Search trend "День друзів 2024"

Sign up, for leave a comments and likes
Еспресо on espreso.tv
Біжи разом з УКУ: у Львові відбудеться благодійний забіг з митрополитом Борисом Ґудзяком
Мета заходу — залучити нових підписників у стипендійний фонд УКУ «ДоНація». Кожен учасник обирає сам: скільки донатити, скільки бігти, а чи може просто йти.Підписка на будь-яку посильну суму стає квитком на забіг, а також допоможе студентам здобути якісну освіту, а вам – стати частиною кола друзів УКУ."Коли біжиш — відчуваєш життя. А коли біжиш заради іншого — відчуваєш любов. Цей забіг не про швидкість, а про солідарність. Це крок до майбутнього, в якому українська молодь має доступ до якісної освіти, а отже — до гідності й сили творити країну. Запрошую вас долучитися серцем і підпискою. Бо бігти з УКУ — означає дати шанс іншим зрушити з місця і йти своєю дорогою», — закликає митрополит Борис Ґудзяк.Світовий бізнес-лідер та друг УКУ Адріан Сливоцький помножить на 3 кожну пожертву, якщо до стипендійного фонду "ДоНація" своїми підписками долучиться 1000 благодійників. Тому кожна сума підписки є для університету дуже важлива."Ми були щасливі, коли почули, що УКУ має амбітний план залучити тисячу нових підписників у стипендіальний фонд щомісячних пожертв ДоНація. І хочемо долучитися до його наповнення не словом, а ділом. Ми зобов’язалися множити кожну пожертву на 2 впродовж цього навчального року (з вересня 2024 і до серпня 2025). А якщо план буде виконано і 1000 нових підписників долучиться до 31 липня 2025 року, ми помножимо кожну пожертву, яка буде складена у фонд – на три", – пообіцяв Адріан Сливоцький, член дорадчої ради Бізнес-школи УКУ, автор світових бестселерів з питань стратегічного управління, директор компанії Оlіvеr Wymаn.Формат забігу: офлайн у Львові чи дистанційно в будь-якій точці світу.У рамках заходу кожен учасник також зможе долучитися до формування фонду пам’яті загиблих Героїв УКУ.Програма заходу:9:00 
Молитва за загиблих внаслідок збройної агресії Росії проти України9:10 
Розминка і старт благодійного забігу10:00 
Нагородження учасників медалями, почастунок, спілкування та фотографії10:30 
Натхненна лекція від митрополита Бориса ҐудзякаМісце старту і фінішу: м. Львів, площа Святої Софії 1 (Університетське містечко УКУ на вул. Стрийській).Як взяти участь у місті Львів?Зареєструйтесь на сайтіЗробіть підписку на довільну суму в стипендійний фонд УКУ “ДоНація”Отримайте свій стартовий номер в день забігу. Пройдіть/пробіжіть довільну дистанцію. Опісля вас чекатиме лекція просто неба від владики Бориса.Отримайте свій пакет учасника та відзнаку після забігу.Як взяти участь дистанційно?Зареєструйтесь на сайтіЗробіть підписку на довільну суму в стипендійний фонд УКУ “ДоНація”Отримайте свій символічний стартовий номер напередодні забігу та стартовий номер з підписом владики та відзнаку опісля.Біжіть/йдіть із нами, де б ви не були: біля свого дому, в парку, чи заплануйте легку прогулянку з родиною. О 10:30 підключайтесь онлайн на мотиваційну лекцію владики Бориса, аби сповна відчути свою участь.Серед стипендіатів ДоНації – студенти, які втратили батьків; люди з інвалідністю; діти з родин із невисоким рівнем доходу; діти, батьки яких брали, чи беруть участь у російсько-українській війні; ті, які потрапили у складні життєві обставини. Студенти, які отримали стипендію від ДоНації, проходять також відбір за критерієм "суспільна активність та ініціативність". Кандидатів обирає стипендійна комісія УКУ, а сама стипендія покриває повну або часткову оплату навчання.   
we.ua - Біжи разом з УКУ: у Львові відбудеться благодійний забіг з митрополитом Борисом Ґудзяком
Еспресо on espreso.tv
Залишив для Ле Пен другий план: як Жордан Барделла здобуває прихильність французів та що думає про Україну
Жордан Барделла: суперечливі моменти дитинстваЖордан Барделла, фото: gеttyіmаgеsНароджений у Дрансі (11 км на північний схід від Парижа), в житловому комплексі для малозабезпечених 13 вересня 1995 року, Жордан Барделла має італійське коріння. Його мама походить із містечка Нікеліно, розташованого на околицях Турину. Тим часом походження батька майбутнього політика описують, як змішане –  італійсько-ельзасько-франко-алжирське.Вихованням Жордана займалася здебільшого його мати, яка працювала в дитячому садку. Мешкали вони власне в тому ж районі, а вважався він бідним та не надто благополучним. Тим часом із батьком-бізнесменом, який жив у заможнішому місті Монморансі, що у північному передмісті Парижа, юний Барделла проводив вихідні й ще один день тижня.Сам Барделла у розповідях про себе любить зіграти на тому моменті, що ріс у бідному осередку, а мати ледве зводила кінці з кінцями, зображуючи себе як людину, що вижила в неблагополучному передмісті, яке потерпає від наркотиків і радикального ісламу. Разом із тим він дещо залишає поза увагою привілеї у вигляді приватної школи, можливості користуватися автівкою та квартирою у Монморансі, як і тривалу мандрівку з батьком до США. Адже фактично його дитинство минуло між квартирою матері та домом батька. І, попри часткове проживання у такому специфічному районі, він мав ширший діапазон можливостей.Ранні перші кроки на шляху до великої політикиПолишаючи позаду суперечливі аспекти його дитинства, варто звернути увагу на те, що свій шлях у політиці Жордан Барделла розпочав доволі рано – у 16-річному віці. Саме тоді він приєднався до Rаssеmblеmеnt nаtіоnаl – Національного об’єднання, відомого у той період як Frоnt Nаtіоnаl, тобто Національний фронт. Це французька праворадикальна націоналістична політична партія, яку заснував Жан-Марі Ле Пен – батько Марін Ле Пен. Власне сам юний політик казав на той момент, що приєднався до партії "більше заради Марін Ле Пен, ніж заради Національного фронту".У той час він ще навчався у приватній католицькій школі, і не лише навчався, але й сам давав уроки французької. Власне викладати французьку мову мігрантам і паралельно бути членом контроверсійного Національного фронту – це викликало здивування серед тих, хто знав його тоді, друзів та однокласників у цій приватній середній школі.У 2013 році він здобув ступінь бакалавра з економіки та соціальних досліджень, опісля здобув ступінь бакалавра географії, а також бакалавра з історії та іспанської мови. Але незабаром припинив навчання і повністю присвятив себе політиці – діяльності у Національному фронті (тепер Національному об'єднанні).Що цікаво, його кар’єра у партії розвивалася доволі стрімко: після приєднання у 16 років, вже у 19 став секретарем департаменту Сена-Сен-Дені, що зробило його наймолодшим партійним чиновником, у 20 – регіональним радником регіону О-де-Франс, а у 22 роки – речником партії. Він також очолив молодіжне крило партії.Кар’єра євродепутатаУ січні 2019 року Жордан Барделла, 23-річний на той час, був призначений очільником списку Національного об’єднання на виборах до Європарламенту. Його висхідне ім’я з'явилося завдяки підтримці Марін Ле Пен, оскільки її стратегія зосереджувалася на поєднанні молодого обличчя з досвідченим лідерством.Тоді партія набрала достатню кількість голосів та навіть випередила політичну силу чинного президента Франції Емманюеля Макрона, здобувши у Європарламенті 23 мандати. Як депутат, Барделла заявляв про те, що його ціль у ЄП – змінити імідж правих. І не оминув увагою ультраправу групу "Ідентичність і демократія" (Іdеntіty аnd Dеmосrасy). Ставши її активним членом фактично з моменту створення, Барделла також посідав один із віцепрезидентських постів у групі. Голосував чітко за правою лінією свого Національного об'єднання: проти міграційної політики, санкцій, кліматичних ініціатив.Власне під час тієї каденції Жордан таки отримав престижні позиції в парламенті та передовсім партії, що стало стартовим майданчиком для подальшого політичного зростання. І вже 2024 року вдруге був обраний до Європарламенту. Тоді ж таки, після того, як після того, як низка правих партій вийшла з групи "Ідентичність і демократія", її місце зайняла "Партія за Європу", президентом якої став Жордан Барделла.Шлях Жордана Барделли від протеже Марін Ле Пен до її заміни та нового рівня популярностіМарін Ле Пен та Жордан Барделла, фото: відкриті джерелаФранцузькі медіа часто називають Марін Ле Пен та Жордана Барделлу непорушним тандемом, а дехто й приписує йому приналежність до клану Ле Пен. Тому не дивно, що саме його головна ультраправа політикиня поставила на роль голови своєї партії у 2023 році – Барделла стає першим лідером поза родиною.Такому вибору насправді була певна причина. Ле Пен активно працювала над тим, щоб очистити RN від радикального іміджу попередніх епох, і Барделла своєю молодістю, сучасним виглядом та безпосередністю став символом м’якого праворадикалізму, щоб приваблювати нові аудиторії.Майстер ТіkТоk і соцмереж, який має мільйони підписників, він вдало говорив мовою молоді, а її стратегія полягала в тому, щоб використати його медіаобраз для залучення нових поколінь виборців.  Окрім того, Ле Пен впевнена, що Барделла зберігатиме її курс та дослухатиметься до неї й надалі.Тому, якщо Марін Ле Пен не вдасться оскаржити рішення суду, який визнав її винною у розкраданні державних коштів й заборонив балотуватися на державні посади на найближчі 5 років, то кандидатура Жордана Барделли на роль президента стає цілком реальною.У французьких медіа ця тема продовжує активно обговорюватись, зокрема вже проведена й низка опитувань громадської думки, за результатами яких високу підтримку від громадян країни мають обоє – і Марін Ле Пен, і Жордан Барделла. І хоча вибори президента у Франції заплановані аж на 2027 рік, політичні сили вже з помітною методичністю взялися за роботу над електоратом. І тут медійність Барделли може цілком зіграти йому на руку. Не відходячи від лінії Ле Пен, політик вибудовує нову упаковку для старої ідеології: менш агресивну, більш популістську, орієнтовану на молодь та цифрову епоху. А його популярність – це не лише результат політичної стратегії, але й добре продуманий медіаобраз "хлопця з району, який зробив себе сам".Жордан Барделла про УкраїнуЖордан БарделлаЖордан Барделла займає досить стриману, але не ізольовану позицію щодо війни в Україні. Він намагається демонструвати баланс між підтримкою суверенітету України та обережністю, щоб "уникнути ескалації з Росією".Зокрема, Барделла підтримує допомогу Україні зброєю, проте з нюансом – йому йдеться про постачання боєприпасів і оборонного обладнання, необхідних для утримання фронту, але виступає проти надсилання далекобійних ракет та іншого озброєння, що може вражати російську територію. Він також не бачить можливостей для відправлення французьких солдатів в Україну.Також він виступає проти вступу України в ЄС або НАТО, аргументуючи, що це може загострити конфлікт і поставити Францію у пряму залежність. Поряд із тим лідер французьких ультраправих обіцяє, що Україна не буде поглинута "російським імперіалізмом".Таким чином він намагається відповідати одразу двом запитам французів: на безпеку та на підтримку України. Фактично в же зараз Барделла грає на двох полях: для внутрішньої аудиторії – "я не хочу, щоб Франція втягнулася у війну", а одночасно й для зовнішньої – "я не друг Путіна, я за мир і підтримку, але в межах раціонального". Але куди повіє передвиборчий вітер далі та як можуть змінюватись позиції Жордана Барделли у майбутньому, найімовірніше, залежатиме від кількох чинників – позицій інших партій, подій на фронті, а також рівня довіри до Макрона в часі його проукраїнського курсу. Проте абсолютна зміна риторики на прокремлівську малоймовірна, оскільки Барделла активно працює в Європарламенті і наслідувати Орбана не планує.
we.ua - Залишив для Ле Пен другий план: як Жордан Барделла здобуває прихильність французів та що думає про Україну
Gazeta.ua on gazeta.ua
Назавжди лишилися дітьми: 15 трагічних історій, які зламали життя тисячам
В Україні 4 червня вшановують пам'ять дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Росії проти України. Щорічно саме 4 червня відзначається Міжнародний день дітей - безневинних жертв агресії, заснований Генеральною асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 9 серпня 1982 року. За час повномасштабного вторгнення Росія вбила в Україні 631 дитину. Ще понад 1975 були скалічені, зникли безвісти - 2244. Ці цифри, станом на 26 травня, не остаточні. Адже важко встановити кількість загиблих та поранених в зоні ведення бойових дій, а також на окупованих територіях. Найбільше постраждало дітей у таких областях: Донецькій - 645, Харківській - 492, Херсонській - 208, Дніпропетровській - 242, Київській - 146, Запорізькій - 181, Миколаївській - 119, Сумській - 139. Лише 25 травня під час масованої атаки внаслідок обстрілу міста Коростишів Житомирської області загинули троє дітей: два хлопчики віком 8 та 17 років, дівчинка віком 12 років, а також травмовано 14-річного хлопчика. У Харкові постраждав 14-річний хлопчик. Під час обстрілу населених пунктів Київської області травмовано вісім дітей: дівчатка віком 10, 13, 17 років, хлопчики віком 8, 10, 11, 13 років. У Миколаєві травмовано 17-річного хлопця. Gаzеtа.uа розповідає 15 історій дітей, яких убили російські окупанти. Роман, Тамара та Станіслав Мартинюки були відмінниками У будинок сімʼї Мартинюків 25 травня вночі влучила російська ракета під час масованої атаки на Україну. Тато Ігор і мама Олена втратили трьох дітей - 17-річного Романа, 12-річну Тамару та 8-річного Станіслава. Самі ж батьки отримали травми. Жінка знаходиться в лікарні у важкому стані. Під час прощання директор ліцею № 1, де навчалися діти, описує їх як таких, що "прагнули досконалості у всьому", але не походили повз тих, хто потребував допомоги. Роман був випускником, готувався до НМТ і палко захоплювався історією України. Він доводив свою думку. Поряд з історією у нього була фізика. Казав, що вона легка. Тамара приводила за руку на заняття молодшого брата. Діти вчилися грати на домрі, були відмінниками. Для маленької Томи була заготовлена грамота за відмінні успіхи в навчанні. Як і мама, дівчинка хотіла бути вчителем математики. А Станіслав такий слухняний та розумний був. Все умів за своїм віком. Данило Худя обожнював футбол Вночі 24 квітня російські терористи під час атаки на Київ знищили ракетою будинок, в якому на першому поверсі жив 17-річний Данило Худя з Києва. Хлопець загинув разом з батьком Олегом та мамою Вікторією. Друзі хлопця цілий день сподівалися побачити Данила живим, проте цього не сталось. Данило був студентом Київського авіаційного фахового коледжу Навчався на спеціальності "Авіаційна та ракетно-космічна техніка". Завжди був на позитиві, постійно грав футбол на стадіоні 185-ї школи. У Данила залишились дві сестри і старший брат. З родиною Худя російськими терористами були убиті ще 9 їхніх сусідів. Маргарита Тітаренко любила математику, співи та танці 29 квітня 2025 року росіяни убили 12-річну Маргариту Тітаренко Губиниха Самарського району Дніпропетровщини. Росіяни вдарили дроном по її приватному будинку. Дівчинка спала у кімнаті на першому поверсі будинку. Коли рятувальники дістали її з-під завалів, вона була ще живою. Її шестирічна сестра отримала травми. Ще з дитсадка дівчинка росла вихованою, товариською та талановитою. Займалася співом та танцями. Найбільше любила математику і українську мову. В ліцеї перемагала на різних творчих конкурсах і предметних олімпіадах. Дівчинка прийшла уві сні й попрощалася - у білій сукні та з німбом над головою Сонячна Ліза йшла до логопеда Сонячній Лізі Дмитрієвій із Вінниці було 4 роки, коли її вбила російська ракета. Це сталося 14 липня 2022 року. Це був один з найкривавіших днів. Тоді Росія скинула на Вінницю чотири ракети - загинули 28 людей, понад 200 поранених. В момент влучання ракети мама Ірина везла доньку у візку до логопеда. Дівчинка загинула одразу. Її мама отримала численні травми. З її тіла дістали два десятки уламків ракет. Від неї якийсь час приховували, що донька загинула. Жінка каже, що дівчинка прийшла до неї уві сні й попрощалася - у білій сукні та з німбом над головою. Ірина сім місяців перебувала на реабілітації за кордоном. Тепер заново вчиться жити. Ірина вела блог в соцмережі. Постійно знімала відео та розповідала свою історію та історії про свою доньку. Вона писала, що є мамою особливої дівчинки, яка має синдром Дауна. Останнє відео мама дівчинки записала і виклала в інтернет за 1,5 години до влучання в місто ракети. На ньому вони з усміхненою та життєрадісною дівчинкою йдуть по тротуару на заняття. Ліза знімалася в різдвяному ролику Олени Зеленської 2021 року. В той день перша леді країни виклала відеоролик на своїй сторінці і попросила подивитись на дівчинку, якою вона була за життя. Ярослава Камєнєва убила ракета "Іскандер" перед евакуацією 9-річний Ярослав Камєнєв жив у місті Селідове Курахівського району Донецької області. Напередодні чергового обстрілу міста планував з мамою Наталією евакуйовуватись до Кривого Рогу. Там у гуртожитку одного з інститутів їм підготували кімнату. Але у хлопчика піднялась температура під 40&dеg;С. Його госпіталізували. Лежав під крапельницями. Саме в цю лікарню і поцілила ракета росіян 14 лютого 2024 року. Дитина з мамою загинули на місці. Також тоді загинула 38-річна вагітна жінка, яка перебувала в закладі на збереженні. Померла на руках у матері 7-річна Богдана Косаченко з містечка Середина-Буда на Сумщині сиділа в машині з вітчимом, коли позаду "Ниви" прилетіла ракета 28 листопада 2023 року. В той час її мама Галина саме пішла в магазин "Аврора". Чоловік і дитина отримали тяжкі поранення. Галина та інші люди, які були в магазині, вибігли. Занесли поранених усередину. Богдана померла на руках у матері. Богдана Косаченко навчалася у другому класі місцевої школи. Добре навчалася, гарно малювала, обожнювала тварин. Родина збиралась виїжджати з міста, бо життя тут ставало нестерпним. Не встиг загадати новорічне бажання Для 11-річного Гліба Федюка з Херсона 2023 рік став останнім у його житті. 31 грудня він був на вулиці, коли окупанти обстріляли Корабельний район. Гліб не встиг загадати новорічне бажання. Хлопець міг вирости видатним піаністом, бо навчався у музичній школі. Гліб був учнем п'ятого класу фортепіанного відділу школи мистецтв №1 міста Херсон. За два дні до смерті відсвяткував день народження Станіславу Нагорному із села Багатир Великоновосілківської громади Волноваського району Донеччини тепер назавжди 11 років. 12 жовтня 2023 року російська армія атакувала село із реактивної артилерії. Було дев'ять прильотів у житловому секторі. За два дні до трагедії хлопчик відзначив свій останній день народження. Його згадують здібним учнем, веселим і кмітливим хлопчиком. Був душею компанії, завжди енергійний та усміхнений. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вбивство росіянами родини з дітьми у Волновасі: в мережі повідомили нові подробиці злочину У вогняній пастці 7-річний Олексій Путятін з братами 4-річним Михайлом та 10-місячним Павлом згоріли живцем разом з батьками у власному будинку. 9 лютого 2024 року сімʼя опинилася у вогняній пастці внаслідок обстрілу Немишлянського району Харкова. Російські дрони поцілили у нафтобазу. Стався витік палива, яке розтеклося вниз по вулиці Котельна, на якій жила сім'я Путяніних. Вулиця перетворилася на пекельну лаву. На подвірʼя увірвалося полумʼя і вони не змогли вибратися на вулицю. Жінка тримала дітей в обіймах Зазвичай, Григорій та Ольга Путятіни з дітьми ховалися у підвалі. Але цього разу всі стали заручниками полум'я. Попередньо встановили, що старший та молодший хлопчики були біля мами. Вони намагалися врятуватися у ванній. Жінка тримала дітей в обіймах. Кістки і тіло немовляти перетворилися на попіл. Доводилось проводити експертизу ДНК. Середній Михайло завжди бігав за татом. Чоловік ймовірно, знепритомнів першим, а малий - забився в куток, сам в кухні. Саме там його і знайшли. Ользі Путятіній було 35 років. Працювала прокурором Вовчанського відділу Чугуївської окружної прокуратури. На цей час перебувала у декретній відпустці. Родина на деякий час виїжджала з Харкова. Зрештою повернулися додому. Їх знали і любили сусіди. Сім'ю поховали у Харкові. Найменшого синочка ховали в одній труні з мамою. Завалило підвал з бетонним перекриттям 6-річного Назара Грицкова із села Новодмитрівка на Херсонщині Росія вбила 14 вересня 2023 року. Його будинок попав під обстріл окупантів. 15 вересня родина планувала виїжджати на Миколаївщину, де знайшла уже собі новий будинок. Останніми словами Назара було: "Мамо, ми завтра поїдемо". Коли почався обстріл фугасними снарядами, саме Назар попросив, щоб сім'я спустилася до підвалу. Вони ніколи раніше цього не робили. Назар дуже наполягав. Почав істерити. Щоб його заспокоїти, родина спустилася до підвалу з бетонним перекриттям. Але воно не витримало і підвал завалило. Весь удар припав на те місце, де сидів Назар з братом Богданом, який отримав важкі травми. Назар Грицков був роботящим хлопчиком. Вставав о шостій ранку і йшов поратись по господарству. Він дуже хотів учитись. Говорив, що виросте і буде моряком, як і старший брат. Нині батько із середнім сином орендує квартиру в Миколаєві, а мама Анастасія з 13-річним сином у лікарні на заході України. Від атаки загинули 52 людей. Ваня - наймолодший 8-річний Іван Козир із села Максимівка, що на Харківщині, загинув 5 жовтня 2023 року у кафе в селі Гроза. Люди зібрались на поминки на честь військового Андрія Козиря родича Вані по татовій лінії. Разом із хлопчиком там були його тато, мама, тітка і дідусь. Від тієї атаки загинули 52 людини, Ваня наймолодший. Його мама Ксенія вижила під час ракетного удару. Проходить лікування в Австрії. Вона вже потроху починає спілкуватись із рідними. Ваня був єдиною дитиною у родині Ігоря та Ксенії Козирів. Його згадують дуже товариським, позитивним і непосидючим. Любив ходити в гості до сусідів, кататись на велосипеді та рибалити. Навчався у першому класі. Мріяла служити в ЗСУ 12-річна Єва Лисенко з міста Костянтинівка Донецької області 24 липня 2023 року саме відпочивала з мамою Тетяною та молодшою сестрою Діаною на березі, коли російські окупанти обстріляли місто касетними боєприпасами. Також поцілили у місцеву водойму. Жінку з дітьми завезли у лікарню Дніпра. але наступного дня через осколкове поранення голови серце Єви зупинилося. Дівчинка навчалася у місцевій школі №5 в сьомому класі. Була дуже товариською, відкритою та щирою і мала багато друзів. Любила життя та своїх рідних. Займалася танцями. Мріяла стати поліцейською або піти служити у лави ЗСУ. Йшов до церкви освячувати великодній кошик 17-річний В'ячеслав Гіщак із села Павлівка Снігурівської громади, що на Миколаївщині, загинув від російської ракети 16 квітня 2023-го, на Великдень. В'ячеслав із 18-річною подругою Вікторією Воткаленко йшли освячувати великодній кошик до церкви у селі Василівка. Ворожий снаряд влучив у зруйнований магазин, де вони мали зустрітися з друзями. Хлопець і дівчина загинули. В'ячеслав Гіщак був 11-класником. Мріяв після школи навчатися на автомеханіка. Був невибагливими, дуже добрим, слухняним, не конфліктним. До всього ставився з гумором. В Україні за два роки повномасштабного вторгнення Росії загинули щонайменше 10&thіnsр;582 цивільних людей, ще 19&thіnsр;875 були поранені. Зокрема, 587 загиблих і 1298 поранених - це діти. Реальна кількість жертв серед цивільного населення значно вища, бо багато випадків залишаються досі непідтвердженими. Збройний напад Росії на Україну, який скоро триватиме вже третій рік і якому не видно кінця, продовжує спричиняти серйозні й масові порушення прав людини, знищуючи життя і засоби для існування", - зазначив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк. За приблизними підрахунками української влади, тільки в Маріуполі за перші три місяці повномасштабної війни загинули щонайменше 22 тис. людей.
we.ua - Назавжди лишилися дітьми: 15 трагічних історій, які зламали життя тисячам
Gazeta.ua on gazeta.ua
Вишивка - це код нації. У кожному візерунку - наша доля, боротьба, любов, перемоги
Вишиванка пасує кожному і доречна всюди - на вулиці, дитячому святі, роботі, у волонтерському центрі, на фронті. Це не просто вбрання - у ній наш характер, історія, воля. У вишиванці закодовано те, чого не зітреш ні часом, ні війною. Вона нагадує, хто ми, поєднує традицію із сучасністю, говорить мовою кольору, орнаменту, історії. Героїв спецпроєкту Gаzеtа.uа та Благодійного фонду "МХП-Громаді" об'єднує любов до вишивки, бажання зберегти традиції та передати їх наступним поколінням. А ще вони переможці конкурсу бізнес-ідей "Роби своє", який став можливістю реалізувати власні ініціативи та рухатися вперед. Також розкажемо про досвід громади на Київщині, що прагне зберегти і відтворити традиційний одяг, взуття, головні убори та прикраси в межах унікального проєкту "СПАДОК. Одяг Миронівщини". Реліквії моєї родини дарують радість "Я дуже часто ношу вишиванки. Маю їх багато. Серед улюблених синьо-жовта сорочка та сукня з біло-рожевою вишивкою на синій тканині. А ще зберігаю справжню сімейну реліквію мамину сорочку. Моя бабуся мала чотирьох доньок і всім вишила довгі сорочки. Це була складна робота: техніка кручена, візерунки дуже дрібні. Мамину сорочку я постійно вдягала у школі на виступи. Тепер її часто просять у мене напрокат. Якось тітка побачила, що на мамину сорочку такий попит, і подарувала мені ще і свою. Реліквії моєї родини дарують радість іншим. Це дуже ексклюзивні речі: домоткане полотно, ручна робота їх важко повторити", розповідає вінничанка Тетяна Панасенко, авторка проєкту "Пошиття одягу з елементами національної вишивки" і переможниця конкурсу "Роби своє" 2023 року. Тетяна багато років займається пошиттям і прокатом карнавальних костюмів. Планувала розширити асортимент і створювати одяг з елементами вишивки, але через війну та фінансові труднощі не могла самостійно придбати вишивальну машину. "Про конкурс "Роби своє" від Благодійного фонду "МХП-Громаді" дізналась із соцмереж і вирішила спробувати. Уже 20 років офіційно працюю як підприємець, сплачую податки це була одна з умов участі. Єдине, що лякало, я ніколи не писала бізнес-плану. Але допоміг син. Потім разом освоювали комп'ютерну вишивальну машину, яку придбала за грантові кошти. Завдяки перемозі вдалося суттєво розширити асортимент. Вишивка нині дуже актуальна отримую багато замовлень на національний одяг. Клієнти поділилися на два напрями: одні хочуть етновишивку, інші в сучасному стилі. Дехто замовляє вишивку бісером. Серед найпопулярніших кольорів чорно-червоні та синьо-жовті", ділиться підприємиця. Національний одяг у Тетяни часто замовляють до Дня вишиванки, Дня матері, Дня Конституції. Серед її клієнтів багато вчителів, які шукають сукні для Першого вересня, шкільних вечорниць, вистав. "Нещодавно один хлопчик-співак виграв пісенний конкурс в Україні, і його запросили виступити за кордоном. Я шила для нього жупан із полотна, козацьку шапку з брошкою та пір'ям у гетьманському стилі. Костюм викликав справжній фурор. Тепер він мій постійний клієнт. А ще одному хлопчині також співаку шила костюм січового козака", додає переможниця конкурсу бізнес-ідей "Роби своє". 548 бізнес-ідей на 38 млн грн підтримав Благодійний фонд "МХП-Громаді" У вишиванках намагаюся втілити мрії людей "Мої клієнти найбільше люблять вишивку гладдю вона гарно лягає на полотно. Кожен обирає свою символіку: орнаменти, колоски, що нині в моді, ластівок. Для себе ще до війни я вишила сукню з білими ліліями на синьому тлі. Виготовляю також футболки для хлопців на фронт із написами, що зігрівають душу: "Молимося за тебе", "Чекаємо вдома". Була одна футболка від родини бійця: "Любимо тебе, татку. Твої дівчатка", розповідає Наталія Михальчук із села Четвертня Волинської області, переможниця конкурсу "Роби своє" 2023 року з проєктом "Одяг має значення". Наталія закінчила швейне училище в Луцьку. Спочатку займалася ремонтом одягу, шила пальта й куртки. Згодом освоїла вишивку. "Назбирала грошей купила маленьку побутову вишивальну машинку. Попит був великий, хотіла розвиватися. Мріяла створити власну лінію вишитого одягу, запатентувати бренд. Навіть планували з чоловіком збудувати для мене майстерню біля дому. Але не склалося", пригадує майстриня. Про конкурс Наталія дізналася від знайомої. З поданням заявки допомогла односельчанка Оксана Леонідівна. "І от одного дня чую: "Вітаємо!" Мурашки по шкірі. Ми з чоловіком не вірили, поки не побачили мого прізвища серед переможців. Отримала 100 тисяч гривень гранту. Придбала комп'ютерну вишивальну машинку, промисловий оверлок і парогенератор. Думала брати кредит на оренду приміщення, але чоловік подарував свій гараж і допоміг зробити ремонт. 24 листопада ми відкрилися. Тепер кажу всім: якщо людина має мету все обов'язково вийде. Головне не боятися", ділиться Наталія. За її словами, тепер працювати непросто: війна, високі податки. Але вона вірить у майбутнє мріє запатентувати власний бренд і найняти помічницю. Нині допомагають донька й чоловік. "У своїх вишиванках я втілюю мрії людей. Усі роботи - ексклюзивні, не повторюються. Частину ідей вигадую сама, частину знаходжу в інтернеті або купую в дизайнерки. Мала замовлення від родини, яка їхала до дітей у США: вишивала одяг для зятя, доньки та двох дівчаток. Мої вишиванки вже є в Нідерландах, Німеччині", підсумовує Наталія Михальчук. За орнаментом можна впізнати регіон В'ячеслав Горегляд, власник студії "Черешня" з міста Липовець на Вінниччині, до повномасштабної війни разом із дружиною вів невеликий бізнес ательє з ремонту одягу та магазин поруч. На Новий рік перед вторгненням подружжя придбало просту вишивальну машинку й почало виготовляти крижми та рушники. "З першого дня повномасштабної війни я пішов на фронт. Демобілізувався наприкінці 2023 року. Все здавалося гнітючим. Потрібно було знайти себе, зайнятися чимось важливим. Конкурс бізнес-ідей "Роби своє" допоміг мені реалізуватися. Участь запропонував знайомий. Я пройшов пітчинг, захистив бізнес-ідею. Однією з умов було співфінансування: переможець отримував 100 тисяч гривень гранту й мав додати ще стільки ж. Разом із дружиною ми інвестували 200 тисяч у потужну вишивальну машину та витратні матеріали", розповідає В'ячеслав. За його словами, вишиванки були популярні ще до війни, а нині попит значно зріс. "Орнамент часто підказує, з якого регіону людина. Наприклад, троянди характерні для Донеччини, на Вінниччині поширена сніжинка-хрестик. У нас великий вибір тканин і ниток. Як на мене, найкраща вишиванка це чорне з червоним на білому тлі. Сам ношу сорочку з боковим орнаментом, вишитим зеленими нитками. А з дружиною маємо сімейний лук із подільським орнаментом з пташками. На 20-річчя шлюбу запросили друзів усі прийшли у вишиванках. Так святкуємо й дні народження, і річниці", ділиться підприємець. Студія "Черешня" працює виключно з індивідуальними замовленнями, створюючи унікальні дизайни. "Син мого побратима випускався зі школи, ми пошили для всієї родини святкове вбрання - батькам, випускнику й маленькій сестричці. Кажуть, на святі всі захоплювалися їхніми образами. А нещодавно жінка замовила рушник і дві вишиванки для доньки й онуки, які живуть в Ізраїлі", додає В'ячеслав. Він зазначає, що раніше популярними були класичні вишиванки, а тепер усе більше клієнтів обирає асиметричну вишивку з елементами з боку чи візерунками, що виходять зі складки. "Якось клієнтка замовила вишиванку білими нитками на білому полотні. Коли побачила результат, сказала: "Я в неї закохалася", згадує переможець конкурсу "Роби своє" 2023 року. Просять відтворити вишиванки бабусь і прабабусь "За фахом я юристка. Але доля склалася інакше: вже понад вісім років займаюся вишивкою. Починала з картин і постільної білизни. Люди захоплювалися моїми роботами, просили продати. Тоді і придбала побутову вишивальну машинку, але вона не дає такого результату, як промислова. Завдяки участі в конкурсі "Роби своє" мені вдалося вийти на професійний рівень", ділиться Світлана Гудима з міста Рудки на Львівщині, власниця "Майстерні вишиванок" і переможниця конкурсу "Роби своє" 2024 року. Світлана працює зі старовинними вишивками, фасонами та тканинами, приділяючи увагу найменшим деталям. Вона цінує довіру клієнтів і віддана своїй справі. "Дуже люблю те, що роблю. Якось знайома виграла конкурс "Роби своє", і це надихнуло мене спробувати. Хоча довго вагалася бізнес-план у мене був, але не вистачало рішучості. Саме тоді мій син дуже прагнув на фронт. Просила його зачекати, та він усе ж пішов. Через хвилювання я навіть забула, що подала заявку. А тоді до магазину зайшла знайома та привітала з перемогою. Емоції були неймовірні важко передати словами", пригадує Світлана. Майстриня мріє створити повноцінну колекцію вишиванок Львівщини. "У нас надзвичайне розмаїття візерунків. Сокальська вишивка лише чорними нитками по білому полотну, яворівська яскрава, кольорова. На Городоччині в кожному селі свої елементи: десь квіточка, десь ромбики. Вишивка це код нації. У кожному візерунку наша доля, боротьба, любов, перемоги". З особливою ніжністю Світлана розповідає про вишиванку своєї бабусі. "Після її смерті у скрині знайшла сорочку зберігала в паперовому пакеті з лавровим листом, щоб не з'їла міль. Я зрозуміла: це її дівоча сорочка. Поставила собі за мету відтворити. Тепер у мене є і оригінал, і моя версія", ділиться майстриня. За словами Світлани, клієнти часто приносять вишиванки своїх бабусь чи прабабусь, просять відтворити їх максимально автентично. "Сьогодні особливо популярна саме давня вишивка", зазначає власниця "Майстерні вишиванок". Спадок для майбутніх поколінь Зберегти традиційний український одяг для майбутніх поколінь таку мету поставили в Миронівській громаді на Київщині. Торік учасники виїзних етнографічних експедицій у межах проєкту "СПАДОК. Одяг Миронівщини" зібрали 39 зразків народного одягу та 51 інтер'єрний предмет із 20 сіл громади. Проєкт реалізовано за підтримки Благодійного фонду "МХП-Громаді". Під час експедицій представники Миронівського краєзнавчого музею спілкувалися зі старожилами, які ділилися унікальними знаннями та спогадами про культурну спадщину рідного краю. "Мета проєкту дослідити, відтворити й оцифрувати традиційний одяг Миронівщини кінця ХІХ - першої половини ХХ століття, який зберігся в музеях, школах, будинках культури та приватних колекціях. Ми вже мали досвід співпраці з Фондом: 2022 року реалізували проєкт "Відродження", присвячений традиційному ткацтву. Тоді вперше торкнулися й теми народного одягу. Адже традиційний костюм це обличчя не лише країни, а й кожного регіону. Саме тому обрали його темою наступного дослідження", розповідає Інна Савсюк, директорка Миронівського краєзнавчого музею. Проєкт "СПАДОК. Одяг Миронівщини" стартував у липні 2023 року та складався з кількох етапів. Перший етап експедиції Команда здійснила 20 поїздок у села громади. До роботи долучилися провідні фахівці - Володимир Щибря, директор Центру фольклору та етнографії Інституту філології КНУ ім. Тараса Шевченка, та Наталія Телегей, етнологиня з Державного наукового центру захисту культурної спадщини. Усі поїздки зафіксували на відео. На основі матеріалів створили ютуб-канал, де публікують інтерв'ю з очевидцями. Другий етап оцифрування 118 автентичних експонатів, зокрема з музейних фондів, завантажено на міжнародний музейний портал musеum-dіgіtаl: Ukrаіnе. Завдяки цьому колекцію можуть побачити поціновувачі традиційного одягу в усьому світі. Третій етап відтворення Обрали зразки одягу та архівні фотографії, які були оцифровані й використані як основа для реконструкції. Одяг, головні убори, прикраси та взуття виготовляли фахівці майстерень Неrіtаgе аnd Тrаdіtіоn, "ВидимоНевидимо" та Сhоrnе. На сьогодні Миронівський краєзнавчий музей має шість комплектів традиційного вбрання Миронівщини чотири жіночі й два чоловічі. Їх використовуватимуть для виставок, реконструкцій, фотосесій та культурно-просвітницьких заходів. "Тепер ми можемо показати, який вигляд мали миронівці 100 і більше років тому. Для нашого регіону характерна вишивка в чорно-червоній гамі, з орнаментами у вигляді квітів, ягід полуниць, вишень, винограду. Найпоширеніша техніка - хрестик, але трапляється й гладь", підсумувала Інна Савсюк. Тест: Що ти знаєш про вишиванки Традиційно третього четверга травня в Україні святкують День вишиванки. Цього року він припадає на 15 травня. Вишиванка - це не просто одяг, а ознака національної ідентичності. Українці одягають традиційне вбрання, щоб продемонструвати єдність і любов до своєї країни. Пропонуємо пройти тест і перевірити свої знання про вишиванки. Якого року вперше відзначили День вишиванки? 1) 2006 Правильно. Перше святкування відбулося за ініціативи студентів. 2) 1991 Це рік проголошення незалежності України, а День вишиванки виник значно пізніше. 3) 2014 Важливий для сучасної історії рік, але День вишиванки існував раніше. Яке місто стало батьківщиною Дня вишиванки? 1) Київ Столиця активно святкує День вишиванки, але свято започаткували в іншому місті України. 2) Чернівці Правильно, саме в Чернівцях студенти та викладачі Національного університету імені Юрія Федьковича обрали один день і всі разом одягнули вишиванки. Згодом ця традиція стала всеукраїнською. 3) Львів Місто має давні традиції, але не є ініціатором свята. Якими кольорами вишила мати сорочку у відомій пісні "Два кольори"? 1) Червоний і чорний Правильно. "Два кольори мої, два кольори: червоне то любов, а чорне то журба" - співається в пісні на слова Дмитра Павличка. 2) Синій і жовтий Це кольори прапора України. Також їх часто використовують у вишиванках. 3) Зелений і білий Популярні кольори для вишиванок, але не згадуються в цій пісні. Скільки видів і технічних прийомів вишивки налічують в Україні? 1) 10 Значно більше. Також для кожного регіону характерні свої орнаменти. 2) 50 Їх більше. Наприклад, у решетилівській вишивці білим по білому, внесеній до спадщини ЮНЕСКО, поєднують 5-7 технік одночасно. 3) Близько 100 Правильно. Популярні техніки - гладь, хрестик, мережка, низь, бігунець тощо. Кожен символ на вишиванці має своє значення. Нині часто використовують зображення колосків пшениці. Що вони означають? 1) Сімейне щастя, благополуччя Символом цього на вишиванках є виноград. 2) Багатство, достаток, здоровʼя Правильно, це древній символ. Такі вишиванки вважаються ще й оберегами. 3) Любов, краса, материнство Символом є калина. Результати тесту: 12 правильні відповіді Твій шлях тільки починається. Але вже сьогодні ти знаєш більше про вишиванки, ніж учора! 34 правильні відповіді: Чудовий результат. Вишиванка тобі пасує і зовні, і внутрішньо! 5 правильних відповідей: Ти знаєш багато і цінуєш традиції. Вишиванка для тебе не просто одяг. Це мова, якою українці передають історію, любов і силу.
