Search trend "День Європи 2024"

Еспресо пояснить, скільки РФ захопила території, як змогла змінити ситуацію на фронті на свою користь, і чи має Україна можливості зупинити окупантів найближчим часом.Україна втратила за 11 місяців площу, яка більша за Люксембург Попри колосальні втрати, ворог має регулярні територіальні здобутки, у більшості на Донеччині, але також і на Харківщині. Якщо у першому півріччі цього року Росії вдавалось захоплювати 50-200 квадратних кілометрів на місяць, то у серпні – 351, а у вересні вже 468. Хоча за весь 2023 рік, за даними проєкту UА Wаr Іnfоgrарhісs, вороги захопили лише близько 150 квадратних кілометрів.За останні два місяці ситуація лише погіршилася. У жовтні, за даними DеерStаtе, окупанти захопили 490 квадратних кілометрів території, а в листопаді, як пише Rеutеrs, ще більше – понад 600. В сумі – це територія Києва та Харкова. Якщо додати всі наявні цифри, то за 11 місяців росіяни окупували понад 2,7 тис. квадратних кілометрів України. Щоб уявити цей розмір, нагадаємо, що площа Чернівецької області, найменшої в Україні, становить 8,1 тис. квадратних кілометрів, тобто 2,7 тис. – це як третина Буковини. Приблизно такі ж розміри має і Люксембург. За даними DеерStаtе, з 2014 року росіянами всього тимчасово окуповано 111,34 тис. квадратних кілометрів, а це 18.44% України. До 24 лютого 2022 року уряду не підпорядковувалися 43,969 тис. квадратних кілометрів, тобто за час повномасштабної війни росіяни зайняли близько 67,4  тис. квадратних кілометрів української землі, фактично 95-96% з них було здобуто у 2022 році, і лише 4% – у 2024. Пришвидшення темпів просування, які найбільші з часів початку повномасштабної війни, свідчать про бажання Кремля за будь-яку ціну окупувати всю Донеччину, особливо до 20 січня, коли у Білому домі офіційно загосподарює Дональд Трамп, який обіцяв завершити війну за 24 години завдяки примусовій дипломатії.Читайте також: Мирна угода в обмін на що: які сценарії завершення війни розглядає Дональд Трамп. Пояснюємо Зміна російської тактики: від "Київ за три дні" до методичних "м’ясних штурмів"Наші військові вже майже три роки героїчно обороняються проти колосальної військової потуги, яка номінально у світовому рейтингу Glоbаl Fіrероwеr продовжує залишатися другою армією у світі. На початку повномасштабної війни українці показали, що навіть не маючи достатньої кількості зброї та сучасної техніки, ворога можна зупинити, особливо, якщо він свої переважаючі сили довгими колонами кидає на прорив проти вмотивованих й мобільних груп солдатів. Тому 2022 рік і був успішним для українських Збройних сил – контрнаступи на Київщині, Харківщині й Херсонщині тому свідчення. Чому вони вдалися? По-перше, через погане російське планування, хибність уявлення Кремля про "Київ за три дні". А, по-друге, допоміг національно-патріотичний запал українців, які масово линули до війська, цивільні ж були готові всіма способами допомагати. Звісно, що не варто забувати і про дипломатію, Україна об’єднала демократичний світ довкола своєї ідеї і допомога союзників дозволила продовжувати війну до перемоги. Однак 2023 рік став суттєво іншим. За рік часу російське командування змінило думку про можливості швидкої перемоги та почало планувати іншу, більш довгострокову й локальну тактику, методично застосовуючи перевагу в артилерії та людях, шукаючи слабинки української оборони, але не забуваючи при цьому окопуватися та заміновувати вже здобуті території. А так звані "м’ясні штурми", коли російських солдатів масово кидали під українські снаряди, кулемети, танки й дрони, почали давати свої результати. Особливо це помітно у битві за Бахмут, коли у травні 2023 року ЗСУ після 9 місяців запеклих боїв змушені були піти з цього районного центру на Донеччині. Зокрема, ПВК "Вагнер" назбирав десятки тисяч солдатів серед ув’язнених і завдяки "людській м’ясорубці" зміг продавити українську оборону.Влітку 2023 року українці мали змогу відповісти своїм контрнаступом, який, щоправда, не приніс бажаних результатів. Адже не вдалося звільнити південь Запоріжжя й Херсонщини та вийти до Криму й Азовського моря. Натомість було втрачено чимало ресурсів, а що найважливіше – людей. Читайте також: Український контрнаступ: на що сподівалися та чого (не) досягли ЗСУ під час літньо-осінньої кампанії. ПояснюємоПопри періодичні сутички, восени минулого року здавалося, що на фронті склалася патова ситуація, як про це писав тодішній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, який закликав шукати "новий порох", тобто нові технології, щоб здобути бажаний результат у війні. Бо ні українські, ні російські сили не могли здійснити масштабні зміни на полі бою. Та виявилося, що це було затишшям перед бурею, адже у кінці 2023 року розпочався штурм Авдіївки, який співпав у часі з двома важливими проблемами, з якими стикнулася Україна. Перша – політики США на пів року затягнули з виділенням $60 млрд допомоги, тому ЗСУ катастрофічно бракувало боєприпасів та військової техніки. А друга проблема – мобілізація та брак військових, тоді вперше озвучили, що треба ще 500 тис. людей у військо через втрати на потребу в ротації. У підсумку в лютому 2024 року росіяни взяли Авдіївку. У квітні американці таки виділили гроші, а в травні парламент змінив мобілізаційне законодавство, однак щоденне просування росіян не припинилося, а лише посилилося. Чому?Брак людей веде до падіння бойового духу та втрати території Найперше варто зрозуміти, що війна такого масштабу та інтенсивності раніше чи пізніше призводить до проблем з ресурсами. А в України їх значно менше, ніж у РФ, особливо людей. Хоча ні Україна, ні Росія не оприлюднюють точні дані про загиблих військових, однак, як у вересні писало видання Тhе Wаll Strееt Jоurnаl сумарні втрати обох країн вже досягли мільйона людей. За нещодавніми даними Тhе Есоnоmіst за майже три роки повномасштабного вторгнення Україна могла втратити від 60 до 100 тисяч військових загиблими, ще близько 400 тисяч, ймовірно, поранені (кожен 20-й чоловік бойового віку мертвий або отримав значне поранення, щоб далі боротися). При цьому армія РФ втратила близько 200 тисяч убитими й приблизно 400 тисяч поранено. "Число загиблих солдат обох країн швидко наближається до втрат США у Другій світовій війні", - пишуть у виданні.Через такі масштабні цифри не дивно, що Україна першою зіткнулася з загрозливою нестачею людей на фронті. Оскільки населення Росії приблизно вчетверо більше, ніж в України, відповідно, її мобілізаційний ресурс є значно більшим. У РФ після шуму довкола мобілізації восени 2022 року, коли молоді люди масово втікали за кордон, перейшли до тактики "тихої мобілізації", залучаючи чоловіків з провінцій, обіцяючи їм захмарні зарплати. До того ж завдяки тісній дружбі диктатора Володимира Путіна з диктатором Кім Чен Ином вдалося залучити тисячі північнокорейських солдатів на бік Росії. Читайте також: Сувора дисципліна та любов до порнографії: якими є північнокорейські солдати, що воюють проти України. ПояснюємоВ Україні ж мобілізація пройшла складний шлях: від переповнених добровольцями територіальних центрів комплектування у перші дні та тижні повномасштабної війни до набуття суперечливої репутації через випадки примусового доставлення людей до ТЦК, що отримало народну назву "бусифікація". Через скандали, пов’язані зі збагаченням військкомів та МСЕК, які за гроші знімали з військового обліку чи виписували інвалідності, в багатьох людей зникла довіра до способу, яким держава поповнює лави війська. З великим запізненням, у травні 2024 року депутати змінили мобілізаційне законодавство, щоб чоловіки у зручний спосіб оновили свої дані, та більшість цього не зробили, тому багато експертів почали говорити про провал мобілізаційної політики. "У нас понад 6 млн військовозобов'язаних не приходять, не оновлюють свої дані. Їм краще платити штрафи, ховатися, поки їхні життя, їхніх родин, дітей, сімей захищають інші хлопці. Який ще потрібно прийняти закон для того, щоб стимулювати ці 6 млн прийти згідно з чинним законодавством стати на облік, оновити свої дані", – сказав у жовтні нардеп Олександр Федієнко.Також варто не забувати, що багато чоловіків виїхали з України, як легально, так і незаконно. Чи не щодня прикордонники та поліціянти повідомляють про затримання чоловіків, які без дозволу хочуть потрапити за кордон. У народі річка Тиса стала "рікою смерті", бо відомо про близько 40 чоловіків, які пробували її переплисти та бурхлива вода забрала їх навіки. У лютому цього року у звіті Міжнародної організації з міграції ООН йшлося, що 6,5 млн українців мають статус біженців і живуть за кордоном, з них, за приблизними підрахунками, 700 тис. є чоловіками призовного віку. Західні чиновники, які постійно з запізненням відправляли Україні необхідну зброю, тепер відверто кажуть, що саме мобілізація – основна проблема невдач українців на полі бою. "Чи побачили ми помітну різницю на полі бою після того, як надали танки Україні? Аналогічно, чи помітили ми помітну різницю у використанні винищувачів F-16? Ми вважаємо, жодна система озброєнь не має вирішального значення у цій битві. Йдеться про людські ресурси, і, на нашу думку, Україні потрібно зробити більше, щоб зміцнити свої позиції з точки зору кількості сил, які вона має на лінії фронту", – нещодавно сказав радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван.У Rеutеrs пишуть, що американські чиновники вже не один місяць закликають Україну знизити мобілізаційний вік до 18 років. В Аssосіаtеd Рrеss написали, що через брак людей, ЗСУ скоро залишать Курську область, мовляв, українці думають мобілізувати близько 160 000 додаткових військ, але водночас адміністрація США вважає, що, ймовірно, знадобиться більше. Хоча в Офісі президента Зеленського відповіли, що проблема не лише в пошуку нових військових, але й в тому, що Україна не має того, що потрібно для оснащення військ, які вона зараз мобілізує, тобто достатньо зброї. У будь-якому разі кадрова проблема, відсутність ротацій, а що важливо, відсутність термінів служби призвели не лише до падіння бойового духу серед частини військових, але й до зростання СЗЧ – самовільного залишення частини. У жовтні нардепка Анна Скороход озвучила цифру у 100 тис. військових, які були у СЗЧ (близько 10% від всього числа мобілізованих). Деякі військові почали навіть показово йти в СЗЧ, щоб привернути увагу до проблеми "вічної служби". Читайте також: СЗЧ як сигнал проблем: приклад Гнезділова – наслідки затяжної війни чи криза ротаційної системи. ПояснюємоСитуація важка, але українська армія успішно застосовує маневрову оборонуУ підсумку маємо ситуацію, коли катастрофічно не вистачає піхоти, щоб стримати постійні спроби росіян просуватися далі. Найважче на Покровському напрямку, де співвідношення сил противника в особовому складі до Сил оборони України 5:1. Росіяни вже захопили південну фортецю Вугледар, оточують Курахове, штурмують Велику Новосілку і всього за кілька кілометрів від стратегічно важливого Покровська, падіння якого може призвести до відкриття дороги на Дніпропетровщину. Загрозлива ситуація і в Часовому Яру, захоплення якого відкриває дорогу до Костянтинівки, а звідти вже відкритий шлях до останніх великих міст Донеччини, які під контролем України – Краматорська та Слов’янська. "Недавні підтверджені успіхи російських військ на полі бою поблизу Вугледара та Великої Новосілки демонструють, що війна в Україні не зайшла в глухий кут. Лінія фронту в Донецькій області стає дедалі мінливішою, оскільки останнім часом російські війська просувалися значно швидше, ніж протягом усього 2023 року. Просування російських військ на південному сході України значною мірою є результатом виявлення та тактичного використання вразливих місць на українських лініях. Російські війська здійснюють поступове тактичне просування на південному сході України з осені 2024 року", - констатують в Інституті вивчення війни. Там додають, що російські окупаційні війська "невдовзі можуть захопити Велику Новосілку та просунутись до наземних ліній постачання ЗСУ, які проходять до Дніпропетровської і Запорізької областей".Читайте також: Карта бойових дій за період 20-27 листопада: окупанти наступають усюди, а в нас рекордні втрати територійЯк розповіли виданню СNN українські солдати, які воюють під Покровськом, через гостру нестачу живої сили, вони бояться, що Росія може здійснити значний прорив, і скаржаться на те, що їм доводиться використовувати безпілотники для удару по наступаючих російських підрозділах, бо не вистачає піхоти, щоб протистояти їм.Бійці також розповіли американським журналістам, що Селідово, яке росіяни захопили у жовтні, обороняли лише 60 солдатів, яких швидко оточили російські війська. А новобранці, яких присилають, не готові до боїв, до того ж командири часто роблять помилки. Про складність ситуації говорить й те, що військові навколо Покровська отримали наказ відкривати вогонь по всіх невідомих, побоюючись ворожих розвідувальних груп. Однак, як зазначають українські експерти, не треба робити панічних висновків, оскільки "фронт тріщить, але не сиплеться", як сказав в етері телеканалу "Еспресо" Директор інформаційно-консалтингової компанії Dеfеnsе Ехрrеss Сергій Згурець.Хоч закордонна преса часто подає ситуацію на сході як критичну, але військовий експерт, директор аналітичної організації Nеw Gеороlіtісs Rеsеаrсh Nеtwоrk Михайло Самусь теж висловив інший погляд. Він наголошує, що просування росіян не означає прориву, а українська армія успішно застосовує маневрову оборону, завдаючи ворогу значних втрат та виграючи час для укріплення позицій. Самусь вважає, що подібні прогнози про "падіння" українських міст лунали й раніше, але вони не справдилися. Наприклад, ситуація на Куп’янському та Лиманському напрямках, які критично важливі, залишається стабільною. Українські війська, де можливо, тримають позиційну оборону, а де це недоцільно – проводять маневрову. Щодобові втрати росіян сягають 1,5 тисячі осіб та десятків одиниць техніки, що говорить про ефективність дії ЗСУ."Війна – складна річ і малювати все негативним кольором я не думаю, що варто. Ми всі відповідаємо за те, що відбувається на фронті", - зауважив військовий експерт.Якщо росіяни таки увійдуть в Покровськ, міські бої затримають їх, але чи зупиняться окупанти і чим може відповісти Україна?Стійкість, можливий контрнаступ та геополітична підтримкаУ 2024 році Україна нагадала світу, що здатна не лише оборонятися, але й наступати. У серпні вдалося прорвати російську оборону на Курщині і захопити 1376 квадратних кілометрів РФ, щоправда, зараз ЗСУ втримує близько 800. Як нещодавно сказав головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський, перемога неможлива, якщо українські сили працюватимуть тільки в обороні, тому "ми маємо перехоплювати ініціативу та контратакувати, маємо і будемо, де і хто – побачите".Оптимізму додає кілька важливих факторів:Зимова погода. На Донеччині взимку часті відлиги, які перетворюють поля та дороги на важкопрохідні грязьові місцини. Це ускладнює маневри бронетехніки та логістику, змушуючи російські війська просуватися лише основними шляхами, які добре захищаються українською армією. Снігопади, тумани та короткий світловий день обмежують видимість і ускладнюють використання дронів, розвідки та коригування артилерійського вогню. Крім цього солдати зазнають більшого стресу через холод, що зменшує їх маневровість та бойовий дух. Посилення американської допомоги. Як відзначають у Тhе Wаshіngtоn Роst, президент Джо Байден всіляко намагається зміцнити позиції України до того, як Трамп вступить на посаду. Байден хоче використати усі надані Конгресом кошти для допомоги Україні, тому США щотижня надсилають все нові пакети допомоги, а також зняли декілька заборон, зокрема, на використання далекобійних ракет вглиб РФ та застосування протипіхотних мін. Читайте також: Зміна правил гри: чому Байден дозволив Україні удари АТАСМS по РФ та коли очікувати результату. ПояснюємоРеформи ЗСУ. В українській армії також відбуваються постійні внутрішні реформи, які покращують ситуацію. Зокрема, все більше поширюється рекрутингова модель для поповнення війська, а також йдеться про впровадження чи повернення таких військово-оперативних тактичних з'єднань як дивізія чи армійський корпус, які можуть бути більш ефективні на фронті. Читайте також: Чітка структура, відповідальність генералів і ніякого ручного управління: чому в Україні хочуть повернути дивізії та армійські корпусиПозиція Трампа. Хоч Дональд Трамп ще офіційно не представив свого плану врегулювання російсько-української війни, однак висування ним на посаду спецпредставника з врегулювання війни в Україні генерала у відставці Кіта Келлога, багато про що говорить. Раніше Келлог пропонував свій план припинення війни в Україні, який передбачає, що постачання американської зброї продовжать тільки за умови, якщо Україна погодиться на мирні переговори з Росією. Водночас США готові попередити Москву про наслідки відмови від переговорів, включно з ще більшим посиленням підтримки Києва та новими санкціями. У СNN кажуть, що команда Трампа наполягатиме на тимчасовому припиненні вогню у разі можливих переговорів між Росією та Україною. У такому разі російський наступ у будь-якому разі зупиниться.Позиція Європи. Хоча європейські союзники України точно не знають, чого чекати від Дональда Трампа, однак запевняють, що готові продовжувати допомагати Києву. Зокрема, нещодавно перша українська бригада, підготовлена та екіпірована у Франції, завершила свій вишкіл. А це 4,5 тис. військових. Також Рада ЄС продовжила мандат своєї тренувальної місії для підготовки українських військових ще на 2 роки. Німеччина та Велика Британія нещодавно виділили нові пакети військової допомоги і готові це робити й надалі. Негаразди в російській економіці. Попри видиму стабільність і перехід на військові рейки, російська економіка починає щораз більше втрачати свої позиції. Останніми днями курс рубля залишається на найнижчій позначці з початку війни. Послаблення курсу рубля спричинить ріст цін в Росії, що посилить невдоволення населення. "Війна Росії проти України руйнує основи російської економіки", - кажуть в Британській розвідці. А без стабільної економіки, Кремлю буде все важче воювати. Тож попри складнощі та нові виклики, включаючи зміну політичної ситуації у США, Україна продовжує демонструвати готовність не лише оборонятися, але й наступати, щоб перехопити стратегічну ініціативу і мати більш вигідну позицію на імовірних переговорах, які, як очікується, можуть відбутися на початку наступного року.Як сказав один зі співрозмовників Української правди в політичній верхівці України, головне завдання Києва зараз – це "пройти зиму і дочекатись інавгурації Трампа, а тоді уже предметно говорити".

Таку заяву поширила організація Grееnреасе Центральної та Східної Європи у відповідь на масштабні ракетні удари по електроенергетичній системі України вранці 28 листопада.В організації нагадали, що ще у вересні генеральний директор МАГАТЕ Рафаель Гроссі домовився з президентом України Володимиром Зеленським розширити інспекційну місію МАГАТЕ, включивши до неї електропідстанції, які стали мішенню російських атак."Минуло три місяці відтоді, як МАГАТЕ погодилося розробити план і направити своїх інспекторів для захисту української енергосистеми. У результаті відбулося лише шість днів інспекцій, остання з яких – у жовтні 2024-го. Відтоді РФ здійснила два масовані удари, навмисно націлені на українську електромережу, загрожуючи безпеці її атомних електростанцій", – зазначили в організації.Після російських ракетних атак 17 листопада Гроссі запевнив міністра енергетики України, що агентство "готове організувати відповідні місії в найближчому майбутньому"."МАГАТЕ повністю усвідомлює ризики, але поки що вирішило не діяти. Майбутнє, про яке говорить Гроссі, відбувається просто зараз, і це справді надзвичайна ситуація, в якій кожен день, кожна година має значення. Слова МАГАТЕ не захищають українські атомні станції від російської ракетної атаки. Де плани МАГАТЕ щодо постійного, всебічного захисту підстанцій, які необхідні для запобігання колапсу енергосистеми та ядерної катастрофи в Європі?" – заявив Шон Берні, фахівець з ядерної енергетики Grееnреасе України, перебуваючи в Києві.Ядерні експерти Grееnреасе після атаки РФ 17 листопада зазначили, що українські АЕС перебувають під високою загрозою, та закликали МАГАТЕ діяти більш рішуче, аби уникнути потенційної ядерної катастрофи.Експерти ООН з прав людини 25 листопада звернулися до Росії із закликом припинити ракетні обстріли української енергосистеми. Вони також наголосили на відсутності планів МАГАТЕ скерувати місії на критично важливі підстанції, й попередили про ризики ядерної катастрофи, яка потенційно може перевершити аварію на Фукусіма-1 в Японії 2011 року та Чорнобильську катастрофу в Україні 1986 року.

Перший тур президентських виборів у Румунії продемонстрував тенденції під час підрахунку голосів, схожі на ті, що були під час виборів у Молдові. Насамперед - різку зміну тренду вночі. За попереднім підрахунком голосів, до пізньої ночі фаворитом перегонів був чинний прем'єр країни Марчел Чолаку від Соціал-демократичної партії Румунії. Але зранку його обігнав незалежний кандидат Колін Георгеску (22,9%). У понеділок 25 листопада, по обіді, Чолаку опинився на третьому місці, а другою стала Елена Ласконі (19,7%), представниця від ліберал-консерваторів "Союз порятунку Румунії". Ці дані суперечать соцопитуванням та екзит-полам, за якими Георгеску виходив максимум на третє-четверте місце. Країни різні, проблеми схожі Жоден з двох фіналістів першого туру не набрав більше 50%, тому румуни прийдуть на виборчі дільниці 8 грудня. Очікується, що там буде людно: за даними румунської ЦВК, участь у голосуванні 24 листопада взяли 52,4% виборців. З огляду на явку в інших країнах Східної Європи на недавніх виборах, інтерес до того, хто стане президентом, у Румунії високий. Ключовими темами під час агітації став високий рівень інфляції та війна Росії в Україні. У Румунії серед інших країн ЄС найбільше громадян, котрі перебувають за межею бідності. Уряд Марчела Чолаку протягом 2024 року вимушений був переглядати рівні соціальних виплат, але але вони не встигали за зростаннями цін. Маючи спільний з Україною кордон у 650 кілометрів, Румунія регулярно стикається із "зальотом" ворожих БпЛА і уламків ракет. Розміщення системи ПРО НАТО на території країни там сприйняли неоднозначно. Як і в Молдові, Угорщині, Словаччині та Німеччині, риторика кандидатів звелася до двох протилежностей: або ЄС і НАТО - або внутрішні інтереси країни. Їх - кандидатів - балотувалося 13 осіб. До критиків Євросоюзу (аж до виходу з нього) належить і переможець першого туру Колін Георгеску, котрий хоча має зв'язки з ультраправим "Альянсом за об'єднання румунів", балотувався як незалежний. Міцне слівце і масло на сальце Вірогідно, таке рішення він ухвалив, бо від цієї ж партії участь у перегонах взяв інший кандидат - Джорджіу Сіміон. Тому Георгеску не мав би добрих стартових позицій порівняно з "розкрученим" Сіміоном. Тим паче, після зняття з перегонів Діани Шошоаке від "SОS Румунія" у країні були протести, що підігріло увагу до ультрас. На відміну від Сіміона, Георгеску зробив ставку на соцмережі та на емоційні, розмиті обіцянки і гасла, схожі на ті, що були у кампанії Дональда Трампа. Наприклад, він пообіцяв підтримати румунських фермерів та активізувати імпортозаміщення. Ключовим же стала критика НАТО. Сіміон, котрий виступав проти підтримки України та за мирний план Дональда Трампа, не піддавав сумнівам розміщення у країні системи ПРО, а також не схвалював дії Путіна в Україні. Георгеску ж на міцні слівця не скупий. Факт розміщення у Румунії систем ПРО від НАТО він назвав "ганьбою дипломатії", оскільки Альянс, на його думку, не захистить країну у випадку агресії РФ. Кого налякав Георгеску "Сьогоднішнє голосування - це молитва за націю, - написав він у день виборів. - Я голосував за ображених, принижених, за тих, хто відчуває, що не має значення у цьому світі". І така риторика імпонує румунам. Результати Георгеску у першому турі президентських виборів є, радше, протестом людей проти чинного істеблішменту, пояснив політичний консультант з Бухареста Крістіан Андрей. "Основні політичні партії втратили зв'язок з пересічними румунами, вони роздроблені та не можуть висунути сильних кандидатів", - зазначив він у коментарі Аssосіаtеd Рrеss. Рука Кремля? На користь "темної конячки" шум навколо його вірогідної проросійськості. "З огляду на позицію Георгеску відносно України і різницею між опитуваннями та фактичними результатами, ми не можемо цього виключати", - припустив професор політології в Університеті Бабеш-Бойяї Серджіу Міскою. В Україні у цьому впевнені. Як зазначила координаторка проєкту "Дельта 24" по регіону "Україна-Молдова-Румунія" фонду "Демократичні ініціативи" Маріанна Присяжнюк, Георгеску є, безумовно, проросійським кандидатом. "Кремль через його критику НАТО б'є по безпеці Східної Європи, - наголосила експертка. Для України, на її думку, важливо зберегти партнерство, вибудуване протягом останніх трьох років. Через Румунію, зокрема, пройшли максимальні обсяги зернового українського експорту. У Кремлі зазначають: чинний уряд Румунії не є дружнім до Росії, що ж до виборів - дочекаємось результатів. Речник Путіна Дмитро Пєсков, фактично, дослівно повторив тези, озвучувані після першого туру молдовських виборів. Але ще справа у парламенті Інтригу посилює той факт, що 1 грудня румуни обиратимуть ще й парламент, котрий за політичною вагою значно важливіший за президента. Результати першого туру президентських перегонів можуть вплинути на симпатії електорату під час обрання депутатів. У другому турі Георгеску протистоятиме Елена Ласконі, єврооптимістка і палка прибічниця НАТО. Цей факт може зіграти проти неї з урахуванням високих показників конкурента саме на антинатівській риториці. До того ж, друге місце їй дісталося завдяки голосам румунської діаспори, котра, як і молдовська, є чисельною, що свідчить про внутрішній розкол. А результат проєвропейського Чолаку наочно демонструє розчарування виборців у такій риториці. Удача може бути примарною Якщо порівнювати результат першого туру із соцопитуваннями, за день-два до 24 листопада вони показали різкий злет симпатій до Георгеску (що свідчить і про високу мінливість настроїв електорату). З іншого боку, між ним і Ласконі розрив менш ніж у 3%, що робить другий тур непередбачуваним. Чинником перемоги може стати, наприклад, публічна підтримка Марчелом Чолаку Елени Ласконі. А також, як не дивно, інтенсивність обстрілів Росією території України. Нашій країні потрібно підготуватися, адже, за даними Sky nеws, у випадку перемоги Георгеску Румунія може скоротити підтримку нашої країни.

