Search trend "День Європи 2024"

Як повідомляє онлайн-медіа Суспільне. Михайло Кохан, бронзовий призер Олімпіади-2024, здобув перемогу у метанні молота на командному чемпіонаті Європи-2025 з легкої атлетики. Цей успіх став можливим завдяки результатам попереднього розіграшу змагань у 2023 році, що дозволило Україні повернутися до першого дивізіону командного Євро-2025, яке проходить у Мадриді з 27 по 29 червня. У перший день змагань […] Тhе роst Михайло Кохан – переможець метання молота на командному Євро-2025 fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Росія атакувала Україну дронами і ракетами, передусім Київ - нібито як відповідь на знищення частини її стратегічної авіації. Москва розпочала літній нступ. Путін хоче прориву на фронті, і захопити решту Донбасу. Україні у війні бракує людей і стабільних західних військових поставок. Слабка сторона Росії брак бронетехніки та накопичення проблем в економіці. Якщо Київ за допомоги Європи витримає російський наступ, Москва може піти на справжні переговори. Ось дещо з того, про що писали у світових ЗМІ. "Росія обстрілює Київ після обіцянки помсти", Тhе Guаrdіаn, Велика Британія Росія влаштувала смертельний обстріл Києва після обіцянки помститися за атаку України на бомбардувальники. Четверо загиблих і 20 поранених від ракетних обстрілів та атак дронів 6 червня на столицю України. Українські ВПС заявили, що місто атакували дронами та крилатими ракетами "Калібр". Голова Київської військової адміністрації Тимур Ткаченко заявив, що дрони вразили багатоповерхівки та спричинили пожежі. Минулого тижня українці знищили на землі російські стратегічні бомбардувальники за допомогою дронів, захованих у дерев'яні будиночки, під час однієї з найзухваліших атак на Росію. Президент Дональд Трамп після телефонної розмови з Володимиром Путіним заявив у середу, що Кремль планує відповідь на цю атаку. У четвер Трамп заявив, що, може, краще дозволити Україні та Росії "поборотися деякий час" перш, ніж негайно прагнути миру. Трамп заявив, що сказав Путіну, що дві країни схожі на "двох малих дітей, які сваряться, як божевільні", коли вони розмовляли по телефону в середу. "Путін планує завдати нищівного удару Україні літнім наступом", Тhе Теlеgrарh, Велика Британія Президент Володимир Зеленський каже, що Росія не шукає миру, а готується до ескалації. "Є докази, що росіяни готують нові наступальні операції", заявив він минулого тижня. Деякі аналітики вважають, що наступ вже почався. Влітку у війні в Україні бойові дії зазвичай загострюються, каже науковий співробітник з питань сухопутних воєн лондонського Міжнародного інституту стратегічних досліджень (ІІSS) Бен Баррі. Протягом минулого понад року росіяни поступово захопили українську територію, майже 4000 кв км, що еквівалентно 0,7% від площі України. Але ціна в життях була величезною. За українськими оцінками, Росія втратила 434 тис. солдат. Майже 109 солдат за 1 кв км. Але зараз імпульс може змінитися. Минулого місяця росіяни просувалися найшвидшими темпами від листопада 2024-го, захоплюючи в середньому 140 кв км на день у травні - вдвічі більше, ніж у квітні, за даними DеерStаtе. Російські командири сподіваються на прорив. Особливо на Донбасі Російські командири сподіваються на прорив. Особливо на Донбасі. Росіяни контролюють 99% Луганська та 77% Донецької області. Захоплення решти міст Донецької області буде головною метою наступу. Але мало хто вірить, що Росія зможе захопити весь регіон. Час наступу не випадковий. Літнє листя забезпечує кращі укриття для військ, що наступають. Росія провела зиму, нарощуючи людські ресурси, усуваючи технічні недоліки, вдосконалюючи тактику, покращуючи бойовий зв'язок та летальність і маневреність своїх дронів. Тепер вона готова випробувати все це. Прорив малоймовірний, хоча Путін впевнений, що зможе досягти значного прогресу на багатьох фронтах. Бої загострилися у Сумській області. Після того, як у березні ЗСУ витіснили з Курської області, вони тепер стикаються з тиском у сусідній Сумській, де Путін хоче створити буферну зону, щоб запобігти майбутнім вторгненням на територію Росії. За даними української розвідки, 125 тис. російських військ зосереджені вздовж кордонів Сумської і Харківської областей. За останні десять днів, росіяни захопили там чотири села. Малоймовірно, що Суми чи Харків - головні цілі Путіна Малоймовірно, що Суми чи Харків - головні цілі Путіна. Росії бракує сил на цих фронтах для проведення серйозних наступів на великі міста. Ці операції можуть бути спрямовані на те, щоб відтягнути сили ЗСУ від головної мети Донецької області. Вивівши війська з Курської області, українське командування хотіло посилити перевантажені частини в Донецькій. Необхідність оборони Сум завадила цьому. Відтак російські війська прорвали оборону між Покровськом і Торецьком, посилюючи тиск на Костянтинівку - життєво важливий логістичний вузол на перехресті автомобільних та залізничних доріг. Вона є частиною українського "поясу фортець" у Донецькій області. Її втрата ускладнить оборону, постачання та потенційно поставить Краматорськ, найбільше неокуповане місто області, в зону дії російської артилерії. Відтак Костянтинівка - головна початкова ціль літнього наступу Росії. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Убивство російського майора і нова тактика України на фронті: про що пишуть світові ЗМІ Росія зараз має перевагу на полі бою, що дозволяє її командирам вибирати ключові пункти для просування. Ця перевага зумовлена перевагою у людях та нещодавніми технологічними досягненнями в наступальній та оборонній зброї. Після 2022-го Росія почала імпорт з Ірану дронів Shаhеd, а пізніше уклала угоду на $1,36 млрд на виробництво власної версії цього БПЛА. Росія збільшила їх виробництво з 300 на місяць минулого року до 100 на день цього року, і цю цифру, за словами Зеленського, Москва прагне потроїти. Окрім нарощування виробництва, Росія модернізувала двигун цих дронів, що дозволило політ на більших висотах, ускладнило перехоплення і дозволило нести більше корисного навантаження. З кінця травня Москва не раз била дронами і ракетами по українських містах, зокрема Києву, щоб подолати ППО. Загинули десятки мирних жителів. Масові удари можуть стати частішими, бо Росія прагне підірвати моральний дух українців З огляду на ці покращення, такі масові удари можуть стати частішими, бо Росія прагне підірвати моральний дух українців. Аналітики попереджають, що атаки понад сотні дронів можуть бути неминучими. Зі зменшенням кількості діючих бомбардувальників дальньої дії від операції "Павутинка", атаки крилатими ракетами можуть зменшитися, що збільшить шанси для українських перехоплювачів ловити їх. "Поширене використання FРV-дронів на оптоволокні дозволяє росіянам на фронті ефективніше атакувати та знищувати укріплені позиції на передовій. Вони покращили координацію між FРV-ударами і наземними штурмами. Це одна з головних причин, чому Росія показує зараз кращі результати", - каже польський військовий аналітик Конрад Музика. Українські підрозділи кажуть, що дрони на оптоволокні завдовжки до 40 км, не випромінюють жодного сигналу. Лише зрідка українцям вдавалося їх нейтралізувати, фізично перерізавши кабелі. "Вони змінюють правила гри. Усі намагаються знайти контрзаходи. У нас їх немає, як і в росіян", - сказав один солдат. Іншою перевагою Росії є здатність залучати нових солдатів значно швидше, ніж в України. Цей успіх зводиться до грошей. Зокрема, добровольцям пропонують бонуси за вступ до $22 тис. та потенційний річний заробіток у $65 тис., що значно вище за середню зарплату росіян. "Росія витратила купу грошей на вербування. Вони збільшили зарплату найманців, масово вербують людей з бідних районів і етнічні меншини", - каже Баррі. Чисельність російських військ в Україні зросла з 500 до 620 тис Стратегія окупилася. Чисельність російських військ в Україні зросла з 500 до 620 тис. за рік, попри те, що у 2024-му росіяни втратили понад 400 тис. солдат, каже Микола Бєлєсков з київського Національного інституту стратегічних досліджень. Україна стикається з серйозними викликами цього літа. Опір тиску Заходу щодо мобілізації чоловіків до 25 років стає все важчим. Водночас цей крок був би вкрай непопулярним для Зеленського. Натомість Київ розпочав кампанію "18-24", пропонуючи молоді до 25 років $24 тис. за контракт. Але набір юнаків таким чином залишається значно нижчим за планові показники. Також є занепокоєння щодо майбутніх поставок західної зброї. Трамп навряд чи відновить значну підтримку, навіть якщо його терпець до Путіна увірветься. Малоймовірне повторення щедрості Джо Байдена, коли США надали Києву майже $70 млрд лише військової допомоги. Дві життєво важливі форми допомоги США зараз під сумнівом: системи ППО та обмін розвідданими. Європа не може зрівнятися зі США в цих сферах. Попри це, в Києві вважають, що збитки можуть бути обмежені, якщо Трамп дозволить Європі купувати зброю США та реекспортувати її в Україну. Європа починає заповнювати прогалину, принаймні в масштабах, якщо не в досконалості зброї. Німеччина, яка вже поставила ППО Раtrіоt, допомагає Києву поповнювати запаси ракет-перехоплювачів, що вичерпуються. Ріст європейських інвестицій в оборонний сектор України може виявитися ще важливішим. Київ сам закриває до 40% своїх потреб в ударних силах. Ця цифра може значно зрости за умови додаткової підтримки. Найбільше надбання України - її так звана "стіна дронів" Найбільше надбання України - її так звана "стіна дронів". Це величезний парк FРV-дронів, який дозволив підрозділам бити по російських військах на відстані в понад 15 км за лінією фронту. Дрони порушили логістику Росії, притупили її артилерійську перевагу та уповільнили просування військ, створюючи оборонні коридори вздовж більшої частини фронту. Хоча Москва швидко впроваджує інновації у відповідь, Україна планує цього року більш ніж удвічі наростити виробництво - до 5 млн FРV-дронів, що допоможе їй зберегти перевагу. "Якби не дрони, українці опинилися б у дуже скрутній ситуації. Збільшуючи виробництво, Україна намагається пом'якшити проблеми, спричинені нестачею людей, і вони роблять це з хорошим результатом", - каже Музика. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як Україні вдається протистояти "потрійній удавці" від РФ: світові ЗМІ написали Але деякі українські солдати хвилюються, що їхня перевага за допомогою дронів зменшується. "Нашу перевагу в дронах, яку мали з 2023-го, перевершили росіяни. Ми першими почали використовувати дрони як зброю, але не змогли масштабувати виробництво достатньо швидко, щоб це мало значний стратегічний ефект. Росія та Україна зараз мають якісний паритет, а росіяни мають кількісну перевагу", каже офіцер 3-ї штурмової бригади. Навіть зі "стіною дронів", Україна залишається переважно в обороні. Контрнаступ малоймовірний, що змушує Київ вести кампанію на виснаження російських сил та уповільнити їхнє просування. Якщо Україна зможе пережити літо, і за умови, що не буде дипломатичних проривів, Росія зіткнеться з двома довгостроковими обмеженнями щодо змоги підтримувати війну на такому рівні інтенсивності. Росія відчуває брак бронетехніки, і близька до виснаження танкових резервів часів СРСР Росія відчуває брак бронетехніки, і близька до виснаження танкових резервів часів СРСР. За даними консалтингової компанії Rосhаn Соnsultіng, Москва збудувала близько 300 танків у 2024-му та відремонтувала 1300 старих. За даними ІІSS, вона втратила 1400 танків минулого року. Такі темпи втрат є неприйнятними. Хоча Росія може мати на складі до 3500 танків, багато з них в такому стані, що не підлягають ремонту. Танки самі по собі не застаріли. Вони більше не можуть діяти ізольовано на полі бою, де домінують дрони, але залишаються критично важливими для війни, за умови, що оснащені належним радіоелектронним захистом. Однак їх дефіцит може суттєво перешкодити росіянам. Ще більша загроза для зусиль Путіна може критися в економіці. Витрати на оборону становлять 40% держвитрат. Використання коштів Фонду національного добробуту країни поки що допомогло стимулювати ріст. Але перехід до воєнної економіки разом з санкціями спотворює економічний баланс. Дефіцит людей призвів до зростання зарплат на 18% минулого року. Інфляція кусається. "Ця модель росту не є сталою в середньостроковій перспективі", писав у звіті Світовий банк у квітні. Аналітики очікують, що ліквідна частина Фонду національного добробуту вичерпається протягом кількох місяців. Російська економіка ще не на межі колапсу. Але росіяни вже відчувають тиск. Жорсткіші санкції, якщо їх схвалить Трамп, і посилення ударів українських дронів і ракет по російській енергетичній інфраструктурі можуть посилити тиск. Наразі Росія має перевагу на полі бою. Але її військова машина виснажується економічно, промислово, демографічно. Якщо Україна витримає наступні місяці, тиск може змусити Росію сісти за стіл переговорів не з позиції сили, а на умовах, більш прийнятних для Києва.

Матеріал підготовлено в партнерстві з Консорціумом Оборонної інформації (Соnsоrtіum fоr Dеfеnсе Іnfоrmаtіоn, СDІ), що об’єднує українські аналітичні та дослідницькі організації і спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики. Співзасновники консорціуму: Сергій Згурець, директор інформаційно-консалтингової компанії Dеfеnsе Ехрrеss; Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння; Михайло Самусь,  директор Nеw Gеороlіtісs Rеsеаrсh Nеtwоrk, Олексій Їжак, експерт Національного інституту стратегічних досліджень.  Все має свої наслідки. Завдяки проросійській позиції адміністрації Трампа відбувся нечуваний сплеск російського фашизму із формуванням чіткої сучасної доктрини Кремля: або Україна повернеться до Росії як вагома частина нової імперії, або українська нація буде знищена. За відсутності гарантій безпеки Україна постала перед необхідністю забезпечити своє виживання, тож питання ядерної зброї знову виникає на порядку денному. Більше того, багато хто вважає, що формулювання “Чи повинна Україна мати ядерну зброю?” сьогодні вже має звучати інакше: “Коли вона матиме цю зброю?”І мова сьогодні вже не лише про тих експертів та посадовців в самій Україні, хто має компетенцію говорити про це. В останній день травня необхідність допомогти Україні розробити власну ядерну зброю позначив голос із Великої Британії. Полковник британської армії Річард Кемп на Вlасk Sеа Sесurіty Fоrum 2025 чітко артикулював : Британія має допомогти Україні відновити ядерну зброю. За словами полковника, укладена цьогоріч між Україною та Британією угода про сторічне партнерство повинна передбачати допомогу офіційного Лондона у розробці Києвом власної ядерної зброї, інакше вона не має значення. "Ви не можете стримати країну з ядерною зброєю (РФ - ред.) без ядерного потенціалу, і ви не можете стримати бойову ядерну зброю без стратегічної ядерної зброї. Це просто ні про що. Тому, я думаю, що частиною цієї декларації мало бути зобов'язання Великої Британії розробити бойову ядерну зброю”. Ядерна міжконтинентальна балістична ракета "Титан", фото: gеttyіmаgеs Звісно, можна допускати, що заява несе суто політичне навантаження і більше спрямована на тестування реакції Кремля. Але швидше вона є показовим свідченням масштабних геополітичних змін. Якщо, скажімо, минулого року під час обговорення цієї теми, коли, зокрема, Консорціум оборонної інформації публічно виступив за проведення глибокої дискусії, ще було далеко до тектонічних зсувів в політиці США, сьогодні все виглядає принципово інакше. Прогноз негативного для України та Європи розвитку подій формує політичні умови, які справді ведуть до перегляду неядерного статусу України. І справа тут далеко не тільки в Україні. Це вже потрібно самій Європі.  Політичні аспекти:  гойдалки Трампа та зростання страхів ЄвропиПрезидент Трамп своїми деструктивними кроками у міжнародній політиці не тільки повернув силу кривавому міжнародному злочинцю Путіну, але й породив відчутну недовіру до США у партнерів з НАТО. Відтак, створилися нові геополітичні умови, в яких чимало нових гравців заявили про намір отримати доступ до ядерної зброї. Трамп і Путін, фото: gеttyіmаgеsСкажімо, прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск зробив у березні обережну, але недвозначну заяву: “ми були б безпечнішими, якби мали власний ядерний арсенал”. Чи не найцікавіше в заяві польського чиновника усвідомлення того, що ядерної парасольки Франції на всю Європу не вистачить, а британці не можуть використати свою ядерну зброю без США. Заява британського офіцера Р.Кемпа про фактично “напівядерний” статус Британії (в сенсі того, що існує залежність у застосуванні ядерної зброї від США) також вписується в логіку подій: за умов, коли сподіватися на чітку позицію Трампа не доводиться, варто мати власну ядерну зброю, яку можна застосувати без узгодження з союзником. В цьому ж контексті Р.Кемп згадав і підписану у січні 2025 року декларацію про сторічне стратегічне партнерство між Великою Британією та Україною з приміткою, що у документі мало б йтись також і про ядерний потенціал.Таким чином, Європа та Британія реально зацікавлені у тому, щоб Україна наростила ядерні м’язи – не тільки задля захисту самої себе, а й для захисту Європи та Британії від прямого зіткнення з РФ, що всередині 2025-го року виглядає більш куди реальнішим, ніж ще півроку тому. Чому мова саме про ядерну зброю як критичну умову виживання Європи? Упродовж 2024-го року найпотужніші країни європейського НАТО де-факто року визнали неготовність до успішної конвенційної війни з РФ. Британія заявила, що її збройні сили  “не можуть належним чином захистити країну” і не готові до “конфлікту будь-якого масштабу”  Оперативна готовність багатьох військових частин ЗС Німеччини становить лише 50%, чого у світлі існуючих загроз недостатньо, заявила парламентська уповноважена у справах ЗС країни Єва Хьоґль. ФРН має бути готова до війни через 5 років, зазначив у лютому 2024 р. генеральний інспектор Бундесверу генерал Карстен Броєр. Французька армія не здатна витримати таку війну, яку ведуть зараз ЗСУ, заявив відставний французький генерал Крістоф Гомар у квітні 2024 року. Вже діючий французький генерал Бертран Тужу у серпні 2024 року заявив, що в разі нападу з боку союзників Росії на НАТО можна зіткнутися з серйозними проблемами у переміщенні важкої техніки та військових через “адміністративну тяганину”, оскільки, зокрема, на континенті не розв’язана проблема “військового шенгену”.      На тлі цього неприємного становища Європі і Британії треба розв’язати щонайменше чотири стратегічних складові свого спільного оборонного потенціалу: подолати шалене відставання у ядерній зброї, далекобійних ракетах, космічній розвідці та підготовці особового складу своїх армій. Без цього говорити про успішне військове протистояння РФ неможливо.  На фоні цих проблем Європа і звертає свій погляд на Україну з її зростаючим ОПК, оборонним потенціалом та боєздатною армією. Іншими словами, у західних партнерів з’являються вагомі та реальні аргументи на користь спільної збройової активності з Україною. Зокрема, в царині ядерної зброї, що стоїть, як бачимо, на першій позиції в переліку задач для Європи. Чи може бути переглянутий без’ядерний статус України?          Які аргументи Україна має для позитивної відповіді на це питання? Про аргумент у вигляді російської агресії проти України вже було сказано. Злочинний режим Путіна у Москві порушив надані Києву гарантії безпеки, викладені у Будапештському меморандумі 1994 року. Нарощуючи криваву війну проти України, цей режим продовжує сповідувати політику відвертого геноциду українського народу, збільшуючи з кожним місяцем інтенсивність вбивств. Україна отримала сильного та цілеспрямованого ворога, якого, як вважав світ, ще не мала на початку 90-х ХХ століття, коли приймалося рішення про відмову від ядерної зброї.  Тепер всьому світові очевидно, що це саме такий ворог - екзистенційний. А ще озброєний ядерним потенціалом.Друге – юридичний аспект набуття Україною ядерного статусу також має сьогодні зовсім інший контекст. Режим Путіна порушив Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), зокрема переміщенням ядерної зброї в Республіку Білорусь. Відтак, за умов, коли не тільки РФ, але й інші підписанти Будапештського меморандуму 1994 року не виконали зобов’язання щодо забезпечення гарантій існування України як неядерної держави, Україна здобуває всі підстави для виходу з ДНЯЗ і для перегляду зробленого на початку 1994 року без’ядерного вибору. Іншими словами, юридична обумовленість приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї просто зникає.Водночас для України було б недалекоглядним рухатися у напрямку самостійного розвитку ядерної зброї без підтримки партнерів.  військові ракети, фото: gеttyіmаgеsХто ці потенційні партнери? Їхнє коло не обмежується Британією. Зіткнувшись з новими геополітичними реаліями, де політичний шантаж стає формою сучасної дипломатії, інші європейські “важковаговики” не  гірше за британців усвідомили актуальність ядерної парасольки для Європи.  Берлін устами Фрідріха Мерца закликав до переговорів про ядерний захист з Францією та Великобританією, оскільки американська ядерна парасолька, та й можливо, не тільки ядерна, припинить прикривати Європу і Британію. Враховуючи, що упродовж широкомасштабної війни РФ проти України Польща висловлювала бажання отримати ядерний статус для захисту своєї незалежності від РФ, а Британія виявилася найбільш послідовним партнером у підтримці України під час опору ядерній РФ, цілком вірогідним міг би виглядати альянс із Польщею та Британією зі спільних розробок нової зброї, в тому числі, ядерної. За певних умов до такого альянсу могли б долучитися й країни Балтії. Звісно, опір такому союзу може чинити новообраний президент Польщі Кароль Навроцький, але уряд країни має більше повноважень та напевно виступатиме саме за союз із Україною. Тож наважусь спрогнозувати, що формування тріади Британія-Україна-Польща є однією з ймовірних версій отримання політичної підтримки для розвитку новітньої зброї, в тому числі, ядерної. Це може бути одним з реалістичних сценаріїв досягнення оборонної достатності Європи (і Британії) та повноцінної інтеграції України у євроатлантичний оборонний простір. Також разом із розробками ядерної зброї можна було б спільно розробляти та виробляти сучасні балістичні ракети дальністю ураження 1000 км і більше.   Технологічний фактор: традиційний  термоядерний заряд чи холодний синтез?Поки що Британія намагається придбати у США винищувачі F-35А Lіghtnіng, здатні нести термоядерні бомби В61-12, аби разом із європейськими союзниками дати чітку і обмежену відповідь на будь-яку російську атаку. Але, не виключено, співпраця з Україною у означеній специфічній сфері може виявитися більш дієвою.Раніше, у 2024 році, фахівці, та й Консорціум оборонної інформації, розглядали традиційні шляхи розробок та створення ядерної зброї, але наголошували, що варто вести й пошук альтернативних “ноу хау”. Хід подій в сьогоднішньому світі, як ніколи,  може кардинально змінюватись, коли успіх визначають революційні технології та рішення. Цілком можливо, ядерна зброя сьогодні перебуває у цьому фокусі, і Україна може стати тут ключовим гравцем.Як відомо, існуючі відомі доктрин передбачають створення ядерної зброї кількома шляхами: - використання U-235 та U-238 (ізотопи урану існують в природі, і їх можна отримати шляхом збагачення);- використання  Рu-239 (ізотоп плутонію, практично відсутній у природі, але його можна отримати штучно шляхом опромінювання U-238 у спеціальних реакторах);- застосування тритію  (ізотоп водню, який отримують шляхом опромінювання літію Lі-6 нейтронами);-застосування LіD (дейтерид літію Lі-6, який є основним компонентом реакції синтезу у водневих бомбах та виробляється шляхом збагачення);- використання октогену (потрібен для імплозії плутонієвої сфери та створення надкритичної маси Рu-239; може вироблятись в одному процесі з гексогеном, що широко використовується в звичайних боєприпасах).Але фахівці сьогодні пропонують звернути увагу на створення ядерної зброї четвертого покоління – шляхом досягнення процесу холодного ядерного синтезу та створення термоядерного заряду. ракети з боєголовками готові до запуску, фото: gеttyіmаgеs        Українські фахівці, зокрема, кажуть про можливість інерційного варіанту ініціації термоядерної реакції при низьких температурах шляхом використання елементів, які добре насичуються воднем і дейтерієм. Що це за елементи?  Нікель, паладій та інші, ізотопи Титану 107 і 110, та, можливо, передбачають науковці, ізотопи гелію. Зокрема йдеться про можливість перевести дейтерій в металевий стан щільності, в такому разі розміри молекули дейтерію D2 стануть суттєво меншими за відстані між атомами в кристалічній решітці нікелю чи паладію. Можна й далі розповідати про те, як це може спрацювати – про ланцюгову реакцію, про кулонівський бар'єр та інші аспекти ядерної фізики, але це, зрозуміло, прерогатива науковців. Так само, як і дослідження щодо суміші літій-алюмогідриду (LіАlD4) в присутності нікелю  – за науковцями це ще одна перспективна царина для пошуку рішення для холодного синтезу. Ми ж лише констатуємо: фахівці наполегливо стверджують, що в Україні можна й варто провести такі дослідження, тим більше, що на їх проведення не потрібні значні ресурси. Росія та Захід: від експериментів з холодним ядерним синтезом до можливого застосування експериментальної зброїНизка фахівців наполягають на перспективності досліджень на тему холодного ядерного синтезу, зважаючи на те, що, за багатьма даними з різних джерел,  саме таким шляхом йде Росія. Зокрема, у зв’язку з цим вони пропонують ретельно дослідити матеріали та компоненти бойових частин ракети “Орешник”, якою було атаковано “Південьмаш” у 2024-му році. Адже РФ рекламувала удар, як еквівалентний тактичній ядерній зброї, хоча кінетична енергія не перевищувала 1 тонну тринітротолуолу (ТNТ). При цьому фахівці вказують на необхідність перевірити, чи немає серед уламків аморфного сплаву паладію із цирконієм …., отриманого при спіканні паладієвих нано-кластерів …., диспергованих в матрицю …. (тут вживаються назви елементів та речовин, зрозумілі лише фахівцям, тож опускаємо їх – ред). Ті ж фахівці не виключають, що замість … там можуть бути присутніми нано-кластери … або ж інших металів, що схильні до насичення дейтерієм. Якщо є уламки, то вони постійно виділяють … і …, а також ізотопи … і ...  Якщо це дійсно так, то росіяни розраховували на те, що  при кінетичному ударі вони ініціюють реакцію термоядерного синтезу на дейтерії (D+D). Вітчизняні вчені прогнозують, що невелика кількість (порядку 0,5 кг), нано-порошку…,  диспергованого в матрицю з іншого металу співставної ваги, може принести виділення енергії еквівалентної  350 тонн тринітротолуолу. Навіть якщо, припускають вони, провзаємодіють лише 10 відсотків дейтерію,  вихід енергії досягне 35 тонн тринітротолуолу. Вчені аналізують й інші варіанти ущільнення, що ініціюють процес холодного ядерного синтезу, припускаючи, що Росія вже серйозно просунулась в цих дослідженнях та розробках. Більше того, вона досягла певних результатів і перейшла до експериментальних випробувань зброї, виготовленої із застосуванням технології холодного синтезу. дослідження радіоактивності, фото: gеttyіmаgеsБагато даних, кажуть фахівці, підтверджують, що досягти феноменів холодного ядерного синтезу в РФ намагаються вже тривалий час. Вірогідно, припускають наші фахівці, росіяни спираються на певні експерименти, які провів ще у 2008 році професор Йосіакі Арата (Yоshіаkі Аrаtа) в університеті Осака разом із своєю китайською колегою та соратницею, професоркою Юечан Чжан (Yuе-Сhаng Zhаng) із Шанхайського університету. Заявлено, що ними було досягнуто напівмікроскопічного холодного ядерного синтезу (ХЯС) -  виділення енергії та утворення гелію шляхом, не передбаченим відомими законами фізики. Звісно, вся ця інформація потребує ретельного вивчення та доведення. Але однозначно, що Україна має шукати свій унікальний шанс в усьому спектрі можливостей. Під час нинішньої війни ми вже не раз доводили, що здатні на це. І можемо довести  ще раз. Замість висновківАвтор цього матеріалу свідомий, наскільки дискусійну тему він зачепив. Саме питання “Чи має право Україна на ядерну зброю?” вже робить цю дискусію вибуховою. Досягнення ж цього шляхом, у який поки що вірять найсміливіші науковці, виводить її на ще вищу орбіту вибуховості. Але ми маємо почати це обговорення. Досить прикметно, що Росія усвідомила  цю небезпеку: в російському так званому “меморандумі” про перемир’я буквально в останні дні з’явилась вимога  про заборону на прийом і розміщення ядерної зброї в Україні,  чого досі не було. Досить показово і те, що фахівці на Заході також дійшли висновків, що у довгостроковій перспективі Україна розвиватиме ядерний арсенал. Без перебільшення, коли ми говоримо про політичну волю для такого рішення, це суттєві, хоча ще й не тектонічні зміни у світовій політиці. Причиною цього називається відмова з боку Заходу наситити Україну конвенційною зброєю для максимального тиску на РФ та проведення впевненої деокупації усіх захоплених території.  наземний ракетний комплекс з твердопаливною двоступеневою балістичною ракетою середньої дальності, фото: gеttyіmаgеsОтже, автор цих рядків, усвідомлюючи всі проблеми на цьому шляху, вважає: сьогодні прагнення України до ядерної зброї не просто можливе – це ймовірно. Як вважають аналітики у цій галузі, досягти результату можна за умови припинення практики дилетантського обговорення ядерної зброї у публічному просторі та формування одного або кількох потужних політичних партнерів. Після завершення (замороження) війни ймовірною може стати політика, схожа на політику Ізраїлю – Україна не підтверджує і не спростує існування зброї ядерного стримування. Зі стратегічної точки зору це має сенс – на тлі недіючих міжнародних угод. Україна нині усвідомлює урок, який давно зрозуміли Північна Корея, Індія та Пакистан: ядерна зброя стає в умовах непрогнозованого світу та ймовірності приходу до влади непередбачуваних політиків єдиною реальною гарантією безпеки від екзистенційних загроз. Фахівці при цьому впевнено наполягають, що створення брудної бомби - це не шлях для України. А от створення ТЯЗ - термоядерного заряду четвертого покоління, що не дає випромінення - це абсолютно реальне завдання. Фахівці вважають, що виконати таке завдання можливо за дуже короткий час - до дванадцяти місяців. Тобто все, що нам потрібно - рік.

З 29 травня до 1 червня Літературний фестиваль "Книжковий арсенал" Понад 200 подій відбудуться під час Книжкового арсеналу: дискусії, лекції, презентації, читання, музичні виступи та виставки. Також проведуть книжковий ярмарок за участю 111 видавництв, шести книгарень і стендів військових та волонтерських ініціатив. Фокус-тема нинішнього фестивалю - "Все між нами переклад" під кураторством американської історикині Марсі Шор і видавчині та перекладачки Оксани Форостини. - Книжковий арсенал - це наше спільне свідчення сміливості жити, творити, читати, писати, рефлексувати, створювати культуру, - каже генеральна директорка Мистецького арсеналу Олеся Островська-Люта. Київ, Мистецький арсенал, вул. Лаврська, 10-12 З 29 травня Ретроспективний прокат фільму "Тіні забутих предків", режисер Сергій Параджанов Найкращим фільмом в історії українського кіно за версією кінокритиків стали "Тіні забутих предків" 1964 року. Драма режисера Сергія Параджанова очолила рейтинг, сформований Довженко-Центром. Відреставровану версію екранізації повісті Михайла Коцюбинського покажуть у кінотеатрах. На Гуцульщині ХІХ століття пастух Іван Палійчук закохується в сусідку Марічку з ворожого роду Гутенюків. Коли юнак вирушає на заробітки, дівчина зривається зі скелі й гине. Іван намагається забути померлу кохану, але вона починає йому ввижатися, за сюжетом. - "Тіні забутих предків" уособлювали вершину поетичного кіно, - каже кінокритик і режисер Станіслав Битюцький. - Фільм став поворотною подією для розвитку української культури. Починаючи від дисидентського скандалу на прем'єрі в київському кінотеатрі "Україна", продовжуючи протистоянням послідовників поетичної школи з радянською цензурою та закінчуючи перетворенням стрічки в ікону стиля для молодого кіно незалежної України. 4 червня Опера GАІА-24. Ореrа dеl Моndо, композитори Роман Григорів та Ілля Разумейко Найкращою подією минулого року в галузі класичної музики за версією національного агентства "Укрінформ" стала експериментальна опера GАІА-24. Ореrа dеl Моndо. У ній композитори Роман Григорів та Ілля Разумейко осмислюють наслідки руйнівної діяльності людства. Вистава лабораторії сучасної опери Ореrа ареrtа поєднує оперу та реп, авангард і поп, фольклор і рейв та інші жанри. Поштовхом до створення стало знищення росіянами Каховської ГЕС 6 червня 2023-го. Прем'єра відбулася в Києві минулого травня. Оперу показали на фестивалях у Роттердамі, Відні, Берліні та Венеції. Вдруге виконають в Україні. - Три дії настільки різні, що для нас це три опери в одній. Кожна з них - трансформація виконавців на сцені, - розповідає Роман Григорів. - Перший акт Sоngs оf Моthеr Еаrth - це музика народів світу, чітка за структурою та формою. Другий акт Саbаrеt Меtаstаsіs - історія голих тіл, чиста звуком, голосом і пластикою. Усі артисти на сцені - без одягу, бо костюми цієї дії - оголені тіла. Третій акт Dаnсе fоr Моthеr Еаrth - суміш сучасної музики. Це постлюдія, карнавал та афтепаті. 18:00, Київ, Національний драматичний театр ім. Лесі Українки, вул. Богдана Хмельницького, 5 6-13 червня Фестиваль документального кіно про права людини Dосudаys UА У Києві та в онлайн-форматі проведуть кінофестиваль Dосudаys UА. Покажуть 50 документальних фільмів - українські та закордонні повні й короткі метри переважно 2024-2025 років. До національного конкурсу увійшло п'ять стрічок - "З любов'ю з фронту" Аліси Коваленко, "Зшиті кроки" Аліни Максименко, "Стрічка часу" Катерини Горностай, "Пісні землі, що повільно горить" Ольги Журби та "Мілітантропос" Єлизавети Сміт, Аліни Горлової та Семена Мозгового. - Корпус українських документальних фільмів значною мірою сповнений тривожних передчуттів та історій, які об'єднує сфокусованість на боротьбі як процесі та на суб'єктності як меті й одночасно обов'язку, - каже програмна директорка фестивалю, кінокритикиня Юлія Коваленко. - Цьогорічну програму "Dосu/Україна" можна назвати насиченим екстрактом цього кіносвіту - складного, болючого, але впертого до життя та з відкритим майбутнім. У ньому героям і героїням часто доводиться робити те, що у світі, за який ми боремося, люди не мали б робити. Київ, кінотеатр "Жовтень", вул. Костянтинівська, 26; кінотеатр Кіnо42, вул. Костянтинівська, 11б 7-8 червня Фестиваль сучасної попкультури FАNСОN Понад 58 тисяч примірників за два з половиною роки сягнув наклад науково-фантастичного роману "Колонія" про життя на Марсі у ХХІІ столітті. У червні письменник Макс Кідрук випустить настільну гру за мотивами свого бестселера. Представить її на фестивалі FАNСОN. - Це головний фестиваль попкультури в Україні, - каже Макс Кідрук. - Ми з видавництвом "Бородатий Тамарин" привеземо не тільки новенькі книжки. Наша команда також презентує настільну гру "Нові Темні Віки. Колонія". FАNСОN збере на одній локації фанатів ігор, фільмів, серіалів, аніме, манґи та коміксів, а також авторів, видавців, колекціонерів, блогерів, косплеєрів та ілюстраторів. Заплановано, зокрема, косплей-шоу, ігрові турніри та зони для тестування новинок, презентації книжок, коміксів, настільних і відеоігор, маркет із тематичними товарами. Київ, Міжнародний виставковий центр, просп. Броварський, 15 7, 18 червня Вистава "Бука", режисерка Тетяна Губрій Іронічна сповідь сучасної жінки, яка виросла на казках, але опинилась у реальності, де замість щастя до кінця життя - комуналка, кредитка та культурний тиск бути "ідеальною". Так у столичному театрі "Золоті ворота" описують трагікомедію "Бука" режисерки Тетяни Губрій. Прем'єра постановки п'єси драматургинь Лєни Лягушонкової та Катерини Пенькової відбулася цього травня. 35-річна філософиня на прізвисько Бука орендує квартиру в Києві разом зі співмешканкою, працює дитячою аніматоркою та зустрічається з актором театру. Вона втомилася так жити й готова чесно говорити про свої провали, мрії та право бути собою, за сюжетом. - Пам'ятаєте, як нам пропонували Бріджит Джонс як канонічну невдаху? Їй 32, вона незаміжня, має кілограмів 60 і вважається товстою, в неї робота в піар і своя хата в Лондоні, - каже співавторка п'єси Лєна Лягушонкова. - Ну, думаю, я вам покажу - хто така юкреніан невдаха. 18:00, Київ, Київський академічний театр "Золоті ворота", вул. Шовковична, 7а 10 червня Балет "Ескапістіко", хореограф-постановник Ілля Мірошніченко Герой балету "Ескапістіко" вирішує втекти від світу. Він зачиняється в порожній кімнаті, але стикається з альтернативними версіями самого себе. Постановку театру сучасного танцю Іnshа Dаnсе Соmраny на музику латвійського композитора Петеріса Васкса та артистів вистави вперше показали у травні. У роботі над балетом використали хореоакустичний метод - створення музики рухом танцівників. - Це експеримент із часом, звуком і рухом. Центральний об'єкт - велика металева напівсфера - перетворюється на живий інструмент. Кожен дотик і взаємодія тіл створює музику в реальному часі, - каже хореограф-постановник Ілля Мірошніченко. - Танець генерує музику безпосередньою взаємодією тіла танцівника з металевою напівсферою, яка підключена до модульного синтезатора. Він обробляє сигнал, отриманий від напівсфери після дотику до неї тіла, і робить із цього сигналу ноту. 18:30, Київ, Київська опера, вул. Межигірська, 2 13-22 червня Фестиваль дитячого та підліткового кіно "Чілдрен Кінофест" У 12 містах та онлайн пройде "Чілдрен Кінофест". У програмі - 12 повнометражних фільмів із різних країн Європи. Серед стрічок цьогорічного кінофестивалю для дітей і підлітків - "Мая, дай мені назву" Мішеля Ґондрі, "Найцінніший вантаж" Мішеля Азанавічуса, "Востаннє, коли ми були дітьми" Клаудіо Бізіо, "Як Гітлер вкрав рожевого кролика" Кароліни Лінк, "Пеппі Довгапанчоха" Олле Гелльбома. Також покажуть добірку українських короткометражок. Це фільми-фіналісти дитячого кіноконкурсу, створені режисерами віком від 7 до 14 років. - Це простір, де діти можуть творити, мріяти та відкривати світ через кіно, - каже амбасадорка фестивалю, співачка Світлана Тарабарова. -​ "Чілдрен Кінофест" не лише знайомить юних глядачів із найкращими європейськими стрічками, а й дає можливість їм створювати власні фільми, висловлюючи емоції та переживання через творчість. Обрані кінотеатри Києва, Львова, Вінниці, Житомира, Дніпра, Луцька, Одеси, Полтави, Тернополя, Хмельницького, Запоріжжя, Чернігова 14-21 червня Фестиваль глядацького кіно "Миколайчук Ореn" Фантастична драма "Життя Чака" відкриє кінофестиваль "Миколайчук Ореn" у Чернівцях. Екранізація новели Стівена Кінга розповідає про чоловіка, який раптово стає відомим усьому місту. Ніхто не знає, хто такий Чак, але подейкують: якщо він помре, з ним загине весь світ, за сюжетом. - "Життя Чака" - стовідсотковий глядацький хіт та ідеальний фільм-відкриття для цьогорічної едиції "Миколайчук Ореn", яка пройде під гаслом "Людина в центрі історії". Це найдобріший проєкт американського горормейкера Майка Фленаґана. Режисер радить після перегляду танцювати, але це відчуття виникає само собою, - каже програмний директор фестивалю, кіножурналіст Алекс Малишенко. Загалом продемонструють більш як 50 повнометражних і короткометражних новинок. Також буде ретроспективний показ стрічки про композитора Миколу Лисенка "І в звуках памʼять відгукнеться" Тимофія Левчука 1986 року, яку відсканували спеціально для фестивалю. - Це один із тих фільмів за участі Івана Миколайчука, про який майже немає інформації у відкритому доступі. Він існував лише на плівці, тому подивитися його було непросто, - продовжує Алекс Малишенко. Чернівці, Культурно-мистецький центр ім. Івана Миколайчука, вул. Головна, 140 27, 28, 29 червня Концерти "Той день у Львові" гурту "Океан Ельзи" - Концерт - завжди більше, ніж просто музика. Це зустріч давніх знайомих, яким достатньо кількох акордів, щоб зрозуміти, що на серці одне в одного, - каже лідер "Океану Ельзи" Святослав Вакарчук. Рок-гурт дасть три концерти у Львові з нагоди свого 30-річчя. Минулого жовтня серія виступів "Той день" із тою самою програмою відбулася в Києві. За неї колектив отримав національну музичну премію Yunа в номінації "Найкраще концертне шоу". "Той день" - це назва десятого альбому "Океану Ельзи", який вийшов у вересні 2024-го. За словами фронтмена колективу, платівка схожа на ранню творчість ОЕ та асоціюється з поверненням до себе після тривалих пошуків. 18:00, Львів, територія FЕSТrерublіс, вул. Старознесенська, 24-26 До 28 вересня Фотовиставка "Парне катання: Вольфґанґ Тільманс і Борис Михайлов" Два найвпливовіші сучасні фотографи зі Сходу та Заходу. Так характеризують українця Бориса Михайлова та німця Вольфґанґа Тільманса історикині мистецтва Марія Іссерліс і Тетяна Кочубінська. Вони - кураторки виставки, яка поєднує знакові роботи цих авторів. - Мало хто з митців формував сферу сучасного мистецтва та вплинув на молоде покоління більше, ніж Вольфґанґ Тільманс. А Борис Михайлов - ключова фігура Харківської школи фотографії та один із найвидатніших майстрів сучасної фотографії, - кажуть кураторки проєкту. - Михайлов і Тільманс кожен у свій спосіб розширювали межі медіуму. Михайлов - через експериментальні маніпуляції та гостру соціальну критику, Тільманс - через інноваційні підходи до друку та поліграфії, інсталяції та абстракції. "Парне катання" - рідкісна можливість дослідити мистецьку спорідненість авторів. Вони розмовляють схожою мовою фотографії. Обидва фіксують в об'єктивах крихкість, стійкість і гумор, що притаманні стану людини, а також вразливість тіла та поняття обмежень - політичних, соціальних чи особистих. Харків, ЄрміловЦентр, Майдан Свободи, 4

