Search trend "Портников"

У долі Башара Асада немає таким чином нічого такого, що б дозволяло говорити про неї як про феномен. Вона ще раз нагадує, і про це сьогодні сказали у Міністерстві закордонних справ України, що будь-який диктатор, який сподівається на допомогу Москви, рано чи пізно має зіткнутися із ситуацією кремлівської зради просто тому, що Москва здатна перемикнутися на якісь інші пріоритети у своїй агресії. І доля тих режимів, на які вона могла робити ставку ще кілька років перед своєю черговою агресією, її просто перестає цікавити. Я не буду говорити, що Путіна не цікавить доля Асада. Зовсім ні. Просто у російського очільника не було реальних фізичних можливостей для того, щоб допомогти сирійському диктатору залишитися при владі, коли почав відбуватися рішучий наступ опозиції. Не треба недооцінювати Збройні сили України. Вони не просто відтягли на себе ресурси збройних сил Російської Федерації. Вони значно скоротили ці ресурси. Вони залишили Росію без можливостей додаткового реагування на всі ці події, які відбуваються у різних куточках світу. І я думаю, що падіння сирійського режиму при повній нездатності росіян допомогти Асаду — це тільки початок зменшення російського впливу в тих країнах, де росіяни ще намагаються тримати свій вплив і боротися із Заходом. Адже Сирія, як відомо, була хабом для злочинців різного рівня, які відправлялися з військових баз Російської Федерації до країн Африки або Азії, щоб підтримувати диктаторські режими, збагачувати режим самого Путіна. А тепер всьому цьому фактично настає кінець. Росія вже невдовзі позбавиться єдиної бази, яка дозволяла їй виходити до моря, яке допомагало Москві розміщувати своїх найманців на Близькому Сході та африканських країнах. Російські військові перебувають в оточенні сирійських повстанців. І міністерству закордонних справ Російської Федерації доводиться принижуватися і домовлятися із представниками сирійської опозиції, щоб російських військових службовців випустили з цього оточення і дали їм можливість вийти з Сирії для продовження своєї злочинної діяльності в інших місцях.І можна собі уявити, як побоюються ці так звані дипломати, які насправді є кадровими співробітниками Федеральної служби безпеки Російської Федерації, що їх може спіткати доля їхніх іранських колег, посольство яких було сьогодні просто розгромлене сирійським народом. Ну, а у Башара Асада все ще попереду з погляду реального оприлюднення всіх тих фактів злочинів, які він та його жахливий батько здійснили за десятиріччя свого правління у Сирії. Зараз відкриються сирійські в'язниці. З них вийдуть люди, які десятиріччями не мали жодного зв'язку із зовнішнім світом, яких били, над якими знущались, яким відмовляли в елементарних правах, які будуть розповідати про вбивства своїх товаришів. Зараз відкриються архіви спеціальних служб Сирії, і ми багато що дізнаємося і про злочинні накази самого Башара Асада, і про те, яку участь у його злочинній діяльності брали такі його союзники, як Путін чи Аятола Хаменеї. Зараз зі свідченням про дії свого колишнього господаря почнуть один за одним розповідати чиновники бандитської партії "Баас" та сирійського уряду. Вони будуть цими своїми розповідями, звичайно ж, купувати собі право на участь у подальшому сирійському політичному житті або хоча б на свободу. І Башар Асад досить швидко з колишнього диктатора перетвориться на розшукуваного військового злочинця. Реальні злочини якого будуть задокументовані та доведені. Звичайно, для путінського режиму це нічого не означає, Асад буде не першим злочинцем, якого вони будуть рятувати від справедливої помсти його співвітчизників. Однак сирійський диктатор має пам'ятати, що він не така вже елітна людина, а російський режим теж може виявитися не вічним. І перше, що зробить нова російська влада після Володимира Путіна, просто віддасть його до Дамаску для справедливого суду, і ніщо йому не допоможе. Хай Асад згадає про долю Еріха Гонекера, колишнього лідера НДР, який віддавав накази стріляти у власних співвітчизників, які хотіли залишити цю колиску соціалізму. Після того, як НДР зникла, разом зі своєю дружиною втік до Москви, а потім, коли почала змінюватися влада в Радянському Союзі, був просто виданий Федеративній Республіці Німеччина для справедливого суду за свої злочини. А злочини Башара Асада... Я думаю, що колишній сирійський диктатор прекрасно усвідомлює, що вони за своєю кривавістю і підлістю, навіть і порівняти не можна зі злочинами Еріха Гонекера. Так що я не думаю, що той політичний притулок, який Башар Асад разом зі своєю сімейкою отримав сьогодні у Росії, це остання станція його перебування.Сподіваюся, що останньою станцією перебування Башара Асада буде в'язниця у Сирії. Та сама в'язниця, в якій він катував політичних опонентів. Та сама в'язниця, в якій його працівники служби безпеки давали волю своїм тваринним інстинктом. Та сама в'язниця, в якій мій він має вислухати справедливий вирок суду за всі ці злочини, які він зробив під час свого перебування на посаді президента Сирійської Арабської Республіки. І ніхто тепер не зможе гарантувати Башару Асаду, що він до цієї в'язниці не потрапить.ДжерелоПро автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. ШевченкаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Після тристоронньої зустрічі з президентом Франції Емманюелем Макроном та президентом України Володимиром Зеленським, а також після падіння диктатури Башара Асада у Сирії, обраний президент Сполучених Штатів Дональд Трамп звернувся до Путіна із пропозицією розпочати перемовини та покласти край війні Росії проти України. Дональд Трамп підкреслив, що після падіння режиму Башара Асада, Росія та Іран перебувають в ослабленому стані: Росія через Україну та погану економіку, Іран через Ізраїль та його військові успіхи. Однак у цьому ж тексті Дональд Трамп зазначає, що Зеленський і Україна хотіли б укласти угоду і зупинити божевілля, оскільки вони безглуздо втратили 400 тисяч солдатів і набагато більше цивільних. Цифри російських втрат Дональд Трамп оцінює у 600 000 російських солдатів, які лежать пораненими або мертвими. Трамп підкреслює, що необхідно негайно припинити вогонь і почати перемовини: "Занадто багато життів втрачено безглуздо, занадто багато сімей зруйновано, і якщо це буде продовжуватися, це може перетворитися на щось набагато більше і набагато гірше. Я добре знаю Путіна, настав його час діяти — Китай може допомогти. світ чекає".Ось така заява, яка, звичайно, викликає неймовірну кількість питань насамперед щодо того світу, в якому продовжує перебувати обраний президент Сполучених Штатів, і навколо того, що може у цьому світі початися після інавгурації Дональда Трампа.Читайте також: Розмова Карлсона з Лавровим: Це ще не переговори. Це лише початок підготовки до нихЯ, звичайно, хотів би зупинитися на кількості тих українських жертв, про які говорить Дональд Трамп: можливо, ця кількість відклалася у його свідомості через певні телевізійні програми або медіаповідомлення, за якими Дональд Трамп стежив під час своєї передвиборчої кампанії. Але мене збентежило навіть не це. Мене збентежило слово "безглуздо", яке потрібно було б, звичайно, прояснити. Про яку безглуздість українських жертв говорить Трамп? Чи були безглуздими жертви, які призвели до того, що Україна досі залишається на політичній мапі світу і може боротися за свій суверенітет і свою самостійність і за безпеку своїх громадян? Чи були безглуздими жертви українських військових, які не допустили нової Бучі на всій території нашої країни, які звільняли Харківщину і Херсонщину, які зараз не пропускають російські війська у їхньому наступі на Донбасі? Адже всі ми прекрасно розуміємо те, що бажає Володимир Путін отримати в результаті цієї війни. Я вже не кажу про те, що коли Дональд Трамп говорить про безглузді жертв цивільного населення, він має пам'ятати, що ці люди стали жертвами саме російської агресії, російських бомбардувань України, російського удару по українській інфраструктурі, по цивільних об'єктах, по лікарнях і дитячих садочках. І виникає питання: що означає безглуздість цих жертв? Або всі ці люди мали просто погодитися з тим, щоб російські війська увійшли до їхніх міст? І тоді жертв цивільного населення було б, як вважає Дональд Трамп, менше?Але поза тим, можливо, обраний президент Сполучених Штатів мав на увазі зовсім не це, а те, що безглуздою є сама війна і те, що Володимир Путін її розпочав, звичайно ж призводить до безглуздих жертв з обох сторін, що якби не було війни, не було б і людських жертв. З такою інтерпретацією ще можна було б погодитися, хоча, знову-таки, це питання того, як Трамп висловлює свої думки. Це, як ми розуміємо, абсолютно не є якоюсь новиною, що він досить часто висловлює їх настільки контроверсійно, що потім доводиться це пояснювати цілою пресслужбою Білого дому, а зараз такої пресслужби просто немає. І те, що в період першого президентства Дональда Трампа його соратники намагалися радити йому менше писати у соціальних мережах, теж факт. Зараз людей, які б могли у чомусь Дональда Трампа обмежити, просто не існує і не існуватиме, так що ми ще зіткнемося із багатьма такими текстами, які змушені будемо переосмислювати самостійно.