Search trend "19 вересня"

138 років від дня народження представника Розстріляного відродження, режисера Леся Курбаса, виповнилося 25 лютого. 7 березня в Київському драматичному театрі на Подолі відбулася прем'єра вистави "Як стихне шуру-буря зла", присвяченої фундатору модерного українського театру. П'єсу написав і поставив американський драматург і режисер Річард Нельсон. Цьогоріч він удруге приїхав в Україну. Минулого травня поставив у Театрі на Подолі "Тускульські бесіди" 2008 року написання про вбивство давньоримського диктатора Юлія Цезаря. Дія "Як стихне шуру-буря зла" розгортається 5 вересня 1920 року в селищі під Києвом, куди трупа Леся Курбаса виїхала з гастролями з охопленої війною столиці. Чотири акторки, піаністка та хореографиня залишаються з дітьми, доки режисер та інша частина колективу відвідують виставу місцевого театру, поставлену на честь їхнього приїзду. Під час вечері жінки обговорюють роботу над "Макбетом", перебуваючи в невизначеності та страху за життя своїх близьких, за сюжетом. Найближчі покази вистави відбудуться 19 березня, а також 5, 6 та 24 квітня. Напередодні прем'єри Річард Нельсон відповів на кілька запитань редактора "Країни" Торік на майстеркласі в Театрі на Подолі ви сказали: "П'єси про вашу країну поки що не планую, але не здивуюся, якщо певні елементи записів знайдуть своє місце в моїх наступних творах". Чи стало для вас несподіванкою створення цілої вистави про Україну та чим вас зацікавив Лесь Курбас? &еnsр;Як видно з вашого запитання, я вже тоді думав про таку п'єсу. Уперше зацікавила ця постать, коли мене привели до столичного Музею театрального, музичного та кіномистецтва України, де побачив виставку про Леся Курбаса. Там була афіша його постановки "Макбета" в Білій Церкві 1920 року. Гід пояснив, що це була перша постановка будь-якої шекспірівської п'єси українською мовою (на торішньому київському майстеркласі Річард Нельсон назвав Вільяма Шекспіра своїм улюбленим драматургом і додав, що влітку 2023-го перечитав усі його п'єси поспіль у порядку написання. Країна). Уперше почув ім'я Леся Курбаса лише за тиждень до того під час розмови з акторами. В Америці він невідомий. Приблизно місяць обдумував, чи хочу цим займатися, а потім іще два досліджував тему. Після цього кілька місяців писав. Щодо постановки, то виділив десь місяць на підготовку, а потім два на репетиції. Чи було складніше працювати з українською темою? &еnsр;Не складніше в сенсі історичного контексту, адже часто працював із такими темами. Але писати про Україну для України, будучи американцем, це був для мене виклик. Сподіваюся, цей проєкт буде сприйнятий як вияв мого захоплення українською культурою, яку продовжую вивчати. Ви досліджували інформацію про Леся Курбаса з джерел різними мовами. Що саме читали та який текст найбільше допоміг уявити майбутню п'єсу? &еnsр;Намагався прочитати все, що є про Курбаса англійською. А потім те, що зміг знайти українською в інтернеті або в РDF-форматі, перекладав через DеерL. Було багато праць, які допомогли. Ось кілька: "Перетворення Шекспіра. Лесь Курбас, український модернізм і радянська культурна політика 1920-х років" Ірини Макарик, "Модернізм у Києві", відредагована Іриною Макарик і Вірляною Ткач, есей Михайла Москаленка "Трагедія Леся Курбаса". Що найважливіше ви зрозуміли про режисера й хотіли передати у своїй виставі? &еnsр;Курбас не є персонажем моєї п'єси, в ній лише шість молодих жінок чотири акторки, піаністка та хореографка. Я з'ясував, що про нього як людину написано небагато. Переважно про творчість, теорії та практики, вплив. У пролозі п'єси є фраза: "Курбас любив казати, що в театрі немає ні ідеології, ні повчань є лише сам театр". Це те, що намагаюся передати в усіх своїх роботах. Інколи цитую самого Курбаса, але не так, як Цицерона в "Тускульських бесідах", не з його праць, а з листів або спогадів інших людей про нього. Чому обрали саме такий формат оповіді: одна локація, один вечір, фокус на діалогах? &еnsр;Підзаголовок п'єси "Розмови після вистави "Макбет" в українському селі 5 вересня 1920 року". Ми знаємо, що в цей час Курбас зі своєю трупою виступав у селах, граючи зокрема "Макбета". Це також день перед першою річницею його весілля з Валентиною Чистяковою, яка є тут однією з героїнь. Писати про Україну для України, будучи американцем, це був для мене виклик Як і "Тускульські бесіди" та більшість моїх останніх робіт, ця п'єса серія розмов. А справжні розмови часто відбуваються під час інших справ. Тому героїні говорять, готуючи вечерю, вечеряючи та репетируючи танці з "Макбета". Ви казали, що всі ваші історичні п'єси про сьогодення. Що про наш час говорить вистава "Як стихне шуру-буря зла" й чому її назвою стала цитата з "Макбета"? &еnsр;Коли я надіслав текст панові Бенюку (актор Богдан Бенюк директор художній керівник Театру на Подолі. Країна), сказав, що для мене важливо те, що це п'єса про шістьох жінок, які ставлять виставу посеред війни. А виконують її шість жінок, які ставлять цю виставу посеред війни. Моя ідея провести тонку паралель між обставинами, в яких творив Курбас, та українцями, що нині так само продовжують створювати мистецтво в розпал великої війни. Щодо назви, то вона означає: "Коли цей безлад вщухне". Не закінчиться, просто стихне. Адже нічого не вирішено та не завершено. Які ваші подальші творчі плани? &еnsр;Я мав довгу кар'єру в театрі. Працював в Америці та Європі, зокрема в Англії та Франції. Тож у мене є потенційні проєкти всюди. Деякі втіляться, деякі ні. Чи дивилися вистави в Україні за час свого другого перебування тут і чи склалося у вас загальне враження про український театр? &еnsр;Торік бачив кілька вистав у Театрі на Подолі, цього разу не дивився нічого. Робота над новою виставою це виснажливо, адже я не лише драматург, а й режисер. "Тускульські бесіди" були давнішим твором, тож там було інакше. Нині мав залишатися зосередженим на своїй п'єсі. Друзям розповідаю, яку талановиту групу акторів знайшов, можна сказати, нову сім'ю. Щедру, відкриту й готову спробувати те, що я пропоную. Це зворушливо та підбадьорює. Ваші п'єси, принаймні якщо судити за "Тускульськими бесідами", можна назвати не лише історичними та психологічними, а й політичними. Що думаєте про Дональда Трампа? &еnsр;Мені соромно й ніяково за поведінку та риторику Трампа. Він не представляє країну, яку я люблю. У світі, в якому я живу, а це театр, не знаю нікого, хто за нього голосував би. Мої колеги підтримують Україну та засуджують Росію. Без вагань та однозначно. "Це історія про диктатора й тих, хто дозволив йому стати таким" цими словами ви описували "Тускульські бесіди". Контекст появи тієї п'єси пояснювали тим, що "тоді у Сполучених Штатах Америки був такий настрій, що захотілося дослідити одного з найвідоміших диктаторів". Що ви мали на увазі та який у вас настрій тепер? &еnsр;"Тускульські бесіди" я написав у темний час сучасної американської історії нашого вторгнення в Ірак, спричиненого брехнею. Щодо теперішнього часу: торік постановку цієї п'єси в Театрі на Подолі зафільмували. За тиждень після обрання Трампа фільм показали з англійськими субтитрами в Громадському театрі Нью-Йорка для майже 300 осіб. Це був великий успіх. Прийшло багато моїх акторів, і вони були вражені вашими виконавцями. Я був глибоко зворушений, радий і гордий, як, упевнений, був би й увесь Театр на Подолі. Жінка поруч зі мною проплакала половину показу. Для багатьох у тій аудиторії це було про Трампа.

Як відомо, Нобелівська премія миру є однією із шести премій, що була заповідана шведським винахідником Альфредом Нобелем. Відповідно до його заповіту Премія миру повинна присуджуватися за "…найбільший внесок у дружні відносини між націями, скасування або скорочення армій, що існують, та за проведення або агітацію мирних зʼїздів".Зазвичай, номінації подаються до 1 лютого (щоправда, є винятки), а вручення відбувається 10 грудня в річницю смерті Альфреда Нобеля в присутності короля Норвегії.Цікаво, що після оприлюднення всіх номінантів цієї премії з 1901 по 1956 рік стало відомо, що серед них були Адольф Гітлер, Беніто Муссоліні та Йосип Сталін. Щоправда, в історії з висуненням Гітлера не все так однозначно. Його номінував член Шведського парламенту Ерік Брандт у 1939 році на знак протесту проти номінації Невілла Чемберлена (премʼєр-міністра Великої Британії, який підписав сумновідому Мюнхенську угоду 30 вересня 1938 року разом із Гітлером і Муссоліні) та за кілька днів зняв його кандидатуру.Читайте також: Проблемою Трампа є моральна правота УкраїниОстанні десятиріччя в історії вручення Нобелівської премії теж траплялося багато скандалів та непорозумінь. Так, у 2010 році Україна (часів Януковича-Азарова) разом із Росією та Китаєм (загалом було 19 країн) бойкотувала вручення Премії Миру китайському дисиденту Ля Сяобо. А напередодні вручення Нобелівської премії миру за 2023 рік низка європейських політиків оголосила бойкот через запрошення російського посла на церемонію. Загалом саме Росія найактивніше і найцинічніше прагне використати цей міжнародний інструмент задля геополітичного піару. Саме тому кількість висувань на цю премію Путіна, ймовірно, є найбільшою за всю історію премії.І про останні перипетії щодо Нобелівської премії миру.Нагадаємо, що Нобелівську премію миру за 2024 рік було присудженою японській організації Nіhоn Ніdаnkyо (відома як Ніbаkushа). Цей громадський рух обʼєднав всіх тих, хто вижив після бомбардувань Хіросіми й Нагасакі та веде боротьбу за звільнення світу від ядерної зброї.Читайте також: Трамп поламає систему. Але американці народжені вільнимВідтак розпочалося висунення кандидатів на головну премію Миру 2025 року. І тут Україна не пасе задніх: народний депутат від "Слуги народу" Олександр Мережко висунув новообраного президента США Дональда Трампа на Нобелівську премію миру. Своєю чергою депутат Європарламенту від Словенії Бранко Грімм подав відповідну заявку на висунення Ілона Маска (тільки не смійтеся)…за постійну підтримку фундаментального права людини на свободу слова. Серед інших претендентів на премію Миру-2025 російські музиканти "Монеточка і Nоіzе МК" за благодійну ініціативу Vоісе оf Реасе…Задля обʼєктивності варто згадати й висунення Володимира Зеленського на премію Миру у 2024 році.Тож хочеться вірити, що миролюбний і щирий заповіт Альфреда Нобеля не перетвориться на цинічний інструмент геополітичного піару владців. І не дай Боже, щоб у часи нашого непередбачуваного світу, агресорів чи негідників випадково не проголосили головними миротворцями.ДжерелоПро автора. Микола Томенко, український політик та громадський діячРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.

Українська поетеса та науковиця Ліна Костенко сьогодні, 19 березня, святкує день народження. Їй виповнилося 95 років. Ліну Костенко називають легендою української поезії. Її вірші на тему кохання називають класикою любовної лірики. Нею захоплювались Дмитро Павличко й Василь Симоненко. Їй приписували різні романи, але справжнє кохання жінка зустріла у 33 роки. Примітно, що Ліна Костенко ніколи не афішувала своє особисте життя. Gаzеtа.uа розповість, як склалось особисте життя поетеси. Чоловіки у житті Ліни Костенко Ліна Костенко була заміжня двічі. Перший чоловік Ліни Костенко - польський письменник ЄжиЯн Пахльовський. Навчались на одному курсі в Московському літературному інституті Горького. Одружились на останньому курсі, коли Ліні було 26 років. Але шлюб був коротким. Не зійшлись характерами. У кожного фактично було своє життя: Єжи у Польщі, Ліна - в Україні. Закономірно, що це призвело до розставання. Якось поетеса написала такі рядки: "Я люблю, коханий, Київ і Варшаву, Але Батьківщина в кожного одна". ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Політичної біжутерії не ношу" - сім історій з життя Ліни Костенко, які надихають У 28 років Ліна Костенко стала зустрічатися з письменником і перекладачем та сценаристом кіностудії імені Довженка Аркадієм Добровольським, коли він повернувся із сталінських таборів. Він був старшим за неї на 20 років, був одруженим та мав доньку. Але доля так склалась, що вони розійшлись. Саме на кіностудії Довженка вона зустріла своє справжнє кохання. Другим офіційним чоловіком Ліни Костенко став директор кіностудії імені Довженка Василь Цвіркунов. Він був інвалідом без ноги, важко пораненим на фронті. Вони познайомилися 1963 року. Їй 33, йому - 46. З ним вона прожила до самої його смерті. Василь Цвіркунов був старший за Ліну на 13 років. Теж був одружений і виховував дітей. Їхнє знайомство створило не просто любовний трикутник, а п'ятикутник, враховуючи дружин Добровольського та Цвіркунова. Плітки, осуд, сумніви, каяття, метання - стан Ліни Василівни можна зчитати з її рядків того часу: Думка моя переплакана двічі може дивитися людям у вічі. Грішниця я. Полюбила чужого. Долі моєї пекуча жого! Буде гроза! Потім буде тиша. Жінка твоя. Але я твоїша. Інші чоловіки в житті Ліни Костенко З чуток, ще одним прихильником Ліни Костенко був талановитий український поет Василь Симоненко. Подейкували, що в них був роман. "Ліну Вася Симоненко дуже любив. У них таємна любов була, хоча Ліна старша за нього на п'ять років. На неї не можна було дивитися без захоплення: жіночна, з лукавинкою в очах - справжня красуня. Він називав її Косталіна. "Мене нагородила поглядом Косталіна", - згадував поет Микола Сом, який жив з Симоненком в одній кімнаті в гуртожитку. Сама поетеса можливий роман з Симоненком ніколи не коментувала, тому можна лише здогадуватися про її справжні почуття до знаменитого поета. Український поет Дмитро Павличко (помер 29 січня 2023 року у 93-річному віці. - ред.) за життя зізнавався, що досі зберігає коробку сірників, які купив для Ліни Костенко ще в 50-х роках, щоб прикурити їй сигарету. "Вона тоді курила. Приїхала якось з Москви до мене в гості до Львова, то я їй ті сірники купив. Не дуже схвалював, але вона була екстравагантна. Я досі бережу їх, хоча Ліна Василівна зреклася багатьох своїх друзів", - розповідав поет. Діти Ліни Костенко У першому шлюбі Ліни Костенко, 18 вересня 1956 року народилася її донька Оксана Пахльовська, професорка, письменниця, завідувачка кафедри україністики в Римському університеті Ла Сап'єнца. У другому шлюбі поетеси, 28 травня 1969 року народився син Василь Цвіркунов-молодший. Він працює програмістом і живе з сім'єю в США. Багато років висловлювання та вірші Ліни Костенко - на вершині популярності. Цитати Ліни Костенко - джерело мудрості. Вони надихають, перевертають свідомість. Її вислови завжди влучні і не втрачають актуальності. Gаzеtа.uа пропонує найгостріші цитати, які змушують замислюватися, подивитися на все з іншого боку.