Ребров оголосив склад збірної України на турнір у КанадіНа початку червня збірна України зіграє на товариському турнірі Саnаdіаn Shіеld у Торонто. До основного списку ввійшли 26 виконавців, ще 4 футболісти потрапили до резервного.У списку є сюрпризи. Наприклад, відсутні атакувальні лідери "Динамо" Андрій Ярмоленко і Владислав Ванат, захисник англійського "Евертона" Віталій Миколенко, а також форвард італійської "Роми" Артем Довбик. Відзначимо присутність Олександра Мартинюка з "Олександрії", "Владислава Дубінчака з "Динамо", Євгена Чеберка з "Коламбус Крю" та Артема Бондаренка з "Шахтаря".Артем Бондаренко у молодіжній збірній України. Фото: УАФСклад збірної України:Воротарі: Андрій Лунін ("Реал", Іспанія), Анатолій Трубін ("Бенфіка", Португалія), Дмитро Різник ("Шахтар").Захисники: Микола Матвієнко, Валерій Бондар (обидва — "Шахтар"), Владислав Дубінчак, Олександр Тимчик (обидва — "Динамо"), Богдан Михайліченко ("Полісся"), Олександр Мартинюк ("Олександрія"), Ілля Забарний ("Борнмут", Англія), Максим Таловєров ("Плімут", Англія), Євген Чеберко ("Коламбус Крю", США).Півзахисники: Микола Шапаренко, Микола Михайленко, Олександр Піхальонок, Владислав Кабаєв (усі — "Динамо"), Георгій Судаков, Єгор Назарина, Артем Бондаренко (усі — "Шахтар"), Олексій Гуцуляк, Олександр Назаренко (обидва — "Полісся"), Іван Калюжний ("Олександрія"), Віктор Циганков ("Жирона", Іспанія), Олександр Зінченко ("Арсенал", Англія), Олександр Зубков ("Трабзонспор", Туреччина).Нападник: Роман Яремчук ("Олімпіакос", Греція).Резервний список: Георгій Бущан ("Аль-Шабаб", Саудівська Аравія), Олександр Сваток ("Остін", США), Юхим Конопля, Дмитро Криськів (обидва — "Шахтар").У турнірі нараховуватимуть 3 очки за перемогу, 1 очко за нічию та 2 - за перемогу в серії пенальті, якщо переможця не визначать в основний час.7 червня Україна зіграє проти Канади, а 10 червня зустрінеться з командою Нової Зеландії.Сергій Ребров. Фото: Gеtty ІmаgеsУкраїнки дізнались суперниць в основній сітці Ролан Гаррос-2025Цього тижня організатори Ролан Гаррос-2025 провели жеребкування турніру. В одиночному розряді основної сітки Україну презентуватимуть одразу 5 наших тенісисток.Напряму в основну сітку потрапили Еліна Світоліна, Марта Костюк, Даяна Ястремська, а також Ангеліна Калініна. За підсумком кваліфікації в основу також пробилась Анастасія Соболєва - вона дебютує на Ролан Гаррос.Світоліна в першому колі зустрінеться з турецькою тенісисткою Зейнеп Сонмез. Костюк зіграє проти чешки Сари Бейлек, Ястремська в першому колі змагань зіграє з володаркою вайлдкарду Дестані Аявою з Австралії. Калініна свій стартовий матч проведе проти вірменської тенісистки Еліни Аванесян. Соболєва у першому колі турніру зіграє з 11-сіяною — "нейтральною" Діаною Шнайдер.Матчі основної сітки Ролан Гаррос-2025 стартують вже у неділю, 25 травня. Турнір триватиме до 7 червня.Еліна Світоліна. Фото: Gеtty ІmаgеsЯрмоленко вирішив не завершувати карʼєруУкраїнський вінгер Андрій Ярмоленко прийняв рішення продовжити карʼєру ще на один сезон. Раніше легендарний гравець анонсував, що після закінчення сезону обговорить з президентом "Динамо" Ігорем Суркісом своє майбутнє. У сторін є домовленість, що після завершення ігрової карʼєри Ярмоленко стане спортивним директором киян. Проте вінгер вирішив, що ще сезон зможе бути корисним на футбольному полі."Футбольний клуб "Динамо" Київ та легенда клубу Андрій Ярмоленко домовились про продовження контракту на один сезон", - йдеться у заяві столичної команди.У цьому сезоні 35-річний вінгер провів за "Динамо" 32 матчі, забив 11 голів і віддав 1 результативну передачу. Разом з командою Ярмоленко цьогоріч став чемпіоном України та фіналістом Кубка.Андрій Ярмоленко. Фото: Gеtty ІmаgеsЗбірна України захистила чемпіонський титул у змішаній команді на ЧЄ зі стрибків у водуУ перший змагальний день ЧЄ зі стрибків у воду, який проходить у турецькій Анталії, збірна України зуміла захистити чемпіонський титул у змішаній команді. Золоті медалі для нашої країни завоювали Олексій Середа, Кірілл Болюх, Ксенія Байло та Софія Лискун.У програмі були одиночні та синхронні стрибки з 3-метрового трампліна та 10-метрової вишки. Українці лише одного разу втратили лідерство під час змагань, і сумарно набрали 407,20 б., обійшовши Німеччину на 6.6 б.Для збірної України це золото — друге поспіль у цій дисципліні на чемпіонатах Європи. Востаннє поза п'єдесталом українці були ще у 2019 році. Олексій Середа. Фото: Gеtty ІmаgеsФініш УПЛ: найцікавіший момент сезонуЦього вікенду відбувається останній, 30-й тур, Української Премʼєр-ліги у сезоні 2024/25. Ще минулого тижня "Динамо" достроково стало чемпіоном, а "Олександрія" стала недосяжною для "Шахтаря", який у результаті фінішує третім.Олександру Шовковському вдалося виграти УПЛ у першому повноцінному сезоні у ролі головного тренера."Абсолютно різні відчуття, повністю. Головний тренер відповідає майже за все: за підготовку, за те, кого обрати в стартовий склад, кого випустити на заміну, за тактичні побудови, взаємодії й тренувальний план. Це зовсім інша робота, повністю. Вона відрізняється докорінно — порівнювати неможливо", - порівняв Шовковський це чемпіонство з титулами, які він вигравав бувши футболістом.Олександр Шовковський. Фото: Gеtty ІmаgеsПроте інтрига залишається і в останньому турі. Завтра, 25 травня, ми дізнаємось імʼя команди, яка забере собі четверту позицію і змагатиметься у Лізі конференцій. На останню путівку в єврокубки претендує три команди: "Полісся" (47 очок), "Карпати" (46) та "Кривбас" (46). Цікаво, що в останньому турі "Кривбас" і "Полісся" зіграють між собою. "Карпатам" для виходу в єврокубки потрібно перемагати "Зорю" та сподіватись, що житомиряни втратять очки у паралельній зустрічі. А от криворіжці для виходу в ЛК повинні перемагати "Полісся" та сподіватись на втрату очок "Карпат". У "Полісся" все просто - перемога в 30-му турі гарантує їм вихід у єврокубки.Сьогодні, 24 травня, ми побачили розвʼязку у змаганнях першої ліги. На пряму в УПЛ вийшли "Епіцентр" з Камʼянця-Подільського та ФК "Полтава". Вони замінять у вищому дивізіоні одеський "Чорноморець" та "Інгулець" зі смт Петрове.А у стикові матчі кваліфікувались харківський "Металіст 1925" і ФК "Кудрівка" з Чернігівської області. Ці команди змагатимуться за місця в УПЛ проти полтавської "Ворскли" та київського "Лівого Берега", які у вищому дивізіоні фінішували 13 і 14 відповідно."Кудрівка" гратиме проти "Ворскли", а "Металіст 1925" з "Лівим Берегом". Переможці двоматчевого протистояння у наступному сезоні гратимуть в УПЛ. Команди, які програють, - у першій лізі.

Чому український ВПК зацікавлений в експорті зброїЗа більш ніж три роки війни Україна пройшла шлях від країни з напівживою оборонною промисловістю до держави з потужним ОПК. За деякими даними, сьогодні ми маємо понад 800 підприємств, які забезпечують армію. Потенційно, за словами голови Мінстратегпрому Олександра Камишіна, українські компанії здатні виробити зброї на 20 млрд доларів. Деякі експерти оцінюють цей потенціал навіть у 35-40 мільярдів доларів. Але використовується він сьогодні далеко не сповна. За даними опитування, проведеного Асоціацією "Технологічні сили України" (ТСУ), яка об’єднує найбільших виробників безпілотників та іншої технологічної продукції, 38% компаній, залучених до оборонного замовлення, повідомили, що понад половину їхніх потужностей сьогодні простоюють. Лише третина респондентів заявила, що цехи повністю завантажені.Причини? Вони під час війни очевидні – нестача коштів, недоступність для підприємств кредитних ресурсів. Той же Олександр Камишін підтверджує, що держава з означених 20 мільярдів може законтрактувати продукції лише на 6 млрд доларів. Якщо за словами міністра цифрової трансформації Михайла Федорова, у 2024 році Україна здатна була виготовити понад 2 млн FРV-дронів, президент Володимир Зеленськогий офіційно підтверджує, що законтрактовано поки лише 1 млн дронів. Понад 1,7 млн безпілотників та РЕБ не виготовили приватні українські виробники зброї в 2024-му через відсутність держконтрактів, ідеться в дослідженні ТСУ. дрон "Лелека-100", фото: gеttyіmаgеs Оскільки вирішення проблеми кредитування у воюючій країні не виглядає найближчим часом реальним, альтернативою, на думку багатьох фахівців, став би експорт Україною зброї. Схема зрозуміла: продаємо зброю - отримуємо прибуток та податки – вкладаємо в розширення виробництва. Приміром, за даними заступника голови NАUDІ Сергія Висоцького,  Україна потенційно може отримувати до 2 мільярдів євро лише від податків з цього бізнесу. Але попри логічні аргументи на підтримку рішення про відкриття експорту озброєнь протягом цього часу українська влада не йшла на такий крок. Головним аргументом проти, окрім безпекових та логістичних проблем, були очевидні політичні ризики цього рішення: як західним урядам пояснювати своїм виборцям збройну допомогу Україні, якщо ми самі будемо продавати світові зброю. І от, схоже, крига скресла. Як стверджує Fоrbеs, посилаючись на керівництво Мінекономіки, робота над цим йшла кілька місяців. “І президент, і пан Єрмак активно долучалися, намагалися розібратися,  вони в темі з вересня минулого року. Відповідно, вже є погодження від президента на відкриття експорту”,- пише видання. Джерела Еспресо.тв в РНБО та уряді підтверджують, що прийняття офіційного рішення на рівні Кабінету міністрів очікується вже за два-три тижні, до кінця травня чи на початку червня. Розглядається три варіанти того, як це працюватиме.Що стало вирішальним для відкриття експорту зброї“Маємо йти на цей крок, оскільки все більше стаємо заручниками ситуації, - пояснює співрозмовник Еспресо.тв в РНБО. – Підприємства ОПК країни, шукаючи шляхи нарощення виробництва, релокують свої підприємства або ж знаходять, скажімо так, “відкриті” ділянки експорту через партнерів. Відповідно, ми втрачаємо податки, втрачаємо технології, втрачаємо людей. Крім того, де-факто експорт з України відбувається, так би мовити, окремими кейсами, чи назвемо це гібридними методами. Тож альтернатива така: оптимальніше мати контрольований експорт замість неконтрольованого”.В Консорціумі оборонної інформації підтверджують цю тезу. Військовий експерт, співзасновник Консорціуму Валентин Бадрак каже, що прихована релокація останнім часом є стійкою тенденцією для українських оборонних підприємств. “Релокація може бути відкритою чи прихованою, але суті це не змінює, підприємства, які могли б бути українськими, отримують іноземну прописку, від чого ми здебільшого не виграємо”.Для прикладу, лише у сфері виробництва безпілотників як мінімум троє великих виробників відкрили свої виробництва в країнах Східної Європи: Skyеtоn - в Словаччині, Ukrsресsystеms – у Польщі,  DеVіRо - в Чехії. При цьому за межі України перенесено виробництво найсучасніших моделей БПЛА - РD-2, Lеlеkа LR, "Булава". Підприємства мають намір постачати продукцію країнам НАТО, і це не може не радувати Україну, але, безумовно, країна точно не програла б від того, якби wі фірми мали українську прописку. ударний дрон "Булава", фото: mіlіtаrnyі У вже згаданому дослідженні ТСУ, представники 85% підприємств повідомили, що обмірковують переведення частини виробництва за межі України або вже здійснили це. "Що втримає вас від релокації за кордон?" – відповідаючи на це питання, 80% вказали саме на відкриття експорту. Далі йдуть інші важливі фактори: 72% – збільшення державного замовлення, 69% – укладання багаторічних контрактів.Щодо прихованого експорту, який відбувається де-факто, Валентин Бадрак підтверджує тенденцію. “Деякі ділянки експорту озброєнь під час широкомасштабної війни справді залишалися “відкритими”. Приміром, відбувалися поставки запасних частин для індійських літаків Ан-32 українського виробництва. Так само можна сказати й про Туреччину - авіаційні двигуни для місцевих БАК постачалися українською компанією “Івченко-Прогрес”. Або ж, приміром, литовська компанія Grаntа Аutоnоmy повідомила, що компоненти для своїх FРV-дронів купує в Україні”. Варіанти відкриття експорту озброєньЗа даними з різних джерел, сьогодні розглядаються три основні сценарії регулювання експорту оборонної продукції.Індивідуальне погодження контрактів: кожен експортний контракт проходитиме окреме узгодження на державному рівні. Такий підхід уже частково застосовується, але планується його офіційне закріплення. Пропорційний експорт: виробникам дозволять експортувати до 50% від обсягу продукції, виготовленої за контрактами для Збройних Сил України. Частина доходу від експорту буде спрямована на закупівлю озброєння для ЗСУ. Нарешті, третій варіант: запровадження експортного мита. Передбачається встановлення 20-відсоткового мита на експорт оборонної продукції, кошти від якого надходитимуть до спеціального фонду для фінансування потреб армії.Яке рішення зрештою обере влада? Нескладно передбачити, що перший варіант, який, по суті, передбачає точкове погодження, є найменш прозорим, але, очевидно, найбільш зручним для чиновників. Як зауважує керівник приватної компанії, не близької до владних коридорів, “владі зрозумілий такий підхід: чим менше буде умовного Пашинського (Сергій Пашинський, голова Національної асоціації підприємств оборонної промисловості (NАUDІ), який вважається непідконтрольним чинній владі, – ред.) тим більше буде своїх, рідних фірм”. Експерти визнають, що формула “приходьте з контрактами, будемо вирішувати індивідуально” фактично працює й сьогодні. Компанія подає заявку в Державну службу експортного контролю (ДСЕК), але переважно отримує відмову з посиланням на те, що першочергово мають бути задоволені потреби української армії. Іншими словами, офіційно експорт зброї ніхто не забороняв, фактично  ж ця заборона діє з 24 лютого 2022 року і ринку експорту як такого немає. Тепер цю негласну заборону буде знято, і потенційні експортери подаватимуть заявку до тієї ж ДСЕК, а в разі сумнівів, які виникнуть у служби, як повідомляють поінформовані джерела, конкретну заявку розглядатиме Міжвідомча комісія з питань оборонно-промислового комплексу при Кабінеті Міністрів.За дивним збігом обставин саме в цей час, коли з дня на день очікується рішення про відкриття експорту зброї, з’явилось повідомлення про арешт в Іспанії Олега Гладковського, голови цієї комісії в період з 2015 по 2019 рік. Нюанс лише в тому, що під час перезавантаження влади у 2019 році президент Зеленський ліквідував цю комісію як орган РНБО, натомість підпорядкувавши її як дорадчий орган Кабінету міністрів. Тож за першого варіанту відкриття збройного експорту цей експорт буде передано до сфери впливу винятково уряду. Перефразовуючи згаданого керівника підприємства, “Пашинського буде значно менше, ніж сьогодні”, а буде стільки “своїх”, скільки перетравлять апетити влади. Другий та третій варіанти в цій альтернативі, за всіма підходами, є значно прозорішими. Тут застороги більше стосуються не політики, а економіки. Зокрема, варіант “пропорційного експорту”, на думку експертів, може відсікти від ринку невеликі підприємства, оскільки їм буде непросто“потягнути значні платежі при незначних обсягах продукції. Варіант “митний”, коли фірмам належатиме сплачувати додаткове мито від експорту оборонки,  вирішальною мірою залежить від розміру мита. Зокрема, практики від оборонки висловлюють сумніви, що цифра 20% мита, яка називається, буде підйомною для більшості українських зброярів. Тож потрібна продумана підготовка при виборі кожного з цих варіантів, з точним пропрацюванням деталей. При цьому має бути врахована ще одна засторога, анонсована президентом Зеленським: експорт буде дозволено переважно до країн-партнерів, які підтримували Україну під час війни, зокрема членів коаліції "Рамштайн".Валентин Бадрак, коментуючи Еспресо.ТВ вибір між трьома означеними варіантами,  також наголошує, що важливо “правильно реалізувати відкриття експорту”. На його думку, держава для цього, зокрема, може вдало використовувати два важелі: рівень оборонного замовлення для Сил оборони та контроль за ліцензіями на експорт, при цьому формально залишаючи за собою й третій важіль – у вигляді лобіювання підприємств ОПК для фінансування країнами ЄС у межах так званої данської моделі.При цьому головним моментом державного управління експортом зброї, наголошує експерт, має стати спрямування ОПК, щоб українська продукція потрапляла на ринок через її західних партнерів – наприклад, у складі західної зброї або у вигляді нових спільних продуктів. А вже після припинення війни експорт може набути значних масштабів та приносити Україні 4-5 млрд доларів щорічно. морський безпілотник МАGURА V7, фото: gеttyіmаgеs Що зможе експортувати Україна у сфері ВПКМаємо вже чимало збройових досягнень, де Україна випереджає західні зразки. Йдеться, зокрема, про деякі типи безпілотних систем, засоби РЕБ та деякі інші системи.Так, Альянс “Нова енергія України”, один із потужних приватних розробників дронів та РЕБ, разом із німецькою компанією Dіеhl Dеfеnsе вже забезпечує системами захисту ЗРК ІRІS-Т та нові САУ RСН 155 виробництва КNDS сучасними засобами РЕБ. Інший переконливий приклад - дві українські компанії обрані американським замовником (Dеfеnsе Іnnоvаtіоn Unіt) для створення прототипів безпілотників для Армії США в рамках проєкту АRТЕМІS.Компактну крилату ракету далекобійного ураження “Пекло” вже розглядають як один із варіантів озброєння, що може випускатися у Великій Британії.Військово-політичний оглядач Олександр Коваленко наводить ще один приклад: “Скажімо, такий улюблений нами всіма у перші місяці війни протитанковий ракетний комплекс “Стугна-П”, що спалював колони російської бронетехніки, зараз не зустріти. Куди зникла “Стугна-П”? Її функціонал частково замінили FРV-дрони, і потреба в “Стугні” менша, ніж два роки тому, а виробничі лінії працюють, але не на повну потужність. У свою чергу в цьому ПТРК зацікавлені покупці на Близькому Сході, але продавати їм ми не можемо”.ПТРК "Стугна-П", фото: wіkіреdіа При наявності унікальних розробок в ОПК Україна може взяти західний ринок не тільки унікальними розробками,  а й двома перевагами – швидкістю реалізації складних проєктів та ціною. Якщо говорити про першу перевагу, безпрецедентним тестуванням українського ОПК стало запровадження Данією нової моделі співпраці - через фінансування у 2024 році виробництва для українського війська 18 самохідних гаубиць “Богдана”. Їх  передали в ЗСУ вже через два місяці. Як відзначають в Консорціумі оборонної інформації, відбулася справді унікальна подія, бо йдеться про майже невідоме приватне підприємство – де-факто воно перевершило за темпами  виробництва французький Nехtеr (випускає 6-8 одиниць САУ Саеsаr на місяць). Є заяви, що нині приватний виробник САУ “Богдана” досяг темпу близько 20 одиниць на місяць. Коли ж говорити про ціну, головним показником є те, що українська “Богдана” коштує приблизно 2,5 млн доларів, тоді як французька гаубиця Саеsаr – понад 4 млн доларів. За розрахунками ж аналітичного центру Вrеugеl, САУ Саеsаr коштуєу 6 млн євро, а найвищий показник вартості самохідної артилерії надав німецьким САУ РzН 2000 та RСН 155, де оціночні цифри - відповідно 17 млн євро та 11,08 млн євро.Схожа історія і з артилерійськими боєприпасами. За час широкомасштабної війни снаряди до гаубиць подорожчали з 800 до 8000 доларів на початку 2024 року, тим часом  український ОПК здатен виготовити такий боєприпас за 1,8 тис. доларів. На експорт може йти не лише українська зброя. Війна для України стала каталізатором розвитку нових рішень, які не лише змінюють хід бойових дій, а й формують основу для майбутнього технологічного прориву.  Тож ми маємо реальний шанс стати глобальним центром інновацій, які будуть цікаві нашим партнерам в українському, але експортному варіанті. Це можуть бети і рішення у сфері кіберзахисту, де Україна досягла нового рівня, в інтеграції дронів у бойові дії, у створенні системи донаведення на основі штучного інтелекту та комп’ютерного зору чи інтеграції даних із супутників, дронів та наземних розвідників для коригування бойових дій. Аналогічно  Україна першою у світі створила окремий рід військ у складі ЗСУ – Сили безпілотних систем, які обʼєднують повітряні, морські та наземні роботизовані комплекси. Або ж взяти Аvеngеrs —  систему штучного інтелекту, розроблену Центром інновацій Міністерства оборони України. Вона активно використовується Збройними Силами України для автоматичного виявлення та ідентифікації ворожої техніки. За даними Міноборони, платформа щотижня допомагає виявляти до 12 000 цілей, аналізуючи відео з дронів та стаціонарних камер. Це значно підвищує ефективність прийняття рішень на полі бою та зменшує ризик помилок через утому операторів.Нові шляхи та форми співпраці для експорту зброїУ британському парламенті у квітні цього року заговорили про виробництво української зброї в країні – в межах спільного хабу ОПК. І це вже історія не лише про посилення ЗСУ - це й про обмін технологіями, бо частина зброї вироблятиметься для британського війська. Іспанський виробник спецтехніки Тесnоvе виготовлятиме для європейського ринку бронеавтомобілі української компанії НВО “Практика” - в рамках створеного об’єднання Нumаn & Sаfе Systеms, яке здійснюватиме ліцензійне виробництво українських бронемашин на потужностях іспанського виробника та просуватиме на ринках (йдеться про тактичні автомобілі "Джура", а також бронеавтомобілі "Козак" неназваної модифікації). “Це як раз і є  правильна формула - коли українська продукція потраплятиме на ринок через партнерів”, - наголошує Валентин Бадрак.Окрім спільного експорту з використанням українських ліцензій, потужні перспективи мають спільні розробки. Саме таким шляхом пішов свого часу Ізраїль - в рамках угоди з США, наприклад, спільно розробив передову систему ПРО Аrrоw-3 – тепер Німеччина купує її за 4 млрд євро (а це половина усього річного експорту зброї цієї країни). Турецька компанія Ваykаr, яка постачає безпілотники майже чотирьом десяткам країн, будує завод з виробництва БАК в Україні. Влітку 2025 року підприємство може бути відкрите - там працюватимуть близько 500 людей, і після забезпечення власних потреб завод може постачати на світовий ринок продукцію з українськими компонентами.фото: gеttyіmаgеs Значний потенціал може мати співпраця із КNDS – це вікно до стратегічної можливості інтеграції у європейський ОПК, з участю у розробках та виробництві нових колісних ББМ перспективного танка МСGS. До того ж, тут є потенціал спільних розробок роботизованих систем – КNDS Dеutсhlаnd має частку в 21% акцій естонського виробника наземних роботизованих систем Міlrеm Rоbоtісs, а КNDS Frаnсе володіє компанією-виробником роботизованих систем Nехtеr Rоbоtісs.Нарешті, незаперечним козирем України є те, що США та Європа зацікавлені в українських технологіях, оскільки вони протестовані у війні з РФ. Як наголошують у Консорціумі оборонної інформації, випробування зброї на війні та оперативне удосконалення з використанням новітніх технологій Заходу та України може стати новою візитівкою України на світовому ринку озброєнь. Йдеться про розвиток навіть не західних, а спільних надсучасних технологій, які пройшли випробування війною. 

Про це повідомили організатори події.13 травня відбудеться офіційне відкриття 78-го Каннського кінофестивалю. У цей день уперше в рамках офіційної програми заходу відбудеться "День України".На головному майданчику Каннського кінофестивалю — в Палаці фестивалів, у залі Базен - покажуть три фільми, присвячені війні в Україні."Цей "День України" слугує нагадуванням про прагнення митців, письменників та журналістів розповісти історію цього конфлікту в серці Європи, який вже три роки впливає на український народ та світ", — зазначили організатори.У програмі фільм "Зеленський" Іва Жьолана, Лізи Вапне та Аріан Шемен, "Наша війна" Бернара-Анрі Леві та Марка Русселя та "2000 метрів до Андріївки" Мстислава Чернова."Зеленський" - це фільм виробництва Франції, який розповідає про шлях, який пройшов Володимир Зеленський до того, як став лідером країни під час однієї з найстрашніших військових криз у сучасній історії. Фільм показує юність президента України у радянський період у Кривому Розі - великому центрі сталеливарної та гірничодобувної промисловості, вивчення права, написання сценаріїв та створення шоу."Нашу війну" Бернар-Анрі Леві та його співрежисер Марк Руссель у період з лютого по квітень 2025 року знімали на Покровському та Сумському напрямках. Вони фіксували бойові дії, повсякдення українських солдатів і долі цивільних, які живуть під щоденними обстрілами. Вони беруть інтерв'ю у президента Зеленського, який не бажає їхати до Вашингтона, а потім дивляться повторну трансляцію зустрічі з українськими солдатами. Бо справжніми героями фільму є бійці та цивільні, які високо тримають голови перед обличчям складнощів та страждань."2000 метрів до Андріївки" – це друга повнометражна стрічка Мстислава Чернова, який 2024 року отримав "Оскар" за фільм "20 днів у Маріуполі". Фільм розповідає про час, коли Сили оборони України воювали за Андріївку – село неподалік Бахмута. У вересні 2023 року українські сили під час контрнаступальної операції звільнили цей населений пункт, який зараз знову перебуває під контролем Росії.Протягом важкого контрнаступу у 2023 році журналісти слідують за військовими Третьої ОДШБр, солдати якої метр за метром долають вузьку посадку, щоб звільнити окуповане росіянами й оточене мінами село Андріївка.Цього року фестиваль пройде з 13 по 24 травня. Фестиваль підтвердив, що фільм Тома Круза та Раrаmоunt "Місія неможлива: Фінальна розплата" дебютує на набережній Круазетт.Фільм українського режисера Сергія Лозниці "Два прокурори" увійшов до основної конкурсної програми 78-го Каннського кінофестивалю і змагатиметься за "Золоту пальмову гілку".У програмі "Особливий погляд" 78-го Каннського кінофестивалю покажуть фільм Urсhіn, що є режисерським дебютом актора Гарріса Дікінсона, зірки фільмів "Хороша погана дівчинка", "Кінгс Мен" і "Трикутник смутку". Одну з ролей у цьому фільмі зіграла українська акторка Карина Химчук.У паралельній програмі Каннського кінофестивалю покажуть українську документалку "Мілітантропос"   

The Mission of «Sprava Hromad»is the support of our army. The key to victory at the front is the support of the army in the rear! Now again, as in 2014, the army needs our unity in matters of aid!Starting with basic things like clothing, and ending with high-precision equipment, such as optical-radio-electronic surveillance complexes, our community buys and supplies the troops with everything they need, which forms a new, more advanced army! In this process, we, Public Affairs, take over all the routine processes from "understanding what the military needs to beat the enemy" and ending with handing him the keys to the dream equipment! However, we can overcome this path only under one condition: only together with you!

Франциск пішов з життя, коли небезпека його здоров'ю уже нібито минула. Папа Римський помер у розпал політичних консультацій по Україні, у котрих брав безпосередню участь. Тепер на Ватикан чекають вибори. Повідомлення про смерть понтифіка було несподіваним, адже напередодні Папа ще благословляв вірян. Великоднє звернення "Urbі еt Оrbі" ("Місту і світу") він, щоправда, зачитати не міг. Натомість у Франциска вистачило сил на коротку зустріч із віце-президентом США Девідом Венсом, котрий перебував з візитом у Римі. Жодних політичних тем під час кількахвилинної бесіди не обговорювалося. Для високого гостя Випадково чи ні, у великодній промові Франциска з'явилася критика "гонки озброєнь", котру він відділяє від "потреби в захисті свого народу". Теза резонує з роздратуванням, котре викликають у Білого дому та зокрема у Венса, спроби Європи озброїтися і допомогти Україні в обороні проти РФ. Тож коли кардинал Кевін Фаррелл у соцмережі Х повідомив про смерть Папи, то спершу новину сприйняли за фейк. Кардинал не оголосив причини смерті, а надвечір Ватикан повідомив, що це сталося через інсульт. "Великий Апостол милосердя" Коли стало зрозуміло, що повідомлення - не фейк, світ зреагував швидко і болісно. Король Великої Британії висловив скорботу, а прем'єр Кір Стармер - глибокий сум. "Ми втратили захисника слабких і миротворця", - заявив канцлер ФРН Олаф Шольц. Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн відзначила працю понтифіка на покращення життя знедолених і бідних. Усі ці лідери особливо виділили зусилля Папи Римського Франциска, спрямовані на подолання бідності та розбрату. Великим апостолом милосердя назвав його президент Польщі Анджей Дуда, "людиною смирення" - президент Франції Емманюель Макрон. "У християн розриваються серця" "У християн розриваються серця", - сказав Девід Венс, котрий був останнім іноземним політиком, що бачився з понтифіком. Показово зреагував Білий дім: на офіційній сторінці у соцмережі Х два фото, Дональда Трампа і його дружини з Франциском і Венса з Франциском. Підпис: "Спочивай із миром, папа Франциск". Аналогічно прокоментував смерть понтифіка прем'єр Іспанії Педро Санчес: побажав Франциску покоїтися з миром і наголосив на "глибокому спадку" його турботи про нужденних. Прем'єрка Італії Джорджія Мелоні, котра мала дружні стосунки з понтифіком, зазначила: "вчення Франциска та його спадок не будуть втрачені". Схід сумує, РПЦ планує У скорботі не лише у християни. Президент Єгипту Абдель Фаттах ас-Сісі наголосив: Папа Римський "був голосом миру, любові та співчуття". Президент Ізраїлю Іцхак Герцог висловив сум і жаль на смерть понтифіка, хоча відносини з Ватиканом є складними через те, що Франциск підтримував палестинців. Речник Путіна Дмитро Пєсков заявив, що той "глибоко поважав" Франциска. Згодом з'явилося повідомлення про сподівання високої делегації РПЦ на участь у похованні понтифіка. Російська агенція ТАСС, посилаючись на свої джерела, зазначила, що понтифіку значно погіршало вночі на понеділок і о 6 годині ранку стало зрозуміло, що він на межі смерті. Реформатор другий Франциск продовжив справу свого попередника папи Бенедикта ХVІ, котрий у 2013 році зрікся посади, - реформу церкви, особливо - її керівних органів. У березні 2025 року, незадовго до смерті, Франциск затвердив масштабну реформу церкви, котра включає: розширення прав жінок, аж до дияконства (дві монахині вже очолили відомства, котрими досі керували виключно чоловіки, у 2023 та 2024 роках у двох католицьких асамблеях брали участь жінки з правом голосу), посилення ролі вірян в управлінні церковними структурами (що підважує владу єпископів, архієпископів, кардиналів і простих священників). Подальші реформаторські кроки мають бути визначені у ході так званого синодального процесу, коли єпископи збираються та обговорюють ситуацію у церкві. Остаточно папа Франциск планував затвердити реформу у 2028 році на Асамблеї. Нюанс у тому, що хто б не був обраний новим Папою Римським, він має виконувати затверджений план реформ. Тому Мелоні й говорила про спадок, котрий не буде втрачений. На думку професора Стокгольмської школи теології Кирила Говоруна, конфлікт між реформаторами і консерваторами у церкві стане рамкою конклаву. Він прогнозує посилення впливу "політичного католицизму", представником якого є Венс, а отже - спроби впливу Білого дому на вибори нового понтифіка. Чи вплине така спадковість на політичні вектори Ватикану? Між Росією та Україною Папа Франциск намагався витримувати нейтралітет у всіх конфліктах. Однак в Україні не всі його миротворчі кроки були сприйняті схвально. У 2022 році у Страсну п'ятницю у хресній ході українка та росіянка разом тримали хрест. Ватикан тоді пояснив: такий символ примирення. У грудні 2024 року понтифік назвав українців і росіян "двоюрідними братами". Тим паче, з Росією Франциск мав тісніший контакт - у 2016 року на Кубі зустрівся з предстоятелем РПЦ Кирилом. У 2022 році на початку вторгнення РФ відвідав російське посольство і зателефонував президенту Володимиру Зеленському. "Мужність білого прапора" Відтоді понтифік не раз викликав резонанс заявами про війну в Україні: у травні 2022 року припустив, що "гавкіт НАТО на двері РФ" міг стати першопричиною конфлікту, і висловив сумнів, чи сприяє миру збройна допомога Україні, у березні 2024 року закликав нашу країну "мати мужність білого прапора" - піти на переговори з РФ, у лютому 2025 року назвав Україну "мученицею". Скоріш, новий понтифік продовжить дотримуватися показового нейтралітету, бо це зручно, а от зміни в риториці можуть бути помітними. Особливо з огляду на зустріч Девіда Венса із держсекретарем Ватикану П'єтро Пароліно та архієпископом і секретарем по зв'язках із державами та міжнародними організаціями Полом Річардом Галлахером. За інформацією джерел, співрозмовники вітали добрі двосторонні відносини між Ватиканом і США. Зокрема, була підтверджена спільна відданість захисту права на свободу вірування та совісті, а також обговорені питання міграції, біженців, ув'язнених. Тобто, ключові вектори політичної діяльності Ватикану будуть збережені. До часу конклаву Святий Престол вибуває з активного політичного процесу. Вибори нового понтифіка мають відбутися не пізніше, ніж за 20 днів після смерті попередника. Венса - до Путіна Обрання і смерть Папи Римського завжди сповнені символізму. Франциск пішов з життя у першу добу по Великодню. Тому священники та віряни кажуть, що він до останнього подиху служив церкві. Професор кафедри політичних наук і права у Київському національному університеті будівництва Валерій Карпунцов пригадав, як новообраний Франциск випустив голубів - символів миру в Україні - а на них напали ворон і чайка. "Також у день народження папи Франциска блискавка влучила у статую святого Петра у колишній резиденції папи та відбила німб і ключі, як символ папської влади&hеllір;Я ніколи не був упевнений у щирості намірів понтифіка, який дав медаль "Ангела миру" московитському очільнику держави-агресора", - написав він у соцмережі. З огляду на заяви Франциска про Україну, настрої українських експертів та громадських діячів зрозумілі. На офіційному рівні - сум і скорбота.

Про це Ковтун розповів в інтерв'ю хорватському виданню Glаs Slаvоnіjе. За його словами, причиною рішення прийняти громадянство Хорватії, де він жив та тренувався кілька останніх років, став комплекс причин.    "Це як лавина з гори сходить – спочатку маленькою кулькою, а потім стає більшою. Тому за ці три роки зі мною багато чого сталося. Вплинула не лише війна в Україні. Таких ситуацій було достатньо, що змусило мене змінити громадянство", - сказав Ковтун, який не вдавався в деталі.  Він зазначив, що в нього склалося враження, що його олімпійській медалі у вправах на брусах в Хорватії раділи більше, ніж в Україні. "Безумовно, я відчуваю певний моральний обов’язок перед жителями Осієка… Коли я виграв олімпійську медаль, у мене було відчуття, що люди тут раділи цьому більше, ніж в Україні", - зізнався Ковтун. Також він додав, що вважає негативну реакцію українців на його рішення змінити громадянство нормальною. "Мені було трохи сумно в перший день, коли я побачив, що мені написали в іnstаgrаm, але потім я сказав: ну, пишіть, що хочете. Я вважаю, що це все нормальна реакція. В Україні війна, у людей проблеми більші, і вони через це стали досить агресивними, тому що непросто постійно жити в стресі, коли кожен день можна втратити життя", - вважає Ковтун. 21-річний Ілля Ковтун є срібним медалістом Олімпіади-2024 у вправах на брусах. Ковтун є віцечемпіоном світу - 2023 в багатоборстві, також на його рахунку бронза ЧС-2021 в цій дисципліні. Крім цього на рахунку гімнаста 5 золотих, 1 срібна та 3 бронзові нагороди чемпіонату Європи. 17 січня стало відомо, що Ілля Ковтун подав документи на отримання хорватського громадянства.  

