Український тиждень

28 жовтня 2026 року Владімір Путін водив голів африканських делегацій залами московського Гостинного двору. Виставкою «Платформа суверенного розвитку: передові російські рішення в ключових галузях економіки та соціальній сфері» розпочався третій саміт «Росія-Африка». На стендах стояли безпілотники й баражуючі боєприпаси, а поруч платіжні системи, які, за розповідями Путіна, неможливо заблокувати. Москва намагалася продати африканським країнам чудодійні рішення в усіх сферах, об’єднаних темою «суверенітету» як способом остаточно відмежуватися від колоніальних впливів і гегемонії Заходу.Окрім подиву від екзотичного дипломатичного стилю держави-агресора (міністр фінансів, наприклад, навіщось показав гостям інкрустовану діамантами корону Єкатерини ІІ поряд із цифровою системою збору податків), зі змістом саміту Україні корисно познайомитися, щоб протидіяти російським наративам і формувати власну пропозицію для Африки та Глобального Півдня.

Хто доїхав до Москви?

Саміт тривав 28–29 жовтня, співголовував президент Бурунді як чинний голова Африканського союзу (АС), організації 55 держав континенту. Попередні комюніке обіцяли, що після Сочі (2019) і Санкт-Петербурга (2023) третій саміт прийме африканська країна, але у квітні Сергій Лавров підтвердив, що місцем проведення буде Москва. До цієї невиконаної обіцянки ми ще повернемося.За даними помічника Путіна Юрія Ушакова, делегації надіслали 48 із 54 держав, 22 з них очолили голови держав. Кремлю є чим похвалитися: кількість лідерів зросла на п’ять порівняно з 2023 роком. Щоправда, це все ще вдвічі менше, ніж у Сочі, куди приїхали 43 глави держав.Склад важить більше за кількість. Особисто прилетіли насамперед ті, для кого Росія є постачальником безпеки, зброї чи політичного прикриття: голова Суверенної ради Судану Абдель Фаттах аль-Бурхан, прем’єр-міністр Ефіопії Абій Ахмед, лідери Малі, ЦАР і Еритреї. Другу групу склали прагматики, що шукали ринків та інвестицій: Вільям Руто з Кенії, Джон Драмані Махама з Гани, Абдель Фаттах ас-Сісі з Єгипту.Найбільші економіки натомість знизили рівень представництва: Нігерію представляв державний міністр закордонних справ, ПАР — генеральний директор зовнішньополітичного відомства, Алжир, Марокко й Туніс — голови урядів.Підсумки здебільшого рамкові: дві декларації, План дій на 2027–2029 роки, п’ять документів із Кенією, меморандум Того з «Росатомом» про оцінювання ядерних проєктів і згода Нігерії переглянути угоду про авіасполучення 1967 року.

Наповнення саміту та російська риторика

Першим пунктом російської пропозиції Африці було продовольство. 2024 року російський агроекспорт до Африки перевищив $7 млрд, причому понад 90 % його обсягу припадало на пшеницю. Україна посідає на цьому ринку скромніше, але цілком порівнянне місце: 2024 року її агроекспорт становив $2,6 млрд проти $3,7 млрд до повномасштабного вторгнення.Ще промовистіше виглядає порівняння безоплатної допомоги. Після саміту 2023 року Росія передала шістьом країнам 200 тисяч тонн зерна. Натомість українська програма «Зерно з України», яку фінансують донори, забезпечила постачання понад 324 тисячі тонн до 19 країн Африки й Азії.Отже, зернова наддержава виявилася скромнішим благодійником, ніж Україна, чиї порти вона обстрілює.Вітриною енергетичного напряму залишається АЕС «Ель-Дабаа» в Єгипті, яку «Росатом» будує переважно за рахунок російського кредиту на $25 млрд. Єгипет має повернути ці кошти з відсотками. Корпорація також обговорює будівництво нових АЕС з Угандою, Ганою та Ефіопією. Водночас міністр енергетики Сергій Цивільов, який просуває концепцію «енергетичної справедливості», на саміті більше говорив про «енергію природи» та «енергію думки».Освітній напрям Путін презентував рекордною цифрою — близько 40 тисяч африканських студентів у російських університетах. Естонська служба зовнішньої розвідки оцінювала їхню кількість 2025 року приблизно у 35 тисяч. Москва відкрито розглядає іноземних студентів як інструмент довгострокового впливу на африканському континенті. Деякі лідери країн — учасниць саміту тепло згадували власний досвід навчання в Радянському Союзі.Окремо Москва пропонувала технології контролю:

розрахунки в цифрових валютах,російську альтернативу SWІFТ,моделі штучного інтелекту,платформи кібербезпеки.

