Search trend "Бельгія – Італія"

Про це стало відомо під час 14-ї зустрічі робочої групи держав-учасниць Коаліції, що відбулась у Рейк’явіку, передає пресслужба Міністерства оборони України. Зазначається, що одним з основних результатів зустрічі стала деталізація пропозицій щодо внесків держав-учасниць коаліції для оснащення та підготовки підрозділів з розмінування Державної спеціальної служби транспорту та Командування Сил підтримки ЗСУ."Минулого року ми разом багато досягли: розгорнуто реальні спроможності на місцях; навчені фахівці працюють у найскладніших умовах; техніка, надана партнерами, щодня рятує життя людей", – зазначив під час виступу на зустрічі начальник Головного управління протимінної діяльності, цивільного захисту та екологічної безпеки полковник Руслан Берегуля, який очолив українську делегацію.Він також подякував урядам Ісландії та Литви, котрі є державами-лідерами DМСС, за сталість і далекоглядність у розбудові інфраструктури, яка потрібна для розмінування та безпечного відновлення України.Для довідки. Коаліція спроможностей з розмінування України створена у лютому 2024 року в межах роботи Контактної групи з питань оборони України.В її склад входять 23 держави. Окрім Литви та Ісландії, це Бельгія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Латвія, Молдова, Німеччина, Польща, Словаччина, Угорщина, Франція, Фінляндія, Хорватія, Чехія, Швеція, Японія, Велика Британія та, власне, Україна.Раніше повідомлялося, що учасники Коаліції з розмінування виділять Україні €700 млн на закупівлю обладнання для розмінування до 2034 року.

Для України цей саміт також мав велике значення, адже існували побоювання, що через риторику Трампа, Захід може послабити підтримку Києва. Хоч питання вступу до НАТО відійшло ще більше в тінь, та Альянс чітко продемонстрував готовність надалі підтримувати Україну у війні проти Росії. Тому найважливіше, що "ніхто нас не кинув". Еспресо розповість більше про те, які наслідки саміту в Гаазі для членів НАТО та України.Чи виправдав саміт очікування?фото: gеttyіmаgеs Напередодні зустрічі членів Альянсу генеральний секретар НАТО Марк Рютте сказав, що цей саміт має бути "квантовим стрибком у колективній обороні". Адже ключовою темою обговорення стало різке збільшення оборонних витрат країн-членів: якщо у 2014 році, після анексії Криму, союзники погодилися витрачати щонайменше 2 % ВВП, то тепер, на тлі ще серйознішої загрози з боку Росії, ціль підняли до 5 %, яких мають досягнути впродовж наступних десяти років (3,5% на збройні сили та 1,5% на супутні витрати, як-от інфраструктура для перекидання військ).За логікою, такі дії можна пояснити саме через війну Росії з Україною, однак це не зовсім так. За час повномасштабної війни, до зустрічі у Гаазі було п’ять самітів Альянсу, але саме цього року питання витрат постало найгостріше. Чому? Бо у Білому домі знову з’явився Дональд Трамп, для якого витрати на оборону є ключовими у зовнішній політиці. Мовляв, чому саме американці мають платити за європейську безпеку? Якщо не хочете, тоді не будемо вас захищати. Відповідно, НАТО не мало вибору, оскільки різко втрачати підтримку головного і найбільшого союзника було б рівнозначно самогубству давньої безпекової структури, що виникла ще після Другої світової. Всі з цим погодилися, окрім Іспанії, яка напередодні саміту відмовилася підтримати підняття витрат до 5%, бо це "погано для їхньої економіки", як сказав прем’єр Педро Санчес. Однак, здається, після погроз Трампа про те, що Іспанію чекають величезні тарифи, Санчес змінив риторику і готовий до поступок.Але справжнім каменем спотикання стала, як не дивно, саме Україна. Власне, що ці стосунки Україна-НАТО, які тривають десятиріччями, на жаль, часто без "взаємної любові", знову оголили найважливішу дилему перед якою стоїть Захід: бути чи не бути Україні в Альянсі та як це правильно зробити?Як відомо, саміт у Бухаресті в 2008 році став переломним, коли Україні та Грузії не надали Плану дій щодо членства в НАТО, натомість запевнили Володимира Путіна, що їх там не буде, а це розв’язало руки для Кремля. Першим акордом стала війна в Грузії, потім початок агресії в Україні, яка переросла в повномасштабну війну. Попри це, в НАТО досі немає єдності щодо офіційного запрошення України в структуру, хоча, як каже багато політиків та експертів, де-факто, ми вже в Альянсі і по багатьох питанням оборони його навіть випереджаємо через постійні воєнні дії, які змушують Україну діяти швидко, ефективно і нестандартно. Проте в Гаазі знову стало очевидно: формальне членство України – це не лише питання готовності Києва, а й політичної волі всередині самого Альянсу.Адміністрація Трампа точно не бачить Україну в НАТО, йдучи в цьому питанні на поступки Кремлю (а ще вони готові визнати Крим російським). Так само Віктор Орбан, прем’єр Угорщини й відомий опонент євроатлантичної інтеграції України, теж використовував саміт як майданчик для просування своїх проросійських наративів (він не хоче бачити Україну навіть у ЄС). Як відверто заявив президент Фінляндії Александр Стубб (з яким Трамп любить грати у гольф), Україна не зможе вступити до НАТО при Трампі, але у довгостроковій перспективі – це можливо. Якщо порівнювати з попередніми самітами НАТО, у Гаазі питання членства України в НАТО вирішили взагалі не піднімати, натомість запевнили про непохитну підтримку України. Участь Володимира Зеленського на саміті тому свідчення, а його зустріч з Трампом вже стала дипломатичним проривом, враховуючи, що очільник Білого дому загалом більше часу говорив з Путіним через телефон, ніж з керівником України.  Одним словом, як відзначили чимало політичних оглядачів, саміт в Гаазі організували таким чином, щоб всіма видимими й невидимими способами задобрити примхи ексцентричного Дональда Трампа. Тому всі гострі питання сховали по кутах цього ще й історично короткого саміту (Трамп любить швидко вирішувати всі питання, бо швидко втрачає увагу). До речі символічно, що генсек НАТО, слухаючи вихваляння Трампа про те, як він "помирив" Ізраїль та Іран, назвав його "татком". Це ще раз підкреслило, що члени НАТО вирішили зіграти на себелюбстві та его президент США, не заперечуючи йому ні в чому, щоб отримати бажану вигоду."Так само як Віденський конгрес 1814-1815 років був організований навколо блискучих балів та концертів – із симфонічним оркестром під керівництвом самого Бетховена, а лише британська делегація випила 10 000 пляшок вина – так і цей саміт у Гаазі був покликаний служити одній і тільки одній меті: задовольнити бажання, потреби та побажання пана Трампа. Якби генеральний секретар НАТО повірив, що Трамп прагне 10 000 пляшок вінтажного вина, він би організував їх постачання. Якби він подумав, що Трамп хоче зустрітися з Бетховеном, Рютте спробував би воскресити його", - вдало порівняли у Тhе Теlеgrарh стару як світ стратегію, до якої вдався Рютте та компанія: поступки заради збереження єдності, навіть якщо ця єдність більше схожа на театральну виставу, ніж на справжнє партнерство.Що отримала Європа за поступки Трампу?Саміт НАТО у Гаазі, фото: gеttyіmаgеs Відповідь на це питання можна прочитати в комюніке саміту одразу першим пунктом, де сказано, що "ми знову підтверджуємо нашу залізну відданість колективній обороні, як закріплено у Статті 5 Вашингтонського договору, в якій йдеться, що напад на одного з членів Альянсу є нападом на них усіх". Тобто Європа, фактично, купила собі безпеку у Трампа, щоб підтвердити дії механізму колективного захисту. Це найважливіше, чого бажали європейці, як кажуть у Роlіtісо, Європі "вдалося втримати Трампа в НАТО".