Пан Володимир мав нагоду і представляв нашу країну, будуючи зв'язки в оборонному секторі із США. Починаючи з 2015 року, був призначений на посаду аташе з питань оборони України в США. Три наступні роки з доступної в мережі інформації, якраз таки напрацьовував ці важливі ланцюжки, які й до цих пір об'єднують нас із нашим стратегічним партнером. Хотілося б сподіватися, що ми і досі залишаємося в статусі саме стратегічних партнерів, де-факто із США. Яка ваша думка станом на сьогодні з цього приводу?Так, Сполучені Штати це наш стратегічний партнер, що б там не відбувалося, тому що мова йде про країну. Країна це громадянське суспільство, це політики, дві партії, республіканська, демократична. Там підтримка є і з боку суспільства американського, і з боку американського політикуму. Тому це країна, яка бачить всі причини цього конфлікту, вони на нашій стороні. Можуть тільки змінюватися форми та методи передачі допомоги, яку ми від них отримували. До 2025 року, коли вже новий президент США оголосив інші підходи до надання безкоштовної допомоги будь-кому у світі, не тільки нам. Просто ми переходимо в формат, коли, можливо, ми не будемо мати безкоштовної допомоги від Америки, яку ми мали з 2022 року по 2024, а, можливо, просто за ресурси, які треба буде акумулювати разом з нашими європейськими партнерами, або свої, якщо у нас такі є, щоб закупляти американську продукцію, яка до цього надходила нам безкоштовно.Зміна підходу це принаймні не зупинка співпраці, і це, звісно, дуже тішить. З іншого боку, ми розуміємо, наскільки ускладнюються навіть механізми станом на зараз допомоги Сполучених Штатів для нас. З останніх інформаційних приводів це мінус. Американці і американські військові американські представництва в важливих логістичних хабах, які на теренах саме Європи, які забезпечують збройні сили всім необхідним. Те, що вони зменшують свою фізичну присутність, це несе певні загрози для нас?військова допомога США Україні, фото: gеttyіmаgеs На сьогоднішній день це не є такими загрозами, які могли вони бути в 23-му або в 24-му роках. Щоб всі розуміли хаб в Польщі вже що і був створений за ініціативою і енергією США, Америки. Вони туди інвестували багато для того, щоб там все було організовано. Вони туди відправили своїх військових, Вони розгорнули там різні ремонтні служби, логістики і забезпечення. Їхні літаки кожен день там сідали. І ця база зіграла дуже важливу роль в 22-23 роках, частково в 24-му. Цією базою користувалися всі країни, які надавали нам допомогу. Фактично просто американці взяли за свій кошт цю логістичну систему. Але вже в минулому році, коли було зрозуміло, що основну ініціативу і лідерство всіх операцій на допомогу Україні будуть вже перебирати на себе європейські країни НАТО, вже поступово йшла підготовка до варіанту, що американці будуть відходити в сторону і просто будуть допомагати іншим способом. Але ще раз: безкоштовні такі пакети американські на цьому припиняються. Але немає ніякої загрози страшної від того, що американці зменшать свою присутність в Жешуві, тому що там вже логістика налагоджена, вона вже працює, там працюють багато країн. Є Координаційний центр НАТО, який в Німеччині знаходиться, який керує також цим процесом. Там знаходяться спільні представники багатьох країн НАТО, змішані групи. І фактично, це вже самодостатній механізм постачання нам допомоги, в першу чергу, з європейських промислових зон і європейських армій.Щодо ціни за допомогу, Цього тижня українська делегація відправляється в США для того, щоб продовжувати перемовини на тему угоди щодо наших ресурсів, рідкоземельних, копалин загалом. І ми розуміємо, що говорити про це із Штатами станом на зараз нашим дипломатам непросто, якщо ми стоїмо на наших національних інтересах, виключно. На вашу думку, чи є ця угода запобіжником, що США найближчим часом можуть призупинити збройну підтримку, фінансову підтримку для нас?Фінансова підтримка і так буде призупинена, як і для всіх інших країн. Ми не є тільки єдиними жертвами тих грандіозних планів президента США по налагодженню справедливого миру у світі торгового. Тому для нас важливо те, що допомога від Америки буде продовжуватися вже за гроші. Та угода про рідкоземельні метали та інші матеріали, які зараз знаходяться на столі, ясно, що вона не влаштовує в тому варіанті, як було представлено підготованою американською стороною, нашу сторону. І тому ця група, яка поїде в Вашингтон, продовжить консультації на цю тему. Сам підхід цих угод перший був в тому, щоб ми вклали туди також витрати американців на те, що вони нам вже передали у 22-24 роках. Справа в тому, що просто ця передача відбувалась не за якимось контрактом, де ми ставили якісь свої підписи, а за рішеннями їх Конгресу і за рішеннями їхнього президента. Тобто там ніде не було прописано, що ця допомога йде за гроші, які Україна має повернути. Вона по всіх цих документах була оформлена як матеріальна технічна допомога. Україна юридично нічого не винна Сполученим Штатам за те озброєння, яке вона вже отримала. І це буде предметом дискусії нашої групи, в тому числі в рамках цієї угоди, яка, в принципі, по своїх сумах виходила на те, щоб ми компенсували витрати американців попередні. Не буде такого, це точно. Будуть інші варіанти, будуть шукати якийсь компромісний варіант, з розумінням інтересу американців також мати якісь джерела прибутків для себе в майбутньому з наших територій. Але це вже треба віддати урядам, хай вони там розбираються. Те, що нам вже було передано, воно нам було передано безкоштовно в рамках рішень самого уряду США, їх президента і Конгресу. Тому це не ленд-ліз програма Другої світової війни, яка була для Радянського Союзу та Великої Британії з боку Америки, де вся допомога надавалася у вигляді кредитів, які треба було потім повертати. І Британія повертала ці гроші років більш як 50. Але це було оформлено документами з підписами лідерів і так далі. В нашому випадку це оформлено по-іншому. З боку Америки там стоять підписи Конгресу, там стоять підписи президентів, і ця допомога, що ми отримали, безкоштовна.Тобто, пане Володимире, якщо я правильно зрозуміла, якби ми з американцями рухалися по траєкторії цього ленд-лізу, який був ухвалений в Сполучених Штатах в контексті російсько-української війни, тоді і адміністрація Дональда Трампа мала би юридичні підстави говорити про те, що якісь наші ресурси мають компенсувати витрати США. Але ми рухалися саме шляхом грантової допомоги, програми були різні, відповідно, і це послугувало запобіжним кроком до того, щоб не відбувалося того, що зараз принаймні в риториці Сполучені Штати до нас мають.Вони не можуть від нас вимагати зараз ніяким чином якихось грошей за те, що було поставлено. Вони емоційно це роблять, але ніяких юридичних підстав для цього нема. Це може ставитися, наприклад, якісь спроби тиснути на нас, що ми вам щось не будемо давати, якщо ви нам там за попередньо. Але там, я думаю, сторони домовляться до варіанту, що то, що було, то було, і воно юридично оформлено. А от те, що буде для нас, у нас не має бути ніяких ілюзій про те, що це буде безкоштовно. От хоча б на цьому ми знаходимо в компроміс з ними, і тоді для американської сторони було б досить привабливо і нормально, коли допомога для України надходить від Америки за кошти, скажімо, країн Європи. Тому що в цьому вигляді виграє оборонно-промисловий комплекс США і виграє економіка США, тому що вона отримує живі гроші. Зараз же ситуація виходить так, що якщо Америка нам не буде нічого постачати навіть за гроші з якихось причин, що маловірогідно, ми будемо отримувати це з Європейського Союзу, країн Європи, країн НАТО в Європі, які зараз акумулюють цей ресурс, для нас, який за кількістю грошей компенсує обсяги американські, але закуплятися буде озброєння європейське і виграє від цього оборонно-промисловий комплекс Європи. І в Америці зараз вже, ми знаємо, вони дуже нервують цього питання, тому що вони вже ведуть дискусії з країнами Європи про доступ до цих ресурсів американських компаній. І от тут почнеться цікаво, тому що величезні кошти з боку Європи, вони дуже викликають інтерес для американської промисловості, і воно вигідно було б для американської сторони. Тому вони не будуть закривати нам продаж своєї продукції, вони просто будуть підходити якось більш по-своєму. Але нам головне отримати доступ до високотехнологічних речей, яких нема в Європі. Наприклад, отримання ракет до комплексу "Петріот", який допомагає збивати балістичні цілі. Оці ракети, вони не дешеві, але вони виробляються тільки в США. І вони налагодили виробництво цих ракет, вони в великій кількості зараз виробляється. Цей був процес, запущений при Байдені під нас, щоб ці ракети йшли до нас. система ППО Раtrіоt Відповідно, вони будуть зацікавлені, щоб ці ракети до нас йшли, єдине, що за гроші, які ми їм будемо давати за допомогою наших партнерів в Європі. Інші системи, які пов'язані з наземними бойовими діями, як танки, бронетехніка, якась, воно не є вже актуальним для нас, тому що війна перейшла в технологічне протистояння. Боєприпаси, які ми отримали, артилерію від Америки, на сьогоднішній день не настільки критичні нам, тому що в європейській зоні дуже багато теж починається виробництва. І використання артилерії, і боєприпасів зараз менше, ніж було у 22-24 роках. Тому в цьому питанні ми не залежимо від Америки. Від Америки ми залежимо тільки в деяких технологічних системах, про які ми повинні з ними постійно говорити, комунікувати і купляти у них просто їх за спрощеними процедурами, яких від них просити. Якщо вони будуть в цьому питанні створювати якісь перешкоди, що маловірогідно, особливо в системах протиповітряної оборони, будемо шукати альтернативи. Я не думаю, що американці будуть зацікавлені і штовхати нас на той шлях шукати альтернативи. Вони зацікавлені в варіанті, що "Америка має бути великою знову" - це знову треба продавати, показувати всьому світу, що те, що вони продають нам, воно реально ефективно. Якщо вони віддадуть цю нішу іншим країнам, як Франція, яка теж системи виробляє, Ізраїлю віддадуть, Південній Кореї віддадуть, які теж нам це можуть продати, то для них це не дуже вигідно.Цікава справді думка. Скажіть, будь ласка, пане Володимире, а що стосується Європи і стану, в якому зараз знаходяться європейські країни. Ми бачимо активні заяви, навіть з'явився вже формат, поки що рамковий, як мені здається, "коаліції охочих" на перспективу в разі, якщо буде якесь зупинення вогню або стишення бойових дій, можлива присутність іноземних контингентів, іноземних військових в нашій території. Чи видається вам перспективними взагалі рухи в цьому напрямку?Європа дуже сильно проснулася після того, як Америка почала відходити в сторону від витрат своїх ресурсів на безпеку Європи. І ми це побачили. В першу чергу, почалися рухи з боку великих країн, які були, так скажемо, хребтом безпеки Європи. Це Велика Британія, Франція, Німеччина частково. Всі вони почали просто переосмислювати реальність. В результаті там, вже починаючи з 2024 року, дуже сильно пішли інвестиції в оборону, пішли в оборонно-промисловий комплекс. А зараз те, що відбувається, це йде розмова про два напрямки. Перший напрямок це "коаліція охочих" направити в Україну якісь підрозділи, для чогось.І друга коаліція на акумуляцію ресурсів для озброєння України, тобто, хто дасть, скільки грошей, щоб компенсувати вихід, наприклад, американського ресурсу фінансового. Те, що стосується заведення до нас якихось військових, там два варіанти, два сценарії. Перший сценарій це так звані миротворчі сили, про які там зразу почали щось там говорити. Це на випадок, якщо між сторонами досягнута якась домовленість про врегулювання, не про припинення вогню, а про врегулювання конфлікту, який тягне за собою певний період, 5-10 років, моніторингу з боку міжнародних організацій. Так завжди було в міжнародній практиці по лінії ООН. Тоді вводилися за згодою всіх сторін миротворчі сили на лінію роз'єднання, мета яких була дивитися, як виконуються ці зобов'язання. миротворці ООН Ми не можемо зараз взагалі на цю тему говорити, тому що в нас немає ніякого врегулювання. Тому ця модна ідея миротворців, вона тихенько зараз відійшла в сторону. Те, що говориться зараз про можливість направлення сюди військових не НАТО, а від окремих країн, так званих коаліцій бажаючих, яку поки що спочатку взяли на себе Британія і Франція, і до них, можливо, ще буде хтось приєднуватися – це ті країни, які готові направити своїх військових для виконання якихось задач на підтримку України. Це мова йде не про піхоту, не про бригади, не про батальйони, які будуть воювати в зоні лінії зіткнення і під величезним ризиком для свого життя, на це ніхто не піде. Але це можуть бути групи фахівців з підготовки, інструктори, фахівці по складних системах протиповітряної оборони, по системах радіоелектронної розвідки, по системах комунікації. Тому що ця технологічна війна вимагає великої кількості такого класу спеціалістів. І саме такі спеціалісти, вони в першу чергу, і розглядаються зараз такими країнами. Але все одно психологічно для таких країн перейти кордон і з'явитися на території України це вже нелегко. І те, що Франція і Британія сказали, що ми готові, це величезний крок, порівняно з тим, де ми були в 22-му, 23-му, 24-му роках.Тобто, фактично, ми зараз можемо говорити про можливості відродження формату роботи у Вісбадені. Про це останнім часом багато говорять, навіть ексголовком Залужний, нині посол у Великій Британії написав. Оцей от момент нашої співпраці, постійного консалтингу з військовими і напрацювання певних алгоритмів наших дій по обороні проти Російської Федерації. Наскільки високому рівні ця робота залишається? Чи ми зараз знаходимося в ситуації, коли в наших умах, і в наших руках, і у наших військових уже стільки досвіду, що мало що ми вже можемо для себе взяти у наших колег за кордоном?По-перше, формат Вісбадена нікуди не дівся. Цей формат зараз взяли під свою парасольку країни, такі як Британія і Франція. Це погоджений всередині НАТО процес. Він почався минулого року, напередодні виборів в США, коли всі знали про те, що можуть бути такі варіанти, в тому числі американці, про це знали. Тому поступово просто лідерство Америки в цих процесах передано країнам НАТО в Європі. Механізм працює як годинник, без змін. Ті ж самі люди, там, наші представники, там бази даних, всі запити, все йде. Єдине, що, скажімо, в базах даних буде менше безкоштовної матеріально-технічної допомоги США. От і все. Решта воно працює, всі логістичні ланцюжки без проблем великих. Що стосується характеру війни і спроможності наших партнерів якось нам сильно допомогти в зміні технологічної трансформації, тут у нас набагато більше досвіду, енергії і креативу. Ми навчилися правильно і швидко впроваджувати на полі бою саме ці роботизовані технічні речі. Ні у кого в світі немає такого досвіду впровадження таких складних речей в реальній бойовій ситуації. Тому зараз фактично ми є носієм знань і досвіду як це використовувати. Для нас важливо тільки обсяг, кількість цих систем і спроможність їх швидко виробляти разом з кимось. Ці речі потребують вже наших партнерів. Тому що, щоб безпечно, це виробляти, це треба робити не тільки на нашій території, а й на території Європи. Більше безпечних варіантів. Тут мова йде також про компоненти, чіпи, різні електронні речі, які ми не виробляємо, які ми частково беремо навіть в країнах азійський і так далі, щоб ми мали доступ до них дуже швидко в тих обсягах, які нам треба з європейської зони, через наших партнерів. Фактично, мова йде також про постійні, наприклад, залишається все ж таки питання таких базових речей, як артилерійські боєприпаси, тому що скільки б там не відійшла роль артилерії, скажімо, така, як раніше була, вона залишається. І якась мінімальна кількість боєприпасів має йти. Європа нам це спроможна забезпечити. Ніхто нам не порадить, як воювати в цій війні вже. Ми вже можемо радити. Нам тільки треба ресурс продовжувати технологічне протистояння. І цей ресурс...нам мають  допомогти партнери.Пане Володимире, ви сказали, що європейським країнам буде психологічно, складно перейти і зробити цей крок щодо своєї присутності на території нашої держави. З іншого боку, ми бачимо, що в приватному порядку, в війні Росії проти України, як на нашому боці, так і на боці росіян, беруть участь громадяни різних країн. Буквально днями президент Зеленський заявив про те, що є перші полонені громадяни Китаю. Раніше ми говорили про північнокорейських військових. З іншого боку, з'являються ініціативи, наприклад, у Юрія Бутусова зробити збір і зібрати на квитки в Україну для колумбійців. І ми розуміємо, що так чи інакше, але, умовно, країни Глобального Півдня, вони теж залучені, і у них 100% свій інтерес бути тут присутніми, тому що це про досвід, за яким вони спостерігають, в якому вони беруть участь. І ми не знаємо, що буде за кілька років, але це може бути використано вже в інших конфліктах. На вашу думку, чи великий для нас є ресурс в країнах Глобального Півдня? І в якому форматі його варто було би використовувати?Ця війна зараз знаходиться в фазі, де мова йде не про кількість людей, а про їх якість. Фактично, зараз не є потреба величезної кількості піхоти, тому що для неї великі ризики для виживання, а є потреба великої кількості, скажімо, операторів дронів, спеціалістів по РЕБах або по інших. І тут нам країни Глобального Півдня ніяк не допоможуть. У нас є з обох сторін громадяни інших країн, які в силу різних своїх причин це роблять. Це приватні ініціативи, обидві сторони не скривають цього. І навіть оці китайські громадяни, які попали тут в полон, це не кадрові військові, це просто громадяни Китаю. На відміну від, скажемо, Північної Кореї. От Північна Корея вона направила тоді на підтримку зусиль Росії в Курській області на території Росії своїх кадрових військовослужбовців. Але це вона зробила в рамках угоди, яка була підписана між Росією і Північною Кореєю, напередодні загальної угоди про співробітництво, в якій був параграф пов'язаний з наданням військової допомоги один одному у випадку там чогось. І тому юридично вони оформили це, умовно говорячи, правильно, коли відправили своїх солдат воювати на території Росії. Якщо б оці північнокорейські солдати з'явилися на територію України, то було б вже скандалом великим. А так, ну що, так вони домовилися. Що стосується решти, то, як правило, це громадяни, які не є кадровими військовослужбовцями. Вони могли бути колись там військовими в своїх країнах, але вони беруть участь, приїжджають зі своєю мотивацією або фінансовою, або просто пасіонарною, або якоюсь. В цій війні, як правило, нас цікавлять тільки люди з технологічним досвідом, в першу чергу, і досвідом організації, менеджменту. В країнах Півдня, я не думаю, що там таких багато. Нас більше цікавлять люди, які вже пройшли якісь війни напівтехнологічного плану на Близькому Сході, там в Афганістані, колишні європейські або американські військові, але це їх питання. Обмеження державних службовців військових з боку, скажімо, Америки і окремих країн Європи, воно існує. Американці не можуть направити сюди ніякого військового без спеціальних великих процедур. Вони не можуть направити ні одної компанії на якісь консультації без отримання дозволу Держдепартаменту на це. В Європі є країни, які кажуть "да їзжайте", окрім військових кадрових. І до нас приїжджають, скажімо, якісь компанії з Європи, які перевіряють свої зразки, і вони це роблять в рамках своїх інтересів. Їм всім дуже важливо подивитися, як це працює. Але проблема в тому, що, щоб побачити наживо, ти маєш брати участь в цьому, бути в зоні ризику. Вони не всі готові до цього.І нам не дуже приємно бути полігоном, але вже така доля сталася.Така наша доля. Ми не розглядаємо себе полігоном. Ми просто заходимося на війні, де ми відбиваємо ворога. Хай, хто хоче, це називає, нам все одно треба робити свою справу.З іншого боку, коли Іран вперше направив свої "шахеди", звичайно, через руки росіян, Іран теж мав свій інтерес. Подивитися, як це працює, як це можна вражати.Обов'язково. Тому, в принципі, чесно говорячи, навіть і ті європейські країни, як Франція і Британія, які готові направити фахівців, ясно, що ці фахівці, крім свого досвіду, вони хотіли би хотіли набратися досвіду, як це робити правильно. Це основна проблема Європи, що вони не відчувають нерва цієї війни на полі бою. Ти не можеш сидіти в кабінеті і робити якісь висновки, коли ти не чуєш звук "шахеда" за своїм вікном. Це зовсім інше відчуття. А у нас цього достатньо, навіть більше, ніж достатньо. Тому ми попереду саме в розумінні, як це робити на полі бою. Я інколи порівнюю це з варіантом, коли ми тут займаємося чимось і створюємо якийсь новий рояль, музичний інструмент. І от ми створюємо його, вдосконалюємо, паралельно на ньому граємо. Граємо, граємо, і нарешті ми створили якийсь там інструментарій, який нам просто всіх вражає, і ми на ньому красиву музику робимо. Потім до нас прибігають і говорять, ой, продайте нам цей рояль. Ми їм продаємо цей рояль, але вони не знають, як на ньому грати. Вони не знають нот, вони не знають партитури. Вони бачать цей інструмент, починають тикати туди своїми пальцями, а звуку нема, музики нема. Ти маєш бути інтегрованим цим інструментом, ти маєш думати разом з цим інструментом. А це можна зробити тільки в рамках тої еволюції, яка ведеться у нас на полі бою. Оце наша перевага. Це приходить тільки з реальним досвідом. Ти не навчишся ні в академіях, ні в інститутах. Це треба на полі бою через свої руки і мозок пропустити.Блискуча аналогія, дякую. Ви зауважили, що ми зацікавлені не в кількості, а в якості зараз тих, хто воює. І на хлопський розум, з цивільної, як то кажуть, дзвіниці, можна поставити запитання: а чому тоді у нас тільки в публічному просторі інформації і питань щодо мобілізації в нашій країні? От, власне, трошки про те, що складно допомагати тому, хто сам не повною мірою, використовує власний ресурс, щоби вижити. Чи використовуємо ми, на вашу думку, повною мірою свій людський ресурс, ресурс свого досвіду, про який ми поговорили, ресурс військово-промислового комплексу, те, як це зараз працює, можливо, щось ще додасте. Чи є над чим попрацювати?Ми починали цю війну серед військових, в тому числі зі старим мисленням, розумінням як треба цю війну вести - як вчили в академіях, як вчили в цих військових закладах, з досвіду цих наших миротворчих операцій. І все, що в цій війні робиться, воно робиться, виходячи з досвіду оцього поступового, скажімо, зіткнення з проблемами на полі бою. І, відповідно, всі ці рішення, які треба було приймати, вони приймалися, виходячи з розуміння старого мислення, нерозуміння нових технологій. І в певний момент ясно, що війна дійшла до тої точки, коли треба було дуже багато людей на полі бою виставляти. Тому що, якщо ти воюєш старим способом, а старим способом, це багато техніки, там, де техніка, там з'являються люди. ЗСУ Це позиційна маневрова війна, там, де траншеї, опорні пункти і там, де треба дуже багато знову людей кидати, в тому числі під ці артилерійські загрози. І ми мали дуже багато втрат, особливо 22-23 рік, в наших спробах зупинити ворога під час його наступу, коли він мав перевагу в 5-10 разів більше артилерії. І ми тільки на героїзмі, якомусь незрозумілому ентузіазмі просто тримали те, що могли. І тоді вже стало питання мобілізації, чого люди сидять, давайте збирати. Там і ТЦК пішло по всій країні шукати людей. Паралельно в армії створювалося розуміння, що йшло через дефіцит боєприпасів, через дефіцит матеріально-технічної допомоги, яку нам давали, через дефіцит спроможності нашого оборонно-промислового комплексу, паралельно в військах йшло більше глибоке розуміння, що треба шукати більш дешеві, технологічні, асиметричні, гібридні рішення. І в нас дуже активно з 23-го року почалися оці перші спроби нових інноваційних речей. І ці інноваційні речі по ходу діла почали вчити військових, а інновації йшли, в першу чергу, не зверху, а знизу, з горизонту, від громадянського суспільства, від ІТ-інженерів, від наших програмістів і інженерів, які ніколи не були військовими, але вони приносили свої ідеї до військових. Військові ментально не були готові до цих технологічних речей. Але коли вони почали потихеньку бачити, як воно працює, то, я думаю, в 2024 році ми почали вже мати таку глибоку ментальну трансформацію серед військових, що є інші способи ведення війни, де не треба людей тримати в зоні бойових дій такими натовпами. Це можна замінити роботизованими системами, дронами, особливо там, де можна вражати. Ментальний прорив, революція у військових, особливо у молодих військових, ті, які пройшли зараз цю війну, з майора до генерала бригадного, які побачили, як це робиться, почався дуже динамічний процес трансформації в армії на технологічну, скажімо, СКДУ. Паралельно в армії ще залишаються оці підходи, що треба людей, щоб бригади були укомплектовані 100%, щоб на кожний квадратний кілометр хоча б 2-3 людини було, щоб в біноклі дивилися і так далі. Хоча це можна вже робити зовсім іншим способом. Тобто йде відмирання старого менталітету і входження вже нового технологічного менталітету. Тобто ми в цій фазі. Тому вже ми бачимо менше криків про мобілізацію, порівняно з 24-м роком початком, коли просто стояв такий шквал, що треба людей. Зараз вже про це говорять не з таким ажіотажем, а спокійніше. Хоча в принципі кількість військ у нас за цей період, чесно кажучи, не зросла. Йде заміна людей на роботизовані платформи. І в цьому році ми просто побачимо дійсно таку реальну картину, там, де одна бригада, наприклад, кількістю півтори тисячі чоловік тримала фронт, умовно говорячи, 50 кілометрів, то зараз це може один батальйон безпілотних систем тримати цю ширину, умовно говорячи, не входячи в контакт з ворогом, навіть не бачачи його, тільки буде бачити га екрані своїх комп'ютерів. В це ми йдемо, ми на цьому шляху. Тому зараз перехід від старого на нове, коли ти на столі бачиш і питання мобілізації, і питання нових технологічних рішень, і спроби так вирішити, інакше, це ще зв'язано зі зміною поколінь взагалі військових. Старе покоління відходить, нове заходить з досвідом реальних і з досвідом розумінням, як це треба робити. Тому я б тут не створював великого ажіотажу. Ну, йде такий процес. людський. Вчимося на своїх помилках. Ми завжди вчилися на своїх помилках. Тут і плюс, і мінус. Мінус, тому що це дуже криваво дається. Плюс - якщо воно дається, то так, що у тебе на генному рівні на два покоління вперед всі знають, що так не треба робити.Так. От ви сказали, що наш досвід і те, як ми його використовуємо, нам мало хто може щось протиставити, але є росіяни, які теж, як і ми у цій війні. І якщо я не помиляюся, то з останнього, використання дронів на оптоволокні в більш-менш видимому притомному масштабі почали вони, хоча ідея ця була, знову ж таки, у 2023 році, можу помилятися, саме у українських фахівців з громадського сектору. Просто вона певний час не знайшла своєї підтримки, Але зараз надолужуємо, як то кажуть. Тож наші ресурси і наші партнери це важливо. З іншого боку, є росіяни, які теж, будьмо відверті, вчаться. Які ви бачите зараз, можливо, з їх боку напрацювання загрозливі для нас? А, можливо, недопрацювання, які варто було би використати? З того, що можна говорити публічно, звичайно.Вони будуть намагатися теж максимально використовувати технологічні речі для себе. Основна проблема для росіян в тому, що вони є заручниками, так скажемо, дурних ідей свого фюрера Путіна, задача якого - знищити Україну. Для цього вони повинні просуватися, наступати. І для того, щоб наступати, це основна проблема в сучасній технологічній війні, що ти не можеш наступати старим способом. Ти будеш втрачати стільки людей, що просто ніколи не знайдеш стільки людей. І ми бачимо це по цих втратах, які на кінець 24-го року і протягом 25-го року. Різке зростання втрат росіян. Не тому, що ми так героїчно там на полях бою це робимо один-один в штики, а тому що з нашого боку просто в цей період, з кінця 2024 року, масово почали заходити дрони, просто масово. На порядок більше. І це нам дало можливість знищувати їх піхоту до того, як ще вона досягне лінії зіткнення. І в результаті створюється ситуація, коли вони в цьому технологічному середовищі неспроможні будуть наступати старим способом. Вони будуть намагатися робити якісь рухи вперед, втрачати велику кількість людей, десь пройшли кілометр-два. Потім треба буде думати, як забезпечити тих людей, хто у них зайшов в якесь село цим ресурсом. І буде протистояння до певного моменту, коли вони зрозуміють, що наступати неможливо, нема ресурсу. Почнуться розмови, як територію зафіксувати, де вони знаходяться, окуповану цю територію. І тут проблема для них починається, тому що обидві сторони будуть намагатися вводити так звану сіру зону, розширяти сіру зону. Сіра зона там, де не можуть рухатися люди, не транспортні засоби, на глибину максимальну. Але вони не можуть зупинитися, вони не можуть перейти в режим фіксації ситуації, тому що недосягнення їхньої основної мети для них - це політичний колапс всередині країни. Вони змушені щось будуть робити. І в головах у них в Москві ще сидить про те, що вони можуть це зробити, а реально, вони вже це не зможуть зробити. І війна переходить більше в протистояння економіки. Не стільки кількості людей, скільки економік, наскільки витягне економіка російська і економіка наша разом з європейськими країнами. І тут не можна навіть порівнювати. А тим більше на фоні зараз оцих глобальних експериментів економічних і торгових, коли нафта пішла вниз, це для них ще додатковий удар, ще більш страшний, ніж, можливо, втрати людей, тому що вони втрачають ресурс годувати тих, хто не воює. Тому вони програють в часі, якщо будуть намагатися просто не наступати, а сидіти і якось щось робити. Тому вони не можуть це уявити, що вони не виграють цей конфлікт в Москві і будуть намагатися просуватися вперед. І в цьому році буде цікавий феномен, що вони технічно не можуть це зробити, тому що люди йдуть і гинуть, йдуть і гинуть, йдуть і гинуть. Ну, пройшли там 2, 3, 5, 10 кілометрів за місяць вперед. Нас рятує те, що в нас величезна територія, не якась там маленька Кавказька республіка, і ми можемо собі дозволити якось маневрувати. Але наша потужність технологічна нарощується з кожним днем.Пане Володимире, на останок. Зараз обережно, але вже доволі активно підіймається тема перспектив експорту наших озброєнь на світовий ринок. Дуже непопулярно це зараз може звучати, але ми розуміємо, що зброярний ринок у світі, він доволі об'ємний і кожен там має своє місце. І Російська Федерація там теж мала своє місце. І у зв'язку з широкою агресією проти нас, вони фактично вибули. Ми не знаємо, на який час, можливо, найближчим часом вони повернуться у зв'язку з різними геополітичними міжнародними подіями і так далі. Але які перспективи у нас зайняти цю, можливо, невеличку, але важливу нішу?У нас дуже великі перспективи, тому що у нас є знання, у нас є прототипи, у нас є підтверджені спроможності. Це дуже сильна річ. Так, під час війни у нас зараз обмежений експорт нашої продукції за кордон. Тут треба приймати рішення державі політичне, Тому що я вважаю, що не треба обмежувати експорт, тому що спроможності у нас виробництва зараз під час війни перевищили спроможність, можливості держави по закупівлі чогось. Деякі компанії можуть виробити більше, ніж від них вимагає Генеральний штаб. Тобто, якщо є надлишки продукції, які люди можуть виробляти, то чому б не надати можливість під контролем експортувати, визначені країни, під певним моніторингом, щоб вони мали прибуток для розвитку, щоб цей прибуток можна було використати для покращення їх продукції в інтересах Збройних сил України. Тут у нас ще не йде дискусія, давати такий дозвіл чи не давати. Є побоювання, як же так під час війни давати, як народ подумає, а чого цей безпілотник поїхав кудись там в Індію, замість того, щоб воювати на Донеччині. І пояснювати народу, що у нас нема грошей закупити його, ми все, що можна, на бюджет закупили. Народ це не зрозуміє. Тут треба дуже чітко мати таку інформаційну комунікацію з суспільством на цю тему, щоб люди розуміли, що те, що йде за кордон, наприклад, як на експорт, воно ніяк не підриває нашу боєздатність на фронті, а навпаки, коштом додаткових ресурсів, воно допомагає її посилити. Але це треба пояснювати.І не дає ще раз нашому противнику повернутися в цю нішу поки її занімають.Абсолютно, тому що на нас дивляться з великою жадобою багато країн, закупити те, що у нас є. У нас зараз йде більший варіант, коли йдуть шляхом спільних підприємств. Тобто заходять іноземні компанії, знаходять місцевих партнерів, які вже працюють, творять спільні підприємства, спільні виробництва. І ця продукція вже просто йде потім з заводів не наших, а з заводів якихось в Європі, які виробляють те ж саме, але воно вже на потреби інших. Можна і таким шляхом йти, але бажано, щоб всі спільні підприємства тоді давали нам прибуток, щоб воно не залишалося десь за межами України, щоб воно йшло на розвиток нашого оборонно-промислового комплексу. І тут має бути креатив, включатися і в уряді, але політикум не повинен боятися відповідальності. Не боятися чесно говорити з людьми, про що мова йде, приймати рішення, пояснювати і думати, щоб підприємства оборонки мали ресурс для свого розвитку. А зараз вони дуже хвилюються. Дуже хвилюються.

Сирський оцінив ситуацію на лінії фронту Наступ на Сумщину та Харківщину фактично вже розпочався, тому що ми спостерігаємо збільшення майже вдвічі кількості наступальних дій противника на цих та інших напрямках. Про це заявив головнокомандувач Олександр Сирський в інтерв'ю одному з українських видань. Там є багато подробиць до минулих етапів бойових дій і про наступ на Бахмут, звільнити який від ворогів не вистачило сил та засобів, і про причини й наслідки Курської операції.І, звісно, про публікацію в Nеw Yоrk Тіmеs, де йшлося про те, що між Сирським та американськими генералами було замало довіри, на що Сирський відповів, що він багато нового дізнався з цього видання, про що він нібито казав і що він робив. "Мені цікаво, - каже Сирський, - хто таке придумав". Але все це варто для аналізу на потім, оцінки Сирського, насамперед щодо поточної ситуації на лінії фронту, - це, звісно, важливіше. Генерал вважає, що кардинально ситуація щодо цілей ворога, звісно, не змінилася. "Ворог зараз продовжує стратегічну наступальну операцію з метою захоплення нашої території, розгрому наших військ, просування вглиб території і прагне повністю захопити Донецьку і Луганську області, а також частини Херсонської і Запорізької областей. І створити буферну зону на території Харківської, Сумської і Чернігівської областей", - так вважає Олександр Сирський.Останнім часом, звісно, зросла активність бойових дій противника, ворог збільшує кількість своїх військ, які долучені до ведення бойових дій. З початку агресії противник збільшив своє угруповання в п'ять разів. Зараз щомісяця, попри щомісячні втрати близько 40 тис. особового складу, армія противника все-таки збільшується десь на 8-9 тис. щомісяця, за рік це виходить десь 120 тис.Зараз російське угруповання нараховує 623 тис., за даними Олександра Сирського. І ця перевага вже позначається на фронті, де ворог поки що втримує ініціативу.Також, зазначає Сирський, почала повільно зростати у ворога кількість боєприпасів, які він використовує щодоби. Якщо восени 2024 року ворог застосовував близько 40 тис. боєприпасів на добу, потім була низка наших ударів по сховищах та складах російських боєприпасів, після чого інтенсивність артилерії впала до 23 тис. боєприпасів, а зараз знову почалося повільне зростання до близько 27 тис. на добу в пострілах противника. Олександр Сирський вважає, що це частково пов'язано з тим, що, ймовірно, постачання боєприпасів від Північної Кореї відновилося.Що робити з цією ситуацією на фронті, які напрями дій Сирський вважає найбільш пріоритетними? Насамперед, це те, що проводити активну оборону і контрнаступальні дії - це залишається важливим пріоритетом, тому що такі заходи підтверджують свою ефективність. Власне, вони зривають плани противника.Два інших напрями - це технологічний напрям, ставка на розвиток дронових систем у повітрі, на землі, створення нових підрозділів, які оперують цими засобами враження, і це частково може зменшити потребу в особовому складі.Третій напрям - це покращення бойової підготовки, це йде, власне, у тандемі з мобілізацією і рекрутингом. Тому що у противника, як каже Сирський, потенціал мобілізаційний близько 5 млн осіб, які вже пройшли підготовку.Загалом мобресурс у ворога - 20 млн, тому нам треба в цих умовах, звичайно, проводити і мобілізацію, і переведення, каже Сирський, напевно маючи на увазі переведення з тилових частин до бойових підрозділів особового складу. Все це дає результати, вважає генерал.З приводу темпів мобілізації, тут він посилається на слова президента про те, що темп мобілізації потрібен десь 30 тис. щомісяця, але важливо, щоб це відбувалося якраз на умовах відповідної підготовки особового складу. І тут Сирський каже, що в цих умовах, навіть якщо допомога Сполучених Штатів озброєнням, технікою суттєво зменшиться, все одно нам треба розраховувати на власні сили, і в співпраці з європейськими партнерами буде досягнуто в будь-якому разі позитивного результату.Захист усієї лінії фронту засобами РЕБ. Проєкт "Атлас"Коли він говорить про власні сили, він згадує про роботизовані платформи різного призначення, засоби РЕБ, інші напрями, де ми маємо успіх та прогресуємо. Тому важливо поговорити про окремі складові цих напрямів, зокрема про ситуацію з радіотехнічною боротьбою, і наші напрацювання. Тому що тут є проєкти, які, дійсно, варті уваги, які можуть бути суттєвим посиленням нашої обороноспроможності за рахунок саме впровадження тих рішень, які сьогодні не мають європейські країни, але мають наші провідні компанії. Детальніше про це розповів СЕО компанії Кvеrtus Ярослав Філімонов. Два місяці тому стартував проєкт "Атлас", він досить амбітний, це створення системи захисту майже всієї протяжності лінії фронту. Ярослав Філімонов нагадав, що передбачає цей проєкт, як він зараз реалізується, які просування за цим досить амбітним напрямом. "Проєкт "Атлас" перш за все покликаний для того, щоб організувати захист від дронів уздовж 1300-кілометрової лінії фронту. І він покликаний для того, щоб уберегти життя наших військових, техніку, позиції і захистити їх від дронів. Тут важливо навести приклади. Відомо, що на деяких позиціях, на яких ці комплекси вже працюють, прильоти дронів зменшилися більше ніж у п'ять разів. Тобто якщо умовно на якусь позицію за день долітало 150 дронів, то зараз долітає 7-10. Це дуже хороший показник.Що робить узагалі комплекс "Атлас", яка його функція? Він складається із засобу радіоелектронної розвідки. Цей засіб бачить будь-який тип дронів на відстані до 30 км і вчасно сигналізує про те, що цей дрон наближається. І також у цей комплекс входить засіб радіоелектронної боротьби МІRАGЕ", - розповів він. МІRАGЕ - це новітня розробка компанії, інтелектуальна система РЕБ, якій не потрібно мати фіксовані перешкоди на фіксованих частотах, вона може генерувати їх на тих частотах, на яких летить саме ворожий дрон, розповів Ярослав Філімонов."Відповідно, в цій зв'язці АZІМUТН (станція для виявлення БПЛА, - ред.) виявляє дрон, який рухається, і МІRАGЕ цей дрон знешкоджує. В такому вигляді вони працюють практично в автоматичному режимі. Все керування відбувається безпосередньо з ноутбука, яким можна користуватися десь у сховищі, у якомусь закритому приміщенні і повністю віддалено керувати всією цією системою, яка може складатися як з одного АZІМUТН і п'яти МІRАGЕ, так і з 200 АZІМUТН і тисячі МІRАGЕ", - зазначив він.Спеціаліст зауважив, що ці системи вже працюють на лінії фронту."Вже вони працюють на передовій, більше трьох місяців показують свої результати. А що стосується покращення, то вони у нас не закінчуються ніколи. Тому що R&аmр;D, саме розробка нових продуктів - це постійний процес покращення. Ми постійно знаходимо можливості, як у засобах РЕБ, так і в засобах РЕР, який додати функціонал, краще зробити прошивку, додати більше чутливості до антенно-фідерної системи, процес автоматичного виявлення та знешкодження як правильно обрахувати і покращити. Тобто цей процес не зупиняється ніколи. І ті речі, які відбуваються, покращення, які ми впроваджуємо, дуже просто накочуються новою прошивкою через Інтернет. Відповідно, ці засоби, всі, які вже працюють на лінії бойового зіткнення, - їх не потрібно привозити до нас на виробництво для того, щоб зробити нову прошивку. Це все робиться через Інтернет, і вони продовжують далі працювати", - зауважив Ярослав Філімонов.Також він розповів, чи передбачена проєктом “Атлас” протидія таким ворожим засобам, як: КАБи, "шахеди", крилаті ракети."Взагалі наша компанія веде розробки у всіх напрямах, в тому числі протидії КАБам, але конкретно проєкт “Атлас” покликаний захищати в першу чергу від FРV-дронів, від дронів-камікадзе. Це те, що найбільше зараз дошкуляє на лінії бойового зіткнення, адже більше 60% уражень відбувається якраз за допомогою FРV-дронів. Також він здатен протидіяти й іншим дронам, таким як Маvіс, Аutеl, які використовуються для скидів, для розвідки", - пояснив він. Водночас Ярослав Філімонов розповів, що військові часто дивуються і не вірять, що такий функціонал можливо втілити, а коли бачать на власні очі, що це працює, - захоплюються."Звісно, що ставлення військових до будь-якої технологічної новинки на ринку радіоелектронної боротьби та розвідки позитивне. Багато військових спочатку скептично ставляться, тому що не вірять в саму реалізовану можливість виявлення та придушення, дистанційного керування цим всім комплексом. Але коли вони бачать на власні очі, як це відбувається, вони дуже дивуються і захоплюються. Сам по собі комплекс розроблений в першу чергу для фахівців з радіоелектронної боротьби та розвідки. Якщо наші інші засоби, які працюють на основі білого шуму і з фіксованими частотами, ми їх називаємо аналогові засоби, вони розроблені для солдата в окопі, там одна кнопка, натиснув - дрон упав, то ці засоби більш технологічні і потребують підготовки. Відповідно, ми перед тим, як відвантажити обладнання, проводимо навчання для кінцевих користувачів, а саме спеціалістів РЕБ, РЕР, які будуть цим обладнанням користуватися. Ми також надаємо підтримку, в перший місяць ми постійно на зв'язку, можна нас набрати, поставати будь-які питання. Ми також можемо віддалено підключитися до будь-якого засобу й показати, як правильно налаштувати, або поправити ті налаштування, які вже були, наприклад, помилково зроблені. Тому це не просто про покупку засобу і все - це про повний сервіс від підготовки через навчання, відвантаження і супровід під час використання", - зауважив він. Ми говоримо про те, що АZІМUТН - такий амбітний проєкт на значній протяжності лінії фронту. Виникає питання - чи можливо паралельно реалізувати проєкти, які будуть працювати в зоні відповідальності корпусів, які створюються. Щоб самі корпуси стали користувачами своєї зони відповідальності. "Така і є задумка. Тобто ми даємо можливість користувачам мати рівні доступу, і на корпусному рівні це буде доступ для начальника РЕБ корпусу. На бригадному рівні це буде доступ для начальника РЕБ бригади і, відповідно, на його відрізок. На батальйонному рівні це буде для начальника РЕБ батальйону. Тобто це така система з багаторівневими можливостями доступу і з роботою віддалено. І саме такими шматочками ми і реалізуємо цей проєкт, тому що, звісно, щоб закрити одразу 1300 км, потрібно багато засобів, більше 5 тис. МІRАGЕ, більше 250 АZІМUТН, спроможності зараз у держави оплатити одразу таку кількість немає. Тому ми, дійсно, це реалізовуємо, як то кажуть, крок за кроком. Окремі гарячі напрямки і бригади, які більше всього потребують це обладнання, будуть отримувати його в першу чергу, будуть отримувати нашу підтримку і наше навчання. І ми разом з ними будемо боротися проти дронів. І далі крок за кроком по ходу реалізації цього проєкту, ми будемо, звісно, закривати й інші напрямки", - зазначив СЕО компанії Кvеrtus.І тоді це означає, що командир батальйону, або який займається засобами РЕБ, або командир бригади чи корпусу, має доступ до цієї системи, то, власне, він планує використання власних FРV-дронів так, аби потенціал РЕБ, який закладений в "Атлас", не заважав виконанню операцій власними засобами ураження. "Головна логіка, яка закладається в роботу цього обладнання, - це те, що ворожі дрони будуть знешкоджуватися виключно на тих частотах, на яких вони до нас летять. І це буде означати, що спеціалісти РЕБ та РЕР, а також спеціалісти-дронщики будуть розуміти, на яких частотах їхні дрони можуть пролітати. Ми говоримо про те, що ми давимо не суцільну полосу від 300 до 1300. І відповідно нічого не летить: ні ворожі дрони, ні наші дрони. А ми говоримо про те, що це інтелектуальний засіб, який буде знешкоджувати виключно ті дрони, на тих частотах, на яких вони рухаються, що в свою чергу дає можливість нашим дронам пролітати на незадіяних частотах. Це дуже важливо з точки зору того, що дуже великий відсоток втрат дронів якраз відбувається через "френдлі фаєр". І ми таким чином через такий комплекс вирішуємо цю проблему", - пояснив спеціаліст.Ми знаємо про те, що європейці виділяють або планують виділити значні кошти на ті напрями, які вони вважають пріоритетними, які можуть бути скеровані на підтримку нашого оборонно-промислового комплексу і окремих напрямів. І тут РЕБ виглядає, дійсно, пріоритетною ділянкою. Ярослав Філімонов розповів, чи можна якимось чином трансформувати взаємодію команди Кvеrtus з європейськими державами, аби вони так само долучилися до фінансування цього проєкту."Ми працюємо над цим. Ми збираємо кошти на цей проєкт. Це взагалі така ініціатива, скажімо, приватна ініціатива. Ми плануємо зібрати ці кошти з охочих, з бізнесів, з простих людей, і ми не обмежуємося кордонами України. Ми ведемо перемовини з різними представниками, в тому числі у нас заплановані заходи в різних країнах Європи, наприклад, найближчий буде відбуватися в Лондоні. Ми шукаємо ці кошти, в тому числі за датською програмою. І у нас є розмови з датським посольством про те, що вони долучаться до цього проєкту. Також у нас йдуть перемовини з різними великими українськими компаніями, хтось долучається інформаційно, хтось долучається збором, хтось долучається своїм фінансовим внеском. Це дуже масштабний проєкт в рамках України, який, звісно, що не може бути реалізований виключно за підтримки одного якогось бізнесу. Для того, щоб реалізувати цей проєкт, я нагадаю, ми оцінюємо його в 5,2 млрд грн, для того, щоб зібрати ці кошти і реалізувати цей проєкт, закрити 1300 км фронту, нам потрібно, щоб до нього долучилося якомога більше людей, компаній, бізнесів, як в Україні, так і за її межами", - розповів Ярослав Філімонов. Він наголосив, що компанія займається популяризацією ідеї втілення проєкту "Атлас": "Ми ведемо перемовини з міжнародними представниками і партнерами, і я впевнений, що найближчим часом ми зможемо похизуватися результатами". Водночас він зауважив, що потенціал компанії, у разі, якщо кількість замовлень зростатиме, дозволяє забезпечити достатню чисельність виробів, яка б дозволяла втілювати цей проєкт."Ми починали цей проєкт з розумінням того, що нам потрібно буде швидко масштабуватися, з певними дедлайнами, скажімо так. І це те, що ми вміємо робити найкраще, тому що з початку повномасштабного вторгнення ми це робили вже декілька разів. На сьогоднішній день наші спроможності сягають 5 тис. одиниць на місяць різного обладнання, і ми можемо за два-три місяці розігнати його до 10 тис. засобів на місяць. Тому нас не лякають обсяги, найскладніше у цьому проєкті - це саме залучення і збір коштів. Тому що багато в Україні бізнесів і людей вже втомилися від того, що постійно хтось на щось збирає, це дійсно складно, грошей не вистачає. Але тільки в єдності сила і тільки в єдності ми зможемо разом реалізувати цей проєкт", - зазначив СЕО компанії Кvеrtus Ярослав Філімонов.