Про це йшлося в інтерв'ю з ним, яке оприлюднило Українське радіо в День пам'яті жертв голодоморів, 23 листопада 2024 року."Причини були такі, що Радянський Союз вирішив задобрити ті країни, які він планував мати у своїй сфері впливу", - зазначив дослідник.Мова про країни Східної Європи, тобто Угорщину, Польщу, Чехословаччину, Болгарію, Румунію. "До них вивозилось зерно з України. Було поставлено задачу поставити 5 млн тонн, з яких близько 2,5 млн тонн було вивезено в ці країни. Найбільше, знов-таки, постраждав південь, і тут я можу виділити Бесарабську частину Одеської області, яка тоді називалась Ізмаїльська область, або ж етнографічно це Буджак. Там загинуло 10% населення. Передовсім це стосувалося таких громад, як болгари й гагаузи. Гагаузів у Молдові та в Україні вимерло 40%. Тобто це фактично геноцид цього народу", - наголосив Кабачій.Читайте також: Мати пекла коржики з перетертих бруньок, половина села не вижила: 100-річна жителька Черкащини розповіла про ГолодоморПри цьому зараз Гагаузька автономія в складі Республіки Молдова (гагаузи живуть як в Україні, так і в Молдові) орієнтована переважно на Москву. Очільниця автономії Євгенія Гуцул відвідує столицю РФ, де зустрічається з Путіним, і займає антиукраїнську та антиєвропейську політичну позицію."Це теж політика Молдови, яка дозволяє далі працювати російським (телевізійним, - ред.) каналам. І з цих російських каналів так само їх слухають в українській частині Бессарабії, і це велика проблема. У них забрали певною мірою тотожність: мовою спілкування між собою для них є російська, тому що болгари говорять слов'янською мовою, а гагаузи - тюркською мовою. І це такий регіон, який Україна занехаяла. Тобто там треба втручання дуже сильне, культурного плану і так далі", - зазначив історик.За словами начальника Головного управління розвідки Міноборони України Кирила Буданова, перед повномасштабним вторгненням до України росіяни готувалися до фізичного винищення цілих груп українського населення, що є переважними носіями української національної ідентичності - учителів, науковців, журналістів, священників.

Росія 21 листопада вдарила по Дніпру якоюсь новою ракетою. Досі висуваються припущення, що це могла бути за ракета, навіщо це росіяни зробили та до чого це може призвести. Саме тому такі речі потрібно обговорювати з фахівцями. Пане Анатолію, що ви знаєте про цю ракету? Можливо, маєте якусь інсайдерську інформацію, що,  зрештою, це могло бути?Давайте пройдемося по деяких факторах, які показують інженерну спроможність Російської Федерації, повертаючись до нещодавнього масованого обстрілу: ми побачили російські ракети Х-101 зі старими радянськими двигунами Х-55. Тобто це "виріб 95", який свого часу випускався підприємством "Мотор Січ" та установлювався на ракети Х-55 або планувався ставитися на ті ж самі "Калібри".Що могло стати причиною? ТРДД-50 - малогабаритний двоконтурний турбореактивний двигун, який вони випускали, але не вистачає їм швидкості робити ці двигуни. Додатково треба розуміти, що свого часу ТРДД-50 у Радянському Союзі був списаний як неліквідний двигун.Макет двигуна ТРДД-50АТ. Фото: wіkіреdіа Саме після того, як Росія втратила можливість "прямого діалогу" з "Мотор Січчю", росіяни почали розконсервовувати цю програму та поновлювати виробництво таких двигунів.Зараз ми бачимо нестачу цих двигунів як для крилатих ракет, балістичних, так і для літаків. Росія зробила запит до Ірану щодо отримання можливості виробництва двигунів для крилатих та балістичних ракет. Виробничі потужності, які раніше займалися випуском різних типів двигунів, зараз починають масштабуватися. Відкривають нові цехи, масштабують виробництво, розуміючи, що треба збільшувати потужності. В принципі, це вказує на деяку проблематику.Ідемо далі. Славнозвісна ракета "Кинджал", як казали росіяни, "гіперзвукова", "аналоговнєт", - Раtrіоt відпрацював. "Циркон" - Раtrіоt відпрацював. Звісно, що є від них шкода, треба набити руку засобам протиповітряної оборони щодо перехоплення таких цілей, але з усім тим бачимо, що ті ракети не відповідають дійсності.Повертаємося до нещодавнього шоу, яке було в Китаї з прильотом Су-57. Що зробили росіяни? Показуючи літак, вони його весь зачохлили, окрім носової частини, де є засіб радіолокації. Це те, чим вони хотіли похизуватися, що в них новий засіб радіолокації, який бачить на 500 км чи на 600 км, не знаю, як там пропаганда про це розповідає.Росіяни хотіли похизуватися, але весь інформаційний привід був спаплюжений через те, що китайці близько побачили на одному літаку в якомусь місці нахресник-закльопку і, звичайно, її відкрутили.Також були незістиковки по самому фюзеляжу щодо нерівностей та інші проблеми. Додатково треба нагадати, що Су-57 має двигун, який модернізувався у 1984 році зі старих радянських двигунів. Тобто ми розуміємо, що є певна проблематика.Су-57 на Чжухайському авіасалоні 2024. Фото: gеttyіmаgеs А тепер повертаємося до ситуації, яка відбулася. Україна і раніше дуже потужно била по території Російської Федерації, по тому ж самому Торопцю (військовий арсенал у РФ), по аеродромах. Була низка позитивних для нас активних ударів по російській території, які призвели до певних стратегічних втрат росіян, наприклад, вести бойові дії у березні 2025 року або щодо якихось накопичень зброї, які вони зберігали на своїх складах. Жодного разу не було підняття градуса щодо застосування зброї.Путін обіцяв: коли буде задіяна західна зброя, то він ударить по країнах Заходу. Але він цього не зробив.Однак саме після удару по місцю дислокації додаткового корейського генералітету відбулося підняття ставок.Треба розуміти, що рішення було прийнято до цього, бо ми бачили інформацію від розвідки щодо ударів по російських об'єктах. Згадайте в російському інформаційному просторі повідомлення, що в Росії почали виготовляти якість ядерні бомбосховища. Тобто це все – інформаційне нагнітання. Чому? Тому що: читайте доктрину Герасимова. Пан Залужний правильно зауважив: треба розуміти доктрину Герасимова, яка насправді дуже якісно та цікаво написана у тому плані, як можна воювати, тобто не тільки зброєю, а ще й психологічно та інформаційно. І це Росія активно використала.Щодо самого удару, то почнемо з тієї зброї, яку ми бачили, танків з "сараями" зверху – Росія могла проґавити удар, тобто не спрацювати. Вона розуміла, що це така дуже потужна ставка, яку треба відпрацювати. А чи є зброя в Росії, яка б могла так відпрацювати?Останні ядерні випробування показали розрив ракети безпосередньо в самій пусковій установці. Що вони могли зробити?Насправді вони могли назвати "Орешник" будь-яку стару радянську ракету, осучаснити її за рахунок заміни деяких радіоелектронних елементів.Більшість західних компонентів є всередині зброї Російської Федерації. Тому вони могли покращити деякі елементи, зробити щось, допрацювати та запустити одну зі старих радянських російських ракет "Сатана", "Ярс", "Сармат", "Лайнер". Це ті ракети, які можуть нести шість бойових головок із шістьма вражаючими елементами.Відстань неправомірна, тобто міжконтинентальну ракету застосувати на коротку відстань - неефективне використання.Але вона була без бойового ядерного заряду, тому був ефект, який потрібний Путіну; він його отримав. Тепер гра на нашому полі - що ми зробимо?Ви кажете, що неефективно використовувати міжконтинентальну балістичну ракету на такій відстані?Дороговартісно!Тільки через дороговартісність? А швидкість у неї така ж сама, як і у ракети середньої дальності?Ні, у них же було 11 Махів при заході. Щоб ви розуміли: це міжконтинентальна ракета, яка перебуває поза атмосферою, тому системи Раtrіоt малоефективні проти таких засобів ураження. Уявіть 36 уражаючих елементів, а зараз вони не розлетілися на більшу відстань, а були спрямовані на один інфраструктурний об'єкт. Відповідно, було б потрібно 36 засобів, щоб перехопити ці ракети.Ракети з балістичною траєкторією знищуються кінетичним шляхом.У будь-якому випадку все одно будуть падати уламки. "Циркон" падає, уламок упав - пробив дах.Тому тут треба казати про системи, які перехоплюють поза атмосферою. А це системи американська ТНААD, ізраїльська Аrrоw, є ще якісь, але будемо говорити про ті системи, які ми можемо насправді отримати. Систему ТНААD нещодавно передали Ізраїлю, Південній Кореї, тому ми можемо казати про те, що ці системи є, і про них треба говорити. Спочатку повномасштабного вторгнення президент Зеленський неодноразово зазначав потреби, щоб отримати саме цю систему.система ТНААD, фото: gеttyіmаgеs Справді, нам потрібні ці системи, але вони дороговартісні, їх дуже мало. Я не думаю, що навіть в якійсь далекій перспективі ми їх отримаємо.І тут йде гра на нашому полі, тому що треба остудити наших західних партнерів щодо можливості застосування Російською Федерацією ядерної зброї. Насправді вона малоймовірна. Почнемо з улюблених персонажів Путіна - Гундяєв, Кадиров та інші представники російської влади, які люблять життя, купують собі дорогі яхти, літаки - все що завгодно. Вони люблять життя і не будуть з ним прощатися. Я більш ніж упевнений, що Путіну не дадуть це зробити ні Індія, ні Китай, бо це буде останнє, що він зробить. У застосування ядерної зброї я не вірю.Але знов-таки, давайте повернемось до розмови з нашими західними партнерами. В Європі є дуже гарна ініціатива, про яку я неодноразово наголошував, - "Небесний щит Європи", це понад 20 країн, які входять в цю систему і створюють захист Європи від можливих уражень з боку РФ. Ця система з'явилась на початку повномасштабного вторгнення. Тобто це показує, що Європа розуміє проблематику, тому вона посилюється.Я неодноразово наголошував: Україна, принаймні та частина, яка перебуває у більш-менш безпечному становищі, тобто неприфронтові прикордонні ділянки, може бути закрита за рахунок взаємодії з цими країнами. Про це треба домовлятися, тому що це не ескалація, а захист.Розуміємо, що зараз є питання вже застосування ракет, наприклад, по території Європи, можливо, Путін погрожував.Давайте ви передасте Україні декілька систем ТНААD або Аrrоw і ми забезпечимо на нашій ділянці захист вашого повітряного простору від можливих прольотів ракет на територію Європи.Треба говорити з Європою на рівних, не просити, а пояснювати, чому так воно повинно працювати.Європа зацікавлена в нас. Я нещодавно працював в Нідерландах на військовій базі наземної сили протиповітряної оборони НАТО, доволі-таки потужне об'єднання, і зазначу, що більшість західних приватних компаній, які виробляють зброю, більшість військових дуже зацікавлені в наших технологіях, у тому, що ми виробляємо. Тому що дешево, якісно, швидко та ефективно. Ми використовуємо це на лінії боєзіткнення. Адже більшість зброї, яка створювалась певними країнами, була з розрахунку якихось створених умов. А у нас же умови реальних бойових дій, ми воюємо з потужним ворогом і застосовуємо будь-які можливі варіанти для вирішення цієї проблематики. І вони зацікавлені в трансфері технологій.Але вони хочуть узяти технологію з України, забрати в Європу та у себе виробляти. Це не можна робити, тому що це наше майбутнє.Після перемоги ми зможемо забезпечити більшість функціонування держави за рахунок мілітарного сектору.Треба не забувати, що частина мілітарного сектора - подвійні технології, які ми можемо використовувати у цивільному житті. Більшість наших БПЛА до повномасштабного вторгнення займались, наприклад, моніторингом кордонів, засоби РЕБ можуть захищати ті ж самі стадіони від якихось зальотів невстановлених дронів, так само як і аеродроми, аеропорти.Треба говорити з Європою, остудити їх пил стосовно переляку щодо застосування ядерної зброї. Треба переконувати партнерів, пояснюючи, бо ми постійно робимо акцент на тому, що нас треба захистити, закрити нам повітряний простір, але треба подивитися, наскільки інформаційний простір Європи насичений російськими меседжами.Подивіться - вийшла Захарова, показала кіно з дзвінком, що не треба доповідати, і це розлетілось миттю по всіх західних майданчиках. Вони відпрацювали на 100%.Я про це постійно наголошую, що, на жаль, інформаційну війну Російській Федерації ми постійно програємо, тому що ми не можемо у себе тут об'єднатися в єдиному меседжі, який ми просуваємо на західні країни, тому тут треба пояснювати та розмовляти, використовувати свої соцмережі. Ми можемо це пояснювати, дублювати деяку інформацію для наших західних партнерів, тому що у них війна в Україні, на сході в Європі.І я постійно зауважую, коли приїжджаю до якоїсь країни, якщо мені кажуть, що у вас в Україні війна, то я говорю, що не у нас війна, а у вас на сході війна. А коли їм показуєш деякі фото і кажеш, що у вас теж таке може бути, бо Путін не зупиниться, - тоді вони розуміють.Ще хочу вас розпитати про цю можливу ракету, дороблену чи недороблену, експериментальну чи не експериментальну. Я почитав, що ця ракета може летіти зі швидкістю 11 Махів, а це понад 12 тис. км/год. Наскільки ми знаємо, ядерного боєзаряду не було в цих боєголовках, але, якщо враховувати таку шалену швидкість, наскільки небезпечною є ця ракета навіть без ядерного боєзаряду?Не будемо лякати суспільство, насправді це було єдине застосування. Чи буде ще раз? Давайте повернемося до випадку, коли збили "циркон"гіперзвукова крилата ракета "Циркон". Фото: аssеtstоrе.unіtyперший раз над Києвом. Він просто впав на будівлю, не було такої особливої вибухової сили. Але будівля була зруйнована за рахунок кінетичного удару. Такі удари насправді можуть завдати суттєвої шкоди, тобто зруйнувати будинок.Але все ж таки, наскільки я розумію, 21 листопада основна мета Путіна - подати якийсь меседж Заходу, так?Треба пояснювати нашим західним партнерам, що це не меседж Путіна, а Путін злякався після якісного удару західною зброєю. Він отримав, мабуть, інформацію, що відбулось, і зрозумів, що будуть удари. Розвідка дуже добре працює, і американська розвідка також. Росіяни ж попередили Сполучені Штати щодо застосування цієї зброї.Повірте, більшість супутників у той час були над Україною та над частиною Росії, де могли запускати цю ракету.Розвідка дуже добре працює, і Путін розумів, що Україні дозволять удари західною зброєю по території РФ. Але ж він злякався, і треба про це казати. А не те, що він там натякає, підіймає ставки - злякався, дуже злякався. Бачимо, що він з бункера з'явився, доповів і зник. Тому треба оце пояснювати. Зрозуміло, що він буде намагатися підняти ставку, як у покері.Я трошки не розумію оце підняття ставок, бо у Путіна є "іскандери" в Калінінградській області, які також балістичні й можуть мати ядерну боєголовку. І цих "іскандерів" достатньо, щоб долетіти до Парижа, Лондона, Берліна і так далі. Навіщо йому саме оця якась недопрацьована, експериментальна ракета?Щодо недопрацьованої, експериментальної ракети, то Путін не міг прогадати, тому відправляв ракету, в якій був упевнений, що вона відпрацює.Тому я і кажу, що, скоріш за все, це було щось ще старих радянських зразків або модернізованих. Але, в будь-якому випадку, після того, коли Росія втратила доступ до Південмашу, нічого не змінилося. З 2014 року нічого не змінилося, тому вони застрягли десь на цих розробках в ракетній галузі.Повертаючись до дій з боку Путіна, чому він не ударив по західних країнах, бо він пояснює країнам Заходу, що я буду тут вбивати, поки не заберу Україну.Путін не планує вдарити по Європі, бо розуміє, що отримає якісну відповідь і ніхто вже з ним не буде потім розмовляти - ні Індія, ні Китай.Відразу же зупиняться будь-які постачання, всі країни, навіть пострадянські, зрозуміють, що за гвинтик, який був направлений до Росії, вони отримають такі санкції, що не оговтаються.Насправді це політична гра. Згадаємо дзвінок Трампа, дзвінок Шольца, після яких спочатку був просто зліт авіації, потім масовані обстріли, потім знову зліт авіації, дві ракети - все це гра Путіна. Путін воює, як терорист. Він узяв у заручники Україну і каже: "Поки ви мені її не віддасте, я буду вбивати українців". І це він робить. Про це треба казати європейцям, Сполученим Штатам. Вони ж усі завжди казали: "З терористами не ведуть перемовин".Потрібні потужні удари по території Російської Федерації з застосуванням західної зброї, додатково нашою зброєю, і це призведе до того, що Путін зрозуміє і 100% спасує.Це ви говорите, в ідеалі як воно мало б бути, як кожен українець хотів би, щоб так було. Але я дивлюся сьогодні на реакцію з боку лідерів західних країн, вони засуджують, але при цьому Шольц сказав, що про ТАURUS все одно можете забути.Згоден, про ТАURUS треба не думати, бо, щоб носити ці ракети, нам потрібні літаки Grіреn. Інших літаків у нас немає. Зараз з'являться винищувачі Міrаgе, які можуть нести Stоrm Shаdоw.І тоді, повірте, набагато більше ракет полетить до Росії саме за рахунок того, що буде більше носіїв.Згадайте перше застосування АТАСМS по Криму чи Stоrm Shаdоw по території Російської Федерації.З моменту телефонного дзвінка Трампа до Путіна відбулась уже політична гра, а до цього з тверезим розумом наші західні партнери надавали нам зброю. Нам надають зброю в тій кількості, щоб ми встояли, і це проблема. Ми це знаємо, про це постійно наголошуємо, що нам потрібна більша кількість літаків, і не треба нам розповідати, що ще пілотів не навчили. У нас достатньо пілотів, нам треба більше ракет.ракета Stоrm Shаdоw. Фото: gеttyіmаgеs Чому нам передали F-16 і не дають ракет JАSSМ, які можуть працювати з цих літаків? Окей, не хочете на 950 км, дайте ті, що працюють на 400 км, і ми будемо стріляти до 300 км, щоб не підходити близько до кордонів. Треба казати про той сценарій, який нас плюс-мінус задовольнить, бо, якщо ми будемо говорити про погане, то все буде дуже погано.Ми інколи дуже багато очікуємо від наших західних партнерів, чекаємо, переконуємо їх, тиснемо на них, а потім…Щодо наших західних партнерів, згадайте перший день війни, коли ми просили закрити повітряний простір, і подивіться, що у нас зараз.На початок повномасштабного вторгнення було близько 20 компаній, які виробляли засоби безпілотної системи, а зараз понад 200.Ми випускаємо ударні безпілотники, розвідувальні, на різні дистанції, можемо долітати в глиб Російської Федерації до 3000 км. Наші "Нептуни" почали працювати по суходолу на відстань понад 400 км, і ми можемо казати, що вони взагалі можуть працювати до 1000 км.Українці, завдяки приватним компаніям, які активно занурилися у військовий сектор, почали отримувати велику кількість своєї зброї. У нас мало, але роблять і артилерійські снаряди, є навіть засоби ураження, які ми кріпимо на ті ж самі FРV-дрони. Вони різняться по місії виконання, яку задачу треба виконати, і це виготовляють українські інженери, українські інженерки, постійно пропонуються дієві рішення.Цю війну виграють військові, волонтери та інженери - всі ті, хто залучений до створення нових сучасних систем.У нас є велика кількість компаній, які займаються виробництвом зброї, але потрібно говорити про нові умови для цих компаній. Добре, що дають, наприклад, якісь дешеві кредити від держави, але, слухайте, ми даємо зброю, яка захищає міста та допомагає військовим на фронті.Франція дає субсидії військовим компаніям. Британія - державне партнерство, це прекрасніший закон, про який теж кажемо, тому що нам треба отримати інвестиції від західних компаній для того, щоб розвивати свої виробництва.Як ми можемо отримати інвестиції, якщо нас держава не захищає? Немає розподілу ризиків між державою і приватним сектором.І тому ті ж інвестори кажуть: "Давайте ви до нас і у нас виробляйте". А треба навпаки, щоб у нас вироблялось, тому що це і логістична складова, і економіка країни.Наскільки ефективнішою стала наша ППО в збитті звичайних крилатих ракет, тих же Х-101, після того, як ми отримали літаки F-16?F-16 Кількість уражених ракет збільшилася, це не тільки за рахунок F-16, бо є розподіл використання засобів ураження проти різних цілей. Ми ж бачили, чим пані Наталя перехопила крилату ракету – це була стара радянська "Ігла", ПЗРК. Коли ви десь чуєте про пані Наталю, то хлопцям, які перетнули р.Тису, має бути просто соромно.Але повертаючись до питання: ми суттєво посилили сили ППО, це й ешелонована система, яка дає змогу перехоплювати різні типи ракет. Зараз нова загроза - міжконтинентальні ракети, думаю, що буде вирішено і це питання.Слід зазначити, що Росія активно використовує ударні безпілотники.Якщо на початку повномасштабного вторгнення було близько 400 безпілотників, то на цей рік ми можемо казати, що буде використано близько 8000.Зрозуміло, є "Шахеди", "Гербери", "Пародія" – все це повітряні цілі, які треба знешкодити, бо незрозуміло, що в тій цілі, є вибухівка чи немає.Є проблематика, наприклад, з мобільними групами, їх не вистачає, збільшилась кількість ворожих безпілотників, відповідно треба збільшувати мобільні групи. Я неодноразово казав, що і міські ради можуть закуповувати засоби РЕБ, є дозвіл на таку закупівлю, і ці засоби захищали б, наприклад, міста. За рахунок засобів РЕБ дуже велика кількість елементів як у крилатих ракетах, так і в безпілотниках, пригнічується, і це допомагає нашим ешелонам ППО перехоплювати або збивати ці цілі.Зараз пишеться законопроєкт, який дозволить закуповувати міським радам системи ППО українського зразка.Ми зараз говоримо не про FrаnkеnSАМ, а є українські компанії, які виробляють такі системи, це нові розробки. Тут важливим є створення автоматичної системи виявлення та знищення, тому що мобільних груп не вистачає. Однак зараз бачимо ефективне застосування зенітних дронів, також протирозвідувальних дронів.Але знову повертаємося до тієї ж проблеми - оператори або мобільна група. Мова має йти про інженерні рішення: наприклад, дрони летять на низьких висотах, тому треба працювати засобами радіолокації, які будуть бачити на відстані до 40 км, це реально - побачити ці "шахеди". Можна на більших відстанях, але є радіогоризонт і низькі висоти, тому давайте реально оцінювати: 40 км плюс засоби ураження 2-5 км - це те, що ми можемо зробити для того, щоб захистити. І там тоді буде оператор, який закриватиме сектор 40 км по виявленню, і декілька систем з знешкодження, які будуть підіймати ракети чи дрони та в автоматичному режимі перехоплювати. Але це все в майбутньому, а зараз міські ради можуть формувати з громадян своїх громад додаткове посилення мобільних груп.Я працював на деяких симуляторах, можу пройти навчання і виходити раз на тиждень. Але треба повертатися до того козацького драйву, який в нас був на початку повномасштабного вторгнення, бо крім нас ніхто не допоможе нашим Силам оборони.Підкреслю, що приватні компанії стали рушієм масштабування виробництва зброї. Є питання, що робив Укроборонпром з 2014 року по 2022 рік, але це окреме питання. Давайте вирішувати - не так, як 30 років кожна влада приходила і казала про "попередників", а будемо шукати рішення, які нам допомагатимуть.Міські ради можуть закуповувати засоби РЕБ, системи ППО, зрозуміло, що це буде ставитися на баланс Сил оборони, де підпорядкований цей регіон, і при цьому міські ради можуть формувати мобільні групи та домовлятися з приватними компаніями, де працює людина, що ця людина буде там отримувати вихідний на цей час. І це буде стимулювати та повертатиме отой козацький драйв.Ви сказали, що є якісь засоби виявлення "шахедів", бо мені здавалося, що їх виявляють тільки тоді, коли вже чують оцей їхній звук.Це детекція, яка відбувається за рахунок класичних систем радіолокації, також звуку, візуального виявлення - це те, про що ми можемо казати. Насправді є різні типи засобів радіолокації. Важливо зрозуміти, що не тільки треба засоби ураження, а й потрібні засоби радіолокації. Бо завчасно виявлена ціль допомагає нам прийняти рішення, як ми її будемо знешкоджувати. Більшість мобільних груп отримують інформацію про переліт якоїсь цілі, і вони чекають по азимуту, де її зустріти.У новітніх українських розробках чи застосовується якось штучний інтелект, чи допомагає він у засобах РЕБ?Якщо говорити про безпілотні системи, то з початком повномасштабного вторгнення ми стикнулися з проблематикою, коли ми перші почали застосовувати активно FРV- дрони, то, звісно, ворог скопіював і почав віддзеркалення по нас цієї технології. Відповідно, ми почали шукати рішення, і правильним рішенням було застосування засобів РЕБ.А щодо правильного використання ресурсу, на жаль, використання індивідуальних засобів РЕБ (окопний) - це мікроменеджмент. Бо ми отримали велику кількість засобів РЕБ, які не підконтрольні тим самим пілотам, хоч і є комунікація, яка налагоджується, але вона складна. Більшість інженерів ці засоби робили з урахуванням того, що такий засіб куплять або самі військові, або волонтери, тому він має бути дешевим. Відповідно, робився з дешевих китайських комплектуючих. Хоча не проблема зробити із західних комплектуючих, але тоді треба помножити ціну на три.Дякуючи пану президенту, нарешті у нас з'явиться інженерна ставка, але інженерам треба ставити задачу з урахуванням аналітики всієї лінії боєзіткнення, бо треба розуміти, як і чим ворог воює, і аналізуючи це все, пропонувати рішення. Правильним рішенням були б системи РЕБ, які б працювали далеко від лінії бойового зіткнення.У нас є системи, які працюють на 35 км. Ми можемо ставити за 20 км, але ці засоби можуть піддатися ураженню. Ми отримуємо компонент з великої кількості систем, які закривають лінію боєзіткнення і, за необхідності, з урахуванням штучного інтелекту, опускають певну частоту для прольоту наших дронів. Це все можливо, але потрібні гроші, щоб це впроваджувати.Більшість усього, що розроблено українськими компаніями, розроблено за власні кошти компаній.Держава купує частково, але не повертає гроші за те, що ми вклали у RnD (Rеsеаrсh аnd Dеvеlорmеnt - дослідження і розробки, спрямовані на пошук інноваційних рішень). У нас є законодавчі норми, які дозволяють депутату закатати гроші в асфальт, але за те, що він інвестує гроші в розробку, яка не вистрелить, його посадять. Куди йому краще гроші витратити? В асфальт!Наскільки потужними зараз є наші безпілотники, щоб отак добряче мусолити росіян на їхній території?Щобільше, у нас є деякі безпілотники, які можуть ще і допомагати наводитися, відпрацьовуючи по території. У нас є системи, які дозволяють нам залетіти вглиб на 1000 км і повернутися з розвідданими. Причому це безпілотник, який буде оснащений навіть "саровським" радаром, який скаже, чи є в тому ангарі щось, чи нема.Треба зазначити, що деякі типи безпілотників взагалі в країнах НАТО не розглядалися як перспективні. Але подивіться на більшість американських безпілотників - вони великі, мають купу різного озброєння, а ми використовуємо купу маленьких, які сумісно створюють систему і збирають потрібну інформацію, при цьому вони мало помітні для засобів класичної радіолокації.Подивиться, як працює російська протиповітряна оборона. До речі, удар по "Саваслейці" (авіабаза РФ) ми відпрацювали стрілецькою зброєю, хоча на цій авіабазі стоїть система С-400 з радіолокацією "Подльот", яка забезпечує перехоплення, наприклад, безпілотників на низьких висотах. Далі згадаємо "Оленью" (авіабаза РФ), теж працювала стрілецька зброя.Практично повсюди ми бачили стрілецьку зброю, за винятком Московської області, бо там працюють "панцирі".Але "Панцир" свого часу, коли працював у Сирії, гатив по зграях птахів, тому що сприймав їх за повітряну ціль. Треба зрозуміти, що навіть птах може світитися на засобі радіолокації як безпілотник.Дуже приємно нашим компаніям, які виробляють безпілотники, коли в їхній невеличкий БПЛА намагаються запустити ракету С-300.безпілотник українського виробництва Sіrkо-2m, Фото: Skyаssіst А більшість засобів російської протиповітряної оборони зараз розташовані на території тимчасово окупованої України. Крим свого часу став непридатний для більшості озброєння, тому що вони розуміють, що ми можемо бити й АТАСМS, і Stоrm Shаdоw, і своїми засобами ураження, тому вони там здебільшого поставили зараз купу засобів протиповітряної оборони, намагаються захистити Керченський міст.Щодо питання Керченського мосту, то, може, ми перекриємо на Чонгарі переправу? І вони тоді позбавляться певних логістичних спроможностей. Бо постійно кажуть: "А давайте запустимо купу Stоrm Shаdоw по Керченському мосту". Але ж у нас є купа цілей - складів, яких понад 20 на кшталт того ж Торопця, де зберігається велика кількість зброї.Зараз більшість експертів підтверджують і військові кажуть, що практично більшість снарядів, які летять зараз в бік України, - це корейські снаряди, корейська балістика.Наступний рік - вирішальний для України, має бути посилення безпосередньо своїх спроможностей щодо виробництва зброї й додатково - розмова з західними партнерами.Війна майбутнього – це війна технологій?Безумовно. Ми бачимо тенденцію зменшення кількості застосованих Росією крилатих ракет, бо проблеми всі ті ж – двигуни. Стратегічна авіація, яка вже стара, вони ж підіймали Ту-160, а кількість ракет не змінилась.Кількість російських літаків збільшилась, а кількість ракет не змінилась, які були зараз запущені.Росіяни розуміють, що їм потрібні високі технології, тому Путін заявляє про створення технологічних парків, компаній, які займаються розробкою безпілотників. Це все подається під соусом громадянських питань, але туди приходить російська молодь, яка вирощена при президенті Путіні, іншого президента вони не знають, і це проблема. Тому я кажу, що наступний рік буде вирішальним.