19 березня задумаєтеся над змінами у своїй зовнішності. Запишіться до спортзалу, відвідуйте салон краси. Про це Gаzеtа.uа розповіла астрологиня Олена Максимова. "Результати вас приємно здивують, - говорить астрологиня. - Відмовтеся від проєктів, які забирають багато часу й не дають відчутного прибутку. Не беріть на себе додаткових обов'язків. Звільніться від обтяжливих стосунків. Не варто розповідати оточенню про свої плани. Чужа заздрість може завадити вам їх реалізувати. День матеріальних втрат для Терезів і Близнюків. Пильнуйте за гаманцем. Дівам і Ракам доведеться займатися терміновим побутовим ремонтом. Налагодяться справи Левів і Стрільців. Краще не придумаєш. Все почне вдаватися, і це вас надихатиме. Успіхам цих двох знаків заздритимуть усі навколо". Овен (21 березня - 20 квітня) Почуватиметеся щасливими. Все складеться на вашу користь. Зберігається надійне фінансове забезпечення. Родичі намагатимуться підшукати вам пару. Ввічливо відмовтеся від їхніх пропозицій. Тримайте у таємниці власні плани. Тоді все неодмінно вдасться. Телець (21 квітня - 20 травня) Плистимете за течією. Не час вимагати кардинальних змін. Насолоджуйтеся тим, що маєте. Заробітки зростають. Час здійснювати заповітні мрії. Листування на сайтах знайомств може закінчитися романом. Відгукніться, коли вас запросять на побачення. Близнюки (21 травня - 21 червня) Доведеться брати на себе відповідальність за роботу колективу, висловлювати власну думку і приймати доленосні рішення. Надокучатиме біль у попереку. Робіть вправи на укріплення м'язів спини. Рак (22 червня - 22 липня) Один із найщасливіших знаків. Час займатися собою, розвивати власні таланти та брати від життя усе. У вас закохуватимуться. Перестаньте набивати собі ціну. Зараз не час тягнути із відповіддю на пропозицію. Вчасно скажіть "так". Лев (23 липня - 23 серпня) Вашій мудрості можна позаздрити. Легко обходитимете гострі кути, на які наражатимуться конкуренти. Діти будуть неслухняними, але вам вдасться витримати їхні істерики та перехідний період. Потішать результатом дієти та тренування у спортзалі. Діва (24 серпня - 23 вересня) Прислухайтеся до підказок долі. Будьте уважними до всього, що відбувається навколо. Доведеться відновити стосунки з людьми, які раніше на деякий час зникли з вашого життя. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вище, краще та багатше - життя яких чотирьох знаків почне нагадувати казку Терези (24 вересня - 23 жовтня) Робитимете усе для того, аби звернути на себе увагу. Не варто купувати побутову техніку. Вона часто виходитиме з ладу. Кохані вороже сприйматимуть вашу іронію. Не час когось висміювати і критикувати. Скорпіон (24 жовтня - 22 листопада) День багатий на подарунки і фінансові сюрпризи. Отримаєте кошти, на які давно чекали. Відчуєте себе господарем ситуації. Насолоджуйтеся життям, зумійте порадувати себе. Розпочинається новий романтичний період. Вами захоплюватимуться люди, які подобаються вам. Стрілець (23 листопада - 21 грудня) Не покидатиме відчуття втоми. Недосипання спровокує головний біль. Шукайте способи релаксації. Для збереження спокою в домі не переносьте робочі проблеми у сім'ю. Цінуйте особистий простір коханих. Козоріг (22 грудня - 20 січня) Не дозволяйте батькам мирити вас з коханими. Це тільки нашкодить стосункам. Можливі запаморочення і зниження артеріального тиску. Майте при собі таблетки від головного болю. Водолій (21 січня - 20 лютого) Розбагатієте самі і дозволите покращити матеріальні умови людям навколо вас. Не відмовляйтеся від відряджень і обміну досвідом. У ці дні народжуватимуться геніальні ідеї. Запишіть їх і почніть втілювати у життя. Риби (21 лютого - 20 березня) Настав час збирати урожай. Отримаєте те, на що заслуговували роками. Гроші надходитимуть вчасно і ви ні в чому собі не відмовлятимете. Великі неприємності обходитимуть ваш дім стороною. Астрологиня зробила фінансовий гороскоп на березень і назвала три знаки, яким вдасться налагодити потужний грошовий потік. Весна дасть їм шанс вийти на новий рівень заробітків. Головний секрет місяця - гроші приходять до тих, хто готовий діяти.

Хто і як заробляє на захисних спорудах у столиці "Схеми" йдуть за грошима", каже герой однієї сучасної п'єси. Бум у будівництві укриттів по всій країні означає, що великі гроші сьогодні прийшли саме сюди. Тож і схеми та схематозники вже тут: як магнітом у цю царину притягнуло майстрів "розпилу" всіх ґатунків. Лише у столиці на укриття виділяють кілька мільярдів гривень. "Країна" дослідила 200 тендерів на укриття в Києві й чітко побачила знайому картину: невидимі, але очевидні домовленості між чиновниками та забудовниками, завищення цін, відсікання конкурентів та протягування всіма засобами своїх. Так би мовити, свій до свого по чуже. Тобто по державні кошти 2024 року в Києві біля шкіл та дитсадків виростали купи ґрунту: почалося будівництво захисних споруд. Перед початком навчального року провели 678 закупівель на 4,3 млрд грн, за даними Рrоzоrrо. За ці кошти мають відремонтувати, звести чи облаштувати 449 укриттів. Дві третини з них здадуть в експлуатацію наприкінці 2025-го. Дивимося, як це "працює". Замовники та їхні улюблені виконавці Здебільшого ремонти й будівни­цтва укриттів у столиці замовляли районні управління освіти, рідше навчальні заклади. Але зводять укриття державним коштом. Зазвичай районні управління освіти замовляють один із двох видів робіт капітальний або поточний ремонт укриття. Другий випадок означає, що підвальне приміщення освітнього закладу пристосовують під захисну споруду. Тут сума тендерних закупівель становить від одного до кількох мільйонів гривень. А от коли в тендері фігурує капітальний ремонт або будівництво підземного укриття з нуля, то суми злітають у космос і можуть сягати сотень мільйонів гривень. Ось трійка лідерів за кількістю закупівель: Дарницький район укладено 123 договори, Святошинський 101, Солом'янський 79, за даними Рrоzоrrо. Втім, за сумарною вартістю на першому місці Голосіївський район із 932 млн грн, на другому Дніпровський із 886 млн грн, на третьому Дарницький із 863 млн грн. І тут перша несподіванка. Нагадаємо, в умовах воєнного стану закупівля може бути неконкурентна. Тобто яка компанія подалася на тендер, та й перемогла. "Країна" з'ясувала, що в кожного райвно є свої улюб­ленці. Наприклад, управління освіти Дарницької райдержадміністрації 2024-го надало перевагу вінницькому ТОВ "Вінремсистемс" і уклало з ним за рік вісім договорів на 95,5 млн грн. Водночас "Вінремсистемс", подаючись на тендер, оголошений управлінням освіти Дарницької РДА, щоб підтвердити свою спроможність виконати проєкт, надає відгук від&hеllір; управління освіти Дарницької РДА. Тобто замовник сам собі рекомендує виконавця. Ще одна компанія фаворит дарницьких освітян зареєстроване на початку 2023-го у Львові ТОВ "БК "Житло-Експерт". Уже за кілька місяців фірма почала вигравати в тендерах, і здогадайтеся яких. Так, винятково в управління освіти Дарницької РДА. Звісно, улюблена компанія має, як то кажуть, режим найбільшого сприяння в замовника. Приміром, будівельники не встигли до початку навчального року здати укриття для школи №255. І які наслідки? Жодних. Управління не виставило штрафних санкцій, а лише уклало додаткову угоду та виплатило всю суму тендера. Загалом "БК "Житло-Експерт" отримало від управління освіти Дарницької РДА 2024 року 9,15 млн грн. В іншому районі міста інша історія. Шевченківська РДА перевагу на тендерах віддає винятково ТОВ "Київська домобудівна компанія". У матеріалах планового аудиту діяльності управління містобудування, архітектури та землекористування Шевченківської РДА як замовника, що їх дослідила "Країна", прописано сім зауважень до діяльності цього тандему. Основне завищення вартості робіт майже вполовину. "Під час капітального ремонту найпростішого укриття ліцею №38 встановлено завищення підрядною організацією обсягів та вартості виконаних будівельних робіт за грудень 2022-го в сумі 1,24 млн грн, або 40,73% вартості перевірених робіт", ідеться у звіті аудиторів. Така ось "націнка", майже в пів ціни, за дружбу замовника з виконавцем. 2023 року ТОВ "Київська домобудівна компанія" виграє в того ж замовника тендер на капітальний ремонт будівлі для розміщення в районі Центру комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю. Тендер, заявили конкуренти, по суті був прописаний під переможця: в умовах заклали вимогу надати сертифікат відповідності на пісок, бетон, щебенево-піщані суміші й інше. І хоча інший учасник торгів конкурент справедливо зазначив, що законодавство не вимагає сертифікатів на цю продукцію, оскільки кожна партія має свій паспорт, вимог не змінили. "Київську домобудівну компанію" визнали переможцем, хоч вона запропонувала не найнижчу ціну та має в "активі" кримінальне провадження, зареєстроване в серпні 2024-го. Подільський районний суд 2 січня 2025 року розглянув клопотання прокурора Подільської окружної прокуратури Києва про арешт майна компанії. Проаналізований десяток закупівель переконав суд задовольнити клопотання прокурорів. І це не єдиний випадок, коли договори підписують із компаніями, що фігурують у кримінальних провадженнях. З одного боку, це не заборонено, адже вини бізнесу ще не доведено. Але замовники мали б задумуватися: чи не загрожують ці події реалізації проєкту. Ось управління освіти Голосіївської РДА, одного з районів чемпіонів за масштабами витрат, уклало угоду з ТОВ "І.Б.К. Девелопмент" на будівництво укриття в гімназії №236 на 231,9 млн грн. На тендер заявилися ще дві компанії, які запропонували значно нижчу ціну, але до їхньої документації в тендерного комітету знайшлися зауваження. Тож пропозиції відхилили. До документів "І.Б.К. Девелопмент" теж були зауваження, але, як кажуть в Одесі, відчуйте різницю: фірму оголосили переможцем і дали час на виправлення помилок. За фактом виконання проєкту, свідчать дані Dоzоrrо, ціни на будівельні матеріали в кошторисі значно перевищують ринкові, що свідчить про можливу переплату на понад 3,7 млн грн. Водночас, як і улюб­ленці освітян із Шевченківського району, фірма також може "похвалитися" численними кримінальними провадженнями. Наприклад, щодо капітального ремонту (це травень 2022-го) навчального корпусу ­Націо­нального університету біоресурсів і природокористування України в Києві, якого фірма не виконала, отримавши майже 30 млн грн. Якщо ж копнути ще глибше, бізнес-шляхи власників фірми перетиналися з досить цікавими постатями. Ці самі власники, Олександр Лук'янець і Віталій Жуківський, як пишуть аналітики Dоzоrrо, до вересня 2018 року були бенефіціарами АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Флеш". А невдовзі його власницею стає Наталія Гордієнко, мати екснардепа Сергія Кацуби й ексзаступника голови правління НАК "Нафтогаз України" Александра Кацуби. За­уважите: яке значення має, чия вона мати? Не скажіть. Вони обидва були підозрювані у причетності до закупівлі "вишок Бойка" за завищеною ціною. Александр Кацуба 2017-го, перебуваючи у статусі обвинуваченого в цій справі, пішов на угоду зі слідством визнав себе винним і отримав покарання: позбавлення волі на рік і п'ять місяців. Пізніше, 2024-го, його ­адвокати намагалися переглянути вирок (начебто засуджений обмовив себе під час укладання угоди зі слідством), але Шевченківський районний суд не задовольнив заяви захисника. Тож Александр Кацуба залишається засудженим за одну з найгучніших афер в історії сучасної України. Крім того, станом на 13 лютого 2025 року, він усе ще перебуває в реєстрі корупціонерів Національного агентства з питань запобігання корупції. Такі от репутаційні нюанси має фірма фаворит освітян Голосіївського району столиці. Будівельники з Донецька Ще одна історія. У серпні 2024-го управління освіти Святошинської РДА оголосило тендер на будівництво укриття для спеціалізованої школи №197 за більш як 140 млн грн. На тендер подалися три компанії, найвищу ціну запропонувало ТОВ "Укрбуд-проект-реконструкція". І саме його визнали переможцем. Здогадуєтеся чому? У двох інших претендентів знайшли недоліки в документації і їхні пропозиції відхилили. В "Укрбуд-проект-реконструкції" теж не все гладко було зауважень на три сторінки. Але їм чомусь надали вимогу про усунення недоліків. Чому? Пофантазуємо: на замовника справила враження бездоганна репутація фірми, її послужний список? Придивімося до цієї репутації та списку. Хоча фірму зареєстровано на Київ­щині, керівником ТОВ "Укрбуд-­проект-реконструкції" є Давід Кізіменко з Донецька. У будівельному бізнесі так чи так задіяно всю сім'ю Кізіменків Давіда, його брата Марка, їхню матір Аллу та їхнього батька Олега. І за кожним тягнеться кримінальний шлейф. Ба більше, за батьком звинувачення в держ­зраді. 2012 року він був заступником голови міськдерж­адміністрації Севастополя Володимира Яцуби. Нічим особливим Олег Кізіменко не виділявся з решти керівників міської адміністрації. Але після захоплення Севастополя росіянами лишився на тій же посаді при окупантах. За рік так званий губернатор Севастополя Сергій Міняйло звільнив його, як писав Центр журналістських розслідувань, за розкрадання бюджетних коштів на понад 45 млн руб. У вересні 2018-го Олег Кізіменко тікає з окупованого Криму і його заарештовують у Херсоні, підконтрольному Україні, за підозрою в державній зраді. У грудні того ж року засуджують умовно з випробувальним (!) терміном на один рік за м'якшою статтею сепаратизм. Тобто чиновник, який працював на високій посаді в окупаційній владі, відбувся фактично легким переляком. Та навіть після умовного вироку отримувати підряди людині з такою репутацією, очевидно, було б непросто. Тож 2020-го власником ТОВ "Укрбуд-­проект-реконструкція" стає син Олега Кізіменка Давід. І компанія, яка раніше не працювала з бюджетними коштами, починає стрімко вигравати один тендер за другим, активно заробляючи на держзакупівлях. Суми свідчать самі за себе: якщо 2021 року фірма виконала замовлень на 113 млн грн, то ­2024-го заробила на тендерах понад 304 млн грн. А загалом невелика фірма з Київщини стрімко наближається до свого першого мільярда: від 2021-го отримала на державних тендерах майже 890 млн грн. Водночас левова частка виграних тендерів завершилася кримінальними провадженнями. Скажімо, Зарічний районний суд Сум уже два роки розглядає кримінальні справи, де Давід Кізіменко є обвинуваченим. Обидві справи про заволодіння коштами, призначеними на відбудову знищеної окупантами інфраструктури в Сумській області. Серед об'єктів, які мали б відновити та відремонтувати за ці гроші, житлові будинки, об'єкти цивільної та критичної інфраструктури, мости й дороги. 2023 року слідчий звертався до Зарічного райсуду Сум із клопотанням узяти Давіда Кізіменка під варту із заставою майже в 1,5 млн грн, але суд обмежився особистими зобов'язаннями для підозрюваного. Тож він і далі активно перемагатиме в тендерах, споруджуючи укриття по всій країні. У Києві фірма "освоюватиме" згадані 140 млн грн на укритті для школи №197 та паралельно, за результатами нових тендерів, у селищі Велика Олександрівка на Херсонщині будуватиме ще одне укриття на 150 млн грн. Закупівля на сайті Рrоzоrrо, як ви здогадуєтеся, була неконкурентна. Такий собі аукціон без аукціону. Лавки з Тернополя для всієї України Тим часом управління освіти Дарницького району столиці в жовтні 2024-го оголосило тендер на закупівлю меблів для укриттів і захисних споруд цивільного захисту закладів освіти району. Ціна договору майже 7,5 млн грн. Можна було заплатити на пів мільйона менше. Таку пропозицію, зокрема, надало ТОВ "Санні Веллі", але перемогти не змогло, бо пропозиція явно була прописана під його конкурента. Однією з умов було надання виробником звіту від екологічного аудитора, виданого Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів. "Вважаємо, що встановленою вимогою в тендерній документації здійснено порушення прав та законних інтересів потенційних учасників, а також порушено принципи добросовісної конкуренції серед учасників", заявив представник ТОВ "Санні Веллі". Але то був голос волаючого в пустелі: тендерний комітет відхилив пропозицію фірми і надав перевагу ТОВ "ЕНСО Груп" із Тернополя. Як зазначено в договорі, ціна однієї лавки 3260 грн, таких лавок, за умовами тендера, 2300. Що ж це за унікальний постачальник лавок із Тернополя? "Країна" з'ясувала: ТОВ "ЕНСО Груп" зареєстровано в грудні 2023-го, і вже за два місяці воно отримало свій перший контракт. Загалом 2024 року уклало 35 договорів на постачання меблів, але успішно завершило 13. Зате за рік компанія отримала десяток скарг за свою участь у тендерах. "Фортуна" з нарами та професійною кавоваркою Найдорожче укриття торік почали будувати для навчально-виховного комплексу №183 гімназії "Фортуна". Тендер оголосили на початку червня 2024-го. Заявлена вартість майже 300 млн грн. На тендер подалися чотири компанії, три з яких мають досвід будівництва укриттів. Замовник, управління освіти Дніпровської РДА, оголосило переможцем ТОВ "Констракшн Сіті К", яке заявило найвищу ціну 297,8 млн грн. Це був той єдиний учасник без досвіду спорудження укриттів. Ні заяви конкурента про відхилення його пропозиції через формальні помилки, ні моніторинг закупівлі аудиторами не змінили ситуації, і в серпні договір підписали. Що ж це за компанія? ТОВ "Констракшн Сіті К" зареєстровано в червні 2023-го, вже за півтора (!) місяця воно виграло свій перший тендер. А до кінця року отримало на 11,5 млн грн державних замовлень. 2024-го фірма з трьома працівниками заробила на державних підрядах удесятеро більше понад 100 млн грн. Втім, повернімося до "­Фортуни". "Країна" дослідила 1300 позицій підсумкової відомості, що є частиною кошторисної документації. Що ­планується ­закупити? 10 колективних аптечок для захисних ­споруд по 3,3 тис. грн кожна. На Rоzеtkа такий товар коштує по 2,6 тис. грн. Закуплять побутові електроплити й електрочайники по 1,3 тис. грн за кожен, тоді як у супермаркетах ціни на чайники стартують від 279 грн. Придбають 268 металевих нар за 4,18 млн грн, професійну кавоварку за 47,7 тис. грн і комплект меблів із вмонтованою мийкою за майже 80 тис. грн. Торік лікарня на Волині купила комплект меблів із вмонтованою мийкою за 19 тис. грн, тобто вчетверо дешевше. І як кажуть, вишенька на торті: 5,747 млн грн на покриття додаткових витрат, пов'язаних з інфляцією. Новий рік приніс нові тендери на спорудження та ремонт укриттів в освітніх закладах: на 2025-й на ці потреби уряд виділив у масштабах країни рекордні 6,2 млрд грн. "Розпил"-24 успішно завершився. Хай живе "розпил"-25? Р.S. "Країна" уважно стежитиме, що відбуватиметься з виділеними на укриття коштами вже в масштабах країни. Передплатити журнал "Країна"

