Search trend "Батальйон"

За минулу добу ЗСУ знищили 1190 окупантів. Загальні бойові втрати ворога у війні сягнули 1 038 650, повідомляє Генеральний штаб ЗСУ. "Дані уточнюють", - йдеться у повідомленні. Загальні втрати окупантів від початку війни скаладають: особового складу - 1 038 650 (+1190) осіб; танків - 11029 (+4) од.; бойових броньованих машин - 22996 (+1) од.; артилерійських систем - 30438 (+43) од.; РСЗВ - 1440 (+0) од.; ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Російські втрати у війні перевищили мільйон - звіт британської розвідки засоби ППО - 1197 (+1) од.; літаків - 421 (+0) од.; гелікоптерів - 340 од.; БПЛА оперативно-тактичного рівня - 46414 (+250) од.; крилатих ракет - 3491 (+0) од.; кораблів/катерів - 28 од.; підводних човнів - 1 од.; автомобільної техніки та автоцистерн - 55383 (+154) од.; спеціальної техніки - 3932 (+0) од. Щоденно до лав російської армії приєднується приблизно 1200 осіб. Це дає змогу формувати понад 30 тис. новобранців щомісяця та до 200 тис. за пів року. У СЗР уточнили, що підписання контракту забезпечується грошовими стимулами. У деяких регіонах РФ сума одноразової виплати сягає $40 тис.

У відео, яке він опублікував у соцмережах, ветеран розповів про те, що нині відбувається в підрозділі, де він сам воював — в 1-му танковому батальйоні 3-ї окремої танкової Залізної бригади, зокрема – про факти нестатутних відносин і неприпустимі дії керівництва бригади.За словами ветерана, після призначення нового комбрига той привів у підрозділ "друга-заступника", якого звинувачують у рукоприкладстві. До Пономаренка потрапив лист від офіцерів бригади з проханням ініціювати службове розслідування. Сам комбриг, за словами автора звернення, не лише не реагує на це, а й фактично покриває дії свого заступника."Як на мене, це жахливо, адже не може офіцер дозволити собі бити особовий склад і вихваляться відеозаписами на особистому телефоні, де він садить в ями, в клітки військовослужбовців і хвалиться, що в нього для побиття є батіг. Як на мене, це, ну, щось за межами реальності в нашій ситуації…" – зауважує Пономаренко.Окрім того, майор попереджає про ще одну загрозу – підготовку наказу на розформування 1-го танкового батальйону, який він називає найбільш боєздатним і злагодженим."50% особового складу першого танкового батальйону перебувають на службі з початку 2022 року. Це ті хлопці, які зі мною пройшли майже всю війну від перших днів повномасштабки й до сьогодні. Злагоджені екіпажі й дуже збитий війною колектив хочуть розірвати задля укомплектування тих батальйонів, які вміють краще вихвалятися. Я не знаю, дари носить чи що вони там роблять, щоб батальйон, значно гірше укомплектований і підготовлений залишається, а чудово сформований злагоджений батальйон розривається", – наголошує Пономаренко.Він переконаний, що таке рішення призведе до втрати бойового духу, розриву згуртованих екіпажів і потреби в новому злагодженні підрозділів, що вимагатиме часу і ресурсів."Командир має надихати прикладом. А тут – сидить у бункері, боїться вийти й ухвалює рішення під впливом людини, яка б’є солдатів. Це не армія, це фарс", – обурюється він.Пономаренко закликав керівництво держави втрутитися в цю ситуацію. Тому що в разі ухвалення такого рішення, на його переконання,  багато бійців будуть самовільно залишати військову частину, оскільки "з такими командирами ніхто не піде в бій". "Розгляньте цю ситуацію, дослідіть цю ситуацію. Допоможіть не зруйнувати бойовий підрозділ, який за час своєї війни захопив чотири російських танки. Це танкісти, які вривалися бойовими машина й захоплювали техніку ворога. Це хлопці, які ні разу не відмовилися йти в бій. І сьогодні їх розформовують для чого? Щоб що?Щоб комусь потішить своє самолюбство? Щоб знищити бойовий підрозділ?" – каже Пономаренко."Командир має надихати своїм прикладом. А зі слів військовослужбовців, в бригаді є дуже багато підрозділів, які з моменту призначення нового комбрига ще ні разу його не бачили. Він просто сидить у себе, в бункері умовному, і боїться звідти вийти. І всі його рішення приймаються виключно під впливом заступника, який любить садити в ями, клітки та бити батогом військовослужбовців. Як на мене, це яскравий приклад того, яким не має бути офіцер. Це яскравий приклад того, як не мають прийматися рішення в Збройних силах України", – резюмував Герой України. Еспресо надіслав інформаційний запит до керівника бригади Романа Шеремета, з питанням прокоментувати інформацію, яку оприлюднив Сергій Пономаренко. Як тільки редакція отримає відповідь, вона буде опублікована на нашому сайті. Ми програємо війну з таким підходом до управління підрозділами Головнокомандувач ЗС України / СіnС АF оf Ukrаіnе Збройні Сили України / Тhе Аrmеd Fоrсеs оf Ukrаіnе Сухопутні війська ЗС УкраїниРоstеd by Сергій Пономаренко оn Моndаy, July 14, 2025   

Батальйон безпілотних систем ВLАСК SКY 3 БрОП "Спартан" знищує російських окупантів, які не припиняють штурмувати позиції сил оборони в районі Новосергіївки.

