Український тиждень

Трамп збожеволів? Це питання — нехай і сформульоване більш дипломатично — ставлять політики й лідери Європі, шоковані й обурені зневажливим ставленням президента США до Володимира Зеленського, угодою Трампа з Москвою, яка фактично скасувала санкції на експорт російської нафти, а також тим, що представник Трампа назвав Путіна «гуманістом».
Європейські лідери тепер переконані, що Трамп остаточно зайняв ворожу позицію щодо України. На їхню думку, він прагне змусити Київ укласти з Путіним угоду, яка задовольнить усі бажання Москви.
Нещодавні відверті заяви про те, що США нібито «нічого» не отримали від України в обмін на американську допомогу; переконання, що війна закінчилася б раніше, якби Зеленський погодився на умови Росії; а також загадкове й раптове обмеження доступу України до супутникової системи Stаrshіеld — усе це сколихнуло НАТО.
Багато європейців тепер переконані, що більше не можуть покладатися на Америку як на ключового військового і політичного союзника.
У Європі Трампа сприймають як ненадійного, непередбачуваного, непослідовного і примхливого діяча. Це значно ускладнює відносини з американськими союзниками. Чи варто європейським лідерам реагувати на всі провокаційні заяви Вашингтону? Чи краще ігнорувати зигзаги політичного курсу Трампа й продовжувати традиційну дипломатію?
Протягом першого року другого президентського терміну Трампа союзники в НАТО вважали, що доцільніше шукати точки дотику з президентом США і вдаватися до лестощів. Президент Франції Емманюель Макрон запросив Трампа в Париж на День взяття Бастилії — національне свято Франції, на якому той мав стати почесним гостем. Трамп був у захваті. Проте це не покращило відносини з Францією. Довільне запровадження високих торговельних мит для європейських союзників вразило європейців, створило загрозу економічної скрути й змусило замислитися, чи відповідати дзеркальними митами на американські товари, чи краще спробувати знайти рішення шляхом переговорів?
У Великій Британії колишній прем’єр-міністр Кір Стармер намагався подолати упереджене ставлення своєї Лейбористської партії до правих республіканців Трампового табору, вдаючись до лестощів на всіх зустрічах. Він запропонував Трампу безпрецедентну можливість здійснити другий державний візит у Лондон, передавши особисте запрошення від короля Чарльза під час зустрічі у Вашингтоні. Трамп із дружиною прибули з візитом (їх ретельно оберігали від будь-яких контактів із переважно вороже налаштованою британською громадськістю). Трамп заявив, що залишився дуже задоволеним. Однак уже за кілька місяців він люто розкритикував британський уряд за те, що той не допоміг США та Ізраїлю завдати удару Ірану.
У Німеччині, яка здавна є одним із головних проамериканських союзників у НАТО і має великий військовий контингент США, канцлер Фрідріх Мерц був шокований відвертою підтримкою, яку адміністрація президента і соратник Трампа Ілон Маск висловили на адресу правої партії «Альтернатива для Німеччини» (АfD). Ця партія має очевидні зв’язки з неонацистами, демонструє значні успіхи на виборах і може стати серйозною суперницею для всіх провідних німецьких політичних сил.
Тим часом в Італії Джорджа Мелоні, яку тривалий час вважали «своєю людиною» Трампа, яка поділяє його праві погляди і вміє прихилити його до себе, була глибоко обурена критичними висловлюваннями президента США про Папу Римського. Вона назвала їх «неприйнятними». Відтоді відносини між Римом і Вашингтоном помітно охололи. Ба більше, нині Мелоні, схоже, виступає однією з найбільш запеклих критиків Трампа в НАТО.
У кожному з цих випадків європейські лідери переконувалися, що спроби задобрити Трампа майже не впливають на його погляди чи дії. До того ж, європейські політики знають, що громадська думка в Європі загалом вороже налаштована проти Трампа і його політики. У європейській пресі його часто висміюють. Політики побоюються, що підтримка курсу США — особливо в питаннях, що стосуються Ірану й України, — може коштувати їм утрати голосів виборців у своїх країнах. У деяких випадках, коли висловлювання Трампа сприймались як образливі або небезпечні, ці політики давали рішучу відсіч. Так, британське суспільство обурилося заявою Трампа про те, що британські війська уникали участі в бойових діях на передовій в Афганістані й що США не потребують їхньої допомоги. Політики висловили своє невдоволення, і згодом Трамп забрав свої слова назад.
