Search trend "25 січня свято"

На серпень припадає відразу три свята, які в народі називають Спасом. Йдеться про Медовий Спас, Яблучний Спас та Горіховий Спас. Кожен з цих днів має свою історію та традиції. Про те, коли і як відзначають ці свята, пише Gаzеtа.uа. Усі три Спаса присвячені Ісусу Христу. Адже слово "Спас" означає "Спаситель". У цей час уже наближається до закінчення літо, завершують збирати урожай. Тому в народі кажуть: "Прийшов Спас - тримай рукавички про запас". На свято прийнято нести до церкви на освячення кошики із зібраним урожаєм. Медовий Спас Перший із трьох Спасів називають Медовим. Відзначають його щороку 1 серпня. Церковна назва свята - Винесення Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього. За переказами, коли в Константинополі сталася страшна епідемія, то священики освятили водойми частинкою Хреста, на якому був розп'ятий Господь. Хвороба тоді пішла, а люди стали вважати воду цілющою. Так виникла ще одна традиція цього свята ‒ зануритися у водойму, щоб змити хвороби і гріхи. Народну назву свята пов'язують із пасічниками, які в цей час традиційно викачують мед. Тому один з основних звичаїв цього дня - освячувати у церкві мед. Тільки після цього його можна їсти. Медовий Спас ще називають Спасом на воді або ж Маковієм чи Маковим Спасом. Згадують цього дня сімох братів-мучеників Маккавеїв та їхню матір Соломію. Тому разом з медом у церкві освячують також макові голівки та букети польових квітів. Їх потім ставлять в помешканні як оберіг. Окрім того, 1 серпня, починається Успенський піст. Із цього дня заборонено їсти м'ясо та вживати алкоголь. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Рада змінила дати трьох державних свят Яблучний Спас Яблучним Спасом у народі називають православне свято Преображення Господнього. Відзначають його щорічно 6 серпня. Це - одне з 12 головних церковних свят. Згідно з Євангелієм, під час молитви на горі Фавор Ісус перетворився перед учнями, щоб показати їм небесну духовну славу, яка послідує за тимчасовими стражданнями. За традицією, на Яблучний Спас у храмах освячують яблука та інші плоди, а також цілющі трави. Таким чином праця людей, вкладена у врожай, наповнюється Божою благодаттю. Цього дня також готують різні страви з яблук: печуть пироги, варять варення. За повір'ям, до цього свята не можна їсти яблук. Близьким і нужденним роздають частування. Горіховий Спас Щорічно 16 серпня християни відзначають свято Перенесення нерукотворного образу Господа Бога Ісуса Христа. У народі цей день називають Горіховим, Нерукотворним, Хлібним або ж Полотняним Спасом. За переказами, якось прокинувшись, Ісус вмився і витер обличчя рушником. Після цього, на ньому з'явився лик, з якого потім писали перші ікони Спаса Нерукотворного. Саме Нерукотворний Образ Христа є символом цього дня. Назву Горіховий Спас пов'язують із настанням традиційного часу збирання горіхів. Їх також несуть освячувати до церкви. Хлібним Спасом свято називають через те, що у цей час закінчують жнива й печуть хліб з нового врожаю. Православна церква України офіційно перейшла на новоюліанський календар з 1 вересня 2023 року. Із 1 вересня 2023 року більшість християн України відзначають релігійні свята за новим календарем. Зокрема, Різдво 25 грудня, а не 7 січня, день Святого Миколая 6 грудня, а не 19 грудня, Водохреще 6 січня, а не 18 січня. Водночас не зміниласядата святкування Великодня та деяких інших свят.