Лене Рейчел Андерсен. Зростання людини і суспільства. Нордична концепція більдунґу. – К.: Наш Формат, 2024З одного боку, нас застерігають від захоплення скандинавською культурою, мовляв, вона ніколи не перетиналася з українською, і наші князі не поклонялися їхнім богам, а з іншого – скажімо, у книжці  Лене Рейчел Андерсен "Зростання людини і суспільства" - роз’яснюють, що "Просвіти" в Україні сприяли народному більдунґу. Отже, перед тим, як зрозуміти нордичну концепцію більдунґу, варто переформатувати свої знання про вітчизняну історію і вкотре повірити мудрим вікінгам. Тим паче, що скандинавський епос "Старша Едда" (а також "Молодша…") в Україні вже переклали. "Більдунґ — це моральна та емоційна зрілість, - роз’яснює авторка. - Більдунґ — це мати освіту та знання, необхідні для процвітання у вашому суспільстві. Більдунґ — це бути глибоко вкоріненим у культурі та спільноті, водночас зберігаючи автономію, щоб прокласти власний шлях у житті. Більдунґ завжди особистий і унікальний". Тож у своїй книжці авторка - економістка, письменниця, футурологиня й активістка освітнього руху - описує шлях до гармонійного зростання особистості та суспільства, показує, як якісна освіта дорослих підняла скандинавські країни з дна злиднів до сталого добробуту, а "Просвіти" в Україні сприяли народному більдунґу. Вона звертається до понять смислотворення й самоавторства, свободи та відповідальності, важливості не лише теорії, а й практики. Вона показує, як здоровим націоналізмом закласти фундамент демократичної нації. А ще — як з більдунґом для ХХІ століття можна впоратися з новими викликами,  скажімо, наслідками цифровізації, екологічними проблемами, пандеміями, міграцією, якоюсь мірою — війною. Хай там як, але в одному авторка, без сумніву, права, зазначаючи у передмові до українського видання книжки: "Україна та українці завжди боролися за те, щоб бути вільним народом, а нині, стежачи за мужньою боротьбою України проти Росії, решта Європи смиренно визнає свою наївність. Здається, ми навіть уявити не могли російську агресію, дурість і зло, свідками яких ми зараз є. З іншого боку, Україну не одурити, вона знала, на що здатна Росія".Фріда Мак-Фадден. Ніколи не бреши. – Х.: Віват, 2024З уваги на вищезгадані "паралелі" у скандинавсько-українських стосунках варто зауважити, що наступна книжка так само викликає асоціації. "Ми брешемо, - каже Юрій Смолич, літописець літературного життя 1920-30-х років в оповіданні "Дзеньки-бреньки" Володимира Даниленка. – Але ми у те віримо". Згадаймо також, як не у скандинавському, а в американському серіалі "Обдури мене" ("Теорія брехні") з Тімом Ротом у головній ролі нам розповідали, як це іноді вигідно – брехати, хоч тебе все одно коли-небудь викриють. Натомість у романі Фріди Мак-Фадден "Ніколи не бреши" нас закликають – не треба! І пояснюють, чому саме, оскільки якусь там з рахунку Божу заповідь про те саме вже ніхто не пам’ятає. "Усі брешуть, - запевняє героїня роману на початку, наче згаданий Смолич. – Багато років тому провели експеримент, пов'язаний. із поширеністю неправдивої поведінки. Він стосувався торгового автомата. Учасників повідомили, що торговий автомат несправний. Якщо вставити долар, то поламаний автомат видасть шоколадку й поверне долар. На автоматі була табличка з написом: "Для того, щоб повідомити про несправність автомата - зв'яжіться з нами за номером". Номер належав одному із дослідників - піддослідні про це не знали. Здогадайтеся, скільки осіб повідомили про несправність. Ніхто". Можливо, тому що іноді правда вбиває? За сюжетом, у пошуках будинку своєї мрії молодята опиняються в розкішному маєтку, виставленому на продаж. Оглядаючи кімнати, вони розуміють, що саме тут жила відома фахівчиня з психіатрії, яка загадково зникла майже чотири роки тому. У пошуках розваги чи бодай якоїсь книжки молода натрапляє на таємну кімнату, де зберігаються аудіозаписи розмов докторки з усіма пацієнтами. Вирішивши послухати їх, касета за касетою, вона неочікувано дізнається про низку подій, які передували зникненню психіатрині. Щось жахливе сталося в цьому будинку, і це не дивно, бо перед нами динамічний непередбачуваний трилер від авторки бестселерів "Служниця" та "Секрет служниці". І це чиста правда!Роман Лябига. Ламбрески. - Брустури: Дискурсус, 2024Варто одразу пояснити, як ми й обіцяли на самому початку, що "ламбрески" у назві цієї книжки – це декоративні елементи інтер’єру. Але що саме декорує автор – приватні краєвиди чи цілий всесвіт? У будь-якому разі, зрозуміло одне – всі ці речі пов’язані у "Ламбресках" Романа Лябиги – збірці поезій іноді традиційних, іноді рвучких, бо модернових, де вчувається зв’язок з українською класичною спадщиною. Особливо, коли філософічність Євгена Маланюка, поліфонізм Святослава Гординського і ліризм Володимира Сосюри проростають крізь сучасну мелодику оригінальним доробком автора. Читачу недаремно нагадують, що вірші, які увійшли до збірки, ніби розмежовують певні періоди його життя. А ще вони – це стани душі вічного мандрівника, який об’їздив весь світ (побував у понад 20 країнах), шукав правди поміж ближніх своїх, злітав і занепадав протягом яскравого і буремного життя, знаходив і губив своє кохання, страждав і зневірювався, щоб відродитися і знову оспівувати красу цього світу. Нехай навіть пошрамованого воєнним лихоліттям. Отже, розділи "Записки подорожнього", "Сліди на воді", "Історії поміж цеглою", "Шрами, що їх ракети лишили", "Римське Євангеліє", "Ча-ча-ча у театрі життя" - наче справжня симфонія життя, в якій чимало пісень і серенад, які автор співає для своєї коханої, але ще більше – мудрих думок, спостережень і застережень для читача, який отримає насолоду, занурюючись у поетичний світ Романа Лябиги, створений у "Ламбресках".Лукаш Вежбицький. Африка Казика. – Х.: Час майстрів, 2024Щодо країни у назві цієї захопливої книжки все ніби зрозуміло, натомість друга її частина… Мабуть, варто пояснити, що як у вірші Назара Гончара "Я маленький Назик / Сів на унітазик…" - це ім’я головного героя. Бо історія має хоч і не галицьке коріння (звідки був родом автор віршика), а польське, проте все це по-сусідству. До того ж на самому початку книжки Лукаша Вежбицького "Африка Казика" нам роз’яснюють, як Казик, почавши мандрувати, всівся так само, як і Назик, але в/на інше. "Оскільки я вирішив подорожувати на велосипеді, - розповідає герой, - тож не міг не взяти із собою мого вірного двоколісного друзяку, який супроводжував мене в усіх попередніх мандрівках. До того ж ніхто такого ще досі не робив. Моя дружина Марися страшенно хвилювалася. - Ой, Казику.. - говорила вона, коли разом із дітьми проводжала мене на вокзалі, - як ти даси собі раду серед чужих людей? - Усе буде добре, Марисю, - заспокоював я її. - Знаю кілька іноземних мов, тож зможу порозумітися. - А що ти робитимеш, якщо зустрінеш людожерів чи лева? - Не хвилюйся, адже і з людожерами, і з левом можна потоваришувати, -- пожартував я. - Тату, привезеш мені фото лева? Будь ласка. - син торсав мене за штанину. - Татусю, а мені привези мавпочку, - просила донечка. Я міцно обійняв дітей на прощання. - А тобі що привезти з Африки? - усміхаючись, запитав я дружину. - Мені нічого не треба. Пиши частіше, аби ми знали, що з тобою все гаразд. І якнайшвидше повертайся, - із тривогою в голосі відповіла Марися". Тож уявіть собі - близько 40 тис. км Африкою — на велосипеді. Казімєж Новак - перша людина у світі, яка самостійно двічі перетнула Африку з півночі на південь і у зворотному напрямку. І все це на початку 20-го століття. І хоч наш герой і був поляком, але народився він 1897 року у Стрию на Львівщині, у краю сміливих і відчайдушних людей. Хіба міг Казик сумніватись у своїх силах, коли ріс в оточенні людей, які доводили щодня, що неможливого не існує? Ще хлопчиком мріяв про мандрівки у далекі краї. Так, зі Стрия, з батьківського дому, здійснив він свою першу самостійну велику подорож. У 14 років, маючи в кишені лише кілька монет, він помандрував до Риму! І відтоді вже не було для Казімежа Новака ні закритих кордонів, ні нездійсненних мрій! Про що й читаймо у цій захопливій книжці.Анна Сапена. Мамині рецепти сну. Заспокійливі казки. – Х.: Ранок, 2024- А чи знаєш ти, що всі твої сни та їхні герої живуть в одному чарівному краї, що зветься Сновиландія? – каже у цій книжці мама своїй донечці. - Там вони з нетерпінням чекають на зустріч із тобою. Сновиландія складається з королівств, а кожне королівство - з вулиць. Сни, які тобі сняться, приходять із Королівства людських снів. Там кожен герой живе в окремому будиночку". При цьому одразу варто пояснити, що головне у книжці Анни Сапени "Мамині рецепти сну" не тільки слухати (і слухатися) маму, але точно дотримуватися рецептури в її чарівних історіях, тоді й потрапити можна до цієї самої Сновиландії. Насправді це нескладно. Ось, наприклад "Рецепт мандрівного сну": "1 подорож до приємних спогадів за сьогодні; 3 поïздки до чудернацьких мрій та бажань; 2 зупинки біля цікавих планів на завтра. Загорнути в теплі обійми й покласти під подушку". Або "Рецепт мрійливого сну": "3 дрібки ванільноï радості; 1 склянка захоплення з ароматом кориці; 4 столові ложки полуничних усмішок; 2 пакетики пухнастих думок. Ретельно перемішати й намастити на ванільний коржик щастя. Вживати тричі на день як десерт. Чудово смакує з теплим ароматним чаєм". А ще ця книжка вміє творити справжні дива, якщо щовечора діти отримуватимуть нову сонну страву, приправлену маминими добрими словами, ніжними поцілунками та чарівними подорожами й пригодами. І хтось при цьому вирушить у сонні мандри на улюбленій пухнастій ковдрі, хтось у чашці, а хтось - на однорозі. "- А ти знаєш, що відбувається з героями снів, якщо ти не засинаєш? – питається наостанок мама в своєї дочки. - Якщо пропускаєш свій денний сон? - Ні… - задумалася Катруся. - Що? - Вони зникають у країні Недосипу! - У країні Недосипу? - перепитала дівчинка. - І вони вже ніколи не зможуть мені наснитися?" Проте, щоби все дізнатися про сонні мандри, варто не спати, а читати цю захоплюючу книжку, яка в наш тривожний час дарує затишок і спокій.

Світова спільнота у форматі "Великої двадцятки" замість обговорення гострих проблем вирішила за краще їх не помічати. У чому причина і що це означає для України, розбиралася Gаzеtа uа. У Бразилії завершив роботу один із найскандальніших самітів "Великої двадцятки". Злагоди не було навіть під час протокольного фотографування. Гості саміту стали до фотографії, але - без президента США Джо Байдена, прем'єра Канади Джастіна Трюдо і прем'єр-міністерки Італії Джорджії Мелоні. Натомість китайський лідер Сі Цзіньпін вийшов у центрі фото в оточенні президента Бразилії Лули да Сілви, прем'єра Індії Нарендри Моді та президента ПАР Сиріла Рамафоси. Перед фотокамерою був і міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров. Тож виникла версія, що Байден, Трюдо і Мелоні не пішли на спільну фотосесію через нього. Представники США пояснювали, що це сталося через про погану логістику. Мовляв, низка двосторонніх зустрічей затяглися у часі, а фотозйомку заплановано значно раніше, ніж зазвичай. Бразильська сторона твердила, що ті самі винні, що запізнилися. Врешті-решт, вперше за час існування Групи Двадцяти фотосесію повторили. І вже тоді Байден та Моді в кадрі трималися за руки під пильним поглядом Сі. І це був кадр, який точно не ілюструє єднання Глобального Півдня, якого так добивалися Путін і Сі Цзіньпін. Недобра воля У випадковість мало хто повірив. І недарма: Лула да Сілва застосував той же трюк і з підсумковим комюніке. Документ був опублікований на добу раніше, ніж передбачалося, і не всі підписанти схвалили його з доброї волі. Так, президент Аргентини Хав'єр Мілей натякнув на зовнішній тиск. "Аргентина не є супердержавою, вона у складній економічній ситуації, тиску було достатньо, щоб послабити спротив аргентинської сторони", - пояснив професор міжнародних відносин Університету Бразилія Гуларт Менезес. Підсумкове комюніке зафіксувало пріоритетними для G20 боротьбу з голодом і протидію змінам клімату. Зокрема, підписанти підтвердили Паризьку угоду про обмеження глобального потепління із закликом значно збільшити фінансування заходів з цього "з мільярдів до трильйонів з усіх джерел". Крім того, Група Двадцяти наголосила на необхідності реформування структур глобального управління (ООН). Маніпуляції з часом і "чашка кави Орбана" Зміст документа розлютив європейців. Як пише Rеutеrs, загальне обурення висловив канцлер Німеччини Олаф Шольц: у комюніке не зазначено про відповідальність Росії за розв'язання війни в Україні. Комюніке, як правило, публікується з підсумками саміту, однак цього разу воно було схвалене у понеділок, 18 листопада, під час пленарного засідання. Гра з часом зрозуміла: наступного дня була тисяча днів війни Росії в Україні, а також день завершення зустрічі G20. Не згадати Україну у відповідних формулюваннях було б складно. Але напередодні, 18 листопада, це вдалося. Щоправда, за відсутності у залі лідерів США, Німеччини і Франції з якими зіграли у "чашку кави Орбана". Відтак "текст не відповідав позиції, котру ми могли б зайняти", пояснював президент Франції Емманюель Макрон. "Наша позиція залишається незмінною", - запевняв він. Слова і руки Але під час зустрічі на полях саміту із Сі Цзіньпінем Макрон заявив, що поділяє його прагнення досягти миру в Україні і послався на дотримання Статуту ООН. Це ще не підтримка китайсько-бразильського мирного плану, але крок Франції назустріч Китаю. Як і у випадку з Аргентиною, президенту Франції довелося зважати на економічні перспективи своєї країни і на вплив Сі на Путіна. Однак китайський лідер не кинувся у французькі обійми, а доволі прохолодно зазначив, що Пекін працюватиме над поглибленням двосторонніх відносин. А на зустрічі з Шольцем підняв питання про обмежувальні тарифи на китайські електромобілі - достатньо чутливе саме для німецької економіки. Прагнення Макрона убезпечити країну від ризиків підкреслило рукостискання з Лавровим. Жест ілюструє тренд саміту у Бразилії "кожен сам за себе". Два підсумки Максимум, на який спромоглися учасники саміту, - в підсумковому комюніке закликати до досягнення всеосяжного, міцного і справедливого миру без осуду Росії за вторгнення до України. На противагу, 19 листопада країни Європи (Іспанія, Італія, Польща, Німеччина, Велика Британія та Франція) ухвалили спільну заяву, у якій рішуче засудили Росію. Але цей документ на рівні міністрів закордонних справ за статусом не здатен замінити підсумкове комюніке G20. До того ж, і він містить лише заклик до країн Європи тісніше взаємодіяти з європейськими і трансатлантичними партнерами у сенсі безпеки. Пильнуй своє Саміт G20 проілюстрував глобальний розкол, через що Колективний Захід не формує і не визначає порядок денний, вважають в агенції Вlооmbеrg. Тінь Трампа була незримо присутньою на саміті, ситуація невизначеності надавала країнам Глобального Півдня більше можливостей просувати власні тези. Це дозволило їм наполягти на м'якіших формулюваннях, ніж того бажали західні лідери. Однак тут є елемент маневру і Колективного Заходу. З одного боку, да Сілва ще до початку саміту заявив, що українське питання, як і близькосхідний конфлікт, не буде включене до порядку денного. Західні лідери могли проігнорувати саміт, але вони вирішили взяти участь і поговорити напряму з країнами Глобального Півдня. Нагадаємо, взимку і навесні 2024 року Макрон говорив про розкол Глобального Півдня як про тактичну мету протидії Росії і Китаю. Для цього за його словами, потрібна була невизначеність. Але саме завдяки невизначеності Китай уклав кілька стратегічно важливих угод: із Болівією (запропонував участь у проекті "Один пояс один шлях") і з Аргентиною. Росія, як ми припускали раніше, погодила зміну ядерної доктрини, чого навряд би вдалося досягти у більш чітко окреслених політичних координатах. Зрештою, учасники саміту пильнували кожен свої власні інтереси. Україну на цей саміт не запросили навіть виступити у відео форматі. Що нам з того Сі Цзіньпін міг бути задоволений, - відігрався у Бразилії за негативи після зустрічі з Джо Байденом у Перу. Не приховують емоцій і в Москві власні інтереси держав взяли гору над спільними, і це було не просто наочно продемонстровано, але й зафіксовано в документах. У Бразилії навіть частково зірвали кліматичний порядок денний, котрий да Сілва оголосив пріоритетним. Але відстороненість від України на саміті Групи Двадцяти може зіграти Києву на користь. Адже й досі комюніке "двадцятки" не були дієвими, за три роки війни країни-учасниці не спромоглися засудити Росію або бодай рішуче відреагувати на зміну нею ядерної доктрини. Натомість бразильському президенту вдалося затвердити створення Глобального фонду по боротьбі з голодом і зубожінням, а також забезпечити у комюніке рішучі формулювання по оподаткуванню надприбутків (щоправда, з урахуванням податкового суверенітету країн). Збалансована риторика Справді, у підсумковому комюніке саміту простежується збалансований дипломатичний підхід, розповів Gаzеtа.uа політолог-міжнародник і президент Першого міжнародного фонду розвитку України Микола Волківський, котрий був на цьому саміті у Бразилії. За його словами, учасники уникали прямого засудження, але водночас звернули увагу на ширші наслідки війни. "Лідери G20 визнали значні людські страждання, спричинені війною, а також значні глобальні економічні та геополітичні наслідки. Вони наголосили на дотриманні Статуту і принципах ООН, особливо на повазі до територіальної цілісності, суверенітету й міжнародного гуманітарного права. У комюніке засуджується будь-яке застосування сили для надбання територій без назв конкретних агресорів. Згадуючи дискусії на саміті у Нью-Делі 2023 року, нині лідери висловили підтримку конструктивним ініціативам, які сприяють всеосяжному, справедливому і тривалому миру. Однак це формулювання залишається неконкретним, залишаючи простір для різних інтерпретацій того, чим є мирне врегулювання", - наголосив експерт. Також Микола Волківський звернув увагу на те, що у підсумковому документі саміту російська війна в Україні пов'язана з продовольчою та енергетичною глобальними кризами. А це важливо, адже Кремль послідовно відкидає будь-які натяки на такий причинно-наслідковий зв'язок і навіть готовий безкоштовно постачати зерно у країни Африки аби заперечити його. І ось тут саміт у Бразилії поставив Путіну підніжку створенням Глобального альянсу проти голоду і бідності до якого, зазначив Микола Волківський, увійшли понад 70 країн, у тому числі, Україна. "Це особливо актуально з огляду на очікування, що у 2025 році голод загрожуватиме понад 73 мільйонам людей на планеті, - зазначив експерт. Причому паралельно з цим учасники саміту підкреслили необхідність реформування інститутів глобального управління. Новації включатимуть тіснішу і сталу співпрацю між Північчю і Півднем, а також між Півднем і Півднем". Для України надзвичайно важливими є нові конфігурації співпраці, у тому числі, економічної, активніше долучатися до яких потрібно вже нині. А ще пропонувати свої ідеї щодо більш потужних механізмів для перетворення зобов'язань на відчутні результати, у тому числі, щодо глобальної безпеки, резюмував Микола Волківський. Іншими словами, зосередженість лише на внутрішньому порядку денному України далася взнаки на саміті у Бразилії. Тhе Fіnаnсіаl Тіmеs фіксують втому деяких важливих гравців колективного Заходу від української кризи. Вихід, котрий підказує саміт у Бразилії, - активніше включати Україну до глобальних процесів і пропонувати механізми, можливо, й напрацьовані в екстремальній ситуації, але - дієві.

