовлю заборонити тут неможливо. Акваторія заповідникові не належала. Вода відійшла на понад 50 метрів, і цей новоутворений суходіл також не підпорядковується «Хортиці».Михайло Муленко у вербовому лісі— Зараз діє мораторій на зміну цільового призначення земель Каховського водосховища. По факту, це землі водного фонду, хоча й води там немає, — відзначає науковець. — Через цю правову колізію відбувається багато неприємних інцидентів. На території природно-заповідного фонду заборонено рибальство, причалювання до берегів. Але зараз, коли ми проводимо природоохоронні рейди з Державною екологічною інспекцією чи іншими структурами, то нерідко виявляємо, що всі ці рибалки сидять у річищі. Але вони за межами нашої охоронної зони: їх штрафують максимум за порушення правил рибальства.

Півтора мільярда збитків

— Фактично ми у верхів’ї водосховища. Теперішні узбережжя, заплавні комплекси й озера раніше належали до акваторії. Зараз, коли Каховське водосховище перестало існувати, всі водні об’єкти не пов’язані з основним річищем Дніпра чи протоками, осушилися. Але ось це озеро залишилося, бо воно тут і було, — коментує Муленко, поки я фотографую навколишні пейзажі. — Ось, бачите високий берег? Від урвища цього пагорба починався Великий Луг. Фактично до створення Каховського водосховища острів Хортиця закінчувався цим урвищем. Далі були Хортицькі плавні, але вони або відмежовувалися від самого острова Хортиця  тимчасовими озерами, які утворювалися під час водопілля, або просто перетворювалося на затоплений навесні суходіл. Зміну ландшафтів після теракту 6 червня 2023 року в заповіднику спостерігали в режимі реального часу. При цьому Михайло зауважує, що це було не перше втручання росіян в екосистеми Каховського водосховища.— Ще в грудні 2022 року ми побачили осушення: вони відкрили шандори і намагалися штучно знизити рівень водосховища, — згадує Муленко. — Тоді росіяни намагалися обійти берегом наші фортифікаційні споруди в районі Кам’янського і підійти ближче до Запоріжжя.У результаті осушилося близько 10 % водного дзеркала. Науковець стверджує, що це небагато і дорівнює перепадам, які відбувалися внаслідок діяльності наших гідроспоруд.— Потім, ближче до травня 2023 року, вони навпаки закрили шандори та штучно підвищили рівень у Каховському водосховищі. Ми спостерігали значні затоплення, тому що це відбулося у пік весняного водопілля, — продовжує Михайло. — Якщо за звичайних умов у нас було близько 100 гектарів озер, то під час цих маневрів і водопілля їх площа збільшилася до 400 гектарів. На Хортиці в ту весну затопило ліс, а риба під час нересту потрапила навіть на приватні ділянки садових товариств. Після підриву дамби 6 червня 2023 року співробітники заповідника цілодобово спостерігали за акваторією. Впродовж першої доби рівень води стабільно знижувався — по 10–12 сантиметрів за годину. Потім падіння сповільнилося, але впродовж перших двох тижнів не припинялося.— Відкрите дно було перезволожене, здебільшого піщане. Звісно, не з жовтеньким пісочком, а дуже замулене. На ньому залишилося багато безхребетних і водоростей. Ми бачили, як двостулкові молюски намагаються закопуватися у цей зволожений ґрунт, — розповідає Муленко. — Але нам іще пощастило, що не залишилося риби. Рельєф такий, що закритих водних пасток не утворилося, і вся риба пішла в річище разом з водою. Ту рибу, яка перебувала в стані депресії через задуху, швидко з’їли птахи та ссавці. Масових випадків задухи, як в інших частинах водосховища, у нас не фіксували.В заповіднику й у місцевому департаменті захисту довкілля відразу почали думати, як зафіксувати шкоду, завдану росіянами.— Ми вирішили керуватися постановою № 75  — про шкоду, завдану об’єктам тваринного і рослинного світу внаслідок різноманітної господарської діяльності, — говорить Михайло Муленко. — Військової специфіки ця постанова не враховує, але використовувати її можна. Там чітко обраховані такси за різними групами втрачених організмів, для деяких — конкретно за видами.Співробітники установи працювали щодня протягом тижнів, порахували площу мілководь та тварин і рослин, які загинули внаслідок осушення. Результатом роботи став довідковий акт, у якому засвідчено збитків на півтора мільярда гривень.

