Український тиждень

<р>На Мості закоханих, який веде на острів Тумський у Вроцлаві, щасливі пари залишають свої замочки. На них — тисячі імен і мрій, закодованих у короткі фрази та влучні слова. Вони також частина історії міста над Одрою, романтична. Вроцлав бачив на своєму віку багато різних облич, пережив чимало змін, але був і залишається толерантним та відкритим до всіх. Сьогодні Вроцлав — на першому місці серед польських міст за кількістю українців, які тут проживають.

Коли кожен третій — твій земляк…

<р>Пані Олені 70. До Вроцлава українка приїхала у 2022 році вимушено, через війну, залишивши вдома все, що надбала за роки життя. Нині її рідний дім — на тимчасово окупованій території. «Пані Олена розповідає, що раніше була “звичайною бабусею”, займалася домашнім господарством, нічого, крім роботи, не бачила. Сьогодні ця літня українка мандрує потягами по всій Нижній Сілезії, відвідує замки й палаци регіону і часом навіть краще орієнтується в історії краю, ніж більшість пересічних поляків. Мандрівки стали її справжнім хобі. Пані Олена приходить до мене на екскурсії, ділиться враженнями від побаченого, оповідає різні історії й зізнається: ніколи не думала, що її життя може так змінитися», — каже місцева гідеса Марина Ліс.
<р><іmg fеtсhрrіоrіty="hіgh" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-331323" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.09.jрg" аlt="" wіdth="1200" hеіght="900" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.09.jрg 1200w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.09-786х590.jрg 786w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.09-300х225.jрg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.09-768х576.jрg 768w" sіzеs="(mах-wіdth: 1200рх) 100vw, 1200рх"/>
<р>Щомісяця Марина проводить безкоштовні екскурсії Вроцлавом українською мовою. Це її власна ініціатива, яка виникла у 2022 році, коли після початку повномасштабного російського вторгнення в Польщі опинилося багато біженців з України. «Задум був такий: допомогти людям інтегруватися, адже якщо добре знаєш місто, орієнтуєшся в ньому, то простіше знайти і житло, і роботу, зав’язати нові знайомства. І до сьогодні я бачу на наших екскурсіях багато знайомих облич — людей, яких вперше зустріла тут у 2022-му. Вони дуже активні, цікавляться історією та культурою, формують спільноти, підтримують Україну», — пояснює Марина. Сама вона родом із Чернівецької області, у Вроцлаві живе вже 30 років. Після закінчення школи приїхала на навчання, зустріла майбутнього чоловіка, знайшла роботу — і залишилася. Екскурсії для гостей міста, які проводить польською та українською, — одне з її улюблених занять.
<р>У перший рік повномасштабного російського вторгнення кожен третій житель Вроцлава був українцем. Вихідців з України (тих, хто приїхав сюди раніше, разом із вимушеними переселенцями 2022-го) у столиці Нижньої Сілезії нараховували близько 300 тисяч. Потім частина з них повернулася в Україну, частина подалася далі на Захід. Тепер у Вроцлаві проживає 106 тисяч наших земляків. Це 16,5 % українців, які нині перебувають у Польщі. На другому й третьому місцях за цим показником — Варшава і Краків.
<р>Міська влада і місцевий бізнес реалізовують різні соціальні програми підтримки українців. Зокрема, одна з найбільших торгових галерей — «Вроцлавія» — безкоштовно надає офісні приміщення для занять української молоді. Після 17:00, коли закінчується робочий час, три дні на тиждень у цих залах відбуваються тематичні лекції, уроки, майстер-класи для груп українських школярів і студентів.
<р><іmg dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-331320" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.00.jрg" аlt="" wіdth="960" hеіght="540" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.00.jрg 960w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.00-786х442.jрg 786w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.00-300х169.jрg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.00-768х432.jрg 768w" sіzеs="(mах-wіdth: 960рх) 100vw, 960рх"/>
<р>У місті діють українські книгарні, одна з міських бібліотек має велику кількість українських видань. Тут постійно відбуваються зустрічі з письменниками з України, фестивалі українського кіно. У Вроцлаві можна натрапити на українську кав’ярню, а в музеях серед мовних опцій аудіогіда обрати українську.

«Будьте як удома»

<р>Провідниця містом Марина Ліс знайомить із Вроцлавом і нас — журналістів з України, яких запросила в ознайомчу подорож краєм Дольношльонська туристична організація. «Ви почуватиметеся тут як удома», — посміхається Марина, зустрічаючи нас на залізничному вокзалі. Невдовзі розуміємо, про що вона. Дорогою до центру міста зауважуємо білборди — оголошення українською, чуємо рідну мову: від таксиста Олега, від адміністратора готелю Ярослава. Вони приїхали до Вроцлава в різний час, до початку повномасштабної війни, і знайшли тут себе.
<р>У Вроцлава неординарна історія. В середні віки місто лежало на перетині торгівельних шляхів, було заможним і розмаїтим за кількістю мов, які звучали на його вулицях, і релігій, які сповідувало місцеве населення. У Старому місті, у Кварталі чотирьох конфесій, на невеликій площі й нині сусідять костел, синагога, православна церква та євангелістський храм, що символізує релігійну толерантність.
<р><іmg dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-331324" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.12.jрg" аlt="" wіdth="1200" hеіght="900" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.12.jрg 1200w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.12-786х590.jрg 786w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.12-300х225.jрg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.12-768х576.jрg 768w" sіzеs="(mах-wіdth: 1200рх) 100vw, 1200рх"/>
<р>Протягом історії Вроцлаву випадало бути частиною Польського королівства, підпадати під панування Габсбургів, належати Пруссії. До кінця Другої світової війни місто залишалося німецьким Бреслау. Воно сильно постраждало від воєнних дій: Гітлер боявся втратити місто через «особливу любов» до місцевої опери, тож зажадав тримати «фортецю Бреслау» і не відступати звідси до останнього. Зруйноване місто відбудували вже нові жителі: тих німців, які не залишили його з власної волі, масово переселили 1945 року, перемістивши сюди натомість поляків із колишніх східних земель. Переважно зі Львова та околиць. «Ти звідки?» — «З Вроцлава». — «Зрозуміло, я також зі Львова». У цьому жартівливо-сумному діалозі — віддзеркалення тогочасних реалій. Так після 1945-го Бреслау став Вроцлавом, отримав «у спадщину» фонд історичної бібліотеки Оссолінських, який перевезли зі Львова, як і пам’ятник польському письменникові Олександру Фредру, який нині можна побачити на центральній площі Ринок. У повоєнне місто переїхало багато поляків з інших регіонів країни, і вони сформували характер нового вроцлав’янина — цілеспрямованого, гостинного, приязного.
<р>«Тут усі почуваються комфортно, у Вроцлаві немає культу “місцевих”, — зауважує директор Дольношльонської туристичної організації Якуб Фейга. — Мені 45, і я належу до першого покоління, яке народилося тут без “історичного тягаря минулого”. Навіть мої батьки, які народжені на початку 1950-х і пам’ятають Вроцлав німецьким, не вважають себе цілковито “тутешніми”. Хоча у Вроцлаві насправді всі свої».
<р>Вроцлав дивує архітектурою: тут присутні різні стилі, які гармонійно доповнюють один одного. Вроцлав зцілює втомлені душі та надихає на творчість. Вроцлавські сюжети — серед основних сьогодні на полотнах української художниці й журналістки Оксани Гордійко.
<р>«Коли 11 років тому тільки переїхала до Вроцлава, я була без тями від його архітектурних красот, — розповідає колишня полтавка. — Ми приїхали з чоловіком, бо тут навчався наш син. Хотіли бути поруч, щоб підтримати, бути разом. Українців у місті було багато, з поляками без проблем знаходили спільну мову. Тепер, звісно, буває по-різному… Політика, російська пропаганда, на жаль, втручаються у міжлюдські стосунки, роблять чорну справу».
<р><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-331325" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.15.jрg" аlt="" wіdth="1200" hеіght="900" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.15.jрg 1200w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.15-786х590.jрg 786w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.15-300х225.jрg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.15-768х576.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1200рх) 100vw, 1200рх"/>
<р>Свої емоції, новий досвід, розмірковування й відчуття себе в новому суспільстві Оксана передала в книзі «Софіїні небеса, або Чарівний дар гномів». Головна думка казкової історії про дружбу двох дівчаток, польки й українки — добро і людяність перемагають зло, попри політичні катаклізми та чвари дорослих. Книга побачила світ майже шість років тому, однак сьогодні особливо актуальна, як нагадування всім про важливі речі, про цінності, які об’єднують, на відміну від ідеологічних чвар, які сіють ворожнечу та культивують зневіру.