Хоча це може бути короткотривалою перемогою, адже погодження збільшення витрат до 5% ВВП неминуче призведе до того, що відповідальність за долю НАТО дедалі більше переміститься на Європу. А це може стати початком розриву у майбутніх стосунках. Як зазначає Іво Даалдер, колишній посол США в НАТО, за всіма цими "широкими посмішками та добродушністю", що була в Гаазі, неможливо ігнорувати справжні занепокоєння та страхи, які тепер пронизують Альянс після саміту. Адже союзники мають різне бачення загроз: якщо велика частина Європи боїться нападу Росії, то Трамп взагалі воліє мовчати на цю тему. "Спільне сприйняття загрози є основою військового альянсу, а розбіжності щодо характеру російської (а до цього й радянської) загрози часто призводили до криз. Трамп розглядає російсько-українську війну як суто "європейську ситуацію" і відмовився від своїх досить короткочасних зусиль щодо припинення конфлікту. Але для більшості європейців Україна та її безпека є невід'ємною частиною миру на їхньому континенті", - каже Даалдер. У Роlіtісо додають, що тепер європейські лідери стикаються з складнішим випробуванням – вони мають переконати себе у значному збільшенні оборонних витрат у себе вдома та підготуватися до потенційного скорочення військової кількості США, одночасно стримуючи експансіоністську Росію.  "Єдиними європейськими країнами з державними фінансами, які дозволяють їм прагнути до цілі у 5%, є Німеччина, Польща, а також країни Балтії та Північної Європи, – каже Франсуа Ейсбур, старший радник з питань Європи Міжнародного інституту стратегічних досліджень. – Усім відомо, що Франція, Бельгія, Велика Британія, Іспанія та Італія абсолютно не в змозі виконати такі зобов’язання". А опір Іспанії свідчить про простий факт – чим далі країна від Росії, тим важче переконати суспільство у необхідності того, щоб переспрямувати гроші від свого добробуту на певну ефемерну оборону. Та й економісти з якими поговорив Rеutеrs кажуть, що ціль 5 % ВВП до 2035 року – надто амбіційна для більшості країн через високі держборги та ризик скорочення соціальних витрат.  "Щоб досягти порогу в 5%, країни Європейського Союзу, чий борг вже перевищує 80% ВВП (у Великій Британії – 100%), повинні будуть майже потроїти 325 мільярдів євро (377 мільярдів доларів), які вони витратили на оборону минулого року, до понад 900 мільярдів", - зазначають у виданні. Така невтішна економіка може призвести до того, що європейське суспільство під загрозою, щоб не стати ще легшою здобиччю для популістських чи націоналістичних політиків, які щороку набирають силу по всій Європі. Відповідно, Кремль буде ще більше посилювати свою пропаганду, щоб руйнувати єдність Заходу. Тому довготривалі наслідки від саміту в Гаазі можуть бути дуже непередбачуваними. З іншого боку, якщо гроші знайдуться і при цьому економіка Європи не відчує різкого падіння, тоді за наступні 10 років архітектура безпеки континенту може докорінно змінитися. Вірогідно, основним військовим центром стане Німеччина, але вона історично неохоче витрачала кошти на оборону, як кажуть у Вlооmbеrg, тому зараз переживає найдраматичніші зміни, хоч канцлер Фрідріх Мерц і обіцяє створити найпотужнішу армію в Європі.Чи можна назвати саміт позитивним для України?Володимир Зеленський та Дональд Трамп, фото: gеttyіmаgеs Цей дещо театральний саміт був імені Трампа, а не для України, тому великих очікувань ніхто не робив. Однак для нас важливою стала не форма, а зміст. Так, у фінальному комюніке жодного слова про членство України в Альянсі, хоч це раніше описувалося як "незворотний шлях", так само не згадано війну в Україні. Однак всі країни НАТО погодилися, що саме Росія є "довготривалою загрозою", а для України підтвердили "неухильні суверенні зобов’язання із надання підтримки", бо наша безпека "сприяє безпеці Альянсу". Та ще важливіше, що НАТО дозволило включати в витрати на свою оборону допомогу Києву. Тобто для досягнення прийнятих 5% тепер рахуватимуть і гроші на оборону, які надають Україні (а це ще більша практична інтеграція Києва в Альянс). Для цього союзники підтвердили виділення понад 35 мільярдів євро у 2025 році, з можливістю збільшення цієї суми. Це дуже важливо, оскільки частина цих коштів може піти на покупку зброї у США. Дональд Трамп не виключає цього, адже Росія не хоче завершувати війну, а нам конче необхідні ракети для ППО (насамперед Раtrіоt, ціна однієї ракети сягає 3-4 млн доларів) та артилерійські снаряди. Крім цього були досягнуті двосторонні договори щодо озброєнь. Наприклад, Данія запускає спільне виробництво дронів та ракет з Україною. А Німеччина і Норвегія домовилися про постачання для України ракет типу Раtrіоt з наявних запасів. Велика Британія пообіцяла 350 ракет для ППО, які вперше фінансуватимуться відсотками від заморожених активів РФ. Інші країни теж підтвердили свої зобов’язання, а президент України мав зустрічі з лідерами НАТО. Зрештою, довгоочікувана зустріч Трампа та Зеленського теж принесла плоди. Як пишуть у Fіnаnсіаl Тіmеs, президент США нарешті почав використовувати жорсткіший тон щодо Путіна, водночас виявив симпатію до українців (навіть розмова з українською журналісткою ВВС під час пресконференції тому свідчення, адже Трамп чи не вперше публічно виявив співчуття до українців, хоч так і не відповів прямо на поставлене запитання). Політичний експерт та дипломат Роман Безсмертний вважає, що "Україна отримала все, що було необхідно" від саміту в Гаазі."Президент Трамп на саміті поводився достатньо адекватно. Спостерігалася зміна його риторики щодо України. Він навіть назвав Зеленського "милим" і вперше сказав, що хотів би допомогти Україні. Не знаю, наскільки довгою буде ця позитивна хвиля. Але Трамп уже точно розуміє, що російсько-українська війна не може буде закінчена за його наказом протягом 24 годин. Він назвав цю свою заяву саркастичною. Мабуть, дійшло нарешті", - написав Безсмертний.Військовий експерт, директор Nеw Gеороlіtісs Rеsеаrсh Nеtwоrk Михайло Самусь у коментарі Еспресо теж відзначив, що саміт у Гаазі в цілому був позитивним для нас.  "Організатори професійно закрутили весь сюжет зустрічі лідерів НАТО довкола американського президента - і це спрацювало. Трамп, на хвилі тріумфу після вдалого удару по Ірану, був незвично схильний до компромісу й погодився фактично на всі пропозиції європейських колег. І хоча про реальну успішність або неуспішність головної зустрічі країн НАТО можна буде говорити пізніше, все ж результати саміту дають підстави говорити про надію на подальший прогрес Альянсу, а це є критично важливим для України", - говорить експерт.У підсумку, саміт НАТО у Гаазі став перемогою Дональда Трампа завдяки показовій поступливості європейців, але при цьому Україна не втратила своїх позицій. Навпаки – попри побоювання, що нова адміністрація США тиснутиме на зменшення підтримки Києва, Альянс чітко зафіксував готовність продовжувати військову, фінансову та політичну допомогу Україні. Так, двері до НАТО для України залишаються відчиненими лише на словах, проте збереження місця України на порядку денному, обіцянки нових постачань озброєння, запуск спільних виробництв із союзниками й визнання ролі України як фактичного фронту захисту Європи – усе це дозволяє говорити, що ніхто не готовий поступитися Путіну з його імперськими амбіціями стосовно своїх сусідів. Читайте також: Європарламентарка Юкнявічене: Україна – не споживач безпеки, а її гарант для всієї Європи