Дональд Трамп оголосив і почав реалізацію так званої великої митної війни. Хочеться сподіватися, що до чогось такого путнього воно дійде, що зачепить і Росію.Але, як заявила американська адміністрація, Росія не потрапляє під додаткові мита, з урахуванням того, що буцімто санкції настільки потужні, що і без потреби. Та ми бачимо, що це все відбувається паралельно ще з певною синхронізацією з візитом Кирила Дмитрієва до Вашингтона. Охопити всю митну війну і політику Трампа я вас не прошу, але просто зрозуміти: стосовно російсько-українського треку як це може відбитися? І загалом навіщо Трамп пішов на настільки дивні рішення?З точки зору змісту цих рішень можу вам сказати, що третьокурсник економічного факультету скаже, що загальні тарифи, мита - насправді такі кроки ситуацію кардинально погіршують, і погіршують насамперед у секторі споживання. Тому що всі ці розмови Трампа про захист національного товаровиробника, про повернення - усе це насамперед б'є по споживачу.У нинішню епоху, коли інвестиції в капітал, у виробництво перевершують насправді споживання, цей крок абсурдний повністю.Не дивлячись на те, що говорять, що все це прораховано штучним інтелектом, однак треба чітко розуміти, що економіка базується на довірі. А штучний інтелект - він поки що істота аморальна і він існує просто як цифри, набір певних цифр. Тому я думаю, що ті, хто поруч із Дональдом Трампом, вони йому підсунули абсолютно брехливі концептуальні підходи, і насправді першими, по кому вони вдарять, будуть Сполучені Штати Америки. Ну а те, що стосується економічної моделі світу, то доведеться певні роки цю ситуацію вирівнювати, стабілізувати.Що стосується у цій царині місця російсько-українській війні, російській агресії, переговорному процесу і так далі, то як ми, мабуть, помітили всі, останній тиждень Трамп шарахається від переговорів в Ер-Ріяді до поїздок Піта Гегсета на Далекий Схід, в Японію, у Філіппіни і спричинення там рейваху. Після того загострення ситуації з Іраном і фактично підготовка до атаки по Ірану. Я вже не кажу про оцей шквал 2 квітня, коли було запущено в дію попереднє рішення по тарифах і так зване нинішнє звільнення. Це свідчить про те, що насправді своїми діями Дональд Трамп загнав себе в кут. І на даний момент він істерить.Трамп шукає хоч яку-небудь маленьку перемогу або хоча б народження чергової надії для американського суспільства, яке б, з одного боку, породило довіру, хоч мінімальну, до нього, а по-друге, реанімувало надію на те, що Трамп щось може. Хоча насправді, якщо ретроспективно подивитись ці два місяці його «звершень», насправді все це має на 3/4, а може і більше, дуже поганий, негативний результат. Насамперед у Сполучених Штатах, я вже не кажу у світі.І Сполучені Штати втрачають довіру, розсипаються цілі торгівельні системи, руйнуються безпекові об'єднання. Ну і найгірше - це те, що вчорашні економічні, безпекові, оборонні партнери Америки шукають собі інших союзників. Зверніть увагу хоча би на угоду між Китаєм, Японією і Південною Кореєю про спільне реагування на митно-тарифну політику Трампа.У царині взагалі вузького переговорного процесу в трикутнику Київ – Вашингтон – Москва, ми бачимо, виникла пауза. Пауза ця спричинена зволіканням, затягуванням переговорного процесу московським фюрером. Однак Трамп мовчить, заявивши про те, що він злий. Він компенсував цілим рядом «компліментів» у бік України. Він сподівається, що це буде в інформаційному полі витримувати баланс для того, щоб перейти до наступного етапу. Але як показали заяви з Росії - і тої ж самої старої конячої голови Лаврова, і його заступника Рябкова, - сталося те, про що ми з вами неодноразово говорили: вони знову кажуть про першопричини. А Дональд Трамп навіть слова такого не знає.Поки Вашингтон підготовлюється до того, що робити далі, за цим пройде, очевидно, випробовування війною в Ірані, продовження війни в Ємені з хуситами. А це, даруйте мені, означає, що реалізується те, в чому зацікавлена Москва, - виникнення нових вогнищ війни. Це один момент, а з другого боку, американо-іранська війна піде в чиїх інтересах? Звісно, скористає найбільше Росія - наголоси з російської агресії проти України буде зміщено кардинально. Відповідно, Трамп починає грати жорстко - з нами, мається на увазі. Жорстко, грубо, непродумано, а можливо, якраз у цьому і полягає певний план. Зокрема, він запропонував таку угоду щодо копалин, яка за визначенням не могла б бути підписана. Але він сказав, що якщо Київ і Зеленський не підписують цю угоду, то вони будуть мати великі проблеми. Тобто це шантаж, погроза і намагання запхати нас у дуже вузенький коридор, по якому за ліву руку вів би Трамп і, наприклад, той самий Віткофф, а з другого боку супроводжували би нас росіяни. Не хочеться проводити подальших аналогій, чим закінчуються такі розстрільні коридори.Дозвольте погодитися з цим твердженням лише частково. Поясню чому. Якщо Трамп не розумів те, що Україна не може підписати такої угоди (може бути, що він і не розумів), то той же самий міністр фінансів не міг цього не розуміти - що держава, яка знаходиться в механізмі вступу в Європейський Союз, принципово не може підписати таку угоду. Тому очевидно, що ця угода задумувалась як певний маневр. Маневр, в тому числі суть якого - затягування часу. Поки будуть іти переговори, поки Україна внесе зміни, знайдеться компроміс, тощо.Тут треба розуміти, що Трамп може не усвідомлювати багатьох складових, але окрім Трампа є в цій частині Бессент (міністр фінансів США, - ред.), який дуже чудово усвідомлює ці речі. Це перший момент.Другий - ситуація в Ірані і ситуація в Ємені відкриє перед Вашингтоном те, що безпосередню участь у цьому процесі бере Росія. Тому, окрім того, що Трамп буде переходити на ескалацію, він все більше буде бачити фактів управління ситуацією на Близькому Сході і координацію дій «Хезболли», ХАМАСу, хуситів і інших терористичних організацій з Москви. Це стане очевидним. А це змусить маневрувати, бо зізнатися відразу він не зможе.Очевидно, що за таких умов Трамп буде діяти так, як він діяв по відношенню до Ізраїлю і Нетаньягу, - він буде намагатися вискочити з ситуації. Але вискочити з ситуації він зможе, лише отримавши маленьку перемогу - яку завгодно, хоч звільнення військовополонених, загальний обмін, чи щось інше. В іншому випадку він буде мінусувати для себе - як усередині Сполучених Штатів Америки, так і назовні.Більше того, виникнення нових вогнищ війни - це проблема для США. Тому що якщо раніше Сполучені Штати сконцентровані були на допомозі Україні, то тепер у них є необхідність так чи інакше рефлексувати на події на Близькому Сході, причому тепер буде триєдина подія: Іран, хусити і ХАМАС. І все це - Ізраїль. Ситуація ускладнюється.При такому перебігу подій нинішнє напруження між Пекіном і Тайбеєм буде досягати користі і результату на боці Пекіна. Це означає, що там буде напруга зростати. І це вже видно - це ще одне місце, куди США змушені будуть відволікатися.Все це розкриє дуже швидко підступну, підлу гру московського фюрера, тому що до всіх цих війн, до всіх цих конфліктів має безпосереднє відношення Москва. Те, що в рамках так званої осі зла відбувається координація по всіх напруженнях і по всіх бойових діях на Близькому Сході, це було очевидно давним-давно. Але зверніть увагу на одну проблему.Атака по хуситах безрезультатна відбулася, але після цього всі замовкли. Причина тут в тому, що вона була зроблена по лекалах тої операції, яка проводилася 12 січня 2024 року. Але, на відміну від нинішньої ситуації, в тій операції брали участь британці, італійці, німці, французи і американці. І її результат був більш ніж успішний. Але на даний час, коли США, мало того що самостійно проводили цю операцію по старих лекалах і не досягли результату враження необхідних об'єктів, вони ще й поза інформаційним полем шантажують тепер Європу і Єгипет тим, щоб вони розрахувалися за, бачте, досягнуті результати.Справа в тому, що все це псує довіру, руйнує ту довіру, яка була між партнерами і в НАТО, і партнерами в питаннях економічної співпраці, торгівельної і так далі. Насправді своїми діями Дональд Трамп тільки пасує Пекіну. Пекін очевидно стане на даний момент вести зовнішню політику, причому мовчки здійснюючи цей процес. Невипадково ми сьогодні чуємо з боку Пекіна інтерес в необхідності співпраці з Європою, а в позавчорашньому виступі на засіданні Європарламенту президентка Єврокомісії сказала, що нам необхідно буде шукати інших партнерів для співпраці. За таких умов очевидно, що картина світу, насамперед в економічному малюнку і особливо в безпековому, оборонному, буде змінюватися. І вона, на жаль, буде змінюватися не на користь США.Для нас важливо, щоби те, про що говорив Александр Стубб під час гольфу Дональду Трампу про роль союзу України і Європи, було надважливо пріоритетним і для України, і для Європи в нинішній ситуації. Я вже не кажу про питання, яке стосується розвитку спільного оборонно-промислового комплексу на теренах європейської спільноти. Я з вами погоджуюсь. Перейдемо до нашого, українського кейсу. Розуміємо, що Путін намагається розігрувати сценарій Ялтинської конференції, зокрема стосовно Польщі, проти якої Сталін у спілці з Гітлером розв'язали війну, поділили територію. Донедавна в Путіна не було жодних партнерів у подібному. Зараз його певні вимоги можуть сприймати, так би мовити, з примруженими очима, тобто толерувати. І відповідно, свого часу президент Рузвельт також кивав, погоджувався і слухав сталінські обіцянки - що в Польщі буде все нормально, проведуть чесні вибори. Потім все за графіком: НКВД, арешти, введення окупаційних адміністрацій.Путін намагається використовувати слова про тимчасове перемир'я і перспективи цього. Це облудна формула, і Путін сам зацікавлений в тому, щоби зривати будь-які спроби встановлювати тимчасове перемир'я, але Путін говорить про повний fаіlеd stаtе (неспроможна держава, - ред.) стосовно України і про необхідність впровадження, відповідно, зовнішнього управління.І основний їхній наратив - це те, що Україна, українська влада не контролює свої збройні сили і, відповідно, саме тому не вдалося встановити навіть тимчасове перемир'я. Це брехня, це фальш, це пропаганда, але вони рухаються тим напрямом. Є побоювання, що вони можуть знайти певне порозуміння з тими чи іншими емісарами Трампа чи його довіреними особами. Ну, як то кажуть, Віткофф себе проявив. Зараз чекаємо результатів візиту путінського емісара до Вашингтона Дмитрієва.Що стосується цих візитів, то з трьох інформацій, які літають два останні тижня про зустріч в Женеві, про якісь закриті зустрічі в Джидді, в Ер-Ріяді, підтверджуються тільки розмови, які відбувалися в Женеві. Тому, перше: до цієї інформації я би поставився дуже обережно.Тепер що стосується теми фальшивої інформаційної атаки Кремля проти України з точки зору виборів, виборчого процесу. Перше, що робить неможливим розвивати цю ситуацію і цю тезу, - це те, що тимчасове припинення вогню, не може створювати й не створює умови для проведення політичного процесу. Так воно трактується в міжнародному праві, так це оцінюється і в Україні українським законодавством. Тому я так розумію, що чи фюреру московському не дали цидулку почитати, чи йому просто набрехали. Тому це буде однозначно відкинуто.Друге: рішення в цій ситуації стосовно оцінки її буде приймати не Кремль, рішення будуть приймати два центри, і вже очевидно, що це Вашингтон і Брюссель.Зверніть увагу на чотири тези, які були озвучені після так званого Паризького саміту охочих. Перша теза - це повідомлення до США: Європа надасть і буде надавати Україні в подальшому економічну, оборонну, безпекову і фінансову допомогу. Друге повідомлення - Росії: Європа не тільки не буде знімати санкції, а буде збільшувати санкції. Третє повідомлення – Україні, про те, що Європа була, буде і залишиться з Україною, збільшуючи не тільки плановану допомогу, а і вкрай необхідну допомогу. І четверте, дуже важливе, - лідерами безпекової, оборонної політики в Європі є Париж і Лондон.До речі, ці чотири тези є одним із того, що так розізлило Дональда Трампа. Дональд Трамп мріяв про немічність Європи. Виявилося, що ця теза Трампа абсолютно безглузда. Трамп мріяв про те, що діями проти Європи він змусить принижуватися Україну. Більше того - ситуація з відповідною угодою якраз на це і була спрямована, але сам аргумент вступу України в ЄС відкидає категорично цю угоду.В ситуації, коли «Трамп "злий"», свідчить про те, що він відчув, як усі його надії, кроки і сподівання в тому, щоби використати українську, як він каже, карту у власній грі, закінчуються катастрофою і програшем для нього.Тому і взята така затягуюча пауза в переговорному процесі з рашистською федерацією. Тому що насправді та дорога, яка тактично інструментами була вилаштувана в короткий пас, зупинена. Чому? Метою було зіскочити з процесу, досягнувши тимчасового перемир'я. Сьогодні ситуація ще більш ускладнилася. Треба хоч яку-небудь малесеньку перемогу, щоби зіскочити і скинути це на Європу. Перший, хто не дасть це зробити Дональду Трампу, - це Москва. І це вже очевидно.Завдяки твердості позиції України і близькості позиції України і Європи, грі, яку веде рашистський фюрер, фактично Дональд Трамп попав у пастку. Він на сьогоднішній день може вийти з цієї пастки лише уклавши довготривалий союз, коаліцію з Європою і Україною. Будь-які інші дії кожного дня будуть погіршувати його ситуацію. А нашу ситуацію це ж буде теж погіршувати?А от те, що стосується України, ситуацію з розкручуванням, розбудовою оборонної, безпекової промисловості Європи, наростанням допомоги Україні буде поліпшувати. Відтак за таких умов очевидно, що перед Вашингтоном стане вибір: ти з ким, пане Трампе? Ти з ворогами свободи і демократії чи з тими, хто їх захищає?І ще одне майте на увазі: в тому числі й американське суспільство все більше бачить і розуміє, що дії Трампа першим, кому наносять шкоду, це американцям. В нього є насправді дві дороги. Одна - усвідомивши всі ці речі, перейти до зовсім іншої тактики і зблизитися з партнерами і союзниками та боротися проти осі зла в Європі, в Індо-Тихоокеанському регіоні. Або є інший, альтернативний шлях, який називається «імпічмент». Як може відбитися теперішня ситуація на нас? У перемовинах між Росією, Пекіном і Вашингтоном Росія буде вимагати віддати Україну під її контроль. Перше й найважливіше: ні з точки зору міжнародного права, ні з точки зору українського законодавства ніхто ніколи у світі, окрім, можливо, якогось вузького кола найближчих посіпак Кремля, не визнає цих кроків. Це найважливіше. Друге: Україна, ні при яких обставинах, жодна українська влада ніколи не підпише подібних документів при будь-якому розвитку подій. І третє - сила України, завдяки зростанню сили Європи, буде збільшуватися за таких умов.У цій ситуації що важливо - щоб українське воєнно-політичне керівництво займало чітку позицію з точки зору національних інтересів, берегло людей як на фронті, так і в тилу, і за нинішніх умов зміцнювало оборонний промисловий комплекс разом з Європою, виробництво зброї і за нинішніх умов налагоджувало термінові постачання зброї, озброєння, боєприпасів, бронетехніки, систем ППО і ПРО до України від європейських партнерів.У цьому плані дуже важливо, щоби пропозиції Європи щодо військового контингенту і Джорджи Мелоні щодо поширення на Україну 5-ї статті були прийняті разом. Вони не суперечать. І вони насправді дають, у тому числі, шлях Дональду Трампу зрозуміти і з цим маневром виправити безглузді свої дії.

280 млн осіб у світі страждають на депресію, за оцінками Всесвітньої організації охорони здоров'я. Значна частина випадків пов'язана з вигорянням та стресом на роботі. Внаслідок зниження продуктивності праці світова економіка щороку втрачає 1 трильйон доларів. Тому професійне вигоряння є важливою проблемою не лише для працівників, а й для роботодавців. У спецпроєкті Gаzеtа.uа та фармацевтичної компанії Тева в Україні розкажемо, як роботодавці дбають про працівників і як можуть допомогти запобігти розвитку професійного вигоряння. Скорочений робочий тиждень і відпустка на рік У світі зʼявилося багато ініціатив, спрямованих на зменшення стресу на роботі, профілактику професійного вигоряння, підвищення продуктивності. 4-денний робочий тиждень Щоб покращити баланс між роботою та особистим життям, у деяких країнах Європи тестують перехід на 4-денний робочий тиждень. Зокрема, такий експеримент проводили двічі в Ісландії. На продуктивність праці, якість обслуговування скорочення робочих годин не вплинуло. Але багато хто під час опитувань розповідав, що зменшилося відчуття стресу. Тестували також 4-денний робочий тиждень компанії в Іспанії, Великій Британії, Японії, Німеччині, Скандинавських країнах. У Бельгії його офіційно дозволили наприкінці 2022 року. Тривала відпустка зі збереженням робочого місця Саббатікал відпустка від кількох місяців до року з частковим збереженням зарплати, робочого місця. Її часто надають працівникам великих міжнародних компаній для відновлення сил. Основна мета зберегти цінні кадри, дати працівникам більше часу на відпочинок, запобігти професійному вигорянню. Психологічна підтримка на роботі Бізнеси запроваджують власні програми психологічної підтримки для працівників. У разі виникнення проблем можна проконсультуватися зі спеціалістом, знайти способи розв'язання і продовжувати виконувати повноцінно свої обов'язки. Ключові потреби під час повномасштабної війни "У перші півтора року повномасштабного вторгнення ми проводили короткострокові опитування серед працівників щодо їхніх потреб. А потім провели глибоке дослідження. Для опитування підготували 42 запитання: оцінювали особисту та професійну мотивації, взаємодію з колегами, корпоративну культуру, цікавилися питанням добробуту. Запитували, як люди себе почувають, чи відчувають достатньо підтримки з боку роботодавця, чи потрібна їм допомога", розповіла Лілія Дубас, директорка з персоналу фармацевтичної компанії Тева в Україні. Дослідження допомогло визначити ключові потреби працівників. Безпека і стабільність Фізична безпека під час війни, стабільність компанії, своєчасна виплата заробітної плати, медичне страхування. "На першому місці для працівників безпека і стабільність. Зокрема їм важливо відчувати підтримку від роботодавця. Наприклад, пропонуємо працівникам програму релокації з прифронтових територій із подальшою компенсацією на оплату житла. Надаємо матеріальну допомогу в разі хвороби співробітника чи його родича", - говорить Лілія Дубас. Умови роботи Для працівників важливі: гнучкий графік, баланс між роботою та особистим життям, додаткові вихідні, відпочинок, розвиток та атмосфера в команді. Розвиток Навчання, кар'єрний шлях, професійний розвиток. "Тева має план розвитку співробітників. Розвиваємо таланти і формуємо такий досвід, щоб люди мали бажання й надалі працювати в компанії. Також серед потреб співробітників визнання, підтримка й турбота в колективі. Я очікувала, що результати дослідження будуть гіршими, адже через війну й постійний стрес ментальне здоров'я страждає. Але ні - люди сказали, що тримаються. І подали класні ідеї, які Тева заклала у програму підтримки працівників", - зазначила Лілія Дубас. Що пропонує Тева своїм працівникам Програма розвитку Компанія оплачує працівникам навчання, зокрема й зовнішнє. Матеріальне забезпечення Надається корпоративний автомобіль, якщо це передбачено посадою. Компанія компенсує витрати на пальне та мийку. Для решти колег - компенсація вартості таксі на роботу та з роботи. Працівники Тева отримують у користування мобільні телефони, компʼютерну техніку, Екофлоу, щоб можна було спокійно працювати під час відключень світла. Є додаткові виплати в разі радісних (весілля, народження дитини) та сумних (хвороба працівника чи його близьких) подій. Гра у вигоряння Проводить її автор запрошений нейробіолог. На рівні роботи систем організму показує, що таке професійне вигоряння і до чого може призвести. Робота з психотерапевтом Такі зустрічі допомагають краще пізнати себе та свої особливості, змінити сприйняття світу, покращити якість життя. Розширена програма медичного страхування Крім стандартного переліку послуг, вона включає можливість відвідувати психолога та психіатра. Покриває придбання антидепресантів, заспокійливих. Програма ментального здоров'я для працівників Набір навчальних вебінарів про стрес, мотивацію, вигоряння та способи допомоги собі. Вони проходять раз на місяць. Також відбуваються виїзні корпоративні заходи, тимбілдинги та тренінги. Ретрит Працівники Тева в разі потреби можуть поїхати разом із родиною на тижневий відпочинок у Карпати. Можна змінити роботу, але проблема не зникне "Професійне вигоряння має кілька стадій. На перших бачимо зниження продуктивності, ефективності. Потім людину настільки завантажує ця історія, що вона починає говорити, а це вже про токсичність. Не влаштовує зарплата, не такий керівник, не така команда. Це все нашаровується. Людина не тільки проживає вигоряння сама, а й несе цю проблему у свою команду. Як наслідок виникають приховані конфлікти й образи. Поступово вигоряння одного працівника призводить до зниження ефективності роботи всієї команди. А потім до зниження фінансових показників бізнесу. До того ж у людини з профвигорянням може розвинутися депресія", зазначає Лілія Дубас. Коли виникають перші симптоми професійного вигоряння, треба відразу бити на сполох. "Людина, звісно, може змінити роботу. Але проблема не зникне. Найкраще рішення розказати про неї. Варто звернутися по допомогу до керівника чи НR, піти до психотерапевта. За потреби, якщо, наприклад, вигоряння переросло в депресію, можна відвідати психіатра. Він призначить необхідні препарати. Адже через профвигоряння можуть розвинутися безсоння, синдром хронічної втоми, головний біль. Але не всі здатні визначити, що мають проблему. Частіше люди починають звинувачувати всіх навколо і просто не усвідомлюють, що потребують допомоги. Тому ми проводимо багато вебінарів, лекцій для працівників. Таким чином підсвічуємо, що така проблема існує", додала Лілія Дубас. Як не допустити вигоряння 1. Плануйте робочий день, виконання завдань за пріоритетністю. Навчіться казати ні, попросіть роботодавця чітко сформулювати ваші обовʼязки. 2. Організуйте комфортне робоче місце. Дбайте про добрі стосунки з колегами, звертайтеся до них по допомогу. 3. Робіть перерви що дві години, не пропускайте обіду. Достатньо спіть, виходьте на прогулянки, займайтеся спортом - це допомагає зняти стрес, покращити настрій. 4. Крім щорічної відпустки, протягом місяця беріть один-два додаткові вихідні. Або попрацюйте віддалено чи пів дня, якщо є така потреба. 5. Пʼятницю можна зробити днем без зустрічей і телефонних дзвінків, щоб завершити спокійно всі справи перед вихідними. 6. Розмежуйте роботу й особисте життя. 7. Звертайтеся по допомогу до психолога та роботодавця, якщо відчуваєте симптоми вигоряння. "Щоб вчасно помітити професійне вигоряння, керівникам слід бути уважними до своїх колег. Знаходити час на обговорення не тільки робочих тем, а й особистих. Коли в колективі панують довірчі стосунки, людині легше поділитися своїми проблемами. А розуміння та підтримка колег допомагає їх розв'язати. Також керівникам слід оптимально розподіляти навантаження, щоб у працівників була можливість узяти паузу, відпочити. І поза роботою лишався вільний час на себе. Також важливо разом із працівником розібратися, чому зʼявилися ознаки вигоряння. Наприклад, причиною можуть стати нереалізовані карʼєрні очікування, недостатня мотивація. Працівник не відчуває, що його цінують, - знижується самооцінка, зникає інтерес до роботи, проявляється агресія, починаються конфлікти з колегами. Тоді варто запропонувати додаткове навчання, перекваліфікацію, спробувати себе в новому проєкті. Таким чином можна допомогти працівнику уникнути вигоряння", - говорить Лілія Дубас, директорка з персоналу фармацевтичної компанії Тева в Україні. Якщо ж професійнеому вигорянню не вдалося запобігти, одним із найдієвіших способів допомоги є перерва в роботі. "Працівник може взяти тривалу відпустку. Якщо поєднувати її з активним відпочинком, це покращить ситуацію. Не зайвою буде й допомога психолога. Головне - не ігнорувати проблеми", - зазначила Лілія Дубас. Професійне вигоряння може призвести до втрати працездатності від кількох тижнів до місяців. І мати більш важкі наслідки, коли вже не обійтися без допомоги психіатра та медикаментозного лікування. Вплив повномасштабної війни на емоційний стан українців Рівень задоволеності власним психологічним станом 2022 - 41% 2025 - 36% Що найбільше непокоїть Тривожність, погіршення сну, виснаженість, емоційна нестабільність Що допомагає долати стрес - проведення часу в інтернеті - спілкування з друзями та сім'єю - перегляд фільмів - прослуховування музики Запит на психологічну підтримку 2022 - 41% потребували 2025 - 71% Доступність допомоги 66% опитаних зазначили, що в Україні потрібно покращувати доступ до послуг з ментального здоров'я *Дані: четверта хвиля всеукраїнського дослідження (грудень 2024 січень 2025). Проведено компанією 4Sеrvісе у межах Всеукраїнської програми ментального здоров'я "Ти як?" Вигорянню краще запобігти, ніж боротися з його наслідками. Тому за перших тривожних ознак потрібно починати діяти, щоб усунути проблему ще до того, як вона переросте в більш важкі розлади.