У результаті отриманого уламкового поранення в шию під час виконання бойового завдання поблизу Бахмута, 7 березня 2023 року загинув 27-річний Дмитро Коцюбайло. Через три дні, на Майдані Незалежності у Києві зібралися тисячі людей, щоб провести в останню путь лейтенанта, відомого за позивним "Да Вінчі".Перед труною воїна прощалися його побратими, а також вищі військові чини: Кирило Буданов, Олексій Резніков та Валерій Залужний. Президент України Володимир Зеленський також взяв участь у панахиді, яка відбувалась у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі, щоб вшанувати пам'ять загиблого. "Сьогодні в бою загинув "Да Вінчі", герой України, доброволець, людина-символ, людина-хоробрість, - Дмитро Коцюбайло", - розповів у повідомлені президент.Фото: Дмитро ДідораЖиттєпис ГерояНародився 1 листопада 1995 року в Івано-Франківської області. Прадід Дмитра брав участь у боротьбі як член Української Повстанської Армії (УПА).Освіту здобув у загальноосвітній школі в селі Бовшів, де нині відкритий музей пам'яті Дмитра. Згодом навчався у професійному будівельному ліцеї. Дмитро дуже любив мистецтво та навчався на художника. Псевдонім "Да Вінчі" відображав його талант у малюванні.Да Вінчі активно долучився до подій Революції Гідності. Потім пішов як доброволець на фронт з початку війни у 2014 році, коли йому виповнилось лише 18 років. Того ж року отримав важке поранення в Пісках, що на Донеччині, однак після одужання одразу вирушив на поле бою. Із 2016 року він став командиром та очолив 1-шу окрему штурмову роту "Вовки Да Вінчі".За свою відвагу та військові заслуги він 2017 року отримав звання "Народного героя", а у 2021 році був нагороджений найвищим званням - Герой України. Цю нагороду йому особисто вручив Володимир Зеленський у залі Верховної Ради. Влітку 2023 року у віці 27 рокі, Да Вінчі приєднався до Збройних сил України та отримав звання молодшого лейтенанта.Повномасштабне вторгнення Росії застало Коцюбайла та його побратимів на Донбасі. З лютого підрозділ "вовків" активно брав участь у боях поблизу Щастя. Згодом їх підрозділ був переміщений на Криворізький напрямок. Після цього їх чекали битви на Харківщині, Луганщині та Донеччині. Дмитро відзначився також активною участю під час операції з деокупації територій Харківської області.Сьомого березня 2023 року близько п’ятої ранку, Да Вінчі вирушив на передові позиції батальйону, який очолював у зоні біля Бахмута. Це час, коли росіяни зазвичай починають свої обстріли. Однак того разу обстріл почався трошки пізніше, коли Дмитро вже перебував біля пункту спостереження.Заступник Коцюбайла – капітан Юрій Капустяк розповів, що Да Вінчі дав наказ всім бійцям сховатись в укритті, а сам чекав неподалік входу, щоб пересвідчитися, що всі встигли зайти.Саме у той момент, коли Да Вінчі майже збирався пройти в укриття, поруч із ним пролунав вибух мінометної міни, один із уламків вразив його в шию. Командиру надали першу допомогу і почали його евакуацію до стабілізаційного пункту.Коли його кохана Аліна, яка була керівником медичної служби спецпідрозділу "Вовки Да Вінчі", почула по рації щодо важкого пораненого, вона одразу зрозуміла, що мова йде по Дмитра. "У цей момент у мене все впало, я зрозуміла, що це він", - розповіла парамедикиня. У шпиталі Краматорська продовжували реанімацію, однак серце героя зупинилось.  "Наш підрозділ зветься "Вовки Да Вінчі" саме тому, що ми завжди йшли за ним у бій. Він був для нас найкращим командиром, побратимом, лідером і взірцевим націоналістом. Усе своє свідоме життя Дмитро Коцюбайло присвятив боротьбі. Він пішов на фронт, коли йому заледве виповнилося 18 років. Про його бойовий шлях промовисто говорить факт, що Да Вінчі став першим добровольцем і наймолодшим командиром, котрий прижиттєво отримав звання "Героя України". За Україну у 27 років він віддав своє життя", – зазначили у дописі Fасеbооk побратими Дмитра. Героя поховали на Аскольдовій могилі.Фото: іnstаgrаm.соm/сhrіstіаnguеmyСправа всього життяНезважаючи на те, що Дмитро Коцюбайло мріяв стати художником, він більше за все хотів звільнити Українські землі від загарбників, тому став справжнім професіоналом своєї справи.Коцюбайло був одним із перших на передовій, хто почав використовувати дрони, щоб коригувати артилерійський вогонь, згадує Римарук із "Повернись Живим".Різні бригади просили його допомоги, в той час як артилеристи з роти "вовків" швидко заробили репутацію ефективних та точних бійців. "Вони зважували кожен снаряд, зайві 50 грамів теж потребують корегування", – зауважує Римарук. Детальна розвідка позицій противника, пристрілка, корегування вогню – саме ці підходи, що використовував Да Вінчі, зараз використовуються багатьма військовими.Фото: Ян Доброносов, "Телеграф"Ще задовго до повномасштабного вторгнення, Да Вінчі здобув авторитет серед військових. Його підрозділ, який брав участь в оперативних діях майже у всіх гарячих точках зони АТО, був добре підготовлений і високо цінувався багатьма командувачами. Добровольча рота не входила до складу Збройних сил України, тому фактично не була підпорядкована нікому в армії. Це дратувало деяких генералів, але інші цінували сміливість та готовність до битв."Він пройшов шлях від звичайного хлопця до командира, який має авторитет, повагу, з яким ідуть бійці в бій, а це найголовніше на війні. І цей авторитет на війні допомогла здобути його сміливість, відповідальність та рішучість", - розповів в інтерв'ю Еспресо.ТV Василь Абрамів, побратим Да Вінчі у добровольчому корпусі.Важливим є також те, як Коцюбайло вибудовував комунікацію та дружбу серед військових. Да Вінчі влаштовував найкращі заходи без алкоголю для військових. Різні люди з підрозділів та частин приєднувалися до святкових обідів, де звучали патріотичні пісні та невимушені розмови. Бійці ділилися своїми досвідом та переживаннями. Він, як командир, був прикладом не лише для свого підрозділу, а й для інших військових керівників.Навіть Валерій Залужний був знайомий та товаришував із Дмитром. Саме генерал переконав Да Вінчі вступити до лав Збройних сил України у середині 2022 року. Хоча серед добровольців це відбувалось досить рідко. "У нас було багацько мрій і планів, які ми потроху реалізовували, – сказав він на прощання воїну, – але ти маєш бути впевнений, що ми не лише помстимося, а й переможемо", - сказав Залужний під час прощання із Дмитром Коцюбайло.Пам'ять про ГерояКрім музею, який був створений у рідній школі Дмитра, меморіалів та вулиць названих на честь Героя, у різних містах є ще низка ініціатив, які мають на меті закарбувати його ім'я. Так, в квітні 2023 року у Львові на Галицькій площі, відбулося урочисте відкриття фонтану, який став символом вшанування Дмитра Коцюбайла та всіх добровольців, які брали участь у війні з Росією.Про Дмитра Коцюбайла зняли документальний фільм під назвою "Да Вінчі". До його створення навіть долучився колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний. Автори планували випустити стрічку у роковини смерті Героя, однак прем'єра відбулась 19 вересня 2024 року. Творці додали до фільму унікальні матеріали, які були вперше показані публічно. "Залізний Генерал поділився своїми спогадами про знайомство і дружбу з Дмитром Коцюбайлом! Вони постійно перебували на зв’язку та були дуже близькими, а коли Дмитра нагородили Зіркою Героя України він попросив, щоб саме Валерій Федорович одягнув йому цю нагороду", - повідомили у дописі на Fасеbооk-сторінці фільму.Фото: Fасеbооk-сторінка "Да Вінчі"Аліна Михайлова створила петицію на сайті президента України. Вона запропонувала створити на Аскольдовій Могилі національний Пантеон Героїв України. Ця ініциатива дуже швидко набрала потрібну кількість голосів, а президент висловив рішучу згоду та доповнив, що далі проєктом буде займатися Мінкульт спільно з Кабінетом Міністрів та КМВА.Варто зазначити, що петиція визначає Пантеон Героїв України як місце священного згуртування та вшанування пам'яті українського народу. Цей меморіальний комплекс призначений для проведення урочистих поховань та встановлення пам'ятних споруд для відзначення видатних історичних особистостей України: лідерів національно-визвольних змагань, військових керівників, та героїчних осіб, які відзначилися у боротьбі за незалежність України. У 2024 році у День Гідності та Свободи на Аскольдовій могилі відкрили пам'ятник Дмитру Коцюбайлу. "Дмитро "Да Вінч" Коцюбайло був учасником Революції Гідності і воїном який з 2014го року виборював незалежність України. Його подвиг надихає і нагадує нам про те, за що боролися і продовжують боротися герої України. Скульптура на його честь — це вічний символ пам’яті й вдячності", - зазначили на офіційній Fасеbооk-сторінці Окремого батальйону "Вовки Да Вінчі".Фото: vесhіrnіy.kyіv.uаКрім того, на початку березня 2024 року стало відомо, що КМДА на засіданні ухвалила рішення про облаштування земельної ділянки площею 0,17 га на Сквер імені Дмитра Коцюбайла. Мова йде про землю, яка розташована на вулиці Миколи Гайцана, 12/14, що у Печерському районі Києва. Архітектори вже підготували генеральний план, а сам простір матиме символічний дизайн, що відтворює удар снаряда. Центральним елементом стане бронзова скульптура вовка. "Генплан скверу – пряме віддзеркалення душі та подвигу Дмитра Коцюбайла, який загинув від осколкового поранення. Це місце буде символізувати удар снаряда, де кожен куток і кожна лінія нагадуватимуть про його служіння та відданість. Бронзова скульптура вовка, який відпочиває на щиті, буде доповнена композицією з грубого каміння", - поділився у Іnstаgrаm архітектор Артем Вахрін. 

Українську журналістку Вікторію Рощину, яка загинула в російському полоні, перед тим жорстоко катували. На її тілі були ножові поранення, її били струмом і ховали від перевірок. Про це йдеться у розслідуванні "Слідство.Інфо". Журналісти "Слідства.Інфо" разом з організацією "Репортери без кордонів" та колегами з медіа "Суспільне" і "Ґрати" з'ясували, що росіяни спочатку схопили Вікторію й утримували у катівнях на окупованій території Запорізької області, а згодом перевезли у Таганрог. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Лубінець розповів, чому цивільних важко повертати з полону Рощину тримали у вʼязницях, не висунувши їй жодних звинувачень. Її співкамерниця розповіла, що журналістку утримували спочатку в Енергодарі (розслідувачі підтвердили цю інформацію також з іншого джерел), потім у Мелітополі. Йдеться про несанкціоновані місця утримання громадян, облаштовані росіянами на окупованих українських землях. Вікторію катували, на її тілі журналістки були ножові рани, з якими вона прибула після утримання в окупації. Крім ножових порізів, Рощину також катували струмом. Співкамерниця уточнює, що струм могли підʼєднувати до вух. З часом журналістка почала стрімко худнути, вона відмовлялася від їжі та постійно зверталася до тюремників по допомогу. Коли працівники СІЗО помітили, що Рощина худне, до неї в камеру приходив начальник колонії та проводив з нею бесіди. Вона весь час наполягала на тому, щоб її звільнили, поміняли, або депортували. Зі слів свідки, під час їх утримання була перевірка російським омбудсменом. Рощину ховали від перевірки й переводили на інший поверх у зачинену кімнату. Востаннє журналістку бачили 8 вересня 2024 року, тоді її вивели з камери в невідомому напрямку. Росія підтвердила, що тримає Вікторію Рощину в полоні, лише в травні 2024 року. Уже в жовтні стало відомо, що вона померла під час етапування з Таганрога до Москви. Про смерть 27-річної Вікторії Рощиної повідомило російське міністерство оборони у відповідь на звернення батька журналістки Володимира Рощина. Лист міноборони РФ, датований 2 жовтня 2024 року, був надісланий електронною поштою. У короткому повідомленні зазначена дата смерті журналістки - 19 вересня 2024 року, а також те, що її тіло повернуть "українській стороні в рамках обміну тілами затриманих осіб". Проте російська сторона затягує репатріацію, щоб приховати сліди ймовірного злочину.

