Український тиждень

16 жовтня 2026 року у віці 64 років відійшов у засвіти Даріуш Колодзєйчик — польський історик, професор Варшавського університету, провідний дослідник Османської імперії, Кримського ханства та ранньомодерної Східної Європи.
Його смерть стала відчутною втратою не лише для польської історичної науки, а й для значно ширшого кола дослідників, які займаються історією українських земель, османістикою та міжнародними відносинами ранньомодерної доби.
Постать науковця поки що недостатньо відома широкому загалу поза вузьким колом фахівців і студентів. Разом із тим це дуже знакова фігура у вивченні низки тем ранньомодерного періоду, зокрема тих, що стосувалися українських теренів. Його науковий доробок складно обмежити лише одним регіоном чи темою. Натомість слід виділити прагнення ревізувати закостенілі погляди, поглянути зрілим оком на подекуди загальновідомі події або ж, навпаки, знайти свіжі джерела, які дозволили б дізнатися щось нове.
То чим же він запам’ятався? Одна з ключових ідей його досліджень стосувалася перегляду усталеного погляду на відносини християнської Європи та мусульманського світу. Головним стереотипом традиційної польської історіографії був образ старої Речі Посполитої як «передмур’я християнства», що завзято бореться з мусульманською експансією.
Втім, дослідник звертав увагу на те, що відносини між Річчю Посполитою, Османською імперією та Кримським ханством були значно складнішими. Вони далеко не завжди носили ворожий характер — навпаки, траплялися випадки тривалого миру та кооперації. Не заперечуючи значення релігійного чинника, він критично ставився до цивілізаційних підходів. Чи була Хотинська війна 1621 року, взяття Кам’янця османами в 1672 році чи яскраво популяризована Віденська битва війною цивілізацій — війною християнського світу проти ісламу? Даріуш Колодзєйчик не погоджувався з концепціями Самюеля Гантінгтона щодо «зіткнення цивілізацій». Натомість ту ж таки Віденську битву 1683 року він волів розглядати як «зіткнення імперій» та династичних інтересів, шукаючи реальні політичні та дипломатичні причини подій.
Важливе місце в його працях посідало Кримське ханство. У монографії «Тhе Сrіmеаn Кhаnаtе аnd Роlаnd-Lіthuаnіа: Іntеrnаtіоnаl Dірlоmасy оn thе Еurореаn Реrірhеry (15th–18th Сеntury)» дослідник представив ханство як повноцінного учасника міжнародної політики зі складною дипломатичною культурою, власними інтересами та політичними традиціями. Це був суттєвий відхід від історіографічної перспективи, у якій кримські татари часто поставали передусім як учасники військових нападів або залежна сила Османської імперії.
Не менш важливим був його внесок у дослідження української історії. Саме історії Поділля під османським пануванням у 1672–1699 роках присвячена одна з перших великих праць Даріуша Колодзєйчика. Видана у 1994 році робота «Роdоlе роd раnоwаnіеm turесkіm. Еjаlеt Каmіеnіесkі 1672–1699» суттєвим чином вплинула на відновлення османських студій в українській науці, а також дозволила доповнити і переглянути звичний погляд на Поділля ХVІІ століття. Час між взяттям османським військом Кам’янця у 1672 році та Карловицьким договором 1699 року фактично випадав з описів місцевих істориків. Згодом він підготував до видання османський описовий реєстр Поділля — дефтер (dеftеr-і mufаssаl), тобто детальний перепис населення, що мало платити податки, проведений наприкінці 1681 — 1682 років.

Його дослідження дозволили спростувати міф про «землю, що тече молоком і медом» напередодні османського панування. Та й романтизований опис Генріка Сенкевича у романі «Пан Володийовський» лишив досить романтизований погляд.
Дослідник звертав увагу на територію, виснажену тривалими війнами, татарськими наїздами та загальною кризою Речі Посполитої того періоду.
Врешті, його студії є вкрай корисними для розуміння проосманської політики українських гетьманів, зокрема Петра Дорошенка, які спиралися на підтримку частини населення, що лояльно ставилася до Османської імперії.
Для української історіографії значення таких досліджень складно переоцінити. Історія України ранньомодерного часу часто розглядається переважно в контексті відносин із Річчю Посполитою та Московською державою. Праці Даріуша Колодзєйчика сприяли повноцінному включенню до цієї картини Османської імперії та Кримського ханства. Без розуміння їхньої політичної традиції та пошуку джерел східного походження неможливо пояснити багато подій української історії ХVІІ століття.
Важливою рисою досліджень Даріуша Колодзєйчика було прагнення розглядати історичні події з різних перспектив. Він не обмежувався європейськими джерелами, а активно залучав османські документи, що дозволяло глибше зрозуміти складні міждержавні відносини.
Зі смертю Даріуша Колодзєйчика історична наука втратила визначного дослідника, чиї праці назавжди залишаться фундаментальним орієнтиром для майбутніх поколінь істориків.