Еспресо наводить переклад великого матеріалу Тhе Nеw Yоrk Тіmеs.Весняного ранку через два місяці після того, як війська Володимира Путіна вторглись в Україну, конвой без розпізнавальних знаків під’їхав до одного з київських перехресть і забрав двох чоловіків середнього віку в цивільному одязі.Залишивши місто, конвой, у складі британських командос — без форми, але сильно озброєних — попрямував 400 миль на захід, до польського кордону. Перехід був безперешкодним, за дипломатичними паспортами. Далі вони доїхали до аеропорту Жешув-Ясьонка, де на стоянці вже чекав вантажний літак С-130.Це були найвищі українські генерали. Їхньою метою був Клей Казерне — штаб-квартира Сухопутних військ США в Європі та Африці — у Вісбадені, Німеччина. Їхньою місією було допомогти створити одну з найкраще збережених таємниць війни в Україні.Один з чоловіків, генерал-лейтенант Михайло Забродський, згадує, як його вели сходами на пішохідний місток, з якого відкривався вигляд на просторий головний зал казарми у Тоні Басі. До війни це був спортивний зал, де проводили загальні збори, виступи армійського оркестру та змагання скаутів. Тепер генерал Забродський спостерігав за офіцерами з країн коаліції, що працювали в лабіринті тимчасових кабінетів, організовуючи перші західні поставки в Україну батарей артилерії М777 та 155-мм снарядів.Потім Забродського провели в кабінет генерал-лейтенанта Крістофера Т. Донаг'ю, командира 18-го Повітряно-десантного корпусу, який запропонував партнерство.Розвиток та внутрішня робота Центру були відомі лише обмеженому колу американських та союзницьких чиновників, але це партнерство в галузі розвідки, стратегії, планування та технологій стало таємною зброєю в тому, що адміністрація Байдена назвала своєю метою — як врятувати Україну, так і захистити загрозливий порядок після Другої світової війни.Сьогодні цей порядок — разом із захистом України — перебуває на волосині, оскільки президент Трамп шукає примирення з паном Путіним і обіцяє завершити війну. Для українців ознаки не надто втішні. В умовах боротьби великих держав за безпеку та вплив після розпаду Радянського Союзу новоутворена незалежна Україна стала державою, що опинилася в центрі, її нахил на Захід усе більше лякав Москву. Тепер, коли розпочались переговори, американський президент безпідставно звинувачує українців у початку війни, тисне на них, щоб вони поступилися значною частиною своїх мінеральних багатств, і просить українців погодитися на припинення вогню без обіцянки конкретних американських гарантій безпеки — мир без впевненості у тривалості миру.Дональд Трамп, фото: gеttyіmаgеs Пан Трамп вже почав згортати елементи партнерства, яке було укладене у Вісбадені навесні 2022 року. Але щоб зрозуміти його історію, потрібно краще усвідомити як українці змогли пережити три довгі роки війни, зіткнувшися з набагато більшим і потужнішим ворогом. Це також дає змогу побачити через таємне віконце як війна призвела до сьогоднішнього крихкого стану.З дивовижною прозорістю Пентагон надав публічний список озброєнь на суму 66,5 мільярда доларів, що поставили Україні — включаючи, за останніми підрахунками, понад півмільярда патронів та гранат для стрілецької зброї, 10 000 протитанкових комплексів Jаvеlіn, 3000 систем ППО Stіngеr, 272 гаубиці, 76 танків, 40 систем високої мобільності артилерійських ракет, 20 вертольотів Мі-17 та три батареї ППО Раtrіоt.Але розслідування Nеw Yоrk Тіmеs показує, що Америка була залучена до війни значно ближче та ширше, ніж було відомо раніше. У критичні моменти партнерство стало опорою для українських військових операцій, які, за підрахунками США, призвели до загибелі або поранення понад 700 000 російських солдатів. (Україна оцінює свої втрати в 435 000.) Пліч-о-пліч у командному центрі місії у Вісбадені американські та українські офіцери планували контрнаступи Києва. Масштабна розвідувальна діяльність США як керувала стратегічними бойовими діями, так і передавала точні дані для цілевказівників українським солдатам на полі бою.Один з європейських розвідувальних керівників згадував, як був здивований, дізнавшись, наскільки глибоко його колеги з НАТО були залучені до українських операцій. "Вони тепер частина ланцюга знищення", — сказав він.Основною ідеєю партнерства було те, що ця тісна співпраця може дозволити українцям досягти найнеймовірнішого досягнення — завдати нищівного удару російським загарбникам. І в результаті ударів після успішних атак у перші тижні війни — завдяки відвазі та майстерності українців, але й через некомпетентність росіян — ця амбіція аутсайдера все більше ставала реальністю.Одним із перших доказів концепції стало наступальне знищення однієї з найстрашніших російських бойових груп — 58-ї об’єднаної армії. У середині 2022 року, використовуючи американську розвідку та цілевказівники, українці здійснили ракетний обстріл по штаб-квартирі 58-ї армії в Херсонській області, вбивши генералів та офіцерів штабу. Знову і знову група перебазовувалась на нову позицію; кожного разу американці знаходили її, а українці знищували.Далі на південь партнери націлилися на кримський порт Севастополь, де російський Чорноморський флот завантажував ракети, призначені для українських цілей, на бойові кораблі та підводні човни. На піку контрнаступу України у 2022 році, в передранкову пору, рій морських дронів за підтримки Центрального розвідувального управління атакував порт, пошкодивши кілька бойових кораблів і змусив росіян почати їхнє відведення.Але врешті-решт партнерство ослабло, а хід війни змінився через суперечки, неприязнь і розбіжності в імперативах і цілях.Українці інколи вважали американців надмірно нав'язливими та контролюючими — типовими патерналістами. Американці, у свою чергу, не завжди розуміли, чому українці не приймають хороші поради.Американці зосереджувалися на вимірюваних, досяжних цілях, тоді як українці постійно прагнули великої перемоги, яскравої, блискучої нагороди. Українці, в свою чергу, часто вважали, що американці їм заважають. Вони прагнули виграти війну повністю. Попри те, що американці поділяли цю надію, вони намагалися гарантувати, щоб українці не програли її.З часом, отримавши більшу автономію в партнерстві, українці все більше приховували свої наміри. Вони постійно обурювались тим, що американці не могли або не хотіли надати їм всі бажані види зброї та інше обладнання. Американці, в свою чергу, обурювались, сприймаючи вимоги українців як необґрунтовані, а також через їхню неохоту робити політично ризиковані кроки для зміцнення своїх значно менших сил.Тактичний рівень партнерства приносив один успіх за іншим. Однак у найважливіший момент війни — в середині 2023 року, коли українці почали контрнаступ, щоб набрати переможний імпульс після успіхів першого року — стратегія, розроблена у Вісбадені, стала жертвою внутрішньої політики України: президент Володимир Зеленський проти його військового керівника (і потенційного політичного суперника), а військовий керівник — проти свого впертого підлеглого-командувача. Коли пан Зеленський став на бік підлеглого, українці витратили величезні ресурси і людські сили на зрештою безплідну кампанію з відновлення зруйнованого міста Бахмут. За кілька місяців весь контрнаступ завершився безрезультатною поразкою.Партнерство функціонувало в тіні найглибших геополітичних страхів — того, що пан Путін може розглядати це як порушення червоної лінії військового втручання і здійснити свої часто озвучувані ядерні погрози. Історія цього партнерства показує, як близько американці та їхні союзники інколи підходили до цієї червоної лінії, як дедалі серйозніші події змусили їх — як стверджують деякі, занадто повільно — просунути її на більш небезпечні позиції і як вони ретельно розробляли протоколи, щоб залишатись на безпечній стороні цієї лінії.Знову і знову адміністрація Байдена дозволяла таємні операції, які раніше забороняла. Американські військові радники були відправлені до Києва і пізніше отримали дозвіл наближатися до лінії фронту. Військові та офіцери ЦРУ у Вісбадені допомагали планувати та підтримувати кампанію українських ударів в анексованому Росією Криму. Зрештою, військовим, а потім і ЦРУ, дали зелене світло для точкових ударів глибоко всередині самої Росії.У деяких аспектах Україна була, на ширшій картині, реваншем у довгій історії проксі-військових конфліктів між США та Росією — В’єтнам у 1960-х, Афганістан у 1980-х, Сирія три десятиліття потому.Це також був грандіозний експеримент у веденні війни, який мав не лише допомогти українцям, а й принести американцям уроки для будь-якої майбутньої війни.Під час війн проти Талібану та Аль-Каїди в Афганістані та проти Ісламської держави в Іраку і Сирії американські війська проводили власні наземні операції і підтримували операції своїх місцевих партнерів. В Україні, на відміну від цього, американським військовим не було дозволено направляти своїх солдатів на поле бою, і їм доводилось допомагати віддалено.Чи буде точне цілевказування, відточене проти терористичних груп, ефективним у конфлікті з однією з найбільших армій світу? Чи будуть українські артилеристи без вагань стріляти зі своїх гаубиць по координатах, надісланих американськими офіцерами, що знаходяться у штабі за 1300 миль? Чи будуть українські командири на основі розвідки, переданої безликим американським голосом, який благав: "Там нікого немає — вперед", віддавати наказ піхотинцям увійти до села, розташованого за лінією фронту?Відповіді на ці питання — насправді вся траєкторія партнерства — залежали від того, наскільки добре американські та українські офіцери зможуть довіряти один одному."Я ніколи не буду тобі брехати. Якщо ти мені збрешеш — все, ми закінчили", — згадував генерал Забродський, як генерал Донаг'ю сказав йому на їхній першій зустрічі. "Я відчуваю те саме", — відповів українець.Частина 1. Створення довіри — і вбивчої машиниСередина квітня 2022 року, приблизно за два тижні до зустрічі у Вісбадені. Американські та українські військово-морські офіцери проводили рутинний телефонний дзвінок для обміну розвідданими, коли на їхніх радарах з'явилося несподіване. За словами колишнього високопосадовця США, "американці кажуть: 'О, це ж Москва!' Українці відповідають: 'О, Боже. Дуже дякуємо. Па-па.'"Москва була флагманом Чорноморського флоту Росії. Українці потопили її. Це було сигналом тріумфу — проявом української майстерності і російської некомпетентності. Але цей епізод також відображав розрізнене становище українсько-американських відносин у перші тижні війни.У американців викликало гнів те, що українці навіть не попередили їх; стало несподіванкою те, що Україна мала ракети, здатні дістати до корабля; і викликало паніку, оскільки адміністрація Байдена не мала наміру дозволити українцям атакувати такий потужний символ російської сили.Українці, зі свого боку, виходили з глибоко вкоріненого скептицизму.Їхня війна, як вони її бачили, почалась у 2014 році, коли пан Путін захопив Крим і розпалив сепаратистські повстання на сході України. Президент Барак Обама засудив захоплення і наклав санкції на Росію. Однак, боячись, що втручання США може спровокувати повномасштабне вторгнення, він дозволив лише обмежений обмін розвідданими і відмовився надати оборонні озброєння. "Ковдри та окуляри нічного бачення важливі, але війни не виграють за допомогою ковдр", — скаржився тодішній президент України Петро Порошенко. Згодом пан Обама дещо послабив обмеження на розвідку, а пан Трамп у своєму першому терміні ще більше послабив їх і надав Україні перші протитанкові ракети Jаvеlіn.Перед найважливішими подіями повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року адміністрація Байдена закрила посольство в Києві та вивела всіх військових з країни. (Маленька група офіцерів ЦРУ залишилася). Українці побачили, як старший американський військовий офіцер сказав їм: "Росіяни йдуть — побачимось".Коли американські генерали запропонували допомогу після вторгнення, вони стикнулися з муром недовіри. "Ми боремося з росіянами, ви — ні. Чому нам слухати вас?" — сказав український командувач сухопутних сил, генерал-лейтенант Олександр Сирський, під час першої зустрічі з американцями.Генерал Сирський швидко змінив свою думку: американці могли надати той тип розвідки, якого його люди не могли отримати.У перші дні війни це означало, що генерал Донаг'ю та кілька його помічників, маючи лише свої телефони, передавали інформацію про рухи російських військ генералу Сирському та його штабу. Однак навіть така спонтанна організація викликала конкуренцію всередині української армії, між генералом Сирським і його керівником, командувачем Збройними Силами генералом Валерієм Залужним. На думку лоялістів Залужного генерал Сирський вже використовував цю співпрацю для здобуття переваги.Додатково ускладнювала ситуацію напружена взаємодія генерала Залужного з його американським колегою генералом Марком Міллі, головою Об'єднаного комітету начальників штабів.Під час телефонних розмов генерал Міллі інколи сумнівався в запитах українців на обладнання. Він міг давати поради щодо ведення бою, спираючись на супутникову розвідку, яку бачив у своєму кабінеті в Пентагоні. Потім наставала незручна тиша, перед тим, як генерал Залужний обривав розмову. Іноді він просто ігнорував дзвінки американців.Щоб не допустити припинення комунікації, Пентагон ініціював складну телефонну мережу: помічник Міллі телефонував майору генералу Девіду С. Болдвіну, командувачу Національної гвардії Каліфорнії, який дзвонив багатому виробнику дирижаблів з Лос-Анджелеса Ігорю Пастернаку, який виріс у Львові разом з Олексієм Резніковим, тодішнім міністром оборони України. Пан Резніков знаходив генерала Залужного і , за словами генерала Болдвіна, говорив йому: "Я знаю, що ти злий на Міллі, але ти повинен йому зателефонувати."Проте в результаті цього хаотичного союзу виникла співпраця через низку швидких подій.У березні, коли наступ росіян на Київ застопорився, росіяни змінили свої амбіції і стратегію, перемістивши додаткові сили на схід і південь — логістичне досягнення, яке на думку американців мало потребувати місяців. Це зайняло два з половиною тижні.Якщо коаліція не перегляне своїх амбіцій, вважали генерал Донаг'ю і командувач військ США в Європі та Африці генерал Крістофер Г. Каволі, українці, які були катастрофічно менші за чисельністю та озброєнням, програють війну. Тобто коаліція повинна була почати надавати важке наступальне озброєння — артилерійські батареї М777 і снаряди.Адміністрація Байдена вже організувала екстрені поставки протиповітряних та протитанкових озброєнь. Але М777 були чимось зовсім іншим — першим великим кроком на підтримку великої наземної війни.Міністр оборони Ллойд Дж. Остін ІІІ і генерал Міллі поставили 18-ту повітряну армію відповідальною за доставку озброєнь і консультування українців щодо їхнього використання. Коли президент Джо Байден погодився на поставки М777, Тоні Басс Аудиторіум став повноцінним штабом.Польський генерал став заступником генерала Донаг'ю. Британський генерал очолив логістичний хаб на колишньому баскетбольному майданчику. Канадієць відповідав за навчання.Підвал аудиторії став тим, що відомо як "центр злиття", який створював розвіддані про позиції, рухи та наміри російських військ. Там, за словами розвідників, офіцери ЦРУ, Національного агентства безпеки, Агентства оборонної розвідки та Національного геопросторового розвідувального агентства працювали разом з розвідниками коаліції.18-та повітряна армія відома як "Драконівський корпус"; нова операція отримала назву "Завдання Дракон" (Таsk Fоrсе Drаgоn). Все, що було потрібно для об'єднання цих частин — це вагання українського вищого командування.На міжнародній конференції 26 квітня на авіабазі Рамштайн у Німеччині генерал Міллі представив пана Резнікова і заступника Залужного генералам Каволі і Донаг'ю. "Ось ваші люди", — сказав генерал Міллі, додавши: "Вам треба працювати з ними. Вони вам допоможуть."Така взаємна довіра тільки почала формуватися. Пан Резніков погодився поговорити з генералом Залужним. "Ми організували склад делегації для поїздки до Вісбадена, — сказав пан Резніков.  - І так все почалося".У центрі партнерства були два генерали — українець Забродський, і американець Донаг'ю.Генерал Забродський був головним українським контактом у Вісбадені, хоч і неофіційно, оскільки він працював у парламенті. В іншому ж він був ідеальним кандидатом.Як і багато його ровесників в українській армії, генерал Забродський добре знав ворога. У 1990-х роках він навчався у військовій академії в Санкт-Петербурзі і служив п’ять років у російській армії.Він також знав американців: з 2005 по 2006 рік він навчався в Армійському коледжі командування та генерального штабу у Форт-Лівенворсі, штат Канзас. За вісім років по тому генерал Забродський очолив небезпечну місію за лініями проросійських сил на сході України, яка частково була модельована за однією з операцій, яку він вивчав у Форт-Лівенворсі — відомою розвідувальною місією генерала конфедератів Дж.Е.Б. Стюарта навколо армії генерала Джорджа Макклеллана в кампанії при Пітсбурзі. Це привернуло увагу впливових людей у Пентагоні: вони відчули, що цей генерал є тим лідером, з яким можна працювати.Генерал Забродський згадує перший день у Вісбадені: "Моя місія полягала в тому, щоб дізнатися: хто цей генерал Донаг'ю? Яка його влада? Скільки він може зробити для нас?"Генерал Донаг'ю був зіркою в таємничому світі спеціальних сил. Разом з командами вбивць ЦРУ та місцевими партнерами він полював на терористичних лідерів у тінях Іраку, Сирії, Лівії та Афганістану. Як лідер елітних сил Dеltа Fоrсе, він допоміг побудувати партнерство з курдськими бійцями для боротьби з "Ісламською державою" в Сирії. Генерал Каволі одного разу порівняв його з "героєм коміксів".Тепер він показував генералу Забродському та його супутнику, генерал-майору Олександру Кириленку, карту обложеного сходу та півдня їхньої країни, де російські сили значно перевершували українські. Згадуючи їхнє гасло "Слава Україні", він поставив їм виклик: "Можете скільки завгодно кричати 'Слава Україні' з іншими людьми. Мене не цікавить, які ви сміливі. Подивіться на цифри". Потім він провів їх через план, як здобути перевагу на полі бою до осені, згадує генерал Забродський.Перша стадія вже була у процесі — навчання українських артилеристів на нових М777. Таsk Fоrсе Drаgоn допомагала їм використовувати ці артилерійські системи для того, щоб зупинити російський наступ. Потім українцям потрібно було здійснити контрнаступ.Того вечора генерал Забродський написав своїм начальникам у Києві."Знаєте, багато країн хотіли підтримати Україну, — згадує він.  — Але хтось мав бути координатором, організувати все, вирішити поточні проблеми та зрозуміти, що нам потрібно в майбутньому. Я сказав головнокомандувачу: Ми знайшли нашого партнера".Присутність українських офіцерів у Вісбадені стала вирішальним моментом у зусиллях війни. Ці офіцери працювали в тісній координації з американцями, кожного дня переглядаючи дані, складали карти російських сил і аналізували найбільш стратегічні цілі. Інтеграція української та американської військової експертизи дозволила точніше і ефективніше визначати ключові цілі. Основною метою було забезпечити, щоб українці могли точно вражати російські позиції, використовуючи оперативну розвідку, що збиралася та аналізувалася спільними командами.Однак ця співпраця також спричинила цікаву та делікатну термінологічну дискусію в європейському командуванні США. Справа полягала в тому, як називати цілі, що були визначені для можливих ударів. Деякі офіцери вважали, що термін "цілі" є доречним, оскільки він чітко і прямо відображав мету визначення цих ворожих позицій для атаки. Інші, однак, вважали цей термін занадто провокативним, адже він міг надати співпраці між військами вигляд більш активного втручання, ніж було насправді.Ця дискусія призвела до використання нейтральнішого терміну: "пункти інтересу". Логіка полягала в тому, щоб зберегти певну невизначеність, що дозволяло б офіційним особам уникати прямої відповідальності чи підзвітності за будь-які конкретні дії, вжиті українцями. Також для повітряних загроз використовувався термін "сліди інтересу", що дозволяло більш гнучко обмінюватися розвідданими без провокації російської відповіді.Майор генерал Тімоті Д. Браун, керівник розвідки європейського командування США, відіграв важливу роль у встановленні цих мовних протоколів для захисту США та їхніх союзників від можливих дипломатичних наслідків. Різниця була тонка, але важлива, особливо коли йшлося про чутливі протоколи обміну розвідданими.Важливо, що існувало чітке правило: жодна розвідка не передавалася українцям щодо цілей на території Росії. Це обмеження було ключовим елементом угоди, створеним для запобігання ескалації за межі кордонів України та уникнення прямого зіткнення між силами НАТО та Росією. Якщо українські командири вирішували завдати ударів по цілях у Росії, їм доводилося покладатися на власну розвідку та можливості, зокрема використовуючи національні системи озброєнь.Основним принципом, як пояснив один високопосадовець США, було те, що війна повинна залишатись у межах території України. Ця стратегія була спрямована на мінімізацію ризику того, що НАТО буде безпосередньо втягнуто в конфлікт, гарантуючи, що підтримка України залишатиметься в межах розвідки та матеріальної допомоги без переходу критичних червоних ліній, які могли б призвести до більш масштабного конфлікту.Тонке формулювання і суворі правила взаємодії підкреслювали нестабільний баланс, який США та їхні союзники намагалися підтримувати — підтримуючи Україну, не ескалуючи війну до повномасштабного конфлікту з Росією. Це напруження було постійним тлом цієї партнерської співпраці, що вимагало уважних переговорів і чіткої комунікації для управління як військовими цілями, так і геополітичними реаліями.Білий дім також заборонив обмінюватися розвідкою про місцезнаходження "стратегічних" російських лідерів, таких як начальник генерального штабу, генерал Валерій Герасимов. "Уявіть, як ми відреагували б, якби дізналися, що росіяни допомогли іншій країні вбити нашого головнокомандувача", — сказав один з високопосадовців США. — Ми б оголосили війну". Так само Таsk Fоrсе Drаgоn не могла ділитися розвідкою, яка вказувала б місця перебування окремих росіян.Система працювала таким чином: Таsk Fоrсе Drаgоn повідомляла українцям, де перебувають росіяни. Однак, щоб захистити джерела та методи розвідки від російських шпигунів, не уточнювалося, як вони дізналися про це. Українці бачили лише ланцюжки координат, поділені на категорії: Пріоритет 1, Пріоритет 2 тощо. Як пам'ятає генерал Забродський, коли українці запитували, чому вони мають довіряти цій розвідці, генерал Донаг'ю відповідав: "Не турбуйтеся, як ми це дізналися. Просто довіртеся, що коли ви стріляєте, ви влучите в ціль, і вам сподобаються результати. А якщо вам не сподобаються результати, скажіть нам, ми все виправимо."Система запрацювала у травні. Першою метою став броньований радарний транспортний засіб, відомий як "Зоопарк", який росіяни могли використовувати для виявлення таких систем озброєнь, як українські М777. Центр обробки інформації виявив "Зоопарк" біля окупованого росіянами Донецька на сході України.Українці вирішили поставити пастку: спочатку вони відкривають вогонь по російських позиціях. Коли росіяни увімкнуть "Зоопарк", щоб відстежити вогонь, центр обробки інформації визначить координати "Зоопарка" для майбутнього удару.У визначений день, згадує генерал Забродський, генерал Донаг'ю зателефонував командиру батальйону з настановою: "Як почуваєшся?" — запитав він. "Почуваюся чудово", — відповів український офіцер. Генерал Донаг'ю перевірив супутникові знімки, щоб переконатися, що мета і М777 правильно розташовані. Лише після цього артилерист відкрив вогонь, знищивши "Зоопарк". "Всі сказали: Ми можемо це зробити!", — згадує один з американських посадовців.Але залишалося критичне питання: чи зможуть партнери застосувати цю систему проти кількох цілей під час великої кінетичної битви?Це мала бути битва під Сєвєродонецьком, на північ від Донецька, де росіяни планували побудувати понтонний міст через річку, а потім оточити й захопити місто. Генерал Забродський назвав це "пекельною ціллю".Бій, який відбувся, широко висвітлювався як рання і важлива перемога України. Понтони стали пастками смерті; за оцінками України, загинуло щонайменше 400 росіян. Неозвученим залишалося те, що американці надали "точки інтересу", які допомогли зірвати російську атаку.У ці перші місяці бої були здебільшого зосереджені на сході України. Але американська розвідка також стежила за рухами росіян на півдні, особливо за великим зосередженням військ поблизу міста Херсон. Незабаром кілька команд М777 були перепризначені, і Таsk Fоrсе Drаgоn почала передавати точки інтересу для ураження російських позицій там.З практикою Таsk Fоrсе Drаgоn стала швидше виявляти точки інтересу, а українці швидше по них стріляли. Чим більше вони демонстрували свою ефективність з М777 та подібними системами, тим більше коаліція постачала нові — і все більше точок інтересу надходило від Вісбадену."Знаєте, коли ми почали вірити? — згадує генерал Забродський. — Коли Донаг'ю сказав: Ось список позицій. Ми перевірили список і сказали: Ці 100 позицій хороші, але нам потрібно ще 50. І вони надіслали ще 50".М777 стали робочими конями української армії. Але оскільки вони зазвичай не могли запускати свої снаряди калібру 155 міліметрів більше ніж на 15 миль, вони не могли конкурувати з величезною перевагою росіян у чисельності та техніці.Щоб дати українцям компенсаторні переваги в точності, швидкості і дальності, генерали Каволі та Донаг'ю незабаром запропонували значний крок уперед — надання мобільних артилерійських ракетних систем Ніgh Моbіlіty Аrtіllеry Rосkеt Systеms, відомих як НІМАRS, які використовують супутникові ракети для завдання ударів на відстань до 50 миль.Подальші дебати відображали еволюцію мислення американців.Офіційні особи Пентагону чинили опір, не бажаючи витрачати обмежені запаси НІМАRS. Але у травні генерал Каволі відвідав Вашингтон і обґрунтував своє прохання, що зрештою переконало їх.Целеста Воллендер, тодішня заступниця міністра оборони з міжнародних справ безпеки, згадала: "Міллі завжди говорив: У вас є маленька російська армія, яка воює з великою російською армією, і вони воюють однаково, і українці ніколи не переможуть. Аргумент Каволі був, що з НІМАRS вони можуть воювати, як ми, і саме так вони почнуть перемагати росіян".У Білому домі радники та президент Байден зважували цей аргумент з побоюваннями, що тиск на росіян може лише змусити Путіна впасти в паніку і розширити війну. Коли генерали попросили НІМАRS, один з офіційних осіб згадував, що це було схоже на "стояти на лінії і думати: якщо зробиш крок уперед, чи не розпочнеться Третя світова війна?" І коли Білий дім зробив цей крок уперед, за словами офіційного джерела, Таsk Fоrсе Drаgоn став "повним тилом війни."Вісбаден здійснював нагляд за кожним ударом НІМАRS. Генерал Донаг'ю та його помічники перевіряли списки цілей українців і давали поради щодо розташування пускових установок і часу для ударів. Українці повинні були використовувати лише координати, надані американцями. Для запуску боєголовки оператори НІМАRS потребували спеціальної електронної картки, яку американці могли деактивувати в будь-який час.Удари НІМАRS, які призводили до 100 і більше загиблих чи поранених росіян, стали майже щотижневими. Російські війська залишалися збентеженими та розгубленими. Їхній моральний дух падав, а разом із ним і їхня воля до боротьби. І з ростом арсеналу НІМАRS з 8 до 38 одиниць та вдосконаленням українських операторів, за словами одного з американських посадовців, втрати зросли в п'ять разів."Ми стали маленькою частиною, може, не найкращою частиною, але маленькою частиною вашої системи," — пояснив генерал Забродський, додаючи: "Більшість країн робили це протягом 10, 20, 30 років. А ми були змушені зробити це за кілька тижнів."Разом партнери відточували вбивчу машину.Частина 2. Коли ви переможете Росію — ви станете частиною насПід час першої зустрічі Генерал Донаг'ю  показав Генералу Забродському кольорову карту, де сили НАТО та США позначені синім, російські сили — червоним, а українські сили — зеленим. Ця тонка символіка кольору. Зокрема коли генерал Забродський запитав, чому Україна позначена зеленим, а не синім,що ілюструє прагнення України бути повністю інтегрованою в Західний альянс, генерал Донаг'ю відповів: "Коли ви переможете Росію, ми зробимо вас синіми назавжди". Це мало глибоке значення. Йшлося не лише про військову стратегію, а й про ширший геополітичний зсув, який закріпить інтеграцію України в НАТО і Захід, якщо їм вдасться відкинути російські сили.Було три місяці з початку вторгнення, і карти розповідали таку історію війни:На півдні України українці зупинили наступ росіян на чорноморський суднобудівний центр у Миколаєві. Але росіяни контролювали Херсон, і корпус, що налічував близько 25 000 солдатів, окупував територію на захід від Дніпра. На сході росіяни були зупинені під Ізюмом, але вони утримували територію між Ізюмом і кордоном, зокрема стратегічно важливу долину річки Оскіл.Стратегія росіян змінилася з намагання скинути режим у Києві — безрезультатної спроби захопити столицю — до повільної стратегії придушення. Українці повинні були перейти в контрнаступ.Їхній головнокомандувач, генерал Залужний, разом з британцями підтримував найбільш амбіційний варіант — наступ з району Запоріжжя на південний схід до окупованого Мелітополя. Цей маневр, на їхню думку, мав би перервати сухопутні шляхи постачання російських сил до Криму.Генерал Донаг'ю  теоретично погоджувався. Однак, за словами його колег, він вважав, що наступ на Мелітополь був би неможливим, враховуючи стан українських військ і обмежену здатність коаліції постачати М777 без ослаблення боєздатності США. Щоб довести свою точку зору він під час військових ігор взяв на себе роль російського командира. Кожного разу, коли українці намагалися просуватися, генерал Донаг'ю знищував їх з переважною бойовою силою.Врешті-решт вони погодилися на двофазовий наступ, щоб заплутати російських командирів, які, за даними американської розвідки, вважали, що українці мають достатньо солдатів і техніки лише для одного наступу.Основною метою було повернути Херсон і убезпечити західний берег Дніпра, щоб запобігти просуванню російських сил до портового міста Одеса та створенню нової загрози для Києва.Генерал Донаг'ю  підтримував варіант другого фронту на сході, від Харківської області до долини річки Оскіл. Але українці замість цього запропонували менший відволікаючий маневр, щоб привернути російські сили на схід і полегшити наступ на Херсон.Це мало відбутись у перші числа вересня. Українці мали розпочати двотижневі артилерійські обстріли, щоб ослабити російські сили на півдні. Лише після цього, 18 вересня, вони мали перейти до наступу на Херсон.А якщо боєприпасів вистачить, вони планували перетнути Дніпро. Генерал Забродський згадує, як генерал Донаг'ю сказав: "Якщо ви хочете переправитися через річку і дістатися до кримського перешийка, тоді йдіть за планом".Це був план, поки він не змінився.Іноді пан Зеленський безпосередньо спілкувався з регіональними командирами, і після однієї такої розмови американці дізналися, що порядок ведення бойових дій змінився.Херсон тепер мав бути взятий швидше і першочергово — 29 серпня.Генерал Донаг'ю повідомив генералу Залужному, що для підготовки до Херсона потрібно більше часу; зміна планів, сказав він, ставить під загрозу контрнаступ і всю країну. Пізніше американці дізналися, що сталося:Пан Зеленський сподівався відвідати засідання Генеральної Асамблеї ООН у середині вересня. Демонстрація результатів на полі бою, на його думку, зміцнила б його позицію для отримання додаткової військової допомоги. Тому на останньому етапі змінили план — це стало передвісником фундаментальної невідповідності, яка дедалі більше впливала на хід війни.Наслідки були не такими, як планувалося.Росіяни відповіли, переміщаючи підкріплення зі сходу до Херсона. Тепер генерал Залужний зрозумів, що ослаблені російські сили на сході можуть дозволити українцям реалізувати те, що пропонував генерал Донаг'ю — дістатися до долини річки Оскіл. "Йдіть, йдіть, йдіть — у вас є шанс", — сказав генерал Донаг'ю українському командувачу на сході генералу Сирському, як пригадує один європейський офіційний представник.Російські війська розпалися навіть швидше, ніж передбачалося, залишивши своє спорядження під час втечі. Українське командування не очікувало, що їхні сили досягнуть західного берега Осколу, і коли це сталося, авторитет генерала Сирського в очах президента різко зріс.На півдні американська розвідка повідомила, що корпус на західному березі Дніпра має серйозні проблеми з їжею та боєприпасами.Українці вагалися. Генерал Донаг'ю благав польового командира, генерал-майора Андрія Ковальчука, рухатися вперед. Незабаром вищі керівники США, генерали Каволі та Міллі, підняли це питання у генерала Залужного.Але це також не спрацювало.Міністр оборони Великої Британії Бен Уоллес запитав у генерала Донаг'ю, що б він зробив, якби генерал Ковальчук був його підлеглим."Він уже був би звільнений", — відповів генерал Донаг'ю ."Я це вирішу", — сказав пан Уоллес. Британська армія мала значний вплив на Київ; на відміну від американців, вони розмістили невеликі групи офіцерів в Україні після вторгнення. Тепер міністр оборони скористався цим впливом і вимагав від українців звільнити командира.Мабуть, жоден клаптик української землі не був ціннішим для пана Путіна, ніж Крим. Оскільки українці повільно просувалися до Дніпра, сподіваючись переправитися через нього та рухатися до півострова, це породило те, що один з посадовців Пентагону назвав "основною напругою":Щоб дати російському президенту стимул для переговорів, пояснив офіційний представник, українці повинні були тиснути на Крим. Однак це, ймовірно, могло змусити Путіна задуматися про вчинення "чогось відчайдушного".Українці вже здійснювали тиск на землі. І адміністрація Байдена дозволила допомогти українцям розробити, виробляти та впроваджувати новий флот морських дронів для атак на Чорноморський флот Росії. (Американці надали українцям ранній прототип, призначений для протидії китайському морському нападу на Тайвань.) Спочатку ВМС дозволили передавати українцям точки інтересу щодо російських військових кораблів за межами територіальних вод Криму. У жовтні, з дозволом діяти всередині Криму, ЦРУ таємно почало підтримувати удари дронів по порту Севастополя.Того ж місяця американська розвідка перехопила розмову російського командувача військами в Україні, генерала Сергія Суровікіна, який справді розмірковував над тим, щоб зробити щось відчайдушне: використати тактичну ядерну зброю, щоб зупинити українців від переходу через Дніпро і прямування до Криму.До того моменту американські розвідувальні агентства оцінювали ймовірність використання Росією ядерної зброї в Україні на рівні 5–10 відсотків. Тепер вони сказали, що якщо лінії російських військ на південь зламаються, ймовірність сягатиме 50 відсотків.Ця основна напруга, здавалось, наближалася до свого піку.У Європі генерали Каволі та Донаг'ю благали бригадного генерала Олександра Тарнавського, який замінив генерала Ковальчука, просунути свої бригади вперед, розгромити корпус на західному березі Дніпра та захопити його спорядження.У Вашингтоні старші радники пана Байдена з тривогою озмірковували над протилежним — чи потрібно тиснути  на українців, щоб сповільнити їхній наступ.Момент, ймовірно, був найкращим шансом для українців завдати революційного удару по росіянах. Він також міг бути найкращим шансом для спалаху більш широкої війни.Зрештою, у своєрідній великій невизначеності, момент так і не настав.Щоб захистити свої відступаючі війська, російські командири залишали маленькі відділення солдатів. Генерал Донаг'ю порадив генералу Тарнавському знищити або обійти їх і зосередитись на основній меті — корпусі. Але щоразу, коли українці натрапляли на таке відділення, вони зупинялися, припускаючи, що на них чекає більша сила.Генерал Донаг'ю сказав йому, що супутникові знімки показали, що українські війська, за словами представників Пентагону, заблоковані лише одним або двома російськими танками. Але не маючи змоги побачити ці знімки, український командир вагався, остерігаючись відправити свої сили вперед.Щоб змусити українців рухатися, Таsk Fоrсе Drаgоn передав їм точки інтересу, а оператори М777 знищували танки за допомогою ракет Ехсаlіbur — часозатратні кроки, які повторювалися щоразу, коли українці натрапляли на російське відділення.Українці все ж таки відвоювали Херсон і очистили західний берег Дніпра. Але наступ зупинився на цьому етапі. Українці, у яких закінчувалися боєприпаси, не перейшли через Дніпро. Вони не просувалися до Криму, як сподівалися українці та як боялися росіяни.І поки росіяни втекли через річку, далі на захоплену територію, величезні машини рвали землю, прокладаючи довгі, глибокі траншеї на своєму шляху.Проте українці залишались у святковому настрої, і під час своєї наступної поїздки до Вісбадена генерал Забродський презентував генералу Донаг'ю "бойовий сувенір": тактичний жилет, що належав російському солдату, чиї товариші вже марширували на схід до місця, яке стане горнилом 2023 року — місця, яке називалося Бахмут.Частина 3. Найкращі планиПланування на 2023 рік розпочалося одразу, на тому етапі, коли, як тепер видно, панувала певна необґрунтована ейфорія.Україна контролювала західні береги річок Оскіл та Дніпро. В межах коаліції існувала загальна думка, що контрнаступ 2023 року стане останнім етапом війни: українці або здобудуть остаточну перемогу, або пану Путіну доведеться шукати мир."Ми виграємо всю цю війну", — сказав пан Зеленський членам коаліції, як пригадує старший американський чиновник.Для цього, як пояснив генерал Забродський, коли партнери зібрались у Вісбадені пізньої осені, генерал Залужний знову наполягав на тому, щоб основний наступ був спрямований на Мелітополь, щоб перекрити російські сили в Криму — те, що він вважав великою, але втраченою можливістю завдати ворогу нищівного удару ще у 2022 році.І знову деякі американські генерали виступали за обережність.У Пентагоні чиновники хвилювалися щодо своєї здатності забезпечити достатню кількість зброї для контрнаступу; можливо, українцям, перебуваючи у найсильнішій позиції, слід було подумати про укладення угоди. Коли голова Об'єднаного комітету начальників штабів генерал Міллі висловив таку ідею у промові, багато прихильників України (включаючи республіканців у Конгресі, які тоді майже одноголосно підтримували війну) звинуватили його в потуранні.У Вісбадені, під час приватних розмов з генералом Забродським та британцями, генерал Донаг'ю вказував на російські окопи, які вони рили для захисту півдня. Він також звертав увагу на повільний наступ українців до Дніпра всього за кілька тижнів до цього. "Вони риють окопи, хлопці, — сказав він їм. — Як ви плануєте перетнути це?"Замість цього, як згадує генерал Забродський та європейський чиновник, він запропонував паузу: якщо українці витратять наступний рік, якщо не більше, на створення нових бригад та їхнє навчання, то вони будуть значно краще готові для наступу на Мелітополь.Британці, своєю чергою, аргументували, якщо українці все ж підуть в наступ, коаліція повинна їх підтримати. Вони не повинні бути такими ж хорошими, як британці та американці, казав генерал Каволі, вони просто повинні бути кращими за росіян.Але паузи не буде. Генерал Забродський сказав генералу Залужному: "Донаг’ю правий". Але він також визнав, що "ніхто не любив рекомендацій Донаг’ю окрім мене".До того ж, генерал Донаг'ю вже був на виході.Розгортання 18-ї повітряно-десантної дивізії було тимчасовим. Тепер у Вісбадені з'явиться постійна організація — Група безпекової допомоги—Україна, позивний Еребус — уособлення темряви у грецькій міфології.Того осіннього дня, коли завершилася планувальна сесія і їхній час разом, генерал Донаг'ю провів генерала Забродського до аеродрому Клей-Касерне. Там він вручив йому декоративний щит — емблему 18-ї повітряно-десантної дивізії з дракончиком, оточеним п'ятьма зірками.Західна зірка представляла Вісбаден, трохи на схід — аеропорт Ряшів-Ясьонка. Інші зірки символізували Київ, Херсон і Харків — для генерала Залужного та командувачів на південь і схід.А під зірками — "Дякуємо"."Я запитав його: Чому ти дякуєш мені? — згадує генерал Забродський. — Я повинен сказати дякую"Генерал Донаг'ю пояснив, що українці — це ті, хто воює і гине, випробовує американське обладнання та тактику і ділиться отриманими уроками. "Завдяки вам, — сказав він, — ми створили все це, чого ніколи не змогли б".Кричачи через вітер і шум аеродрому, вони продовжували сперечатися, хто з них заслуговує більше на подяку. Потім вони потиснули один одному руки, і генерал Забродський зник у літаку С-130."Новий хлопець у кімнаті" — це був генерал-лейтенант Антоніо А. Агутто-молодший. Він був командувачем іншого типу, з іншою місією.Генерал Донаг'ю був ризикованим лідером. Генерал Агутто здобув репутацію людини, яка вирізняється обережністю та майстерністю у навчанні й великих операціях. Після захоплення Криму у 2014 році адміністрація Обами розширила програму навчання українців, зокрема на базі на заході країни; генерал Агутто курував цю програму. У Вісбадені його головним завданням стала підготовка нових бригад. "Вам потрібно підготувати їх до бою", — сказав йому міністр оборони Ллойд Остін.Це означало більшу автономію для українців і перерозподіл відносин: спочатку Вісбаден докладав чимало зусиль, щоб здобути довіру українців. Тепер українці просили довіри від Вісбадена.Невдовзі з'явилася можливість.Українська розвідка виявила саморобний російський казармений блок в окупованій Макіївці. "Довіртеся нам у цьому", — сказав генерал Забродський генералу Агутто. Американець погодився, і, як пригадує український командувач, "ми здійснили повний процес таргетування абсолютно самостійно". Роль Вісбадена полягала в наданні лише координат.У цій новій фазі партнерства американські та українські офіцери все ще зустрічалися щодня для визначення пріоритетів, які центр злиття перетворював на точки інтересу. Але тепер українські командири мали більшу свободу дій, використовуючи НІМАRS для ударів по додаткових цілях, отриманих завдяки їхній власній розвідці — якщо це відповідало узгодженим пріоритетам."Ми відступимо і будемо спостерігати, слідкуючи за вами, щоб переконатися, що ви не робите нічого безрозсудного", — сказав генерал Агутто українцям. "Основна мета, — додав він, — це дати вам змогу діяти самостійно в якийсь момент".Відгукуючись на події 2022 року, військові ігри січня 2023 року призвели до двоетапного плану.Другорядний наступ, який мав бути здійснений силами генерала Сирського на сході, зосереджувався на Бахмуті — де бої тривали кілька місяців — з відволікаючим маневром у бік Луганської області, території, анексованої Путіним у 2022 році. Такий маневр, як вважалося, мав прив’язати російські сили на сході та сприяти основній меті — наступу на Мелітополь, де російські укріплення вже починали гнити й руйнуватися під впливом зимових холодів і дощів.Але проблеми іншого роду вже почали поступово нищити новий план.Хоча генерал Залужний і був Головнокомандувачем ЗСУ, його позиція все більше ускладнювалася через конкуренцію з генералом Сирським. За словами українських чиновників, суперництво виникло після того, як у 2021 році президент Зеленський вирішив підвищити генерала Залужного, перемістивши його на посаду замість колишнього керівника — генерала Сирського. Суперництво загострилося після вторгнення, коли командири змагалися за обмежену кількість батарей НІМАRS. Генерал Сирський народився в Росії та служив у її армії. До того як почав працювати над удосконаленням української мови, зазвичай він говорив російською на нарадах. Генерал Залужний іноді зневажливо називав його "тим російським генералом".Американці знали, що генерал Сирський незадоволений тим, що йому відводиться роль допоміжного командувача у контрнаступі. Коли генерал Агутто зателефонував, щоб упевнитися, що він зрозумів план, Сирський відповів: "Я не згоден, але маю свої накази".Контрнаступ мав початися 1 травня. Між тим українці витратили місяці на тренування. Генерал Сирський надав би чотири бригади, що пройшли бойове хрещення — кожна з яких налічувала від 3000 до 5000 солдатів — для навчання в Європі. До них приєднаються чотири нові бригади рекрутів.Але генерал Сирський мав інші плани.У Бахмуті росіяни розміщували і втрачали величезні сили. Генерал Сирський побачив можливість оточити їх і спровокувати розкол у їхніх лавах. "Візьміть усіх новобранців" для Мелітополя, — сказав він генералу Агутто, за словами американських офіційних осіб. І коли Зеленський став на його бік, незважаючи на протести як власного головнокомандувача, так і американців, важлива складова контрнаступу була фактично зірвана.Тепер українці відправили б лише чотири недосвідчені бригади за кордон для тренувань. (Вони готували ще вісім всередині України). Крім того, нові рекрути були переважно літніми — в основному їм було 40-50 років. Коли вони приїхали до Європи, як згадує старший американський чиновник, "ми все думали, що це не дуже добре".Вік призову в Україні був 27 років. Генерал Каволі, підвищений до посади верховного союзного командувача для Європи, закликав генерала Залужного "ввести своїх 18-річних у гру". Але американці зрозуміли, що ані президент, ані генерал не зважаться на таке політично чутливе рішення.Аналогічна динаміка мала місце і на американській стороні.Минулого року росіяни не дуже розумно розмістили командні пункти, склади боєприпасів і логістичні центри в радіусі 50 миль від лінії фронту. Але нова розвідка показала, що росіяни тепер перенесли критичні об'єкти за межі досяжності НІМАRS. Тому генерали Каволі і Агутто рекомендували наступний крок — передати українцям тактичні ракетні системи армії (АТАСМS) — ракети, які можуть досягати 190 миль, щоб ускладнити росіянам можливість допомагати в обороні Мелітополя.АТАСМS стали особливо болючою темою для адміністрації Байдена. Російський військовий керівник, генерал Герасимов, опосередковано згадував про них ще у травні, коли попереджав генерала Міллі, що будь-яка ракета, яка долає 190 миль, порушить "червону лінію". Також виникло питання про постачання: Пентагон вже попереджав, що не матиме достатньо АТАСМS, якщо США доведеться воювати самостійно.Повідомлення було чітким: перестаньте просити АТАСМS.Основні припущення були перевернуті. Тим не менш, американці бачили шлях до перемоги, хоч і він став все вужчим. Ключовим моментом для досягнення цього було почати контрнаступ згідно з планом, 1 травня, до того, як росіяни відремонтують свої укріплення і перекинуть більше військ для підкріплення Мелітополя.Але критична дата пройшла. Деякі обіцяні постачання боєприпасів та обладнання були затримані, і, незважаючи на запевнення генерала Агутто, що наявних запасів достатньо для початку, українці не наважилися розпочати, поки не отримають все.У якийсь момент, коли напруга зростала, генерал Каволі звернувся до генерала Забродського і сказав: "Міша, я люблю вашу країну. Але якщо ви не зробите це, ви програєте війну"."Моя відповідь була: Я розумію, що ви говорите, Крістофер. Але, будь ласка, зрозумійте мене. Я не головнокомандувач. І я не президент України", — згадував генерал Забродський, додаючи: "Мабуть, я мав би плакати так само, як і він".У Пентагоні почали відчувати, що між союзниками виникають серйозні тріщини. Генерал Забродський згадував, як генерал Міллі запитав: "Скажіть мені правду. Ви змінили план?""Ні, ні, ні, —  відповів він. — Ми не змінили план і не будемо цього робити."Коли він вимовив ці слова, він дійсно вірив, що каже правду.Наприкінці травня розвідка показала, що росіяни швидко формують нові бригади. Українці не мали всього, чого хотіли, але мали те, що, на їхню думку, їм було потрібно. Тепер їм доведеться діяти.Генерал Залужний виклав остаточний план на засіданні Ставки — урядового органу, що займається військовими питаннями. Генерал Тарнавський отримав 12 бригад і більшу частину боєприпасів для основного наступу на Мелітополь. Командувач морської піхоти, генерал-лейтенант Юрій Содоль, мав зробити маневр у напрямку Маріуполя, зруйнованого портового міста, яке було захоплено росіянами після виснажливої облоги рік тому. Генерал Сирський очолив підтримуючий наступ на сході навколо Бахмута, нещодавно втраченого після місяців окопної війни.Тоді виступив генерал Сирський. За словами українських чиновників, генерал заявив, що хоче відійти від плану і здійснити повномасштабну атаку, щоб вигнати росіян з Бахмута. Потім він планував просунутися на схід до Луганської області. Для цього йому, звісно, були потрібні додаткові люди та боєприпаси.Американцям не повідомили результат засідання. Але незабаром розвідка США помітила переміщення українських військ та боєприпасів у напрямках, що не відповідали узгодженому плану.Невдовзі після цього, на терміновій зустрічі на польському кордоні, генерал Залужний визнав перед генералами Каволі та Агутто, що українці насправді вирішили здійснити наступи одночасно в трьох напрямках."Це не план!" — вигукнув генерал Каволі.Що сталося за словами українських чиновників: після засідання Ставки, президент Зеленський наказав розподілити боєприпаси коаліції порівну між генералом Сирським і генералом Тарнавським. Генерал Сирський також отримав п’ять з новонавчених бригад, залишаючи сім для боротьби за Мелітополь."Це було як спостерігати за загибеллю наступу на Мелітополь ще до того, як він був розпочатий", — зазначив один з українських посадовців.Після п’ятнадцяти місяців війни все дійшло до цього критичного моменту."Ми повинні були відійти", — сказав старший американський чиновник.Але вони не пішли."Ці рішення, що стосуються життя і смерті і того, яку територію ви цінуєте більше, а яку менше, — це фундаментально суверенні рішення, — пояснив високопосадовець адміністрації Байдена. — Все, що ми могли зробити, це дати їм пораду".Лідер штурму Маріуполя, генерал Содоль, охоче приймав поради від генерала Агутто. Ця співпраця принесла один з найбільших успіхів контрнаступу: після того, як американська розвідка виявила слабке місце в російських лініях, війська генерала Содоля, використовуючи координати з Вісбадена, відвоювали село Старомайорське та майже вісім квадратних миль території.Для українців ця перемога поставила питання: чи може боротьба за Маріуполь бути більш перспективною, ніж наступ на Мелітополь? Але атака застопорилася через брак людських ресурсів.Проблема була чітко позначена на карті бойових дій в офісі генерала Агутто: наступ генерала Сирського на Бахмут виснажував українську армію.Генерал Агутто закликав його направити бригади та боєприпаси на південь для наступу на Мелітополь. Але генерал Сирський, за словами американських та українських офіційних осіб, не змінив свого рішення. Він не змінив своєї позиції навіть після того, як Євгеній Пригожин, чиї найманці з ПВК Вагнера допомогли росіянам захопити Бахмут, повстав проти військового керівництва Путіна та відправив свої сили в бік Москви.Розвідка США оцінювала, що заколот може підірвати бойовий дух і єдність росіян; перехоплені повідомлення показали, що російські командири були здивовані тим, що українці не тиснуть сильніше на слабо захищений Мелітополь, сказав один з американських розвідників.Але для генерала Сирського повстання було підтвердженням його стратегії — розпалювати розбрат серед росіян, затягуючи їх у Бахмут. Надсилати частину своїх сил на південь означало б підривати це. "Я був правий, Агутто, ти був не правий", — згадує один з американських офіційних осіб слова генерала Сирського, який додав: "Ми досягнемо Луганська".Президент Зеленський охарактеризував Бахмут як "фортецю нашого морального духу". Врешті-решт, це стало кривавою демонстрацією тяжкої ситуації українців, яких було значно менше.Хоча оцінки втрат варіюються, немає сумнівів, що російські втрати — в десятках тисяч — значно перевищували українські. Однак генерал Сирський так і не відвоював Бахмут і не просунувся до Луганська. А поки росіяни відновлювали свої бригади і продовжували боротися на сході, українці не мали такого джерела нових призовників. (Пригожин відвів свої війська назад, так і не дійшовши до Москви, а два місяці по тому він загинув у авіакатастрофі, яку американська розвідка вважала результатом замаху, ймовірно, організованого Кремлем.)Що залишалося — це Мелітополь.Основною перевагою машини Вісбадена була швидкість — скорочення часу від точки інтересу до українського удару. Але ця перевага, а разом з нею й наступ на Мелітополь, була підірвана зміною у тому, як український командувач на тому напрямку використовував ці точки інтересу. Він мав значно менше боєприпасів, ніж планувалося; замість того, щоб просто відкрити вогонь, він тепер спочатку використовував дрони для підтвердження розвідданих.Цей виснажливий процес, підсилений також обережністю і дефіцитом довіри, досяг свого апогею, коли, після тижнів повільного руху через мінні поля і обстріли з гелікоптерів, українські війська підійшли до захопленого села Роботине.Американські офіційні особи розповідали про подальшу битву. Українці сильно обстрілювали росіян артилерією; американська розвідка вказала, що вони відступають."Займіть землю зараз!" — сказав генерал Агутто генералу Тарнавському.Але українці помітили групу росіян на вершині пагорба.У Вісбадені супутникові знімки показали те, що виглядало як російський взвод, від 20 до 50 солдатів — для генерала Агутто це не було достатньою підставою для затримки наступу.Однак генерал Тарнавський не захотів рухатися, поки загроза не буде ліквідована. Тож Вісбаден надіслав координати росіян і порадив одночасно відкривати вогонь і просуватися вперед.Натомість, щоб підтвердити розвіддані, генерал Тарнавський запустив дрони для розвідки над пагорбом.Це зайняло час. Лише після цього він віддав наказ своїм підрозділам відкрити вогонь.А після удару він знову надіслав дрони, щоб підтвердити, що пагорб справді чистий. Потім він наказав своїм силам зайти в Роботине, яке вони захопили 28 серпня.Це взаємне підтвердження коштувало від 24 до 48 годин, оцінили офіцери. І за цей час на південь від Роботиного росіяни почали будувати нові бар'єри, закладати міни та надсилати підкріплення, щоб зупинити український наступ. "Ситуація змінилася кардинально", — сказав генерал Забродський.Фрустрація і напруга між терміновістю місії та реальністю на місці чітко відображаються в цьому уривку. Наполягання генерала Агутто продовжувати наступ у поєднанні з обережним підходом генерала Тарнавського підкреслює складний баланс між швидкими діями та необхідністю ретельної перевірки під час бою. Ситуація зі взводом на пагорбі показує, як невеликі тактичні затримки — наприклад, очікування підтвердження за допомогою дронів або ротація підрозділів — можуть мати непропорційно великі наслідки в умовах високої напруги на полі бою.Розчарування американців через цю затримку, підкреслене коментарем про те, як "чортів взвод зупинив контрнаступ", підкреслює важливість підтримки темпу у таких нестабільних і швидкоплинних умовах конфлікту. Здається, дрібне рішення — чи атакувати негайно, чи чекати на додаткову перевірку — може змінити хід більшої стратегії. Це показує, як навіть невеликий, добре розташований підрозділ може порушити плани, що включають набагато більші сили, уповільнивши більшу мету й витративши дорогоцінний час, поки росіяни адаптуються та укріплюють свої позиції.У більш широкому сенсі, цей момент відображає труднощі, з якими стикаються військові операції, де необхідно досягти швидкості, зберігаючи точність, а також керувати непередбачуваністю бойових рішень на полі бою.Українці не змогли досягти Мелітополя. Їм довелося скоротити свої амбіції. Тепер їхньою метою стало маленьке окуповане місто Токмак, розташоване приблизно на півдорозі до Мелітополя, поруч із критичними залізничними лініями та дорогами.Генерал Агутто надав українцям більшу автономію. Але тепер він розробив детальний артилерійський план —  Операцію "Роллінг Тандер", — у якому, за словами американських та українських офіційних осіб, прописував куди саме українці повинні стріляти, чим і в якому порядку. Однак генерал Тарнавський заперечив проти деяких цілей, наполягав на використанні дронів для перевірки точок інтересу, і Операція "Роллінг Тандер" припинила свій хід.У зв'язку з тим, що спроби зберегти контрнаступ зазнали невдачі, Білий дім санкціонував секретний транспорт невеликої кількості касетних боєприпасів з дальністю близько 100 миль, і генерал Агутто разом із генералом Забродським розробили операцію проти російських атакувальних вертольотів, що загрожували силам генерала Тарнавського. Щонайменше 10 вертольотів було знищено, і росіяни відвели всю свою авіацію до Криму або на материк. Однак українці все одно не змогли просунутися вперед.Остання рекомендація американців полягала в тому, щоб генерал Сирський взяв на себе бойові дії за Токмак. Це було відхилено. Потім вони запропонували, щоб генерал Содоль надіслав своїх морпіхів до Роботиного та прорвав російську лінію. Однак генерал Залужний наказав відправити морпіхів до Херсона, щоб відкрити новий фронт в операції, яку американці вважали приреченою на невдачу — спробі перейти через Дніпро і просуватися до Криму. Морпіхи переправилися через річку на початку листопада, але вичерпали свої сили та боєприпаси. Контрнаступ мав стати вирішальним ударом. Натомість він закінчився ганебно.Генерал Сирський відмовився відповідати на питання щодо своїх взаємодій з американськими генералами, але прес-секретар Збройних Сил України заявив: "Ми сподіваємося, що настане час, і після перемоги України українські та американські генерали, яких ви згадали, можливо, спільно розповідатимуть нам про їхні робочі та дружні переговори під час боротьби з російською агресією".Андрій Єрмак, керівник Офісу президента України і, ймовірно, друга найбільш впливова особа в країні, заявив виданню Тhе Тіmеs, що контрнаступ був "переважно згладжений" політичною "невизначеністю" союзників і "постійними" затримками у поставках зброї.Але для іншого високопосадовця з України "справжньою причиною нашої невдачі було те, що для виконання плану було призначено недостатню кількість сил".У будь-якому разі, для партнерів катастрофічний результат контрнаступу залишив після себе образу з обох сторін. "Важливі стосунки були збережені," — сказала пані Уолландер, представник Пентагону. — Але це вже не було тим натхненним і довірливим братерством 2022 року та початку 2023-го."Частина 4. Порушення довіри та кордонівНапередодні Різдва пан Зеленський проїхав через ворота Вісбадена під час свого першого візиту в секретний центр партнерства.При вході в аудиторію Тоні Баса, його проводили повз трофеї спільної боротьби — перекручені уламки російських транспортних засобів, ракет і літаків. Коли він піднявся на галерею над колишнім баскетбольним майданчиком — як це робив генерал Забродський в перший день 2022 року — офіцери, що працювали внизу, вибухнули аплодисментами.Однак президент не приїхав до Вісбадена для святкування. У тіні невдалого контрнаступу, з наближенням третьої важкої зимової кампанії, передвісники лише ставали темнішими. Щоб використати свою нову перевагу, росіяни масово відправляли війська на Схід. У США пан Трамп, скептик щодо України, переживав політичне відродження; деякі республіканці в Конгресі вже починали обурюватися через фінансування.Рік тому коаліція говорила про перемогу. Але, коли 2024 рік настав і тривав, адміністрація Байдена змушена була знову і знову переходити свої власні червоні лінії, щоб просто тримати українців на плаву.Але спочатку було нагальне питання у Вісбадені: генерали Каволі та Агутто пояснили, що не бачать реального шляху до відновлення значних територій у 2024 році. Коаліція просто не могла надати все необхідне обладнання для великого контрнаступу. Також українці не могли створити армію достатнього розміру, щоб провести його.Українці повинні були знизити свої очікування, зосередившись на досяжних цілях, щоб залишатись у боротьбі, поки будуватимуть бойову потужність для можливого контрнаступу в 2025 році: їм потрібно було звести оборонні лінії на сході, щоб не дати росіянам захопити ще більші території. Також необхідно було відновити існуючі бригади та сформувати нові, які коаліція допоможе тренувати і оснащувати.Пан Зеленський висловив свою підтримку.Однак американці знали, що він зробив це неохоче. Знову і знову пан Зеленський давав зрозуміти, що йому потрібно і хочеться великої перемоги, щоб підняти моральний дух вдома і зміцнити підтримку Заходу.Лише кілька тижнів тому президент наказав генералу Залужному відкинути росіян до кордонів України 1991 року до осені 2024 року. Генерал шокував американців, представивши план, який вимагав п’яти мільйонів снарядів і одного мільйона дронів. На що генерал Каволі відповів, володіючи російською: “Откуда?!”Через кілька тижнів, на зустрічі в Києві, український головнокомандувач замкнув генерала Каволі на кухні Міністерства оборони і, з лютим використанням вейпа, зробив останню безнадійну спробу. "Він був між двох вогнів: перший — президент, другий — партнери", — сказав один з його помічників.Як компроміс, американці тепер запропонували пану Зеленському те, що вони вважали б заявленою перемогою — авіаудар, за допомогою далекобійних ракет і дронів, щоб змусити росіян вивести свою військову інфраструктуру з Криму до Росії. Операція отримала кодову назву “Лунний Грім”.До цього часу українці, за допомогою ЦРУ та ВМС США і Великої Британії, використовували морські дрони разом з британськими ракетами Stоrm Shаdоw і французькими SСАLР для ударів по Чорноморському флоту. Вісбаден надавав розвіддані.Але для проведення ширшої кампанії проти Криму українці потребували набагато більше ракет. Їм були потрібні сотні АТАСМS.У Пентагоні старі перестороги ще не зникли. Але після того, як генерал Агутто доповів пану Остіну про все, чого можна досягти за допомогою "Лунного Грому", один із помічників згадує, як він сказав: "Окей, тут є справді переконлива стратегічна мета. Це не просто про завдавання ударів".Пан Зеленський отримає свої довгоочікувані АТАСМS. Проте, за словами однієї американської офіційної особи, "ми знали, що в глибині душі він все ще хоче зробити щось інше, щось більше."Генерал Забродський перебував у командному центрі Вісбадена наприкінці січня, коли отримав термінове повідомлення і вийшов на вулицю.Повернувшись, блідий як привид, він повів генерала Агутто на балкон і, запаливши Luсky Strіkе, сказав йому, що боротьба за керівництво в Україні досягла своєї кульмінації: генерала Залужного звільняють. Ставки були на його конкурента, генерала Сирського, як на наступного керівника.Американці не були здивовані; вони вже чули багато чуток про невдоволення президента. Українці пояснювали це політикою, страхом, що популярний генерал Залужний може кинути виклик пану Зеленському на президентських виборах. Також була зустріч у Ставці, на якій президент фактично підкосив генерала Залужного, і подальше рішення генерала опублікувати статтю в Тhе Есоnоmіst, де він заявляв, що війна зайшла в глухий кут, а українці потребують технологічного прориву. Це все відбувалося, коли його президент закликав до повної перемоги."Генерал Залужний, — сказав один з американських офіційних осіб, — був мертвий чоловік, що йде".Призначення генерала Сирського принесло змішане полегшення. Американці вважали, що тепер у них буде партнер, який матиме довіру та вухо президента; вони сподівалися, що процес ухвалення рішень стане більш послідовним.Генерал Сирський також був відомою фігурою.Частина цієї відомості, звісно, була пов'язана з пам'яттю 2023 року, шрамом Бахмута — тим, як іноді генерал ігнорував їхні рекомендації, навіть намагався підривати їх. Тим не менше, колеги кажуть, що генерали Каволі та Агутто відчували, що розуміють його особливості; принаймні він їх вислуховував, і на відміну від деяких командирів, він цінував і зазвичай довіряв інформації, яку вони надавали.Для генерала Забродського ж зміна була особистим ударом і стратегічною невизначеністю. Він вважав генерала Залужного другом і відмовився від свого парламентського місця, щоб стати його заступником з планів і операцій. (Невдовзі його вивели з цієї посади та з ролі у Вісбадені. Коли генерал Агутто дізнався про це, він зателефонував і запросив до свого будинку на пляжі в Північній Кароліні —  генерали могли б поплавати на човні. "Може, в наступному житті," — відповів генерал Забродський).А зміна охорони відбулася в особливо невизначений момент для партнерства: підштовхувані паном Трампом, республіканці в Конгресі затримували 61 мільярд доларів на нову військову допомогу. Під час бою за Мелітополь командувач наполягав на використанні дронів для верифікації кожної точки інтересу. Тепер, з набагато меншим запасом ракет і снарядів, командири на фронті прийняли той самий протокол. Вісбаден все ще виробляв точки інтересу, але українці ледь їх використовували."Нам це зараз не потрібно", — сказав генерал Забродський американцям.Червоні лінії продовжували рухатися.Були АТАСМS, які таємно прибули на початку весни, щоб росіяни не зрозуміли, що Україна тепер може завдати ударів по Криму.І були малі команди експертів. Кілька місяців тому генералу Агутто дозволили відправити невелику групу, близько дюжини офіцерів, до Києва, послабивши заборону на перебування американських військових на українській землі. Щоб не викликати спогадів про американських військових радників, відправлених до Південного В'єтнаму в процесі ескалації війни, їх називали "експертами з певних питань". Після зміни українського керівництва, щоб побудувати довіру і координацію, адміністрація більше ніж потроїла кількість офіцерів у Києві — до близько тридцяти; тепер їх вже можна було прямо називати радниками, хоча вони й залишались обмеженими Київською областю.Однак, мабуть, найскладнішою червоною лінією був російський кордон. Незабаром і ця лінія також була переглянута.У квітні, після довгого затору з фінансуванням, були розв'язані питання, і 180 додаткових АТАСМS, десятки броньованих машин і 85 000 снарядів калібру 155 міліметрів почали надходити з Польщі.Але розвідка коаліції виявила інший рух: компоненти нової російської формації, 44-го армійського корпусу, рухались до Білгорода, на північ від українського кордону. Росіяни, бачачи обмежену можливість, поки українці чекали на американську допомогу, готувалися відкрити новий фронт на півночі України.Українці вважали, що росіяни сподіваються досягти важливого шляху навколо Харкова, що дозволить їм обстрілювати місто, друге за величиною в країні, артилерійським вогнем, загрожуючи життю понад мільйона людей.Російський наступ виявив основну асиметрію: росіяни могли підтримувати свої війська артилерією прямо через кордон, тоді як українці не могли відповісти, використовуючи американське обладнання або розвідку.Але разом із небезпекою з'являлася можливість. Росіяни були спокійні щодо безпеки, вважаючи, що американці ніколи не дозволять українцям стріляти по території Росії. Цілі підрозділи з їхнім спорядженням сиділи незахищеними, в основному без оборони, на відкритих полях.Українці попросили дозволу використовувати американську зброю на території Росії. Більше того, генерали Каволі та Агутто запропонували, щоб Вісбаден допомагав коригувати ці удари, як це робилося по Україні та в Криму — надаючи точки інтересу та точні координати.Білий дім ще обговорював ці питання, коли 10 травня росіяни здійснили атаку.Це стало моментом, коли адміністрація Байдена змінила правила гри. Генералам Каволі та Агутто було поставлено завдання створити "операційну зону" — територію на російській землі, де українці могли б використовувати американську зброю, а Вісбаден міг би підтримувати їхні удари.Спочатку вони пропонували розширену зону, щоб охопити ще одну загрозу: бомби-глайдери (КАБи, - ред.) — примітивні радянські бомби, перетворені на високоточну зброю з крилами та хвостами — тероризували Харків. Зона, що простягалася на 190 миль, дозволила б українцям використовувати нові АТАСМS для ударів по полям з бомбами-глайдерами та іншим цілям глибоко в Росії. Але пан Остін розцінив це як відхилення від місії: він не хотів відволікати АТАСМS від операції Lunаr Наіl.Натомість генералам було наказано підготувати два варіанти: один, що простягався на близько 50 миль у Росію, стандартна дальність НІМАRS, і один майже вдвічі глибший. Зрештою, проти рекомендацій генералів, пан Байден і його радники вибрали найобмеженіший варіант — але для захисту Сум і Харкова він йшов уздовж більшої частини північного кордону країни, охоплюючи територію, що була майже такою ж за розміром, як штат Нью-Джерсі. Також було дозволено, щоб ЦРУ направило офіцерів до Харківської області для допомоги українським колегам у проведенні операцій в межах цієї зони.Зона запрацювала наприкінці травня. Росіяни були непідготовлені: за допомогою точок інтересу та координат від Вісбадена, а також власної розвідки українців, удари НІМАRS по операційній зоні допомогли захистити Харків. Росіяни зазнали одні з найбільших втрат за всю війну.Немислиме стало реальністю. Сполучені Штати тепер стали частиною вбивства російських солдатів на суверенній російській території.Літо 2024 року: армії України на півночі та сході були на межі. Проте генерал Сирський продовжував говорити американцям: "Мені потрібна перемога".Передбаченням цього став випадок у березні, коли американці виявили, що українська військова розвідка, ГУР, таємно планувала наземну операцію на південний захід Росії. Керівник осередку ЦРУ в Києві стикнувся з командувачем ГУР, генералом Кирилом Будановим: якщо він перейде кордон з Росією, то зробить це без підтримки американських зброї або розвідки. Він це зробив, але був змушений відступити.У такі моменти чиновники адміністрації Байдена жартували, що вони більше знають про те, що планують росіяни, шпигуючи за ними, ніж про те, що планують їхні українські партнери.Але для українців "не питати, не говорити" було "краще, ніж питати і зупиняти", пояснив генерал-лейтенант Валерій Кондратюк, колишній командувач військової розвідки України. Він додав: "Ми союзники, але у нас різні цілі. Ми захищаємо нашу країну, а ви захищаєте свої фантомні страхи з часів холодної війни".В серпні у Вісбадені закінчувався термін перебування генерала Агутто. Він залишив посаду 9 серпня. Того ж дня українці залишили загадкове посилання на щось, що відбувалося на півночі.10 серпня керівник осередку ЦРУ також покинув свою посаду і поїхав до головного офісу. В результаті змін в командуванні генерал Сирський зробив свій крок — відправив війська через південно-західний російський кордон, до Курська.Для американців ця інтервенція стала значним порушенням довіри. Справа була не лише в тому, що українці знову тримали їх у темряві; вони таємно перетнули взаємно погоджену лінію, взявши коаліційне обладнання і потрапивши на російську територію в межах операційної зони, порушуючи правила, встановлені під час її створення.Зона була створена для того, щоб запобігти гуманітарній катастрофі в Харкові, а не для того, щоб українці могли використати її для захоплення російської землі. "Це було не просто майже шантаж, а саме шантаж", — сказав один зі старших офіційних осіб Пентагону.Американці могли б скасувати операційну зону. Але вони знали, що це, як пояснив один з адміністративних чиновників, "може призвести до катастрофи": українські солдати у Курську загинули б, залишившись без ракет НІМАRS і без підтримки розвідки США.Курськ, як зрозуміли американці, був тією перемогою, на яку президент Зеленський натякав від самого початку. Це також було свідченням його розрахунків: він все ще говорив про повну перемогу. Але одна з цілей операції, як він пояснив американцям, полягала в тому, щоб захопити і утримувати російську землю, яку можна буде обміняти на українську землю під час майбутніх переговорів.Провокаційні операції, які раніше були заборонені, тепер дозволялись.До того як генерал Забродський був відсторонений, він та генерал Агутто вибрали цілі для операції Lunаr Наіl. Кампанія вимагала рівня координації, не баченої від часів генерала Донаг'ю. Американські та британські офіцери курували практично кожен аспект кожного удару, починаючи від визначення координат і закінчуючи розрахунками траєкторій ракет.Однією з приблизно 100 цілей у Криму була найважливіша — Керченський міст, що з’єднує півострів з російським материком. Путін вважав міст потужним фізичним доказом зв'язку Криму з Росією. Зруйнування цього символу президента Росії стало одержимістю президента України.Це також була червона лінія для Сполучених Штатів. У 2022 році адміністрація Байдена заборонила допомагати українцям націлюватися на цей міст; навіть підходи з кримського боку мали вважатися суверенною російською територією. (Українські розвідслужби намагалися атакувати його самостійно, завдавши певних пошкоджень.)Але після того, як партнери погодили Lunаr Наіl, Білий дім дозволив військовим і ЦРУ таємно працювати з українцями та британцями над планом атаки на міст: АТАСМS мали ослабити вразливі точки на мосту, а морські дрони — підірвати їх біля стійок.Однак поки готувались дрони, росіяни посилили оборону навколо стійок.Українці запропонували атакувати лише АТАСМS. Генерали Каволі та Агутто заперечили: АТАСМS самі не зроблять справу, українці мали б почекати поки дрони будуть готові, або скасувати удар.Зрештою, американці відступили, і в середині серпня, з невеликою допомогою від Вісбадена, українці випустили залп АТАСМS по мосту. Він не обрушився; удар залишив деякі "ямки", які росіяни відремонтували, — сказав один із американських офіційних осіб, додавши: "Іноді їм потрібно спробувати і зазнати невдачі, щоб побачити, що ми праві".Епізод з Керченським мостом, незважаючи на це, показав значний успіх співпраці в межах Lunаr Наіl. Російські військові кораблі, літаки, командні пункти, склади озброєнь і ремонтні бази були знищені або переміщені на материкову частину Росії, щоб уникнути ударів.Для адміністрації Байдена невдача в атаці на Керченський міст, разом з нестачею АТАСМS, підкреслила важливість допомоги українцям у використанні їхнього флоту довгострокових ударних дронів. Основним викликом було ухилення від російських протиповітряних оборонних систем і точне визначення цілей.Довготривала політика забороняла ЦРУ надавати розвіддані щодо цілей на російській території. Тому адміністрація дозволяла ЦРУ подавати запити на "винятки", тобто дозволи, які дозволяли розвідці допомагати в ударах по території Росії для досягнення конкретних цілей.Розвідка виявила величезний склад боєприпасів у містечку Торопець, розташованому приблизно за 290 миль на північ від українського кордону, який постачав зброю російським військам на Харківщині та Курщині. Адміністрація схвалила цей виняток. Торопець став тестом для концепції.Офіцери ЦРУ поділились розвідкою щодо боєприпасів на складі та їхніх уразливих точок, а також російських оборонних систем на шляху до Торопця. Вони розрахували, скільки дронів знадобиться для операції, та побудували їхні складні траєкторії.18 вересня великий рій дронів вдарив по складу боєприпасів. Вибух, такої сили, що нагадував маленький землетрус, відкрив кратер шириною з американський футбольний стадіон. Відео показали величезні кулі полум'я та стовпи диму, що підіймались над озером.Як і з операцією на Керченському мосту, співпраця у сфері дронів вказувала на стратегічну дисонансність.Американці пропонували зосередити удари дронів на стратегічно важливих військових цілях — це була та сама аргументація, яку вони безуспішно наводили, пропонуючи фокусуватися на Мелітополі під час контрнаступу 2023 року. Але українці наполягали на атаках більш широкого спектра цілей, включаючи нафтові й газові об'єкти та політично чутливі об'єкти в Москві та її околицях (хоча вони робили це без допомоги ЦРУ)."Громадська думка в Росії повернеться проти Путіна, — сказав пан Зеленський американському державному секретарю Ентоні Блінкену в Києві у вересні. — Ви помиляєтесь. Ми знаємо росіян."Пан Остін та генерал Каволі приїхали до Києва в жовтні. Рік за роком адміністрація Байдена постачала українцям дедалі більш складну зброю, перетинаючи свої червоні лінії. Проте міністр оборони та генерал переживали через послання, яке мало бути написане в умовах послабленої ситуації на фронті.Росіяни повільно, але вперто просувалися проти виснажених українських сил на сході, до міста Покровськ — їхня "велика мета", як сказав один з американських офіційних осіб. Вони також повертали частину території в Курську. Так, втрати росіян різко зросли, до 1000–1500 на день. Але вони продовжували наступ.Пан Остін пізніше згадував, як він розмірковував над цим дисбалансом людських ресурсів, коли дивився з вікна свого броньованого позашляховика, який петляв вулицями Києва. Він був вражений, сказав він помічникам, кількістю молодих чоловіків у віці 20-30 років, майже жоден з яких не був в уніформі. У країні, яка перебуває у війні, пояснив він, чоловіки цього віку зазвичай знаходяться на фронті.Це було одне з важких повідомлень, яке американці привезли в Київ, коли викладали те, що вони можуть і чого не можуть зробити для України у 2025 році.Пан Зеленський уже зробив маленький крок, знизивши вік призову до 25 років. Однак українці не змогли заповнити існуючі бригади, не кажучи вже про створення нових.Пан Остін наполягав на тому, щоб пан Зеленський зробив більш сміливий крок і почав призивати 18-річних. На що пан Зеленський відповів, за словами одного з офіційних осіб, який був присутній, "Навіщо мені призивати більше людей? У нас немає спорядження, щоб їх забезпечити.""А ваші генерали повідомляють, що ваші підрозділи недоукомплектовані, — відповів пан Остін. - У них недостатньо солдатів для того спорядження, яке у них є."Це була постійна суперечка:З погляду українців, американці не були готові робити все необхідне для того, щоб допомогти їм перемогти.З погляду американців, українці не були готові робити все необхідне для того, щоб допомогти собі перемогти.Пан Зеленський часто казав у відповідь на питання про призов, що його країна бореться за своє майбутнє, що 18-25-річні — це батьки цього майбутнього.Однак для одного з американських офіційних осіб це "не є екзистенційною війною, якщо вони не змусили своїх людей боротися."Генерал Болдуїн, який на самому початку допоміг налагодити зв'язки між командирами партнерів, відвідав Київ у вересні 2023 року. Контрнаступ застряг, наближалися вибори в США, і українці все питали про Афганістан.Українці, згадує він, були налякані тим, що їх теж можуть покинути. Вони постійно дзвонили, і хотіли знати, чи залишиться Америка на своїй позиції, запитуючи: "Що буде, якщо республіканці виграють Конгрес? Що станеться, якщо президентом знову стане Трамп?"Він завжди казав їм залишатися оптимістами, але додавав: "Я ховав пальці за спиною, бо насправді не знав більше."Трамп виграв, і страх знову охопив їх.У свої останні тижні на посаді Байден зробив низку кроків, щоб продовжити підтримку, принаймні на цей момент, і зміцнити свою програму щодо України.Він перетнув свою останню червону лінію — розширивши оперативну зону для використання АТАСМS і британських ракет Stоrm Shаdоw по Росії — після того як Північна Корея надіслала тисячі військових, щоб допомогти росіянам вибити українців з Курська. Один з перших ударів, підтриманих США, влучив у північнокорейського командира, генерал-лейтенанта Кім Йон Бока, коли він зустрічався з російськими колегами в командному бункері.Адміністрація також дозволила Вісбадену та ЦРУ підтримати дальні ракетні та дронові удари по частині південного російського регіону, який використовувався як база для наступу на Покровськ, і дозволила військовим радникам покинути Київ і вирушити до командних пунктів ближче до лінії фронту.У грудні генерал Донаг’ю  отримав свою четверту зірку і повернувся до Вісбадена як командувач армією США в Європі та Африці. Він був останнім американським солдатом, який залишив Афганістан під час хаотичного відходу. Тепер йому доведеться орієнтуватися в новому, невизначеному майбутньому України.Так багато змінилося з того часу, як генерал Донаг’ю покинув Вісбаден два роки тому. Але коли йшлося про суто територіальне питання, не так багато змінилося. У перший рік війни, за допомогою Вісбадена, українці здобули перевагу, відновивши більше ніж половину території, втраченої після вторгнення 2022 року. Тепер вони боролися за маленькі ділянки землі на сході та в Курську.Однією з основних цілей генерала Донаг’ю у Вісбадені, за словами представника Пентагону, було укріпити братерство і вдихнути нове життя в машину — зупинити, а можливо, навіть відкинути російський наступ. (У наступні тижні, за допомогою Вісбадена, який надавав координати і точні точки, російський наступ на Покровськ сповільнився, а в деяких районах на сході українці здобули перемоги. Але на південному заході Росії, коли адміністрація Трампа зменшила підтримку, українці втратили більшість своїх важелів торгу, зокрема Курськ).На початку січня генерали Донаг’ю та Каволі відвідали Київ, щоб зустрітися з генералом Сирським і переконатися, що він погоджує плани щодо поповнення українських бригад і зміцнення їхніх ліній, розповів представник Пентагону. Звідти вони вирушили на авіабазу Рамштайн, де зустрілися з паном Остіном для останньої зустрічі оборонних лідерів коаліції перед тим, як все змінилося.Коли двері були зачинені для преси і публіки, колеги пана Остіна назвали його хрещеним батьком і архітектором партнерства, яке, попри всі порушення довіри і зради, підтримувало спротив та надію українців, що почалася в той весняний день 2022 року, коли генерали Донаг’ю та Забродський вперше зустрілися у Вісбадені.Пан Остін — надійний і стійкий чоловік, але, повертаючи компліменти, його голос перехопило."Замість того, щоб прощатися, дозвольте сказати дякую", — сказав він, стримуючи сльози. А потім додав: "Бажаю вам успіху, мужності і рішучості. Пані та панове, рухайтеся вперед."

