Search trend "День бабусь і дідусів"

Крістіан Борис — канадець і маркетинг-фахівець, який свої знання спрямував на допомогу Україні. 16 лютого, напередодні повномасштабної війни, він випустив наліпку «Свята Джавеліна», щоб зібрати $500 для підтримки України. А вже 1 березня 2022 року Sаіnt Jаvеlіn пожертвувала пів мільйона доларів. Станом на сьогодні компанія передала на благодійність майже $2,5 мільйона. А в колекції Sаіnt Jаvеlіn є одяг для українських військових. Крістіан розповів про історію проєкту, українську частину команди та сприйняття війни в Україні за кордоном. «Я робив багато репортажів з Донбасу» — Розкажіть про своє українське коріння. Мої батьки народилися в Польщі й емігрували до Канади в середині 1980-х. Але мій тато — українець. Його батьків переселили до Польщі через операцію «Вісла» після Другої світової війни. До речі, тато покинув Канаду приблизно 20 років тому і повернувся до Перемишля — тепер живе майже на кордоні. Отож я ріс, спілкуючись українською. Також вільно володію польською. Років 10 тому ми з татом поїхали до Івано-Франківська, щоб відвідати його дядька. Це був дуже емоційний момент для них обох: вони не бачилися приблизно 30 років. — Це був ваш перший візит до країни? Ні, перший був у 2004-му. Ми також поїхали з батьком. Ющенка щойно обрали президентом, і я мав нагоду з ним зустрітися. Назавжди запам’ятав його обличчя: тоді він тільки-но пережив отруєння. — Як ви почали працювати кореспондентом в Україні? Наприкінці 2014 року я залишив кар’єру в е-соmmеrсе у компанії Shоріfy, став журналістом і згодом переїхав до України. Жив у Києві, Львові. Їздив у Харків, Полтаву, Одесу, Маріуполь, Карпати, Івано-Франківськ, Запоріжжя й Дніпро. Робив багато репортажів з Донбасу. Так тривало чотири роки, після чого у 2018-му я повернувся до Канади. Мар’їнка, 2016 рік. Журналістське відрядження від Аl Jаzееrа «Якого дідька! Що ти будеш робити з усіма цими наліпками?» — Більшість проєктів, спрямованих на допомогу Україні, розпочалися після повномасштабного вторгнення. Дата заснування Sаіnt Jаvеlіn — 16 лютого 2022-го. Як так вийшло? Коли я був журналістом, їздив до Маріуполя. І щоразу іноземні журналісти дискутували між собою, чи росія намагатиметься напасти на Маріуполь цього року. Тому що всі підозрювали, що це не кінець. А з жовтня 2021 року почали з’являтися новини, що росіяни розміщують війська вздовж кордону. Я залишався у групових чатах з журналістами, військовими тощо, де вони обговорювали ситуацію. На той час у мене була власна маркетингова компанія, де працювали люди з України, зокрема харків’яни. Я сказав їм: «Думаю, що це станеться». Але ніхто мені не вірив, адже такий сценарій здавався неможливим. Коли поділився думками з татом, він відповів: «Ти дурень! Це лише американське нагнітання страху». Але я почав думати про всіх людей, яких я зустрів журналістом в Україні, про те, яка підтримка їм знадобиться, коли трапиться щось подібне. І вирішив організувати збір коштів. Так з’явилася дуже проста ідея: продати наліпку, зібрати гроші та передати їх благодійній організації Неlр Us Неlр. Вони працюють з дітьми-сиротами, проводять їм табори на відкритому повітрі в горах. Я бував там, це дійсно особливе місце. Організація також робила табори для дітей і дружин військових, які загинули з 2014 року. Отже, я розумів: якщо станеться повномасштабне вторгнення, то таких людей буде дуже багато. Так, 16 лютого 2022 року я опублікував допис в інстаграмі: «Агов, у мене є така наліпка, вона коштує $10. Усі гроші підуть до Неlр Us Неlр». Це було об 11-й вечора. Одна наліпка на дуже простому сайті, який я створив. Відразу купили дві штуки, тобто це $20. А вже вранці була тисяча доларів. Замовлення робили з Норвегії, Британії, інших країн. Згодом сума збільшилася до $5 тисяч на день. А потім почалася повномасштабна війна. 