Український тиждень

Цієї осені американська розвідка показала китайський космічний безпілотник, що стикується з чужими апаратами, а Україна вперше вивела на орбіту власний супутник зв’язку. Ці дві новини, що з’явилися протягом одного тижня, свідчать: боротьба переходить у новий домен. Від того, хто зможе закріпитися в ньому, залежатиме, чиї дрони літатимуть завтра.Останній тиждень жовтня приніс дві новини, які на перший погляд не мають між собою нічого спільного. 26 жовтня Розвідувальне управління Міністерства оборони США оприлюднило звіт про загрози безпеці в космосі з найчіткішим на сьогодні знімком секретного китайського багаторазового космоплана, а вже наступного дня українська оборонно-технологічна компанія НІМЕRА повідомила, що її перший супутник ОВRІА NАNО працює на орбіті.Перша новина — про наддержаву, яка готується вести війну в космосі. Друга — про країну, яка вже воює на землі й нарешті вирішила заявити про власні інтереси в космосі. Разом вони засвідчують тенденцію, про яку військові стратеги говорять уже кілька років, але яка тепер стає очевидною для всіх: космос перестає бути тилом війни й перетворюється на повноцінне поле бою. Боротьба за нього вже триває.Почнімо з Китаю, який максимально агресивно рухається у космос. На знімку, отриманому американцями з комерційного супутника з відстані близько 90 кілометрів, китайський космоплан пристикований до іншого космічного об’єкта із розгорнутими сонячними панелями. Четверта місія цього безпілотника розпочалася 7 лютого 2026 року з космодрому Цзюцюань і станом на кінець жовтня досі триває. Американська розвідка також фіксувала зближення космоплана з іншими апаратами та маневри поблизу них під час попередніх польотів.Пекін традиційно обмежується загальними заявами про випробування багаторазових технологій для мирного освоєння космосу. Однак тривале перебування безпілотного корабля на орбіті, маневрування поблизу інших супутників, стикування з ними та подальше відстикування свідчать про можливість виконувати операції з інспектування, перехоплення або навіть виведення з ладу чужих апаратів. Саме так ці можливості можуть оцінювати військові аналітики.США мають власний аналог — космоплан Х-37В. Поява китайського апарата з подібними можливостями свідчить про те, що суперництво двох наддержав поширюється і на орбіту, де вже формується новий вимір гонки озброєнь.Ще важливіше те, що Китай робить ставку не на окремі унікальні апарати, а на масовість. Країна розгортає дві власні низькоорбітальні мережі «Гован» і «Цяньфань», у яких уже понад 470 супутників, а на початку жовтня систему «Гован» перевірили навіть у полярних широтах. Цього літа Китай уперше успішно повернув перший ступінь ракети Lоng Маrсh-10В, спіймавши його спеціальною сіткою на морській платформі, а в серпні посадку першого ступеня виконала й приватна ракета Zhuquе-3. Багаторазові ракети різко здешевлюють запуски, а дешеві запуски означають, що Пекін зможе виводити на орбіту сотні нових апаратів і швидко замінювати втрачені.У космосі, як і у війні дронів на землі, перемагає не той, хто має найкращий окремий зразок, а той, хто здатен виробляти й запускати масово.Росія теж не стоїть осторонь і цілеспрямовано виводить на орбіту власні супутники. Її відповідь Stаrlіnk, угруповання «Рассвет» компанії «Бюро 1440», росте партіями, першу з яких запустили в березні, а другу в липні 2026 року. Нині на орбіті перебуває близько 40 апаратів, які Росія офіційно позиціонує, зокрема, як призначені для спеціальних і потенційно військових завдань. Систему розбудовують із використанням лазерного міжсупутникового зв’язку, який дає змогу передавати дані без наземних станцій. У перспективі це може розширити можливості дистанційного керування російськими дронами на значній відстані від лінії фронту — зокрема, глибоко на території України.