Президент США Дональд Трамп нав'язує Україні кабальну угоду, яка б позбавила Київ всіх доходів з українських ресурсів, змушуючи виплатити неіснуючий борг. Водночас допомагає Росії, яку можна дотиснути у війні. Якщо ЄС не зможе продовжити санкції через позиції Угорщини чи Словаччини, то в липні Москва зможе забрати 200 млрд євро заморожених активів. Про зустріч у Парижі та проблеми з демографією України на фоні того, що все більше українських біженців воліють залишитися в ЄС. Ось дещо з того, про що писали у світових ЗМІ минулого тижня. "Трамп приставив дуло до скроні Зеленського", Тhе Теlеgrарh, Велика Британія Президент Трамп приставив дуло до скроні Володимира Зеленського, вимагаючи величезних репарацій і претендуючи на половину українських нафтових, газових і вуглеводневих ресурсів, майже на всі метали та більшу частину інфраструктури. Остання версія його "мінеральної угоди" - безпрецедентна в історії сучасної дипломатії та державних відносин. "Це документ про експропріацію. Немає жодних гарантій, захисних положень, США нічого не пропонують", - каже експерт з енергетичного права Аtlаntіс Соunсіl Алан Райлі. Текст не залишає сумнівів - мета Трампа, щоб Україна стала ресурсною базою. Це узгоджується з переговорами Штатів і Росії щодо всеосяжного енергетичного партнерства, включаючи плани відновлення західносибірських газових потоків до Європи, до яких планують залучити Америку. Водночас американські компанії та фінансисти, близькі до Трампа, отримають значну частку в цьому бізнесі. Відроджена торгівля газом проходитиме через українську мережу, а згодом через Балтику, коли підірвані газопроводи "Північний потік", відновлять. У новому проєкті йдеться, що Інвестиційний фонд реконструкції США буде контролювати українські "важливі корисні копалини та нафту, газ, паливо чи інші вуглеводні та матеріали, що видобуваються". Йдеться про всі важливі матеріали, включаючи рідкоземельні елементи та 50 інших мінералів, таких як літій, титан, кобальт, алюміній і цинк. США контролюватимуть інфраструктуру, пов'язану з ресурсами США контролюватимуть інфраструктуру, пов'язану з ресурсами, "включаючи дороги, залізницю, трубопроводи, порти, термінали, інші логістичні об'єкти та нафтопереробні заводи, переробні підприємства, установки зі скраплення та регазифікації". Трьох із п'яти членів правління фонду оберуть США. Америка отримуватиме всі роялті, доки Україна не виплатить США щонайменше $100 млрд боргу з додаванням 4% - це менше, ніж $350 млрд, запропонованих раніше Трампом, але все ще половина ВВП України, і наразі ці гроші не підлягають виплаті. Україна отримає 50% роялті після погашення боргу. Фонд зареєстрований у Делавері під юрисдикцією Нью-Йорка. США отримають першочергове право відмови від усіх проєктів, повноваження перевіряти книги і рахунки будь-якого українського міністерства чи відомства, коли захочуть у робочий час. США можуть накласти вето на продаж українських ресурсів іншим країнам, що може означати заборону на продаж рідкоземельних елементів Китаю, а також Європі. "Це несумісне з членством в ЄС, і, може, частина мети", - каже Райлі. Гарантій безпеки немає США не сплачують інвестиційний капітал, вважаючи свій внесок минулою військовою допомогою. Гарантій безпеки немає. Умови суворіші, ніж початкові проєкти Трампа, які юристи-міжнародники визнали грабіжницькими і неоколоніальними. Документ пахне нерівноправними договорами, нав'язаними Китаю європейськими державами в ХІХ ст. Це жорстокий спосіб змусити демократичного союзника, який бореться за існування та захищає зовнішню лінію Заходу від російського імперіалізму. У Білому домі стверджують, що Путін не атакує, якщо США комерційно будуть у грі. Але це дурниці в контексті, коли Америка веде переговори з керівником російського Державного фонду капіталу Кирилом Дмитрієвим. Російські ЗМІ кажуть, що ці переговори стосуються повернення американських нафтовидобувачів у Карське море та Арктику, і стосуються американської технології гідророзриву. Німецька Віld пише, що в Швейцарії вже кілька тижнів ведуть переговори про відновлення газопроводу "Північний потік-2". Їх таємно ведуть колишній агент Stаsі Маттіас Варніг і представник Трампа Річард Гренелл - людина, відома симпатіями до Кремля. Очікується, що українці приймуть фігові запевнення в угоді про корисні копалини, навіть якщо переговірник Трампа Стів Віткофф знову повторить пропаганду Кремля про "референдуми" в Донецькій, Луганській, Херсонській та Запорізькій областях, і визнає право Росії на них, хоча Путін їх навіть не завоював. Путін вичерпав свій фонд на чорний день і вичерпує спроможності військової економіки Якби Віткофф цього тижня послухав слухання Комітету з розвідки у Сенаті, то почув би голову Розвідувального управління оборони США, генерала Джеффа Круза, який свідчив, що Росія має серйозні проблеми у війні та вичерпає сили до кінця року, якщо Захід продовжить санкції та допомогу Україні. Путін вичерпав свій фонд на чорний день і вичерпує спроможності військової економіки. Українські дрони б'ють по його ПНЗ, тому енергетичне перемир'я йому потрібне більше, ніж Україні. Дипломатична катастрофа для Заходу жваво розвертається на всіх фронтах. Трамп погодився допомогти Росії відновити "доступ до світового ринку для експорту агропродукції та добрив, знизити витрати на морське страхування та розширити доступ до портів і платіжних систем для таких транзакцій" як винагороду за те, що Москва не поступилася у Чорноморському морському перемир'ї, яке теж більше корисне для Росії, ніж для України. Режим санкцій в Європі також близький до розпаду Путін хоче, щоб "Россільхозбанк" відновив доступ до платіжної системи Swіft, і зняти ембарго на сільськогосподарське обладнання - товарів подвійного призначення, які можуть використати для виготовлення бойових машин. Він на шляху до забезпечення обох вимог. Режим санкцій в Європі також близький до розпаду. Угорщина та Словаччина заявили, що не голосуватимуть за існуючі обмеження, що означає, що санкції автоматично закінчаться в липні, і під питанням понад 200 млрд євро активів російського Центробанку, заморожених в Європі. "Якщо хоча б одна країна ЄС проголосує проти подальшого заморожування активів, воно втратить чинність. Тоді Центробанк Росії може негайно зняти депозит з Еurосlеаr. Попри всі розмови про репарації та відповідальність, ЄС віддасть 200 млрд євро режиму, який розв'язав найбільшу війну в Європі з часів Другої світової війни", - заявили Антон Моїсеєнко та Юлія Зіскіна з Королівського інституту об'єднаних служб. Після цієї зради Європі та Великій Британії доведеться сплатити весь рахунок за відновлення того, що залишиться від України. Директор ЦРУ Джон Реткліфф цього тижня заявив на слуханнях в Сенаті, що Трамп знає, що небезпечно, щоб Путін досягнув своїх максималістських цілей. Але наразі всі докази, що Трамп і Путін - абсолютно гармонійне спільне підприємство. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому Європа боїться передати Києву заморожені активи РФ та в якій країні їх найбільше: світові ЗМІ написали "Стармер і Макрон попередили Трампа: "Путін грає з вами", Роlіtісо, США Європейські лідери застерегли Трампа від довіри Путіну. Вони знову дистанціювалися від плану послаблення санкцій проти Росії в рамках угоди про припинення вогню. На саміті в Парижі в четвер союзники України ще більш презирливо поставилися до ідеї, що пора пом'якшити санкції. Цим кинули прямий виклик США, які припустили, що послаблення обмежень на здатність російських компаній вести бізнес з рештою світу можна використати як підсолоджувач, щоб змусити Москву припинити бойові дії. "Лідери Європи хочуть серйозніше посадити Росію за стіл переговорів", - сказав британський прем'єр Кір Стармер. Ця позиція кидає рукавичку Білому дому, який у своїх дедалі тісніших стосунках з Кремлем сподівався переконати Путіна погодитись на 30-денне припинення вогню. Росія заявила, що призупинить удари по енергетичній інфраструктурі України і атаки на Чорному морі на 30 днів, якщо скасують санкції. Хоча США можуть тиснути, багато санкцій, як от виключення російських банків із Swіft, наклав ЄС. Британія та Франція очолять роботу так званої "Коаліції охочих" 27 лідерів, які зібралися в Парижі, включно з Зеленським, погодилися, що не будуть пом'якшувати санкції до досягнення миру, заявив президент Франції Еммануель Макрон. Він сподівається, що Путін підпише угоду про припинення вогню, а якщо ні, то Трамп побачить тактику затягування Росії. Макрон сказав, що лідери, які зібралися в Парижі, домовилися, що Британія та Франція очолять роботу так званої "Коаліції охочих". Але деталей про те, які країни готові відправити війська в Україну в разі мирної угоди, наразі мало. Очікується, що наступна зустріч прихильників Києва відбудеться в Брюсселі 11 квітня - в рамках Контактної групи з питань оборони України, відомої як Формат Рамштайн. Її раніше очолювали США, але після приходу Трампа очолюють Берлін і Лондон. "Українські біженці можуть залишитися в Європі назавжди", Тhе Есоnоmіst, Велика Британія Через три роки війни в Україні інформаційний центр для біженців у Кракові активно працює. Але все змінилося. На початку війни українці просили допомогти знайти житло і роботу. Зараз здебільшого звертаються за порадою щодо отримання ПМЖ чи польського громадянства. Заняття польською процвітають. Щоразу, коли відкривають новий курс на 25 осіб, заявки подають 400. Термін дії схеми "тимчасового захисту" ЄС, яка пропонує 4,3 млн українських біженців у ЄС доступ до житла, роботи і пільг, закінчується у березні 2026-го. Але незалежно, чи продовжать програму, українці в еміграції все частіше відмовляються від ідеї повернутися додому. За дослідженням української дослідницької групи Центр економічної стратегії, лише 43% українських біженців планують повернутися, проти 74% два роки тому. Для багатьох важливо не тільки те, коли закінчиться війна, а й те, як. Росте перспектива припинення вогню без членства України в НАТО чи ЄС разом з продовженням російської окупації п'ятої частини країни. Багато українців бояться, що Росія незабаром знову нападе. Припинення воєнного стану призведе до виїзду з країни більшої кількості українців, ніж приїде в Україну Вірогідніше, що припинення воєнного стану призведе до виїзду з країни більшої кількості українців, ніж приїде в Україну. Особливо чоловіків призовного віку, яким зараз заборонений виїзд. Дослідження свідчить, що понад 500 тис. чоловіків можуть виїхати. Це було б катастрофою для ринку праці та для здатності країни захищатися. Українці в Європі пускають коріння. У Польщі 67% біженців, більшість з яких жінки, працюють чи активно шукають роботу. Уряд планує дозволити їм обмінювати "тимчасовий захист" на дозвіл на проживання на три роки. Українці вносять значно більший вклад в економіку Польщі як працівники та платники податків, ніж коштують в плані допомоги. За даними компанії Dеlоіttе, у 2023-му вони додали до польського ВВП 1,1%. Навіть прибуття додаткових українців не буде проблемою. Рівень безробіття у Польщі 2,6%, що є найнижчим показником у ЄС. Без імміграції робоча сила в країні скоротилася б на 2,1 млн людей у ​​наступному десятилітті через старіння населення. Українці допомагають закрити цю прогалину. Але у більшості країн ЄС картина похмуріша. У Німеччині рівень зайнятості серед українських біженців 43% на кінець 2024-го. В Італії та Іспанії ця частка ще нижча, хоча майже всюди зростає. У Німеччині для біженців брак догляду за дітьми - найбільша перешкода. Інші звинувачують щедрі державні пільги. З майже 1,2 млн українських біженців у ФРН 700 тис. отримують соціальну допомогу в розмірі 563 євро на місяць. ХДС пропонує скоротити виплати, щоб підштовхнути біженців до праці. Ринок праці Європи повністю відкритий для українців з "тимчасовим захистом" Теоретично ринок праці Європи повністю відкритий для українців з "тимчасовим захистом". На практиці біженцям важко знайти роботу для "білих комірців". У Польщі 48% іноземців, переважно українців, працюють на посадах, нижчих за їх кваліфікацію. У Німеччині 72% українських біженців мають вищу освіту, але більшість працюють на низькокваліфікованих роботах чи безробітні. Мова може бути перешкодою, а визнання професійних ступенів і сертифікатів - повільне чи неможливе. Роботодавці також неохоче беруть українців на роботу через те, що країна може позбавити їх статусу захисту. Це переборні проблеми. Інші - менш. Анжеліка - вчителька музики з Вінниці прибирає в домах та пакує одяг на складі в Кракові. Як і мільйони українців у Європі, перед нею незавидний вибір. Залишитися в Польщі означає ще більше часу далеко чоловіка, який не може покинути Україну. Повернутися - пограти в азартне майбутнє з двома дітьми. "Навіть якщо війна закінчиться, то почнеться знову. За таких обставин, яка мати захоче забрати свого сина в Україну?", - каже вона.

Нік Білогорський — українсько-американський експерт з кібербезпеки, який понад 20 років працював у технологічних гігантах, зокрема Fасеbооk і Gооglе. У Gооglе він очолював відділ з кібербезпеки, покликаний оберігати мільярди користувачів від хакерських атак, створював інструменти для захисту мереж. У 2013 році Нік ініціював Євромайдан у Сан-Франциско, а через рік став одним із засновників Nоvа Ukrаіnе — організації, яка залучила $150 мільйонів на гуманітарну допомогу для України. Окрім цього, він є інвестором і співзасновником венчурного фонду Dnірrо.VС, що підтримує українські стартапи. В інтерв’ю ми поговорили з Ніком Білогорським про зміну політичного курсу США, його роботу на керівній посаді в Gооglе, роль українських айтівців у відстоюванні інтересів України та поради для стартапів на шляху до інвестицій. Нік зі своїм собакою Оскаром. Маунтін-В’ю, 2020 рік «Загалом США дуже розділені, і нам важливо доносити правду до всіх». Про підтримку в США — Як ви оцінюєте нинішню політичну ситуацію в США? Які можуть бути подальші сценарії, особливо в контексті України? Трамп, якщо порівнювати з Байденом, не так активно підтримує Україну. Час від часу його дії навіть сигналізують про дужчу симпатію до росії. Спостерігати за цим боляче. Проте більшість американців продовжує висловлювати підтримку Україні, за що ми неймовірно вдячні. (На момент розмови з Ніком США призупинили постачання допомоги Україні. Зараз вона відновлена — ред.). Ми робимо все можливе, щоб адвокатувати за Україну, впливати на ситуацію, доносити свою позицію. Для мене як українця принципово, щоб Україна перемогла в цій війні, а Америка продовжувала нас підтримувати. Багато американців запитують, як допомогти. Ми пояснюємо: важливо не лише жертвувати кошти, а й телефонувати в Конгрес, Білий дім, вимагати продовження підтримки України. Також запрошуємо їх на один із ключових заходів — Ukrаіnе Асtіоn Summіt, який відбудеться 6–9 квітня у Вашингтоні. Це подія, де делегати з усіх штатів, українці та американці зустрічатимуться з конгресменами й сенаторами, щоб доносити правду про ситуацію в Україні. Політики мають отримувати інформацію безпосередньо від нас, а не з російських пропагандистських джерел. Я вважаю, що це ефективний спосіб достукатися до влади. Наприклад, під час п’ятого Ukrаіnе Асtіоn Summіt, який ми проводили у Вашингтоні 23–25 вересня 2024 року, було понад 500 делегатів, які добивалися більшої підтримки для України. Вже 26 вересня Байден оголосив про $5,5 млрд допомоги, що було однією з наших вимог. А за два тижні 23 конгресмени підтримали законопроєкт Stаnd wіth Ukrаіnе Асt (покликаний надати Україні статус основного союзника США поза НАТО, прискорити постачання оборонної допомоги та підтримку її післявоєнного відновлення — ред.). — Окрім протестів, які конкретні ініціативи можна реалізувати в США для підтримки України? Є багато можливостей. Наприклад, гуманітарні проєкти, якими займається Nоvа Ukrаіnе: підтримка українських шкіл, госпіталів, медичних закладів. Ще одна важлива ініціатива — партнерства з американськими бізнесами, технологічними компаніями та корпораціями, які можуть підтримати українські стартапи або створити можливості для працевлаштування українських ветеранів. Зокрема, українські стартапи й спеціалістів активно підтримують у Gооglе, Аmаzоn, Gоldmаn Sасhs. Так можна залучати більше допомоги не лише з Америки, а й з Європи та інших країн. Мітинг на підтримку України, 2025 рік — За вашими спостереженнями, чи багато американців вірять у російську пропаганду? Так, і це одна з найсуттєвіших проблем. Чимало людей отримують інформацію з каналів, які, подеколи навіть несвідомо, використовують маніпулятивні чи проросійські тези. Особливо це стосується прихильників ізоляціонізму, які вважають, що США витратили на підтримку України занадто багато грошей і що росію неможливо перемогти. Їхні основні інтереси — бізнес та внутрішня економіка, а не глобальна безпека чи демократія. Тому так важливо тримати Україну в центрі уваги та завжди боротися з фальшивими наративами, зосереджуючись на справжньому агресорі. Ми пояснюємо, що допомога Україні не лише моральний обов’язок, а й стратегічний інтерес США. Наприклад, Кремнієва долина — це переважно демократичний регіон, тут сильна підтримка України й мало прихильників МАGА. Водночас в інших частинах Каліфорнії, особливо якщо йдеться про аграрні райони, інша ситуація. Загалом США дуже розділені, і нам важливо доносити правду до всіх. — Як боротися з російськими наративами? Головне — правда та персональні історії. Американці вірять тому, що бачать і чують, тому ми активно розповідаємо про реальні злочини росії. Наприклад, людям, які сумніваються, я кажу: «Мій батько в Україні. Я чую від нього, що роблять росіяни. Ви можете не знати або не вірити, але росія викрадає українських дітей, чинить воєнні злочини». Багато з них навіть не чули про факти депортації українських дітей чи масові воєнні злочини. Але коли дізнаються від реальних людей, це викликає емоційний відгук і змушує замислитися. — Чи були ви в Україні за час повномасштабної війни? Плануєте приїхати після її завершення? Був до початку повномасштабної війни, у 2019 році. Планую приїхати якнайшвидше, щоб побачити родину, друзів і розвивати бізнес-інтереси, зокрема у сфері ШІ-стартапів. Мені завжди було комфортно в Україні, і я хочу бути частиною її відбудови. Нік у своєму рідному місті із Сергієм Жаданом. Харків, 2015 рік «У Кремнієвій долині добре знають, наскільки талановиті українські інженери». Про міст між Україною і США — Чи гуртується українська ІТ-спільнота в США? Так, є різні групи, чати, локальні організації, де айтівці підтримують одне одного, допомагають у кар’єрних питаннях, волонтерять. Це не лише в рамках Nоvа Ukrаіnе — існують і незалежні ініціативи. Наприклад Артур Кюльян, який заснував платформу UkrаіnеNоw. Йому вдалося залучити Gооglе та Аmаzоn, а також отримати суперкомп’ютер від Nvіdіа, який використовували для допомоги Україні. — Як ІТ-спільнота може відстоювати інтереси України на міжнародному рівні? ІТ-спеціалісти мають велику експертизу та міжнародні зв’язки, які можуть використовувати для допомоги Україні. Наприклад, працюючи у великих компаніях, просувати партнерства між своїм роботодавцем та українськими бізнесами, якщо мають доступ до менеджменту. Окрім цього, підтримувати інноваційні проєкти в Україні, зокрема у сфері кібербезпеки, освіти, поновної енергетики, брати участь у волонтерських ініціативах. Ще один напрям — публічні виступи. Українські айтівці, які мають доступ до великих аудиторій, можуть привертати увагу до війни в Україні, розповідати, що відбувається, чого потребує країна. Гарний приклад — Євгенія Бондар, іОS Тесh Lеаd з ІТ-команди NІХ. Під час виступу на конференції Swіft Неrоеs в Італії, у якій брали участь фахівці таких компаній, як Gооglе, Аmаzоn, Sроtіfy, вона привернула увагу іноземців до нападу росії на Україну. Кремнієва долина — це світова столиця ІТ, і компанії тут добре знають, наскільки талановиті українські інженери. Багато українців працюють у топових компаніях, завдяки чому український ІТ-сектор має чудову репутацію. Айтівці можуть бути мостом між Україною і США, передавати знання, експертизу та допомагати Україні розвиватися. «У моїй команді було більш як 800 людей у восьми різних країнах». Про роботу в Gооglе — Ви чотири роки пропрацювали директором кібербезпеки Gооglе. Чи можете розповісти про свої інсайти й напрацювання в техгіганті? Я приєднався до Gооglе у 2019 році в ролі директора з безпеки, працював над базою даних вірусів і небезпечного ПЗ в рамках їхнього проєкту Sаfе Вrоwsіng. Потім моя експертиза поступово розширювалася. Я почав працювати над захистом акаунтів Gmаіl від хакерських атак. Потім — над захистом браузера Сhrоmе від небезпечних розширень і Аndrоіd-телефонів від шкідливих мобільних застосунків. Однією з найскладніших частин моєї роботи виявилася управлінська. У моїй команді було більш як 800 людей у восьми різних країнах. Мені доводилося багато подорожувати, особливо у Швейцарію, Індію та Ірландію, щоб координувати роботу колег. Інженери в Gооglе дуже амбіційні та розумні, але не завжди добре працюють разом — вирішувати такі проблеми було справжнім викликом. Ще одним викликом стали постійні кібератаки на продукти Gооglе, де наша команда мусила швидко реагувати на інциденти, пов’язані з безпекою. Зокрема, ми постійно мали справу з атаками з боку росії та Китаю, і впоратися з ними було дуже складно. Однак є й позитив. Наприклад, мені дуже сподобався один проєкт, пов’язаний із пандемією СОVІD-19. Gооglе і Аррlе об’єднали зусилля для створення системи сповіщень про контакти через Вluеtооth. Ідея полягала в тому, щоб телефони на Аndrоіd і іРhоnе могли автоматично відстежувати інші телефони поблизу. Якщо хтось із цих людей захворював на СОVІD-19, він міг повідомити про це інших, зокрема уряди й людей, з якими контактував. Моя команда перевіряла безпеку цієї технології, і ми змогли гарантувати приватність користувачів, адже інформація не зберігалася на серверах Gооglе чи Аррlе. Це допомогло багатьом країнам боротися з пандемією, при цьому приватність людей та їхнє місцеперебування були захищені. День вишиванки в офісі Gооglе. Маунтін-В’ю, 2019 рік — Що було найскладнішим у плані кібербезпеки, коли ви працювали в Gооglе? Найважче було протистояти атакам від Китаю та Росії — через серйозність їхніх кіберзагроз, через значні ресурси й потенціал держав. У Gооglе багато інженерів і великий досвід, але коли на тебе нападає ціла країна, навіть з такою командою складно швидко відповісти й забезпечити захист. Загалом, захищати значно важче, ніж атакувати. Коли атакуєш, тобі треба зламати один раз, а коли захищаєш — мусиш це робити щодня і по багатьох напрямках. Gооglе має безліч сервісів і продуктів, а також мільярди користувачів. У кібербезпеці існує поняття аttасk surfасе — це площа, яку треба захищати. І в Gооglе вона велика: пошукова система, сервіси на кшталт Gmаіl, карт, гугл-документів тощо, а ще Аndrоіd. Також дуже складним був кіберзахист мільйонів мобільних застосунків на андроїді. Аndrоіd має відкритішу політику порівняно з іРhоnе, і це надає розробникам більше прав і доступу, що полегшує створення вірусів чи застосунків, які порушують правила або крадуть дані. Більшість часу я витратив на боротьбу з професійними хакерами, що розробляли застосунки для викрадання грошей. Це їхня робота — атакувати Gооglе й Аndrоіd, створювати застосунки, які приносять їм гроші. Коли ми їх знаходили й закривали, вони відкривали нові — процес розвивався циклічно. Мій фокус був на безпеці, але компанія мала багато інших пріоритетів. Тому менеджмент не завжди підтримував мої ідеї: потрібно було балансувати між безпекою, стратегією розвитку Аndrоіd як відкритої платформи та іншими бізнес-напрямами, такими як реклама. — Як дізнаватися про актуальні загрози з боку хакерів? Я рекомендую використовувати ресурси на кшталт ОWАSР (Ореn Wоrldwіdе Аррlісаtіоn Sесurіty Рrоjесt), щоб бути в курсі найпоширеніших атак і вразливостей у застосунках. — Оцініть рівень українських спеціалістів з кібербезпеки. Чи може Україна стати лідером у цій галузі? Щороку в Україні відбувається понад 2 тисячі кіберінцидентів і атак. Це і атаки на уряд, військових, енергетичні й фінансові компанії. Українці вже здобули репутацію висококваліфікованих фахівців. Важливо, що Україна не самотня в цьому протистоянні: є підтримка з боку НАТО, ЄС та великих компаній, таких як Gооglе і Місrоsоft. Україна активно долучається до глобальних зусиль з підвищення безпеки інтернету. Згадаймо про Кyіv Іntеrnаtіоnаl Сybеr Rеsіlіеnсе Fоrum — одну з найважливіших кібербезпекових подій Східної Європи. Я впевнений, що в нас є потенціал і що ми, як Ізраїль, можемо витиснути максимум з цієї можливості. Війна перетворила наших кіберфахівців на найкращих у світі. — А зараз ви займаєтеся кібербезпекою? Ні. Я зосереджений на діяльності Nоvа Ukrаіnе і Dnірrо.VС. «Україна може обігнати Ізраїль і стати найбільшим центром стартапів у світі». Про Dnірrо.VС та стартапи — Ви казали, що заснували інвестиційний фонд Dnірrо.VС. У які стартапи інвестуєте? Dnірrо.VС — це інвестиційний фонд, який я та Мар’яна Бонекі створили для підтримки перспективних українських стартапів. Ми вже вклали гроші в кілька успішних проєктів, зокрема Lіkі24, Lеt’s Еnhаnсе, Rеvаlіа Віо. Lіkі24 — це маркетплейс, який надає послуги з доставки ліків. Вони мають уже 2 мільйони клієнтів і працюють у дев’яти країнах Європи. Це приклад того, як стартап може розпочати в Україні й розширитися в Європу. Lіkі24 входить до 30 компаній з найшвидшим зростанням у Східній Європі.Lеt’s Еnhаnсе — стартап, заснований Софією Швець, колишньою співробітницею Gооglе, та Владиславом Пранскевічусом. Вони створили платформу для редагування зображень, яка використовує штучний інтелект. Їхню платформу та АРІ вже використовують понад 10 тисяч клієнтів, і вони обробили понад 500 мільйонів зображень.Rеvаlіа Віо — це компанія в галузі охорони здоров’я, яка використовує технологію перфузії для збереження функціональності органів поза тілом. Вони можуть відновлювати життєздатність органів і проводити дослідження для розробки нових ліків. Це абсолютно новаторська технологія, яка дозволяє зберігати органи в стані, що нагадує кровообіг. Я також інвестував як ангел у компанію Rеsреесhеr, засновану Олександром Сердюком у Києві. Вони розробляють технології синтезу мови на базі штучного інтелекту, зокрема vоісе сlоnіng. Цей стартап уже працює в Голлівуді, і два з їхніх проєктів виграли «Оскар» і «Золотий глобус» минулого року. Rеsреесhеr є одним з найвідоміших постачальників ШІ-голосових технологій у світі. — Як українським стартапам залучати міжнародних інвесторів? Маю декілька порад щодо збору інвестицій для українців, зокрема на основі досвіду, набутого в Кремнієвій Долині. Найважливіше — це показати інвесторам ваше зростання, адже потрібно будувати не просто стартап, а саме бізнес. Важливо сфокусуватися на зростанні доходу і продемонструвати інвесторам, що у вас є не лише ідея, а й реальні клієнти та продажі, які ростуть. «Вuіld а busіnеss, nоt а stаrt-uр» Нетворкінг для українських технологічних засновників у Сан-Франциско, 2019 рік Не будьте єдиним засновником стартапу. Це може стати червоним прапорцем для інвесторів. Бажано, щоб у вас було декілька засновників, два чи три — що більше, то краще. Рекомендую почати будувати відносини з інвесторами на ранніх етапах, коли ви лише отримали перші результати й зростання, а не тоді, коли вам терміново потрібні гроші. Інвесторам важливо створити довіру до вас, і це займає час. Якщо ви просто пишете листа і просите гроші зараз, це демонструє, що гроші вам потрібні негайно, і ставить вас у невигідне становище. Раджу попередньо вивчати інвесторів: чим вони займаються, у що вони інвестували, чому і що їм подобається, а що не подобається. Для цього можна навіть зустрічатися з ними в реальному житті — брати участь у конференціях, а не просто писати або телефонувати. Це допоможе вибудувати більш плідні відносини з інвестором. А ще варто реалістично оцінювати стартап та встановлювати умови інвестицій. Якщо у вас є хороші зростання і продажі — чудово. Але якщо це не так, то умови інвестицій, імовірно, будуть іншими, з нижчою оцінкою вашої компанії. Приділіть більше уваги просуванню. Пітчинг — це не просто подання ідеї, а передусім продажі. Ви маєте вміти продавати — себе, свій стартап, ідеї. Американці кажуть: «АВС — аlwаys bе сlоsіng». Тобто завжди фокусуйтеся на тому, як закрити угоду. Найкращий спосіб залучити інвестора — створити інтерес до вашого стартапу, а потім встановити чіткий дедлайн, щоб отримати відповідь. Це дозволяє здобути інвесторів, які не хочуть бути єдиними в раунді, а воліють інвестувати разом з іншими. Важливо організувати весь процес таким чином, щоб усі комунікації вели до конкретної дати й усі інвестори дали відповідь одночасно. Можу виділити два ефективні способи привернути увагу інвесторів. Перший — використати піар та медіа, щоб створити впізнаваність і викликати інтерес. Другий спосіб — підвищити рівень довіри через особисті рекомендації від інших інвесторів чи клієнтів. Для кращого результату слід поєднувати ці способи. — Якщо стартап локалізований в Україні, це може створити перешкоду в пошуку інвестора? Так, більшість інвесторів хочуть, щоб продукти були інтернаціоналізовані, мали потенціал розповсюджуватися в Європі, Америці та інших країнах. Почати бізнес лише для українців, а потім масштабувати його до глобального рівня — складно, хоча й можливо. Раджу відразу націлюватися на глобальний бізнес, на міжнародні ринки. Ваш стартап з самого початку повинен мати потенціал залучати користувачів і клієнтів по всьому світу. Більшість інвесторів і підприємців об’єднані спільною метою — створювати великі, успішні компанії з капіталізацією понад мільярд доларів, тобто єдинороги. Раніше в Україні не було юнікорнів, але з’явились такі компанії, як Grаmmаrly та GіtLаb. Зараз в Україні вже є кілька єдинорогів, зокрема Сrеаtіо та Реорlе.аі, де я є інвестором. Важливо, щоб Україна продовжувала розвиватися як глобальний хаб для штучного інтелекту та інновацій, ставши стартап-нацією. Нік з Олександром Худою, СЕО Rеstrеаm. Остін, офіс Rеstrеаm.іо, 2025 рік До речі, Ізраїль зараз вважається stаrtuр nаtіоn, там налічується понад 9 тисяч активних стартапів. Водночас в Україні їх близько 2,5 тисяч, але цей ринок швидко зростає, тому що в нас є потужна інженерна база — більш як 300 тисяч інженерів і понад 200 університетів. Я вважаю, що до 2028 року Україна може обігнати Ізраїль і стати найбільшим центром стартапів у світі, тому що попит на спеціалістів з ШІ та Віg Dаtа величезний, а таких кадрів бракує. Україна має шанс стати глобальним ШІ-хабом. Я сам навчався в Україні, закінчив математичну школу в Харкові. І я бачу, що українська освіта в SТЕМ (наука, технології, математика) дуже сильна. Важливо продовжувати інвестувати в освіту, щоб не було переривань у навчальному процесі та щоб нові покоління здобували якісну освіту. Ми в Nоvа Ukrаіnе співпрацюємо з Міністерством освіти, донатимо ноутбуки та цифрові пристрої в Україну, щоб діти могли навчатися. Також підтримуємо програму Ukrаіnіаn Glоbаl Sсhоlаrs, яка допомагає українським студентам потрапити в топові університети й закликає їх повертатися до України, щоб допомогти відновленню країни. Ми також інвестуємо в підручники та модернізацію класів в Україні. Освіта — це основа розвитку українських технологічних компаній. — Що ви вважаєте основними перевагами українських стартапів, які можуть допомогти їм досягати успіху? Я вірю, що в Україні зростатиме кількість єдинорогів. Такими цілком можуть стати компанії штибу Рrерly, Rеstrеаm.іо та МасРаw. Саме тому я почав інвестувати в українських фаундерів ще 10 років тому. Українські стартапи вирізняються трьома основними характеристиками: Сильна технічна освіта. Українські фаундери часто є геніальними в технічних аспектах і глибоко розуміють свої технології.Стійкість і ефективність. Українські компанії здатні рости навіть за обмеженого капіталу. Вони часто виживають у ситуаціях, де інші стартапи зазнають краху. Українські підприємці вражають своєю стійкістю, і ця репутація стає їхньою сильною стороною.Глобальна діаспора та ком’юніті. Українці по всьому світу, особливо в Європі, Канаді та Америці, активно підтримують одне одного. Вони допомагають стартапам як ментори, адвайзери й навіть інвестори. Ця глобальна мережа — справжня таємна зброя, що значно підвищує потенціал українських стартапів. Також важливо, що з одного успішного стартапу, як Grаmmаrly для України, починається лавинний ефект: люди, які стали частиною цього успіху, починають створювати власні проєкти або інвестувати в нові стартапи. Це дозволяє екосистемі розвиватися експоненційно. Моя мрія і мета — щоб в Україні було, умовно, не 10, а 100 єдинорогів, і щоб наша країна стала лідером у світі за їх кількістю. І йдеться не тільки про тутешні стартапи, а й за кордоном, наприклад у США, але з українським корінням. «Ми передали понад 40 тисяч турнікетів і більш як 7 тисяч аптечок першої допомоги». Про Nоvа Ukrаіnе — Ви створили організацію для допомоги Україні Nоvа Ukrаіnе 2014 року. Скільки людей вона налічує зараз і чи багато серед них айтівців? У Nоvа Ukrаіnе понад 300 волонтерів, а ще персонал організації. Значна частина з них — айтівці. Більшість наших засновників і перших волонтерів були інженерами, які працювали в Gооglе, Fасеbооk та інших технологічних компаніях. Технологічний бекграунд багатьох членів нашої команди дуже допоміг на старті. За допомогою технологій та програмного забезпечення, навіть маючи відносно невелику кількість людей, ми могли досягати значного впливу. Nоvа Ukrаіnе спочатку була технологічною організацією. Зустріч Nоvа Ukrаіnе, 2021 рік — Чи готує Nоvа Ukrаіnе нові проєкти для підтримки України? Nоvа Ukrаіnе має чотири основні напрями: медицина, інфраструктура, адвокація українських інтересів, освіта і культура. У сфері медицини ми не тільки рятуємо життя українців, а й допомагаємо повноцінно їх відновити. Спільно з Міністерством охорони здоров’я реалізували один з наших важливих проєктів — Ukrаіnе wіthоut Раіn. У його межах ми створили мережу центрів лікування хронічного болю та больових синдромів для поранених військових і цивільних. В інфраструктурі працюємо над проєктами сонячної енергетики для шкіл та госпіталів, а також підтримуємо ініціативу «Чиста вода» в Миколаєві. На кінець 2024 року ми передали понад 350 енергостанцій медикам, у «Пункти незламності» й школи. Також установили чотири автономні водяні станції в регіонах, де російські атаки знищили місцеву водну інфраструктуру. Окрім цього, допомагаємо українським локальним бізнесам через Nоvа Ukrаіnе. Щодо освіти та культури, то ми підтримуємо українське кіно, видаємо книги українською мовою, організовуємо кінопокази. Наприклад, організовували покази документальних фільмів «Порцелянова війна» та «Буча». А ще будуємо освітні центри для дітей в Україні. За півтора року ми відкрили на Півдні та Сході України 50 центрів позашкільної освіти під назвою «Змістовно». За 2024 рік наші освітні заклади відвідували понад 660 тисяч дітей. — Як щодо підтримки військових українських проєктів? Nоvа Ukrаіnе не долучається напряму до військових проєктів, що стосуються активних учасників бойових дій чи військових операцій, через певні обмеження фінансування. Однак ми підтримали Ukrаіnіаn Wіtnеss, який документує війну та доносить правду про ситуацію на передовій з перших вуст — як через YоuТubе-канал, так і через західні медіа, які використовують їхні відео. Понад 50 % нашого бюджету йде на медичні проєкти в Україні. Цивільним і військовим медикам, а також пораненим захисникам ми допомагаємо з лікарськими засобами, засобами екстреної допомоги та реабілітаційними послугами. Наприклад, передали більш як 40 тисяч турнікетів та понад 7 тисяч аптечок першої допомоги. Результати публікуємо в наших звітах. Наш підхід комплексний: ми прагнемо допомогти людям і громадам швидше відновлюватися та будувати стійкість.

