Search trend "День Юрія 2024"

Еспресо розповідає про найстаріший собор Черкащини, його історію та значення для української духовності.Фото: uарс.tе.uаКнязівська добаУспенський, або ж Юріївський собор був збудований майже 900 років тому – у 1144 році великим князем київським Всеволодом Ольговичем, правнуком Ярослава Мудрого. Перша церква мала посвяту Юрію/Георгію. Його вважають найдавнішою архітектурною спорудою з часів Київської Русі в межах Черкаської області.За переказами дві церкви, невідомо ким збудовані, "пливли" з Царгорода. Одна із них зупинилась в Каневі, а інша – в Києві. Це, ймовірно, може свідчити, що Канів існував уже в роки хрещення Русі, хоч перша згадка датована 1078 роком. Собор є класичним зразком візантійської архітектури того часу. Малий шестистовпний хрестовокупольний одноверхий храм схожий до київських церков – Кирилівської й Богородиці Пирогощі. У верхніх частинах стін розміщені вузькі аркові вікна, а його ніші прикрашені фресковим орнаментальним розписом. Собор, хоч і зазнавав чисельних реконструкцій, добре зберіг риси старої архітектури. Храм у Каневі побудували на честь святого Юрія не випадково. Місто було розташоване в прикордонній смузі, де Русь межувала з кочовим півднем. Кочівники часто нападали на ці землі, а чоловіки брали зброю навіть у поле. Тому святий Георгій Побідоносець був у цих краях дуже шанованим святим. Ще один історичний факт, пов'язаний із храмом, увіковічений на меморіальній дошці при вході в собор. Після нищівної поразки війська новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на р. Каялі у 1185 році під стінами церкви руські князі гуртували свої сили й оборону від половців, щоб не пустити ворога вглиб своєї країни. Після зруйнування Канева військами Батия в 13 ст. собору вдалося вціліти, однак багато років він стояв напівзруйнованим. Успенський собор у Каневі, фото: uарс.tе.uаОстанній пристанок гетьманівСтаном на 16 ст. храм відбудували та укріпили для захисту при боротьбі з татарами – церква служила сховищем для міщан під час набігів.Крім того, канівський храм мав велику повагу серед козацтва. Після того, як у 1587 році гетьмана Івана Підкову стратили у Львові, його побратими викрали тіло і привезли поховати саме сюди, під Чернечою горою. Тут же, в місцевому монастирі доживав віку ще один гетьман, найближчий соратник Підкови – Яків Шах. Він також тут похований. Деякі дослідники вважають, що в цій церкві відспівували й гетьмана Самійла Кішку. Таким чином Канів став своєрідним козацьким некрополем.Святий Макарій КанівськийТрагічна сторінка собору датована 1678 роком. Під час кількаденної турецько-татарської облоги обороною храму керував архімандрит Макарій Токаревський. Врешті татари обклали собор дровами, соломою і підпалили. Захисники храму здалися в полон, їх піддали тортурам."Макарій зустрів ворогів з хрестом у руках на паперті храму, в якому зачинилися братія і народ. Турки вимагали від преподобного відкрити храм і видати їм монастирські скарби. Почувши відповідь святого, що його скарб на Небі, розлючені розбійники повісили настоятеля за руки й за ноги між двома стовпами, а потім почали катування. Через два дні преподобномученику відрубали голову, а храм разом з усім, що знаходився в ньому народом, спалили. Полум’я не знищило тіла преподобномученика, його поховали на місці згарища. У 1688 році мощі святого були знайдені нетлінними й перенесені в Переяславський Вознесенський монастир", – пишуть про ті події на сайті Православної церкви України.Тепер поруч з храмом Успіння розташований пам'ятник святому Макарію, а його мощі зберігаються в храмі Різдва Пресвятої Богородиці в Черкасах.Макарія Токаревського канонізувала ПЦУ і вшановує пам’ять двічі на рік: 7 вересня у день його смерті та 13 травня на день перенесення його святих мощей.фото: uарс.tе.uаВідновлення і греко-католики в соборіПісля цих трагічних подій майже півтора століття церква св. Георгія стояла пусткою. До 1810 р. собор перебував у руїнах. На прохання отців-василіян (чернечий орден греко-католиків) поміщик Казарин відновив його, спорудивши дзвіницю і симетричну до неї башту. Храм набув рис класицизму. "Православні ченці залишили Канів і перебралися до Мошногірської обителі. У Каневі сформувалася невеличка василіанська спільнота, що складалася спершу із трьох, а згодом з п’яти осіб", – йдеться на сайті УГКЦ.У Каневі було засновано парафіяльну школу. Саме завдяки їй та освітній діяльності, після того, як місто увійшло до складу Російської імперії внаслідок другого поділу Речі Посполитої, царська влада не розформувала чернечий осередок. Але не надовго."Після Польського повстання 1830–1831 років російська влада розпочала заходи, спрямовані на ліквідацію Унійної Церкви в Російській імперії. Насамперед удар був спрямований проти василіанських монастирів. 1833 року була зачинена Канівська обитель. Успенський храм був переданий у підпорядкування православного духовенства, а повітове училище продовжувало функціонувати вже як цілком світський заклад. Останні п’ятеро унійних ченців перейшли до монастиря в Умані. Історія греко-католицької присутності в Каневі була перервана на понад півтори сотні років", – пишуть у матеріалі на сайті УГКЦ.Після передачі в 1833 році собору в розпорядження православної церкви, його перейменували на честь Успіння Пресвятої Богородиці. У 1844 році, до 700-річчя храму, церкву оголосили соборною, з того часу вона й носить назву – Канівський собор в ім’я Успення Божої Матері.Успенський собор у Каневі із висоти пташиного польоту, фото: 18000.соm.uаОстання путь Тараса ШевченкаЗ Успенським собором пов'язане також ім'я Тараса Шевченка – саме тут його відспівували перед похованням на Чернечій горі. Після того, як 58 днів прах Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, було перевезено в Україну. "Родичі хотіли поховати письменника в Києві й один із них, Варфоломій Шевченко прийняв рішення і розпорядився копати яму на Щековиці (гора в Києві,) але приятель Шевченка Григорій Честахівський наполягав на похованні у Каневі, адже він завжди мріяв про "тихе пристанище і спокій коло Канева", – йдеться на сайті tаrаs-shеvhеnkо.соm.uа. 19 травня 1861 року труну понесли на руках до пароплава, який доставив прах письменника в Канів. Генерал-губернатор заборонив будь-які промови в церкві, люди виголошували на шляху від церкви до пароплава, який перевіз останки з Києва до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, де українська громада прощалася з Кобзарем, а після панахиди, в якій брали участь 2000 людей, домовину віднесли на Чернечу гору, туди ж перенесли дерев'яний хрест і встановили на могилі."Академік Микола Біляшівський записав такі свідчення місцевого жителя: "Шевченко більш усього облюбував гору Чернечу, де тепер його могила, казав: "Оце могила Підкови, отут і мене поховайте"", – писала "Історична правда".Радянський періодУ роки СРСР ставлення влади до церковного життя було різко негативним. У 1920-их роках була проведена масова конфіскація церковного майна. Закрили храм у 1935-му – тут почали зсипати зерно. У зв'язку з тим, що собор був закритим, Великоднє богослужіння 1937-го (а воно співпало із шанованим у СРСР Днем трудящих) священники проводили вдома. Після цього почалися переслідування, йдеться в нарисі про історію Канівського Успенського собору "Оберіг і надія землі канівської". Були розстріляти канівські священники Всеволод Кудрицький, Василій Терлецький, Феофан Мрачківський, Воніфатій Лопата та інші.У процесі реставрації собору 1966—1970 років були знайдені староукраїнські елементи. У 1972-1990 р.р. у приміщенні собору функціонував Канівський музей народного декоративного мистецтва.Останні рокиПісля реставрації у 1993 році собор передали релігійній громаді УПЦ МП. Через 10 років виконком Канівської міської ради дозволив УПЦ МП оформити право власності на собор. У 2024 році Господарський суд Черкаської області визнав приватизацію церкви незаконною. "Протягом останніх 20 років собор незаконно перебував у власності Української православної церкви. Завдяки системній і наполегливій роботі команди Міністерства культури та стратегічних комунікацій України спільно зі Смілянською окружною прокуратурою Черкаської області вдалося відновити справедливість і забезпечити реєстрацію речових прав та юридичне оформлення повернення пам’ятки у державну власність", – підкреслювали в Міністерстві культури, наголошуючи, що ця подія є черговим кроком у боротьбі за відновлення історичної справедливості.Успенський собор у Каневі, Фото: 18000.соm.uаВ серпні 2024 року парафіяни прийняли рішення перейти до Православної церкви України, повідомляла Релігійно-інформаційна служба. У лютому 2025 року собор увійшов до складу Шевченківського національного заповідника, а в травні його офіційно передали Православній церкві України. "Процес очищення українських святинь  є тим пріоритетом, який вимагає ефективних рішень. Тим більше, що діяльність московських релігійних організацій заборонена законом", – прокоментував таке рішення громади міністр культури Микола Точицький.Успенський собор у Каневі офіційно передали Православній церкві України, фото: uарс.tе.uа

Вишиванка пасує кожному і доречна всюди - на вулиці, дитячому святі, роботі, у волонтерському центрі, на фронті. Це не просто вбрання - у ній наш характер, історія, воля. У вишиванці закодовано те, чого не зітреш ні часом, ні війною. Вона нагадує, хто ми, поєднує традицію із сучасністю, говорить мовою кольору, орнаменту, історії. Героїв спецпроєкту Gаzеtа.uа та Благодійного фонду "МХП-Громаді" об'єднує любов до вишивки, бажання зберегти традиції та передати їх наступним поколінням. А ще вони переможці конкурсу бізнес-ідей "Роби своє", який став можливістю реалізувати власні ініціативи та рухатися вперед. Також розкажемо про досвід громади на Київщині, що прагне зберегти і відтворити традиційний одяг, взуття, головні убори та прикраси в межах унікального проєкту "СПАДОК. Одяг Миронівщини". Реліквії моєї родини дарують радість "Я дуже часто ношу вишиванки. Маю їх багато. Серед улюблених синьо-жовта сорочка та сукня з біло-рожевою вишивкою на синій тканині. А ще зберігаю справжню сімейну реліквію мамину сорочку. Моя бабуся мала чотирьох доньок і всім вишила довгі сорочки. Це була складна робота: техніка кручена, візерунки дуже дрібні. Мамину сорочку я постійно вдягала у школі на виступи. Тепер її часто просять у мене напрокат. Якось тітка побачила, що на мамину сорочку такий попит, і подарувала мені ще і свою. Реліквії моєї родини дарують радість іншим. Це дуже ексклюзивні речі: домоткане полотно, ручна робота їх важко повторити", розповідає вінничанка Тетяна Панасенко, авторка проєкту "Пошиття одягу з елементами національної вишивки" і переможниця конкурсу "Роби своє" 2023 року. Тетяна багато років займається пошиттям і прокатом карнавальних костюмів. Планувала розширити асортимент і створювати одяг з елементами вишивки, але через війну та фінансові труднощі не могла самостійно придбати вишивальну машину. "Про конкурс "Роби своє" від Благодійного фонду "МХП-Громаді" дізналась із соцмереж і вирішила спробувати. Уже 20 років офіційно працюю як підприємець, сплачую податки це була одна з умов участі. Єдине, що лякало, я ніколи не писала бізнес-плану. Але допоміг син. Потім разом освоювали комп'ютерну вишивальну машину, яку придбала за грантові кошти. Завдяки перемозі вдалося суттєво розширити асортимент. Вишивка нині дуже актуальна отримую багато замовлень на національний одяг. Клієнти поділилися на два напрями: одні хочуть етновишивку, інші в сучасному стилі. Дехто замовляє вишивку бісером. Серед найпопулярніших кольорів чорно-червоні та синьо-жовті", ділиться підприємиця. Національний одяг у Тетяни часто замовляють до Дня вишиванки, Дня матері, Дня Конституції. Серед її клієнтів багато вчителів, які шукають сукні для Першого вересня, шкільних вечорниць, вистав. "Нещодавно один хлопчик-співак виграв пісенний конкурс в Україні, і його запросили виступити за кордоном. Я шила для нього жупан із полотна, козацьку шапку з брошкою та пір'ям у гетьманському стилі. Костюм викликав справжній фурор. Тепер він мій постійний клієнт. А ще одному хлопчині також співаку шила костюм січового козака", додає переможниця конкурсу бізнес-ідей "Роби своє". 