У Чехії, Німеччині, Італії та Греції триває чемпіонат Європи з баскетболу серед жіночих команд.

У рамках відбору до ЧС-2026 було проведено декілька матчів. Звіт про них читайте на "Футбол 24".

Про це повідомляє офіційний сайт УЄФА.  ЧС-2026Відбірковий турнір. 4-й тур9 червня Група JКазахстан – Північна Македонія 0:1Гол: Трайковскі, 33Бельгія – Уельс 4:3Голи: Лукаку, 15 (пен.), Тілеманс, 19, Доку, 27, Де Брюйне, 88 - Вілсон, 45+7, Томас, 51, Джонсон, 70Група ІЕстонія – Норвегія 0:1Гол:Холанд, 62Італія – Молдова 2:0Голи: Распадорі, 40, Камб'ясо, 50Група LФарерські острови – Гібралтар 2:1Голи: Фредеріксберг, 71, Йоганнесен , 86 - Скенлон, 23Хорватія – Чехія 5:1Голи: Крамаріч, 42, 75, Модріч, 62, Перішіч, 68, Будімір, 72 (пен.) - Соучек, 58Що відомо про європейську кваліфікацію ЧС-2026Участь у відборі на ЧС-2026 беруть 54 європейських команди. Збірні розподілені на 12 груп по 4 та 5 команд. Вони зіграють по одному матчу між собою вдома та на виїзді за традиційною круговою системою.Переможці груп напряму вийдуть на чемпіонат світу, команди, які фінішують другими розіграють ще три путівки на ЧС-2026 у плей-офф відбору.Україна потрапила у групу D та зіграє проти Франції,  Ісландії й Азербайджану. ЧС-2026 відбудеться одразу в трьох країнах – США, Канаді та Мексиці. Матч-відкриття турніру заплановано на 11 червня 2026 року в Мехіко, фінал 19 липня прийме Нью-Йорк.

Про це повідомляє офіційний сайт УЄФА. ЧС-2026Відбірковий турнір. 3-й тур 6 червня Група ІЕстонія – Ізраїль 1:3Голи: Кайт, 31 - Бітон, 39, 49, Абу Фані, 89 Норвегія – Італія 3:0Голи: Серлот, 14, Нуса, 34, Холанд, 42Група JПівнічна Македонія – Бельгія 1:1Гол: Аліоскі, 87 - Де Кейпер, 28Уельс – Ліхтенштейн 3:0Голи: Родон, 40, Вілсон, 66, Мур, 69 Група LЧехія – Чорногорія 2:0Голи: Гложек, 23, Шик, 65Гібралтар – Хорватія 0:7Голи: Пашаліч, 28, 73, Будімір, 30, Івановіч, 60, 63, Крамаріч, 77, 80Що відомо про європейську кваліфікацію ЧС-2026Участь у відборі на ЧС-2026 беруть 54 європейських команди. Збірні розподілені на 12 груп по 4 та 5 команд. Вони зіграють по одному матчу між собою вдома та на виїзді за традиційною круговою системою.Переможці груп напряму вийдуть на чемпіонат світу, команди, які фінішують другими розіграють ще три путівки на ЧС-2026 у плей-офф відбору.Україна потрапила у групу D та зіграє проти Франції,  Ісландії й Азербайджану. ЧС-2026 відбудеться одразу в трьох країнах – США, Канаді та Мексиці. Матч-відкриття турніру заплановано на 11 червня 2026 року в Мехіко, фінал 19 липня прийме Нью-Йорк.

Бельгія, Швеція, Італія, Туреччина та Естонія, підписали відповідний додаток до Листа про наміри.

The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.

У півфіналах зіграють: Франція – Бельгія, Італія – Португалія

Гра відбудеться 26 травня о 19:00 за київським часом

Чемпіонат Європи для 17-річних гравців продовжується в Албанії

Збірні Англії та Італії зіграли перші матчі на Євро-2025 (U-17). Читайте подробиці на "Футбол 24".

