Search trend "30 квітня свято"

Щороку 30 квітня Україна відзначає важливе свято — День прикордонника. Це день, коли ми вшановуємо мужність, відвагу та професіоналізм людей, які стоять на захисті наших кордонів.

Сьогоднішня дата відома кількома народними прикметами та урочистостями.

Сьогодні заборонено проводити або відвідувати розважальні заходи

30 квітня в народі відзначають Яків день

Яке церковне свято відзначають віряни 30 квітня за старим і новим стилем, що не можна робити, у кого іменини.

Свято має важливе духовне значення для всіх вірян, тому починають готуватися до нього ще з початку Великого посту. Хоча багато церковнослужителів наголошують на тому, що найважливішою складовою Воскресіння Христового є духовність та віра, все ж підготовка великоднього кошика не втрачає свого значення для багатьох українців. Четвертий рік поспіль українці готуються зустрічати це величне свято у непростих умовах – під час повномасштабної війни. На жаль, через ворожі обстріли, нестабільність у країні та втрати врожаю вартість деяких продуктів значно зросла, навіть якщо порівнювати з аналогічним періодом  минулого року. Крім того, на вартість великоднього кошика нині також впливає підвищений попит. Експерти зазначають, що після свят відразу знизяться ціни на м'ясні продукти та яйця, а ближче до літа зменшаться ціни і на овочі.  "Цього року головні складові великодніх витрат – паска, яйця, сир та м’ясні продукти. Активізація попиту на ці продукти очікується в наступні два тижні. Оскільки у 2025 році 20 квітня Великдень святкують разом християни східного та західного обряду, то це збільшить попит на харчові продукти  в цей період часу. Хоч споживча можливість населення суттєво не покращилась, але кожен готується до свята й ціни значно знижуватися не будуть. Також на вартість впливає інфляція та сезонне зростання цін. Тож впродовж майже двох тижнів, котрі залишаються до Великодня, ціна кошика може ще зрости на 5-7%”, – пояснив аналітик УКАБ Максим Гопка. Які продукти зазвичай кладуть до великоднього кошикаПравославна церква України не встановлює чіткі списки продуктів, які мають бути додані до великоднього кошика, однак закликає дотримуватись усталених традицій, де кожен продукт має символічне значення. Так, освячувати на Великдень прийнято такі страви та продукти: паску;крашанки;м'ясні страви (буженина, ковбаса тощо) та сало;шматочок вершкового масла та сиру;хрін, гіркі трави та сіль.Також до цього списку можна додати "церковне вино" – кагор. Крім того, кошик обов'язково необхідно накрити чистим рушником та покласти свічку. Кожен продукт має сакральне значення, наприклад, паска у християнській традиції дарує надію на вічне життя. А крашанки – це не просто пофарбовані яйця, вони символізують оновлення, перемогу життя над смертю та відродження. Однак до великоднього кошика не радять класти забагато продуктів, гострі предмети, матеріальні цінності, кров'янку (будь-які продукти з крові), а також овочі та фрукти.  "Не варто влаштовувати змагання щодо того, у кого більший чи дорожчий кошик, не варто накладати у нього повну гору харчів, освячувати якісь екзотичні продукти чи "спеціальні" прилади для пасхальної трапези. Пам’ятайте, що великодні кошики з паскою – це символ любові до ближніх, і ми складаємо святковий кошик, найперше, щоби розділити його з ближніми", - зазначив в.о. благочинного Свято-Воскресенського собору ПЦУ в Рівному Василь Рудніцький у матеріалі Суспільного. Яка вартість великоднього кошика у 2025 роціДиректор Національного наукового центру "Інститут аграрної економіки", академік НААН Юрій Лупенко повідомив, що науковці установи вже підрахували вартість великоднього кошика у 2025 році, базуючись на середніх цінах продуктів у квітні. Для того щоб зібрати традиційний великодній кошик українській родині, яка складається з чотирьох людей, доведеться викласти близько 1663.26 гривень. Це на 17% більше ніж у 2024 році, коли аналогічне продуктове наповнення кошика мало обійтись у 1422.05 гривень. До такого святкового кошика традиційно включили паску, яйця, ковбасу, буженину, сало, хрін, масло, м’які й тверді сири, а також сіль.