25 (12) лютого 1918 року Центральна Рада затвердила закон "Про заведення в Україні числення часу по новому стилю і перевод годинників на середньоєвропейський час". За законом відтоді 15 лютого ставало 1 березня, а годинник переводився на 1 год. і 8 хв. назад. З переходом від аграрного до індустріального суспільства нагальною ставала потреба уніфікації календаря та часу. Росія і, відповідно, підросійська частина України, у модернізаційних процесах відігравали роль наздоганяючих країн і не були лідерами, за яким можна здійснювати уніфікацію. До того ж вже давно встановили значні неточності юліанського календаря. Та в Росії переходити на григоріанський не хотіли через те, що він 1582 року був впроваджений буллою папи Римським Григорієм ХІІІ, тобто керівником конкурента РПЦ в християнському світі. Після повалення самодержавства пріорітетність Російської православної церкви помітно впала. 2 квітня 1917 року тимчасовий уряд ухвалив постанову "Про відміну віросповідних та національних обмежень", а 27 липня - "Про свободу совісті". Це свідчило про відокремлення церкви від держави. У постреволюційній пресі неодноразово йшлося про потребу переходу на новий календар. А центральні російські урядові і радянські газети з самого спочатку свого виходу датувалися 2 стилями. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Новий рік за старим стилем: історія свята, прикмети та заборони Саме за григоріанським календарем 1917 року відзначили 1 травня як святковий день. У "радянському" обґрунтуванні цього рішення зазначалося: "До цього часу російські робітники святкували своє пролетарське свято 1 травня за старим стилем. Лише в Західному краї та Польщі робітники виходили на вулицю в один і той же день із зарубіжними братами, тобто 18 квітня. Царська влада та православне духовенство старанно охороняли старий стиль, вбачаючи у ньому символ відірваності Росії від Європи та європейської думки". Питання про перехід на григоріанський календар для українських урядовців активізувалося з початком мирних переговорів з країнами Четверного союзу у Бресті та укладенням 9 лютого Брестського мирного договору. Але в цьому їх випередила радянська Росія, яка за день до підписання цього договору оприлюднила декрет раднаркому про перехід на західноєвропейський календар. Згідно з яким, після 31 січня старого стилю наступало 14 лютого нового. 23 лютого 1918 року на засіданні Ради міністрів УНР міністр шляхів Євген Сокович порушив питання "про стиль і годину" та запропонував "установити на Україні київський час". Рада міністрів погодилася з такою пропозицією та доручила Міністерству шляхів розробити відповідний законопроєкт і подати його на розгляд до Малої Ради. Визначили мотивування нового закону, яке запропонував міністр пошти і телеграфу Григорій Сидоренко: "Українська держава з заключенням миру приєдналась до європейської культури, прагне до неї - у Європі заведено новий стиль". ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Без пірнання в ополонки - як відзначали Водохреще 1917 року Перехід на новий стиль календаря та середньоєвропейський час відбувався непросто. Повідомлення про переведення годинників зʼявились у пресі 3, 4, а то й 5 березня. Це вносило свій момент дезорганізації, окремі підприємства зазнали збитків. Деякі редакції газет повідомляли своїх читачів, що видання на лютий за передплатою доставлятимуться аж до кінця березня. Дирекція київського водоканалу повідомляла своїх абонентів, що термін плати за лютий закінчується 13 березня - 28 лютого, а надалі треба платити уже за березень. Частина навчальних закладів залишилась вірною "керенському" часові. Через це вчителі-сумісники не встигали з однієї школи до іншої на свої уроки. 1918 рік виявився не тільки без Різдва, але й із найкоротшим лютим - усього 15 днів, бо 16 лютого, згідно із законом Центральної Ради, вважалось вже 1 березня. Реформу календаря не визнала Російська православна церква, яка на той момент залишалась єдиною православною конфесією в Україні. Церква продовжувала жити за старим стилем. Одне з найбільших церковних свят - Великдень, що 1918 року за прийнятим в РПЦ календарем припадав на 22 квітня, за світським стилем відзначався 5 травня. Уже після гетьманського перевороту. А церковне Різдво 25 грудня 1918 року припало на 7 січня 1919 року. " " Комітет Верховної Ради з питань економічного розвитку рекомендує парламенту прийняти за основу законопроєкт, який скасує перехід на літній час. У Євросоюзі вже не 1-й рік точаться дискусії про скасування щорічного переходу на зимовий і літній час, і Європарламент вже підтримав це рішення.