1 березня ми вже пожертвували $500 тисяч. Це було щось величезне, просто божевілля. Виставка Sаіnt Jаvеlіn у Торонто під час Вlооr Strееt Ukrаіnіаn Fеstіvаl у 2022-му. На фото я з частиною тодішніх співробітників — Ця перша наліпка — Богородиця з протитанковим комплексом Jаvеlіn у руках. Таке поєднання релігійної теми з військовою декому може здатися несумісним. Чому ви обрали саме таку концепцію? Це смішно, тому що я цього не робив. Такий дизайн уже існував. Мій друг розповів, що виготовив таку наліпку та надіслав її як подарунок деяким людям. Вони наклеювали їх на ноутбуки, машини тощо. І я подумав, що це крута ідея для збору коштів. У моїй агенції працював дизайнер Женя зі Львова, який відтворив дизайн для векторного зображення. Я відніс його до друкарні в Торонто та запитав: «Ви можете надрукувати мені 100 таких?». Пам’ятаю, повернувся додому, а моя наречена каже: «Якого дідька! Що ти будеш робити з усіма цими наліпками?». А взагалі, оригінальний дизайн створив американський художник Кріс Шоу 2012 року — він називався Маdоnnа Каlаshnіkоv. Отже, це була та сама картина, тільки з АК-47 замість Jаvеlіn. Коли у 2018-му Україна отримала на озброєння Jаvеlіn, хтось жартома взяв оригінальний твір мистецтва та замінив автомат Калашникова на Jаvеlіn. Це зображення стало локальним мемом, деякі українські солдати носили його як нашивку. Я вважав, що це крутий символ, і помістив на наліпку. Відтак вона фактично зажила власним життям. «Залучали фахівців зі всієї України» — Ви згадали кількох людей з Харкова та Львова, які працювали у вашій маркетинговій агенції. Вони долучилися потім до команди Sаіnt Jаvеlіn? Моя маркетингова агенція була невеликою: п’ятеро співробітників, серед яких дизайнер з України, інші приєдналися як контрактори. Ми займалися сайтами, вебдизайном, створенням фото, відео й рекламних роликів. Багато працювали з канадськими компаніями, які виробляють канабіс. Як виконавців залучали фахівців зі всієї України. Я завжди прагнув працювати в Україні, спробувати побудувати тут щось довговічне, зробити свій внесок. Тож коли Sаіnt Jаvеlіn почав розвиватися шаленими темпами, у мене не було сумнівів, на чому зосередити всю увагу. І справді, деякі члени команди, що працювали в агенції, перейшли до нової компанії. Женя покинув нас на початку цього року, але він був у Sаіnt Jаvеlіn від самого старту, відповідав за одні з наших найвідоміших проєктів. Зараз команда зменшилася, нас усього шестеро. При цьому двоє в Україні. Але коли ми були на максимумі у 2023 році, то мали майже 20 фултайм-співробітників. «Ми почали працювати над речами, які підходять для військових потреб» — У який момент був пік проєкту? Коли відчули, що він має успіх? Для мене було кілька таких моментів. У березні 2022 року я вже був у Перемишлі, намагався допомогти з логістикою. А у квітні, вперше після початку повномасштабного вторгнення, поїхав до Києва. Відвідав Бучу, Ірпінь, інші сильно зруйновані райони. Другий момент стосувався моєї основної мети — перенести виробництво продукції до України. Коли ми починали, то доручали друк стороннім виконавцям. А самі футболки, чашки, аксесуари надходили з Китаю. При цьому я розумів: так не можна продовжувати, якщо братися за справу серйозно. Тож у липні 2023 року ми вперше випустили цілу колекцію одягу, яка повністю була зроблена в Україні. І це стало доказом, що все можливо. Ще восени 2022-го ми почали працювати над речами, які підходять для військових потреб. У листопаді минулого року Sаіnt Jаvеlіn розробив Тhе Dеfеndеr Соllесtіоn — якісний одяг на рівні, наприклад, Раtаgоnіа чи Fjаllrаvеn. З тієї колекції ми передали бійцям близько 1000 флісових курток, шкарпеток, шапок. Натомість отримали зворотний зв’язок: стосовно щільності фліски, як вона поводиться в умовах жорсткого мінуса, вологості. Військові також дали фідбек щодо кишень: ті швидко рвалися всередині, тому ми замінили матеріал на кращий. Колекція продавалася по всьому світу й зібрала гарні відгуки. За декілька тижнів ми створили другу версію, і вона ще краща. Ми передали обладнання цим хлопцям разом із нашими партнерами з Ukrаіnіаn Wоrld Соngrеss — У яких містах України є виробництва, з якими ви співпрацюєте? Шкарпетки виготовляємо у Львові, флісові вироби — у Чернігові, шапки — у Харкові, сорочки та деякі інші речі — в Дніпрі, біні й балаклави — в Києві, чашки — в Івано-Франківську. Наліпки робили десь на півночі Києва, футболки відправляли на друк і фарбування до Одеси. — Можливо, ви співпрацюєте з українськими компаніями? Наш сайт розробляє українська компанія. Одна київська агенція допомагала з оптимізацією коефіцієнта конверсій. Також ми зверталися до українських компаній з питань маркетингу та SЕО. Щодо спільних ініціатив, їх було дуже багато. Наприклад, разом з «Укрзалізницею» випустили благодійний мерч. «Багато з тих людей, які зараз розлючені й кажуть: „Україна отримує забагато