548 бізнес-ідей на 38 млн грн підтримав Благодійний фонд "МХП-Громаді" У вишиванках намагаюся втілити мрії людей "Мої клієнти найбільше люблять вишивку гладдю вона гарно лягає на полотно. Кожен обирає свою символіку: орнаменти, колоски, що нині в моді, ластівок. Для себе ще до війни я вишила сукню з білими ліліями на синьому тлі. Виготовляю також футболки для хлопців на фронт із написами, що зігрівають душу: "Молимося за тебе", "Чекаємо вдома". Була одна футболка від родини бійця: "Любимо тебе, татку. Твої дівчатка", розповідає Наталія Михальчук із села Четвертня Волинської області, переможниця конкурсу "Роби своє" 2023 року з проєктом "Одяг має значення". Наталія закінчила швейне училище в Луцьку. Спочатку займалася ремонтом одягу, шила пальта й куртки. Згодом освоїла вишивку. "Назбирала грошей купила маленьку побутову вишивальну машинку. Попит був великий, хотіла розвиватися. Мріяла створити власну лінію вишитого одягу, запатентувати бренд. Навіть планували з чоловіком збудувати для мене майстерню біля дому. Але не склалося", пригадує майстриня. Про конкурс Наталія дізналася від знайомої. З поданням заявки допомогла односельчанка Оксана Леонідівна. "І от одного дня чую: "Вітаємо!" Мурашки по шкірі. Ми з чоловіком не вірили, поки не побачили мого прізвища серед переможців. Отримала 100 тисяч гривень гранту. Придбала комп'ютерну вишивальну машинку, промисловий оверлок і парогенератор. Думала брати кредит на оренду приміщення, але чоловік подарував свій гараж і допоміг зробити ремонт. 24 листопада ми відкрилися. Тепер кажу всім: якщо людина має мету все обов'язково вийде. Головне не боятися", ділиться Наталія. За її словами, тепер працювати непросто: війна, високі податки. Але вона вірить у майбутнє мріє запатентувати власний бренд і найняти помічницю. Нині допомагають донька й чоловік. "У своїх вишиванках я втілюю мрії людей. Усі роботи - ексклюзивні, не повторюються. Частину ідей вигадую сама, частину знаходжу в інтернеті або купую в дизайнерки. Мала замовлення від родини, яка їхала до дітей у США: вишивала одяг для зятя, доньки та двох дівчаток. Мої вишиванки вже є в Нідерландах, Німеччині", підсумовує Наталія Михальчук. За орнаментом можна впізнати регіон В'ячеслав Горегляд, власник студії "Черешня" з міста Липовець на Вінниччині, до повномасштабної війни разом із дружиною вів невеликий бізнес ательє з ремонту одягу та магазин поруч. На Новий рік перед вторгненням подружжя придбало просту вишивальну машинку й почало виготовляти крижми та рушники. "З першого дня повномасштабної війни я пішов на фронт. Демобілізувався наприкінці 2023 року. Все здавалося гнітючим. Потрібно було знайти себе, зайнятися чимось важливим. Конкурс бізнес-ідей "Роби своє" допоміг мені реалізуватися. Участь запропонував знайомий. Я пройшов пітчинг, захистив бізнес-ідею. Однією з умов було співфінансування: переможець отримував 100 тисяч гривень гранту й мав додати ще стільки ж. Разом із дружиною ми інвестували 200 тисяч у потужну вишивальну машину та витратні матеріали", розповідає В'ячеслав. За його словами, вишиванки були популярні ще до війни, а нині попит значно зріс. "Орнамент часто підказує, з якого регіону людина. Наприклад, троянди характерні для Донеччини, на Вінниччині поширена сніжинка-хрестик. У нас великий вибір тканин і ниток. Як на мене, найкраща вишиванка це чорне з червоним на білому тлі. Сам ношу сорочку з боковим орнаментом, вишитим зеленими нитками. А з дружиною маємо сімейний лук із подільським орнаментом з пташками. На 20-річчя шлюбу запросили друзів усі прийшли у вишиванках. Так святкуємо й дні народження, і річниці", ділиться підприємець. Студія "Черешня" працює виключно з індивідуальними замовленнями, створюючи унікальні дизайни. "Син мого побратима випускався зі школи, ми пошили для всієї родини святкове вбрання - батькам, випускнику й маленькій сестричці. Кажуть, на святі всі захоплювалися їхніми образами. А нещодавно жінка замовила рушник і дві вишиванки для доньки й онуки, які живуть в Ізраїлі", додає В'ячеслав. Він зазначає, що раніше популярними були класичні вишиванки, а тепер усе більше клієнтів обирає асиметричну вишивку з елементами з боку чи візерунками, що виходять зі складки. "Якось клієнтка замовила вишиванку білими нитками на білому полотні. Коли побачила результат, сказала: "Я в неї закохалася", згадує переможець конкурсу "Роби своє" 2023 року. Просять відтворити вишиванки бабусь і прабабусь "За фахом я юристка. Але доля склалася інакше: вже понад вісім років займаюся вишивкою. Починала з картин і постільної білизни. Люди захоплювалися моїми роботами, просили продати. Тоді і придбала побутову вишивальну машинку, але вона не дає такого результату, як промислова. Завдяки участі в конкурсі "Роби своє" мені вдалося вийти на професійний рівень", ділиться Світлана Гудима з міста Рудки на Львівщині, власниця "Майстерні вишиванок" і переможниця конкурсу "Роби своє" 2024 року. Світлана працює зі старовинними вишивками, фасонами та тканинами, приділяючи увагу найменшим деталям. Вона цінує довіру клієнтів і віддана своїй справі. "Дуже люблю те, що роблю. Якось знайома виграла конкурс "Роби своє", і це надихнуло мене спробувати. Хоча довго вагалася бізнес-план у мене був, але не вистачало рішучості. Саме тоді мій син дуже прагнув на фронт. Просила його зачекати, та він усе ж пішов. Через хвилювання я навіть забула, що подала заявку. А тоді до магазину зайшла знайома та привітала з перемогою. Емоції були неймовірні важко передати словами", пригадує Світлана. Майстриня мріє створити повноцінну колекцію вишиванок Львівщини. "У нас надзвичайне розмаїття візерунків. Сокальська вишивка лише чорними нитками по білому полотну, яворівська яскрава, кольорова. На Городоччині в кожному селі свої елементи: десь квіточка, десь ромбики. Вишивка це код нації. У кожному візерунку наша доля, боротьба, любов, перемоги". З особливою ніжністю Світлана розповідає про вишиванку своєї бабусі. "Після її смерті у скрині знайшла сорочку зберігала в паперовому пакеті з лавровим листом, щоб не з'їла міль. Я зрозуміла: це її дівоча сорочка. Поставила собі за мету відтворити. Тепер у мене є і оригінал, і моя версія", ділиться майстриня. За словами Світлани, клієнти часто приносять вишиванки своїх бабусь чи прабабусь, просять відтворити їх максимально автентично. "Сьогодні особливо популярна саме давня вишивка", зазначає власниця "Майстерні вишиванок". Спадок для майбутніх поколінь Зберегти традиційний український одяг для майбутніх поколінь таку мету поставили в Миронівській громаді на Київщині. Торік учасники виїзних етнографічних експедицій у межах проєкту "СПАДОК. Одяг Миронівщини" зібрали 39 зразків народного одягу та 51 інтер'єрний предмет із 20 сіл громади. Проєкт реалізовано за підтримки Благодійного фонду "МХП-Громаді". Під час експедицій представники Миронівського краєзнавчого музею спілкувалися зі старожилами, які ділилися унікальними знаннями та спогадами про культурну спадщину рідного краю. "Мета проєкту дослідити, відтворити й оцифрувати традиційний одяг Миронівщини кінця ХІХ - першої половини ХХ століття, який зберігся в музеях, школах, будинках культури та приватних колекціях. Ми вже мали досвід співпраці з Фондом: 2022 року реалізували проєкт "Відродження", присвячений традиційному ткацтву. Тоді вперше торкнулися й теми народного одягу. Адже традиційний костюм це обличчя не лише країни, а й кожного регіону. Саме тому обрали його темою наступного дослідження", розповідає Інна Савсюк, директорка Миронівського краєзнавчого музею. Проєкт "СПАДОК. Одяг Миронівщини" стартував у липні 2023 року та складався з кількох етапів. Перший етап експедиції Команда здійснила 20 поїздок у села громади. До роботи долучилися провідні фахівці - Володимир Щибря, директор Центру фольклору та етнографії Інституту філології КНУ ім. Тараса Шевченка, та Наталія Телегей, етнологиня з Державного наукового центру захисту культурної спадщини. Усі поїздки зафіксували на відео. На основі матеріалів створили ютуб-канал, де публікують інтерв'ю з очевидцями. Другий етап оцифрування 118 автентичних експонатів, зокрема з музейних фондів, завантажено на міжнародний музейний портал musеum-dіgіtаl: Ukrаіnе. Завдяки цьому колекцію можуть побачити поціновувачі традиційного одягу в усьому світі. Третій етап відтворення Обрали зразки одягу та архівні фотографії, які були оцифровані й використані як основа для реконструкції. Одяг, головні убори, прикраси та взуття виготовляли фахівці майстерень Неrіtаgе аnd Тrаdіtіоn, "ВидимоНевидимо" та Сhоrnе. На сьогодні Миронівський краєзнавчий музей має шість комплектів традиційного вбрання Миронівщини чотири жіночі й два чоловічі. Їх використовуватимуть для виставок, реконструкцій, фотосесій та культурно-просвітницьких заходів. "Тепер ми можемо показати, який вигляд мали миронівці 100 і більше років тому. Для нашого регіону характерна вишивка в чорно-червоній гамі, з орнаментами у вигляді квітів, ягід полуниць, вишень, винограду. Найпоширеніша техніка - хрестик, але трапляється й гладь", підсумувала Інна Савсюк. Тест: Що ти знаєш про вишиванки Традиційно третього четверга травня в Україні святкують День вишиванки. Цього року він припадає на 15 травня. Вишиванка - це не просто одяг, а ознака національної ідентичності. Українці одягають традиційне вбрання, щоб продемонструвати єдність і любов до своєї країни. Пропонуємо пройти тест і перевірити свої знання про вишиванки. Якого року вперше відзначили День вишиванки? 1) 2006 Правильно. Перше святкування відбулося за ініціативи студентів. 2) 1991 Це рік проголошення незалежності України, а День вишиванки виник значно пізніше. 3) 2014 Важливий для сучасної історії рік, але День вишиванки існував раніше. Яке місто стало батьківщиною Дня вишиванки? 1) Київ Столиця активно святкує День вишиванки, але свято започаткували в іншому місті України. 2) Чернівці Правильно, саме в Чернівцях студенти та викладачі Національного університету імені Юрія Федьковича обрали один день і всі разом одягнули вишиванки. Згодом ця традиція стала всеукраїнською. 3) Львів Місто має давні традиції, але не є ініціатором свята. Якими кольорами вишила мати сорочку у відомій пісні "Два кольори"? 1) Червоний і чорний Правильно. "Два кольори мої, два кольори: червоне то любов, а чорне то журба" - співається в пісні на слова Дмитра Павличка. 2) Синій і жовтий Це кольори прапора України. Також їх часто використовують у вишиванках. 3) Зелений і білий Популярні кольори для вишиванок, але не згадуються в цій пісні. Скільки видів і технічних прийомів вишивки налічують в Україні? 1) 10 Значно більше. Також для кожного регіону характерні свої орнаменти. 2) 50 Їх більше. Наприклад, у решетилівській вишивці білим по білому, внесеній до спадщини ЮНЕСКО, поєднують 5-7 технік одночасно. 3) Близько 100 Правильно. Популярні техніки - гладь, хрестик, мережка, низь, бігунець тощо. Кожен символ на вишиванці має своє значення. Нині часто використовують зображення колосків пшениці. Що вони означають? 1) Сімейне щастя, благополуччя Символом цього на вишиванках є виноград. 2) Багатство, достаток, здоровʼя Правильно, це древній символ. Такі вишиванки вважаються ще й оберегами. 3) Любов, краса, материнство Символом є калина. Результати тесту: 12 правильні відповіді Твій шлях тільки починається. Але вже сьогодні ти знаєш більше про вишиванки, ніж учора! 34 правильні відповіді: Чудовий результат. Вишиванка тобі пасує і зовні, і внутрішньо! 5 правильних відповідей: Ти знаєш багато і цінуєш традиції. Вишиванка для тебе не просто одяг. Це мова, якою українці передають історію, любов і силу.