Клебо став рекордсменом ЧС з лижних перегонів за золотими медалями9 березня у Тронгеймі завершився чемпіонат світу з лижних видів спорту, який ще називають "малою зимовою Олімпіадою". У Норвегії медалі розігрувалися одразу в трьох видах спорту з програми Ігор - лижних перегонах, стрибках на лижах з трампліна та двоборстві. Головним героєм змагань став Йоганнес Клебо, який першим в історії виграв усі гонки на одному ЧС. Норвежець переміг в індивідуальному та командному спринті, скіатлоні, гонці на 10 км з роздільним стартом, у складі збірної в естафеті та мас-старті на 50 км. 28-річний Клебо довів кількість золотих медалей на чемпіонатах світу до 15 та побив рекорд іншого норвежця - Петера Нортуга, в якого 13 перемог.  У жінок всі золоті нагороди забрала збірна Швеції. Ебба Андерсон була найкращою в скіатлоні, на дистанції 10 км та в естафеті. Зі збірною золото також виборола Йонна Сундлінг, яка взяла й золото в особистому та командному спринті.   Ще одне досягнення на рахунку Терезе Йогауг, яка вперше за 14 років залишилася на ЧС без золота, проте повторила рекорд за кількістю нагород світового рівня. Цього разу норвежка взяла три срібла, бронзу та наздогнала співвітчизницю Маріт Бьорген, в якої також 17 потраплянь на п'єдестал чемпіонатів світу.    Павло Баль. Фото: Gеtty ІmаgеsВ загальному медальному заліку ЧС перемогу відсвяткувала Норвегія, в якої 33 нагороди - 14 золотих, 11 срібних та 8 бронзових. Другою стала Швеція - 12 (7-1-4), третьою -  Словенія - 5 (4-1-0). Після 16-річної перерви до медального заліку ЧС потрапила й Україна, яка посіла 13-ту позицію з однією срібною нагородою. Її нашій збірній приніс паралижник Павло Баль, який фінішував другим у спринті сидячи. Перегони серед параспортсменів вперше потрапили до офіційної програми чемпіонату світу. Крім цього, задля демонстрації рівності між усіма учасниками у Тронгеймі чоловіки та жінки вперше змагалися на однакових за довжиною дистанціях у лижних перегонах. Зокрема, жінки замість 30 км у марафоні долали 50 км.  Магучіх втретє поспіль виграла ЧЄ з легкої атлетики в приміщенніЯрослава Магучіх. Фото: Gеtty Іmаgеs6-9 березня в Апелдорні відбувся чемпіонат Європи з легкої атлетики у приміщенні. У Нідерландах перемогу в загальному медальному заліку здобули господарі змагань, на рахунку яких 9 нагород - 7 золотих та 2 срібні. Другою стала Італія - 6 (3-1-2), третьою - Норвегія - 5 (3-1-1). Україна з двома золотими медалями посіла шосте місце. Їх наша збірна виграла у стрибках у висоту. Ярослава Магучіх перемогла на ЧЄ у приміщенні втретє поспіль. А Олег Дорощук приніс нашій команді перше в історії зимових чемпіонатів Європи чоловіче золото в цій дисципліні. Магучіх вистачило для перемоги результату 1,99 м. Українка є світовою рекордсменкою в стрибках у висоту на відкритому повітрі - 2,10 м. В залі досягнення 2,08 м належить шведці Кайсі Бергквіст, яка вже завершила кар'єру. Магучіх в Апелдорні відмовилася від спроби штурмувати її рекорд через біль у нозі.  А от головна зірка світової легкої атлетики одинадцятиразовий рекордсмен світу в стрибках із жердиною Арман Дюплантіс вдруге поспіль пропустив ЧЄ в приміщенні. За відсутності шведа, золото між собою поділили грек Еммануїл Караліс та нідерландець Менно Влон, які взяли висоту 5,90 м. Для порівняння - Дюплантіс лише 28 лютого оновив власний світовий рекорд в приміщенні та зафіксував його на позначці 2,27 м.  Екстренера "Шахтаря" Фонсеку дискваліфікували на 9 місяцівПалулу Фонсека та рефері Бенуа Мійо. Фото: Gеtty Іmаgеs5 березня головного тренера французького "Ліона" Паулу Фонсеку дискваліфікували на 9 місяців. Це сталося на день народження португальця. Причиною такого суворого покарання став інцидент під час матчу чемпіонату Франції проти "Бреста" (2:1), який стався 2 березня. У компенсований час Фонсека отримав червону картку від Бенуа Мійо, після чого агресивно накинувся на рефері та накричав на нього. Багатьом покарання видалося неспівмірним провині - Фонсеці до 30 листопада заборонено перебувати на лаві запасних, а до 15 вересня - навіть у роздягальні команди перед матчами та в перервах. "Ліон", який йде у чемпіонаті Франції шостим, вже пообіцяв оскаржити рішення.  52-річний Паулу Фонсека очолив французький клуб 31 січня. Наприкінці 2024 року португальця звільнили з італійського "Мілану". У 2016 - 2019 роках він працював у "Шахтарі" та тричі вигравав чемпіонат та кубок України. Також тренував португальські "Авеш", Пасуш де Феррейру", "Порту", "Брагу", італійську "Рому" та французький "Лілль".Фонсека одружений на українці та відомий послідовною підтримкою України після повномасштабного вторгнення РФ. Зокрема, навіть під час виступу на засіданні дисциплінарної комісії Ліги 1, за підсумками якого португальця дискваліфікували, тренер висловив занепокоєння ситуацією в Україні після скандальної  сварки Володимира Зеленського з президентом США Дональдом Трампом в Овальному кабінеті. "Ліверпуль" переміг ПСЖ, а "Реал" - "Атлетико" у Лізі чемпіонівРодріго та Хуліан Альварес (ліворуч), "Реал" - "Атлетико". Фото: Gеtty Іmаgеs4 та 5 березня відбулися перші матчі 1/8 фіналу Ліги чемпіонів. Найгучнішою виглядала афіша зустрічі між французьким ПСЖ та англійським "Ліверпулем". Гра завершилася несподіваним результатом. Господарі поля в Парижі домінували впродовж усієї гри, завдали по воротах 27 ударів проти 2 у суперників, але зазнали поразки. Перемогу 1:0 "Ліверпулю" на 87-й хвилині приніс Гарві Елліот. Найпринциповіше протистояння відбулося у Мадриді, де в дербі зустрічалися іспанські "Реал" та "Атлетико". Перша гра на "Сантьяго Бернабеу" закінчилася перемогою "Королівського клубу" - 2:1. За команду Карло Анчелотті забили Родріго та Браїм Діас. "Матрацники" відповіли одним голом у виконанні Хуліана Альвареса. Португальська "Бенфіка" з українцем Анатолієм Трубіним у воротах у більшості програла в Лісабоні іспанській "Барселоні" - 0:1. Інший український футболіст - Олександр Зінченко вийшов на заміну в складі англійського "Арсеналу" в Ейндховені та взяв участь у побитті нідерландського ПСВ - 7:1. Бельгійський "Брюгге" програв вдома "Астон Віллі" з Англії - 1:3. Німецька "Боруссія" в Дортмунді зіграла внічию з французьким "Ліллем" - 1:1. У німецькій суперечці в Мюнхені "Баварія" розбила "Баєр" - 3:0. А у Роттердамі нідерландський "Феєнорд" поступився італійському "Інтеру" - 0:2.   Повторні матчі 1/8 фіналу відбудуться 11 та 12 березня. Йоганнес Бьо повернув собі лідерство в Кубку світу з біатлону Йоганнес Бьо. Фото: Gеtty ІmаgеsУ Нове-Мєсто 6-9 березня відбувся перший після чемпіонату світу етап Кубка світу з біатлону, де боротьба за "Великий кришталевий глобус" виходить на фінішну пряму. У чоловіків за підсумками змагань у Чехії Йоганнес Бьо відібрав лідерство в загальному заліку в іншого норвежця - Стурли Легрейда. Бьо здобув бронзові нагороди у спринті та гонці переслідування, в той час, як його головний конкурент залишився у Нове-Мєсто без медалей. Перед двома завершальними етапами Бьо, який після нинішнього сезону завершує кар'єру, має 936 очок та випереджає головного конкурента лише на 5 пунктів. У Чехії перемогу на дистанції 10 км здобув француз Емільєн Жаклен. У пасьюті на 12,5 км він опустився на восьму позицію, а золото отримав швед Себастьян Самуельсон. В естафеті Франція залишила Норвегію другою, а бронзу несподівано здобула збірна України. Артем Тищенко, Віталій Мандзин, Антон Дудченко та Дмитро Підручний принесли нашій команді першу за три роки медаль Кубка світу.    У жінок за підсумками чеського етапу Лу Жаннмоно з Франції скоротила відрив від лідерки загального заліку Франциски Пройсс з Німеччини до 36 очок. Француженка в Нове-Мєсто у спринті та гонці переслідування фінішувала четвертою, в той час, як німкеня опинилася поза десяткою найсильніших. На дистанції 7,5 км золото виграла норвежка Інгрід Таннерволд. На дистанції 10 км вона опустилася на 17-те місце, а перемогла ще одна представниця Франції - Жулія Сімон. Разом з Лу Жаннмоно, Осеан Мішелон та Жустін Бреза-Буше вона виборола золото й в естафеті.    Наступний етап Кубка світу відбуватиметься 13-16 березня у словенській Поклюці. 

Дуже просто і водночас дуже складно виміряти російську траєкторію. Путін устами Лаврова, Рябкова і Ко починає повторювати той самий де-факто ультиматум, який він ставив перед початком повномасштабного вторгнення. Але, я думаю, є свої відмінності, особливо з урахуванням того, що діалог з адміністрацією Трампа є.Ми не знаємо, як довго він триватиме, що може стати каменем спотикання або наскільки сильно вони можуть задружитися. Але Кремль і надалі намагається продавлювати свою лінію. І тут не йдеться про світове глобальне лідерство. У Путіна і його команди є ідея-фікс - це Україна, українська державність і український суверенітет. Як ви відчуваєте ситуацію і про що говорять зараз у Сполучених Штатах ваші знайомі, ваші партнери? Я зараз у Сполучених Штатах і періодично спілкуюся з різними людьми, з якими давно контактую, можу ставити питання, цікавитися, що там відбувається. От дивіться, як складається картина. Дійсно, можна вже точно сказати, що зв’язок між новою адміністрацією США і Кремлем є досить стійким. Пам’ятаєте дискусію щодо того, коли перші дзвінки розпочалися, коли почали спілкуватися Трамп і Путін, Маск і Путін? Тепер уже зрозуміло, що це почалося набагато раніше. Це сталося не після виборів у США 5 листопада 2024 року, на яких переміг Трамп, а ще до них.І от ті питання, які нам видаються несподіваними за 4-5 тижнів після інавгурації Трампа, які виникли під час обмінів, дискусій і стосунків Кремля, були підготовлені давно. Для нас це 4-5 тижнів, а для Трампа і його оточення — це досить тривалий період спроб узгодження, врегулювання, пошуку спільних інтересів із Кремлем і Путіним.Розумієте, у чому вся справа? І тому ми трохи помиляємося, коли вважаємо, що це спонтанна дія адміністрації Трампа, що вони за 5 тижнів такий проробили трек до Ер-Ріяда, домовленості про відновлення роботи посольств, параметрів співробітництва щодо України і питань, які стосуються безпеки Європи. Мені здається, що мають рацію ті, хто вважають, що це почалося набагато раніше. Про це писав Вудворд у своїй книзі «Війна».Ми сприймали це як просто контакти. І Маск не заперечував, що спілкується телефоном із Путіним. Ми вважали, що американські спецслужби контролюють ці контакти і знають про деякі майбутні домовленості та їхні параметри. Але виявилося, що це не зовсім так. Ймовірно, ґрунт був підготовлений доволі давно. Тому що зазвичай перші 5 тижнів вважаються стартовими - всі займаються організаційними, адміністративними питаннями. А тут уже обговорюють мало не розробку Арктики та переділ ресурсної бази України.Це вже дуже далеко - не кажучи вже про ООН, де узгоджують резолюції, не кажучи вже про якісь антиєвропейські плани щодо Євросоюзу і його економічної суб'єктності та ще багато про що. І ми бачимо скрізь уже тісний взаємозв'язок американської адміністрації та Кремля.Я вважаю, що Трамп іде максимально далеко туди, куди йому дозволить американський істеблішмент, - ось у чому проблема. А свого слова «глибинна держава», конгрес і всі інші не сказали. А в чому їхнє слово? Якщо вони мовчатимуть, Трамп рухатиметься далі. Ось це дуже важливо зрозуміти, тому що ми бачимо цю динаміку. Що може цьому завадити? Ось перші ознаки сигналу вже є. Вони які? Ви правильно говорите: всі різні.Наприклад, Лавров. Він повторює по п'ять разів на день про те, що людською мовою перекладається як «здача, капітуляція України», «передайте її нам». Він каже: ми не згодні на демілітаризовану зону з європейськими контингентами. Він учора сказав: «Нас не питали». До цього він говорив «ну, просто не згодні», тепер каже «нас не питали про те, щоб ці контингенти були». А Путін, за словами Трампа, у телефонній розмові сказав, що він загалом  не проти цих європейських контингентів. Ви розумієте, як ця розводка працює?Ба більше, публічно повторює: ні, каже, потрібні чотири області з неокупованими частинами Херсонської, Запорізької, Луганської, Донецької, які повинні ЗСУ звільнити. А Трамп, якщо ви чули, говорить про те, що, ну, ми сподіваємося, що Путін піде на угоду з огляду на те, що йому доведеться якимись територіями поступитися, -  це взаємні поступки будуть. Хто-небудь чув публічно про те, що Москва збирається хоч чимось поступатися?Навпаки, вона вимагає більшого - за рахунок переговорів, а не війни. А не поступатися збирається. Якщо він припускає розмін шматочка Харківської області на Курську область, то це не поступка - це баш на баш у кращому випадку, причому співвідношення інше арифметичне. Це програш для України - такий розмін ділянки плацдарму до Вовчанська, яку займають російські війська, на 400 з гаком квадратних кілометрів у Курській області.Я думаю, Трамп все-таки виходить з того, що він якісь території поверне саме по лінії фронту основній, 1300 км на території України. А от Москва йому сигналізує публічно - не конфіденційно, не через слухавки, не через розмови Путіна і Трампа телефоном - про те, що цього не буде, ми хочемо все.І Трамп зараз стоїть перед дилемою - ось, як я це бачу останні день-два. Йому повторили це вже кілька разів публічно, що з приводу України це однозначно так звані Стамбульські угоди - демілітаризація, денацифікація та три вимоги перед Бюргенштоком, які Путін заявив, - про чотири області, скасування санкцій та про позаблоковий, поза НАТО, статус України.І ось тут зараз відбувається певний рух у бік того, що «а що як, дійсно, ми так багато справ наробили, ми так багато поступилися - вивели з дипломатичної ізоляції Москву?». Путін явно має вигляд переможця в цій дипломатичній грі. І в ці п'ять тижнів публічних до нього зателефонували, з ним домовляються, відновлюють дипломатичні відносини зі США, в ООН йому допомагають, у пас грають, у піддавки - резолюцію намагаються протягнути. Ну, вийшло чи не вийшло - це вже інше питання.А що натомість Путін віддав? Путін нічого не віддав. Він навіть не пообіцяв нічого. Ви розумієте, що відбувається?Ба більше, ті заяви, які лунають, - вони лунають не просто двозначно, а й відверто провокаційно з боку Москви, стосовно цих угод щодо ресурсів та решти. Я вже не кажу щодо виборів, легітимності Зеленського - гаразд, це можна ще обговорювати окремо. Адже він каже: ми теж пропонуємо ресурси на всій конституційній території Російської Федерації. Тобто що вони мають на увазі - ви там укладайте з Зеленським угоду, укладайте, про рідкісноземельні метали, умовно, хоча там ідеться і про порти, і про нафту сланцеву, до речі в Донецькій області, - а ми будемо цим розпоряджатися. Це ми будемо реалізовувати Трампа з Зеленським угоду, оскільки це будуть наші території. Тому ви з нами будете ще додатково про це домовлятися. І ми з вами готові на конституційній концесійній основі це все реалізовувати.Тобто прокидання йде в бік того, що ці території, в принципі, будуть московськими, і ця угода буде реалізовуватися на підконтрольній Москві території. Тобто, можливо, до Трампа і його адміністрації десь акуратно дійде, що насправді Путін нічого натомість не пропонує. Він хоче забрати все те, що Трамп виламує з Європи, з України, від інших союзників.Тобто Трамп втрачає відносини із союзниками стратегічними, союзниками, які забезпечують трансатлантичну безпеку. Ну, як - євроатлантичне партнерство: Європа, Америка тощо. Він від них відмовляється. Він каже, що і ЄС створений, ви чули, для того щоб нашкодити Америці. Так, власне, гра Трампа, навпаки, зараз посилює Путіна, і це теж є надзвичайно ризиковано. До речі, про Організацію Об'єднаних Націй і «дивний збіг» обставин: Сполучені Штати і держава Ізраїль проголосували проти. Так от, ми ж розуміємо, що буде Путін ще «продавати» Трампу і державі Ізраїль - іранську ядерну програму. Я не сумніваюся, що Путін продасть донедавна своїх друзів-аятол з потрохами.І це серйозна ціна, тому що держава Ізраїль розуміє, що може за собою нести іранська ядерна програма. І знаємо, як Трамп це буде продавати у Сполучених Штатах. Але ми живемо в Україні і, звісно, ми в Україні занепокоєні з того всього.По-перше, Путін його розводить із цим. Лавров дійсно поїде в Іран. Чи вже був – я не відстежив найближчі днів зо два. Він у Катар збирався, ще кудись. Зараз вони у Стамбулі (розмова з Марком Фейгіним була записана 27 лютого, - Ред) , мабуть, будуть зустрічатися - якісь групи представників США і Москви. Ви ж розумієте: продають знову повітря. Домовленість з Іраном - це повітря, це як ядерна угода, укладена за допомогою МАГАТЕ, скасована зараз, за якою Іран продовжував виробляти, намагатися створити ядерну зброю. Обіцянка Путіна, обіцянка Ірану, врешті-решт навіть ось ця спроба відірвати Москву від Китаю - це брехні Москви.Вони обманюють. Я впевнений, що вони з Іраном готові здати кого завгодно з потрохами, це теж зрозуміло. Але вони скажуть: послухайте, та ви підпишіть. А будете ви виконувати чи не будете - це вже таке, ви весь час щось підписуєте й ніколи не виконуєте. Виходить, між військовим рішенням і спробами домовитися Трамп наполягає на мирній спробі домовитися, без гарантії, що ці домовленості будуть виконуватися, так само як, до речі, і Москвою - хто вірить у те, що Москва, взявши на себе зобов'язання, буде їх виконувати? Тобто, йому потрібен посередник в особі Москви, який із цією віссю зла, із цими дивними ізгоями, які становлять і регіональну, а десь і глобальну загрозу, він намагається домовитися шляхом слів - не шляхом сили. Він же сказав: «Мир через силу».А ми знаємо, що таке мир через силу. Ну то й що - розбомбив би Ізраїль разом зі Сполученими Штатами якісь там десятки два ядерних об'єктів. І це набагато надійніша була б гарантія від створення ядерної зброї Іраном. А тут спробують щось і дати натомість. Дати можливість зняти частину санкцій з Ірану, щоб він продовжив торгувати нафтою, щоб він вийшов із режиму ембарго. Напевно, це вимагатиме Іран взамін за свої зобов'язання не створювати ядерну зброю, не створювати загрози регіональній безпеці, не здійснювати атак на Ізраїль тощо. Ну, ми навряд чи уявимо собі, що Іран раптом встановить дипломатичні відносини з Ізраїлем чи визнає факт існування ізраїльської держави. Напевно, жодна наївна людина в таке не вірить.Тобто все інше - це те, що вже було. Трамп може спробувати за посередництва Москви домогтися того, що вже було. Ну, Ізраїль - що там від нього чекати? Він іде зараз у кільватері політики Трампа. Тому що ситуація така, що виснажений цією війною народ Ізраїлю, заручники, яких ще не всіх звільнили, - вони вичікують. Трамп вимагає від них голосувати, саме з огляду на ці причини - інтереси нейтралізації Ірану. І - такі ось дикі резолюції в ООН.Для Ізраїлю це, звісно, помилка велика, на мій погляд. Але вони можуть говорити, що «а щодо антиізраїльських резолюцій Україна теж голосувала за». Ну, а яка різниця, враховуючи, що ООН не існує, ООН - це організація філателістів. Це невелика ціна - десь утриматися або проти проголосувати, це ні про що. Можуть себе так заспокоювати, можуть себе так утішати, так? Але насправді це, ще раз хочу підкреслити, гра в одні ворота.Від цих відносин виграє тільки Москва і більше ніхто, Америка нічого не отримає. Ці наївні уявлення про те, що ми будемо використовувати як човник Лаврова або Путіна, який буде що з Сі Цзіньпінем вирішувати, що з аятолами іранськими, - це самообман думати, що з такими країнами домовленості, які ґрунтуються на взаємному інтересі або якихось взаємовідносинах триваліших, довших, можуть забезпечувати стабільний результат. Це не так. Цього жодного разу не вийшло.Стабільний результат виникав там, де військова сила вирішувала це питання. Візьміть «Хезболлу», візьміть Сирію, візьміть сектор Гази - військовою силою досягалися ці речі, аж ніяк не мирними угодами. Якраз добивати проблему потрібно було, використовуючи військову силу, використовуючи цей трамплін у вигляді успіхів ізраїльської армії на Близькому Сході. І це дуже коротка дистанція.А Трамп декларує свою миротворчість, що він схильний розв'язувати проблеми миром, - виглядає і звучить красиво.  Ми в Європі надзвичайно сильно напружились. Це стосується всіх без винятку, водночас особливо напружились в Естонії, Литві, Латвії, Польщі, Чехії, Словаччині і Румунії. В Україні це буде окрема історія.Якщо намагатись виміряти агресивність траєкторії Путіна: зараз в Кремлі не просто так відкрили шампанське. Але розуміємо, що це «продати» не можна, тому що є Європа і є позиція України, - саме тому і Лавров, і Рябков повторюють оту мантру. Бракує лише покійного Жириновського.Так, ми стоїмо далі на своїх позиціях. Про перемир'я мови бути не може до реалізації великого, євроатлантично-російського договору, де буде окремо прописані демілітаризація України і підготовка до можливих актів демонтажу. З другого боку, ми також в Україні свідомі, що ми потребуємо чіткої доброї комунікації з Вашингтоном, тому що це про нашу безпеку, це про наше виживання.Ми зараз в Україні розуміємо, що відчувають мешканці того самого Єрусалиму, Тель-Авіва й інших міст у державі Ізраїль: є загроза, загроза нікуди не дівається, треба укладати певні безкомпромісні варіанти, бо від них залежить наше виживання. Тому що Путін збирається їхати далі, наскільки ми бачимо.Ні, він не збирається зупинятися взагалі. І більше того - вони публічно, ще раз підкреслюю, декларують це. Вони вже не приховують, що їх цікавить уся Україна. Ну, по суті, крім того, що це і без того втручання, серйозне втручання в суверенітет український, обмеження щодо блокової участі і в НАТО, і в ЄС теж, хоча це економічний союз. Ми ж розуміємо, чому вони чинять опір цьому, - щоб, не дай боже, Україна, хоча б і економічно, не набула самостійності і зв'язків із Заходом настільки, що це закриє можливість реінтеграції в бік Москви. А вона на це розраховує - щоб назад втягнути в Росію, в усі свої смердючі ОДКБ, у всі ці брязкальця московські.І тому - що економічно, хоч навіть до якихось спілок філателістів європейських - це неприпустимо, тому що ця інтеграція багато до чого зобов'язує. Зараз розірвані всі зв'язки між Москвою та Україною, просто всі. І відновити їх просто так на рівному місці не вдасться за один день. Їм для цього потрібно провести глибоке втручання в політичну систему України - за допомогою виборів. Вони ж хочуть ще й втрутитися у вибори. Як вони кажуть, Зеленський - такий-сякий, а Залужний хороший. Так вони хочуть зіштовхувати лобами всередині України і грати потім на протилежностях.Це не означає, що йому Залужний подобається, - ні, йому потрібен хаос, під час якого не буде легітимної влади як такої. Узагалі виборів може не бути. Тому що вже розмова про те, що він може сфальсифікувати. Це прямий текст Путіна, він каже: «Ну, звичайно, Зеленський може залишитися при владі, тільки сфальсифікувавши вибори». Це говорить людина, яка в жодних виборах участі не брала, у Росії не було просто жодних виборів.Це хіба не втручання у суверенітет України: спроба, точніше яка там спроба - вимога встановити певну владу в Україні з обмеженнями і повноваженнями, які визначає Москва. Ну, звісно ж, саме для цього це і робилося. Вийде - не вийде, вони завжди постфактум це питання оцінюють. Але зараз набагато важливіше внести цей хаос, вимагати проведення негайних виборів. А як їх проводити в умовах війни? Вони ж кажуть, Лавров сказав: ми не збираємося зупинятися, жодних обмежень, поки лінія зіткнення чомусь не є предметом обговорення, на якій треба зупинитися. А зупинятися вони не збираються. А як проводити вибори, якщо тривають військові дії? А може, це торгова позиція така? Чи ви не вірите в такі торгові позиції? Ми кілька разів з вами намагалися спрогнозувати подібні сценарії. Але Путін зараз не збирається перевертатися в повітрі?Я вважаю, що ніякого припинення вогню не буде. Він діє зараз із позиції сили, для нього немає мотиву зараз зупинятися. Тобто він, хоч і повільно, витрачаючи величезні ресурси і живу силу, рухається на локальних ділянках, дуже чутливих, на Донеччині, на Курщині, десь на Харківщині - рухається всередину, в глиб України. Це дуже повільне просування, воно знизило темпи. Це правда. І Покровськ не взяли, головну атаку на Покровськ було відбито.Але це зовсім не означає, що Путін вважає, що якщо він зупиниться, то це дає йому додаткові якісь шанси, додаткові якісь можливості. Ні, вони якраз переконані, що (має бути, - ред.) невпинний рух, враховуючи, що над ними, як то кажуть, не капає, вони можуть витрачати і живий ресурс, вони можуть витрачати економічний ресурс, що залишився, сподіваючись, що переламають психологічні ситуації.Адже подивіться - атмосфера така, нібито війська російські стоять уже під Києвом. І постійно на Київ тиснуть: та ви програєте, та ви вже програли, швидше домовляйтеся.Я подивився виступ Джеффрі Сакса в Європі – ну, це просто вражає. Я не знаю, бачили ви це чи ні, - він розмовляє мовою Кремля. Джеффрі Сакс, який МВФ очолював, був економістом, одним із головних глобалістів взагалі, займався програмами поширення західного впливу. І він заявляє: треба вивчити інтереси Росії, покінчити з русофобією, Україна - це лузер.Це що за терміни - «лузер», «не лузер»? І дивовижна річ - лузер тому, що протистоїть сусідові, відстоює свій суверенітет. А не лузер - це хто? Просто здати Україну, стати частиною Москви - це не лузер, це успішна гра хіба суверенної України? Це просто звучить як повний ідіотизм, як кретинізм найостаннішого ґатунку, якщо не ангажемент із боку Москви. Кирило Дмитрієв замінив собою Абрамовича чи він починає оперувати тими ресурсами, які йому доручили використовувати в Кремлі для певних оборудок чи з Трампом, чи ще з якимись  глобальними силами (вже не хочеться випоминати того Маска)?Ні, це, абсолютно точно, консильєрі Путіна, особистий консильєрі, який відає його активами, у нього є право в широкому сенсі розпоряджатися активами Путіна. А що таке активи Путіна - це вся Росія, це все, що там є. Тому яка різниця? Де різниця між активами Путіна і активами, які називаються Росією, - де межа? Ну, так, йому доручили. Але оскільки з того боку є Віткофф, свояк і довірена особа Трампа, я гадаю, що його направили для того, щоб забезпечити бізнес-інтереси оточення самого Трампа. Мені здається, для цього. Для того щоб вести переговори про економічні проєкти на рівні спроб домовленості двох сторін немає потреби в Дмитрієві та Віткоффі. Навіщо, якщо ви хочете домовлятися про гроші, взаємну економічну вигоду Москви і США, - чесно кажучи, не дуже собі уявляю, як це можна зробити. Усі ці розмови про якийсь там алюміній, рідкісноземельні метали в Росії, газотранспортну мережу в Європі, про дослідження Арктики щодо копалин – але ж це все з Росією. Це все тільки витратами загрожує, тому що з початком війни, я нагадаю, Торгово-промислова палата США оголосила, що бізнес, який пішов із Москви, втратив своїх активів від 100 до 200 мільярдів доларів. Вони називали на момент лютого – березня, трохи пізніше, протягом пів року, - 105 мільярдів, але цифра зростала. Там просто всі активи залишено, їх було передано російським довіреним особам самого Путіна, його компаніям, транснаціональним корпораціям, акціонерним товариствам тощо.Тобто завжди наприкінці це буде збиток, а не прибуток, розумієте? Путін заманює цим, і Дмитрієв дуже підходяща для цього фігура. А політичні питання і політичні рішення він уповноважений передавати? Келлога не ввели в ту групу, натомість там є Віткофф і є Дмитрієв. Яким є функціонал Дмитрієва? Це не Абрамович, хоча свого часу Абрамович намагався брати активну участь.Я думаю, що все одно всі політичні рішення ухвалює особисто Путін, це ж очевидно. Ні Ушаков, ні Наришкін, ні Лавров. Ну, це смішно було б - вважати, що він комусь передоручить ухвалювати рішення. Але як передавальну ланку безпосередньо Путіну йому краще використовувати Дмитрієва, щоб інформація не йшла далі. Отже, він йому дуже довіряє. Цей Дмитрієв сам пов'язаний зі спецслужбами, зі службою зовнішньої розвідки, як ось пише багато хто. Він, зрозуміло, чоловік особистої подруги Тихонової, дочки Путіна. Мабуть, там якийсь зв'язок.Я не виключаю, до речі, що він родич якийсь Путіна. Коли-небудь це з'ясується. Ми до кінця не розуміємо - він же теж із Санкт-Петербурга, коріння його з Санкт-Петербурга, потім його сім'я переїхала до Києва, цього Дмитрієва. А звідки ми знаємо, що там росте, які ноги, - потім з'ясується. Але йому важливі й політичні, а особливо економічні рішення. Якщо Путін припускає купити Трампа, давайте прямо говорити, то йому потрібен для цього не Лавров, не Наришкін, не Ушаков - йому потрібна зовсім інша людина.А яка різниця, що купується - політичні речі, чи економічні, чи інтерес матеріальний просто родини Трампа? Це Трамп може відреагувати чи ні, сприймати це так чи по-іншому. А ось те, що Путін хоче купити Трампа, у цьому в мене немає взагалі жодного сумніву: ось тобі якась там кількість десятків мільярдів, можливо сотень мільярдів, - я не готовий арифметично це питання оцінювати, - але я тебе куплю, а ти купися. Що я за це прошу? Я прошу здати мені всю Україну, я прошу відновити відносини і дати мені можливість реалізувати мій меморандум від грудня 2021 року щодо Європи, щоб Європа залишилася голою, щоб Східна Європа, яка була частиною Східного блоку ще радянського, опинилася в зоні мого впливу, як це було за совєтів.А далі він буде реалізовувати у два стрибки план відновлення якихось частин Радянського Союзу, зокрема Грузія, Вірменія, Молдова перебувають на піку його інтересу, він їх точно анексує, якщо все піде так, як зараз іде. Ну, а далі вже країни Балтії, Польща, Фінляндія – думаю, там теж розробляють якісь плани. Свого часу, пам'ятаєте, були з середніх часів люди з функціоналом, який називався «адвокат диявола». А якщо, навпаки, це хочуть купити Путіна? Тобто «велика угода», симетрично обернута. Умовно кажучи, вони говорять: послухай, Путін, ось твої 300 мільярдів, які лежать заморожені. Вся Арктика і вся північ російська падають без реалізації, тому що немає жодного проєктно-наукового рішення і технологій у вас немає. І китайці не факт, що дадуть їх, і так далі, і так далі.Можливо, так вони збираються? Мовляв, тобі, Путін, ми повернемо, наприклад, впливи в Африці. Чи подаруємо тобі впливи в Африці.Ні. На таке розвести Путіна неможливо. Чому? По-перше, його весь актив, як я вище вже сказав, - уся Росія. Це не питання цифр. Розумієте? От починають рахувати: у Путіна 100 мільярдів чи трильйон? Ви що - серйозно? У нього вся Росія! Він може використовувати її всю. Просто так, за хабар, щоб він на шкоду собі уклав якісь домовленості - відпустив Україну, наприклад, припинив провокувати Європу, відступився від якихось стосунків із Китаєм? Це неможливо, немає такої цифри. У нього все одно буде більше.Тут іншу версію обговорюють, що, можливо, це такий хитрий план Трампа – поступатися Путіну, діяти в піддавки? Тобто все, що він робить, - це заманити Путіна в якісь домовленості, які реалізувати потім із вигодою для Сполучених Штатів передусім, ну, можливо, частково для України, для Європи? Не розведете ви Путіна.Путіна розвести на таке не можна з кількох причин. Перше, у нього інша школа, він викладав там, де ви вчилися. Кадебешника розвести, та ще й того, хто 25 років перебуває при вищій владі, неможливо, він чудово ці трюки знає. Він на таке не підпишеться, розумієте? Він же сам постійно говорить: надули, мене надули, тут нас надули. Тобто нам хтось у туалеті повідомив, що НАТО не буде розширятися - Горбачову навіть, не йому, де ти був, коли наприкінці 1980-х щось там Горбачову говорилося. А цим апелюють, і тому це засіб відштовхування. Вони ніколи не підуть на шкоду собі на жодні домовленості - формальні, неформальні чи інші, тільки на свою користь.І тому навіть якщо уявити, що один зі ста шансів, що Трамп справді намагається розіграти якусь комбінацію, за якої він намагається втягнути в стосунки Путіна і тим самим його розрадити, утихомирити, заколисати тощо, так, щоб він перестав бути агресивним щодо України та інших союзників Заходу, - цього не вийде. Це самообман.Якщо вже ви хочете обдурити Путіна, то його треба обдурити зовсім іншим - йому потрібно продавати таке саме повітря, яке продає він: потрібно погрожувати, потрібно озброюватися, потрібно вести «мир через силу». І в якийсь момент досягти піку і сказати: ну, ми можемо ще далі піти, але можемо й відкотити назад. Продавайте потенційне, а не реальне - ось максимум, за яким має діяти американська адміністрація.А вони віддають реальне. Зараз це вже справи, це не просто слова - що Путін мудрий політик, розумний, як сказав Трамп, що він в інтересах своєї країни її захищає, я його диктатором, каже, називати не буду. Ні, є і справи. Резолюція в ООН - це що? Це вже справи. Розумієте? Трамп заявляє: ми зупиняємо постачання озброєнь в Україну. Але він так сказав, що не зрозумієш, чи йдуть ці поставки. Тому що з України, з Верховної Ради, звучить, що нібито поставки припинено.Ми не знаємо, можливо, це те, що до 2026 року Байден виділив, продовжує йти, не до кінця зрозуміло, нехай офіційна влада України щось із цього приводу скаже. Але це вже ж справи. Навіть такі заяви щодо поставок і погрози їхнього скасування військових поставок в Україну - це вже справи. Це не слова. А торгувати треба словами, обманювати треба тільки через слова. Не роблячи нічого на користь Москви. А ми вже бачимо справи, у цьому біда, у цьому проблема.Тому я б сказав, що адміністрація Трампа діє гранично незграбно. Він почав добре, 20 січня Трамп на своїй інавгурації і ввечері в інтерв'ю «Фоксу» зі свого овального кабінету заявив: я даю Путіну шанс вийти з цього божевілля; Зеленський готовий, він підтверджує свою готовність до переговорів, а Путіну я даю шанс, «ми здобудемо мир через силу». Він сказав, що ми можемо ввести ембарго, можемо ввести нові санкції.Він не говорив про військові поставки «томагавків» в Україну як засіб загрози, але він говорив багато чого. І раптом потім перевертається - і виявляється, що насправді війна через Україну, через Зеленського, що 3 роки нічого не робили, могли домовитися, а Зеленський - комік, диктатор, і взагалі 4% має. Як це перевернулося все з одного боку в інший? Причому не продовжив тиск на Путіна, а почав цей тиск на Україну.Це вражає. Вибравши слабкого, ти вважаєш, що домовишся з Путіним, тим самим продовжуючи на нього тиснути, неважливо - рідкісноземельних металів це стосується чи втрати території України. А що натомість? Ще раз повторю, що взамін? Простий лакмус, елементарний: а де план Трампа? Де його план? Оголошували, Келлог говорив, що в Мюнхені буде заявлено план Трампа по Україні щодо врегулювання з Москвою. Так Джей Ді Венс його й озвучив, на превеликий жаль. І говорив про все, що завгодно, крім російської агресії проти України. І це теж надзвичайно важливий маркер.