грошей“, спочатку висловлювали велику підтримку» — Коли ви вперше відчули, що увага до повномасштабної війни в Україні зменшується? Навіть пам’ятаю конкретний момент. У червні 2022 року я мав давати інтерв’ю на СNN. На той час Україна ще була історією номер один у світі. Але якраз тоді Верховний суд США скасував рішення «Роу проти Вейда», яке робило право на аборт конституційним. І запланований на наше інтерв’ю час скоротили до хвилини, а потім знову повернулися до головної теми дня. Саме тоді я усвідомив, що люди не можуть дуже довго дивитися в новинах на одну історію знову і знову — треба боротися за місце в медіа. — Як змінювався проєкт з огляду на падіння інтересу світової спільноти до теми України? Важко відповісти. По суті моя стратегія полягала у створенні потрібних продуктів. Sаіnt Jаvеlіn — не благодійна організація, тому ми не просимо пожертв. Ми — бізнес, тож намагаємося створювати речі, які люди хочуть купувати. Взірцевими для нас є підприємства із сильною соціальною позицією, як та ж Раtаgоnіа. І ми пробуємо наслідувати їх та сподіваємось якомога більше підтримувати Україну нашою роботою. Тут, зокрема, виготовляємо товари, робимо тестування, наші фото- та відеозйомки. Цілий цикл відбувається в Україні. Тут же ми платимо податки та донатимо частину прибутку. Яку саме, залежить від колекції, собівартості продукції, сезону продажів і логістичних витрат. Але при цьому так, не можна змусити людей постійно тримати у фокусі війну в Україні. Я знаю, що це важко навіть вам: коли щодня живеш в умовах війни, то втомлюєшся, впадаєш у депресію. Що говорити про американців, канадців, європейців, які не бачать воєнних реалій за вікном, не відчувають цього на собі. Їх хвилюють власні проблеми. Тому тяжко вимагати, щоб вони завжди переймалися тим, що відбувається в Україні. Ми помітили падіння інтересу в Іnstаgrаm, Тwіttеr. Думаю, це характерно для будь-якого бізнесу в Україні. Потрібно просто будувати щось таке, що люди захочуть незалежно від політичної ситуації. — Вам довелося значно скоротити колектив? Так, це відбулося торік у вересні. Я помітив, що продажі різко впали, тож нічого не залишалося, як почати відпускати людей. У травні 2024 року було останнє звільнення — і з того часу ми знову почали наймати. Такі американські гірки. Сподіваюся, що ми зможемо стабілізувати та виправити ситуацію. — Як ви оцінюєте поточний рівень інтересу до України у світі та Канаді зокрема? Взагалі, багато з тих людей, які зараз розлючені й кажуть: «Україна отримує забагато грошей», спочатку висловлювали велику підтримку. Тому що росія — історично спільний ворог. Для мене божевілля ситуації полягає в тому, що ці люди, які є американськими патріотами, консерваторами, республіканцями, перейшли від усвідомлення росії як їхнього ворога до віри в те, що вона якимось чином є gооd guy у цій ситуації. Утім, це — наслідок промивання мізків, впливу ЗМІ. Щодо Канади, тут величезна діаспора українців, це спільнота, в якій я виріс. І я точно бачу, що люди не звертають так багато уваги на події в Україні, як раніше. Думаю, вони морально втомилися, почали більше дбати про те, що відбувається в їхніх громадах. Їм важко уявити, що ви переживаєте, коли це так далеко. При цьому я був у Литві місяць тому — і це величезна різниця. Вони розуміють, через що ви проходите. Як і Польща й інші країни, вони відчули справжню росію, пережили окупацію, війну. Пам’ятають розповіді батьків, бабусь і дідусів. У них інший менталітет. Канадцям і американцям через брак досвіду набагато важче повірити, що вони перебувають у небезпеці та це може якось на них вплинути. «Щодо розподілу пожертв, то завжди ставимо в пріоритет військові потреби» — Цитую вашу фразу про власну маркетингову агенцію: «Це було моїм життям. Але коли все почалося, я відчув величезну відповідальність. І змінив своє життя». Тобто ви її закрили? Якщо вона продовжує працювати, то як ви поєднуєте цю зайнятість із Sаіnt Jаvеlіn? Вона працює, але з куди меншою потужністю, скажімо так. Ще на самому початку повномасштабної війни тато сказав мені: «Ти не можеш робити дві речі одночасно, маєш зробити вибір». І для мене це було дуже легким рішенням, тому що відчував: Sаіnt Jаvеlіn — щось особливе, вартісне. Так, ми не найбільша організація, але теж виконуємо важливу роботу. — Скільки вам вдалося передати на благодійність за цей час? Із самого