Український тиждень

«Локальна історія» разом з UА Соmіх реалізувала вже два мальописні проєкти, присвячені політичним діячам-ідеологам українського націоналізму: торік вийшов 120-сторінковий графічний роман «Шух. Історія легенди», а нещодавно — перший випуск «Коновальця». В Україні останнім часом намагаються у різних форматах і для різної аудиторії говорити про неоднозначні постаті минулого. Дослідження й історичні збірники про них були здавна, але віднедавна намітилися тенденція робити ілюстровані видання. Так у 2024 році вийшло дві подібні книги:

«Тато мій Петлюра» від старшої наукової співробітниці Інституту біографічних досліджень НБУВ і фахівчині із дитячої книжки та читання Наталі Савчук (Навчальна книга Богдан) — науково-популярний «життєпис-інсталяція»;
«Убивство на сходах. Останні роки Степана Бандери» авторки Віри Курико і художниці Лади Касьяненко.

«Шух. Історія легенди» — створений за сценарієм Володимира Кузнєцова і Дарії Коровицької (Денис) і намальований Таней Приймич. Це, як і зазначено у назві, спроба розповісти про те, як Роман Шухевич став легендою. Починається історія з першого його наближення до легендарного статусу — з подій 19 жовтня 1926 року — атентату на Станіслава Собінського, куратора Львівської шкільної округи, який підтримував політику полонізації. Виконували завдання Роман Шухевич і Богдан Підгайний, хоча в самому мальописі нам їх ще не представлено — це лише дві постаті у сутінках, зображені різними відтінками синього. Потім історія ненадовго повертається в 1923 рік — в філію Академічної гімназії, щоб потім знову продовжити розповідати з 1926-го, ненадовго, втім, згодом повернувшись до 1921 року. І саме в цьому найдавнішому епізоді відбувається взаємодія двох головних героїв двох мальописів від «Локальної історії» та UА Соmіх. Саме цього року полковник Євген Коновалець, колишній командир Січових стрільців, приїхав до Львова із Відня і, за рекомендацією Степана Шаха (колишнього офіцера УГА), зупинився в будинку Шухевичів, де зустрівся з 14-річним Романом. Історію розказано десь описово, а десь у діалогах, але все ж варто братися за «Шух. Історія легенди» вже дещо підготовленим, принаймні знаючи загальні події з життя Шуха і розбираючись у тому, як поставали і хто очолював УВО, ОУН і УПА. Без цих знань є велика імовірність заплутатись у навалі імен і фактів і часто схожих типажів наших історичних постатей, втім, завжди можна перечитати графічний роман ще раз, роблячи паузи на незрозумілих місцях і ґуґлячи потрібну інформацію. Ще дещо ускладнює цілісне розуміння історії часті стрибки в хронології (принаймні у першій частини мальопису), однак книга все ж розрахована насамперед для дорослих читачів. Зрештою, усі шість частин «Шуха. Історії легенди» («Атентат», «В’язень», «Фама», «Срібна земля», «Родина» і «Повстанець») складаються у багатогранний портрет складної особистості у складні часи. Це історія чоловіка, батька, лідера і патріота, який присвятив Україні не лише життя, а і смерть. І закінчується мальопис якраз на трагічній даті 5 березня 1950 року, а останніми словами є, певно, найвідоміша фраза Романа Шухевича, його духовний заповіт: «Мудрого — не одурити, чесного — не купити, мужнього — не зламати».
«Коновалець», написаний Денисом Мандзюком і намальований Таней Приймич, — це лише перша частина історії про засновника і першу голову Організації українських націоналістів, яка, втім, починається з кінця — з вибуху у травні 1938 року у Роттердамі. І вже подальша «довга історія» — це умовний спогад про Євгена Коновальця біля його тіла (в «Шух. Історія легенди» було кілька сторінок про цей замах, зображений з іншого ракурсу). Зважаючи на серійність, «Коновалець» не настільки перенасичений інформацією і текстом, як попередній мальопис. У ньому все починається із заворушень у Львові, пов’язаних із питаннями відкриття українського університету в 1910 році, коли польський шовініст смертельно поранив діяча українського студентського руху в Галичині Адама Коцка. Далі у 1911 році відбувається суд, де Коновалець виступив свідком, і показано ІІ Всеукраїнський студентський з’їзд в 1913-му, на якому виступає легко впізнаваний Дмитро Донцов. І, зрештою, на останніх сторінках ми знову повертаємося в Роттердам, де нам обіцяють продовження розповіді.
Обидва проєкти — це важливі мальописи, в яких показано ключові моменти біографій знакових українських провідників. Безперечно, про них треба розповідати в усіх можливих форматах, щоб охопити якомога ширшу аудиторію. Можливо, для початкового ознайомлення з постатями Шухевича і Коновальця — це якраз чудовий варіант, після якого вже можна братися за науково-популярні видання чи монографії. Популяризація наших історичних постатей, на викривлення публічного образу яких стільки років працювала російська пропаганда, — це необхідна ланка на шляху нашого національного самоусвідомлення, без якого неможлива повноцінна українська незалежність. Та незалежність, яку виборювали Коновалець і Шухевич, і нині продовжують виборювати їхні нащадки.