GlоbаlLоgіс входить до трьох найбільших ІТ-компаній на українському ринку — зараз тут працює понад 6 тисяч спеціалістів. Водночас кожні пів року в українському підрозділі стає на кількасот фахівців менше. Про те, як компанія працює в інших країнах, чи конкурують українські та індійський ринки, чому змивається грань між продуктовими і сервісними компаніями та що буде з нашим ІТ далі — читайте в інтерв’ю DОU з Андрієм Яворським, старшим віцепрезидентом зі стратегії та технологій у GlоbаlLоgіс. Про глобальні справи — Як нині справи у GlоbаlLоgіс на світовому ринку? Куди ви рухаєтеся, що цікавого було за цей рік? Ми почуваємося приблизно як і всі на ринку. В багатьох галузях є спад попиту, усі чекають, що облікові ставки на ключових ринках знизяться і розпочнеться новий цикл економічного підйому. Водночас GlоbаlLоgіс стратегічно правильно стала частиною групи компаній Ніtасhі, яка має 70-80 мільярдів доларів загального обороту. Тепер у нас є і зовнішній попит, і внутрішній. Також за цей рік ми анонсували масштабні партнерства з Gооglе, Місrоsоft, Аmаzоn. Тому я сказав би, що почуваємося ми спокійно та оптимістично. Якщо бути більш предметним, GlоbаlLоgіс працює та має інженерів на всіх основних ринках, зокрема в Латинській Америці і Східній Європі. Україна досі залишається другим номером за розміром локації після Індії, у нас тут близько шести тисяч інженерів (в Індії понад 14 500 — ред.). Попит зараз ребалансується між цими регіонами залежно від того, де це найбільш ефективно. Я б сказав, що зростання у Східній Європі сповільнилося, а в Індію, Японію, Аргентину заходить більший потік бізнесу. Серед більш доступних локацій там найоптимальніші умови за ціною, швидкістю і якістю. Клієнти, які були в Україні, хочуть залишатися в Україні, з цим усе гаразд. Та новий бізнес стало складніше сюди заводити в Україну, зокрема через коливання валютних курсів, ну й через війну. — Як вплинуло на вектор руху компанії об’єднання з Ніtасhі? У нас були і залишаються амбітні цілі подвоїтися найближчим часом. І це станеться не через те, що ми просто стали частиною Ніtасhі. Ми віримо в те, що наші сервіси і стратегічний напрям будуть затребуваними. Водночас бути частиною глобальної корпорації багато в чому простіше, ніж бути незалежним гравцем. Всередині великої компаній є балансування попиту. Скажімо, у Ніtасhі великий енергетичний сектор, сектор mоbіlіty (як-от залізниці). Коли падає попит на цифрові послуги, зростає попит на генерацію енергетики, її розподіл, дотичні сегменти. Така велика бізнес-корпорація самостабілізується. Ми можемо компенсувати проєкти, які закінчилися в Україні, тим, що приводимо сюди більше бізнесу Ніtасhі Інженери отримують проєкти, а ми продовжуємо залишатися великим гравцем в Україні. Звісно, платимо податки, підтримуємо людей, роздаємо енергетичні станції, старлінки, облаштовуємо офіси тощо. Ніtасhі — японська компанія, і ставлення до витрат і внутрішніх відносин тут відрізняється від традиційного західного бізнесу. Є горизонт планування на десятиліття, є більш довгострокові погляди на майбутнє, ніж в американських компаній, які живуть квартальними циклами. Якщо фокусуватися лише на вирішенні тактичних проблем, ви не зможете багато досягти. Бо складно буде завжди. Як і у розвитку компанії, так і у розвитку держав важливо бачити перспективу і рухатися до неї. І мені здається, що це якраз культивується в японському світогляді. — Ви сказали, що ціль GlоbаlLоgіс — зрости вдвічі найближчим часом. Про який час йдеться і про яке саме зростання: грошове, командне, проєктне? Оскільки Ніtасhі є на японській біржі, то певні фінансові твердження я не можу озвучувати, бо це фінансовий злочин. Ми сподіваємося зрости вдвічі з погляду виторгу. Подвоєння спеціалістів не плануємо, тому що, на мою думку, ефективність від одного фахівця зростатиме, зокрема через системи штучного інтелекту. Є амбітна мета агресивно вийти за наступні два-три ринки, де нас ще немає. Я сумніваюся, що новий президент США буде заглиблюватися далі в економічну рецесію (розмова відбулася у день виборів в США, коли переможець ще не був оголошений — ред.). Думаю, будуть зроблені кроки, які бустануть подальший розвиток, тепер є підстави для того, щоб економіка рухалася вперед. Також впровадження різноманітних gеnеrаtіvе АІ інструментів допоможе вийти на нові індустрії, які раніше не розглядали цифровізацію як стратегічний для них сегмент. Про найм ІТ-спеціалістів — В Україні за перші пів року у GlоbаlLоgіс було мінус 386 спеціалістів. Чи зростає кількість фахівців у інших країнах? Те зростання, яке ми мали в Україні, просто передислокувалося в інші локації. В Америці в нас кілька тисяч людей, Латинська Америка зростає. У докризові часи ми зростали б, напевно, на 50% більше. Але нині наш рівень плюс-мінус відповідає тому, як перформлять компанії у нашому сегменті. Наш сегмент — це цифровізація і розробка цифрових продуктів, він продовжує розвиватись. Четверта технологічна революція нікуди не поділася, ми всі в ній перебуваємо, і на мій погляд, інвестиції в сектор цифровізації зростатимуть. На наступний рік прогнозується зростання глобального ІТ-сегменту на 10%. В нашому секторі навіть до 15%, тобто ми випереджаємо, на мою думку, ці цифри. ІТ-галузь стала новою електрикою, зараз складно собі уявити практично будь-який бізнес без ІТ-складової. — Зараз в Україні зростає кількість фахівців, які працюють у продукті. Сервісні компанії теж нерідко розвивають в себе продуктові ініціативи. Чи є у GlоbаlLоgіс такі плани? Я розділив би ваше питання на три елементи. 1. Складно сказати, що компанія на кшталт GlоbаlLоgіс є продуктовою чи не продуктовою. Тому що ми розробляємо понад половину R&D в наших замовників. Інженерний сервіс, який ми надаємо, це глибинна частина продуктів. Візьмімо розробку телефону Аррlе або Gооglе. Цей продукт складається із сотні, якщо не тисячі компонентів, які зроблені різними компаніями, і все це стає продуктом. Не думаю, що інженер, який працює на Місrоsоft в Сієтлі, та інженер, який працює у проєкті з Місrоsоft через Ніtасhі в Україні, матимуть фундаментально різний досвід. Звичайно, якщо ви частина стартапу з сімейною культурою, у вас буде інша екосистема. Але великі компанії стали дуже схожі. 2. Ми в GlоbаlLоgіс і я особисто переконані, що всі компанії майбутнього — це будуть продуктові sоftwаrе-компанії. Це переконання народилося не сьогодні, йому вже 7-8 років. Всі намагаються взаємодіяти з людьми, а ця взаємодія найширше зараз відбувається через цифрові канали. Ви так чи інакше їх будуєте, створюєте. Тож всі будуть sоftwаrе-компаніями в горизонті наступних 10, 20, 30 років. 3. Третя частина стосується саме GlоbаlLоgіс. До того як нас купила Ніtасhі, ми обережно дивилися на продуктизацію. Просто тому, що це може потенційно створювати конфлікти щодо інтелектуальної власності. Якщо й робити продукт, треба створювати окрему компанію, а не конкурувати зі своїми ж замовниками. Мені здається, що такий погляд буде у всіх сервісних компаній. Ти можеш створювати акселератори, фреймворки, які допоможуть більше продавати рішення, а не просто «програмісто-години». Та це складна територія. Якщо хочеш увійти в продуктовий сегмент — це чудово. Але якщо грати посередині між сегментами, то зіткнешся з великою кількістю дилем. Водночас та ж Ніtасhі починала з виробництва моторів. Ми зараз розробляємо для них величезну кількість продуктів, які потім продаються на ринку. Наприклад, GlоbаlLоgіс розробляє платформу gеnеrаtіvе АІ, яка називається Рlаtfоrm оf Рlаtfоrms. — Чому ви вирішили створити свою ШІ-платформу, а не скористатися вже чимось, що є на ринку? В адаптації gеnеrаtіvе АІ є три рівні. Перший — це компанії, які тренують свої моделі. Зараз це, напевно, кілька сотень компаній, включаючи ОреnАІ, Gооglе, хАІ Ілона Маска та інші. Другий рівень — це індивідуальне використання gеnеrаtіvе АІ, щоб поліпшити свій перформанс. Раніше ти гуглив, тепер можеш написати запити до LLМ. Тут треба враховувати, якщо всі використовують умовний СhаtGРТ, то це не дає переваги нікому. Просто новий інструмент, як Ехсеl. І є третій рівень, який поки що не сильно вистрілив, але ще стане бустером економіки. Це якраз адаптація gеnеrаtіvе АІ, LLМ під бізнес. Продукт, який ми створюємо з Рlаtfоrm оf Рlаtfоrms, орієнтований саме на еntеrрrіsе-сегмент. Він допоможе компаніям бути незалежним від конкретного провайдера LLМ. Тобто можна буде використовувати Gооglе, Аmаzоn, приватну LLМ чи опенсорсну LLМО від Fасеbооk, і залучати її у своїх бізнес-процесах. Найчастіше компанії використовують gеnеrаtіvе АІ для управління базою знань і документів компанії. Тобто щоб все зібрати в одне місце і потім швидко знайти. Ще один типовий сценарій — комунікація з клієнтами, ті ж чат-боти, які інтелектуально навчені відповідати на запитання не лише простими словами, а прямо давати потрібну вибірку даних, наприклад, з сервісних мануалів. Загалом є 12-15 основних сценаріїв, і ми їх реалізовуємо в межах платформи, на додаток до функцій з роботи з даними, інфраструктурою та іншими супутніми процесами. Конкретним кінцевим клієнтам потрібно буде просто додати свою специфіку і не потрібно розробляти всю інфраструктуру під себе. Тому що, якщо ви і всі ваші конкуренти будете використовувати одну платформу для свого АІ, наприклад, Аmаzоn Wеb Sеrvісеs, тоді що відрізняє вас? Можливо, є сенс робити свій субпродукт, мати більше гнучкості та не залежати від чиєїсь платформи. Ми й надаємо інструменти для цього. Я повернуся знову до своєї тези про те, що будь-яка компанія буде sоftwаrе-компанією. Незалежність від постачальника буде однією з цінностей, яку переслідуватиме бізнес. — Частина ваших команд залучені в розробку ШІ-продуктів, і я думаю, що ще більше фахівці використовують ШІ-помічників у роботі. Як весь цей ШІ-вибух вплинув на вашу команди, з погляду найму, побудови команд, воркфлоу? Я б сказав, що певні зміни є, зріс попит на Масhіnе Lеаrnіng skіlls. Та якщо ви подивитеся на проєкти, які вимагають впровадження ШІ, то саме на частину Масhіnе Lеаrnіng припадатиме відсотків 20 роботи. Щоб реалізувати успішну МL-функціональність, потрібно збирати ці дані, нормалізувати їх, синхронізувати між системами тощо. І коли все це буде зроблено, у вас залишиться частина роботи, присвячена машинному навчанню. Далі все одно треба буде писати фронтенд, взаємодіяти з різними каналами, користувачами, автоматизованими чи неавтоматизованими. Немає такого, що, мовляв, три роки тому у нас були одні позиції, а тепер половина стала Масhіnе Lеаrnіng. Певною мірою машинне навчання залишається верхнім шаром на торті. Але й класичний інжиніринг залишається потрібним. Думаю, те, що на Junіоr-розробників зменшився попит, радше пов’язано з ринком як таким, зі світовою економікою, ніж із попитом саме на інжиніринг. — Кого ви найбільше шукаєте і які позиції закривати найважче, якщо говорити про світовий ринок? Нині пошук фахівців не є ключовою проблемою. Практично на всіх ринках через економічне уповільнення є велика кількість людей, які шукають нові проєкти. Фахівців з традиційних JаvаSсrірt або Рythоn зараз нескладно залучати практично всюди. Складно знаходити людей з доменною експертизою у специфічних сегментах. Наприклад, в нас є проєкти з обладнанням, де потрібні сертифікати безпеки, АSРІСЕ-сертифікація в аutоmоtіvе, набори специфічних речей в іndustrіаl-сегменті тощо. Цих людей більше не стало, а попит на них лишається стабільним. Думаю, з усіма цими gеnеrаtіvе АІ-інструментами буде змінюватися загальний світогляд щодо найму. Якщо ви були сеньйор-розробником, то зараз ви маєте бути сеньйор-розробником плюс бізнес-аналітиком. Якщо були архітектором, то станете бізнес-архітектором. До інжинірингової професії буде додаватися потреба розуміти бізнес-домен. Клієнти все частіше дивляться, чи може людина транслювати бізнес-проблеми у вимоги для розробки і бачення кінцевого софтверного продукту. Ті компанії, які навчаться правильно з цим працювати, пропонувати такий сервіс, тренувати людей, будуть більш затребувані на ринку майбутнього, ніж просто компанії, які виконують вказівки. Про український ринок, бронювання і найм — Поки ми говоримо про найм, пропоную перемкнутися на український ринок. Чи плануєте ви наймати тут фахівців? Які взагалі плани GlоbаlLоgіс на українському ринку? Загалом ми не припиняли залучати нових інженерів в Україні, просто цього стало менше. Будь-який бізнес, не тільки ІТ, погано реагує на нестабільність і непередбачуваність. Складно оперувати в середовищі, де не розумієш, як правила гри зміняться завтра. Зрозумійте мене правильно, в країні триває війна, і я жодним чином не беруся казати, чи правильні рішення ухвалюють. Але, скажімо, зміна податків для Дія Сіty, де мали бути гарантії на 25 років... Це змушує нервувати всіх учасників ринку і не допомагає показувати стабільність. Податки можуть бути високими чи низькими, питання в тому, що вони не повинні змінюватися через квартал. Ми хотіли би як бізнес бачити передбачувані в горизонті кількох років умови роботи. Хотіли б мати прозору схему бронювання критичних фахівців. Щоб бізнес розвивався, людям треба виїжджати на зустрічі за кордон, тут нічого нового немає. Проблеми з енергетикою і мережевою інфраструктурою, думаю, більшість компаній вже самі розв’язали. Мені здається, що нинішня нестабільність шкодить країні загалом, а не одній індустрії. Наскільки я знаю, в інших галузей ті самі запити. Всі хочуть розуміти, що їхні ключові спеціалісти прийдуть на роботу. З 6000 спеціалістів зараз заброньовано близько 100 У нас диспропорційно зростає навантаження на бізнесхвідрядження за кордон. На зустрічі їздять люди з Польщі, Словаччини, бо фахівці з України не можуть. Це заважає нам працювати ефективно. Хто зазвичай мав би їхати до клієнта? Це менеджери проєктів, архітектори, лідери команд, тобто ті, хто насправді потім драйвить бізнес всередині. Якщо вони не можуть, а їде хтось інший з іншої локації, а потім передає сказане, це ускладнює роботу. — Скільки ваших спеціалістів служить у Силах оборони? 211, ця цифра особливо не змінюється. — Наскільки мені відомо, проблема з бронюванням часто виникає не тому, що немає процедури, а тому, що спеціалісти не оновлюють дані, адже остерігаються мобілізації. Коли ви кажете про недостатньо прозорий процес бронювання, що саме ви маєте на увазі? Як ви хотіли б, щоб це було? Я намагаюся утриматися від критики, але подивімось на першопричини, чому деякі люди не оновлюють дані. Вони хвилюються через те, що прийдуть оновлювати дані, і немає жодних гарантій, що вони встигнуть це зробити. Є імовірність, що їм видадуть повістку, хоча можуть бути всі легітимні причини для того, щоб бути заброньованим. Усі ці скандали, пов’язані з ТЦК, рейдами на різні заходи у людей викликає страх. Хаос під час мобілізації не сприяє тому, щоб бізнесу було простіше. Врегулювання допомогло б не тільки ІТ, а й решті бізнесів. З погляду процедури паперове бронювання могло займати кілька місяців, і було не дуже зрозуміло, в якому статусі. Бронювання через «Дію» відчутно спростило процес з погляду компаній. Але це не спростило ситуацію для людей, які хочуть бути заброньованими. В ідеалі було б непогано, щоб компанії могли самі подавати документи в «Дію», робити це більш автоматизовано. Станеться це чи ні, чи буде економічне бронювання мені складно судити, бо це дуже гостре соціальне питання. — Повернімося ще до українських команд. Над чим зараз працюють фахівці і які замовлення вдається отримувати українським командам? Для більшості партнерів робимо ключову частину їхнього R&D. Ядро нашого бізнесу сформоване до війни, йому вже 7-10 років. Через це у нас і немає драматичного падіння, бо побудовані хороші відносини з партнерами, які розуміють ситуацію. До того ж нестабільність відчувається у всіх країнах. Подивіться на Близький Схід, Ізраїль, арабські країни, де розгортається величезна військова кампанія. Сусідні європейські країни вже замислюються, що робити, якщо вони будуть наступними. Тому зростає толерантність до потенційної нестабільності в командах — наприклад, якщо хтось може не вийти на роботу. Є елементарна повага у замовників до того, що люди працюють у таких обставинах і світ перестав бути супербезпечною гаванню. Від початку 2024 року знайшли нові проєкти для 1115 людей Але це відбувалося точково, кілька інженерів тут, кілька інженерів там. У нас є hеаlthсаrе-проєкти, невеликі розширення в аutоmоtіvе, у фінансах. Але такого, щоб з’явився новий замовник з проєктом на 300 людей, немає. На бенчі сьогодні 235 людей. — Ми спостерігаємо, що в ІТ-компаній зараз неабиякий попит на вакансії маркетологів, сейлзів та інших позицій, які не орієнтовані на розробку. Як у вас? Це дуже цікавий тренд. Багато компаній під час зростання ІТ мали органічний трафік. Клієнти могли приходити самі, за рекомендаціями. Під час кризи виявилося, що у багатьох компаній немає ефективного сейлзу та маркетингу. Тож виник цей характерний попит, його добре видно. На мій погляд, у нас був сильний сейлз і маркетинг до цього, ми не змогли б досягти сьогоднішнього рівня розвитку інакше. Тому, звичайно, ми залучаємо хороших спеціалістів, інвестуємо в маркетинг. Але до важких часів треба готуватися в добрі роки. — Ви працюєте на дуже багатьох ринках. Як, на вашу думку, зараз сприймають українського фахівця у світі? Всі, кого я знаю, підтримують Україну. І це, скажемо так, допомогло всьому українському бізнесу не обвалитися. Але підкреслено інакшого ставлення до українських програмістів вже немає, це просто «хороші інженери з Європи». Наша поточна ситуація стала новою нормальністю. — А якщо порівнювати з індійськими інженерами? Поки у нас триває війна, індійські розробники можуть підвищувати свої навички, використовувати Соріlоt чи СhаtGРТ тощо. На вашу думку, чи наші позиції з Індією однакові зараз для глобального ринку? Я б сказав, це філософське питання. Навіть у довоєнний час було складно сказати, чи середній український інженер гірший чи кращий за середнього інженера в іншій локації, зокрема в Індії. Європейські інженери (а Україна — це Європа) є частиною світової постіндустріальної культури, яка притаманна домінантним економікам у світі. Це Америка, більша частина Європи, Канада, Австралія. Ясна річ, що якщо ваш замовник живе в цій культурі, вам легше порозумітися. Якщо ви будете інженером з Китаю, у вас буде зовсім інше виховання, історичний бекграунд і рівень розуміння одне одного. І в цьому плані ситуація з Україною не змінилася — ми де були, там і залишилися. Та культурний бар’єр в Азії, Індії, В’єтнамі тепер сприймається меншою проблемою, ніж раніше Свого часу цей культурний бар’єр давав українському інженеру величезну перевагу в комунікації. Зараз всі компанії відчувають економічний тиск, треба зменшувати витрати, плюс враховувати ризики в Україні. На мій погляд, тут ситуація навіть не пов’язана конкретно з Україною. Вся Європа стала дорожчою, і вибір змістився в бік «ну окей, ми навчимося працювати з більш доступними регіонами», тож бізнес піде туди. Наскільки довго це триватиме, питання. Я свого часу вже спостерігав ці зміни трендів щонайменше тричі, коли люди йшли за дешевшим сервісом, щось не виходило, йшли назад за дорожчим, потім знову. Це не щось нове в історії. Коли буде новий економічний цикл, витрати будуть менш важливими, а швидкість і якість розробки вийдуть у пріоритет, маятник піде в інший бік. — Українські фахівці GlоbаlLоgіс, які виїхали в інші країни за останні три роки, в яких саме країнах вони живуть? Польща — лідер. Але важко виділити виразне друге місце. Люди поїхали в Хорватію, Словаччину, Румунію. Є Німеччина і Швеція, але не дуже масово, адже для життя ці країни досить дорогі. Хтось захотів виїхати в Америку, хтось у Канаду, і ми шукаємо людям позиції у цих країнах. — Чи багато фахівців GlоbаlLоgіс повернулися за останній рік? Ми не ведемо таку статистику, але, за моїми відчуттями, люди поверталися до кінця першого року війни. Нині тут немає динаміки і боюся, що й не буде. — На вашу думку, що чекає український ІТ-ринок у найближчі пів року? Прогноз невтішний, ринок падатиме. І сервісний ринок, і продуктовий в нас дуже експортно орієнтовані. Великого споживання всередині країни немає. За пів року підйому всієї глобальної економіки не передбачається. Найімовірніше, має початися покращення, але не зліт. Україна є частиною глобального ринку. Додається війна і складність заводити нових клієнтів. Тому я впевнений, що ринок падатиме, просто тому, що немає особливих драйверів зростання. Якби зростала зовнішня економіка, то зросла б і кількість клієнтів із запитом на інженерів. А в Україні насправді багато хороших інженерів і їх нескладно залучати до проєктів. Наскільки я пам’ятаю, ІТ-експорт впав з 5 мільярдів до 4,7 за перші три квартали року. Я не думаю, що буде стрімкий обвіл, але ось так поступово, на 100-200 мільйонів на квартал, ІТ-експорт падатиме. Знову ж це відбувається тому, що проєкти в ІТ закінчилися, а нові не почалися. Це не втеча з України, а відсутність приросту. Нове не заходить і малоймовірно, що буде. Завжди будуть компанії, найчастіше стартапи, які мають високу толерантність до ризиків і хочуть швидко й недорого знайти людей. Але, на жаль, без вирішення фундаментальних питань, без прозорих правил гри, бронювання, бізнес-поїздок, дуже складно буде переконати нових клієнтів у тому, щоб вони співпрацювали з новими інженерними командами конкретно в Україні. І мені шкода, що це так.

Харківському коту Степану виповнилося 16 років. Іменинник показався біля святкового торта з білими мишками та свічками у формі цифр 16, святковими кадрами він поділився в Іnstаgrаm. "Друзі, мені сьогодні 16 років - я іменинник! Приймаю вітання, компліменти і, звісно, смаколики. Мама обіцяла торт зі свічками, тож чекаю, коли це диво станеться. Плани на день прості: їсти, спати, ловити погляди захоплення і знову їсти. Ну і, можливо, подряпати диван для святкового настрою. Напишіть в коментарях, який я гарний, пухнастий і найкращий!", - "зазначив" Степан. Посмотреть эту публикацию в Іnstаgrаm Публикация от Степан (@lоvеyоustераn) ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кіт Степан зробив пропозицію подрузі Стефанії: милі фото пухнастиків До святкування Дня народження приєдналася і його "дружина" Стефанія, з якою вони познайомилися у Франції. "З днем народження мене! Дякую всім за такі теплі та щирі привітання! Ваші слова зробили мій день особливим, і я мурчу від радості! Мяу-мяу, люблю вас усіх!", - "написав" Степан. Посмотреть эту публикацию в Іnstаgrаm Публикация от Степан (@lоvеyоustераn) На акаунт Степана, створений у 2020 році, наразі підписані 1,6 млн людей. Свого часу його відео репостила Брітні Спірс. В лютому 2024 року вони разом зі Стефанією і власницею виїхали з Харкова до Європи.