Поки що проєкт стикається з труднощами: частина апаратів через несправності рушійних установок втрачає висоту, а наявне угруповання забезпечує покриття лише протягом коротких часових вікон щодня. Однак недооцінювати ці зусилля було б помилкою. Москва продовжує запускати нові партії супутників, а кожен наступний запуск дає російським інженерам додатковий досвід.Паралельно Росія нарощує й орбітальні засоби тиску на чужі супутники. У квітні 2026 року вона вивела групу апаратів від «Космосу-2609» до «Космосу-2614», і вже за місяць вони почали маневрувати так, щоб синхронізуватися з радарним супутником фінської ІСЕYЕ, дані якого використовує Україна. 26 травня «Космос-2609» підійшов до нього на 2,5 кілометра, а наприкінці вересня «Космос-2612» знову вийшов практично на одну орбіту з фінським апаратом. Жодного супутника поки ніхто не збивав, але в космосі відстань у кілька кілометрів означає практично контакт, і противник, який уміє непомітно наблизитися, вміє також заглушити, засліпити або пошкодити ціль.На цьому тлі українська новина є не просто технологічним досягненням, а стратегічною відповіддю на виклик, який сьогодні кидають у космосі Китай і Росія. 1 жовтня українська компанія НІМЕRА разом із данськими партнерами з GоmSрасе вивела на орбіту супутник ОВRІА NАNО. Він став першим апаратом майбутньої незалежної української мережі супутникового зв’язку, яку контролюватиме український оператор, а не іноземна корпорація чи чужий уряд. У GоmSрасе прямо пояснили логіку проєкту, наголосивши, що залежність від технологій інших держав, навіть партнерських, створює стратегічні ризики, особливо під час війни.Наступним кроком називають локалізацію в Україні виробництва супутників і наземних терміналів. Цей крок навіть важливіший за сам запуск, бо країна, яка вміє робити власні термінали, вже не залежить від чужих рішень.Майже одночасно стало відомо, що фінські ІСЕYЕ та Nоkіа разом з Міністерством оборони України розроблятимуть власну систему супутникового зв’язку. Показово, що саме та фінська компанія, за апаратом якої полюють російські супутники, тепер будує систему зв’язку для України. Тож орбітальне протистояння на найближчі роки вже має конкретні адреси та учасників.Звісно, один наносупутник не замінить тисяч апаратів Stаrlіnk, і було б нечесно подавати його як готову мережу. ОВRІА NАNО є випробувальною платформою, результати роботи якої мають визначити параметри майбутньої повноцінної системи. Тож розробники наголошують, що мережа доповнюватиме європейські супутникові можливості, а не конкуруватиме з ними.Однак усі великі угруповання починалися з одного тестового апарата. І різниця між країною, яка має такий апарат, і країною, яка його не має, вимірюється не кількістю супутників, а наявністю власної інженерної школи, операторів і досвіду керування на орбіті. Україна вперше зробила крок від споживання космічних послуг до створення власних рішень, і це перемога, яку варто назвати своїм ім’ям.Навіщо Україні власна мережа, пояснювати довго не треба, бо Stаrlіnk цієї осені вкотре показав себе ненадійним партнером. Коли канал управління бойовою технікою контролює інша держава, твоя армія воює рівно настільки, наскільки це відповідає чужим політичним розрахункам на конкретний день. Тож перед кожною армією, яка хоче позбутися такої залежності, сьогодні є два шляхи.

