Український тиждень

11 серпня 2026 року Президент України підписав указ про створення національного природного парку «Чорний Ліс». На жаль, ця подія не отримала великого розголосу в медіа, хоча заснування парку без перебільшення можна назвати знаковим.«Чорний Ліс» — об’єкт природно-заповідного фонду, який поєднує природну й історичну цінність. Цей топонім згадується вже на мапах Боплана, а сама локація відігравала важливу роль у подіях часів Гайдамаччини та національно-визвольних змагань початку ХХ століття.56-й нацпарк в Україні та перший у Кіровоградський області заснований рівно за сто років після того, як природоохоронці минулого століття офіційно запропонували взяти під захист Чорноліський і Чутівський лісові масиви.Уже в нашому тисячолітті до створення національного природного парку в різний спосіб долучилися десятки людей. Вони готували обґрунтування, документацію, адвокували та лобіювали рішення, аж доки указ був підписаний в адміністрації Президента.Я мала розмови з чотирма активними учасниками цього процесу: головою Державного агентства лісових ресурсів Віктором Смалем, очільницею Всеукраїнської екологічної ліги Тетяною Тимочко, керівником Української природоохоронної групи Олексієм Василюком та науковцем Романом Лисенком. І з цих чотирьох окремих інтерв’ю склалася історія, яка показує непростий шлях до створення нового національного природного парку в незалежній Україні під час війни.

Парк, рекомендований до створення

За словами Тетяни Тимочко, ще у 2003 році активісти Черкаської обласної організації «Всеукраїнська екологічна ліга» порушували питання про створення національного природного парку «Холодний Яр» у Черкаській області. Цей нацпарк формально можна назвати історичним «братом» «Чорного Лісу». «Холодний Яр» був створений у 2022-му, лише через 20 років активної громадської діяльності, тоді як роботу над заснуванням «Чорного Лісу» організація вела паралельно.— Певний час у нас просто не було свого осередку на Кіровоградщині. Але пізніше, у 2009 році, вже Кіровоградська обласна організація «Всеукраїнської екологічної ліги» провела власний круглий стіл і сформулювала позицію щодо створення парку, — відзначає Тетяна. — Тоді ми звернулися до міністерства з листом про створення національного природного парку «Чорний Ліс».Олексій Василюк згадує, що вперше про «Чорний Ліс» почув на комітетських слуханнях у Верховній Раді.— Ми завжди знали, що в Україні є нереалізовані ідеї національних парків. Особисто я зіткнувся з цією темою у 2008–2013 роках на комітетських слуханнях щодо природно-заповідного фонду, — згадує Олексій. — «Чорний Ліс» постійно фігурував у переліках парків, рекомендованих для створення. Деякі інші об’єкти з переліків реалізовувалися, а ось «Чорний Ліс» щоразу залишався в планах.Голова Держлісагентства Віктор Смаль уперше дізнався про «Чорний Ліс», працюючи на державній службі.— Напевно, це було десь у 2022–2023 роках. Про «Чорний Ліс» мені розповіла Тетяна Валентинівна Тимочко, яка тоді була радницею міністра охорони довкілля Руслана Стрільця, — говорить Віктор Смаль. — Не пам’ятаю, який був контекст розмови, але вона сказала приблизно так: коли будете на Кіровоградщині, обов’язково зверніть увагу на Чорний Ліс. Я це запам’ятав. Під час планових виїздів у різні області України, ми кілька разів поверталися до цього питання. Зрештою домовилися не поєднувати цю поїздку з іншими, а запланувати окремий візит, присвячений саме Чорному Лісу. Аспіранту-біологу Роману Лисенку топонім Чорний Ліс знайомий з дитинства.— Дитиною я не бував у самому лісі — хіба що проїздом, коли їхали на море через Знам’янку. Але назва була знайомою. Я цікавився історією національно-визвольних змагань у різні періоди, читав книжки про Холодноярську республіку, — говорить Роман. — Чорний Ліс є на мапі Боплана ХVІІ століття — він там так і називається. В гайдамацькій історії його важливість пов’язана не лише з конкретними подіями, а й із самим рельєфом. Це дуже пересічена місцевість, густий ліс, багато води й звірини — територія, де було зручно ховатися й вести партизанську боротьбу. Науковець розповідає, що пропозицію відвідати Чорний Ліс він отримав у 2021 році. Тоді його колега, нині військовослужбовець ЗСУ Єгор Гриник, запропонував на вибір кілька проєктів, якими займалася Українська природоохоронна група. Лисенко, на той момент ще студент, обрав Чорний Ліс — назва була знайомою і викликала тільки позитивні емоції.