Азербайджан та Естонія відкрили черговий ігровий день Ліги націй 2024/25.

Новообраний президент США Дональд Трамп оголошує кандидатів на майбутні посади серед них відкрито проросійська конгресменка, яка повторює пропаганду Кремля, пишуть світові ЗМІ. Також іноземні медіа стверджують, що Трамп може покласти край війні, уклавши погану угоду, яка заморозить лінію фронту і залишить за Росією окуповані землі. Але це дозволить видихнути з полегшенням Києву і столицям ЄС. Окремо західні видання акцентують увагу на том, що команда Джо Байдена перед відходом може ввести додаткові санкції проти російської нафти і тим самим дадуть додаткові козирі Дональду Трампу в переговорах з Путіним. Gаzеtа.uа дослідила матеріали у світових ЗМІ. "Трамп пропонує "подругу Росії" на голову розвідки США", Тhе Тіmеs, Велика Британія Трамп обрав претендентку на главу розвідки США - колишню конгресвумен-демократку від Гаваїв Тулсі Габбард. Вона вийшла з партії і підтримала республіканця Трампа, стверджуючи, що Америка і НАТО спровокували Росію на початок війни. Київ звинувачує Габбард в тому, що вона на зарплаті у Кремля. "Цієї війни і страждань можна було б легко уникнути, якби адміністрація Джо Байдена та НАТО визнали законні занепокоєння Росії щодо безпеки, і що вступ України в НАТО означав би, що сили США і Альянсу будуть прямо на кордоні РФ", - написала Габбард на Х у перший день російського вторгнення. У НАТО досі кажуть, що Україна буде в Альянсі у майбутньому, але без часових рамок. В Українському центрі протидії дезінформації стверджують, що Габбард брала "гроші з Кремля" для поширення дезінформації. Центр, який створив президент Володимир Зеленський, є частиною РНБО. Він не дав доказів своїх слів. Кремль вимагав від НАТО вивести війська та системи ПРО з країн Східної Європи Перед вторгненням Кремль вимагав від НАТО вивести війська та системи ПРО з країн Східної Європи, які приєдналися до Альянсу після 1997 року. Москва також заявляла, що її вторгнення має запобігти "геноциду" російськомовних на Донбасі та на сході України. Однак у перший день вторгнення на Донбасі загинуло більше людей, ніж від військових дій за 12 місяців до цього. Путін також заявив, що Україна не має права на існування як незалежна держава. Габбард також звинуватили в загрозі нацбезпеці України. Її внесли в список посібників Росії на сайті "Миротворець", який, як кажуть - має тісні зв'язки зі службами безпеки України. Колишній ведучий Fох Nеws Такер Карлсон, співак Ріnk Flоyd Роджер Уотерс і білоруська письменниця Світлана Алексієвич також названі "ворогами України" на цьому сайті, на якому вказані імена сотень тисяч людей. Після початку вторгнення Габбард закликала Байдена, Путіна і Зеленського "прийняти дух алоха", що втілює любов та мир, і погодитися, що Україна буде нейтральною державою. Вона звинуватила Вашингтон у прагненні змінити режим у Москві, через що російська пропаганда називала її "нашою дівчиною" та "російським агентом". Габбард, яка служила в армії США в Іраку, казала, що в Україні є понад 25 фінансованих США "біолабораторій", які можуть, якщо їх зламати, поширити смертельні патогени по світу. Коментар розцінили як просування заяв Кремля, що в Україні за підтримки США таємно розробляється біологічна зброя. Сенатор Мітт Ромні звинуватив Геббард у "повторюванні фейків російської пропаганди" Пізніше Габбард сказала, що мала на увазі не біологічну зброю, а фінансовані США лабораторії в Україні, які проводили дослідження загроз хвороб. Сенатор Мітт Ромні звинуватив Геббард у "повторюванні фейків російської пропаганди", а колишня держсекретар Гілларі Клінтон назвала її "російським активом" під час президентської кампанії 2016-го. У 2017-му, як член Конгресу, вона здійснила таємну поїздку до Сирії, щоб зустрітися з диктатором Башаром Асадом, якого підтримує Кремль. "Трамп може стати корисним для України", Роlіtісо, США Колонка редактора Джеймі Деттмер Якщо Трампу вдасться отримати мирну угоду та завершити війну в Україні, він не отримає жодної подяки. Навіть якщо звільнить західні держави від порожніх обіцянок і неможливості перемогти у війні. Переобрання Трампа підкреслило безглуздість Заходу, який обіцяв продовжувати війну, доки Україна не повернеться до кордонів 1991 року. Деякі лідери також обіцяли їй швидке членство в НАТО, хоча це малоймовірно в осяжному майбутньому, якщо взагалі станеться - з Трампом чи без нього. Мантра, що західні держави будуть підтримувати Україну "скільки потрібно", також завжди була підозрілою, бо вибори неминуче відбуваються і мають наслідки. Як і часте твердження, що ніхто не має підштовхувати Україну до переговорів. Тепер деякі європейці, навіть Київ, відчувають полегшення від перспективи, що Трамп покладе край війні. Якщо досягне успіху, лідери ЄС та яструби США матимуть алібі, а президент Зеленський прикриття від розлючених українських солдатів на передовій. Вони всі звинувачуватимуть його у невиконаних обіцянках, у втраті Донбасу та Криму. Це та угода, що Україна не вступатиме в НАТО, матиме нейтралітет - буде твердою поступкою Москві. Злодійство Путіна буде винагороджено, не буде відповідальності за звірячий характер його армії Деякі називають це поганою угодою. Вона такою і є. Це підірве довіру до Заходу. Але якщо ви десятиліттями скорочуєте військові сили та виробництво зброї, не проводите обов'язкових червоних ліній і не ставите важких запитань, перш ніж давати обіцянки - це неминуче. Злодійство Путіна буде винагороджено, не буде відповідальності за звірячий характер його армії і незаконні, огидні депортації з окупованих частин України. Вісь автократів здобуде сміливість зруйнувати старий глобальний порядок. Але альтернативи немає. За винятком "вічної війни" або того, що західні держави самі мають стати учасниками бойових дій. Або принаймні перевести свої економіки на воєнний стан, щоб постачати Україні значно більше, ніж зараз - ось сувора реальність. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Південна Корея готується дати Україні зброю: що пишуть світові ЗМІ За словами республіканського експерта, знайомого з Зеленським та його оточенням, Київ це розуміє. Україна тепер вважає, що Трамп цілком може виявитися кращим варіантом, ніж Камалла Гарріс, каже він. "У найкращому випадку Гарріс дотрималася б підходу Байдена. Такою була б її політика. Це означало б повільну смерть України. І не таку повільну - темпи російських здобутків прискорюються", - каже він. "Також уявіть, що Гарріс перемогла, а республіканці контролюють одну чи дві палати. За таких обставин вона не змогла б отримати додаткову допомогу через Конгрес. Трамп може клацнути пальцями, і в Палаті проголосують за більшу допомогу Україні", додає він. Трамп не має наміру кинути Україну Трамп не має наміру кинути Україну. Він хоче, щоб війна закінчилася, але не збирається позбавляти Київ зброї та постачань. Як учасник угод, знає, що розпад України буде означати, що Путін не буде вирішувати питання за столом переговорів. Трамп має певний свій інтерес. Він пишається, що він майстерний переговірник і не хоче, щоб його бачили з жахливою угодою. Під час розмов із Зеленським і їх недавньої зустрічі в Нью-Йорку він вселив певну впевненість в українського лідера, що не покине Україну просто так. Держсекретар у першій адміністрації Трампа Майк Помпео, дотримується тієї ж думки: "Трамп не дозволить Путіну пройти Україною. Відкликання фінансування українців призведе до цього, і це йому скаже вся його команда. Дозволити цьому статися не входить у його порядок денний". "Проте українці мають переконатися, що Трамп не розглядає їх як перешкоду для миру, і не повинні першими говорити "ні", навіть коли їм дають дурні ідеї. Їм потрібно, щоб росіяни продовжували говорити "ні", а українці видавалися розумною стороною. Тоді Трамп зробить висновок, що єдиний спосіб залучити росіян до переговорів - допомогти українцям", - каже джерело. Але наразі у Трампа немає детального плану, і думки його радників різняться, хоча вони розуміють військову реальність на фронті. Трамп ще не призначив команду, яка займатиметься мирною ініціативою. Але Україні кажуть, що їй доведеться піти на серйозні територіальні поступки, і нагородою буде те, що 80% країни залишаться вільними і незалежними, каже інший республіканець, знайомий з розмовами. Громадська думка в Україні змінюється З наростанням втоми від війни громадська думка в Україні змінюється, особливо серед молоді, яка найбільше готова миритися з обмеженими результатами. Згідно з опитуванням цього літа, лише 40% людей, віком 18-25 років вважають, що Київ має воювати, поки не звільнить всю свою територію. Інше опитування на початку року, показало, що 72% погоджуються з тим, що Україні слід шукати дипломатичне рішення - це значно більше, ніж у травні 2022-го. Так само липневе опитування показало, що 44% українців вважають, що настав час для мирних переговорів. Київ найбільше боїться, що будь-яка угода обернеться нестійким миром, що Путін перегрупується й знову нападе. Тож велике запитання - як забезпечити, щоб це було щось більше, ніж час між війнами, і те, що залишилося в України, могло розвиватися без перешкод і без впливу Росії. "Як Байден може допомогти Трампу завершити війну", Тhе Wаshіngtоn Роst, США Колонка старшого наукового співробітника Колумбійського університету Едварда Фішмана. Трамп пообіцяв швидко досягти угоди щодо припинення російсько-української війни. Це гідна мета загинули чи поранені близько 1 млн людей, збитки України понад $500 млрд. Росія виснажує ЗСУ в кривавій війні на виснаження. Команда Байдена ніколи не висувала правдоподібного бачення її припинення. Але вона може допомогти Трампу в мирних зусиллях, зробивши давно назрілі кроки, які зміцнять позицію новообраного президента за столом переговорів. Будучи найважливішим постачальником зброї для України, США мають значні важелі впливу на Київ. Але їх ключовий важіль на Москву, санкції здулися за останні 18 місяців, бо адміністрація Байдена не змогла закрити основні лазівки. Нерішучість Байдена зумовлена політичними міркуваннями Нерішучість Байдена зумовлена політичними міркуваннями. Посилення санкцій проти російської нафти вважалося занадто ризикованим, бо могло б підвищити ціни на неї в світі, підживити інфляцію і підірвати шанси демократів на виборах 2024 року. Але зараз інфляція коливається на найнижчому рівні за багато років, і вибори закінчилися. Причин для Байдена підходити до російської нафти в дитячих рукавичках більше немає. Щоб представити себе як чесного посередника в мирних переговорах, Трамп не захоче посилювати санкції на початку президентства. Але Байден може зробити йому послугу, зміцнивши санкції, поки не пішов із посади. Якщо закрити лазівки в санкціях, Путіну буде важче фінансувати війну. Це дало б Трампу важіль, щоб переконати главу Кремля прийняти мирну угоду. Наступний крок, який має зробити Байден - розширити застосування вторинних санкцій. З грудня він погрожував вторинними санкціями банкам і компаніям, які допомагають ВПК Росії. Але утримався від погроз вторинними санкціями покупцям російської нафти. Натомість його команда покладалася на ціновий ліміт, за яким західні перевізники і страховики можуть брати участь у торгівлі російською нафтою лише за ціною нижче $60 за барель. Хоч ця політика працювала кілька місяців, вона швидко втратила ефективність, бо стимулювала Росію будувати власні ланцюги поставок нафти, включаючи "тіньовий флот", який нараховує сотні старих і небезпечних танкерів. Тим часом, покупці російської нафти за зниженими цінами, включно з трейдерами в Дубаї і нафтопереробними заводами в Індії та Китаї, не зіткнулися з обмеженнями й фактично отримали несподіваний прибуток. Санкції також слід застосовувати до судноплавних компаній Перед відходом з посади Байден має пояснити, що вторинні санкції застосують до будь-яких операцій з російською нафтою з періодом поступового введення в кілька місяців. Це дасть ринкам час для адаптації, заохотивши виробників, наприклад, Саудівську Аравію, качати більше нафти. Санкції також слід застосовувати до судноплавних компаній, які продають танкери в Росію, і допомогли їй створити "тіньовий флот". Команда Трампа може вітати такий крок. Коли недавно запитали, як Трамп міг би покласти край війні, майбутній його радник з нацбезпеки Майк Уолтс закликав до додаткових санкцій щодо покупців російської нафти в поєднанні зі збільшенням її експорту зі США. Останній крок - забезпечити, щоб Конгрес мав право голосу в майбутніх рішеннях про зняття санкцій з РФ. Надання Конгресу права голосу посилить позицію Трампа на переговорах з Путіним. І зменшить ймовірність, що глава Кремля зможе використати лестощі, щоб переконати Трампа прийняти погану угоду. Немає більшого внеску у справу миру у світі, ніж припинення війни в Україні. Команда Байдена має зробити все, щоб допомогти Трампу за той короткий час, що в неї залишився.