Читайте також: Захід — Росія: приручити людожера не вийдеАле є інше питання: коли Дональд Трамп говорить, що Україна і Зеленський хотіли б укласти угоду, це, очевидно, говориться за підсумками його побачення з українським і французьким президентами. Але яку угоду має на увазі Дональд Трамп? Справедливий мир? Мир на засадах сили, про який він говорив у Парижі? Чи капітуляцію України перед Росією, яка створить можливість поглинання нашої держави, якщо не зараз, так у найближчому майбутньому?І коли Дональд Трамп звертається до Путіна, якого, за його словами, він добре знає, а я як вважаю, ні, не дуже добре, то на що він розраховує? На те, що російський президент відразу ж скаже, що він готовий до перемовин з Україною на тих умовах, які задовольнили б обраного американського президента і його команду і зберегли б їхню політичну репутацію? Або на тих умовах, які ми зараз, цими днями, чуємо від російського президента, від його міністра закордонних справ, від російських пропагандистів?Умовах, які, фактично, передбачають капітуляцію України. Та ще й під тиском того, що інакше Російська Федерація готова використовувати свій знаменитий "Орешник", а може щось більше, на що натякає Дональд Трамп, й не тільки проти України, але й проти країн Європи, проти країн, які є союзниками Сполучених Штатів. Так чи варто їхати на урочисте відкриття собору Нотр-Дам, щоб створювати ризик того, що цей Нотр-Дам просто буде знищений якимось російським прямим попаданням? Читайте також: Хотів почути реальні сигнали від Кремля, але звернувся не за адресою: Інтерв'ю Лаврова КарлсонуЦе, звичайно, риторичне питання, але я хотів би мати на нього не риторичну відповідь. І от тут є найбільш важливе питання, питання усього президентства Дональда Трампа. Що робитиме американський президент після своєї інавгурації? Він вважає, що Росія послаблена у зв'язку з війною в Україні та станом своєї економіки. Я абсолютно не сумніваюсь, що саме це йому говорять соратники. І я також вважаю, що ситуація з російською економікою залишає бажати кращого. Однак ніхто з нас не знає, якими є російські ресурси на подальше продовження війни в Україні і як ці ресурси оцінює сам Володимир Путін.Отже, якщо Володимир Путін не буде звертати уваги на всі ці заклики Дональда Трампа, буде продовжувати війну, або буде пропонувати умови, які є катастрофічними для українського народу і принизливими для Сполучених Штатів, для їхнього суспільства, навіть для їхнього президента та його адміністрації, що в цій ситуації буде робити Дональд Трамп?Щось або нічого? Це і є головне питання, на яке ми отримуємо відповідь у січні 2025 року. Не відразу, звичайно, я б сказав з січня 2025 року. Однак я не хотів би, щоб хтось мав сумніви, що попереду дуже непрості часи. З таким сприйняттям світу, з таким уявленням про українські жертви, які потрібні для того, щоб ми з вами просто вижили, нас чекають дуже непрості часи, я б сказав, звикання до адекватності.І що б вам хто не говорив обраний президент Сполучених Штатів, жертви українців у цій війні не були безглуздими й не були даремними. Ми завжди будемо пам'ятати наших героїв, а не політиків з інших країн, навіть тих, які нам допомагають оцінювати даремність чи не даремність наших жертв.Окрім американських виборців, навіть якщо їх певна більшість, існує ще й Бог, який все бачить, все знає, й оцінки якого в історії є набагато більш серйозними, ніж оцінки будь-якого електорату і підтримка будь-яких мільярдерів. Маємо це пам'ятати у наступні непрості місяці та роки.ДжерелоПро автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. ШевченкаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Як би не маскувались балакучі голови офісу президента, мовляв, вибори не на часі, на самій Банковій ними переймаються не менше, ніж війною. А те, що в офісі президента живуть виборами, вказує безліч ознак та інформація іноземних ЗМІ. За даними видання Тhе Есоnоmіst, однією із найшвидших дат президентських виборів може бути 25 травня 2025 року. Залужного хочуть Вочевидь, прискорення цим процесам додали останні соцопитування, котрі показують, що колишній головнокомандувач ЗСУ, а нині посол України у Великій Британії Валерій Залужний може перемогти на ймовірних виборах президента України, незалежно від конкурентів. Зокрема Центр "Соціальний моніторинг" на замовлення Аmеrісаn Роlіtісаl Sеrvісеs, LLС наприкінці листопада провів опитування серед громадян України, зробивши висновок, що Валерій Залужний є лідером у різних варіаціях під час імовірних виборів президента України. Серед усіх варіантів ми зупинимось на визначенні "загальна ситуація" ймовірних президентських виборах, що виглядає наразі так: Валерій Залужний 42%; Володимир Зеленський 22%; Кирило Буданов 18%; Петро Порошенко 10%; Дмитро Разумков 7%; Юлія Тимошенко 6%; Сергій Притула 6%; Андрій Білецький 6%; Віталій Кличко 4%; Олексій Арестович 3%; Юрій Бойко 3%; Володимир Гройсман 2% Для нас головний висновок, що за Залужного хочуть голосувати. Але, чи хоче сам Валерій Залужний стати президентом? Нам про це нічого не відомо. Адже жодних політичних заяв від нього ніхто не чув. Єдиний коментар ексголовкома, котрий звучав ще на початку його дипломатичної карʼєри, що зараз потрібно перемогти у війні, а не думати про результати виборів. І ще політичний блогер та активіст Карл Волох на своїй сторінці у Fасеbооk, посилаючись на особисту зустріч із Валерієм Залужним, зазначив, що в майбутньому кандидування на посаду президента він не виключає. Незважаючи на те, що наразі нам все-таки достеменно невідомо чи йтиме Залужний на вибори в якості кандидата в президенти, чи ні, народ ще в 2022 році номінував його наступним президентом. Було це дещо емоційно, але зрозуміло, адже по-іншому на початку повномасштабного вторгнення й бути не могло. Саме тоді ексголовкома ЗСУ іменували: "Залізний генерал", "історична постать", одна із найвпливовіших персон 2022 року. Усе це завдяки успішному керівництву оброною України на початку широкомасштабної агресії Росії. При чому Валерій Залужний не лише завоював прихильність багатьох українців, а й схвальні відгуки на Заході. Зеленського можуть обійти Однак, за спостереженнями політика Борислава Берези, історія один в один повторюється як з президентством Віктора Ющенка. найголовніше тут - щоби Залужний сам цього хотів. І щоб його прихильники почули його програму, щоб розуміли, що він пропонує "Ющенко не хотів іти в президенти, він відштовхував усіх гінців, хто приходив до нього з пропозицією очолити державу, мовляв, народ чекає його як президента, - зазначив Борислав Береза. - Тобто народ вирішив за нього і він змушений був погодитись. І з Залужним може бути така сама історія: народ вирішив, що хоче бачити президентом Валерія Залужного. Але найголовніше тут щоби Залужний сам цього хотів. І щоб його прихильники почули його програму, щоб розуміли, що він пропонує, яке в нього бачення розвитку України як у ймовірного глави держави. Та вже на основі цього робили свої висновки. Народ, котрий постійно сподівається, що прийде якийсь месія і все вирішить, нарешті повинен подорослішати". Водночас, довкола Залужного можуть зібратися розумні, досвідчені, компетентні з розумінням того, що треба робити для відродження України, - люди. Ми вже переконались, що ексголовком уміє обʼєднувати людей, має повагу в суспільстві і він зможе говорити з ветеранами. Принаймні останнє в нього точно виходитиме краще, ніж у чинного президента. До досвіду військового Залужний додав, як стверджують у дипломатичних колах, успішну діяльність посла України у Великій Британії. То чому в нього не може бути й досвіду керівника країни, котрий досягне максимального результату? Однак, як застерігає Береза, будьмо дорослими. І не впадаймо передчасно в ейфорію. Для політика, як і для актора потрібно мати відповідний хист. І це абсолютно очевидні речі. Військова освіта дає можливість планувати управління, але водночас не передбачає розуміння варіативності ситуації й поваги до іншої думки. Це жорстко, але нам потрібен тверезий погляд на такі важливі речі. Ми маємо приклад історій різних держав, коли виняткові генерали ставали політиками й рятували свої країни. Утім так було не завжди. І до того моменту, поки людина не очолить країну, ніхто не зможе впевнено сказати, яким вона буде очільником. У самому факті обрання людини з військовою освітою чи з генеральськими погонами очільником держави - немає нічого негативного, питання виключно в тому, як ця людина впорається з викликом. "Якщо говорити про Валерія Залужного - це виключно залежить від того, що буде відбуватися, якщо він буде займатися політикою і стане президентом України. Чи може це відбутися? Звичайно, - розмірковує журналіст та аналітик Віталій Портников. - Хтось має бути президентом України після закінчення війни й після президентських виборів. Навряд чи це буде чинний президент Зеленський. Чесно кажучи, якась інша людина швидше виграє у чинного президента. Це закон війни. Але чи буде це Валерій Залужний - я не знаю. Може бути й він, а може бути абсолютно інший варіант". Повертаючись до соціологічного опитування, варто зазначити, що в середньому 27% респондентів сказали, що їм важко визначитися з вибором. Ще 14% не голосували б. Звісно, психологічний прес війни додає розчарування і невпевненості в тому, що конкретно взятий твій голос на щось суттєво вплине.