З 20 лютого Прокат фільму "Безвихідь", режисер Тарас Костанчук Люди ховаються від обстрілів у підвалі багатоповерхівки в Чернігові в перші дні повномасштабного вторгнення. Після вибуху вхід завалює і вони залишаються в замкненому просторі на сім діб. Герої починають конфліктувати під тиском страху та невизначеності, хто їх знайде - Збройні сили України чи росіяни. Такий сюжет драми "Безвихідь". Її зняв режисер-дебютант Тарас Костанчук. Він - колишній командир штурмової групи добровольчого батальйону "Донбас", чия історія лягла в основу фільму "Іловайськ 2014. Батальйон "Донбас". Головні ролі зіграли Ірма Вітовська, Богдан Бенюк, Олег Драч та інші. Стрічку знімали дев'ять днів у підвалі 5 на 5 метрів. Актори імпровізували в межах заданої сюжетної лінії. - Ідея виникла внаслідок почутого від близьких людей, які пережили жахіття лютого-березня 2022 року, сидячи в підвалах під безперервними обстрілами російських окупантів, - каже Тарас Костанчук. - У такій ситуації опинилися десятки тисяч мирних жителів прифронтових міст. Хотілося показати, наскільки українці різні, а водночас що їх об'єднує. Вони різні за соціальним статусом, вихованням, освітою, походженням і життєвим досвідом. Але однакові у прагненні бути вільними та незалежними. У критичний момент, у найстрашніші хвилини готові піднятися, ризикуючи власним життям, заради майбутнього своєї країни. 1 березня Презентація альбому Вікторії Вітренко Lіmbо - Це 100 хвилин музики - складна, вимоглива програма для голосу та фортепіано, в якій кожен звук і пауза мають свою вагу. Це подорож через стан невизначеності, - говорить виконавиця сучасної академічної музики Вікторія Вітренко про свій сольний альбом Lіmbо. Містить вокальні цикли композиторів Алли Загайкевич, Агати Зубель, Свена-Інго Коха, Їн Ван і Максима Шалигіна. Твори зосереджуються на станах очікування, ізоляції, перебування між світами тощо. Платівка вийшла цього лютого на лейблі експериментальної музики Кyіv Dіsраtсh. - Майже вся музика була написана 2021 року. Присвячена моїй подрузі та колезі Марії Колесниковій - флейтистці, активістці та політичній ув'язненій у Білорусі, - продовжує вокалістка. - У Lіmbо йду проміжними фізичними та емоційними станами і намагаюся перекладати їх за допомогою різноманітних вокальних технік, зокрема розширених. Тембрально темні пісні Зубель співаються із закритим ротом - так, ніби голос ще треба вхопити. У Загайкевич легкий шепіт раптом переходить у народний спів. У макабричних піснях Коха - естетика бельканто і шансону. У Шалигіна - відстороненість і безтілесність голосу, який поступово розчиняється в ефірі. Протягом лютого співачка презентувала альбом у форматі перформативних лекцій у Львові, Харкові, Одесі та Дніпрі. Під час концерту в Києві так само співатиме, акомпануватиме собі на фортепіано та розповідатиме про структуру творів і специфіку вокальних технік. 18:00, Київ, простір Vеrе Мusіс Нub, вул. Малопідвальна, 21/8 З 6 березня Прокат фільму "Порцелянова війна", режисери Слава Леонтьєв і Брендан Белломо - Україна - як порцеляна, що її легко пошкодити, проте неможливо знищити, - каже художник Слава Леонтьєв. Він став одним із героїв документального фільму "Порцелянова війна" спільного виробництва України, США та Австралії. Свою дебютну стрічку зняв разом з американським режисером Бренданом Белломо. За сюжетом, після початку повномасштабного вторгнення харківський художник-кераміст і військовий інструктор Слава Леонтьєв разом із дружиною Анею Стасенко залишаються в рідному місті та продовжують створювати вироби з порцеляни. Серед руїн вони знаходять красу у природі та мистецьких практиках. А зображення на їхніх статуетках "оживають" у кадрі завдяки анімації. - Ми звичайні люди у надзвичайній ситуації. Історії, що ми їх розповідаємо через мистецтво, - теж наш спротив, - продовжує Слава Леонтьєв. - Це кіно - про наше життя, творчість і боротьбу. Світова прем'єра відбулася торік на кінофестивалі "Санденс" у США, де фільм отримав гран-прі журі конкурсу американської документалістики. Загалом стрічка має майже 50 відзнак на міжнародних фестивалях і преміях, а також номінацію на цьогорічний "Оскар". 7, 8, 9, 19 березня Прем'єра вистави "Як стихне шуру-буря зла", режисер Річард Нельсон Виставу про Леся Курбаса готує американський режисер і драматург Річард Нельсон. Це його друга постановка в Україні після "Тускульських бесід" у столичному Театрі на Подолі минулого травня. Під час перебуванні в Києві Річард Нельсон зацікавився постаттю засновника українського модерного театру, дослідив інформацію про нього та за кілька місяців написав п'єсу. Дія розгортається 5 вересня 1920 року в селищі під Києвом, куди трупа Леся Курбаса виїхала з гастролями з охопленої війною столиці. Чотири акторки, піаністка та хореографиня залишаються з дітьми, поки режисер та інша частина колективу відвідують місцевий театр. Під час вечері жінки обговорюють роботу над "Макбетом", перебуваючи в невизначеності та страху за життя своїх близьких, за сюжетом. - Ідея - провести тонку паралель між обставинами, в яких творив Курбас, та українцями, що нині так само продовжують створювати мистецтво у розпал великої війни, - говорить Річард Нельсон. - Моя вистава про акторок, які репетирують постановку під час воєнних дій. Акторки, що гратимуть цю виставу, також репетирують її, перебуваючи у воєнному Києві, але водночас відчуваючи потребу та радість бути разом і створювати театр. 7, 19 березня о 18:00, 8, 9 березня о 14:00, Київ, Київський драматичний театр на Подолі, Андріївський узвіз, 20Б 9 березня Концерт "Ше.Пісня 2025" - Багато друзів мене питає: "А чому ви не проводите фестиваль Тараса Шевченка "Ше.Fеst" у Києві? Адже до Моринців не всі можуть доїхати, а хочеться потрапити на сучасну, молодіжну шевченківську подію", - каже режисерка та співведуча концерту "Ше.Пісня 2025" Єлизавета Бойко. - Відповідаю просто: приходьте на "Ше.Пісню". Це велика частина фестивалю, де ми відкриваємо молодих талантів і відбираємо найкращих виконавців на "Ше.Fеst". Це можливість відсвяткувати День народження Тараса Шевченка в колі однодумців і відчути енергетику єднання в залі. Це захід, на який хочеться вдягнути найкращу вишиванку чи стилізовану етносукню, прийти в затишну локацію та насолодитися якісним українським контентом. Національний президентський оркестр під керуванням диригента Максима Гусака разом із вокальним дуетом "Тельнюк: Сестри" виконають твори з проєкту "Наш Шевченко". Фіналісти конкурсу "Ше.Пісня" представлять власні композиції на слова поета. А запрошені актори прочитають його вірші. 18:00, Київ, Київська опера, вул. Межигірська, 2 9, 31 березня Вистава "Сойка", режисер Слава Жила - Я декілька років тому потрапив до психоаналітика. Знання про людську природу, які здобув у цьому процесі, лягли в основу режисури вистави, - говорить режисер Слава Жила, який створив постановку за твором Івана Франка "Сойчине крило". Називає її сеансом психоаналізу. Прем'єра відбулася цього лютого. За сюжетом, 40-річний самотній працівник бюро отримує лист від колишньої коханої. У тексті вона згадує історію їхнього знайомства та розлуки. - Іван Франко написав дуже поетичну новелу, але насправді тут відбувається справжня внутрішня битва з демонами. Твір максимально психологічний і містичний, - продовжує Слава Жила. - На сцені - двоє бідолашних створінь зі своїми святощами та прикрощами. Вони зустрінуться, щоб переповісти історію своїх поневірянь у пошуках одне одного. У мене на носі вік Хоми - головного героя. Саме жага до життя або криза середнього віку привела мене до театру "Актор" з ідеєю поставити цю виставу. На створення сценографії надихнула Яйої Кусама - японська художниця, яка регулярно проходить лікування у психіатричній клініці. Не шукайте у нас приземленості чи буквальності. Дія відбувається у підсвідомості героя, а ми лише намагалися раціоналізувати мотивацію вчинків. 19:00, Київ, Київський театр "Актор", вул. Велика Житомирська, 40 15, 16 березня Прем'єра вистави "Король Лір", режисер Дмитро Захоженко Історія про жорстоку реальність, яка приходить на зміну солодким ілюзіям, і про неусвідомлений вибір, що стає точкою неповернення. Так у столичному Театрі на лівому березі описують виставу "Король Лір". П'єсу Вільяма Шекспіра ставлять у перекладі Юрія Андруховича. Король Лір вирішує поділити Британію між трьома доньками. Для цього влаштовує конкурс: чим сильніше кожна висловить свою любов, тим кращу частину володінь отримає від батька. Влада засліплює, самовпевненість притупляє пильність, а великий спадок сіє ще більший розбрат у королівстві, за сюжетом. - Мене ця трагедія заворожує якоюсь неймовірною амплітудою, - каже режисер Дмитро Захоженко. - Від моменту, коли Лір у радості та щасті робить якусь феноменальну дурість - він віддає своє королівство просто по приколу. І закінчується тим, що ховає дитину, плаче над її тілом. Мені здається, багато в чому ми нині проживаємо якийсь подібний досвід. Наш "Король Лір" відрізнятиметься від умовно класичного прочитання. Це буде веселіша та драйвовіша вистава, оскільки хочеться йти у природу театру. А вона завжди про гру та надбудови, які зможемо створити всередині тексту. 18:00, Київ, Київський театр драми і комедії на лівому березі Дніпра, просп. Броварський, 25 До 30 березня Ретроспективна виставка "Всесвіт Володимира Микити" - Я прагнув показати неповторність та особливість життя закарпатців, - говорить народний художник України, лауреат Шевченківської премії Володимир Микита. Його називають легендою закарпатської образотворчості та провідником у світ Карпат, а стиль - поєднанням закарпатських традицій із модерністськими пошуками. Ретроспектива творчості Володимира Микити містить майже 100 робіт, які охоплюють 75-річний творчий шлях художника. Простежує еволюцію його мистецьких спрямувань - від реалістичного живопису раннього етапу до абстракцій та напівфігуративних експресивних композицій сьогодення. Однією з родзинок експозиції організатори називають демонстрацію трьох варіантів "візитівки" автора - картини "Ягнятко" 1960-1980-х. Поруч із пейзажами, портретами та натюрмортами представлено графічні твори. - Володимир Микита - один із найяскравіших представників Закарпатської школи живопису, - каже кураторка виставки, мистецтвознавиця Олена Боримська. - Він зберігає та водночас творить на полотні неповторний карпатський всесвіт - із традиційним побутом, магічними краєвидами, затишком осель, красивими й гордими жителями. Київ, Національний музей "Київська картинна галерея", вул. Терещенківська, 9 До 4 квітня Виставка "Модернізм в Україні, 1900-1930-ті" Найповніший на сьогодні огляд українського модернізму, за словами організаторів, пропонує виставка "Модернізм в Україні, 1900-1930-ті". Демонструє майже 60 творів живопису та графіки. Серед 27 представлених митців - Олександра Екстер, Олександр Богомазов, Анатоль Петрицький, Віктор Пальмов, Михайло та Тимофій Бойчуки, Олександр Архипенко, Василь Єрмілов тощо. Протягом 2022-2024 років проєкт побував у Мадриді, Кельні, Брюсселі, Відні та Лондоні. - Виставка розповідає історію художників, які прагнули оновити та європеїзувати українське мистецтво, - говорить кураторка проєкту, мистецтвознавиця Олена Кашуба-Вольвач. - Вони експериментували з кубофутуризмом, конструктивізмом, неопримітивізмом і створювали власні мистецькі концепції. Попри складні історичні обставини - від Першої світової війни та короткочасної незалежності УНР до репресій 1930-х - цей період став часом розквіту українського мистецтва. Експозиція порушує питання національної ідентичності, адже тривалий час українських митців неправомірно зараховували до "російського авангарду". Проєкт уперше всебічно презентував український модернізм світовій спільноті, викликавши резонанс серед арткритиків видань Тhе Тіmеs, Тhе Guаrdіаn, Тhе Аrt Nеwsрареr. Та став актом порятунку унікальних творів під час повномасштабної війни. В умовах постійної загрози ці роботи були вивезені з Києва, щоб зберегти спадщину і донести світові правду про українське мистецтво, яке залишалося в тіні імперських і радянських наративів. Київ, Національний художній музей України, вул. Михайла Грушевського, 6 До 4 травня Виставка Анни Звягінцевої "Світлячок" - Мені цікаво фіксувати те, що складно вловити. У непомітних, ефемерних, рутинних дій часто немає результату, проте це якась повсякденна діяльність, і вона має сенс, - каже художниця Анна Звягінцева. Вона використовує різні матеріали та медіа - від металу до паперу, від фотографії до живопису. До її персональної виставки увійшли роботи, створені з 2013 року і дотепер. Серед них - інсталяція "Посадити палицю", скульптури "Недоречні доторки" та "Намалювати вікно, зімʼяти папір", відео "Декларація про намір і сумнів". - Анна Звягінцева - художниця тонкої уважності. Вона зосереджена на пошуку найдрібніших життєвих рухів. Вихоплюючи їх із потоку життя, авторка перетворює каракулі розписаної кулькової ручки, подряпини на дверній ручці чи випадкові доторки на мистецтво, - говорить кураторка виставки, мистецтвознавиця Наташа Чичасова. Київ, Мистецький арсенал, вул. Лаврська, 10-12 До 1 червня Ретроспективна виставка "Всесвіт Любові" Першу ретроспективну виставку Любові Панченко у Музеї історії міста Києва позиціюють як символічне вшанування її життя та творчості. Мисткиня-шістдесятниця померла 30 квітня 2022 року після голодування в окупованій російськими військами Бучі. Проєкт є екскурсом у творчість Любові Панченко як художниці, дизайнерки, конструкторки, вишивальниці, дослідниці старовини. Розповідає про її життя через ескізи одягу, вбрання та аксесуари, картини, колажі, декоративні розписи, фотографії, особисті речі. Пояснює, чим особливий стиль Любові Панченко, за яких умов та в якому середовищі формувався її світогляд, чому вона не отримала успіх і визнання за життя. - Пишаємося тим, що ще за життя художниця передала весь свій творчий спадок нашій філії - Музею шістдесятництва. Понад 500 експонатів нині опрацьовуються, реставруються, досліджуються науковцями та спеціалістами і є перлиною фондової колекції, - каже генеральна директорка Музею історії міста Києва Діана Попова. - Історія Любові Панченко нагадує, що всі імперії рано чи пізно зникають, а традиції живуть, допоки є ті, хто їх відроджує та плекає. Київ, Музей історії міста Києва, вул. Богдана Хмельницького, 7

Верховна Рада України 13 лютого не змогла провести засідання, бо опозиція блокувала трибуну. Депутати "Європейської солідарності" вийшли з плакатами "Україна не росія", "Ні диктатурі", "ДумайТЕ про перемогу, а не про вибори". Потім опозиціонери почали викрикували "Ганьба!" та "Ні політичним репресіям". А народна депутатка Ірина Геращенко поінформувала, що спікер ВРУ Руслан Стефанчук нібито втік після того, як його запитали, чи підтримав він санкції проти Петра Порошенка. Геращенко наголосила, що в Україні "знищують парламентаризм, аби "слуги" та ОПЗЖ голосували за капітуляцію. Таким чином засідання закрили через кілька хвилин після початку. Вочевидь, опозиційні нардепи так відреагували на санкції РНБО, котрі вона ввела проти лідера "ЄС" Петра Порошенка. Вдарити санкціями по політичній активності! Народ у соцмережах відреагував як завжди, з тонкою іронією, але чомусь не смішно. " - Є чим воювати? - Немає. - Оk. Тоді вʼї..мо санкціями по Пороху та Коломойському". Офіційно все виглядає так. 12 лютого Рада національної безпеки та оборони запровадила санкції проти п'ятого президента України Петра Порошенка. Лідер партії "Європейська солідарність" назвав таке рішення Банкової "антиконституційним" та "політично мотивованим". Відомо, що Володимир Зеленський, не затягуючи, підписав указ про запровадження персональних санкцій проти Петра Порошенка. Також у підсанкційному переліку є бізнесмени Ігор Коломойський, Костянтин Жеваго, Геннадій Боголюбов та екснардеп Віктор Медведчук. Заходи, зокрема, проти лідера опозиції та фракції "Європейська Солідарність" Петра Порошенка передбачають блокування активів, заборону економічної діяльності та позбавлення звань і нагород. Фактично - такі санкції суттєво обмежать політичну та будь-яку іншу діяльність пʼятого президента. Спалене вугілля великої політики У вечірньому зверненні 12 лютого президент Зеленський назвав підсанкційних людьми, які заробили мільярди гривень на українській економіці. "Захищаємо нашу державу та відновлюємо справедливість. Кожен, хто знищував національну безпеку України та допомагав Росії, повинен відповідати", - заявив Володимир Зеленський. - Мільярди, які були зароблені фактично продажем України, українських інтересів, української безпеки, повинні бути заблоковані й повинні працювати на захист України та українців. І це буде. Обовʼязково". Служба безпеки України після запроваджень санкцій зазначила, що підсанкційні особи вже є фігурантами кримінальних проваджень, досудовим розслідуванням котрих займається СБУ, інші правоохоронні та антикорупційні органи. Вони фактично визнали, що у випадку Порошенка мова іде про "вугільну справу". "За даними слідства, під час виконання повноважень президента високопосадовець поставив Україну в енергетичну залежність від РФ і підконтрольних їй ватажків псевдореспублік", - ідеться у повідомленні. Експрезидент вважає звинувачення політичними, а його захисники наполягають на тому, що постачання вугілля з непідконтрольної частини Донбасу відбувалося законно і воно врятувало Україну від енергетичного колапсу. Темна осінь 2014 -го Отже, Петра Порошенка звинувачують у "державній зраді" та "фінансуванні тероризму" через закупівлю у "ДНР" і "ЛНР" вугілля для теплових електростанцій України у 2014-2015 роках. Перша осінь під початком російської окупації - 2014 року - показала всю вразливість та залежність від РФ енергетичної системи України. Чотири місяці тривала антитерористична операція на Донбасі. Бойовики "ДНР" та "ЛНР" захопили частину української території, у тому числі усі шахти, що видобували енергетичне вугілля. Це те вугілля, яке спалюють теплоелектростанції, забезпечуючи до 40% виробництва енергії в Україні. Окрім того, із червня 2014 року Росія припинила постачати Україні газ, і влада шукала альтернативні джерела. Політична ситуація теж була нестабільною. У жовтні відбулися позачергові парламентські вибори, формувалася коаліція, змінювався склад кабміну. Восени урядовці попереджали, що електроенергії може не вистачити. Окрім того, близько 20 енергоблоків ТЕС у той час перебували на ремонті. Не працювали також три атомні енергоблоки. Водночас на території, контрольованій бойовиками, на вугільних складах накопичилося близько трьох млн тонн палива. Попри війну, українські компанії продовжували купувати вугілля у шахт, розташованих на неконтрольованих територіях Донбасу, а також в Росії, але цей контракт був ненадійним: Москва завжди могла використовувати вугілля, як і газ, для тиску на Київ. "Ніхто ж не очікував війни. І у 2014 році ніхто не міг сказати, скільки вона триватиме. На той час був правовий вакуум стосовно таких понять, як "неконтрольовані території". І найголовніше - шахти в "ДНР-ЛНР" продовжували працювати за українськими законами. Тому з ними укладалися угоди і вугілля потрапляло на теплоелектростанції", - згадує той період директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко. І 100 відсотків антрациту для українських ТЕС вироблялося саме в "ДНР-ЛНР". Тому у короткостроковій перспективі альтернатив отримання вугілля з інших джерел не існувало". Суперечка довкола африканського антрациту На тлі загрози енергетичної кризи заяви тодішнього прем'єра Арсенія Яценюка про наміри закупити вугілля у Південно-Африканській Республіці виглядали дуже обнадійливими. Голова уряду тоді повідомляв про "близько одного мільйона тонн" палива із ПАР, яке врятує українські ТЕС. 19 вересня 2014 року контракт підписали державна компанія "Укрінтеренерго" та британська Stееl Моnt Тrаdіng Ltd, яка займалася постачанням. Але вже в листопаді контракт з ПАР опинився під великим питанням. Це сталося після того, як президент Петро Порошенко на одному із засідань РНБО дав усне доручення з'ясувати обґрунтованість цін на африканське вугілля та його якість, оскільки з'ясувалося, що перша партія із ПАР нібито не годиться для українських ТЕС. "Подивіться різницю в ціні, в якості, подивіться вартість фрахту, подивіться, хто скільки на тому заробляв. Моя адміністрація точно не була причетна до цього", - так заявляв Петро Порошенко на пресконфереції 29 грудня 2014 року, закликаючи журналістів провести незалежне розслідування. - Коли прийшов новий уряд (на чолі з Арсенієм Яценюком - Gаzеtа.uа), виявилося, що немає вугілля, немає запасів. Виявилося, що те, що закупили за надвисокою ціною, не горить". Генеральна прокуратура проводила розслідування обставин підписання африканського контракту, вилучала документи, допитувала керівників "Укрінтерінерго" , "Центренерго" та міністра енергетики Юрія Продана. Останній наполягав на тому, що ціна африканського вугілля є цілком ринковою і використовувати його на українських ТЕС можна. Дії правоохоронців призвели до того, що іще до завершення розслідування компанія-постачальник Stееl Моnt Тrаdіng відмовилася від контракту, посилаючись на іміджеві ризики. Не лише Юрій Продан, але й міністр внутрішніх справ Арсен Аваков критично ставився до зриву контракту на африканське вугілля. Тоді Аваков на засіданні уряду заявляв, що проти постачання вугілля з ПАР розгорнута кампанія, яка "забезпечує інтерес поставити нас в залежність від Російської Федерації, від цих псевдоорганізацій "ДНР" і "ЛНР"". У грудні 2014 ГПУ затримала керівника "Укрінтеренерго" Володимира Зіневича і висунула йому підозру щодо закупівлі вугілля, непридатного для українських ТЕС. 250 тис тонн африканського вугілля Україна таки отримала і спалила його на двох ТЕС, змішуючи із російським. Але у 2016 році справу про закупівлю неякісного вугілля закрили. Перед тим, наприкінці 2015 року, вже за нового міністра енергетики Володимира Демчишина, український уряд знову домовився з ПАР про закупівлю вугілля і отримав його за ціною нижчою, ніж у 2014 році. "Ми пояснимо, - а ви?" "Ми зможемо пояснити, чому у 2014-2015 роках ми змушені були купувати вугілля на окупованих територіях. А нехай сьогодні пан Зеленський пояснить, чому в 2020 і 2021 роках він на мільярд доларів купує електроенергії і вугілля з окупованих територій та з Росії", - заявляв експрезидент Петро Порошенко. Проте, як зазначає експерт з енергетичних питань Володимир Омельченко, в Україні досі немає заборони на постачання вугілля чи інших енергоносіїв з РФ. "Тому з формальної точки зору такі постачання не можна вважати порушенням закону", - каже він. В експертних колах давно звертають увагу на те, що проконтролювати походження вугілля, яке Україна отримує з Росії, вкрай важко. Тому не можна виключати, що в Україну досі продовжує надходити вугілля з неконтрольованих Києвом територій Донбасу.