Від їхнього голосування минуло вже пів місяця, але ні першого, ні другого поки не сталося. Русскій човен таки прийняв пасажирів з Кавказу, але при цьому не вийшов з грузинського порту та сів на мілину.  Політична ситуація в Грузії нині – патова, ніхто не переміг. Але й ніхто і не програв.Чому країна, яка колись була лідером антиросійського опору, приймала перші удари Кремля та показувала приклад успішних революцій нині топче стежку до капітуляції? Читайте далі в репортажі Олега Манчури з Тбілісі.Революційний вайб: нове повстання могло називатися "революцією гранат"Я уважно вивчав пасажирів рейсу з Варшави до Тбілісі. Вони не були типовими, не такими як завжди спостерігав. Та й дуже багато їх було – пасажирів одного з останніх передвиборних рейсів до Грузії. В такий час, коли туристичний сезон вже закінчився, ще ніколи не бачив аби літак був повністю забитий людьми.Мав з чим порівнювати, бо до Грузії летів вже вдев’яте, уперше потрапив до Сакартвело на війну 2008 року. Після цього зняв кілька фільмів, зокрема, про українську допомогу зброєю перед нападом Росії (2013) та документальну стрічку "Скріплені кров’ю" (2023) про грузинських добровольців на російсько-українській війні. Я прилітав і вилітав з усіх аеропортів Грузії, навіть з таких крихітних як в Местіа, і за цей час склав собі певний стереотип пасажирів.Серед них завжди переважали туристи. Був час, коли найбільше було українців, поляків та литовців. Тоді серед цих народів, які недавно також вирвалися з російського мороку, була мода на Грузію, якій вдавалося.Під час ковіду багато прилітало мешканців Аравійського півострова. Набережна Батумі була забита жінками у хіджабах та нікабах та їхніми чоловіками в коротеньких шортах. Зараз на виліт до Тбілісі з варшавського аеропорту очікувало багато німців та скандинавів. Представники народу, який даремно займає місце на планеті, також летіли. І чомусь єдині були одягнуті квадробоберами.І лише один тип пасажирів за ці двадцять років відколи я вперше потрапив до Грузії лишався незмінним: самі грузини. У своїй більшості це були люди в чорному одязі, з напруженими обличчями та стривоженими поглядами. Їх майже ніколи не було на зворотніх рейсах до Тбілісі чи Кутаїсі, але саме вони складали більшість з цих міст до Варшави чи Кракова. Це були заробітчани.Польські прикордонники вже багато років байдуже крутять в руках українські паспорти з грузинських рейсів та менш ніж за хвилину ставлять штамп. В той же час самим грузинам влаштовують пристрасні допити, ламаною російською вимагають підтверджень мети їхнього візиту та у відповідь чують, що за три місяці вони повернуться назад. Саме стільки безперервного перебування дозволяє в країнах Євросоюзу поки ще діючий безвізовий режим, який Грузія отримала навіть раніше за Україну. Але, звісно, потенційні нелегальні мігранти кажуть неправду, ніхто не збирається повертатися в країну, якій не вдалося.Попри усі реформи, які зверху намагався робити Міхаел Саакашвілі, йому не вдалося головного: mаkе Gеоrgіаn rісh аgаіn. І саме бідність виявилася тією відмичкою, якою проросійська партія відкрила собі двері в Сакартвело: спочатку в 2012-му, потім в 2016-му, вже зі скрипом у 2020-му, а в 2024-му взагалі довелося виламувати їх плечем.У 2020-му дуже допомогли російські туристи, яких до країни впустив ще Саакашвілі, і які за кілька років привезли сотні мільйонів доларів. На найбагатшому гірськолижному курорті Гудаурі ще у 2017-му домінувала російська мова. Я бачив, як туристи з Московії спілкувалися з місцевими навіть не як з обслугою, а як з псами. І грузини терпіли це приниження. Їм потрібні були російські гроші.Після вторгнення до України таких брудних та кривавих грошей стало ще більше: грузинська влада активно допомагала РФ обходити санкції. "Сірі схеми" імпорту, які приносили колосальні прибутки, вже не відкривали, а закривали двері. Зачиняли грузинські двері до Європи.Люди, яких я бачив у варшавському аеропорту Шопена перед доленосними виборами намагалися в останній момент вставити ногу між дверима та одвірком. Це була відчайдушна спроба забрати владу в проросійської партії олігарха Бідзіни Іванішвілі, яку той захопив більше ніж на десятиліття.Тому цього разу в літаку майже не було туристів, його повністю заповнювали ті, кого на вигляд прийнято називати середнім або креативним класом. Молодь з відкритими обличчями, на яких не було печаті страху та злиднів. Вони їхали додому цілими родинами. Просто по килимовому покритті аеропорту повзали діти, на руках батьків і бабусь спали немовлята.Масова мобілізація, яку я спостерігав на рейсі до Тбілісі, дуже нагадувала українську перед виборами у 2004 році та мала стати відповіддю грузинів на рішення влади не відкривати додаткові виборчі дільниці за кордоном. У Німеччині, де одна з найбільших грузинських діаспор, таких було лише дві.Іванішвілі розумів, що молдовська модель голосування, де діаспора може змінити результат виборів, загрожує його владі. І він не помилився: абсолютна більшість грузинів за кордоном підтримала проєвропейські партії, так само як колись українці за кордоном голосували за Ющенка та Порошенка. Тому влада перестрахувалася і закрила кватирку, через яку міг подути європейський вітер.Але от проти мобілізації всередині країни не могли нічого вдіяти. За день до виборів спальні райони Тбілісі опустіли. Попри сонячну погоду в парках не було колясок з мамами, проблемно було викликати таксі. Наші грузинські продюсери робили щось неймовірне, аби зарезервувати оператора для зйомок.У Тбілісі живе половина населення країни, але половина з цієї половини – вихідці з регіонів. І через складну систему отримання аналогу відкріпних талонів мусили їхати додому.Організувався цілий громадянський рух, коли за один день було зібрано 40 000 ларі (це близько 600 тисяч гривень), аби фрахтувати автобуси та купувати квитки бажаючим поїхати на голосування. Особливо масово виїжджали студенти – головна сила змін у Грузії. Інтернет-ресурси, які, під час акцій протесту проти ухвалення закону проти іноагентів, займалися розміщенням приїжджих на ночівлю, тепер займалися пошуком транспорту для виїзду зі столиці.Грузини справедливо визначили парламентські вибори як референдум за незалежність. Тому їхня явка склала майже 60%.Представники влади пояснювали це тим, що грузини вирішили підтримати саме їх. Але, звісно, що це неправда. Виборці мобілізуються не тоді, коли їх все влаштовує, а коли щось категорично не подобається, або загрожує.Саме тому востаннє така висока явка була зафіксована на виборах, які привели до влади "Грузинську мрію" Бідзіни Іванішвілі та відібрали її в "Національного єдиного руху" Міхаела Саакашвілі.Два терміни свавільної влади Міхо, його безцеремонні розправи з опозицією, політичні вбивства, переділ бізнесів та глибока корупція еліт зробили "націоналів" токсичними і ненависними для дуже багатьох. Саакашвілі своїми ж руками зачистив притомну опозицію і таким чином відкрив шлях проросійській, яка до того ж мала ресурси не просто прийти до влади, а фактично узурпувати її на багато років.Якось я мав довгу розмову зі спікером парламенту Аджарії, її столицею є Батумі – місто, яке Саакашвілі вважав своїм найуспішнішим модернізуючим проєктом. Його ще називали "грузинськими Дубаї", але саме це місто одним з перших проголосувало проти влади "Національного єдиного руху".Спікер представляв "Грузинську мрію" і коли я йшов до нього на зустріч, то був переконаний, що це якийсь проросійський колаборант. Але виявилося, що – ні, якраз навпаки: активний учасник війни в Абхазії, соратник першого президента Грузії Звіада Гамсахурдіа. Просто ще краще, ніж проводити реформи згори Саакашвілі вдавалося плодити ворогів.Проте, за три виборчі цикли той же шлях від любові до ненависті повторили і "мрійники". Тільки якщо під тиском Заходу Саакашвілі все ж погодився віддати владу, то Іванішвілі навіть і не думав це робити. І кремлівські друзі радісно протягнули йому руку допомоги, методику фальсифікацій та навіть політтехнологів. Все дуже нагадувало Україну у 2004 році.Кривавочервоні гранати, які якраз поспіли до дня голосування та дбайливо були розкладені на прилавках вуличними продавцями ніби натякали: троянди зів’яли, настав час гранат.В чому сила, грузинський брат? "Магіс лімоні"!Вже за два тижні після виборів спікер грузинського парламенту Шалва Папуашвілі дав брифінг, де на карті за його спиною замість Самачабло (так грузинською називається Південна Осетія) та Абхазії було дві білі плями.У нас також інколи трапляються такі казуси: то Міністерство освіти надрукує підручники без Криму, то національний канал покаже. Але щоб хтось з владної трійці – президент, спікер чи прем’єр, дали прес-конференцію на тлі мапи України без окупованих територій, це немислимо.Чи це була технічна помилка? Сумнівно, зважаючи, що це не маленька картинка в підручнику, а величезний банер. Радше, це був план, який не вдався.Принаймні, деякі експерти припускали, що Кремль та Іванішвілі мали спільний план, що передбачав визнання отих "білих плям" зі сторони офіційного Тбілісі, після чого Абхазія та Південна Осетія повинні були стати рівноправними членами нової держави – Грузинської конфедерації.По-суті, Москва збиралася зробити з Грузією те, що їй не вдалося з Україною, коли так звані ДНР та ЛНР мали стати путами на ногах Києва.Цхінвалі та Сухумі також повинні були отримати право вето на зовнішньополітичні рішення, на блокуючий пакет в парламенті, на свою квоту в уряді, на власну армію та поліцію.Але для цього "Грузинській мрії" треба було взяти 2/3 голосів, бо для всіх цих побажань Кремля необхідно було змінювати Основний закон.Ось саме від цієї точки мусимо відштовхуватися, коли аналізуємо хто виграв, а хто програв на останніх виборах в Грузії.Бо на перший погляд, з огляду на масові фальсифікації в стилі навіть не Ківалова, а Лукашенки, програла опозиція. Але, насправді, влада також не виграла. І хоча перед самим виборами нахабно обіцяла взяти 70% голосів, навіть з безпрецедентними фальшуваннями, не отримали отримали цього.Мій ранок 29 жовтня розпочався з емоційного викрику нашої грузинської продюсерки: почалося!Вона показала мені відео впихування бюлетенів, під камеру, на одній з виборчих дільниць в регіоні Марнеулі. Це район компактного проживання азербайджанців.Саме азербайджанські та вірменські громади дали владі неймовірні 80-90% голосів. Моя грузинська знайома обурено питала: ну, як вони так могли?Я ж тоді обережно в неї перепитав: а ти впевнена, що вони так голосували? В нас колись, в такому специфічному регіоні як Закарпаття, за Кучму та Януковича 101% міг проголосувати. Тож у вас ще не все так погано.Цей діалог, насправді, для мене був дуже витверезуючим. Не лише грузинська опозиція, про потенцію якої ніколи не мав ілюзій, а й проєвропейські грузини виявилися не готовими до розмаху та брутальності фальсифікацій.Це вже потім мені пояснювали, що в Марнеулі ніхто не говорить ні грузинською, ні навіть російською. І от розгублений, заляканий або куплений еквівалентом "кілограма гречки" азербайджанець в Марнеулі просто ставив галочку там, де йому показував представник влади. Він навіть прочитати той бюлетень не міг.Чому опозиція не надіслала спостерігачів і не фіксували ці порушення? Це риторичне запитання, але факт саме такий: чотири проєвропейські партії зосередилися на містах і повністю проігнорували сільські регіони.Вже після вкрадених виборів почала з’являтися інформація і про "каруселі", коли 80 тисяч паспортів "голосували" по кілька разів, і про "транзитні" сервери, коли інформація з дільниць фальшувалася просто при передачі даних. Майже 10% виборчих дільниць взагалі не передбачали електронної системи підрахунку голосів, а це розкішний ресурс для фальсифікацій влади.Загалом, російський почерк, так відомий з різних виборів в Україні, впізнавався напрочуд легко. Тепер було зрозумілим, чому влада так впевнено заявляла, що здобуде дві третини голосів і "підганяла" під них свою соціологію та свої екзит-поли."Неподалік вірменської церкви у закладі сидять "заслані казачкі" на виборах в Грузії. Сидять, курва, рахують дільниці, відсотки. І голосно вимагають "магіс лімоні". Де наші політтехнологи? Спостерігачі? Інфлюенсери? Грузія сам на сам з тваринами". Таке емоційне повідомлення отримав від колеги в день виборів, який став випадковим свідком "сходки" політтехнологів."Магіс лімоні" це "його мільйон". Чи мільйон грошей, чи мільйон виборців – не важливо; головне, що зрозуміло про кого мова.І так само було ясно, що Іванішвілі не віддасть владу, тому головне питання саме до грузинської опозиції: а чому ви були не готові її забрати? Чому перший мітинг зібрали аж на другу добу після виборів? Як так сталося, що вас "розвели як кошенят"?І мені, здається, відповідь на ці питання полягає в тому, що проєвропейські партії виявилися інфантильними, їхні лідери просто розслабилися самозадовольняючись на гарні соціологічні рейтинги.Справді, два незалежні опитування вже перед самими виборами показували майже двадцятивідсоткову перевагу опозиції над владою.Те саме підтвердили й екзит-поли. Якщо згрубша, то "Грузинська мрія" повинна була взяти 35-40%, а чотири опозиційні партії біля 55%. Лідери опозиції були в полоні ілюзій, що влада посміє сфальшувати максимум 5%.В ті дні в мене було кілька телевізійних включень з Тбілісі до Києва і на всі запитання ведучих: а що буде робити опозиція, я відповідав:"Знаєте, ми колись насміхалися з нашої опозиції на Майдані. Тролили Яценюка, Кличка та Тягнибока. Вважали їх боягузами, схильними до колаборації, безвідповідальними і непослідовними. Так от: спостерігаючи за грузинською опозицію мушу сказати, що наші "лебідь, рак та щука" були взірцем грамотної революційної тактики та стратегії".- Олеже, ти розумієш, 12 ночі, а вони тільки збираються на своє перше засідання аби напрацювати план?! Ти розумієш? В них нема плану! Вони не знають, що робити!".Моя грузинська колєжанка Неллі, колись успішний телеменджер в Москві, повернулася в Грузію одразу після перемоги "революції троянд". Вона бачила як її країна змінюється на краще, а потім у відчаї спостерігала, як та ж сама країна тоне в московському трясовині.Цього разу вона разом з німецькою знімальною групою чекала плану дій в офісі однієї з грузинських опозиційних партій. Їй здавалося, що не все ще втрачено.Це саме їй належить фраза, яку я виніс на початок цього матеріалу: або Грузія посилає російський корабель, або сідає на його борт. "Багато наших вже купили квитки на літаки з Тбілісі, якщо не вдасться перемогти. "Ці" (а вони завжди їх називає дещо принизливо "ці") нам нічого не забудуть і не подарують".Але чи тільки фальшування та безпорадність опозиції стали причиною того, що опозиція не отримала більшості в парламенті? Таке спокусливе враження дуже оманливе і виникає з нерозуміння грузинських контекстів.Коли після виборів я читав українські пабліки, то дивувався тій зневазі, якою бризкали щодо грузинів нібито і не дурні люди. І це ще раз підтверджує, що Україна повинна займатися Кавказом впритул, бо це для нас стратегічний регіон. І для Росії також. Бо це не лише контроль над Чорним морем та каспійською нафтою. Це вихід до Перської затоки, це спроба реалізувати давню мрію навіженого Жириновського про російського солдата, який ще помиє чоботи в Індійському океані.Але щоб Україна мала осмислену політику щодо Кавказу, то мусить хоча б трохи орієнтуватися в грузинських страхах, очікуваннях та надіях. Власне, Кремль все це розуміє – тому і не програв Грузію.Хоча наразі ще й не виграв.А офіційний Київ, який вже давно очікував на зміну влади в Тбілісі, ще влітку 2022 звільнив посла Ігоря Долгова, два роки там працював тимчасовий повірений Михайло Харишин, але влітку 2024-го і його звільнили.Таким погромом дипломатичного представництва Банкова спочатку зв’язала собі руки в Грузії, а потім вирішила ще й пов’язку на очі накласти. Не дивно, що Україна в Сакартвело – програла. Вона й не пробувала грати.Больові точки Грузії: чому Москві вдалося?Це сталося не сьогодні, а ще в  ХІХ столітті, яке досі намагаємося ігнорувати, але в якому ключові відповіді на наші проблеми – як українські, так і грузинські.Росія зробила з картвельськими царями те саме, що з українськими гетьманами. Користуючись складним геополітичним становищем нав’язала їм воєнний пакт, а потім потихеньку анексувала країну.Георгієвський трактат 1783 року це прямий аналог Переяславської ради 1654 року. Такий же військовий тимчасовий союз, але в даному випадку не проти поляків, а проти персів та османів, який так само закінчився московською зрадою.Грузинська аристократія дуже швидко зрозуміла, що їх ошукали. Майже щороку повставали проти окупаційних військ. Хоча власне грузинські історики дуже не люблять цього слова "повстання". Воліють говорити про грузинсько-російські війни, бо не визнають владу московських царів того періоду легітимною.Найбільша війна вибухнула в 1811 році і тривала цілих два роки. Грузія була повністю звільнена від росіян, зброю та гроші їм постачала наполеонівська Франція. Але Росії тоді знову посміхнулася удача: вона виграли і війну проти Наполеона, і проти персів, і проти османів, які вела одночасно. Справа Сакартвело також була вирішена.Саме в поразці у цій серії визвольних воєн грузини бачать корінь нинішнього страху та комплексу перед Москвою.  "Ми можемо виступити проти Росії лише тоді, якщо проти неї буде весь світ, але зараз проти неї тільки одна Україна", - сказав мені один професор історії в день виборів.І саме цей страх – хронічний та задавлений, який був розцарапаний в Абхазії в 1989-1993-му та Самачабло в 2008-му, проросійські політтехнологи використали з максмимальною ефективністю.В день виборів я стояв на проспекті Шота Руставелі, де відбувалася революція троянд і де в будинку гімназії викладав батько Сергій Грушевський, а його син Михайло, майбутній президент УНР, бігав по коридорах.Одразу поруч стоїть посічений кулями будинок з пам’ятною дошкою про кривавий розгін Міхаілом Горбачовим першої грузинської революції, яка відбулася ще до масакри у Вільнюсі та Риги, в квітні 1989 року. Тоді загинуло 19 грузинів, совєцка армія била навіть місцевих, також совєцких, але все ж грузинських міліціонерів.За моє ж спиною стояв Національний музей, в якому розміщена розкішна експозиція, присвячена окупації Грузинської республіки (єдино визнаної на Версальській конференції з-поміж майбутніх "республік" СССР).І ось в цьому ідеологічно правильному трикутнику було розміщено аж три скандальних політичних реклами "Грузинської мрії" про те, що з їхніми містами станеться те саме, що з українськими, якщо вони не проголосують правильно.Це виглядало настільки сюрреалістично, що я навіть передзвонив до своєї грузинської коліжанки та єхидно запитав: слухай, а ось поруч з чорно-білою світлиною, де українці ховаються під Романівським мостом біля Ірпеня, така яскрава та кольорова картинка новенького тунельного переходу. Це часом не Рокський тунель?Неллі дуже гарно зрозуміла мою іронію: саме Рокський тунель, який вчасно не підірвали, став єдиним і головним шляхом російського вторгнення в 2008 році.-         Ні, це дорога на Батумі.Що ж, окупація може бути різною, вона не завжди приходить на танках. Дуже часто через страх перед танками відкривають дороги до готелів.Саме так сталося в Грузії. І якраз страх перед тим, що грузинів знищать в разі хоча б натяку на опір чи революцію став головним агітатором за владу.-         Вас багато, навіть якщо вас багато вб’ють ви зможете вижити, вас навіть Голодомор не вбив. Ми знаємо, що ви переможете і тоді визволите нас.Так цинічно, але водночас прямолінійно сформулював мені сенс грузинського животіння один з таксистів.Влада дуже добре знала страхи свого суспільства: більше ніяких воєн, і тому чудово розіграла цю партитуру. Ця інформаційна спецоперація мала напрочуд простий меседж: якщо переможе опозиція російські танки, що стоять біля Горі, зайдуть в Тбілісі. І ніхто не зміг, або не захотів пояснити грузинам: немає в Москви зараз таких сил, аби провести ще одне "прінуждєнія к міру". Її бази в Самачабло спустіли ще на початку вторгнення в Україну, а щоб захистити Курську область змушені випрошувати північнокорейське м’ясо.  Інші технології були менш вигадливими, але також досить ефективними.Зважаючи на глибоку релігійність, навіть можна сказати одержимість, грузинського суспільства, просувалася теза, що в разі перемоги опозиції буде легалізовано одностатеві шлюби. Для патріархальної країни ця загроза виглядає навіть страшніше ніж російська окупація та терор.Водночас, "Грузинська мрія", знаючи про тотальну підтримку вступу до ЄС та НАТО, вдало маніпулювала темою євроантлантичної інтеграції.Це був вже день виборів – жодної політичної реклами на вулицях не було, звісно, крім "Грузинської мрії", мій погляд зупинився на цікавому борді.В одному кутку вже знайомий номер 41, а в іншому герб Євросоюзу, де частина зірок була замінена проміннями з гербу "Грузинської мрії". Я знову набрав свою грузинську подругу:-         Неллі, а чому на борді "Грузинської мрії" європейська символіка?-         Так вони ж офіційно не відреклися від Європи, вони кажуть, що хочуть вступити в Євросоюз, просто Європа не повинна викручувати руки та знищувати традиційні цінності.Ось як невигадливо "Грузинська мрія" поєднала два найпопулярніших тренди: євроінтеграцію та феодальне мислення. І це спрацювало.Але ж яка знайома риторика про особливий третій шлях та суверенну демократію! Щось навіть в стилі Януковича, коли той відмовився підписувати Асоціацію з Євросоюзом і в той же час продовжував торочити про євроінтеграцію.На жаль (для Грузії) Бідзіна Іванішвілі виявився розумнішим ніж Віктор Янукович, а грузинське суспільство біднішим та менш пасіонарним ніж українське.Втім, наразі це проміжний успіх проросійської партії – невідомо чи новообраний парламент запрацює. І тут грузини мають той козир, якого ніколи не мали українці: президента, який підтримує опозицію.Поспостерігавши за грузинськими баталіями зсередини, мені чомусь здалося, що єдиним чоловіком у грузинській політиці залишилася Саломе Зурабашвілі.У неї по-справжньому: або пан, або пропав. Або вона веде опозицію до перемоги (чи хоча б не програшу), або її ведуть до тюрми (якщо не встигне втекти з країни).Останній козир опозиціїКоли я підходив до парламенту на першу акцію протесту після виборів, то в очі кинулася величезна кількість українських прапорів. Загалом, це не дивно для Грузії – після російського вторгнення синьо-жовті барви в Тбілісі найпопулярніші. Вони всюди: графіті на стінах, стяги в ресторанах. Українською мовою пишуть "Слава Україні", "Азов", "Смерть москалям"."Українізація Грузії", якої так боялися представники партії влади, насправді давно відбулася. Грузини єдинодушно підтримують українців. Це дуже щира емоція, яка відчувається на кожному кроці. Досить лише сказати "я з України", як тобі відчиняються всі двері.Але на самому мітингу я почув також інші слова, які також мають українське походження, щоправда вже не таке приємне для нашого вуха: "tіtushkі" та "kаrusеlі". І це також "українізація" Грузії, правда, уже хворобою, якою сама Україна давно перехворіла.Саме ж слово "Україна" промовці на мітингу повторювали не рідше, ніж "Європа". На жаль, прізвища спікерів мені нічого не говорили. І це була кардинальна відмінність з "революцією троянд". Я тоді був студентом, але "Саакашвілі", "Бурджанадзе", "Жванія" гриміли в Україні. Попри те, що долі цих людей склалися по різному, як і пізніші стосунки між ними, вони усі були харизматичними лідерами. Не боялися радикальних дій та відповідальності.Перший післявиборчий мітинг опозиції аж ніяк не давав підстав запідозрити її в намірі здійснити хоч якісь рішучі кроки. Промовці, справді, були запальними, але вже за дві години оголосили, що мітинг завершено.Стало вже остаточно зрозуміло: революції не буде. Але може це не так і погано? Можливо опозиція має інший план?В якийсь момент до людей звернулася президентка Грузії Саломе Зурабашвілі, біля неї стояв її попередник Георгій Маргвелашвілі. Ці двоє дуже різних людей – французька дипломатка, міністр закордонних справ Грузії та грузинський соціолог, міністр освіти Грузії – мали дуже схожу політичну історію. Обидва стали президентами за підтримки Бідзіни Іванішвілі, і обидва відреклися його.Таку розкіш собі могли дозволити лише президенти, які були обрані на загальнонаціональних виборах. Які відчували, що за їх плечима – народ, а не політичні партії, а тому можуть йти врозріз проросійській урядовій політиці.Саме тому, аби припинити таку фронду "Грузинська мрія" провела конституційну реформу згідно якої вже наступний президент буде обиратися в парламенті. І він має бути абсолютно слухняним олігарху Іванішвілі.Дуже гарний план узурпації всієї влади, але для його втілення забракло конституційної більшості. Нового президента повинні обрати 2/3 парламенту.А цього ніколи не буде, навіть теоретично, якщо опозиція не візьме мандатів. Вже після цього когось можна залякати, когось купити. Тільки от під тиском Саломе Зурабашвілі всі чотири опозиційні лідери заприсяглися на мітингу, що не зайдуть до стін парламенту. Вимагають нових, чесних виборів.А тепер завдання "з зірочкою": парламент нового складу обов’язково повинна відкрити президентка Саломе Зурабашвілі. Без цього правочину – він не конституційний. Звісно, "Грузинська мрія" погрожує їй імпічментом в разі відмови скликати перше засідання. Але всі розуміють, що це блеф. Це вже буде третя спроба скинути президентку. І третя невдала. Проросійська більшість становить 84 депутати, а для імпічменту потрібно 100.Конституційна реформа, яка мала розчистити шлях "Грузинській мрії" до тотальної влади, несподівано для неї стала мінним полем. Його, звісно, спробують пройти, але відчайдушна мобілізація грузин, які дали опозиції на 20% голосів, ніж владі, стала тим камінчиком, який надщербив відлагоджений російський механізм фальсифікації. Якщо б відрив був лише 10%, то "Грузинська мрія" отримала б нарешті омріяну монополію.Ось так захланність стала поперек горла.І ще Україна.Саме війна в Україні, яка відкрила Європі очі на суть Росії та її сателітів, не дала повторитися сценарію 2020 року. Тоді теж були масові фальсифікації (хоч і не такого дикунського масштабу як в 2024-му) і опозиція також не хотіла брати мандати, без чого парламент був би не правочинний.Але під тиском голови Євроради Шарля Мішеля в квітні 2021 року опозиція уклала з владою мирну угоду та взяла мандати. Бідзіна Іванішвілі, звісно, порушив взяти на себе зобов’язання провести чесні вибори. Але справу було зроблено. Цього разу Євросоюз не тисне на опозицію і нарешті розглядає події в Грузії в контексті ширшої агресії РФ проти Заходу та України.Звісно, багатьом українцям хотілося вуличної революції, і коли таких емоційних та яскравих кадрів не побачили, то відреклися грузинів – "подарували" їх Москві.Цього можна було уникнути, якщо б, наприклад, в дні виборів в Тбілісі перебувало хоча б дві тисячі міцних грузинських чоловіків, які мають досвід бойових дій, служили в спецназі, трощили російські колони в 2008, відбивали в окупаційної армії український "Бук".Тільки, на жаль, вони зайняті. Вони на війні в Україні. Саме серед грузинських добровольців, яких понад дві тисячі, найбільше полеглих – понад шість десятків. Грузинський фронт за незалежність нині проходить біля Покровська, Запоріжжя та навіть Курська. Тому не варто знецінювати маленьку націю, яка з останніх сил допомагає Україні та намагається дати нерівний бій колаборантам.Для Грузії ще нічого не закінчилося. Доля Грузії нині вирішується не на виборах, а на фронтах. Може держава Грузія і сіла на борт русского воєнного корабля, але країна Грузія цього не зробить ніколи.* Публікується зі збереженням стилю автораПро автора: Олег Манчура, журналіст.Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Про це повідомляє кореспондентка Еспресо Тетяна Голунова в етері Еспресо.Польська режисерка Майя Клечевська інтерпретувала виставу на сучасний контекст, у співпраці з Івано-Франківським національним драматичним театром ім. Івана Франка. Виставу привезли до Києва в межах Сьомого міжнародного форуму Центральної та Східної Європи "Vіа Саrраtіа 2024"."Сьогодні для нас важливий день, адже разом з акторами ми зробили "Дзяди". Для поляків це, напевно, найважливіший твір авторства Міцкевича, і саме завдяки Івано-Франківському театру та українцям ми зрозуміли суть твору. Виставу неодноразово демонстрували в польських театрах, і вона здобула велику популярність", - розповіла режисерка Майя Клечевська.Постановка "Дзяди" була визнана головною театральною подією 2023 року в Польщі. За словами її творців, вона розкриває антигуманну суть Росії, яка несе свої імперські цінності крізь багато років. Вистава закликає українців та європейців продовжувати боротьбу за свободу України та опір агресії. За словами кореспондентки, актори та творці "Дзядів" прагнуть нагадати європейцям, що "хороших росіян" не існує, і в цьому полягає цінність вистави.Ростислав Держипільський, режисер, актор, народний артист зазначив, що величезна цінність постановки в тому, що всі не побоялися в розпал війни приїхати в Україну: "Вони зробили мовою мистецтва свій влад для нашої перемоги над РФ. Це також приклад культурної дипломатії"."Дзяди" — один із найбільших творів польського та європейського романтизму, який оповідає про боротьбу поляків з Росією за свободу ще в 1830-х роках. Режисерка проводить паралелі з сучасною ситуацією, коли українці протистоять російській агресії. Тому цей твір так символічний і презентується в межах форуму."На цих українсько-польських зустрічах ми дякуємо Польщі за лідерство в об'єднанні Європи для підтримки України. Коли словами Міцкевича говорять актори, які грають українських полонених, ми розуміємо, що великої різниці між поляками, які боролися з росіянами за свою незалежність, про що писав Міцкевич, і між українцями, які робляться це зараз, в цій драмі, в цій трагедії, немає. Це ще раз показує, що російський цар, як тоді був вселенським злом, так і зараз таким залишається", - поділився враженнями від вистави голова підкомітету з питань культурної політики Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики, народний депутат України Микола Княжицький.12 листопада у Києві відбулося урочисте відкриття Сьомого міжнародного форуму Центральної та Східної Європи “Vіа Саrраtіа 2024”. Захід зібрав українських та закордонних інтелектуалів, науковців, громадських та політичних діячів, волонтерів, митців, освітян. У фокусі Форум Vіа Саrраtіа 2024 – теми культури, оборони, енергетики та економічної співпраці у спільному протистоянні російській агресії.В панелі безпека та оборона «Передові технології сучасної війни. Оборонно-промислова співпраця» взяли участь директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (Соnsоrtіum fоr Dеfеnsе Іnfоrmаtіоn) Валентин Бадрак, директор  ТОВ "Українська бронетехніка" Владислав Бельбас та заступниця міністра стратегічних галузей промисловості України Анна Гвоздяр.13 листопада в межах Форуму відбудеться “Українсько-польська зустріч”, ініційована співголовами депутатської групи з міжпарламентських зв’язків з Республікою Польща Миколою Княжицьким, Артемом Ковальовим та головою польсько-української парламентської групи Марціном Босацьким.Також форум “Vіа Саrраtіа” привіз до столиці театральну прем’єру вистави “Дзяди” за твором Адама Міцкевича, який до сучасного контексту інтерпретовано польською режисеркою Майєю Клечевською та українським режисером Ростиславом Держипільським. Вистава вже визнана головною театральною подією 2023 року у Польщі та увійшла до короткого списку у номінації “За найкращу виставу на перетині театральних жанрів, мистецького синтезу і перформативних форм”  Фестивалю-Премії “ГРА”-2024.  

Вони складались із двох частин – “Комбатантські читання” в Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдану і Вільний мікрофон "Поезія лицарів нової доби" в барі БарменДиктат.Про це передає Еспресо."Ми з вами перебуваємо в Інформаційному центрі Музею Майдану. З цих вікон ми бачимо поле битви українців за свою ідентичність, місце, де витворювалася наша нація як сильна нація героїв і переможців. Тут відбулися всі наші три революції: і Студентська революція на граніті, і Помаранчева революція, і Революція Гідності", - прокоментувала символічність місця проведення "Комбатантських читань" Анжеліка Рудницька, співачка, культурна і громадська діячка.Молодший сержант, письменниця Лідія Ільків пригадала, як 11 років тому під час Революції Гідності, вона ночувала тут, у приміщенні Будинку профспілок: "дві години, а тоді знову на мороз, стояти", а потім із чоловіком, нині загиблим, полковником медичної служби Ігорем Ільковим, приходили сюди за медикаментами – тут був волонтерський склад.Анжеліка Рудницька, яка брала участь в усіх трьох революціях і не припиняє волонтерської і просвітницької діяльності впродовж 10 років війни, зауважила, що говорити про війну важко, але ми не маємо права цього не робити: "Звісно, це болюча тема. Можливо, ми хочемо від цього відволіктися і подумати про щось хороше, але не говорити про війну, не чути голоси наших комбатантів ми не можемо. Кожен із нас носить у серці багато особливих історій про цю війну. Це історії про наших рідних, про тих, хто в окопах, про тих, хто на щиті, про тих, хто бореться за Україну на всіх напрямках".Свої вірші читали Андрій Карпенко, капелан і поет, полковник Володимир Скоростецький, офіцер-нацгвардієць Богдан Назаренко, екс-телеоператор, а тепер військовий Руслан Леськів. Олена Мокренчук нагадала, що військові-письменники не завжди мають можливість приїхати на такі події, бо перебувають на бойових завданнях. "Тому ми маємо бути їхніми голосами, маємо розповісти про їхню творчість і те, що вони пережили. Комбатантська література – це завжди рефлексії, завжди те, що ти пережив і хочеш донести людям".Згадуючи про те, як шукала образ українського героя, поділилась висновком: "Це образ великої людяності, великого серця, великої любові. Все, що ми робимо – ми робимо з любові. До своїх рідних, до своїх близьких, до своєї країни. З любов’ю до найвищої цінності – до життя". Саме про це, каже, її книжка "Аліска, фронтова лисичка" і, напевно, в цьому секрет її успіху у читачів.Зі сцени виступили актор, ветеран Роман Дронюк, автор гумористичних оповідок "Притрафунки вуйка Міся", Мирослав Откович, прочитавши найновішу свою поезію і Андрій “Кельт” Гуменюк, художник, прозаїк, автор роману "Африка".Далі письменники й слухачі перемістились у бар БарменДиктат, віднедавна відомий тим, що держсекретар США Ентоні Блінкен під час неанонсованого візиту до Києва заграв у цьому закладі на гітарі.Вірші читали Руслан Леськів, Мирослав Откович, Андрій Карпенко, Алек Борода, Богдан Назаренко та Рустам Дмитрук із позивним Бармен.Більше про учасників події тут. Міні-резиденція "Контекст: війна" триватиме до 13 листопада. Протягом трьох днів військові дискутуватимуть, читатимуть вірші, проведуть зустрічі зі студентами та дітьми. Літературно-мистецька зустріч  відбувається в межах 7-го міжнародного форуму Центральної та Східної Європи Vіа Саrраtіа 2024 за підтримки Українського інституту книги та Міжнародного фонду "Відродження".