Капітан 35-ї бригади морської піхоти Віталій Наконечний — про бої на Дніпрі, батальйон "Шквал", ув’язнених-добровольців, БПЛА, рекрутинг без ТЦК і мотивацію служити

Міська рада передала 50 розвідувальних дронів. Батальйон «Свобода» Національної гвардії України отримав 50 FРV-дронів SоКіll-7 з камерою та АКБ.  Техніка передана міським головою Тернополя Сергієм Надалом для потреб українських військових на передовій. Загальна вартість...

Психологічну допомогу, грошове забезпечення та самостійний вибір нової бригади — таку допомогу отримують бійці батальйонів резерву, які повернулися із самовільного залишення частини (СЗЧ)

The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.

Як повідомляє онлайн-медіа Суспільне. Протягом більше двох років артилерійські підрозділи 54-го окремого розвідувального батальйону ведуть активну роботу по російському Тьоткіному, використовуючи трофейні гаубиці на різних ділянках кордону Сумської області. Заступник командира з артилерії, відомий під позивним “Киргіз”, поділився інформацією про те, як батальйон утримує фронт на території противника та запобігає створенню потенційних логістичних маршрутів для […] Тhе роst Артилерія 54-го ОРБ утримує фронт на кордоні Сумської області fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Понад два роки артилерійські розрахунки 54-го окремого розвідувального батальйону працюють по російському Тьоткіному з трофейних гаубиць на окремих напрямках кордону Сумської області

31-річний Нікіта з позивним «Комета» родом з Маріуполя. «Чому в мене такий позивний? Я цікавлюсь астрономією. Коли прийшов у батальйон «Азов», там було багато псевдо типу...

Дмитро із позивним "Зевс" очолює 3 стрілецький батальйон 58-ї бригади, який воює на Харківщині. Воїн розповів, завдяки чому саме вдалося стримати окупантів на початку вторгнення. Повний текст новини

На фронті загинув пластун, історик, виховник, ветеран Майдану Роман Орищенко. Він був співтворцем Самооборони Майдану. Про це повідомив у Fасеbооk голова наглядової ради Пласту НСОУ у 2018-2023 роках, історик Юрій Юзич. У пластовому русі пройшов усі можливі вишколи та посади - від засновника осередку у Черкасах до співголови Пласту. У 1998-2002 роках почергово обирався писарем, далі референтом юнацтва, а далі референтом старшого пластунства Пласту в Черкасах. 2003-го обраний станичним станиці Черкаси, в наступну каденцію - заступником голови місцевої пластової ради, далі головою цієї ради. У 2003-2006 роках - Регіональний представник Пласту в Черкаській області. З 2010-го по 2013-й - заступник голови Пласту в Україні, відповідальний за співпрацю із державними органами влади та фінанси. Саме він був тим, хто організував оновлення договору співпраці із Міністерством освіти України. У 2018-2023 роках - член Крайової ревізійної комісії за яку на 16-му З'їзді Пласту звітував, приїхавши із госпіталю з фронтовим пораненням. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Під час обстрілу загинув пілот F-16 Максим Устименко Співорганізатор, лікар та інструктор курінних таборів підготовчого куреня пластунів-юнаків імені Ярослава Мудрого (Черкаси) у 2002-му та 2003-му роках. У 2005-2010 роках організатор популярних у Пласті крайових юнацьких кінно-спортивних таборів. Заступник коменданта і керманич виховної програми "Джури" у Золотоніському районі Черкащини. У 2006-2007 рр. працював у Головному управлінні з питань внутрішньої політики Черкаської обласної державної адміністрації. Головним спеціалістом відділу зв'язків з суб'єктами політики, громадськими об'єднаннями та соціологічних досліджень управління суспільно-політичного аналізу та прогнозування. У 2007 році переїхав до Києва, де багато років працював у суспільно-політичній сфері. Починаючи із посади головного спеціаліста Східного регіону регіонального департаменту "Народного Союзу Наша Україна". У 2010-2011 перший заступник керівника виконавчого комітету, керівник відділу регіональної роботи громадської ініціативи "Оновлення країни" на чолі з ексочільником глави СБУ Наливайченком (згодом - керівник виконавчого комітету). Надалі штатний помічник народного депутата Андрія Парубія, зокрема коли він перебував на посаді голови Верховної Ради України. Самооборона Майдану Його знали всі, але в новинах про нього звичайно не писали. У 2004-му саме він був координатором студентів та активістів, які приїздили на Майдан із Черкас в рамках одного із молодіжних рухів опору диктатурі. А у 2013-му саме він привіз своєю машиною першу звукову апаратуру на Євромайдан, що лише починався", - йдеться в дописі. Взимку 2013-2014 - один із ключових творців Самооборони Майдану. Саме він у "вужчому штабі" самооборонівців, що базувався у Профспілках, відповідав за розгортання і підтримку мереж спротиву у регіонах. Згодом отримав за цю працю Орден "За мужність". Коли вся країна хотіла дізнатись, хто ж то створив батальйон "Донбас", то Роман спокійно в приватному режимі розповів хто і до чого. Бо знав його ще тоді, коли Самооборона народжувалась. Коли більшість пішла добровольцями на фронт, то він не зміг&hеllір; Надто багато було зав'язано на ньому у Києві. Опісля гриз себе за це і несподівано для багатьох пішов здобувати вишу освіту піхотного офіцера. Війна перетворювалась в "АТО", а Роман цілком серйозно готувався до повномасштабного вторгнення. Служба в ЗСУ Пішов на контракт у ЗСУ, хоч міг цього не робити. Не хотів бути "піджаком", хотів пройти справжній бойовий вишкіл. А паралельно розвивав себе і оточення в тих сферах, які вважав критично важливими. Запустив радіовишколи в Пласті, готував і видавав відповідні посібнички для юнацтва і дорослих. Пластовий метод він добре знав і застосовував його навіть в армії. Коли його просили стати командиром роти він спершу готував команду, як на пластовому таборі. Заступників по різних напрямках, які не підведуть. У лютому 2022 року капітан Роман Орищенко зустрів ворога командиром взводу 72-ї бригади на північ від Києва. Роман не вилазив із посадок під Вугледаром. Якось після поранення запитав його, коли медалі вже сипались більш менш стандартно чи йому вже щось дісталось. Жартував, що немає нічого і не думає про це. Думає про хлопців. Став командиром роти у рідній бригаді "Чорних запорожців". Йому пропонували перевестись в спокійніший режим, але відмовлявся. Він завжди приймав найтяжчі виклики і успішно з ним справлявся. У міжчасі навіть захистив кандидатську дисертацію з історії української Церкви."Співчуття дружині Світлані, дітям, рідним та близьким", - наголосив Юзич. Полковник Сергій Захаревич, командир 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка, загинув на війні з Росією. Обставини загибелі комбрига не розголошуються.