Втрата матері вважається безумовним болем, втрата когось із подружжя часто нівелюється З Дмитром познайомилися влітку 2011 року в парку. Наступного дня ми знову зустрілися, якось швидко зав'язалися стосунки. Перші обійми і я відчула: це моя людина. На першому побаченні ми проходили повз велику калюжу, і раптом летить машина на повній швидкості. Збагнула, що зараз мене обляпає з ніг до голови. Але Діма миттєво став на моє місце. Він був весь у болоті, а я залишилася суха. Це сильно вразило нібито юний хлопець, але поводиться, як справжній чоловік. З ним завжди було відчуття захищеності. Дмитро вивчився на економіста, але працював у різних галузях комірником, експедитором, оператором на пошті. Коли народився старший син, працював на будівництві. У мене були проблеми під час вагітності, тому направили у Вінницьку лікарню. Там зробили екстрений кесарів розтин, рятували обох. Подзвонила Дмитру і сказала, що народила сина. Чоловік подумав, що я жартую, бо це було 1 квітня. У січні 2017 року Дмитро сказав, що підписує контракт зі Збройними силами України. Запитала: "Чому так вирішив?" Відповів коротко: "По-іншому не можу". 30 січня став бійцем 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Згодом Дмитра направили в Донецьку область, десь у район Маріуполя. Коли чоловік приїжджав додому, помітила, що змінився, змужнів. Потім були знову ротації в Донецьку область, на Луганщину. Молодший син народився 15 лютого 2021 року. Чоловік на виписку з пологового не потрапив, бо відпуску дали за місяць. Бригада повернулася на ротацію. А в серпні ми вирішили похрестити малюка і зробити красиве свято у ресторані, з музикою, фотозоною, відеооператором. Чоловік пишався, що ми вже маємо змогу зібрати всю родину та друзів. Перші обійми і я відчула: це моя людина У листопаді 2021-го Дмитро сказав, що вони вирушають раніше на полігон на злагодження. У лютому 2022-го чоловік узяв відпустку планували відсвяткувати перший день народження молодшого сина. Хотіли запросити лише найближчих, адже дитині зробили операцію і їй не можна було сидіти чи вставати на ніжки. Але 13 лютого Дмитрові зателефонували й повідомили: терміново прибути на полігон. Вони стояли поблизу Олешківських пісків. Чоловік лише встиг подарувати мені квіти до Дня закоханих і сфотографуватися з дітьми. А 24 лютого, о п'ятій ранку, подзвонив і сказав: "Почалося. Ми прийняли бій. Збирай дітей". З дитиною після операції ми далеко не доїхали б, тому вирішили перебратися до бабусі в село. У неї є пічка, криниця й погріб. А в нас будинок на електриці, тим паче живемо в дев'ятиповерхівці біля центральної траси. Першого дня великої війни біля Антонівського мосту точилися колосальні бої. О восьмій вечора танковій групі під керівни­цтвом старшого лейтенанта Євгена Пальченка вдалося вибити десантників РФ й повернути міст під контроль ЗСУ. Тримали його 12 годин. Завдяки цьому в ніч з 24 на 25 лютого 59-та бригада вийшла, але 11 воїнів, зокрема Дмитро, не встигли це зробити і залишилися в оточенні на лівому березі.З оточення виходили майже тиждень. Маленькими проміжками дісталися до Дніпра. Надворі лютий, холодно, а вогонь не можна палити. Їсти нема чого, воду пили з річки. Десь метрів 700 пройшли заплави вбрід, далі човнами. Дмитро думав, що не вибереться звідти, телефонував мені та прощався. Сказала йому: "Я не буду вдовою у 32 роки". На жаль, стала у 33.Дивом хлопці вибралися з оточення. Допомогла темрява. На іншому березі їх зустріли, помили, нагодували й переправили на Миколаїв. Там знайшли кістяк бригади, й почалася оборона Миколаєва. Уперше після початку великої війни Дмитро приїхав додому влітку. Це була особлива відпустка. Рахувала, що в житті молодшого сина, якщо зібрати всі відпустки по краплинах, Дмитро був місяців чотири. Старшому сину тата також не вистачало. Максим радів, коли той приїжджав додому. Звичайно, ми говорили по телефону і відеозв'язку, але це не замінить живого спілкування. Чоловік пишався, що ми вже маємо змогу зібрати всю родину і друзів Якраз на мій день народження було звільнення Херсона. Дмитро згадував, що люди півдня неймовірні. Допомагали абсолютно всім, незважаючи на те, що ризикують життям. Самі не маючи практично нічого, ділилися останнім, тому що це для наших воїнів. Коли хлопці стояли в селі на Херсонщині, тримаючи оборону, в людей були розбиті хати. Готували на саморобних пічках, що їх складали з цегли. Щодо харчування в 59-й бригаді, то чоловік ніколи не скаржився. Я навіть жартувала, що в армії його, мабуть, годують краще, ніж удома. Але місцеві все одно намагалися допомогти: то вареники наліпили, то пиріжки спекли, то качку приготували.