Щороку, останнього дня лютого, у світі відзначають День рідкісних захворювань. Основна мета - привернути увагу до проблем людей, які живуть із такими хворобами, підвищити рівень обізнаності суспільства й розвитку медицини. У світі відомо понад 7 тис. рідкісних (орфанних) хвороб, близько 80% із них має генетичне походження. Загальна кількість пацієнтів із такими діагнозами, за оцінками Міжнародної класифікації Оrрhаnеt, становить близько 350 млн осіб. Через рідкісність цих захворювань діагностика, лікування та соціальна підтримка пацієнтів залишаються складними завданнями для систем охорони здоров'я. У спецпроєкті Gаzеtа.uа та міжнародної фармацевтичної компанії "Санофі", яка докладає максимальних зусиль щодо підтримки українських пацієнтів із рідкісними захворюваннями, розповідаємо про важливість ранньої діагностики та своєчасного лікування. Симптоми часто маскуються під найпоширеніші захворювання Сучасна медицина акцентує, що прості симптоми можуть бути сигналом до серйозних діагностичних перевірок. Адже щодня багато людей звертається до медиків зі скаргами, які на перший погляд здаються звичайними, але можуть виявитися ознаками рідкісних (орфанних) захворювань. За даними МОЗ за 2024 рік, 4533 українці мають орфанні хвороби, 80% хворих діти. 30-річний військовий, що воював на херсонському напрямку. Діагноз - хвороба Фабрі - У травні торік зʼявилися перші симптоми хвороби. Дуже погано переносив спеку, дошкуляв біль у серці. Були слабкість, запаморочення, підвищення і зниження тиску. Відчував сильні болі в руках і ногах. Фактично з окопу я поїхав до кардіолога, потім - у Херсон до генетика, пройшов обстеження в Миколаєві. Виявилося, це рідкісна хвороба Фабрі, - розповів військовий. Нині чоловік отримує симптоматичне лікування і чекає на терапію, яку йому наприкінці весни допоможе забезпечити міжнародна фармацевтична компанія "Санофі" спільно з державою. 9-річна киянка та 14-річний одесит. Діагноз - хвороба Німана - Піка 9-річній пацієнтці з Києва діагноз поставили в 1 рік і 1 місяць в Охматдиті. Народилася вона за кордоном. Але тамтешні педіатри не звертали уваги, що в немовляти великий живіт. У дитини почалося запалення печінки, збільшилася селезінка. 2020-го вона захворіла на пневмонію, яку перенесла важко, з довгою штучною вентиляцією легень. Легені залишились ураженими, ущільненими, і до них ледве надходив кисень. До того ж почав формуватися фіброз печінки. 2022-го печінка почала вже відмовляти - і дитину готували до трансплантації. Симптоматичне лікування не допомагало. Єдиним шансом було - розпочати ферментозамісну терапію. Пацієнтці довелося чекати, поки спеціальний препарат зареєструють і доставлять в Україну. Це мало відбутися в березні 2022-го, але почалася війна. Препарат змогли доставити на пів року пізніше, одразу почали лікування. Тепер дівчинка вчиться у школі, печінка в неї зменшилася в рази. Трансплантації вже не потребує, але лікування має отримувати пожиттєво. Другий пацієнт - 14-річний одесит - теж у ранньому дитинстві мав збільшену печінку і прояви гепатиту, потім приєдналося ураження легень. Нині ці двоє дітей отримують що два тижні необхідну ферментозамісну терапію у столичному Охматдиті завдяки гуманітарній програмі лікування хвороби Німана - Піка від Санофі. 30-річна лікарка-нефролог з Києва. Діагноз - хвороба Гоше Хворобу Гоше діагностували в 11 років. Хоча прояви були нетипові: збільшення печінки та селезінки, анемія, низький рівень тромбоцитів, важкі ураження кісток. Через підозру на остеомієліт пацієнтці двічі робили операції, але інфекції не виявили. Зрештою генетична діагностика підтвердила хворобу Гоше. Лікування хвора розпочала через гуманітарну програму приблизно за рік після діагностики. До 18 років її стан повністю стабілізувався, кістки відновилися, а печінка та селезінка повернулися до норми. Однак після припинення державного фінансування лікування симптоми повернулися. Знову допомогла гуманітарна програма, а згодом повернули й державне забезпечення. На сьогодні в Україні держава забезпечує пожиттєве лікування всім пацієнтам, у кого діагностували хворобу Гоше. Факти про рідкісні хвороби Хвороба Гоше Кількість пацієнтів в Україні: 71 підтверджений випадок, станом на 2022-й. Статистика захворюваності: 1 з 40 00060 000 новонароджених Найпоширеніші симптоми: збільшення печінки та селезінки, анемія, низький рівень тромбоцитів, ураження кісток. Затримка росту, порушення роботи серця, болі в суглобах. Лікування: безперервна ферментозамісна терапія дає пацієнтам змогу жити повноцінним життям. Санофі надає гуманітарну допомогу для забезпечення необхідними препаратами. Мукополісахаридоз І типу Кількість пацієнтів в Україні: близько 200 осіб. Станом на 2023 рік, отримує лікування понад 50 пацієнтів. Статистика захворюваності: 1 з 100 000 новонароджених Найпоширеніші симптоми: ураження сполучної тканини, деформації кісток, проблеми із серцем, погіршення слуху та зору. Лікування: ферментозамісна терапія для стабілізації стану та покращення якості життя. Без лікування хвороба швидко прогресує, призводячи до серйозних ускладнень. Санофі включає таких пацієнтів до гуманітарних програм для забезпечення терапії. Хвороба Фабрі Кількість пацієнтів в Україні: точна кількість хворих невідома, за прогнозом - 100-200 випадків Статистика захворюваності: 1 з 40 000 новонароджених Найпоширеніші симптоми: біль у кінцівках, порушення функції нирок, проблеми із серцем, шкірні висипання. Через подібність симптомів із наслідками перевтоми чи стресу діагностика часто затягується. Лікування: ферментозамісна терапія та симптоматичне лікування. Особливість - хвороба вражає переважно чоловіків. Рання діагностика та лікування покращують прогноз. Санофі підтримує таких пацієнтів через гуманітарні програми. Хвороба Помпе Кількість пацієнтів в Україні: точна кількість невідома. За прогнозами - від 50 до 150 осіб. Статистика захворюваності: 1 з 40 000 новонароджених Найпоширеніші симптоми: м'язова слабкість, проблеми з диханням, затримка розвитку в дітей, порушення роботи серця. Легко можна сплутати з респіраторними захворюваннями. Лікування: ферментозамісна терапія та підтримувальне лікування. Рання діагностика може значно покращити якість життя пацієнтів. Санофі підтримує хворих через гуманітарні програми. Хвороба Німана - Піка Кількість пацієнтів в Україні: 20-50 діагностованих випадків Статистика захворюваності: 1 на 150 000 250 000 новонароджених Найпоширеніші симптоми: збільшення печінки і селезінки, затримка розвитку, м'язова слабкість, проблеми з координацією, судоми. Лікування: діагностика за допомогою генетичних тестів і визначення активності ферменту. Підтримувальна терапія для зниження накопичення токсичних речовин. Пацієнти отримують допомогу завдяки гуманітарним програмам. У діагностиці не відрізняємося від країн Європи "Складність орфанних захворювань полягає в менеджменті та супроводі, необхідності глибоких знань лікарів, емоційному навантаженні та високій відповідальності", - говорить Наталія Самоненко, завідувачка Центру орфанних захворювань та генної терапії НДСЛ "Охматдит" МОЗ України. Основні проблеми діагностики орфанних хвороб: 1. Нестача лікарів і низька залученість у діагностику. Через війну багато медиків виїхало з країни, а студенти часто не обирають орфанних захворювань як подальшої спеціалізації. 2. ДНК-діагностика орфанних захворювань - вартісна. Пацієнти мають шукати альтернативні шляхи, як її покрити, бо наразі відсутні державні програми фінансування ДНК-діагностики орфанних захворювань. 3. Вплив війни: пацієнти неохоче погоджуються на переміщення по країні через важкий стан, воєнні дії, великі відстані. Це затягує процес діагностики. 4. Також через війну держава не розширює програм закупівель нових препаратів. 5. Не налагоджено комплексного підходу до діагностики, насамперед через відсутність державних програм та протоколів щодо діагностики рідкісних захворювань. 6. Доступність діагностики: лікар має знати, до якого медцентру далі скерувати такого пацієнта. В Україні в цілому не вибудовано маршруту пацієнта з орфанними захворюваннями. "До війни лікування орфанних пацієнтів в Україні охоплювало близько 17 державних програм. Серед метаболічних захворювань державне фінансування повністю забезпечує лікування семи хвороб: Помпе, Фабрі, Гоше, а також мукополісахаридозів І, ІІ, ІV і VІ типів. З позитивного - під час війни до державних закупівель додали також лікування СМА першого типу", - розповіла Наталія Самоненко. Величезним досягненням називає запровадження неонатального скринінгу в Україні. "Наша програма вважається однією з найкращих у Європі. Охоплює 21 захворювання, включно з метаболічними патологіями, СМА та важкими імунодефіцитами. Для порівняння, у багатьох європейських країнах скринінг обмежується 46 захворюваннями, а його доступність залежить від регіону", - зауважує Наталія Самоненко. Ще одним важливим кроком стало розширення можливостей трансплантації. До повномасштабного вторгнення в Україні почали виконувати неродинні трансплантації кісткового мозку, що критично важливо для лікування багатьох метаболічних захворювань. Завідувачка Центру орфанних захворювань та генної терапії зазначила, що цього року державні програми діагностики та лікування орфанних хвороб переходять на баланс Національної служби здоров'я. Так передбачено медичною реформою. Лікарі переживають, щоб ці програми не скорочувалися і пацієнти вчасно отримували свої ліки. Що потрібно змінити Для покращення ситуації з діагностикою та лікуванням орфанних хвороб необхідно: Збільшити державне фінансування на генетичні дослідження. Створити нові освітні програми для лікарів, щоб підвищити їхню обізнаність про рідкісні захворювання. Розширити доступ до лікування через державно-приватні ініціативи та міжнародні гранти. Впровадити національну стратегію щодо орфанних хвороб, яка включатиме як діагностику, так і лікування. Проблеми, що існують у сфері орфанних захворювань, потребують комплексного підходу. Адже своєчасна діагностика та ефективне лікування можуть значно покращити якість життя пацієнтів. Пошуки інноваційних рішень у лікуванні рідкісних хвороб тривають За умов вчасної діагностики та підтримувальної терапії пацієнту з рідкісною хворобою можливо досягти нормальної якості життя й у більшості випадків повністю позбутися симптомів. Нині в усіх регіонах України без проблем діагностують п'ять захворювань: мукополісахаридоз, хвороби Фабрі, Помпе, Гоше, МПС, Німана - Піка типів А, В. Це роблять методом сухої плями крові. Якщо в лікаря виникає підозра, він робить забір крові в пацієнта на спеціальний бланк. Відправляє його до лабораторії у Відні. За два тижні отримують результат. У разі позитивного результату проводять глибинне генетичне дослідження. Надалі хворого направляють в Охматдит, де роблять додаткові обстеження. Уся ця логістика й діагностика рідкісних хвороб відбувається за підтримки фармацевтичної компанії "Санофі". "2024-го провели найбільшу кількість діагностичних процедур - близько 1600 аналізів. 2023-го було 1400. Кожен аналіз коштує близько 10 тисяч гривень. До діагностики ми прагнемо залучити всіх лікарів первинної ланки. Кожен лікар має змогу зробити забір крові та направити матеріал на дослідження у Відень. Таким чином, 2024 року вдалося виявити 11 пацієнтів із хворобою Фабрі, 1 з мукополісахаридозом І типу, 2 з хворобою Гоше", - розповідає Олена Бушміна, керівниця напряму "Фарма" міжнародної компанії "Санофі". Із 17 медичними закладами України налагодила співпрацю міжнародна компанія "Санофі" щодо ранньої діагностики й лікування орфанних хвороб Понад 1000 лікарів цих закладів пройшло навчання в рамках проєкту Санофі "Академія орфанних захворювань" задля підвищення обізнаності про рідкісні патології. Чотири освітні модулі доступні через онлайн-платформу "Укрмедінфо". Офлайн проводяться конференції, майстеркласи для генетиків, кардіологів, неврологів, гастроентерологів, ендокринологів, гематологів. Хвороби рідкісні, але це не означає, що пацієнти безнадійні, наголошує Олена Бушміна. Зокрема, Санофі невпинно працює над тим, щоб покращувати життя людей із рідкісними захворюваннями, шукає інноваційні рішення лікування. "Значущим досягненням є доступ до інноваційного препарату для лікування хвороби Німана - Піка. Зокрема, в період повномасштабного вторгнення нам вдалося організувати доступ двох українських пацієнтів до цієї інноваційної терапії в рамках гуманітарної програми Санофі. Ці ліки є однією з останніх розробок нашої компанії і доступні поки що в небагатьох країнах світу, - каже Олена Бушміна. Якщо говорити в цілому, то середня вартість лікування одного українського пацієнта з рідкісним захворюванням становить близько 20 млн грн на рік. "Ця цифра є дуже відносною, адже є різні захворювання і різні ліки. Санофі була першою міжнародною фармацевтичною компанією, яка підписала з Міністерством охорони здоров'я, Медичними закупівлями України договори керованого доступу. Це особливі договори, які дають державі та виробнику змогу домовитися про більш гнучкий формат взаємодії, який забезпечує безперервний доступ до терапії пацієнтів. Бюджет на 2025 рік, який виділила держава на забезпечення ліками орфанних пацієнтів, суттєво більший, ніж 2024-го, й це дуже позитивна новина", - зазначила Олена Бушміна. Допомога пацієнтам під час війни: виклики та рішення Під час війни значно посилилася допомога пацієнтам: реалізуються різні ініціативи, створено Академію рідкісних захворювань, з'явилися нові проєкти. Однак залишаються і значні труднощі, зокрема логістичні проблеми як із доставленням ліків, так і з тим, що пацієнтам часто доводиться самостійно діставатися до медичних центрів у Києві чи інших містах. Евакуація та доступ до лікування Одна з перших критичних проблем, з якою ми зіткнулися, евакуація великої кількості пацієнтів за кордон на початку повномасштабного вторгнення. Важливо було не просто забезпечити їх виїзд, а й гарантувати безперервний доступ до лікування. Для цього проводився моніторинг географії пацієнтів у тісній співпраці з лікарями, зокрема з Наталією Вʼячеславівною Самоненко. На той момент ключовим викликом було провести пацієнту необхідне лікування в Україні, а потім безперебійно продовжити його за кордоном. За перший рік війни приблизно 30% наших пацієнтів виїхало з країни. Згодом частина з них повернулася, і тут виникла нова складність. Проблеми повернення та доступності ліків Якщо пацієнт тривалий час перебуває за кордоном, держава не відстежує його місцезнаходження і не закладає ліків для нього в закупівлі. Тож, коли такі пацієнти повертаються, часто виявляється, що препаратів для них немає. "Це створює складну ситуацію: ліки потрібно терміново замовляти та доставляти в Україну, а виробництво та постачання займають у середньому 56 місяців. Це технологічно складний процес, який потребує чіткої координації між усіма сторонами", - підсумувала Олена Бушміна. Тісна співпраця Міністерства охорони здоров'я, Охматдиту, Державного підприємства "Медичні закупівлі України", пацієнтських організацій та бізнесу грає критично важливу роль у розвитку орфанного напряму в Україні. Координація зусиль між цими учасниками не лише посилює кожного з них, але й дає змогу сфокусувати увагу на пріоритетних напрямах у ключові моменти. Окрему роль у покращенні доступу пацієнтів до діагностики та лікування грають регіони України, що розвивають систему референтних центрів. Це створює умови для розширення можливостей діагностики, своєчасного лікування та комплексного підходу до підтримки пацієнтів із рідкісними захворюваннями.

Еспресо нагадає головні віхи повномасштабної війни, як змінилися наші ЗСУ, стан справ на фронті та чого варто очікувати найближчим часом. Хронологія повномасштабного вторгнення: від війни не буде до перемоги і справедливого мируУсе почалося рано вранці 24 лютого 2022 року. Того дня не лише українці, але й весь світ прокинувся від шокуючих новин: Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Близько 4-ї години за київським часом президент Росії Володимир Путін виступив із телезверненням, оголосивши про так звану спеціальну воєнну операцію з метою "демілітаризації" та "денацифікації" України. Ці слова стали лише прикриттям для агресії, яку Москва готувала роками. За лічені хвилини після промови російські ракети вдарили по аеродромах, військових об’єктах і містах по всій Україні. Сухопутні війська перетнули кордон із півночі, сходу й півдня, включно з окупованим Кримом і територією Білорусі, яка стала плацдармом для наступу.Хоча насправді ця війна не була чимось несподіваним. Вона стала кульмінацією російсько-українського конфлікту, який тлів із 2014 року, коли Росія анексувала Крим і розпалила сепаратистські рухи на Донбасі, створивши там маріонеткові "республіки" — "ДНР" і "ЛНР". Протягом восьми років Україна чинила опір гібридній агресії: бойові дії на сході, економічний тиск, інформаційна війна. Але повномасштабне вторгнення перевело цей конфлікт у нову, набагато жорстокішу фазу до якої, на жаль, українці не були сповна готові. Адже до останнього дня влада запевняла суспільство у тому, що ніякої війни не буде. Тому вже постфактум почалися дії для широкомасштабної відсічі: воєнний стан, мобілізація і висунення військ на позиції тощо.Перші дні війни були хаотичними й драматичними. Росія розраховувала на блискавичну перемогу. Її план передбачав швидке захоплення Києва — "за три-п’ять днів", за оцінками західних аналітиків, які спиралися на переконання Кремля в слабкості української армії та відсутності волі до опору в народу. Колони бронетехніки рушили на столицю з півночі через Чорнобильську зону, десант висадився в Гостомелі, намагаючись захопити аеродром як плацдарм. Але Україна не здалася. Збройні сили, тероборона й звичайні громадяни дали відсіч. Бої за Київ, зокрема в Бучі, Ірпені та Гостомелі, показали, що Росія недооцінила супротивника. Водночас на сході та півдні окупанти просувалися швидше, захопивши частину Херсонської області, підступивши до Маріуполя, однак заштопорилися на Харківщині, Сумщині, Чернігівщині. Березень 2022 року став переломним. Російський наступ на Київ захлинувся. Українські сили, підтримані масовим опором населення, зірвали плани ворога. Водночас світ побачив жахіття війни: зруйновані міста, розбомблений театр у Маріуполі, де ховалися сотні цивільних, і масові вбивства в Бучі, які згодом назвуть геноцидом. До кінця місяця Росія відступила з півночі, залишивши Київщину, Чернігівщину й Сумщину, але зосередила зусилля на Донбасі та півдні. Маріуполь же став символом трагедії й героїзму: захисники "Азовсталі" трималися до травня, попри облогу, голод і безперервні обстріли. Місто впало, але ціною величезних втрат для ворога.Літо 2022 року принесло нову фазу. Західні демократії об’єдналися довкола України і ЗСУ отримали перші значні поставки натівської зброї, зокрема, американські НІМАRS, які дозволили вражати російські склади й командні пункти. Спершу українці звільнили о. Зміїний, а у серпні ЗСУ почали готувати контрнаступ. У вересні стався прорив: блискавична операція на Харківщині звільнила Ізюм, Балаклію й Куп’янськ, змусивши росіян тікати, кидаючи техніку. У листопаді прийшла ще одна перемога — звільнення Херсона, єдиного обласного центру, захопленого Росією після 24 лютого. Та радість українців була рівносильна і болю від новин про звірства окупантів на звільнених територіях.Саме тоді, наприкінці 2022 року, здавалося, що Росія може остаточно відмовитися від свого непродуманого плану з захоплення України. Тим більше, що військові невдачі загострили питання використання ядерного арсеналу – Кремль був близький до цього, але втручання США та Китаю змусили Путіна відмовитися від використання найстрашнішої зброї. Натомість Москва вирішила змінити тактику, зокрема, вона вдалася до масового терору, здійснюючи ракетні удари по енергетичній інфраструктурі залишили мільйони українців без світла й тепла в холодну пору. Кремль намагався морально зламати опір українців, але це лише посилило рішучість. 2023 рік став роком затяжних боїв, однак майже без територіальних змін. Україна розпочала великий контрнаступ улітку, прагнучи прорвати російські укріплення на Запоріжжі та Донбасі. Прогрес був повільним: ворог створив глибокі лінії оборони, замінував поля, кинув у бій резерви. Тому операція не принесла бажаних результатів. Натомість Бахмут, який росіяни захопили в травні після місяців кровопролиття, став символом війни на виснаження.Читайте також: Як почався, розгортався і зупинився літній контрнаступ України: детальний аналіз від Тhе Wаshіngtоn РоstДо кінця 2023 року фронт стабілізувався, але бойові дії не припинялися. Росія продовжувала обстрілювати мирні міста й села використовуючи дрони й ракети. Україна ж відповідала ударами по військових об’єктах на території Росії та в окупованому Криму, демонструючи, що війна має наслідки й для агресора. Зараз українські дрони здатні вражати цілі у РФ за тисячі кілометрів від кордону.Також українцям вдалося знешкодити перевагу Росії в Чорному морі завдяки поєднанню інноваційних технологій, сміливих операцій і стратегічної адаптації, попри відсутність потужного флоту. Ключовим моментом стало знищення флагмана Чорноморського флоту РФ — крейсера "Москва" — двома ракетами "Нептун", що продемонструвало вразливість російських кораблів і підірвало їхню впевненість. Згодом Україна розгорнула масове використання морських дронів, таких як Маgurа V5 і Sеа Ваby, які атакували й потопили або пошкодили десятки суден — від великих десантних кораблів до патрульних корветів. Це змусило ЧФ РФ відступити від Криму до Новоросійська й фактично втратити контроль над західною частиною моря. Завдяки цьому Україна розблокувала зерновий коридор, який почав наповнювати бюджет грошима. Західна підтримка — зброя, фінанси, санкції проти Росії — залишалася і набирала обертів, хоч відбувалося і вагання через внутрішні політичні дебати в США та Європі. Зокрема, найбільшою проблемою була затримка з боку американських законодавців, які на пів року залишили Україну без фінансування, що одразу позначилася на просуванні росіян на Донеччині, яке вдалося лише нещодавно стабілізувати. До того ж західні союзники обіцяли Києву більше, ніж могли (чи хотіли) реально надати. Та й за кожну новітню систему озброєння (танки, ППО, літаки) потрібно було місяцями, а то й роками, дипломатично боротися. Адже країни НАТО, відчуваючи свою неготовність, боялися прямого конфлікту з РФ, особливо через її ядерний потенціал. Тому так звані "червоні лінії" Кремля були додатковою лінією фронту, яку потрібно було пробивати нашим дипломатам. Читайте також: Багато обіцянок, але мало поставок: яку зброю Україна отримала від союзників у 2023 році та що чекати даліДля України 2024 рік видався турбулентним з усіх боків. Зміна головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного на Олександра Сирського, втрата Авдіївки, прорив на Харківщині, саміт миру в Швейцарії, наступ ЗСУ на Курщину, прорив росіян на Донеччині й втрата Вугледара й можливість втрати Покровська, вибори президента США, постійні розмови про мир через Дональда Трампа та загальна невизначеність на тлі постійних атак росіян на цивільних та їх просування на сході країни. Все це змінило також наративи, які просуває українська влада – від перемоги й повернення всіх окупованих земель силовим методом, до справедливого миру та повернення захоплених територій дипломатичним шляхом. Натомість посил росіян не змінився, однак набрав дещо туманного вигляду через ігри Кремля з адміністрацією Трампа. Попри все це, на лютий 2025 року, коли минає три роки від початку повномасштабного вторгнення, війна триває. Україна вистояла там, де багато хто чекав падіння. Вона довела, що може не лише оборонятися, а й перемагати. Та ціна цього — тисячі життів, зруйновані міста, мільйони біженців.Читайте також: Чого досягли Україна та Росія у 2024 році: підсумки для фронту та перспективи миру. ПояснюємоВійськова міць України: від все тримається на волонтерах до випуску мільйонів дронів та героїчної оборони на Донеччині Безперечно, що головний гарант і причина, чому Україна досі є незалежною – це наші Збройні сили. Без них війна, яка триває вже 1097 днів, могла б завершитися давно і точно не на користь України. Але історія української армії під час цієї війни — це не просто розповідь про героїзм, а й про еволюцію: від хаотичного опору, що тримався на волонтерах і застарілій техніці, до однієї з найпотужніших армій Європи, оснащеної мільйонами дронів і винищувачами F-16.  На момент повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Збройні сили України не були готові до війни такого масштабу. Армія налічувала близько 300 тисяч осіб, мала радянську техніку — танки Т-64, БТР-80, артилерійські системи типу "Гіацинт" — і лише частково оновлювалася після 2014 року завдяки вітчизняним розробкам, як-от ПТРК "Стугна", розробці ракети "Нептун" та певним модернізаціям старої техніки. Росія ж кинула в бій приблизно 200 тисяч солдатів (зараз на території України близько 600 тис. російських солдатів) із сучасними Т-90, "Іскандерами" і авіацією, що значно переважала українську. Аналітики прогнозували швидкий крах. Але в перші тижні війни стало зрозуміло, що ключову роль відіграють не лише регулярні війська, а й народний опір. Волонтери буквально врятували фронт: вони збирали кошти на бронежилети, дрони DJІ Маvіс, тепловізори, автомобілі. Бої за Київ, Харків і Чернігів в тому числі виграли завдяки цьому ефективному симбіозу армії, тероборони й цивільних, як це було і в 2014-2015 роках. До літа 2022 року ситуація почала змінюватися. Західна допомога — спочатку Jаvеlіn і NLАW, а згодом бронетранспортери і НІМАRS — дала ЗСУ змогу перейти від оборони до контрнаступів. Звільнення Харківщини й Херсона показали, що Україна може не лише тримати лінію, а й перемагати. Поступово ЗСУ наповнилися і західними танками, і сучасними системами ППО (зокрема, Раtrіоt). Волонтери поступово відходили на другий план (хоча й досі без них важко обійтися), держава налагоджувала і власне виробництво: у 2023 році Україна вже випускала сотні тисяч FРV-дронів — дешевих, але смертельних для ворожої техніки. До кінця 2024 року країна досягла позначки в 1,5 мільйона дронів на рік, ставши світовим лідером у їх бойовому застосуванні. Дрони замінили брак артилерійських снарядів, нищачи російські танки й склади з точністю, яку важко уявити на початку війни (зараз 85% техніки та солдат росіян нищать завдяки дронам). Також значно зріс оборонно-промисловий комплекс, зараз третина зброї - вітчизняного виробництва. Кульмінацією всієї цієї трансформації ЗСУ стало прибуття F-16 у серпні 2024 року, які доповнили наші радянські винищувачі. За оцінками британського RUSІ, на сьогодні ЗСУ стали армією, яка за бойовим досвідом, адаптивністю та технологіями поступається в Європі хіба що кільком країнам НАТО (хоча за чисельністю та бойовим досвідом – всіх перевершує), а за інтенсивністю використання дронів і гібридних тактик — не має аналогів.Та ця міць має свою ціну й обмеження. Перший виклик — мобілізація. На початку війни добровольців вистачало: за три місяці до армії долучилися понад 100 тисяч людей. Але до 2023 року ентузіазм вичерпався, а значні втрати змусили уряд посилювати призов. У 2024 році новий закон знизив мобілізаційний вік до 25 років і посилив штрафи за ухиляння, що викликало суперечки в суспільстві через випадки "бусифікації". Адже люди втомилися, економіка страждає від браку робочих рук, натомість фронт потребує свіжих сил. Та й військовослужбовці такі ж люди, які мають свої сім’ї і просто хочуть відпочити. Однак поки демобілізація в умовах війни є лише розмовою без чітких термінів служби. Другий виклик — залежність від союзників. Хоча Україна нарощує власне виробництво (наприклад, ті ж ракети "Нептун", САУ "Богдана", артилерійські снаряди та дрони), ключові системи — Раtrіоt, НІМАRS, F-16 — приходять із Заходу. Затримки поставок, як у випадку зі снарядами у 2023 році, коли ЄС не виконав обіцянку в 1 мільйон одиниць, або політичні дебати в США щодо фінансування, ставлять ЗСУ в уразливе становище. Та й Трамп натякає на скорочення допомоги, якщо Київ не піде на переговори.Читайте також: Шлях до перемоги: як український ОПК долає історичні труднощі та залучає міжнародні компанії. ПояснюємоТретій і найочевидніший виклик — розмір ворога. Росія, попри втрати (понад 750 тисяч убитими й пораненими), має населення вчетверо більше, ніж Україна, і економіку, яку підживлюють долари з величезних покладів нафти й газу. Її армія, хоч і менш адаптивна та вмотивована, спирається на масовість: у 2024 році Путін мобілізував ще 300 тисяч осіб, а виробництво дронів типу "Ланцет", "Герань-2" і ракет досягло промислових масштабів. До того ж з осені додалися ще й солдати та зброя з Північної Кореї з якою Путін почав активно дружити. Тому Україна б’ється не лише з Росією, до того ж змушена утримувати хиткий баланс між захистом, наступом і внутрішнім виживанням країни.Читайте також: Сувора дисципліна та любов до порнографії: якими є північнокорейські солдати, що воюють проти України. ПояснюємоВійна також прискорила реформи в Збройних силах України, наблизивши їх до стандартів НАТО. Після 2014 року почався перехід від радянської моделі — у 2016 році стартувала "Дорожня карта" з децентралізацією командування, а з 2022 року, під тиском повномасштабного вторгнення, ЗСУ впровадили натівську систему управління, класифікацію звань і тактику малих груп, що дозволило швидко реагувати на полі бою. Логістику перебудували за західним зразком із цифровим обліком і хабами, а навчання скоротили до 6-8 тижнів із фокусом на виживання й технології, як-от управління дронами. У 2024 році з’явилися рекрутингові центри замість хаотичного призову, у певних ланках застаріле керівництво замінили молодші офіцери з західною освітою. Відбувається перехід на систему "корпус-бригада". Всі ці зміни підвищили боєздатність армії. Читайте також: Чітка структура, відповідальність генералів і ніякого ручного управління: чому в Україні хочуть повернути дивізії та армійські корпусиЗараз війна перебуває в позиційній фазі з елементами локальних наступів і контратак. Лінія фронту простягається на тисячі кілометрів (моніторинг кордону Білорусі – це теж затрата військових ресурсів), але ключові бої зосереджені на кількох напрямках. Найгарячіша точка — Донецька область, зокрема Покровський напрямок. Тут російські війська намагаються оточити Покровськ — важливий логістичний центр ЗСУ. Вони просуваються з півдня й сходу, наблизившись на відстань 6-7 кілометрів до міста, і намагаються перерізати шляхи постачання. Захоплення Покровська відкрило б росіянам шлях до Дніпропетровської області, але ЗСУ чинять запеклий опір, стримуючи ворога за допомогою артилерії й дронів. Ще одна складна ділянка — район Курахового, що південніше. Після падіння Вугледара в жовтні 2024 року й просування до Курахівської ТЕС росіяни майже замкнули тут оперативне оточення — так званий "курахівський мішок". Їхня мета — закріпити контроль над південною частиною Донеччини й вийти до Великої Новосілки, яка перебуває в напівоточенні. У разі успіху це послабить українську оборону на стику Донецької та Запорізької областей. Водночас ЗСУ намагаються утримати позиції, спираючись на укріплення й контратаки малими групами.На півночі Донеччини бої тривають за Часів Яр і Торецьк. Росія прагне захопити ці міста, щоб просунутися до Костянтинівки, а згодом — до Слов’янсько-Краматорської агломерації. Поки що прогрес ворога повільний: Часів Яр залишається під контролем ЗСУ, хоча південні околиці під сильним тиском, а Торецьк частково окупований. Успіх тут залежить від того, чи вдасться росіянам сконцентрувати резерви, адже їхні втрати величезні.Окремий театр бойових дій — Курська область Росії. В перші дні українцям вдалося утримувати близько 1000 км² території, але зараз ця цифра зменшилася удвічі. Росіяни повернули кілька сіл і тиснуть на Суджу з південного сходу. Їхня ціль — вибити українські сили за державний кордон, зруйнувавши плацдарм. ЗСУ відповідають контратаками. Утримання Курщини виснажує російські резерви, також є додатковим козирем в переговорах, але це і ризик розпорошити сили.На півдні ситуація на карті не так помітна, однак там відбувається не менше складні бої через постійні артилерійські обстріли та спроби росіян просунутися далі. Також на Харківщині загострилися намагання росіян захопити Куп’янськ. Крім цього прифронтові міста й села на прикордонні з РФ постійно страждають від ворожих обстрілів. А що з українським контрнаступом? ЗСУ мають потенціал повернути ініціативу, але не всюди. На Курщині нові атаки можуть відкинути росіян від Суджі, зберігши плацдарм. На сході можливі локальні операції — наприклад, повернення позицій біля Часового Яру чи Времівки, де ворог недавно просунувся. Та для великого наступу, як у 2022 році, бракує резервів і західної зброї. За оцінками аналітиків, новий масштабний контрнаступ можливий не раніше літа 2025 року, коли прибудуть додаткові F-16 і сформуються свіжі бригади. Однак до цього часу все може змінити миротворча ініціатива найбільшого союзника України. Мирні переговори: від таке вже було до цього разу має спрацюватиЗ приходом до влади Дональда Трампа в останні місяці, а особливо тижні, війна в Україні знову опинилася в самому центрі міжнародної політики та уваги через нові заяви про можливість миру. Цього разу тон дискусії задають не лише Київ і Москва, а й Вашингтон, де новообраний президент США активно просуває ідею мирної угоди, яка багатьом його опонентам видається капітуляцією України. Але, щоб зрозуміти, що відбувається, варто згадати попередні спроби домовленостей — Мінські угоди та Стамбульські переговори. Мінські угоди, підписані у 2014 та 2015 роках, стали першим великим кроком до врегулювання конфлікту на Донбасі після анексії Криму та початку війни на сході України. Вони передбачали припинення вогню, відведення важкого озброєння, обмін полоненими та політичні реформи, зокрема особливий статус для окремих районів Донецької та Луганської областей. Проте ці домовленості так і не принесли миру. Росія використовувала їх як інструмент тиску на Україну, трактуючи пункти на свою користь, тоді як Київ наполягав на повному виконанні безпекових умов перед політичними поступками (тобто гарантії безпеки, які й зараз є каменем спотикання всіх переговорів). У підсумку Мінськ став символом замороженого конфлікту, який не зупинив бойові дії, а лише відтермінував ескалацію, що вибухнула у 2022 році.Після повномасштабного вторгнення з’явилася нова спроба — Стамбульські переговори у березні-квітні 2022 року. Тоді Росія висувала ультимативні вимоги: нейтралітет України, відмова від НАТО, визнання Криму російським і "незалежності" так званих "ДНР" та "ЛНР". Україна пропонувала компроміс — нейтралітет в обмін на гарантії безпеки від кількох країн, але без територіальних поступок. Проєкт угоди, як пізніше стало відомо, обговорювався до червня, але зірвався: Київ відмовився через виявлені звірства в Бучі та впевненість у тому, що Росія не виконуватиме зобов’язань, а Москва заявила, що Україна "відступила під тиском Заходу". Так Стамбул залишився ще одним прикладом того, як мирні ініціативи розбиваються об взаємну недовіру.Тепер, у лютому 2025 року, на горизонті з’явився новий фактор — одіозний бізнесмен-політик Дональд Трамп. Після перемоги на виборах у листопаді 2024 року він неодноразово заявляв, що завершить війну "за один день", хоча його радники згодом скоригували ці очікування до "місяців". Трамп уже провів телефонні розмови з Володимиром Путіним і Володимиром Зеленським 12 лютого, назвавши їх "чудовими" і запевнив про "можливість завершити цю криваву війну". Читайте також: Мирна угода в обмін на що: які сценарії завершення війни розглядає Дональд Трамп. ПояснюємоТа найбільшою несподіванкою для громадськості стало відновлення прямих дипломатичних стосунків між США та РФ, а саме публічна зустріч в Саудівській Аравії держсекретаря Рубіо та міністра іноземних справ Лаврова (у Rеutеrs кажуть, що до цього було чимало непублічних зустрічей). Вони відбулися без участі України та Європи, Зеленський взагалі сказав, що не знав про її планування. Тобто за спинами українців та європейців американці почали домовлятися про мир, що одразу напружило стосунки між Вашингтоном та Києвом й іншими європейськими столицями. За інформацією ЗМІ, команда Трампа розробляє триступеневий план: припинення вогню, вибори і тоді остаточна мирна угода. Це означає, що лінія розмежування наразі проходитиме по теперішній лінії фронту. Трамп також підтримує ідею демілітаризованої зони з миротворцями, але наполягає, щоб їх надавали Європа, Китай чи Бразилія, а не США. Його мотивація очевидна: він хоче виконати передвиборчу обіцянку й увійти в історію як миротворець (і отримати Нобелівську премію), водночас зменшивши американські витрати на підтримку України. Ба більше, він вимагає, щоб Київ повернув гроші, які вже були надані та хоче в рази більше натомість. Зокрема, в цьому й проблема угоди про корисні копалини на $500 млрд на якій наполягає Трамп, бо Україна має резонні перестороги. І мова не лише про гроші (хоча офіційно ми отримали від США лише сотню мільярдів, та й не у формі боргу, а гранту). Читайте також: Трамп, Зеленський і рідкісноземельні ресурси: що насправді Київ пропонує Вашингтону. ПояснюємоЗеленський демонструє обережну готовність до діалогу, але з чіткими умовами. Він неодноразово заявляв, що ця війна — "не те, що можна завершити папірцем", бо нам потрібні гарантії безпеки, щоб "не повторити Мінськ". Зеленський готовий до переговорів, якщо США й Європа забезпечать захист, посилять нашу армію, але відкидає замороження конфлікту без механізмів стримування Росії, називаючи це "афганським сценарієм". З іншого боку, під дією Трампа, президент змінив позицію про те, що і Крим, і весь Донбас треба повертати силовим способом, говорячи тепер про силу дипломатії. Чому так?По-перше, війна виснажила Україну: десятки тисяч померлих, сотні тисяч поранених, мільйони біженців, зруйнована інфраструктура й економіка. По-друге, невизначеність щодо підтримки США. Якщо Трамп не отримає бажаної угоди, він звинуватить у всьому Україну (вже почав, критикуючи, що Київ нібито частково винний у всьому цьому і, зокрема, Зеленський, який "диктатор", бо не проводить вибори, а хоче війни). А це може призвести до скорочення чи заморозки американських поставок зброї, відключення Stаrlіnk, припинення надання розвідувальних даних та багато іншого. Це важелі впливу Трампа. З іншого боку, Київ може зробити хід конем – повністю покластися лише на підтримку Європи та свої власні спроможності. Однак, за різними оцінками, тоді Україна матиме близько пів року часу. Тому Зеленський шукає у переговорах шанс закріпити бодай частину здобутків — наприклад, через вступ до НАТО (хоча й визнає, що це не відбудеться найближчим часом, але, можливо, автоматично в разі ще одного нападу РФ) чи інші реальні військові гарантії захисту, — замість ризику втратити все. Тобто головна дилема Києва – як максимізувати досягнення, щоб це не виглядало й не було капітуляцією перед бажаннями Кремля. Також влада не хоче несправедливих боргових зобов’язань перед США, які будуть українці поколіннями виплачувати. Тому шукає компромісний варіант. Читайте також: Якщо США перестануть допомагати, чи вистачить Україні зусиль Європи. ПояснюємоТим часом Європа ж перебуває у стані тривоги й розгубленості. Лідери ЄС публічно заявляють, що лише Київ вирішуватиме, коли й як домовлятися, але за лаштунками побоюються, що Трамп укладе угоду з Путіним, залишивши Європу сам на сам із фінансуванням відбудови України (Вlооmbеrg оцінює її у понад 3 трильйони доларів) та її захистом. Хоча Трамп наполягає, що угода про корисні копалини – це і є гарантія відбудови України та її захисту, бо американці будуть зацікавлені в цьому. Франція й Німеччина, які раніше виступали посередниками в Мінську, тепер утратили ініціативу, а пропозиція Трампа про європейських миротворців сприймається ними як спроба перекласти відповідальність. Високопосадовці ЄС висловлюють побоювання, що "США не бачать ролі Європи в геополітичних питаннях", а це може підірвати єдність Заходу. Інше хвилювання – можливість Трампа виведення американських військ з європейського континенту, що одразу в рази послабить оборону Заходу. Тому Європа почала діяти на випередження, зокрема, Паризький саміт, щоб знайти порозумінням з Трампом, розробила план з миротворцями на випадок перемир’я (кажуть, їх буде 30 тис., хоча Зеленський вважає, що треба як мінімум 200 тис., та цього Європа без США не може надати).  Важливим у цьому рівнянні є не лише бажання України, Америки й Європи, але й найважливіше питання, чи хоче агресор зупинитися, чи готовий Кремль до миру? Публічно Москва постійно вітає переговори, заявляючи, що готова до діалогу, хоча проти миротворців НАТО. Проте реальні наміри викликають сумніви. Путін неодноразово повторював, що його ціль — повне підкорення України, тому часткова анексія чотирьох областей у 2022 році лише посилила апетити. Експерти відзначають, що в Кремлі бачать поспіх Трампа як шанс виторгувати для себе максимум — наприклад, визнання окупації чи зняття санкцій, — не поступаючись стратегічно нічим. Російські втрати (понад 750 тисяч убитими й пораненими) не змусили Путіна відступити, а його тактика затягування часу, як у Мінську, свідчить, що мир для нього — це, можливо, пауза перед новим наступом. До того ж економіка Росії, попри видиму стабільність, стала дуже хиткою: ціни ростуть, високі ставки по кредитам та нестача робочих рук. Як ілюстративно кажуть у СNN, вона тримається на "на кокаїні і стероїдах", а це не може тривати довго. Тому Трамп має можливості для маневрів – посилити санкції у разі відмови переговорів, або послабити їх у разі домовленості, чого і добиваються зараз у Кремлі. Отже, нинішні заяви про мир — це складна гра. Трамп тисне на всіх, щоб досягти швидкого результату, Зеленський маневрує між виживанням країни і принципами, Європа боїться залишитися на узбіччі, а Кремль прикидається готовим до діалогу, вичікуючи вигідний момент. Мінськ і Стамбул показали, що без реальних гарантій угода може стати лише черговою ілюзією. Чи вдасться цього разу знайти справжній мир, залежить від того, чи зможуть сторони переступити через особисту недовіру, амбіції та усунути справжню причину війни – російський імперіалізм помножений на Путінське бажання відновити вплив Росії як за часів холодної війни. Поки що відповідь, як і раніше, висить у повітрі. Всю цю невизначеність, коли не до кінця зрозуміло ні позицію нашого найбільшого союзника, ні справжні мотиви найбільшого ворога, ні реальну можливість вибору, який є в України, можна схарактеризувати відомими слова"Quо Vаdіs", куди ж ми рухаємося і чи правильно? Та відповідь на це питання зможуть дати лише наші наступники.