Пан Володимир мав нагоду і представляв нашу країну, будуючи зв'язки в оборонному секторі із США. Починаючи з 2015 року, був призначений на посаду аташе з питань оборони України в США. Три наступні роки з доступної в мережі інформації, якраз таки напрацьовував ці важливі ланцюжки, які й до цих пір об'єднують нас із нашим стратегічним партнером. Хотілося б сподіватися, що ми і досі залишаємося в статусі саме стратегічних партнерів, де-факто із США. Яка ваша думка станом на сьогодні з цього приводу?Так, Сполучені Штати це наш стратегічний партнер, що б там не відбувалося, тому що мова йде про країну. Країна це громадянське суспільство, це політики, дві партії, республіканська, демократична. Там підтримка є і з боку суспільства американського, і з боку американського політикуму. Тому це країна, яка бачить всі причини цього конфлікту, вони на нашій стороні. Можуть тільки змінюватися форми та методи передачі допомоги, яку ми від них отримували. До 2025 року, коли вже новий президент США оголосив інші підходи до надання безкоштовної допомоги будь-кому у світі, не тільки нам. Просто ми переходимо в формат, коли, можливо, ми не будемо мати безкоштовної допомоги від Америки, яку ми мали з 2022 року по 2024, а, можливо, просто за ресурси, які треба буде акумулювати разом з нашими європейськими партнерами, або свої, якщо у нас такі є, щоб закупляти американську продукцію, яка до цього надходила нам безкоштовно.Зміна підходу це принаймні не зупинка співпраці, і це, звісно, дуже тішить. З іншого боку, ми розуміємо, наскільки ускладнюються навіть механізми станом на зараз допомоги Сполучених Штатів для нас. З останніх інформаційних приводів це мінус. Американці і американські військові американські представництва в важливих логістичних хабах, які на теренах саме Європи, які забезпечують збройні сили всім необхідним. Те, що вони зменшують свою фізичну присутність, це несе певні загрози для нас?військова допомога США Україні, фото: gеttyіmаgеs На сьогоднішній день це не є такими загрозами, які могли вони бути в 23-му або в 24-му роках. Щоб всі розуміли хаб в Польщі вже що і був створений за ініціативою і енергією США, Америки. Вони туди інвестували багато для того, щоб там все було організовано. Вони туди відправили своїх військових, Вони розгорнули там різні ремонтні служби, логістики і забезпечення. Їхні літаки кожен день там сідали. І ця база зіграла дуже важливу роль в 22-23 роках, частково в 24-му. Цією базою користувалися всі країни, які надавали нам допомогу. Фактично просто американці взяли за свій кошт цю логістичну систему. Але вже в минулому році, коли було зрозуміло, що основну ініціативу і лідерство всіх операцій на допомогу Україні будуть вже перебирати на себе європейські країни НАТО, вже поступово йшла підготовка до варіанту, що американці будуть відходити в сторону і просто будуть допомагати іншим способом. Але ще раз: безкоштовні такі пакети американські на цьому припиняються. Але немає ніякої загрози страшної від того, що американці зменшать свою присутність в Жешуві, тому що там вже логістика налагоджена, вона вже працює, там працюють багато країн. Є Координаційний центр НАТО, який в Німеччині знаходиться, який керує також цим процесом. Там знаходяться спільні представники багатьох країн НАТО, змішані групи. І фактично, це вже самодостатній механізм постачання нам допомоги, в першу чергу, з європейських промислових зон і європейських армій.Щодо ціни за допомогу, Цього тижня українська делегація відправляється в США для того, щоб продовжувати перемовини на тему угоди щодо наших ресурсів, рідкоземельних, копалин загалом. І ми розуміємо, що говорити про це із Штатами станом на зараз нашим дипломатам непросто, якщо ми стоїмо на наших національних інтересах, виключно. На вашу думку, чи є ця угода запобіжником, що США найближчим часом можуть призупинити збройну підтримку, фінансову підтримку для нас?Фінансова підтримка і так буде призупинена, як і для всіх інших країн. Ми не є тільки єдиними жертвами тих грандіозних планів президента США по налагодженню справедливого миру у світі торгового. Тому для нас важливо те, що допомога від Америки буде продовжуватися вже за гроші. Та угода про рідкоземельні метали та інші матеріали, які зараз знаходяться на столі, ясно, що вона не влаштовує в тому варіанті, як було представлено підготованою американською стороною, нашу сторону. І тому ця група, яка поїде в Вашингтон, продовжить консультації на цю тему. Сам підхід цих угод перший був в тому, щоб ми вклали туди також витрати американців на те, що вони нам вже передали у 22-24 роках. Справа в тому, що просто ця передача відбувалась не за якимось контрактом, де ми ставили якісь свої підписи, а за рішеннями їх Конгресу і за рішеннями їхнього президента. Тобто там ніде не було прописано, що ця допомога йде за гроші, які Україна має повернути. Вона по всіх цих документах була оформлена як матеріальна технічна допомога. Україна юридично нічого не винна Сполученим Штатам за те озброєння, яке вона вже отримала. І це буде предметом дискусії нашої групи, в тому числі в рамках цієї угоди, яка, в принципі, по своїх сумах виходила на те, щоб ми компенсували витрати американців попередні. Не буде такого, це точно. Будуть інші варіанти, будуть шукати якийсь компромісний варіант, з розумінням інтересу американців також мати якісь джерела прибутків для себе в майбутньому з наших територій. Але це вже треба віддати урядам, хай вони там розбираються. Те, що нам вже було передано, воно нам було передано безкоштовно в рамках рішень самого уряду США, їх президента і Конгресу. Тому це не ленд-ліз програма Другої світової війни, яка була для Радянського Союзу та Великої Британії з боку Америки, де вся допомога надавалася у вигляді кредитів, які треба було потім повертати. І Британія повертала ці гроші років більш як 50. Але це було оформлено документами з підписами лідерів і так далі. В нашому випадку це оформлено по-іншому. З боку Америки там стоять підписи Конгресу, там стоять підписи президентів, і ця допомога, що ми отримали, безкоштовна.Тобто, пане Володимире, якщо я правильно зрозуміла, якби ми з американцями рухалися по траєкторії цього ленд-лізу, який був ухвалений в Сполучених Штатах в контексті російсько-української війни, тоді і адміністрація Дональда Трампа мала би юридичні підстави говорити про те, що якісь наші ресурси мають компенсувати витрати США. Але ми рухалися саме шляхом грантової допомоги, програми були різні, відповідно, і це послугувало запобіжним кроком до того, щоб не відбувалося того, що зараз принаймні в риториці Сполучені Штати до нас мають.Вони не можуть від нас вимагати зараз ніяким чином якихось грошей за те, що було поставлено. Вони емоційно це роблять, але ніяких юридичних підстав для цього нема. Це може ставитися, наприклад, якісь спроби тиснути на нас, що ми вам щось не будемо давати, якщо ви нам там за попередньо. Але там, я думаю, сторони домовляться до варіанту, що то, що було, то було, і воно юридично оформлено. А от те, що буде для нас, у нас не має бути ніяких ілюзій про те, що це буде безкоштовно. От хоча б на цьому ми знаходимо в компроміс з ними, і тоді для американської сторони було б досить привабливо і нормально, коли допомога для України надходить від Америки за кошти, скажімо, країн Європи. Тому що в цьому вигляді виграє оборонно-промисловий комплекс США і виграє економіка США, тому що вона отримує живі гроші. Зараз же ситуація виходить так, що якщо Америка нам не буде нічого постачати навіть за гроші з якихось причин, що маловірогідно, ми будемо отримувати це з Європейського Союзу, країн Європи, країн НАТО в Європі, які зараз акумулюють цей ресурс, для нас, який за кількістю грошей компенсує обсяги американські, але закуплятися буде озброєння європейське і виграє від цього оборонно-промисловий комплекс Європи. І в Америці зараз вже, ми знаємо, вони дуже нервують цього питання, тому що вони вже ведуть дискусії з країнами Європи про доступ до цих ресурсів американських компаній. І от тут почнеться цікаво, тому що величезні кошти з боку Європи, вони дуже викликають інтерес для американської промисловості, і воно вигідно було б для американської сторони. Тому вони не будуть закривати нам продаж своєї продукції, вони просто будуть підходити якось більш по-своєму. Але нам головне отримати доступ до високотехнологічних речей, яких нема в Європі. Наприклад, отримання ракет до комплексу "Петріот", який допомагає збивати балістичні цілі. Оці ракети, вони не дешеві, але вони виробляються тільки в США. І вони налагодили виробництво цих ракет, вони в великій кількості зараз виробляється. Цей був процес, запущений при Байдені під нас, щоб ці ракети йшли до нас. система ППО Раtrіоt Відповідно, вони будуть зацікавлені, щоб ці ракети до нас йшли, єдине, що за гроші, які ми їм будемо давати за допомогою наших партнерів в Європі. Інші системи, які пов'язані з наземними бойовими діями, як танки, бронетехніка, якась, воно не є вже актуальним для нас, тому що війна перейшла в технологічне протистояння. Боєприпаси, які ми отримали, артилерію від Америки, на сьогоднішній день не настільки критичні нам, тому що в європейській зоні дуже багато теж починається виробництва. І використання артилерії, і боєприпасів зараз менше, ніж було у 22-24 роках. Тому в цьому питанні ми не залежимо від Америки. Від Америки ми залежимо тільки в деяких технологічних системах, про які ми повинні з ними постійно говорити, комунікувати і купляти у них просто їх за спрощеними процедурами, яких від них просити. Якщо вони будуть в цьому питанні створювати якісь перешкоди, що маловірогідно, особливо в системах протиповітряної оборони, будемо шукати альтернативи. Я не думаю, що американці будуть зацікавлені і штовхати нас на той шлях шукати альтернативи. Вони зацікавлені в варіанті, що "Америка має бути великою знову" - це знову треба продавати, показувати всьому світу, що те, що вони продають нам, воно реально ефективно. Якщо вони віддадуть цю нішу іншим країнам, як Франція, яка теж системи виробляє, Ізраїлю віддадуть, Південній Кореї віддадуть, які теж нам це можуть продати, то для них це не дуже вигідно.Цікава справді думка. Скажіть, будь ласка, пане Володимире, а що стосується Європи і стану, в якому зараз знаходяться європейські країни. Ми бачимо активні заяви, навіть з'явився вже формат, поки що рамковий, як мені здається, "коаліції охочих" на перспективу в разі, якщо буде якесь зупинення вогню або стишення бойових дій, можлива присутність іноземних контингентів, іноземних військових в нашій території. Чи видається вам перспективними взагалі рухи в цьому напрямку?Європа дуже сильно проснулася після того, як Америка почала відходити в сторону від витрат своїх ресурсів на безпеку Європи. І ми це побачили. В першу чергу, почалися рухи з боку великих країн, які були, так скажемо, хребтом безпеки Європи. Це Велика Британія, Франція, Німеччина частково. Всі вони почали просто переосмислювати реальність. В результаті там, вже починаючи з 2024 року, дуже сильно пішли інвестиції в оборону, пішли в оборонно-промисловий комплекс. А зараз те, що відбувається, це йде розмова про два напрямки. Перший напрямок це "коаліція охочих" направити в Україну якісь підрозділи, для чогось.