Суттєво зросла вартість одного з головних символів свята – домашньої паски. Класична паска, яку готують із 700 г борошна, 6 курячих яєць, 150 г масла, 300 г молока, 400 г цукру, 40 г дріжджів та 200 г родзинок, буде майже на 30% дорожчою, ніж торік (179,80 гривень). Так, кілограм такої випічки обійдеться приблизно в 232,96 гривні. Причини здорожчання великоднього хліба очевидні, адже за останній рік значно подорожчали ключові інгредієнти: яйця зросли в ціні на 47,1%, масло – на майже 38%, молоко – на 15,5%, цукор – на 16,8 %, а борошно пшеничне – більш ніж на 62%. Порівняно менше додали в ціні дріжджі – на 8,7% та родзинки – 12,2%. Звісно, якщо купувати магазинну паску, тоді варіть може зрости ще більше, адже в ціну вже врахована оплата праці, витрати на виробництво та інші складові. Крім того, залежно від магазину чи пекарні, будуть відрізнятись інгредієнти, складність оздоблення тощо. Паска. Фото: FrееріkМ’ясні продукти залишаються, як і раніше, найсуттєвішою частиною витрат. За пів кілограма домашньої ковбаси доведеться викласти близько 212,5 гривні (ціна за кілограм зазвичай перебуває у межах від 400 до 450 гривень), за буженину — 303 гривні (578–634 грн/кг), а за сало – 123 гривні (230-250 грн/кг). Ці позиції значно впливають на загальну вартість святкового кошика. Варто зазначити, що буженина подорожчала на 16,5%, ковбаса — на 6,3%. А сало практично залишилось на тому ж рівні, адже зросло лише на 2,5%. Якщо говорити про молочні продукти, крім подорожчання молока та вершкового масла, значних змін зазнала вартість твердого сиру. Тепер за пів кілограма цього продукту доведеться віддати 287,5 гривні, тобто середня ціна складає від 550-600 гривень за кілограм. М’який сир коштуватиме 120 грн за пів кілограма (200–250 грн/кг). Так, твердий сир додав у ціні на 8,5%, м’який – на 11,6%, а вершкове масло здорожчало на цілих 37,8%.Що ж до інших обов’язкових складових, то 200 г хріну коштуватимуть у середньому 27,5 гривень, залежно від бренду та складу, а сіль – майже 7,5 гривень за 150–200 г.Хоча до традиційного великоднього кошика не додають фрукти та овочі, але якщо ж доповнити його такими продуктами, тоді доведеться значно збільшити бюджет. Так, через додані помідори, огірки, яблука, а також пляшку кагору, загальна вартість кошика зросте до 2009,76 гривні. Ця сума на 21,7% більша, ніж торік, коли аналогічно наповнений кошик коштував 1652,05 гривні. Ціна за пляшку кріпленого вина нині складає в середньому 165 гривень. Юрій Лупенко акцентує на тому, що цьогорічне подорожчання зумовлене комплексом факторів, що більшою мірою спричинені війною – від зростання виробничих витрат до економічної нестабільності в умовах воєнного стану.Ціна великоднього кошика у 2025 році (дані УКАБ)У матеріалі Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ) також розрахували вартість великоднього кошика, залежно від наповнення. Великодній кошик у 2025 році (УКАБ), фото: uсаb.uаТак, якщо обмежитись базовим набором – паска, десяток крашанок, сіль, хрін та свічка, тоді такий кошик обійдеться приблизно у 426 гривень, що на третину більше, ніж минулого року. Додавши до нього ще домашній сир, м'ясний продукт та гірчицю, доведеться викласти вже близько 847 гривень. А якщо ви захочете покласти ще й кагор, свіжі овочі та шматочок сала, вартість кошика зросте до 1185 гривень, що приблизно на 17% більше, ніж у 2024 році. 