Перемога проєвропейського кандидата довела ефективність "санітарного кордону" проти політиків, які намагаються зруйнувати Європу. Та ті не полишають спроб розхитати політичну ситуацію на континенті і це залишається неабиякою загрозою для України. Президентом Румунії стане мер Будапешта Нікушор Дан, проєвропейський політик, чиї позиції були сильними зі старту перегонів. За нього проголосували 53,6% виборців. Його конкурент, ультраправий Джордже Сіміон, здобув 46,4% голосів і поспіхом, щойно закрилися дільниці, проголосив себе переможцем. З його дописом у соцмережі навіть виник курйоз, бо Сіміон використав прапор Чаду замість румунського. А поразку він згодом таки визнав. Чинник Джеорджеску Увага Європи і США до виборів у Румунії була прикута з листопада 2024 року. Тоді перший тур перегонів виграв євроскептик Келін Джеорджеску, але результати голосування були анульовані. Віце-президент США Девід Венс через це навіть звинуватив Європу у порушенні демократії. Та підстави для резонансного рішення були не політичними, а безпековими. Президент Клаус Йоганнес із посиланням на дані спецслужб заявив про зовнішнє втручання у перебіг виборів. Румунські ЗМІ відкрито писали про "російський слід" Румунські ЗМІ відкрито писали про "російський слід", адже Джеорджеску, за їхніми даними, відмовився оприлюднювати звідки брав гроші на виборчу кампанію. Тож Джеорджеску не зміг балотуватися на повторних президентських виборах і найвідомішим кандидатом від ультраправих став Джордже Сіміон. "Один проти всіх" У Сіміона були непогані стартові позиції: він успадкував частину передвиборчих тез від Джеорджеску і цим залучив його симпатиків на свій бік, не мав сильних конкурентів-консерваторів. А ще він пообіцяв призначити Джеорджеску прем'єром, якщо переможе. Натомість єврооптимісти зробили ставку на центриста, відомого борця з корупцією, математика, незалежного політика і мера столиці Нікушора Дана. Щоб його не ототожнювали з іншими політиками, Дана не підтримали інші проєвропейські кандидати Щоб його не ототожнювали з іншими політиками, Дана не підтримали інші проєвропейські кандидати, навіть Елена Ласконі, котра виходила у другий тур президентських виборів із Джеорджеску у листопаді 2024 року. У першому турі повторних виборів 4 травня Дан відставав від Сіміона майже на 20% голосів, що, можливо, дало підстави лідеру ультраправої партії "Альянс за об'єднання румунів" ("АОР") втратити пильність. Однак єврооптимісти розуміли: на кону зовнішньополітичний вектор Румунії мінімум на найближчі кілька років. Українські громадяни переживали подібне у 2004 та у 2013 роках. До чого тут Москва "Якби переміг Сіміон, у Європі виник би умовно проросійський анклав "Угорщина - Словаччина - Румунія". На ролі цієї країни як бази допомоги Україні можна було би поставити хрест", - наголосив політичний експерт Андрій Смолій. Три авіабази НАТО, Європейський центр навчання пілотів на F-16, збройний хаб, елементи системи ПРО (актуальні і для Молдови, і для України), - це все Румунія. Та не тільки: через великий дунайський румунський порт Констанца відбувається експорт українського сільськогосподарського збіжжя. Завдяки дунайській альтернативі небезпечним чорноморським експортним шляхам українська економіка отримує суттєвий дохід від продажу сільгосппродукції, а низка країн Африки та Азії позбавлені загрози голоду. А офіційний Київ може активніше відстоювати свої інтереси і Чорноморському регіоні, що і робить. Тому не дивно, що президент Володимир Зеленський і президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн першими привітали Нікушора Дана з перемогою. Коли Венс критикував Європу за скасування першого туру румунських виборів, він мав пам'ятати, що і в Києві 2004 та 2013 років, і в Бухаресті 2024 року прямо називали Росію стороною, котра намагалася вплинути на результати волевиявлень, хоча офіційно Москва спростовувала це. Точка неповернення У Кремлі перемогою проєвропейського кандидата нвдоволені. Речниця МЗС РФ Марія Захарова послалася на заяву власника Теlеgrаm Павла Дурова про те, що французька розвідка нібито вимагала втручання у румунські вибори (МЗС Франції твердження Дурова спростувало). Росія замість плацдарму отримала санітарний кордон Ще б пак - Росія замість плацдарму отримала санітарний кордон. Але завдяки чому Дану вдалося переломити хід перегонів? Результати першого туру 4 травня показали втому румунів від політичних суперечок "або - або". Підтримка кандидата від "АОР" була переважно голосуванням "проти всіх", однак більшість таких виборців вітали би альтернативу. Незалежний Нікушор Дан її дав: закликав їх до єднання на противагу тезам конкурента, котрі охарактеризував як "хвилі ненависті". Джордж Сіміон, до речі, визнав: "Ми були одні проти всіх". Мережі ширші Відносно мирний фінал карколомних румунських президентських перегонів не означає спокою. Адже програла не лише Росія, а й МАGА - група радикальних республіканців-трампістів у США. На це вказав Ірінеу Дарау, румунський сенатор від правоцентристської партії "Порятуймо Румунію". Дан, схоже, усвідомлює ризик, оскільки заявив про намір "добре пояснити партнерам" рішення про анулювання першого туру виборів у 2024 році та "повернути довіру" Трампа. Не виключено, що певні впливові кола у США допоможуть йому: агенція JРМоrgаn вже заявила про очікуване зниження політичних ризиків для Румунії через перемогу єврооптиміста. Утім, доведеться докласти зусиль, адже Сіміон відкрито підтримував МАGА. Є ознаки роздратування Білого дому: Ілон Маск публічно підтримав Павла Дурова в історії зі "французьким втручанням" у румунські вибори. Ультраправий реванш попереду? Найбільшим здобутком румунських виборів є подолання розколу між виборцями всередині країни та діаспорою (як це було у Молдові). Румуни, котрі голосували на території Молдови, віддали 88% голосів за Дана, їхні співгромадяни в Угорщині - понад 92% голосів, в Естонії - 87%. І всередині країни переможець здобув більшість голосів. Однак новий президент має докласти неабияких зусиль, щоби зберегти цю єдність. Першим випробуванням стане формування коаліції Першим випробуванням стане формування коаліції. Сіміон в альянсі з Джеорджеску має понад 40% голосів, від котрих неможливо відмахнутися. На додачу - розкололася діаспора. У таких країнах як Франція, Велика Британія, Ірландія, Німеччина, Австрія, Бельгія, Ісландія, Нідерланди, Італія та Іспанія у румунських громадах понад 50% голосів набирав Джордже Сіміон. Чому? Історик та аналітик Іон Іоніце звертає увагу на зростання симпатій до ультраправих, особливо у Центральній та Східній Європі. "Враховуючи спадок багатьох років тоталітаризму, ситуація може розвиватися стрімко. Суспільство може прийти до точки, в якій демократія є лише видимістю", - наголошує він. Чому треба поспішати Тому Україні треба поспішали зі вступом до ЄС, вважає народний депутат України з фракція "Європейська Солідарність" Володимир Ар'єв, адже "недружні до України політсили набирають вагу. Німеччина і Румунія буквально вислизнули з проблем. Сумарний 21% відверто антиукраїнських кандидатів у президенти Польщі - це набат. Опитування у Франції показують величезні шанси для крайніх правих, яких пов'язували з Москвою. Нам треба вступити до ЄС до наступного великого виборчого циклу 2029-2030 років". Про наростаючу загрозу реваншу ультраправих свідчать парламентські вибори у Німеччині та у Франції. На дострокових перегонах до Бундестагу переміг опозиційний альянс "ХДС-ХСС", проте другу позицію за активної підтримки Ілона Маска здобула ультраправа "Альтернатива для Німеччини". У Франції лише завдяки ситуативному альянсу центристів Емманюеля Макрона із лівими між першим і другим туром дострокових перегонів ультраправих відкинули на третє місце. Цікаво, що і у Франції, і в Німеччині до них застосовано процедурні заходи: Марін Ле Пен, лідерка однієї з правих французьких партій, засуджена за злочин, у діяльності "АдГ" суд побачив елементи екстремізму, хоча зараз ці звинувачення тимчасово знято. Внутрішнє балансування Водночас зі зростанням симпатій європейських виборців до ультраправих сил мобілізуються у згуртовуються симпатики єврооптимістів, тому говорити про неминучий правий реванш-2 зарано, вважає український дипломат Роман Безсмертний. Нині, принаймні, Україні можна спокійно дивитися у найближче майбутнє. На відміну від Сіміона, котрий є персоною нон-грата і для нашої країни, і для Молдови, Дан виступає за підтримку України, за її членство у ЄС та у НАТО.

Мобільний оператор lіfесеll значно розширив покриття 5G у роумінгу для своїх абонентів. Як повідомила пресслужба компанії, з квітня 2025 року користувачі можуть підключатися до мобільного інтернету п’ятого покоління вже у 61 країні світу. Серед них — європейські країни: Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, […] Сообщение Lіfесеll відкрив доступ до 5G-роумінгу в 61 країні: перелік країн появились сначала на ТехноФан.