Килим лісу

Каховський теракт призвів до осушення майже 300 гектарів водного пояса навколо Хортиці та зникнення озерного комплексу в південній частині острова. Ця територія відразу стала об’єктом пильної уваги науковців.— Перші півтора місяця на дні був «місячний ландшафт»: тріщини або просто зволожений ґрунт, — згадує Михайло Муленко. — Приблизно у другій половині липня ми помітили на землі перші паростки. Ідентифікувати їх було складно: в перші дні дводольні рослини дуже схожі. Я чесно їх фотографував, додавав на платформу громадянської науки іNаturаlіst, але марно. Перші думки були: ну якась абрикоса росте. Те, що це дерева, було зрозуміло одразу. Попри це, Муленко зізнається, що не очікував побачити на дні ліс. Науковці висували різні прогнози, чим стане ця нова величезна територія — наприклад, пустелею з розрідженою рослинністю чи розсадником інвазійних рослин.Згодом на Хортиці паростки утворили густий килим. На деяких ділянках на квадратному метрі науковці нараховували до 440 пагонів.— Почалися перші експедиції. Я багато спілкувався з науковцями, зокрема з академіком Яковом Петровичем Дідухом. І, власне, тоді озвучив думку, чому на дні росте тополя та верба. Бо їхнього насіння в червні було дуже багато в той рік — по всьому місту літав пух, — продовжує Михайло.Цей прогноз підтвердився, хоча Муленко відзначає: верби у них виросло більше, ніж тополь.Після осушення водосховища вербове і тополеве насіння опинилося в надзвичайно сприятливих умовах — у теплі й волозі. Це забезпечило аномальну швидкість росту: вже до жовтня 2023 року окремі дерева були півтора метра висотою. В перших ботанічних описах цих територій, крім тополь і верб, зафіксовано ще близько 30 різних видів рослин (сьогодні їх уже понад 400).Коли у 2024 році деревця сягнули висоти 4 метрів, на ці ділянки почали навідуватися великі тварини. Для козуль, оленів і кабанів молоді гілки — ледь не улюблена їжа, а дуже густі хащі успішно захищають їх від хижаків, насамперед від зграй здичавілих собак.Зараз, за словами Михайла Муленка, зарості проріджуються, і на це сильно впливають бойові дії.— Прилітає прямо сюди, — зізнається науковець. — А прилітає у нас у Запоріжжі все: РСЗО, КАБи, «Калібри», «Кінжали». Останнім часом летять в неймовірній кількості шахеди, зовсім нещодавно до них додалися ще й ефпівішки…