Таку думку висловив журналіст Віталій Портников в етері Еспресо.За його словами, Трамп може ініціювати перемовний процес з Путіним, але невідомо, чи Росія погодиться на це. Навіть якщо РФ погодиться на переговори зі США, невідомо, чи цей процес буде результативним. "До цього часу Росія продовжувала повторювати всі умови, які висувала ще до великого нападу на Україну. У своєму останньому інтерв'ю Такеру Карлсону, очільник російського зовнішньополітичного відомства Сергій Лавров повторив всі ультимативні вимоги, які він і Путін висувають Україні та Заходу з 2022 року. Нічого не змінилося. Російське політичне керівництво впевнене, що має розмовляти з Україною та Заходом виключно мовою ультиматумів", - зазначив він.Коментуючи інтерв'ю Карлсона з Лавровим, Портников пояснив, що можливо Трамп хоче послухати, що Путін запропонує, щоб зрозуміти, до чого готуватися. Адже було кілька таких розвідувальних розмов, наприклад, федерального канцлера Олафа Шольца з Путіним, де президент РФ повторював канцлеру Німеччини все те саме, що завжди говорив. "Пресслужба Кремля точно розуміла, як побудувати повідомлення про зустріч з Шольцем: мовляв, нічого нового не відбувається, ті ж вимоги про виведення українських військ з Донецької, Луганської, Херсонської, Запорізької областей, демілітаризацію, денацифікацію. Лавров при зустрічі з Карлсоном повторює ті ж самі тези. Він навіть на міліметр не зсувається до реальної переговорної позиції. Це те, до чого має бути готовий Дональд Трамп. Ви ж не думаєте, що раптом Путін скаже Трампу: "Ми вже про це не думаємо. Давайте просто заморозимо війну на лінії зіткнення. Це нас влаштовує. Ми більше нічого від України не хочемо, це вже не питання про НАТО, чи про території, які ми оголосили своїми." Нічого в заявах Путіна не передбачає такої поведінки. Можна себе заспокоювати, що це переговорна позиція, яка може змінитися з початком самих перемовин, що РФ насправді дуже зацікавлена у розмові з Трампом, а сама займає таку жорстку переговорну позицію, щоб було від чого відступати. Але ж це самонавіювання", - резюмував Портников.Нагадаємо, у ніч з 5 на 6 грудня американець Такер Карлсон опублікував інтерв'ю з главою МЗС РФ Сергієм Лавровим.