Про це пише Іsrаеl Наyоm.Перше святкове вшанування, відоме як "седер", відбудеться у ніч на неділю, а саме свято триватиме сім днів в Ізраїлі та вісім днів для євреїв за межами країни. Завершиться Песах у п’ятницю ввечері, 18 квітня, з початком сьомого дня Песаху, також відомого як "Друге свято Песаху". Свято завершиться ввечері в суботу, 19 квітня 2025 року.Песах символізує вихід ізраїльтян з єгипетського рабства до свободи. Назва свята походить від біблійного оповідання, де Бог "пройшов" повз будинки ізраїльтян під час останньої єгипетської чуми, вберігши їх від лиха, натомість вразивши первістків Єгипту.Приготування до святаПеред Песахом євреї проводять обряд, відомий як ліквідація хамец - знищення всіх квашених продуктів. Це пов'язано із забороною вживання та зберігання їх вдома під час свята.У 2025 році обряди знищення хамецу пройдуть у такі дати: перевірка продуктів — 10 квітня після заходу сонця, ліквідація хамецу - 11 квітня до обіду, закінчення часу для вживання в їжу хамесу - 12 квітня до 10:30, а кінцевий час для викидання хамец - 12 квітня до 11:35.Кожну ніч перед Песахом проводиться ретельне прибирання домівок, щоб позбутися всіх квашених продуктів. Це символізує не тільки фізичну чистоту, але і духовне оновлення.Прибирання фокусується на тих місцях, де можуть бути залишки хамецу, зокрема кухні та обідніх зонах. Після закінчення свята, хамец знову можна буде вживати з суботи ввечері, 19 квітня, залежно від місця проживання.У Лондоні біля посольства Сполучених Штатів активісти вилили у ставок близько 300 літрів червоного фарбника на знак протесту проти постачання зброї Ізраїлю.

12 квітня православні віряни відзначають Лазареву суботу. Цей день присвячений останньому чуду, яке Христос здійснив перед розп'яттям. Gаzеtа.uа розповість, яких заборон треба дотримуватись цього дня і як його провести. Лазарева субота: історія Згідно з Євангелієм, в цей день відзначається Воскресіння Ісусом його друга Лазаря. Лазар чотири дні тяжко хворів і помер. Ісус, почувши цю звістку, прийшов до печери, де був похований його друг. Він прочитав молитву над тілом Лазаря і той чудесним чином воскрес. Після цього Лазар став єпископом і прожив ще 30 років. Що не можна робити Свято випадає на Великий піст, тому необхідно дотримуватися заборон цього часу. Його також не прийнято пишно та голосно відзначати. Цього дня не можна займатися фізичною працею та роботою вдома. Не можна поминати покійних і ходити на цвинтарі. У народі також вірили, що у свято не можна лаятись, лихословити і бажати іншим зла. Прикмети Якщо цієї суботи їжаки та змії показуються зі своїх укриттів - отже, нових холодів не передбачається. У церкві потрібно освятити насіння (обов'язково горох), тоді воно рано зійде і буде добрий урожай. На вечерю в цей день обов'язково готують гречані млинці і горохову кашу. Ці страви принесуть щастя в сім'ю, а також хороший урожай гороху і гречки. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Страстний тиждень: що треба знати про останні дні перед Великоднем Щоб було добре здоров'я, потрібно прочитати молитву і попросити про це Господа, проте не можна просити матеріальні блага - можна розгнівати Спасителя. Якщо на вербі розпустилося багато "сережок, то рік буде дуже врожайним та радісним. Якщо дівчина хоче вийти заміж, їй потрібно приміряти весільну сукню та показатися в ній близьким. Страстна п'ятниця вважається найголовнішим днем перед святкуванням Великодня і він вважається найскорботнішим у році. У Велику або Страстну п'ятницю віряни згадують страждання Ісуса Христа, якого розіп'яли на хресті. Саме у п'ятницю Ісус Христос ніс на собі хрест вулицями Єрусалима, на якому його потім розіп'яли. Сталося це на горі Голгофі, що поблизу Єрусалима. У Страсну п'ятницю потрібно дотримуватися найсуворіших правил Великого посту. Протягом дня віряни нічого не їдять, вживають хліб та п'ють воду лише після того, як у церкві винесуть плащаницю. Не можна важко працювати. Всі справи вірян повинні бути спрямовані на співпереживання мукам Спасителя та молитву.