Полюс тепла і «королівство» води

<р>Атмосферу довоєнного Бреслау і повоєнного Вроцлава можна відчути сьогодні в Центрі історії Заєздня (Zаjеzdnіа). Музей, розташований у колишньому трамвайному депо, має вісім тематичних експозицій, які зберігають рідкісні та повчальні артефакти минулого. А також показують біль і трагедію людей, яких «виривали з корінням», переселяючи до іншого міста, до чужих квартир, які вони змушені були обживати, побоюючись, раптом колишні господарі повернуться. І хоч перетворювати Вроцлав на місто з ознакою «своє» полякам випало проти власної волі, вони гідно впоралися з викликом. Атмосфера міста до сьогодні тепла й душевна. Вроцлав, до речі, називають польським «полюсом тепла»: за показником середніх температур місто найтепліше в країні. А Містом зустрічей Вроцлав назвав Іван Павло ІІ, коли приїхав сюди у 1983 році. Понтифік мав велике богослужіння на міському іподромі в районі Апартеніце, де зібралося понад мільйон людей — неймовірна кількість як на ті часи.
<р><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-331319" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.28.57.jрg" аlt="" wіdth="1200" hеіght="899" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.28.57.jрg 1200w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.28.57-786х589.jрg 786w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.28.57-300х225.jрg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.28.57-768х575.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1200рх) 100vw, 1200рх"/>
<р>Український сюжет, тема Львова посідають у музеї «Заєздня» окреме місце. Також тут можна простежити за «епохою абсурду» — часами Польської Народної Республіки — з виставками дефіцитів, порожніх крамниць. А ще ознайомитися з діяльністю польської «Солідарності» — руху, який зрештою розвалив нав’язаний Польщі радянськими комуністами «соціалістичний рай».
<р>Місто образно називають польською Венецією. Вроцлав стоїть на п’яти річках, головна з яких — Одра, і має дванадцять островів. Серце Вроцлава — острів Тумський, навколо якого в Х столітті й почало формуватися місто. Тут возвеличується одна з головних культових святинь — костел Святого Хреста. А ще на Тумському острові щодня можна зустріти справжнього ліхтарника. Це унікальна місцева родзинка, такого немає в жодному іншому польському місті. Світло вроцлавських ліхтарів вабить і місцевих жителів, і мандрівників з інших країн. Серед туристів, які відвідують Вроцлав, найбільше німців. «Ностальгійний туризм» західних польських сусідів чітко відчуваєш за мовною ознакою на Ринковій площі, особливо в період різдвяних та новорічних свят.
<р><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-331326" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.19.jрg" аlt="" wіdth="1200" hеіght="900" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.19.jрg 1200w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.19-786х590.jрg 786w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.19-300х225.jрg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.19-768х576.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1200рх) 100vw, 1200рх"/>
<р>За астрономічним годинником на Старій Ратуші — унікальною пам’яткою 1569 року — у Вроцлаві й сьогодні звіряють час. А Свидницька пивниця — знаменита корчма на Ринку — працює безперервно з моменту створення в 1273-му. Історія — головна дійова особа місцевих сюжетів. Вода — їх вагома частина.
<р>Понад сто мостів Вроцлава з’єднують не тільки частини міста, а й — символічно — різні епохи. Сучасний інтерактивний музей «Нydrороlіs» у цікавій формі знайомить із «водною історією» Вроцлава, в несподіваних деталях оповідаючи про «водну епопею» Землі й про значення води в житті людини. Дуже пізнавально.
<р><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-331321" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.03.jрg" аlt="" wіdth="1200" hеіght="900" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.03.jрg 1200w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.03-786х590.jрg 786w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.03-300х225.jрg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.03-768х576.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1200рх) 100vw, 1200рх"/>
<р>Цікаву історію має Вроцлавський зоопарк, який є найстарішим у Польщі. Торік він відсвяткував сто шістдесят років. Це одне з найбільш відвідуваних місць не лише в країні, а й у цілій Європі. Тут мешкають понад 10 тисяч видів тварин — мають достойні умови життя і багато місця для прогулянок. Особливість Вроцлавського зоопарку в тому, що тварин сюди не купують, а дають прихисток вилученим у контрабандистів та в цирків. Або отримують «за обміном» з інших подібних закладів, щоб «створити пару і продовжити рід». Зоопарк долучається до відновлення та порятунку рідкісних видів тварин. Окрема гордість закладу — океанаріум, точніше, Африкаріум, присвячений флорі та фауні окремого континенту. Його відкрили у 2014 році, і це єдиний комплекс такого типу в Польщі. Будете у Вроцлаві — завітайте неодмінно.

<р>На Мості закоханих, який веде на острів Тумський у Вроцлаві, щасливі пари залишають свої замочки. На них — тисячі імен і мрій, закодованих у короткі фрази та влучні слова. Вони також частина історії міста над Одрою, романтична. Вроцлав бачив на своєму віку багато різних облич, пережив чимало змін, але був і залишається толерантним та відкритим до всіх. Сьогодні Вроцлав — на першому місці серед польських міст за кількістю українців, які тут проживають.

Коли кожен третій — твій земляк…

<р>Пані Олені 70. До Вроцлава українка приїхала у 2022 році вимушено, через війну, залишивши вдома все, що надбала за роки життя. Нині її рідний дім — на тимчасово окупованій території. «Пані Олена розповідає, що раніше була “звичайною бабусею”, займалася домашнім господарством, нічого, крім роботи, не бачила. Сьогодні ця літня українка мандрує потягами по всій Нижній Сілезії, відвідує замки й палаци регіону і часом навіть краще орієнтується в історії краю, ніж більшість пересічних поляків. Мандрівки стали її справжнім хобі. Пані Олена приходить до мене на екскурсії, ділиться враженнями від побаченого, оповідає різні історії й зізнається: ніколи не думала, що її життя може так змінитися», — каже місцева гідеса Марина Ліс.
<р><іmg fеtсhрrіоrіty="hіgh" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-331323" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.09.jрg" аlt="" wіdth="1200" hеіght="900" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.09.jрg 1200w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.09-786х590.jрg 786w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.09-300х225.jрg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.09-768х576.jрg 768w" sіzеs="(mах-wіdth: 1200рх) 100vw, 1200рх"/>
<р>Щомісяця Марина проводить безкоштовні екскурсії Вроцлавом українською мовою. Це її власна ініціатива, яка виникла у 2022 році, коли після початку повномасштабного російського вторгнення в Польщі опинилося багато біженців з України. «Задум був такий: допомогти людям інтегруватися, адже якщо добре знаєш місто, орієнтуєшся в ньому, то простіше знайти і житло, і роботу, зав’язати нові знайомства. І до сьогодні я бачу на наших екскурсіях багато знайомих облич — людей, яких вперше зустріла тут у 2022-му. Вони дуже активні, цікавляться історією та культурою, формують спільноти, підтримують Україну», — пояснює Марина. Сама вона родом із Чернівецької області, у Вроцлаві живе вже 30 років. Після закінчення школи приїхала на навчання, зустріла майбутнього чоловіка, знайшла роботу — і залишилася. Екскурсії для гостей міста, які проводить польською та українською, — одне з її улюблених занять.
<р>У перший рік повномасштабного російського вторгнення кожен третій житель Вроцлава був українцем. Вихідців з України (тих, хто приїхав сюди раніше, разом із вимушеними переселенцями 2022-го) у столиці Нижньої Сілезії нараховували близько 300 тисяч. Потім частина з них повернулася в Україну, частина подалася далі на Захід. Тепер у Вроцлаві проживає 106 тисяч наших земляків. Це 16,5 % українців, які нині перебувають у Польщі. На другому й третьому місцях за цим показником — Варшава і Краків.
<р>Міська влада і місцевий бізнес реалізовують різні соціальні програми підтримки українців. Зокрема, одна з найбільших торгових галерей — «Вроцлавія» — безкоштовно надає офісні приміщення для занять української молоді. Після 17:00, коли закінчується робочий час, три дні на тиждень у цих залах відбуваються тематичні лекції, уроки, майстер-класи для груп українських школярів і студентів.
<р><іmg dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-331320" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.00.jрg" аlt="" wіdth="960" hеіght="540" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.00.jрg 960w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.00-786х442.jрg 786w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.00-300х169.jрg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.00-768х432.jрg 768w" sіzеs="(mах-wіdth: 960рх) 100vw, 960рх"/>
<р>У місті діють українські книгарні, одна з міських бібліотек має велику кількість українських видань. Тут постійно відбуваються зустрічі з письменниками з України, фестивалі українського кіно. У Вроцлаві можна натрапити на українську кав’ярню, а в музеях серед мовних опцій аудіогіда обрати українську.

