Український тиждень

Проглянув декілька перекладів лауреатки Карсон. Можливо, вади перекладу, але не думаю, що тільки: ні в тому, ні в іншому поезії майже нема. Мертва писанина на основі холодного, невистражданого, неживого, книжного досвіду, в якому нема Любові, того головного, що повинне гріти читача. Розширювати його горизонт життєвого досвіду. Для чого й існує жанр літератури. Робити людину-тіло, земну людину, люблячою, відкритою, жертовною. Людиною духу. Прививати їй те, чого нема в земній свідомості. Кращі риси, потяг до духовного. Показувати їй те, чого вона не бачить в збитій, звичній реальності. Пропускаючи її через калейдоскоп поетичного сприйняття, робити реальність одухотвореною. Тоді нова реальність стає кращою від існуючої. Тоді у вигаданому людина знаходить кращу частину себе і проживає кращу – розширену – реальність. В цьому секрет і магія літератури, в цьому її призначення. З чиєїсь розширеної свідомості, з її радості і щастя, з її повноти життя переносити в подібний стан. Секрет справжньої літератури, створеної творчим мозком, в цьому. Її неможливо створити на одному мертвому, давно переспіваному, чужому досвіді раціональним, науковим і земним мозком. Потрібна своя Любов, своє страждання, свій захват і біль, своя втрата щастя, свій неповторний досвід, своє непідробне живе життя. Тому краще пишеться на зламі епох, на основі великого і трагічного досвіду. Переймаючись ним, автор здатний вловити краще, саму Любов. Парадокс в тому, що в комфортному існуванні вона вивітрюється, майже невідчутна і ніби не існує. Життя існує як факт, а не відчуття. Вогонь Життя не живе в комфорті, в палацах багатих, в переситілих умах. Він живе в халупах бідних, в стражданні упосліджених, в голоді і холоді, в мокрих куфайках, в дрижакуватих тілах, і звідти виривається у світ. Написане з книжного досвіду, з мертвого факту не випромінює тепла. Де нема Любові, там нема ефекту життя. Може, для когось воно і цікаве, але не несе імпульсу Життя. Як той, хто пише поезію з 1975 року, я  відчуваю її з пів слова, як і Енергію рядка. Я написав томи поетичних фраз, і стверджую те, що розуміє й авторка: це складно назвати літературою, при всій повазі до її старання. Для мене важливо знати не витвір однієї творчості, а рівень англомовної літератури в цілому. Якщо це є кращим, то там складно про щось говорити. Моє співчуття спочилій в комфорті й ситості літературі. Для живої поезії потрібна автентика, філософсько- поетичний мозок і Любов, яких, очевидно, там нема. А можливе й інше: хтось навмисне увінчує лаврами те, що не є літературою, щоб знівелювати її зразки і її саму. В Україні цей номер провернуто давно. Є книги без жодної художньої, філософської, публіцистичної, наукової цінності і дипломований дебіл як їхній результат. Результатом ж їхнього правління буде крах усьому. У будь-якому випадку кінець часів, кінець матеріального світу явив таку ж безживну й обмежену літературу.
Поезія – невидимий, невловимий трем метелика, що хоче злетіти і випромінює прощання тепло. Це мить краси, прекрасного мить, що відлітає назавжди, щоб жити далі в пам’яті – кращою і прекраснішою, ніж була. Животрепет миті є у всьому, його майже неможливо передати. Він проситься у слово, але слово часто безсиле відтворити. Цей зліт метелика – поезія миті – існує в просторі, трепече прощальними барвами. Великим розкрилом заграв, протуберанцем осені, що проситься, аби її помітили, світінням того, що процвіло і відгорає. Покликані бачити не помічають, покликані вловлювати – не вловлюють. І краса, так довго й богатобарвно творена Богом, не помічена згасає. Вона згасає, так і не перелита в слово, музику. В навіки зафіксоване звучання миті.