Ми бачимо низку індикаторів, які показують, що Путін у теперішній ситуації - ми говоримо про його і психоемоційний стан, і ресурсний - готовий до сценаріїв так званої довгої, затяжної війни. Звісно, тут питання рівня ескалації, рівня готовності російського соціуму працювати військовим гарматним м'ясом. Але в будь-якому разі Путін подає свій сигнал.Можливо, це блеф, можливо, намагання продемонструвати свою сильну позицію. Але на Заході відчитують російську готовність і, я так бачу, роблять певні кроки. Можливо, ці кроки не військового плану, можливо, і військового. Який тепер військово-політичний сценарій Кремля? Перший пункт: так, Путін, який і до війни казав, що «на миру и смерть красна», таким чином визначаючи, що він готовий зайти максимально далеко і, навіть якщо економічний стан Росії зміниться, Кремль продовжуватиме цю війну, власне, зараз демонструє те ж саме. Адже ось щойно був виразний крок: президент Сербії Вучич розмовляв із Путіним півтори години. Після цієї розмови сказав, що питання перемир’я Володимира Путіна не зацікавило. Вучич питав його, чи не хоче він перейти до якоїсь іншої логіки, - ні, не зацікавило.Усі кремлівські спікери в один голос повторюють те саме, що Путін сказав у червні 2024 року на колегії МЗС, коли він сформулював чотири умови закінчення війни, - нема жодної нової в цьому сенсі інтенції. Постійно говорячи про те, що коли б зараз прийшов президент Трамп у Білий дім, виникне якась нова динаміка. Але говорити про це зараз неможливо впевнено. Це не лише рана, ба більше, те, що ми прочитали зараз із виступів республіканських стратегів, що займаються стратегічним плануванням у республіканців, ось ці молоді нові республіканці так звані те, що вони формулюють зараз, - так, це інша стратегія, ніж у Байдена. Але в тому, що вони кажуть, зовсім не звучить нічого подібного до того, що каже сам Трамп, який в умовах передвиборчої кампанії заявляє, що він за 24 години завершить війну.Ні, вони кажуть прямо протилежне: що треба відмовитися від байденівської стратегії широкої боротьби за демократію в усьому світі, зосередитися на пріоритетах. Але водночас вони кажуть, що коли вже ми змагаємося з путінізмом, то необхідно радикально наростити санкції, створити атмосферу більшої невизначеності для Кремля з боку американської політики і так далі.Так, можливо, і багато хто так вважає, що не вийде розвитку, якщо Трамп опиниться в Білому домі. Те, про що вони кажуть, - це непростий сценарій. Але поза тим тут немає якоїсь суттєвої зміни, яка змусила б усіх насторожитися й говорити, що ось зараз трапиться якась зрада з боку Сполучених Штатів, розвалиться глобальний альянс підтримки України - ні, слідів цього ми не бачимо.Кремль, Путін і його оточення – звісно, читають усі ті самі матеріали, які зараз у великій кількості публікують європейські експерти про стан російської економіки та її можливості. У Кремля є проблеми, це очевидно, і він їх загалом визнає - це проблеми, пов'язані з інфляцією, з підвищенням ставки центрального банку, з тим, що бракує людей, це очевидно, для ведення війни, це кадровий голод на підприємствах, зокрема, й військово-промислового комплексу - всі бачили, як щойно Чемізов виступав на засіданні державної думи і  прямо говорив про те, що підвищення ставки центробанку б'є по військово-промисловому комплексу.Тобто це все є, але доводиться готуватися, і говорити, і думати про тривалу війну далі, тому що політичний намір Путіна чітко ним заявлений. І ми бачимо, що його найближче оточення підтримує цю логіку довгої, нескінченної, виснажливої війни. А як ви оцінюєте, наприклад, залучення північно-корейських ландскнехтів? Це, з одного боку, можна прочитати як акт путінського мобілізаційного відчаю, тобто Путін не наважується братися за свою заповітну кубишку - Москву і Санкт-Петербург, Путін не йде на загальну мобілізацію.З іншого боку, це є свідченням того, що Путін готовий іти на геополітичний ризик. Він обтяжив свою агресивну війну ще одним злочином - геополітичним злочином: він зімкнувся з Північною Кореєю в певній осі. І розмови політологів, і оцінки політиків тепер мають підтвердження на рівні укладеного пакту.Так, звісно. Мені видається, що тут сам по собі такий начебто мобілізаційний ресурс - це не найголовніше зараз, що залучені північнокорейські військові. На мій погляд, тут Путін нібито асиметрично відповідає за Курську область, як це не парадоксально. Тобто приблизно така метафора можлива, що у відповідь на те, що українські війська ввійшли на територію Курської області й утримують там, як і раніше, на вчора, 600 квадратних кілометрів, зі свого боку Путін міг би вторгнутися на територію Естонії з метою подальшої ескалації.Але він вдався до аналогічного насправді кроку, показуючи всьому Заходу, що він ламає стару концепцію відносин із КНДР, усю свою минулу участь у санкціях проти КНДР і переходить до повномасштабної співпраці, даючи цим зрозуміти, що далі Іран теж може опинитися в такому становищі. Тому що угоду про стратегічне співробітництво з Пхеньяном Москва уклала. І тепер Пєсков, буквально вчора коментуючи це, заявляв, що нікого це не повинно непокоїти, це власна справа Росії, як чинити в межах такої стратегічної угоди, і що б ми не зробили, це є обґрунтованим і законним.Звісно, це все не так, але Кремль це так подає. Далі він обіцяє – цього не сталося на саміті БРІКС, але це обіцяно, - що буде підписана така сама угода з Іраном, і тоді Кремль зможе пред’явити на своїй території ще й іранських командос, сказавши, що вони там у них на військових навчаннях, це тренування, вони опановують техніку якусь. І при цьому Кремль говоритиме, що, так, ніяких немає обмежень, вони можуть брати участь з боку Кремля у воєнних діях проти України.Так, це ескалація, це, безсумнівно, такий демонстративний крок Путіна, спрямований на те, щоб показати: немає ніяких мирних переговорів, ніякого перемир'я, не треба морочити собі голову перемир'ям, наші наміри ось такі, ми будемо далі створювати проблеми, зокрема. й для міжнародної безпеки, буквально наочно конструюючи цю вісь: Росія – КНДР – Іран.Це, звісно, безумство. Але така наочна логіка Кремля зараз. Кілька років тому ми - я кажу загалом про західну цивілізацію - увійшли в принципово новий світ. І нічого дивного, що чергові макабричні моменти до нього постійно долучаються, для того, щоб картина загального апокаліпсису стала ще виразнішою.І ось - великий шабаш у Казані. Зрозуміло, що багато учасників могли б учинити, як зробив бразильський президент Лула, - послизнутися в душі й не прибути. Чи захворіти ковідом, - але ж ні, прибули всі, включно з Гутеррешем. Тут є три сторони. Одна сторона - що медійна картинка виглядала дуже яскраво і, безсумнівно, Кремль, і Путін, і Ушаков, який це готував, його помічник з міжнародних питань, - вони всі, авжеж, задоволені. Мабуть, отримують ордени й медалі за проведення цього саміту. Але все ж таки треба мати на увазі, що це медійний бік справи.А якщо подивитися на політичну й міжнародну складову цього форуму на рівні дипломатії, то там усе складніше. До саміту БРІКС кремлівські медіа якнайактивніше розповідали населенню, що проведення цього саміту - це формування такого собі політичного альянсу Глобального Півдня, що це зніме з Росії реальні наслідки санкцій, станеться розширення торгових коридорів і так далі.Та щойно справа наблизилася до самого саміту, було добре видно, що російські медіа дали команду знизити градус цього всього. Чому? Тому що і Китай, і Індія напередодні саміту наголошували й вимагали цього від Путіна - щоб усю риторику, буцімто створюється якийсь альтернативний альянс, було видалено з цього форуму.Так воно й було, і прем’єр-міністр Індії Моді, який був усього один день на форумі, негайно зробив про це додаткову публічну заяву: ні-ні, БРІКС не є жодним антизахідним союзом і нічого подібного там не формується і не буде формуватися; безумовно, всередині БРІКС є країни й режими, які зацікавлені в тому, щоб якийсь антизахідний союз формувався, але не вони є ядром цього. Це один важливий момент.Другий важливий момент полягає в тому, що видно добре за коментарями начебто найближчих економічних радників Путіна: нічого не просунулося до того, що Кремль хотів, - ні створення якоїсь там спільної валюти БРІКС (це взагалі нереальна, неможлива ідея), ні створення якоїсь переконливої платформи для взаємних розрахунків, на що Кремль розраховує. Банк БРІКС як відмовлявся інвестувати в російську економіку, так і продовжує далі, тому що навіть БРІКС не хоче цього робити, щоб не підпасти під вторинні санкції.У цьому плані реальний результат БРІКС не такий великий, як це виглядає на картинці зустрічей лідерів, що туди прилетіли. До цього треба додати, що це все неймовірно нагадує пізньорадянський період, коли країни тодішнього так званого третього світу залюбки в Кремлі брали гроші, оскільки - і це всі, хто приїхав туди, прекрасно відчувають, - Путін у слабкому становищі.Путін підранений і він має купувати лояльність - це всі чудово відчувають. Тому що Кремль, його люди безперервно, цілими днями, день і ніч, 24 години на добу шукають можливості обходу санкцій. І в цьому плані вони готові давати свої товари, які вони постачають на експорт, дешевше, вони змушені зважати на цінову стелю на нафту, на нові витрати. Це всі прекрасно розуміють і, звісно, хочуть на цьому поживитися, так було завжди.Звісно, не треба будувати ілюзій. Зрозуміло, що для багатьох країн отримання будь-яких кредитів дуже важливо й вони розраховують на кредити від Кремля, які можна буде не віддавати.Ось що відбувається навколо БРІКС. Я сказав би, що зараз - тим більше наприкінці року перейде головування вже до Бразилії - Росія опиниться в зовсім іншому становищі в БРІКС, головування не буде.  А що Сі Цзіньпін міг сказати Путіну? Свого часу в мене особисто були сподівання, що в певний момент після початку повномасштабного вторгнення і кривавої війни Сі Цзіньпін подзвонить Путіну, чи вони зустрінуться за якимось чаєм з малиновим варенням, і Сі Цзіньпін запитає: Володю, а ти довго збираєшся ще воювати? Бо це їм стає в принципі витратно.Китайці зараз є вигодонабувачами. З другого боку, путінські злочини впливають і на реноме Китаю. І не завжди це вигідно Пекіну.На мій погляд, воно так і відбувається: не тільки очільник Китаю, а й практично всі лідери великих економік, та й європейських теж, досі через інші канали часом запитують. Річ у тім, що є така ілюзія - що хтось може натиснути на Путіна або якось обґрунтувати йому необхідність припинення війни. Ні, у світовій дипломатії зараз так не може бути. Зараз усі його запитують насправді: яка ваша позиція, можливо, ви хочете припинити це - тоді ми готові допомогти.Так, справді, якби Путін припускав би згортати війну, то можна собі уявити конструкцію, за якої п'ять-шість великих країн, включно з Китаєм та Індією, могли б виступати… Одна країна-переговорник - це було б слабко, а альянс можна собі уявити як певну результативну конструкцію. Так, вони пропонують йому, вони всі чують від нього те ж саме, він відповідає всім однаково, що мети СВО, як це називається в Москві, буде досягнуто, зараз її не досягнуто. Власне, це все.На цьому місці Сі Цзіньпін може лише, далі посміхаючись, відійти: як знаєш, мовляв, ти сам обираєш свій сценарій і можеш у ньому діяти. Безумовно, Китай зазнає втрат. Щойно ми бачили обговорення того, що Росія будуватиме впродовж найближчих двох, навіть трьох років новий відтинок залізниці, щоб, обминувши навіть Грузію, вийти до затоки в напрямку Ірану. Тому що в цей бік залишилося тільки три транспортних коридори, два в Грузії - Lе Моndе щойно написало гарну статтю про це. Для Китаю все це перенесення транспортних шляхів, обминувши Росію, - через країни Центральної Азії, північний морський шлях, де Путін призначив тепер Патрушева командувати всією Арктикою й усім морським флотом. Але очевидно, що північний морський шлях не так розвивається, як міг би. Китай втрачає, так, але не тисне за жодних обставин, він виходитиме зі своєї традиційної політики, виступаючи за мир, деескалацію, підтримуючи ідею деескалації. Але чинити тиск на Кремль він не буде. Які перспективи так званого плану, чи планів, Трампа? Адже Трамп - це не сам по собі Трамп, Трамп - це навіть не сам по собі якийсь там конклав реднеків, республіканців. Це ще плюс Ілон Маск і так далі, Тобто така вибухонебезпечна суміш, яка взагалі може, і радше всього це є в планах, змінити не просто геополітику, а загалом глобальне управління у світі - є такі відчуття. І українську війну вони використовують, звісно, у своїх тактичних, а може, і не тактичних цілях.Так, оскільки триває передвиборча кампанія, то багато зараз, звісно, такої екзотичної, нетривіальної інформації, зокрема, про контакти Ілона Маска з Кремлем, з Путіним безпосередньо, і не тільки це.Але все-таки я б сказав, що стратегічно тут треба бачити три обставини. Перша: сили, які ведуть Трампа в Білий дім, неоднорідні. Це лише здається, що Трамп підтримується ізоляціоністською сільською більшістю з доволі похмурим світоглядом. Це не так щодо підтримки Трампа, там є підтримка республіканців, зокрема нових, які дійсно шукають нову стратегію для ХХІ століття, і їхні пошуки можуть виявитися корисними.Також усередині цієї трампівської підтримки є лібертаріанці, нові інвестори, які, на мій погляд, відчули смак великих швидких грошей усередині цієї нової цифрової, технологічної цивілізації. Як Маск, але він не один такий, їх там багато, вони мають свій погляд на ХХІ століття і хочуть його реалізувати через Трампа. А є ще, дійсно, Америка Іржавого поясу зі своїми очікуваннями від Трампа. Це все такий складний вузол. Але стосовно нас, тобто тих, хто мешкає в Центральній Європі, стосовно України, я гадаю, буде проста схема. Нам у Центральній Європі загалом байдуже, хто буде в Білому домі, тому що дипломатія, і українська дипломатія також, буде працювати з новою адміністрацією, вона буде шукати там способи забезпечити собі підтримку і вона знайде там ті двері, безумовно, і за Трампа теж, серед республіканців, які будуть підтримувати Україну. Тобто зараз постане питання, де Маккейн у новій адміністрації, - і він там знайдеться. Тобто сенатор Маккейн є, безумовно, символом республіканської взаємодії та підтримки демократизації в країнах Центральної та Східної Європи. Тому це один бік.З другого боку, так, Трамп, безсумнівно, створить проблеми для Європи, для європейських країн, Євросоюзу. У цьому мало хто сумнівається, і Берлін з Парижем до цього готові. У цьому плані треба сказати, що Європа підготувалася вже до того, що якщо буде Трамп, то будуть начебто суперечності і Європі доведеться зробити більший внесок на підтримку України. Так, усе так і буде, я в цьому ані секунди не сумніваюся. Я не вважаю, що Франція, Німеччина, Чехія, Польща, всі країни Північної Європи під впливом Трампа відмовляться підтримувати Україну чи начебто погодяться з тим, що Україна повинна втратити, - ні. 

Гарріс переважає? Що кажуть опитування напередодні виборів у СШАУже за кілька днів, у вівторок, 5 листопада, в Америці голосуватимуть за президента країни. А на ранок середи стане попередньо відомо, хто займе головне крісло в керівництві Сполученими Штатами на найближчі чотири роки. Опитування показують, що американці порівну розділилися в підтримці кандидатів, демократки Камали Гарріс і республіканця Дональда Трампа, - наразі вони мають однакову кількість голосів. У деяких із ключових штатів один із них може бути трохи попереду чи трохи позаду, але все в межах статистичної похибки, зауважує Голос Америки. Американці б'ють рекорди за активністю в голосуванні достроково особисто або поштою. Станом на 1 листопада ця кількість становила понад 62 млн людей. Чотири роки тому загалом голоси віддали 158 мільйонів громадян США, тож зараз, задовго до головного дня виборчого процесу, явка вже становить 40% від показника минулих виборів.Згідно з результатами опитування Тhе Wаshіngtоn Роst, проведеного лише серед тих, хто вже проголосував достроково, відчутну перевагу має Камала Гарріс, яка випереджає Дональда Трампа щонайменше на 19%. Загалом, як відзначає видання, перегони напередодні виборів неймовірно напружені. Віцепрезиденка Гарріс зберігає лідерство на національному рівні, також лідирує у 4 із 7 ключових штатів – Мічигані, Вісконсині та Неваді. Але за останній тиждень її перевага в Пенсільванії скоротилася. Трамп, як і раніше, наразі веде в Арізоні, Джорджії та Північній Кароліні. Кожен штат перебуває в межах статистичної похибки й може піти у будь-який бік.Довкола "острова плавучого сміття", або Як Трамп та Гарріс заманюють електоратУ своїх промовах на мітингах, що тривають годину, а то й більше, Дональд Трамп повторює чимало своїх улюблених уже спростованих тверджень. Тhе Wаshіngtоn Роst пише, що кандидат, використовуючи похмуру та вульгарну риторику, заявляє про побоювання щодо імміграції, стану економіки та "внутрішніх ворогів" серед демократів. Від Трампа часто звучать дивовижні обіцянки, наприклад, що він погасить державний борг та скоротить ціни на енергоносії вдвічі за рік. Трамп так само робить спекулятивні заяви про те, що Росія ніколи б не вторглася до України або що ХАМАС ніколи не напав би на Ізраїль, якби його переобрали президентом у 2020-му. Дональд Трамп, Фото: Gеtty Іmаgеs Своєю чергою Камала Гарріс виступає з коротшими промовами перед американцями, при цьому акцентує на трьох ключових темах: своєму переконанні, що Трамп небезпечний і непридатний для посади й що загальнонаціональні права на аборти мають бути відновлені; відстоюванні "суспільства можливостей". Замість грандіозних обіцянок вона говорить про більш приземлені ідеї, наприклад про будівництво трьох мільйонів нових будинків чи дозвіл за федеральною медичною програмою страхування Меdісаrе оплачувати домашнє обслуговування. Голос Америки зауважує, що кандидат-республіканець не зупиняється у критиці своєї опонентки, називаючи її людиною з низьким інтелектом, яка, на його думку, стане "іграшкою" для інших світових лідерів. Натомість Гарріс погодилася з висловлюваннями деяких експомічників Трампа під час його перебування в Білому домі, які описували його як фашиста з наміром правити на другому терміні як авторитарний правитель. Головним меседжем кампанії Трампа залишається критика іммігрантів й обіцянки повернути Америку американцям."Сьогодні Сполучені Штати – окупована країна, але згодом вона вже не буде окупованою. Цього не буде. 5 листопада 2024 року буде день звільнення Америки, це буде день визволення. У перший день я започаткую найбільшу програму депортації в американській історії", – заявив Дональд Трамп на нещодавньому мітингу в Нью-Йорку. На тому ж мітингу, виступаючи на підтримку Трампа, американський комік Тоні Хінчкліфф заявив, що латиноамериканська територія Пуерто-Рико є "плавучим островом сміття". З расистськими жартами він виступив і на адресу чорношкірого населення та євреїв. Після того у Трампа відхрестилися від слів коміка, запевнивши, що такі висловлювання не відображають політику експрезидента та кандидата в президенти. Деякі республіканці також назвали сказане Хічкліффом образою й таким, що не відповідає цінностям Республіканської партії. У відповідь Гарріс повторила, що Трамп зациклений на собі та розділенні країни. І додала, що пишається підтримкою таких зірок-пуерториканців як Бед Банні, Дженіфер Лопес, Ріккі Мартін, що виступили на підтримку кандидатки в президенти. Цікаво, що ще до мітингу Трампа в Нью-Йорку Камала Гарріс представила план допомоги пуерториканцям. Оскільки Пуерто-Рико як американська територія не голосує на виборах президента США (голосують лише штати, – ред.), все ж чимало пуерториканців проживають за межами острова, зокрема в такому ключовому штаті, як Пенсильванія, живе пів мільйона пуерториканців. У Північній Кароліні, Вісконсині та Мічигані, трьох інших ключових штатах, також є значна кількість пуерториканців. Камала Гарріс, Фото: Gеtty Іmаgеs Загалом Камала Гарріс продовжує вимальовувати контрасти між собою та Дональдом Трампом. Один із них вона продемонструвала в Техасі на мітингу, присвяченому репродуктивним правам жінок. Попри те що Техас – "республіканський" штат і Гарріс не претендує там на перемогу, вона спробувала використати фактичну заборону на аборти в цьому штаті як меседж застереження для інших американських штатів. У цьому їй допомогла співачка Бейонсе, яка сама походить із Х'юстона в Техасі. "Це два дуже різні лідери, і в цей останній тиждень вона (Гарріс, – ред.) намагається показати, що вона більш стабільна, автентична лідерка, якій можна довіряти. Цей меседж про те, кого ви хочете бачити президентом, хто має ухвалювати рішення про внутрішню політику, бути лідером вільного світу, вести переговори та бути справжнім дипломатом Сполучених Штатів. І це дуже красномовно. Вона також на початку кампанії говорила про захист демократії. Це все демонструє яскравий контраст. Це показує, що вона готова бути президентом із першого дня", – вважає директорка Інституту політики Американського університету Емі Дейсі. Дональд Трамп зараз здебільшого націлений на молодих чоловіків, які не схильні ходити на виборчі дільниці та голосувати, вони аполітичні та не вірять у систему. Натомість Камала Гарріс орієнтована на розчаровану молодь, яка не вірить у майбутнє, у яких відчуття втрати американської мрії, що колись Америка була великою. Наприклад, у контексті питання репродуктивної медицини (дозвіл на аборти, штучне запліднення і т.д.) Гарріс звертається до молодих жінок, які, ймовірно, раніше віддавали голоси за республіканців, але, можливо, змінять думку через погляди та цінності, які партія пропагує зараз. Позаяк США – релігійна країна, для багатьох релігійних американок, які голосували за республіканців, батьківство/материнство не пов'язані з політикою, інфляцією, але пов'язані зі здоров'ям. І для багатьох це питання може бути важливішим, ніж розмови про Україну чи інші речі. Взагалі ж суть не в тому, як кандидати в президенти доносять виборцям свою політику, а в тому, як їм мотивувати, підштовхнути тих, хто вагається, все-таки прийти і проголосувати.Прихильники України й не дуже. Кого можуть привести у свої кабінети Трамп і Гарріс Якщо президентом США стане Камала Гарріс, посаду віцепрезидента обійме Тім Волз, губернатор штату Міннесота. У статті ТСН зазначається, що для Гарріс важливо, що Волз уже другий термін поспіль обіймає посаду губернатора й підтримує прогресивні ідеї, серед яких забезпечення репродуктивного здоров'я, оплачувана відпустка, податкові пільги на дітей і безпека в питанні використання зброї. Такі ініціативи кандидатка в президенти Америки має намір просувати в разі перемоги на виборах.Фото: Gеtty ІmаgеsРазом із тим Волз відомий як друг України. 24 лютого 2022-го він назвав вторгнення рф незаконною агресією та закликав світ об'єднатися для допомоги Україні. А в березні того ж року підписав закон, який вимагав від штату Міннесота більше не вести бізнес у росії чи білорусі. Також він оголосив 6 березня 2022 року Днем української солідарності в Міннесоті. Ще однією важливою посадою є держсекретар. В Адміністрації Байдена її обіймає Ентоні Блінкен. Для Гарріс, яка ще не до кінця виокремила свою зовнішньополітичну програму від підходів президента Байдена, вибір держсекретаря покаже, чи збирається вона ще на чотири роки продовжити політику чинного глави держави, чи, навпаки, буде щось геть інше.Наразі найбільш обговорюваною кандидатурою є директор ЦРУ та експосол США в росії Вільям Бернс. Як зауважує Роlіtісо, саме йому Байден довіряв вести секретні переговори з талібами, однак це не врятувало провальність виходу Америки з Афганістану. Невдалою так само була спроба Бернса переконати Кремль не вторгатися в Україну, позаяк напередодні початку повномасштабної війни той відвідував Москву. Крім того, він є головним учасником переговорів щодо припинення вогню між Ізраїлем та ХАМАСом. Крім Бернса, потенційними кандидатами на посаду держсекретаря називають сенаторів-демократів Кріса Кунса та Кріса Мерфі, які є прихильниками України та виступають за те, щоб надавати та не блокувати всю потрібну допомогу Збройним Силам. Роль радника з питань національної безпеки замість чинного Джейка Саллівана може перебрати на себе нинішній радник Гарріс із нацбезпеки Філіп Гордон. Однак навряд чи варто сподіватися, що його підхід сильно відрізнятиметься від політики Саллівана. Гордон має чималий досвід роботи в Європі, він рішуче підтримує Україну, але виступає за європейське НАТО. За часів Адміністрації Барака Обами він виступав за перезавантаження відносин з росією та за конструктивну взаємодію з Іраном на основі ядерної угоди. Тому малоймовірною видається його позиція щодо жорсткішого підходу до рф та збільшення підтримки для України. В одному ряду з держсекретарем та радником із питань нацбезпеки стоїть міністр оборони США. Зараз ним є Ллойд Остін, який навряд чи залишиться на другий термін. Натомість на посаду очільника Пентагону найбільш обговорюваною претенденткою є заступниця міністра з питань політики Мішель Флурнуа. Також називають ім'я заступниці міністра оборони з військово-політичних питань Крістін Вормут. Флурнуа здебільшого зосереджена на Індо-Тихоокеанському регіоні. Стосовно України вона підтримувала збільшення допомоги, але не пропонувала конкретних шляхів для завершення війни.Якщо президентом Америки стане Дональд Трамп, віцепрезидентом буде Джей Ді Венс, якому по суті байдуже, виграє чи програє війну Україна. Він знаний "мирним планом Трампа", за яким Україна залишиться незалежною державою, а росія отримає гарантії нейтральності України, за умови її невступу до НАТО. Джеймс Девід Венс, Фото: Gеtty Іmаgеs На посаду головного дипломата Трампа називають кілька кандидатур. Найбільш обговорювана – експосол США в Німеччині Річард Гренелл. Він позиціюється як критик політики Берліна з філософією, що Європа має більше платити за оборону України. Водночас виступає за створення автономних зон в Україні (умовно це відмова від окупованих територій), також він відкинув ідею, що Київ найближчим часом може приєднатися до НАТО.Ще один кандидат на главу Держдепу – сенатор Марко Рубіо, що працював у комітеті Сенату з міжнародних відносин та був головним республіканцем у комітеті Сенату з розвідки. Він заявляв, що війна рф проти України має закінчитися за столом переговорів, критикував Адміністрацію Байдена за відсутність чіткого розуміння, що означає перемога України. Він також автор позиції, що американці мають знати, на що витрачаються їхні гроші в Україні. Сенатора Тома Коттона, який водночас претендує на посаду міністра оборони, також розглядають на пост держсекретаря. DW зазначає, що він ветеран армії з ворожими поглядами, який тісно приєднався до Трампа. Коттон – послідовний прихильник збільшення підтримки для України, навіть виступав з критикою Ді Венса за його підхід до війни та її врегулювання. Інший сенатор-республіканець, Білл Гагерті, - теж потенційний обранець на пост держсекретаря. Коли рф вторглася до України, він критикував Адміністрацію Байдена за нерішучість впровадження превентивних санкцій проти Москви, однак через два роки, у лютому 2024-го голосував проти пакета допомоги Україні в сенаті.Колишній радник Трампа з питань нацбезпеки у 2019-2021 роках Роберт О'Браєн знову є головним претендентом на цю посаду. В одному з інтерв'ю він зовнішню політику Трампа, якщо той вдруге стане президентом, назвав миром через силу. За його словами, він би запровадив масштабні санкції, які б змусили росію сісти за стіл переговорів з Україною. Все ж О'Браєн, як і Річард Гренелл не підтримує приєднання Києва до Північноатлантичного Альянсу найближчим часом.Імовірним очільником Пентагону, крім Тома Коттона, може стати Майк Вальц – полковник спецназу Нацгвардії у відставці та радник Трампа з питань нацбезпеки. Він прихильник того, що Європа має більше робити і платити для України, тоді як США повинні захищати власний кордон. "Впливовою фігурою" в Адміністрації Трампа в разі його перемоги на виборах може стати мільярдер Ілон Маск. Від липня цього року він вніс щонайменше 75 мільйонів доларів у свій протрампівський комітет РАС Аmеrіса (комітет політичних дій). Таким чином, найбагатша людина світу, власник соцмережі Х та співзасновник Теslа і SрасеХ докладає всіх зусиль, щоб експрезидент знову повернувся до Білого дому. Нагадаємо, що Маск кілька років поспіль критикує Україну, заявляючи, що їй навряд чи вдасться виграти війну з росією.Також Трамп може дати посаду у своєму новому кабінеті міністрів Роберту Кеннеді-молодшому, який виступив незалежним кандидатом на виборах-2024, але згодом зняв свою кандидатуру та підтримав Трампа. Його називають потенційним претендентом на посаду міністра охорони здоров'я.Нові можливості чи стара політика? Що чекає Україну з новим президентом СШАФото: Gеtty ІmаgеsПеремога будь-якого з кандидатів у президенти Сполучених Штатів може мати глибокі наслідки як для війни в Україні, так і для Близького Сходу, зважаючи на відмінності зовнішньої політики у Камали Гарріс та Дональда Трампа, пише Fоrеіgn Роlісy. Від Гарріс очікують продовження підтримки України "стільки, скільки буде потрібно". При тому, кандидатка все ж не озвучила конкретної позиції щодо вступу України до НАТО. Трамп відомий своєю обіцянкою завершити війну в Україні за 24 години. Видання цитує заступника помічника міністра оборони у справах Європи і НАТО в Адміністрації Обами Джима Таунсенда, який вважає, що у такому разі допомога Україні швидше за все буде припинена, якщо лише Трамп не планує скористатися цим для тиску на президента Зеленського. Як вже повідомлялося, експрезидент має намір підштовхнути обидві сторони до переговорів. Найімовірніше, Україні він пригрозить припиненням американської допомоги, а рф навпаки – збільшенням її обсягів. Інші ж союзники по НАТО готуються до прогнозованого скорочення допомоги Америки, через це на початку 2024-го Альянс узяв під контроль Контактну групу з оборони України, яку очолювали США – таким чином планують бути готовими у разі раптових змін у політиці Вашингтона. Проте, на думку колишнього посла США в Україні Джона Гербста, у разі перемоги Дональда Трампа на Україну можуть чекати нові можливості. Позаяк різниці у ставленні Гарріс і Трампа до України не видно. За його словами, попри те, що всі думають, що республіканський президент, якщо вступить на пост, "здасть" Україну, чинна Адміністрація Байдена досі не дозволяє Києву використовувати далекобійну зброю для ударів углиб росії. "В оточенні Трампа є люди, які підтримують Україну. Серед його кандидатів на важливі міністерські посади чи в адміністрації є люди, які не хочуть, аби їх вважали пропутінськими. Це може прибрати мотиви, які стримували Байдена в підтримці України", – заявив Джон Гербст.Довідково: "Вибори в США: Українській погляд" - спецпроєкт Еспресо про те, які настрої в американських виборців, що говорять про Україну кандидати та як результати виборів за океаном вплинуть на нас із вами. Інші статті проєкту:Змагаються двоє, обирає Колегія. Як американці голосують за президента і до чого тут штати-гойдалки. Кандидатка у президенти, перемогу якій "передбачили" Сімпсони. Хто така Камала Гарріс "Засуджений злочинець" проти "прокурорки". Хто такий Дональд Трамп, що втретє змагається за пост президента США. 