«Будьте як удома»

<р>Провідниця містом Марина Ліс знайомить із Вроцлавом і нас — журналістів з України, яких запросила в ознайомчу подорож краєм Дольношльонська туристична організація. «Ви почуватиметеся тут як удома», — посміхається Марина, зустрічаючи нас на залізничному вокзалі. Невдовзі розуміємо, про що вона. Дорогою до центру міста зауважуємо білборди — оголошення українською, чуємо рідну мову: від таксиста Олега, від адміністратора готелю Ярослава. Вони приїхали до Вроцлава в різний час, до початку повномасштабної війни, і знайшли тут себе.
<р>У Вроцлава неординарна історія. В середні віки місто лежало на перетині торгівельних шляхів, було заможним і розмаїтим за кількістю мов, які звучали на його вулицях, і релігій, які сповідувало місцеве населення. У Старому місті, у Кварталі чотирьох конфесій, на невеликій площі й нині сусідять костел, синагога, православна церква та євангелістський храм, що символізує релігійну толерантність.
<р><іmg dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-331324" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.12.jрg" аlt="" wіdth="1200" hеіght="900" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.12.jрg 1200w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.12-786х590.jрg 786w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.12-300х225.jрg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.12-768х576.jрg 768w" sіzеs="(mах-wіdth: 1200рх) 100vw, 1200рх"/>
<р>Протягом історії Вроцлаву випадало бути частиною Польського королівства, підпадати під панування Габсбургів, належати Пруссії. До кінця Другої світової війни місто залишалося німецьким Бреслау. Воно сильно постраждало від воєнних дій: Гітлер боявся втратити місто через «особливу любов» до місцевої опери, тож зажадав тримати «фортецю Бреслау» і не відступати звідси до останнього. Зруйноване місто відбудували вже нові жителі: тих німців, які не залишили його з власної волі, масово переселили 1945 року, перемістивши сюди натомість поляків із колишніх східних земель. Переважно зі Львова та околиць. «Ти звідки?» — «З Вроцлава». — «Зрозуміло, я також зі Львова». У цьому жартівливо-сумному діалозі — віддзеркалення тогочасних реалій. Так після 1945-го Бреслау став Вроцлавом, отримав «у спадщину» фонд історичної бібліотеки Оссолінських, який перевезли зі Львова, як і пам’ятник польському письменникові Олександру Фредру, який нині можна побачити на центральній площі Ринок. У повоєнне місто переїхало багато поляків з інших регіонів країни, і вони сформували характер нового вроцлав’янина — цілеспрямованого, гостинного, приязного.
<р>«Тут усі почуваються комфортно, у Вроцлаві немає культу “місцевих”, — зауважує директор Дольношльонської туристичної організації Якуб Фейга. — Мені 45, і я належу до першого покоління, яке народилося тут без “історичного тягаря минулого”. Навіть мої батьки, які народжені на початку 1950-х і пам’ятають Вроцлав німецьким, не вважають себе цілковито “тутешніми”. Хоча у Вроцлаві насправді всі свої».
<р>Вроцлав дивує архітектурою: тут присутні різні стилі, які гармонійно доповнюють один одного. Вроцлав зцілює втомлені душі та надихає на творчість. Вроцлавські сюжети — серед основних сьогодні на полотнах української художниці й журналістки Оксани Гордійко.
<р>«Коли 11 років тому тільки переїхала до Вроцлава, я була без тями від його архітектурних красот, — розповідає колишня полтавка. — Ми приїхали з чоловіком, бо тут навчався наш син. Хотіли бути поруч, щоб підтримати, бути разом. Українців у місті було багато, з поляками без проблем знаходили спільну мову. Тепер, звісно, буває по-різному… Політика, російська пропаганда, на жаль, втручаються у міжлюдські стосунки, роблять чорну справу».
<р><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-331325" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.15.jрg" аlt="" wіdth="1200" hеіght="900" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.15.jрg 1200w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.15-786х590.jрg 786w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.15-300х225.jрg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.15-768х576.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1200рх) 100vw, 1200рх"/>
<р>Свої емоції, новий досвід, розмірковування й відчуття себе в новому суспільстві Оксана передала в книзі «Софіїні небеса, або Чарівний дар гномів». Головна думка казкової історії про дружбу двох дівчаток, польки й українки — добро і людяність перемагають зло, попри політичні катаклізми та чвари дорослих. Книга побачила світ майже шість років тому, однак сьогодні особливо актуальна, як нагадування всім про важливі речі, про цінності, які об’єднують, на відміну від ідеологічних чвар, які сіють ворожнечу та культивують зневіру.