Штучна література, фактично постлітература, мало різниться від творінь ШІ. Для стирань різниці між ним і живою творчістю, з метою витіснити її, вона і пропагується. Це – намагання переконати, що імпотенція краща від потенції. Диявол – це завжди спроба переконати, що мертве, низькочастотне, закрите краще від живого, високоенергетичного, відкритого, такого, що віддає, люблячого. Змій – прообраз низькочастотності – пропонує себе за відмову від небесної Любові. Метафора вигнання з Едему про це. Незрима війна явищ сатани з явищами Бога, із центральною руховою складовою їх – Енергією. Він може підробити все, її не вкраде, не підробить. Штучно створене не несе в собі Енергії – неба – не надихає інших. Закрита література – це спроба відтягнути увагу на себе від тієї, що надихає, віддає. Закрите, як закрита рука, бере, а не віддає. Паразитарне в політиці, в поведінці мас так само вдає з себе гідне уваги, щоб доїти, тягти, воно – закрита рука. Бог знищує закрите ради відкритого, бо в ньому Божий принцип: віддавати, діяти на віддачу. Любити, промінити Любов. Любити – це віддавати Любов. Любов повинна протікати крізь структуру. Коли через закритий стан і приземлений мозок вона перестає поступати, перестає бути все. І ніяка економіка, наука, фізична сила не здатна виправити ситуації. Любов, всюди і завжди, є первістю речей. Незрима, невловима сила, якою існує все. Висока частота. Коли вона згасає, Змій смерті – низька частота – піднімає голову.
Не стільки талантів нема, як творчого – Божого – мозку. Це він пише так, як написані кращі класичні речі. Це творча Енергія творить в ньому так, як доступно лиш Богу. Бо Він і є вона, Всемогутній, творильність. Це нею створено все. В цьому ж різниця між тим, як писали древні, як написані кращі античні зразки і як пишуть тепер. Написане мертвим мозком дихає мертвотою, яка мало різниться від творінь ШІ. Є велика невипадковість в тому, що з втратою Енергії людство переходить на розум ШІ. З втратою творильності – на творчість ШІ. Йому складно і нічим думати, нічим творити. Воно втратило дар творця. Щоб писати сильно, переконливо, прекрасно, потрібне те, чого в ньому нема, Енергія, Сила Всемогутнього. Ті в древності, хто мали доступ до неї, розуміли Бога як Енергію, але Він також – Велика Людина. Диявол ніколи її не досягне. Мертва система породжує мертву творчість.
Творення талантів колись буде поставлене на потік. Створення не тільки літератури, а відкриттів, винаходів, досягнень у спорті, примноження дарів у всіх галузях, де потрібен творчий підхід. Це можливо через досягнення творчої Енергії. Творча, духовна, висококультурна цивілізація постане в такий спосіб. Цивілізація відкритості, Любові, добродіяння, відкритої руки. Мертва постала з відсутності Любові і життя навпаки. Ніхто просто так не народжується великим письменником, який пише, як Бог, просто, впевнено і сильно, і присвятив цій справі життя. З життя в життя, бажаючи стати ним, він служив слову та іншим великим призначенням. Його бачення – їхній результат. Та цей процес можливо прискорити. Це зараз письменник ніхто через переворот цінностей. Тупиця-олігарх, лукавий тупень-політик, який обслуговує великі гаманці і сам два слова не може зв’язати, велике цабе. Те, що прийшло погубити світ і стати прокляттям в історії. Мільярди духовних жебраків простягнуті до нього. Мільярди копіюють його, вловлюють його, свою смерть. В майбутньому буде рівно навпаки. Буде доказано, що своїй активності, творчій Енергії, силі Життя народ завдячує тим, хто пише. В стані творчості мозок одиниць випромінює те, чим живуть мільйони. Припинення процесу припиняє їх.