В інтерв'ю американському журналісту Такеру Карлсону очільник російського зовнішньополітичного відомства Сергій Лавров фактично повторив ті самі умови, які і він сам, і президент РФ Володимир Путін, та й інші російські чиновники завжди висували, коли йшлося про перемовини, які мають покласти край російсько-українській війні.Лавров пропонує базуватися на Стамбульських угодах, але визнавати "реалії на землі". Він підкреслює, що Донецька, Луганська, Херсонська та Запорізька області анексовані Росією і тепер є невіддільною частиною її території. Також нагадує про утиски російської мови, культури, так званої української православної церкви московського патріархату. Тобто фактично виконує всю ту обов'язкову програму, яку завжди виконує кожний російський чиновник і пропагандист, коли мова йде про війну з Україною.Однак я не став би сприймати ці заяви очільника російського зовнішньополітичного відомства як якісь серйозні сигнали. Хоча сам Лавров якраз говорить про сигнали, зокрема коли коментує удар так званою ракетою "Орешник". Саме цей удар він називає сигналом для Заходу після того, як був застосований дозвіл бити далекобійними ракетами західного виробництва по суверенній території РФ.Чому Лавров не надсилає сигнали? Тому що насправді він не має для цього жодних повноважень. Можна було б вже помітити, що очільник російського зовнішньополітичного відомства перетворився на звичайнісінького пропагандиста політики РФ, а не на людину, яка ухвалює рішення.Читайте також: Захід — Росія: приручити людожера не вийдеРішення ухвалюються у вузькому колі російського президента, до якого Лавров, очевидно, не входить. Багато хто зі спостерігачів взагалі висловлює сумнів, що міністр закордонних справ РФ був заздалегідь поінформований про плани президента Володимира Путіна розпочати так звану велику війну проти України.І в цій ситуації Лаврову не залишається нічого іншого, як відвідувати ці міжнародні зустрічі, до участі в яких його ще допускають, та повторювати ці пропагандистські тези, які йому пропонують висловлювати на тих міжнародних зустрічах.З цієї точки зору його інтерв'ю Такеру Карлсону могло, можливо, свідчити про те, яка реальна вимова англійської мови у випускника московського інституту міжнародних взаємин та колишнього представника РФ в ООН (бачите, який є насправді рівень професіоналізму в Москві?), але зовсім не про те, що не змінилося уявлення Володимира Путіна, як мають виглядати російсько-українські перемовини та домовленості.А про те, що Путін поки що не відмовився від своїх класичних підходів, ми можемо дізнатися зі слів його самого або тоді, коли певні тези висловлюють представники російських спецслужб. Але реальні перемовини відбуваються не на рівні Лаврова, а на рівні очільників саме цих спецслужб. Скажімо таких, як голова служби зовнішньої розвідки РФ Сергія Наришкіна.Нагадаю, коли у Вашингтоні побоювалися можливості застосування Російською Федерацією ядерної зброї у російсько-українській війні, тоді був залучений трек саме консультацій директора ЦРУ США Вільяма Бернса та директора служби зовнішньої розвідки РФ Сергія Наришкіна.А з Сергієм Лавровим ніхто навіть не подумав розмовляти, тому що, по-перше, невідомо про що, а по-друге, невідомо наскільки Володимир Путін буде прислухатися до порад Лаврова.Читайте також: Розмова Карлсона з Лавровим: Це ще не переговори. Це лише початок підготовки до нихЯк і в багатьох авторитарних країнах, міністерство закордонних справ РФ перетворилося на звичайнісіньку декорацію дипломатії, тому що, коли ніхто незацікавлений у класичній дипломатії, а управління країною йде по лінії спеціальних служб, то саме керівники цих служб і вирішують, як будуть виглядати стосунки із Заходом.Якщо насправді Такер Карлсон хотів почути якісь реальні сигнали від Кремля перед тим, як новий президент США Дональд Трамп буде намагатися ініціювати перемовний процес з президентом РФ Володимиром Путіним, він явно звернувся не за адресою.Щоб зрозуміти, що насправді відбувається у кремлівських коридорах, чи розглядає там хтось можливість перемовин з Києвом та замороження російсько-української війни, потрібно було б розмовляти з абсолютно іншими представниками російського керівництва. Однак ті люди, як правило, не є публічними й ніяких серйозних інтерв'ю не дають.Мені здається, ще одним індикатором цього є те, коли Лавров говорить про так звані Стамбульські угоди як про платформу для подальшої домовленості між Росією та Україною, він не може не помічати, що міністерство закордонних справ РФ не відігравало ніякої провідної ролі у досягненні цих угод і в організації зустрічей на рівні Москви та Києва. Навіть, якщо погодитися, що якісь угоди дійсно були. Читайте також: Єрмак у Вашингтоні: що вирішилиГоловними постатями там були представники адміністрації президента РФ, той самий Володимир Мединський, який є помічником президента Путіна, або люди з неформального кола, якому Путін може довіряти, – олігарх Роман Абрамович, який був залучений у перемовному процесі на перших його етапах і, як вважають, продовжує бути постаттю, що може здійснювати навіть сьогодні певні посередницькі послуги на лінії Київ – Москва. Але не Лавров!Коли Лавров розповідає, що РФ і США мають співпрацювати заради всесвіту, це швидше за все його сигнал не Америці, а російському президенту, який має бачити, як його міністр закордонних справ взагалі сприймає історичну роль Володимира Путіна.Західні дипломати, коли коментували промову Сергія Лаврова на сесії Організації з безпеки та співробітництва в Європі, яка відбувалася на Мальті, казали, що слухали ніби виступ з паралельного всесвіту. Ця оцінка характеризує й інтерв'ю Сергія Лаврова Такеру Карлсону, і відповідає на питання: заради якого такого всесвіту Москва могла б співпрацювати з Вашингтоном? Очевидно, що не заради того всесвіту, який насправді існує, а заради того самого всесвіту, який існує в голові російського президента Володимира Путіна і який змушений пропагувати міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров при першій ліпшій нагоді, щоб залишитися при посаді.   ДжерелоПро автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. ШевченкаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Видання Тhе Wаll Strееt Jоurnаl повідомляє про перші перемовини представників українського президента Володимира Зеленського з командою новообраного президента США Дональда Трампа. Мова йде про візит до Сполучених Штатів очільника Офісу президента України Андрія Єрмака. Попри те, що із Єрмаком до США прибула група українських урядовців, видання говорить саме про його візит, як представника Зеленського, і нагадує, що перед зустріччю із командою Трампа Андрій Єрмак у Флориді зустрівся з очільницею трампівського апарату Сьюзан Вайлс.Зустріч у Вашингтоні з політиками та чиновниками, які, ймовірно, визначатимуть зовнішньополітичний курс Трампа, що пов'язаний з російсько-українською війною, була більш ніж представницькою. Єрмак говорив із відставним американським генералом Кітом Келлогом, який номінується Трампом на посаду представника президента США з російсько-українського врегулювання. У цій розмові також брав участь Майк Волтц, який Трампом бачиться, як його новий радник з питань національної безпеки. До розмови, що мені здається теж дуже цікавим, приєднався новообраний віцепрезидент США Джей Ді Венс, який також відзначився багатьма антиукраїнськими заявами.Однак все це був передвиборчий період, а зараз, я б сказав, така висока концентрація осіб, які претендують на власну роль в адміністрації Трампа з питань національної безпеки та із припинення російсько-української війни, свідчить про серйозну зацікавленість у таких контактах не тільки з боку Офісу українського президента, але й з боку оточення новообраного президента Сполучених Штатів.Що можна сказати за підсумками цих зустрічей принаймні так, як це можна зрозуміти з публікації у Тhе Wаll Strееt Jоurnаl та інших західних видань, які розповідають про цей візит? Почалася так звана гра у конструктивність. Тобто з боку Києва не висловлюється жодних сумнівів необхідності досягнення миру, але це має бути стабільний мир, але не якесь перемир'я, яке може призвести до нової війни. За великим рахунком, це відповідає інтересам адміністрації Трампа та нового американського президента. Бо якщо буде якесь перемир'я, яке під час його каденції знову перейде у велику війну, то це свідчитиме про нездатність Трампа як перемовника домовитися з приводу якихось конкретних питань.Кіт Келлог висловив підтримку ідеї подальшого постачання зброї Україні, яке зараз відбувається в останні тижні перебування при владі чинного президента США Джозефа Байдена. Келлог вважає, що посилення позиції України на фронті сприятиме посиленню позиції Трампа на перемовинах з Володимиром Путіним.Разом з цим підкреслюється, що ідея України відносно приєднання її до НАТО не зустріла розуміння у нового американського президента. Але це навряд чи можна назвати сенсацією, тому що раніше у планах Келлога та інших американських політиків з табору Дональда Трампа взагалі висловлювалися ідеї запропонувати Росії замороження євроатлантичної інтеграції України в обмін на припинення війни.Здається, що у Вашингтоні досі багато хто щиро вважає, що саме євроатлантична інтеграція України стала приводом для путінського нападу, а не навпаки. Сама ідея того, що Путін не зможе окупувати Україну в разі її вступу до НАТО, і примушує російського диктатора так вперто виступати проти можливості євроатлантичної інтеграції України. Але у будь-якому разі питання навіть не в тому, що таке ставлення з боку представників адміністрації Дональда Трампа є великою сенсацією, а у тому, що євроатлантична інтеграція України не викликала великого захоплення й у чинної адміністрації Джозефа Байдена.Хоча б тому, що у США насправді немає великих можливостей досягти консенсусу серед союзників з приводу євроатлантичної інтеграції України. А ідея про те, що Сполучені Штати можуть просто примусити всі країни НАТО погодитися з їхньою думкою, якщо вони проявлять політичну волю, — черговий міф, якій не враховує того, як ухвалюється рішення у демократичному світі.Звичайно, у Вашингтона є серйозні важелі впливу на союзників, але це неважливо, коли певні уряди вважають, що в разі вступу України до НАТО їм загрожує ядерний конфлікт з Російською Федерацією. Що американці тут можуть протиставити, щоб заперечити, я б навіть сказав, екзистенційні побоювання тих, кого вони насправді мають захищати за допомогою ядерної парасольки?Але тут є інша проблема, яка полягає у тому, що в адміністрації Дональда Трампа ніхто й "зеленного поняття" не має, як реально закінчувати російсько-українську війну, які мають бути запропоновані гарантії безпеки Україні, щоб це був сталий мир, який не призвів до нової великої війни в часи перебування Дональда Трампа на посаді президента США.А що такого можна запропонувати Росії, щоб президент РФ Володимир Путін, який зараз здійснює наступ на українські території та сподівається послаблення Сполучених Штатів у часи Дональда Трампа, дійсно зупинив російсько-українську війну? І чим таким можна налякати російського лідера, щоб він погодився з ідеями та умовами команди Трампа?На всі ці питання відповідей немає не тому, що хтось їх не бажає шукати, а тому, що їх просто політично не існує. І тоді єдиною відповіддю залишається ця сама гра у конструктивність, яку продемонстрували представники української делегації під час розмови з представниками Дональда Трампа у Вашингтоні. "От, ми за справедливий мир, ми підтримуємо ваші мирні зусилля. Давайте їх досягати, ми будемо тільки вам допомагати!". А як? Тільки проблема у тому, що в таку гру можна грати не тільки вдвох, але й втрьох.Заступник міністра закордонних справ РФ Сергій Рябков якраз в дні перебування української делегації у Вашингтоні в інтерв'ю телекомпанії СNN підкреслив, що у Кремлі готові вивчити пропозиції Дональда Трампа щодо закінчення російсько-української війни, але не збираються відступати від своїх принципових позицій. Що це означає? Це також величезне питання. Бо що Росія залишить серед своїх принципових позицій, а від чого відмовиться, можна буде зрозуміти тільки після початку перемовного процесу, якщо він дійсно почнеться.Але те, що у Кремлі також готові грати з Трампом у конструктивність та вивчати його пропозиції, створює складну ситуацію для нового американського президента. Він пропонуватиме Москві, пропонуватиме Києву – всі вивчатимуть й погоджуватимуться, але щось реальне і здійсненне, таке, щоб дійсно закінчило війну, у Трампа просто відсутнє. І це є величезною проблемою першого періоду його президентства, яке пов'язано не тільки з закінченням російсько-української війни, а й з будь-якими питаннями зовнішньополітичного треку для нового президента США. Ніхто не буде намагатися з ним посваритися, але й ніхто не буде розуміти що ж таке він має в кишені, якого такого має "витягнути кролика", щоб закінчити всі ці конфлікти, які вже зараз вважаються прелюдією до Третьої світової війни. І новому американському президенту треба буде постаратися, щоб ця війна дійсно не почалася в час його другої каденції.ДжерелоПро автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. ШевченкаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів. 