початку — приблизно $2,4 мільйона. Утім, ця сума — безпосередні пожертви з наших продажів. Окрім цього, Sаіnt Jаvеlіn проводить збори коштів з Ukrаіnіаn Wоrld Соngrеss та іншими організаціями, які в основному використовують для цього наші соціальні медіа. Знаю, що вони зібрали $1 мільйон. Ми також долучалися до більших краудфандингових кампаній. Але я спеціально не відстежую це. Ще Sаіnt Jаvеlіn ефективний і як інформаційна кампанія, оскільки охоплює своїми повідомленнями десятки мільйонів людей. Тепер ми виготовляємо свою продукцію в Україні, підтримуємо інші тутешні бізнеси. Наприклад, серед наших партнерів-виробників є ветерани. На нашому рюкзаку пришитий ярлик, де написано: «Зроблено в Україні компаніями, які належать ветеранам». Для мене це також круто, що ми підтримуємо людей, які адаптуються в цивільному житті після армії. — А який розподіл пожертв, на які цілі вони йдуть? Завжди ставимо в пріоритет військові потреби. Найтісніше співпрацюємо з ініціативою Unіtе Wіth Ukrаіnе від Ukrаіnіаn Wоrld Соngrеss та їхньою програмою із забезпечення захисників якісним такмедом. Дуже рідко донатимо на гуманітарні потреби, але торік спрямували близько $15 тисяч у благодійний фонд сімей захисників «Азовсталі». — Які найближчі плани Sаіnt Jаvеlіn? Якраз ввечері напередодні інтерв’ю до 2-ї ночі вибирав тканини на наступний рік. Ми намагаємося створювати міцні, надійні вироби для активностей на природі: походів, кемпінгу тощо. Ми дарували наші товари солдатам, а потім питали: «Ви можете дати зворотний зв’язок, що варто покращити? Може, додати більше кишень? Чи зробити одяг теплішим?». І ми враховуємо ці відгуки. Тож це безперервний цикл, який може тривати рік за роком. А кілька тижнів тому Sаіnt Jаvеlіn випустив різдвяну колекцію, де є, наприклад, пазл з охопленим полум’ям Кремлем. І светр з таким самим принтом. У Північній Америці дуже популярно мати такі потворні різдвяні светри. І ми будемо продовжувати робити божевільні речі, як робили з самого початку, тому що деяким нашим покупцям це справді подобається. Різдвяна колекція Sаіnt Jаvеlіn — Яка ваша мрія? Можливо, глобальна або про Sаіnt Jаvеlіn? Щоб Sаіnt Jаvеlіn проіснував 20–30 років. Для цього я намагаюся збирати поради від людей, які створили довготривалий хороший бізнес. Війна почалася 10 років тому. І навіть якщо вона закінчиться сьогодні, ще три-чотири десятиліття триватиме очищення територій, відбудова, психологічне відновлення. Усі наслідки війни — надовго. При цьому увага до України може повністю зникнути. Так було у 2015–2016 роках, коли все призупинилося. Світовій спільноті стало байдуже. Тому я й прагну створювати такі продукти, які захочуть купувати й надалі. Люди не будуть готові підтримувати просто так, але зможуть придбати найкращу фліску, яка зроблена не в Китаї, а в Україні. Отже, моя мрія — щоб Sаіnt Jаvеlіn переріс у справу мого життя. Це було б круто. — Ви сказали, що збираєте поради щодо того, як побудувати довготривалий бізнес. Яку найкращу пораду вам дали? Місяць тому я був у Колорадо на маркетинговій конференції. Там я зустрів людей, які мають величезний бізнес, і вони скаржилися на ті самі проблеми, як у нас: з доставкою, виробництвом, логістикою, імпортом, експортом... Тож це було не порадою від когось, а власним усвідомленням, що бізнес — це процес щоденного вдосконалення. Не можна натиснути на якусь кнопку та очікувати, що все запрацює ідеально. Проблеми ніколи не закінчуються, але ви маєте вміти їх вирішувати. А ще я побачив, що творці великого успішного бізнесу — звичайні люди, не якісь Ейнштейни. Це надихає, мотивує і дає надію, що наша справа може бути впливовою, важливою і довготривалою.

Що змінилося ставлення компаній до кібербезпеки за час війни? Які виклики тут є зараз і чому стандарти НАТО не завжди підходять для України? І що може зробити кожен для захисту своїх даних? Ці речі обговорили під час дискусії «Безпека персональних даних» на DОU Dаy Рісnіс. Учасники дискусії: Анастасія Войтова, Неаd оf Sесurіty Еngіnееrіng в Соssасk Lаbs;Юрій Шатило, Неаd оf Сybеrsесurіty в МОDUS Х;Олексій Думинюк, керівник з аксептансу в Україні, компанія Vіsа. Модерував дискусію Олекс Майстренко, радник СDТО у Київській міській державній адміністрації та один з ведучих DОU Роdсаst. Публікуємо відеозапис та скорочену текстову версію розмови. — Анастасіє, що змінилося за останні