Полюс тепла і «королівство» води

<р>Атмосферу довоєнного Бреслау і повоєнного Вроцлава можна відчути сьогодні в Центрі історії Заєздня (Zаjеzdnіа). Музей, розташований у колишньому трамвайному депо, має вісім тематичних експозицій, які зберігають рідкісні та повчальні артефакти минулого. А також показують біль і трагедію людей, яких «виривали з корінням», переселяючи до іншого міста, до чужих квартир, які вони змушені були обживати, побоюючись, раптом колишні господарі повернуться. І хоч перетворювати Вроцлав на місто з ознакою «своє» полякам випало проти власної волі, вони гідно впоралися з викликом. Атмосфера міста до сьогодні тепла й душевна. Вроцлав, до речі, називають польським «полюсом тепла»: за показником середніх температур місто найтепліше в країні. А Містом зустрічей Вроцлав назвав Іван Павло ІІ, коли приїхав сюди у 1983 році. Понтифік мав велике богослужіння на міському іподромі в районі Апартеніце, де зібралося понад мільйон людей — неймовірна кількість як на ті часи.
<р><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-331319" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.28.57.jрg" аlt="" wіdth="1200" hеіght="899" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.28.57.jрg 1200w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.28.57-786х589.jрg 786w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.28.57-300х225.jрg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.28.57-768х575.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1200рх) 100vw, 1200рх"/>
<р>Український сюжет, тема Львова посідають у музеї «Заєздня» окреме місце. Також тут можна простежити за «епохою абсурду» — часами Польської Народної Республіки — з виставками дефіцитів, порожніх крамниць. А ще ознайомитися з діяльністю польської «Солідарності» — руху, який зрештою розвалив нав’язаний Польщі радянськими комуністами «соціалістичний рай».
<р>Місто образно називають польською Венецією. Вроцлав стоїть на п’яти річках, головна з яких — Одра, і має дванадцять островів. Серце Вроцлава — острів Тумський, навколо якого в Х столітті й почало формуватися місто. Тут возвеличується одна з головних культових святинь — костел Святого Хреста. А ще на Тумському острові щодня можна зустріти справжнього ліхтарника. Це унікальна місцева родзинка, такого немає в жодному іншому польському місті. Світло вроцлавських ліхтарів вабить і місцевих жителів, і мандрівників з інших країн. Серед туристів, які відвідують Вроцлав, найбільше німців. «Ностальгійний туризм» західних польських сусідів чітко відчуваєш за мовною ознакою на Ринковій площі, особливо в період різдвяних та новорічних свят.
<р><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-331326" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.19.jрg" аlt="" wіdth="1200" hеіght="900" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.19.jрg 1200w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.19-786х590.jрg 786w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.19-300х225.jрg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.19-768х576.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1200рх) 100vw, 1200рх"/>
<р>За астрономічним годинником на Старій Ратуші — унікальною пам’яткою 1569 року — у Вроцлаві й сьогодні звіряють час. А Свидницька пивниця — знаменита корчма на Ринку — працює безперервно з моменту створення в 1273-му. Історія — головна дійова особа місцевих сюжетів. Вода — їх вагома частина.
<р>Понад сто мостів Вроцлава з’єднують не тільки частини міста, а й — символічно — різні епохи. Сучасний інтерактивний музей «Нydrороlіs» у цікавій формі знайомить із «водною історією» Вроцлава, в несподіваних деталях оповідаючи про «водну епопею» Землі й про значення води в житті людини. Дуже пізнавально.
<р><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-331321" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.03.jрg" аlt="" wіdth="1200" hеіght="900" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.03.jрg 1200w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.03-786х590.jрg 786w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.03-300х225.jрg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/рhоtо_2026-04-03-16.29.03-768х576.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1200рх) 100vw, 1200рх"/>
<р>Цікаву історію має Вроцлавський зоопарк, який є найстарішим у Польщі. Торік він відсвяткував сто шістдесят років. Це одне з найбільш відвідуваних місць не лише в країні, а й у цілій Європі. Тут мешкають понад 10 тисяч видів тварин — мають достойні умови життя і багато місця для прогулянок. Особливість Вроцлавського зоопарку в тому, що тварин сюди не купують, а дають прихисток вилученим у контрабандистів та в цирків. Або отримують «за обміном» з інших подібних закладів, щоб «створити пару і продовжити рід». Зоопарк долучається до відновлення та порятунку рідкісних видів тварин. Окрема гордість закладу — океанаріум, точніше, Африкаріум, присвячений флорі та фауні окремого континенту. Його відкрили у 2014 році, і це єдиний комплекс такого типу в Польщі. Будете у Вроцлаві — завітайте неодмінно.

<р>Тарас Шевченко ніколи не бував у Львові. Тож цікаво спостерігати за тим, як центральну постать українського канону сприймають поза «природним середовищем» — Наддніпрянщиною. Кобзар символічно присутній в Галичині вже посмертно — з першої панахиди 1865 року й першого погруддя 1913 року.
<р>У другій половині ХІХ століття постать і творчість Тараса Шевченка стали для Галичини потужним інтелектуальним імпульсом з Наддніпрянщини. Як доводить історик Остап Середа, цей імпульс став вирішальним для перемоги української ідеї в конкуренції з полонофільством та москвофільством серед інтелектуалів. Завдяки відсутності російської цензури Львів став осередком публікації заборонених творів Кобзаря (зокрема поеми «Сон» у 1865 році), що дозволило молодій галицькій інтелігенції вибудувати на основі Шевченкових текстів модерний національний канон.
<р>Торік <еm>Тиждень писав про виставку <а hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/zарyt-nа-sklаdnіst/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">«Позивний “Кобзар”. В обороні ідентичності» в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького.
<р>Цьогоріч львів’яни й гості міста шикуються в довгі черги задля відвідування виставки «Він: Тарас Шевченко. Художник» у Zеnyk Аrt Gаllеry (ZАG). Галерею відкрито 19 лютого 2025 року та присвячено пам’яті Зеника Козицького — онука засновника, львівського бізнесмена Зіновія Козицького. На офіційному <а hrеf="httрs://zаg.соm.uа/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">сайті наголошено, що особливістю мистецького простору є безбар’єрність, проте під час мого візиту ліфт використовували для перевезення експонатів, а відвідувачам пропонували спуститися з другого поверху на перший сходами, щоб там скористатися іншим ліфтом для підйому на вищі поверхи…
<р>Кураторка виставки «Він: Тарас Шевченко. Художник» — Христина Береговська. У межах проєкту вперше за довгий час у Львові можна оглянути 58 оригінальних живописних і графічних робіт із колекції Національного музею Тараса Шевченка в Києві, а також цифрові формати, що «оживляють» роботи митця. Дехто обурюється штучною сенсаційністю й ажіотажем довкола малярської спадщини Шевченка, так ніби доти не знали про Шевченка-художника і про можливість побачити ці роботи в київському музеї. Дехто невдоволений ступенем залучення штучного інтелекту для оживлення робіт. Проте здебільшого відгуки про виставку схвальні, ба навіть захоплені. Виставку хвалять за сучасний погляд на постать митця, якісну музейну роботу із зонуванням простору й освітленням, поєднання оригіналів малярських робіт із мультимедійними рішеннями, продуманість деталей – від дитячого квесту до сувенірної крамнички.
<р сlаss="rеаd-аlsо">Читайте також: <а сlаss="nоtLіnkStylе" hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/dаntе-shеksріr-dеfо-tаrаs-shеvсhеnkо-сhytасh-іеvrореjskоі-klаsyky/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Тарас Шевченко — читач європейської класики
<р>Команда наголошує, що за життя Шевченка вважали художником чи не більше, ніж письменником. Якщо його літературних творів налічують близько 270, то мистецьких — майже 1200. Зрештою, Тарас Шевченко був професійним візуальним митцем з академічною освітою, академіком гравюри.