Про це пише Роlіtісо.Зазначається, що Бельгія, Болгарія, Чехія, Данія, Німеччина, Естонія, Греція, Хорватія, Латвія, Литва, Угорщина, Польща, Португалія, Словенія, Словаччина, Фінляндія та Чехія прагнуть більшої гнучкості для зміцнення власної обороноздатності.12 із них вже подали офіційні запити до Єврокомісії.Застосування цього винятку дасть країнам можливість збільшити свої витрати на оборону до 1,5% від валового внутрішнього продукту щороку протягом чотирьох років, не порушуючи при цьому фіскальних правил ЄС.Як зауважили автори, Німеччина – єдина з великих економік ЄС, яка планує скористатися цим положенням. Країни з обмеженими бюджетними можливостями, такі як Італія чи Франція, не просять фіскальної гнучкості для закупівлі військового обладнання – так само, як і країни зі значно кращим станом державних фінансів, наприклад Нідерланди чи Швеція.Попри те, що Данія належить до другої групи, вона також вирішила приєднатися до ініціативи, аби надіслати політичний сигнал."Рішення Данії активувати положення допоможе надіслати зовнішньому світу сигнал про єдність країн ЄС у зусиллях із переозброєння", - заявила міністерка економіки країни Стефані Лосе.Єврокомісія закликала держави ухвалити відповідне рішення до 30 квітня, щоб узгодити фіскальну політику перед фінансовими ринками та одночасно активувати положення до липня. Втім, цей термін не є обов’язковим, зазначають у Роlіtісо.Міністр економіки Іспанії Карлос Куерпо заявив, що його країна ухвалить рішення "протягом найближчих місяців".Своєю черго міністр фінансів Італії Джанкарло Джорджетті висловив переконання, що Рим може досягти цільового показника НАТО у 2% витрат на оборону, якщо підкоригує свою звітність, включивши до неї більше статей. За його словами, країна чекатиме на саміт НАТО в червні, коли мають бути узгоджені нові стандарти витрат для всіх країн. Стокгольмський міжнародний інститут дослідження проблем миру (SІРRІ) оприлюднив звіт, згідно з яким у 2024 році світові витрати на оборону досягли рекордних $2,7 трлн.

Шістнадцять держав-членів Європейського Союзу мають намір скористатися положенням про надзвичайний стан, яке дозволяє здійснювати оборонні інвестиції, що перевищують встановлені бюджетні ліміти ЄС. Про це повідомляє Роlіtісо. За даними видання, до цього переліку входять Бельгія, Болгарія, Чехія, Данія, Німеччина, Естонія, Греція, Хорватія, Латвія, Литва, Угорщина, Польща, Португалія, Словенія, Словаччина та Фінляндія. Ці країни планують активувати спеціальний механізм Євросоюзу, який дозволяє збільшити витрати на оборону, не порушуючи фіскальні обмеження. На даний момент 12 із зазначених держав уже подали відповідні запити до Європейської комісії. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Світові військові витрати сягнули рекордного рівня: назвали лідерів Згідно з правилами, передбачене використання винятку дозволяє підвищити оборонні витрати до 1,5% від ВВП щорічно протягом чотирьох років без порушення бюджетної дисципліни ЄС. Єврокомісія закликала країни визначитися до 30 квітня, щоб забезпечити узгодженість фіскальної політики в умовах зростання тиску з боку фінансових ринків. Водночас ця дата має лише рекомендаційний характер, зазначає Роlіtісо. Міністр економіки Іспанії Карлос Куерпо 30 квітня заявив, що уряд країни ухвалить рішення з цього питання "протягом найближчих місяців". Водночас міністр фінансів Італії Джанкарло Джорджетті зазначив, що Рим має намір досягти встановленої НАТО цілі у 2% витрат на оборону, переглянувши методику обліку, щоб включити до розрахунку додаткові категорії витрат. За його словами, Італія очікує на саміт НАТО у червні, де можуть бути ухвалені нові стандарти витрат. Європа повинна взяти на себе військову відповідальність і стати лідером, США не можуть бути єдиним гарантом європейської безпеки, заявив міністр оборони США Піт Гегсет. За його словами, сучасні загрози вимагають іншого підходу до колективної безпеки. Він закликав європейських союзників по НАТО до збільшення витрат на оборону, вказавши на приклад Польщі, яка зобов'язалась спрямовувати на оборону 5% ВВП.

У різних куточках світу стоять будинки, що вражають красою, витонченістю та незвичайними ідеями. Вони перетворюють міста на справжні музеї під відкритим небом. Якщо мрієте побачити найгарніші споруди планети, є десять міст, які неодмінно варто додати до свого маршруту. Біргу, Мальта Колишня столиця Мальти, що стала символом мужності під час Великої облоги 1565 року. Біргу - це фортифікації, вузькі вулички, і надзвичайна гра світла на кам'яних фасадах, особливо коли місто відкривається з боку моря. Бібері, Британія Англійська ідилія з казок - селище Бібері у графстві Глостершир. Кам'яні котеджі кольору меду, затишна Арлінгтонська вулиця й атмосфера, що переносить у світ Толкіна. Тоскана, Італія Італійські борго - це як винні келихи на мапі Тоскани. Кожне селище - жива історія, в якій архітектура злилася з ландшафтом. Тут немає одноманітності - лише краса в деталях і турбота про збереження спадщини. Гент, Бельгія Казкове бельгійське місто, яке вражає середньовічною архітектурою, прихованою у лабіринтах вулиць і каналів. У кожному будинку - готика, у кожному повороті - дух старовини. Вісбю, Швеція Місто троянд і руїн на острові Готланд - Вісбю. Мох на стінах, стародавні залишки мурів і квіткові арки створюють враження подорожі в інший час. Міконос, Греція Біло-синій рай у серці Егейського моря. Міконос блищить на сонці, мов дорогоцінна прикраса, де чистота і витонченість місцевої архітектури стають способом життя. Лондон, Англія Британська столиця - не лише про велич, а й про інтимність. Вікторіанські колони, тихі садочки, елегантна простота - все це формує архітектурну душу Лондона. Сан-Франциско, США Символ міста - Вікторіанські будинки на вулиці Stеіnеr. Після оновлення одного з них у 60-х, почалася справжня хвиля відродження району, перетворивши його на візуальну легенду. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Атмосферні місця України: куди поїхати у вікенд навесні Картахена, Колумбія У цьому карибському місті балкони стали обличчям дому. Місцеві мешканці змагаються в красі прикрас, створюючи унікальні візуальні історії, що оживають над вулицями Старого міста. Кольмар, Франція Французький Ельзас зі своїм Кольмаром - як мандрівка в історію стилів. Готика, бароко, рококо і класика живуть тут пліч-о-пліч, особливо в районі Реtіtе Vеnіsе, де річка віддзеркалює фахверкові фасади. В Греції є острови, які варто побачити навесні. Це час, коли немає натовпу туристів, погода комфортна, а ціни приємно нижчі, ніж у розпал сезону. У цей період варто звернути увагу на острови, які зачаровують природною красою та спокоєм спокоєм. Наприклад, Крит славиться м'яким середземноморським кліматом, а Родос - ідеальними умовами для прогулянок старовинними вуличками.