І друга коаліція на акумуляцію ресурсів для озброєння України, тобто, хто дасть, скільки грошей, щоб компенсувати вихід, наприклад, американського ресурсу фінансового. Те, що стосується заведення до нас якихось військових, там два варіанти, два сценарії. Перший сценарій це так звані миротворчі сили, про які там зразу почали щось там говорити. Це на випадок, якщо між сторонами досягнута якась домовленість про врегулювання, не про припинення вогню, а про врегулювання конфлікту, який тягне за собою певний період, 5-10 років, моніторингу з боку міжнародних організацій. Так завжди було в міжнародній практиці по лінії ООН. Тоді вводилися за згодою всіх сторін миротворчі сили на лінію роз'єднання, мета яких була дивитися, як виконуються ці зобов'язання. миротворці ООН Ми не можемо зараз взагалі на цю тему говорити, тому що в нас немає ніякого врегулювання. Тому ця модна ідея миротворців, вона тихенько зараз відійшла в сторону. Те, що говориться зараз про можливість направлення сюди військових не НАТО, а від окремих країн, так званих коаліцій бажаючих, яку поки що спочатку взяли на себе Британія і Франція, і до них, можливо, ще буде хтось приєднуватися – це ті країни, які готові направити своїх військових для виконання якихось задач на підтримку України. Це мова йде не про піхоту, не про бригади, не про батальйони, які будуть воювати в зоні лінії зіткнення і під величезним ризиком для свого життя, на це ніхто не піде. Але це можуть бути групи фахівців з підготовки, інструктори, фахівці по складних системах протиповітряної оборони, по системах радіоелектронної розвідки, по системах комунікації. Тому що ця технологічна війна вимагає великої кількості такого класу спеціалістів. І саме такі спеціалісти, вони в першу чергу, і розглядаються зараз такими країнами. Але все одно психологічно для таких країн перейти кордон і з'явитися на території України це вже нелегко. І те, що Франція і Британія сказали, що ми готові, це величезний крок, порівняно з тим, де ми були в 22-му, 23-му, 24-му роках.Тобто, фактично, ми зараз можемо говорити про можливості відродження формату роботи у Вісбадені. Про це останнім часом багато говорять, навіть ексголовком Залужний, нині посол у Великій Британії написав. Оцей от момент нашої співпраці, постійного консалтингу з військовими і напрацювання певних алгоритмів наших дій по обороні проти Російської Федерації. Наскільки високому рівні ця робота залишається? Чи ми зараз знаходимося в ситуації, коли в наших умах, і в наших руках, і у наших військових уже стільки досвіду, що мало що ми вже можемо для себе взяти у наших колег за кордоном?По-перше, формат Вісбадена нікуди не дівся. Цей формат зараз взяли під свою парасольку країни, такі як Британія і Франція. Це погоджений всередині НАТО процес. Він почався минулого року, напередодні виборів в США, коли всі знали про те, що можуть бути такі варіанти, в тому числі американці, про це знали. Тому поступово просто лідерство Америки в цих процесах передано країнам НАТО в Європі. Механізм працює як годинник, без змін. Ті ж самі люди, там, наші представники, там бази даних, всі запити, все йде. Єдине, що, скажімо, в базах даних буде менше безкоштовної матеріально-технічної допомоги США. От і все. Решта воно працює, всі логістичні ланцюжки без проблем великих. Що стосується характеру війни і спроможності наших партнерів якось нам сильно допомогти в зміні технологічної трансформації, тут у нас набагато більше досвіду, енергії і креативу. Ми навчилися правильно і швидко впроваджувати на полі бою саме ці роботизовані технічні речі. Ні у кого в світі немає такого досвіду впровадження таких складних речей в реальній бойовій ситуації. Тому зараз фактично ми є носієм знань і досвіду як це використовувати. Для нас важливо тільки обсяг, кількість цих систем і спроможність їх швидко виробляти разом з кимось. Ці речі потребують вже наших партнерів. Тому що, щоб безпечно, це виробляти, це треба робити не тільки на нашій території, а й на території Європи. Більше безпечних варіантів. Тут мова йде також про компоненти, чіпи, різні електронні речі, які ми не виробляємо, які ми частково беремо навіть в країнах азійський і так далі, щоб ми мали доступ до них дуже швидко в тих обсягах, які нам треба з європейської зони, через наших партнерів. Фактично, мова йде також про постійні, наприклад, залишається все ж таки питання таких базових речей, як артилерійські боєприпаси, тому що скільки б там не відійшла роль артилерії, скажімо, така, як раніше була, вона залишається. І якась мінімальна кількість боєприпасів має йти. Європа нам це спроможна забезпечити. Ніхто нам не порадить, як воювати в цій війні вже. Ми вже можемо радити. Нам тільки треба ресурс продовжувати технологічне протистояння. І цей ресурс...нам мають  допомогти партнери.Пане Володимире, ви сказали, що європейським країнам буде психологічно, складно перейти і зробити цей крок щодо своєї присутності на території нашої держави. З іншого боку, ми бачимо, що в приватному порядку, в війні Росії проти України, як на нашому боці, так і на боці росіян, беруть участь громадяни різних країн. Буквально днями президент Зеленський заявив про те, що є перші полонені громадяни Китаю. Раніше ми говорили про північнокорейських військових. З іншого боку, з'являються ініціативи, наприклад, у Юрія Бутусова зробити збір і зібрати на квитки в Україну для колумбійців. І ми розуміємо, що так чи інакше, але, умовно, країни Глобального Півдня, вони теж залучені, і у них 100% свій інтерес бути тут присутніми, тому що це про досвід, за яким вони спостерігають, в якому вони беруть участь. І ми не знаємо, що буде за кілька років, але це може бути використано вже в інших конфліктах. На вашу думку, чи великий для нас є ресурс в країнах Глобального Півдня? І в якому форматі його варто було би використовувати?Ця війна зараз знаходиться в фазі, де мова йде не про кількість людей, а про їх якість. Фактично, зараз не є потреба величезної кількості піхоти, тому що для неї великі ризики для виживання, а є потреба великої кількості, скажімо, операторів дронів, спеціалістів по РЕБах або по інших. І тут нам країни Глобального Півдня ніяк не допоможуть. У нас є з обох сторін громадяни інших країн, які в силу різних своїх причин це роблять. Це приватні ініціативи, обидві сторони не скривають цього. І навіть оці китайські громадяни, які попали тут в полон, це не кадрові військові, це просто громадяни Китаю. На відміну від, скажемо, Північної Кореї. От Північна Корея вона направила тоді на підтримку зусиль Росії в Курській області на території Росії своїх кадрових військовослужбовців. Але це вона зробила в рамках угоди, яка була підписана між Росією і Північною Кореєю, напередодні загальної угоди про співробітництво, в якій був параграф пов'язаний з наданням військової допомоги один одному у випадку там чогось. І тому юридично вони оформили це, умовно говорячи, правильно, коли відправили своїх солдат воювати на території Росії. Якщо б оці північнокорейські солдати з'явилися на територію України, то було б вже скандалом великим. А так, ну що, так вони домовилися. Що стосується решти, то, як правило, це громадяни, які не є кадровими військовослужбовцями. Вони могли бути колись там військовими в своїх країнах, але вони беруть участь, приїжджають зі своєю мотивацією або фінансовою, або просто пасіонарною, або якоюсь. В цій війні, як правило, нас цікавлять тільки люди з технологічним досвідом, в першу чергу, і досвідом організації, менеджменту. В країнах Півдня, я не думаю, що там таких багато. Нас більше цікавлять люди, які вже пройшли якісь війни напівтехнологічного плану на Близькому Сході, там в Афганістані, колишні європейські або американські військові, але це їх питання. Обмеження державних службовців військових з боку, скажімо, Америки і окремих країн Європи, воно існує. Американці не можуть направити сюди ніякого військового без спеціальних великих процедур. Вони не можуть направити ні одної компанії на якісь консультації без отримання дозволу Держдепартаменту на це. В Європі є країни, які кажуть "да їзжайте", окрім військових кадрових. І до нас приїжджають, скажімо, якісь компанії з Європи, які перевіряють свої зразки, і вони це роблять в рамках своїх інтересів. Їм всім дуже важливо подивитися, як це працює. Але проблема в тому, що, щоб побачити наживо, ти маєш брати участь в цьому, бути в зоні ризику. Вони не всі готові до цього.І нам не дуже приємно бути полігоном, але вже така доля сталася.Така наша доля. Ми не розглядаємо себе полігоном. Ми просто заходимося на війні, де ми відбиваємо ворога. Хай, хто хоче, це називає, нам все одно треба робити свою справу.З іншого боку, коли Іран вперше направив свої "шахеди", звичайно, через руки росіян, Іран теж мав свій інтерес. Подивитися, як це працює, як це можна вражати.Обов'язково. Тому, в принципі, чесно говорячи, навіть і ті європейські країни, як Франція і Британія, які готові направити фахівців, ясно, що ці фахівці, крім свого досвіду, вони хотіли би хотіли набратися досвіду, як це робити правильно. Це основна проблема Європи, що вони не відчувають нерва цієї війни на полі бою. Ти не можеш сидіти в кабінеті і робити якісь висновки, коли ти не чуєш звук "шахеда" за своїм вікном. Це зовсім інше відчуття. А у нас цього достатньо, навіть більше, ніж достатньо. Тому ми попереду саме в розумінні, як це робити на полі бою. Я інколи порівнюю це з варіантом, коли ми тут займаємося чимось і створюємо якийсь новий рояль, музичний інструмент. І от ми створюємо його, вдосконалюємо, паралельно на ньому граємо. Граємо, граємо, і нарешті ми створили якийсь там інструментарій, який нам просто всіх вражає, і ми на ньому красиву музику робимо. Потім до нас прибігають і говорять, ой, продайте нам цей рояль. Ми їм продаємо цей рояль, але вони не знають, як на ньому грати. Вони не знають нот, вони не знають партитури. Вони бачать цей інструмент, починають тикати туди своїми пальцями, а звуку нема, музики нема. Ти маєш бути інтегрованим цим інструментом, ти маєш думати разом з цим інструментом. А це можна зробити тільки в рамках тої еволюції, яка ведеться у нас на полі бою. Оце наша перевага. Це приходить тільки з реальним досвідом. Ти не навчишся ні в академіях, ні в інститутах. Це треба на полі бою через свої руки і мозок пропустити.Блискуча аналогія, дякую. Ви зауважили, що ми зацікавлені не в кількості, а в якості зараз тих, хто воює. І на хлопський розум, з цивільної, як то кажуть, дзвіниці, можна поставити запитання: а чому тоді у нас тільки в публічному просторі інформації і питань щодо мобілізації в нашій країні? От, власне, трошки про те, що складно допомагати тому, хто сам не повною мірою, використовує власний ресурс, щоби вижити. Чи використовуємо ми, на вашу думку, повною мірою свій людський ресурс, ресурс свого досвіду, про який ми поговорили, ресурс військово-промислового комплексу, те, як це зараз працює, можливо, щось ще додасте. Чи є над чим попрацювати?