Символ небезпеки для радянського режиму

— За першою освітою я історик, тож добре знаю історію і Холодного Яру, і Чорного Лісу, — розповідає Тетяна Тимочко. — Після оголошення незалежності, коли відкрили архіви, я займалася власними розвідками про місця, пов’язані з Холодноярською республікою і спротивом українських селян радянській владі. Частина повстанців із Холодного Яру з часом перемістилася до Чорного лісу й продовжувала там боротьбу. Врешті для радянської влади обидва масиви були однаковою загрозою.Попри те, що Чорний Ліс був для радянського режиму символом небезпеки, у 1926 році уряд отримав звернення з пропозицією створити на цій території природоохоронну зону — заповідник «Чорний ліс». Звернення направив Український комітет охорони пам’яток природи.— Цей комітет виник у 1926 році як дорадчий орган уряду й одразу подав багато пропозицій про охорону важливих природних територій — за різними даними, йшлося про кількасот об’єктів, — розповідає Олексій Василюк. — Тоді в законодавстві існувало поняття «пам’ятка природи». Щоб територію взяли на облік як пам’ятку, не потрібно було проходити погодження, як зараз. Сам факт внесення до обліку вже передбачав кримінальну відповідальність за пошкодження. Чорний Ліс спершу отримав статус пам’ятки природи — за звернення кореспондента з Зінов’євської округи, зі станції Долинської, тобто від людини, яка написала такий лист (кореспонденцію). Зараз ми вже знаємо точно, що цим кореспондентом був лісівник Чорноліського лісництва. Вже у 1928 році в Чорному лісі, ймовірно, працювали об’їзники — люди, які наглядали за територією. Але в комітеті розуміли, що цього недостатньо, тому хотіли надати території статус державного заповідника.На той час національних природних парків у сучасному розумінні не було, а ось статус державного заповідника передбачав окрему адміністрацію та фінансування. Навіть невелика адміністрація могла б охороняти ліс від браконьєрства й рубок, тож ідея активістів була слушною.— Планували, що Чорний Ліс стане державним заповідником у другій п’ятирічці. Але далі почалися репресії проти лісівників. Їх репресували цілими родинами, адже це були професійні династії, — наголошує Василюк. — У праці відомого дослідника лісівництва Павла Вакулюка розповідається про цей період. Людей могли звинуватити у шпигунстві або причетності до повстанського загону. А ще — у бажанні повернути попередній лад. Виступаєш проти рубок? Значить мрієш, щоб пани повернулися і хочеш зберегти ліс, щоб догодити їм. Звучить абсурдно, але тоді привід знаходили швидко.Василюк зізнається, що працює з архівами давно, але повної історії Чорного Лісу в той період досі не знає. Наприклад, невідомі імена й історії репресованих лісівників. Проте пошук триває, і в планах — монографія, де будуть подробиці першої спроби створення державного заповідника «Чорний Ліс».