Івану Сокалю 25 років. З них понад 2 роки і 4 місяці хлопець провів у російському полоні. До бригади спеціального призначення "Азов" чоловік долучився в 19, тому що завжди мріяв про військову службу. Повномасштабне вторгнення застало Івана у Маріуполі. Звідти він потрапив у ворожий полон. Чому саме "Азов"Чому саме "Азов"? Тому що я обирав один із найперспективніших підрозділів, який розвивається, і який хоча б чимось відрізняється від, скажімо, повсякдення, яке було на той час в наших Збройних силах України. Знову ж таки, в мене був друг в "Азові", з яким я спілкувався, який мені теж пояснював, чим вони займаються, що вони роблять. І знову ж таки, в першу чергу, це було те, що підрозділ виїжджає на бойові завдання. От це для мене було основою - щоб не просто я свою службу прослужив три роки контракту, не беручи участь в антитерористичній операції або ООС, так, як воно називалося на той момент.І мене це надихнуло, тому вирішив іти саме в полк "Азов". І зрозуміло, що на той час людей було небагато, тобто було більше часу для того, щоб бійці розвивалися. І була їхня перевірка -  що вони можуть, що не можуть. І вже після закінчення курсу ти міг вступити в полк "Азов".Передчуття великої війниПеред 24-м лютим, буквально за місяць, навіть швидше, коли почалися такі масштабні вкиди в соцмережу, різні пости та відео, було зрозуміло, що вся ця організація їхніх військ, їхні різні тренування то в Криму, то в Донецькій області, то зі сторони Білорусі - це вже було дзвіночком, що це все не просто так робиться. Тобто вони відпрацьовують якісь тактичні дії,  відпрацьовують свою логістику і так далі.Ближче вже до 24-го лютого,  буквально за два тижні, вони стягнули більшу частину цього угруповання, яке наступало. І було, ну, не те, що відомо, це вже було зрозуміло, що вони будуть іти на наші території.Хтось з моїх знайомих говорив: "Та нічого не буде, там нічого, два-три тижні повоюємо, і воно все затихне". На цей час, буквально за два тижні до цього, я склав всі свої речі. Відправив додому документи, цінні речі. І пізніше просто я собі зробив тривожний рюкзак, в якому я підготував все до війни.І пізніше вже 24-го числа стало всім все відомо. З одного боку, я прекрасно розумів, що Маріуполь залишиться в оточенні, тому що вони будуть робити сухопутний коридор. Це для них дуже важлива, скажімо так, стратегічна точка була.  Ми зранку прокинулися, чули виходи корабельної артилерії з моря і зрозуміли, що все це не жарти.Оборона Маріуполя У нас була тривога. Ми швиденько всі згрупувалися, взяли з собою боєприпаси, і надійшла команда, що ми їдемо на оборону Маріуполя. Під'їжджаючи до Маріуполя, ми вже бачили стовпи диму, тобто вже були обстріли і зрозуміли, що це не просто звичайна тривога, а це реально велике вторгнення.Ми прогнозували, що поки будемо закріплені у Маріуполі, тобто ми розуміли, що на нас буде досить великий тиск їхніх військ. В мене закрадалися такі думки, що наша справа була якомога довше протягнути оборону не просто Маріуполя, а й навколишніх районів, навколишніх сіл, там де Павлопіль,  Водяне,  Широкине. Але і й була думка, що до нас прийде підмога, тобто не дадуть нас взяти в оточення, і що в нас буде доступ, постачання, скажімо, продуктів і боєприпасів.Але, як ми бачили, фактично все це вийшло не так, ми пішли на оборону Маріуполя, деякі підрозділи зразу ж відбили від Павлополя,  Водяного, Широкиного, Сартани те ж саме. І зрозуміло, що вся концентрація військ йшла на Київ. І це було зроблено правильно, що до нас не давали підмогу, тому що їхня ціль була Київ.Тобто, якщо б ми в перші дні втратили Київ, ми б втратили, можна сказати, все. І коли вже відбили Київ, це вже було трошки запізно, щоб йти до нас і робити якийсь коридор. Це була б колосальна втрата техніки, колосальна втрата бійців. В оточенні ми опинилися 2 березня. 1-2 березня - Маріуполь остаточно перебував  в оточенні.Оскільки увесь час тривала  оборона Маріуполя,  потрохи наші сили відходили, тому що вони сильно переважали нас кількістю бійців та техніки. Маріуполь був, скажімо, в трьох кільцях. Це була Азовсталь, правий берег, і завод Ілліча. Пізніше воно все скоротилось до двох кілець, і вже 15 квітня прийшла команда нам іти на Азовсталь для того, щоб ми не пропали на правому березі, а щоб згрупувалися вже всі на Азовсталі. обстріл Маріуполя, Фото: rеutеrs "З цивільними було дуже важко"Були там цивільні, в них були окремі бункери - вони були позначені:  над ними писали "діти", "цивільні". І вони там були до оборона вже самої Азовсталі, десь до середини цієї оборони. Незважаючи на те, що були там цивільні, і бункери їхні були позначені, Російська Федерація все одно наносила авіаудари по цих бункерах, по цих місцях. Коли ми приїжджали на Азовсталь, то завжди завозили продукти, медикаменти, воду цивільним.  Коли ми були на Азовсталі, в мене було дуже багато медикаментів, дитячого харчування. Знаючи, що там є дітки, ми туди завозили дитяче харчування, все, що було потрібно для дітей.З цивільними було дуже важко, тому що люди не розуміли, що таке бойові дії в місті, що таке загальновійськовий бій. Люди виходили надвір, незважаючи на обстріли, вони думали, що це все прилетить десь поблизу і нічого не буде. Коли ми бачили цивільних, неодноразово їм говорили: "Ховайтеся в підвали, тому що зараз буде обстріл, ви можете потрапити під обстріл".Багато людей на це не звертали увагу. Було таке, що людям говориш: "Зараз буде обстріл, ховайтесь в підвали". Люди не хотіли йти, а буквально через дві хвилини ти вже починаєш надавати їм медичну допомогу тільки через те, що вони просто не хотіли слухати і не розуміли того, що коїлось в Маріуполі.Спочатку це було дуже важко, але пізніше ж все ж таки домовились про евакуацію цивільного населення з Азовсталі. Це були дві партії, якщо я не помиляюся. І якщо знову ж таки не помиляюсь, було без жертв. Тобто люди виїхали нормально. Що з людьми було далі, цього я вже не знаю.Парамедик на АзовсталіНа самому заводі я був парамедиком. Я надавав допомогу хлопцям, які були в мене в бункері, тому що, знову ж таки, в нас був госпіталь "Желізяка", який був переповнений військовими. І там була нестача медикаментів. В мене були свої запаси медикаментів, і багато людей з моєї групи були поранені. І коли ми вже були в бункері, то я надавав їм допомогу.В мене були як і важкі поранені, так і легкі поранені. Коли до нас прилітали гвинтокрили, то ми вже бачили, що нам передавали не тільки боєприпаси, а й медикаменти. Тобто все, що могли привезти в Маріуполь, нам привозили.Вже за весь час перебування у Маріуполі, за бойові дії, що там відбувалися,  багато чого побачив, багато чого зрозумів, і розумів, що якщо людині дано вижити, вона виживе. Так, бували, звісно, моменти, коли надаєш людині допомогу, проходить декілька днів, і вона помирає. І розумієш, що всім, чим ти їй міг допомогти, ти допоміг.Та неодноразово я думав: "Це через мене, можливо, це я щось не так зробив, можливо ще щось". Але, як показала практика, далася взнаки нестача медикаментів, больові шоки і так далі, з якими  потрібно було боротися, а засобів для цього не було. gеttyіmаgеs "Найстрашніше - це авіаудари"Найбільшою небезпекою це були якраз авіаудари по самому заводу "Азовсталь", тому що прорив їхніх військ здійснювався неодноразово на саму територію Азовсталі, але це в них було безуспішно, тому що вони втрачали дуже багато бійців. Тобто, якщо брати людський ресурс, їм це вдавалося дуже важко, тому що в них бійці не підготовлені.Найстрашніше - це авіаудари, тому що засобів для того, щоб збити авіацію, не було. І ми розуміли, що ми цьому нічим не можемо зарадити. І коли  ці ФАБи, ракети летіли з літаків, все, що ми могли робити, це просто бути в бункері, очікувати і перечекати цей авіаудар."Для росіян немає слова стоп"З комунікацією у нас проблем не було. Зв'язок з підконтрольною територією України у нас був. У мене було спілкування і з рідними, і з друзями. Знову ж таки інтернет-ресурси я дивився. Я переглядав події на різних точках фронту і все, що відбувалося -  ми були свідомі цього. Досить багато таких було нюансів. Це не те, що нюансів, таких історій -  це ,знову ж таки, Буча, Ірпінь, Харків, це обстріли мирних жителів. Ми просто розуміли, що для них немає слова стоп. Для них неважливе життя  цивільних,  військових, в них є ціль. Вони не зважали ні на дітей, ні на цивільних, ні на жінок, ні на  нікого. Все це було помітно не тільки в Маріуполі, а й загалом по всьому фронту. На Азовсталі ми перебували від 15 квітня аж по 17 травня. Звісно, для бійців це було незвично. Це наводило певну кількість якогось страху, бо ми прекрасно розуміли, ми для них були якимось червоним прапором. Ми розуміли, що нічого доброго чекати нам там не потрібно.Вихід із АзовсталіАле знову ж таки, це було найрозумніше рішення на той час, яке могло бути, тому що через це рішення збереглася максимальна кількість людських життів. Тобто, якщо б ми відмовилися, і продовжували бойові дії, ми б  довго не протрималися, тому що не вистачало продуктів, боєприпасів. І з кожним днем було все більше і більше поранених. Тобто з кожним днем ми все втрачали і втрачали людей. Нам сказали з самого ранку: "Ось зараз готується знову партія, яка буде виходити". Я зібрав одяг свій. Всі свої цінні речі я залишив на Азовсталі, я їх, скажімо так, ліквідував для того, щоб вони не дісталися їм, тому що вони вічно на все голодні.А коли ми виходили по цьому ж самому коридору, знову ж таки, вони голодні були не тільки на цінні речі, а навіть і на наш одяг. Вони і забрали цей одяг. Ми виходили чистіше одягнені, ніж їхні бійці, Російської Федерації та бійці ДНР, в них був доступ до цього всього.Коли ми виходили, нас перевірили, посадили в автобуси, ми зачекали всіх людей, котрих посадять в автобус. Нікому не давали ні їжі, ні води. І розказували, що був Червоний Хрест, але особисто я його там не бачив. До когось там вони підходили, і знову ж таки ніхто не знає, чи це був Червоний Хрест, чи це не був Червоний Хрест. Тому що одягнути футболку з червоним хрестиком можуть всі. вихід із Азовсталі, Фото: gеttyіmаgеs ОленівкаНас посадили в автобус, був супровід бойовою технікою, гвинтокрилами. Також були і літаки, які супроводжували нас по дорозі, і ми приїхали в Оленівку.Вже коли ми приїхали в Оленівку, тоді нас по одному розподіляли, хто куди і одразу було помітно, що всі підрозділи, які були у Маріуполі, йдуть в одне місце збору. А хто з Азову, йде зовсім в інше місце збору. Оленівка - це було місце знайомства, де до нас ще не знали, як ставитись, ніхто не знав ще, як з нами працювати. Приїжджали їхні спецслужби, велись різні розмови, в когось були вже допити. Ну, все це ще мало спокійний вигляд.. Звісно ж, велика кількість людей там була, тобто колонія розрахована була на одну кількість, а  вона була перевищена  в пару десятків разів.І що з такого, що найбільше мені запам'яталося в Оленівці, це коли через нестачу їжі, через прісну їжу люди просто сидять відпочивають,  встають, щоб кудись піти і втрачають свідомість через те, що реально морили голодом. В Оленівці я перебував до трьох місяців. В нас якраз так сталось, що коли ми вже були в іншому місці, були, напевно, крайньою партією з Оленівки. І пізніше до нас, через тижні два привезли ще певну кількість людей. Вони були від нас неподалік, з кимось із них в нас вийшло зустрітись, з кимось  ні. Тобто коли водили на допит, везли на суд, ми дізнавались цю інформацію (про трагедію в Оленівці, - ред.).І ми були дуже сильно шоковані і дуже сильно стривожені, тому що дуже багато наших бійців залишалися там. І ніхто не міг нам дати точну відповідь, хто там був, чи це був обстріл, чи це був підрив. Пізніше вже, коли ми зібрали інформацію з різних ресурсів, ми вже мали уявлення, як все це відбувалося, і що там було.Після ОленівкиПісля Оленівки мене привезли в прокуратуру. У мене був довготривалий допит, і після цього нас відвезли вже в тимчасове місце утримання. Це був ізолятор, в якому ми пробули три дні і після цього нас вже відвезли на Донецький СІЗО.Нас в цьому тимчасовому ізоляторі зранку підняли і сказали, щоб ми готувалися, нас зараз будуть етапувати. Ми сіли в автозак, де вже зрозуміло було, що нас везуть в не дуже хороше місце. Ще конвоїр, який нас провозив, з нас сміявся, що ми перебуваємо в літаку, що нас везе така-то авіакомпанія. Ми відлітаємо на курорт. Він нам сказав, що він надіється, що ми з нього не повернемось. "Нам забороняли сідати в камерах"І коли ми вже приїхали саме в Донецький СІЗО, як тільки відкрився автозак, ми  побачили цей всім відомий коридор, через який потрібно було кому проходити, кому пробігати для того, щоб добратися до певної точки. І там вже застосовували фізичне насильство. Ми вже зрозуміли, що потрібно кріпитись, потрібно виживати.Усім відомий такий прийом, який є у  всіх тюрмах: кожен проходить, скажімо так, привітання від них, ознайомлення з ними, де наносили удари -  руками, ногами, так і резиновими палками та електрошокерами. Після цього "прийому" нас всіх розвели по камерах. В камерах це все було зовсім вже по-іншому.Нам забороняли сідати в камерах. Ми постійно стояли. В нас були набряки ніг, знову ж таки, було зрозуміло, що в когось були відбиті нирки. Комусь було важко стояти, хтось втрачав свідомість, тому що мало того, що людина вже знесилена, піддавалася фізичному насильству, так і морили голодом. В них є перезмінка два рази на день. Кожна нова зміна завжди хотіла з нами привітатися. Тобто відкривали камери, люди або залишалися в камерах, або їх виводили вже в коридор, де знову ж таки до кожного застосовували ці самі резинові палки, дерев'яні палки, крики, кулаки.І було дуже сильно це чути, коли відкривали камери з військовослужбовцями, які не з полку "Азов", їх менше чіпали. Це ми все прекрасно розуміли, тому що ми показали своїм досвідом, своєю роботою, хто ми є, і що вміємо робити. Тому до нас було таке ставлення.Допитів було дуже багато, і різні люди використовували різні засоби. Тобто хтось використовував фізичне насильство, хтось використовував до цього фізичного насильства електрошокери, тапіки (під’єднання дротів і удари струмом, - ред.), резинові палки, хтось просто руки, ноги. На одних із допитів я також прийшов на допит, де тиснули морально: "Ми повідомимо твоїх рідних, що тебе вже немає. Ми будемо з ними співпрацювати і так далі, якщо ти будеш нам все розповідати. А ти знаєш, що ми вже захопили Київ. Ти знаєш, що із західної сторони на вас напала Польща. України вже як такої немає. Вам ще трошки залишилося. Ви всі залишитесь тут".Тобто я все це близько не сприймав, тому що розумів, що вони брешуть. Від них правди ніколи не потрібно очікувати. А з другого боку, я знав, що якщо я їм щось розповім, від мене одного нічого не зміниться. Я себе готував, знову ж таки, як і до найкращого, так і до найгіршого, тому що завжди ходити у рожевих окулярах - довго так не протримаєшся.Я завжди розумів, що тривати це вічно не буде, головне перетерпіти. На цьому я і тримався для того, щоб надалі мені було на інших допитах ще простіше. В Донецькому СІЗО я перебував 11 місяців. Наступна точка - це у нас була Горлівка.ГорлівкаЗа два дні, по-моєму, вивезли дуже велику кількість людей звідти, великими партіями нас везли. І куди ми їдемо, знову ж таки, ми не знали, нас вивели надвір. Нас на той час дуже сильно здивувало, що нас ніхто при цьому етапуванні не бив.Нас оглядали на синці, чи вони в нас є, чи немає. Казали, щоб ми всі свої речі, які в нас були,  ми їх із собою забрали. Нас це дуже сильно не здивувало, тому що ми думали, що поїдемо в якесь краще місце. Можливо, це щось з чимось пов'язано. Нас посадили в жовту маршрутку, зав'язали нам руки, очі, і вже відвезли нас в Горлівку.Про це ми вже дізналися, коли приїхали туди. Відкрилися двері,  гавкала собака. І по одному людей, які вибігали, знову ж таки били. Коли вже нас завели в дисциплінарний ізолятор, то там  знову ж таки нам влаштували "прийом".Там ми зрозуміли, що тут те саме, як і там, де ми були. Зрозуміло, для чого тоді на нас дивилися, чи немає на нас синців, тому що акт "прийому-передачі" повинен бути в них."Здивувало те, що була вода, і нам дали одяг"Знову ж таки ми пройшли цей "прийом", де всі отримали свої нові синці, нові травми. Але нас дуже сильно здивувало, що ми якраз потрапили в такий час, коли і харчування давали, що були більші порції їжі. Ми здивувалися, що була постійно вода. Там інколи днями вода пропадала, але переважно постійно була вода, тому що в Донецьку вона була через день, або дві години раз на день.І здивувало те, що нам дали одяг, тому що в Донецькому СІЗО, можна сказати, хтось був в штанах і в футболці, а хтось був в нижній білизні і тільки в шкарпетках, більше нічого, без взуття і так далі.І умови в камері були значно кращими, ніж  в Донецьку. Тому що в Донецьку був бетон, вологість, грибок на стінах, сирість, протяги і постійний холод. А там ми вже побачили, що є якийсь мінімальний ремонт, є харчування, одяг, і там були матраци,  постіль. Але там було більше фізичного насильства. Тобто не так більше, як воно було регулярним, постійним, і було досить таки жорстоким. Стало набагато легше, коли е була якась година або 40 хвилин прогулянки, довкола бетонні стіни, зверху сітка, але ми бачили вже небо.Ми бачили небо, ми могли подивитися на хмари, ми могли подихати свіжим повітрям. І це значно підіймало наш дух, настрій. Бувало таке, ми розуміли, що зараз йдемо на прогулянку, після прогулянки був обшук, тобто ми повертаємося, стаємо в коридорі, нас обшукують, і ми отримуємо тоді фізичне насильство.Але бували і такі дні, це було літо,  дуже спекотно, і ми говорили: "Трясця, можна і отримати, але ми подихаємо свіжим повітрям" і так далі. А   в дні, коли була погана зміна,  ми розуміли, що на прогулянку ми не хочемо йти, краще тут побудемо. Але здебільшого ми хотіли йти на прогулянки, тому що знову ж таки свіже повітря, воно для нас на той момент було дуже-дуже важливим. Азовець Іван Сокаль з побратимами, Фото: архів Івана Сокаля Повернення в ДонецькБуло ще одне етапування, ми повернулися після Горлівки назад в Донецький СІЗО. Знову ж таки, ми стикнулися з тим самим "прийомом". Нас відвели на той самий пост, підвальне приміщення. Це для них використання найбільш жорстоких методів. Але ми були дуже сильно здивовані, коли туди зайшли. Наче ніяких змін немає, але харчування таке, як і було. Але перестали застосовувати вже до нас фізичне насильство, і нам дали матрац і ковдру. Тому що 11 місяців, які ми там були, там були металеві ліжка, на яких ми, хтось, знову ж таки, без футболки, без штанів лежав в мороз, і це було холодно. А тут ми приїхали, і ми вже побачили матрац, вони були порвані, але були. Тобто ти прокидаєшся, у тебе трішки менше болить, ніж боліло від цього металевого ліжка. І ми побачили, що була вже постійно вода. Інколи були відключення, але вже не такі, як перший раз."Постійно розказували, що ми не виживемо" Морально вони тиснули постійно, розказували, що ми не виживемо, вони нас там вб'ють, вони з нами те й те зроблять і так далі. Але вже такого, як перший раз, не було. Коли ми приїхали на 33-тю колонію, там був найдовший коридор, який нас зустрічав. Там було дуже багато різних їхніх спецслужб. Ми пройшли цей коридор, нас завели в дисциплінарний ізолятор, де знову був "прийом".І коли ми вже зайшли в камери, нам не дозволяли там розмовляти, не дозволяли сидіти, тільки під час  їжі,  і застосовували фізичне насильство, теж досить жорстоке. Воно тривало буквально п'ять днів, пізніше воно йшло трохи на спад з полегшенням.І нам тоді сказали: "Ви будете тут 15 днів, і вас піднімуть на бараки". Ми цьому не вірили, тому що "Азов" і піднімати на бараки, тобто ми цього не знаємо, тому що ми два роки провели в підвалах. Але так сталось, що після 15 днів нас реально підняли на бараки.Нам дали одяг,  переодягнули, дали матраци, подушки, постіль, засоби для миття, побритися нам дали, і коли ми вже зайшли на територію барака, я був шокований, що нас реально підняли. Є вода, більший простір, тобто тебе вже не сковує ця камера 3 на 4 або 5 на 6.Тобто ти в полоні, але почуваєш себе вже більш вільнішим, тому що в тебе є більший простір. Тому що, знову ж таки, налаштовував я себе і на добре, і на найгірше. Коли я потрапив вже на барак, там більше людей, були і нові полонені, були і старі, і було зрозуміло, що війна не закінчена. А в мене в голові було постійно так, що нас колись обміняють, тому що в нас є такі самі люди, як ми. І вони теж хочуть їх повернути.ОбмінЯ думав, що все це станеться, коли буде закінчення конфлікту, тоді буде обмін військовополонених. З самого ранку мене викликали в штаб, запитали, чи я хочу їхати на обмін. І це було досить дивним, тому що переважно перед обміном людям ставили такі питання, але були і неодноразові дії, що хлопців викликали питали, і так протягом року по декілька разів.Я зважував 50 на 50, або так, або ні. Я не сприймав все це дуже позитивно, ну і негативно теж. Але, коли я вже повернувся зі штабу, то ближче до обіду мене знову викликали, викликали в штаб. І я вже подумав , що щось не те."Лякала думка, щоб обмін не зірвався"Нас завели на територію ДІЗО (дисциплінарний ізолятор, - ред.), і дали форму: український піксель, мультикам, кому що. І тут вже закрались думки, що реально щось наближається до того, що буде обмін. Але найбільше лякала думка, щоб обмін не зірвався. Тому що досить часто зривалися обміни.Тобто і ми розуміємо, що от буквально перед нами були дві партії, що їх забрали, і вночі вони вже виїжджали. Ми цієї ночі чекали, час йшов дуже повільно. І коли прийшла ніч, ніяких змін не було. Ми зранку прокинулись, думаємо: "Ну, може не сьогодні, може завтра". Ми знову проснулись, нас знову ніхто не забрав. І вже на третій, на четвертий день ми зрозуміли, що, напевно, наш обмін зірвався. Це вже такі якраз перші години і перших якихось два дні ти думаєш: Чому так сталось? Ти починаєш вигадувати собі різні проблеми, через що це все могло статись, що впливає на це і так далі.Але ми думали, що зараз пробудемо оцей карантинний їхній період у 14 днів, і нас піднімуть на барак. Нас на барак ніхто не піднімає, і ми розуміємо, що ще якісь надії, шанси є. І в один із днів нас 13 вересня забрали. І відвели на територію, де вже проходить етапування, де до нас підселили ще людей, деяких відібрали.І ми вже зрозуміли, що це, напевно, точно. У нас закрадались думки, що шляху назад не буде, тому що вони неодноразово спочатку говорили: "О, це ті, хто на обмін". А пізніше вони такі: "Та, вас забули, ви нікому не потрібні". Коли вже ми були на цій території етапування, то з нами і поводились нормально. І закрадалися ще думки до того, що це може бути якийсь етап на другу колонію, але такої думки було відсотків 10. В більшості розуміння було, що це вже обмін і все. Пізніше нас завантажили в автозаки, відвезли в одну колонію. Пізніше ми перетнули кордон, де ми приїхали ще в Таганрог, в Ростов, де ще додавали до нас людей.І вже в Ростові ми зрозуміли, що ми в аеропорту, тому що приземлявся літак, де ми вийшли за автозаків. Голова вниз, зрозуміло. Нас підвели на трап літака, де уточнили наші дані і зав'язали нам очі, руки і вже посадили нас в літак. Літак летів досить велику кількість часу. Ми прилетіли на білоруський кордон, де вже нас пересадили в автобуси і де ми під'їхали вже до пункту передачі полонених. Що ми в Білорусі ми зрозуміли за конвойними, за їхньою мовою. І коли ми вже під'їхали ближче до точки обміну, то нам говорили, щоб ми більше не служили, щоб ми думали, що робимо. І офіцери білоруські, які були між цими конвоїрами, говорили: "Хлопці, все це політика, все це не ваша війна, ми вам допомагаємо, ви бачите, як ми з вами поводимось". Тобто: "Не тримайте на нас зла" і так далі. Тобто старалися до нас в крайній момент, скажімо так, придобритись. Ну, тоді вже подумав: "Ну, нарешті". Нарешті щось змінилось за ці роки, хотілося сказати за рік, але на жаль, за ці роки щось змінилось. І таких дуже-дуже великих позитивних емоцій не було, тому що ти вийшов з дуже неприємної ситуації, з якої люди повертаються зі змінами.Зі змінами в голові, змінами зі здоров'ям. З такої ситуації, тим більше в нашому випадку, тобто з такого підрозділу, як ми, це дуже-дуже важко.Були, звісно, позитивні емоції, що нарешті можна буде побачити рідних, нарешті можна буде вільно погуляти, поїсти нормально, привести себе нормально в порядок. Телефонував спочатку мамі. Спочатку представився, що до вас дзвонить Іван Петрович. Мама спочатку не зрозуміла, хто.Ну, перепитала хто, я ще раз сказав, і мама вже з голосу зрозуміла, хто до неї телефонує. Часу на розмову було небагато, тому що телефон був один, а хлопців багато. Тому мамі зразу сказав, що сльози на пізніше, в мене все добре. За можливості, коли вже все унормується, я зателефоную. Коли я був вже в санаторії лікувальному, батьки до мене дуже хотіли приїхати в перші дні, але я не хотів. Я їх хотів бачити, але я не хотів, щоб вони приїжджали, щоб вони не бачили, в якому я стані. Тому що я прекрасно розумів, що вони досить довго чекали, вони досить багато чого собі вигадували, як я, що зі мною, який у мене вигляд і так далі.Я не хотів, щоб вони мене побачили якимось дуже сильно понівеченим, худим. І я намагався максимально відтягнути цей час, щоб чимшвидше від'їстись,  привести себе в порядок. Але цей термін тривав недовго, тому що вони кожного дня хотілт приїхати. Ну, я вже погодився, до мене приїхали, звісно ж емоції, сльози, все було.А коли я приїхав саме вже до себе додому, це було переповнення емоцій, тому що мене зустрічали дуже багато людей. Тобто через те, що я з села, дуже багато людей прийшли, мене зустріли, зі всіма ми привіталися, зі всіма поспілкувалися. Тобто в цей момент я розумів, що не тільки важливий своїм батькам.Тобто, що є люди, яким я дуже сильно дякую, які підтримували моїх батьків за весь цей період, що не всі байдужі. Є люди, які намагаються допомогти, які роблять все можливе, що в їхніх силах.Реабілітація після полону Є, звичайно ж, такі, наприклад "Серце Азовсталі", які постійно надають не тільки роботу, а і проходження різних курсів, іноземних мов, курси ІТ і різні професії і навчання на ці професії. Знову ж таки, є медична допомога, є психологічна допомога, допомога з психологами - все це надають. Просто мало хто цим користується, тому що є люди, які хочуть максимально швидко вже звільнитись, тому що вони хочуть якомога далі відійти вже від цієї сфери. А є, які просто не хочуть і нехтують, скажімо так, такими можливостями.Знову ж таки, якщо є великі, серйозні проблеми зі здоров'ям, то користатися цим моментом, щоб лікуватись далі, тому що для тих, хто повертається зараз назад на службу, це дуже важливо. Тому що всі ці недоліки і хвороби, які ти заробив під час полону, можуть проявлятися не одразу. Вони проявляються пізніше, з часом. І якщо ти повернешся на службу, не долікувавшись, ти можеш вже підвести свій особовий склад, тобто ти знову будеш випадати зі строю, бо не долікувався. Іван Сокаль "Я повертаюся назад на службу"Я повертаюся назад на службу, тому що я живий і здоровий. Я можу продовжувати далі свою роботу. Так, мені потрібен зараз трохи час для того, щоб підкоригувати своє здоров'я.Але я повертаюсь назад на службу, тому що все те, що я побачив у Маріуполі, їм пробачати не можна. Тобто це цивільне населення, це розбита мирна інфраструктура. Це діти, на яких вони не звертали взагалі уваги. І все це побачене в Маріуполі, і зараз вже, коли я вийшов, я все це бачу  вже в інших містах, як все відбувається.Я чудово розумію, що зупинятися не можна. Якщо кожен буде так говорити, що: "Нам потрібно зупинитись, треба це все вести до миру". Нічого цього не буде. Тому що, якщо ми не будемо далі працювати над ними, то вони будуть працювати над нами. Тому не можна опускати руки, тим більше в такий час, коли повномасштабне вторгнення в Україну.І дивлячись зараз на навколишнє середовище, на людей, які зараз тут, і хтось там каже: "Ми втомились від війни, коли все це закінчиться". А що люди для цього роблять? Люди звикли, що вони хочуть миру. Все це не здобувається звичайними словами або якимись мізерними діями. Для цього потрібно дуже-дуже багато працювати. Тому для себе я вибрав такий шлях, що в мене є можливість це робити, і я буду це робити. Батьки мої все це сприйняли не дуже позитивно, але вони перед тим, як поставити це питання, чудово розуміли, яка буде моя відповідь. Тому що коли я йшов на службу, вони мене відмовляли, я пішов. Коли я перепідписував новий контракт, вони говорили: "Закінчуй, давай повертайся додому". Я підписав новий контракт.Тепер, коли я повернувся, вони кажуть: "Ну може вже час". Я кажу: "Час ще не настав". Тобто вони чудово розуміють, що мене переконати важко. І я багато чую від військових, що я вже своє відвоював, я вже своє відслужив. А я завжди їм ставлю питання: "Покажіть мені цю ланку, де є цей перехід, що ти своє відслужив, ти своє відвоював. Такої ланки немає".Поки є війна, ти воюєш, ти військовий, військовозобов'язаний. Ти виконуєш свою роботу, і ти ж давав присягу. Тобто мається на увазі, ти дав слово, тому відповідай тепер своїм словам.