we.ua - Вишивка - це код нації. У кожному візерунку - наша доля, боротьба, любов, перемоги
DOU - Developers of Ukraine on dou.ua
«Жінок мотивують іти служити їхні діти». Військова рекрутерка про свою мобілізацію та дівчат на фронті
Дар’я Марусик — рекрутерка 412 окремого полку безпілотних систем Nеmеsіs, а в цивільному житті — РR Lеаd в продуктовій ІТ-компанії аррflаmе. Окрім цього, вона мама 9-річного сина. Дар’я не була військовозобов’язаною і мобілізувалася добровільно. У розмові з DОU вона розповіла про фізичну й моральну підготовку до служби, скепсис родичів і підтримку сина, а також чи досі є упередження щодо жінок в окопах та що мотивує дівчат іти служити. «Ще у 2014-му виникали думки, що варто піти у військо». Про рішення служити Мої батьки присвятили військовій справі більшість життя. Тато — командир інженерно-саперного взводу, працює на нулі. Зараз мама чекає на нього вдома, але раніше й сама служила — 20 років на посаді зв’язківиці. Дитиною я любила бувати в мами на вузлі зв’язку, проводила там багато часу. Культуру армії розуміла, але доєднуватися до її лав ніколи не планувала. Початок війни у 2014 році застав мене й мого — на той момент майбутнього — чоловіка за кордоном. Коли повернулись, відразу долучилася до волонтерської організації, що допомагала внутрішньо переміщеним особам знайти роботу. Ще тоді виникали думки, що варто піти у військо. Але було страшно. На той час ми небагато розуміли про війну: знали, що йдуть бої, що втрачаємо людей. Тож питання служби поставила на паузу, оскільки, як жінка, могла собі це дозволити. У перший день повномасштабного вторгнення аррflаmе евакуювала співробітників та їхніх близьких з Києва до Закарпаття. Я вже мала дитину, тож передусім хвилювалася за її життя. Утім, в евакуації було неспокійно. Я мусила повернутися до Києва і щось робити, знову задумалася про службу. Та чоловік першим вирішив долучитись до війська — домовилися, що я залишусь із сином. Тим часом я почала організовувати різні збори й потрохи готувалась-таки до служби. Усвідомлювала, що ця війна надовго і кожен з нас так чи так долучиться до оборони країни — чи як військовослужбовець, чи як волонтер. Записалася на бойові мистецтва, до тренажерної зали й на стрільбу, а ще пройшла повне медичне обстеження. Читала багато тематичної літератури — почала з книжки «Броньований розум. Бойовий стрес та психологія екстремальних ситуацій». У ній багато порад, як справлятися зі стресом під час війни, — корисно і військовим, і цивільним. До того ж слухала вебінари про рекрутинг жінок від Центру рекрутингу української армії. У серпні 2024 року я пішла служити. Син підріс, і можна було організувати побут так, щоб наша з чоловіком служба не заподіяла шкоди дитині. Зараз сину дев’ять років, ми живемо разом, оскільки я працюю в Києві. Проте мої зміни можуть тривати довше за 11 годин, тому нам допомагає близька людина: забирає сина зі школи, проводить з ним час тощо. Основна моя мотивація — не стояти осторонь, наскільки це можливо. А ще — жити тут і зараз. На жаль, нині наше життя — це війна. Я хочу зробити свій внесок у перемогу — через службу в бойовому підрозділі. «Родичі не розуміли, навіщо я пішла служити, якщо могла не робити цього». Про підтримку близьких та колег Син мене підтримав і добре зрозумів. У нашій сім’ї служать усі, тож моє рішення не стало для нього сюрпризом. Щоправда, хвилювався, що можу надовго поїхати, але найдовше я відлучалася лише на базову військову підготовку. На всіх етапах БЗВП і служби мене підтримували кохані чоловіки, близькі та рідні. Хоча пізніше з’ясувалося, що деякі родичі поставилися до мого вибору скептично. Мовляв, я не військовозобов’язана, маю чудову роботу, чоловік уже служить — навіщо мені це? Моє життя було насичене різними активностями, я завжди була суперзайнята. Обіймала посаду РR Lеаd в одному з продуктів аррflаmе, завжди мала щільний графік. Він і зараз насичений, але у мене лише армія та син, ми зустрічаємося з ним ввечері. Першим з нашої РR-команди мобілізувався мій найкращий друг та колега Олексій — за власним бажанням він пішов у 2 Інтернаціональний легіон Збройних сил України. А через місяць мобілізувалась і я. Досі маю щомісячні чекапи з НR-менеджеркою — щоправда, тепер вони коротші й письмові. Компанія й колеги не припиняють підтримувати нас з Олексієм, закривають збори. Також ми одержуємо щомісячну фінансову підтримку від аррflаmе — це не повна компенсація, але сума вагома. А ще за нами зберігається місце в компанії, і після закінчення служби я планую туди повернутися. «Я могла допомогти розвинутися команді рекрутингу й самому полку». Про вибір напряму та роль на службі Я служу в 412 окремому полку безпілотних систем Nеmеsіs. Це був батальйон у структурі 101 окремої бригади охорони ГШ, де служить мій батько. Згодом були створені Сил безпілотних систем, і 412 батальйоні увійшов у їхнє підпорядкування. З медійної точки зору 412 батальйон був майже невідомий. Про нього знали або самі військові, або гіки, які цікавилися сучасними засобами ураження. Я зупинилася на цьому батальйоні, бо відчула, що підрозділ формує стратегію розвитку безпілотних систем та матиме вагомий вклад у майбутнє. Мою заявку розглядали близько півтора місяця. Зараз розумію, що причиною затримки стала висока завантаженість відділу рекрутингу. Але тоді я хвилювалась, чи заявку взагалі отримали, — довелося просити друзів-військових дати на мене рекомендацію. Сьогодні наш відділ рекрутингу реагує блискавично: відповідаємо кандидатам упродовж кількох годин, максимум — доба. І це при тому, що кількість охочих вступити до нашого підрозділу зростає в геометричній прогресії. Подавалася саме на медіа та комунікації. Хотіла потрапити в пресслужбу, їздити й висвітлювати бойову роботу підрозділу, знімати, брати інтерв’ю і, можливо, вести соцмережі. Тобто застосовувати вміння з цивільного життя. Посади в комунікаціях не було, але моєю заявкою зацікавився теперішній командир і запропонував спробувати себе в ролі рекрутерки. Наймом я теж займалася, проте давно. Коли тільки-но переїхала до Києва, працювала як менеджерка з персоналу у сфері НоRеСа (hоtеl, rеstаurаnt, саfе). До того ж я завжди обіймала плюс-мінус керівні посади, тож рекрутинг не був для мене чимось новим. Окрім того, мій досвід у РR — від івент-менеджменту до міжнародного піару — так чи так допомагав розбиратися в людях, працювати з ними, курувати їх і менторити. Понад те, напередодні мобілізації я закінчила курс з ефективного найму для хайринг-менеджерів від аррflаmе. Було цікаво спробувати, плюс на той момент рекрутинг тільки розвивався, а батальйон ставав у перспективі полком. Мені сказали, що я можу посприяти зростанню підрозділу, розвитку команди рекрутингу і самого полку. А це дуже великі обсяги мобілізації. Це звучало як виклик, але я погодилася. «Сержанти й інструктори підтримували жінок, особливо тих, які йшли на бойові посади». Про БЗВП та ставлення до жінок Очікувала прискіпувань, упередженого ставлення і загалом негативного досвіду долучення до війська. На щастя, все виявилося інакше. Я отримала рекомендаційний лист разом із групою новобранців — моїх майбутніх побратимів. Пішла в ТЦК, оформила документи, пройшла ВЛК. Повернулася в ТЦК по бойову повістку та вирушила в навчальний центр. Тепер інакша процедура приєднання — напряму в частину, без глибокого залучення ТЦК. Люди можуть відразу ставати військовослужбовцями полку після завершення ВЛК. Тобто всі етапи співбесід і подальший процес, аж до моменту переведення під керівництво майбутніх командирів, курує наша рекрутингова команда. Знаю, що думки з приводу процесу БЗВП різняться, багато хто незадоволений. Проте це не моя історія, мені дуже сподобалось — і саме навчання, і робота піхотинців. Я навіть задумувалася піти в піхоту, але стримувала думка про сина. Можливо, це лише щасливий випадок, але в мене були хороші сержанти, інструктори та дуже мотивований взвод. Якось ще й поталанило стати заступницею командира взводу. Курс проходило 100 осіб, з них 15 дівчат — це порівняно багато Зокрема, у нашому взводі було двоє дівчат, а в роті — шестеро. Я відчувала підтримку сержантів та інструкторів. Вони добре ставилися до жінок у війську, хоча й вважали, що нам краще підходять тилові ролі — через нижчу витривалість та вищу вразливість. Водночас поважали вибір кожної, особливо відзначали жінок, які йшли на бойові посади: «Якби всі чоловіки були настільки вмотивовані, ми б уже виграли війну». Під час БЗВП Як рекрутерка, можу впевнено сказати: мотивація — один з ключових критеріїв у нашому підрозділі. Потрапити до нас складно, бо я не пропускаю невмотивованих та нещирих кандидатів — з такими ефективну роботу не налагодиш. Наші стандарти можуть здатися високими, та вони виправдані, адже йдеться про відповідальність за своїх побратимів, посестер і самого себе. «Періоду адаптації в групі рекрутингу в мене не було». Про початок роботи в штабі Коли я після навчання потрапила в штаб, то перша думка була: «Ого, як смачно годують!». Я не їм м’яса, і на БЗВП для мене та ще п’яти вегетаріанців намагалися впровадити альтернативне харчування — вдалося на 50%. А ось у штабі годували чудово, і там був свіжий хліб, за яким я дуже скучила. Якщо серйозно, то спершу я боялася не впоратися. Звісно, я розуміла, що мені допоможуть, але це ж армія, я прийшла сюди воювати. Якщо помилюся, це зашкодить усьому підрозділу. Зараз такого страху вже немає: я багато чого навчилася й краще розумію. Періоду адаптації в групі рекрутингу в мене не було. На той момент батальйон трансформувався в полк, роботи було дуже багато, а нас працювало лише троє. У цивільному житті зазвичай є час освоїтися. Тут його не було. Доводилося швидко все вивчати — і багато з того, що треба було знати, не міг підказати навіть СhаtGРТ: інформація закрита, специфічна. Звісно, зараз я говорю про тилову посаду. Ті, хто приходять на бойові, мають відповідну фахову підготовку — без неї в бій не допускають. І ми якраз ефективні в бойовій роботі тому, що виділяємо багато ресурсу на підготовку людей. Мене завжди підтримував мій командир і команда. Перший місяць був дуже хаотичним, з великим навантаженням і відповідальністю. Я займалася переведенням чинних військовослужбовців, частково — мобілізаційним процесом. Обов’язків було багато й різного штибу. Зараз я займаюся виключно співбесідами. Однак радію, що здобула настільки універсальний досвід — тепер докорінно розумію, як розгортати військові підрозділи. Нині адаптація в полку відбувається значно м’якше. У нас є служба психологічної підтримки, яка працює з кожним новоприбулим індивідуально. За потреби — надає психологічну допомогу, щоб період онбордингу минув без стресу. Велика частина команди — це менеджери з цивільного життя, зокрема і в керівництві. Вони застосовують сучасні підходи до структури та стратегії бойової роботи. Ми максимально автоматизуємо процеси й аналізуємо ефективність кожного відділу. Нас можна назвати dаtа-drіvеn підрозділом, бо аналітика та планування є невіддільною частиною кожної служби. Як і в будь-якому військовому організмі, у нас вертикальний менеджмент управління, але відсутня «радянська армійщина». І це теж сприяє легшій адаптації новачків. «Людина має розуміти, що може вам довіряти». Про софт-скіли військового рекрутера На цій посаді мені допомагає зацікавленість психологією — вона з’явилася, ще коли я працювала НR-менеджеркою. Я і зараз читаю матеріали з корпоративної психології: це допомагає краще розуміти мотивацію людей, відрізняти щирість від нещирості. У процесі рекрутингу мені важливо зрозуміти світогляд кандидата — і чи збігається він з нашим. Від цього залежить не тільки ефективність майбутнього бійця, а й безпека тих, хто служитиме поруч. Потрібно також уміти знаходити спільну мову з військовослужбовцями. У штабі я починала роботу саме з чинними воїнами, адже спершу займалась переведеннями. Це люди з бойовим досвідом, часто — після тривалого перебування на передовій. Я боялася сказати те, що може їх зачепити чи стати тригером. Просто старалася слухати й бути відкритою. Людина має розуміти, що може вам довіряти, що про неї не забудуть після однієї розмови. Це важливо для рекрутерів — як у роботі з мобілізованими цивільними, так і з військовослужбовцями, які давно в строю. Ще одна ключова навичка — гнучкість. Потрібно розуміти бекграунд та контекст, у якому перебуває людина. Поцікавтеся її сімейними обставинами, пережитим досвідом. Якщо на співбесіду приходить чоловік, який у цивільному житті працював водієм, то не варто говорити з ним корпоративною мовою. Окрім того, рекрутерам у війську важливо зберігати холодний розум. Звісно, якщо людина хвилюється, я її підтримаю. Проте під час перевірки головних показників не проявляю зайвих емоцій. «Жінок мотивують іти служити їхні діти — щоб не передати їм цю війну в спадок». Про ситуацію з дівчатами у війську До рішення служити жінок підштовхує розуміння, що ми всі якоюсь мірою присвятимо життя обороні. До нас на співбесіди приходить багато жінок, і вони дуже мотивовані. Вони відкрито говорять, чи готові до бойових посад, чи хочуть працювати в тилу, застосовуючи цивільний досвід. Жінок мотивують іти служити їхні діти — щоб не передати їм цю війну в спадок. Їх мотивує те, що в цивільному житті вони роблять надто мало. Жінки заздалегідь ретельно готуються, цікавляться військовою справою, щоб показати серйозність своїх намірів. Як правило, на етапі співбесіди вони вже мають розуміння, ким бачать себе у війську. Буває, що чоловікам частіше доводиться допомагати вибрати посади, які відповідатимуть їхньому досвіду і на яких вони будуть ефективними. Але і чоловікам, і жінкам ми допомагаємо вибрати посади, які будуть їх «запалювати». Можу сказати про свій полк, що ми беремо жінок охоче і не ставимося упереджено з приводу бойових чи тилових посад. Варто пам’ятати, що є багато жінок, які служать вже давно, брали участь в АТО. Ми раді всім. Наша команда рекрутингу скрупульозно ставиться до висновків ВЛК — якщо людина хоче обіймати певну посаду, то висновок має їй відповідати. Якщо жінка здорова, не має хронічних захворювань, тренується і тримає себе в тонусі, то вона отримає зелене світло для бойової посади у нас. Щодо інших підрозділів, то можу лише розповісти про власний досвід, коли я мобілізувалась і переглядала інформацію про них. Окремі бригади ДШВ, піхотинські підрозділи Сухопутних військ тощо зазначають у своїх політиках та відкрито комунікують про те, що не беруть жінок до себе на бойові посади. Як мені здається, вони досі дотримуються думки, що жінкам не місце в окопі. Думаю, це аргументовано фізичною витривалістю, яка важлива для штурмових чи оборонних дій. Це також стосується посади бойових медиків, адже їм доводиться буквально на собі виносити людей. Але мені здається, що ця тенденція зміниться, адже зараз на службу приходить багато сильних та фізично витривалих жінок. І вони стають снайперками, піхотинками, штурмовичками. «У СБС зацікавлені в технологічно підкованих людях». Яких спеціалістів потребують у війську Зараз потрібно більше кваліфікованих пілотів різних бортів. Адже, окрім FРV, є великі бомбери, БпЛА типу «крило» тощо. Сили безпілотних систем — це технологічний рід військ у Збройних силах, тож зацікавлені саме в технологічно підкованих людях, зокрема в айтівцях. Не лише в тих, хто вміє кодити, а хто загалом розуміється в напрямі. Класно, коли пілотами стають ІТ-фахівці: вони швидко навчаються, розвивають навички, добре розуміють природу дрона й знають, як його вдосконалити. Тому я закликаю айтівців, які хочуть йти служити, дивитися в бік пілотування чи розробки дронів. У нас є підрозділ, що зараз займається ППО. Ми перші в Силах оборони, хто дронами збиває повітряні цілі. Туди у нас є суворі критерії відбору. Наприклад, пілоти обов’язково мають бути з досвідом. На інші позиції — інженерів-вибухотехніків та з ремонту — ми шукаємо технологічно обізнаних людей. І, знову ж таки, пріоритет на ці посади віддаємо айтівцям. Ще одна надважлива робота у війську, на яку ми хотіли б залучити більше спеціалістів — радіоелектронна боротьба. Окрім айтівців, цінними будуть фахівці з телекомунікацій. «Служба — це не цивільна робота, навіть якщо обов’язки максимально схожі». Поради жінкам, які збираються до війська Перше, що я пораджу жінкам, які хочуть піти до війська, — не боятись. Однак добре все зважте. Адже долучитися до Збройних сил означає служити українському народу, і це стає вашою головною місією. Служба — це не цивільна робота, навіть якщо обов’язки максимально схожі. Ви є військовослужбовцем цілодобово, і стать неважлива. Вночі вас можуть викликати в штаб, а наступного дня відправити у відрядження. Тож пам’ятайте: ви не зможете розпоряджатися часом як раніше. Також доречно заздалегідь вибирати підрозділ, а не просто йти, куди беруть. Ви працюватимете з людьми, за яких будете нести відповідальність, а вони — за вас. І свідомий підхід — запорука, що служба пройде м’яко. Раджу почитати про підрозділи, подивитися інтерв’ю з їхніми командирами. Це допоможе краще зрозуміти, чи схожі у вас погляди та чи зможете ви знайти спільну мову з цими людьми. І, звісно, готуйтеся фізично. Дехто каже, що жінкам не потрібна фізична підготовка до служби. Але я вважаю, що варто готуватися принаймні до БЗВП: там ніхто не буде тебе жаліти, що ти, наприклад, не можеш носити бронежилет. До того ж може настати момент, коли будь-кому з нас доведеться взяти до рук зброю. А ще обов’язково перевірте стан здоров’я. Щоб нічого «не вилазило», коли ти вже будеш на БЗВП або підеш служити на напрямок. Бо якщо раптом з тобою щось трапиться, і ти не зможеш більше виконувати свої обов’язки, то так підведеш своїх побратимів і посестер. Тому краще заздалегідь виявити свої слабкі місця та підлікуватися.
we.ua - «Жінок мотивують іти служити їхні діти». Військова рекрутерка про свою мобілізацію та дівчат на фронті
Gazeta.ua on gazeta.ua
Як оригінально привітати друзів і коханих з 1 квітня: смішні картинки і листівки
Традиційно 1 квітня відзначається День сміху. Це чудова нагода для веселощів, жартів і розіграшів. Gаzеtа.uа зібрала оригінальні картинки й кумедні вірші, які ви можете використати для привітання друзів і коханих. Привітання у віршах Перше квітня, перше квітня Ха-ха-ха - брехня всесвітня. Всіх вітаю я з цим днем, Будь не дурнем, будь конем! *** Зранку сонечко засяє Нам про свято нагадає 1 квітня відзначаєм Наших друзів з ним вітаєм Розіграєм їх на втіху Хай живіт тріщить від сміху! *** Перше квітня в Україні Відзначають свято сміху. Ну, потіха! Ой потіха! Наче цілий білий світ З'їв смішинки на обід! *** Десь колись на перше квітня Почалась брехня всесвітня. Щоб всі люди не журились Й веселішими робились. І, якщо, сьогодні вдасться Обвести когось навкруг пальця День пройшов твій не дарма Можна келих пить до дна! *** В цей день потрібно жартувати, І людей усіх вітати! Адже сенс у цьому є, Хто жартує - той живе! І тому я всіх вітаю, Посміхатись заставляю. Зичу вам я грошей міх, В цей день жартів і потіх. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Великдень-2024: чи впливає новий церковний календар на дату свята Привітання у прозі "Нехай посмішка цього дня не зійде з обличчя, а безмірне щастя заповнить серце і душу. Нехай завжди оточують лише люблячі очі рідних і близьких, а удача постійно йде поруч. Бажаю від щирого серця, щоб горе, біди і невдачі обходили стороною, і вітаю з 1 квітня - Днем сміху" *** "Хай цей День сміху принесе вам тону веселих моментів і смішинок!" *** "Друзі, хай сьогодні ваш день буде настільки веселим, що ви будете сміятися до ранку! Нехай кожен жарт стане справжньою радістю!" *** "З Днем сміху. Бажаю кожен день отримувати від життя, близьких і друзів привід для щирого, справжнього, дзвінкого сміху, бажаю ні хвилини не нудьгувати і завжди працювати, відпочивати і просто жити з задиркою в душі і зі змішинкою в серці" Квітень буде багатий на велику кількість важливих церковних свят. Одне з них - Вхід Господній у Єрусалим. В народі його називають Вербною неділею. Також варто не забувати про поминальні батьківські суботи. Цього року це субота третьої седмиці Великого посту - 6 квітня і субота четвертої седмиці Великого посту - 13 квітня. Що українці відзначають за новим церковним календарем розповість Gаzеtа.uа.
we.ua - Як оригінально привітати друзів і коханих з 1 квітня: смішні картинки і листівки
Come Back Alive on we.ua
Charitable Foundation «Come Back Alive»
The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.
we.ua - Charitable Foundation «Come Back Alive»
Gazeta.ua on gazeta.ua
Вербна неділя 2025: коли святкуємо і до яких заборон дня варто прислухатись
Святкування Вербної неділі завжди відзначають за сім днів до Великодня, який святкуємо 20 квітня. А значить Вербну неділю відзначаємо 13 квітня. Це свято називають ще Вхід Господній в Єрусалим. В цей день віряни йдуть до храмів і освячують вербові гілочки. Gаzеtа.uа розповість про традиції цього дня, що заборонено робити, а що дозволено. Історія свята Вербна неділя - одне з найголовніших християнських свят, яке пов'язане зі святкуванням Великодня. В цей день Ісуса Христос увійшов до Єрусалиму. Атрибутом свята є саме вербові гілочки, які спочатку освячують в храмі, щоб потім ними жартома "побити" рідних та друзів. Верба в нашій країні замінила пальмові гілочки, якими вітали іудеї Ісуса Христа в Єрусалимі. Це - перша рослина, яка починає квітнути навесні, а тому наші предки вірили, що вона символізує пробудження природи. Що треба робити у Вербну неділю Віряни йшли до храму, де слухали богослужіння, а потім освячували гілочки верби. Пізніше деякі з них садили у саду чи на городі. Такий же звичай існує і на околицях міста Земмерінґ в Австрії. Історики вважають, що ця процедура мала більше символічне значення, наче очищувала поле від негативу. Інші гілки ставили в хаті біля ікон. Цікава традиція пов'язана з вербними гілочками. Молоді дівчата і хлопці брали їх і злегка "били" тих, хто лишився вдома і не ходив на службу. При цьому примовляли: "Не я б'ю - верба б'є, За тиждень Великдень". ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Великдень-2025: коли святкують римо-католики та православні Також бажали один одному здоров'я і достатку: "Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля!". Віряни вірили, що освячена верба допомагає захистити оселю від води та вогню, дарує мешканцям міцне здоров'я. Тому гілочки обов'язково зберігали аж до Вербної неділі прийдешнього року. Що не можна робити не займалися важкою фізичною працею; не шили, не вишивали і не в'язали; не сварилися і не лихословили. Також заборонено пишно святкувати. Якщо у людини був день народження, святкування проходило тихо і спокійно. Все ще триває Великий піст, тому під забороною м'ясо, яйця, молочні продукти. Цього року "Масляний тиждень", який передує Великому Великодньому посту, розпочався 24 лютого і тривав до 2 березня. Традиційною українською стравою, характерною для цього періоду були вареники. Ще колись козаки жартували: "На Масницю й турки вареники їдять!". Так що, основна страва Масниці це вареники з сиром залиті маслом та сметаною. Пекти млинці українки стали вже у ХХ столітті.