Після Херсонщини чоловіка з побратимами перевели в Донецьку область. Дмитро став командиром зенітно-ракетного взводу. У травні 2023 року отримав звання лейтенанта і приїхав у відпустку. Зазвичай під час відпусток ми проводили час із дітьми, але того разу він побачив майже всіх рідних і друзів. Старався з усіма зустрітися. Не знаю, чи є в людини відчуття власної смерті, але цього разу чоловік був задумливий, сам не свій. 6 червня ми провели Дмитра, а 7 червня він уже був на базі, наступного дня на позиції.8 червня прокинулася о шостій ранку, й перша думка: "Подзвонити Дімі". Проте побоялася його розбудити. Зателефонувала близько дев'ятої, але почула незнайомий голос. Це був лікар. Він сказав: "Ваш чоловік важко поранений у голову". Вранці наступного дня була вже в лікарні імені Мечникова в Дніпрі. У реанімацію пускали лише двічі на день. У Дмитра було поранення в нижню частину спини, перемотана рука, зчесане обличчя. Але все це були дрібниці порівняно з тим, що уламок зайшов у голову. Ми почали підіймати всіх знайомих лікарів. Шукали можливості поїхати в Німеччину. Я була ладна на все, аби чоловік вижив. Однак Дмитро був на апараті штучної вентиляції легень. Лікар сказав, що скаче тиск і його не зможуть транспортувати. Проте ми вірили в диво, адже Діма займався спортом, був кремезний. На жаль, лікар шансів не давав, бо уламок прошив голову й перебив усі судини, які живили мозок. Здається, спочатку чоловік мене ще чув. Коли я вперше зайшла в палату й почала говорити, заворушив рукою і ногою, ніби хотів поскидати з себе все, адже страшенно не любив лікарні. Говорила до нього, вмикала відеозаписи на телефоні, щоб Дмитро чув голоси наших дітей. Але він почав впадати в дедалі глибшу кому. Життєві показники падали. Знайомий лікар подивився на фото лікарняних документів і лише сказав: "Мені шкода". Весь цей період, коли була в Дніпрі, бездумно блукала містом і чекала, коли пустять у реанімацію. 11 червня біля Дмитра був інтерн. Він намагався мене заспокоїти, на відміну від лікаря казав, що, можливо, чоловік видряпається, він міцний. Однак 12 червня, о шостій ранку, мені подзвонили та сказали: "Нам дуже шкода. Діма о 5:30 помер". Так само о шостій ранку, як і 8 червня, коли я прокинулася з думкою, що треба подзвонити чоловіку. Підписала снаряд на честь Діми, і хлопці влучили в хату, де жили виродки Стояла біля госпіталю, одна в чужому місті та плакала. Підійшла дівчина, з якою познайомилися в лікарні, й обійняла мене. Чоловік цієї дівчини також отримав важке поранення. Потім я дізналася, що помер за два дні після Дмитра. Старшому синові попросила не казати про смерть тата, хотіла зробити це сама. Ми разом сиділи і плакали. З чоловіком прощалися з квартири, де ми жили. Провести Дмитра в останню путь зібралося багато людей, зокрема побратими приїхали окремим автобусом і автомобілями. До поганого побратима чи командира не приїхало би стільки людей. Далі почалася боротьба за виживання. Кажуть, час лікує. Це неправда. Лише усвідомлюєш: ти не маєш права підвести чоловіка, бо у вас діти. Мусиш зранку встати, приготувати сніданок, треба вирішувати питання освіти, дбати про їхнє здоров'я, навіть просто погратися. Словом, дітям потрібна мама.Не пам'ятаю, скільки часу я щодня ходила на кладовище. Брала каву чоловікові й собі. Так починався мій день. До 40 днів Дмитро мені снився, навіть чула, що він мене гукав. Я досі пишу чоловікові в месенджер. Якось наснився і запитав: "Чому ти мені фото малих не скидаєш?" Тепер у мене відчуття, що Дмитро просто на завданні. Так легше сприймати втрату. Розумію, що його нема, адже була в реанімації, на опізнанні в моргу, тримала за руку у труні. Але хочеться вірити, що хай не тут, але в іншому світі я з ним зустрінуся. Колись іще в період АТО домовилися дивитися на найяскравішу зірку. І тепер, коли дивлюся на зірку, уявляю, що ми з Дмитром спілкуємося. Коли близька людина помирає, ти теж із нею помираєш. Тільки її поховали, а тебе чогось забули. Бездумно гортаючи сторінки соцмереж, натрапила на групу "Ми разом". Її створили дружини полеглих захисників. Спочатку вона налічувала декілька сотень, а тепер майже п'ять тисяч. У цій групі ми ділимося почуттями, емоціями, досвідом. Завдяки їй дізналася багато корисного щодо оформлення документів. Але це знають далеко не всі рідні загиблих. Вважаю, що до сімей полеглих воїнів має бути закріплений супровід на рівні держави, навіть щоб допомогти оформити ті самі документи на виплати. Адже найменше, чого хочеться в період втрати, це збирати довідки. Так, 59-та бригада багато зробила для нас у цьому плані, і я за це вдячна, але інші жінки стикаються з великою юридичною колізією. Такі групи, як "Ми разом" та "Маємо жити", створюють багато можливостей для дружин полеглих