Про це повідомила кореспондентка Еспресо Наталя Стареправо.Перед засіданням під стінами адмінбудівлі зібралися люди із плакатами, вимагаючи справедливого рішення суду.Фото: Наталя Стареправо/Еспресо"Для нас головне – щоб був суд, він відбувся. Очікування – щоб допитали свідків, тому що нам боятися нічого. Очікування – щоб він був…Чим швидше відбудуться всі судові засідання, тим швидше це все закінчиться. Тому що для нас дуже тяжко приходити на суди, і після суду ми дуже тяжко відходимо, особливо моя дружина", - поділився батько вбитого підлітка Олександр Матерухін. Він також розповів про погрози, які отримували свідки злочину. "Погрожували дітям і дівчині Максима. Діти – це свідки, дівчина Максима, вона була присутня, коли його вбили. Це були погрози. Ще один свідок, він боїться поки приходити на суд, тому що до інших дітей були погрози…Це дописи в інтернеті під припискою дітям. Наприклад, дівчині Максима писали: "скоро зустрінешся із Максимом", - ну як це можна дівчині писати. Я не розумію. Ще одній дівчині писали: "не ходи після 19:30". Як це можна розуміти? Тільки як погрози. Тим паче – це діти", - зазначив чоловік. Пан Олександр також висловив свої припущення щодо причин затягування розгляду справи зі сторони обвинуваченого. "Я так думаю, що перше – вони затягують час, щоб він якомога більше сидів біля них, біля своєї родини. Інше - може вони думають, що люди перестануть ходити, що ми просто втомимося від усього цього…І ще раз кажу, останнє засідання було, якщо не помиляюся, 4 вересня у справі, і вже наступне аж 9 січня у справі. Тобто 4 місяці засідання були взагалі ні про що, жодного сенсу", - розповів він. Убивство підлітка на станції фунікулера в Києві: що відомоПро подію увечері неділі, 7 квітня 2024 року, повідомили tеlеgrаm-канали "Реальний Київ" та "Київ Оперативний".Там зазначали, що на верхній станції фунікулера, яка виходить до будівлі Міністерства закордонних справ та Михайлівського Золотоверхого монастиря, стався конфлікт між молодиками. Пабліки поширили відео, на якому видно закривавленого хлопця, що нерухомо лежить біля стіни. Поряд з ним інший кричав: "Я убив". Пізніше у мережі з'явилося фото накритого поліетиленом тіла першого хлопця.У Київпастрансі о 20:00 повідомляли про припинення руху через "хуліганський випадок", але не надали жодних інших подробиць.Наступного дня у пресслужбі ДБР заявили про відкриття кримінального провадження за фактом трагедії на станції київського фунікулера.За їхніми даними, того вечора між чоловіком, який служить водієм у правоохоронному органі, та неповнолітнім виник конфлікт. Після виходу з вагона на верхній станції правоохоронець штовхнув підлітка. Той впав, розбив головою скло, отримавши смертельний поріз шиї. Неповнолітній помер на місці події.Зазначається, що правоохоронця затримали і вже відсторонили від виконання своїх обовʼязків.Увечері 8 квітня у Державному бюро розслідувань інформували, що військовослужбовцю Управління державної охорони України повідомили про підозру в умисному вбивстві (ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України).9 квітня співробітникові УДО, якого підозрюють в убивстві підлітка на станції фунікулера в Києві, обрали запобіжний захід у вигляді утримання під вартою.Вже 23 грудня суд продовжив підозрюваному запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 