Ворог націлений убивати нашу мотивацію, каже юрист і військовий Сергій Горбатюк Як на ситуацію на фронті та моральний стан військових вплинула перерва в наданні військової допомоги? &еnsр;На низових ланках війська це майже не позначилося. Однак без допомоги США буде складно. Найперше це стосується протиповітряної оборони та захисту міст. Щодо настроїв військових зневіри не було. Було розуміння, що є обіцянка президента США Дональда Трампа прийти до миру й немає чіткого плану, як це має відбуватися. Ніхто не хоче бачити, що мир тільки за рахунок України. Частина бійців категорична щодо продовження бойових дій, частина вважає, що через недостатнє укомплектування та забезпечення потрібне перемир'я. Все залежить від подальших кроків Білого дому. Серед військових є небажання, щоб припинилося постачання американської зброї. Європейські лідери обговорюють забезпечення української армії зброєю. Це дає моральну підтримку. Тому панічних настроїв немає. Чи вистачить допомоги від Європи для продовження повноцінних бойових дій? &еnsр;Є напрямки, де використовують тільки американську зброю і боєприпаси. Лідери ЄС начебто готові максимально забезпечити нас. Водночас європейська допомога не рівнозначна американській. Важлива не тільки безпосередня підтримка зброєю, а й продовження санкцій проти Росії та протидія спробам обійти їх. Тому важливо, щоб була комплексна діяльність і Європи, і Штатів. Чого найбільше потребує наша армія артилерійських снарядів, ракет, дронів? &еnsр;Армія потребує всього в комплексі. Сучасна війна це найперше використання дронів, повітряних і наземних. Але й без стрілецької та артилерійської зброї воювати неможливо. Тут важлива реакція керівництва країни та Збройних сил. Наприклад, дрони постійно вдосконалюють, бо це потреба й виконання бойового завдання, й виживання. Поліпшення відбуваються через допомогу волонтерів, через підприємства й організації, але це не завжди одразу підхоп­люють Міноборони й вище командування. Важливо, щоб військові частини могли доносити свої потреби й до них дослухалися. Панічних настроїв немає Війна 2025 року це вже не війна 2022-го. Те, наскільки швидко ЗСУ вдосконалюватимуть методи ведення бойових дій і застосовуватимуть нові види зброї, буде вирішальним на полі бою. У чому війна 2025 року відрізняється від війни 2022-го? &еnsр;Найперше використання дронів із розвідувальною метою та для ураження ворога. Це впливає і на бойові статути. Сьогодні в них зазначено, що кожен батальйон повинен мати командно-спостережний пункт на відстані 23 кілометри, з якого командир повинен бачити поле бою. Розвідувальні ж дрони цілодобово моніторять передову, тому перебування командного пункту на зазначеній відстані може призвести до втрат серед командування. Зміни до нормативних документів не встигають за розвитком подій. Нинішню війну називають війною дронів. Однак багато хто з військових каже, що саме через брак піхоти ми втрачаємо позиції. &еnsр;Дрони дають змогу певною мірою нівелювати перевагу ворога в живій силі. Але без піхоти, без бійців на передовій воювати неможливо. Командуванню необхідно берегти солдатів. Війна несе щоденну небезпеку їхнім життям. Але належним чином організоване управління може мінімізувати невиправдані втрати військових. Їм потрібне відчуття, що командування не кинуло їх напризволяще, думає, як зберегти їхні життя, аналізує можливості для виконання бойових завдань. Із цим пов'язане створення РЕБ-захисту, забезпечення розвідданими, зведення інженерно-захисних споруд. Суттєвий фактор, що викликає в багатьох небажання йти до війська, це розповіді військовослужбовців, коли вони не розуміли, для чого виконують завдання. Не можна недооцінювати ворога Усі розуміють, що війна це небезпека для життя і здоров'я, але коли давати людям відчуття, що тебе не покинуть, допоможуть і з навчанням, і з організацією захисту, і з розумінням, для чого й куди ти йдеш, то це суттєво вплинуло б на стан мобілізації. Коли я був у стрілецькому батальйоні, де ворог обстрілював майже щодня і вдавався до штурмових дій, ми не мали жодного загиблого й було небагато поранених. Найгірше, з точки зору війни, вбивається мотивація, казали ви в одному інтерв'ю. Чому так сталося? &еnsр;Я казав це на прикладі ситуації в батальйоні, де служив. Він складався з добровольців, які в лютому 2022-го стали до лав ЗСУ і два з половиною роки виконували бойові завдання без нарікань. Але нелогічні й невиправдані дії командування, яке хотіло використати батальйон для приховування своїх прорахунків, коли не доповідали про втрату позицій, призвели до великої кількості загиблих і поранених та небоєздатного стану батальйону. На початку 2022-го, попри раптовість вторгнення і відсутність достатнього озброєння, наступ відбили з незначними втратами території. Бо бійці були мотивовані захищати свою країну. Був фундамент, що дає Україні змогу триматися донині. Ворог теж аналізує ситуацію і робить висновки. Він націлений убивати нашу мотивацію. Командування ЗСУ має не давати жодного шансу, щоб це відбувалося. Потрібна реакція на протиправні дії командирів. Я жодного разу не чув, щоб командира, чиї накази призвели до невиправданих втрат, притягнули до відповідальності. Звісно, армія це ієрархія і дисципліна. Але вона тримається на конкретних військовослужбовцях. Головнокомандувач ЗСУ в липні 2024 року започаткував програму "Збереження життя військовослужбовців". На сайті Генштабу зазначили, що, коли є можливість зберегти життя військових, навіть втративши невелику позицію, командир має обирати цей варіант. Той, хто ставить бойові завдання, повинен створити умови для їх виконання. А інколи ставлять завдання, які у принципі неможливо виконати. Крім людських втрат, це також призводить до втрати мотивації, бійці не розуміють, за що гинуть. Про це дізнаються їхні родичі й друзі в тилу, які мали б іти в мобілізаційні пункти їм на допомогу. Велика кількість СЗЧ також пов'язана із втратою мотивації? &еnsр;Так. Я бачив, як військові, що прийшли добровольцями на початку війни, отримують наказ із незрозумілою метою, через який гинуть їхні побратими, і тоді самовільно залишають частини. Не страх, а бажання не загинути ні за цапову душу підштовхнуло до такого рішення. Згодом ці бійці просяться в іншу частину, бо не довіряють командуванню, але хочуть далі захищати країну. Звісно, є люди, які не