we.ua - Вербна неділя 2025: коли святкуємо і до яких заборон дня варто прислухатись
DOU - Developers of Ukraine on dou.ua
«До 2028 року Україна може обігнати Ізраїль і стати центром стартапів». Нік Білогорський про США, Gооglе та інвестиції
Нік Білогорський — українсько-американський експерт з кібербезпеки, який понад 20 років працював у технологічних гігантах, зокрема Fасеbооk і Gооglе. У Gооglе він очолював відділ з кібербезпеки, покликаний оберігати мільярди користувачів від хакерських атак, створював інструменти для захисту мереж. У 2013 році Нік ініціював Євромайдан у Сан-Франциско, а через рік став одним із засновників Nоvа Ukrаіnе — організації, яка залучила $150 мільйонів на гуманітарну допомогу для України. Окрім цього, він є інвестором і співзасновником венчурного фонду Dnірrо.VС, що підтримує українські стартапи. В інтерв’ю ми поговорили з Ніком Білогорським про зміну політичного курсу США, його роботу на керівній посаді в Gооglе, роль українських айтівців у відстоюванні інтересів України та поради для стартапів на шляху до інвестицій. Нік зі своїм собакою Оскаром. Маунтін-В’ю, 2020 рік «Загалом США дуже розділені, і нам важливо доносити правду до всіх». Про підтримку в США — Як ви оцінюєте нинішню політичну ситуацію в США? Які можуть бути подальші сценарії, особливо в контексті України? Трамп, якщо порівнювати з Байденом, не так активно підтримує Україну. Час від часу його дії навіть сигналізують про дужчу симпатію до росії. Спостерігати за цим боляче. Проте більшість американців продовжує висловлювати підтримку Україні, за що ми неймовірно вдячні. (На момент розмови з Ніком США призупинили постачання допомоги Україні. Зараз вона відновлена — ред.). Ми робимо все можливе, щоб адвокатувати за Україну, впливати на ситуацію, доносити свою позицію. Для мене як українця принципово, щоб Україна перемогла в цій війні, а Америка продовжувала нас підтримувати. Багато американців запитують, як допомогти. Ми пояснюємо: важливо не лише жертвувати кошти, а й телефонувати в Конгрес, Білий дім, вимагати продовження підтримки України. Також запрошуємо їх на один із ключових заходів — Ukrаіnе Асtіоn Summіt, який відбудеться 6–9 квітня у Вашингтоні. Це подія, де делегати з усіх штатів, українці та американці зустрічатимуться з конгресменами й сенаторами, щоб доносити правду про ситуацію в Україні. Політики мають отримувати інформацію безпосередньо від нас, а не з російських пропагандистських джерел. Я вважаю, що це ефективний спосіб достукатися до влади. Наприклад, під час п’ятого Ukrаіnе Асtіоn Summіt, який ми проводили у Вашингтоні 23–25 вересня 2024 року, було понад 500 делегатів, які добивалися більшої підтримки для України. Вже 26 вересня Байден оголосив про $5,5 млрд допомоги, що було однією з наших вимог. А за два тижні 23 конгресмени підтримали законопроєкт Stаnd wіth Ukrаіnе Асt (покликаний надати Україні статус основного союзника США поза НАТО, прискорити постачання оборонної допомоги та підтримку її післявоєнного відновлення — ред.). — Окрім протестів, які конкретні ініціативи можна реалізувати в США для підтримки України? Є багато можливостей. Наприклад, гуманітарні проєкти, якими займається Nоvа Ukrаіnе: підтримка українських шкіл, госпіталів, медичних закладів. Ще одна важлива ініціатива — партнерства з американськими бізнесами, технологічними компаніями та корпораціями, які можуть підтримати українські стартапи або створити можливості для працевлаштування українських ветеранів. Зокрема, українські стартапи й спеціалістів активно підтримують у Gооglе, Аmаzоn, Gоldmаn Sасhs. Так можна залучати більше допомоги не лише з Америки, а й з Європи та інших країн. Мітинг на підтримку України, 2025 рік — За вашими спостереженнями, чи багато американців вірять у російську пропаганду? Так, і це одна з найсуттєвіших проблем. Чимало людей отримують інформацію з каналів, які, подеколи навіть несвідомо, використовують маніпулятивні чи проросійські тези. Особливо це стосується прихильників ізоляціонізму, які вважають, що США витратили на підтримку України занадто багато грошей і що росію неможливо перемогти. Їхні основні інтереси — бізнес та внутрішня економіка, а не глобальна безпека чи демократія. Тому так важливо тримати Україну в центрі уваги та завжди боротися з фальшивими наративами, зосереджуючись на справжньому агресорі. Ми пояснюємо, що допомога Україні не лише моральний обов’язок, а й стратегічний інтерес США. Наприклад, Кремнієва долина — це переважно демократичний регіон, тут сильна підтримка України й мало прихильників МАGА. Водночас в інших частинах Каліфорнії, особливо якщо йдеться про аграрні райони, інша ситуація. Загалом США дуже розділені, і нам важливо доносити правду до всіх. — Як боротися з російськими наративами? Головне — правда та персональні історії. Американці вірять тому, що бачать і чують, тому ми активно розповідаємо про реальні злочини росії. Наприклад, людям, які сумніваються, я кажу: «Мій батько в Україні. Я чую від нього, що роблять росіяни. Ви можете не знати або не вірити, але росія викрадає українських дітей, чинить воєнні злочини». Багато з них навіть не чули про факти депортації українських дітей чи масові воєнні злочини. Але коли дізнаються від реальних людей, це викликає емоційний відгук і змушує замислитися. — Чи були ви в Україні за час повномасштабної війни? Плануєте приїхати після її завершення? Був до початку повномасштабної війни, у 2019 році. Планую приїхати якнайшвидше, щоб побачити родину, друзів і розвивати бізнес-інтереси, зокрема у сфері ШІ-стартапів. Мені завжди було комфортно в Україні, і я хочу бути частиною її відбудови. Нік у своєму рідному місті із Сергієм Жаданом. Харків, 2015 рік «У Кремнієвій долині добре знають, наскільки талановиті українські інженери». Про міст між Україною і США — Чи гуртується українська ІТ-спільнота в США? Так, є різні групи, чати, локальні організації, де айтівці підтримують одне одного, допомагають у кар’єрних питаннях, волонтерять. Це не лише в рамках Nоvа Ukrаіnе — існують і незалежні ініціативи. Наприклад Артур Кюльян, який заснував платформу UkrаіnеNоw. Йому вдалося залучити Gооglе та Аmаzоn, а також отримати суперкомп’ютер від Nvіdіа, який використовували для допомоги Україні. — Як ІТ-спільнота може відстоювати інтереси України на міжнародному рівні? ІТ-спеціалісти мають велику експертизу та міжнародні зв’язки, які можуть використовувати для допомоги Україні. Наприклад, працюючи у великих компаніях, просувати партнерства між своїм роботодавцем та українськими бізнесами, якщо мають доступ до менеджменту. Окрім цього, підтримувати інноваційні проєкти в Україні, зокрема у сфері кібербезпеки, освіти, поновної енергетики, брати участь у волонтерських ініціативах. Ще один напрям — публічні виступи. Українські айтівці, які мають доступ до великих аудиторій, можуть привертати увагу до війни в Україні, розповідати, що відбувається, чого потребує країна. Гарний приклад — Євгенія Бондар, іОS Тесh Lеаd з ІТ-команди NІХ. Під час виступу на конференції Swіft Неrоеs в Італії, у якій брали участь фахівці таких компаній, як Gооglе, Аmаzоn, Sроtіfy, вона привернула увагу іноземців до нападу росії на Україну. Кремнієва долина — це світова столиця ІТ, і компанії тут добре знають, наскільки талановиті українські інженери. Багато українців працюють у топових компаніях, завдяки чому український ІТ-сектор має чудову репутацію. Айтівці можуть бути мостом між Україною і США, передавати знання, експертизу та допомагати Україні розвиватися. «У моїй команді було більш як 800 людей у восьми різних країнах». Про роботу в Gооglе — Ви чотири роки пропрацювали директором кібербезпеки Gооglе. Чи можете розповісти про свої інсайти й напрацювання в техгіганті? Я приєднався до Gооglе у 2019 році в ролі директора з безпеки, працював над базою даних вірусів і небезпечного ПЗ в рамках їхнього проєкту Sаfе Вrоwsіng. Потім моя експертиза поступово розширювалася. Я почав працювати над захистом акаунтів Gmаіl від хакерських атак. Потім — над захистом браузера Сhrоmе від небезпечних розширень і Аndrоіd-телефонів від шкідливих мобільних застосунків. Однією з найскладніших частин моєї роботи виявилася управлінська. У моїй команді було більш як 800 людей у восьми різних країнах. Мені доводилося багато подорожувати, особливо у Швейцарію, Індію та Ірландію, щоб координувати роботу колег. Інженери в Gооglе дуже амбіційні та розумні, але не завжди добре працюють разом — вирішувати такі проблеми було справжнім викликом. Ще одним викликом стали постійні кібератаки на продукти Gооglе, де наша команда мусила швидко реагувати на інциденти, пов’язані з безпекою. Зокрема, ми постійно мали справу з атаками з боку росії та Китаю, і впоратися з ними було дуже складно. Однак є й позитив. Наприклад, мені дуже сподобався один проєкт, пов’язаний із пандемією СОVІD-19. Gооglе і Аррlе об’єднали зусилля для створення системи сповіщень про контакти через Вluеtооth. Ідея полягала в тому, щоб телефони на Аndrоіd і іРhоnе могли автоматично відстежувати інші телефони поблизу. Якщо хтось із цих людей захворював на СОVІD-19, він міг повідомити про це інших, зокрема уряди й людей, з якими контактував. Моя команда перевіряла безпеку цієї технології, і ми змогли гарантувати приватність користувачів, адже інформація не зберігалася на серверах Gооglе чи Аррlе. Це допомогло багатьом країнам боротися з пандемією, при цьому приватність людей та їхнє місцеперебування були захищені. День вишиванки в офісі Gооglе. Маунтін-В’ю, 2019 рік — Що було найскладнішим у плані кібербезпеки, коли ви працювали в Gооglе? Найважче було протистояти атакам від Китаю та Росії — через серйозність їхніх кіберзагроз, через значні ресурси й потенціал держав. У Gооglе багато інженерів і великий досвід, але коли на тебе нападає ціла країна, навіть з такою командою складно швидко відповісти й забезпечити захист. Загалом, захищати значно важче, ніж атакувати. Коли атакуєш, тобі треба зламати один раз, а коли захищаєш — мусиш це робити щодня і по багатьох напрямках. Gооglе має безліч сервісів і продуктів, а також мільярди користувачів. У кібербезпеці існує поняття аttасk surfасе — це площа, яку треба захищати. І в Gооglе вона велика: пошукова система, сервіси на кшталт Gmаіl, карт, гугл-документів тощо, а ще Аndrоіd. Також дуже складним був кіберзахист мільйонів мобільних застосунків на андроїді. Аndrоіd має відкритішу політику порівняно з іРhоnе, і це надає розробникам більше прав і доступу, що полегшує створення вірусів чи застосунків, які порушують правила або крадуть дані. Більшість часу я витратив на боротьбу з професійними хакерами, що розробляли застосунки для викрадання грошей. Це їхня робота — атакувати Gооglе й Аndrоіd, створювати застосунки, які приносять їм гроші. Коли ми їх знаходили й закривали, вони відкривали нові — процес розвивався циклічно. Мій фокус був на безпеці, але компанія мала багато інших пріоритетів. Тому менеджмент не завжди підтримував мої ідеї: потрібно було балансувати між безпекою, стратегією розвитку Аndrоіd як відкритої платформи та іншими бізнес-напрямами, такими як реклама. — Як дізнаватися про актуальні загрози з боку хакерів? Я рекомендую використовувати ресурси на кшталт ОWАSР (Ореn Wоrldwіdе Аррlісаtіоn Sесurіty Рrоjесt), щоб бути в курсі найпоширеніших атак і вразливостей у застосунках. — Оцініть рівень українських спеціалістів з кібербезпеки. Чи може Україна стати лідером у цій галузі? Щороку в Україні відбувається понад 2 тисячі кіберінцидентів і атак. Це і атаки на уряд, військових, енергетичні й фінансові компанії. Українці вже здобули репутацію висококваліфікованих фахівців. Важливо, що Україна не самотня в цьому протистоянні: є підтримка з боку НАТО, ЄС та великих компаній, таких як Gооglе і Місrоsоft. Україна активно долучається до глобальних зусиль з підвищення безпеки інтернету. Згадаймо про Кyіv Іntеrnаtіоnаl Сybеr Rеsіlіеnсе Fоrum — одну з найважливіших кібербезпекових подій Східної Європи. Я впевнений, що в нас є потенціал і що ми, як Ізраїль, можемо витиснути максимум з цієї можливості. Війна перетворила наших кіберфахівців на найкращих у світі. — А зараз ви займаєтеся кібербезпекою? Ні. Я зосереджений на діяльності Nоvа Ukrаіnе і Dnірrо.VС. «Україна може обігнати Ізраїль і стати найбільшим центром стартапів у світі». Про Dnірrо.VС та стартапи — Ви казали, що заснували інвестиційний фонд Dnірrо.VС. У які стартапи інвестуєте? Dnірrо.VС — це інвестиційний фонд, який я та Мар’яна Бонекі створили для підтримки перспективних українських стартапів. Ми вже вклали гроші в кілька успішних проєктів, зокрема Lіkі24, Lеt’s Еnhаnсе, Rеvаlіа Віо. Lіkі24 — це маркетплейс, який надає послуги з доставки ліків. Вони мають уже 2 мільйони клієнтів і працюють у дев’яти країнах Європи. Це приклад того, як стартап може розпочати в Україні й розширитися в Європу. Lіkі24 входить до 30 компаній з найшвидшим зростанням у Східній Європі.Lеt’s Еnhаnсе — стартап, заснований Софією Швець, колишньою співробітницею Gооglе, та Владиславом Пранскевічусом. Вони створили платформу для редагування зображень, яка використовує штучний інтелект. Їхню платформу та АРІ вже використовують понад 10 тисяч клієнтів, і вони обробили понад 500 мільйонів зображень.Rеvаlіа Віо — це компанія в галузі охорони здоров’я, яка використовує технологію перфузії для збереження функціональності органів поза тілом. Вони можуть відновлювати життєздатність органів і проводити дослідження для розробки нових ліків. Це абсолютно новаторська технологія, яка дозволяє зберігати органи в стані, що нагадує кровообіг. Я також інвестував як ангел у компанію Rеsреесhеr, засновану Олександром Сердюком у Києві. Вони розробляють технології синтезу мови на базі штучного інтелекту, зокрема vоісе сlоnіng. Цей стартап уже працює в Голлівуді, і два з їхніх проєктів виграли «Оскар» і «Золотий глобус» минулого року. Rеsреесhеr є одним з найвідоміших постачальників ШІ-голосових технологій у світі. — Як українським стартапам залучати міжнародних інвесторів? Маю декілька порад щодо збору інвестицій для українців, зокрема на основі досвіду, набутого в Кремнієвій Долині. Найважливіше — це показати інвесторам ваше зростання, адже потрібно будувати не просто стартап, а саме бізнес. Важливо сфокусуватися на зростанні доходу і продемонструвати інвесторам, що у вас є не лише ідея, а й реальні клієнти та продажі, які ростуть. «Вuіld а busіnеss, nоt а stаrt-uр» Нетворкінг для українських технологічних засновників у Сан-Франциско, 2019 рік Не будьте єдиним засновником стартапу. Це може стати червоним прапорцем для інвесторів. Бажано, щоб у вас було декілька засновників, два чи три — що більше, то краще. Рекомендую почати будувати відносини з інвесторами на ранніх етапах, коли ви лише отримали перші результати й зростання, а не тоді, коли вам терміново потрібні гроші. Інвесторам важливо створити довіру до вас, і це займає час. Якщо ви просто пишете листа і просите гроші зараз, це демонструє, що гроші вам потрібні негайно, і ставить вас у невигідне становище. Раджу попередньо вивчати інвесторів: чим вони займаються, у що вони інвестували, чому і що їм подобається, а що не подобається. Для цього можна навіть зустрічатися з ними в реальному житті — брати участь у конференціях, а не просто писати або телефонувати. Це допоможе вибудувати більш плідні відносини з інвестором. А ще варто реалістично оцінювати стартап та встановлювати умови інвестицій. Якщо у вас є хороші зростання і продажі — чудово. Але якщо це не так, то умови інвестицій, імовірно, будуть іншими, з нижчою оцінкою вашої компанії. Приділіть більше уваги просуванню. Пітчинг — це не просто подання ідеї, а передусім продажі. Ви маєте вміти продавати — себе, свій стартап, ідеї. Американці кажуть: «АВС — аlwаys bе сlоsіng». Тобто завжди фокусуйтеся на тому, як закрити угоду. Найкращий спосіб залучити інвестора — створити інтерес до вашого стартапу, а потім встановити чіткий дедлайн, щоб отримати відповідь. Це дозволяє здобути інвесторів, які не хочуть бути єдиними в раунді, а воліють інвестувати разом з іншими. Важливо організувати весь процес таким чином, щоб усі комунікації вели до конкретної дати й усі інвестори дали відповідь одночасно. Можу виділити два ефективні способи привернути увагу інвесторів. Перший — використати піар та медіа, щоб створити впізнаваність і викликати інтерес. Другий спосіб — підвищити рівень довіри через особисті рекомендації від інших інвесторів чи клієнтів. Для кращого результату слід поєднувати ці способи. — Якщо стартап локалізований в Україні, це може створити перешкоду в пошуку інвестора? Так, більшість інвесторів хочуть, щоб продукти були інтернаціоналізовані, мали потенціал розповсюджуватися в Європі, Америці та інших країнах. Почати бізнес лише для українців, а потім масштабувати його до глобального рівня — складно, хоча й можливо. Раджу відразу націлюватися на глобальний бізнес, на міжнародні ринки. Ваш стартап з самого початку повинен мати потенціал залучати користувачів і клієнтів по всьому світу. Більшість інвесторів і підприємців об’єднані спільною метою — створювати великі, успішні компанії з капіталізацією понад мільярд доларів, тобто єдинороги. Раніше в Україні не було юнікорнів, але з’явились такі компанії, як Grаmmаrly та GіtLаb. Зараз в Україні вже є кілька єдинорогів, зокрема Сrеаtіо та Реорlе.аі, де я є інвестором. Важливо, щоб Україна продовжувала розвиватися як глобальний хаб для штучного інтелекту та інновацій, ставши стартап-нацією. Нік з Олександром Худою, СЕО Rеstrеаm. Остін, офіс Rеstrеаm.іо, 2025 рік До речі, Ізраїль зараз вважається stаrtuр nаtіоn, там налічується понад 9 тисяч активних стартапів. Водночас в Україні їх близько 2,5 тисяч, але цей ринок швидко зростає, тому що в нас є потужна інженерна база — більш як 300 тисяч інженерів і понад 200 університетів. Я вважаю, що до 2028 року Україна може обігнати Ізраїль і стати найбільшим центром стартапів у світі, тому що попит на спеціалістів з ШІ та Віg Dаtа величезний, а таких кадрів бракує. Україна має шанс стати глобальним ШІ-хабом. Я сам навчався в Україні, закінчив математичну школу в Харкові. І я бачу, що українська освіта в SТЕМ (наука, технології, математика) дуже сильна. Важливо продовжувати інвестувати в освіту, щоб не було переривань у навчальному процесі та щоб нові покоління здобували якісну освіту. Ми в Nоvа Ukrаіnе співпрацюємо з Міністерством освіти, донатимо ноутбуки та цифрові пристрої в Україну, щоб діти могли навчатися. Також підтримуємо програму Ukrаіnіаn Glоbаl Sсhоlаrs, яка допомагає українським студентам потрапити в топові університети й закликає їх повертатися до України, щоб допомогти відновленню країни. Ми також інвестуємо в підручники та модернізацію класів в Україні. Освіта — це основа розвитку українських технологічних компаній. — Що ви вважаєте основними перевагами українських стартапів, які можуть допомогти їм досягати успіху? Я вірю, що в Україні зростатиме кількість єдинорогів. Такими цілком можуть стати компанії штибу Рrерly, Rеstrеаm.іо та МасРаw. Саме тому я почав інвестувати в українських фаундерів ще 10 років тому. Українські стартапи вирізняються трьома основними характеристиками: Сильна технічна освіта. Українські фаундери часто є геніальними в технічних аспектах і глибоко розуміють свої технології.Стійкість і ефективність. Українські компанії здатні рости навіть за обмеженого капіталу. Вони часто виживають у ситуаціях, де інші стартапи зазнають краху. Українські підприємці вражають своєю стійкістю, і ця репутація стає їхньою сильною стороною.Глобальна діаспора та ком’юніті. Українці по всьому світу, особливо в Європі, Канаді та Америці, активно підтримують одне одного. Вони допомагають стартапам як ментори, адвайзери й навіть інвестори. Ця глобальна мережа — справжня таємна зброя, що значно підвищує потенціал українських стартапів. Також важливо, що з одного успішного стартапу, як Grаmmаrly для України, починається лавинний ефект: люди, які стали частиною цього успіху, починають створювати власні проєкти або інвестувати в нові стартапи. Це дозволяє екосистемі розвиватися експоненційно. Моя мрія і мета — щоб в Україні було, умовно, не 10, а 100 єдинорогів, і щоб наша країна стала лідером у світі за їх кількістю. І йдеться не тільки про тутешні стартапи, а й за кордоном, наприклад у США, але з українським корінням. «Ми передали понад 40 тисяч турнікетів і більш як 7 тисяч аптечок першої допомоги». Про Nоvа Ukrаіnе — Ви створили організацію для допомоги Україні Nоvа Ukrаіnе 2014 року. Скільки людей вона налічує зараз і чи багато серед них айтівців? У Nоvа Ukrаіnе понад 300 волонтерів, а ще персонал організації. Значна частина з них — айтівці. Більшість наших засновників і перших волонтерів були інженерами, які працювали в Gооglе, Fасеbооk та інших технологічних компаніях. Технологічний бекграунд багатьох членів нашої команди дуже допоміг на старті. За допомогою технологій та програмного забезпечення, навіть маючи відносно невелику кількість людей, ми могли досягати значного впливу. Nоvа Ukrаіnе спочатку була технологічною організацією. Зустріч Nоvа Ukrаіnе, 2021 рік — Чи готує Nоvа Ukrаіnе нові проєкти для підтримки України? Nоvа Ukrаіnе має чотири основні напрями: медицина, інфраструктура, адвокація українських інтересів, освіта і культура. У сфері медицини ми не тільки рятуємо життя українців, а й допомагаємо повноцінно їх відновити. Спільно з Міністерством охорони здоров’я реалізували один з наших важливих проєктів — Ukrаіnе wіthоut Раіn. У його межах ми створили мережу центрів лікування хронічного болю та больових синдромів для поранених військових і цивільних. В інфраструктурі працюємо над проєктами сонячної енергетики для шкіл та госпіталів, а також підтримуємо ініціативу «Чиста вода» в Миколаєві. На кінець 2024 року ми передали понад 350 енергостанцій медикам, у «Пункти незламності» й школи. Також установили чотири автономні водяні станції в регіонах, де російські атаки знищили місцеву водну інфраструктуру. Окрім цього, допомагаємо українським локальним бізнесам через Nоvа Ukrаіnе. Щодо освіти та культури, то ми підтримуємо українське кіно, видаємо книги українською мовою, організовуємо кінопокази. Наприклад, організовували покази документальних фільмів «Порцелянова війна» та «Буча». А ще будуємо освітні центри для дітей в Україні. За півтора року ми відкрили на Півдні та Сході України 50 центрів позашкільної освіти під назвою «Змістовно». За 2024 рік наші освітні заклади відвідували понад 660 тисяч дітей. — Як щодо підтримки військових українських проєктів? Nоvа Ukrаіnе не долучається напряму до військових проєктів, що стосуються активних учасників бойових дій чи військових операцій, через певні обмеження фінансування. Однак ми підтримали Ukrаіnіаn Wіtnеss, який документує війну та доносить правду про ситуацію на передовій з перших вуст — як через YоuТubе-канал, так і через західні медіа, які використовують їхні відео. Понад 50 % нашого бюджету йде на медичні проєкти в Україні. Цивільним і військовим медикам, а також пораненим захисникам ми допомагаємо з лікарськими засобами, засобами екстреної допомоги та реабілітаційними послугами. Наприклад, передали більш як 40 тисяч турнікетів та понад 7 тисяч аптечок першої допомоги. Результати публікуємо в наших звітах. Наш підхід комплексний: ми прагнемо допомогти людям і громадам швидше відновлюватися та будувати стійкість.
we.ua - «До 2028 року Україна може обігнати Ізраїль і стати центром стартапів». Нік Білогорський про США, Gооglе та інвестиції
Еспресо on espreso.tv
"У нас було кілька чорношкірих слуг, які були їхніми друзями": батько Маска відповів на закиди щодо расизму сина
Про це пише Wаshіngtоn Роst.Видання оприлюднило великий матеріал, у якому розглянуло, як змінювалися погляди генерального директора Теslа Іnс і власника соцмережі Х Ілона Маска. Колись він мовчазно підтримував політику DЕІ - dіvеrsіty, еquіty, аnd іnсlusіоn (різноманітність, рівноправність та інклюзивність), а нині заявляє про антибілий расизм.Маск виріс у Південній Африці під час останнього періоду апартеїду в 1970-х і 1980-х роках. Він рідко обговорює цей період свого життя публічно. Маск насолоджувався привілеями, пов’язаними з тим, що він був білим у Преторії в той час, коли сегрегація нав’язувалася чорношкірій більшості. Він навчався у середній школі Преторії для хлопчиків, яка була соціально прогресивною школою і приймала невелику кількість темношкірих учнів.Маск не цікавився політикою. В електронному листі виданню його батько Еррол Маск сказав, що Ілон і його молодший брат "цікавилися мотоциклами, комп'ютерами, баскетболом і трохи дівчатами"."Вони не любили політичних нісенітниць, і ми жили в дуже добре керованій, законослухняній країні, де практично не було злочинності. Насправді злочинності не було. У нас було кілька чорношкірих слуг, які були їхніми друзями", - написав Еррол Маск.Він додав, що у Маска та його брата також було кілька чорношкірих друзів. На знак того, що родина не схвалює расову сегрегацію, Маск і його брат відвідали концерт проти апартеїду.Тривалий час Ілон Маск уникав дебатів про расу. Тепер він часто виступає на захист білих людей. Він підтримує президентську операцію зі скорочення витрат, відому як U.S. DОGЕ Sеrvісе. DОGЕ розшифровується як департамент ефективності уряду. Першочергово в США скасували програми DЕІ в усіх федеральних агентствах.Маск наголошував, що низька народжуваність та імміграція розріджують американську культуру та культури інших білих та азійських країн. На початку 2025 року Трамп підтримав давню заяву Маска про те, що зусилля DЕІ зробили авіаперельоти менш безпечними. Він і Маск стверджували без доказів, що DЕІ сприяла смертельному зіткненню у Вашингтоні гелікоптера армії США та пасажирського літака."DЕІ спричинила смерть людей", — написав Маск на Х.Його обліковий запис на Х є найпопулярнішим на платформі. На Маска підписано приблизно 220 млн людей. На теми раси, імміграції та різноманіття він писав у середньому приблизно чотири рази на день протягом чотирьох місяців до інавгурації Трампа. Близько 10% його публікацій стосувалися цих тем з початку 2024 року до середини цього місяця, що в сім разів більше, ніж у 2021 році, згідно з оглядом Wаshіngtоn Роst.Компанія, що займається виробництвом електромобілів, яку очолює Маск, зіткнулася з кількома поточними судовими процесами за звинуваченнями в расовій дискримінації. У всіх випадках Теslа рішуче заперечує, що чорношкірі працівники зазнали поганого поводження або помсти за повідомлення про расистську поведінку. 
we.ua - У нас було кілька чорношкірих слуг, які були їхніми друзями: батько Маска відповів на закиди щодо расизму сина
Еспресо on espreso.tv
Війна поглинула суспільство, а з ним і політику: три нардепи про стан української політики, - Frаnсе Іnfо
Про це пише спеціальний кореспондент у Києві та Львов П'єр-Луї Карон у Frаnсе Іnfо.За ці три роки повномасштабної війни життя 450 депутатів докорінно змінилося: підвищені безпекові заходи, неможливість закордонних поїздок (дозволяється лише за виключних обставин), заборона на трансляцію засідань тощо. За наказом президента Володимира Зеленського було припинено діяльність 11 проросійських політичних партій, 3 з яких були у складі Верховної Ради.  Кожні 90 днів депутатам доводиться вирішувати, чи варто знову продовжувати термін дії воєнного стану, який передбачає відкладення виборів у країні. І досі ми чуємо “так”. Як президентські, так і парламентські вибори мали б бути проведені у 2024 році, що не дає спокою США, основному військовому партнеру України у цій війні. Дійшло до того, що президент США Дональд Трамп назвав Володимира Зеленського “диктатором без виборів”. Три депутати з мажоритарної та опозиційної політичних партій діляться своєю думкою щодо того, як війна “поглинула політику” в Україні. На цю ситуацію можна дивитися з різних сторін, та все ж проводити вибори не можнаВадим Галайчук обраний від партії “Слуга Народу”, яка має 254 голоси з 450 у Верховній Раді. “З часів проголошення незалежності України ми – перший уряд, якому не потрібна коаліція”, - пишається він. Війна змусила політичні партії забути про розбіжності. “З початком російського вторгнення, змінилося все. Навіть проросійськи налаштовані депутати визнали свої помилки та заявили, що Москва їх надурила”, - згадує Галайчук. Більшість з цих неоднозначних депутатів залишилися на території України та зберегли свої депутатські посади навіть попри те, що їхні політичні партії припинили своє існування. Верховна Рада завжди підтримувала воєнний стан, комендантські години, а також національну мобілізацію. Але без перспектив бути заміненим на посаді, чимало депутатів "зносилися", визнає Вадим Галайчук.  “Дуже дивні, з політичної точки зору, часи. Є обмеження, немає виборів на горизонті … Дуже багато втоми та плутанини”, - каже він.На запитання про давно очікувані вибори, Вадим Галайчук каже: “Ще зарано про це говорити”.Враховуючи величезну кількість громадян України за кордоном, тимчасово окуповані Росією території та десятки тисяч військових на полі бою, голосування “занадто складно” організувати. “А що робити, як одну чи навіть кілька дільниць почнуть обстрілювати? На цю ситуацію можна дивитися з різних сторін, та все ж проводити вибори не можна”, - нарікає він. Воєнний стан має продовжуватися доки Росія не припинить атаки на УкраїнуНародна депутатка опозиційної партії “Голос” із виборчого округу у Львові Наталія Піпа пригадує, що в день початку російського повномасштабного вторгнення у Верховній Раді депутатам роздали зброю. “Я взяла свій Калашников, а ще через кілька місяців, із власної ініціативи я вирішила навчитися ним користуватися – перш ніж отримати вже на нього офіційний дозвіл”, - ділиться депутатка. Як і решта народних депутатів, вона прекрасно розуміє, що вже у “чорних списках” росіян за свою політичну позицію. “В Україні, якщо ти депутат і хочеш мати охоронця, то сам маєш за нього заплатити”, - пояснює Наталія Піпа, зазначаючи, що такого вона собі дозволити не може. Тож для семигодинної автомандрівки зі свого міста до столиці завжди просить чоловіка або когось з друзів скласти їй компанію. Своєю роботою у Верховній Раді Наталія хотіла осучаснити свою країну, провести юридичні реформи та одного дня все ж стати частиною Європейського Союзу. “Але стільки всього ще потрібно вирішити до того моменту: права ветеранів, психологічна допомога, переміщені та осиротілі діти…”, - перелічує вона.Піпа вважає, що воєнний стан має тривати “доки Росія не припинить атаки на Україну”. І дуже прикро, що немає виборів. “Володимир Зеленський має право залишатися на посаді ще кілька років, оскільки це допускається нашою Конституцією”, - відповіла депутатка. У її розумінні, війна – це не привід певним політикам готуватися до можливих президентських виборів. “Є велика вірогідність, що окрім Зеленського, висуватимуться ще Валерій Залужний та Петро Порошенко”, – прогнозує нардепка. В очікуванні нових виборів місія ВР, на думку Наталії Піпи, цілком чітка: “Зробити все можливе, щоб уникнути посилення воєнних дій і не дати Росії перемогти Україну”. Без виборів політика стає майже безглуздою Народний депутат Микола Княжицький, член опозиційної політичної партії "Європейська Солідарність", пригадує перші дні війни у Києві: "Тоді вперше за тривалий час ми прониклися почуттям єдності. Не було місця розбрату у наших рядах". Народних депутатів хутко скликали у Верховній Раді, щоб продовжити воєнний стан.  “З цим законом, але без виборів, політика стає майже безглуздою”, - каже народний депутат та співзасновник телеканалу “Еспресо”, дуже активного за часів Євромайдану 2014 року. З початку російського вторгнення у 2022 році, українське телебачення живе "телемарафоном”, єдиною 24-годинною програмою новин виробництва шести основних каналів, але без участі опозиційних: це засудили “Репортери без кордонів”.    "Але при цьому телеканал "Еспресо" втратив ліцензію”, - нарікає Микола Княжицький, який не соромиться говорити про "цензуру": журналісти більше не мають доступу до депутатів у Верховній Раді. Хочете поговорити з ними – йдіть на четвертий поверх.  Щоб обійти обмеження на телетрансляцію обговорень, один з його колег, Олексій Гончаренко, постійно веде трансляцію на своїй сторінці у ТіkТоk. “Звичайно я хочу, щоб Володимир Зеленський пішов, але зараз це неможливо”, - каже Княжицький. “Війна поглинула суспільство, а з ним і політику”, - журиться народний обранець. У сесійній залі він часто задумується про свого сина, мобілізованого у серпні 2023 року. “Мені він розказує і про брак снарядів, і ресурсів, тож я намагаюся якось вплинути на ситуацію у Києві”, - говорить депутат. Саме тому він продовжить голосувати за продовження воєнного стану та підтримку Збройних Сил України. Під час закордонних відряджень Микола Княжицький уважно добирає слова, щоб не критикувати президента Зеленського. "Це був би подарунок для росіян, які тільки й чекають нагоди розділити українців", - вважає він. А що як глава б держави залишився ще на кілька років? "Ми були б невдоволені, але доки йому вдається тримати уряд національної оборони, ми приймаємо це", - резюмує Микола Княжицький. На його думку, ті, хто хоче скасування воєнного стану шляхом домовленостей про швидкий мир з Росією, глибоко помиляються". "Якщо ціною виборів буде зникнення України, то ні, дякую", - пояснює народний депутат.   