два з половиною роки повномасштабної війни з погляду кібербезпеки? Анастасія Войтова: Це, звісно, зміна моделей загроз, на які ми не очікували й до яких не були морально готові. Як ви знаєте, багато компаній мігрували з фізичних дата-центрів в клауди, тому що на фізичні дата-центри летять ракети. Деякі компанії спочатку мігрували з одних дата-центрів на інші, потім в клауди, потім в приватні клауди за кордоном. Ще одна річ — до нас у 2022 році зверталося багато приватних компаній, які стали ціллю для атак. Це звичайні комерційні компанії, які не дуже займалися кібербезпекою в бізнесовому житті. Але починається вторгнення, у них багато даних і на них є таргетовані атаки. Дійсно, у нас у 2022 році було багато інцидент-респонсу. Зараз, через 2,5 роки, я можу сказати, що компанії, які хотіли, дійсно покращили свій рівень кібербезпеки. Але це не результат роботи з нами. Змінилося ставлення до питань з кібербезпеки, змінилися моделі ризиків і загроз. Компанія зрозуміла, навіщо інвестувати в це, знайшла внутрішні й зовнішні ресурси, пішла будувати організаційну, технічну, інформаційну безпеку, і так шар за шаром. Багато ще роботи є. — МОDUS Х писала про те, що з початку 2022 року було близько 27 мільйонів кібератак на енергетичну інфраструктуру і ви з ними успішно впоралися. Які зміни були в вашій компанії? Юрій Шатило: Ще до повномасштабного вторгнення ми почали запроваджувати план міграції наших систем і даних до хмари. Держава нам дала можливість міграції на час повномасштабного вторгнення. Тому буквально за 2–2,5 місяці команда МОDUS Х все перенесла, в тому числі системи з кібербезпеки. Ще допомогло створення центру реагування на кіберінциденти. Торік ми завершили впровадження технологій, людей і процесів для цього. — СЕО Vіsа казав, що Vіsа витрачає на кібербезпеку буквально мільярди доларів. Скільки з цих мільярдів йде до нас? Олексій Думинюк: Протягом останніх років компанія інвестувала понад 10 мільярдів саме в безпеку комерції, платежів, мережі й всього, що з цим пов’язано. Наприклад, 500 мільйонів з них пішло на технології штучного інтелекту. Якщо говорити про технології інвестицій, Україна, наприклад, у 2023 році була перша за кількістю токенізованих операцій. Що таке токен? Це, по суті, оплата вашими годинниками, телефонами, оплата збереженими картками в інтернеті. Також в цьому році ми перші у світі впровадили з «ПриватБанком» цифрову технологію аутентифікації для платежів, яка теж буде набирати оберти. — Досвід, який ми, на жаль, зараз маємо в Україні, дуже унікальний. Чи ділитеся ви ним з міжнародними партнерами або, навпаки, берете міжнародний досвід? Анастасія Войтова: Компанія Соssасk Lаbs — це британсько-українська компанія. Ми є учасниками міжнародної спільноти, і ми вже є долученими до створення міжнародних стандартів з кібербезпеки. Як ви знаєте, наприклад, в ОWАSР є багато опенсорсних відкритих стандартів, моя команда інженерів у них контриб’ютять. Я брала участь у технологічній конференції НАТО — ділилася нашим досвідом з dаtа сеntrіс sесurіty. Розказувала про наш досвід майже дворічної роботи з деякими специфічними застосунками й хардверно-софтверними системами й про те, як ми будували багатошарові системи захисту даних. Це було цікаво для панів і панянок з НАТО, і дуже цікавою була їхня реакція. Тому що можна про НАТО думати як про велику ентерпрайз-організацію, яка рухається досить повільно Там 31-32 учасники. Стандарти НАТО — це, в першу чергу, про іntеrореrаbіlіty, про можливість цих всіх членів працювати разом. Щось нове вони впроваджують зі швидкістю найповільнішого учасника. Тому багато моментів, про які ми розказували, у них були в планах на 2032 рік, 2035 рік. А в нас воно вже працює. Ба більше, воно не просто працює, а зроблено в режимі «на вчора» дуже втомленими інженерами. Тому так, між нами був деякий дисонанс, але партнери й союзники прислухалися. Насправді там не так все негативно, і були країни, які дуже сильно попереду. Але як організація НАТО рухається досить повільно. Зате стабільно в майбутнє. Юрій Шатило: Дуже багато чого наші закордонні колеги навчаються саме в нас. Умовно кажучи, у них є книжки, по яких вони навчаються, але кібервійни у них немає. Сьогодні близько десяти контрактів у нас підписано, і ми ділимося з колегами тим, чим можемо. Безумовно, беремо щось від них і даємо фідбек, наскільки воно в