Ми починали цю війну серед військових, в тому числі зі старим мисленням, розумінням як треба цю війну вести - як вчили в академіях, як вчили в цих військових закладах, з досвіду цих наших миротворчих операцій. І все, що в цій війні робиться, воно робиться, виходячи з досвіду оцього поступового, скажімо, зіткнення з проблемами на полі бою. І, відповідно, всі ці рішення, які треба було приймати, вони приймалися, виходячи з розуміння старого мислення, нерозуміння нових технологій. І в певний момент ясно, що війна дійшла до тої точки, коли треба було дуже багато людей на полі бою виставляти. Тому що, якщо ти воюєш старим способом, а старим способом, це багато техніки, там, де техніка, там з'являються люди. ЗСУ Це позиційна маневрова війна, там, де траншеї, опорні пункти і там, де треба дуже багато знову людей кидати, в тому числі під ці артилерійські загрози. І ми мали дуже багато втрат, особливо 22-23 рік, в наших спробах зупинити ворога під час його наступу, коли він мав перевагу в 5-10 разів більше артилерії. І ми тільки на героїзмі, якомусь незрозумілому ентузіазмі просто тримали те, що могли. І тоді вже стало питання мобілізації, чого люди сидять, давайте збирати. Там і ТЦК пішло по всій країні шукати людей. Паралельно в армії створювалося розуміння, що йшло через дефіцит боєприпасів, через дефіцит матеріально-технічної допомоги, яку нам давали, через дефіцит спроможності нашого оборонно-промислового комплексу, паралельно в військах йшло більше глибоке розуміння, що треба шукати більш дешеві, технологічні, асиметричні, гібридні рішення. І в нас дуже активно з 23-го року почалися оці перші спроби нових інноваційних речей. І ці інноваційні речі по ходу діла почали вчити військових, а інновації йшли, в першу чергу, не зверху, а знизу, з горизонту, від громадянського суспільства, від ІТ-інженерів, від наших програмістів і інженерів, які ніколи не були військовими, але вони приносили свої ідеї до військових. Військові ментально не були готові до цих технологічних речей. Але коли вони почали потихеньку бачити, як воно працює, то, я думаю, в 2024 році ми почали вже мати таку глибоку ментальну трансформацію серед військових, що є інші способи ведення війни, де не треба людей тримати в зоні бойових дій такими натовпами. Це можна замінити роботизованими системами, дронами, особливо там, де можна вражати. Ментальний прорив, революція у військових, особливо у молодих військових, ті, які пройшли зараз цю війну, з майора до генерала бригадного, які побачили, як це робиться, почався дуже динамічний процес трансформації в армії на технологічну, скажімо, СКДУ. Паралельно в армії ще залишаються оці підходи, що треба людей, щоб бригади були укомплектовані 100%, щоб на кожний квадратний кілометр хоча б 2-3 людини було, щоб в біноклі дивилися і так далі. Хоча це можна вже робити зовсім іншим способом. Тобто йде відмирання старого менталітету і входження вже нового технологічного менталітету. Тобто ми в цій фазі. Тому вже ми бачимо менше криків про мобілізацію, порівняно з 24-м роком початком, коли просто стояв такий шквал, що треба людей. Зараз вже про це говорять не з таким ажіотажем, а спокійніше. Хоча в принципі кількість військ у нас за цей період, чесно кажучи, не зросла. Йде заміна людей на роботизовані платформи. І в цьому році ми просто побачимо дійсно таку реальну картину, там, де одна бригада, наприклад, кількістю півтори тисячі чоловік тримала фронт, умовно говорячи, 50 кілометрів, то зараз це може один батальйон безпілотних систем тримати цю ширину, умовно говорячи, не входячи в контакт з ворогом, навіть не бачачи його, тільки буде бачити га екрані своїх комп'ютерів. В це ми йдемо, ми на цьому шляху. Тому зараз перехід від старого на нове, коли ти на столі бачиш і питання мобілізації, і питання нових технологічних рішень, і спроби так вирішити, інакше, це ще зв'язано зі зміною поколінь взагалі військових. Старе покоління відходить, нове заходить з досвідом реальних і з досвідом розумінням, як це треба робити. Тому я б тут не створював великого ажіотажу. Ну, йде такий процес. людський. Вчимося на своїх помилках. Ми завжди вчилися на своїх помилках. Тут і плюс, і мінус. Мінус, тому що це дуже криваво дається. Плюс - якщо воно дається, то так, що у тебе на генному рівні на два покоління вперед всі знають, що так не треба робити.Так. От ви сказали, що наш досвід і те, як ми його використовуємо, нам мало хто може щось протиставити, але є росіяни, які теж, як і ми у цій війні. І якщо я не помиляюся, то з останнього, використання дронів на оптоволокні в більш-менш видимому притомному масштабі почали вони, хоча ідея ця була, знову ж таки, у 2023 році, можу помилятися, саме у українських фахівців з громадського сектору. Просто вона певний час не знайшла своєї підтримки, Але зараз надолужуємо, як то кажуть. Тож наші ресурси і наші партнери це важливо. З іншого боку, є росіяни, які теж, будьмо відверті, вчаться. Які ви бачите зараз, можливо, з їх боку напрацювання загрозливі для нас? А, можливо, недопрацювання, які варто було би використати? З того, що можна говорити публічно, звичайно.Вони будуть намагатися теж максимально використовувати технологічні речі для себе. Основна проблема для росіян в тому, що вони є заручниками, так скажемо, дурних ідей свого фюрера Путіна, задача якого - знищити Україну. Для цього вони повинні просуватися, наступати. І для того, щоб наступати, це основна проблема в сучасній технологічній війні, що ти не можеш наступати старим способом. Ти будеш втрачати стільки людей, що просто ніколи не знайдеш стільки людей. І ми бачимо це по цих втратах, які на кінець 24-го року і протягом 25-го року. Різке зростання втрат росіян. Не тому, що ми так героїчно там на полях бою це робимо один-один в штики, а тому що з нашого боку просто в цей період, з кінця 2024 року, масово почали заходити дрони, просто масово. На порядок більше. І це нам дало можливість знищувати їх піхоту до того, як ще вона досягне лінії зіткнення. І в результаті створюється ситуація, коли вони в цьому технологічному середовищі неспроможні будуть наступати старим способом. Вони будуть намагатися робити якісь рухи вперед, втрачати велику кількість людей, десь пройшли кілометр-два. Потім треба буде думати, як забезпечити тих людей, хто у них зайшов в якесь село цим ресурсом. І буде протистояння до певного моменту, коли вони зрозуміють, що наступати неможливо, нема ресурсу. Почнуться розмови, як територію зафіксувати, де вони знаходяться, окуповану цю територію. І тут проблема для них починається, тому що обидві сторони будуть намагатися вводити так звану сіру зону, розширяти сіру зону. Сіра зона там, де не можуть рухатися люди, не транспортні засоби, на глибину максимальну. Але вони не можуть зупинитися, вони не можуть перейти в режим фіксації ситуації, тому що недосягнення їхньої основної мети для них - це політичний колапс всередині країни. Вони змушені щось будуть робити. І в головах у них в Москві ще сидить про те, що вони можуть це зробити, а реально, вони вже це не зможуть зробити. І війна переходить більше в протистояння економіки. Не стільки кількості людей, скільки економік, наскільки витягне економіка російська і економіка наша разом з європейськими країнами. І тут не можна навіть порівнювати. А тим більше на фоні зараз оцих глобальних експериментів економічних і торгових, коли нафта пішла вниз, це для них ще додатковий удар, ще більш страшний, ніж, можливо, втрати людей, тому що вони втрачають ресурс годувати тих, хто не воює. Тому вони програють в часі, якщо будуть намагатися просто не наступати, а сидіти і якось щось робити. Тому вони не можуть це уявити, що вони не виграють цей конфлікт в Москві і будуть намагатися просуватися вперед. І в цьому році буде цікавий феномен, що вони технічно не можуть це зробити, тому що люди йдуть і гинуть, йдуть і гинуть, йдуть і гинуть. Ну, пройшли там 2, 3, 5, 10 кілометрів за місяць вперед. Нас рятує те, що в нас величезна територія, не якась там маленька Кавказька республіка, і ми можемо собі дозволити якось маневрувати. Але наша потужність технологічна нарощується з кожним днем.Пане Володимире, на останок. Зараз обережно, але вже доволі активно підіймається тема перспектив експорту наших озброєнь на світовий ринок. Дуже непопулярно це зараз може звучати, але ми розуміємо, що зброярний ринок у світі, він доволі об'ємний і кожен там має своє місце. І Російська Федерація там теж мала своє місце. І у зв'язку з широкою агресією проти нас, вони фактично вибули. Ми не знаємо, на який час, можливо, найближчим часом вони повернуться у зв'язку з різними геополітичними міжнародними подіями і так далі. Але які перспективи у нас зайняти цю, можливо, невеличку, але важливу нішу?У нас дуже великі перспективи, тому що у нас є знання, у нас є прототипи, у нас є підтверджені спроможності. Це дуже сильна річ. Так, під час війни у нас зараз обмежений експорт нашої продукції за кордон. Тут треба приймати рішення державі політичне, Тому що я вважаю, що не треба обмежувати експорт, тому що спроможності у нас виробництва зараз під час війни перевищили спроможність, можливості держави по закупівлі чогось. Деякі компанії можуть виробити більше, ніж від них вимагає Генеральний штаб. Тобто, якщо є надлишки продукції, які люди можуть виробляти, то чому б не надати можливість під контролем експортувати, визначені країни, під певним моніторингом, щоб вони мали прибуток для розвитку, щоб цей прибуток можна було використати для покращення їх продукції в інтересах Збройних сил України. Тут у нас ще не йде дискусія, давати такий дозвіл чи не давати. Є побоювання, як же так під час війни давати, як народ подумає, а чого цей безпілотник поїхав кудись там в Індію, замість того, щоб воювати на Донеччині. І пояснювати народу, що у нас нема грошей закупити його, ми все, що можна, на бюджет закупили. Народ це не зрозуміє. Тут треба дуже чітко мати таку інформаційну комунікацію з суспільством на цю тему, щоб люди розуміли, що те, що йде за кордон, наприклад, як на експорт, воно ніяк не підриває нашу боєздатність на фронті, а навпаки, коштом додаткових ресурсів, воно допомагає її посилити. Але це треба пояснювати.І не дає ще раз нашому противнику повернутися в цю нішу поки її занімають.Абсолютно, тому що на нас дивляться з великою жадобою багато країн, закупити те, що у нас є. У нас зараз йде більший варіант, коли йдуть шляхом спільних підприємств. Тобто заходять іноземні компанії, знаходять місцевих партнерів, які вже працюють, творять спільні підприємства, спільні виробництва. І ця продукція вже просто йде потім з заводів не наших, а з заводів якихось в Європі, які виробляють те ж саме, але воно вже на потреби інших. Можна і таким шляхом йти, але бажано, щоб всі спільні підприємства тоді давали нам прибуток, щоб воно не залишалося десь за межами України, щоб воно йшло на розвиток нашого оборонно-промислового комплексу. І тут має бути креатив, включатися і в уряді, але політикум не повинен боятися відповідальності. Не боятися чесно говорити з людьми, про що мова йде, приймати рішення, пояснювати і думати, щоб підприємства оборонки мали ресурс для свого розвитку. А зараз вони дуже хвилюються. Дуже хвилюються.