6 квітня відзначається Міжнародний день карбонари – одного з найвідоміших кулінарних витворів Італії. Це свято віддає данину поваги страві, яка поєднує в собі спагеті, бекон або гуанчеле, яйця і пармезан. Повний текст новини

У березні буде кілька значних церковних свят. Найважливішими серед них є початок Великого посту та свято Благовіщення Пресвятої Діви Марії. Також 2 березня - Прощена неділя. Цей день завершує Масляний тиждень і передує Великому посту. Віряни просять одне в одного пробачення за образи, готуючи душу до посту. А 3 березня початок Великого посту. Це найтриваліший і найсуворіший піст у християн. Gаzеtа.uа публікує календар церковних свят, які припадають на перший місяць весни за новим календарем. Церковні свята у березні на кожний день 1 березня - святої преподобної мучениці Євдокії; 2 березня - святого священномученика Теодота, єпископа Киренейського; 3 березня - про блудного сина; святих мучеників Євтропія, Клеоніка і Василіска; 4 березня - святого преподобного Герасима, що в Йордані; 5 березня - святого мученика Конона; 6 березня - святих 42 мучеників Аморійських; 7 березня - святих священномучеників Василія, Єфрема, Капітона та інших; 8 березня - святого преподобного ісповідника Теофілакта, єпископа Нікодимійського; 9 березня - святих 40 мучеників Севастійських; ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Коли постувати в 2025 році: збережіть нові дати за церковним календарем 10 березня - святих мучеників Кондрата, Кипріяна та інших; 11 березня - святого Софронія, патріарха Єрусалимського; 12 березня - святого преподобного ісповідника Теофана Сигріянського; святого папи Григорія; 13 березня - перенесення мощей святого Никифора, патріарха Царгородського; 14 березня - святого преподобного Венедикта; 15 березня - святих мучеників Агалія і шістьох інших; 16 березня - святих мучеників Савина і Папи; 17 березня - Прощення; святого преподобного Олексія, чоловіка Божого; 18 березня - Початок Великого посту; святого архієпископа Кирила; 19 березня - святих мучеників Хризанта і Дарії; 20 березня - святих преподобних Отців, убитих у монастирі святого Сави; ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Благовіщення-2025: коли святкуємо і чим цей день особливий для вірян 21 березня - святого преподобного ісповідника Якова, єпископа Катанського; 22 березня - святого священномученика Василія Анкірського; 23 березня - святого преподобного мученика Нікона та його учнів; 24 березня - святого преподобного Захарії; 25 березня - Благовіщення Пречистої Діви Марії; 26 березня - собор архангела Гавриїла; 27 березня - святої мучениці Матрони; 28 березня - святого преподобного Іларіона Нового; святого преподобного Стефана; 29 березня - святих священномучеників Марка і Кирила; 30 березня - святого преподобного Івана Ліствичника; 31 березня - святого преподобного Іпатія, єпископа. Великдень об'єднує мільйони християн по всьому світу. Уперше за вісім років римо-католики й православні святкуватимуть Воскресіння Христове в один день - 20 квітня. Останній раз ця подія відбулася 2017 року. Такі збіги є рідкісними через різні календарі, за якими ведуть підрахунок дати Пасхи в західній і східній традиціях.

