Український тиждень

Пʼятниця напередодні святкових вихідних (1 листопада — одне із найважливіших польських свят, офіційний вихідний, коли поляки відвідують могили близьких і вшановують памʼять про померлих) мала бути спокійним та неполітичним днем, однак перетворилася на день політичного землетрусу у Польщі, який опозиційні політичні сили вже назвали «державним переворотом», а урядова коаліція — «відновленням законності та верховенства права».
Історія із політизацією та політичними протистояннями довкола Конституційного трибуналу (аналог Конституційного Суду в Україні) у Польщі має вже понад десятирічну історію. Водночас за президентства Кароля Навроцького настав новий етап у цьому процесі. Попри те, що обирає нових суддів Сейм, а роль президента у цьому лише церемоніальна, Кароль Навроцький прийняв присягу лише у двох із шести обраних ще у березні 2026 року суддів. Четверо суддів, присягу в яких президент Навроцький не прийняв, провели цю процедуру у парламенті за місяць після свого обрання. Такі дії суддів та парламентарів тоді розкритикували в канцелярії Навроцького назвавши «політичним фарсом».
Однак увечері 30 жовтня розпочався новий виток протистояння. На сайті Конституційного трибуналу (КТ) Польщі зʼявилося повідомлення про відсторонення лояльного до партії «Право і Справедливість» (ПіС) голови ТК Богдана Свєнчковського та віцеголови Бартоломея Соханського зі своїх посад на місяць. Посаду голови зайняла Анна Корвін-Пьотровська як суддя з найдовшим стажем. Однак достатніх правових підстав, як пояснює в інтервʼю Тижню політичний оглядач польського видання Dzіеnnіk Gаzеtа Рrаwnа Міхал Потоцький, для цього не було. З огляду на це під будівлею Конституційного трибуналу у Варшаві виник мітинг прихильників опозиції, а президент Кароль Навроцький вже в дорозі до Сенегалу скасував свій візит у цю країну, оскільки те, що відбувалося із КТ у його партії назвали «державним переворотом».
Однак які ще варіанти виходу із цієї ситуації були в урядової коаліції, де не всі також підтримують такий розвиток подій довкола Конституційного трибуналу. І які наслідки для польської політики та суспільства може мати такий хаос довкола найвищого органу конституційного правосуддя у Польщі. Про все це Тиждень поговорив із політичним оглядачем польського видання Dzіеnnіk Gаzеtа Рrаwnа Міхалом Потоцьким.

— Чи була в уряду Дональда Туска можливість конструктивно вийти із цієї кризи, адже судді були легітимно обрані Сеймом, водночас президент Кароль Навроцький відмовлявся приймати у них присягу?
— Практично не було. Але інше питання, чи те, що такого виходу не було, означає, що можна вдаватися до беззаконня. Бо те, що сталося у пʼятницю, не має жодної правової підстави. Тому що не існує правової можливості, аби [голову Конституційного трибуналу] Богдана Свєнчковського таким чином відсторонити від його посади. А вони це зробили.
І вони також обрали час, аби мати менше шансів утрапити у скандал. По-перше, пʼятниця перед 1 листопада, яке у Польщі є святковим днем, і усі їздять на могили та не займаються політикою. А по-друге, коли президента не мало бути в Польщі.
Представники уряду кажуть, що вони не мали можливості відбудувати правову державу інакше, ніж таким чином. Ну, але тут інше питання: чи можна за правову державу боротися неправовими методами.
— Чому, на вашу думку, Дональд Туск пішов на такі радикальні кроки, хоча навіть із цими новобраними суддями, присягу в яких президент Навроцький не прийняв, все одно урядова коаліція не має власної більшості серед суддів?
— По-перше, вони вважають, що частина тих суддів, які прийшли до Трибуналу під час правління ПіСу, це все ж таки більше судді, а не політики. Тобто не можна вважати, що ті судді, які були обрані під час урядування ПіС — це судді ПіСу, а під час Громадянської Коаліції (ГК)— судді ГК. Але це загалом цікаве питання, бо тепер Анна Корвін-Пьотровська має організувати нараду Трибуналу, щоб затвердити бюджет. І це буде перша подія, де можна буде підрахувати, скільки суддів прийде, скільки — ні, як будуть голосувати і так далі. В уряді панує думка, що, можливо, вони вже потрібну ситуативну більшість мають. Не факт, але …
А чому Дональд Туск пішов на такі радикальні кроки… Після того, що ПіС зробив з Трибуналом, цей орган перетворився на ще одну палату парламенту. З іншого боку, це інституція, яка практично не працювала вже останні роки, особливо після 2024-го року. Тобто за урядування ПіС ТК працював просто як чергова абсолютно сполітизована палата парламенту.
Після 2024-го року практично значення Трибуналу було помножене на нуль, тому що уряд перестав публікувати його рішення. З того часу Конституційний трибунал — це така інституція, яка існує, але ніхто не звертає уваги на всілякі її рішення і так далі.
А тепер це спроба підпорядкувати собі Конституційний суд практично таким чином, як це робив ПіС після 2015-го року, тому що це останній рік цієї каденції уряду Громадянської коаліції. Далі [восени 2027 року — Ред.] будуть вибори. Вочевидь, з точки зору чинної урядової коаліції, справа виглядає так: незрозуміло, що з тими виборами буде, що буде після них, тому треба «окопатися» тепер, хоча б в Конституційному трибуналі. Якщо ми переможемо, то супер, будемо мати і уряд, і парламент, і Трибунал, а якщо ні, то хоча би будемо гальмувати те, що буде робити ПіС.