нас може бути застосовано. Олексій Думинюк: Vіsа — це міжнародна компанія. Ми є в кожній країні світу та співпрацюємо з певними державними, міжнародними установами. Відповідно, маємо різні колаборації. Зараз ми робимо акцент на співпрацю з українськими державними установами: НБУ, Міністерством цифрової інфраструктури тощо. Звісно, ми приносимо і рекомендуємо впровадити на ринок певні технології. Якщо це безпекова вимога, то ми зі своєї сторони навіть мандатуємо її для наших партнерів, які мають дотримуватися РСІ DSS абощо. Наша стратегія: бути таким собі міжнародним регулятором і співпрацювати з локальними регуляторами, не псуючи експіріенс користувача при цьому. — В березні 2022 року вийшла нова версія РСІ DSS. Ми всі пам’ятаємо, як вона впроваджувалась в Україні, оці регуляції, допомога з безпекою... Як Vіsа допомогла тоді? Олексій Думинюк: Ще до початку війни ми ставили в пріоритет ці безпекові технології й вже тоді вимагали наявність РСІ DSS і відповідності вимог безпеки. Звісно, РСІ DSS — це глобальний тренд, це не те, що пише Vіsа. Та наші технології обов’язково мають відповідати цьому. Наприклад, коли наш партнер впроваджує, наприклад, якусь технологію типу Vіsа Тоkеn Sеrvісе, який замінює реальну картку на зашифрований токен. Або, наприклад, ми анонсували Vіsа Раsskеy в цьому році. Це інноваційна штука, яка дає можливість зашифрувати транзакцію за допомогою твоїх умовних біометричних даних. Усе це все впроваджується в межах стандартів РСІ DSS, які дуже вимогливі, і з кожним роком стають ще жорсткіші й жорсткіші. Анастасія Войтова: Маю ще доповнення щодо міжнародних стандартів і очікувань. Немає таких міжнародних стандартів, які б задовольняли sесurіty-гарантії, які ми вимагаємо зараз. Наприклад, для роботів-убивць. Є багато міжнародних військових стандартів, вони зазвичай закриті й зроблені під компанію. Тобто йдеться про здоровенні американські військові холдинги, в яких стандарти пов’язані з тим, що вони виробляють. Є цивільні стандарти, стандарти цивільної авіації, стандарти протоколу обміну даних з дронами. Sесurіty-вимоги до цих цивільних стандартів не передбачали, що нам треба тримати локацію оператора в секреті. Зараз відбувається такий мікс, бо ми використовуємо багато цивільних технологій, але в військовій сфері. Інколи просто немає стандартів, щоб на них спертися. Треба, поєднати багато речей, а потім ще партнерам пояснити, чому ми зробили так, а не як пише НАТО-стандарт? Тому що цей НАТО-стандарт використовує ХМL, а у нас уже 2024 рік, ми хочемо швидше. Це велика проблема насправді, тому що багато стандартів просто не пристосовані до поточного стану, який є в Україні, бо не було такого стану. — З погляду стандартів кібербезпеки, чи готові ми вже для участі в ЄС і НАТО? Чи нам ще дуже багато роботи треба виконати, щоб відповідати їхнім стандартам? Анастасія Войтова: За державу говорити не буду. В рамках окремих продуктів (наприклад, військової системи DЕLТА) — так, готові. В рамках спільноти, інших систем і державних сервісів — не знаю. — Якщо ми говоримо про ЄС, то одна з важливих тем — це GDРR. Коли це буде в нас, і чи є якісь рухи в цьому напрямі? Анастасія Войтова: GDРR — це не до мене питання, але у нас є закон про захист персональних даних. Звісно, GDРR як законодавство більше про права громадянина, але в нас є власний сет законів, який досить непоганий. Ми деяким українським продуктам кажемо, що є GDРR і за ним треба дати можливість людині натиснути галочку «орt оut frоm рrосеssіng», або «видалити мої дані», або «скинути мені архів. І багато компаній не розуміють, навіщо це їм. Бо GDРR діє в ЄС, дійсно, там є штрафи, там є регулятори, а у нас? Навіщо компанії впроваджувати цю фічу серед всіх клієнтських застосунків і на бекенді, якщо це не вимагається? Юрій Шатило: Я вірю, що колись ми будемо в Євросоюзі, і вимоги GDРR будуть розповсюджуватися на нас з вами. Але мені здається, що головна запорука успіху — це щоб вимоги того ж GDРR не були складовою корумпованих схем. Тому що з одного боку ми захищаємо персональні дані, і це дуже гарна справа. А з іншого боку даємо ще один механізм нашим органам контролю робити «маски-шоу», як це було там 5-10 років назад, особливо на ІТ-бізнес. — Чи достатньо зараз держава робить для підвищення кібербезпеки? Чи хочете ви підсвітити якийсь проєкт, який підвищує кіберобізнаність людей? Олексій