Замість урядового "амортизатора", котрий гасив усі різкі порухи президентів США, Трамп вибудовує замкнену на його людей жорстку виконавчу вертикаль. Як це відіб'ється на Україні - розбиралася Gаzеtа.uа. Український тиждень в американському Конгресі розпочався протестами - своє обурення Дональдом Трампом висловили конгресмени через стрімкі реформи урядових структур. Межу терпіння переповнила атака на USАІD. Ця агенція була створена у 1961 році для швидшого розподілу американської допомоги іноземним державам, ніж це відбувалося б за звичної процедури. Тоді ж президент Джон Кеннеді підписав закон про іноземну допомогу. Йшлося про подолання голоду, зубожіння, хвороб та підтримку демократій. У 2026 році мультимільярдер Ілон Маск, який є держслужбовцем зі спеціальним статусом, звинуватив USАІD у фінансуванні розробки біологічної зброї в лабораторії китайського міста Ухань, звідки поширився Соvіd-19. Ілон Маск перепостив твіт про причетність USАІD до державних переворотів на Гаїті, в Єгипті, в інших країнах. Зокрема - в Україні. Наступним кроком стала ліквідація USАІD. Держсекретар Марко Рубіо поінформував Конгрес про приєднання реформованої Агенції до Держдепу. В USАІD понад 10 тисяч співробітників. Переважна більшість - за кордоном, у 60 країнах світу. Ті, що перебувають у США, вийшли на акції протесту разом із прибічниками продовження американської допомоги. Бюджет агенції склав 40 мільярдів доларів США, або менш ніж 1% федерального бюджету. За рахунок більшої частки цих коштів було профінансовано програми управління, на другому місці - гуманітарні проєкти і сектор охорони здоров'я. На що витрачали гроші Конгресмени-демократи застерегли, що США хочуть і надалі були лідерами в конкуренції великих держав, тому не можна припиняти програми USАІD, котрі довгий час працювали на досягнення цілей у зовнішній політиці. Однак трампісти контратакували. Білий дім опублікував дані про те, як USАІD витратила 2 мільйони доларів на зміну статі представників ЛГБТ у Гватемалі, 32 тисячі доларів на трансгендерний комікс у Перу і 47 тисяч доларів на трансгендерну оперу в Колумбії. Ще за даними Білого дому було надано сотні тисяч порцій їжі бойовикам "Аль-Каїди" в Сирії. Речниця Трампа Керолайн Лівіт заявила, що вона не хоче, щоби на таке витрачалися гроші. Руйнація зсередини Добре видно, що для виправдання своїх реформ у адміністрації Трампа оприлюднили лише деякі витрати. Марко Рубіо офіційним листом повідомив конгресменів, що делегував свої обов'язки глави USАІD керівнику Держдепартаменту з питань іноземної допомоги Піту Марокко. Піт працював в Агенції за першої каденції Трампа і нині, як стверджують джерела, став ініціатором ліквідації USАІD. Марокко є людиною Трампа і автором директиви про "заморозку" всієї іноземної допомоги від США. Не встигли у США оговтатися від краху USАІD, як вибухнув новий скандал. Тhе Wаll Strееt Jоurnаl розповів про плани Трампа ліквідувати міністерство освіти. На користь версії той факт, що чимало співробітників були відправлені в оплачувані відпустки без пояснення причин і перспектив. А ще днями Департамент юстиції звернувся до ФБР із закликом провести анкетування агентів Бюро на предмет роботи зі справами, пов'язаними із заворушеннями під Капітолієм 6 січня 2021 року. Водночас більшості держслужбовців у структурах влади до вересня 2025 року було запропоновано піти в оплачувану відпустку. Вочевидь, Дональд Трамп поспішає. Але - куди і що з того Україні? Трамп може піти? Вітчизняний політикум, що звик до стрімких перебудов, темпом Трампа не здивуєш. Однак ліквідація USАІD запустила внутрішню дискусію про єдність і зовнішнє управління. Трамп побудує нову структуру під себе, переконаний політичний аналітик Анатолій Октисюк. "Програма була горизонтальною, мала децентралізовану модель управління. Під час першої каденції Трамп не зміг її перебудувати або налаштувати на власний штиб", - вважає він. На думку Октисюка, змінена Агенція буде жорстко керована по вертикалі "Президент - Держдеп - національні уряди", з ідеологічно спрямованими проєктами (Анти-Китай, Анти-Росія тощо). На відродження програм по екології, гендерах чи боротьбі з корупцією сподіватися не варто, припускає він. Ілон Маск боротьбою зі здоровим глуздом призведе до дострокового залишення Трампом посади президента США у 2027 році, прогнозує колишній народний депутат України Євген Жовтяк. Політик нагадує, що у 2026 році вибори до Конгресу США. Теоретично, якщо республіканці втратять більшість, демократи зможуть запустити імпічмент. Внутрішні розколи Спроби зовнішнього реформування стосовно системних і болючих секторів економіки країни, на жаль, стали яскравим прикладом неефективного використання значних коштів американських платників податків під правильними, красивими, але абсолютно не робочими гаслами, констатує нардеп Олексій Кучеренко. Умовно кажучи, учасники дискусії поділилися на тих, хто засуджує "грантожерів" і на тих, хто змальовує жахливі перспективи занепаду шкіл, лікарень і дитячих садочків без допомоги США. Таким чином, дискусія показала, що верхівка суспільства розділена на ворогуючі групи, звернув увагу політолог Вадим Денисенко. На думку експерта, для реальної консолідації потрібно мати право на помилки та їхнє обговорення. Але "діалог не потрібен жодній зі сторін", вважає він, оскільки через три місяці половина грантів точно залишиться "і на цьому вся ця буря у склянці води затихне. А проблеми залишаться". Розпочинається протистояння Тим часом, у Трампа назріває перше серйозне зіткнення з Конгресом через структурні реформи. Сенатор-демократ Ван Холлен назвав те, що зроблено з USАІD, незаконним захопленням влади й корупційним зловживанням. Лідер демократів у сенаті Чак Шумер звинуватив Трампа у роботі на Китай і на Росію: "Це небезпечно і протирічить інтересам Америки. Конгрес має вжити заходів". Білий дім у відповідь скористався процедурними зачіпками - Агенцію не ліквідовано, тож і претензії ні до чого. Демократи вже анонсували судові позови. Президент США легко зможе звинуватити їх у подальшому переслідуванні, оскільки позиціонував себе під час виборів як "жертву кривосуддя". По міносвіти призначенці Трампа пояснили, що йдеться про оптимізацію структури, а не її ліквідацію. Тож і тут формально Білий дім не порушує законодавства.

4 лютого 1974-го троє озброєних незнайомців викрали з квартири в Берклі, що в Каліфорнії, 19-річну Петті Герст - внучку газетного видавця Вільяма Герста. Її наречений Стівен Від був побитий і зв'язаний з сусідом, який намагався допомогти. Свідки сказали, що бачили, як Герст несли з зав'язаними очима і кинули в багажник авто. Сусіди, які вийшли на вулицю, були змушені сховатися після того, як викрадачі відкрили вогонь, щоб прикрити втечу. За 3 дні американська ліва терористична організація "Сімбіонская визвольна армія" заявила в листі на радіостанції в Берклі, що тримає Герст як "військовополонену". За 4 дні терористи зажадали, щоб сім'я Герст виділила продукти на $70 кожному, хто потребує від Санта-Рози до Лос-Анджелеса. Це приблизно 690 км. Після терористи буцімто почнуть переговори про повернення. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Терорист кинув бомбу в будинок борця за права темношкірих Рендольф Герст роздав їжі на $2 млн. Тоді терористи сказали, що цього замало і сказали роздати ще на $6 млн. Корпорація Герста заявила, що пожертвує додаткову суму, якщо Петті звільнять неушкодженою. У квітні ситуація різко змінилася, коли камера спостереження сфотографувала Петті Герст, яка брала участь в озброєному пограбуванні банку в Сан-Франциско. Її також помітили під час пограбування магазину в Лос-Анджелесі. Пізніше вона заявила в записі, відправленому владі, що приєдналася до терористів за власним бажанням. 17 травня поліція Лос-Анджелеса здійснила наліт на штаб-квартиру терористів, убивши 6-х з 9 відомих членів групи. Серед загиблих був лідер Дональд Дефріз, колишній в'язень-афроамериканець, який називав себе генерал-фельдмаршалом Чінкве. Петті Герст і 2-х інших членів, розшукуваних за квітневе пограбування банку, не було. 18 вересня 1975 року, після того, як вона понад рік подорожувала по країні з викрадачами-змовниками, Герст або "Таню", як вона назвала себе, схопили на квартирі в Сан-Франциско. Її заарештували за збройне пограбування. Попри її заяву, що терористи промили їй мізки, 20 березня 1976-го її засудили до 7 років тюрми. Вона відбула 21 місяць, перш ніж вирок пом'якшив президент Джиммі Картер. Вийшовши з в'язниці, вона повернулася до повсякденного життя і вийшла заміж за свого ексохоронця. У січні 2001-го її помилував президент Білл Клінтон.

Дієго Арройо дебютував за першу команду «Болівара» 26 вересня

Про це повідомила пресслужба МОЗ.Госпіталізації за цей період потребували 3500 людей. Також було зареєстровано сім летальних випадків: п’ять – унаслідок ускладнень грипу та три — через ускладнення СОVІD-19. У Тернопільській і Чернівецькій областях зафіксовано перевищення епідпорогу. В інших регіонах України захворюваність у межах норми.Грип циркулює у 22 регіонах.Загалом від початку епідсезону, з 30 вересня 2024 року по 26 січня 2025 року, на ГРВІ, грип та СОVІD-19 перехворіло 1 940 828 людей, з яких у 16 380 – підтвердили СОVІD-19. Зареєстровано 81 летальний випадок, із них сім –  унаслідок грипу та 74 випадки серед осіб, які мали позитивний результат тесту на СОVІD-19, додали у пресслужбі відомства.30 грудня 2024 року Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) звернулася до Китаю з проханням про надання даних та доступу для дослідження походження СОVІD-19.

Але він поступово покращується Друга година теплої липневої ночі. До перевалкового пункту, де тримають мобілізованих, заходять представники місцевого ТЦК. Зачитують 15 прізвищ. Мого серед них немає. Зітхаю з полегшенням. Насамперед тому, що знаю: хлопців повезуть до навчального центру "Десна". Чув, що там жорстко. Тому краще не потрапляти. Моя доля вирішується за кілька днів. Усе тому, що маю відношення до однієї з бригад. Тому везуть у навчальну частину, розташовану за 50 кілометрів від домівки. Там приймають тільки за наявності відношення. Виявляється, прибуваємо завчасно. Роти ще не набрали. &еnsр;Побув би ще тиждень удома, з батьками, лагідно каже заступник командира роти з морально-психологічного забезпечення, передивляючись мої документи. Бачить диплом про вищу освіту. На офіцера не хочеш? Заперечливо хитаю головою і прямую отримувати форму. Видають дві футболки на щодень і одну "святкову", двоє штанів, "літні" берці, кітель, підштаники й майку під них, фліску, окуляри, каремат, спальник. Далі їдальня. Нічого особливого. Суп на перше, гречка з курятиною, салат, компот, яблука. Час від часу на сніданок з'являються яйця. У неділю йогурти. Їжа одноманітна і швидко набридає. Особ­ливо каші й курятина. Рятуємося тим, що передають рідні з дому. Тоді наїдаємося від пуза. У казармі нас 16 осіб. Залізні ліжка стоять одне на одному. Місця обмаль. Ти маєш звикнути до того, що люди хропуть, кашляють і пускають гази. Туалет на вулиці. Про унітаз не йдеться цілишся в дірку. Душ у казармі також призначений тільки для офіцерів. Курсанти ходять митися в літній душ. Вода там холодна. Нас попереджають: точно застудитеся. Перехворіють усі, доки не виробиться колективний імунітет. Проблема в тому, що аптеки поруч немає. У магазині тільки льодяники. Двічі на тиждень приїжджає фармацевт і продає препарати. Перший тиждень порівняно легкий. Порівняно тому що вставати все одно треба о 6:00 під несамовите "Підйом". Це якщо ніч минула без повітряних бентег. Якщо сирена пролунала, курсанти швидко підриваються з місць і прямують у заздалегідь визначене місце. Це чисте поле поруч із корівником. Стелиш на землю каремат, закутуєшся у спальник і "відходиш". Нам щастить, що на вулиці літо. Ще й бездощове. Якщо ніч тривожна, підніматися дозволяють о 6:45. У неділю о 7:00. Сім днів нас ганяють на "лекції" у клуб. Вони відверто нудні. Капітан монотонно зачитує статут. Через кожні пів години, щоб убити час, оголошує перекур. Постійно повторює, що в нас легке життя, бо ще не склали присяги. Її складаємо за сім днів після прибуття. До того три тренувалися ходити стройовим кроком і зачитувати текст. Як виявилося, не дуже й потрібно. Бо головне було розписатися в тому, що ти відтепер "служиш українському народові". На присягу прибув комбат. &еnsр;За місяць ми не зробимо з вас справжніх солдатів, він відвертий. Я все розумію: у кожного з вас свій вік і життєвий шлях. Просто постарайтеся без зальотів, щоб ми спокійно розійшлися. Спокійно не виходить. Після присяги один курсант відпрошується на "Нову пошту". Переконує, що йому особисто треба відправити додому ноутбук. До розташування частини не повертається. Цим підставляє всіх. Більшості з нас відмовляють, коли просимо звільнення на вихідний. Навіть на День Незалежності тоді комбата підвищують із майора до підполковника. За півтора тижня після прибуття починається власне підготовка. Психологічна смуга. Ти маєш повзти крізь дріт, вилазити на стінку й кидати гранату. Особливо складно на фізо. Ганяють як сидорових кіз. Присідати, бігати, стрибати у швидкому темпі. Тільки-но намагаєшся зробити перепочинок, інструктор підходить і підганяє: "Давай, давай". Приїздять представники німецького телебачення. Мене готують до того, щоб дав їм інтерв'ю. Але журналісти обирають для спілкування рандомних курсантів. Потім знімають підготовку. Коли фільм виходить, бачу там себе у стійці, в якій мало нагадую справжнього солдата. Побратими регочуть. День на третій-­четвертий тіло звикає до навантажень. Але ти розумієш: попереду ще одне випробування стрільбища. Вони починаються за три тижні після прибуття. Кількість патронів обмежена. За 14 вправ маємо випустити 729 патронів. Поруч із тобою постійно перебуває інструктор. На полігоні проводиш практично весь день. Після того як відстрілявся весь взвод, можеш спокійно відпочивати. Лежиш на траві та спиш. Бо сон найцінніше для солдата. Треба ловити кожну можливість для нього, бо сильно втомлюєшся, після того як крокуєш 6 кілометрів у бронежилеті з наплічником та автоматом під нещадним сонцем. На фінальні стрільбища виїжджаємо за 60 кілометрів від частини. Вони тривають три дні, але запам'ятовуються тільки тим, що підпалили соняшникове поле. Влучили "трассером". Викликали пожежників, але гектарів п'ять згоріло. Під'їжджає комбат і ладнає справу з фермерами. Ті залюбки пристають на пропозицію самим постріляти "трассерами". Уже перед випуском у розташування частини прибуває бойова медикиня. Проводить із нами два заняття. Вона жорстка і, якщо ти, тягнучи товариша на собі, піднімаєш голову, без вагань б'є по ній. У день випуску, за 42 дні після прибуття, складаємо тести. &еnsр;Якщо завалю, виженуть з армії, жартує один із нас. 19 жовтня він загине в Донецькій області. А ще один за кілька тижнів до того. Насправді тести для галочки. Можеш обирати будь-яку відповідь. Майор збере папірці, і їхня подальша доля невідома. Нас випускають на початку ­вересня. Можна сказати, що потрапили на полегшений курс підготовки. Бо з 18 серпня він більш систематизований. Кожна бригада має свого інструктора. Вони ведуть не взвод, а конкретно тих людей, які потрап­лять у бригаду після закінчення на­вчання. Працюють із гранатометом ми його в очі не бачили. Кидають бойові гранати, в нас були дерев'яні. Так намагаються розв'язати проблему некваліфікованого поповнення. На нього скаржаться практично всі головні інструктори бойових не навчальних полігонів.