we.ua - Війна поглинула суспільство, а з ним і політику: три нардепи про стан української політики, - Frаnсе Іnfо
Еспресо on espreso.tv
Путін не збирається йти на перемир’я і використовує Трампа по максимуму, - Фейгін
Дуже просто і водночас дуже складно виміряти російську траєкторію. Путін устами Лаврова, Рябкова і Ко починає повторювати той самий де-факто ультиматум, який він ставив перед початком повномасштабного вторгнення. Але, я думаю, є свої відмінності, особливо з урахуванням того, що діалог з адміністрацією Трампа є.Ми не знаємо, як довго він триватиме, що може стати каменем спотикання або наскільки сильно вони можуть задружитися. Але Кремль і надалі намагається продавлювати свою лінію. І тут не йдеться про світове глобальне лідерство. У Путіна і його команди є ідея-фікс - це Україна, українська державність і український суверенітет. Як ви відчуваєте ситуацію і про що говорять зараз у Сполучених Штатах ваші знайомі, ваші партнери? Я зараз у Сполучених Штатах і періодично спілкуюся з різними людьми, з якими давно контактую, можу ставити питання, цікавитися, що там відбувається. От дивіться, як складається картина. Дійсно, можна вже точно сказати, що зв’язок між новою адміністрацією США і Кремлем є досить стійким. Пам’ятаєте дискусію щодо того, коли перші дзвінки розпочалися, коли почали спілкуватися Трамп і Путін, Маск і Путін? Тепер уже зрозуміло, що це почалося набагато раніше. Це сталося не після виборів у США 5 листопада 2024 року, на яких переміг Трамп, а ще до них.І от ті питання, які нам видаються несподіваними за 4-5 тижнів після інавгурації Трампа, які виникли під час обмінів, дискусій і стосунків Кремля, були підготовлені давно. Для нас це 4-5 тижнів, а для Трампа і його оточення — це досить тривалий період спроб узгодження, врегулювання, пошуку спільних інтересів із Кремлем і Путіним.Розумієте, у чому вся справа? І тому ми трохи помиляємося, коли вважаємо, що це спонтанна дія адміністрації Трампа, що вони за 5 тижнів такий проробили трек до Ер-Ріяда, домовленості про відновлення роботи посольств, параметрів співробітництва щодо України і питань, які стосуються безпеки Європи. Мені здається, що мають рацію ті, хто вважають, що це почалося набагато раніше. Про це писав Вудворд у своїй книзі «Війна».Ми сприймали це як просто контакти. І Маск не заперечував, що спілкується телефоном із Путіним. Ми вважали, що американські спецслужби контролюють ці контакти і знають про деякі майбутні домовленості та їхні параметри. Але виявилося, що це не зовсім так. Ймовірно, ґрунт був підготовлений доволі давно. Тому що зазвичай перші 5 тижнів вважаються стартовими - всі займаються організаційними, адміністративними питаннями. А тут уже обговорюють мало не розробку Арктики та переділ ресурсної бази України.Це вже дуже далеко - не кажучи вже про ООН, де узгоджують резолюції, не кажучи вже про якісь антиєвропейські плани щодо Євросоюзу і його економічної суб'єктності та ще багато про що. І ми бачимо скрізь уже тісний взаємозв'язок американської адміністрації та Кремля.Я вважаю, що Трамп іде максимально далеко туди, куди йому дозволить американський істеблішмент, - ось у чому проблема. А свого слова «глибинна держава», конгрес і всі інші не сказали. А в чому їхнє слово? Якщо вони мовчатимуть, Трамп рухатиметься далі. Ось це дуже важливо зрозуміти, тому що ми бачимо цю динаміку. Що може цьому завадити? Ось перші ознаки сигналу вже є. Вони які? Ви правильно говорите: всі різні.Наприклад, Лавров. Він повторює по п'ять разів на день про те, що людською мовою перекладається як «здача, капітуляція України», «передайте її нам». Він каже: ми не згодні на демілітаризовану зону з європейськими контингентами. Він учора сказав: «Нас не питали». До цього він говорив «ну, просто не згодні», тепер каже «нас не питали про те, щоб ці контингенти були». А Путін, за словами Трампа, у телефонній розмові сказав, що він загалом  не проти цих європейських контингентів. Ви розумієте, як ця розводка працює?Ба більше, публічно повторює: ні, каже, потрібні чотири області з неокупованими частинами Херсонської, Запорізької, Луганської, Донецької, які повинні ЗСУ звільнити. А Трамп, якщо ви чули, говорить про те, що, ну, ми сподіваємося, що Путін піде на угоду з огляду на те, що йому доведеться якимись територіями поступитися, -  це взаємні поступки будуть. Хто-небудь чув публічно про те, що Москва збирається хоч чимось поступатися?Навпаки, вона вимагає більшого - за рахунок переговорів, а не війни. А не поступатися збирається. Якщо він припускає розмін шматочка Харківської області на Курську область, то це не поступка - це баш на баш у кращому випадку, причому співвідношення інше арифметичне. Це програш для України - такий розмін ділянки плацдарму до Вовчанська, яку займають російські війська, на 400 з гаком квадратних кілометрів у Курській області.Я думаю, Трамп все-таки виходить з того, що він якісь території поверне саме по лінії фронту основній, 1300 км на території України. А от Москва йому сигналізує публічно - не конфіденційно, не через слухавки, не через розмови Путіна і Трампа телефоном - про те, що цього не буде, ми хочемо все.І Трамп зараз стоїть перед дилемою - ось, як я це бачу останні день-два. Йому повторили це вже кілька разів публічно, що з приводу України це однозначно так звані Стамбульські угоди - демілітаризація, денацифікація та три вимоги перед Бюргенштоком, які Путін заявив, - про чотири області, скасування санкцій та про позаблоковий, поза НАТО, статус України.І ось тут зараз відбувається певний рух у бік того, що «а що як, дійсно, ми так багато справ наробили, ми так багато поступилися - вивели з дипломатичної ізоляції Москву?». Путін явно має вигляд переможця в цій дипломатичній грі. І в ці п'ять тижнів публічних до нього зателефонували, з ним домовляються, відновлюють дипломатичні відносини зі США, в ООН йому допомагають, у пас грають, у піддавки - резолюцію намагаються протягнути. Ну, вийшло чи не вийшло - це вже інше питання.А що натомість Путін віддав? Путін нічого не віддав. Він навіть не пообіцяв нічого. Ви розумієте, що відбувається?Ба більше, ті заяви, які лунають, - вони лунають не просто двозначно, а й відверто провокаційно з боку Москви, стосовно цих угод щодо ресурсів та решти. Я вже не кажу щодо виборів, легітимності Зеленського - гаразд, це можна ще обговорювати окремо. Адже він каже: ми теж пропонуємо ресурси на всій конституційній території Російської Федерації. Тобто що вони мають на увазі - ви там укладайте з Зеленським угоду, укладайте, про рідкісноземельні метали, умовно, хоча там ідеться і про порти, і про нафту сланцеву, до речі в Донецькій області, - а ми будемо цим розпоряджатися. Це ми будемо реалізовувати Трампа з Зеленським угоду, оскільки це будуть наші території. Тому ви з нами будете ще додатково про це домовлятися. І ми з вами готові на конституційній концесійній основі це все реалізовувати.Тобто прокидання йде в бік того, що ці території, в принципі, будуть московськими, і ця угода буде реалізовуватися на підконтрольній Москві території. Тобто, можливо, до Трампа і його адміністрації десь акуратно дійде, що насправді Путін нічого натомість не пропонує. Він хоче забрати все те, що Трамп виламує з Європи, з України, від інших союзників.Тобто Трамп втрачає відносини із союзниками стратегічними, союзниками, які забезпечують трансатлантичну безпеку. Ну, як - євроатлантичне партнерство: Європа, Америка тощо. Він від них відмовляється. Він каже, що і ЄС створений, ви чули, для того щоб нашкодити Америці. Так, власне, гра Трампа, навпаки, зараз посилює Путіна, і це теж є надзвичайно ризиковано. До речі, про Організацію Об'єднаних Націй і «дивний збіг» обставин: Сполучені Штати і держава Ізраїль проголосували проти. Так от, ми ж розуміємо, що буде Путін ще «продавати» Трампу і державі Ізраїль - іранську ядерну програму. Я не сумніваюся, що Путін продасть донедавна своїх друзів-аятол з потрохами.І це серйозна ціна, тому що держава Ізраїль розуміє, що може за собою нести іранська ядерна програма. І знаємо, як Трамп це буде продавати у Сполучених Штатах. Але ми живемо в Україні і, звісно, ми в Україні занепокоєні з того всього.По-перше, Путін його розводить із цим. Лавров дійсно поїде в Іран. Чи вже був – я не відстежив найближчі днів зо два. Він у Катар збирався, ще кудись. Зараз вони у Стамбулі (розмова з Марком Фейгіним була записана 27 лютого, - Ред) , мабуть, будуть зустрічатися - якісь групи представників США і Москви. Ви ж розумієте: продають знову повітря. Домовленість з Іраном - це повітря, це як ядерна угода, укладена за допомогою МАГАТЕ, скасована зараз, за якою Іран продовжував виробляти, намагатися створити ядерну зброю. Обіцянка Путіна, обіцянка Ірану, врешті-решт навіть ось ця спроба відірвати Москву від Китаю - це брехні Москви.Вони обманюють. Я впевнений, що вони з Іраном готові здати кого завгодно з потрохами, це теж зрозуміло. Але вони скажуть: послухайте, та ви підпишіть. А будете ви виконувати чи не будете - це вже таке, ви весь час щось підписуєте й ніколи не виконуєте. Виходить, між військовим рішенням і спробами домовитися Трамп наполягає на мирній спробі домовитися, без гарантії, що ці домовленості будуть виконуватися, так само як, до речі, і Москвою - хто вірить у те, що Москва, взявши на себе зобов'язання, буде їх виконувати? Тобто, йому потрібен посередник в особі Москви, який із цією віссю зла, із цими дивними ізгоями, які становлять і регіональну, а десь і глобальну загрозу, він намагається домовитися шляхом слів - не шляхом сили. Він же сказав: «Мир через силу».А ми знаємо, що таке мир через силу. Ну то й що - розбомбив би Ізраїль разом зі Сполученими Штатами якісь там десятки два ядерних об'єктів. І це набагато надійніша була б гарантія від створення ядерної зброї Іраном. А тут спробують щось і дати натомість. Дати можливість зняти частину санкцій з Ірану, щоб він продовжив торгувати нафтою, щоб він вийшов із режиму ембарго. Напевно, це вимагатиме Іран взамін за свої зобов'язання не створювати ядерну зброю, не створювати загрози регіональній безпеці, не здійснювати атак на Ізраїль тощо. Ну, ми навряд чи уявимо собі, що Іран раптом встановить дипломатичні відносини з Ізраїлем чи визнає факт існування ізраїльської держави. Напевно, жодна наївна людина в таке не вірить.Тобто все інше - це те, що вже було. Трамп може спробувати за посередництва Москви домогтися того, що вже було. Ну, Ізраїль - що там від нього чекати? Він іде зараз у кільватері політики Трампа. Тому що ситуація така, що виснажений цією війною народ Ізраїлю, заручники, яких ще не всіх звільнили, - вони вичікують. Трамп вимагає від них голосувати, саме з огляду на ці причини - інтереси нейтралізації Ірану. І - такі ось дикі резолюції в ООН.Для Ізраїлю це, звісно, помилка велика, на мій погляд. Але вони можуть говорити, що «а щодо антиізраїльських резолюцій Україна теж голосувала за». Ну, а яка різниця, враховуючи, що ООН не існує, ООН - це організація філателістів. Це невелика ціна - десь утриматися або проти проголосувати, це ні про що. Можуть себе так заспокоювати, можуть себе так утішати, так? Але насправді це, ще раз хочу підкреслити, гра в одні ворота.Від цих відносин виграє тільки Москва і більше ніхто, Америка нічого не отримає. Ці наївні уявлення про те, що ми будемо використовувати як човник Лаврова або Путіна, який буде що з Сі Цзіньпінем вирішувати, що з аятолами іранськими, - це самообман думати, що з такими країнами домовленості, які ґрунтуються на взаємному інтересі або якихось взаємовідносинах триваліших, довших, можуть забезпечувати стабільний результат. Це не так. Цього жодного разу не вийшло.Стабільний результат виникав там, де військова сила вирішувала це питання. Візьміть «Хезболлу», візьміть Сирію, візьміть сектор Гази - військовою силою досягалися ці речі, аж ніяк не мирними угодами. Якраз добивати проблему потрібно було, використовуючи військову силу, використовуючи цей трамплін у вигляді успіхів ізраїльської армії на Близькому Сході. І це дуже коротка дистанція.А Трамп декларує свою миротворчість, що він схильний розв'язувати проблеми миром, - виглядає і звучить красиво.  Ми в Європі надзвичайно сильно напружились. Це стосується всіх без винятку, водночас особливо напружились в Естонії, Литві, Латвії, Польщі, Чехії, Словаччині і Румунії. В Україні це буде окрема історія.Якщо намагатись виміряти агресивність траєкторії Путіна: зараз в Кремлі не просто так відкрили шампанське. Але розуміємо, що це «продати» не можна, тому що є Європа і є позиція України, - саме тому і Лавров, і Рябков повторюють оту мантру. Бракує лише покійного Жириновського.Так, ми стоїмо далі на своїх позиціях. Про перемир'я мови бути не може до реалізації великого, євроатлантично-російського договору, де буде окремо прописані демілітаризація України і підготовка до можливих актів демонтажу. З другого боку, ми також в Україні свідомі, що ми потребуємо чіткої доброї комунікації з Вашингтоном, тому що це про нашу безпеку, це про наше виживання.Ми зараз в Україні розуміємо, що відчувають мешканці того самого Єрусалиму, Тель-Авіва й інших міст у державі Ізраїль: є загроза, загроза нікуди не дівається, треба укладати певні безкомпромісні варіанти, бо від них залежить наше виживання. Тому що Путін збирається їхати далі, наскільки ми бачимо.Ні, він не збирається зупинятися взагалі. І більше того - вони публічно, ще раз підкреслюю, декларують це. Вони вже не приховують, що їх цікавить уся Україна. Ну, по суті, крім того, що це і без того втручання, серйозне втручання в суверенітет український, обмеження щодо блокової участі і в НАТО, і в ЄС теж, хоча це економічний союз. Ми ж розуміємо, чому вони чинять опір цьому, - щоб, не дай боже, Україна, хоча б і економічно, не набула самостійності і зв'язків із Заходом настільки, що це закриє можливість реінтеграції в бік Москви. А вона на це розраховує - щоб назад втягнути в Росію, в усі свої смердючі ОДКБ, у всі ці брязкальця московські.І тому - що економічно, хоч навіть до якихось спілок філателістів європейських - це неприпустимо, тому що ця інтеграція багато до чого зобов'язує. Зараз розірвані всі зв'язки між Москвою та Україною, просто всі. І відновити їх просто так на рівному місці не вдасться за один день. Їм для цього потрібно провести глибоке втручання в політичну систему України - за допомогою виборів. Вони ж хочуть ще й втрутитися у вибори. Як вони кажуть, Зеленський - такий-сякий, а Залужний хороший. Так вони хочуть зіштовхувати лобами всередині України і грати потім на протилежностях.Це не означає, що йому Залужний подобається, - ні, йому потрібен хаос, під час якого не буде легітимної влади як такої. Узагалі виборів може не бути. Тому що вже розмова про те, що він може сфальсифікувати. Це прямий текст Путіна, він каже: «Ну, звичайно, Зеленський може залишитися при владі, тільки сфальсифікувавши вибори». Це говорить людина, яка в жодних виборах участі не брала, у Росії не було просто жодних виборів.Це хіба не втручання у суверенітет України: спроба, точніше яка там спроба - вимога встановити певну владу в Україні з обмеженнями і повноваженнями, які визначає Москва. Ну, звісно ж, саме для цього це і робилося. Вийде - не вийде, вони завжди постфактум це питання оцінюють. Але зараз набагато важливіше внести цей хаос, вимагати проведення негайних виборів. А як їх проводити в умовах війни? Вони ж кажуть, Лавров сказав: ми не збираємося зупинятися, жодних обмежень, поки лінія зіткнення чомусь не є предметом обговорення, на якій треба зупинитися. А зупинятися вони не збираються. А як проводити вибори, якщо тривають військові дії? А може, це торгова позиція така? Чи ви не вірите в такі торгові позиції? Ми кілька разів з вами намагалися спрогнозувати подібні сценарії. Але Путін зараз не збирається перевертатися в повітрі?Я вважаю, що ніякого припинення вогню не буде. Він діє зараз із позиції сили, для нього немає мотиву зараз зупинятися. Тобто він, хоч і повільно, витрачаючи величезні ресурси і живу силу, рухається на локальних ділянках, дуже чутливих, на Донеччині, на Курщині, десь на Харківщині - рухається всередину, в глиб України. Це дуже повільне просування, воно знизило темпи. Це правда. І Покровськ не взяли, головну атаку на Покровськ було відбито.Але це зовсім не означає, що Путін вважає, що якщо він зупиниться, то це дає йому додаткові якісь шанси, додаткові якісь можливості. Ні, вони якраз переконані, що (має бути, - ред.) невпинний рух, враховуючи, що над ними, як то кажуть, не капає, вони можуть витрачати і живий ресурс, вони можуть витрачати економічний ресурс, що залишився, сподіваючись, що переламають психологічні ситуації.Адже подивіться - атмосфера така, нібито війська російські стоять уже під Києвом. І постійно на Київ тиснуть: та ви програєте, та ви вже програли, швидше домовляйтеся.Я подивився виступ Джеффрі Сакса в Європі – ну, це просто вражає. Я не знаю, бачили ви це чи ні, - він розмовляє мовою Кремля. Джеффрі Сакс, який МВФ очолював, був економістом, одним із головних глобалістів взагалі, займався програмами поширення західного впливу. І він заявляє: треба вивчити інтереси Росії, покінчити з русофобією, Україна - це лузер.Це що за терміни - «лузер», «не лузер»? І дивовижна річ - лузер тому, що протистоїть сусідові, відстоює свій суверенітет. А не лузер - це хто? Просто здати Україну, стати частиною Москви - це не лузер, це успішна гра хіба суверенної України? Це просто звучить як повний ідіотизм, як кретинізм найостаннішого ґатунку, якщо не ангажемент із боку Москви. Кирило Дмитрієв замінив собою Абрамовича чи він починає оперувати тими ресурсами, які йому доручили використовувати в Кремлі для певних оборудок чи з Трампом, чи ще з якимись  глобальними силами (вже не хочеться випоминати того Маска)?Ні, це, абсолютно точно, консильєрі Путіна, особистий консильєрі, який відає його активами, у нього є право в широкому сенсі розпоряджатися активами Путіна. А що таке активи Путіна - це вся Росія, це все, що там є. Тому яка різниця? Де різниця між активами Путіна і активами, які називаються Росією, - де межа? Ну, так, йому доручили. Але оскільки з того боку є Віткофф, свояк і довірена особа Трампа, я гадаю, що його направили для того, щоб забезпечити бізнес-інтереси оточення самого Трампа. Мені здається, для цього. Для того щоб вести переговори про економічні проєкти на рівні спроб домовленості двох сторін немає потреби в Дмитрієві та Віткоффі. Навіщо, якщо ви хочете домовлятися про гроші, взаємну економічну вигоду Москви і США, - чесно кажучи, не дуже собі уявляю, як це можна зробити. Усі ці розмови про якийсь там алюміній, рідкісноземельні метали в Росії, газотранспортну мережу в Європі, про дослідження Арктики щодо копалин – але ж це все з Росією. Це все тільки витратами загрожує, тому що з початком війни, я нагадаю, Торгово-промислова палата США оголосила, що бізнес, який пішов із Москви, втратив своїх активів від 100 до 200 мільярдів доларів. Вони називали на момент лютого – березня, трохи пізніше, протягом пів року, - 105 мільярдів, але цифра зростала. Там просто всі активи залишено, їх було передано російським довіреним особам самого Путіна, його компаніям, транснаціональним корпораціям, акціонерним товариствам тощо.Тобто завжди наприкінці це буде збиток, а не прибуток, розумієте? Путін заманює цим, і Дмитрієв дуже підходяща для цього фігура. А політичні питання і політичні рішення він уповноважений передавати? Келлога не ввели в ту групу, натомість там є Віткофф і є Дмитрієв. Яким є функціонал Дмитрієва? Це не Абрамович, хоча свого часу Абрамович намагався брати активну участь.Я думаю, що все одно всі політичні рішення ухвалює особисто Путін, це ж очевидно. Ні Ушаков, ні Наришкін, ні Лавров. Ну, це смішно було б - вважати, що він комусь передоручить ухвалювати рішення. Але як передавальну ланку безпосередньо Путіну йому краще використовувати Дмитрієва, щоб інформація не йшла далі. Отже, він йому дуже довіряє. Цей Дмитрієв сам пов'язаний зі спецслужбами, зі службою зовнішньої розвідки, як ось пише багато хто. Він, зрозуміло, чоловік особистої подруги Тихонової, дочки Путіна. Мабуть, там якийсь зв'язок.Я не виключаю, до речі, що він родич якийсь Путіна. Коли-небудь це з'ясується. Ми до кінця не розуміємо - він же теж із Санкт-Петербурга, коріння його з Санкт-Петербурга, потім його сім'я переїхала до Києва, цього Дмитрієва. А звідки ми знаємо, що там росте, які ноги, - потім з'ясується. Але йому важливі й політичні, а особливо економічні рішення. Якщо Путін припускає купити Трампа, давайте прямо говорити, то йому потрібен для цього не Лавров, не Наришкін, не Ушаков - йому потрібна зовсім інша людина.А яка різниця, що купується - політичні речі, чи економічні, чи інтерес матеріальний просто родини Трампа? Це Трамп може відреагувати чи ні, сприймати це так чи по-іншому. А ось те, що Путін хоче купити Трампа, у цьому в мене немає взагалі жодного сумніву: ось тобі якась там кількість десятків мільярдів, можливо сотень мільярдів, - я не готовий арифметично це питання оцінювати, - але я тебе куплю, а ти купися. Що я за це прошу? Я прошу здати мені всю Україну, я прошу відновити відносини і дати мені можливість реалізувати мій меморандум від грудня 2021 року щодо Європи, щоб Європа залишилася голою, щоб Східна Європа, яка була частиною Східного блоку ще радянського, опинилася в зоні мого впливу, як це було за совєтів.А далі він буде реалізовувати у два стрибки план відновлення якихось частин Радянського Союзу, зокрема Грузія, Вірменія, Молдова перебувають на піку його інтересу, він їх точно анексує, якщо все піде так, як зараз іде. Ну, а далі вже країни Балтії, Польща, Фінляндія – думаю, там теж розробляють якісь плани. Свого часу, пам'ятаєте, були з середніх часів люди з функціоналом, який називався «адвокат диявола». А якщо, навпаки, це хочуть купити Путіна? Тобто «велика угода», симетрично обернута. Умовно кажучи, вони говорять: послухай, Путін, ось твої 300 мільярдів, які лежать заморожені. Вся Арктика і вся північ російська падають без реалізації, тому що немає жодного проєктно-наукового рішення і технологій у вас немає. І китайці не факт, що дадуть їх, і так далі, і так далі.Можливо, так вони збираються? Мовляв, тобі, Путін, ми повернемо, наприклад, впливи в Африці. Чи подаруємо тобі впливи в Африці.Ні. На таке розвести Путіна неможливо. Чому? По-перше, його весь актив, як я вище вже сказав, - уся Росія. Це не питання цифр. Розумієте? От починають рахувати: у Путіна 100 мільярдів чи трильйон? Ви що - серйозно? У нього вся Росія! Він може використовувати її всю. Просто так, за хабар, щоб він на шкоду собі уклав якісь домовленості - відпустив Україну, наприклад, припинив провокувати Європу, відступився від якихось стосунків із Китаєм? Це неможливо, немає такої цифри. У нього все одно буде більше.Тут іншу версію обговорюють, що, можливо, це такий хитрий план Трампа – поступатися Путіну, діяти в піддавки? Тобто все, що він робить, - це заманити Путіна в якісь домовленості, які реалізувати потім із вигодою для Сполучених Штатів передусім, ну, можливо, частково для України, для Європи? Не розведете ви Путіна.Путіна розвести на таке не можна з кількох причин. Перше, у нього інша школа, він викладав там, де ви вчилися. Кадебешника розвести, та ще й того, хто 25 років перебуває при вищій владі, неможливо, він чудово ці трюки знає. Він на таке не підпишеться, розумієте? Він же сам постійно говорить: надули, мене надули, тут нас надули. Тобто нам хтось у туалеті повідомив, що НАТО не буде розширятися - Горбачову навіть, не йому, де ти був, коли наприкінці 1980-х щось там Горбачову говорилося. А цим апелюють, і тому це засіб відштовхування. Вони ніколи не підуть на шкоду собі на жодні домовленості - формальні, неформальні чи інші, тільки на свою користь.І тому навіть якщо уявити, що один зі ста шансів, що Трамп справді намагається розіграти якусь комбінацію, за якої він намагається втягнути в стосунки Путіна і тим самим його розрадити, утихомирити, заколисати тощо, так, щоб він перестав бути агресивним щодо України та інших союзників Заходу, - цього не вийде. Це самообман.Якщо вже ви хочете обдурити Путіна, то його треба обдурити зовсім іншим - йому потрібно продавати таке саме повітря, яке продає він: потрібно погрожувати, потрібно озброюватися, потрібно вести «мир через силу». І в якийсь момент досягти піку і сказати: ну, ми можемо ще далі піти, але можемо й відкотити назад. Продавайте потенційне, а не реальне - ось максимум, за яким має діяти американська адміністрація.А вони віддають реальне. Зараз це вже справи, це не просто слова - що Путін мудрий політик, розумний, як сказав Трамп, що він в інтересах своєї країни її захищає, я його диктатором, каже, називати не буду. Ні, є і справи. Резолюція в ООН - це що? Це вже справи. Розумієте? Трамп заявляє: ми зупиняємо постачання озброєнь в Україну. Але він так сказав, що не зрозумієш, чи йдуть ці поставки. Тому що з України, з Верховної Ради, звучить, що нібито поставки припинено.Ми не знаємо, можливо, це те, що до 2026 року Байден виділив, продовжує йти, не до кінця зрозуміло, нехай офіційна влада України щось із цього приводу скаже. Але це вже ж справи. Навіть такі заяви щодо поставок і погрози їхнього скасування військових поставок в Україну - це вже справи. Це не слова. А торгувати треба словами, обманювати треба тільки через слова. Не роблячи нічого на користь Москви. А ми вже бачимо справи, у цьому біда, у цьому проблема.Тому я б сказав, що адміністрація Трампа діє гранично незграбно. Він почав добре, 20 січня Трамп на своїй інавгурації і ввечері в інтерв'ю «Фоксу» зі свого овального кабінету заявив: я даю Путіну шанс вийти з цього божевілля; Зеленський готовий, він підтверджує свою готовність до переговорів, а Путіну я даю шанс, «ми здобудемо мир через силу». Він сказав, що ми можемо ввести ембарго, можемо ввести нові санкції.Він не говорив про військові поставки «томагавків» в Україну як засіб загрози, але він говорив багато чого. І раптом потім перевертається - і виявляється, що насправді війна через Україну, через Зеленського, що 3 роки нічого не робили, могли домовитися, а Зеленський - комік, диктатор, і взагалі 4% має. Як це перевернулося все з одного боку в інший? Причому не продовжив тиск на Путіна, а почав цей тиск на Україну.Це вражає. Вибравши слабкого, ти вважаєш, що домовишся з Путіним, тим самим продовжуючи на нього тиснути, неважливо - рідкісноземельних металів це стосується чи втрати території України. А що натомість? Ще раз повторю, що взамін? Простий лакмус, елементарний: а де план Трампа? Де його план? Оголошували, Келлог говорив, що в Мюнхені буде заявлено план Трампа по Україні щодо врегулювання з Москвою. Так Джей Ді Венс його й озвучив, на превеликий жаль. І говорив про все, що завгодно, крім російської агресії проти України. І це теж надзвичайно важливий маркер.
we.ua - Путін не збирається йти на перемир’я і використовує Трампа по максимуму, - Фейгін
Gazeta.ua on gazeta.ua
"Надихнула Яйої Кусама - японська художниця, яка регулярно проходить лікування у психіатричній клініці" — найцікавіші події березня
З 20 лютого Прокат фільму "Безвихідь", режисер Тарас Костанчук Люди ховаються від обстрілів у підвалі багатоповерхівки в Чернігові в перші дні повномасштабного вторгнення. Після вибуху вхід завалює і вони залишаються в замкненому просторі на сім діб. Герої починають конфліктувати під тиском страху та невизначеності, хто їх знайде - Збройні сили України чи росіяни. Такий сюжет драми "Безвихідь". Її зняв режисер-дебютант Тарас Костанчук. Він - колишній командир штурмової групи добровольчого батальйону "Донбас", чия історія лягла в основу фільму "Іловайськ 2014. Батальйон "Донбас". Головні ролі зіграли Ірма Вітовська, Богдан Бенюк, Олег Драч та інші. Стрічку знімали дев'ять днів у підвалі 5 на 5 метрів. Актори імпровізували в межах заданої сюжетної лінії. - Ідея виникла внаслідок почутого від близьких людей, які пережили жахіття лютого-березня 2022 року, сидячи в підвалах під безперервними обстрілами російських окупантів, - каже Тарас Костанчук. - У такій ситуації опинилися десятки тисяч мирних жителів прифронтових міст. Хотілося показати, наскільки українці різні, а водночас що їх об'єднує. Вони різні за соціальним статусом, вихованням, освітою, походженням і життєвим досвідом. Але однакові у прагненні бути вільними та незалежними. У критичний момент, у найстрашніші хвилини готові піднятися, ризикуючи власним життям, заради майбутнього своєї країни. 1 березня Презентація альбому Вікторії Вітренко Lіmbо - Це 100 хвилин музики - складна, вимоглива програма для голосу та фортепіано, в якій кожен звук і пауза мають свою вагу. Це подорож через стан невизначеності, - говорить виконавиця сучасної академічної музики Вікторія Вітренко про свій сольний альбом Lіmbо. Містить вокальні цикли композиторів Алли Загайкевич, Агати Зубель, Свена-Інго Коха, Їн Ван і Максима Шалигіна. Твори зосереджуються на станах очікування, ізоляції, перебування між світами тощо. Платівка вийшла цього лютого на лейблі експериментальної музики Кyіv Dіsраtсh. - Майже вся музика була написана 2021 року. Присвячена моїй подрузі та колезі Марії Колесниковій - флейтистці, активістці та політичній ув'язненій у Білорусі, - продовжує вокалістка. - У Lіmbо йду проміжними фізичними та емоційними станами і намагаюся перекладати їх за допомогою різноманітних вокальних технік, зокрема розширених. Тембрально темні пісні Зубель співаються із закритим ротом - так, ніби голос ще треба вхопити. У Загайкевич легкий шепіт раптом переходить у народний спів. У макабричних піснях Коха - естетика бельканто і шансону. У Шалигіна - відстороненість і безтілесність голосу, який поступово розчиняється в ефірі. Протягом лютого співачка презентувала альбом у форматі перформативних лекцій у Львові, Харкові, Одесі та Дніпрі. Під час концерту в Києві так само співатиме, акомпануватиме собі на фортепіано та розповідатиме про структуру творів і специфіку вокальних технік. 18:00, Київ, простір Vеrе Мusіс Нub, вул. Малопідвальна, 21/8 З 6 березня Прокат фільму "Порцелянова війна", режисери Слава Леонтьєв і Брендан Белломо - Україна - як порцеляна, що її легко пошкодити, проте неможливо знищити, - каже художник Слава Леонтьєв. Він став одним із героїв документального фільму "Порцелянова війна" спільного виробництва України, США та Австралії. Свою дебютну стрічку зняв разом з американським режисером Бренданом Белломо. За сюжетом, після початку повномасштабного вторгнення харківський художник-кераміст і військовий інструктор Слава Леонтьєв разом із дружиною Анею Стасенко залишаються в рідному місті та продовжують створювати вироби з порцеляни. Серед руїн вони знаходять красу у природі та мистецьких практиках. А зображення на їхніх статуетках "оживають" у кадрі завдяки анімації. - Ми звичайні люди у надзвичайній ситуації. Історії, що ми їх розповідаємо через мистецтво, - теж наш спротив, - продовжує Слава Леонтьєв. - Це кіно - про наше життя, творчість і боротьбу. Світова прем'єра відбулася торік на кінофестивалі "Санденс" у США, де фільм отримав гран-прі журі конкурсу американської документалістики. Загалом стрічка має майже 50 відзнак на міжнародних фестивалях і преміях, а також номінацію на цьогорічний "Оскар". 7, 8, 9, 19 березня Прем'єра вистави "Як стихне шуру-буря зла", режисер Річард Нельсон Виставу про Леся Курбаса готує американський режисер і драматург Річард Нельсон. Це його друга постановка в Україні після "Тускульських бесід" у столичному Театрі на Подолі минулого травня. Під час перебуванні в Києві Річард Нельсон зацікавився постаттю засновника українського модерного театру, дослідив інформацію про нього та за кілька місяців написав п'єсу. Дія розгортається 5 вересня 1920 року в селищі під Києвом, куди трупа Леся Курбаса виїхала з гастролями з охопленої війною столиці. Чотири акторки, піаністка та хореографиня залишаються з дітьми, поки режисер та інша частина колективу відвідують місцевий театр. Під час вечері жінки обговорюють роботу над "Макбетом", перебуваючи в невизначеності та страху за життя своїх близьких, за сюжетом. - Ідея - провести тонку паралель між обставинами, в яких творив Курбас, та українцями, що нині так само продовжують створювати мистецтво у розпал великої війни, - говорить Річард Нельсон. - Моя вистава про акторок, які репетирують постановку під час воєнних дій. Акторки, що гратимуть цю виставу, також репетирують її, перебуваючи у воєнному Києві, але водночас відчуваючи потребу та радість бути разом і створювати театр. 7, 19 березня о 18:00, 8, 9 березня о 14:00, Київ, Київський драматичний театр на Подолі, Андріївський узвіз, 20Б 9 березня Концерт "Ше.Пісня 2025" - Багато друзів мене питає: "А чому ви не проводите фестиваль Тараса Шевченка "Ше.Fеst" у Києві? Адже до Моринців не всі можуть доїхати, а хочеться потрапити на сучасну, молодіжну шевченківську подію", - каже режисерка та співведуча концерту "Ше.Пісня 2025" Єлизавета Бойко. - Відповідаю просто: приходьте на "Ше.Пісню". Це велика частина фестивалю, де ми відкриваємо молодих талантів і відбираємо найкращих виконавців на "Ше.Fеst". Це можливість відсвяткувати День народження Тараса Шевченка в колі однодумців і відчути енергетику єднання в залі. Це захід, на який хочеться вдягнути найкращу вишиванку чи стилізовану етносукню, прийти в затишну локацію та насолодитися якісним українським контентом. Національний президентський оркестр під керуванням диригента Максима Гусака разом із вокальним дуетом "Тельнюк: Сестри" виконають твори з проєкту "Наш Шевченко". Фіналісти конкурсу "Ше.Пісня" представлять власні композиції на слова поета. А запрошені актори прочитають його вірші. 18:00, Київ, Київська опера, вул. Межигірська, 2 9, 31 березня Вистава "Сойка", режисер Слава Жила - Я декілька років тому потрапив до психоаналітика. Знання про людську природу, які здобув у цьому процесі, лягли в основу режисури вистави, - говорить режисер Слава Жила, який створив постановку за твором Івана Франка "Сойчине крило". Називає її сеансом психоаналізу. Прем'єра відбулася цього лютого. За сюжетом, 40-річний самотній працівник бюро отримує лист від колишньої коханої. У тексті вона згадує історію їхнього знайомства та розлуки. - Іван Франко написав дуже поетичну новелу, але насправді тут відбувається справжня внутрішня битва з демонами. Твір максимально психологічний і містичний, - продовжує Слава Жила. - На сцені - двоє бідолашних створінь зі своїми святощами та прикрощами. Вони зустрінуться, щоб переповісти історію своїх поневірянь у пошуках одне одного. У мене на носі вік Хоми - головного героя. Саме жага до життя або криза середнього віку привела мене до театру "Актор" з ідеєю поставити цю виставу. На створення сценографії надихнула Яйої Кусама - японська художниця, яка регулярно проходить лікування у психіатричній клініці. Не шукайте у нас приземленості чи буквальності. Дія відбувається у підсвідомості героя, а ми лише намагалися раціоналізувати мотивацію вчинків. 19:00, Київ, Київський театр "Актор", вул. Велика Житомирська, 40 15, 16 березня Прем'єра вистави "Король Лір", режисер Дмитро Захоженко Історія про жорстоку реальність, яка приходить на зміну солодким ілюзіям, і про неусвідомлений вибір, що стає точкою неповернення. Так у столичному Театрі на лівому березі описують виставу "Король Лір". П'єсу Вільяма Шекспіра ставлять у перекладі Юрія Андруховича. Король Лір вирішує поділити Британію між трьома доньками. Для цього влаштовує конкурс: чим сильніше кожна висловить свою любов, тим кращу частину володінь отримає від батька. Влада засліплює, самовпевненість притупляє пильність, а великий спадок сіє ще більший розбрат у королівстві, за сюжетом. - Мене ця трагедія заворожує якоюсь неймовірною амплітудою, - каже режисер Дмитро Захоженко. - Від моменту, коли Лір у радості та щасті робить якусь феноменальну дурість - він віддає своє королівство просто по приколу. І закінчується тим, що ховає дитину, плаче над її тілом. Мені здається, багато в чому ми нині проживаємо якийсь подібний досвід. Наш "Король Лір" відрізнятиметься від умовно класичного прочитання. Це буде веселіша та драйвовіша вистава, оскільки хочеться йти у природу театру. А вона завжди про гру та надбудови, які зможемо створити всередині тексту. 18:00, Київ, Київський театр драми і комедії на лівому березі Дніпра, просп. Броварський, 25 До 30 березня Ретроспективна виставка "Всесвіт Володимира Микити" - Я прагнув показати неповторність та особливість життя закарпатців, - говорить народний художник України, лауреат Шевченківської премії Володимир Микита. Його називають легендою закарпатської образотворчості та провідником у світ Карпат, а стиль - поєднанням закарпатських традицій із модерністськими пошуками. Ретроспектива творчості Володимира Микити містить майже 100 робіт, які охоплюють 75-річний творчий шлях художника. Простежує еволюцію його мистецьких спрямувань - від реалістичного живопису раннього етапу до абстракцій та напівфігуративних експресивних композицій сьогодення. Однією з родзинок експозиції організатори називають демонстрацію трьох варіантів "візитівки" автора - картини "Ягнятко" 1960-1980-х. Поруч із пейзажами, портретами та натюрмортами представлено графічні твори. - Володимир Микита - один із найяскравіших представників Закарпатської школи живопису, - каже кураторка виставки, мистецтвознавиця Олена Боримська. - Він зберігає та водночас творить на полотні неповторний карпатський всесвіт - із традиційним побутом, магічними краєвидами, затишком осель, красивими й гордими жителями. Київ, Національний музей "Київська картинна галерея", вул. Терещенківська, 9 До 4 квітня Виставка "Модернізм в Україні, 1900-1930-ті" Найповніший на сьогодні огляд українського модернізму, за словами організаторів, пропонує виставка "Модернізм в Україні, 1900-1930-ті". Демонструє майже 60 творів живопису та графіки. Серед 27 представлених митців - Олександра Екстер, Олександр Богомазов, Анатоль Петрицький, Віктор Пальмов, Михайло та Тимофій Бойчуки, Олександр Архипенко, Василь Єрмілов тощо. Протягом 2022-2024 років проєкт побував у Мадриді, Кельні, Брюсселі, Відні та Лондоні. - Виставка розповідає історію художників, які прагнули оновити та європеїзувати українське мистецтво, - говорить кураторка проєкту, мистецтвознавиця Олена Кашуба-Вольвач. - Вони експериментували з кубофутуризмом, конструктивізмом, неопримітивізмом і створювали власні мистецькі концепції. Попри складні історичні обставини - від Першої світової війни та короткочасної незалежності УНР до репресій 1930-х - цей період став часом розквіту українського мистецтва. Експозиція порушує питання національної ідентичності, адже тривалий час українських митців неправомірно зараховували до "російського авангарду". Проєкт уперше всебічно презентував український модернізм світовій спільноті, викликавши резонанс серед арткритиків видань Тhе Тіmеs, Тhе Guаrdіаn, Тhе Аrt Nеwsрареr. Та став актом порятунку унікальних творів під час повномасштабної війни. В умовах постійної загрози ці роботи були вивезені з Києва, щоб зберегти спадщину і донести світові правду про українське мистецтво, яке залишалося в тіні імперських і радянських наративів. Київ, Національний художній музей України, вул. Михайла Грушевського, 6 До 4 травня Виставка Анни Звягінцевої "Світлячок" - Мені цікаво фіксувати те, що складно вловити. У непомітних, ефемерних, рутинних дій часто немає результату, проте це якась повсякденна діяльність, і вона має сенс, - каже художниця Анна Звягінцева. Вона використовує різні матеріали та медіа - від металу до паперу, від фотографії до живопису. До її персональної виставки увійшли роботи, створені з 2013 року і дотепер. Серед них - інсталяція "Посадити палицю", скульптури "Недоречні доторки" та "Намалювати вікно, зімʼяти папір", відео "Декларація про намір і сумнів". - Анна Звягінцева - художниця тонкої уважності. Вона зосереджена на пошуку найдрібніших життєвих рухів. Вихоплюючи їх із потоку життя, авторка перетворює каракулі розписаної кулькової ручки, подряпини на дверній ручці чи випадкові доторки на мистецтво, - говорить кураторка виставки, мистецтвознавиця Наташа Чичасова. Київ, Мистецький арсенал, вул. Лаврська, 10-12 До 1 червня Ретроспективна виставка "Всесвіт Любові" Першу ретроспективну виставку Любові Панченко у Музеї історії міста Києва позиціюють як символічне вшанування її життя та творчості. Мисткиня-шістдесятниця померла 30 квітня 2022 року після голодування в окупованій російськими військами Бучі. Проєкт є екскурсом у творчість Любові Панченко як художниці, дизайнерки, конструкторки, вишивальниці, дослідниці старовини. Розповідає про її життя через ескізи одягу, вбрання та аксесуари, картини, колажі, декоративні розписи, фотографії, особисті речі. Пояснює, чим особливий стиль Любові Панченко, за яких умов та в якому середовищі формувався її світогляд, чому вона не отримала успіх і визнання за життя. - Пишаємося тим, що ще за життя художниця передала весь свій творчий спадок нашій філії - Музею шістдесятництва. Понад 500 експонатів нині опрацьовуються, реставруються, досліджуються науковцями та спеціалістами і є перлиною фондової колекції, - каже генеральна директорка Музею історії міста Києва Діана Попова. - Історія Любові Панченко нагадує, що всі імперії рано чи пізно зникають, а традиції живуть, допоки є ті, хто їх відроджує та плекає. Київ, Музей історії міста Києва, вул. Богдана Хмельницького, 7