В інтерв'ю блогерці і журналістці Аліні Доротюк журналіст, публіцист і письменник Віталій Портников назвав людину, яку вважає головною постаттю в історії України, і пояснив чому.

Журналіст, публіцист і письменник Віталій Портников дав велике інтерв'ю блогеріці та журналістці Аліні Доротюк. Зокрема він пояснив, чому погодився на дебати із російською журналісткою Юлією Латиніною, яке викликало широкий резонанс серед українців.

Стрімке загострення збройних конфліктів у світі стало тестом на ефективність НАТО. В Альянсі шукають винних і додаткові гроші, Україна поступається амбіціями. Ці та інші підсумки саміту МЗС країн Альянсу підбивала Gаzеtа.uа. На саміті міністрів закордонних справ країн-членів НАТО 3-4 грудня мали обговорювати Україну і Близький Схід. Заради цього до Брюсселю навіть прилетів держсекретар США Ентоні Блінкен. Та все пішло не за планом. Події у Південній Кореї внесли зміни до предмету дискусій, а інцидент у Балтійському морі 4 грудня мало не загнав учасників у глухий кут. Російський військовий корабель обстріляв гелікоптер. За неофіційними даними, той належав Бундесверу, або був розвідувальним бортом НАТО. МЗС ФРН приналежність гвинтокрила до німецької армії спростувало. Зранку 4 грудня міністерка закордонних справ Анналена Бербок заявила про можливість направлення збройного німецького контингенту до України для гарантування миру, але кілька годин по тому канцлер ФРН Олаф Шольц публічно спростував такі наміри. Треба більше - треба краще Тому обговорення всіх заявлених питань виявилося нервовим. Блінкен у відповідь на претензії України на членство в Альянсі, висловлені 3 грудня, наступного ж дня заявив - посилюйте мобілізацію. Йдеться не лише про зниження призовного віку для чоловіків з 25 до 18 років, але і про мобілізацію жінок. Днями профільний парламентський комітет схвалив урядовий законопроєкт, згідно з яким на обов'язковий облік призовників мають брати і жінок, що пройшли базову військову підготовку (БВП). Норма викликала багато дискусій, тому, як стверджує народний депутат України, її пом'якшили: БВП для українок буде добровільною. Але ці кроки повільні і не вирішують проблеми з якістю тих, хто поповнює лави ЗСУ, особливо протягом 2023-2024 років, стверджують західні видання. Утім, у тих же статтях наголошується на втомі й виснаженні бійців. Україні нічого не залишилося, як збавити обороти і заявити - на негайному членстві у НАТО не наполягає. На цьому акцентував наш міністр закордонних справ Андрій Сибіга під час спілкування з журналістами на полях саміту. Діалог про формат членства у НАТО не ведеться, пояснив він, "Для цього має бути належний час. Це позиція окремих членів НАТО, які вважають, що це може мати наслідком втягнення їх у війну. А Україна цього не прагне". Безпекові угоди, стверджує Сибіга, прискорять цей процес. Іншу версію виклала міністерка закордонних справ Латвії Байба Браже. Вона стверджує, що, хоча публічно це не озвучується, дехто у НАТО чекає приходу у Білий дім Дональда Трампа, а вже потім буде визначатися з членством України в Альянсі. На кого саме натякає, Браже не уточнила. Потрібні гроші Однак із обраним президентом США минулого тижня зустрічався генсек Марк Рютте. Gаzеtа.uа писала про цю зустріч. Її головний підсумок потреба Альянсу у додатковому фінансуванні. Частково це підтвердив і сам Рютте, коли заявив за підсумками саміту у Брюсселі: "Якщо ви хочете зберегти стримування на нинішньому рівні, 2% ВВП відрахувань до НАТО недостатньо". За його словами, близько третини країн-членів НАТО не дотягують навіть до 2%, котрі у 2014 році (коли РФ анексувала Кримський півострів) були верхнім, а нині - нижнім рівнем фінансування оборони. Міністр закордонних справ Великої Британії Девід Леммі наголосив, що і 3% ледве вистачить, з огляду на роль РФ в ескалації конфліктів по всьому світу, як от на Близькому Сході чи у Африці. Ентоні Блінкен дипломатично порадив союзникам "крокувати вперед, а не відступати". У кінцевому підсумку, як розповів Рютте, тривають дебати про те, як обраховувати внески до НАТО, кому і скільки платити, адже ці гроші політики забиратимуть із соцпакетів, працевлаштування і охорони здоров'я. Але на те вони і політики, зазначив Рютте, щоб подбати як захистити економіку. Головне ж для НАТО по фінансах - домовитися з підприємцями в галузі ВПК у ЄС і США про прийнятні ціни продукції, адже дедалі більше країн Альянсу поповнюють арсенали у Південній Кореї. Універсальна протидія ескалаціям Альтернативу неодноразово озвучував сам Дональд Трамп: США не захищатимуть країни, котрі мало платять. Іншими словами, "парасоля" Альянсу буде дірявою. Можливо, в очікуванні кризи Рютте скористався самітом для огляду всіх можливих "тонких місць", і не лише у Європі. Він зустрівся у Брюсселі з президентом Чорногорії Якобом Мілатовичем, вони обговорили безпеку на Західних Балканах. Тема розмови була актуальною, бо Росія якраз у ці дні проводить військово морські навчання у Середземному морі. Вперше в історії НАТО генсек приймав у штабквартирі короля Йорданії Абдаллу ІІ. З ним Рютте мав бесіду про Близький Схід. Спілкування виявилося настільки продуктивним, що було офіційно оголошено про відкриття Офісу зв'язку "У такі часи важливо мати друзів по всьому світу", - зазначив Рютте на підсумковій пресконференції. Більше і краще У центрі Європейського континенту "гарячою точкою" є, безумовно, Україна, і от що НАТО хоче зробити для нас: надати фінансову у $40 млрд та збройну підтримку в таких обсягах, щоб, за словами Рютте, "змінити траєкторію цього конфлікту раз і назавжди". Мається на увазі, пояснив він на підсумковій пресконференції, що "там, де лінія фронту нині рухається на захід, ми маємо переконатися, що Україна у сильній позиції". Для цього НАТО планує розмістити наступальну зброю, більше систем ППО та прискорити навчання українських військових, додав Рютте. Утім, інформацію про нібито участь НАТО у майбутніх мирних переговорах він не спростував, але і не підтвердив. Без емоцій Поза Україною Альянс зосередився на конфліктології загалом. Офіційна позиція така: Росія провокує і посилює конфлікти у всьому світі, альянс "РФ - Китай-КНДР-Іран" є глобальною загрозою. НАТО має на меті виставити проти цього розширений обмін розвідувальними даними, інтенсивніші військові навчання, кращий захист критично важливої інфраструктури, а також посилений кіберзахист і комплекс заходів проти "тіньового" флоту Росії, які перевозять нафту. Реагувати на ядерні погрози Кремля Альянс не буде, зосередиться на стримуванні, наголосив Рютте. Тим паче, за його ж твердженням, ядерні технології потоком йдуть у Північну Корею. "НАТО тісно співпрацюватиме з ЄС по цих питаннях", - додав генсек. Проте із одним об'єктом співпраці спалахнув скандал. Мова про Центр підтримки безпеки і підготовки для України у німецькому місті Вісбаден, який мав би координувати надання всіх видів допомоги нашій країні. Створити його домовилися на Вашингтонському саміті у липні 2024 року, але структура досі не запрацювала. Марк Рютте окремо пообіцяв, що це станеться до кінця поточного року. За лаштунками Жодні заяви не спинили залаштункових спекуляцій навколо членства України в НАТО. Так, у Rеutеrs проаналізували всі хоч якось озвучені публічно мирні плани радників та кандидатів на посади з команди Дональда Трампа і побачили спільне, - всі передбачають відмову від членства у НАТО і територіальні поступки Росії. Ще відвертіші у Тhе Ніll. Журналісти видання поспілкувалися з експертами. Посилаючись на те, що Володимир Зеленський визнав неможливим зараз вийти на кордони 1991 року, директор з політики в компанії Dеfеnsе Рrіоrіtіеs Бенджамін Фрідман заявив, що ціною миру для України стане відмова від вступу у НАТО. США не зможуть змінити географію України та посилений інтерес РФ до неї, законний він чи ні, зазначив Фрідман. "Україна ще чіпляється за ідею уникнути такого сценарію, можливо, тому, що Києву цю ідею підкидали, - вважає він. Тому, можливо, знадобиться комбінація західних лідерів, щоб сказати "Послухайте, ви не вступите до НАТО. Тож будуйте плани відповідним чином". І тоді, думаю, вони (українці) почнуть змінюватися". Причина може полягати у категоричній незгоді Путіна. Вірогідність, що він сприйме членство України у НАТО, дорівнює нулю, каже професор політології Каліфорнійського університету у Сан-Дієго Браніслав Сланчєв. "Це підірве в цілому всю ідею, яку він запропонував російській громадськості для виправдання війни", - наголосив експерт. Непочуті Ультиматуми, з якими Україна прибула до Брюсселя, не вплинули на настрої учасників, зазначив публіцист Віталій Портников. Куди більше на них позначаються два чинники: різдвяні свята і прихід нового президента США. "Українському керівництву доведеться рахуватися з їхніми поглядами", - зазначив він. Відносини між Вашингтоном і Києвом будуть конкретизовані тільки після того, як американська сторона визначить ступінь зацікавленості не лише Києва, але і Москви у переговорному процесі. Тому куди важливішими для Києва є результати поїздки голови Офісу президента Андрія Єрмака до США налагоджувати стосунки з оточенням Дональда Трампа. "Повинні звикати, що Захід це, як правило, торги, - пояснив управляючий партнер національної антикризової групи Тарас Загородній. - Запрошення це теж предмет торгу. Або ви нас засипаєте зброєю, котра у вас є, або запрошення до НАТО, яке можуть зробити хоч сьогодні. Але вступ до НАТО важко буде здійснити".

Портников назвав "абсолютно ганебними" звинувачення, що нібито "українська влада хоче продовжити війну".

Портников вважає, що з кожним роком війни економічне становище українці буде погіршуватися.

Портников вважає, що якщо війну закінчать за рахунок інтересів України, у світі може спалахнути Третя світова.

Цей візит вважають важливим насамперед тому, що демонструє готовність Німеччини надалі допомагати Україні. І Шольц оголосив про виділення чергового пакета такої допомоги. Спостерігачі намагаються зрозуміти, про що ж федеральний канцлер конфіденційно розмовляв з Володимиром Зеленським після своєї недавньої розмови із Путіним. І вважають, що Шольцу буде цікаво дізнатися, на які ж поступки буде готовий піти Київ, якщо перемовини про закінчення російсько-української війни все ж таки відбудуться. Але я погоджуюся із тими німецькими журналістами, які вважають цей приїзд Олафа Шольца до Києва цинічним, таким, який не має до реалій російсько-української війни жодного відношення. Канцлер вже перебуває у режимі передвиборчої боротьби після розвалу власної коаліції та власного висунення соціал-демократами на посаду очільника німецького уряду. І великих перспектив стати цим очільником уряду у нього немає. Зараз найбільш очевидним кандидатом на посаду канцлера Німеччини після дострокових виборів до Бундестагу вважається лідер Християнсько-демократичного союзу Фрідріх Мерц, який якраз і наполягає на тому, щоб Україна отримала ракети Таurus. Ракети, які, як відомо, категорично відмовляється надати Шольц. Шольц звинувачує Мерца в тому, що той може сприяти небезпечній ескалації у стосунках із ядерною державою. А Мерц підкреслює, що такий страх в політичній генетиці соціал-демократів, яких очолює Шольц. І в цій ситуації федеральному канцлеру просто необхідно прибути до української столиці, щоб продемонструвати дві речі. Перше — те, що Україна залишається важливим пріоритетом його зовнішньої політики й допомога Україні є пріоритетом його уряду. А друге — що саме він, а не Мерц, розуміє, як допомагати Україні правильно, так, щоб не викликати серйозної ескалації у стосунках між Німеччиною і Росією. Читайте також: Меркель, Путін і не вивчені Європою уроки історіїТак що про якісь реальні зрушення щодо постачання Таurus до української армії після цього візиту не варто їй думати. Ба більше: Шольц якраз і прибув до Києва, щоб ці Таurus Україна не отримала. Бо якщо уявити собі, що його партія переможе на дострокових парламентських виборах, і що він знову стане федеральним канцлером, то буде дотримуватися політичної лінії, яка і визначала його ставлення до російсько-української війни з перших місяців після того, як Володимир Путін ухвалив рішення про великий напад на нашу країну. Тож Олаф Шольц просто використав цю поїздку і свій діалог із президентом України Володимиром Зеленським для власних внутрішньополітичних цілей, які не стосуються російсько-української війни. І варто нагадати, що він вже не перший західний політик, який саме так ставиться до приїздів в Україну і зустрічей з українським президентом. Варто нагадати, як використав зустріч із Зеленським прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, який прибув до Києва в перші ж дні свого головування у Європейському Союзі. Можна сказати, під фанфари... Але не встигли в Києві та у європейських столицях порадіти конструктивності Орбана — людини, яка очолює тепер на певний термін Європейський Союз, як угорський прем'єр вибрався до російської столиці для перемовин із Володимиром Путіним. І можна сказати, що розмова із Зеленським з погляду Орбана легітимізувала його поїздку до Москви й перемовини з тим, з ким він насправді бажав розмовляти.Читайте також: Світ запрограмований на Третю світову війнуШольц діє, можна сказати, у зворотному напрямку. Він спочатку зруйнував дипломатичну ізоляцію Путіна на заході та став першим західним лідером за багато років, який поговорив із Путіним ще до того, як до цієї очевидно принизливої процедури може вдатися новообраний американський президент Дональд Трамп. А тепер своїми перемовинами із Володимиром Зеленським ніби легітимізує власну розмову із Путіним. Хоча абсолютно очевидно, що під час цієї розмови Шольц нічого не добився від російського президента, хіба що вислухав його умови щодо закінчення російсько-української війни, які нічим не відрізняються від тих ультимативних умов, які російський очільник висував Україні ще на початку 2022 року. І що цікаво в цій розмові, так, можливо, це те, що Шольцу просто першим вдалося почути те, що згодом почує від російського президента, якщо, звичайно, розмова між ними відбудеться, новий президент Сполучених Штатів. Але після того, як Олаф Шольц відвідав Київ і порозмовляв із Володимиром Зеленським, може здаватися, що у його рішенні знову розмовляти із Володимиром Путіним немає нічого драматичного. Це просто частина зусиль, які мають призвести до призупинення російсько-української війни. Так би мовити, в новому тренді, який визначився на Заході після того, як стало відомо про перемогу Дональда Трампа на виборах президента Сполучених Штатів. Читайте також: Хто сказав, що Москві потрібен мир?Однак насправді новим трендом після перемоги Дональда Трампа на виборах президента Сполучених Штатів має бути усвідомлення європейцями того, як вони зможуть протистояти діям, які новий американський президент може здійснити з метою домовитися з Володимиром Путіним коштом України та коштом європейської безпеки як такої. Наскільки країни Європейського Союзу зможуть допомагати Україні в разі, якщо американської допомоги більше не буде, а Трамп буде тяжіти до принизливих компромісів у своїх стосунках із Володимиром Путіним.І тут мова буде йти зовсім не тільки про фінансову допомогу в абсолютних числах. Тут, зрозуміло, Німеччина може докласти багатьох зусиль, враховуючи її власний економічний потенціал. Тут мова має йти насамперед про зброю, яку можуть відмовитися постачати Україні нові представники американської адміністрації. І в цій ситуації, що б там не думав федеральний канцлер, без Таurus не обійтися. Саме тому для України було б краще, щоб новий німецький уряд очолив Фрідріх Мерц, а зовсім не Олаф Шольц.ДжерелоПро автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. ШевченкаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