Втрата матері вважається безумовним болем, втрата когось із подружжя часто нівелюється З Дмитром познайомилися влітку 2011 року в парку. Наступного дня ми знову зустрілися, якось швидко зав'язалися стосунки. Перші обійми і я відчула: це моя людина. На першому побаченні ми проходили повз велику калюжу, і раптом летить машина на повній швидкості. Збагнула, що зараз мене обляпає з ніг до голови. Але Діма миттєво став на моє місце. Він був весь у болоті, а я залишилася суха. Це сильно вразило нібито юний хлопець, але поводиться, як справжній чоловік. З ним завжди було відчуття захищеності. Дмитро вивчився на економіста, але працював у різних галузях комірником, експедитором, оператором на пошті. Коли народився старший син, працював на будівництві. У мене були проблеми під час вагітності, тому направили у Вінницьку лікарню. Там зробили екстрений кесарів розтин, рятували обох. Подзвонила Дмитру і сказала, що народила сина. Чоловік подумав, що я жартую, бо це було 1 квітня. У січні 2017 року Дмитро сказав, що підписує контракт зі Збройними силами України. Запитала: "Чому так вирішив?" Відповів коротко: "По-іншому не можу". 30 січня став бійцем 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Згодом Дмитра направили в Донецьку область, десь у район Маріуполя. Коли чоловік приїжджав додому, помітила, що змінився, змужнів. Потім були знову ротації в Донецьку область, на Луганщину. Молодший син народився 15 лютого 2021 року. Чоловік на виписку з пологового не потрапив, бо відпуску дали за місяць. Бригада повернулася на ротацію. А в серпні ми вирішили похрестити малюка і зробити красиве свято у ресторані, з музикою, фотозоною, відеооператором. Чоловік пишався, що ми вже маємо змогу зібрати всю родину та друзів. Перші обійми і я відчула: це моя людина У листопаді 2021-го Дмитро сказав, що вони вирушають раніше на полігон на злагодження. У лютому 2022-го чоловік узяв відпустку планували відсвяткувати перший день народження молодшого сина. Хотіли запросити лише найближчих, адже дитині зробили операцію і їй не можна було сидіти чи вставати на ніжки. Але 13 лютого Дмитрові зателефонували й повідомили: терміново прибути на полігон. Вони стояли поблизу Олешківських пісків. Чоловік лише встиг подарувати мені квіти до Дня закоханих і сфотографуватися з дітьми. А 24 лютого, о п'ятій ранку, подзвонив і сказав: "Почалося. Ми прийняли бій. Збирай дітей". З дитиною після операції ми далеко не доїхали б, тому вирішили перебратися до бабусі в село. У неї є пічка, криниця й погріб. А в нас будинок на електриці, тим паче живемо в дев'ятиповерхівці біля центральної траси. Першого дня великої війни біля Антонівського мосту точилися колосальні бої. О восьмій вечора танковій групі під керівни­цтвом старшого лейтенанта Євгена Пальченка вдалося вибити десантників РФ й повернути міст під контроль ЗСУ. Тримали його 12 годин. Завдяки цьому в ніч з 24 на 25 лютого 59-та бригада вийшла, але 11 воїнів, зокрема Дмитро, не встигли це зробити і залишилися в оточенні на лівому березі.З оточення виходили майже тиждень. Маленькими проміжками дісталися до Дніпра. Надворі лютий, холодно, а вогонь не можна палити. Їсти нема чого, воду пили з річки. Десь метрів 700 пройшли заплави вбрід, далі човнами. Дмитро думав, що не вибереться звідти, телефонував мені та прощався. Сказала йому: "Я не буду вдовою у 32 роки". На жаль, стала у 33.Дивом хлопці вибралися з оточення. Допомогла темрява. На іншому березі їх зустріли, помили, нагодували й переправили на Миколаїв. Там знайшли кістяк бригади, й почалася оборона Миколаєва. Уперше після початку великої війни Дмитро приїхав додому влітку. Це була особлива відпустка. Рахувала, що в житті молодшого сина, якщо зібрати всі відпустки по краплинах, Дмитро був місяців чотири. Старшому сину тата також не вистачало. Максим радів, коли той приїжджав додому. Звичайно, ми говорили по телефону і відеозв'язку, але це не замінить живого спілкування. Чоловік пишався, що ми вже маємо змогу зібрати всю родину і друзів Якраз на мій день народження було звільнення Херсона. Дмитро згадував, що люди півдня неймовірні. Допомагали абсолютно всім, незважаючи на те, що ризикують життям. Самі не маючи практично нічого, ділилися останнім, тому що це для наших воїнів. Коли хлопці стояли в селі на Херсонщині, тримаючи оборону, в людей були розбиті хати. Готували на саморобних пічках, що їх складали з цегли. Щодо харчування в 59-й бригаді, то чоловік ніколи не скаржився. Я навіть жартувала, що в армії його, мабуть, годують краще, ніж удома. Але місцеві все одно намагалися допомогти: то вареники наліпили, то пиріжки спекли, то качку приготували.