захисників. Наприклад, у Києві був проєкт "Сто картин дружин справжніх Героїв". У пам'ять про кохання кожен малював свою картину. Я намалювала Карпати, куди ми з Дмитром мріяли поїхати, але постійно відкладали на потім. Тепер виходить, що мій чоловік жодного разу не бував у горах, ми не їздили разом на море й цього більше ніколи не буде. Треба вчасно жити. А в Карпати я повезла своїх синів. У дітей іншого дитинства не буде. Мушу їх кудись возити, щось показувати, наповнювати їхні життя цікавими спогадами. Маю особисті поради, що не можна запитувати в родичів загиблих. Найтупіше запитання: "Як ти?" На нього немає відповіді. Ми живемо не через те, що хочемо жити. Ми живемо через не можу. Надзвичайно тригерить запитання про гроші й виплати. Навіть незнайомі люди можуть дозволити собі це запитати. Взагалі не хотіла думати про гроші. Коли отримала першу виплату, плакала та кричала, бо це ніби гроші за людину. Називаю їх кривавими. Якби мені сказали, що можна повернути чоловіка і гроші можуть допомогти, я віддала б усе, що маю. Але вибору немає. Тому доводиться жити в новій реальності. Якось мені сказали: "Тебе чекає багато важких днів і ще більше ночей". Це справді так. Коли лягаю спати, починаю все згадувати, прокручувати в голові, що можна було б змінити. Але усвідомлюю, що все одно нічого не повернеш. Є реальність, і вона така: моїм дітям потрібен був живий батько, а не гроші, їх можна заробити. Щодо себе, то втратила не просто чоловіка, я втратила найближчого друга. З Дмит­ром ми спілкувалися про все. Це була абсолютна підтримка в усьому. Якби я сказала йому, що хочу стати мандрівною балериною, він відповів би: "Будь ласка". Після загибелі чоловіка я заніміла. Усі мрії були побудовані з Дмитром. Машину ми хотіли з ним, про власну квартиру мріяли разом, навіть уявляли, як буде пахнути кава на кухні. Уявляла, як житимемо у старості. Жартувала: "Коли нам буде по сто років і ми будемо кудись іти, то я підпихатиму тебе палицею у спину й казатиму: "Давай швидше". Тепер життя треба будувати заново. Тому не питайте в родин загиблих про виплати, їх це ображає. Це знецінює їхнє почуття болю і обмінює на папірці.Не називайте нас удовами, ми дружини полеглих захисників. Якщо втрата матері вважається безумовним болем, то втрата когось із подружжя часто нівелюється. Мало не кожен другий може сказати дружині загиблого: "Ти ще вийдеш заміж", "Ти собі знайдеш іншого". Складається враження, що нашому суспільству було б легше, щоб у нас було, як у давніх скіфів: помирав воїн, із ним разом заживо ховали дружину і на цьому все. Немає проблем, не треба дивитися на цю жінку, яка є живим нагадуванням про померлого чоловіка. Та насправді ніхто не має права засуджувати дружину, бо ніхто не може стати на її місце. Якщо жінка знаходить сили жити далі, виходить заміж, то можна лише щиро порадіти за неї. Ми з чоловіком були проти мирних переговорів із Росією не в тому плані, що ми не хочемо завершення війни, а тому, що розуміємо, який у нас ворог. Жоден мирний договір із РФ не був дотриманий. Вони все одно прийдуть і вдарять сильніше. Не для того нині гинуть батьки, щоб їхні діти знову йшли на війну.Якби в мене не було дітей, то стовідсотково впевнена, що пішла б також на фронт. Я прагну помсти. Проте не маю морального права залишити дітей без матері й нині можу лише постійно донатити на ЗСУ. Я підписала снаряд на честь Діми, і хлопці влучили в хату, де жили виродки. Знаю, що троє точно двохсоті і багато поранених. Якби та лють, що в мене всередині, могла конвертуватися, то росіяни і всі, хто розпочав цю війну, зникли б із нашої планети. Хочу, щоб мої діти знали: вони сини Героя Пишаюся своїм чоловіком, і збереження пам'яті про нього є одним із нових сенсів мого життя. Відправила його речі в Київський музей війни, у Вінницький краєзнавчий музей, подала дані на платформу "Меморіал", на рідній школі Дмитра відкрили меморіальну дошку. Намагаюся де тільки можна розповідати про нього, щоб знали: така людина жила, а нині ми живемо завдяки його подвигу й подвигам тисяч захисників і захисниць. Хочу, щоб мої діти знали: вони сини Героя. Бачила, що в кожному українському місті чи селі встановлено банери загиблим чи облаштовано місця вшанування пам'яті. Разом із родинами інших полеглих воїнів зайнялися питанням створення Алеї Слави в центрі нашого міста. Але зіштовхнулися з нерозумінням з боку влади: "Не на часі", "Немає фінансування", "Не те місце обираєте". Не хочу описувати, скільки витратили часу та зусиль. Було бажання все це кинути, але не мала права. Тепер у центрі міста встановлено банери як нагадування для всіх: така ціна відносно мирного життя в нашому регіоні й така ціна щодня для всіх нас.