бажають служити, тікають від мобілізації. Важливо розбирати кожен конкретний випадок. Але цього немає. В системі "Армія+" дозволили писати рапорти на переведення в інші частини. І є така підстава для переведення, як недовіра командиру. Було б важливо з'ясовувати, якщо в частині є випадки, коли військовий просить про переведення саме через недовіру командиру. В таких випадках військове командування мало б з'ясовувати, що сталося. Якщо є частини, де половина чи третина особового складу вдалася до СЗЧ або дезертирства, то треба розслідувати, чому люди тікають. Також мають бути реакція і відповідні перевірки в разі великої кількості загиблих під час виконання завдань. Безумовно, є завдання, коли ситуація на ділянці фронту призводить до втрат. Але це нескладно з'ясувати, вивчаючи бойові дії конкретного підрозділу. Якщо ухвалюватимуть рішення щодо командирів залежно від кількості СЗЧ і втрат, то це впливатиме і на якість бойових дій, і на кількість самовільного залишення частин. Розроблено програму з повернення після СЗЧ, але вона недосконала. По-перше, Державне бюро розслідувань недостатньо робить для притягнення до відповідальності реальних дезертирів не реєструють кримінальних проваджень, не оголошують у розшук. По-друге, всіх міряють однією міркою тих, хто залишив частину вимушено і хто цілеспрямовано. Коли хтось утік, а його повертають і закривають кримінальну справу, він тікає вдруге і втретє. А хто бажає повернутись і воювати в іншій частині, не може це зробити, бо постійно змінюються правила повернення. Людину можуть повернути в ту частину, яку вона залишила. Механізму ротації досі не вироблено. Чимало військових перебуває на передовій уже три роки. В якому стані вони нині? &еnsр;За стандартами НАТО, виконання бойових обов'язків має не перевищувати 45 діб. Ці стандарти ґрунтуються на наукових дослідженнях і практичному досвіді. У нас же військові мають лише відпустку по 15 діб двічі на рік. Бувають ситуації, коли військовий два з половиною роки виконував бойові завдання і потім зникає і пише: "Все, більше не можу". Відсутність відпочинку загострює наявні хвороби. А служать і 4060-річні. Найперше страждає хребет від носіння бронежилета. Люди вигоряють. Попри велику кількість складних ділянок фронту та недостатню укомплектованість, ротацію можна було б організувати хай і не на тривалий період. Знов-таки на прикладі свого батальйону я бачив: немає ротації тривалий час, на іншій ділянці фронту виникає критична ситуація, і виявляється, що можна зняти батальйон і перевести туди. Але цього не відбувається. А як щодо юридичної захищеності військових? Чи є механізм протидії некомпетентним наказам командирів? &еnsр;Я стикався із ситуацією, коли чітко зрозуміло, які є порушення під час віддання наказів, хто їх віддав і які наслідки вони мали. Вище керівництво, що ознайомлюється зі скаргами на командира, мало б одразу вживати заходів для притягнення його до відповідальності та зняття з посади. Я тривалий час пропрацював слідчим і не бачу реакції та навіть бажання розібратися в цій ситуації. Немає ідеальних людей, командири також помиляються. Систему характеризують не помилки, а реакція на них. А саме її немає. Навіть у таких моментах, як оскарження дій свого командира перед вищим начальством. Солдати не знають е-мейлів вищого командування, не мають куди відправити скаргу. Тому звертаються на гарячу лінію Міноборони. А звідти звернення тривалий час ідуть до тих, хто їх розглядає. Часто звернення розглядають ті, на кого скаржаться. І ті, на кого скаржаться, мають можливість помститися. Навіть додаток "Армія+", що суттєво спрощує подання рапортів, не може бути використаний для написання скарги, бо треба вводити ІD командира, якого не знають нижчі підрозділи. Тому подати рапорт зі скаргою на порушення прав військовослужбовця неможливо. Систему характеризують не помилки, а реакція на них На низових ланках є розуміння ведення бойових дій, яким неможливо поділитися. Міноборони створило пробний сайт для надання пропозицій військовими. Я туди наді­слав три пропозиції стосовно бюрократії та мотивації через нагородження не отримав жодної реакції. Багато ініціатив, покликаних захистити військового, використовують для заспокоєння суспільства й не застосовують на практиці. Залучення солдатів із КНДР, використання ослів на фронті це ознака виснаження російської армії? &еnsр;Не можна недооцінювати ворога. Так, у нього меншає техніки, це бачимо і з офіційних зведень Генштабу, і безпосередньо на лінії зіткнення. Це знову відповідь на запитання, чим війна 2025 року відрізняється від війни 2022-го. Наявну техніку ворог намагається мінімально використовувати, бо що ближче вона до передових рубежів, то більший ризик її втратити. У використанні тих самих ослів насправді немає нічого смішного. Це означає, що росіяни використовують усі можливості для продовження бойових дій ослів, мотоцикли, велосипеди. Бажання захоплювати нашу територію в них не зникає. Як, на вашу думку, розвиватимуться події 2025 року? &еnsр;Не треба бути пророком, варто проаналізувати попередні дії керівництва РФ і конкретно Путіна. У них усе будується на брехні та бажанні знищити Україну. Вони розуміють, що президент США хоче зупинити цю війну і протидіяти йому в цьому не можна. Тому ведуть переговори, вдають, що зацікавлені. Але, хоч би що вони говорили, хоч би яке враження створювали, бажання припинити знищувати Україну й українців у них немає. Сподіваюся, що керівни­цтво США це зрозуміє і зробить відповідні висновки: треба посилювати санкційний тиск, давати зброю і всіляко сприяти перемозі України. Звісно, є величезна втома й у військовослужбовців, і в суспільства. Багато хто підсвідомо бажає, щоб гаряча фаза війни припинилася. Керівництву країни й командуванню важливо найперше зрозуміти: ми маємо сподіватися на допомогу Європи і США та вести переговори, але водночас розраховувати на себе, вдосконалюватися. Будь-яке припинення вогню гратиме на користь Росії, особливо якщо почнуть послаблювати санкції. Наполягання Кремля на знятті обмежень щодо постачання добрив пояснюється тим, що складники добрив використовують для виготовлення вибухівки. Тобто Москва має намір воювати далі. Важливо, щоб адміністрація президента США зрозуміла: немає і не може бути віри Кремлю. Він робить усе, щоб роз'єднати західний світ і знищити Україну.