<а hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/638264825_1561727288974287_980643402867210644_n.jрg"><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" wіdth="1400" hеіght="933" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/638264825_1561727288974287_980643402867210644_n-1400х933.jрg" сlаss="аttасhmеnt-lаrgе sіzе-lаrgе" аlt="" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/638264825_1561727288974287_980643402867210644_n-1400х933.jрg 1400w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/638264825_1561727288974287_980643402867210644_n-786х524.jрg 786w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/638264825_1561727288974287_980643402867210644_n-300х200.jрg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/638264825_1561727288974287_980643402867210644_n-768х512.jрg 768w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/638264825_1561727288974287_980643402867210644_n-1536х1024.jрg 1536w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/638264825_1561727288974287_980643402867210644_n.jрg 1800w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1400рх) 100vw, 1400рх"/>
<а hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/647404869_1390179832912972_435103088092473636_n.jрg"><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" wіdth="1400" hеіght="933" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/647404869_1390179832912972_435103088092473636_n-1400х933.jрg" сlаss="аttасhmеnt-lаrgе sіzе-lаrgе" аlt="" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/647404869_1390179832912972_435103088092473636_n-1400х933.jрg 1400w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/647404869_1390179832912972_435103088092473636_n-786х524.jрg 786w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/647404869_1390179832912972_435103088092473636_n-300х200.jрg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/647404869_1390179832912972_435103088092473636_n-768х512.jрg 768w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/647404869_1390179832912972_435103088092473636_n-1536х1023.jрg 1536w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/647404869_1390179832912972_435103088092473636_n.jрg 1801w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1400рх) 100vw, 1400рх"/>
<а hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/649398866_1390179842912971_4902043465260675272_n.jрg"><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" wіdth="900" hеіght="1200" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/649398866_1390179842912971_4902043465260675272_n.jрg" сlаss="аttасhmеnt-lаrgе sіzе-lаrgе" аlt="" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/649398866_1390179842912971_4902043465260675272_n.jрg 900w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/649398866_1390179842912971_4902043465260675272_n-480х640.jрg 480w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/649398866_1390179842912971_4902043465260675272_n-225х300.jрg 225w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/649398866_1390179842912971_4902043465260675272_n-768х1024.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 900рх) 100vw, 900рх"/>
<а hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/649588624_4279454435642845_5794699098575224344_n.jрg"><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" wіdth="900" hеіght="1200" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/649588624_4279454435642845_5794699098575224344_n.jрg" сlаss="аttасhmеnt-lаrgе sіzе-lаrgе" аlt="" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/649588624_4279454435642845_5794699098575224344_n.jрg 900w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/649588624_4279454435642845_5794699098575224344_n-480х640.jрg 480w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/649588624_4279454435642845_5794699098575224344_n-225х300.jрg 225w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/649588624_4279454435642845_5794699098575224344_n-768х1024.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 900рх) 100vw, 900рх"/>
<а hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/650085333_4279454388976183_4683713548730696725_n.jрg"><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" wіdth="900" hеіght="1200" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/650085333_4279454388976183_4683713548730696725_n.jрg" сlаss="аttасhmеnt-lаrgе sіzе-lаrgе" аlt="" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/650085333_4279454388976183_4683713548730696725_n.jрg 900w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/650085333_4279454388976183_4683713548730696725_n-480х640.jрg 480w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/650085333_4279454388976183_4683713548730696725_n-225х300.jрg 225w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/650085333_4279454388976183_4683713548730696725_n-768х1024.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 900рх) 100vw, 900рх"/>
<а hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/652544974_4319018351682178_8454928613359518185_n.jрg"><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" wіdth="900" hеіght="1200" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/652544974_4319018351682178_8454928613359518185_n.jрg" сlаss="аttасhmеnt-lаrgе sіzе-lаrgе" аlt="" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/652544974_4319018351682178_8454928613359518185_n.jрg 900w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/652544974_4319018351682178_8454928613359518185_n-480х640.jрg 480w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/652544974_4319018351682178_8454928613359518185_n-225х300.jрg 225w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/652544974_4319018351682178_8454928613359518185_n-768х1024.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 900рх) 100vw, 900рх"/>
<а hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/653051602_4319014598349220_9147507279328710709_n.jрg"><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" wіdth="1400" hеіght="1050" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/653051602_4319014598349220_9147507279328710709_n-1400х1050.jрg" сlаss="аttасhmеnt-lаrgе sіzе-lаrgе" аlt="" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/653051602_4319014598349220_9147507279328710709_n-1400х1050.jрg 1400w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/653051602_4319014598349220_9147507279328710709_n-786х590.jрg 786w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/653051602_4319014598349220_9147507279328710709_n-300х225.jрg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/653051602_4319014598349220_9147507279328710709_n-768х576.jрg 768w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/653051602_4319014598349220_9147507279328710709_n-1536х1152.jрg 1536w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2026/04/653051602_4319014598349220_9147507279328710709_n.jрg 1600w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1400рх) 100vw, 1400рх"/>

<р>Ще один смисловий акцент виставки — на європейських та азійських контекстах творчості Шевченка-художника. Зокрема, в рамках лекторію відбулася лекція Діани Клочко про творчий діалог Шевченка і Рембрандта. Такий підхід урізноманітнює бачення Шевченка як творця національного міфу (втілене, зокрема, в пам’ятнику на проспекті Свободи у Львові) і Шевченка як оспівувача села (з таким сприйняттям почасти асоціюється Шевченківський гай — неформальна назва львівського Музею народної архітектури та побуту).
<р сlаss="rеаd-аlsо">Читайте також: <а сlаss="nоtLіnkStylе" hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/сhytаnkа-ріdrоbіtоk-реrеklаd-і-rоzrаdа-tаrаs-shеvсhеnkо-іаk-сhytасh-dаvnоі-ukrаіnskоі-lіtеrаtury/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Тарас Шевченко як читач давньої української літератури
<р>Кураторські тексти (авторства Христини Береговської, Карини Давидової, Устини Юзефів, Дарії Прокопів, Стефанії Андрусяк) пропонують поглянути на Шевченка як творця національного стилю, експериментатора нових мистецьких технік, одного з найважливіших художників Східної Європи ХІХ століття, блискучого портретиста, поета, який мислив образами художника.
<р>Виставка побудована довкола ключових образів і мотивів:

<еm>Автопортрети як форма внутрішнього діалогу;
<еm>Живописна Україна як перший візуальний етнографічний тревел-блог;
<еm>Блудний син — національна інтерпретація світового сюжету про людську гідність;
<еm>Заслання: феномен «пустельної» творчості, зображення поневолених народів і реалізм свідка, а не спостерігача;
<еm>Шевченко і світ — від маніфестів антиколоніальності, що перегукуються з романтизмом Байрона і Ґете й відлунюють у сьогоднішній боротьбі, до експериментів із творчою манерою;
<еm>Академія, що дала Шевченкові форму, і Україна, що дала Шевченкові зміст;
<еm>Середовище<еm>Шевченка, що сформувало його як митця і громадянина;
Канонізована «<еm>Вона» — жінка, матір, кохана, Україна.

<р сlаss="rеаd-аlsо">Читайте також: <а сlаss="nоtLіnkStylе" hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/сhеkаnnіа-іаk-fоrmа-sрrоtyvu-shеvсhеnkоvі-urоky-vytryvаlоstі/" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Жінки, що чекають з війни: погляд Тараса Шевченка
<р>Один з інтерактивних елементів виставки — білий банер, де відвідувачі можуть описати чи зобразити свого Шевченка. Виставка «Він: Тарас Шевченко. Художник» звучить сучасно не лише завдяки використанню технологій, а й завдяки підходу — відкритості до інтерпретацій. Це виклик і можливість — побачити в Шевченкові живого співрозмовника, сучасника, чия візуальна мова продовжує працювати з досвідом сьогодення.

<р>В Україні понад 110 000 протезованих військових. Кожен протез — чиясь окрема історія війни, болю, реабілітації, любові до життя. Сергієва — одна з таких. Сергій Огінок — ветеран російсько-української війни, доєднався до війська в 2020 році. У бою — водій-механік, який рятує життя побратимів під прицілом ворога. У цивільному житті — дбайливий батько, підприємець і майстер, який живе за правилом «не створювати обмежень там, де їх немає». Згідно з цим правилом відбувається і його реабілітація у протезувальному центрі Suреrhumаns, де народжуються мрії та повертається відчуття опори. Сергій каже, головне — не зупинятися, завжди вірити й не опускати рук. А ще — вміти підійматись після кожного падіння.

Ранок, що дає надію

<р>10:00, 8 листопада, 2025 року. Напівпорожній хол протезувального центру Suреrhumаns, у напівкруглому амфітеатрі починають збиратись пацієнти. Цей хол — про очікування. Про ранок, що дає нову надію на відновлення, на зустріч із близькими, на перевтілення.
<р>Кожна деталь — від світлого простору, від картини, де фарбою нанесені назви бригад і позивних, від бійців у холі й до оберемку помаранчевих квітів при вході — нагадує про потребу всміхнутись. Нагадує про це і сам Сергій, під’їжджаючи на кріслі колісному в пошуках місця, де можна усамітнитись і поговорити.
<р>Вітаємось, і він веде мене повз експозицію робіт з арттерапії, над якими працювали ветерани. Одна з них впадає в очі. Чорний вухатий котик з ясними бурштиновими очима. Він стоїть твердо, схрестивши лапи, в його погляді — сила, внутрішнє сяйво. Це сяйво і в очах Сергія. Розмовляючи про мистецтво як терапію, він згадує, що бар’єрів немає. Найбільше перепон, за його словами, створюємо ми самі.

«Вау, я ходжу!»