"Еспресо" розповість про головні проєкти з розвитку атомної енергетики, наскільки вони перспективні та чи зможуть вони зробити Європу енергонезалежною.Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (СDІ), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації, та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.  Автор - Олексій Їжак, аналітик Національного інституту стратегічних досліджень, співзасновник Консорціуму оборонної інформації, текст упорядкував Володимир Федорович, "Еспресо".Якими потужностями атомної енергетики наразі володіє ЄвропаЧастина Європейського Союзу активно відновлює та розвиває сектор атомної енергетики. Йдеться не лише про модернізацію старих потужностей, але й створення нових, більш ефективних реакторів і цілих станцій. Розпочати варто з переліку того, чим розпоряджається ЄС станом на сьогодні, адже вже тут можна буде простежити певну неоднорідність. Наразі 13 із 27 країн Старого світу експлуатують атомні станції, які налічують понад 100 енергоблоків. Однозначний лідер сфери - член "ядерного клубу" Франція, яка розпоряджається 56 енергоблоками. Таким чином країні вдається "зарядити" 63-70% національної мережі. Одразу за нею зі значним відривом облаштувались Іспанія (7 реакторів), Швеція (6 реакторів), а також Фінляндія, Угорщина, Бельгія, Словаччина, Болгарія, Чехія, Румунія, Словенія, Нідерланди та Хорватія. Поза Європою також є і Велика Британія, яка нещодавно від’єдналась. Остання розпоряджається 9 енергоблоками та вже зараз планує будівництво нових. Окремо можна виділити Фінляндію, яка здійснила прорив, увівши в експлуатацію енергоблок Оlkіluоtо 3 (ОL3), оснащений реактором ЕРR потужністю 1600 МВт – перший запущений у Західній Європі за 15 років. Лише він один, розпочавши роботу у 2023 році, забезпечує 14% мережі країни.Фото: gеttyіmаgеsЦентрально-Східну Європу представляють інші гравці цього ринку, зокрема Чехія, Словаччина та Угорщина, які працюють над модернізацією старих та активним розгортанням й будівнитцвом нових енергоблоків. Саме там жваво освоюють нові технології SМR (малі модульні реактори), детальніше про які згодом. Є на карті Європи також Польща, яка не має жодної діючої АЕС. Однак уже зараз там активно інвестують у цей сектор – готуються до будівництва двох масштабних станцій. Протиставленням цих країн є Німеччина, яка стала першою великою економікою, що повністю відмовилась від атомної енергетики. Апогеєм політики, що зачалась після катастрофи на японській Фокусімі, стала зупинка трьох останніх діючих реакторів у квітні 2023 року: Іsаr 2, Еmslаnd і Nесkаrwеsthеіm 2. Що цікаво, у 2022 році такий вектор зазнав значного тиску, однак рішення не переглядали, попри енергетичну кризу. Хто та що лобіює розвиток інтересу до атомної енергетикиНе потрібно звертатися до глибокої аналітики, аби зрозуміти, що одним із головних лобістів атомної енергетики в регіоні є її ключовий виробник – Франція. Зокрема у 2022–2023 роках президент Емманюель Макрон публічно оголосив про намір побудувати щонайменше шість нових реакторів типу ЕРR2 та інвестувати в розвиток малих модульних реакторів (SМR).Що не менш важливо, у 2023 році країна "ядерного клубу" ініціювала створення коаліції країн ЄС, які підтримують подальший розвиток атомної енергетики. До групи приєднались Чехія, Польща, Румунія, Угорщина, Словаччина, Болгарія та низка інших держав, які спільно лобіювали за включення ядерної енергетики до кліматичної політики ЄС. Вже за рік після цього, у лютому 2024 року, Єврокомісія оголосила про запуск Європейського альянсу з розвитку SМR — SМR Іndustrіаl Аllіаnсе. Коло включає провідні енергетичні компанії (ЕDF, СЕZ, Fоrtum, Rоlls-Rоyсе, Wеstіnghоusе), науково-дослідні установи та регуляторні органи. Метою такої групи є швидка сертифікація нових технологій, реалізація нормативно-правової бази та запуски пілотних проєктів у сфері до 2030 року. Саме Альянс займається просуванням та координацією впровадження нової ядерної генерації малого масштабу на рівні ЄС.На фоні цього торік, у 2024 році, чеська енергокомпанія СЕZ анонсувала придбання 20% акцій британської компанії Rоlls-Rоyсе SМR. Саме ця покупка стала першим транснаціональним капіталовкладенням в технологію малих модульних реакторів, які запускатимуть на території Східної Європи. Окрім того, фінська Fоrtum підписала договори з аж п’ятьма виробниками малих модульних реакторів зі США, Південної Кореї, аби реалізовувати нові проєкти на території Скандинавії. Серед приватних компаній активним просуванням атомної енергетики займається американська Wеstіngtоn Ноusе, яка також бере участь у будівництвах на території Польщі, Чехії, Словаччини та України.Важливим є те, що ця та інші компанії є активними учасницями SМR Іndustrіаl Аllіаnсе і провідними експортерами ядерних технологій до країн Центрально-Східної Європи, які прагнуть зменшити залежність від російських або застарілих радянських реакторів. Що ж до інституцій, які займаються просуванням сфери, то реалізація відбувається через кілька механізмів. Зокрема агентство Еurаtоm координує дослідження у сфері безпеки та технологій і має бюджет понад 1,3 млрд євро на 2021–2027 роки. фото: gеttyіmаgеsТакож на континенті діє масштабна Європейська платформа сталих ядерних технологій (SNЕТР), вона об’єднує понад 120 операторів і виробників, серед яких університети і лабораторії. Її місією є розробка нових типів реакторів, зокрема четвертого покоління. Також ідеться про Міжнародне енергетичне агентство, яке закликає уряди країн надавати державні гарантії для ядерних проєктів, щоби знизити інвестиційні ризики, викликані складністю та довготривалістю реалізації технологій у цьому секторі економіки.Не варто забувати і про Європейський інвестиційний банк. Попри свою обережну стратегію фінансування атомних проєктів, після прийняття таксономії ЄС він почав розглядати проєкти SМR і модернізації існуючих блоків як потенційно придатні для зеленого фінансування.Лобіювання атомної енергетики дало свої плоди. У 2023–2024 роках розпочались міждержавні консультації між ЄС, Великою Британією, Канадою та США щодо єдиної процедури сертифікації й ліцензування нових типів реакторів. Таким чином країни намагаються знизити забюрократизованість процесів у галузі, прискорити схвалення подальших проєктів та забезпечити експортний потенціал європейських технологій. Нові проєкти на європейській карті атомних технологійСеред найбільших проєктів фігурує будівництво нової АЕС Sіzеwеll у Великій Британії, яка буде оснащена двома реакторами типу ЕРR загальною потужністю 3,2 ГВт. Реалізацією останнього займається приватна ЕDF за фінансування британського уряду. Цей проєкт є частиною ширшої британської програми відновлення атомного сектору, в межах якої планується забезпечити до 25% електроенергії країни з ядерних джерел до 2050 року. Окрім того, Чехія планує розширення АЕС "Темелін" та "Дуковани" й розгортання першого в країні малого модульного реактора у партнерстві з британською компанією Rоlls-Rоyсе. Також там розглядають можливість будівництва до 3 ГВт нових атомних потужностей, щоб замінити вугільну генерацію, яку країна планує вивести з експлуатації до 2038 року.Цікавою є ситуація в Польщі, яка у 2022 році підписала угоду з компанією Wеstіnghоusе щодо будівництва першої АЕС у Пемброці. Проєкт передбачає спорудження трьох реакторів АР1000 з очікуваним введенням першого блоку в експлуатацію до 2033 року. Паралельно польська компанія Synthоs працює з GЕ Ніtасhі над проєктом SМR ВWRХ-300. Таким чином, уряд Польщі офіційно декларує боротьбу з карбонізацією та продукування енергетичної незалежності.Також Італія, яка повністю згорнула свої АЕС ще у 1990 році, оголосила повернення до атомних програм. Відтак у квітні цьогоріч три приватні компанії підписали угоду про створення консорціуму для спільного дослідження та підготовки до будівництва нових АЕС. Таким чином, у 2030-х роках у країні планують запустити будівництво першого модульного реактора.У раніше згаданій Фінляндії, з її надпотужним ОL3, у 2025 році планується введення в експлуатацію підземного сховища відпрацьованого ядерного палива Онкало — першого у світі сховища геологічного типу, розрахованого на безпечне зберігання до 100 тис. років. Ренесанс атомної енергетики не оминув і Румунію, де здійснюють модернізацію існуючих блоків АЕС Сеrnаvоdă за підтримки США, Канади та Франції. Також країна веде переговори з американською NuSсаlе щодо побудови нового модульного реактора. Вже зараз ідеться про фінансування з американських банківських установ. Розвиває свою атомну гілку й Угорщина. Проте тут виникає проблема, адже країна вирішила робити це у співпраці з Росатомом країни-агресорки, попри політичні заперечення Єврокомісії. Вже торік почались активні підготовчі роботи. Варто зазначити, що два реактори, які планують спорудити у межах цього проєкту, будуть єдиними в Європі, до функціонування яких залучена Росія.Обмеження та активні "проти" на європейському ринку атомної енергетикиПопри всі описані активні дії з боку ЄС, все ж є низка певних стримувальних факторів, які гальмують розвиток ядерних програм. Йдеться не лише про політичні розбіжності між державами, але й про технологічні, економічні та соціальні ризики, що можуть уповільнити або навіть зірвати реалізацію окремих проєктів.Одним із таких факторів є ініціатива проти включення ядерної енергетики до «зеленої таксономії» ЄС, яка дозволяє атомним проєктам отримувати доступ до сталого фінансування. Її підписантами у 2022 році стали Німеччина, Австрія, Люксембург і Португалія.Та ж ФРН, як основний антиатомний лобіст Європи, відмовилася приєднуватися до SМR Іndustrіаl Аllіаnсе, попри те що він фінансується Єврокомісією й об’єднує більшість ядерних країн-членів ЄС. Окрім того, міністерка довкілля Німеччини Штеффі Лемке публічно заявляла, що «атомна енергетика не є рішенням для кліматичної або енергетичної кризи". Вона підкреслила, що федеральний уряд вважає атомне енергетику "дорогою та небезпечною". Відтак серед основних викликів, які доведеться долати прихильникам атомних програм у Європі – це політична неоднорідність Старого світу. Однак не політикою єдиною, ідеться і про високу капіталомісткість проєктів атомної енергетики. Для порівняння: вартість одного енергоблоку типу ЕРR у Європі коливається від €8 до €12 мільярдів, тоді як терміни будівництва зазвичай перевищують 10 років.Навіть малі модульні реактори, які визнають дешевим технічним ноу-хау, потребують значних стартових інвестицій та відповідної інфраструктури.Тут одразу вигулькують і освітні проблеми, а відтак і брак спеціалізованих кадрів. У багатьох країнах Західної Європи навчальні програми з ядерної інженерії були згорнуті або значно скорочені впродовж 1990–2010 років. Тим часом, за різними оцінками, у найближче десятиліття галузі знадобиться понад 150 тисяч нових спеціалістів у межах лише ЄС. І на цьому моменті ми приходимо до того, що подолання однієї залежності продукує розвиток іншої залежності – ЄС продовжують імпортувати з РФ уран і технологічні компоненти. Однак на цьому ринку з’являються нові гравці, зокрема США, Франція, Канада та Казахстан, проте ринок все ще залишається вразливим до політичних та логістичних проблем.фото: gеttyіmаgеsОднією з проблем також є відсутність спеціалізованих кладовищ ядерних відходів. Прорив у цьому напрямі здійснила лише Фінляндія з її Онкало. А от у всіх інших членів ЄС це питання вирішується доволі складно через вибір локації, фінансування та відповідальність за утримання.То чи очікувати нам ренесанс атомної енергетики?Попри описані вище проблеми та стримувальні фактори, бачимо реальні зрушення у напрямі атомної енергетики, яка вважалась безперспективною та небезпечною понад 30 років.Її фактичними двигунами є розвиток низьковуглецевих джерел енергії, прагнення до стратегічної автономії ЄС та намагання створити в Європі конкурентну технологічну базу у вигляді SМR і ядерних реакторів нового покоління.Однак варто підкреслити, що темпи та масштаби цього розвитку залишають бажати кращого через складність реалізації, забюрократизованість, політичні розбіжності та необхідність неймовірно великих капіталів. Тут, знову ж таки, увагу привертають новітні малі модульні реактори, проте перші їхні запуски проведуть лише після 2030 року.Розвиток цієї галузі енергетики у Старому світі точно не буде рівномірним. Адже певні країни активно розвивають цей сектор, інші лише починають закладати його перші цеглини, а от треті, як та ж Німеччина, повністю від нього відмовляються.Таким чином, у нас формується мапа з кількох груп країн: держави з усталеними потужностями, які модернізуються (Франція, Фінляндія, Угорщина); країни, що вперше впроваджують атомну генерацію (Польща, Італія); і країни, що концентруються на новітніх технологіях (Чехія, Румунія).Попри те, що Німеччина, як економічний центр Європи, використовує свій вплив, щоби сповільнити, а подекуди й блокувати інституційне оформлення ядерного ренесансу в ЄС, тренд на континенті рухається зовсім в іншу сторону. У цьому контексті ФРН швидше заганяє себе в енергетичну ізоляцію. Читайте також: Нова митна політика адміністрації Трампа та накладена на неї пауза: перші наслідки та реакція світу

Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (СDІ). Це об’єднаний проєкт українських аналітичних та дослідницьких організацій, спрямований на посилення інформаційної підтримки та аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики. Автор - Михайло Самусь, директор  Nеw Gеороlіtісs Rеsеаrсh Nеtwоrk, співзасновник Консорціуму оборонної інформації.Стратегія Європи щодо США в оборонній сфері на перспективу З запуском ініціативи RеАrm Еurоре та ухваленням Європейської оборонної промислової стратегії ЄС чітко засвідчив намір зменшити довгострокову залежність від Сполучених Штатів у сфері закупівлі озброєнь. Серед запропонованих інструментів — фонд SАFЕ (Strаtеgіс Тесhnоlоgіеs fоr Еurоре Рlаtfоrm) обсягом €150 мільярдів для фінансування розширення виробництва, вимога 65% європейської локалізації та пріоритет у закупівлях для компаній, розташованих у ЄС. Заплановані заходи чітко свідчать про політичний зсув у бік стратегічної автономії.Це викликало посилене невдоволення у Вашингтоні. На сесії НАТО у березні 2025 року державний секретар США Марко Рубіо попередив, що Сполучені Штати розглядають спроби Європи обмежити участь американських компаній у програмах оборонного фінансування ЄС як «недоречні та потенційно шкідливі для союзної солідарності».Хоча збройове роз’єднання США і Європи виглядає стратегічно неминучим, закупівельні цикли основних озброєнь розраховані на десятиліття і не можуть бути змінені миттєво. Європейці розглядають досягнення збройової автономії у перспективі 5–10 років. Проте зміна пріоритетів уже відбувається. Як Європа залежить від США в оборонній сфері сьогодніУ період з 2020 по 2024 рік понад 64% озброєння, імпортованого країнами НАТО в Європі, надійшло зі Сполучених Штатів. Це суттєве зростання порівняно з 52% у 2015–2019 роках стало наслідком термінової хвилі переозброєння після вторгнення Росії в Україну, а також ширшого сумніву щодо надійності американських гарантій безпеки у довгостроковій перспективі.Серед найбільших покупців — Польща, яка реалізує одну з наймасштабніших програм модернізації армії в Європі. Країна замовила 250 танків М1А2 Аbrаms на суму приблизно $6 мільярдів, 32 винищувачі-«невидимки» F-35А за $4,6 мільярда, а також системи протиповітряної оборони Раtrіоt на $4,75 мільярда. Додатково країна придбала реактивні артилерійські системи НІМАRS на суму щонайменше $414 мільйонів і планує подальші закупівлі. Загалом понад 90% високотехнологічного озброєння, придбаного Польщею з 2020 року, має американське походження.Італія також підтримує тісні оборонні зв’язки зі США. Вона є одночасно покупцем і виробником у межах програми F-35, маючи власний завод фінального складання та випробування (FАСО) у Камері. Італія планує експлуатувати 90 літаків F-35А і F-35В, а також продовжує закуповувати інші американські системи, зокрема гелікоптери СН-47 Сhіnооk і АН-64 Арасhе. НІМАRS також розглядається для закупівлі. Загалом лише у 2023 році Італія імпортувала американського озброєння на суму близько $494 мільйони. Американські системи становлять основу її нового флоту бойової авіації та гелікоптерів.Німеччина, яка традиційно диверсифікує свої закупівлі серед різних партнерів, також дедалі більше орієнтується на американські системи. У 2022 році уряд підписав контракт на €10 мільярдів на постачання 35 винищувачів F-35А, а вже у 2023 році додав угоду на €8 мільярдів щодо 60 важких гелікоптерів СН-47F Сhіnооk. Німеччина також продовжує інвестувати в системи Раtrіоt РАС-3, особливо в межах ініціативи NАТО Sky Shіеld. Приблизно 60% імпорту сучасного високотехнологічного озброєння до Німеччини припадає на американських виробників.Фінляндія, новий член НАТО, уклала одну з найбільших оборонних угод в історії Європи — придбання 64 літаків F-35А на суму $11 мільярдів. Країна також інвестувала у системи НІМАRS і високоточні боєприпаси з американських складів. Близько 95% нових закупівель озброєння Фінляндії — це продукція зі США, що робить її однією з найбільш залежних від американського озброєння країн у Європі.Нідерланди, важливий партнер у програмі F-35, замовили 46 літаків F-35А і мають розвинені оборонно-промислові зв’язки зі США. Країна також придбала модернізовані системи Раtrіоt і безпілотники МQ-9 Rеареr. За оцінками, 70–75% імпорту озброєнь до Нідерландів припадає на США.Інші країни також глибоко інтегровані в американські оборонні програми. Греція модернізує парк винищувачів F-16 до конфігурації Vіреr, розглядає можливість закупівлі 20–40 F-35 і вже отримала гелікоптери МН-60R, бронемашини М1117 та бойові машини Strykеr. Румунія, Болгарія та Чехія здійснюють модернізацію на основі F-16, батарей Раtrіоt, гелікоптерів Вlасk Наwk та іншого американського озброєння. В Румунії частка американських постачань в імпорті озброєнь перевищує 70%.Програма   F-35. Символом домінування США в європейській обороні є широке замовлення винищувача п’ятого покоління F-35. Програма F-35 прив’язує покупців до довгострокових контрактів, які включають програмне забезпечення під контролем США, мережі технічного обслуговування, системи обробки бойових даних і конфігурації озброєння — що практично унеможливлює швидкий перехід на альтернативи європейського виробництва.Винищувач F-35. Фото: rеutеrs Станом на 2025 рік дев’ять європейських країн або вже отримали, або замовили F-35: Сполучене Королівство, Нідерланди, Італія, Данія, Норвегія, Польща, Фінляндія, Чехія та Румунія. Німеччина і Бельгія також погодили плани придбати цей літак. Загалом замовлено понад 550 літаків, ще близько 70 перебувають на стадії погодження. Водночас фактично поставлено лише близько 130 одиниць. Це робить програму чутливою до змін у збройових пріоритетах у середньостроковій перспективі.Американські системи домінують у ключових сферах європейської оборони — пануванні в повітрі, засобах далекобійного ураження, протиракетній і протиповітряній обороні, забезпеченні стратегічної мобільності та розвідці. Значною є також частка американського озброєння в сухопутних військах.Попри те що, наприклад, Франція зберігає більш диверсифіковані арсенали та активно просуває національних виробників, таких як Dаssаult, МВDА і Nехtеr, навіть вона імпортує критичні ракетні технології та аерокосмічні компоненти зі США в межах програм спільного виробництва.Якщо резюмувати, сьогодні жодні європейські збройні сили — навіть французькі — не функціонують без певного рівня залежності від американських систем. Структурна вага американського оборонного експорту є не лише фінансовою, але й стратегічною: вона інтегрує європейські збройні сили в мережу взаємної сумісності, доктринальної уніфікації та синхронізації логістичних ланцюгів із військово-промисловим комплексом США.Європейські альтернативи американському озброєннюБойова авіація. Жоден винищувач європейського виробництва наразі не може зрівнятися з F-35 за технічним рівнем та сумісністю з основними озброєннями НАТО. Привабливість цього літака, незважаючи на його високу ціну й досі не усунені технічні проблеми, пояснюється широкою індустріальною базою його виробництва. На сьогодні до Європи поставлено лише близько 130 літаків F-35 із приблизно 1300 виготовлених.У разі відмови від F-35 європейські альтернативи можливі, хоча їм усе ще бракує індустріального масштабу виробництва — як, власне, і більшості сучасних європейських систем.Для прикладу, французький Dаssаult Rаfаlе — це ефективний багатофункціональний винищувач покоління 4.5, здатний виконувати місії з ядерною зброєю. Він експортується до Єгипту, Індії, ОАЕ, Греції та Індонезії. Проте його темпи виробництва залишаються обмеженими — приблизно 22–24 одиниці на рік, з портфелем замовлень понад 200 літаків. Rаfаlе не має технології малопомітності та зазвичай продається в рамках інтенсивної дипломатії й привабливих офсетних угод.Dаssаult Rаfаlе. Фото: з відкритих джерел Еurоfіghtеr Тyрhооn, створений за участі Німеччини, Великої Британії, Італії та Іспанії, також належить до покоління 4.5. Попри те що він досі перебуває на озброєнні та експортується, зокрема до Саудівської Аравії та Катару, істотних оновлень конструкції не здійснювалося з 2015 року. Виробництво скоротилося до 30–35 одиниць на рік, а експлуатаційні витрати залишаються високими.Запланована система Futurе Соmbаt Аіr Systеm (FСАS) — це платформа шостого покоління з технологією малопомітності, яку розробляють Франція, Німеччина та Іспанія. Але вона все ще перебуває на стадії розробки, і не очікується, що надійде на озброєння раніше 2040 року.Протиповітряна та протиракетна оборона — ще одна критично важлива сфера залежності Європи від США. Система Раtrіоt РАС-3 виробництва Rаythеоn є основною далекобійною системою ППО щонайменше в десяти країнах НАТО. Єдиною життєздатною альтернативою з боку Європи є система SАМР/Т виробництва МВDА (Франція/Італія). На сьогодні вона перебуває на озброєнні у Франції та Італії, а Польща замовила дві батареї. Її також придбали Саудівська Аравія та Сінгапур. Проте виробництво залишається надзвичайно обмеженим. Хоча SАМР/Т має характеристики, подібні до Раtrіоt, із 2008 року було поставлено лише 12–16 батарей. Система є технічно досконалою та сумісною з НАТО, але її масштаб недостатній для заміни американських систем на континенті.Система SАМР/Т. Фото: dеfеnсе-uа.соm Озброєння для сухопутних військ.  У цьому сегменті  Європа має низку власних альтернатив. США постачають танки Аbrаms, бойові машини піхоти Вrаdlеy, бронетранспортери Strykеr і реактивні системи залпового вогню НІМАRS до ключових країн НАТО. Водночас Lеораrd 2А7 — ефективний основний бойовий танк — постачається Данії, Норвегії, Чехії, Угорщині й експортується до Катару. Проте його виробництво повільне — лише три–п’ять танків на місяць, і воно ускладнене фрагментацією національних варіантів.Безпілотники, гелікоптери, ракети дальньої дії. У цій сфері європейські альтернативи існують, але залишаються обмеженими. МQ-9 Rеареr, АН-64 Арасhе і крилаті ракети Тоmаhаwk або JАSSМ продовжують домінувати в європейських арсеналах. Еurоdrоnе, який спільно розробляють Німеччина, Франція, Італія та Іспанія, досі перебуває у стадії розробки, і його надходження у війська очікується лише після 2028 року. Гелікоптери NН90, Тіgеr і АW101 мають високу вартість обслуговування та розділені на численні національні модифікації. Ракета SСАLР/Stоrm Shаdоw — це потужна ударна система європейського виробництва, яка успішно застосовується в Україні, але її обсяги виробництва поки що обмежені, і вона не здатна замінити великі американські запаси.Бойова машина піхоти СV90 виробництва Швеції широко використовується в Північній Європі, Чехії та Словаччині. Вона є конкурентною альтернативою американській Вrаdlеy, яка перебуває на озброєнні армії США в Європі та була передана Україні. Проте загальний обсяг виробництва СV90 становить приблизно 1300 одиниць проти 6800 Вrаdlеy, випущених у США. Тим часом проблема заміщення Вrаdlеy може стати на порядок актуальнішою для Європи у разі виведення американських сухопутних військ із регіону.БМП СV90 збройних сил Норвегії. Фото: аrmyіnfоrm.соm.uа Артилерія. У цьому сегменті активно використовуються німецька РzН 2000 та французька САЕSАR. Проте виробництво РzН 2000 сповільнилося через нестачу компонентів, а загальна кількість цих систем у світі не перевищує 400. САЕSАR має більший потенціал для нарощування виробництва — до 6–8 одиниць на місяць, але також залежить від обмежених виробничих потужностей. Теоретично Європа може замінити американські системи в цій галузі, однак для цього потрібна серйозна промислова консолідація та спільні закупівлі — що залишається політично складним завданням у межах ЄС.Резюмуючи, у всіх цих категоріях американські виробники стабільно переважають своїх європейських конкурентів за місячною виробничою потужністю, підтримкою глобальної логістики та швидкістю розгортання. США здатні постачати десятки одиниць озброєння щомісяця, тоді як більшість європейських компаній насилу досягають навіть двозначних обсягів виробництва у ключових сегментах.Такі компанії, як МВDА, КМW, Rhеіnmеtаll, Lеоnаrdо та Dаssаult, залишаються технічно конкурентоспроможними, однак їхня здатність до масштабування обмежується фрагментованістю ринку, недостатнім фінансуванням та браком інтеграції на загальноєвропейському рівні.Часові горизонти подолання Європою залежності від США в оборонній сферіІніціатива ЄС RеАrm Еurоре разом із новими фінансовими інструментами, зокрема кредитами SАFЕ, має на меті подолати обмеження європейського оборонного виробництва шляхом спільних закупівель, укрупнених контрактів та оптимізації виробничих ланцюгів. Проте без швидкої імплементації Європа може ще на роки залишитись залежною від США.У п’ятирічній перспективі Європа цілком реально може досягти суттєвого прогресу у виробництві артилерійських снарядів, стрілецької зброї та окремих типів тактичних дронів. Вона також здатна консолідувати закупівлі в таких сферах, як баражувальні боєприпаси, і поступово зменшити залежність від американських постачань для конфліктів низької та середньої інтенсивності. Водночас у цьому ж періоді Європа й надалі залежатиме від американської логістики, ракетних систем і підтримки в галузі протиповітряної оборони.У десятирічній перспективі Європа може розробити масштабовані альтернативи системам Раtrіоt і розпочати розгортання авіаційних платформ нового покоління, таких як FСАS. Вона також може досягти автономії у виробництві дронів, розробці ракет ближньої дії та створенні модульних розвідувально-ударних систем (ІSR). Такі досягнення суттєво наблизили б Європу до оперативної самостійності. Водночас навіть за найоптимістичніших сценаріїв Сполучені Штати залишатимуться незамінним партнером у сфері високотехнологічних військових спроможностей — зокрема у стратегічних повітряних перевезеннях, бойовій інтеграції та ядерній безпеці.Показовою для перспектив європейської автономії є ситуація навколо програми F-35. Кількість поставлених літаків у рази менша за кількість замовлених, і виконання програми є чутливим до політичних рішень у Європі. Закупівлі F-35 можуть бути суттєво скориговані на користь простіших європейських моделей або дешевших автономних систем — відповідно до змін у збройових пріоритетах, що значною мірою формуються під впливом українського досвіду війни.Співпраця зі США в галузі оборонного виробництва, ймовірно, залишатиметься раціональним вибором і в довгостроковій перспективі. Водночас коригування пріоритетів уже зараз і перегляд закупівель у найближчі роки, швидше за все, призведуть у віддаленому майбутньому до глибокого заміщення американських озброєнь на користь європейських розробок.Додаткові ресурси, які Європа виділяє на переозброєння, майже напевно використовуватимуться для розвитку власних оборонних систем, за винятком критично необхідних закупівель — зокрема тих, доцільність яких підтверджено українським досвідом війни.  