we.ua - Надихнула Яйої Кусама - японська художниця, яка регулярно проходить лікування у психіатричній клініці — найцікавіші події березня
Еспресо on espreso.tv
Посол Фелікс Бауманн про те, чому Швейцарія не надає військову допомогу Україні та чи будуть українці зобов’язані повернутися по завершенню війни
Для початку поговоримо про допомогу та підтримку, яку ми отримуємо від вашої країни. Наскільки я розумію, основна частина цієї допомоги є гуманітарною. Що вже було надано і які подальші плани?По-перше, минуло вже три роки від початку повномасштабної військової агресії Росії проти України. Ще один рік смертей, руйнувань і людських страждань для українського народу, ще один рік війни в Європі.  Швейцарія підтримує Україну не лише з 2022 чи навіть 2014 року. Насправді ця підтримка розпочалася понад 30 років тому й охоплює широкий спектр інструментів, від співпраці у сфері розвитку та економічного зростання до гуманітарної допомоги, яка залишається одним із наших ключових пріоритетів.Останнім часом основна увага була  зосереджена на підготовці до холодів, особливо в енергетичному секторі. Значні зусилля були спрямовані на забезпечення резервного енергопостачання та опалення, модернізацію котелень і підтримку нових внутрішньо переміщених людей.  Протягом 2024-2028 років Швейцарія через Швейцарське агентство з розвитку та співробітництва (SDС) виділить 58,7 млн. швейцарських франків (68,1 млн доларів) на цифровізацію та розвиток регіонів в Україні, Фото: Прес-служба Мінцифри  Ми також співпрацюємо з водоканалами, щоб підвищити енергоефективність систем перекачування води. Це дозволило покращити водопостачання для майже двох мільйонів людей, які мешкають поблизу лінії фронту.У ширшому контексті гуманітарна підтримка Швейцарії охоплює значні внески до різних інституцій і гуманітарних фондів. Водночас ми реалізуємо проєкти безпосередньо у співпраці з місцевою владою та партнерами на місцях. Практично щотижня співробітники посольства, зокрема інженери, які спеціалізуються на водній інфраструктурі, виїжджають у прифронтові райони, щоб надавати необхідну підтримку.  Такий підхід, на мою думку, дозволяє нам ефективно реагувати на потреби тих, хто потребує допомоги найбільше. Ми також активно займаємося локалізацією гуманітарної допомоги, оскільки вважаємо важливим розширення можливостей місцевих організацій і волонтерів, що сприятиме сталості гуманітарної підтримки в Україні.  Як донор ми несемо відповідальність за підтримку та визнаємо внесок волонтерів, які виконують надзвичайно важливу роботу в найнебезпечніших районах, допомагаючи тим, хто цього найбільше потребує. Саме тому ми підтримуємо відповідні ініціативи, такі як страхування життя та здоров’я волонтерів.  Ми продовжуємо працювати у ключових сферах нашої експертизи, зокрема у водопостачанні, санітарії, гігієні та захисті. Одним із пріоритетів залишається гуманітарне розмінування, на яке Швейцарія вже виділила 100 мільйонів швейцарських франків (це приблизно 100 мільйонів євро) у 2023 році на чотирирічний період.  У цій сфері ми підтримуємо безпосередні зусилля з розмінування, забезпечуємо постачання необхідного обладнання та техніки, а також надаємо консультативну підтримку уряду. Це є ключовим елементом для подальшого відновлення країни.Пане посол, ви згадали про співпрацю з місцевою владою. Чи охоплює вона всю Україну, чи ви зосереджуєтеся на окремих областях або конкретних містах?У нас є визначені пріоритети відповідно до стратегії діяльності в Україні, зосереджуючись на регіонах із найбільшими потребами. Це означає, що ми не обмежуємося одним конкретним регіоном, а працюємо по всій країні – від заходу до центру і сходу. Ми регулярно подорожуємо, щоб оцінити ситуацію на місцях, краще зрозуміти конкретні потреби та взаємодіяти з місцевими громадами та партнерами.Якщо говорити мовою цифр, якою є загальна сума гуманітарної допомоги, наданої Швейцарією Україні за ці роки? Скільки це буде в доларах?Зважаючи на масштабні потреби, за останні три роки ми суттєво збільшили наш внесок, який наразі становить приблизно 630 мільйонів швейцарських франків. Це не лише гуманітарна допомога, а комплексний пакет співпраці. Ми й надалі плануємо розширювати цю підтримку в найближчі роки.Посол Швейцарії Фелікс Бауманн. Фото: Gеtty Іmаgеs Чи надає Швейцарія Україні фінансову підтримку, окрім гуманітарної допомоги?Швейцарія використовує широкий спектр інструментів підтримки. Окрім гуманітарної допомоги, ми співпрацюємо з міжнародними фінансовими установами, такими як Європейський банк реконструкції та розвитку і Світовий банк, зокрема в реалізації енергетичних проєктів. Це також є частиною нашого внеску у відновлення та розвиток України.Дякую за вашу підтримку. Однак у мене є запитання. Наскільки мені відомо, Швейцарська Конфедерація не надає Україні військової допомоги. Я розумію, що це зумовлено певними причинами, але чи могли б ви детальніше пояснити їх?Так, це правда. Швейцарія не надає військової допомоги, і причина цього досить проста — це юридичне питання. Наш закон про військові товари, а також принцип рівного ставлення до воюючих сторін у збройному конфлікті, закріплений у законі про нейтралітет, не дозволяють нам постачати військову допомогу.  Те саме стосується реекспорту зброї та боєприпасів третіми країнами, які раніше придбали їх у Швейцарії. Відповідно до чинного законодавства вони не можуть передавати їх далі без нашого схвалення.  Що стосується цього питання, то наразі у швейцарському парламенті тривають дискусії щодо можливих змін у цих положеннях.Давайте детальніше розглянемо це питання. Швейцарські банки відомі у всьому світі своєю надійністю, і багато міжнародних компаній зберігають там свої активи та кошти.  Російський бізнес також традиційно мав і досі має значні фінансові ресурси у швейцарських банках. Однак після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року значна частина російських активів і коштів були заморожені відповідно до санкцій.  Чи існує ймовірність, що у майбутньому Швейцарія передасть ці активи Україні для післявоєнного відновлення? Дякую за це запитання, воно дає змогу детальніше пояснити ситуацію.  Перш за все, важливо розрізняти приватні російські активи та державні активи, що належать Центральному банку Росії.  Швейцарія заморозила 7,6 мільярда швейцарських франків у державних активах російського центрального банку, що є частиною міжнародних санкцій.Посол Швейцарії Фелікс Бауманн. Фото: Gеtty Іmаgеs Скільки це в доларах? В євро ця сума приблизно така ж – близько 7,6 мільярда.На цей момент у Швейцарії, як і в Європейському Союзі, немає правових підстав для конфіскації та передачі Україні ані приватних російських коштів легального походження, ані активів російського Центрального банку.Щодо активів російського Центрального банку, то в Європейському Союзі ухвалено рішення використовувати частину прибутків, отриманих від цих активів, які зберігаються в центральних депозитаріях цінних паперів в ЄС. Тобто це те, що зазвичай називають надзвичайними прибутками.У Швейцарії, як я вже згадував, ми також заморозили активи російського Центрального банку. Однак є важлива відмінність: у Швейцарії центральний депозитарій цінних паперів не зберігає російські державні активи. Натомість вони розміщені в комерційних і приватних банках, що означає, що вони не генерують подібних надзвичайних прибутків.Дякую, пане посол. Наскільки я розумію, ви привезли літературу про швейцарські програми підтримки України. Чи могли б ви розповісти про них детальніше?Так, Україна й надалі може розраховувати на підтримку Швейцарії.  Реконструкція та відновлення України є ключовим пріоритетом нашої зовнішньополітичної стратегії на найближчі чотири роки. Лише минулого тижня уряд Швейцарії схвалив нову програму, яка стане основою для нашої конкретної підтримки України в цьому періоді.  Минулого року було оголошено про намір виділити Україні 5 мільярдів швейцарських франків (близько 5 мільярдів євро) протягом наступних 12 років. Зокрема, на період 2025–2028 років передбачено фінансування у розмірі 1,5 мільярда франків. Ця програма зосереджена на трьох ключових напрямах. Перший пріоритет — економічне відновлення. Другий — підтримка ефективного надання державних послуг в Україні. Третій — захист цивільного населення та забезпечення миру. Це ключові напрями нашої роботи.  Ми маємо широкий спектр інструментів, які вже використовували та обговорювали раніше, зокрема гуманітарну допомогу, підтримку реформ, економічний розвиток, а також миротворчі та посередницькі ініціативи. Гнучке поєднання цих механізмів дозволяє нам ефективно адаптовувати підтримку до реальних потреб у різних регіонах України.Ми також можемо адаптовувати наш підхід відповідно до змін у ситуації та конкретних потреб різних регіонів України.  Одним із нових аспектів цієї програми є те, що близько третини загальної суми буде спрямовано на залучення швейцарського приватного сектору до відновлення України. Це дозволить залучити додаткову експертизу та створити додану вартість у процесі відбудови.  У цьому контексті перша віце-прем'єр-міністерка України Юлія Свириденко та наш міністр економіки підписали меморандум про взаєморозуміння в Давосі в січні цього року. Це важливий перший крок у реалізації підтримки для приватного сектору. На початковому етапі основна увага буде приділена швейцарським компаніям, які вже працюють в Україні та реагують на конкретні потреби, визначені українською стороною. Водночас ці компанії також робитимуть власний внесок у процес відновлення, зокрема шляхом створення нових робочих місць і надання можливостей для професійного навчання молоді.  Окрім цього, варто зазначити, що в Україні працює значна кількість швейцарських компаній.Чи продовжується ця співпраця під час війни?Саме так. Більшість компаній залишилися в Україні, незважаючи на всі виклики та труднощі. Це був непростий період, але вони довели свою стійкість, продовжуючи працювати, створювати робочі місця та сплачувати податки, тим самим підтримуючи економіку країни.  Більш того, деякі компанії не лише зберегли свою діяльність, а й продовжують інвестувати навіть в умовах війни. Наприклад, у Львівській та Волинській областях розширюються виробничі потужності.На завершення нашої розмови про цю програму: чи вона ще перебуває на етапі обговорення, чи вже офіційно затверджена?Цю програму офіційно затвердив швейцарський уряд цього місяця. Перед цим відбулися консультації з українськими міністерствами, партнерами та зацікавленими сторонами. Фінансування вже схвалене парламентом, тож тепер можна розпочинати її реалізацію.Пропоную поговорити про політичні питання. Швейцарія приймала Глобальний саміт миру, на якому обговорювали можливі шляхи мирного врегулювання війни. Чи вважаєте ви його успішним?  І чи може Швейцарія в майбутньому організувати ще один такий саміт миру, який справді допоможе покласти край війні в Україні? Чи все ще існує реальна можливість досягти мирного врегулювання шляхом переговорів із Росією?Так, 2024 рік став одним із найактивніших у нашій двосторонній співпраці. Відбулися дві зустрічі між нашими президентами, переговори з прем’єр-міністром, а також Саміт з питань миру в Бюргенштоці, який став ключовим моментом року. Це була одна з найважливіших дипломатичних ініціатив.  Тоді, у червні, відбулася перша серйозна спроба на високому рівні обговорити та знайти рішення до ключових питань, пов’язаних із війною.Водночас це була спроба об’єднати широку коаліцію країн з усього світу, і нам це вдалося — у конференції взяли участь 100 держав та міжнародних організацій.  Ця інклюзивність, яка знайшла своє відображення у спільному комюніке, стала одним із головних досягнень саміту. Навіть зараз вона має залишатися орієнтиром для подальших дискусій щодо майбутнього мирного процесу.  Що стосується ролі Швейцарії, ми готові підтримати будь-який діалог, спрямований на мирне врегулювання, якщо залучені сторони звернуться до нас по допомогу. Водночас Швейцарія залишатиметься активним учасником дипломатичних процесів незалежно від цього.  Наприклад, у 2026 році наша країна головуватиме в Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ).Яка ваша особиста думка щодо мирних переговорів, зокрема дискусій, які наразі відбуваються в Саудівській Аравії? Чи вважаєте ви, що за допомогою таких перемовин можливо переконати Росію вивести свої війська з України та покласти край війні?Останні кілька днів принесли помітні зрушення та прискорення в цьому питанні.  Загалом сам факт того, що Сполучені Штати й Росія ведуть діалог на високому рівні, є позитивним сигналом, і ми сподіваємося, що це допоможе закласти основу для майбутнього мирного процесу.  Водночас для Швейцарії принципово важливо, щоб Україна була залучена до цих переговорів від самого початку, адже йдеться про її майбутнє.  Наша позиція залишається незмінною: ми продовжуємо підтримувати всеосяжний, справедливий і стійкий мир для України, що ґрунтується на міжнародному праві та гарантує її безпеку, зокрема відповідно до Статуту ООН.Європа також повинна брати активну участь у таких переговорах. Адже ніщо, що стосується Європи, не повинно вирішуватися без неї, чи не так?Минулорічний саміт у Бюргенштоці, як ми вже згадували, продемонстрував, що участь 100 країн дала змогу провести змістовну та інклюзивну дискусію.Гаразд, тепер до іншої теми. На початку 2022 року багато українців були змушені покинути свої домівки через війну, і дехто з них знайшов прихисток у Швейцарії. Скільки українських біженців наразі перебуває у вашій країні?Швейцарське суспільство проявило велику солідарність з українськими біженцями від початку війни у 2022 році, і ця підтримка залишається незмінною навіть через три роки.  Загалом до Швейцарії прибули понад 100 000 українців, однак нині ця кількість трохи менша, оскільки частина біженців повернулася, а деякі нові прибули. На цей момент у країні перебуває приблизно 68 000 українців зі спеціальним статусом захисту, і ця цифра залишається стабільною протягом останнього року.  Примітно, що близько 30% із них уже працевлаштовані та працюють у Швейцарії.Я також читав, що у Швейцарії обговорювали можливість надання урядом фінансової підтримки українцям для повернення додому. Чи це питання все ще залишається актуальним?Навіть зараз ми надаємо одноразову фінансову допомогу окремим людям і сім’ям, які вирішують повернутися в Україну. Дійсно, у Швейцарії відбувалися дискусії щодо можливих механізмів підтримки повернення біженців, проте наразі ще зарано ухвалювати конкретні рішення щодо цього. Спеціальний статус захисту для українців відповідно до рішення ЄС був продовжений до березня 2026 року.  Ми повністю усвідомлюємо, наскільки важливо для України, щоб її громадяни зрештою повернулися та зробили свій внесок у відновлення та відбудову країни.  Водночас повернення потребує не лише фінансової підтримки, а й безпеки, стабільності, можливостей для працевлаштування та розвиненої інфраструктури – зокрема, доступу до якісної освіти, громадського транспорту, медичних послуг та інших життєво важливих сфер.Ще одне питання на цю тему. Двоє моїх друзів наразі перебувають у Швейцарії. Вони були змушені виїхати через війну на початку 2022 року й отримали статус біженців. Однак вони відмовилися від будь-якої державної підтримки, вирішивши самостійно працювати, сплачувати податки та повністю покривати свої витрати.  Чи зможуть вони залишитися у Швейцарії після закінчення війни в Україні, чи будуть зобов’язані повернутися?Я не можу коментувати конкретну ситуацію, не знаючи всіх деталей. Однак загалом, якщо громадянин України чи будь-який іноземець працює у Швейцарії та сплачує податки, то, ймовірно, має посвідку на проживання. Це вже інший випадок.  Для біженців зі спеціальним статусом захисту ситуація складніша. З одного боку, якщо вони залишаються на тривалий період, то важливо сприяти їхній інтеграції: допомогти знайти роботу, вивчити мову, влаштувати дітей до школи у Швейцарії.  Водночас ми добре усвідомлюємо, наскільки важливо для України, щоб її громадяни повернулися після завершення війни.І останнє моє запитання на сьогодні – про саміт у Давосі. Наскільки я розумію, ви були там присутні, а саміт відбувся наприкінці січня. На вашу думку, наскільки він був важливим? Чи це було лише місце зустрічі європейських лідерів для дискусій, чи там також обговорювали та впроваджували конкретні практичні заходи?Всесвітній економічний форум у Давосі, – це щорічна зустріч, яка проводиться вже багато років. Він не був присвячений виключно Україні, хоча війна в Україні, безумовно, стала однією з ключових тем.  Щодо Швейцарії можу сказати, що в кулуарах форуму ми провели багато інтенсивних двосторонніх переговорів з Україною. Наші президенти знову зустрілися, як і міністри закордонних справ. Крім того, відбулася зустріч між першим віце-прем'єр-міністром України та нашим міністром економіки, про яку я вже згадував.  Ми підписали Меморандум про взаєморозуміння щодо залучення приватного сектору та провели низку інших зустрічей, зокрема на більш технічному рівні.  Принаймні для Швейцарії ця платформа стала можливістю для змістовних дискусій з українською владою з широкого кола питань, і, на мою думку, ми використали її максимально ефективно.Пане Посол, це ваш робочий кабінет. Як виглядає типовий робочий день посла Швейцарської Конфедерації в Україні?Так, це мій офіс, але я намагаюся проводити якомога більше часу поза його межами, оскільки вважаю, що основна роль посла – це зустрічі з людьми.  Я часто спілкуюсь із представниками української влади, бізнесу, громадянського суспільства, партнерами проєктів, а також діячами культури та освіти.  Який мій типовий робочий день? Це, мабуть, найскладніше питання за все інтерв’ю, адже поняття "типовий день" у моїй роботі фактично не існує – кожен день не схожий на попередній. Іноді це зустрічі з представниками влади, підписання угод або участь у заходах, пов’язаних із передачею обладнання чи техніки, яку надає Швейцарія. Інколи беру участь у церемоніях або різних офіційних заходах. Тож так, мої робочі дні завжди різні.Важливу роль відіграє й управління роботою посольства, особливо з огляду на зростання внеску Швейцарії в підтримку України в останні роки. Досягнення наших цілей неможливе без сильної та компетентної команди.  Як наслідок, за останні два роки штат посольства значно розширився. Я справді можу покладатися на високопрофесійну та віддану команду колег – як українських, так і швейцарських. Без їхньої наполегливості та відданості ми не змогли б досягти всього того, про що сьогодні говоримо.І все ж таки, якщо бути більш конкретним, основна робота посла відбувається тут, у посольстві, чи за його межами?Мабуть, приблизно порівну. Звичайно, багато зустрічей проходить у посольстві, де ми приймаємо гостей. Водночас я докладаю значних зусиль, щоб діяти поза його межами – відвідувати наших партнерів і бенефіціарів. Вважаю, що це надзвичайно важливо.Говорячи про "поза його межами": ви вже близько півтора року обіймаєте посаду посла в Україні - чи мали ви можливість подорожувати країною?Так, я подорожував Україною, і вважаю, що для послів надзвичайно важливо виїжджати за межі столиці.  З огляду на різноманітні реалії в різних регіонах, важливо розуміти місцеві потреби та долучатися до діалогу з органами влади й партнерськими організаціями по всій країні.  Я кілька разів відвідував Харків і Запоріжжя, а також багато східних областей, зокрема Дніпро, Херсонську область, Миколаїв, Одесу та Чернігів. Звичайно, побував і в центральній та західній частинах країни.Моя перша поїздка була до Вінниці, адже у нас там склалися давні партнерські відносини. До того ж, саме у Вінниці курсують цюріхські трамваї, які ви бачите на обкладинці, і вони вже кілька років є частиною міського транспорту.  Окрім цього, я також відвідував захід України, зокрема побував у Львові. Там наразі готують до запуску низькопідлогові трамваї з Берна, які незабаром почнуть курсувати містом.Я переконаний, що подорожувати країною надзвичайно важливо. Особливо в районах, наближених до лінії фронту, де я мав змогу зустрічатися з бенефіціарами наших проєктів. Ці моменти стали одними з найбільш емоційних за весь мій час роботи тут.  Зустрічі з людьми, які щиро висловлюють вдячність за отриману підтримку, мають величезне значення. Це не лише надихає, а й дозволяє мені на власні очі побачити, як робота, яку ми здійснюємо тут, у Києві, реально впливає на життя багатьох українців.
we.ua - Посол Фелікс Бауманн про те, чому Швейцарія не надає військову допомогу Україні та чи будуть українці зобов’язані повернутися по завершенню війни
Gazeta.ua on gazeta.ua
20 мільйонів клієнтів АНЦ - 20 мільйонів сердець, що їх об'єднала турбота!
Турбота про кожного клієнта та висока якість обслуговування є ключовими цінностями мережі аптек АНЦ. У спецпроєкті Gаzеtа.uа ми розкажемо, як АНЦ об'єднала 20 млн українців. Фармацевти мережі поділяться теплими історіями, повʼязаними з їхньою роботою. А клієнти аптек розкажуть, за що люблять аптеки АНЦ. АНЦ це&hеllір; Допомогти врятувати дитину Дніпро, пр-т Науки, 171 Наша аптека працює до 20:30. Через 10 хвилин після закриття у двері гучно постукали. Побачила молоду жінку, яка просила відчинити й вислухати її. Розповіла, що маленька донька впала з перил і сильно забила голову. Дитину доставили до лікарні, рани обробили й наклали шви. Лікар виписав дитині знеболювальне та антибактеріальну терапію. Але при лікарні не виявилося аптечного пункту. Мати прибігла до нас. Я почала збирати необхідні ліки. Але антибіотика, вказаного в рецепті, не було в наявності. Його, до речі, на той час не було в жодній аптеці нашого міста. З цим завданням ми впоралися уточнили активну речовину, підібрали заміну. За 20 хвилин жінка вже поспішила до лікарні. Дорогою додому я обмірковувала цю ситуацію: поруч є інша аптека, що працює на пів години довше й тоді була відкрита. Але жінка чомусь звернулася саме до нас. Минуло кілька місяців, ця подія забулася. Одного дня до аптеки зайшла маленька дівчинка десь років пʼяти. Підійшла до мене, простягнула коробку цукерок і малюнок, на якому було зображено квіти. І соромʼязливо сказала: "Дякую, тьотя Юля, ви мені голову вилікували". Спочатку не зрозуміла, про що вона, а тоді побачила її маму в дверях. Я все ж таки наважилася запитати, чому вона постукала в наші зачинені двері, а не пішла до відкритої аптеки поруч? Жінка відповіла, що заходить до АНЦ не вперше і бачить наше ставлення до клієнтів. Тому була впевнена, що саме тут їй відчинять і допоможуть. Володимир: "Мені дуже подобається ця аптека! Усі дівчата ввічливі й завжди допомагають підібрати препарати. Якщо чогось немає в наявності, замовляють і кажуть, коли буде". Андрій: "Дякую за хорошу роботу! Швидко, зручно, вчасно!" АНЦ це&hеllір; Умовити клієнта звернутися до лікаря та зберегти здоров'я Рівне, вул. Перший промінь, 7б Клієнт скаржився на біль у ділянці гайморової пазухи. Вважав, що це гайморит, попросив продати йому антибіотик. Я обережно відмовив. Пояснив ризики розвитку резистентності до антибіотиків у разі безрецептурного застосування. Детальніше розпитав про симптоми й порадив чоловікові якомога швидше звернутися до лікаря. Оскільки це міг бути зубний біль, що маскується під симптоми гаймориту. Через кілька днів клієнт повернувся, щоб подякувати. Виявилося, що зуб вріс у гайморову пазуху. Завдяки вчасному зверненню до лікаря вдалося уникнути можливих ускладнень у майбутньому. Луцьк, б-р Дружби народів, 3 ЖІНКА ХОТІЛА ПРИДБАТИ ЛІКИ ДЛЯ ЛІМФОВУЗЛІВ ПІСЛЯ КОНСУЛЬТАЦІЇ В ІНШІЙ АПТЕЦІ, але наш фармацевт відмовив їх купувати. Порадив звернутися до лікаря. Жінка так і зробила. Виявилося, що в неї проблема не з лімфовузлами, а зі шлунком. Вона тепер стала нашою постійною клієнткою. Щоразу як приходить, згадує про цей випадок із вдячністю. Галина: "Купила ліки у вайбері отримала бонус. Зробила донат на спеціальній сторінці на сайті частина коштів повернулася бонусами. Замовила на сайті та отримала замовлення в аптеці отримала бонус. Вам би личила назва бонус-аптека. Дякую! З такою програмою лояльності вдвічі приємніше й вигідніше робити покупки. Лайк!" АНЦ це&hеllір; У незвичний спосіб об'єднати серця м. Харків, просп. Героїв Сталінграда, 183 До аптеки прийшла жінка років 35-40. Була дуже роздратована, ледь стримувала сльози. Запитали, що сталося. Відповіла, що її покинув чоловік. Клієнтка придбала настоянку валеріани й пішла. Через півтора місяця знову зайшла до нас і розповіла неймовірну історію. Придбавши в нас валеріану, вона попрямувала додому. Дорогою вирішила посидіти на лавочці біля сусіднього будинку. Відкрила настоянку й ненавмисно розлила трохи на одяг. Через пару хвилин до неї прибіг кіт, застрибнув на руки. А ще через кілька хвилин підійшов господар кота. Тепер вони всі живуть разом. Марина: "Аптека АНЦ, я ваш давній фанат і постійний покупець. Люблю ваші акції і дикі знижки. Реально, якщо зробити замовлення на порозі аптеки через лікомат, то й 20% знижки можна отримати". АНЦ це&hеllір; Бути на зв'язку в найтяжчі миті м. Харків, просп. Героїв Сталінграда, 183 Нашу аптеку можна сміливо зарахувати до аптек "сімейного типу". Маємо постійних клієнтів, про яких турбуємося майже щодня. Якось звернулася жінка, що залишилася сам на сам зі своєю проблемою. Її мати, приблизно 90 років, травмувала тазостегновий суглоб. Це поширена проблема в літніх людей. Додались інші проблеми закрепи, пролежні, болі, безсоння. Протягом 6 місяців ми були на звʼязку з клієнткою і допомагали дієвими порадами. На жаль, її мати все-таки пішла в інший світ. Але була доглянута й оточена турботою, любовʼю своєї доньки. Це сумна історія, але вона вчить нас до кожного клієнта ставитись, як до рідної людини. Неля: Якось дзвонить незнайомий номер. Виявилося, що в аптеці АНЦ я загубила пластинку таблеток, які купувала зранку. Телефон мій у них був. Сказали зайти, забрати. Так несподівано й по-людськи. Подякувала за турботу, дуже приємно. АНЦ - це: 33% українців під час опитування улюбленим аптечним брендом назвали АНЦ, 63% згадали про АНЦ спонтанно, 91% - з підказкою. Вікові групи 30-44 роки - 32% учасників опитування цієї вікової групи знають бренд АНЦ 45-55 років - 36% учасників опитування знають бренд АНЦ Впізнаваність у регіонах Південь 46% Північ 27% Схід - 30% Захід 19% Центр 35% Київ 39% АНЦ це&hеllір; Отримувати подяку за доброту м. Черкаси, вул. Сумгаїтська, 24 Серед клієнтів маємо самотню жінку 80+. Її діти й онуки виїхали за кордон. В аптеку вона приходить щодня й по кілька разів із різними питаннями: консультується щодо режиму приймання ліків, просить тонометр перевірити, телефон налаштувати. Якось попросила навчити правильно запарювати листя м'яти. Ми влаштували для неї в аптеці справжній майстерклас: вона принесла чашки, ложки, зошит для записів. Загалом намагаємося допомогти всім клієнтам у міру своїх сил. Харків, 44-й склад, просп. Перемоги, 75а ЩОДНЯ ДО АПТЕКИ ЗАХОДИТЬ ХУДОРЛЯВИЙ ДІДУСЬ У СТАРОМУ, АЛЕ ОХАЙНОМУ ПАЛЬТО. Забирав замовлення, ввічливо вітався, дякував. Одного вечора побачила його на вулиці. Він збирав пляшки біля сміттєвих контейнерів. Я завмерла. У ту мить зрозуміла: його охайність, добрі слова не від хорошого життя, а навпаки всупереч. Удома на нього чекають лежача мати й сестра, про яких він піклується. Він не скаржиться, просто живе, намагаючися тримати спину прямо. Завжди з усмішкою та добром. Прийшов Новий рік. Робочий день добігав кінця, коли зайшов цей дідусь. Простягнув мені листівку. Всередині акуратним почерком було написано: "Дякую тобі за доброту. Нехай у житті все буде добре". Це був найцінніший подарунок за весь рік. Я була зворушена до сліз. Євген: "Замовив ліки на сайті АНЦ увечері, а зранку вони вже були в моєму відділенні Нової пошти. Дуже дякую за швидкість і адекватну ціну! В моєму місті я цих ліків не знайшов у жодній аптеці". Карен: "Божечки, премію тому, хто придумав лікомат в аптеці. Це мегазручно". АНЦ це&hеllір; Стати янголом для колег і клієнтів Київ, вул. Лісківська, 12/1 Фармацевта Луїзу Медвідь (Дунайську) з теплотою згадують колеги та клієнти. Вона була та людина, яка приходила на допомогу кожному. Чому була? Бо її життя забрала невиліковна хвороба. Всі вірили, що дівчина її переможе. Адже ні в очах Луїзи, ні в голосі не було ні краплинки болю чи образ. Їй було притаманне особливе почуття гумору, вона нас усіх постійно підбадьорювала. Клієнти аптеки також сподівалися, що дівчина-красуня з добрим і чистим серцем просто у відпустці та скоро повернеться на роботу. Якось Луїза порекомендувала звернутися до лікаря і придбати тонометр молодому хлопцю, який постійно купував ліки від головного болю. У нього підтвердили підвищений тиск. А іншу клієнтку вона направила до лікаря конкретної спеціальності. Таким чином урятувала їй життя. Пацієнтці зробили операцію. Людяність для неї була на першому місці. Особисто мені Луїза допомогла повірити в дива, а також змінитися внутрішньо. Наш колектив не забув її. Дякуємо, що ти була і є в нашому житті. Герман: У Вінниці, в аптеці на вулиці Соборній, працює дівчина. Невеликого зросту, коротке темне волосся, носить окуляри. Завжди привітна та чемна, обслуговує покупців на вищому рівні. Випишіть їй премію на Новий рік!. Софія: Купую ліки в АНЦ в години для пенсіонерів зі знижкою 5%. Приходжу з пенсійним і показую дівчатам на касі, перед тим як платити. Дякую за таку можливість. Бажаю АНЦ процвітання та успіхів. АНЦ це&hеllір; Бути улюбленою фармацевткою, що завжди допоможе Харків, пр-т Аерокосмічний, 167 Коли почалася повномасштабна війна, наша аптека не працювала лише чотири дні. 28 лютого ми втрьох із колегами вийшли на роботу. Взяли з собою за охоронців наших чоловіків. Люди збиралися кілометровими чергами, бо інші аптеки не працювали. 4 березня до нас зайшла жінка і простягнула у віконце гарячу хлібину. У мене навіть сльози набігли, бо 10 днів не бачила хліба. У такий спосіб вона вирішила подякувати за те, що ми працюємо й даємо можливість людям придбати необхідні ліки. Клієнти досі згадують ці моменти доброти, піклування про них. Багато хто став постійним і приїздить до нас із передмістя за порадою. Кривий Ріг, вул. Гірничих інженерів, 1 КОЛИ ПОЧАЛА ПРАЦЮВАТИ В АПТЕЦІ, ЗʼЯВИЛАСЯ ПОСТІЙНА КЛІЄНТКА МАРІЯ ПЕТРІВНА. Казала, щоб її називала бабуся Маруся. Коли заходила за своїми ліками, то обовʼязково з гостинцями для фармацевтів. Приносила яблука, домашнє печиво й навіть сплела мені теплі шкарпетки. Коли я перейшла працювати в іншу аптеку, думала, що більше її не побачу. Але якось посеред зміни заходить Марія Петрівна усміхнена, задоволена і знову з пакунком гостинців. Її довіра й теплота стали справжнім натхненням. Ця жінка навчила мене, що в будь-якій роботі головне людяність і любов до своєї справи. Черкаська обл, Монастирище, вул. Соборна, 130 ПРИЙШЛА ЖІНКА Й ПОПРОСИЛА ПРЕПАРАТ ДЛЯ ЗАГОЄННЯ РАНИ. Порадила їй примочки, мазь. Минув тиждень, ми їхали на дачу. Зупинилися в магазині на закупи. Вибираю сир, підходить якась жінка і голосно кричить: "Це вона!" За декілька секунд у моїй голові промайнула тисяча думок: що могла не так зробити, кого образити? А жінка каже далі: "Це вона мені порадила ту мазь, рана загоїлася". І так приємно стало! Наталія: Сьогодні була приємно здивована нововведенням. Зробила інтернет-замовлення. Прийшла в аптеку, кілька людей стоїть у черзі. Виявилося, що препарати можна забрати самостійно у шафі типу поштомата. Ввела номер замовлення, оплатила карткою. Дверцята відчинилися і я забрала ліки. Витратила буквально пару хвилин. Це дуже економить час. Дякую за ваш розвиток. Успіхів та процвітання! Михайло: Кожен візит до цієї аптеки викликає лише приємні враження. Особливо хочу відзначити високий професіоналізм працівників. Вони завжди уважні до потреб клієнтів, швидко надають необхідну допомогу й детально консультують щодо препаратів. Кожен відвідувач отримує відповіді на всі запитання та відчуває впевненість у своєму виборі. АНЦ це&hеllір; Допомагати захисникам, донатити на ЗСУ Кривий Ріг, мікрорайон Сонячний, 60/1 До аптеки прийшов військовий, придбав ампули знеболювального. Ми разговорились. Він розповів, що за парамедика собі й побратимам. Живуть поранені тимчасово в лісі, бо немає місць у госпіталі. Я запитала, які їм ліки потрібні? Відповів: нам би їжі домашньої. Розповіла дівчатам про це. Ми наготували пиріжків, рогаликів, бутербродів, піци. Наступного дня все передали військовим. Окрім їжі, зібрали необхідних ліків на 13 тисяч гривень. На жаль, той військовий Сергій загинув, але памʼять про нього залишилася. Через декілька місяців приїжджала до нас в аптеку його родина. Діти привезли малюнок. Їм тато розповідав, що знайшов друзів з аптеки, які допомагали йому й побратимам. 120 млн грн направила на благодійність мережа аптек АНЦ від початку повномасштабного вторгнення Факти про АНЦ та її праців­ни­ків Програми для клієнтів Доступні ліки Із січня 2022 року по грудень 2024-го за Державною програмою медичних гарантій реімбурсації "Доступні ліки" та "Інсулін" було реалізовано товарів на 890,2 млн грн. За січень-грудень 2024 року погашено 1 681 229 рецептів. За січень 2025 року погашено 184,3 тис. рецептів на 71 млн грн. Національний кешбек З 1 жовтня 2024 року за програмою "Національний кешбек" було видано 10 731 396 чеків на загальну суму 2 231 273 097 грн. Зимова єПідтримка Протягом 3 місяців роботи соціальної програми "Зимова єПідтримка" клієнти мережі АНЦ скористалися нею 120 403 разів. Придбали товари на суму майже 43 млн грн. Шість фактів про аптеки АНЦ - Мережу АНЦ було засновано 2000 року в Запоріжжі. На сьогодні працює 1400 аптек у 206 населених пунктах України - АНЦ це єдині роботизовані аптеки в Україні. Обслуговувати клієнтів фармацевтам допомагають фармботи. Нині вони є в 475 аптеках мережі. - Загальна кількість працівників компанії 8000 осіб. До Збройних сил приєдналися 108 співробітників. - Наймолодшому фармацевту мережі АНЦ 17 років, найстаршому 71 - У 200 аптеках мережі встановлено лікомати, де можна отримати інтернет-замовлення - В АНЦ діє власна програма лояльності "ЛАЙК". Один бонус дорівнює 1 грн. Накопиченими бонусами можна розраховуватися за товари або задонатити їх на ЗСУ. Торік клієнти АНЦ направили понад 1 млн грн на потреби військових. Микола Щербина, СЕО мережі аптек АНЦ"Мережа аптек АНЦ досягла визначної позначки 20 мільйонів клієнтів, що є свідченням високої довіри та лояльності споживачів. Цей успіх був би неможливий без відданої праці наших фармацевтів, які щодня забезпечують професійне обслуговування та турботу про здоров'я кожного відвідувача. Ми глибоко цінуємо внесок кожного працівника та прагнемо створити для них комфортні умови праці, надаючи можливості для професійного розвитку та підтримки. Саме завдяки їхній компетентності та відданості ми змогли завоювати довіру мільйонів українців" Досягнути таких високих показників вдалося завдяки впровадженню інноваційних технологій, розширенню асортименту якісних препаратів та постійному вдосконаленню сервісу. "Ми активно інвестуємо в диджиталізацію та впровадження сучасних інструментів, щоб забезпечити нашим клієнтам зручний доступ до необхідних ліків та послуг. Наша мета стати lоvе mаrk для кожного українця, пропонуючи не лише доступні ціни, але й високий рівень обслуговування та турботу про здоров'я наших клієнтів. Ми вдячні кожному, хто обирає АНЦ. Обіцяємо й надалі виправдовувати вашу довіру. Разом ми будуємо майбутнє, де здоров'я та благополуччя кожного стоять на першому місці", підсумував Микола Щербина.
we.ua - 20 мільйонів клієнтів АНЦ - 20 мільйонів сердець, що їх об'єднала турбота!
