Український тиждень

Невже Дональд Трамп настільки нерозважливий, щоб повірити, ніби кілька сотень тисяч тонн дизельного палива — обсяг, що приблизно відповідає добовому споживанню у США, — вистачить для зниження світових цін на нафту?
Невже він настільки недооцінює своїх виборців, щоб уявити, що цей подарунок Владіміру Путіну, замаскований під захід для підвищення купівельної спроможності американців, змінить їхній вибір на проміжних виборах 3 листопада?
Невже він є настільки глухим, щоб не відчути бунтівних вітрів, котрі здіймаються серед тих своїх людей, які зберігають пам’ять про Рональда Рейгана і не забули, що велика Америка — це та, яка протистоїть Кремлю?
Невже він не бачить, що, завдаючи удару Україні, зраджуючи своїх європейських союзників і зрікаючись базових ідеалів Америки, він може втратити в Сенаті ту крихітну більшість, яка досі блокувала спроби супротивників запустити процедуру імпічменту?
Правда полягає в тому, що він не є ані дурним, ані наївним. Він наполегливо переслідує мету, яку дехто з нас викриває роками, хоча його ексцентричні вчинки часом її затуманюють. Він робить те саме, що зробив у лютому 2025 року в Маямі, коли назвав Володимира Зеленського «диктатором без виборів», а за кілька днів — у третю річницю повномасштабного вторгнення — коли США разом із Білоруссю та Північною Кореєю проголосували проти резолюції, що засуджувала російську агресію. Те саме — у березні того ж року, коли зупинив обмін розвідданими між спецслужбами; у липні, коли призупинив постачання систем «Патріот», від яких залежить захист українських міст; 15 серпня в Анкориджі, коли американські солдати, стоячи на колінах, розстеляли червону доріжку для Путіна; у листопаді, коли він намагався змусити Україну погодитися на 28-пунктний план, який, як з’ясувалося, походив із комп’ютерів Кремля. Іншими словами, він продовжує поводитися як російський агент, що став президентом найбільшої демократії світу.
Читайте також: Російський дизель, «Північний потік» і «Лукойл»: чому Вашингтон переходить від санкцій до угод із Москвою
Як людина, добре знайома з ситуацією в Україні, я, на жаль, досить чітко уявляю собі, що конкретно може означати це часткове скасування санкцій проти Росії, за яким через кілька годин пролунав ледь прихований заклик до імпічменту президента Зеленського.
Український президент, який у перші дні вторгнення відповів Джо Байдену, що запропонував йому евакуацію: «Я просив зброю, а не таксі», — звісно ж, не підкориться цій жалюгідній вимозі. Його штаб не відмовиться від ударів у глибину російської території, бо це єдине що здатне затримати виробництво, зберігання та транспортування смертоносних машин, котрі спустошують країну.
Водночас американське фінансування російських військових дій піде на оплату комплектуючих для ракет, складання дронів та премій найманим солдатам. Воно допоможе зрівняти з землею те, що залишилося від героїчного міста Покровська, де українські оператори дронів, яких я знімав, до сьогоднішнього дня утримують певні позиції.
Це наражатиме Краматорськ на нові масові вбивства, подібні до того, що сталося в піцерії, де 27 червня 2023 року була смертельно поранена письменниця Вікторія Амеліна.
Прийде черга й Харкова з його мостами, пам’ятниками та бібліотеками. Вони стануть жертвами бомбардувань, якщо, як погрожував Марко Рубіо, американська розвідка не зможе виконати своє завдання.
У Києві доведеться збивати більше ракет, а захисникам повітряного простору доведеться більше ламати собі голову, що вибрати — захищати електростанцію чи навколишні житлові будинки? Залізничний вузол чи будівлі, що його оточують? Зберегти перехоплювач чи за будь-яку ціну запобігти масовому вбивству?
З наближенням зими з’явиться все більше помешкань без опалення, настане більше ночей без світла, будинків без ліфтів, з яких доведеться зносити на руках літніх людей.
Тисячі, а може, й сотні тисяч людей поповнять ряди 10 мільйонів українців, які вже стали внутрішньо переміщеними особами у власній країні або біженцями за кордоном.
Ось до чого призведе ганебна поведінка Трампа: Росія отримає стимул наносити удари, наносити їх знову і знову та сподіватися на виснаження тих, хто вижив; і замість миру, якого всі нібито прагнуть, — війна, що лише затягнеться та принесе ще більше смертей і страждань.
Чи вистачить європейським союзникам сил і мужності, щоб протистояти цій ганьбі?
Саме це зробила Кая Каллас, глава європейської дипломатії, оголосивши цього понеділка вранці про внесення 1 600 нових імен до санкційного списку.
Саме це й зробили лідери Старого Континенту, на чолі з французьким президентом Макроном, підтвердивши свою принципову солідарність із президентом Зеленським.
Але слова — це обов’язок. Їх потрібно якнайшвидше втілити у зброю, засоби протиповітряної оборони, розвідку та ефективно застосовані заходи відплати.
Треба покласти край тій хибній логіці, яку я викриваю у всіх своїх фільмах і яка пов’язує наші військові зусилля з тим, що українці здатні витримати фізично та морально.
Відтепер Європа залишилася сама.
Так буде доти, доки у Вашингтоні правитиме Трамп.
Саме на плечах Європи лежить відповідальність за захист України і, як наслідок, за безпеку континенту.
Нехай би цього разу ми виправдали сподівання тих, від кого залежить наше власне виживання.