З 20 лютого Прокат фільму "Безвихідь", режисер Тарас Костанчук Люди ховаються від обстрілів у підвалі багатоповерхівки в Чернігові в перші дні повномасштабного вторгнення. Після вибуху вхід завалює і вони залишаються в замкненому просторі на сім діб. Герої починають конфліктувати під тиском страху та невизначеності, хто їх знайде - Збройні сили України чи росіяни. Такий сюжет драми "Безвихідь". Її зняв режисер-дебютант Тарас Костанчук. Він - колишній командир штурмової групи добровольчого батальйону "Донбас", чия історія лягла в основу фільму "Іловайськ 2014. Батальйон "Донбас". Головні ролі зіграли Ірма Вітовська, Богдан Бенюк, Олег Драч та інші. Стрічку знімали дев'ять днів у підвалі 5 на 5 метрів. Актори імпровізували в межах заданої сюжетної лінії. - Ідея виникла внаслідок почутого від близьких людей, які пережили жахіття лютого-березня 2022 року, сидячи в підвалах під безперервними обстрілами російських окупантів, - каже Тарас Костанчук. - У такій ситуації опинилися десятки тисяч мирних жителів прифронтових міст. Хотілося показати, наскільки українці різні, а водночас що їх об'єднує. Вони різні за соціальним статусом, вихованням, освітою, походженням і життєвим досвідом. Але однакові у прагненні бути вільними та незалежними. У критичний момент, у найстрашніші хвилини готові піднятися, ризикуючи власним життям, заради майбутнього своєї країни. 1 березня Презентація альбому Вікторії Вітренко Lіmbо - Це 100 хвилин музики - складна, вимоглива програма для голосу та фортепіано, в якій кожен звук і пауза мають свою вагу. Це подорож через стан невизначеності, - говорить виконавиця сучасної академічної музики Вікторія Вітренко про свій сольний альбом Lіmbо. Містить вокальні цикли композиторів Алли Загайкевич, Агати Зубель, Свена-Інго Коха, Їн Ван і Максима Шалигіна. Твори зосереджуються на станах очікування, ізоляції, перебування між світами тощо. Платівка вийшла цього лютого на лейблі експериментальної музики Кyіv Dіsраtсh. - Майже вся музика була написана 2021 року. Присвячена моїй подрузі та колезі Марії Колесниковій - флейтистці, активістці та політичній ув'язненій у Білорусі, - продовжує вокалістка. - У Lіmbо йду проміжними фізичними та емоційними станами і намагаюся перекладати їх за допомогою різноманітних вокальних технік, зокрема розширених. Тембрально темні пісні Зубель співаються із закритим ротом - так, ніби голос ще треба вхопити. У Загайкевич легкий шепіт раптом переходить у народний спів. У макабричних піснях Коха - естетика бельканто і шансону. У Шалигіна - відстороненість і безтілесність голосу, який поступово розчиняється в ефірі. Протягом лютого співачка презентувала альбом у форматі перформативних лекцій у Львові, Харкові, Одесі та Дніпрі. Під час концерту в Києві так само співатиме, акомпануватиме собі на фортепіано та розповідатиме про структуру творів і специфіку вокальних технік. 18:00, Київ, простір Vеrе Мusіс Нub, вул. Малопідвальна, 21/8 З 6 березня Прокат фільму "Порцелянова війна", режисери Слава Леонтьєв і Брендан Белломо - Україна - як порцеляна, що її легко пошкодити, проте неможливо знищити, - каже художник Слава Леонтьєв. Він став одним із героїв документального фільму "Порцелянова війна" спільного виробництва України, США та Австралії. Свою дебютну стрічку зняв разом з американським режисером Бренданом Белломо. За сюжетом, після початку повномасштабного вторгнення харківський художник-кераміст і військовий інструктор Слава Леонтьєв разом із дружиною Анею Стасенко залишаються в рідному місті та продовжують створювати вироби з порцеляни. Серед руїн вони знаходять красу у природі та мистецьких практиках. А зображення на їхніх статуетках "оживають" у кадрі завдяки анімації. - Ми звичайні люди у надзвичайній ситуації. Історії, що ми їх розповідаємо через мистецтво, - теж наш спротив, - продовжує Слава Леонтьєв. - Це кіно - про наше життя, творчість і боротьбу. Світова прем'єра відбулася торік на кінофестивалі "Санденс" у США, де фільм отримав гран-прі журі конкурсу американської документалістики. Загалом стрічка має майже 50 відзнак на міжнародних фестивалях і преміях, а також номінацію на цьогорічний "Оскар". 7, 8, 9, 19 березня Прем'єра вистави "Як стихне шуру-буря зла", режисер Річард Нельсон Виставу про Леся Курбаса готує американський режисер і драматург Річард Нельсон. Це його друга постановка в Україні після "Тускульських бесід" у столичному Театрі на Подолі минулого травня. Під час перебуванні в Києві Річард Нельсон зацікавився постаттю засновника українського модерного театру, дослідив інформацію про нього та за кілька місяців написав п'єсу. Дія розгортається 5 вересня 1920 року в селищі під Києвом, куди трупа Леся Курбаса виїхала з гастролями з охопленої війною столиці. Чотири акторки, піаністка та хореографиня залишаються з дітьми, поки режисер та інша частина колективу відвідують місцевий театр. Під час вечері жінки обговорюють роботу над "Макбетом", перебуваючи в невизначеності та страху за життя своїх близьких, за сюжетом. - Ідея - провести тонку паралель між обставинами, в яких творив Курбас, та українцями, що нині так само продовжують створювати мистецтво у розпал великої війни, - говорить Річард Нельсон. - Моя вистава про акторок, які репетирують постановку під час воєнних дій. Акторки, що гратимуть цю виставу, також репетирують її, перебуваючи у воєнному Києві, але водночас відчуваючи потребу та радість бути разом і створювати театр. 7, 19 березня о 18:00, 8, 9 березня о 14:00, Київ, Київський драматичний театр на Подолі, Андріївський узвіз, 20Б 9 березня Концерт "Ше.Пісня 2025" - Багато друзів мене питає: "А чому ви не проводите фестиваль Тараса Шевченка "Ше.Fеst" у Києві? Адже до Моринців не всі можуть доїхати, а хочеться потрапити на сучасну, молодіжну шевченківську подію", - каже режисерка та співведуча концерту "Ше.Пісня 2025" Єлизавета Бойко. - Відповідаю просто: приходьте на "Ше.Пісню". Це велика частина фестивалю, де ми відкриваємо молодих талантів і відбираємо найкращих виконавців на "Ше.Fеst". Це можливість відсвяткувати День народження Тараса Шевченка в колі однодумців і відчути енергетику єднання в залі. Це захід, на який хочеться вдягнути найкращу вишиванку чи стилізовану етносукню, прийти в затишну локацію та насолодитися якісним українським контентом. Національний президентський оркестр під керуванням диригента Максима Гусака разом із вокальним дуетом "Тельнюк: Сестри" виконають твори з проєкту "Наш Шевченко". Фіналісти конкурсу "Ше.Пісня" представлять власні композиції на слова поета. А запрошені актори прочитають його вірші. 18:00, Київ, Київська опера, вул. Межигірська, 2 9, 31 березня Вистава "Сойка", режисер Слава Жила - Я декілька років тому потрапив до психоаналітика. Знання про людську природу, які здобув у цьому процесі, лягли в основу режисури вистави, - говорить режисер Слава Жила, який створив постановку за твором Івана Франка "Сойчине крило". Називає її сеансом психоаналізу. Прем'єра відбулася цього лютого. За сюжетом, 40-річний самотній працівник бюро отримує лист від колишньої коханої. У тексті вона згадує історію їхнього знайомства та розлуки. - Іван Франко написав дуже поетичну новелу, але насправді тут відбувається справжня внутрішня битва з демонами. Твір максимально психологічний і містичний, - продовжує Слава Жила. - На сцені - двоє бідолашних створінь зі своїми святощами та прикрощами. Вони зустрінуться, щоб переповісти історію своїх поневірянь у пошуках одне одного. У мене на носі вік Хоми - головного героя. Саме жага до життя або криза середнього віку привела мене до театру "Актор" з ідеєю поставити цю виставу. На створення сценографії надихнула Яйої Кусама - японська художниця, яка регулярно проходить лікування у психіатричній клініці. Не шукайте у нас приземленості чи буквальності. Дія відбувається у підсвідомості героя, а ми лише намагалися раціоналізувати мотивацію вчинків. 19:00, Київ, Київський театр "Актор", вул. Велика Житомирська, 40 15, 16 березня Прем'єра вистави "Король Лір", режисер Дмитро Захоженко Історія про жорстоку реальність, яка приходить на зміну солодким ілюзіям, і про неусвідомлений вибір, що стає точкою неповернення. Так у столичному Театрі на лівому березі описують виставу "Король Лір". П'єсу Вільяма Шекспіра ставлять у перекладі Юрія Андруховича. Король Лір вирішує поділити Британію між трьома доньками. Для цього влаштовує конкурс: чим сильніше кожна висловить свою любов, тим кращу частину володінь отримає від батька. Влада засліплює, самовпевненість притупляє пильність, а великий спадок сіє ще більший розбрат у королівстві, за сюжетом. - Мене ця трагедія заворожує якоюсь неймовірною амплітудою, - каже режисер Дмитро Захоженко. - Від моменту, коли Лір у радості та щасті робить якусь феноменальну дурість - він віддає своє королівство просто по приколу. І закінчується тим, що ховає дитину, плаче над її тілом. Мені здається, багато в чому ми нині проживаємо якийсь подібний досвід. Наш "Король Лір" відрізнятиметься від умовно класичного прочитання. Це буде веселіша та драйвовіша вистава, оскільки хочеться йти у природу театру. А вона завжди про гру та надбудови, які зможемо створити всередині тексту. 