Про це вона розповіла на своїй сторінці у Fасеbооk.За словами ветеранки, подія сталася увечері 30 червня на столичному Виноградарі. Повертаючись із сином з магазину, Вікторія помітила, як велосипедист бив рукою по склу іншої машини. Вже за мить-дві пролунав постріл."Я почула дивний звук – дивлюся в дзеркало заднього виду і бачу істоту на велосипеді, яка стріляє по нашій машині зі схожого на зброю предмета. Гальмую, прошу дитину пригнутись і вибігаю до нього. Мамкин гангстер, мабуть, не очікуючи, що я зупинюсь, втікає на велосипеді всередину ринку", – розповіла Вікторія.Оглянувши автомобіль, жінка виявила отвір у склі, розташований лише за 15 см від автокрісла, де сидів її син. За характером пошкодження, ймовірно, стріляли з пневматичного пістолета, схожого на Флобер.За словами жінки, поліція оперативно відреагувала на виклик. Завдяки численним камерам спостереження в районі ринку "Виноградар", вже за годину правоохоронці мали фото підозрюваного велосипедиста.Проте, як зазначає Дворецька, навіть у разі затримання нападнику загрожує лише адміністративний штраф за дрібне хуліганство (ст. 174 ККУ). Це викликає у неї занепокоєння щодо безкарності таких вчинків та вільного доступу до пневматичної зброї."Для розуміння, якби в момент, коли якийсь ненормальний стріляє в мою дитину, я застосувала власну зброю, навіть для пострілу в повітря, то більш за все, якраз я сиділа б у відділку і на мене чекали б суди. Мою зброю можна ідентифікувати за балістичною експертизою – і це насамперед і є розуміння відповідальності", - зауважила ветеранка. Вона додала, що пізніше вона знайшла безліч пропозицій про купівлю пневматичних пістолетів в інтернеті, навіть на "Розетці"."Навіщо зброя, яку може купити кожна мавпа і відчувати себе гангстером? Зброя, яка може вистрілити у вас чи дітей просто на вулиці. Чому ми так багато говоримо про обіг і право на вогнепальну зброю для громадян, які готові реєструвати, бути нормальними користувачами і зовсім нічого не робимо з тисячами тих, хто за пару тисяч гривень може отримати зброю і робити що завгодно, стріляти по вам просто , бо йому не сподобалась ваша машина, без серйозних наслідків?", – обурюється Вікторія.Дворецька закликала Міністерство внутрішніх справ та Патрульну поліцію звернути увагу на цю проблему. Вона також звернулася до можливих свідків, які проїжджали проспектом Свободи 30.06.2025 року о 20:00 та мають відео з реєстратора, надати інформацію, що допоможе встановити особу нападника.Поліція затримала нападникаУ середу, 2 липня, правоохоронці Києва заявили, що затримали чоловіка, який, за інформацією слідства, 30 червня, вистрілив у машину ветеранки та волонтерки Вікторії Дворецької. Стрілком виявися 46-річний місцевий мешканець. У нього вилучили речовий доказ – револьвер. Пояснюючи свої дії чоловік заявив, що його ніби то "підрізав" автомобіль, коли він їхав на велосипеді і в такий спосіб він вирішив помститися.За фактом хуліганства, вчиненого із застосуванням зброї, відкрито кримінальне провадження.Чоловікові повідомили про підозру, готується клопотання про запобіжний захід2 липня пресслужба Київської міської прокуратури поінформувала, що дії підозрюваного кваліфіковано за ч. 4 ст. 296 КК України — хуліганство, вчинене із застосуванням зброї. Санкція статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до семи років.Готується клопотання про обрання чоловікові запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.Довідка. Вікторія Дворецька на позивний Дика – українська громадська діячка, ветеранка російсько-української війни. Після початку російської війни проти України у 2014 році добровільно поїхала на фронт у підрозділ, що складався переважно з майданівців – батальйон "Айдар". Брала участь у боях за місто Щастя.У червні 2014 року у боях за селище Металіст Луганської області отримала поранення. У складі групи розвідки з п'яти осіб виконувала завдання з зачистки території гольфклубу. Після відновлення близько пів року займалася в підрозділі пошуком, ідентифікацією тіл загиблих, організаційним супроводом, допомогою родинам полеглих з оформленням документів.Демобілізувалася влітку 2015 року, але вже 2016-го повернулася до "Айдару", уклавши контракт із ЗСУ. Командувала ротою вогневої підтримки і ротним опорним пунктом. Під її керівництвом підрозділ воював рік під Оленівкою і сім місяців на Світлодарській дузі на Донеччині.Загалом Вікторія була військовослужбовицею сім років, із них майже чотири – безпосередньо на фронті. Вийшла в запас 2021 року у званні старшого лейтенанта. У 2021-2022 роках Вікторія очолювала ветеранський відділ Фонду компетентної допомоги армії "Повернись живим", долучалася до розробки стратегії Міністерства в справах ветеранів із підтримки ветеранського підприємництва. З літа 2022 року очолила інструкторський відділ фонду.