Натомість європейці намагаються взаємодіяти з представниками нижчих ланок американської влади і продовжують співпрацю в межах давніх домовленостей, зокрема в обміні розвідданими. Утім, навіть це робити дедалі складніше.
Тому в Європі виходять із того, що принаймні протягом наступних двох років відносини з Вашингтоном залишатимуться напруженими, що підриватиме єдність альянсу. Схожа ситуація спостерігається і в Канаді. Її прем’єр-міністр рішуче виступив проти булінгу з боку адміністрації Трампа; у відповідь на американські торговельні погрози й обмеження Канада запровадила власні мита на американські товари. Більше того, Канада прагне тіснішої політичної й економічної інтеграції з Європейським Союзом.
Двома головними питаннями, які переконали європейців, що на США більше не можна покладатися як на надійного союзника, стали Україна й Іран. Перш ніж завдати удару Ірану в лютому, Трамп не проконсультувався з жодною країною-членом НАТО. Як наслідок, прохання Трампа про використання європейських аеродромів і баз для здійснення цієї атаки наштовхнулося на рішучий спротив громадськості. Панували побоювання, що, не маючи чітких цілей війни, послідовної стратегії й реального плану, як домогтися зміни режиму виключно шляхом бомбардувань, США намагаються втягнути Європу в безнадійну війну. Трамп був розлючений відсутністю підтримки з боку союзників; це лише посилило поширені в його адміністрації антиєвропейські настрої — особливо у віцепрезидента Джей Ді Венса. Розкол поглибився через рішучий спротив у Європі підтримці, яку Трамп надає прем’єр-міністру Ізраїлю Беньяміну Нетаньягу, чия політика в Газі й на Західному березі річки Йордан обурює європейську громадськість.
Європейські лідери бачать, що в Америці зростає опозиція до війни з Іраном. Однак вони побоюються, що будь-яка політична невдача республіканців на майбутніх проміжних виборах лише зробить Трампа ще більш легковажним і налаштує на ефектну «перемогу» над Іраном — ціною ще більшої дестабілізації на Близькому Сході.
Війна в Україні загрожує ще глибшим розколом. Відверта злість Трампа на Зеленського, а також незмінна готовність пристати на бік Путіна і послаблювати американські санкції проти Росії, викликають у європейців серйозне занепокоєння.
Україна — на порозі НАТО. Бойові дії там стають дедалі інтенсивнішими: Росія щодня завдає ударів по Києву та інших містах. Представники оборонних відомств європейських країн вказують на цілком реальну небезпеку, що війна може перерости в безпосереднє протистояння Європи з Росією.
Вже зафіксовано численні випадки порушення повітряного простору НАТО російськими безпілотниками, низку кібератак на ключові об’єкти європейської інфраструктури й системи зв’язку, в яких простежується роль Росії, а також спроби політичних провокацій у різних сферах — зокрема, заворушення у Франції й політичні протести в багатьох країнах Європи.
Читайте також: Санкційні поступки та запрошення Путіна на саміт G20: як Захід відходить від політики міжнародної ізоляції Росії
Угода про скасування санкцій на експорт російського дизелю, про яку оголосив Трамп, стала несподіванкою для інших союзників у НАТО. Їх обурила відверта відмова від ключових санкцій щодо російського енергетичного експорту — санкцій, узгоджених у межах НАТО. Вони були незадоволені примирливим тоном американських представників на переговорах із російськими дипломатами; і нажахані, коли Путін раптом став «гуманістом», бо звільнив американського в’язня. Очевидно, що адміністрація Трампа змінила ставлення до Зеленського і має намір змусити його прийняти умови миру, які європейські союзники (і сама Україна) сприйматимуть як винагороду Путіну за агресію.
Тож у Європі зростають побоювання, що Путін, відчувши впевненість, почне чинити дедалі більший тиск на Західну Європу — аж до того, щоб вдатися до асиметричної війни. У європейській політиці панує безлад через масові демонстрації, економічну скруту й зростання загрози правого популізму. Уряди намагаються втримати владу. І хвилюються, що Вашингтон небезпечно підриває зусилля, спрямовані на збереження стабільної ліберальної демократії.