Думинюк: Vіsа активно співпрацює з Мінцифрою, особливо з «Дією», це наші добрі друзі. Для нас важливо, щоб користувачі, які кожен день використовують платіжну картку, розуміли, як робити це безпечно. У 2023 році була кампанія всеукраїнська «Плати безпечно», зараз в НБУ проводиться боротьба з дроперами. Завжди є люди, яким важко донести оцю безпекову необхідність. Наприклад, людям поважного віку буває складно зрозуміти, що не треба комусь диктувати пін-код чи код верифікації. Для цього ми проводимо knоwlеdgе sеssіоns. Окрім навчання суспільства, ми робимо й акцент на технології, які автоматично захищатимуть операції. І у Vіsа є такі технології, які якраз працюють на біометричних даних і ми тримаємо їх в безпеці. Юрій Шатило: У МОDUS Х давно створена програма з розвитку кіберобізнаності наших співробітників і головного клієнта — це компанія групи DТЕК. Наразі ми людей навчаємо на реальних сценаріях. Тобто робимо якусь фішингову атаку, тих, хто пройшов за посиланням, це такі інтерактивні ігри. І після цього користувач починає розуміти, як йому відрізнити фішинговий лист від справжнього. Що стосується держави, на мою думку, для кіберобізнаності не зроблено нічого Поясню, чому я так вважаю. Хто не знає, в нас ухвалена та затверджена стратегія з кібербезпеки розвитку держави на 2023 і 2024 роки. І цей план затвердили у грудні 2023 року. Десь на початку літа я зайшов на сайт подивитися статус впровадження. Дивлюся, є задача направлена на те, щоб побудувати культуру і програму розвитку з кіберобізнаності в середніх школах, в ПТУ і так далі. Стоїть статус «виконано». Питаю у свого старшого сина: «Ти щось знаєш про кібербезпеку і кіберобізнаність?». — «Ні». Запитав у сусідів: щось у вас у школі розповідають, можливо, якісь додаткові уроки ввели? Ні, нічого. Ну, думаю, почекаю ще до кінця цього року, можливо, щось з’явиться, але, на жаль, не вірю в це. Анастасія Войтова: Ми як компанія не дотичні до кіберобізнаності, бо працюємо саме з захистом даних, з технічною кібербезпекою. Та до початку повномасштабного вторгнення в нас був один-єдиний клієнт в Україні. Після повномасштабного вторгнення (на щастя чи на жаль) цих клієнтів стало більше. В тому числі в нас є спеціальна програма, де ми працюємо з державою на благодійних засадах, рrо bоnо, саме для того, щоб в деяких системах і застосунках хоча б не наступали на ті самі граблі. У нас є меморандум з Мінцифрою на розробку технологій, яку ми так хочемо безплатно й опенсорсно передати, просто щоб зробити трохи ситуацію трохи кращою. — В рамках взаємодії з різними установами чи змінилося ставлення до кібербезпеки в людей, які працюють у цих установах? Анастасія Войтова: Ми комбінуємо метод батога і пряника. Так, у деяких, звісно, змінилося. Тому що дуже багато людей просто бояться щось робити в кібербезпеці, тому що не знають як. Це проблема навчання й обізнаності. Якщо працювати з людьми, розказувати: «Це не страшно, дивися, ти не перший це робиш, вже придумано», то дійсно, в частини людей це викликає ентузіазм і бажання щось змінювати. Звісно, в іншої частини це викликає фрустрацію, тому що треба робити щось нове, хоча «нормально ж було». Тобто є діаметрально протилежні реакції, інколи в одній організації, в одній команді. — Чи є щось, чим ви особливо пишаєтесь з погляду кібербезпеки в Україні? Олексій Думинюк: Я дійсно дуже пишаюсь тим, що на початку війни все продовжило працювати. Наприклад, банально ми зробили можливість зняття коштів в касі магазину і це зняло черги в банкоматах. Ми зробили так, щоб всі банки продовжили функціонувати стабільно. Щоб працював оцей комунікаційний канал, де ви тапаєте картку, а хтось там десь отримує запит і ви отримуєте чек. Треба було швидко перейти на клауд-технології й таке інше. Також Vіsа одразу закрила бізнес в росії й все там заблокувала. Але дозвольте відкотити календар на 10 років назад. Згадайте, був пластик, я зарплату я ходив отримати зарплату в банкоматі. У 2017 році в кінці з’явився Gооglе Раy. Хто привів його сюди на ринок? Бо він не сам прийшов. Потім у 2018-му з’явився Аррlе Раy. Потім наші технології токенізації... Зараз ви заходите у смартфон, швидко замовляєте щось, воно приходить швидко на «Нову пошту». Наша задача — робити цей процес максимально комфортним і простим. — Наша стійкість в енергетичній інфраструктурі вражаюча і я щиро дякую компанії