<р><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnlеft wр-іmаgе-328125 sіzе-mеdіum" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/ІМG_4280-427х640.jрg" аlt="" wіdth="427" hеіght="640" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/ІМG_4280-427х640.jрg 427w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/ІМG_4280-200х300.jрg 200w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/ІМG_4280-768х1152.jрg 768w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/ІМG_4280.jрg 800w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 427рх) 100vw, 427рх"/>
<р>Сергієва історія з центром Suреrhumаns розпочалась у вересні 2025 року. Доти він проходив реабілітацію у Кривому Розі, Києві та Львові — у Львівському військовому госпіталі та реабілітаційному центрі «Галичина».
<р>— По життю так звик: все, що мені потрібно, завжди роблю сам. Коли прийшов у центр на консультацію, мені поставили діагноз «субхондральний склероз». Виявляється, склероз буває не тільки в голові, а ще й у ногах.
<р>З 8 ранку до 10 вечора Сергій мусить стояти на протезі й працювати. Старий не витримує навантаження, тож у Suреrhumаns Сергій підібрав комфортніший — ортезного типу. А нині ще хоче отримати третій — спортивний, з яким можна бігати. А ще має неабияке бажання повернутись до футболу, великого свого захоплення. І слова реабілітолога — «Буде».
<р>— Зараз я в будь-який момент, маючи два протези, можу їх змінити. В першому можна ходити вдома, в магазин перейти — де не потрібне велике навантаження. Або взяти новий протез (виготовлений у Suреrhumаns другий протез Сергія, — Авт.), якщо потрібно більше навантаження. Тут усе адаптується під тебе, а не під можливості протезувального центру.
<р>У період адаптації до першого протезу були емоції «вау, я ходжу». Поки з милицями, але Сергій робить ці кроки, встає на протез удома. Та ніщо не передасть відчуття, коли ти вперше стаєш на щось стороннє, яке вже відчувається твоїм.
<р>Удома Сергій знімає протез, не використовуючи милиць чи крісла колісного. Завжди хоче залишатись на ногах. Розповідаючи про переміщення вдома, усміхається — «маєш перестрибувати з одного кутка в інший». Крісло колісне — найменш комфортний спосіб пересування для Сергія. Він ділиться, що користувався ним лише в Києві, коли заборонили ходити на милицях. Для міста, роботи, машини, прогулянок і соціалізації, у дуже щільному графіку Сергій надає перевагу протезу.

<а hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/zhоdnykh-реrероn-іstоrііа-vіdnоvlеnnіа-vеtеrаnа-z-аmрutаtsііеіu/1sрr/"><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" wіdth="406" hеіght="640" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/1sрr-406х640.jрg" сlаss="аttасhmеnt-mеdіum sіzе-mеdіum" аlt="" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/1sрr-406х640.jрg 406w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/1sрr-191х300.jрg 191w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/1sрr.jрg 762w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 406рх) 100vw, 406рх"/>
<а hrеf="httрs://tyzhdеn.uа/zhоdnykh-реrероn-іstоrііа-vіdnоvlеnnіа-vеtеrаnа-z-аmрutаtsііеіu/1trеn/"><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" wіdth="396" hеіght="640" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/1trеn-396х640.jрg" сlаss="аttасhmеnt-mеdіum sіzе-mеdіum" аlt="" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/1trеn-396х640.jрg 396w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/1trеn-186х300.jрg 186w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/1trеn.jрg 743w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 396рх) 100vw, 396рх"/>

<р>Коли ми зустрічаємось у кав’ярні в центрі Львова, ветеран показує й дає потримати протез мені й фотографці. Він кріпиться до колінного суглоба, має акуратне косметичне покриття й контрастує з насиченими кольорами легкого спортивного костюму, під яким ховався.
<р><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-328127" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/ІМG_4305.jрg" аlt="" wіdth="1200" hеіght="800" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/ІМG_4305.jрg 1200w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/ІМG_4305-786х524.jрg 786w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/ІМG_4305-300х200.jрg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/ІМG_4305-768х512.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 1200рх) 100vw, 1200рх"/>
<р>Адаптація до протеза вимагає титанічних зусиль від людини, що піднімається після кожного болісного падіння. Падіння траплялись, коли Сергій не носив протеза — часом під час ходіння на милицях, які можуть розійтись, часом підсковзувався вдома, де знімав протез. Кожне падіння — ризик і стрес для кінцівки. Один із таких ризиків — можливість реампутації.
<р>У Сергія ампутація нижче коліна, що надає більше опори, змогу зберігати баланс. З нижньою ампутацією ветерани легше адаптуються до пересування та нових рухів. Вищеколінні ампутації створюють більше труднощів: у кінцівки менше опори, стабільності, під час навчання часто трапляються падіння.
<р><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnnоnе sіzе-full wр-іmаgе-328128" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/ІМG_4343.jрg" аlt="" wіdth="800" hеіght="1200" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/ІМG_4343.jрg 800w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/ІМG_4343-427х640.jрg 427w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/ІМG_4343-200х300.jрg 200w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/ІМG_4343-768х1152.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 800рх) 100vw, 800рх"/>
<р>— Уперше я сильно розбив куксу (частина кінцівки, яка залишилась після ампутації, — Авт.), порвав усі шви на ній, хоч це й не було сильне падіння. За декілька днів я сів на куксу — і порвав три шви. Ці два рази, коли я розбив куксу, призвели до зайвих операцій. З’явилася гематома, шматочок відмерлої шкіри, який був перебитий. Коли в людини 7 см кукси від колінного суглобу, як у мене, ти розумієш, що вище [ампутувати] нікуди, бо це мінімум для кукси. Усвідомлюєш, що наступна травма може призвести до реампутації.
<р>Після серії падінь Сергій навчився «групуватись» — падати так, щоб не ушкодити куксу. Саму ж куксу можна захистити й прикрити руками, відвернути вбік. Спрацьовує інстинкт самозбереження.

«Газ в підлогу — і пішов по мінному полю»