Хто такий Дональд Трамп? Сім'я, дитинство, освітаДональду Трампу 78 років. Народився у Нью-Йорку у заможній родині власника будівельних компаній Фреда Трампа. Дідусь і бабуся з батькового боку були німецькими переселенцями. Дід накопичив капітал, коли керував ресторанами і пансіонатами в роки "золотої лихоманки". Батьки Дональда також замолоду розпочали кар'єру на ринку нерухомості. 01.08.1980 р. Нью-Йорк, штат Нью-Йорк. Дональд Трамп, 33-річний золотий хлопець із нерухомості Нью-Йорка, Фото: Gеtty ІmаgеsТрамп має двох братів (обидва вже покійні) і двох сестер. Навчався у школі К'ю-Форест у Квінзі, штат Нью-Йорк. У 13 років батьки відправили сина до Нью-Йоркської військової академії, щоб спрямувати його енергію та самовпевненість у позитивне русло. Тут Дональд показав себе як здібний спортсмен та організатор – отримував нагороди в академії, грав у командах з футболу та у бейсбольній команді (деякий час був капітаном та отримав премію "Тренер"). Як розповідав сам Трамп, після закінчення військової академії він думав про вступ до кіношколи, але таки обрав нерухомість як прибутковіший бізнес. Два роки навчався у Фордгемському університеті, потім вступив до Вортонської школи бізнесу Пенсильванського університету. Закінчив Вортон зі ступенем бакалавра наук з економіки та спеціалізацією в галузі фінансів. На той час батькова компанія була лідером на ринку нерухомості, і Дональд почав працювати в батька. Трамп був тричі одружений. З першою дружиною Іваною Зельничковою (письменниця і дизайнерка, колишня модель, родом із Чехії) прожили разом 15 років, від цього шлюбу в нього троє дітей. З другою Марлою Мейплз (американська акторка і продюсерка) були разом 6 років. у них є спільна дочка. У 2005 році Трамп одружився з Меланією Кнавс, фотомоделлю зі Словенії, яка молодша від нього на 24 роки. У них спільний син. Також у Трампа семеро внуків. Дональд Трамп – завзятий гравець у гольф. Відомий під ім'ям Тhе Dоnаld – так його прозвали ЗМІ після того, як колишня дружина Івана Трамп в одному з інтерв'ю саме так до нього звернулася. Також він знаний завдяки своїй популярній фразі "Ви звільнені!" ("Yоu'rе fіrеd") з шоу "Кандидат". А ще його відрізняє своєрідна зачіска, яку він відмовлявся змінити упродовж всієї своєї кар'єри. Робота у батьковому бізнесі та кар'єра підприємцяЗакінчивши університет, Трамп зайнявся пріоритетним для його батька напрямом – орендою будинків для людей середнього класу у Брукліні, Квінсі та Стейтен-Айленді. У 1971 році переїхав на Мангеттен. Тут він побачив великі можливості для забудови й отримання високого прибутку завдяки архітектурному проєктуванню. Тоді ж став президентом заснованого його батьком бізнесу з нерухомості й перейменував його на Тhе Тrumр Оrgаnіzаtіоn, розширивши діяльність на будівництво та ремонт хмарочосів, готелів, казино та полів для гольфу. Трамп брався за дедалі амбіційніші проєкти, але у 1989 році через фінансову кризу у нього почалися труднощі, тому він не міг вчасно погашати взяті позики. Вклав 1 млрд доларів у будівництво свого третього казино "Трамп-Тадж-Махал", але борги і далі зростали, що призвело у 1991 році не тільки до банкрутства, пов'язаного з бізнесом, але поставило і його на межу особистого банкрутства. Тоді він передав 50% своєї частки власникам облігацій. До 1994 року Трамп погасив велику частину особистого боргу в 900 млн доларів і суттєво зменшив боргові зобов'язання в бізнесі – близько 3,5 млрд доларів. Він був змушений відмовитися від авіакомпанії Тrumр Shuttlе, однак йому вдалося зберегти спроєктований ним Трамп-тауер у Нью-Йорку та залишитися керівником трьох казино в Атлантик-Сіті. У 1995-му Трамп об'єднав свої казино у відкриту акціонерну компанію Тrumр Ноtеls &аmр; Саsіnо Rеsоrts. Але компанія виявилася нерентабельною, і у 2004 році заявила про реструктуризацію. Невдовзі Трамп відмовився від посади генерального директора, але залишився головою ради директорів. У травні 2005 року компанія знову почала працювати, але вже під назвою Тrumр Еntеrtаіnmеnt Rеsоrts Ноldіngs. Через фінансову кризу 2008 року керівництво компанії подало позов про банкрутство, а Трамп вийшов з ради директорів. До слова, Трамп та його бізнес загалом брали участь у понад 4000 державних та федеральних судових процесах, включно з шістьма банкрутствами. З кінця 1990-х Трамп працював над кількома проєктами, пов'язаними з будівництвом хмарочосів – готелів та офісних будівель. Попри певні труднощі, його бізнес у галузі нерухомості загалом був досить успішним. Він навіть ліцензував власне ім'я, під яким реалізовувалися різні проєкти. До речі, за даними Fоrbеs, та частина імперії Трампа, якою насправді керують його діти, – найцінніша, і обійдеться щонайменше у 562 млн доларів.Компанії, казино, медійний бізнес і не тільки. Чим володіє Дональд ТрампУ власності Трампа численні об'єкти нерухомості, у тому числі хмарочоси Тrumр Wоrld Тоwеr, Тrumр Тоwеr на П'ятій авеню, АХА Сеntеr, Тhе trumр Вuіldіng  на Уолл-Стріт на Мангеттені, 555 Саlіfоrnіа Strееt у Сан-Франциско, міжнародний готель Трампа Лас-Вегас, міжнародний готель та вежа Трампа – Чикаго, міжнародний готель та вежа Трампа – Нью-Йорк. На стадії будівництва Тrumр Рlасе, що після завершення стане найбільшою приватною забудовою Нью-Йорка. Трамп володіє також низкою казино, які об'єднані у Тrumр Еntеrtаіnmеnt Rеsоrts, майданчиками для гольфу, загальна вартість яких 127 млн доларів, готелями в Америці та інших країнах світу. Забудовник Дональд Трамп і його діти Ерік, Іванка та Дональд молодший на прес-конференції в готелі Тrumр Іntеrnаtіоnаl Ноtеl аnd Тоwеr у Чикаго 24 вересня 2008 року, Фото: Gеtty ІmаgеsЗ-поміж бізнесів Трампа є й медійний. Компанія Міss Unіvеrsе Оrgаnіzаtіоn, що належить йому, спільно з NВС проводять такі конкурси як Міс Всесвіт, Міс США та Міss Тееn USА. У 2003 році Трамп заснував власне розважальне реаліті-шоу "Кандидат" на каналі NВС, де став виконавчим продюсером і ведучим. З 2003 по 2015 рік був продюсером і ведучим телевізійного реаліті-серіалу "Учень". Бізнес-імідж та роль в ньому зробили Трампа однією з найвідоміших особистостей США. Двічі був номінований на премію Еmmy за комічні ролі самого себе у серіалах і фільмах. Він також створив компанію мережевого маркетингу Тrumр Nеtwоrk, яка продає вітаміни без посередників. Завдяки цій компанії він має намір створити серйозну конкуренцію компанії Аmwаy. У 2015 році журнал Fоrbеs оцінив статки Дональда Трампа у 4,1 млрд доларів, хоча сам бізнесмен називав великі цифри, пояснюючи розбіжність складністю визначення реальної ціни об'єктів нерухомості. Після перемоги на президентських виборах у 2016 році Трамп повідомив, що не продаватиме бізнес, мовляв, такий продаж не буде можливим. Натомість він вирішив підписати угоду про сліпий траст, що позбавить його впливу на рішення, які ухвалюють щодо його бізнесу.Кримінал та секс-скандали. Що "шиють" експрезиденту та кандидату в президенти СШАПроти Дональда Трампа порушено низку кримінальних проваджень щодо сексуального насильства, наклепів, фінансового шахрайства, втручання у президентські вибори та неналежного зберігання секретних документів. Трамп став першим колишнім президентом, якого визнали винним у скоєнні злочину. Отож, одна з порушених справ стосується спроб Трампа скасувати результати виборів 2020 року. Проти нього висунуто чотири основні звинувачення: змова з метою обману США, перешкоджання офіційному процесу, спроба перешкодити і змова проти прав виборців. Ця справа пов'язана із зусиллями Трампа змінити результати виборів, включаючи тиск на державних посадовців у таких штатах як Джорджія, де він вимагав "знайти" достатньо голосів для перемоги над Джо Байденом. Крім федеральної справи, Трамп також звинувачений у Джорджії разом з 18 іншими особами за порушення закону про організовану злочинність, де йому закидають створення фальшивих виборчих сертифікатів та тиск на виборчі комісії. Судові розгляди тривають, оскільки Трамп своєї вини не визнає, а його захисники заявляють про політичне переслідування.У червні 2023-го політику висунули нові звинувачення у неналежному поводженні з секретними документами, які містили матеріали, що становлять загрозу національній безпеці. Ця справа вважалася найнебезпечнішою з усіх юридичних загроз колишньому президентові, та в липні 2024-го суд штату Флорида припинив це провадження. Окружна суддя ухвалила, що спеціальний прокурор Джек Сміт був незаконно призначений на посаду і не мав повноважень керувати розслідуванням. Восени 2023 року суд Нью-Йорка зобов'язав Трампа у справі про шахрайство сплатити 5 тисяч доларів за те, що експрезидент не дотримався наказу щодо неприйнятності публічного обговорення співробітників суду, та оприлюднив інформацію про нібито близькість помічниці суду й одного із сенаторів-демократів. Крім накладення штрафу, суддя пригрозив Трампу застосуванням вищих штрафів, покаранням за неповагу до суду та можливим ув'язненням у разі подальших порушень наказів суду.Щодо сексуальних скандалів, у березні 2023 року Трампу висунули звинувачення за те, що той платив порноакторці Стормі Деніелс за мовчання. В основі справи були платежі Трампа адвокату Майклу Коену, зроблені у 2016 році, що були оформлені як оплата юридичних послуг, але насправді вони покривали витрати Коена на платіж за мовчання жінці, з якою Трамп зустрічався ще у 2006 році. Таким чином, щоб не бути дискредитованим, Трамп намагався заплатити Стормі Деніелс 130 тисяч доларів, аби вона мовчала. У травні 2024-го його визнали винним у справі.У тому ж 2016-му під час передвиборчих перегонів спалахнув ще один сексуальний скандал. Газета Wаshіngtоn Роst оприлюднила відеозапис 2005 року, на якому Дональд Трамп вихвалявся, що може без дозволу мацати красивих жінок в інтимні місця, бо він – зірка. Через кілька годин Трамп виклав відео з вибаченням. Після цього близько десятка жінок звинуватили політика у домаганнях протягом останніх декількох десятиліть. У червні 2019 року американська письменниця та журналістка Джин Керрол повідомила, що в середині 90-х Трамп її зґвалтував. Сам Трамп ці звинувачення відкидає і назвав її історію вигадкою. У травні 2023 року суд США таки визнав експрезидента винним у справі про спробу зґвалтування письменниці, тож Трамп має виплатити жінці близько 2 млн доларів. Сам політик вердикт присяжних у позові про наклеп оскаржує. "Я буду найбільшим президентом, будь-коли створеним Богом". Прихід Трампа у політикуПолітичний бекграунд Трампа не настільки потужний як його бізнес-кар'єра. Перша його дотичність до політики відбулася у 2000 році, коли Трамп узяв участь у праймеріз від партії Реформ.  Через 15 років він таки вирішив зірвати великий куш і оголосив про намір балотуватися у президенти Сполучених Штатів. У січні 2015-го на зборах членів Республіканської партії в Айові Дональд Трамп заявив, що думає над тим, аби висунути свою кандидатуру на майбутніх президентських виборах-2016. Вже через пів року, 16 червня у своїй штаб-квартирі у "Трамп-тауер" на Мангеттені він офіційно оголосив про намір стати кандидатом у президенти від республіканців, при цьому додавши: "Я буду найбільшим президентом, будь-коли створеним Богом". Основним гаслом виборчої кампанії Трамп зробив заклик "Зробимо Америку знову великою" (Маkе Аmеrіса Grеаt Аgаіn). Дональд описував себе як консервативного, особливо у соціальних і релігійних питаннях. У своїй кампанії акцентував на американському патріотизмі, що зневажався через політкоректність і медіаупередженість. У промовах звертав увагу на внутрішні проблеми як-от нелегальна імміграція, офшори американських робочих місць, національний борг США та Ісламський тероризм. Президентські перегони Трампа отримали безпрецедентну кількість уваги від ЗМІ через його відомість. Після їх старту, уже на початку липня він лідирував серед республіканських кандидатів на пост президента. Люди були переконані, що Трамп говорить те, у що сам вірить, а не те, що хочуть почути інші. До речі, під час передвиборчих перегонів Трамп заявив, що якщо його кандидатуру на виборах Республіканська партія не підтримає, він готовий висунути себе на пост глави держави як незалежний кандидат. Партійний з'їзд республіканців у липні 2016-го затвердив Дональда Трампа офіційним кандидатом у президенти США. У листопаді він виграв вибори, обійшовши кандидатку від Демократичної партії Гілларі Клінтон, та став 45-м президентом Сполучених Штатів, а також найстаршим в історії президентом на час вступу на посаду. Трамп-президент неодноразово стикався зі звинуваченнями у перешкоджанні правосуддю та використанні своєї посади для власних політичних цілей. Зокрема Дональд та його передвиборчий штаб потрапили у фокус розслідування спеціального прокурора Роберта Маллера у 2017-19 роках. Тоді виявили, що Трамп разом з підлеглими заохочували російське втручання у вибори 2016-го, але свідомої змови з урядом РФ не довели. Ще один інцидент був у 2019 році, коли Трампа звинуватили у використанні своїх президентських повноважень для тиску на Україну, щоб домогтися відкриття кримінального провадження, яке могло б зашкодити політичному опоненту Трампа Джо Байдену. Спікерка Палати представників Ненсі Пелосі 25 вересня зробила офіційну заяву про ініціювання процедури імпічменту президента США Дональда Трампа, однак він залишився на посаді завдяки підтримці у Сенаті, хоча й втратив там частину республіканської підтримки.Трамп був кандидатом від Республіканської партії на президентських виборах 2020 року, балотуючись на другий термін, але програв вибори кандидату від Демократичної партії Джо Байдену. Відмовився визнати свою поразку і зробив низку спроб змінити результати виборів, попри відсутність доказів масових виборчих фальсифікацій. Серед іншого, 6 січня 2021 року, в день офіційної сертифікації результатів виборів Конгресом, Трамп закликав своїх прихильників організувати марш на Капітолій. Того ж дня група прибічників Трампа організувала насильницький штурм Капітолія, через що конгресмени були змушені тимчасово евакуюватися, п'ятеро людей – поліціянти та протестувальники загинули.  За роль Трампа у розпалюванні заколоту 13 січня Палата представників ухвалила рішення про імпічмент. За результатами голосування його знову виправдали, однак Трамп запам'ятався тим, що став єдиним в історії США президентом, якому оголосили імпічмент двічі. Перебував на посту до 20 січня 2021 року. А 15 листопада 2022 року Дональд Трамп заявив про висунення своєї кандидатури на президентських виборах-2024. Друга спроба перемогти вдруге. Як Трамп веде перегони й що каже про УкраїнуТоді, оголошуючи про своє балотування на пост президента Америки, Дональд Трамп сказав: "Щоб знову зробити Америку великою та славною, сьогодні ввечері я висуваю свою кандидатуру на пост президента Сполучених Штатів". У межах проведення передвиборчої кампанії політик представив виборцям свою політичну програму дій під назвою Адженда 47, яка пов'язана з тим, що у разі перемоги Трамп стане 47-м президентом США. Загалом програма Республіканської партії у разі перемоги їхнього кандидата на виборах присвячена "чоловікам і жінкам Америки, про яких забули" і передбачає надання пріоритету інтересам США та "повернення до здорового глузду". Йдеться про фокус на багатьох темах, таких як імміграція, інфляція, зміни в системі освіти та розбудова армії тощо. Слід згадати, що під час цих передвиборчих перегонів на Трампа було скоєно два замахи. Перший інцидент стався під час мітингу у Пенсильванії 13 липня 2024 року, коли Трамп отримав поранення у вухо. Стрілянина пролунала під час виступу політика з трибун. Повідомляли, що під час інциденту було вбито учасника мітингу, стрілець також загинув. Інший трафунок відбувся 5 вересня – працівники секретної служби помітили людину зі зброєю поряд з гольф-клубом Трампа та відкрили вогонь. Згодом підозрюваного було затримано, ФБР почало розслідувати ймовірну спробу замаху на Трампа.28 січня 2023 року відбулися перші передвиборчі мітинги Трампа у Нью-Гемпширі та Південній Кароліні. У березні, відповідаючи на запитання Такера Карлсона, задані декільком кандидатам у президенти від республіканців, Дональд Трамп заявив, що військові дії в Україні набагато важливіші для Європи, ніж для США. Мовляв, якби він був у Білому домі, то Росія не напала б на Україну. Водночас підтримку Сполученими Штатами України він назвав марною витратою ресурсів, підкресливши, що необхідно приділяти більше уваги внутрішнім проблемам. У травні 2024 року Трамп заявив, що у разі своєї перемоги на виборах скористається своїми відносинами з президентом РФ, щоб звільнити репортера WSJ Евана Гершковича з російської в'язниці. Як він стверджував, глава РФ зробить це для нього та ні для кого іншого. Тоді ці слова Трампа передвиборчий штаб Байдена висміяв. До речі, журналіста звільнили з полону у серпні 2024-го. Через кілька днів після того, як Росія розпочала повномасштабну війну проти України, Дональд Трамп засудив вторгнення РФ, заявивши, що Путін скористався слабкістю Байдена, щоб атакувати Україну, та пов'язав російське вторгнення з президентськими виборами в США 2020 року. Однак у серпні 2022-го Трамп заявив, що Україні варто відмовитися від Криму та НАТО, щоб уникнути війни. Свою лінію він продовжив влітку 2023 року, коли висловив думку, що Україні можливо доведеться пожертвувати частину території, щоб зупинити війну. У вересні 2024 року, після візиту президента Зеленського до Америки, Трамп негативно висловився про Україну, транслюючи неправдиву інформацію й тези російської пропаганди, серед іншого те, що "України вже фактично не існує, оскільки її майже повністю зруйновано", "внаслідок конфлікту загинули мільйони й мільйони людей". Він заявив, що "будь-яка угода з РФ, навіть погана, краща за її відсутність", і звинуватив Зеленського у небажанні досягати компромісу. А у жовтні 2024-го Трамп звинуватив Володимира Зеленського у початку війни та заявив, що Україна вже зазнала поразки, і що США потрібно "вийти" з війни в Україні в разі його перемоги. Він переконаний, що Зеленський мав запобігти початку війни усіма можливими способами. Як зауважувало ВВС, Трамп повторює старі тези про воєнну міць Росії та те, як вона "перемогла Німеччину і Наполеона", а також те, що у порівнянні з Росією Україна – маленька країна, де на війну з росіянами відправляють або дуже літніх, або дуже юних чоловіків. На думку Трампа, у війні винен Байден, бо розмовами про потенційне членство України в НАТО спровокував Росію напасти на Україну. Припускаємо, що на запрошення на членство в Північноатлантичному Альянсі Києву навряд чи варто сподіватися у разі обрання Трампа президентом. Політик наполягає, що зможе завершити російську війну проти України за 24 години. Каже, що все просто, оскільки він особисто знайомий як з президентом Зеленським, так і з Путіним, тому планує посадити їх за стіл переговорів. Натомість у разі відмови однієї зі сторін погрожує наслідками. Швидше за все, для України це натяк на скасування військової допомоги. Видання зазначає, що критики Трампа з-поміж республіканського табору, як-от колишній радник з нацбезпеки Джон Болтон, остерігаються, що примус до переговорів означатиме капітуляцію України на умовах РФ. Водночас колишній держсекретар адміністрації Трампа Майк Помпео змалював зовсім іншу, ідеальну для України картину, де є місце і скасуванню обмежень в отриманні та застосуванні зброї, і лендлізу на 500 млрд доларів, і навіть членству в НАТО. Та поки ми не знаємо, чи сам Трамп на це погоджується. Довідково: "Вибори у США: Українській погляд" - спецпроєкт Еспресо про те, які настрої в американських виборців, що говорять про Україну кандидати та як результати виборів за океаном вплинуть на нас з вами. Інші статті проєкту:Змагаються двоє, обирає Колегія. Як американці голосують за президента і до чого тут штати-гойдалки. Спецпроєкт "Вибори у США: український погляд" Кандидатка у президенти, перемогу якій "передбачили" Сімпсони. Хто така Камала Гарріс