1. Якщо Сирія — точно не моя тема, то можу чесно сказати, що багато в чому розуміюся на грузинських подіях. Моя зацікавленість почалася давно, а у 2016-му я звернувся до Міхеїла Саакашвілі про написання книжки. Ця книжка — не стільки його біографія, скільки історія боротьби за відновлення Грузії, про те, що вдалося, а що ні. Книжка стала результатом 20 годин розмов на диктофон. Було ще, думаю, у три рази більше розмов із ним та членами команди не під запис. Було півтора десятка мандрівок Грузією та ще одна книжка - "12 розмов про Грузію". Серед співрозмовників — діячі культури, спорту, політики. Ковід та війна не дали завершити проєкт книжки про грузинську культуру. 2. Безумовно, усі процеси, які відбуваються сьогодні в Тбілісі та інших містах, базуються на подіях 2012 року, коли Росії вдалося за мовчазної згоди дипломатів США, проводячи агресивне інформаційне втручання у вибори, отримати лояльну до себе, наскільки можливо, грузинську владу. Далі почався швидкий рух до відновлення ще не забутого в Грузії минулого. Одразу було повернуто додому європейських  волонтерів, що викладали в кожній школі англійську мову, відновлено викладання російської, як другої обов'язкової.Повернулися вори в законі. Дрібний криміналітет підняв голову в маленьких містечках і селах. Почався тиск на бізнес. Поліція поступово знову навчилася закривати очі на дрібну злочинність і корупцію, рейтинг Грузії в "дуінг бізнес", звісно, впав, зростання економіки зупинилося, але в цьому питанні все знов змінилося після початку російської агресії в Україну. Читайте також: У Тбілісі мітингарі звели барикади біля парламенту та спалили опудало експремʼєра ІванішвіліДесятки тисяч мігрантів привезли з собою гроші, коштом росіян став зростати туризм, відновилися інвестиції, і, як подарунок з барського плеча — повернулася торгівля з Росією.  Туди поїхали вино та мандарини, а в грузинських магазинах з'явилася молочка з Костроми та ковбаса зі Ставрополя. На жаль, сьогодні полиці супермаркетів у Тбілісі вже наполовину нагадують Ростовські або Краснодарські. "Великий брат" з'явився всюди — книжки, літаки в аеропортах, банківські картки, невидимі ефесбешники на прикордонних постах, які надають поради грузинським прикордонникам. Подібний стиль проходження кордону відчув сам, маючи змогу 40-хвилинних розмов із прикордонником, який після кожної моєї відповіді на питання зникав у таємній кімнаті. Кожна книжка в моїх речах стала предметом детального контролю спеціально викликаної людини.3. У мене багато друзів у Грузії в різних містах. Більшість із них — поза політикою. Однак жоден із них не став на бік уряду, що підробив, як і очікувалося, результати виборів. Усі — на боці народу. Мої книжки видані грузинською мовою. Коли я був у Тбілісі в кінці травня,  я бачив мітинги молоді в Ваке, недалеко від будівлі Тбіліського університету, під прапорами Грузії та Євросоюзу. Я розумів, що європейський вибір для грузинської молоді не має альтернативи. Тоді, у травні,  здавалося, що влада спробує затиснути будь-який спротив. Не вдається. Кількість тих, хто хоче вільної Грузії,  більша, ніж кількість тих, хто готовий на чергові десятиліття російського рабства.Коли грузинам на виборах як рекламу провладної партії показали ролики з розбитими російськими злочинцями українськими містами, коли грузинська влада відверто відмовилася від європейського шляху, залякуючи своїх співгромадян війною у випадку втрати влади "Грузинською мрією", стало зрозуміло, які сценарії готуються. Сьогодні частина держслужбовців виступила на підтримку народу. Частина мовчить. Упевнений, що серед розглянутих бандитською владою сценаріїв є і сценарій великої крові, яка буде пролита на вулиці Руставелі під час знищення барикад та розгону натовпу. Це викличе реакцію у вигляді штурму урядових будівель. Далі може бути звернення падаючої влади по допомогу до Путіна. Чи буде в результаті на вулицях росгвардія або переодягнений у грузинську форму ОМОН, покаже час. Росіянам ще потрібні ресурси для поліцейських операцій у власній країні. Але те, що відлік іде на години та дні, — зрозуміло.Читайте також: "Буде або так, як в Україні, або так, як у Білорусі": Портников про протести в Грузії4. Два українських Майдани, 2004 і 2013-14 років, відрізнялися тим, що перший був проти влади, яка його не очікувала і, в кожному разі, планувала здати позиції новим елітам, другий же був проти тих бандитів, що тримали владу для пограбування країни й готові були все здати росіянам. Два грузинських Майдани відрізняються більше. Перший мав цілеспрямованого лідера, що прагнув влади та змін у країні, яка дійшла до межі самознищення, другий не має одноосібного лідера, але має президентку,  що підтримує опозицію. Але в першому випадку це була справа майже внутрішня, сьогодні мова йде про можливу втрату державності у випадку програшу народу. Це вже не боротьба зі старими елітами за майбутні реформи - це боротьба з російським озброєним авангардом, який атакує державність. Чи це війна? Так, хоч і не така, як в Україні.  І всім грузинам потрібно розуміти, що з ними б'ються військовими методами і їм прийдеться відкласти лозунг "Перемагає любов", який я бачив у травні, і ризикувати життями заради країни, її майбутнього.5. Історія Грузії останніх двохсот п'ятдесяти років — це історія зрад та спротиву, історія використання росіянами гібридних методів впливу, підкупу та тиску, історія зневіри й спустошення,  історія героїзму та підйому. Тому зараз головним питанням тих, хто захищає на проспекті Руставелі минуле та майбутнє вільного народу, є саме системний спротив — тут і розагітування поліцейських, і тиск на моральний стан чиновників, що йдуть проти близьких, і просвітницькі дії для журналістів світових ЗМІ. Відкритість, упевненість у перемозі та системні дії. Влада сама не піде. Ці люди, підготовані ФСБ та ГРУ, впевнений, мають план дій на кожний випадок, але вони смертельно бояться. Нічний розгін демонстрантів, знищення барикад, наметів,  затримання та чергові побої після демонстративного мовчання "космонавтів" — підготовані з Москви дії грузинської влади. Далі тільки взяття під контроль державних будівель може переконати владу піти добровільно. Інакше, на жаль, сценарій "Небесної сотні" і велика кров. І багато хто в Грузії готовий до цього. В країні є люди з досвідом війни в Україні.  Не випадково в лютому 2022 року грузинська влада перешкоджала бійцям майбутнього Грузинського батальйону дістатися України,  тиснула на них, відмовила Україні в постачанні зброї, в тому числі тієї, яку Україна віддала їм у важкі часи 2008 року. В Грузії є і системні організатори, які, впевнений, зараз готують наступний крок у протистоянні, і здатні виграти у Москви. Кожен день все більше поляризує ситуацію. Чим більше заходів опозиції по країні, тим менше ресурсів у влади в столиці, тим більше ймовірність успіху в народу.ДжерелоПро автора. Олександр Красовицький, український видавець, генеральний директор і основний власник видавництва "Фоліо".Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Таку думку він висловив в етері Еспресо."У Грузії вже відбувся народний протест проти відмови влади від європейської інтеграції. І мова йде навіть не про фальсифікацію президентських та парламентських виборів, а також про протистояння влади та опозиції. Це про те, що уряд “Грузинської мрії” відбирає у громадян їхнє бажання про більш гідне життя у нормальній країні. Фактично, грузинське суспільство бачить, як влада штовхає їх у бік Москви", - розповів Портников.Журналіст вважає, що протести у Грузії можуть розгортатись за двома сценаріями."Люди у Грузії вийшли на вулиці відстоювати своє право на європейське майбутнє і вже відбулись перші побиття громадян силовими структурами. Тепер може бути або як в Україні, або як у Білорусі. Як в Україні означатиме. що процес буде збільшуватись, до нього будуть приєднуватись більше громадян з різних регіонів, влада не зможе протистояти їм і буде змушена піти на дострокові парламентські вибори, а потім зруйнується сама по собі. Так само як зруйнувалась влада Януковича. Може бути так, як було у Білорусі. Тобто, буде жорстко придушений протест, опозиційні активісти масово опиняться у в'язниці й у країні буде встановлена однопартійна система, а Іванішвілі стане грузинським Лукашенком", - додав він.Як у Грузії розгортається нова Революція26 жовтня 2024 року в Грузії відбулися чергові парламентські вибори. Згідно з офіційним рішенням центрвиборчкому, на них нібито перемогла орієнтована на Росію правляча партія "Грузинська мрія". Депутати "Мрії" проголосували за проведення 14 грудня так званих виборів президента. Інавгурація новообраного президента в такому разі пройде 29 грудня, тобто в новий 2025 рік Грузія вже може увійти з новим президентом.Опозиційні партії, президентка Саломе Зурабішвілі, а також країни Заходу результати виборів на користь "Мрії" не визнали.Проте партія Іванішвілі вже висунула на посаду №1 в грузинській державі колишнього футболіста Михаїла Кавелашвілі, який не має вищої освіти й може нецензурно висловлюватися на публіці. Політологи називають спортсмена "ручною" кандидатурою Іванішвілі.При цьому партія "Мрія" оголосила про відмову від політичного курсу на входження до складу Європейського Союзу, а державні пропагандисти виступають у медіа з тезами про необхідність повернення до вивчення російської мови та культури.Усе це супроводжується безперервними вуличними протестами, які жорстоко придушуються поліцейським спецназом, одначе організовуються знову й знову в найбільших містах. Найактивніше грузинська опозиція діє на вулиці останні три дні, з 28 листопада.Оглядачі кажуть про сповзання Грузії до моделі проросійської диктатури білоруського зразка. 