Народження поета на стільки тонка справа, що навіть рельєф місцевості впливає на нього. Він може народитися на одній і ніколи – на іншій території. Бог враховує те, що ніколи не прораховує жодна людина: енергетичне зростання, становлення творчого мозку. У всіх і в цьому випадку Він мислить енергетично. Поет, пророк – Його винятковий плід. Рядок треба розглядати як енергетичну структуру. Саме енергетична складова створює ефект справжності, життя. Відбери цю складову – і ефект зникає. Невиболіле, порожнє, невдало вжите слово ні на що не впливає. Імпульс мозку, творчої Енергії перетікає в слово і світить там, як окремий світлодіод. Чим сильніший імпульс, тим сильніше слово. Чим сильніший творчо мозок, тим сильніший його результат, він може створювати, як і Бог, галактичні структури. Невидиме зовні світло, як світлодіодна стрічка, заповнює рядок, сторінку за сторінкою і живить мозок читача. Він не бачить підробки, яку йому впарює реклама і зграя торгашів. Він не бачить мертвячини, він вірить написаному в анотаціях і статтях, але результатом такої творчості і такого читання є мертва культура, мертва цивілізація. Слово без заряду, мозок без Енергії нічого не віддає. З цієї ж причини складне, поламане, важке життя автора його перевага з точки зору творчості: створене сильним імпульсом, енергоємним мозком переживе віки. Бога цікавить результат, а не доля. Він ставить в умови, коли людина втрачає земне, тягу до нього, а її мозок перемикається на творчий, духовний відділ. В цьому ж секрет нетипових, часто трагічних доль, творців. Бог ніби кладе на них ваду, як поклав на Ізраїля, щоб вони служили Йому. Щоб у творчості, в любові до духовного, у віддачі неба було їх щастя. В цьому суть переродження Якова в Ізраїля, його боротьби з Богом.1 Так сказано для приховання смислу. Читати треба навпаки: Бог боровся за нього, за його нове призначення. Пошкодження стегна означало пошкодження земної любові. Ради Любові духовного типу. Ніч боротьби – ніч свідомості, невідання, що відбувається. Бог здійснює перетворення, не посвячуючи в неї свідомість, знаючи глибокі бажання і внутрішні схильності. От чому, щоб стати письменником, стати творцем, стати пером Бога, треба сильно хотіти цього. Бог втілює саме сильне і сокровенне бажання у тих, в кому перегоріло земне. Їх стегно. Коли духовна істота повертається в свою попередність, вона втрачає щастя. Вона щаслива тоді, коли живе новим життям, Бог відділив її для Себе. Вона ставиться в умови, коли єдине щастя в творчості, в духовному труді. Вона переноситься на низовий рівень, де в безлічі деталей – митей прекрасного – існує справжнє життя. Справжнє життя диктує справжнє письмо. Пише не рука, а відкритості дух. Велике бажання віддати все краще, об’ємної пам’яті досвід. В комфортності переважає земна частина мозку і нічого значного, нічого великого вона не народжує. Людиною пише великий колективний досвід і велике страждання. Те невидиме, що розлите в просторі, пам’ять його. Коли вона зациклена на собі, живе сімейним, родовим, племінним егоїзмом, коли вона – закрита рука, їй недоступна Енергія. Коли ти спілкуєшся, ти любиш людей. Дух набуває відкритості. Великий досвід спілкування – передумова великої творчості. Творчість – це те ж спілкування, тільки з невидимим співрозмовником. Ти любиш людей, коли пишеш їм. Відкритість духу досягається завдяки Енергії. В цьому дотику до Енергії відповідь, чому одні й ті ж автори в різні періоди писали геніально, писали сильно або нічого не писали: їхній мозок в різні часи був наснажений всемогутністю або втратив її. Через життя земним людина повернулася в стан Якова до переродження. І суть цього перетворення в перемиканні мозку. По тій ж причині створене змолоду, найбільш активним, повністю осяяним мозком, в чому й суть розширеної свідомості, найбільш прекрасне. Ніщо потім не зрівнюється з його світовідчуттям, з його світінням в слові, барві, музиці. Коли світильник мозку горить, він випромінює те, що любитимуть згодом мільйони. Він заряджає простір новими інформами: частками свого захоплення, відчуття прекрасного, того, що любить він. Любов, яку випромінює він, несе Життя усьому. Але як мозок юності відрізняється від мозку старості – кількістю живих клітин і озарінням їх – так і мозок культур, цивілізацій. На максимумі Енергії видає найкраще, на спаді – перемикається на земну й технічну зони, а його творчість стає формалістичною. Форма підміняє світлодіод, крило метелика, що мерехтить світлозолотом. Без краси Любові, образу, мелосу, слова література стає мертва. Вона є першим показником трагічного кінця. При всьому бажанні, всіх найкращих умовах, бібліотеках, доступі до знань розряджений мозок не може створити нічого якісно нового, проривного, прекрасного, повторити дар. Творчий відділ в ньому бездіє, його творчість механістична. Відсутність Любові робить творіння мертвим. Прекрасне, трагічне, справжнє, розлите в просторі стає недоступним. Воно ніби перелітає туди, де є відповідний радар. Десь на іншій території метелик миті на білій сонячній стіні всотує останнє тепло. Цвіте останнім поцілунком літа. Його крильця, як відпечаток помади, горять роздмуханим жаром. Метелик Любові засвічує стіну слова, чийогось німого захоплення, розкритого лотосом мозку, сніжно чистого аркуша, та його ніхто не бачить там. Кожна культура, кожна цивілізація, починається із вловлення Імпульсу, з перетворення Якова в Ізраїля, в початково духовну одиницю, починається і живе з Енергії, Мудрості, Слова, і завершується їх нечулістю. Змій низькочастотності, названий аспидом,2 затикає їм вуха. Не стільки причини важливі,3 як суть процесу. Кожна наступна починає себе в той же спосіб.