Птахи й риби

— Після осушення водосховища і руйнування Каховської ГЕС у нас абсолютно змінилася іхтіофауна. Нижній Дніпро взагалі дуже суттєво змінився: зараз у ньому переважають більш цінні породи риб, — говорить Муленко. — У нас є сазани, великі коропи, осетрові, оселедці. А раніше ми хіба зрідка фіксували поодинокі випадки вилову стерляді, яка тікала з рибних господарств.Причин такої зміни Михайло називає декілька. По-перше, Каховська дамба не мала рибоходу, тобто була штучною перепоною для прохідних риб. Вище за неї вони не могли потрапити фізично. По-друге, нижній Дніпро після руйнування Каховського водосховища дуже змінився. Каховське водосховище було стоячою водоймою: водообмін був дуже сповільнений і відбувався здебільшого через випаровування, а не через течію. Зараз течії надзвичайно посилилися — це збільшує кисневе насичення води, покращує її якість для риби.— Сюди можуть приходити риби більш цінні й вибагливі до водного середовища, а не карасі чи інвазивний сонячний окунь, якому все одно, в якій калюжі жити, — підсумовує науковець.Також Муленко відзначає збільшення кількості птахів. Так, на острові підтверджено гніздування відразу двох сімей орланів-білохвостів — таке співіснування на невеликій території трапляється рідко. А справжньою подією цього року стала поява на Хортиці рожевого пелікана.— Це була перша зустріч за історію спостережень. Особисто я побачив одну особину на воді й п’ять у повітрі, — захоплено розповідає Михайло. — Вперше я побачив пелікана в об’єктив. Спочатку навіть не зрозумів, що це. Бачу — великий птах, думаю, треба фотографувати. В мене 600 міліметрів об’єктив, його там добре видно.Зустріч науковця з пеліканом відбулася 30 червня на півночі Хортиці, біля залишкової водойми. Тоді ця новина потрапила в місцеву пресу: поява екзотичного для Запоріжжя птаха вразила всіх.— Я почав вивчати це питання, хотів з’ясувати, чому пелікан тут опинився. Виявилося, що йому якраз притаманно після гніздівлі мігрувати кудись, де більше риби, легше полювати, — пояснює Муленко. — А потім я зацікавився історичним аспектом цієї теми. У праці Адріана Кащенка про Великий Луг знайшов свідчення старожилів, що всередині 18 сторіччя «баба-птиця», як називали пелікана, була типовим птахом для Великого Лугу. Пелікани тут були й за життя Кащенка, на початку 20 століття. Гніздилися вони буквально на території біля ДніпроГЕСу — там письменник бачив найпівнічнішу колонію. Тобто виходить, що ця птиця аборигенна для нашої території.

Застерегти та надихнути

З південно-східного узбережжя пішки повертаємося в Протовче. Дорога веде повз цвинтар (їх на Хортиці три), поле, виведене з користування, приватне кінне господарство і житлові будинки. На острові живе понад тисяча людей, і це при тому, що інфраструктури тут просто немає, громадський транспорт сюди не ходить, а єдиний магазин зачинився минулої зими.Неспішна прогулянка до Протовчого займає приблизно пів години. Звідси Муленко проводжає мене в бік колишньої дамби, яку насипали у 40-х роках 20 століття, щоб провести залізничну гілку. Залізниця, яка за задумом радянської влади мала з’єднати Кривбас і Донбас, функціонувала близько 20 років. Зараз колій не лишилося, а колишня дамба з двох боків оточена урвищами, які заповнив той самий молодий вербовий ліс.Саме цю локацію обрала для розміщення свого артоб’єкта українська художниця Жанна Кадирова. Вона створила інсталяцію, встановивши на палях серед дерев човен. Багатозначна робота має просту назву — «Ліс» (Тhе Fоrеst).— Я був її консультантом у цьому проєкті, — згадує Муленко. — За задумом Жанни човен мав «тонути» в зеленому листі. Невдовзі після встановлення об’єкта тут пройшла пожежа. Дерева не згоріли повністю, але були трохи пригнічені вогнем. І тепер човен видно повністю. Інсталяція Жанни Кадирової «Ліс» (Тhе Fоrеst) на острові ХортицяНа дереві біля обриву закріплена камера, наведена на артоб’єкт. Оглядаюся і помічаю на дні яру трійко грибів. Михайло спускається вниз і дістає величезну печерицю з шапкою на півтори долоні. Знахідка нова: таких грибів тут іще не фіксували. Втім, науковці, які працюють на території колишнього Каховського водосховища, роблять відкриття зі стабільною регулярністю.Режисер Мстислав Чернов, отримуючи «Оскар» за стрічку «20 днів у Маріуполі», сказав: «Я хотів би, щоб цього фільму не було». Перефразувати Чернова могли б біологи та екологи: либонь, жоден з них не хотів мати за об’єкт досліджень територію, яка постраждала від російського воєнного злочину. Але теракт стався, й українська природнича наука опинилася в гірко-парадоксальній ситуації. Зараз наші науковці мають можливість робити унікальні спостереження і проривні відкриття. А ще — застерігати й надихати, адже свідчать про жахливі наслідки війни й дивовижну силу природного відновлення.Авторка дякує за сприяння в організації репортажу Антону Птушкіну та Олексію Василюку