Перший короткий, і ним пішли росіяни, коли після блокування їхнього доступу до Stаrlіnk масово перейшли на mеsh-мережі. Це система у якій дрони передають сигнал один через одного, використовуючи китайські модеми вартістю від 2 до 12 тисяч доларів.

Такий підхід дозволяє керувати ударними безпілотниками на глибині приблизно 150 кілометрів. Але він прив’язаний до землі, вразливий до РЕБ і залежить від постачань з Китаю, тобто одну залежність просто замінює іншою.

Другий шлях довгий і дорогий, бо веде через космос, через власні супутники, термінали та інфраструктуру керування. Саме його обрала Україна, і саме ним, як показують останні місяці, рухаються всі, хто думають про війну на десятиліття вперед.

Європа тим часом намагається наздогнати реальність. На брифінгу Єврокомісії 14 жовтня журналісти запитали, що ЄС може запропонувати Україні замість Stаrlіnk, і почули про систему Gоvsаtсоm, яка об’єднує урядові супутники країн Союзу і запрацювала в січні 2026 року. Брюссель веде перемовини про повноцінне приєднання України. Але маємо пам’ятати, що власне угруповання ІRІS з 348 апаратів почне запускати лише 2029 року. Для порівняння, станом на 15 жовтня на орбіті працювало понад 11 тисяч активних супутників Stаrlіnk. Тобто розрив з європейським планом становить приблизно 32 рази. Європейці вже зрозуміли, що від американської мережі треба ставати незалежними, але поки що не мають чим її замінити.Набагато рішучіше діє європейська Північ. 4 травня 2026 року Швеція вивела на орбіту свій перший оперативний військовий супутник. Загалом шведська армія планує мати близько десяти таких апаратів. Уряд також виділив сотні мільйонів крон, щоб космодром «Есрейндж» міг запускати ракети на орбіту.Норвегія тим часом розвиває власний космодром «Андейя». У березні туди приїхали канцлер Німеччини Фрідріх Мерц і прем’єр Норвегії Йонас Гар Стьоре й оголосили про поглиблення космічної співпраці. Цього року на норвезьких супутниках уперше почали працювати американські військові модулі зв’язку. Крім того, ЄС підписав з Норвегією та Ісландією угоду про доступ до Gоvsаtсоm та ІRІS². Скандинави добре знають, що таке сусідство з Росією. Тому вони першими в Європі зрозуміли, що власний доступ до космосу є такою ж частиною оборони, як танки чи ППО.Ще показовіший приклад — Японія, яка вперше за понад сімдесят років змінює назву одного з видів своїх збройних сил. 26 червня 2026 року японський парламент ухвалив закон, за яким Повітряні сили самооборони перетворюються на Повітряно-космічні сили самооборони. Космічний підрозділ, який у 2020 році налічував лише 20 осіб, до березня 2026-го зріс до 670 військовослужбовців. До кінця березня 2027 року він має перетворитися на командування чисельністю близько 880 осіб. Крім того, цього року Токіо планує запустити свій перший супутник для спостереження за обстановкою в космосі.Навіть Бразилія, яка перебуває далеко від зон великих воєнних конфліктів, цього року вирішує долю свого оборонного геостаціонарного супутника, термін експлуатації якого добігає кінця.Отже, від Скандинавії до Японії держави доходять одного висновку: значення космосу для оборони не залежить від того, наскільки далеко країна перебуває від лінії фронту.Чому все це важливо саме для поля бою, добре розуміє кожен, хто працює з дронами. Сучасний ударний безпілотник чи перехоплювач залежить від трьох речей, які забезпечує космос:

каналу зв’язку з оператором,супутникової навігації,розвідданих, що дозволяють знайти ціль.

У Центрі «КРУК» ми постійно використовуємо Stаrlіnk та інший супутниковий зв’язок у навчанні: і на курсах з наземних роботизованих комплексів, і на курсах операторів дронів. Без нього сучасна техніка просто не працює на тих відстанях, які вимагає фронт.Тому домінування на орбіті вже найближчими роками може перерости в домінування над небом і над окопами. Країна, яка матиме власні супутники, зможе розвивати й власні безпілотні системи, тоді як країна без них залежатиме від чужих — доти, доки їй дозволятимуть ними користуватисяВодночас було б помилкою думати, що власна орбітальна мережа сама по собі вирішить усі проблеми. Друга половина відповіді лежить на землі і називається автономністю. Дрон, який уміє за допомогою машинного зору впізнати ціль і завершити атаку після втрати зв’язку, не боїться ні обмеження терміналів, ні російської РЕБ, і саме тому українські розробники так швидко рухаються в бік автономного наведення. Космічний і автономний домени доповнюють одне одного, бо супутник дає дрону зв’язок і розвідку на великій відстані, а бортовий інтелект дозволяє виконати завдання, коли зв’язок усе ж зник. Той, хто першим поєднає ці дві речі в одну систему, отримає перевагу, яку неможливо компенсувати простою кількістю техніки.Що з цим робити? Відповідь цілком конкретна. Державі варто перетворити ОВRІА та спільний проєкт з ІСЕYЕ і Nоkіа з окремих ініціатив на складові довгострокової програми з гарантованим фінансуванням і чіткими термінами реалізації. Адже космічні проєкти не терплять перерв і недофінансування.Паралельно вже зараз варто вимагати від Брюсселя чіткого графіка приєднання України до Gоvsаtсоm і місця в ІRІS², подаючи це не як прохання про допомогу, а як внесок у спільну безпеку. Адже українські військові сьогодні є найдосвідченішими в Європі користувачами супутникового зв’язку в бойових умовах. І нарешті, підготовку операторів і проєктування нових дронів варто будувати з розрахунку на роботу в середовищі, де супутник є основним каналом, а автономність страховкою на випадок його втрати.Америка, Китай і Росія вже готуються воювати в космосі. Японія переписує назви своїх збройних сил, Скандинавія будує космодроми. Європа стратегічно обіцяє. А Україна, яка ще вчора могла лише просити увімкнути зв’язок, починає будувати власний. Один маленький супутник на орбіті поки не змінить баланс сил, але він змінює головне – показує, що Україна більше не збирається бути лише споживачем чужих технологій у домені, де вирішуватиметься майбутнє війни. І в цій війні виграватиме не той, у кого більше дронів, а той, хто володітиме небом над небом.