Після Херсонщини чоловіка з побратимами перевели в Донецьку область. Дмитро став командиром зенітно-ракетного взводу. У травні 2023 року отримав звання лейтенанта і приїхав у відпустку. Зазвичай під час відпусток ми проводили час із дітьми, але того разу він побачив майже всіх рідних і друзів. Старався з усіма зустрітися. Не знаю, чи є в людини відчуття власної смерті, але цього разу чоловік був задумливий, сам не свій. 6 червня ми провели Дмитра, а 7 червня він уже був на базі, наступного дня на позиції.8 червня прокинулася о шостій ранку, й перша думка: "Подзвонити Дімі". Проте побоялася його розбудити. Зателефонувала близько дев'ятої, але почула незнайомий голос. Це був лікар. Він сказав: "Ваш чоловік важко поранений у голову". Вранці наступного дня була вже в лікарні імені Мечникова в Дніпрі. У реанімацію пускали лише двічі на день. У Дмитра було поранення в нижню частину спини, перемотана рука, зчесане обличчя. Але все це були дрібниці порівняно з тим, що уламок зайшов у голову. Ми почали підіймати всіх знайомих лікарів. Шукали можливості поїхати в Німеччину. Я була ладна на все, аби чоловік вижив. Однак Дмитро був на апараті штучної вентиляції легень. Лікар сказав, що скаче тиск і його не зможуть транспортувати. Проте ми вірили в диво, адже Діма займався спортом, був кремезний. На жаль, лікар шансів не давав, бо уламок прошив голову й перебив усі судини, які живили мозок. Здається, спочатку чоловік мене ще чув. Коли я вперше зайшла в палату й почала говорити, заворушив рукою і ногою, ніби хотів поскидати з себе все, адже страшенно не любив лікарні. Говорила до нього, вмикала відеозаписи на телефоні, щоб Дмитро чув голоси наших дітей. Але він почав впадати в дедалі глибшу кому. Життєві показники падали. Знайомий лікар подивився на фото лікарняних документів і лише сказав: "Мені шкода". Весь цей період, коли була в Дніпрі, бездумно блукала містом і чекала, коли пустять у реанімацію. 11 червня біля Дмитра був інтерн. Він намагався мене заспокоїти, на відміну від лікаря казав, що, можливо, чоловік видряпається, він міцний. Однак 12 червня, о шостій ранку, мені подзвонили та сказали: "Нам дуже шкода. Діма о 5:30 помер". Так само о шостій ранку, як і 8 червня, коли я прокинулася з думкою, що треба подзвонити чоловіку. Підписала снаряд на честь Діми, і хлопці влучили в хату, де жили виродки Стояла біля госпіталю, одна в чужому місті та плакала. Підійшла дівчина, з якою познайомилися в лікарні, й обійняла мене. Чоловік цієї дівчини також отримав важке поранення. Потім я дізналася, що помер за два дні після Дмитра. Старшому синові попросила не казати про смерть тата, хотіла зробити це сама. Ми разом сиділи і плакали. З чоловіком прощалися з квартири, де ми жили. Провести Дмитра в останню путь зібралося багато людей, зокрема побратими приїхали окремим автобусом і автомобілями. До поганого побратима чи командира не приїхало би стільки людей. Далі почалася боротьба за виживання. Кажуть, час лікує. Це неправда. Лише усвідомлюєш: ти не маєш права підвести чоловіка, бо у вас діти. Мусиш зранку встати, приготувати сніданок, треба вирішувати питання освіти, дбати про їхнє здоров'я, навіть просто погратися. Словом, дітям потрібна мама.