Захід створив премію для уславлення себе, але сама премія ще не означає літературу. Це скаже будь-який неупереджений знавець. Літературу не за формальними ознаками, а за рівнем її новаторства, за її ідейним, художнім, смисловим наповненням. Що нового вона дала людству? Давно складається враження, що для Заходу всі ми – і не тільки – проклята територія. Визнати когось звідси означало б визнати його культурну рівність чи перевагу. Все, тільки не це. Мені абсолютно байдуже, кому вона надається, але як професіонал я не можу не бачити упередженість. У нас є гідні автори, яких ніколи не визнають через їх приналежність до проклятої території. В попередніх життях, коли вони жили там, вони були не менш уславлені. Їхні книги там – вершини досягнень. Тепер вони жили тут. Парадокс в тому, що для періоду епохальних змін, Бог втілив їх в Україні, тридцять кращих історії. Я особисто знав з десяток, Захід ніколи їх не впізнав і не признав.
Ця премія – давно боротьба за свою перевагу.
Те ж саме стосується всього іншого ставлення.
Нас вважають за дикунів і в той же час всіляко прагнуть, щоб дикуни накладали за них життям. Дикунів не шкода. У них нема ні літератури, ні світового рівня культури, нічого. Ось про що ця премія і її надання своїм. Треба бути умисним дурником, щоб цього не бачити. Різниця полягала в розподілі на корисних дикунів – агентів впливу – і непотрібних дикунів, яких треба скоротити. І перші помагали в другому. Визнати, що в дикунів є почуття, що вони також люди, означало б всадовити їх з господарем. Дарувати їм життя. Ось чому література, ширше – культура з проклятих територій не визнається. Записаним в дикуни не було різниці, де знаходився їхній новий центр, шовінізм стосовно них так і залишався шовінізмом. На сьогодні це – неточне визначення, його слід було б назвати дикунізмом. Сприйняттям інших людей як дикунів. Це відповідає тому, як нас бачать вони. І кожен день життя підтверджує цю правоту.
Як гіршою формою правління є кумівство, так гіршою формою добору і відзначення – надання переваги своїм. Своїм за класовою, національною, релігійною, культурною ознакою. Вірний спосіб завалити справу – країну, культуру, націю – довірити її своїм.
Саме безсовісне, цілковито бездарне, але одержиме кар’єризмом і марнославством – рисами суто земного типу – рано чи пізно очолить її. Геній не потребує слави, не рветься до влади, він і так знає, що він – вершина. Слава – уділ нездар.
Це – загальні міркування і вони не стосуються однієї авторки.
Анна Карсон, скоріш за все, жила в античній Греції. В дитинстві, до другого статевого дозрівання, людина гостро відчуває попередні життя. Видно, те життя було в її досвіді чимось прекрасним, дуже насиченим, сповненим Любові, тому в дитинстві потяглась до нього, знайшовши в античній літературі віддушину. Тоді на планеті – і в Греції зокрема – жила Любов, зараз її майже нема, тому нічого дивного. Людина знаходить себе в тому часі, де її духові було краще. Їй варто було жити в Греції, там відчула б себе щасливою.