Кампанія, яка проходила з 9 грудня 2024 року по 15 січня 2025 року, стала третім спільним проєктом мережі мультимаркетів "Аврора" та ГО "Землячки".Центральною ідеєю кампанії стала мелодія "Щедрика", що поєднала дитинство героїні проморолика, бойової медикині Інни Короленко з позивним "Корольок", та її життя на фронті. Завдяки активній участі покупців і партнерів кампанії вдалося забезпечити зимовою формою 1140 жінок-військовослужбовиць. "Поки жіноча форма перебуває на етапі затвердження в Міністерстві оборони України, зима триває — вже одинадцята зима війни. Всього в Силах оборони України служать 70 тисяч жінок, з яких 10 тисяч перебувають безпосередньо в зоні бойових дій та потребують якісної форми для виконання своїх завдань. Ми щиро вдячні мережі мультимаркетів "Аврора" за стабільне партнерство та незмінну підтримку жінок на передовій", — зазначає співзасновниця ГО "Землячки" Ксенія Драганюк."Кампанія "Даруй тепло, даруючи свято" — це не просто допомога зі збором коштів, а спосіб визнати важливу роль жінок на фронті. І для нас, як для соціально відповідального бізнесу, важливо, щоб вони мали доступ до якісного спорядження. Тому ми вдячні всім, хто долучився до цієї ініціативи", — коментує Роман Сівковський, СМО мережі "Аврора".Зручність і функціональність зимової форми, яку отримують захисниці, має вирішальне значення для виконання їхніх завдань у складних умовах."Ця форма не тільки зручна, але й дає змогу залишатися мобільною, що є критично важливим під час евакуації поранених. Надання допомоги відбувається в різних умовах, під які доводиться підлаштовуватися. Особисто для мене важливо, щоб ніщо не сковувало рухів, адже інколи доводиться приймати нестандартні положення, щоб дістатися до пораненого", — ділиться захисниця з позивним Сова, яка працює в одному зі спецпідрозділів ГУР та займається медичною евакуацією поранених.Цьогорічна кампанія вкотре підтвердила, що єдність та взаємна підтримка — це те, що допомагає нам долати будь-які труднощі. "Аврора" та ГО "Землячки" продовжують працювати разом, аби підтримувати наших захисниць на фронті, адже кожна дія має значення, а кожна допомога наближає перемогу.Переглянути відео кампанії можна за посиланнямПідтримуйте захисниць — підтримуйте Україну!Про ГО "Землячки"ГО "Землячки" забезпечує жінок-військовослужбовиць в Силах оборони України якісним базовим спорядженням і виконує сотні індивідуальних запитів для жінок на передових позиціях з березня 2022 року. Організація також надає психологічну підтримку та реабілітацію для захисниць і ветеранок, а ще популяризує культуру "жінка-військова" в Україні та світі, розповідаючи про жінок на фронті.Станом на грудень 2024 року ГО "Землячки" закрили понад 25 000 індивідуальних запитів на загальну суму понад 225 млн грн.Про мережу мультимаркетів "Аврора"Мережа мультимаркетів "Аврора" – українська компанія з прямими іноземними інвестиціями від фонду Ноrіzоn Саріtаl. Мережа динамічно розвивається та розширюється як в Україні, так і за кордоном, налічуючи на сьогодні понад 1 600 магазинів на території України та понад 30 магазинів у Румунії.