На перетині природних історій

— Чорний Ліс — це великий широколистяний лісовий масив на межі лісостепу і степу, найпівденніший ліс в Україні, — розповідає Олексій Василюк. — У цій місцевості перетинаються різні природні історії та географічні впливи, що зумовило появу багатьох рідкісних видів рослин і тварин. Територія настільки велика й багата на природні об’єкти, що ми вирішили поступово обстежувати її й картувати знахідки.За цими науковими характеристиками — територія, яка викликає сильний емоційний відгук. Так, Роман Лисенко із захопленням розповідає про першу поїздку у Чорний Ліс.— Це було навесні 2021 року, — згадує науковець. — Ми поїхали на два чи три дні, з наметами. Я був просто зачарований тим, який у квітні цей широколистяний дубово-ясеневий ліс. Усе цвіте, усе пахне, дуже яскраві кольори. Напевно, ні з чим не можна порівняти таке багатство барв і запахів. Ми шукали тюльпани й без особливих зусиль знайшли їх і майже десяток інших червонокнижних видів. Закартували знахідки, я склав перелік лісових виділів, де саме вони трапляються.Роман Лисенко у Чорному ЛісіЗгодом Лисенку довелося здійснити ще десяток поїздок на Кіровоградщину — самому і з колегами. Всі експедиції мали конкретну наукову мету й щоразу приносили нові відкриття. А ще виявилося, що в різні пори року Чорний Ліс дуже відрізняється.— Якщо у квітні Чорний ліс — світлий, прозорий, прохолодний, заквітчаний рястами й тюльпанами, то у червні він зовсім інший, — відзначає Роман. — Він наче великий темний парник — крони ясенів, дубів, лип і грабів переплітаються й майже не випускають вологе повітря. Усередині задушливо, висока вологість, важко дихати. Над дорогами, де стоїть вода, багато метеликів і мошкари, літають жуки-олені та вусачі. На дорогах трапляються сліди борсуків, лисиць. А сарни й кабани навіть підходили близько до мого намету.Жуки-олені у Чорному Лісі. Фото Романа ЛисенкаУ червні пересуватися лісом було фізично важко. Дороги розбиті лісовозами, доводиться йти узбіччям, яке заростає підмаренником чіпким. Він чіпляється за одяг, і ти йдеш, тягнучи за собою кілька метрів рослин. Запах інший — солодкий, водночас повітря вологе й задушливе. Коли нарешті виходиш з лісу на піщаний пагорб над Інгульцем, на високий схил, повітря відчутно змінюється — дихається легше, наче вийшов із сауни надвір.Науковець наголошує, що одна з важливих цінностей Чорного Лісу — майже повна відсутність інвазійних видів. Чужорідних рослин немає навіть у вразливих місцях — там, де проводили суцільні рубки.— Ботанік Василь Леонович Шевчик багато досліджував ліс, ми їздили в експедиції разом. Він пояснював відсутність інвазійних видів стійкістю екосистеми — її внутрішнім ценотичним фільтром, який не дає чужинцям легко проникати всередину, — відзначає Лисенко.Василь Шевчик у заплаві Інгульця з видом на Чорний ЛісУже під час роботи на території активісти та науковці виявили, що не всі ділянки Чорного Лісу однаково цікаві для природоохорони.— Під час підготовки проєкту створення національного парку ми разом з Олексієм Василюком, Романом та іншими фахівцями визначали території, які мають увійти до парку, — говорить Тетяна Тимочко. — Ми не хотіли механічно збільшувати площу парку — для нас було важливо охороняти цінні природні ділянки, зокрема старі ліси.Коли ми приїхали до Чорного Лісу разом із головою Державного агентства лісових ресурсів Віктором Смалем, лісівники найцінніші місця залишили на кінець маршруту. Ми наполягли, щоб відвідати точки, які попередньо визначили разом із фахівцями. Там побачили унікальні території. Роман докладно пояснював, у чому їхня цінність, і це справило враження на керівника агентства.Віктор Смаль підтверджує цю думку і ділиться власними враженнями.— Чорний Ліс — дуже особлива локація. Коли я туди їхав, то вже багато прочитав про нього й розумів, наскільки дивовижними є ці місця, — говорить Смаль. — У першій поїздці нам показували різні ділянки, частина з них була молодими, засохлими насадженнями, які видавали за Чорний Ліс. Згодом, коли ми дісталися справді цінних територій із віковими деревами, вони, звичайно, вражали. Відчувається і їхня історія, і сила.Посадовець відзначає цікавий геологічний аспект цієї місцевості, пов’язаної з Українським кристалічним щитом — однією з найдавніших геологічних структур. Крім цього приблизно 10 тисяч років тому поблизу Чорного Лісу проходила межа найбільшого в Європі льодовика.— Коли розумієш, наскільки унікальна тут природа, який потужний тут історичний контекст, то починаєш уболівати за збереження цього місця, — підсумовує голова Держлісагентства.

Пазли «Чорного Лісу»