Не пам'ятаю, скільки часу я щодня ходила на кладовище. Брала каву чоловікові й собі. Так починався мій день. До 40 днів Дмитро мені снився, навіть чула, що він мене гукав. Я досі пишу чоловікові в месенджер. Якось наснився і запитав: "Чому ти мені фото малих не скидаєш?" Тепер у мене відчуття, що Дмитро просто на завданні. Так легше сприймати втрату. Розумію, що його нема, адже була в реанімації, на опізнанні в моргу, тримала за руку у труні. Але хочеться вірити, що хай не тут, але в іншому світі я з ним зустрінуся. Колись іще в період АТО домовилися дивитися на найяскравішу зірку. І тепер, коли дивлюся на зірку, уявляю, що ми з Дмитром спілкуємося. Коли близька людина помирає, ти теж із нею помираєш. Тільки її поховали, а тебе чогось забули. Бездумно гортаючи сторінки соцмереж, натрапила на групу "Ми разом". Її створили дружини полеглих захисників. Спочатку вона налічувала декілька сотень, а тепер майже п'ять тисяч. У цій групі ми ділимося почуттями, емоціями, досвідом. Завдяки їй дізналася багато корисного щодо оформлення документів. Але це знають далеко не всі рідні загиблих. Вважаю, що до сімей полеглих воїнів має бути закріплений супровід на рівні держави, навіть щоб допомогти оформити ті самі документи на виплати. Адже найменше, чого хочеться в період втрати, це збирати довідки. Так, 59-та бригада багато зробила для нас у цьому плані, і я за це вдячна, але інші жінки стикаються з великою юридичною колізією. Такі групи, як "Ми разом" та "Маємо жити", створюють багато можливостей для дружин полеглих захисників. Наприклад, у Києві був проєкт "Сто картин дружин справжніх Героїв". У пам'ять про кохання кожен малював свою картину. Я намалювала Карпати, куди ми з Дмитром мріяли поїхати, але постійно відкладали на потім. Тепер виходить, що мій чоловік жодного разу не бував у горах, ми не їздили разом на море й цього більше ніколи не буде. Треба вчасно жити. А в Карпати я повезла своїх синів. У дітей іншого дитинства не буде. Мушу їх кудись возити, щось показувати, наповнювати їхні життя цікавими спогадами. Маю особисті поради, що не можна запитувати в родичів загиблих. Найтупіше запитання: "Як ти?" На нього немає відповіді. Ми живемо не через те, що хочемо жити. Ми живемо через не можу. Надзвичайно тригерить запитання про гроші й виплати. Навіть незнайомі люди можуть дозволити собі це запитати. Взагалі не хотіла думати про гроші. Коли отримала першу виплату, плакала та кричала, бо це ніби гроші за людину. Називаю їх кривавими. Якби мені сказали, що можна повернути чоловіка і гроші можуть допомогти, я віддала б усе, що маю. Але вибору немає. Тому доводиться жити в новій реальності. Якось мені сказали: "Тебе чекає багато важких днів і ще більше ночей". Це справді так. Коли лягаю спати, починаю все згадувати, прокручувати в голові, що можна було б змінити. Але усвідомлюю, що все одно нічого не повернеш. Є реальність, і вона така: моїм дітям потрібен був живий батько, а не гроші, їх можна заробити. Щодо себе, то втратила не просто чоловіка, я втратила найближчого друга. З Дмит­ром ми спілкувалися про все. Це була абсолютна підтримка в усьому. Якби я сказала йому, що хочу стати мандрівною балериною, він відповів би: "Будь ласка". Після загибелі чоловіка я заніміла. Усі мрії були побудовані з Дмитром. Машину ми хотіли з ним, про власну квартиру мріяли разом, навіть уявляли, як буде пахнути кава на кухні. Уявляла, як житимемо у старості. Жартувала: "Коли нам буде по сто років і ми будемо кудись іти, то я підпихатиму тебе палицею у спину й казатиму: "Давай швидше". Тепер життя треба будувати заново. Тому не питайте в родин загиблих про виплати, їх це ображає. Це знецінює їхнє почуття болю і обмінює на папірці.Не називайте нас удовами, ми дружини полеглих захисників. Якщо втрата матері вважається безумовним болем, то втрата когось із подружжя часто нівелюється. Мало не кожен другий може сказати дружині загиблого: "Ти ще вийдеш заміж", "Ти собі знайдеш іншого". Складається враження, що нашому суспільству було б легше, щоб у нас було, як у давніх скіфів: помирав воїн, із ним разом заживо ховали дружину і на цьому все. Немає проблем, не треба дивитися на цю жінку, яка є живим нагадуванням про померлого чоловіка. Та насправді ніхто не має права засуджувати дружину, бо ніхто не може стати на її місце. Якщо жінка знаходить сили жити далі, виходить заміж, то можна лише щиро порадіти за неї. Ми з чоловіком були проти мирних переговорів із Росією не в тому плані, що ми не хочемо завершення війни, а тому, що розуміємо, який у нас ворог. Жоден мирний договір із РФ не був дотриманий. Вони все одно прийдуть і вдарять сильніше. Не для того нині гинуть батьки, щоб їхні діти знову йшли на війну.