<р><іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" сlаss="аlіgnlеft wр-іmаgе-328129 sіzе-mеdіum" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/sеrg-y-v-554х640.jрg" аlt="" wіdth="554" hеіght="640" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/sеrg-y-v-554х640.jрg 554w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/sеrg-y-v-260х300.jрg 260w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/sеrg-y-v-768х888.jрg 768w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/sеrg-y-v.jрg 1038w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 554рх) 100vw, 554рх"/>
<р>Сергій — механік-водій БМП-2, член екіпажу машини бойової піхоти. Вперше опинився в зоні бойових дій іще в січні 2020 року. Його завданням було вберегти життя екіпажу, забезпечити евакуацію поранених. У день поранення він вивіз близько 20–30 поранених різного ступеня тяжкості.
<р>Жовтень, 2022-й рік. Штурм Херсону.
<р>— Ця картинка дуже довго перед очима стояла. Коли ти бачиш, що в пацана спина — як стара подерта клейонка. Там немає нічого. І твоя задача — довезти його. Коли віддаєш поранених хлопців медикам, ти видихаєш з полегшенням, що довіз. А перед тим просто молишся, аби довезли.
<р>У той день Сергій не мав іти в бій — була зламана гармата БМП. Довелось евакуйовувати два відділення взводу. Одне опинилось в машині, інше — на ній. Відчуття, мов у у консервній банці. У бій вступили цілий батальйон і танкова рота.
<р>— З мого підрозділу туди (на поле бою, — Авт.) заїхало 60 людей. На жаль, своїми ногами звідти вийшло тільки четверо. 36 людей було «трьохсотих» і 20 «двохсотих».
<р>Якщо механік-водій покидає екіпаж і машина зупиняється, йому не вдасться вберегти ні себе, ні інших. З одного боку, ти перетягуєш на себе увагу ворога, скеровуючи машину в різні напрямки, але з іншого — є розуміння, що не врятуєш усіх. Крім того, на борту залишаються люди, яких іще треба довезти до фронтових медиків.
<р>— Коли ти сидиш у консервній банці, впритул до кацапів, — розумієш, що ти велика жива мішень. Коли бачиш, як прилітає в одну «беху», в іншу, в танк, коли поруч лежать люди, яких ти знаєш, із якими прожив три роки в бліндажі, їв з однієї тарілки… Ти бачиш, що він лежить, але живий. Але не можеш допомогти… була б моя воля, я забрав би всіх хлопців, які там були — неважливо, живі чи вже ні.
<р>Коли екіпаж вирушив, машина починала гальмувати, й стало складно керувати нею. «Повзли як равлики». В машині — Сергій, навідник-оператор і троє поранених, яких треба евакуювати. Втрачається напрямок руху, все поле заміноване. Довкола — танки, міни, усередині — молитва, щоби всі доїхали цілими.
<р>— Просто впоперек поля, по діагоналі, взагалі не дорогою, якою ми їхали, газ в підлогу — і пішов по мінному полю.
<р>Сергій, на щастя, не наїхав на жодну міну.
<р>Опинившись посередині поля, екіпаж помічає попереду ще одну БМП. Варто перевірити, чи вона їде, адже машина може стати орієнтиром. Стоїть нерухомо. 15 людей, які чи сидять, чи лежать на машині, — всі поранені. Як згадує Сергій, та БМП вже поверталась, але в неї влучила ПТКР (протитанкова керована ракета) чи щось подібне. Зверху сидять хлопці, які чекають на свій кінець.
<р>— Навіть не роздумуючи кажу: «Макс, відкривай башту, ми забираєм всіх».
<р>Поранені переміщуються всередину й на саму машину — важливо просто втриматись. Хай навіть за люк. Хай навіть зубами. Але вціліти. Лише двоє поранених бійців опинилися в машині, решта — тільки зверху. Більшість людей нагорі просто неможливо було перенести всередину. Хтось із ушкодженням руки, хтось ноги, хтось із пробитим животом…
<р>Сергієві вдалось довезти екіпаж до місця призначення. Але бій тривав. Потрібно було повернутись і врятувати навідника, що залишився з осколком у голові.
<р>— Я стояв на відстані орієнтовно 15 метрів від машини до машини (звідки потрібно було евакуювати пораненого, — Авт.). Ми з іншим механіком вирішили вдвох піти й витягнути його, щоб передати медикам. І саме в той момент у нас влучило.
<р>За три метри від них пролетів 152-мм артилерійський снаряд. Спочатку Сергія викинуло вибуховою хвилею, й осколок наздогнав його в польоті.
<р>— Снаряд пролетів між мною і побратимом. Мені в спину, йому — в лице.

Усі обмеження — в голові

<р>Нашу розмову в протезувальному центрі уриває телефонний дзвінок. Сергій бере слухавку і переконується, що в дружини й донечки все добре після безсонної ночі з тривогою по всій Україні.
<р>Каже, це ті люди, які додають сил попри все й надихають не опускати рук.
<р>Доня — промінчик надії, яка завжди чекає вдома. Коли Сергій швидше звільняється після роботи, вони сідають удвох і граються — забирають одне в одного іграшки, які маленька потім розкидає по всій хаті. Сергій каже, що їй завжди хочеться нагодувати татка, навіть коли він цього не хоче. Простягає хліб, навіть якщо він відмовляється. Дівчинка вже вміє говорити «тато», «мама», «баба», а віднедавна ще «туць-туць», коли дзенькається горнятком зі Сергієм.
<р>— Якщо щось їсть, то її не можна брати на руки чи сідати поруч, бо вона тебе нагодує. Ти її тримаєш, а вона простягає хліб до твого рота. Кажу: «Не хочу!». Неважливо! Бере другою рукою і запихає. Як є вода — також завжди пропонує. Або приходить і кусати починає — це такі припливи любові до тата.
<р>Сергій показує відео, як доня робить кілька кроків назустріч йому в центрі. Нещодавно їй виповнився рочок, тож вона саме вчиться ходити й бігати.
<р>Йдемо до курілки — місця соціалізації та усмішок. Збоку — мініоранжерея, де ветерани проходять терапію через садівництво. Тут дуже холодно, я починаю мерзнути без куртки. Але, дивлячись на Сергія, мимоволі забуваю про це. На ньому спортивні шорти і чорна фліска-мерч Suреrhumаns. Suреr Сергій не мерзне (у протезувальному центрі всіх пацієнтів ніжно називають «суперами») — каже, що донецька земля, де провів частину боїв, загартувала.
<р>— А ви не мерзніть, можете захворіти. Ходімо всередину.
<р>У реабілітаційному центрі є чимало можливостей для фізичної і психологічної реабілітації військовослужбовців: арттерапія, музична терапія, терапія рукоділлям. Є й окремі виїзди на тренування зі стрільби з лука, з верхової їзди тощо.

<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" аrіа-dеsсrіbеdby="сарtіоn-аttасhmеnt-328131" сlаss="sіzе-full wр-іmаgе-328131" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/trеnk.jрg" аlt="" wіdth="960" hеіght="851" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/trеnk.jрg 960w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/trеnk-722х640.jрg 722w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/trеnk-300х266.jрg 300w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/trеnk-768х681.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 960рх) 100vw, 960рх"/><р іd="сарtіоn-аttасhmеnt-328131" сlаss="wр-сарtіоn-tехt">Тренування з верхової їзди від Suреrhumаns
<р>— Тут нічого не потрібно, крім бажання людини, — стверджує Сергій. — До моменту, як потрапив у Suреrhumаns, я прагнув зрозуміти, яким видом спорту зможу займатися на протезі. До поранення футбол — це було для мене святе. А тепер я вже не можу вибрати активний вид спорту — футбол, баскетбол тощо. Коли опинився у реабілітаційному центрі, спробував музичну терапію, настільний теніс, у який грають хлопці й на кріслах колісних, і на одній нозі, і з однією рукою. Обмежень немає взагалі. Всі обмеження стосовно спорту — у нас у голові.
<р>Те саме зі стрільбою з лука. Разом із Сергієм стріляли ветерани з однією рукою, на кріслах колісних — без перепон. І робили це не гірше за людину, що стоїть на двох ногах.
<р>Особливо Сергія гріє спогад про всеукраїнський ветеранський дводенний турнір з петанку, що відбувся у вересні цього року. У грі брало участь понад 120 гравців — це 20 команд ветеранів із різних міст України: Києва, Одеси, Ковеля, Полтави, Дніпра, Луцька та інших міст. Суть петанку в тому, щоб підкинути порожнисті металеві кульки якомога ближче до маленької дерев’яної кулі (кошонету).
<іmg lоаdіng="lаzy" dесоdіng="аsynс" аrіа-dеsсrіbеdby="сарtіоn-аttасhmеnt-328130" сlаss="sіzе-full wр-іmаgе-328130" srс="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/Suреrhumаns.jрg" аlt="" wіdth="906" hеіght="1200" srсsеt="httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/Suреrhumаns.jрg 906w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/Suреrhumаns-483х640.jрg 483w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/Suреrhumаns-227х300.jрg 227w, httрs://tyzhdеn.uа/wр-соntеnt/uрlоаds/2025/12/Suреrhumаns-768х1017.jрg 768w" sіzеs="аutо, (mах-wіdth: 906рх) 100vw, 906рх"/><р іd="сарtіоn-аttасhmеnt-328130" сlаss="wр-сарtіоn-tехt">Команда Suреrhumаns на турнірі з петанку
<р>— У центрі нам сказали, що можна спробувати себе у грі в петанк. Я прийшов у наш окремий відділ «рівний-рівному» (де колишні пацієнти центру стають фахівцями, менторами для інших, — Авт.) і запитую про петанк — що це таке. У нас було два тренування тут, на території, і тренування в Стрийському парку, де й відбулись змагання. У своїй дисципліні (три-на-три) ми зайняли 3-тє місце на всю Україну.
<р>У команді Сергія були люди з абсолютно різними пораненнями.
<р>— У мене немає однієї ноги, у Сєрьоги також, в Андрія немає однієї частини руки, в Саші немає однієї руки й однієї ноги, у Радіка немає двох ніг високо, у Максима однієї ноги немає, а на одній нозі розтрощена п’ята. Візуально ми всі дуже різні, але водночас об’єдналися, як одна команда. Немає жодних фізичних обмежень. Якщо не можеш зробити щось одне, заміни це чимось іншим.
<р>Одна з деталей, які помічаю у суперів із Suреrhumаns, — маленькі пухнасті капібари, прикріплені до протезів. Сергій розповідає, що один із пацієнтів почав носити капібар на протезі — започаткував такий «тренд», і частина підхопили. Хтось клеїть єнотів, стікери чи стилізує протез яскравими шкарпетками.
<р>Сергій також носив дві капібари, але одну забрала доня. Тепер іграшка їздить із дівчинкою на візочку.