Таку думку він висловив в етері Еспресо."Росіяни вже давно займаються залякуванням. Очевидно, саме зараз, так можна зрозуміти, в Росії є усвідомлення того, що мало хто вірить у те, що вони можуть застосувати ядерну зброю, бо підстав для цього просто немає. Бо ситуація виглядає для них виграшною - вони наступають, вони перемагають на полі бою, окуповують нові українські території й можуть застосувати ядерну зброю. Виникає питання - у зв'язку з чим вони її застосували б? Оскільки ядерна зброя може застосовуватись, коли є загроза власній державі. Це виглядає алогічно. У цій ситуації логічним є те, що ви починаєте лякати іншою зброєю", - пояснив Портников.За словами журналіста, якби Путін мав намір вдарити міжконтинентальною ракетою по території України, він би про це не попереджав. Інакше, цілі такого удару є незрозумілими."Путін весь час намагається постійно залякувати своєю ракетою "Орешник". Він залякує силою цих ракет, тобто, якщо використати кілька таких ракет, то буде ефект ядерного удару. До того ж ми не знаємо скільки таких "Орешників" у Путіна та чи дійсно він збирається їх використовувати тощо. Сама його ідея про те, що він збирається попереджати цивільне населення України перед цими ударами теж виглядає якось дивно. Якщо ти хочеш вдарити по якихось центрах ухвалення рішень, то тобі потрібно, щоб там були люди, а не просто будівлі. Тобто, ці люди мають не готуватись до ударів, а удар має бути миттєвим. Якщо ж ти збираєшся їх повідомляти, а через певний час вдариш ракетою, то тоді незрозуміло чого ти хочеш досягти цим ударом. Фактично, це планомірне залякування людей, що війна переходить на новий рівень ескалації", - додав він. Російський диктатор Володимир Путін заявив, що центри ухвалення рішень у Києві можуть стати ціллю для нової ракети "Орешник", якою РФ атакувала Дніпро 21 листопада.Директор інформаційно-консалтингової компанії Dеfеnsе Ехрrеss Сергій Згурець зазначив, що бойових частин до "Орешника" не існує у неядерному оснащенні. 

Російський президент Володимир Путін використав саміт Організації договору по колективній безпеці (ОДКБ) у казахстанській столиці Астані для того, щоб знову шантажувати Україну та світ ракетним комплексом "Орешник". Згідно з заявами Володимира Путіна можна зрозуміти, що удар "Орешником" по Дніпру не викликав того пропагандистського ефекту, на який розраховували у Кремлі. Зокрема не призвів до відмови Заходу та України від рішення обстрілювати західними далекобійними ракетами так звану суверенну територію РФ.Отже, Путін знову підіймає ставки. По-перше, він детально розповідає своїм колегам з СНД про технічні властивості "Орешника" і навіть порівнює удар кількома цими ракетами із ядерною зброєю тільки без ефекту ядерного ураження. По-друге, він попереджає, що можуть бути вибрані цілі для нових ударів "Орешника", який вже запускається у серійне виробництво. І серед цих цілей Путін говорить про центри ухвалення рішень, таким чином фактично шантажуючи Україну знищенням військового та політичного керівництва держави.До речі, я вже говорив, що в період з листопада 2024 року по січень 2025 року Москва буде намагатися зліквідувати президента України Володимира Зеленського та інших високопоставлених українських чиновників, щоб продемонструвати, що Кремль не вважає їх легітимними лідерами держави, з якою веде війну. Звичайно, поки що ми не бачили таких спроб за допомогою "Орешника" чи інших ракет, однак заяви, попередження такого типу вже є.Ба більше, Путін знову говорить на засідання ОДКБ про так звану нелегітимність "київського режиму", нагадуючи, що в нашій країні не було виборів. Цікаво чому б це? Можливо, тому що Путін продовжує війну з нашою країною і таким чином не дає можливість українським громадянам обирати своє керівництво.До того ж Путін звертається до українських військових і попереджає, що він не вважає їх людьми, які захищають власну батьківщину, бо вони виконують накази узурпаторів і таким чином є співучасниками злочинів того, що Путін називає "київським режимом".Все це, з точки зору елементарної логіки, має легітимізувати в очах принаймні самих росіян спроби вбивства як самого Володимира Зеленського, так і інших високопоставлених українських керівників. І я продовжую вважати, що можливість таких дій у найближчі тижні є абсолютно реальними.А коли Путін говорить, що "Орешник" може пробивати навіть глибинні споруди, він якраз і має на увазі для чого у Кремлі здатні ухвалити рішення про атаки на так звані центри ухвалення рішень. Путін у цьому своєму виступі ще раз демонструє, як він ставиться до реалій російсько-української війни. Варто нагадати, що вся ця ескалація, принаймні словесна, відбувається саме тоді, коли в США готуються до передачі влади від Джозефа Байдена Дональду Трампу, коли сам Дональд Трамп призначає свого нового спеціального представника по ймовірних перемовинах для закінчення російсько-української війни, коли у світі існує версія проте, що Трампу буде легше домовитися не тільки з президентом України, ще до початку таких перемовин, але й з президентом РФ.І Путін абсолютно чітко демонструє, що у нього ніякого реального бажання перемовин немає, в принципі, як і не було, що він збирається і надалі виступати в російсько-українській війні виключно з позиції сили. Тобто якщо хтось з ним хоче проводити перемовини, то він має враховувати його ультимативні вимоги, про які, до речі, сьогодні на тлі цього агресивного виступу Путіна говорив заступник очільника зовнішньополітичного відомства Сергій Рябков.Нагадаю, дипломат з Москви підкреслив, що перемовини почнуться тільки після того, як Україна залишить території Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей, які зараз під контролем легітимної української влади. Крім того, Україна має ухвалити рішення щодо демілітаризації, тобто мова про фактичний розпуск українських Збройних сил, і щодо денацифікації, ми досі не знаємо, що конкретно Росія вкладає у цю термінологію, а також оголосити про свій вічний нейтральний та без'ядерний статус. І тільки після того, як всі ці заходи будуть здійснені, можуть розпочатися перемовини про припинення вогню.Це теж треба усвідомлювати, що весь час, коли Україна фактично буде роззброюватися і капітулювати перед Росією, то Росія буде продовжувати стріляти, вбивати й знищувати нашу державу. І це дійсно ті реальні уявлення про перемовний процес, які у Кремлі продовжують вважатися за реалістичний підхід до завершення російсько-українського конфлікту.А щоб на Заході не було жодних сумнівів, що ніяких інших позицій у Володимира Путіна не буде, він намагається сформувати новий зміст своїх заяв щодо ударів по Україні, посилити рівень шантажу, наголосити, що без застосування справжньої ядерної зброї він може залучити зброю, яка буде дорівнювати ядерній, і разом з цим не буде вважатися, що ядерна країна застосувала ядерну зброю проти неядерної країни. Тобто фактично виступати з вже відомим арсеналом погроз на адресу самої України та цивілізованого світу. Він сподівається, що саме цей шантаж примусить, якщо не чинного президента США Джозефа Байдена, так його спадкоємця на цій посаді Дональда Трампа не просто піти на якісь розмови з Володимиром Путіним, а погодитися з капітуляцією перед Путіним. Саме такої капітуляції перед Кремлем Путін і прагне. Не стільки навіть від України, скільки від Сполучених Штатів, тому що саме така американська капітуляція дуже швидко перетворить Росію на справжнього політичного гегемона Європи, примусить багатьох лякатися Росії, якщо не європейських лідерів, то громадян країн Європи. І саме до цього Володимир Путін і намагається просунутися, шантажуючи світ новими ударами по українській землі, новими людиноненависницькими злочинами.ДжерелоПро автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. ШевченкаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Портников дає 60-70%, що війна продовжиться, 30% – що Трамп домовиться з РФ.