Якби в мене не було дітей, то стовідсотково впевнена, що пішла б також на фронт. Я прагну помсти. Проте не маю морального права залишити дітей без матері й нині можу лише постійно донатити на ЗСУ. Я підписала снаряд на честь Діми, і хлопці влучили в хату, де жили виродки. Знаю, що троє точно двохсоті і багато поранених. Якби та лють, що в мене всередині, могла конвертуватися, то росіяни і всі, хто розпочав цю війну, зникли б із нашої планети. Хочу, щоб мої діти знали: вони сини Героя Пишаюся своїм чоловіком, і збереження пам'яті про нього є одним із нових сенсів мого життя. Відправила його речі в Київський музей війни, у Вінницький краєзнавчий музей, подала дані на платформу "Меморіал", на рідній школі Дмитра відкрили меморіальну дошку. Намагаюся де тільки можна розповідати про нього, щоб знали: така людина жила, а нині ми живемо завдяки його подвигу й подвигам тисяч захисників і захисниць. Хочу, щоб мої діти знали: вони сини Героя. Бачила, що в кожному українському місті чи селі встановлено банери загиблим чи облаштовано місця вшанування пам'яті. Разом із родинами інших полеглих воїнів зайнялися питанням створення Алеї Слави в центрі нашого міста. Але зіштовхнулися з нерозумінням з боку влади: "Не на часі", "Немає фінансування", "Не те місце обираєте". Не хочу описувати, скільки витратили часу та зусиль. Було бажання все це кинути, але не мала права. Тепер у центрі міста встановлено банери як нагадування для всіх: така ціна відносно мирного життя в нашому регіоні й така ціна щодня для всіх нас.

22 січня 1919-го у Києві проголосили Акт Злуки Української Народної Республіки та Західно-української Народної Республіки. "Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України - Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка", - йшлося у зачитаному в центрі столиці універсалі. Після цього відбувся молебень та урочистий парад українських військ. А наступного дня Акт злуки майже одностайно був ратифікований Трудовим конгресом України. Перше святкування Соборності відбулося 22 січня 1939 року в Хусті. Тоді це місто було столицею Карпатської України - чехословацької автономії. Цього дня під синьо-жовтими прапорами відбулася 30-титисячна маніфестація. Люди з'їхалися до столиці Карпатської України з усіх куточків краю на згадку про події 20-річної давнини. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: День Соборності: мільйони українців утворили живий ланцюг День соборності України - свято, яке символізує єдність українських земель. Це одне із найважливіших свят нашої країни. 22 січня також прийнято згадувати прийняття ІV Універсалу Центральної Ради 1918-го. Ним проголошувалася повна незалежність Української Народної Республіки. З 2000-х років у Києві щорічно влаштовують "живий ланцюг" уздовж мосту Патона, котрий пролягає між правим та лівим берегами столиці. Такі ж акції проходять і в різних містах України, а всі охочі долучаються до дійства, беручи із собою державні синьо-жовті прапори та стаючи частинкою ланцюга. На закритому засіданні Центральної Ради в будинку Педагогічного музею в Києві 22 січня 1918 року затвердили ІV Універсал. Він проголосив Україну незалежною державою. Рада зібралася у березні 1917-го з представників українських партій, наукових та громадських організацій. Керівником обрали лідера Товариства українських поступовців 51-річного професора історії Михайла Грушевського. 19 квітня 1917 року Всеукраїнський національний конгрес визнав Центральну Раду загальноукраїнською організацією. 23 червня 1917 року вона прийняла І Універсал, яким оголосила про готовність перебрати на себе державні функції на території України, і перед Тимчасовим урядом у Петрограді поставила вимогу надати їй автономію в рамках федеративної Росії.