29 січня у Свято-Михайлівському кафедральному соборі Житомира попрощалися з 47-річним військовослужбовцем Сергієм Гаврилюком, який помер 25 січня 2025 року

The Mission of «Sprava Hromad»is the support of our army. The key to victory at the front is the support of the army in the rear! Now again, as in 2014, the army needs our unity in matters of aid!Starting with basic things like clothing, and ending with high-precision equipment, such as optical-radio-electronic surveillance complexes, our community buys and supplies the troops with everything they need, which forms a new, more advanced army! In this process, we, Public Affairs, take over all the routine processes from "understanding what the military needs to beat the enemy" and ending with handing him the keys to the dream equipment! However, we can overcome this path only under one condition: only together with you!

25 січня віряни вшановують пам'ять святого Григорія Богослова, архієпископа Константинопольського. За життя він викривав єретиків і поширював ідеї християнства. Повний текст новини

Сьогодні, 25 січня, День суперечливого одягу. Віряни вшановують пам'ять святого Григорія Богослова. До Нового року залишилося 340 днів.

Розповідаємо, яке церковне свято відзначають православні 25 січня за новим і старим стилем, що не можна робити, у кого іменини.

Що сьогодні за церковне свято святкують в Україні за новим календарем і кому моляться віряни — читайте в матеріалі ТСН.uа.

За старим церковним календарем сьогодні, 25 січня, відзначається День ангела Тетяни. За новим стилем, це свято вже пройшло 12 січня. Повний текст новини

Дізнайтеся про головні заборони та традиції цього свята

Сьогодні не варто хвалитися про добрі справи, які робите

25 січня у світі святкують День спостереження за погодою

День суперечливого одягу. День навпаки та Григорія Богослова: що відзначає світ 25 січня 25 січня світ відзначає День суперечливого одягу, День навпаки та День пам'яті Григорія Богослова. Кожне свято має свої особливі традиції та правила святкування.

Дізнайтеся, чому цього дня не можна викидати сміття і лаяти дітей

Православна церква України офіційно прийняла новий календар 1 вересня 2023 року, визначивши 25 грудня датою святкування Різдва Христового. Попри цю зміну, дехто продовжує відзначати свято в звичну дату – 7 січня, тобто сьогодні. Повний текст новини

7 січня за новим церковним календарем Собор Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана. Народився він у сім'ї праведної Єлизавети, яка походила з царської родини і була родичкою Діви Марії та священнослужителя Захарія з Хеврону (неподалік Єрусалиму). Народився Іоан на півроку раніше за Ісуса Христа та дивом уникнув страшної смерті під час вбивства Вифлеємських немовлят. Майже все своє життя прожив у пустелі, а коли йому було 30 років, то Господь призвав його для проповіді ізраїльському народу. Коли Іоан виконав своє призначення, то прийшов до річки Йордан, щоб там підготувати ізраїльтян до приходу Месії. В своїй проповіді він розповідав про відпущення гріхів. А тоді з'явився сам Ісус Христос і прийняв від Іоана хрещення. За це його і прозвали Хрестителем. Помер Іоан в муках, відкривши світові страшну правду про царя Ірода, який відтяв йому голову. Що не можна робити Не можна було вмиватися. Вважалося, що можна змити захист після купання в ополонці на Водохреще та стати жертвою обману. У Собор Івана Предтечі не можна важко працювати фізично, прати, прибирати, займатися рукоділлям. Але в цей день не можна ледарювати, оскільки можна провести весь рік у злиднях. Вважалося, що на свято не можна ні з ким говорити, доки не вип'єш святої води натщесерце. В цей день не можна сумувати та думати про погане. В народі вірили, що так можна проплакати цілий рік. На свято заборонялося вбивати мишей. Вважалося, що вони пророкують швидке поповнення у сім'ї. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чи можна двічі колядувати та святкувати Різдво Не дозволяється лаятися, лихословити, сваритися. Не варто приймати подарунків від чужих чи навіть рідних людей. Заборонено займатися важкими домашніми справами. Прикмети заметіль означає, що на Масницю будуть вітри і сильний сніг; повний місяць до повенів навесні; морози стоять - незабаром прийде відлига; туман - добре вродять зернові холодна та ясна погода - літо буде посушливим; сніжно і похмуро - чекайте на великий урожай. За старим (юліанським) календарем у цей день віруючі відзначали Різдво Христове. Відтепер це велике свято перенесли на 25 грудня. На українців у січні чекає багато релігійних свят за новим церковним календарем ПЦУ. Рік почався з вшановування Василя Великого. Шостого січня святкуємо Богоявлення Господнє (Водохреще). А наприкінці місяця - Трьох святих. Збережіть церковний календар на січень 2025 року на кожний день.

Скандальний голова "Платформи за життя та мир", який останнім часом став активним користувачем соцмережі ТіkТоk, записав нове відео. Юрій Бойко привітав громадян із Різдвом, вочевидь "забувши", що в Україні вже другий поспіль це свято відзначають не 7 січня, а 25 грудня. Повний текст новини