У центрі Чернівців відкрили перший в Україні рекрутинговий центр 108-го гірсько-штурмового батальйону бригади "Едельвейс". Про це у Фейсбуці повідомив начальник Чернівецької ОВА Руслан Запаранюк, пише Рубрика. "Сьогодні легендарний 108-й гірсько-штурмовий батальйон 10-ї бригади «Едельвейс» відкрив свій перший в Україні рекрутинговий центр — одночасно і перший рекрутинговий центр 10-ї бригади загалом. І відбулося це в центрі Чернівців!", написав очільник […] Тhе роst Перший рекрутинговий центр 108-го батальйону “Едельвейс” відкрили у Чернівцях арреаrеd fіrst оn Рубрика.

Про активну залученість Татарстана до нападу на Україну ЗМІ заговорили в лютому 2023 року. Ще за кілька місяців перед тим, як в Єлабузі почали збирати перші "Шахеди", ЗСУ під Угледаром розбили добровольчий батальйон "Алга", який створили в Казані.

30 червня 1941 року у Львові проголосили Акт відновлення Української Держави. Gаzеtа.uа зібрала ілюстрації, які стосуються цієї події. Проголошення ініціювала Організації українських націоналістів революціонерів під проводом Степана Бандери. Акт проголосив голова Національних зборів Ярослав Стецько з балкона будинку товариства "Просвіта" на площі Ринок. Львівська радіостанція повідомила про це населенню України й передала благословення митрополита Андрея Шептицького. 29 червня 1941-го радянські війська й загони НКВД залишили Львів. Перед цим вбили тисячі в'язнів тюрем. Наступного дня в місто зайшли загони вермахту. Першим увійшов батальйон "Нахтігаль" з командиром Романом Шухевичем. Пізніше на вантажівці з Перемишля прибула група оунівців. Стецька уповноважив Український національний комітет проголосити незалежність України. "На західних землях України твориться українська влада, яка підпорядкується Українському національному урядові, що створиться у столиці України - Києві з волі українського народу", - йшлося в документі. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Організація українських націоналістів розкололась Німецька влада не підтримала відновлення незалежності України. 15 вересня Ярослава Стецька та Степана Бандеру заарештували. Їх ув'язнили в концтабір Заксенхаузен. ОУН(б) продовжила боротьбу за незалежність. 30 червня 1941 року в окупованому німцями Львові проголосили створення Української Держави та сформували уряд - Українське Державне Правління на чолі з Ярославом Стецьком. Українську Державу за два місяці після створення ліквідували.