Gazeta.ua on gazeta.ua
Показали зброю, яку воїни захопили в РФ: історії успішних операцій ЗСУ
У Києві бійці 65-ї окремої механізованої бригади "Великий Луг" показали трофейну зброю, здобуту в боях. Виставка пройшла в одній зі шкіл, де військові розповіли дітям про війну та дали приміряти бронежилети. Також у 65-й бригаді анонсували відкриття рекрутингового центру, де очікують на добровольців. Про ситуацію на фронті, трофейне озброєння та майбутнє України - з військовими на виставці та у рекрутинговому центрі говорили кореспондентки Gаzеtа.uа. ВІЙНА - НЕ ФІЛЬМ На площі позаду однієї зі столичних шкіл поставили деревʼяну карту, національний і військові стяги. Із колонок лунають патріотичні пісні. Вчителі виводять з навчального закладу учнів і, пояснюючи правила безпеки, підводять до зброї. Під мапою бійці 65-ї бригади розклали трофеї, які вони здобули у бою з ворогом. Там - збиті дрони, каски, залишки зброї, пачки цигарок "Папиросы Путина", аптечка часів Другої світової війни, іржаві частини техніки та патрони різного калібру. 65-ту ОМБр створили 16 квітня 2022 року. До червня 2023-го бійці бригади тримали оборону Запоріжжя та області на ділянці протяжністю понад 110 км. Пізніше вони перейшли в наступ на Оріхівському напрямку. У результаті важких боїв звільнила понад 25 кв. км території та вийшли на південні околиці Роботиного. 7 квітня 2024 року бригада отримала свій бойовий прапор, а 20 грудня - їй було присвоєно почесне найменування "Великий Луг". Усі трофеї були здобуті біля Роботиного та Оріхова, розповідає 31-річний військовослужбовець Іван із позивним "Гном". Він служить із 2018 року, після короткої перерви повернувся у військо на початку повномасштабного вторгнення. Зараз він - інструктор. - Це автоматичний гранатомет станкового типу (АГС), це осколкова зброя радянського зразка, - Іван показує на один з трофеїв. - Він може бити на 1400 метрів і зараз також використовується на наших позиціях для вогневого ураження. Війна - це не фільм із Чаком Норрісом, це величезна структура, у якій є різні рівні роботи: оперативні, тактичні, штурмові групи, групи тактичного забезпечення. Це великий організм, у якому застосовуються різні види озброєння, які працюють на різні відстані, - пояснює військовий. Під час інженерної підготовки, пояснює "Гном", бійців вчать, що ці трофеї: одяг, зброю, магазини тощо - можна знімати лише з убитого в бою ворога. Часто трупи загиблих потім мінують. - Люди, що пізніше йдуть по трофеї, можуть на них підірватися, - каже він. - Тому ці всі трофеї здобуті під час ведення бойових дій. На підлозі лежить військова форма окупанта. Її охоче топчуть учні, водночас розглядаючи мапу бойового шляху бригади. - Діти роблять так званий "акт доброї волі", - усміхається "Гном". - Витирають ноги об їхні рюкзаки, комплектацію, мішки. Ось як було в "совєтскій армії", так їх, грубо кажучи, і комплектують, просто лінійні сили наступу, не спецпідрозділи. Спецпідрозділи в них добре вдягнені. Наступний експонат у цій "колекції" - пошарпана тканинна сумка із червоним хрестом. Це аптечка санінструктора, каже Іван. - Це людина, яку у нас називають бойовий медик. Там індивідуальні перевʼязочні пакети, можливо, евакуаційні лямки, - веде далі він. - Це - кулемет з підбитого танку. Він має багато дірок, виведений з ладу і слугує експонатом. А ось цей лом, схожий на ракету, - підкаліберний снаряд. Також залишки кулеметів та автомату, полюбому якогось штурмовика. Тут також їх рації, цигарки, якими їх забезпечують ще зі старих запасів. Військова наука дуже обширна, там можна вчитися все життя Чоловік бере в руку зелений шолом, побитий зовні уламками. Всередині від удару утворилася глибока вмʼятина. Іван піднімає важкий металевий предмет. - Це педаль з лінійних установок - кулемети, які відстрілюють. Військова наука дуже обширна, там можна вчитися все життя, - підкреслює військовий. - Ось їхнє дігтярне мило, вонюче капець. Це не всі здобуті бійцями речі. Багато трофеїв наші військові дарують волонтерам за допомогу або обмінюються ними між собою. - Ось такі тубуси є з боєприпасів, - "Гном" показує на декілька тубусів, що стоять у ряд. - Це як транспортний чохол для боєприпасів. Коробки та ящики від кулемету для ДШК, можуть бути патрони абощо. Інші тубуси від протитанкової зброї, є багато цікавих моментів. Частина виставки - демонструє сучасну зброю та амуніцію українських військових. Військові вишикувалися біля столів і пильно стежать за малечею. Дехто з дітей просить приміряти амуніцію - шоломи, бронежилети, автомати. Спорядження бійцям доводиться трохи притримувати руками - бо надто важке для дітлахів. Воїни розповідають та показують учням, як працює зброя та як її перезарядити. ДРОНИ Й ГОЛОДНІ РОСІЯНИ Біля виставки метушаться діти, викрикують із захватом, коли беруть у руки зброю. За їхнім гомоном майже не чути музики та реву мотору баггі. Щоб покататися на бойовій машині, учні вишикувалися в довгу чергу. - Та ти не зможеш підняти, давай разом! - каже хлопчик своєму другові біля одного з автоматів. Над головами дітей літає дрон. Ним керує військовослужбовець 65-ої ОМБр. Поряд із бійцем стоїть боєць із позивним "Атей" - узяв його в честь царя скіфів. Має невеликий шрам на носі і вбраний у форму. У 65-й бригаді служить майже рік. На захист України став добровільно 3 березня 2022 року. До цього працював у сфері продажів, зізнається. - Я став оператором, як почав служити в бригаді, до цього моя професія була пов'язана зі зв'язком, - каже він. Дрони на фронті завжди потрібні, і військові роблять все, щоб їх вистачало, додає "Атей". Дрони надходять з усіх можливих напрямків, зокрема від держави, волонтерів і благодійних фондів. - Це допомога як від великих благодійних фондів, так і від маленьких організацій, - ділиться він. - Також люди самі нас знаходять, телефонують і пропонують дрони, кажуть що можуть зробити один-два на замовлення, якщо нам потрібно, або зберуть кошти. Робота з дронами на фронті нелегка. На позиції є чергова група, яка працює залежно від характеру цілі. FРV-дрони працюють тільки на ураження. - Ми фіксуємо, що ціль знайдена, і вилітаємо знищувати, незалежно від того, яка вона. Більше дронів чи менше - головне ефективність. Нам потрібна щодня певна кількість для бойового виконання - і це досить немаленька цифра. Військовий розповідає, що дрон - це конструктор. Його можна зібрати самостійно за декілька годин, якщо розуміти що за чим. - Ми робимо їх самі, а також самі ремонтуємо, - пояснює "Атей". Якщо ти вмієш користуватися паяльником, це не є щось складне. Одного разу достатньо, щоб побачити, як це працює і збирається. Будь які дрони використовуються, але ми підбираємо їх безпосередньо під завдання. Раніше ширилися чутки про те, що для ворога оператор дрону бажана ціль, проте "Атей" переконаний, що просто виконує свою роботу, не замислюючись над небезпекою. Бригада не втратила жодного метру землі - Це завдання, яке потрібно виконувати. Я знаю, чому і для чого це роблю, і знаю, який результат це приносить. Хоч і розумію, які можуть бути наслідки. Керувати дроном навчився за два дні, зізнається боєць. Серед трофеїв, каже, дронів також дуже багато. - Вони на фронті постійно. Ти можеш вийти зі свого місця, пройти 50 метрів і знайти дрон. Їх багато падає, тому що зараз добре працює система РЕБ і їх багато втрачається саме через це, а не через роботу пілота. Це не заважає виконувати бойове завдання. Їх може піти більше, але свою ціль ми завжди досягаємо. - Наша бойова задача на околицях Роботино - не пропустити ворога. Бригада не втратила жодного метру землі. Я не можу сказати про рух росіян, тому що ми не відступаємо. Ми знищуємо ворога, який підходить, і все. Військовий відверто каже про те, що не розуміє, навіщо окупанти продовжують наступ, адже багато з них здаються в полон або просто йдуть на загибель. - Вони сунуть, але це знищення. Я не розумію, для чого це все, - зі здивуванням в голосі каже воїн, - здаються в полон, особливо зимою, бо їм холодно. Вони голодні, холодні. У них немає обігріву, їх просто відправляють, а вони розуміють - або замерзнути, або здатися в полон. - Що думаєте щодо можливих переговорів з країною-агресоркою і припинення активних бойових дій? - питаємо. - Чим жертвувати і заради чого - це треба все порівнювати. Якщо дійсно ми матимемо гарантії безпеки, то я вважаю, що дійсно потрібно припинити це масове вбивство. Якщо припинення на якийсь період, то це не має сенсу. Хай приймають рішення ті, хто бачить загальну картину. Тому що ми на місцевому рівні можемо зробити невірні висновки, - наостанок каже "Атей". ПОЛЬОВА КУХНЯ І ТРАМП Неподалік виставки бійці організували польову кухню. Запах гречаної каші з м'ясом, вогнища розноситься площею. Військовий кухар розкладає на столі тарілки і готовий пригощати всіх охочих смачною їжею. Школярі стають у чергу, щоб скуштувати страву. У тарілку до каші кладуть консервовані огірки, помідори та хліб - чорний або білий. Кухаря звати Артем, має позивний "Барі". Йому 39 років. Він доєднався до бригади в 2022 році. До служби працював помічником ветеринара. З 2018-го по 2021 рік служив в 44-ій бригаді - теж кухарем. Окремої складності в своїй роботі не виділяє. Якщо знати, що робити, то все складається, ніяково відповідає. - Ворог непередбачуваний і буває, що б'є по тилу. У мене був випадок, коли ми переїхали з одного місця на інше - і туди прилетіло. Я далеко від лінії зіткнення, бувають відправляють ближче, - додає воїн. Меню польової кухні регулюється залежно від підрозділів. Якщо багато бійців, то там все документують і є чітке меню. Іноді можна приготувати страви й за побажаннями бійців, зізнається. - Часто просять борщі, іноді буває солянка і гороховий суп. Частіше це все ж таки перші страви, - каже військовий, помішуючи кашу, - Для приготування їжі ми використовуємо підручні кухні. Якщо кудись виїхали, то беремо плиту і балон - це простіше і легше. Доводилося готувати і на вогні, бувало що піч мурували самостійно з цегли чи підручних матеріалів. У казанах варять чорний солодкий чай. Наливають дітям у пластикові склянки і просять, щоб пили повільно, бо гаряче. Допомагає "Барі" на кухні побратим - Ігор Дяченко із позивним "Дуда". Для чоловіка сьогодні - особливий день. До повномасштабного вторгнення у цій школі Ігор працював вчителем фізкультури. - Чотирьох друзів похоронив і сказав, що нада мені йти&hеllір; - пояснює своє рішення вступити у військо чоловік. - Серед трофеїв сьогодні моїх немає. Але я в бою здобув автомат. Потім використовував її на фронті. Коли ти на позиціях - то все згодиться. Зараз ситуація на фронті нестабільна. Ми більше стримуємо росіян зараз. - Як розвиватимуться події на фронті у найближчі місяці? - питаємо. - Очікуємо дій Трампа. Він може змусити Росію зупинитися, але на яких умовах? Нам доведеться теж йти на поступки, бо ворог не віддасть ті території, які вже захопив, - каже "Дуда". - Такої перемоги, як очікували на початку всі, її не буде. Росія ще Запорізьку область хоче, але її ми точно не віддамо. Але мир потрібен&hеllір; Як вчитель я міг би повернутися, але захищати Україну - це мій вибір. РЕКРУТИНГОВИЙ ЦЕНТР Виставку організували в честь відкриття нового рекрутингового центру бригади "Великий луг" у Дніпровському районі столиці. Він розташований за кілька вулиць звідси. Це вже другий центр 65-ї ОМБр. Перший запрацював у Запоріжжі наприкінці минулого року. Одразу на вході рекрутингового центру - кабінет прийому громадян. На стіні за трьома письмовими столами висить бойовий прапор бригади "Великий луг", обрамлений фотографіями з бійцями 65-ї бригади під час виконання бойових завдань. Кабінет світлий і затишний, із зручними диванами, на яких можна почекати своєї черги. На журнальному столику розклали почесні нагороди. Тут проводитимуть набір добровольців, а також займатимуться їх підготовкою та формуванням кадрового резерву ЗСУ. Головна мета центру - дати можливість громадянам потрапити в ЗСУ, самостійно обравши вакансію чи посаду відповідно до своїх навичок чи вподобань. Часто добровольці опиняються на випадкових посадах без урахування їхнього життєвого та професійного досвіду. Це впливає на мотивацію й загальну ефективність армії, зізнається командир 65-ї ОМБр "Великий луг" Володимир Ізбаш. - Головне - це прозорість. Людина знатиме від моменту, як прийде сюди, ким вона буде. і до моменту виконання завдань повністю свій шлях. Центр здійснюватиме супровід щодо проходження медичної комісії і навчання, - каже Ізбаш. - У нашій бригаді наразі багато відкритих вакансій. Найбільше підрозділам не вистачає піхотинців, стрільців, кулеметників, гранатометників, снайперів. Також потрібні артилеристи й фахівці з безпілотних систем. Це підрозділ, який розвивається й потребує молодих спеціалістів - Це підрозділ, який розвивається й потребує молодих спеціалістів, які мають хист до цифрових технологій, - пояснює Ізбаш. У центрі є велика кімната для проведення інформаційних заходів. Раніше у сусідньому приміщенні цієї будівлі була перша на лівому березі капличка Православної церкви України. - Її відкрили у 1996-му. Служили тут понад шість років, - згадує після освячення центру капелан, заступник голови Синодального управління ПЦУ протоієрей Павло Основенко. Коли доброволець прийде до центру, то зможе ознайомитися з наявними вакансіями й вибрати ті, що його зацікавили. Після цього з ним проведуть співбесіду для уточнення деталей. У разі взаємної згоди розпочинається процедура мобілізації або переведення чинних військовослужбовців до обраного підрозділу. Згодом бригада організовує додатковий вишкіл добровольців на власній базі. - Після ВЛК військовослужбовець із комплектом документів прибуває одразу в бригаду без потреби йти в ТЦК. 65-та бригада, попри молодий вік, має достатній бойовий досвід і сформований потужний кістяк, - каже Володимир Ізбаш. Два роки бійці виконують бойові завдання на одному з найскладніших напрямках Запорізької області. Тому я вважаю, що прийти й виконувати завдання в 65-й бригаді - це потужно. Нам просто треба допомогти, і ми разом наблизимося до перемоги. ВИГІДНІ УМОВИ - У них арсенал здебільшого радянський, але ворога не можна недооцінювати. Готуйся до бою з левом - і переможеш муху, - слідкуючи очима за дітьми, розказує інструктор "Гном". - Окупантів дуже багато, їх не споряджають висококласною зброєю, а просто за радянськими нормами. Ворог не переймається за збереження особового складу, але є підрозділи, яких дуже якісно готують. Військовий радить українцям звертатися до рекрутингового центру. Так людина буде знати, що її навички будуть задіяні правильно та ефективно. - Не треба думати, що всі йдуть помирати. Це не так, - запевняє чоловік. - Людині кажуть, що треба зробити, щоб залишитися живою. Я б на місці ТЦК проводив серед людей саме просвітницьку роботу. Зупинити людину, не тиснути й розказати за пʼять хвилин, як можна долучитися до армії. Але думаю, що всі відео в мережі з діями ТЦК - це вирвано з контексту. Тобто нам не показують, що до цього призвело. А людям треба просто розвивати критичне мислення. 45-50-річні йти не хочуть, так давайте заберемо молодь - і що? Лишимо цю країну без надії і майбутнього&hеllір; Чоловік наголошує, що підготовка бійців дуже важлива. За півроку на посаді інструктора помітив, що вдалося зменшити кількість, саме завдяки навчанням. Оборона не те що успішна, а навіть вдається потроху наступати - Менше поранених, ампутацій. Ми відкидуємо ворога, тобто збільшуємо сіру зору, - розповідає Іван. - Оборона не те що успішна, а навіть вдається потроху наступати. Особовий склад у цьому зацікавлений, ми бійців мотивуємо. На Запорізькому напрямку важко через особливість ландшафту - нема де сховатися. Вони роблять все, щоб відтягнути нас і забрати залишки регіону. У них нічого не вийде. Ворог не вів жодного бою за велике місто. Першим буде Покровськ, де вони зіштовхнуться з великими проблемами. Це не Авдіївка з 60 тисячами, яку вони закидали авіабомбами і сказали, що захопили. Постійно стримувати російський наступ - важко, додає інструктор. - І надія є, і плани є, і все робиться для того, щоб їх було менше. Але не можна вічно тримати російський наступ. Це великий ресурс - його треба десь брати, десь готувати. Постійно зберігати тиск неможливо, бо це війна, - зітхає чоловік, дивлячись на стяг бригади. - Люди виснажені. Особливо ті, хто воює довго. Грубо кажучи, костяки бригад. У цьому й проблема. Має бути якийсь мобілізаційний ресурс. Не може бути так, що одні кладуть життя за державу, а інші просто кажуть: "Ну, молодець". Чоловік переконаний, що демобілізації очікувати не варто. На місці командира він би не відмовився від повністю підготовленої людини. - Це неправильно. Але з іншого боку, має бути якась система, бо люди виснажені. Війна змінюється, кожного дня щось нове. Як у нас, так і у ворога. Але всі війни завершуються переговорами. Це факт. Але ми військові, ми не лобісти. Це не наша справа. Вони мають вирішувати, поки ми робимо свою роботу. Вигідна умова - це справедливість. А справедливість - просто знищити їх. Оце дуже класна умова, - говорить Іван і йде розповідати дітям про трофеї. Діти смакують військову кашу на алеї поблизу. Для старших учнів у школі виступає гурт "Великий Луг". У його складі грають бійці бригади. Після цього військові ділитимуться історіями з фронту.
we.ua - Показали зброю, яку воїни захопили в РФ: історії успішних операцій ЗСУ
DOU - Developers of Ukraine on dou.ua
130 тисяч і спостереження. Чим займається диспетчер ІSТАR у «Хартії» і як ним стати
13-та бригада «Хартія» першою впровадила технологічну систему ІSТАR, задача якої знищувати ворога до того, як почнеться стрілецький бій. Більшість людей, які працюють в «Хартії» над ІSТАR — ІТ-спеціалісти. Проте ця система наразі працює в статусі ініціативи, тому DОU проводив збір 10 000 000 гривень на облаштування ІSТАR в бригаді. Наразі збір вже закрито і тепер хочемо розповісти, як вона працює. Денис Шкарупа, колишній фронтенд-розробник, зараз — диспетчер ІSТАR. Денис розповів DОU, що досвід у сфері ІТ та ресторанному бізнесі допоміг йому стати ефективним у комунікації з підрозділами. У матеріалі ви дізнаєтеся, як працює система в реальних бойових умовах, як відбувається підготовка диспетчерів, як проходить зміна за моніторами і як відбувається ураження ворога. «Вода мокра, подушка м’яка, їжа тепла». Про себе, навчання і зарплатню в ІSТАR — Як ви потрапили в ІSТАR у «Хартію»? До війська я працював фронтенд-розробником понад п’ять років, а до цього сім років у ресторанній сфері. Останнім місцем роботи була компанія Еvорlаy. Жив у Києві біля Золотих воріт, пив фільтр-каву і крутив самокрутки. Цікаво, що мій цивільний досвід, як-от комунікація з ресторанного бізнесу й технології з ІТ, допомагає в диспетчеруванні ІSТАR. Потрапив у військо в серпні 2024 року під час активної хвилі мобілізації, а до бригади долучився 3-4 місяці тому. Багато побратимів, з якими я служу у взводі збору й обробки інформації, прийшли тоді ж. Рішення мобілізуватися я ухвалив після того, як багато друзів-військових сказали: «Настав ваш час». Почав шукати підрозділ: ходив на співбесіди та зустрічі. На одній із таких зустрічей із представниками рекрутингового центру «Хартії» я познайомився з «Бітом» (старший офіцер відділення планування в ІSТАR «Хартії» — ред.). Ми багато спілкувалися, що й допомогло зробити цей крок. Під час підготовки я завершив усі справи на роботі: провів чотири співбесіди на свою позицію, передав проєкт у надійні руки. Побув із близькими, з’їздив у гори. Після мобілізації пройшов базову загальновійськову підготовку, яка тривала півтора місяця, а потім курс молодого бійця у «Хартії». Я потрапив до підрозділу й пройшов стажування безпосередньо на ІSТАR. У мене був досвід у спорті, який допоміг. Я проходив дистанцію Іrоnmаn (тріатлон з плаванням, велогонкою та марафоном — ред.) — це більше про психологічну витривалість, ніж про фізичну. Тому фізичні навантаження і режим мене не лякали. Але це абсолютно новий досвід. Називати це «дорослим табором», мабуть, некоректно, але щось у цьому є. Я чув, що студенти тепер проходитимуть базову загальновійськову підготовку, і це правильно. Хотілося б, щоб усі чоловіки та жінки за бажанням могли пройти БЗВП. Це корисний досвід, навіть якщо людина не планує долучатися до війська. — Що б вам хотілося знати до того, як ви потрапили у військо? До служби мене найбільше цікавив побут: як усе організовано, де жити, які умови. Це було важливо, але детально ніхто не розповідає. Щодо грошового забезпечення, то я не питав заздалегідь, можливо, соромився, але можу сказати, що воно достойне навіть за мірками ІТ. Зарплата становить приблизно 125-130 тисяч гривень на місяць. Плюс є бенефіти, наприклад, оздоровчі виплати. Виплати стабільні та своєчасні. Умови — це не обмеження для розвитку Крім того, багато ІТ-компаній підтримує своїх співробітників, які пішли в армію. Наприклад, моя компанія допомагає матеріально. Якщо коротко описати умови служби, то скажу так: «Вода мокра, подушка м’яка, їжа тепла». «У мене є багато моніторів, бортів, які дають картинку». Про роботу ІSТАRЗнайдіть роботу в DеfТесh👇 — Як би ви пояснили, що таке ІSТАR для людини, у якої немає військового досвіду, і як ця система працює? ІSТАR — це аналітика, спостереження, цілевказання та розвідка. Якщо зовсім коротко — «знайти і знищити». Ключова перевага цієї системи — швидкість. У нас є всі засоби для цього: повітряна та радіоелектронна розвідка. І ми працюємо над тим, щоб ланцюг дій, kіll сhаіn, від виявлення ворога до його знищення був максимально коротким. В основі ІSТАR — тактично-операційний центр (ТОЦ), це серце і мозок бригади, який працює 24/7. За кожним диспетчером ІSТАR закріплена його зона відповідальності, є засоби для повітряної розвідки, батальйонні засоби, засоби РУБпАК. Тобто в мене є багато моніторів, бортів, які дають картинку на полі бою в реальному часі. Також ми користуємося системою ситуаційної обізнаності «Дельта». Якщо ми помічаємо ворога, завдяки цій системі я знаю координати ворога до метра. Моє завдання — відбити координати і зробити доповідь bаttlе сар, черговому капітану бою. Але перед доповіддю я маю зробити швидкий аналіз, щоб з’ясувати кількість ворога, напрямок руху, озброєння тощо. І дати швидку лаконічну доповідь із пропозицією зі знищення. Це може бути FРV-дрон, якщо ворог не перебуває в лісі, а також скиди або ж артилерія. Начальник штабу полковник Максим Голубок на командному пункті бригади Залежно від кількості ворога вже капітан битви (bаttlе сарtаіn) ухвалює рішення, який розхід снарядів потрібен. Але, окрім повітряної розвідки, ми використовуємо радіоелектронну розвідку. Вона особливо актуальна, коли несприятливі погодні умови обмежують польоти БПЛА. Але здебільшого покладаємось на дрони. Безперервне спостереження забезпечують борти, які літають 24/7 над полем бою: один борт іде на заміну батареї, а інший одразу його підміняє, перекриваючи ту саму зону відповідальності. Зони діляться на локальні орієнтири. Батальйонні засоби зосереджені на передньому краї, а засоби РУБпАК, які підпорядковані ІSТАR, переглядають далі — на два кілометри й більше. Це допомагає знищувати ворога ще на підступах до переднього краю, щоб піхота не мала потреби відкривати вогонь. Ще ми обрізаємо логістичні шляхи ворога, унеможливлюючи його підхід до передових позицій. — Чи можете розповісти сценарії операцій, де успішно застосовується ІSТАR? ІSТАR постійно веде аеророзвідку. Це дає змогу виявляти логістичні шляхи ворога і прогнозувати його дії. Наприклад, під час штурмових дій противник може використовувати техніку. Ми завчасно мінуємо ділянки, ворог підривається на мінах, але це лише початок. Далі оперативно передаємо координати для ураження FРV-дронами, бомберами чи артилерією. Завдяки цьому можемо знищувати ворожу техніку та десятки одиниць особового складу ворога без жодного пострілу наших піхотинців. Ще один сценарій: під час розвідки ми виявляємо, наприклад, генератор. Передаємо точні координати, і він знищується FРV-дроном чи бомбером. Це не лише руйнує інфраструктуру ворога, а й деморалізує його. У нас є засоби для виявлення ворожих дронів, і ми працюємо на знищення саме злітних майданчиків. Тобто це ускладнює використання дронів росіянам. Щоб ворог сидів без води, без їжі і максимально деморалізований. — Як довго триває ваша зміна і як проходить робочий день? Наша зміна триває 12 годин за графіком 12/12. Точна кількість днів змінюється залежно від обставин. Робочий день починається з перезмінки. Ті, хто закінчує зміну, роблять доповідь про виявлення чи знищення ворога за останні 12 годин, а також діляться іншою важливою інформацією. Представники підрозділів у тактичному операційному центрі теж звітують. Після цього ми починаємо працювати. Протягом зміни основний час проводимо за моніторами, виконуючи завдання. Є час для сніданку, обіду чи вечері, але якщо хтось покидає робоче місце, його напрямок не залишається без контролю. Тоді позицію тимчасово займає bаttlе NСО — досвідчений «айстар», який допомагає координувати процес. Загалом робота розділена на три напрями: дешифрування, аналітика та диспетчерство. Зараз ми поєднуємо всі ці функції, але в майбутньому плануємо їх розділити. Дешифрування — це обробка великих масивів даних, занесення їх у систему «Дельта» (наприклад, маршрути, укриття, демаскувальні ознаки, старлінки тощо). Це допомагає отримувати більше інформації про ворога.Диспетчерство — це робота з поточною ситуацією на полі бою, яка потребує максимальної зосередженості.Аналітика — це обробка та аналіз зібраних даних, хоча це вже трохи поза моєю компетенцією. — Навчання на диспетчера ІSТАR специфічне? Чи тренуєтесь на симуляторах? Симулятори ми не використовуємо, ми не літаємо безпосередньо. Проте кожен диспетчер ІSТАR проходить підготовку в полі. Оскільки я був розробником і більшість з нас прийшли цивільними, то для кращого розуміння того, як усе працює, майбутній диспетчер ІSТАR виїжджає на позиції, вступає у взаємодію з екіпажами БПЛА розвідувального та ударного типу та артилерією. Спостерігає за тим, як вони діють, обмінюється досвідом. Хлопці на полі бою бачать ситуацію по-своєму, а ми — з іншого боку. Коли ми почали це практикувати, ефективність і якість комунікації значно зросла. Це один момент щодо стажування, а другий — це вже безпосередньо робота. ІSТАR вступив у взаємодію з екіпажем РУБАК Кожен диспетчер ІSТАR іде на стажування в батальйон, там набирається досвіду, а потім повертається і працює другим номером поруч з досвідченим спеціалістом ІSТАR. Потім, залежно від результатів і прогресу стажера, він стає першим номером, а досвідчений ІSТАR підхоплює, якщо щось треба. Щоб стати першим номером, стажер має розуміти орієнтири та починати коригувати борти. Зазвичай диспетчери закріплені за своїми напрямами, а стажер має пройти всі зони і отримати зворотний зв’язок, після чого виходить на зміну. У майбутньому в ІSТАR планують запровадити додаткові навчання з такмеду та стрільби. Наразі ми активно розширюємося, з’явиться ще більше навчання. Якщо говорити про тренінги загалом, то не хочу, щоб це звучало зухвало, але ми вже самі можемо ділитися досвідом. Наприклад, до мене з цим проханням зверталися колишні айтівці та військовослужбовці, які впроваджують систему ІSТАR у своїх підрозділах. «Хартія» була першою у цьому напрямі і є досить передовою. — Чи є спеціалізовані інструменти для виявлення ворога, чи головний інструмент — це очі? Основний інструмент — це платформа «Дельта», щось на кшталт Gооglе Марs, але військового спрямування з широкими можливостями. У «Дельті» є модулі, наприклад, «Вежа». Вона допомагає виявляти та знищувати ворога за допомогою стримів з БПЛА. Ми отримуємо трансляції з розвідувальних дронів на моніторах. Я орієнтуюся за відомими точками: розбитою технікою, стежками, деревами тощо. Якщо виникають складнощі, наприклад, у лісовій місцевості, можу швидко перемотати запис трансляції, щоб зрозуміти, звідки залітав дрон. Дуже корисний ортофотоплан, який накладається на «Дельту». Це актуальна карта місцевості, створена за останній час. Наприклад, зараз зима, і ортофотоплан дає змогу бачити сліди снарядів, пошкодження ландшафту, дороги тощо. Це допомагає швидко й точно визначити координати ворога. — Чи є специфічні інструменти, які підвищують точність ударів? Головний інструмент — це досвід. Пілоти та артилеристи добре знають місцевість і мають інструменти для точного ураження цілей. Артилерія, наприклад, використовує засічки, щоб визначити точку, звідки був вогневий вплив. Якщо потрібно, ми можемо скерувати FРV-дрон на гармату. Щодо наших інструментів, то це «Дельта» і «Вежа». Наше основне завдання як ІSТАR — це комунікація. Наприклад, коли вилітає FРV-дрон, ми даємо пілоту координати, але ворог може рухатися. Ми використовуємо мавік для того, щоб супроводжувати ворога до моменту, коли дрон потрапляє в ціль. Я також маю враховувати різні фактори: час підльоту FРV-дрона, погодні умови, напрямок вітру та інші. Весь цей процес вимагає точних розрахунків. Тому основні інструменти — це досвід і комунікація, які допомагають максимально точно взаємодіяти з технікою та завдавати точних ударів. — Скільки в середньому минає часу від виявлення до ураження? Це залежить від типу ураження. Якщо ми говоримо про скиди, наприклад, мавіків або FРV-дронів, то є таке поняття, як патрулювання. Ці дрони патрулюють визначені маршрути, які ми обираємо на основі аналітики про пересування ворога. У таких випадках ураження може статися досить швидко, буквально тут і зараз. Якщо ж це більше планова робота, то зазвичай час від виявлення до ураження становить 5-7 хвилин. Це стосується підльоту FРV-дрона або наведення гармати. «У нас навіть з’явилася борда із задачами». Про людей в ІSТАR — Хто ухвалює остаточні рішення на основі даних, які отримує ІSТАR? Остаточне рішення ухвалює bаttlе сарtаіn — компетентний офіцер, який чергує в тактичному операційному центрі. У нього є bаttlе NСО, його права рука. Ваttlе сар та bаttlе NСО після вдалого ураження ворога Стратегічні рішення ухвалює командир бригади або начальник штабу, але для ситуацій «тут і зараз» на полі бою останнє слово за bаttlе сар. А ІSТАR пропонує рішення про ураження. — В ІSТАR більшість людей пов’язані з ІТ? Більшість хлопців, які приходять після мене, це розробники, QА, проєктні менеджери. Нещодавно до нас приєднався спеціаліст із великим досвідом у проєктному менеджменті, який став нашим командиром. У нас навіть з’явилася борда із задачами, що мене дуже тішить. Після того як я пройшов шлях у БЗВП, де все було на папірцях, з анкетами та чергами, тепер кожен має завдання на борді: диспетчерство, розробка, написання документації. Наприклад, нині я залучений до створення онбордингу для ІSТАR. Засновник ДФТГ «Хартія» Всеволод Кожемяко та начальник штабу Максим Голубок поруч з bаttlе сарtаіn Також ми як айтівці розвиваємо в «Хартії» свої продукти, багато працюємо з аналітикою. Використовуємо бізнесові аналітичні застосунки, з якими працюють ІSТАR поза диспетчерством. Основний акцент на обробці та аналізі величезних обсягів інформації, яку збирає бригада. Ми пишемо застосунки, які допомагають фільтрувати, зберігати й аналізувати дані. Іноді залучаємо волонтерів для розробки і дизайну. Але зараз тенденція така, щоб не залучати аутсорс, а використовувати свій ресурс. — Чи шукаєте ви зараз спеціалістів у команду? Як ІТ-спеціалістам долучитися до «Хартії»? Ми постійно розширюємо підрозділ і нині шукаємо людей, зокрема програмістів і QА. Але найважливіше — це мотивація й ініціативність. Лідерство й активна позиція завжди цінуються. Долучитися до «Хартії» не складно: ми активно представлені в медіа, є вакансії на DОU, а також LоbbyХ і Wоrk.uа, зокрема й на позиції в ІSТАR. Усе, що потрібно, — це знайти наші контакти. «Новий будинок легше звести, ніж перебудовувати старий». Про подальший розвиток системи — Чому система ІSТАR повільно впроваджується в інших підрозділах? Наскільки складно інтегрувати ІSТАR у класичний бойовий підрозділ? Можливо, це збіг, але успішні бригади, які на слуху, зазвичай мають ІSТАR на різних рівнях. Наприклад, 92-га, «Ахіллес», «СОDЕ 9.2», Третя штурмова. Для впровадження потрібні кілька ключових складових: політична воля командира, лідер, який візьме на себе цей проєкт, фінансова та ресурсна підтримка, а також команда спеціалістів, здатних це реалізувати. Там, де ці компоненти є, ІSТАR уже працює. Щодо впровадження, то у «Хартії» це було відносно просто, оскільки підрозділ створювався з нуля півтора року тому. Це дало змогу будувати процеси одразу за стандартами НАТО, враховуючи сучасні потреби. Як у будівництві: новий будинок легше звести, ніж перебудовувати старий. — Які інновації, на вашу думку, могли б підвищити ефективність ІSТАR? Насамперед я б акцентував на масштабованості, людському ресурсі та забезпеченні технологіями. Є значна потреба в розхідних матеріалах, таких як розвідувальні та FРV-дрони, які постійно витрачаються. Тому забезпечення є критичним. Щодо інновацій, то важливим напрямом є розробка нових програмних застосунків, які ми вже створюємо. Штучний інтелект теж може зіграти ключову роль, але базові потреби, як-от забезпечення і масштабування, наразі на першому місці.