Для урядів, зацікавлених у контролі над фінансами та інформацією, такий пакет означає можливість модернізації без західних регуляторних вимог. Для Росії — це спосіб інтегрувати партнерів у власну інфраструктуру обходу санкцій.Показували й зброю. На Африку припадає близько 30 % портфеля контрактів «Рособоронекспорту». На виставці, зокрема, демонстрували баражуючі боєприпаси «Ланцет-Е» — той самий клас зброї, який Росія застосовує проти України. Головну новину озвучив Абій Ахмед: за його словами, Ефіопія отримала 12 винищувачів Су-35 і придбає чотири дивізіони С-400. Водночас «Рособоронекспорт» повідомив Rеutеrs лише про два передані літаки, тож щодо решти десяти наразі немає підтвердження.Також Москва пропонувала локалізувати в Африці виробництво ліків і вакцин. Це прямий відголосок пандемії СОVІD-19, коли до країн, що розвиваються, вакцини надходили значно повільніше й у менших обсягах, поки розвинені країни пріоритезували імунізацію власного населення. На африканському континенті це сприймали як черговий прояв неоколоніалізму — втілення відомої максими про те, що «деякі рівніші за інших».Не дивно, що всі ці сектори об’єднувала рамка антиколоніалізму. Путін звинувачував Захід в експлуатації ресурсів Африки та створенні боргової залежності. Підсумкова декларація виступає проти «незаконного захоплення суверенних активів» і підтримує збільшення кількості непостійних місць для африканських країн у Раді Безпеки ООН.

Слабкі місця позиціонування

Товарооборот погано узгоджується з масштабом амбіцій. У Сочі Путін обіцяв подвоїти торгівлю з Африкою за чотири-п’ять років. За шість років вона зросла з $16,8 млрд до понад $27 млрд — приблизно на 60 %. Це, однак, не завадило Москві оголосити нову мету — понад $50 млрд. Для порівняння: торгівля Китаю з Африкою 2025 року сягнула $348 млрд, а Євросоюзу — перевищила €400 млрд. Це відповідно у 12,5 та майже 15 разів більше за російський товарооборот. До того ж, за оцінкою Fіnаnсіаl Аfrіk, із $27,8 млрд на російський експорт припадає $24,3 млрд, тоді як імпорт з Африки становить лише $3,5 млрд.Модель, у якій Африка купує в Росії зерно, добрива й пальне, але майже нічого не продає їй у відповідь, мало відрізняється від неоколоніального підходу, який Москва приписує Заходу.Вербування до російської армії — ще одна тема, на якій антиколоніальна риторика Москви дає тріщину. Кенійська організація Jоurnаlіsts fоr Justісе ідентифікувала 841 завербованого кенійця, а міністр закордонних справ Мусалія Мудаваді повідомив парламенту про 84 загиблих і зниклих безвісти. Багатьох із них доправляли до Росії під приводом працевлаштування чи навчання.На саміті Кенія та Гана знову отримали від Путіна запевнення, які вже чули раніше. Президент Кенії Вільям Руто після переговорів заявив, що Путін підтвердив: Кенію внесено до переліку країн, громадян яких Росія не вербує. Втім, аналогічну домовленість про «стоп-список» Мудаваді оголосив ще в березні після зустрічі з Лавровим.Міністр закордонних справ Гани Семюел Окудзето Аблаква 31 жовтня повідомив, що Путін заборонив громадянам Гани брати участь у війні — як через вербування, так і добровільно. Схоже запевнення Аблаква отримав від Лаврова ще в серпні. Тоді ж він назвав 62 загиблих і 15 зниклих безвісти ганців.Це питання є вкрай чутливим для африканських суспільств. Кожен факт залучення африканців до збройної агресії підважуватиме російські обіцянки та шкодитиме російській репутації на континенті. При цьому розуміння контексту того, про що Путін говорив з африканськими лідерами на своєму саміті, дає корисний ґрунт для роздумів про українську стратегію розвитку взаємовідносин з африканським континентом.