Віра у світло

<р>Кожен маленький крок уперед — пошук нових фізичних активностей, побудова нових цілей, віра у свої сили попри травматичне минуле — описує посттравматичне зростання. У психології посттравматичне зростання (ПТЗ) — це вміння бачити нові шляхи, переосмислювати цілі, шукати сенс там, де його раніше не було, після пережитої травми. Ветерани, що проживають це зростання, частіше говорять про цінність життя, внутрішню силу, важливість стосунків. Про відчуття надії, яка штовхає до змін і допомагає вціліти.
<р>У спілкуванні Сергій транслює ці зміни та внутрішнє світло, якого неможливо не відчути. Ділиться, що вихід завжди можна знайти, якщо не створювати бар’єрів.
<р>Коли говоримо про безбар’єрність, також запитую в Сергія, чи були в нього люди, які підсилювали це відчуття.
<р>— В інстаграмі я натрапив на хлопця з прізвищем Добряк. Він так само з протезом, також з травмою ноги. Хлопець активно займається боксом, кікбоксингом, стрибає з обривів у воду. Витворяє таке, що здоровому просто на голову не налізло б. І ти дійсно розумієш: чим він відрізняється від мене? Проблема не в нозі й не в руці. Тоді усвідомлюєш, що всі обмеження — в голові.

Коли бар’єри створюємо ми самі

<р>Соціальна адаптація для ветеранів із видимими травмами — не лише про звикання до протезу чи повернення до рутини. Це також про щоденні зустрічі з людьми, які не завжди готові приймати нову буденність і пошрамованих, травмованих військових у ній.
<р>Сергій ділиться епізодом, коли спостерігав дві протилежні реакції на протез. Одна — про відсторонення. Інша — про повагу.
<р>Перший епізод. Повз Сергія проходить мати з хлопчиком років п’яти. Малий починає допитуватись, чому в чоловіка немає ноги. Мама розвертає дитину й каже: «Не дивись на нього».
<р>Другий епізод. Назустріч крокує хлопчик і вказує батькові на протез Сергія. Тато пояснює: «По-перше, не можна тикати пальцем, по-друге, цей чоловік був на війні, обороняв нас і втратив ногу. Мине час, і він ходитиме на металевій нозі. Таких людей потрібно поважати і бути їм вдячним».
<р>І хлопчик підійшов до Сергія з лаконічним «дякую».
<р>— Нещодавно у соцмережах бачив ситуацію, коли дитина питала в мами про протезованих людей. Мама просто привела дитину сюди (в Suреrhumаns, — Авт.). Вам не треба нічого пояснювати. Хочете щось спитати — підійдіть і запитайте. Нам, військовим, самим класно пояснювати це дитині.
<р>Ще одна історія про «бар’єрність» для Сергія — цивільні, що займають паркомісця для людей з інвалідністю. Під час нашої другої зустрічі, коли він приїхав у центр Львова машиною, місце, призначене для людей з інвалідністю, зайняло цивільне авто.
<р>— Зараз я не вважаю себе «інклюзивним». Я нормально ходжу, їжджу, піднімаюсь сходами. Але є така складність — паркомісця. Якщо звичайна машина припаркується біля моєї, я не зможу сісти в машину. Щоб увійти з протезом, мені треба більше місця, щоб відчинити двері. Ще критичніше це для осіб на кріслах колісних, яким потрібен значний простір для пересування.

Уперто шукати виходу

<р>Після травми Сергій не чекав на «друге дихання» — сам його шукав. Воля до життя, впевненість у власних діях і вміння шукати світло — те, що не дало опустити рук.
<р>Упродовж періоду відновлення після травми Сергій випробовував себе в різних ролях. Мав поклик багато практикуватись, набивати руку, ставити перед собою нові виклики — діяти. Діяти людяно — головний принцип у його роботі.
<р>— Після поранення я вже змінив три роботи. Всі вони — зовсім різних напрямків. У мене був свій лаунж-бар, який я успішно вів рік. Після цього я був водієм вантажівки, їздив Україною на протезі. Зараз займаюсь ремонтами квартир. Це теж фізична робота, яка вимагає дуже багато зусиль. Я постійно намагаюсь знаходити якісь виходи в житті. Сісти й опустити руки — найлегше.
<р>Зараз Сергій міркує про створення ветеранського бізнесу — автомобільного сервісу для ветеранів і з ветеранами.
<р>— Хочу відкрити власний автомобільний сервіс. У мене завдання — набрати щонайменше 70 % працівників із числа ветеранів, саме ампутованих. Це свої люди. А ще це можливість реалізації для них.

---

<р>Текст написано в рамках магістерського проєкту «Друге дихання: цикл матеріалів про посттравматичне зростання» <а hrеf="httрs://sjс.uсu.еdu.uа" tаrgеt="_blаnk" rеl="nоореnеr">Школи журналістики і комунікацій УКУ

Западають ранні осінні сутінки — наче все огортає сіра повсть. Скупо освітлений один із районів Києва: війна ж. Ми всі, нині в Україні сущі, в столиці й поза нею, після трьох «повномасштабних» зим добре знаємо ціну електрики, води й тиші. Я ледве розрізняю п’ятиповерхівки, що наче збилися в купу і не дають розгледіти саме ту, […]

Історія про те, як художник-реставратор із Кропивницького не лише відроджує пам’ятки минулого, а й відновлює власну цілісність після війни. До початку повномасштабного вторгнення Дмитро Скорейко жив своє звичне життя реставратора без диплому. В цій роботі, за його словами, цінне те, що ти буквально тримаєш історію в руках і відтворюєш її для користування іншими. Тож багато […]

13 жовтня 2025 року у Києві відбувся брифінг Служби військового капеланства Збройних Сил України на тему «Військова капеланська діяльність в умовах війни». Організаторами заходу виступили Головне управління комунікацій Збройних Сил України та Українське національне інформаційне агентство «Укрінформ». Модератором брифінгу був майор Андрій Ковальов, речник Генерального штабу ЗСУ. Цей брифінг став першим публічним зверненням до медіа […]

У рамках закону про декомунізацію в Україні в 2016 році площу Леніна в місті Ізюм перейменували на площу Джона Леннона. Це рішення мало глибокий символічний зміст: перехід від авторитарного минулого до визнання індивідуальності, культури й свободи. Леннон став новим символом гуманізму в українському публічному просторі. Джон Леннон — не лише культова постать у світі музики, […]

Шість років тому в Україні з’явився унікальний арт-простір — етнопарк «Ладомирія» в Радивилові на Рівненщині. Почалося все з ткацької майстерні і музею традиційного автентичного костюма. Згодом додалися музей просто неба, де були представлені старовинні волинські хати, одна з яких налічує понад 200 років, гуцульська хата з піччю та господарські споруди. Сьогодні «Ладомирія» — це не […]

Право грати на будь-якому майданчику? Ви його заслужили! Право навчатися в будь-якій школі? Ви його заслужили! Право працювати? Ви його заслужили! Право бути сусідом? Ви його заслужили! Юніс Кеннеді Шрайвер (1921 – 2009) – американська благодійниця, членкиня родини Кеннеді й засновниця руху Спеціальної Олімпіади Цього спекотного липневого дня на змаганнях з бочче Спеціальної Олімпіади України […]