Військовослужбовця Сергія Гнезділова, який публічно пішов у СЗЧ 19 вересня 2024 року, випустять з під-варти &mdаsh; з нього знімуть кримінальну відповідальність

20 січня Україна вшановує пам'ять кіборгів захисників Донецького аеропорту. Першою сторінкою війни на Донбасі стала саме оборона ДАПу, відома тепер фразою "Люди вистояли не витримав бетон". Бої за Донецький аеропорт тривали з 26 травня 2014 року до 22 січня 2015-го, тобто упродовж 242 днів. Хоча, за спогадами учасників, це було на дві доби довше 244. Бойовики прозвали наших військових кіборгами, тому що не вірили у здатність людей стільки боротися у тих умовах. Наших воїнів вороги вибивали всіма силами постійними обстрілами, зокрема з важкої артилерії і танків. Труїли газом, намагалися обмежити доставку продовольства, не давали вивозити поранених і забирати загиблих. За даними "Книги пам'яті полеглих за Україну" під час цієї оборони загинули майже 100 українських військових, ще 440 були поранені, 24 потрапили в полон. За весь період боротьби залучили військовослужбовців 3-го полку спецпризначення, 25-ї окремої повітрянодесантної бригади, 72-ї окремої механізованої бригади, 93-ї ОМБр, 79-ї аеромобільної бригади, 95-ї аеромобільної бригади. Також - 1-ї танкової бригади, 74-го розвідувального батальйону, 90-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї десантно-штурмової бригади, 80-ї десантно-штурмової бригади, батальйону МВС "Дніпро-1". Долучилися добровольці українського корпусу "Правого сектора" та ОУН. Показовим було те, що в аеропорт командири не примушували нікого їхати, складався список охочих. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кіборги вистояли, не витримав бетон від обстрілів упала вежа ДАПу Початок 26 травня 2014-го Сепаратисти намагалися взяти під свій контроль територію ДАП ще з квітня 2014-го. У травні їм на допомогу прибули російські спецпризначенці.У ніч з 25 на 26 травня 2014-го співробітник місцевого СБУ та служби безпеки ДАП Олександр Головур завів у будівлю нового терміналу майже 80 бійців із загону "Іскра", підрозділу чеченців і "Оплоту". Так вони змогли зайти без єдиного пострілу. 26 травня о 7:10 зупинили роботу Донецького аеропорту та евакуювали весь персонал. Цього ж дня пролунав і перший постріл. Його зробив снайпер з 3-го полку Спеціального призначення ЗСУ. Він помітив на даху нового терміналу ДАП бойовика, який направив ПЗРК "Ігла" на літак Су-25, що летів на підмогу українським захисникам. Перший бій завершився втратами з боку ворогів. За деякими даними, загинули від 40 до 100. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кіборги мали відходити ще восени Бутусов Загострення після Мінських угод у вересні До вересня на території ДАП зберігався відносний спокій. Після Мінських угод 5 вересня 2014-го бойовики відновили спроби захопити аеропорт. Адже саме за цими угодами, ДАП мав стати точкою відведення українських військових, але бойовики не хотіли цього. Відтоді бої тривали аж до січня 2015 року. До сепаратистів весь час прибувало підкріплення російськими кадровими військовими, які використовують свою зброю. У жовтні стало відомо, що проти наших захисників була використана система "Тюльпан" (радянський самохідний міномет, який використовують для знищення фортифікаційних споруд. Gаzеtа.uа), якої немає на озброєнні ЗСУ, але є у росіян. У новому терміналі аеропорту українські військові перебували разом із бойовиками вони займали різні поверхи. Так, 2 листопада наші воїни повністю зачистили другий поверх та під постійними обстрілами підняли над аеропортом три українських прапори. Останні бої та вихід українських військових Від початку січня бойовики посилили обстріли та всіляко намагалися вибити українських військових з ДАП. 13 січня 2015 року впала Диспетчерська вежа аеропорту, яка в народі стала символом його оборони. По ЗСУ били з усіх боків танками та артилерією. У ніч 2021 січня бойовики вдруге підірвали новий термінал аеропорту. Багато кіборгів опинилися під руїнами, з яких 20 загинули і 16 потрапили в полон. 21 січня українські військові почали залишати зруйноване летовище. Спочатку евакуювали 22 поранених українських військових. А далі з першої до третьої години ранку з ДАПу кількома групами відступили інші. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Російська армія стала нас боятися кіборг про оборону ДАПу Українські кіборги За оборону Донецького аеропорту звання "Героя України" отримали семеро захисників, шестеро із них посмертно. Капітан, командир роти 93-ї бригади 33-річний Сергій "Рубіж" Колодій загинув 28 вересня 2014 року, коли відбивав танкову атаку противника, щоб вивести 20 наших бійців з терміналу. Доброволець ДУК 19-річний Святослав "Скельд" Горбенко загинув у ДАП 3 жовтня 2014 року від смертельного поранення осколком танкового снаряду, рятуючи травмованого побратима. Доброволець ДУК 18-річний Сергій "Сєвєр" Табала загинув 6 листопада 2014 року від артилерійського снаряду протитанкової гармати "Рапіра" під час штурму бойовиками диспетчерської вежі аеропорту. Молодший сержант медичної служби 80-ї окремої аеромобільної бригади 25-річний Ігор "Псих" Зінич перебував у ДАП з 17 грудня, надавав медичну допомогу пораненим. Загинув 20 січня 2015-го під завалами нового терміналу летовища. Старший лейтенант, командир вогневої підтримки 90-го батальйону 41-річний Іван "Краб" Зубков загинув під завалами нового терміналу 20 січня 2015-го. Кулеметник 90-го окремого десантно-штурмового батальйону 38-річний Ігор Брановицький під час оборони аеропорту витягнув на собі двох поранених з нового терміналу і повернувся назад, де потрапив у полон. За повідомленнями очевидців, після тортур і знущань над побратимами добровільно визнав себе кулеметником, якого розшукували бойовики. Після катувань 21 січня 2015 року був вбитий двома пострілами у голову російським терористом Арсеном Павловим, відомим як Моторола. Нагороду зміг отримати лише танкіст Євген Межевікін на псевдо "Адам". Донецький аеропорт став символом мужності та незламності. Про його оборону та захисників написали книжки, намалювали комікси, зняли фільм та досі влаштовують фотовиставки. Пам'ятаємо подвиг наших кіборгів, які гідно трималися 244 дні.

Перший ешелон із 1117 робітниками вирушив із Харкова до Кельна 18 січня 1942-го. В Німеччину з України почали вивозити "остарбайтерів". На той час у Німеччині нікому було працювати в сільському господарстві, промисловості, на військових заводах. Усі робітники були на фронті. Адольф Гітлер дав наказ залучити людей з окупованого Сходу - "остарбайтерів". Спочатку обіцяли гідну заробітну плату, гаряче харчування. Змучені голодом і розрухою українські чоловіки і жінки, які мали "робочу спеціальність" - металурги, слюсарі, будівельники записувалися у добровольці. На території Німеччини поїзди зупинялись навіть в невеликих селах. Там вже чекали німці. Українців оглядали, питали спеціалізацію і забирали на фабрики і заводи або у приватний сектор. Більшість остарбайтерів працювали на приватних підприємствах 12 годин на добу 6 днів на тиждень. Жили в спеціальних таборах під суворим наглядом спецслужб. Були зобов'язані носити нашивку темно-блакитного й білого кольорів з написом "ОSТ". Заробітна плата становила 30% платні німецького робітника. Більша частина йшла на оплату харчування і житла. За спробу втечі остарбайтерів карали смертю або ув'язненням у концтаборі. Третина працювала в сільському господарстві. У приватному секторі інколи потрапляли до німців, які непогано ставилися до своїх робітників. Остарбайтерам ввели систему штрафних санкцій за трудові й політичні провини від тілесних покарань до відправки до концентраційного таборів. За статеві контакти з німкою українця розстрілювали, а жінку відправляли в концтабір. Упродовж війни німці змінювали закони для остарбайтерів. Наприкінці 1942-го їм дозволили листуватися з рідними, наступного року - виходити за межі табору з дозволу керівництва, Наприкінці війни замість знаку "ОSТ" замінили значки із символікою для українців, росіян і білорусів, збільшили норми харчування. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Німецька армія програла битву Головний організатор використання примусової праці в нацистській Німеччині Фріц Заукель планував відправляти по 450 тис. робітників на рік для німецької промисловості "будь-якими безжальними засобами" із України, Білорусії, Прибалтики, Польщі та Росії. 40 тис. людей щомісяця відправляли лише з українських земель. Німецький міністр озброєнь Альберт Шпеєр скаржився, що робоча сила зменшується. Остарбайтери хворіли і помирали через погані умови проживання, недостатнє харчування, тяжку працю і відсутність медичного лікування. Найбільше смертей було від туберкульозу, серцево-судинної недостатності, сухот, виробничих травм і тифу. З весни 1942-го гітлерівці розпочали масові облави на місцеве населення із залученням поліції та солдатів вермахту. У всіх великих українських містах викрадали молодих людей з вулиць і відправляли для роботи в найгірших умовах на воєнні заводи. Ловили навіть дітей. Упродовж Другої світової війни на території нацистської Німеччини та на окупованих Рейхом землях працювало приблизно 13,5 млн чоловіків, жінок та дітей із 26 країн Європи. З України в Німеччину були вивезено за оцінками дослідників 1,72,4 млн. українців. Після війни багатьох остарбайтерів спочатку розмістили в таборах для переселенців у Західній Німеччині. Багато з них були ще дітьми чи підлітками, коли їх забирали і хотіли повернутися додому. Інші відмовились через ймовірні політичні переслідування. Були проведені масштабні насильні депортації цих людей з місць їх постійного проживання у віддалені райони СРСР. По поверненню додому до них ставилися як до зрадників, позбавляли права на громадянство, не давали роботу, забороняли навчатися. Німецькі війська 19 вересня 1941-го увійшли до Києва, залишеного червоноармійськими військами. До німецького полону в цій операції потрапили 665 тис. осіб. Битва за Київ була частиною наступального плану "Барбаросса", в радянській військовій історії отримала назву Київської оборонної операції. З німецької сторони в битві брала участь група армій "Південь".

Історія перша: наприкінці вересня 2024 Тhе Wаll Strееt Jоurnаl опублікувало велику статтю під назвою "Теlеgrаm став мисливськими угіддями для злочинців та копів".Стаття платна, тому перекажу коротко: у ній ідеться про те, як легко різним федеральним агентам вдається ідентифікувати злочинців, які використовують для комунікацій Теlеgrаm. Чомусь багато злочинців вірять, що це безпечний та анонімний месенджер. Але насправді відстежувати злочинців у Теlеgrаm набагато простіше, ніж у даркнеті. І тому багато американських слідчих та федеральних агентів вираховують їх просто пачками, полюють за ними легко, швидко та масово, як справді на якомусь сафарі.Сподіваюся, у спійманих завдяки Теlеgrаm злочинців буде багато років вільного часу на усвідомлення глибини своєї помилки. А ти й надалі користуйся собі Теlеgrаm, ти ж не злочинець, еге ж? Ну, поки лайки та поширення моїх дописів ще не є злочином в Україні. Поки що. Друга історія не потребуватиме перекладу для більшості українців, оскільки свою монаршу милість до Теlеgrаm вкотре публічно озвучило Криваве Ху*ло. Цитата мовою оригіналу: "…і VК, і rutubе, і Тєлєграм – всьо развіваєцца…"Сказано було 19 грудня 2024 року на "кривій лінії" у відповідь на питання про чергові кремлівські обмеження щодо роботи Gооglе та Yоutubе за порєбріком. Читайте також: Чи є Теlеgrаm на особистому телефоні ЗеленськогоПопереднього разу, у червні 2021 року цей же воєнний злочинець висловився про Теlеgrаm ще відвертіше: "По-моєму, і с Тєлєграм тоже договорілісь, работаєт же всьо" (гуглити "Путін телеграм договорілісь").Ще раз, мій любий патріотику: особисто ватажок кривавої орди, яка щодня нас убиває, руйнує та захоплює наші землі, публічно проголошує своїм гнилим ротом свою любов до продукту, — який ти, український патріот, сам, добровільно встановив у свій смартфон. І в Кремлі цьому аплодують. Не стоячи, але все одно з зАхватом.Тому що, юзаючи "телегу" в Україні, ти а) допомагаєш Теlеgrаm сплачувати податки на ереф та б) сприяєш спецслужбам країни-агресора у їх роботі проти України.Якщо тобі норм жити з усвідомленням цього – ну, я не знаю, а ти точно патріот? Тобто патріот саме України?Товариство, я регулярно пишу та говорю про ризики та небезпеки, які приховує Теlеgrаm. Що це повністю росіянський продукт, і що технічно це найменш захищений месенджер серед усіх. Дехто дослухається і зносить, дехто істерично заявляє маячню на кшталт "альтернативи Теlеgrаm не існує!!". Насправді альтернатив багато, і я про це також постійно розказую. Навіть окремі депутати у Раді усвідомлюють небезпеку масової інфільтрації цього рашн-продукту в смартфони українців.Але менше з тим – у нас прямо під час російсько-української війни існують "офіційні ТГ-канали" більшості ЦОВВ, і техпідтримка державного застосунка Дія здійснюється – пабам! - також через Теlеgrаm. "І также много другой ху*ні за вами замічав я" (Митець).Я просто не знаю, що має трапитися, щоб хоча б у держсекторі України відмовилися від російської "телеги" — буквально під час війни проти цієї ж Росії.Читайте також: Теlеgrаm. "Ми вас здамо у разі чого"Навіть якщо Дуров під відеозапис візьме валізу доларів особисто від директора ФСБ – все одно у нас знайдуться персонажі, які волатимуть "Нє трожь! Телеграм стоїть на сторожі свободи слова! Він зручний!" Тому (втомлено) прошу ще раз: люди, хто мене почув і хто зрозумів: видаліть, будь ласка, у себе Теlеgrаm. Почистьте свою карму.Світ великий та різнобарвний, повноцінне життя у ньому вирує і без цього виробу русского міра.*Публікується зі збереженням стилю автораДжерелоПро автора. Костянтин Корсун, експерт з кібербезпекиРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.