Приблизно п’ять років тому природоохоронці перейшли від загальної ідеї до конкретної роботи над проєктом національного природного парку «Чорний Ліс».— У якийсь момент до роботи долучився Рома Лисенко, почав їздити на територію й обґрунтовувати охоронні зони (зони, які створюють для захисту окремих видів — прим. авт.), — згадує Олексій Василюк. — Ми подумали: якщо національний парк поки ніхто не береться створити, можна рухатися поступово — складати пазл, надаючи окремим ділянкам охоронний статус. Кіровоградщина погоджувалася створювати такі охоронні зони. Це заслуговує на повагу: інші області не завжди готові так активно працювати над охороною природних територій.Олексій Василюк в експедиції у Чорний ЛісУ 2023 році Кіровоградська ОДА замовила нашій організації наукове обґрунтування і навіть виділила символічні кошти, які потім не покрили навіть вартість пального. Але річ не у коштах, а в тому, що обласна адміністрація чітко продемонструвала намір завершити створення національного парку і зробити конкретні кроки, щоб указ Президента був підписаний . На дослідження та збір матеріалів пішов весь 2023 рік. У підсумку підготували обґрунтування обсягом понад 300 сторінок. Над ним працювали 12 науковців. Серед них — орнітолог і військовослужбовець Сергій Шайда, який провів дослідження, перебуваючи на реабілітації після поранення. Тетяна Тимочко говорить, що у 2024 році зрозуміла: потрібно переконати саме лісівників, щоб вони погодилися на створення парку. Того року головою Державного агентства лісових ресурсів призначили Віктора Смаля, з яким вони були знайомі по роботі в міністерстві.— В наших розмовах я старалась пояснити, чому ця територія цінна для збереження природних екосистем. Чому створення саме цього парку могло б стати важливою патріотичною справою саме зараз, в умовах боротьби українців проти російської збройної агресії, як і сто років потому. Згодом він зателефонував мені й сказав, що готовий працювати над створенням Національного природного парку «Чорний Ліс». Роль і системна фахова участь Віктора Смаля у цій роботі є надзвичайно важливою! На початку 2025 року ми почали планувати подальші кроки. До роботи була долучена Ольга Гелевера, доктор географічних наук, голова Кіровоградської обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги, яка з 2009 року працювала над створенням парку разом з іншими науковцями. Я також звернулася до Олексія Василюка та його команди, оскільки в таких питаннях потрібні фахівці, які працюють безпосередньо в полі. Домовилися про розподіл роботи: вони готують наукові й картографічні матеріали, а я займаюся адвокацією, текстами та узгодженнями з посадовцями, — розповідає голова Всеукраїнської екологічної ліги.Попри те, що область підтримувала створення нацпарку, узгодження було нелегким. Так, місцеві чиновники намагалися до запропонованої території додати Весело-Боковеньківський регіональний ландшафтний парк. А ще, за словами Тетяни Тимочко, вони пропонували назвати парк «Чорнолісько-Боковеньківським», що не відповідало б ні природним особливостям лісового масиву, ні історичній назві, розмиваючи саму ідею Чорного Лісу.— Згодом ми з’ясували, що включення Весело-Боковеньківського парку могло загрожувати судовими позовами, оскільки через незаконні рубки на цій території було нараховано величезний штраф. Це могло б ускладнити початок діяльності національного парку і завдати фінансових обтяжень, — пояснює Тетяна. — Як би там не було, ми відстояли нашу думку: нам потрібні лише цінні природні території непошкодженого лісу, парк матиме назву «Чорний Ліс», а Весело-Боковеньковський РЛП залишиться окремим об’єктом. Під час підготовки обґрунтування природоохоронці збирали матеріали, довідки й картографічні дані, перевіряли кожну земельну ділянку та готували мапи. Тетяна Тимочко зазначає, що робота вимагала великої кількості уточнень і переробок, зокрема перевірки відповідності карт даним державного земельного кадастру.Окремим викликом стала взаємодія з лісівниками.— Коли почалося погодження, то виявилося, що місцеві лісівники не хотіли віддавати до складу парку цінні природні ділянки. Вони швидко і послідовно відповідали на листи, але їхня позиція була негативною. Також лунали пропозиції створити парк вдесятеро меншим або обмежитися вже наявним Чорноліським заказником, — розповідає Олексій Василюк. — Тому позиція голови Держлісагентства Віктора Смаля була важливою насамперед політично. Він публічно підтримував створення парку, записував відео, давав інтерв’ю й наголошував, що справу треба завершити до сторіччя її початку та вшанувати пам’ять репресованих.Всі мої співрозмовники згадують непрості зустрічі з місцевими лісівниками. Тетяна Тимочко розповідає, що того дня, коли вони відвідували Чорний Ліс разом з Віктором Смалем, лісівники-ветерани під час зустрічі висловлювали побоювання, що створення парку позбавить їх робочих місць. Проте вже після розмови вони перепросили й визнали, що їх дезінформували.— Опір лісівників створенню національного природного парку — зрозуміла реакція. Уявіть: кілька поколінь людей створюють ліс, доглядають за ним, радіють, що добре виконали свою роботу, і розраховують на відповідний результат. І тут дізнаються, що 10 тисяч гектарів лісу законсервують заради збереження природної перлини. І це під час війни, коли майже п’ята частина лісів недоступна для господарювання. Зрозуміло, що частина людей сприймала це з образою. Але я діяв абсолютно щиро й вірю, що рішення було правильним, — переконаний Віктор Смаль. — Під час зустрічі у 2025 році я намагався підходити до ситуації з розумінням, що люди часто стають заручниками інформаційних вкидів. Частина непорозумінь виникала через нерозуміння того, який статус мали ці ліси на той момент. Люди, наприклад, казали, що зараз тут розвивається економічна діяльність і є доступ до лісів, а після створення парку цього не буде. Це при тому, що значні частини лісових масивів уже мали природоохоронний статус. Коли ми спокійно пояснювали ситуацію, наводили аргументи та розповідали про перспективи, люди змінювали свою думку.Навколо створення парку вдалося об’єднати досить великий колектив людей, які щиро і активно працювали, допомагали, підтримували. Тетяни Тимочко перелічує їх імена, наполягаючи, що внесок кожного був ключовим на різних етапах.— Нас підтримував Олексій Соболєв, міністр економіки, довкілля та сільського господарства, його заступник Ігор Зубович, Максим Железняк — директор департаменту природно-заповідного фонду міністерства, керівництво Кіровоградської обласної державної адміністрації та громад області, представники ДП «Ліси України», — відзначає Тетяна Тимочко. — Кропітку роботу провів В’ячеслав Дубровський та його колеги з департаменту екології ОДА — Олексій Середюк та Наталія Твердовська… На шляху до рішення про створення парку кожен документ, кожен підпис стає важливим і пришвидшує результат.