Відродження уваги до Африки

З 2022 року МЗС приблизно вдвічі збільшило кількість дипломатичних установ на континенті й поставило за мету перевищити довоєнний товарообіг у $6,7 млрд. 25 березня 2026 року керівник Офісу президента Кирило Буданов провів нараду з МЗС і розвідувальними службами, на якій визначили пріоритетні країни та механізми просування українських інтересів в Африці. Буданов заявив, що Україна вперше поставила за мету комплексно впливати на ситуацію на континенті, а проєкт плану дій рекомендували подати уряду. Однак подальшого публічного продовження ця ініціатива не отримала: станом на початок листопада затвердженої стратегії немає.Негативний фон для співпраці створюють і окремі інциденти, які, ймовірно, були спровоковані або використані Росією. 2024 року Малі та Нігер розірвали дипломатичні відносини з Україною після заяв речника ГУР Андрія Юсова про співпрацю українських сил із повстанцями. Паралельно скоротилася кількість африканських держав, які засуджували російське вторгнення в Генеральній Асамблеї ООН: із 25 у 2023 році до 13 у 2025-му.Напрацювання, однак, уже є, хоча переважно це окремі ініціативи державних установ, бізнесу та донорів.Продовольство залишається сферою, де Україна має вагомі аргументи. Від початку повномасштабної війни вона відвантажила країнам Азії, Африки та Близького Сходу 66 млн тонн продовольства. Більшість цих поставок була комерційною: лише 2025 року агроекспорт до Африки становив $2,8 млрд — приблизно восьму частину всього українського агроекспорту. Гуманітарні поставки з листопада 2022 року здійснюються в межах програми «Зерно з України». Її фінансують донори, а доставку координує Всесвітня продовольча програма ООН. Станом на листопад 2025 року допомогу отримали 18 країн. Того ж місяця програму перейменували на «Продовольство з України» та переорієнтували з гуманітарних поставок на партнерства й передачу технологій.Бізнес також отримує інфраструктуру для роботи. За останні роки Україна відкрила на континенті вісім нових посольств. Державна «Українсько-африканська торговельна місія» супроводжує експортерів, а в травні 2026 року Мінекономіки створило Українсько-африканську ділову раду. Першим практичним проєктом став агрохаб у Гані, який у квітні 2026 року відкрив консорціум малих і середніх аграріїв «Рідне». Центр площею 3000 м² коштував близько $800 тисяч. Там українське борошно перетворюють на макарони місцевого виробництва, а разом із ганським рисом формують продуктові набори. Наступний центр консорціум планує відкрити у Східній Африці, серед можливих країн розглядають Кенію.Утім, масштаби торгівлі поки залишаються скромними. На початку 2026 року торговельна місія оцінювала експорт українських товарів до Африки приблизно в $2,9 млрд, тоді як до повномасштабного вторгнення він сягав близько $5,5 млрд. Майже весь цей експорт становить продовольство. МЗС ставить за мету перевищити довоєнний товарообіг у $6,7 млрд, враховуючи як експорт, так і імпорт.Медіа й маркетплейси з українським корінням мають суттєве охоплення на континенті: медіахолдинг Lеgіt української групи Gеnеsіs видає новинні сайти в Нігерії, Кенії, Гані та ПАР, а в Gеnеsіs постав і маркетплейс Jіjі. Ці медіа зберігають незалежність і не координують свою редакційну політику з Києвом, але можуть бути природнім голосом правди та протидії російській дезінформації на континенті.Цифровізація вже була на порядку денному. 2024 року Агентство США з міжнародного розвитку (USАІD) оголосило, що Замбія та Колумбія першими впроваджуватимуть рішення на основі «Дії», але після згортання USАІD замбійська ініціатива втратила донора. Нове фінансування з’явилося: німецьке міністерство економічного співробітництва й розвитку (ВМZ) через агентство GІZ підтримало проєкт Sсаlіng Dііа Glоbаlly.В освіті Україна може конкурувати з Росією безпосередньо, але сама собі заважає. Безперечно, суттєва шкода завдана війною: 2021 року в українських університетах навчалися понад 76 тисяч іноземців, на початок 2026-го — 21 271.Але є й кроки, які залежать тільки від нас. За словами ректорки Київського авіаційного інституту Ксенії Семенової, до переліку країн високого міграційного ризику входять близько 40 африканських держав, і вступники звідти можуть отримати відмову лише через походження. Працювати іноземні студенти можуть лише за річним дозволом, а залишитися після випуску — лише працевлаштувавшись щонайменше за 30 днів до його завершення.Інтерес до українських військових технологій уже є, і далі за інших просунулася Гана. У липні 2025 року Зеленський повідомив, що країна хоче фінансувати виробництво українських безпілотників для спостереження за кордоном із Сахелем. У лютому 2026 року сторони обговорювали першу оборонну угоду. Водночас 30 жовтня Гана домовилася про оборонну співпрацю і з Росією, тож ця ніша вже є конкурентною. Схожий запит є в Мозамбіку. 23 березня 2026 року після розмови з президентом Даніелем Шапу Зеленський заявив, що Україна зацікавлена в додаткових енергоресурсах, а Мозамбік — «у нашому українському досвіді й технологіях, щоб посилити внутрішню безпеку та захистити людей від терору».Спільна боротьба з колоніалізмом також може стати перспективним напрямом. Африканські країни не завжди сприймають Україну як жертву колоніальної політики, тому важливо чіткіше проводити паралелі між українським та африканським досвідом. На цьому наголошують і дослідники спільної спадщини колоніалізму. Водночас варто говорити про внесок самої України в боротьбу з колоніальним впливом — від українського дипломата Геннадія Удовенка, який був заступником голови Спеціального комітету ООН проти апартеїду, до тисяч борців за незалежність африканських країн, яких готували в навчальних центрах на півдні України.