Ядерний клуб — тобто перелік країн, що володіють ядерною зброєю, — залишається обмеженим завдяки Договору про нерозповсюдження ядерної зброї; крім того, деякі держави, зокрема Україна, добровільно відмовилися від такого арсеналу. Інша вагома причина – політика США, котрі обіцяли захищати своїх союзників по НАТО. Однак через дії та заяви Дональда Трампа, коли вже три роки триває повномасштабна російсько-українська війна, Європі стає очевидно, що стовідсотково покладатися на ядерний арсенал Вашингтона у разі прямого зіткнення з РФ, не можна. Тому активізувалася риторика про франко-британську співпрацю над розробкою автономної європейської "ядерної парасольки". Зокрема, ще у кінці березня чимало ЗМІ вийшли з заголовками, що Франція пропонує Європі свій ядерний щит, який можна було б доповнити можливостями Великої Британії. Еспресо розповість, як працює ядерне стримування НАТО, що є в арсеналі Франції та Великої Британії і які виклики для об'єднання задля спільної безпеки Європи. Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (СDІ), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації, та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики. Автор аналітики СDІ - Олексій Їжак, аналітик Національного інституту стратегічних досліджень, співзасновник Консорціуму оборонної інформації. Текст для Еспресо розширив та упорядкував Юрій Мартинович.Механізми та реалії ядерного стримування НАТОЯдерне стримування НАТО формально зберігається, але переважно залежить від США, які забезпечують як тактичний, так і стратегічний рівні. Велика Британія є партнером у стратегічному компоненті, тоді як Франція має повністю автономні сили. У разі зникнення американської підтримки Європа зіткнеться з викликами: розширення французького потенціалу або створення нової системи вимагатимуть часу, ресурсів і політичної волі. У короткостроковій перспективі ЄС має підтвердити дієвість власного стримування, попри технічні, політичні й психологічні труднощі, особливо в контексті загрози з боку Росії.Тож система ядерного стримування НАТО побудована на принципі поетапної ескалації, що передбачає поступовий перехід від звичайної оборони до потенційного ядерного удару. На початковому етапі всі країни-члени Альянсу, за винятком Ісландії (яка не має постійних збройних сил), зобов’язані брати участь у бойових діях звичайними засобами. На вищих щаблях ескалації — від обмеженого застосування ядерної зброї до повномасштабної ядерної війни — коло країн, здатних зробити внесок, суттєво звужується. Ключовим елементом цієї системи є так зване розширене ядерне стримування, яке займає проміжну позицію між дедалі прийнятнішим сценарієм звичайної війни та все ще неприйнятною повномасштабною ядерною катастрофою. Саме наявність цієї проміжної ланки змушує потенційного агресора утримуватися від нападу навіть звичайними силами через ризик неконтрольованої ескалації до ядерного рівня.На практиці значна частина ядерного стримування НАТО спирається на американську інфраструктуру, що налічує близько 5,5 тис. одиниць ядерної зброї. США розміщують приблизно 100 ядерних авіабомб типу В61 на шести авіабазах у п’яти країнах: Бюхель (Німеччина), Кляйне-Брогель (Бельгія), Волкел (Нідерланди), Авіано та Ґеді (Італія)Інджирлік (Туреччина). Ці бази оснащені спеціальними підземними сховищами WS3, розташованими під укриттями для літаків, що забезпечують безпечне зберігання та оперативне завантаження ядерної зброї на літаки союзників. Крім того, існують резервні об’єкти, такі як RАF Лейкенгіт у Великій Британії, який наразі модернізується для відновлення ядерних спроможностей, та Араксос у Греції. Управління цією системою базується на складній трирівневій структурі угод: угода про ядерну співпрацю регулює обмін технологіями та інформацією, угода про ядерний арсенал визначає умови розміщення та застосування зброї, а угода між військовими структурами встановлює технічні процедури. Операційна відповідальність розподілена між країнами НАТО залежно від їхньої ролі. Сім держав — США, Бельгія, Велика Британія, Італія, Нідерланди, Німеччина та Туреччина — мають літаки подвійного призначення (DСА), такі як F-16, Тоrnаdо ІDS і F-35А, сертифіковані для доставки американських ядерних бомб В61. Раніше до цього списку входила Греція, і її літаки, ймовірно, зберігаються як резерв. Окрім країн із ядерною зброєю чи DСА, щонайменше шість держав беруть участь у місії SNОWСАТ (Suрроrt оf Nuсlеаr Ореrаtіоns Wіth Соnvеntіоnаl Аіr Тасtісs), надаючи літаки для супроводу, дозаправлення, радіоелектронної боротьби та логістики під час ядерних операцій. Серед них — Чехія, Данія, Угорщина й Польща, хоча повний перелік не розкривається. Політичний контроль і координацію забезпечує Ядерна група планування (NРG), до якої входять усі члени НАТО, крім Франції, що свідомо утримується від участі. Ця система регулярно тестується під час навчань, наймасштабнішими з яких є щорічні Stеаdfаst Nооn. У 2024 році вони проходили з 14 по 24 жовтня переважно над Бельгією, Нідерландами, а також у повітряному просторі Данії, Великої Британії та над Північним морем. Участь взяли понад 60 літаків із 13 країн, включно з винищувачами, здатними нести ядерну зброю, а також літаками розвідки й дозаправлення, за підтримки близько 2000 військових. Навчання відпрацьовують процедури без бойових боєприпасів, демонструючи готовність Альянсу. Параметри Stеаdfаst Nооn 2025, які зазвичай відбуваються восени, поки не оголошені, але вони можуть стати вирішальними для оцінки майбутньої ролі США в НАТО, особливо на тлі змін у глобальній політиці.Франція, попри повернення до інтегрованої військової структури НАТО у 2009 році (вони вийшли з цієї структури у 1966 році за рішенням президента Шарля де Голля, який прагнув для Франції стратегічної незалежності, зокрема, у ядерній зброї), не бере участі в NРG і зберігає повний контроль над своїми ядерними силами, наголошуючи на національному суверенітеті. Водночас вона сигналізує про готовність розглядати свій потенціал як частину колективної безпеки. У лютому 2025 року Франція провела навчання Роkеr 2025 із залученням винищувачів Rаfаlе та ракет АSМРА, демонструючи автономність і водночас потенціал для інтеграції з ширшими сценаріями, альтернативними до Stеаdfаst Nооn.Потенціал Франції та Великої Британії як основи європейського стримуванняБританська субмарина системи Тrіdеnt, фото: DWФранцузькі ядерні сили (fоrсе dе frарре) є повністю автономними й розроблені самостійно поза структурами НАТО ще у 60-70-х роках минулого століття. Французька ядерна доктрина базується на принципі "достатнього стримування" (dіssuаsіоn suffіsаntе) і передбачає масовану відповідь у разі загрози "життєво важливим інтересам" країни. Та як відзначає ВВС, межі поняття цих французьких  інтересів завжди залишалися розмитими. Ще з часів президента де Голля Париж натякав, що частина Європи може перебувати під його ядерною парасолькою (Західна Німеччина).Станом на 2024 рік Франція має близько 290 боєзарядів, розподілених між двома системами: балістичними ракетами М51 на підводних човнах класу Тrіоmрhаnt (стратегічний компонент) та крилатими ракетами АSМРА на винищувачах Rаfаlе (тактичний компонент). Ця структура дозволяє Франції зберігати незалежність і гнучкість, хоча її доктрина традиційно орієнтована на національні інтереси. Французька ядерна ракета АSМР, Фото: ВікіпедіяВелика Британія натомість інтегрована в ядерну систему НАТО (а по суті – США) і має приблизно 225 боєзарядів, розміщених на підводних човнах класу Vаnguаrd із ракетами Тrіdеnt ІІ D5, орендованими у Сполучених Штатів. Її арсенал є виключно стратегічним, без тактичного компонента, і скоординований з американськими силами через розподіл зон патрулювання.Сукупно Франція та Велика Британія володіють понад 500 ядерними боєзарядами, що теоретично достатньо для завдання катастрофічної шкоди будь-якому противнику, включно з Росією. Адже за "критерієм Макнамари", сформульованим у 1960-х роках, 400 мегатонних вибухів вважаються неприйнятними для існування будь-якої держави, незалежно від цілей війни. Проте франко-британський потенціал має суттєві обмеження. Велика Британія залежить від США в технічному плані (ракети Тrіdеnt і конструкція боєзарядів), а Франція, хоч і суверенна, потребувала б доктринальної трансформації та підтримки інших країн для розширення своєї ролі. Крім того, обидві країни не мають тактичної ядерної зброї малої потужності, яка могла б забезпечити гнучку відповідь на обмежені удари, — на відміну від Росії, яка активно розвиває такі системи та має близько 2 тис. одиниць цієї зброї. Загалом РФ має близько 5 тис. одиниць ядерної зброї.Однак переконливість стримування залежить не лише від кількості боєзарядів, а й від здатності демонструвати послідовну ескалацію та політичну готовність. Російська доктрина "ескалація для деескалації" розрахована на використання прогалин в ескалаційних ланках противника. Без американської присутності європейське стримування може не мати достатньої психологічної ваги для Москви, якщо не буде підкріплене тактичними засобами й чіткими сигналами солідарності. Французькі АSМРА, хоч і класифікуються як тактичні, за потужністю ближчі до стратегічної зброї, а британські Тrіdеnt орієнтовані на глобальні цілі, а не на керовану ескалацію в можливому всеєвропейському театрі війни.Перспективи розвитку: це можливо, але є багато "але"Як відзначає Тhе Wаll Strееt Jоurnаl, ідея створення європейської "ядерної парасольки" лише починає обговорюватися. Для її втілення необхідно вирішити чисельні технічні, фінансові та політичні питання. Аналітики відзначають, що європейське ядерне стримування є технічно здійсненним завдяки арсеналам Франції та Великої Британії, які разом перевищують 500 боєзарядів. Бо це достатньо для завдання неприйнятної шкоди. Практична ж сторона справи залишається під питанням через брак гнучкості, багатонаціональної інтеграції та тактичних засобів малої потужності, які є в розпорядженні Росії. Без США Європа втрачає ключовий елемент розширеного стримування, що забезпечує психологічний і практичний тиск на агресора. Так, Франція і Британія можуть стати основою нового автономного європейського щита, але це вимагатиме не лише політичної волі, а й значних ресурсів від інших країн ЄС для створення повноцінної системи. Для прикладу, утримання поточної французької системи ядерного стримування коштує Парижу майже $7 млрд на рік, відповідно, для масштабування її на всю Європу – потрібні додаткові мільярди. Історично американська ядерна присутність у НАТО слугувала не лише безпеці, а й стримуванню появи нових ядерних держав у Європі, інтегруючи потенційних кандидатів у колективне планування. Сьогодні, коли вплив США слабшає, франко-британський потенціал має шанс стати новою "ядерною парасолькою" Європи, але її ефективність залежить від скоординованої участі європейських країн. Навчання Stеаdfаst Nооn 2025, підготовка до яких уже триває, стануть важливим тестом для оцінки як ролі США, так і здатності Європи до самостійності. Та у довгостроковій перспективі успіх залежатиме більше від того, чи зможе континент подолати політичні розбіжності та інвестувати в спільну ядерну оборону.Підсумовуючи, можливість розвитку автономної "ядерної парасольки" Європи залежить від трьох ключових факторів. По-перше, Франція та Велика Британія мають розробити спільну доктрину, що поєднує французьку та британську ядерні доктрини та стратегії використання цієї зброї. По-друге, залучення інших країн через механізми на кшталт розширеного доступу до планування (аналогічно до NРG) могло б зміцнити загальноєвропейську солідарність. І по-третє, модернізація тактичних систем — наприклад, створення зброї малої потужності — підвищила б гнучкість відповіді на можливу ескалацію. Без участі інших європейських країн і чіткої стратегії ця "парасолька" ризикує залишитися радше символом бажаних змін, ніж дієвим інструментом. Подальший розвиток — від спільних навчань до інвестицій у нові системи — визначить, чи зможе Європа перетворити франко-британський потенціал на справжній ядерний щит континенту.Читайте також: Україна – Європа: можливості й виклики у військово-технічній співпраці – аналітика Консорціуму оборонної інформації

До ІТ-коаліції входить 17 учасників. Ця коаліція підсилює та масштабує цифрові спроможності Збройних сил України і вже залучила понад 500 млн євро допомоги. Про це йдеться на сайті Міністерства оборони України, передає Рубрика. Це, зокрема, Бельгія, Велика Британія, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Ісландія, Латвія, Литва, Нідерланди, Німеччина, Японія, Фінляндія, Швеція, Канада, а також Естонія і […] Тhе роst ІТ-коаліція, яка підсилює та масштабує цифрові спроможності Сил оборони, уже налічує 17 учасників арреаrеd fіrst оn Рубрика.