we.ua - 130 тисяч і спостереження. Чим займається диспетчер ІSТАR у «Хартії» і як ним стати
Gazeta.ua on gazeta.ua
Електоральні акценти 2025 року: під прапорами популізму
2025 рік, на відміну від попереднього, не буде відзначений рекордною кількістю різноманітних виборів, проте низка виборчих перегонів приверне до себе увагу. Спробуємо розглянути найбільш цікаві кампанії з обрання лідерів держав та законодавчих органів, проведення яких несе в собі перспективу впливу на Україну. Січневий старт: 70% плюс 12 січня пройшов другий тур президентських виборів у Хорватії. Його результати значною мірою передбачені наприкінці 2024-го, коли чинному президенту Зорану Мілановичу не вистачило менше відсотка голосів, щоб зберегти свою посаду за підсумками першого туру. У середині січня його підтримали майже 78% виборців, що може нагадати українцям про президентські перегони 2019 року (про український вимір електоральної демократії ми ще поговоримо). ...когорта україноскептиків поширилася на Балкани Хорватія - парламентська республіка, але Міланович здобув перемогу, спроможну підштовхувати країну до політичної турбулентності. Його конкуренція з прем'єром Хорватії Андреєм Пленковичем триватиме - та, не виключено, спричинить дострокові парламентські вибори. Для нас же важливим виглядає той факт, що когорта україноскептиків поширилася на Балкани. До речі, якщо говорити про електоральні перспективи, то студентські протести, що тривають, можуть похитнути позиції президента Сербії Александара Вучича, проте говорити про це як про доконаний факт ще зарано. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Третім буде? Президент Хорватії Міланович може долучитися до політичного дуету Орбана та Фіцо Президентські вибори пройдуть і у Білорусі - звісно, якщо можна називати виборами волевиявлення, результат якого відомий наперед. Білоруські експерти небезпідставно припускають, що Лукашенку можуть намалювати під 90% підтримки, адже реальні конкуренти перебувають або за кордоном, або за ґратами. Четверо інших зареєстрованих учасників "великих перегонів" грають роль статистів без особливого завзяття та натхнення. Очікувати від кампанії-2025 спалаху протестів не варто з низки причин, серед яких відзначимо не лише ув'язнення знакових фігур протестів серпня 2020 року, але і розгромлені інституції громадянського суспільства. "Молода команда" Лукашенка, судячи з усього, розраховує "перегорнути сторінку" не так для західних політиків, як для обивателів країн ЄС. Та і самопроголошений лідер Білорусі розраховує взяти участь у переговорах про завершення російсько-української війни, сподіваючись на них отримати геополітичну індульгенцію. Побажання успіху на президентських виборах, яке завчасно прозвучало на адресу Лукашенку від Путіна, не повинно вводити в оману: обидва диктатори належать до категорії заклятих друзів, просто у Кремлі мають чимало важелів впливу на офіційний Мінськ. Стабільність та німці Німеччина проведе дочасні вибори в Бундестаг 23 лютого, після листопадового розпаду правлячої світлофорної коаліції, яку сформували у 2021 році СДПН, "зелені" та вільні демократи. Останні виявилися слабкою ланкою, а звільнення міністра фінансів Крістіана Лінднера (лідера ПВД) спровокувала політичний "ефект доміно". Нагадаю, що у 2017-2021 роках сам Олаф Шольц посідав посаду міністра фінансів у широкій коаліції, де соціал-демократи були молодшими партнерами ХДСХСС. За великим рахунком, німецька політика нагадує гру у рендзю (п'ять в ряд), оскільки тамтешні системні політичні партії намагаються протидіяти зростанню радикальних "Альтернативи для Німеччини" та "Альянсу Сари Вагенкнехт". Дві згадані політичні партії можна назвати професійними порушниками спокою у найпотужнішій країні Європи. Вони, за великим рахунком, не приховують свого прагнення сподобатися Путіну, і діють відповідно. ...АfD зараз посідає друге місце в опитуваннях громадської думки, і цей результат можна назвати тривожним АfD у 2024 році успішно виступила на місцевих виборах у федеральних землях, які були свого часу частиною НДР. Не так давно "альтернативні" отримали підтримку з боку Ілона Маска, який відчув себе у праві втручатися до європейської політики. За сукупністю факторів, АfD зараз посідає друге місце в опитуваннях громадської думки, і цей результат можна назвати тривожним. Лідер ХДС Фрідріх Мерц тим часом демонструє передвиборну готовність ставити ультиматуми Путіну та постачати Україні ракети Таurus. З одного боку, напередодні виборів політики роблять ще і не такі заяви, з іншого - Мерцу можуть завадити настрої всередині німецького істеблішменту. У ФРН чимало представників бізнесу та політики, які прагнуть якнайшвидше відновити формат busіnеss аs usuаl у відносинах з Росією. І він, і Олаф Шольц побували в Україні протягом останніх місяців, щоправда, чинний канцлер не наважується надавати Україні новий пакет військово-технічної підтримки. Вибори до Бундестагу можуть стати сигналом для всього Європейського Союзу, адже Німеччина залишається найбільш впливовою країною ЄС. Не виключено, що саме проти неї буде спрямовано вістря санкцій, які може запровадити Дональд Трамп у своєму прагненні зробити Америку знову великою. Лише реєстрові оптимісти припускають, що Олаф Шольц може зберегти посаду канцлера, проте не виключено, що правляча коаліція буде широкою - для більш ефективної відповіді сучасним викликам. Без Волині не обійдеться З кінця грудня 2024 року набирає обертів президентська кампанія у Польщі, першим на її старт вийшов представник "Конфедерації" Славомір Ментцен. Інші політики розіграли свої кандидатські дебюти максимально оригінально: "Громадянська коаліція" провела перші у політичній історії Польщі праймеріз, які виграв президент (мер) Варшави Рафал Тшасковський. Його підтримали втроє більше партійців, ніж міністра закордонних справ РП Радослава Сікорського. Прем'єр Польщі Дональд Туск балотуватися у президенти не збирається, навряд чи йому вдасться добитися монолітної підтримки Тшасковського іншими його учасниками. У будь-якому разі, міністр оборони Владислав Косиняк-Камиш, який представляє РSL, регулярно відзначається гострими заявами на адресу України. Натомість маршал Сейму Шимон Головня, лідер партії "Польща 2050", посідає більш помірковану позицію. Гостра заочна відповідь Навроцькому у виконанні Володимира Зеленського під час його візиту до Варшави у середині січня викликала обурення представників правих сил Директор Інституту національної пам'яті Польщі Кароль Навроцький став кандидатом від правого політичного середовища Польщі, і вже встиг наголосити, що не бачить Україну в складі ЄС та НАТО. Гостра заочна відповідь Навроцькому у виконанні Володимира Зеленського під час його візиту до Варшави у середині січня викликала обурення представників правих сил. Для них президентська кампанія залишається останнім шансом сформувати хоча б якусь систему стримувань та противаг з Дональдом Туском, для якого у "ПіС" у попередні роки перебування при влади було відверто замало добрих слів. Ефект політичного бумерангу виглядає показовим. Маємо відзначити, що не лише участь Кароля Навроцького у президентських перегонах визначає Волинську трагедію серед тем кампанії. Трагічні події майже 80-річної давнини стали для польського суспільства консолідуючими, і кандидати в президенти будуть змушені діяти у відповідності з суспільними очікуваннями. Навіть символічне відновлення ексгумації жертв Волинської трагедії може стати корисним для двосторонніх відносин. Польща 1 січня 2025 року розпочала головування Раді ЄС, і цей шанс офіційний Київ має використати для відновлення діалогу зі своїм стратегічним партнером. Проте цей фактор впливатиме і на президентські перегони. Сьогодні мало хто візьметься передбачити результат президентської кампанії у Польщі, яка лише стартувала та буде супроводжуватися гучними скандалами і гострими випадами кандидатів один проти одного. Доля виборів, швидше за все, вирішиться у перший день літа, а до того політична боротьба триватиме у традиційному для країні форматі безкомпромісної політичної боротьби. Тривожне літо для Молдови Влітку у Молдові мають обирати парламент, де протягом нинішнього скликання домінувала партія РАS, до якої належить і президентка країни Мая Санду. Процес переобрання Санду восени минулого року чимало спостерігачів порівняли з пірровою перемогою, а референдум про прагнення євроінтеграції важко назвати вдалим для представників її команди. Молдова - парламентська республіка, тому головний акцент тамтешні політичні актори зроблять на виборах законодавчого органу. Новим фактором для них стала нинішня енергетична криза у невизнаній Придністровській Молдавській Республіці, а проросійські сили намагатимуться взяти реванш за попередні поразки. З великою часткою вірогідності вони рухатимуться кількома партійними колонами, дії яких будуть узгоджуватися з Кремлем. Вибори на повторі Скандальними обіцяють бути президентські перегони і ще в одній прикордонній з Україною державі, яка, як і Польща, претендує на особливу роль на східному фланзі НАТО. Мова про Румунію, де наприкінці 2024 року було скасовано результати першого туру, у якому перемогу несподівано отримав незалежний кандидат Келін Джорджеску, який мав вийти до другого туру голосування разом з ліберальною кандидаткою Єленою Ласконі. Та, на відміну від популіста Джорджеску, виступає на підтримку України. Обіцянки Джорджеску виглядають не просто тривожними, а такими, що несуть серйозну загрозу стабільності регіону та можуть створити проблеми для України... Причина скасування виборів - втручання в агітаційний процес за допомогою немаркованої політичної реклами у ТіkТоk та Іnstаgrаm. Хоча після скасування результатів першого туру президентських виборів у Румунії встигли обрати парламент, де сформовано проєвропейську коаліцію, але запропонувати кандидата, спроможного дієво протидіяти Джорджеску - тамтешній істеблішмент поки не в змозі. Загальний тренд на посилення популізму грає на його користь, свої дивіденди отримує і ще один політик, лідер АUR Джордже Сіміон. Обіцянки Джорджеску виглядають не просто тривожними, а такими, що несуть серйозну загрозу стабільності регіону та можуть створити проблеми для України в разі його приходу до влади. Повернення та варіації У жовтні поточного року пройдуть парламентські вибори у Чехії, де непогані шанси повернутися до влади має лідер партії АNО Андрей Бабіш. Парадокс Чеської республіки полягає у тому, що традиції "оксамитової революції" зараз можуть використовувати у своїх інтересах ті, хто більше схильний до розмашистих обіцянок. Російсько-українська війна знаходить своє відображення у зростанні путінферштеїнгу на рівні європейського істеблішменту та прагненні повернутися до звичного ритму економічного життя. У цьому контексті цікавими будуть вересневі вибори у Норвегії. Турбулентність стає для Європи звичною ознакою політичного життя Відтак сьогодні не можна виключати, що у низці країн пройдуть дочасні вибори. До згаданих вище Хорватії та Сербії з високою часткою вірогідності можна додати Болгарію, де спроба сформувати стійкий формат парламентської коаліції нагадує національний вид спорту. Неспокійно себе почуває і Кір Стармер, популярність якого після приходу до влади лейбористів минулого року різко впала. Турбулентність стає для Європи звичною ознакою політичного життя. Україна обирає? Добре помітно, що в Україні низка потенційних учасників виборів почали готуватися до процесу волевиявлення, сформували штаби, намагаються знайти вигідні теми кампанії. Проте продовження парламентом воєнного стану до 9 травня дозволяє припустити проведення виборів не раніше осені поточного року, і головний фактор, від якого вони залежать - припинення бойових дій. Очевидно, що навіть пауза у війні буде використана Заходом для тиску на українське керівництво. Зеленський та його команда припустилися помилки, не наголосивши навесні минулого року, що він прийшов на один президентський термін, дата завершення якого нині є невідомою з об'єктивних причин. Путін брехливо називає Володимира Зеленського "нелегітимним", хоча українське законодавство не дозволяє проводити вибори під час воєнного стану Путін брехливо називає Володимира Зеленського "нелегітимним", хоча українське законодавство не дозволяє проводити вибори під час воєнного стану. Натомість у березні минулого року перепризначення Путіна на посаду президента РФ відбулося з брутальним порушенням норм міжнародного права, на окупованих територіях України. Зважати на кукурікання з Кремля та підгавкування російських колаборантів однозначно не варто. Потрібні інші дії. Наприкінці 2019 року Верховна Рада ухвалила Виборчий кодекс, який передбачає проведення прийдешніх парламентських виборів за відкритими партійними списками. Це і без фактору масштабних бойових дій був би суттєвий виклик для українського суспільства, а після понад 1000 днів широкомасштабного вторгнення з усіма негативними наслідками - і поготів. Тому влада (насамперед Верховна Рада) повинна сформулювати чітку позицію стосовно проведення майбутніх виборів і президента, і парламенту. Це сьогодні відповідає національним інтересам України.
we.ua - Електоральні акценти 2025 року: під прапорами популізму
Gazeta.ua on gazeta.ua
Китайський Новий рік: коли почнеться і шість основних традицій святкування
Китайський Новий рік - одне з найяскравіших і найочікуваніших свят у світі, яке багате традиціями та символізмом. У 2025 році він розпочнеться 29 січня і відкриє рік Дерев'яної Змії за китайським календарем. Це особливий час, коли сім'ї збираються разом, вшановують своїх предків і обмінюються побажаннями щастя, добробуту й удачі. Свято триває 15 днів і завершується грандіозним Фестивалем ліхтарів, що зачаровує барвами та світлом. Китайський Новий рік не має конкретної дати Свято відзначають за місячним календарем. Це свято завжди випадає на період між 21 січня і 20 лютого, коли настає перший молодик. 2025 року перший день китайського Нового року буде 29 січня. За китайським календарем 2025 рік закінчиться 16 лютого 2026 року. 2025 рік за китайським гороскопом буде роком Зеленої Дерев'яної Змії, однієї з 12 тварин, що циклічно змінюються в китайському зодіаку. Змія асоціюється з мудрістю, інтуїцією, спокоєм та елегантністю. Люди, народжені під цим знаком, вважаються спокійними, обдуманими та амбіційними. Вони здатні знаходити вихід навіть з найскладніших ситуацій і завжди орієнтовані на особистісний розвиток. Як святкують Новий рік у Китаї Китайський Новий рік - це час для сімейних зустрічей, щедрих трапез і ритуалів, які несуть глибоке символічне значення. Ось деякі з популярніших традицій святкування. Прибирання оселі. Напередодні Нового року китайці ретельно прибирають свої домівки, щоб позбутися старих речей і негативної енергії. Вважається, що чистота вдома приносить удачу та багатство в новому році. Прикрашання червоним кольором. Червоний колір символізує удачу та захист від злих духів. Будинки прикрашають червоними ліхтарями, стрічками і різними паперовими виробами. Вікна та двері також оздоблюють червоними написами з побажаннями щастя, успіху та здоров'я. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що подарувати на Новий рік Дерев'яної Змії: найкращі ідеї для рідних і друзів Новорічна вечеря. Центральною подією свята є сімейна вечеря, коли всі родичі збираються за столом, щоб разом зустріти новий рік. На стіл традиційно подають рибу (як символ достатку), пельмені (символ багатства) та різні десерти. Червоні конверти з грошима. Одна з улюблених традицій дітей - отримувати червоні конверти, або хунбао, з грошима. Це символ удачі й добробуту в новому році. Дорослі також обмінюються такими конвертами, бажаючи успіху в бізнесі та особистому житті. Феєрверки та танці драконів. Феєрверки - важливий елемент святкування, вони символізують вигнання злих духів і зустріч нового року. Під час святкувань також проводять танці драконів і левів, які мають на меті привернути удачу. Свято ліхтарів. В останній день святкування китайського Нового року відбувається Свято ліхтарів. Цього дня проводяться паради з яскравими ліхтарями, що символізують світло, надію та нові починання. 29 січня 2025 року, за східним календарем, розпочнеться рік дерев'яної Змії, яка за східними традиціями може принести в наступний рік більше гармонії та обережності у важливих рішеннях.стихією цього періоду буде Дерево. Дерево показує, що більшість починань цього року будуть успішними. Якщо не всі плани, які ви створювали протягом 2024 року, закінчилися успішно, то робота над будь-якими починаннями 2025 року пройде в продуктивному ключі. 2025 року щастя принесуть всі кольори, які пов'язані зі стихією Дерева. А це - білий, чорний, жовтий та золотий.
we.ua - Китайський Новий рік: коли почнеться і шість основних традицій святкування
DOU - Developers of Ukraine on dou.ua
Історія 23-річного девопса, який заробляє $7k і поєднує два фултайми
Нинішнє інтерв’ю — з 23-річним DеvОрs, який без технічної освіти вийшов на дохід у $7000. Внаслідок російського обстрілу будинок чоловіка був повністю знищений, і тепер він заощаджує кошти на ремонт квартири для батьків. Він розповів DОU, як з менеджера з моніторингу мереж став девопсом, як поєднує дві фултайм-роботи і чому нікому цього не радить. Щоб історія не втрачала деталей і щирості, ми були змушені зберегти анонімність спікера. Якщо ви хочете взяти участь у схожому матеріалі, напишіть vіkа@dоu.uа. Як обрав не колекторське агентство, а моніторинг мереж з мінімальною зарплатою. Про першу роботу Я опинився у сфері ІТ випадково. Влітку 2020 року, перед останнім курсом у коледжі, де я вчився на менеджера, я став шукати роботу. Вже майже влаштувався у компанію, яка займалася поверненням боргів, та випадково побачив цікавішу вакансію. Це була позиція спеціаліста з моніторингу мереж в українській компанії, яка займалася транзакційними операціями. Компанія довго не могла знайти працівника, бо пропонувала мінімальну зарплату — близько 6000 гривень. Ніхто не хотів працювати за такі гроші з 9 ранку по 18 вечора. Тож 19-річний я вирішив спробувати, хоч досвіду у цій сфері не мав жодного. Співбесіда пройшла доволі легко. «Працедавці зрозуміли, що я нічого не знаю, але готовий вмикатися» У колекторському агентстві мені пропонували значно вищу зарплату, але я вирішив, що робота з моніторингу мереж може стати кращим внеском у майбутнє і що колись я використаю здобутий досвід. Так і сталося. Моє завдання полягало у тому, щоб моніторити, як працюють системи, сервери, стежити за доступністю систем підрядників, а коли щось траплялося — повідомляти спеціалістів, які й розв’язували проблему. За кілька місяців мені навіть підвищили зарплату до 8000 гривень. У той час батьки наполягали, щоб я здобув вищу освіту, тому я вступив на заочну форму в Державний податковий університет на спеціальність «Комп’ютерне програмування». Та протримався там не довго — до першої сесії, адже основний акцент був на роботі. Повертатися до навчання у виші не планую. Наразі я не бачу для себе потреби у вищій освіті, але, можливо, з часом щось зміниться. Через пів року роботи з мережами я вирішив, що треба рухатися далі. Знайшов вакансію в дуже схожу компанію, але вже на позицію системного адміністратора. Мені запропонували офер у 16 000 гривень. До речі, компанія, у якій я працював, пропонувала підвищити мені зарплату до цієї суми. Та я вирішив, що знання, які я отримаю на новій роботі, важливіші, і відмовився від пропозиції. 16 000 грн — були великі гроші для мене. Вперше в житті я міг прийти в магазин Nіkе і купити собі кросівки. Тоді я ще жив з батьками й витрачав гроші лише на добирання на роботу й розваги з друзями, тож не мав великих витрат. Сума на рахунку мене дуже тішила. На новій роботі я виконував схожі завдання з моніторингом, але потрібно було більш детально розбирати логи, коли траплялися помилки, а вони були дуже часто. Також оновлював застосунки на хостах, які представляв вендор. Займався підтримкою та обслуговуванням систем, виконував завдання від розробників — наприклад, підняти чи налаштувати хост. Найбільше мені подобалося встановлювати застосунки на Lіnuх. «Будемо робити з тебе девопса, щоб багато заробляв» На одній з робочих тусовок у січні 2022 року керівник жартома сказав мені: «Слухай, будемо робити з тебе девопса, щоб заробляв багато грошей». Саме тоді я вперше задумався про те, щоб рухатися до цієї посади. За пів року до цієї розмови в іншій команді з’явився DеvОрs — серйозний і завжди похмурий дядько з бородою. Мій керівник з ним багато спілкувався і дізнався, що девопси добре заробляють. На тусовці він висловив ідею, що я стану DеvОрs і ділитимуся з ним, як з керівником, грошима. Це був, звісно, жарт, але тоді я подумав: а чому б не спробувати? Я вперше зареєструвався на Djіnnі й опублікував своє резюме. Практично одразу зі мною зв’язалася закордонна продуктова компанія, яка шукала працівника на посаду Junіоr DеvОрs Еngіnееr. Був всього один етап співбесіди — з лідом команди девопсів і НR. Мені ставили базові запитання: як працює Lіnuх, що на ньому можна робити. Також дали тестове завдання, на якому треба було зробити Dосkеrfіlе з ngіnх таким чином, щоб після запуску кожні декілька секунд у лог виводилась кількість ІР, з яких звертались на ngіnх. Через два з половиною тижні мені запропонували офер на 1500 доларів. Це було величезне зростання для мене. До речі, українська компанія, у якій я працював системним адміністратором, запропонувала майже таку саму зарплату, якщо я залишуся. Однак, як і в історії з колекторським агентством, я вирішив зробити внесок у майбутнє. Сам не знаю, як так швидко отримав роботу, адже весь процес від пошуку до оферу тривав менше як місяць. У всіх компаніях, де я працював, до мене завжди добре ставилися, хоч і різниця у віці з колегами була суттєвою. «Мені 23 роки, а де б я не працював, колегам було не менше як 35» Та я жодного разу не стикнувся з ейджизмом. Колеги мене багато чого навчили. І я маю на увазі не лише технічні знання, а більш житейські: як правильно розмовляти, як поводитися. Батьки й друзі вважають, що через це я дуже швидко подорослішав. До речі, в одній з компаній ходили чутки, що я син когось з керівництва, або ж мої батьки круті девопси, тому я так швидко просуваюся у кар’єрі. Насправді мої батьки зовсім не технічні люди: батько — бухгалтер, а мама — економістка. «На місці дому залишилися лише руїни» Офер у закордонну продуктову компанію я отримав ще до початку повномасштабного вторгнення, а коли на Київщині почалися бойові дії, не працював близько місяця. Моє місто не було в окупації, але у ньому відбувалися активні бої — постійно десь стріляли, збивали літаки. На 11-й день після вторгнення до нас підійшов військовий і сказав виїжджати, бо вже завтра тут будуть росіяни. Тоді ми з батьком востаннє вийшли з нашого будинку й поїхали до бабусі. Коли повернулися — побачили, що від будинку не залишилося геть нічого, росіяни його знищили. Залишилися лише руїни. Так у мене і стався переїзд від батьків — ми винайняли окремі квартири. Багато часу пішло, щоб зібрати усі папірці про те, що будинок зруйнований. Наче й так не було видно, що на його місці пустка. За рік ми отримали компенсацію від держави на оцінку зруйнованого житла без урахування майна, але розрахунок був дуже мінімальний. Зараз у нас є сертифікат «єВідновлення» на купівлю нового житла. Цих грошей не вистачить, щоб купити нову квартиру у Києві. Хіба, можливо, на 40 квадратних метрів і з голими стінами. Поки я не мав змоги працювати через відсутність світла і зв’язку, компанія не звільнила мене, а виплатила зарплату. Коли ми з батьками жили у бабусі в іншій частині Київської області, я їздив до друзів, щоб працювати на старому комп’ютері. Потім із зарплати купив ноутбук, під’єднав у бабусі інтернет і вже зміг нормально виконувати завдання. Не дуже гарна «маніпуляція», яка спрацювала. Про рейз на 800 доларів Коли я почав працювати у закордонній компанії, то часто помилявся, бо не мав знань з DеvОрs, не розумів, як працює GіtLаb чи ngіnх. Але мене ніколи не сварили за помилки, а лише пояснювали, як правильно. Якось при оновленні я випадково вимкнув всі агенти з моніторингу, і нам надійшла величезна кількість сповіщень, що хости недоступні. Потім через неправильну конфігурацію зупинився основний вебсервіс, який був єдиною точкою доступу до значної частини вебресурсів компанії, зокрема й основного сайту, на який приходили клієнти. На щастя, тимлід зміг швидко розв’язати проблему і фінансових збитків чи сильного нарікання не було — до мене ставилися дуже лояльно. Найважчим у роботі для мене став великий обсяг інформації, яку треба було вивчити. Мене ніхто не підганяв — я просто мав завдання в Jіrа, які поступово слід було виконати. Але я дуже хотів розвиватися і намагався осягнути все й одразу. У травні 2022 року я почав впевненіше почуватися. На робочих зустрічах вже не просто мовчав, а й висловлював свою думку, пропонував ідеї. Ще за кілька місяців колеги перестали перевіряти усю мою роботу. Зараз мені дуже подобається, коли до мене звертаються інші DеvОрs або розробники із запитаннями, і я одразу можу дати відповідь і допомогти. Це надає впевненості у своїх силах. За рік, у січні 2023-го, мені підвищили зарплату на 200 доларів. У лютому я прийшов до ліда і запитав, чи можуть мені ще збільшити зарплату, бо, мовляв, контракт у мене закінчується, і я не знаю, що робити. Уже за годину-дві мені зателефонували й повідомили, що тепер моя зарплата буде 2300 доларів. Можливо, це була не дуже гарна маніпуляція, але вона спрацювала. Завжди можна вигадати відмовку. Про те, як наважився на другий фултайм Восени 2023-го я з допомогою батьків купив квартиру та замовив дизайн-проєкт. Коли мені підрахували кошторис ремонтних робіт, я зрозумів, що знадобиться ціла вічність, щоб їх оплатити. Тоді задумався про ще одну роботу. Спершу шукав на неповну зайнятість — пройшов співбесіди в дві українські компанії, але нічого з цього не вийшло. Потім думав поєднати два фултайми, але дуже боявся, що щоденні робочі зустрічі у компаніях будуть накладатися. Я чув історії про навушник з однією зустріччю в одному вусі, й з іншою — в другому. Але це точно було не для мене. Тоді я натрапив на статтю DОU про девопса, який поєднував два фултайми. У матеріалі було посилання на сторінку у LіnkеdІn, тож я вирішив йому написати. З досвіду співрозмовника випливало, що накладка з мітингами траплялася вкрай рідко. Він радив спробувати, адже завжди можна викрутитися і щось придумати. Сказати, що треба з собакою погуляти тощо. Іноді можна ігнорувати повідомлення якийсь час, якщо потім це нормально аргументувати. Тож я вирішив шукати ще одну фултайм-роботу на позицію Міddlе DеvОрs. Компанію знайшов не одразу — від початку пошуку до прийняття оферу минуло кілька місяців. В українській компанії, яка взяла мене на роботу, було кілька етапів співбесід. Спершу з молодшим НR, потім зі старшим НR і лідом сисадмінів, бо окремого напряму DеvОрs у них не було. Співбесіди пройшли добре, лід сміявся з моїх історій та жартів. Я завжди люблю доречно пожартувати на співбесіді, щоб підтримати розмову. Далі був наступний етап відбору — потрібно було надати головному НR контакти людей з попередньої роботи, щоб вони розказали про мене. Мене це здивувало, раніше я з таким не стикався. Я дав контакти свого керівника з компанії, у якій працював системним адміністратором. НR надіслав повідомлення, де просив розказати, з якими проблемами я працював, як вирішую конфлікти, чи можна мені щось довірити. Я сам на всі ці питання відповів, а колишній керівник просто переслав моє повідомлення так, наче це він написав. Після цього мене покликали на останню співбесіду, де розповіли про політику компанії. За тиждень, у лютому 2024 року, мені надіслали офер на $3000 і покликали на онбординг, який тривав ще тиждень. Лише після цього мене познайомили зі СТО і передали на онбординг у технічний відділ. У той же період на першій роботі мені підвищили зарплату до $4000, тож так я почав заробляти $7000 і працювати на двох фултаймах. «До 22-ї години не засиджуюся». Про робочий день девопса на двох фултаймах Я щодня прокидаюся о 8-й ранку й беруся за рутинні робочі завдання. Далі у мене щоденний мітинг в українській компанії на 40–60 хвилин, на якому обов’язково потрібно вмикати камеру. Якщо немає термінових завдань тут, я закриваю ноутбук, який мені видала компанія, і берусь за роботу в закордонній. До речі, одним з моїх обов’язкових критеріїв під час пошуку місця праці була техніка, щоб могти працювати на окремих ноутбуках. До обіду, коли відбувається щоденний мітинг у закордонній компанії, стараюся встигнути зробити всі завдання в ній. На зустрічі з колегами я розповідаю про те, що виконав учора і що встиг за сьогодні. Дзвінок зазвичай триває до 14–15-ї. Якщо нема термінової роботи, то я встигаю швиденько пообідати, і берусь до другої роботи. Закінчую її зазвичай до 18-ї, а потім вечеряю і роблю щось по дому. Після 20:00 допрацьовую завдання. Та переважно не засиджуюся довше ніж до 22-ї. На вихідних я або зустрічаюся з другом, або їду до батьків чи бабусі. Часу на щось більше немає. Я обожнюю закордонну компанію, у якій став девопсом. Вважаю її своєю основною роботою і найбільше ціную. Там у мене всі завдання стосуються сфери DеvОрs, а в українській — більше роботи сисадміна. Наприклад, створити користувача, допомогти, коли у когось щось не працює. Мені це не дуже подобається, але терплю, поки платять. Є трохи завдань і з DеvОрs, але їх менше. Вони здебільшого стосуються налаштування деплою застосунку, комунікації з провайдерами тощо. Компанії, у яких я працюю, дуже відрізняються своєю політикою. На першій роботі у мене горизонтальне управління, всі спілкуються вільно й на одному рівні. Однак у другій компанії все дуже жорстко, існує чітка вертикаль, і, щоб з кимось зв’язатися, потрібно писати листи. Про всі виконані завдання треба звітувати й детально їх описувати. Крім того, у мене була конфліктна ситуація зі СТО на мітингу. Він був не в гуморі, присікався до моєї манери говоріння, а потім заявив щось на кшталт: «Я так сказав, так і буде». Коли я зробив йому зауваження, колеги були вражені. Вони казали, що раніше ніхто не насмілювався. Після цієї ситуації до мене не чіплялися. Про найбільший страх фахівця, який працює на двох фултаймах Компанії не знають про те, що я працюю на двох фултаймах. Я вирішив не говорити, бо не знаю, як вони відреагують. У першій компанії, можливо, нічого б не сказали, лише, щоб це не впливало на мою продуктивність. А от у другій компанії є регламентна політика, яка дозволяє працювати на другій роботі, але лише у неробочий час і в тому випадку, якщо основні види діяльності компаній не перетинаються. Насправді діяльності не перетинаються, але я працюю у той самий час, тому реакція точно була б негативною. Наразі у мене не було критичних ситуацій через поєднання двох фултаймів. Я часто користуюся різними відмовками, кажу, що йду вигулювати собаку, коли працюю на іншій роботі. Було таке, що у мене був мітинг з СЕО на першій роботі, а на другій роботі щось зламалося. Тоді довелося на одному комп’ютері проводити дзвінок, а на іншому — щось фіксити. Це було нескладно: сидиш, киваєш головою, періодично щось говориш, намагаєшся вирішити помилку, яку раніше вже вирішував. Бувало, що щось ламалося на двох роботах, але я справлявся. Мій найбільший робочий страх — якщо лід з першої компанії і СТО з другої зателефонують одночасно. Дуже пощастило, що наразі такого не було. Про мотивацію багато заробляти і поради Бажання багато заробляти у мене виникло в дитинстві. Пам’ятаю, як ми з батьком скуплялися в неділю в АТБ, бо саме тоді у них були акції. І коли я обрав собі шоколадку, тато сказав відкласти її й взяти ту, яка з оранжевим цінником, тобто на акції. Тоді я зрозумів, що хочу купувати те, чого насправді хочеться, а не тільки акційне. Коли влітку 2022 року я почав жити без батьків у Києві, то так і робив — купував у супермаркетах усе, що хотів. Друга історія, яка мене постійно мотивує, теж пов’язана з батьком. Колись він сказав мені, що я ніде не влаштуюся в житті й буду забирати його пенсію. Тоді це звучало дуже образливо, але зараз я йому за це вдячний. Я хочу дорости до Sеnіоr DеvОрs, бо наразі вважаю себе Міddlе. За два роки хотів би спробувати себе у ролі ліда. Мені цікаво, чи справлюся з менеджерською позицією, враховуючи, що у коледжі я вчився на менеджера. Загалом я не раджу починати працювати на двох фултаймах, якщо у цьому немає гострої потреби. Спочатку ти щасливий, що багато заробляєш, усе подобається. Потім втомлюєшся, розумієш, що вже не радієш життю. Через те, що доводиться багато працювати, абсолютно немає часу на себе. Я банально не можу почитати технічні статті, як колись, бо не маю на це часу. Багато хто говорить, що у 23 роки потрібно десь бувати, щось дивитися, а мені не виходить. Зараз я вже майже завершую ремонт у квартирі. Хочу, щоб у неї переїхали батьки, які зараз живуть на орендованій. Для себе планую купити ще одну квартиру. Мабуть, я працюватиму на другій роботі, доки мене там не образять. Я вже думав про те, щоб звільнитися, коли було дуже складно, але вирішив ще залишитися. Іноді я беру лікарняний на день, щоб трошки відпочити. Коли працюєш з дому на двох роботах, то дуже мало спілкуєшся з кимось, окрім колег. А якщо постійно зосереджуватися на робочих завданнях, дуже швидко можна вигоріти. Тому я раджу бути у стосунках, коли починаєш працювати на двох фултаймах. Важливо, щоб поруч була кохана людина, яка морально підтримає. «Якщо ви хочете більше заробляти, то важливо бути впевненим у собі» На моїй першій роботі є працівник, який хоче стати DеvОрs, але він дуже невпевнений у своїх силах. На його прикладі я зрозумів, на скільки важливо вміти правильно себе представити. Треба не боятися сказати, яку зарплату хочеш отримувати, показати, яка зарплата на ринку, скинути аналітику. Дехто соромиться шукати другу роботу через те, що про це хтось дізнається. Я цього не розумію. Якщо й дізнаються — то що? Не варто взагалі таким перейматися.