6 січня віряни відзначають Хрещення Господнє, або Богоявлення. Це одне з 12 головних свят у церкві - двонадесяте. За своїм значенням воно прирівнюється до Великодня. Водохреща стало окремим святом з кінця ІV століття. Воно пов'язане з важливою віхою в земному житті Ісуса Христа - цього дня Спаситель прийняв хрещення від пророка Іоанна Предтечі в річці Йордан. Під час занурення у воду на Христа зійшов Святий Дух у вигляді голуба, а голос із небес у цей момент проголосив, що Ісус - Син Господній і несе світові Його волю. Вважається, що це було явлення Святої Трійці: Бога - Отця, Бога - Сина і Бога - Святого Духа. Саме тому Хрещення Господнє називають також Богоявленням. Після того, як хрестили Христа, річка Йордан пішла назад і змінила свою течію. До речі, це знамення повторюється щороку. Головним символом свята Водохреща є вод. Вважається, що вся вода в ніч на Водохреща стає цілющою і чудодійною і залишається такою протягом доби. Воду на Богоявлення освячують двічі: ввечері напередодні свята Водохреща і в саме свято. Вода, освячена в Надвечір'я і на Водохреща, має однакову благодать. За старим стилем - Різдвяний святвечір, який українці відзначали за новим церковним календарем 24 грудня. Прикмети мороз цього дня - до багатого врожаю зернових; туман і сніг пластівцями - також чекай гарного врожаю; опівдні по небу пливуть сині хмари - буде багато пшениці. У народному календарі це свято називають просто - Хрещення. Люди, які охрестилися цього дня, перебувають під особливим Божим захистом, а ті, хто посватається, житимуть у шлюбі довго і щасливо. Сни в ніч на Водохреща вважаються віщими. Що не можна робити сваритися, лаятися, богохульствувати; пліткувати, заздрити, бажати поганого; давати і брати гроші в борг; займатися важкою фізичною роботою, домашніми справами; ворожити; ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чи можна двічі колядувати та святкувати Різдво відмовляти в милостині нужденним. Цього дня не можна ставити на підлогу посуд зі святою водою, а також розбавляти святу воду. За народними повір'ями напередодні свята і в день Богоявлення не можна нічого виносити і давати з дому. Наші пращури вважали, що можна винести удачу і здоров'я сім'ї. Що можна робити Вранці на Водохреща належить за можливості побувати в храмі на святковій службі та помолитися. У молитвах до Ісуса Христа просять про здоров'я, мир, допомогу дітям, урожай. Водохресний ранок заведено починати з ковтка освяченої води. Святою водою радять запастися у свято на весь рік, до наступного свята. Пити її слід натщесерце і з молитвою - вірять, що вона лікує серйозні хвороби, очищає душу й тіло. Купання на Водохреща - невід'ємна частина святкування. Вважається, що обмивання в крижаній ополонці очищає від гріхів. Але це, швидше, народна, ніж церковна традиція, тому занурюватися в ополонку чи ні - особисте рішення кожного. У січні на українців чекає чимало великих релігійних свят. Але важливо знати, що за новим церковним календарем декілька з них змінили свої дати. Відтепер свято Василя, яке вшановували 14 січня, тепер святкуємо 1 січня. Водохреще будуть відзначати 6 січня замість 19 січня. А Різдво Христове, яке святкували 7 січня, перенесли на 25 грудня. Також у січні будемо святкувати Григорія Богослова, Івана Золотоустого, святої мучениці Тетяни. Gаzеtа.uа розповість про свята за новим календарем.

5 січня за новим церковним календарем віряни відзначають Водохресний святвечір. Це день суворого посту. Заборонено їсти до появи першої зірки на небі. Лише з настанням темряви треба накривати на стіл пісну їжу. Головною стравою цього свята є голодна кутя. У Водохресний святвечір помоліться Богу про здоров'я, благополуччя та швидку перемогу України. Якщо поряд з вами немає ваших друзів, близьких, привітайте їх зворушливими листівками з привітаннями з Водохресним святвечором. Gаzеtа.uа зібрала найкращі. Зберігайте та пересилайте дорогим вашому серцю людей. Нехай святий Водохресний святвечір подарує благословення, чудо, мир та благополуччя всім, хто потребує. Бажаю домашнього затишку, серцевого спокою та чистих помислів! Напередодні Водохреща надсилаю вам теплі привітання! Нехай дім наповниться радістю та любов'ю! Нехай у свято зберуться всі найближчі та улюблені люди! Бажаю вам очиститися від усіх негативних почуттів та думок та зустріти свято з чистою душею та вірою в серці! ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що потрібно робити у Водохресний вечір - поради У Водохресний святвечір бажаю вам змити разом із освяченою водою гріхи та погані думки. Нехай здоров'я буде таким же стійким, як водохресні морози. Благополуччя у домі та мирного небозводу. У січні на українців чекає чимало великих релігійних свят. Але важливо знати, що за новим церковним календарем декілька з них змінили свої дати. Відтепер свято Василя, яке вшановували 14 січня, тепер святкуємо 1 січня. Водохреще будуть відзначати 6 січня замість 19 січня. А Різдво Христове, яке святкували 7 січня, перенесли на 25 грудня. Також у січні будемо святкувати Григорія Богослова, Івана Золотоустого, святої мучениці Тетяни. Gаzеtа.uа розповість про свята за новим календарем.