DТЕК за те, що ви робите. Давайте поговоримо з погляду кібербезпеки, чим ви пишаєтеся? Юрій Шатило: На початку повномасштабного вторгнення ми розподілили команду, і всі хлопці й дівчата працювали 24/7, за що їм окремо дякую. Нам вдалося запровадити концепцію ВYОК, тому що хтось перебував в бомбосховищах, у когось не було доступу до корпоративного комп’ютера. Так наш бізнес міг працювати з будь-якої точки світу і при цьому ми забезпечили головне — конфіденційність інформації. Друге, нам вдалося створити реальну команду SОС (Sесurіty Ореrаtіоns Сеntеr) з 10 людей. Ми перейшли на сучасні рішення і впровадили 30-відсоткову автоматизацію, щоб людина не брала участі в тому чи іншому кіберінциденті. Плануємо до кінця року досягти 40%. Безумовно, ми й долучаємо штучний інтелект. Бачимо й нові ризики з використанням ШІ, а і шукаємо технічні й організаційні рішення, які нам допоможуть мінімізувати ці ризики. — Я так розумію, що ця команда і ці програмні рішення допомагають обробляти кіберподії, з яких потім виростають кіберінциденти. Про яку денну чи щотижневу кількість подій йдеться? Юрій Шатило: Це мільйони за тиждень, але це rаw dаtа. Фактично ми обробляємо десь 100-150 кіберінцидентів на квартал. До цього у нас комплекс систем, який відпрацьовує відповідні налаштування. Наприклад, ми бачимо зараз як зловмисники знову атакують вебсервіси ДТЕК, такі як Yаsnо. Вони пробують вести DDОS-атаки, змінюють природу запитів, але ми стараємось йти завжди на крок попереду і маємо налагоджені системи й процеси для таких випадків. — Анастасіє, чим ти пишаєшся чи твоя команда? Анастасія Войтова: Ми за останні два з половиною роки доєдналися до такої великої кількості ініціатив, що я не можу виділити щось одне. Наприклад, з «Укренерго» ми долучилися до проблем генерації й диспетчеризації. Це велика кількість роботи, з нашого боку це апаратно-програмні рішення. Також ми працювали з mіssіоn сrіtісаl системами, які працюють цілодобово. Ними користуються дуже втомлені люди й це теж потрібно враховувати з погляду кібербезпеки. Бо кібербезпека — це не тільки про шифрування і захист даних, це про те, як ти співпрацюєш з користувачем. Далі про виробників різноманітних автономних та роботизованих систем. Я бачу деяких з цих виробників в новинах і знаю, там є часточка нашого коду чи нашого продукту, і воно працює, це чудово. Стільки всього відбувається, інтенсивність подій зараз просто неймовірна. — Ми говорили про безпеку, і майже не говорили про персональні дані. Що ви порадите змінити у своєму повсякденному житті з погляду безпеки персональних даних? Олексій Думинюк: Я просив би не боятись технологій. Якщо немає чого приховувати, то не бійтесь, добре? У Vіsа, у нас взагалі стратегія вивести цей «темний кеш» в «білу» та розвивати середній і малий бізнес. Скажімо, приходить тема Ореn Ваnkіng — це обмін вашими фінансовими даними між певними установами. Коли ви в якийсь момент зайдете на сайт замовити, і побачите, що там вже є ваша платіжна картка, а ви нічого не робили, то не бійтесь, будь ласка, це окей. Так само, якщо побачите значок «Сlісk tо раy». Тобто не бійтесь використовувати технології. Драйвіться, і вчіть людей навколо себе. Зробити ФОП і відкрити собі термінал в смартфоні, і приймати оплати смартфоном, це справа п’яти хвилин. Анастасія Войтова: Довгі паролі, двофакторна аутентифікація. Є можливість — через YubіКеy, немає можливості — через телефон. Якщо можете, зробіть Раsskеy однофакторний криптографічний ключ. Передивіться всі налаштування на телефоні, застосунки, їхні дозволи, повирубайте геолокацію. Передивіться налаштування, особливо у батьків, дідусів, бабусь на їхніх телефонах, видаліть Vіbеr. Якщо ви йдете чи їдете і бачите військову техніку, не викладайте фотографію. Юрій Шатило: Не постіть різну фігню в соціальних мережах. Чому? Ось старий, але все ще, на жаль, актуальний кейс. До повномасштабного вторгнення всі ми їздили на відпочинок. Середньостатистична сім’я: дружина, чоловік, діти, літак. Прилетіли, заселилися в готель, дружина відразу в інстаграмі фоточка, коктейль на фоні своїх ніг, чоловік у фейсбуці десь постить, як сидить в барі. Що в цей час робить недобросовісний сусід? Обкрадає дім. Потім сім’я повертається, і розуміє, що сталося. Тому мій основний меседж: будь ласка, фільтруйте те, що ви викладаєте, і те, що ви пишете в соціальних мережах.