Початок, а не кінець

Указ про створення національного природного парку «Чорний Ліс» був підписаний рівно через сто років після першої спроби надати цій території охоронний статус. Мої співрозмовники підкреслюють символізм цієї події, проте наполягають на тому, що підписаний указ — тільки початок шляху. Адміністрація парку ще не створена, у об’єкта немає директора і команди. Водночас, очікування від майбутнього очільника і співробітників «Чорного Лісу» досить високі. Щонайменше від них чекають любові до цієї місцини та її історії, а також щирого бажання розвивати парк.— Це перший об’єкт з таким потенціалом на Кіровоградщині і я бачу кілька напрямів, на які майбутня адміністрація національного парку має звернути увагу, — говорить Віктор Смаль. — Перший напрям — геологія та біологія. В «Чорному Лісі» можна досліджувати, як розвивалася природа після танення льодовика, порівнювати різні екосистеми, вивчати поширення видів, ґрунти та взаємодію природних комплексів. Також варто розповідати про унікальність цього південного лісу. Другий напрям — історія. Чорний Ліс — місце героїчної слави українського повстанського руху й Української революції в ХХ столітті. Адміністрація парку має проводити освітню роботу й плекати в людей відчуття гордості за цю історію. Окремої уваги потребують болота. Вони важливі не лише як природні екосистеми, а й як джерело інформації про минуле, адже болота можуть зберігати деревину впродовж багатьох століть. Звісно, потрібно дбати й про рекреаційний напрям, загалом важливий баланс між наукою, дослідженнями, історією та відпочинком. Відзначимо, що у підпорядкуванні Державного агентства лісових ресурсів було сім національних природних парків у різних куточках України, серед яких «Сколівські Бескиди», «Шацький», «Бойкіщина» та інші. «Чорний Ліс» став восьмим парком, яким керуватиме ця державна установа.— Для мене важливо, щоб парк не залишився лише на папері, — підкреслює Тетяна Тимочко. — Створення природоохоронної установи — це початок, а не завершення роботи. Потрібно, щоб вона мала людей, фінансування, необхідні документи й могла забезпечувати системну охорону природних екосистем. Також найближчим часом необхідно облаштувати офіс парку, де буде працювати колектив, потрібно розробити Проєкт організації території, налагодити співпрацю з громадами та залучити міжнародну допомогу. Але ми віримо в гарне майбутнє національного природного парку «Чорний Ліс» і будемо надалі працювати для його розвитку.Роман Лисенко також підкреслює, що створення НПП «Чорний Ліс» — це далеко не фінал.— Є ще багато цінних лісових, степових і лучних ділянок, які можна буде включити під час майбутнього розширення, — припускає науковець. — Частина комунальних земель, погоджених громадами, не увійшла до початкових меж, бо не була оформлена документально. Важливо продовжувати роботу над розширенням природно-заповідного фонду, зберігати пов’язані між собою території та не втрачати ті ділянки, які ми вже виявили й дослідили.