Хоча, я гадаю, що після того всього, що і одні й інші політики зробили з Трибуналом з 2015-го року, єдине, що можна провести — це конституційний перезапуск. Перша цю ідею запропонувала партія «Конфедерація» і це вперше в моєму житті, коли я скажу, що вони мають рацію.
Щоб відбудувати Конституційний трибунал з нуля, потрібен буде компроміс усіх політичних сил. Для того треба також змінити Конституцію, але для цього рішення більшості нема й не буде. Тому треба було б, щоб і ПіС, і Громадянська коаліція домовилися, що здається, неможливим, але це єдиний можливий вихід з цієї конституційної кризи.
— Чи означає те, що Дональд Туск погодився на такий різкий крок щодо ТК в цей останній рік напередодні виборів, що його політика також стане більш агресивною?
— Я гадаю, що передусім конфронтація і конфлікт буде набагато більш жорстким, ніж до того часу. Можна сказати, що ми таким чином увійшли до такої виборчої передкампанії. Протистояння президента і прем’єр-міністра буде набагато більш агресивним. Тут питання, чи коаліціанти Громадянської платформи не зіграють все ж таки в ролі таких більш поміркованих і гальмуючих тенденцій для таких рішень.
Тому що дуже часто в історії Польщі було так, що коли влада чи коли домінуючі сили у таборі влади йшли ва-банк, то коаліціанти їм не давали це зробити. Так було, наприклад, коли під час пандемії ПіС хотів зорганізувати без підготовки та закону, який би це дозволяв, вибори поштою.
І тоді, незважаючи на те, що [лідер ПіС] Ярослав Карчинський мав в Сеймі монобільшість, знайшлись люди всередині його табору, які сказали, що цього не можна робити. І цього не зробили. Це був Ярослав Ґовін, який був лідером маленької партнерської для ПіС партії «Порозуміння». І він заплатив за це велику особисту та політичну ціну, але таким чином затримав самовбивчу тенденцію іти на вибори поштою.
Другий такий приклад — це коли після перемоги Кароля Навроцького, була така фракція в уряді, яка хотіла не допустити його до присяги, тому що вибори нібито фальшувалися. Тоді [лідер партії «Польща 2050», яка входить до урядової коаліції — Ред.] Шимон Головня цього не допустив, не зважаючи на те, що його тоді записали до табору ПіСу. Але це також була абсолютно самовбивча для польської демократії пропозиція і все ж таки всередині табору влади знайшлись люди, які до цього не допустили.
Тому я вважаю, що тепер також існує така можливість. Якщо Дональд Туск вирішить реально піти ва-банк і дуже загострити ситуацію, то хоча б частина коаліції, особливо «Польща 2050» та Польська Селянська Партія не дозволять йому це зробити.
Також 31 жовтня, наприклад, у президента Кароля Навроцького були консультації, куди він запросив представників усіх політичних сил. Характерно, що серед представників коаліції прийшли політики із «Польщі 2050» та Польської Селянської Партії. Представники «Лівих» і Громадянської Платформи не прийшли. Тобто вже зараз є поділ на тих, хто готовий розмовляти і шукати компромісів, незалежно від того, наскільки вони взагалі неможливі, і тих, хто каже, що на жодні компроміси з ПіСом, який порушував Конституцію, йти не буде. Дональд Туск про це фактично прямо сказав під час виступу 31 жовтня. Він сказав, що готовий на діалог та компроміси, але компроміси з тими, хто ламав Конституцію, на його думку, неможливі принципі.
— Чому, на Вашу думку, ця ситуація навколо Конституційного Трибуналу триває у Польщі вже більше 10 років? Чи причина у політичній поляризації чи у чомусь іншому?
— На мою думку, є три причини. По-перше, коли твій противник зробив один крок проти Конституції, щоб зміцнити свою позицію, то ти вважаєш, що можеш зробити два кроки. Якщо ти зробив два кроки, то наступного разу твій противник зробить три, коли буде при владі.
І те, що відбувається з 2015-го року, дуже добре демонструє цю тенденцію. Усе почалося з того, що у 2015 році, напередодні парламентських виборів, Громадянська Платформа обрала у Сеймі п’ятьох нових суддів Конституційного трибуналу, хоча могла вибрати тільки трьох, адже терміни двох інших закінчувалися вже під час каденції нового Сейму, тобто після виборів. Потім до влади прийшов ПіС і не допустив нікого з тих п’яти суддів, хоча було рішення Трибуналу, що трьох все ж таки вибрали легально і легітимно. Далі все це накручувалося і тепер ситуація така, що і представники ПіС, і представники Платформи вам скажуть, що вони намагалися відбудовувати те, що порушили їхні противники.
По-друге, звісно, є дуже великий особистісний конфлікт між ПіС та Громадянською платформаю та особисто між Дональдом Туском та Ярославом Качинським, які не дозволяють цим політичним силам сісти і домовитися.
І крім цього, партії вже трактують Конституційний трибунал як чергову інституцію, яку треба взяти під контроль, коли ти перемагаєш на виборах. І ніхто про незалежність Трибуналу не думає, тому що для них це просто чергова інституція, яка дозволяє тобі контролювати державу.