РS1
Горіхопад змінився листопадом, у вечірньому листі й траві довго навпомацки визбирував горіхи, вони стукотіли об дно відра, а потім замовкали, коли воно повнилось, чорне, пластмасове зливалось з ніччю по низу садка, сутінь поглинала відро і дари садка, і рік, що минув так хутко. Ніби вчора була весна, ми гребли перетліте листя, знову падолист і нічого попереду. Потім  з’їздив нагодував собаку, приготував їжу котам, вимив підлогу і присів за комп, а на дворі дощ змивав остаток літа. Був останній сонячний теплий день. Бджоли уже не вилетять до нової весни і не всі доживуть. Метелик, що востаннє грівся на осонценій стіні, непомітно відлетів.
РS 2
У одній з поезій Карсон пише від імені Ісаї.
Прекрасний задум. Але сам образ розкритий неповно.
Я міг би розказати більше.
Ісая зараз живий, живе в селі, втілений для тієї ж місії, що й колись – запису Божого Слова. І в цьому житті зазнав не менше. І як тоді прорік прихід Месії,4 так і тепер – записав основи царства Божого, роз’яснив суть цього явища, приходу Месії і настання Божого світу. Який постане на руїнах цього, згідно древніх пророцтв і нових фундаментальностей. Вони – універсальний ключ кращої долі людства.
Бог прийде у світ через Мудрість, Слово.
Ісаєю – і не тільки ним – я був віки тому.
І є тепер. Тоді записав, а тепер відкрив Смисл Біблії.
Без нього ніхто нічого в Біблії не тямить.
Відповідно, неправильне тлумачення приведе до загибелі.
В слов’янській традиції був св. Антонієм і св. Агапітом.
Всупереч Патерику, вони жили в різні часи.
З голови Антонія, а не Новгородського князівства, Русь почала бути.5
Записав Вєди6 і заснував Бон, саму містичну релігію.7
Поет – древо тисячоліть, а не однорічна рослина.
Бог де хоче, там і насаджує. Не питаючи дозволу в недорік.
Творець історії посилає туди, де буде вершитись Доля.
В різних релігіях, різних культурах Ісая був блискавкою Бога.
За його посередництвом Бог робив те, що незбагненно сучасному.
Тепер є церкви з його іменем, Бога там нема.
Тепер є країни з його іменем, з очікуванням Месії, Бога там нема.
Вони хапалися за тінь, перетворену в священний текст.
Ісая жив на горі, де вовк і ягня паслися разом,
І лев, як віл їв солому, а для змія прах був їжею.
Немовля гралося над норою аспида і дитя простягало руку над кублом змії.
Ніхто не робив зла і шкоди на святій горі Любові.8
Вогонь Ісаї, як в кабель для зарядки, переллявся в чорновугільні рядки.
Він був шрифтом, жив у священній книзі.
Лежав на олтарі, переховувався в сувої у священному ковчезі.
Стояв на полиці в кожній хаті.
Живим ніхто не хотів бачити.
Позбавлений жодного славолюбства і марнославства, Ісая був гідний премії Бога, а не винахідника динаміту. Та з тих, хто крали мільярдами, ніхто такої не створив.
Вони і стануть їм надгробком.
Істина як тоді, так і нині була не потрібна світові.
Була потрібна всяка чепуха.
Оскільки Істина є Бог, так була перевірена любов до Бога.9
По ставленню до Бога був зважений світ.
І де не потрібний Бог, там не потрібний світ.
І Бог припинив його.
Зостанеться один, який буде любити Бога.10
1 Буття 32. 24-30.
2 Псалом 57.5,6.
3 Викладені в «Художник і Бог», «Людина космоери».
4 Ісая 9.6, Ісая гл. 11.
5 Нова Біблія.
6 3 тис. до н. е, Нова Біблія.
7 2 ст. н. е., там же.
8 Ісая 9.6,11.6-9, 65.25.
9 Нова Біблія.
10 Нова Біблія, т. 182.