Для росіян музика стала одним з інструментів впливу і втримання України в орбіті, тож із 2000-х Україна зіткнулась із безпрецедентною експансією російського шоубізнесу та витісненням з ефірів україномовних виконавців. Про це розповів музикант Фоззі (Олександр Сидоренко) у документальному фільмі "Моя прекрасна колонізація". Фільм досліджує, яким чином десятиліттями Росія формувала образ "спільного культурного простору" та знищувала українську культурну самоідентичність. У середині 90-х-на початку 2000-х Україна вибухає талантами. "Я тоді працював на радіо і пам'ятаю, який проривний продукт був. Наприклад, "Весна" Воплів Відоплясова, хіти Ірини Білик - "Я пливу у човні", "Так просто"... Це були такі проривні безпрецедентні треки, які пробивали дорогу українській музиці саме в ФМ просторі, який тоді з'явився", - пригадує Фоззі. Але імперія вступає у боротьбу за вплив, застосовуючи цілий арсенал ідеологічних інструментів: поступово україномовні пісні були витіснені з ефірів ТБ і радіо як неформат, їх заполонили російські виконавці, а українські стали переходити на російську. Фоззі пригадує, як незабаром ситуація змінилась настільки, що пробитися в ефір з українською музикою було майже неможливо. "Я пам'ятаю, що потрапити, скажімо, в ефір програми "Мелорама" на каналі "Інтер" ми могли, тільки повернувшись з фестивалю в Москві". Виконавці з Росії заполонили ефіри та фестивалі. Шоубізнес став "десантом" російської інформаційної армії, а вже за ним поїхали танки. "Пісня - найзручніша форма поширення. Книжки не всі читають, пісні слухають всі, і навіть дитина може повторити. Тож тримати при собі за допомогою пісень, фільмів, серіалів - це найпростіше", - зазначає Фоззі. "Російська культурна політика на українському напрямі була повністю інтегрована в загальну стратегію ліквідації української державності. Постріли ідеологічної зброї вражали не тіло, а мозок українців", - стверджує автор фільму Олег Манчура. Фільм "Моя прекрасна колонізація" вже доступний в Yоutubе. У суботу, 30 листопада, о 22:00 фільм покаже телеканал Еспресо. У фІльмі "Моя прекрасна колонізація" люди, які безпосередньо брали участь та спостерігали за культурними процесами останніх десятиліть, - співаки і музиканти Олександр Пономарьов, Фоззі, Олег Скрипка, продюсер і музичний критик Олександр Ягольник, журналіст і публіцист Віталій Портников, ексмедіаменеджер та член парламентського комітету з гуманітарної політики Микола Княжицький - діляться своїми думками, як росіянам вдалось придушити злет української популярної культури 90-х, чому в українському шоу-бізнесі з'явилися "артисти-зрадники", як українська культура змогла вистояти та розпочати нове відродження та чому підтримувати своє - це не лише модно, а й життєво необхідно.

Він підкреслив, що війна може закінчитися тільки стабільним миром, насамперед для Росії, але й для усієї Європи. Однак для такого миру, підкреслив очільник Служби зовнішньої розвідки, потрібно, щоб учасники конфлікту позбулися його першопричини. У Москві, як правило, ніколи про цю першу причину вголос не говорять. Але, як можна зрозуміти з тих умов, які ми вже чули від Володимира Путіна та інших російських очільників, мова йде саме про існування України як суверенної незалежної держави.Російське керівництво розглядає нашу країну або як так звану територію історичної Росії, або як державу-сателіт за зразком лукашенківської Білорусі. І саме такої України хочуть добитися за підсумками російсько-української війни. Ну і, звичайно, Сергій Наришкін нагадав, що однією з умов припинення воєнних дій має бути приєднання до Російської Федерації Донецької, Луганської, Херсонської, Запорізької областей України та Криму в їхніх адміністративних кордонах. Таким чином він повторив ці умови, які вже неодноразово висував українській стороні Володимир Путін. Можна вважати, що ці слова Сергія Наришкіна є відповіддю на будь-які миротворчі зусилля з боку нової американської адміністрації. І зовсім не тільки тому, що очільник Служби зовнішньої розвідки Російської Федерації повторив умови, які абсолютно не змінюються з початку 2022 року, коли Путін ухвалив рішення про великий напад на Україну. Але й тому, що Наришкін розцінює саме бажання будь-яких перемовин з Кремлем виключно як розуміння Заходу, того, що він зазнає поразки на полі бою. Вже неодноразово доводилося пояснювати, що будь-які заклики до перемовин у російській столиці сприймають не як ознаку домовитися і закінчити війну, яка призводить до гибелі тисяч людей, але як ознаку слабкості. А якщо хижак відчуває слабкість, він вважає, що має добивати ворога, а зовсім із ним не домовлятися.Уже зараз, за кілька місяців до інавгурації нового президента Сполучених Штатів викристалізовується позиція російського керівництва щодо будь-яких перемовин з Україною та із Заходом як з таким. Бажання Дональда Трампа закінчити російсько-українську війну в Москві сприймають як ознаку слабкості з боку нової американської адміністрації. І як можливість продиктувати Дональду Трампу всі ці умови, які б задовольнили Володимира Путіна та його найближче оточення в результаті закінчення воєнних дій на території нашої країни. І, звичайно, головною з цих умов є фактична ліквідація суверенної української державності. Заради чого Путін і розпочав цю несправедливу криваву війну.Треба просто уважно стежити за заявами російських чиновників і пам'ятати, що вони виступають із певними деклараціями не тільки для того, щоб підняти планку на ймовірних перемовинах, якщо взагалі ці перемовини відбудуться. І не для того, щоб заплутати ймовірних учасників цих консультацій, а просто тому, що вони так щиро думають і впевнені, що їм вдасться втілити свої бажання у життя. Будь-які спроби з ними розмовляти тільки посилюють їхню впевненість у тому, що результат буде саме такий, на який вони розраховують. За великим рахунком, це не перша демонстрація такої абсолютної неповаги до позиції Заходу з боку представників російського політичного керівництва. Варто нагадати, що приблизно такі ж самі умови озвучив сам Путін, коли з ним вперше за кілька років розмовляв федеральний канцлер Німеччини Олаф Шольц. Пресслужба Кремля, яка оприлюднила заяви Путіна під час телефонної розмови із німецьким канцлером, також продемонструвала, що уявлення Путіна про можливість закінчення російсько-української війни не змінилися з 2022 року, і Путін не збирається еволюціонувати у зв'язку з обранням нового американського президента. А сподівається, що новий американський президент якраз буде еволюціонувати в його, путінський бік. І це стосується, до речі, зовсім не тільки України. Наришкін у своєму виступі говорив не тільки про російсько-українську війну. Він звинувачував Захід у підриві Північних потоків. Він підкреслював, що західні спецслужби готуються до дестабілізації ситуації в Білорусі у зв'язку з так званими президентськими виборами в цій фактично контрольованій російським режимом країні. Тобто Росія продовжує розглядати себе як ціль для дестабілізації з боку Заходу. І мова йде не тільки про саму Росію і її інтереси на так званому пострадянському просторі, але й про союзників Російської Федерації, території яких, як відомо, нерідко стають для Кремля плацдармом для нападу на інші держави. Таке світосприйняття, звичайно, виключає можливість будь-якого конструктивного діалогу, будь-якого реального замороження конфлікту, на яке, очевидно, продовжують розраховувати у найближчому оточенні нового президента Сполучених Штатів. Отож можна говорити, що ми з вами зараз є свідками ситуації, яка склалася у конфлікті між російським сприйняттям світу і сприйняттям світу з боку будь-якого політика на Заході: Байдена, Трампа чи будь-якого іншого. Тому що сприйняття з боку Заходу все ж таки пов'язане з бажанням закінчити війну і запобігти новим жертвам. А сприйняття з боку Кремля є продовжувати війну, бо в Москві звикли не рахуватися з жертвами з боку власних співвітчизників і таким чином не сприймати ці жертви з боку тієї країни, на яку Москва продовжує свій наступ. І виникає питання: які у Дональда Трампа будуть інструменти для того, щоб переконати Володимира Путіна та його оточення в облудності такої людиноненависницької позиції?ДжерелоПро автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. ШевченкаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.