Роман був на війні двічі. Як боєць 128-ї гірсько-штурмової бригади брав участь у бойових діях поблизу Донецького аеропорту, Авдіївки та Станиці Луганської під час АТО - ООС. А в серпні 2022 року він удруге добровільно став на захист України. Поки був у полоні, в Романа народився третій син, якого назвали на честь батька.Еспресо поговорив зі звільненим Героєм і запитав, що йому довелося пережити в полоні, як удалося витерпіти випробування і врешті дочекатися волі."Якби не був при свідомості – мене б кинули помирати"Чи пам’ятаєте 19 грудня 2022-го – той фатальний день, коли потрапили в полон? Як це сталось? Про що тоді думали найперше?Це було у Серебрянському лісі. Пішов перевірити, що сталось на наших позиціях. Звернув не в ту сторону і зайшов на ворожі позиції. Між нами була відстань 50 метрів. Ми їх бачили в обличчя і чули, що вони говорять. Коли вже я зрозумів, де потрапив, пробував звідти повернутися. Побачив від себе зліва ворогів, хотілось обійти, але виявилось, що вони не такі вже й тупі. Почалася стрілянина. Мені просто пощастило, бо я впав, якраз кулемет по мені працював. А коли вже підвівся, то вони вже були біля мене. Притягнули на свої позиції і зняли з мене берці. Якийсь їхній, ймовірно, командир каже: "Ого, які в нього хороші берці, давай їх сюди". Почали копати ногами і визули. Був якийсь час без взуття, а потім вони принесли якісь старі й порвані капці. Після цього перевезли в Кремінну і закинули в підвал.Яке там було ставлення до вас? Застосовували насильство, приниження, психологічний тиск?Ох, там уже почалося. Спочатку просто били. А потім, уже під вечір зав'язали очі, аби я не бачив нікого, зв'язали руки й почалися справжні тортури. Ніс поламали, ногу битою, яка на ній теж зламалась, упритул прострілювали ногу. Обпалювали тіло, правий бік. А ще, коли почули, що я з західної України і 95-ї бригади, їх взагалі понесло. Зліва ножем різали, проколи були. Два рази витягували на розстріл: ставили на коліна і стріляли над головою. Таким чином вони ще й чинили психологічний тиск. Після цього перевезли ще в інше місце, скинули з КАМАЗа на землю, просто як мішок кинули, а я вже йти самостійно не міг, бо ж нога прострелена і поламана була. Сказали мені: "Повзи". Я ще трохи повз, вони стріляли там де я повз. Перед самою ямою, в яку мене кинули, вивернули ногу повністю в іншу сторону, в мене був відкритий перелом. Я лежав у цій ямі, і зі мною був ще один наш військовий. Під ранок сказали порівняти мою ногу. Коли вже витягнули звідти, то вже зрозумів, що приїхали якісь інші, бо говорили чистою російською мовою. А до того, ймовірно, були буряти і з Татарстану.Вони вже відправили мене у медичний батальйон в реанімацію, бо я був у важкому стані і з великою крововтратою. Казали, що влили в мене 2,5 літри крові. Вже пізніше вони зізнались, що якби я не подав ознак життя і не був при свідомості, вони б мені життя не рятували, лишили б помирати. Там був зі мною ще один хлопець, інший, не той, що в ямі був. Нас загалом було четверо полонених разом. То троє вижило, а четвертому так і не надали медичної допомоги, він загинув від побоїв і поранень.Читайте також: Знущались і за Бандеру, і за те, що з заходу України: історія звільненого з полону Романа Теренчина з Закарпатської бригадиУже в камері до нас приїжджав російський спецназ, як вони казали – для профілактики, щоб ми там не розслаблялися. Тоді починались крики, моральний тиск створювали. Вже там мене не дуже били, бо я був важкий поранений і фактично не вставав, був лежачий. А з тих, хто був здоровіший, то знущались.Після оцих страхіть таких як вам все ж таки вдалося зберегти віру в себе, надію на визволення. Що вам допомагало психологічно триматись?Та я навіть не знаю. Дружина, сім'я... Я пообіцяв їй повернутися живим. Вона була якраз вагітна нашим третім сином. Мусив триматися, бо ж пообіцяв. Тримався з усіх сил, що тільки міг. Знав, що чекають діти, мама.Чи знали ви, що про вас дізналися в Україні, і чи була надія, що вас будуть шукати, визволяти? Так, завжди так думав. Правда, вже після року перебування там, у 2023 році, стала така надія пропадати. Росіяни постійно повторювали: "ви нікому не потрібні", "ніхто вас не шукає" і т.д. Хотіли, щоб я на відео розповідав, що вони скажуть, то відмовився. Тоді вони мені сказали, що я в полоні буду, поки війна не закінчиться. Після цього моя надія похитнулась. Але, думаю, ну що ж, буду сидіти, нічого не зробиш. Жодного разу жодної можливості написати до рідних я не мав.Деякі хлопці розповідали, що там начебто якісь журналісти приїжджали і давали подзвонити їм до рідних, сказати, що живі. Але мені ніколи чогось такого навіть не пропонували."Людям потрібно навчитися тішитись тим, що вони мають"фото: надала Ольга ТеренчинЗараз трошки про веселіше вас спитаю – про момент звільнення. Як ви дізналися, що буде обмін, і якими були перші емоції? Нам на зоні зачитали списки людей і сказали: ви їдете додому. Я їм не вірив, і не вірив аж до останнього, поки з літака ми не приземлились у Білорусі. А там уже я побачив швидкі допомоги. Бо ж по дорозі з Ростова ще з нас знущалися як могли в літаку. Думаю: якщо везуть на обмін, то вже б не знущались. Але вони все ж використали останню можливість. Щодо емоцій, звісно, то була страшенна радість. Але навіть не знаю, як би це описати. Напевне нема таких слів. Просто думав: нарешті, нарешті я звідти вибрався.Хто був першою людиною, з якою ви поговорили після звільнення?До дружини подзвонив. Дуже переживав, як вони, чи з ними все добре. От якраз приїжджали всі нещодавно до мене, нарешті побачив наймолодшого сина. Зараз він уже нормально на мене реагує, бо кілька разів по відео бачив, а спершу боявся.Що найціннішим для вас стало після полону, після того, що ви пережили?  Я б сказав так: просто радійте тому, що є. Бо от люди завжди хочуть щось більше, планують, мріють, а треба навчитись тішитися тим, що маємо.Плани, звісно, потрібні, але зараз це не про мене. На мене чекає дуже довготривала реабілітація, щоб відновити ногу. Повністю вона не відновиться ніколи, звісно, але зараз потрібна реабілітація щонайменше рік. От, цього тижня, можливо, операцію робитимуть. Уже як є – я з цим усім змирився. Зараз Роман Теренчин намагається позбутися наслідків полону. Потрохи набирає вагу, яку катастрофічно втратив у неволі, лікує ногу і тішиться товариством сім'ї: мами, дружини, трьох синів. Наймолодшому з яких 2, а найстаршому – 19. ДовідкаДо слова, 26 червня щорічно відзначають Міжнародний день ООН на підтримку жертв катувань. День установлено 1997 року Генеральною Асамблеєю ООН для викорінювання катувань і забезпечення ефективного функціонування Конвенції проти катувань і інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, що набула чинності 26 червня 1987 року.Як розповідав представник Головного управління розвідки Андрій Юсов, на сьогодні в Росії працює ціла система катувань, а структури, відповідальні за дотримання гуманітарного права, фактично не працюють. Згідно з дослідженням експертів ООН, понад 95% звільнених з російського полону військовослужбовців піддавались тортурам або зазнали наслідків інших порушень Міжнародного гуманітарного права та Женевських конвенцій."У більшості випадків ішлось не про застосування сили з метою отримати інформацію. Це навмисні катування, щоб зламати опір людини, зламати особистість, принизити гідність та змусити відмовитись від всього, що цінне для цієї людини. Або зламати того, хто поруч із ним", ― сказав Андрій Юсов.Він зазначив, що в Росії діє ціла система катувань і для цих потреб там готують окремих "фахівців". Для цього детально описують види тортур і вчать їх застосовувати."Це те, що не може собі уявити будь-який представник західної цивілізованої країни", – зазначив Юсов. 

