Український тиждень

Про ганебні нічні події на Петропавлівській Борщагівці вже сказано чимало слушного. Якщо вам здається, що це була чергова спланована російська провокація, то вам не здається. Сергій Гнезділов повідомив, що інформаційний вкид почався ще напередодні, коли анонімне джерело розсилало блогерам фейкову інформацію про «катівню на Борщагівці». Механіку такої «інфодермії» — коли дезінформація вірусно й безконтрольно накриває мережу — свого часу переконливо розібрав на прикладі Нових Санжарів Олександр Солонько у книжці «Інфодермія: зброя дезінформації у вірусну епоху». Тоді ворожа інтервенція стартувала за чотири дні до прильоту борту з евакуйованими з Китаю українцями: боти з немісцевими профілями наповнили міські чати закликами до насильства. Кремлівська ІПСО прагнула розгойдати протести, підірвати довіру до державних інституцій, очорнити Україну в очах світу й перетворити лютневі Дні Гідності на дискредитаційний наратив про «дикунів».
Цей відпрацьований механізм використовували ще не раз. І не останню роль у сюжетах московських «сценаристів» грає місце дії. Влітку 2026 року декорацією обрали Сихів. Масову сутичку з ТЦК невипадково спланували саме в цьому районі Львова, що в перші півтора десятиліття незалежності мав негативну славу небезпечного району гопників і вуличних розбірок.
Подібну репутацію в Києві в дев’яностих і на початку нульових утримувала Борщагівка (Борщагівок насправді п’ять, і «гопницькою» була урбанізована Південна, а не рустикальна Петропавлівська Борщагівка, але так глибоко російські спецслужби не копають). Функціонував навіть сталий зворот «борщагівські гопники». В уяві загалу Сихів і Борщагівка були еквівалентні як криміналізовані райони, де всі з «сємками», «на картах» і «по безпредєлу».
Але цей штамп застряг у нульових, коли по телевізору крутили російський кримінальний серіал «Бригада». В Україні відтоді багато що змінилося на горизонтальному рівні спільнот. Тільки російські організатори подібних провокацій про це, звісно, не знають. Російський «штаб іпсо» досі оперує ментальними мапами двадцятирічної давнини, де позначені райони, в яких можна за невеликі гроші найняти маргіналізовану молодь і створити картинку для пропаганди про «народний бунт проти військових».
Тим часом і Сихів, і Борщагівки, і інші українські громади деколонізувались і динамічно розвивалися довкола ідей громадянського суспільства, поваги до людської гідності, волонтерства.
Сьогоднішній Сихів — це активні урбаністичні та екологічні ініціативи на кшталт об’єднання «Кращий Сихів». Це культурний осередок довкола Центру Довженка та духовний — довкола Церкви Різдва Пресвятої Богородиці, біля якої свого часу виступав Папа Іван Павло ІІ. Це Сквер Героїв російсько-українських війн.
Борщагівка — це простір розвинених самозарадних ОСББ, відповідального малого бізнесу й свідомого середнього класу. Ще 2022 року на Борщагівці з’явилася вулиця на честь загиблого військового журналіста Олександра Махова. Місцева волонтерська спільнота «Борщагівка то є Європа» роками проводить прибиральні толоки та озеленення. Ціла низка волонтерських осередків плете маскувальні сітки та «чугайстрів», збирає російські книжки на макулатуру, а на виручені кошти купує дрони для війська.
Пострадянські штампи про «депресивні околиці» залишилися виключно в російських методичках. Намагаючись намацати в українському суспільстві точки соціального розколу, ворожі спецслужби раз у раз впираються у власну оптичну сліпоту.
Утім, інциденти на Сихові та Борщагівці оголюють ширшу проблему — вразливість українського суспільства до медійних провокацій, де будь-яка локальна сутичка миттєво перетворюється на сенсаційний контент для соцмереж та ворожої пропаганди. Безпрецедентний рівень довіри до Сил оборони України, зафіксований на початку повномасштабного вторгнення, сьогодні випробовується тривалою війною та втомою. Розслідування можливих порушень з боку окремих військовослужбовців часто змішується в інформаційному полі з підривом довіри до війська загалом.
Захист авторитету війська залишається базовою умовою збереження нашої державності. Саме по цій лінії зв’язку між суспільством і армією Росія завдає системних ударів для розхитування країни зсередини — сподіваючись, що застарілі соціокультурні штампи допоможуть розхитати країну зсередини там, де не спрацювала зброя.