we.ua - Історія 23-річного девопса, який заробляє $7k і поєднує два фултайми
DOU - Developers of Ukraine on dou.ua
ІТ в Харкові: скільки айтівців залишилося в місті та як працюють компанії
У 2021 році Харків посідав четверте місце у рейтингу міст, де ІТ-спеціалістам жити найкраще. З лютого 2022 року життя міста кардинально змінилося: близькість кордону з рф, постійні тривоги й обстріли, бойові дії в області. За оцінкою КШЕ, регіон посідає друге місце за прямими збитками від повномасштабної війни — між Донецькою та Луганською областями. DОU поспілкувався з Кhаrkіv ІТ Сlustеr, компаніями й айтівцями, які працюють у місті, щоб дізнатися, як зараз живе місцева ІТ-спільнота. 👨‍💻 Скільки спеціалістів та ІТ-компаній зараз працюють в Харкові 🤝 Яка ситуація із замовниками💻 Умови для роботи🎓 Вища ІТ-освіта в Харкові📚 ІТ-курси📌 Події📢 Відгуки айтівців про місто🔍 Компанії 👨‍💻 Скільки спеціалістів та ІТ-компаній зараз працюють в Харкові За даними Кhаrkіv ІТ Сlustеr, станом на початок повномасштабного вторгнення місцева ІТ-галузь нараховувала приблизно 510 компаній і 50–55 тисяч фахівців — як працівників самих компаній (не тільки розробників), так і ФОПів. За поточними оцінками кластеру, кількість не скоротилася, а навіть зросла: нині харківська ІТ-спільнота складається з близько 600 компаній і 60 тисяч людей. Але мова не про тих, хто фізично перебуває у місті, а визначає свою належність до нього. Ольга Шаповал, директорка Кhаrkіv ІТ Сlustеr: «Як вийшло, що за нашими даними кількість зросла? Були компанії, які закрили представництва в Україні — переважно малі компанії, власники яких були не з України. Ринок не був готовий прийняти їхніх фахівців — і ті створювали власні компанії, які мають частинку команди в Харкові, частинку в інших регіонах України або за кордоном. Ми навіть зібрали 399 компаній у так званий ІТ Сlustеr іn thе сlоud. Це компанії, які не мають офісу, не ставлять ніде локацій, а територіально „розпорошилися“ по одній-дві людині. Як ми рахуємо? Ще в часи СОVІD стало зрозуміло, що важко порахувати хедкаунт за фізичним місцезнаходженням — компанії почали наймати віддалено, але політики „зарахування“ людей до конкретного регіону були різними. Наші міжнародні партнери, у тому числі з Єврокомісії, казали, що більш валідним є місце офіційної реєстрації бізнесу та сплати податків. Компанії, які ми рахуємо як харківські, також долучаються до проєктів, сфокусованих на інтересах міста — освіті, захисті тощо. Як приклад — розбудова Ситуаційного центру. Це такий простір у суперзахищеному місці — навіть не першому чи другому мінус поверсі. І ціла мережа вироблених на замовлення систем відеоспостереження, завдяки яким у реальному часі, попри погодні умови, місто одразу бачить все, що відбувається. Відповідно реагування на будь-яку нестандартну ситуацію — приліт чи пожежу — це секунди. Завдяки цьому вже були врятовані тисячі життів». Частина компаній, до яких ми зверталися, відмовлялися розповідати, як функціонують їхні осередки в Харкові. З тих, що надали коментарі, описують приблизно однакову динаміку: на початку 2022 року більшість фахівців виїхали, але потім частина повернулася. За даними Кhаrkіv ІТ Сlustеr, був момент у квітні 2022 року, коли в місті перебувало лише 7–10 тисяч фахівців. «Восени 2022 року та у 2023 році було декілька хвиль на повернення. Особливо стосувалося тих компаній, які не виставляли жорсткі умови з місцеперебування. До речі, повернулося багато дівчат. Ті 60 тисяч, про які я казала, — штатні працівники, ФОПи, гіг-фахівці. 70 % з них в середині країни та 30% — за кордоном. Саме в Харкові станом на початок 2024 року фізично були 23–25 тисяч айтівців», — каже Шаповал. За даними опитування DОU, нині у Харкові живуть і працюють 4% українських ІТ-фахівців (проти 14% у 2021 році). Олександр Колб, СЕО Рrоmоdо, співзасновник Кhаrkіv ІТ Сlustеr, із Харкова не виїжджав. «Знаєте, коли стало спокійно в місті? Коли всі, хто панікував, виїхали. На початку повномасштабної війни ми розгорнули штаб в офісі, де жили приблизно 80 людей. У мене була ідея триматися разом. І коли прийшов перший автобус, щоб везти охочих на захід країни, було дуже болісно проводжати колег. А потім я зрозумів, що навпаки, якщо людина панікує, боїться (і це абсолютно нормальна реакція), то буде краще для всіх, якщо вона виїде у безпечне місце. Моя сім’я на рік виїжджала. Але потім ми вирішили, що повинні жити разом в Україні. До літа цього року були думки про переїзд у Київ. Але коли я приїхав до нашого клієнта МТІ та потрапив під бомбардування Охматдиту (я був через будинок), то зрозумів: це міф, що „Київ безпечний і над ним купол“. Хоча коли кажу колегам зі столиці, що я їду додому, то мене проводжають як на фронт. Інформаційний простір такий, нібито „в Харкові люди в землянках живуть“. Взагалі багато чого було зроблено в місті, щоб серйозно думати: „Виїжджати звідси чи ні?“. Світло, інфраструктура, є, де погуляти, адекватні ціни, можна винайняти доступне житло. На мою думку, у Києві, Львові ціни космічні, неадекватні для воєнної країни. У нас безплатний транспорт, немає заторів. Мої діти ходять у школу. Місто настільки адаптоване, що коли вимикають світло, то все працює. Жодних перепадів, паніки». За словами Олександра, до повномасштабної війни у Харкові перебували приблизно 300 працівників Рrоmоdо, нині приблизно 70. «Ті, хто залишаються в місті — це їхній особистий вибір. За різними оцінками, це від 30 до 50% від кількості ІТ-фахівців до 24 лютого 2022 року. Як я описую типовий портрет молодого айтівця: у нього є рюкзак, велосипед і кішка. Він їх зібрав — і переїхав. Люди ж із сім’ями, у яких є нерухомість, що втрачати — часто сидять на місці. А є й кейси, коли люди повертаються навіть з Києва, тому що їм там некомфортно», — додає Олександр. 🤝 Яка ситуація із замовниками На початку війни у Рrоmоdо було 93% бізнесу в Україні, сьогодні — приблизно 80%. «Ми заточені на великий е-соmmеrсе бізнес. Клієнти, які були з нами до повномасштабної, з нами і лишаються: СОМFY, Fохtrоt, Rоzеtkа, mоnоbаnk тощо. Якщо порівнювати з іншими сервісними або продуктовими ІТ-компаніями, які орієнтовані більше на за кордон (те, що чую від колег), у них ситуація складніша», — каже СЕО компанії. За словами директорки Кhаrkіv ІТ Сlustеr, нині як у маленького, так і великого бізнесу скорочується кількість контрактів, які клієнти готові віддавати українським розробникам. «Ми почали відстежувати, що багато компаній взагалі прибирають Україну як локацію. Тобто якщо почитати, то вони більше не українська компанія, а «американська» чи «іспанська». Іноді залишають Київ або Львів, а іноді й ні. Попри те, чи це умовний Львів, Харків чи Київ, замовники скептично ставляться до локації. Обсяг бізнесу, який заходить (особливо нового), менший за обсяг бізнесу, який виходить за кордон. Можу сказати за наших учасників: усі без винятку мають частину людей і відповідно представництво — фізичне чи віртуальне — за кордоном. Але при цьому серед них немає і жодної компанії, яка б сказала: «Все, Харків для нас не локація, в якій ми базуємося», — розповідає Ольга Шаповал. Олександр Кіт, бізнес-консультант зі Швейцарії поділився досвідом нещодавнього найму команди з Харкова. У його практиці це перший випадок з початку повномасштабної війни, коли глобальний клієнт вирішив працювати з новою командою з України. «Я навіть не впевнений, що всі зрозуміли, що базою команди є Харків. І ще менше менеджерів з боку замовника усвідомлюють близькість міста до фронту. Саме в цій ситуації бренд Харкова не відіграв ролі. Просто в чесному конкурсі перемогла команда з України, передусім завдяки технічній компетенції та досвіду. Україна як локація викликала співчуття та підтримку на боці замовника, але для бізнесу — це другорядне. Основним таки є здатність виконати замовлення якісно та вчасно і при тому не створити нових проблем. Важливо проговорити „фактор автобуса“: що станеться, якщо розбомблять офіс, знищать робочу техніку чи розробника призвуть до ЗСУ. Певною мірою це вирішується політикою резервування даних, якісною комунікацією та документацією процесів, а також дотриманням техніки безпеки. 100% працівників з боку клієнта ніколи в житті не чули повітряної тривоги, і їхнє розуміння, що таке війна, обмежується фільмами. Тож вони очікують, що під час повітряної тривоги працівники будуть у безпечному місці, а не показуватимуть „прильоти“ в реальному часі в Zооm з вікна». 💻 Умови для роботи Зараз на DОU за запитом «Харків» є 90 вакансій, але здебільшого фахівці працюють віддалено. Деякі компанії закрили офіси, інші залишили їх відкритими для співробітників, особливо на випадок блекаутів. Усе залежить як від політики компаній, так і виду їхньої діяльності. Ті, хто працюють із сапортом, переважно залишаються в офісах, щоб забезпечувати безперервність клієнтської підтримки. Здебільшого ж харків’яни обирають місцем роботи власний дім. Ольга Шаповал, директорка Кhаrkіv ІТ Сlustеr: «Є проблеми із замовниками, відповідно — з грошима. Як можна оптимізувати витрати? Зокрема, відмовившись від зайвих фізичних площ та об’єднавши зусилля. У нас є проєкт „Хаби ІТ-Незламності“, де компанії пошерили простори. Взагалі у пік знеструмлень подібних хабів по Україні було 300. Думаю, наразі залишилося до 50. У Харкові — приблизно два десятки, але найбільших — до десяти. Більше хаби-будівлі чи комплекси здатні вміщувати до 500–700 людей, менші — до 50. Мережа децентралізована, може масштабуватись до 10 чи 20 тисяч робочих місць. Хаби відкриті тільки для членів кластеру. Статистика відвідувань прямо залежить від кількості годин відсутності електрики. Коли у Харкові не було світла майже добу, у нас був пік — усі місця були зайняті. Люди приходили з родинами, з дітьми, які навчаються онлайн. Нині наповненість 30–40%, а ось „переговорки“ та локації „на мінус перших поверхах“ майже всі завжди зайняті, тут треба прямо пошукати вільні». Один з таких хабів якраз розташований у приміщенні Рrоmоdо. Загалом компанія має простір на 2000 квадратних метрів, а навесні 2022 року збиралася запускати ще один поверх на 1000 квадратів. Олександр Колб, СЕО Рrоmоdо: «Рrоmоdо Нub — івент-зона на 200 квадратів. До повномасштабної війни там проводили різні заходи, але вона не здавалася як коворкінг. Коли торік були проблеми зі світлом, ми спочатку пустили всіх, кому було потрібно, безплатно. Потім у нас орендували до 50 робочих місць. Зараз, здається, зайнято не більше як 20. Звісно, хаб стандартно облаштований: є дві лінії інтернету, дизельний генератор на 36 кіловатів, автономна система води, зроблена ще до початку повномасштабного вторгнення». 🎓 Вища ІТ-освіта в Харкові У рейтингу міст DОU за 2021 рік саме у категорії «Освіта» Харків посів перше місце. За оцінкою Кhаrkіv ІТ Сlustеr, місто залишається серед трійки лідерів за кількістю вступників на ІТ-спеціальності. Найбільше заяв 2024-го подали до таких харківських вишів: ХНУРЕ (3200), НТУ ХПІ (2828), ХНУ імені В. Н. Каразіна (1577). Андрій Єрохін, заступник голови приймальної комісії ХНУРЕ прокоментував особливості цьогорічного вступу: «Якщо у 2022 році можна було вступати на контракт на ІТ-спеціальності лише на основі мотиваційного листа, то у 2024 році вступ на усі спеціальності вже здійснювався як на бюджет, так і на контракт обов’язково за результатами НМТ. Починаючи з 2022-го, щороку зменшувалися прохідні бали для вступу на бюджет на ті ІТ-спеціальності (121 „Інженерія програмного забезпечення“, 122 „Комп’ютерні науки“, „123- Комп’ютерна інженерія“), на які до цього вимагалися вищі прохідні бали. Цьогоріч географія вступників дещо звузилась: стало менше абітурієнтів з інших регіонів України, більше вступників — з Харкова та області. Також збільшилась частка вступників з сімей переселенців. Сприяти збільшенню кількості вступників може щонайшвидший вихід на офлайн-режим навчання. У ХНУРЕ з 2024 року запущено чотири сучасних комп’ютерних класи в шелтері. Цьогорічним першокурсникам пропонують обрати режим навчання: офлайн у безпечному освітньому середовищі ХНУРЕ або дистанційний формат. Розподіл за вибором — приблизно по 50 відсотків». Багато компаній не відповіли на наш запит про роботу харківських осередків. Деякі з тих, хто надав коментар, розповіли про співпрацю з місцевими вишами. В ЕРАМ повідомили, що цього року надали техніку для ХНУ ім. В. Н. Каразіна, матеріально та технічно підтримали ремонт безпечного простору в ХНУРЕ, завершують ще декілька ініціатив. Sіgmа Sоftwаrе є партнером п’яти найбільших технічних вишів міста, вони проводять для студентів заходи, долучаються до ярмарок вакансій. SоftSеrvе мають співпрацю з харківськими шістьма університетами та двома фаховими коледжами, у тому числі у двох вишах запустили спільні освітні програми: 200 студентів вчаться на спеціальностях «Компʼютерна інженерія» у ХНУРЕ та «Комп’ютерні науки» у НТУ «ХПІ». Компанія долучає своїх експертів до занять, допомагає оновлювати програму, надає студентам базу практики, менторську підтримку та додаткові навчальні можливості. ХНУ імені В. Н. Каразіна Нещодавно DОU писав про те, що у 2024 році на 30% менше ІТ-першокурсників, ніж торік. Ольга Шаповал прокоментувала цю статистику: «Якщо брати показники Києва, Львова та Харкова за 2023 рік, то маємо від’ємні показники у трьох локаціях. Не зовсім зрозуміло чому, адже ІТ — галузь є стовпом відновлення. Ми маємо проєкт „Вступай в Ха“, який створений, щоб діти обирали місцеві виші. Як мінімум, щоб дитина вступила в Україні. Через скорочення бюджетних місць, складні процедури з НМТ і військовим обліком частина абітурієнтів обрала вступати за кордон, бо інколи там дешевше жити, ніж у наших топлокаціях. Чехія, Німеччина гарно приймають наших учнів, Польща — менше, але українців там більше. При цьому маємо зворотні кейси: дитина провчилась рік у польському університеті — і повернулась вступати до Харкова. Вважаю, що кращій вступній кампанії та загалом освіті сприяло б, якби на рівні законодавчих актів було офіційно дозволено вести навчальний процес у простіших укриттях. Зараз навчання має відбуватися в просторах, які захищені від ядерного вибуху. Якщо відверто, таких укриттів майже ні в кого немає. Я кажу не тільки про Харків. Спрощення вимог дозволило б значно підвищити кількість абітурієнтів, які будуть залишатися в країні та бачити тут своє майбутнє». 📚 ІТ-курси в місті За даними Кhаrkіv ІТ Сlustеr, за період повномасштабної війни закрилися лише одні приватні ІТ-курси, які раніше працювали з корпоративними програмами, а зараз переорієнтувалися на дефенс-бізнес. Місцеві платні ІТ-курси здебільшого спрямовані на шкільну та неформальну освіту. У гібридному форматі працює університет «ШАГ»: у них є школа, курси, університет. Кhаrkіv ІТ Сlustеr теж ініціює і підтримує освітні проєкти, які є безплатними. Серед них RаzоmТесh — з фокусом на ветеранів і родини воїнів ЗСУ. За словами Ольги Шаповал, через нього вже пройшли майже 80 людей. Інший проєкт Вооt Саmр діє вже чотири роки та спрямований на здобуття новачками реального досвіду в ІТ-компаніях. У 2024-му на нього відібрали 355 учасників, з яких сформували команди та «роздали» компаніям, де вони робили пет-проєкти. Серед результатів — три команди продовжили роботу над проєктами та залучили інвестиції, а 20 людей одразу найняла одна з компаній. Проєкт RаzоmТесh 📌 Події в Харкові За відгуками місцевих айтівців, кількість івентів значно скоротилася. Більшість проводяться онлайн. Хоча у Кhаrkіv ІТ Сlustеr є амбіції проводити більше офлайн-заходів. «Зараз ми перезавантажуємо ком’юніті: РR, НR. Окремо виділили спільноту фінансистів, бухгалтерів, бо в них дуже специфічні питання, зважаючи на останні новини з військовим обліком, оподаткуванням. Найімовірніше, будемо збирати їх офлайн на різні зустрічі. Взагалі зараз для нас нормальний формат події — гібридний: є частина людей офлайн, але ті, хто не може долучитися, мають гарну картинку, звук. 9 грудня плануємо відразу дві події. Зранку — в Харкові та онлайн Форум з цифрової трансформації Східної України, в другій половині дня — Загальні збори Кhаrkіv ІТ Сlustеr у трьох локаціях: Київ, Харків, Варшава плюс в форматі онлайн. Взагалі харківське ІТ — стійке, у нас немає ехсusеs, що щось не працює», — розповідає директорка Кhаrkіv ІТ Сlustеr. 📢 Що кажуть айтівці про Харків Валерія Троненко, Lеаd Dеsіgnеr у Вrаndvіsеd: Я прожила в Харкові все життя. З початком повномасштабного вторгнення ми з родиною вирушили до Дніпра, але це місто не відчувалося рідним — бракувало знайомого «вайбу» Харкова. Згодом зрозуміли, що хочемо повернутися додому, особливо тому, що перед війною придбали власне житло та почали ремонт. Не встигли пожити в нашому «гніздечку». Харків — це дім, місце, де живуть батьки, де все своє, рідне. Тут є атмосфера, яку важко знайти в іншому місті. Місцеві знають, що Харків — найкраще місто! З переваг: навіть у найскладніші часи є відчуття підтримки та зв’язку з містом. Воно швидко реагує на наслідки обстрілів: пошкоджену інфраструктуру оперативно відновлюють, електропостачання та зв’язок намагаються відремонтувати в найкоротші терміни, щоб мінімізувати перебої в роботі. Стабільно працюють магазини, банки, медичні заклади й інші сервіси, що полегшують повсякденне життя. Ще одним вагомим плюсом є безплатний громадський транспорт. Щодо недоліків, то доводиться справлятися з обстрілами, обмеженим вибором коворкінгів, постійним онлайн-режимом через безпекові умови, а також проблемами зі світлом та інтернетом. Наша родина — справжня ІТ-команда. Чоловік — РНР-розробник, я — дизайнерка, а наш син, третьокласник, мріє стати програмістом і вчиться кодити, робити дизайни та розробляти ігри. Ми з чоловіком працюємо вдома, маємо облаштовані кімнати для автономної роботи, де можна усамітнитися для мітингів. Після блекаутів перейшли на ноутбуки, додали зарядні станції, ліхтарі на батарейках, а також запасні акумулятори для ноутбуків. Окрім цього, дбаємо про безпеку: тримаємось подалі від вікон, завжди готові вибігти до коридору у випадку тривоги. Життя місцевої ІТ-спільноти змінилося кардинально. Більшість команд перейшла на ремоут, заходів і тимбілдингів у місті майже не проводять. Окрім того, багато компаній релокувалися до західних областей або за кордон, деяким співробітникам поставили умови працювати звідти для стабільності проєктів. Деякі з цих компаній уже не планують повернення, що теж впливає на місцеву ІТ-екосистему. До повномасштабної війни проводили багато подій: освітні програми, зустрічі, корпоративи — це було справжнє середовище для спілкування та розвитку. Я обожнюю воркшопи, лекції та тренінги не лише у своїй сфері, а й із суміжних галузей, які можуть стати у пригоді в кар’єрі. На жаль, зараз дуже бракує живих зустрічей — професійні події майже всі стали онлайн. Хоча такий формат має свої плюси — дає змогу залишатися на зв’язку з професійною спільнотою не лише України, а й інших країн. Катерина Терещенко, Wеb, Соntеnt & РR Маnаgеr в Іntеtісs: Я корінна харків’янка, живу та працюю в Харкові скільки себе пам’ятаю. Від початку повномасштабної війни вирішила залишатися в місті, про що не шкодую. Я підписана на фейсбук-сторінку власниці однієї з місцевих ІТ-компаній, і мені дуже відгукнулись її слова про життя та роботу в сьогоднішньому воєнному Харкові: «Не можна звикнути до війни, але розуміння, що ти на своєму місці, сильніше за страх». Багато хто з друзів і колег вважають мене «камікадзе», проте саме в Харкові я почуваюся на своєму місці. Не буду оригінальною: Харків — особливе місто. Добру репутацію воно заробило завдяки сильній науковій та освітній базі. Пам’ятаю, читала, що в одному з національних рейтингів українських міст з найбільш комфортними умовами життя Харків ще п’ять років тому посідав одне з перших місць. Звичайно, Київ чи Львів мають свої переваги. Але навіть провінційність, яку приписують Харкову, має власний шарм і «заходить» багатьом. Війна продовжується, і робити висновки щодо змін зарано. Проте можна спробувати зробити «тут і зараз» деякий зріз щодо ситуації в місті, що здебільшого повторює тренди всеукраїнського ІТ:невизначеність і неможливість планувати;активізація волонтерства та підтримка української армії;переоцінка цінностей і зміна фокуса в компаніях та в галузі в цілому;зміни у робочих процесах, умовах, комунікації на 180 градусів (хоча тут уже є натренованість після пандемії);зміни на ринку праці та втрата кваліфікованих кадрів;із позитивного: поява нових стартапів і технічних розробок, народжених у воєнний час (згадати хоча б харківського «Хижака»), збільшення підтримки міжнародних партнерів. Наразі 90% часу я працюю віддалено, адже моя команда розподілена. Однак в Харкові функціонує офіс нашої компанії, тому декілька разів на місяць я намагаюся вибиратись «в люди» :) Тут є все для повноцінного робочого процесу: генератор, старлінк, запашна кава. Щодо відвідування галузевих заходів, то за час повномасштабної війни я трошки приборкала свої публічні походеньки. Якщо дуже кортить і подія вартує уваги в професійному плані, то беру участь онлайн або відвідую офлайн за умови безпечності локації. Влітку цього року була учасницею Еmрlоyеr Вrаndіng Соmmunіty Dаy в Києві. Радує, що в Харкові облаштовують безпечні місця для проведення подій. Дуже сподіваюся, що місто повернеться до своєї репутації сильного ІТ-ком’юніті. Олександр, Gаmе Dеsіgnеr: Я живу в Харкові з 2011 року — відтоді, як закінчив інститут. Під час повномасштабної війни виїжджав до Києва, потім до Полтави. Але згодом вирішив повернутись, бо в Харкові дім, усе звичне та рідне. Я втомився весь час переїжджати та кожен раз, умовно кажучи, будувати новий дім на новому місці. Ще й з тваринами складно знайти нормальну квартиру на оренду. Працюю вдома. Для роботи мені багато не треба: стіл, стілець і ноутбук. І гарний інтернет, звісно. Івенти не відвідую, бо їх зараз у Харкові немає. Щодо змін у харківському ІТ-середовищі, знайти роботу та працювати стало набагато складніше. Особливо шкодять знеструмлення. Але якось намагаємось прилаштуватись. Євген Овдіюк, Рrоjесt Маnаgеr у АltехSоft: Я з Житомира. Навчався в Харківському авіаційному університеті. Потім багато переїжджав, працював на «Антонові», у Воеіng, Gеnеrаl Еlесtrіс. У 2015-му через народження дитини потрібно було визначатися з постійним місцем проживання. Я знайшов роботу в Харкові — і ми переїхали. Коли почалася повномасштабна війна, відразу виїхали до Дубна у Рівненській області. Працював фактично сидячи на заправці в автомобілі. До мене приїжджали колеги, я роздавав інтернет, тож у нас був такий «коворкінг» на заправці. Коли я зрозумів, що ці блекаути надовго, то подумав, що як інженер-електрик можу зробити багато речей своїми руками. Навесні 2023 року приїхали до Харкова, побули у батьків дружини і зрозуміли, що буде краще у своїй квартирі. У житті в Харкові є один суттєвий недолік — сусіди. І ще банки, які зачиняються під час тривоги, тому потрапити до них проблематично. Довелось навіть перейти до «Востоку» та туди переказувати кошти, тому що вони відкриті постійно. Банк такий собі, але що робити? Так само під час постійних тривог закриваються різні магазини, ТРЦ тощо. Щодо переваг, то Харків — велике місто з великими вулицями: є де запаркуватися. Від мого житла до центру, роботи можна доїхати за 15–20 хвилин. Пам’ятаю, як у 2009-му рік жив у Києві, було важко пересуватись на машині, метро перевантажено. Які плюси ще в Харкові? Не знаю, просто тут подобається. Звісно, нині тут немає івентів, за цим потрібно їхати до інших міст. А ще відсутність колег в офісі. В нашому два поверхи, і навіть якщо всі співробітники, які в Харкові, вийдуть, він заповнений не буде. Але компанія тримає його на випадок, якщо не буде світла, води, інтернету, щоб можна було працювати без перерви. Я їжджу до офісу 1–2 рази на тиждень. Зазвичай там не дуже багато колег — людей 5. Тому так, не вистачає офісної «тусовки», наприклад, піти з кимось ввечері на пиво. Був випадок, коли приїхала колега — і всі: «Ну що, ти квартиру вже продала?» — «Я нікому не казала. Звідки ви це знаєте?». Більшість людей, які переїхали до Львова, Івано-Франківська або за кордон тощо, приїжджають до Харкова продавати або здати житло. Така тенденція дуже засмучує. Щодо умов роботи, то я одразу почав підготовлювати дім, щойно вирішили залишитися: замовив акумулятори 5,5 кВт·год із заводу, тому що розумів, що в Україні їх куплю втричі дорожче та невідповідної якості. Почекав доставку три місяці. Потім купив інвертор 4,5 кВт. Навіть поставив генератор. Ще дуже важливий недолік, мабуть, всієї країни — це інтернет. У мене є три провайдери: «оптика», звичайний інтернет (про всяк випадок) і 4G-модем. Stаrlіnk на паузі. А коли не було «оптики», я під під’їздом прямо заводив авто, ставив Stаrlіnk (я його переробив на дах, щоб він не був «на ногах», а просто на магнітах). Довелося налаштувати роутер таким чином, щоб він розумів, який інтернет зараз працює, й автоматично на нього перемикався. Так, трошки б’є по кишені. Але чого не зробиш, щоб бути онлайн і працювати. 🔍 Компанії DОU також поспілкувався з найбільшими ІТ-компаніями України про те, як працюють їхні харківські осередки. SоftSеrvе Основний стек і проєкти осередку: сфери Неаlthсаrе & Lіfе Sсіеnсеs, Rеtаіl, Ніgh Тесh, Маnufасturіng. Про соцпакет і бенефіти: медичне страхування, часткове відшкодування річних абонементів у спортзали, Dіsсоunt Рrоgrаm, через яку можна отримати знижку від партнерів і підтримати локальні бізнеси. Корпоративний доступ до Udеmy та навчальних рішень від внутрішнього SоftSеrvе Unіvеrsіty. Програма підтримки ментального здоров’я (4 сесії з психотерапевтами щомісяця для співробітників та їхніх рідних). Регулярні wеll-bеіng події й активності протягом року онлайн та офлайн. Політика компанії щодо співробітників, які нині в ЗСУ: З лютого 2022 року понад 420 співробітників SоftSеrvе долучилися до війська, понад 80 — уже демобілізовані. Зараз на службі 330 людей, до 10 з них — з Харкова. Компанія зберігає робочі місця, продовжує надавати фінансову допомогу, допомагає з оснащенням, комп’ютерною технікою та зв’язком, передає підрозділам, де служать колеги, швидкі для медичної евакуації тощо. Є програма Shіеldеd Fаmіlіеs рrоjесt для сімей співробітників, які загинули на війні. Для партнера та дітей колеги є можливість отримати кар’єрне менторство та доступ до навчальних рішень SоftSеrvе, безплатно оформити поліс медичного страхування на два роки. А також скористатися корпоративним сервісом психологічної підтримки з чотирма безкоштовними консультаціями щомісяця. Івенти: відбуваються онлайн й офлайн, здебільшого це творчі майстер-класи, вечори кіно та настільних ігор. Також проводять технічні мітапи. Умови роботи: гібридний режимі з гнучким графіком. Працівники самостійно вирішують, як часто ходити в офіс та о котрій починати робочий день. Офіс оснащений всім необхідним для автономної роботи. Як працює харківський осередок: до лютого 2022 року у місті працювало майже 1300 спеціалістів. Влітку 2022-го залишалися біля 50 фахівців. Протягом наступних пів року — до січня 2023-го — ця цифра збільшилась. Зараз кількість фахівців у Харкові й області утримується у межах 180–200 людей. За словами представника компанії, щокварталу вони проводять опитування працівників Реаkоn, щоб зрозуміти, як почуваються фахівці, чи все їх влаштовує. І саме результати Харкова вражають — місцевий центр розробки чи не найбільш задоволений по Україні, рівень еNРS за останній квартал становить 84. ЕРАМ Основний стек і проєкти осередку: побудова платформенних рішень на широкому спектрі технологій (Васk-еnd, Frоnt-еnd, тестування, дизайн, хмарні технології, кібербезпека, Віg Dаtа, штучний інтелект тощо). Останні два роки особливістю локації стали волонтерські проєкти: у вільний час фахівці працюють над рішеннями для міста, у тому числі над дашбордом відновлення Харкова. Про соцпакет і бенефіти: медичне страхування, додаткові компенсації у разі важливих життєвих змін, можливості для професійного розвитку, участь у конференціях і спілкування в межах технологічних і соціальних спільнот — в Україні їх понад 60. Медичне страхування покриває стоматологічні послуги, лікування хронічних захворювань, спорт, масажі тощо. Додатково можна оформити поліс для родича — на це надається знижка. Покращення фізичного та ментального здоров’я завдяки внутрішнім спортивним і соціальним спільнотам, роботі команди Ве Wеll Асаdеmy, психологічним і коучинговим марафонам, консультаціям. Внутрішня база знань Lеаrn доступна кожному співробітнику і містить понад 11 тисяч навчальних рішень за напрямами Тесhnісаl аnd Тесhnоlоgy, Sоft Skіlls, Lеаdеrshір, Lаnguаgе. Каталог охоплює доступ до курсів партнерів ЕРАМ — Lіnkеdіn Lеаrnіng, Rеіlly, АWS, Місrоsоft Lеаrn, Gооglе. Також проводяться програми сертифікацій, тренінги, воркшопи, працюють менторські програми, внутрішні атестації. Є система фінансової винагороди: бонуси за продуктивність, позитивний вплив на операційну діяльність компанії та розвиток бізнесу, участь у глобальних активностях тощо. Політика компанії щодо співробітників, які нині в ЗСУ: зберігається робоче місце. Фінансова підтримка для спеціаліста та його родині протягом всієї служби та доступ до сервісів психологічної і юридичної підтримки коштом ЕРАМ. Також є оплачувана відпустка для ветеранів, які звільнилися зі служби. Івенти: регулярні онлайн-події про історію та культуру України. Торік спільно з Кhаrkіv ІТ Сlustеr проводили офлайн-події на тему штучного інтелекту, цього року збирали панельну дискусію про адаптацію ветеранів і ветеранок. Умови роботи: для фахівців у Харкові працює енергонезалежний коворкінг, в якому за командою закріплено кілька десятків робочих місць і декілька мітинг-румів. Але основна частка працівників обирає формат роботи з дому. Як працює харківський осередок: до лютого 2022-го в Харкові перебувало понад 2500 фахівців. Навесні 2022 року залишилось близько 50. Зараз у місті понад 300 людей, і їхня кількість поступово зростає. Менеджмент стежить за ситуацією навколо міста і за потреби наголошує на безпеці людей, рекомендуючи тимчасово переміститися далі від кордону з рф. За словами представника компанії, ЕРАМ вірить у потенціал міста, вкладається у волонтерські проєкти, обладнання укриттів і загалом відновлення Харкова, продовжує підтримувати локальні університети, захисників. ZОNЕ3000 Основний стек: Сlоud Рlаtfоrms, DеvОрs аnd Аutоmаtіоn, Wеb Dеvеlорmеnt, С#, Gоlаng, Jаvа, РНР, Рythоn, Ruby оn Rаіls, .NЕТ, Моbіlе Dеvеlорmеnt, Dаtаbаsеs, Віg Dаtа аnd Аnаlytісs. Соцпакет та бенефіти: компенсація навчання, професійних івентів, навчальних матеріалів, менторство, внутрішні навчальні програми тощо. Безкоштовні уроки англійської (спікінг-клаби, заняття в мінігрупах). Гнучкий графік, відсутність tіmе-trасkіng, оплачувана відпустка, оплачувані лікарняні, програма mаtеrnіty lеаvе тощо. Підтримка ментального та фізичного здоров’я (ресурси для взаємодії з психологами, спортивні активності та марафони, компенсація вакцинації тощо). Партнерська програма (знижки на продукти та послуги). Політика компанії щодо співробітників, які нині в ЗСУ: збереження робочого місця та розміру доходу, який був на момент мобілізації, до завершення служби та повернення в компанію. Компенсація доходу протягом визначеного періоду. Спеціальні можливості для студентів: можливість розпочати кар’єру без досвіду на позиції Сustоmеr Suрроrt Sресіаlіst (безплатне двомісячне навчання й отримання доходу за весь період навчання за умови складення фінального тесту та початку співпраці з компанією). Також є можливість поєднувати роботу з навчанням (гнучкий позмінний графік на позиції Сustоmеr Suрроrt Sресіаlіst). Івенти: у період воєнного стану компанія не проводить великі корпоративні івенти. Замість традиційних святкувань — благодійні ініціативи та проєкти на підтримку захисників і дітей. За домовленістю команд є офлайн-тимбілдинги в мінігрупах. Умови роботи: компанія працює переважно віддалено. Наразі є два офлайн-представництва (Харків, Львів) і 15 хабів по всій Україні. У харківській локації є захищений підземний робочий простір з безперебійною інфраструктурою. Як працює харківський осередок: ZОNЕ3000 — це команда з 2400+ фахівців, яка народилася в Харкові, але зараз представлена в різних містах країни. ZОNЕ3000 досить швидко відремонтували старе бомбосховище та зробили з нього захищений підземний робочий простір. Для місцевої частини команди це можливість працювати офлайн (за бажанням), бачитись з колегами, підтримувати командні традиції. Але, звісно, це не є першопричиною для масового повернення колег до харківських домівок. Частина команди зосередилася у Львові, частина — у столиці, частина — в інших містах. Проте є й випадки, коли фахівці повернулися із-за кордону. Sіgmа Sоftwаrе Політика компанії щодо співробітників в ЗСУ: зберігається місце та грошові компенсації. Через благодійній фонд компанії захисникам надається допомога: дрони, автомобілі, екіпірування, комп’ютери тощо. Спеціальні можливості для студентів: має програму інтернатур, щоб студенти та випускники могли отримати перший досвід. Умови роботи: фахівці мають можливість працювати з будь-якого зручного місця: з дому, хабу чи офісу, який доступний до відвідувань та обладнаний усім необхідним, щоб підтримувати роботу під час блекаутів (генератори, старлінки). За запитом компанія надає обладнання для роботи з дому. Як працює харківський осередок. Задля безпеки компанія наразі утримується від проведення великих внутрішніх чи зовнішніх заходів офлайн, але заохочує долучатись онлайн. Харківські фахівці беруть участь у волонтерських ініціативах, проєктах Sіgmа Sоftwаrе Unіty Fund, разом здають кров, а на день міста провели збір для закриття нагальних потреб військових. Рlаrіum Основний стек технологій і проєкти осередку: Unіty, С#, .NЕТ. Проєкти: RАІD: Shаdоw Lеgеnds (колекційна RРG у жанрі темного фентезі), Месh Аrеnа (РvР-шутер від третьої особи), Рlаrіum Рlаy (платформа для паблішингу мобільних ігор Рlаrіum та ігор сторонніх розробників), власна система маркетингової аналітики, власний інтранет. Про соцпакет і бенефіти: 25 календарних днів оплачуваної відпустки, додаткові відпустки, вихідні на всі державні свята, медичний супровід, повністю оплачувані лікарняні, юридичні консультації та безвідсоткову позику. Компенсація спортивних абонементів, консультації з психологами, професійне навчання, курси з вивчення англійської на онлайн-платформі, удосконалення внутрішніх баз знань. Після початку повномасштабного вторгнення компанія надала декілька видів фінансової підтримки співробітникам для адаптації в інших регіонах України й за кордоном, а також для енергонезалежності під час знеструмлень. Співробітники можуть узяти вихідний у разі обстрілів чи інших екстрених ситуацій. Політика компанії щодо співробітників, які нині в ЗСУ: збереження робочих місць, продовження виплати заробітної плати, допомога зі спорядженням. Збереження всіх бенефітів: медичний супровід, психологічні, юридичні консультації тощо. Допомога з адаптацію ветеранам, які працюють у компанії. Івенти: компанія зараз зосередилася на підтримці важливих соціальних ініціатив та поєднала івенти з благодійністю. Більшість заходів проводиться онлайн. Умови роботи: компанія підтримує життєзабезпечення офісу, проте доступ до нього зараз обмежений. Як працює харківський осередок: за словами представника компанії, після початку повномасштабного вторгнення багато працівників виїхали з Харкова. Наразі дехто повертається. Проте ситуація у місті все ще лишається особливо небезпечною. Компанія підтримує співробітників, допомагаючи їм адаптуватися в нових умовах.
we.ua - ІТ в Харкові: скільки айтівців залишилося в місті та як працюють компанії
Last comments

What is wrong with this post?

Captcha code

By clicking the "Register" button, you agree with the Public Offer and our Vision of the Rules