Про це головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський написав у Fасеbооk.За його словами, ключовим завданням підрозділу було зберегти якнайбільше життів наших військових, зокрема піхоти."Обговорили з командувачем Медичних сил, начальником медичної служби Сухопутних військ та командиром цього батальйону досягнуті результати й можливість масштабування ефективного досвіду підрозділу", - написав Сирський.Він зазначив, що підрозділ об'єднав ключові напрями: евакуацію поранених (у тому числі за допомогою наземних безпілотних систем), стабілізаційну допомогу, передову хірургію, а також навчання бійців прямо на місцях бойових дій.Також Сирський заявив про успішну рекрутингову кампанію. За його словами, особовий склад сформовано з досвідчених лікарів-добровольців, які зараз проходять підготовку. У межах підготовки створено окрему роту безпілотних систем для евакуації."Окремо обговорили питання матеріального забезпечення. Зі свого боку, робимо все, аби лікарі та медики були забезпечені всім необхідним для роботи в зоні бойових дій", - резюмував головком.Перший окремий медичний батальйон був сформований у березні 2025 року шляхом розширення медичної служби 1-го Інтернаціонального легіону Збройних Сил України. Офіційно підрозділ було створено 31 березня 2025 року, що дозволило йому виконувати завдання як окремому функціональному медичному підрозділу в складі Сухопутних військ.Сирський заявив, що ЗСУ до кінця року завершать перехід на корпусну структуру.

Головнокомандувач Збройних сил України генерал Олександр Сирський повідомив, що обговорив з командувачем Медичних сил, начальником медичної служби Сухопутних військ і командиром Першого окремого медичного батальйону можливість масштабування ефективного досвіду...

Головнокомандувач Збройних сил України Олександр Сирський заслухав звіт про створення та хід виконання завдань Першого окремого медичного батальйону, а також обговорив з військовими масштабування досвіду пілотного проєкту.