Висновки

Росія намагається вибудувати системну політику щодо Африки, усвідомлюючи геополітичний потенціал континенту. Важко заперечити, що Україні також потрібен послідовний підхід. Для цього варто зосередитися на кількох напрямах.

Ухвалити африканську стратегію. Затвердити погоджений в Офісі президента план дій рішенням уряду й оприлюднити його разом із переліком пріоритетних країн, відповідальних відомств і вимірюваних показників.Повернути людський вимір у центр уваги. Повідомляти родинам про долю полонених і загиблих, передавати урядам Кенії, Гани, Нігерії, ПАР і Камеруну інформацію про вербувальні мережі. Фіксувати випадки вербування після саміту, щоб обіцянки Путіна можна було перевірити, і системно працювати з африканськими медіа на цю тему.Вимірювати результати в продовольстві й торгівлі. Публікувати конкретні зобов’язання щодо постачання та товарообігу, документувати удари по суднах із зерном і використовувати механізми страхування експорту через Експортно-кредитне агентство.Розвивати партнерство з медіа. Залучати африканські медіа й маркетплейси до бізнес-місій, а також до інформаційних кампаній проти шахрайського вербування та російської дезінформації.Запустити пілотні проєкти на основі «Дії». Довести до практичного результату вже розпочату співпрацю з африканськими країнами щодо створення місцевих цифрових застосунків на основі українського досвіду.Відкрити двері університетів. Переглянути перелік країн міграційного ризику, спростити процедури вступу й отримання віз, а також надати випускникам час для пошуку роботи.Розвивати безпекову співпрацю за прозорими правилами. Пропонувати Гані, державам Гвінейської затоки й Мозамбіку техніку, консультаційну підтримку та формат Drоnе Dеаl як альтернативу «Африканському корпусу». Таку співпрацю слід оформлювати лише міждержавними угодами з чітким і прозорим мандатом. Розрив дипломатичних відносин із Малі та Нігером показав, наскільки важливо зважувати публічні заяви й оцінювати їхні можливі наслідки.Посилити роботу в Африканському Союзі. Вести діалог із Комісією АС і регіональними об’єднаннями. Африканські держави дедалі частіше узгоджують спільні позиції, і Москва це враховує. У липні голова Комісії АС і Лавров домовилися про щорічні консультації та координацію позицій трьох африканських членів Ради Безпеки ООН із Росією. Пункт декларації про «суверенні активи» безпосередньо стосується дискусії про використання заморожених російських активів на користь України.Долучитися до саміту ЄС — Африканський Союз. Як держава-кандидат на вступ до ЄС, Україна має брати участь у підготовці наступного саміту ЄС — АС і домагатися можливості долучитися до нього.Розвивати тристоронні проєкти. Запропонувати ЄС та іншим західним партнерам спільні проєкти з передання української експертизи дружнім африканським країнам. Досвід програми Grаіn frоm Ukrаіnе засвідчив потенціал такої моделі: Україна надає експертизу й унікальні ресурси, західні партнери фінансують проєкти коштом міжнародної технічної допомоги, а африканські країни отримують підтримку. Цей підхід можна поширити на освіту й науку, гуманітарну співпрацю, технології та цифровізацію.

Наступний саміт Росія планує провести 2029 року. До того часу Україна має розробити й реалізувати стратегію роботи з континентом, яка враховуватиме обмеженість власних ресурсів і передбачатиме їхнє ефективне використання. Для цього слід спиратися на українські сильні сторони, залучати ресурси європейських партнерів і розбудовувати відносини з африканськими країнами на засадах рівності та поваги. Водночас важливо використовувати слабкі місця російської дипломатії та її присутності на континенті.