18:00, Київ, Київський театр драми і комедії на лівому березі Дніпра, просп. Броварський, 25 До 30 березня Ретроспективна виставка "Всесвіт Володимира Микити" - Я прагнув показати неповторність та особливість життя закарпатців, - говорить народний художник України, лауреат Шевченківської премії Володимир Микита. Його називають легендою закарпатської образотворчості та провідником у світ Карпат, а стиль - поєднанням закарпатських традицій із модерністськими пошуками. Ретроспектива творчості Володимира Микити містить майже 100 робіт, які охоплюють 75-річний творчий шлях художника. Простежує еволюцію його мистецьких спрямувань - від реалістичного живопису раннього етапу до абстракцій та напівфігуративних експресивних композицій сьогодення. Однією з родзинок експозиції організатори називають демонстрацію трьох варіантів "візитівки" автора - картини "Ягнятко" 1960-1980-х. Поруч із пейзажами, портретами та натюрмортами представлено графічні твори. - Володимир Микита - один із найяскравіших представників Закарпатської школи живопису, - каже кураторка виставки, мистецтвознавиця Олена Боримська. - Він зберігає та водночас творить на полотні неповторний карпатський всесвіт - із традиційним побутом, магічними краєвидами, затишком осель, красивими й гордими жителями. Київ, Національний музей "Київська картинна галерея", вул. Терещенківська, 9 До 4 квітня Виставка "Модернізм в Україні, 1900-1930-ті" Найповніший на сьогодні огляд українського модернізму, за словами організаторів, пропонує виставка "Модернізм в Україні, 1900-1930-ті". Демонструє майже 60 творів живопису та графіки. Серед 27 представлених митців - Олександра Екстер, Олександр Богомазов, Анатоль Петрицький, Віктор Пальмов, Михайло та Тимофій Бойчуки, Олександр Архипенко, Василь Єрмілов тощо. Протягом 2022-2024 років проєкт побував у Мадриді, Кельні, Брюсселі, Відні та Лондоні. - Виставка розповідає історію художників, які прагнули оновити та європеїзувати українське мистецтво, - говорить кураторка проєкту, мистецтвознавиця Олена Кашуба-Вольвач. - Вони експериментували з кубофутуризмом, конструктивізмом, неопримітивізмом і створювали власні мистецькі концепції. Попри складні історичні обставини - від Першої світової війни та короткочасної незалежності УНР до репресій 1930-х - цей період став часом розквіту українського мистецтва. Експозиція порушує питання національної ідентичності, адже тривалий час українських митців неправомірно зараховували до "російського авангарду". Проєкт уперше всебічно презентував український модернізм світовій спільноті, викликавши резонанс серед арткритиків видань Тhе Тіmеs, Тhе Guаrdіаn, Тhе Аrt Nеwsрареr. Та став актом порятунку унікальних творів під час повномасштабної війни. В умовах постійної загрози ці роботи були вивезені з Києва, щоб зберегти спадщину і донести світові правду про українське мистецтво, яке залишалося в тіні імперських і радянських наративів. Київ, Національний художній музей України, вул. Михайла Грушевського, 6 До 4 травня Виставка Анни Звягінцевої "Світлячок" - Мені цікаво фіксувати те, що складно вловити. У непомітних, ефемерних, рутинних дій часто немає результату, проте це якась повсякденна діяльність, і вона має сенс, - каже художниця Анна Звягінцева. Вона використовує різні матеріали та медіа - від металу до паперу, від фотографії до живопису. До її персональної виставки увійшли роботи, створені з 2013 року і дотепер. Серед них - інсталяція "Посадити палицю", скульптури "Недоречні доторки" та "Намалювати вікно, зімʼяти папір", відео "Декларація про намір і сумнів". - Анна Звягінцева - художниця тонкої уважності. Вона зосереджена на пошуку найдрібніших життєвих рухів. Вихоплюючи їх із потоку життя, авторка перетворює каракулі розписаної кулькової ручки, подряпини на дверній ручці чи випадкові доторки на мистецтво, - говорить кураторка виставки, мистецтвознавиця Наташа Чичасова. Київ, Мистецький арсенал, вул. Лаврська, 10-12 До 1 червня Ретроспективна виставка "Всесвіт Любові" Першу ретроспективну виставку Любові Панченко у Музеї історії міста Києва позиціюють як символічне вшанування її життя та творчості. Мисткиня-шістдесятниця померла 30 квітня 2022 року після голодування в окупованій російськими військами Бучі. Проєкт є екскурсом у творчість Любові Панченко як художниці, дизайнерки, конструкторки, вишивальниці, дослідниці старовини. Розповідає про її життя через ескізи одягу, вбрання та аксесуари, картини, колажі, декоративні розписи, фотографії, особисті речі. Пояснює, чим особливий стиль Любові Панченко, за яких умов та в якому середовищі формувався її світогляд, чому вона не отримала успіх і визнання за життя. - Пишаємося тим, що ще за життя художниця передала весь свій творчий спадок нашій філії - Музею шістдесятництва. Понад 500 експонатів нині опрацьовуються, реставруються, досліджуються науковцями та спеціалістами і є перлиною фондової колекції, - каже генеральна директорка Музею історії міста Києва Діана Попова. - Історія Любові Панченко нагадує, що всі імперії рано чи пізно зникають, а традиції живуть, допоки є ті, хто їх відроджує та плекає. Київ, Музей історії міста Києва, вул. Богдана Хмельницького, 7

Добрі справи розкривають справжню сутність людини, її моральні цінності, душевну щедрість та емпатію. Демонструють стійкість характеру та відповідальність. Один із тих, хто активно допомагає Україні та українцям, - бізнесмен і меценат Григорій Козловський. Його діяльність спрямована на підтримку армії, медичних закладів, спорту та соціальних проєктів. Бути максимально корисним суспільству - його життєве кредо. Gаzеtа.uа у спецпроєкті "Код Свободи" розповість про 5 добрих справ Григорія Козловського. Хто такий Григорій Козловський ● Український бізнесмен, меценат і волонтер, уродженець селища Городиславичі (Львівщина). ● Закінчив Львівський торговельно-економічний інститут, спеціальність - "Бухгалтерський облік та аналіз господарської діяльності". ● Власник популярних закладів: "Гранд Готель", готельно-ресторанного-комплексу "Святослав", ресторану з живими акулами "36По", а також засновник 5-зіркового готельного комплексу Еmіly Rеsоrt. ● Почесний президент ФК "Рух" (Львів), активно підтримує юнацькі та дорослі команди клубу. ● Волонтер: з початку війни допомагає ЗСУ, переселенцям і лікарням. Від початку повномасштабного вторгнення Григорій Козловський активно займається волонтерською діяльністю. У 2022-му заснував Благодійний фонд "Домівка", який надає гуманітарну допомогу постраждалим внаслідок російсько-української війни. На базі ФК "Рух" розгорнув штаб із надання допомоги вимушеним переселенцям. З перших днів війни допомагає ЗСУ, медичним закладам, виділяє кошти на реабілітацію воїнів. Допомога армії: мільйони гривень і тисячі дронів для перемоги над російським злом Благодійна організація Григорія Козловського "Рух у Майбутнє" перерахувала понад 100 млн грн у різні військові частини. Особливо меценат підтримує 45-ту окрему артилерійську бригаду - підрозділ ракетних військ і артилерії Сухопутних військ ЗСУ, який дислокувався на Львівщині. Торік українські бійці на фронті отримали понад 1000 дронів різних типів вартістю понад 4 млн грн. Кошти на них зібрали Григорій Козловський та його команда в межах ініціативи "Пташки Перемоги" під патронатом Львівської ОВА. В рамках проєкту провели 43 благодійні аукціони, на яких реалізували понад 1000 лотів. Воїни в окопах повинні знати, що ми в тилу не сидимо склавши руки За активну допомогу військовим меценат отримав від командира 24-ї окремої механізованої бригади Івана Голішевського відзнаку "Золотий лев". Також Григорій Козловський має відзнаки від інших підрозділів ЗСУ, Міністерства оборони України, Генерального штабу. Завдяки підтримці мецената захисники постійно отримують автомобілі, рації, артилерійські планшети, генератори, буржуйки і багато іншого для забезпечення потреб на фронті. На початку 2025 року бізнесмен уже передав 2 млн грн на підтримку військових через фонд "Повернись живим". Благодійний внесок зробив із прибутку від новорічних святкувань у готельно-відпочинковому комплексі Еmіly Rеsоrt. "Неважливо, велика чи мала ваша допомога, вона однаково буде цінною. Воїни в окопах повинні знати, що ми в тилу не сидимо склавши руки. Маємо працювати, аби надати нашим захисникам більше сили у вигляді потрібного для них обладнання та техніки. Таким чином допомагаємо їм наблизити день нашої перемоги над російським злом", - зазначив меценат Григорій Козловський. Підтримка медзакладів: коли ненависть до ворога не має меж Григорій Козловський постійно підтримує медичні заклади країни, забезпечує їх необхідним обладнанням. Зокрема, 2 млн грн меценат виділив на закупівлю сучасного кардіохірургічного обладнання для Національного реабілітаційного центру Unbrоkеn у Львові. Це дозволило проводити мінімально інвазивні операції для військових і цивільних, що постраждали через війну. Ще 2 млн грн - кошти, отримані від святкування Нового 2025 року в Еmіly Rеsоrt, - бізнесмен порівну розділив між Львівським обласним госпіталем ветеранів війни та репресованих імені Юрія Липи у Львові і Центром дитячої медицини лікарні "Охматдит". Ця допомога була спрямована на покращення умов надання медичних послуг. Реакцією бізнесу на агресію неадекватного сусіда стає допомога постраждалим і підтримка нашої армії Також меценат Григорій Козловський та відпочинковий комплекс Еmіly Rеsоrt перерахували 2 млн грн на відновлення дитячої лікарні "Охматдит" у столиці після російського ракетного обстрілу 8 липня торік. "Коли ненависть не має меж, реакцією українського бізнесу на агресію з боку нашого неадекватного сусіда стає допомога постраждалим і підтримка нашої армії. На жаль, цинічні злочинці цілеспрямовано б'ють по мирних жителях і медичних закладах. Тому не можна залишатись осторонь", - говорить бізнесмен Григорій Козловський. Розвиток спорту: виховати нових чемпіонів України ФК "Рух" Григорій Козловський називає однією з найцінніших речей, яку зробив у своєму житті. Фінансово підтримує його 16 років поспіль. Також бізнесмен відкрив Академію футболу, яка має спортивний комплекс на околиці Львова неподалік Винниківського озера. Він включає вісім тренувальних полів: три - зі штучним покриттям, п'ять - з гібридним та спортзал. Академія не має аналогів в Україні. Її вихованці забезпечені екіпіруванням, збалансованим харчуванням та іншими необхідними речами. Зокрема, після повномасштабного вторгнення через окупацію деяких міст 350 вихованців не змогли повернутися додому. Академія взяла їх під свою опіку та забезпечила всім необхідним. Із задоволенням спостерігаю, як із маленьких хлопчиків виростають майбутні зірки великого спорту У квітні торік юні футболісти "Руху" потрапили до Книги рекордів України - 113 хлопців одночасно набивали м'яча головою впродовж відведеного часу. "Футбольний клуб "Рух" - це моя найінтуїтивніша інвестиція, помножена на любов до рідного міста та футболу. З великим задоволенням спостерігаю, як із маленьких хлопчиків виростають майбутні зірки великого спорту. Наші гравці щоразу показують сильну та якісну гру, встановлюють рекорди", - каже Григорій Козловський. Реабілітація захисників: забезпечити комфортне повернення у мирне життя У перший рік повномасштабної війни меценат Григорій Козловський придбав наркозно-дихальний апарат і нейрохірургічний мікроскоп вартістю 4 млн грн для Львівського військового госпіталю. На той час там проходили лікування та реабілітацію найбільше захисників. Також Григорій Козловський підтримав проєкт реабілітації українських воїнів "Понад усе". Його реалізували на території Академії ФК "Рух" та готельного комплексу Еmіly Rеsоrt у Винниках на Львівщині. Поранених військових та цивільних забезпечили безкоштовним проживанням та реабілітацією. Бізнесмен особисто слідкував за реабілітацією пораненого бійця полку "Азов" Кшиштофа Мушака. У нього була важка травма ноги, пошкоджені нерви. Для Кшиштофа розробили індивідуальну програму лікування. Прагнемо забезпечити бійців після повернення у мирне життя якісною реабілітацією Торік меценат Григорій Козловський та комплекс Еmіly Rеsоrt перерахували 2 млн грн на протезування в Suреrhumаns Сеntеr. Стільки ж переказав засновник "Руху" і президент Федерації водного поло України Олександр Свіщов у Благодійну організацію "Благодійний фонд "Незламні" на протезування українських воїнів. "Тисячі бійців повертаються у мирне життя без адаптаційного періоду. Після пережитих жахів, зі зламаною психікою, нічними кошмарами вони не здатні продовжувати звичайне життя. Ми прагнемо забезпечити їх якісною реабілітацією - комплексом заходів для відновлення фізичного та духовного здоров'я", - розповів Григорій Козловський. Підтримка рідного села: здійснив мрію матері У вересні 2024 року в рідному селі Городиславичі Пустомитівського району Львівщини завдяки підтримці Григорія Козловського відкрили сучасний медичний центр та філію ЦНАПу. У медцентрі місцеві можуть безкоштовно отримувати необхідну допомогу. Він є багатофункціональним, має амбулаторне та стаціонарне відділення. Оснащений сучасним обладнанням, забезпечений необхідними ліками. У Городиславичах я виріс, там мене виховували бабуся та дідусь. Це місце, куди хочеться повертатися Місцеві жителі розповідають, що завдяки земляку-меценату мають вуличне освітлення, інтернет, відремонтовані дороги, реставровані Народний дім та бібліотеку. Також у Городиславичах активно втілюється проєкт забезпечення житлом багатодітних сімей. "У Городиславичах я виріс, там мене виховували бабуся та дідусь. Це місце, куди хочеться повертатися. Ідея створення медичного центру належить моїй матері. Вона при житті мріяла про оновлення рідного села. Сподіваюсь, мама тішиться на небесах. Шкода, що ми не змогли зробити це за її життя", - додав Григорій Козловський. Григорій Козловський доводить, що любити Україну - означає не лише говорити про це, а діяти. Підтримка армії, медицина, спорт та соціальні ініціативи - його особистий внесок у перемогу України. "Кожен із нас може зробити свій внесок у перемогу України", - переконаний меценат Григорій Козловський.

Про це він розповів в етері Еспресо. "Чому було прийнято рішення про утворення полку. Очевидно, що безпілотні системи стали геймчерджером всієї війни. І визначна кількість цілей виявляється саме за рахунок безпілотників різного гатунку. Ми отримуємо можливості бачити ситуаційну обізнаність, де знаходиться ворог, які він планує наміри, де його основні місця концентрації. Як наслідок, ефективно можна за рахунок безпілотних систем як коригувати вогонь наших артилерійських систем, зокрема і систем реактивного вогню, так і наносити удари по противнику за рахунок ударного типу різного роду безпілотних систем", - сказав він. Це і дрони-камікадзе, і дрони багаторазового застосування, а також крила. Виробництво яких та застосування по противнику, за словами Юрія Федоренка, Україна наростила у 2024 році. "Оскільки спочатку рота одна з перших в світі ударних безпілотних авіаційних комплексів "Ахіллес" ввійшла в 23-му році в топ-3 кращих за результативністю підрозділа в усіх Силах оборони. Батальйон завжди тримає лідерські позиції в усіх Силах оборони по знищенню противника було прийнято рішення, оскільки є оргядро масштабувати досвід і утворити полк. Ми на поточний момент продовжуємо виконувати бойові завдання, підрозділ воює, водночас оголошений рекрутинг, ми проводимо значну рекрутингову компанію по залученню додатково побратимів та посестер, які стануть з нами пліч-о-пліч. І за рахунок того вміння, знання, досвіду, розуміння ситуації і можливості навчити, які є у нас, ми зможемо, більш ніж переконаний, що в цьому році майже повною мірою не просто закомплектуватися, а набути бойової спроможності", - вважає військовий.Юрій Федоренко зауважив, що, на його думку, переваги безпілотних підрозділів полягає у тому, що воїни мають можливість одразу бачити результат своєї роботи. "При рівнозначності важливості всіх професій, основна робота, звісно, і складність війни, за моїм переконанням, оскільки ми вийшли саме із стрілецького підрозділу, падає на плечі піхотних підрозділів. Перевага безпілотних підрозділів, в першу чергу, полягає в тому, що ми конкретно чітко бачимо, що робимо на полі бою. Ми маємо можливість бачити ворога від лінії бойового зіткнення і достатньо глибоко в його бойові порядки, в його оперативному просторі. І також ми можемо впливати безпосередньо на хід бойових дій, виконуючи основну задачу, знищуючи ворога до того моменту, доки він не підійшов до наших передових позицій, до наших піхотинців та штурмовиків. Не кожному в Силах оборони дана можливість бачити те, що він робить на полі бою і на пряму впливати в моменті на хід подій", - зазначив він.Кмандир 429-го окремого полку безпілотних систем "Ахіллес" закликав усіх бажаючих ознайомитись із умовами рекрутингу на сторінках полку в соцмережах.Сайт: АСНІLLЕS.АRМY Контактний телефон: +380 96 380 9842 "Дивіться на свій досвід, вміння і знання цивільні, заповнюйте анкету. Протягом певного періоду часу з вами зв'яжеться наш представник. Ми поспілкуємося і у випадку, якщо підходимо один одному, дамо алгоритм прямої мобілізації. На сьогоднішній день є перевага. Ви мобілізуєтесь безпосередньо в 429-й Окремий полк безпілотних систем Ахіллес і немає ймовірності того, що ви можете опинитися в будь-якому іншому підрозділі", - сказав Юрій Федоренко. 22 січня офіцерка відділення взаємодії зі ЗМІ 1-го центру рекрутингу Сухопутних військ ЗСУ Алла Пунько розповіла, що найпопулярніший запит від бригад сьогодні є на вакансії операторів БПЛА та психологів.

Депутати міської ради Острога у Рівненській області проголосували за звільнення мера Юрія Ягодки, який у серпні 2024 року співав російські пісні в місцевій бібліотеці, а через зауваження від жінки — вдарив її.

П'ятий президент Петро Порошенко готовий внести заставу за бригадного генерала Юрія Галушкіна. Про це лідер "Європейської солідарності" повідомив у соцмережах. "Мене обурив арешт бойового генерала, повного кавалера ордена Богдана Хмельницького Юрія Алімовича Галушкіна, якого добре знаю ще з оборони Києва взимку 2022 року. Це дуже схоже на пошук "стрілочників" замість справедливого покарання тих, хто "прос*ав" підготовку до війни і продовжує розкрадати державний бюджет на військових закупівлях", - зауважив Порошенко. "Бойові офіцери у кайданках - це точно демотивує фронтових командирів. Це не додає нам стійкості, а ворог нікуди не подівся", - наголосив політик. "Цими днями отримую численні звернення від військових з проханням допомоги генералу. Тому пропоную внести заставу за Юрія Галушкіна. Так само, як ми витягнули з СІЗО генералів Марченка і Павловського", - нагадав п'ятий президент. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Порошенко в День Соборності закликав припинити атаки на внутрішню єдність "Адвокати бригадного генерала Галушкіна можуть звернутися до нашої команди щодо необхідної інформації та процедур. Вкотре закликаю владу припинити атаки на внутрішню єдність і зайнятися зміцненням ЗСУ. Шлях до перемоги важкий, і нам потрібно обʼєднатися, а не призначати винних", - резюмував Порошенко. 21 січня Печерський районний суд Києва відправив Галушкіна під домашній арешт на два місяці. Він фігурує у справі про нібито неналежну оборону Харківської області у 2024 році. ОТУВ "Харків" - це об'єднання Сухопутних військ Збройних сил України. Воно входить до складу ОСУВ "Хортиця". Створене під час повномасштабного російського вторгнення в Україну у 2022 році. Частини угруповання брали участь у Харківському контрнаступі. На початку квітня 2024 року командувачем ОТУВ "Харків" став генерал Юрій Галушкін. ОТУВ "Харків" відповідальне за Слобожанський напрямок оборони.

Фіналістами Премії імені Юрія Шевельова за найкращу українську книжку есеїстики 2024 року стали:- Юлія Буйських, "На захід від Бугу" (Видавництво 21); Мирослав Лаюк, "Бахмут" (Ukrаїnеr); Антон Санченко, "На чорноморській хвилі: 33 століття копаного моря" (Богдан).У межах церемонії Премії цього року також буде вручено Спеціальну відзнаку Капітули Василеві Махну “за особливий голос в українській есеїстиці останніх двадцяти років і розбудову мостів культурного порозуміня”.Окрім того, під час церемонії буде вручено Спеціальну відзнаку Радіо Культура, якою редакція радіо нагороджує українських авторів за майстерність і новаторство в жанрі есею. Нагородою у цій номінації стане створення радіоверсії твору, яка прозвучить в ефірі Радіо Культура.Ім’я лауреата традиційно оголосять під час церемонії 17 грудня, у день народження Юрія Шевельова. Трансляцію події можна буде дивитися о 18:00 на Fасеbооk-сторінках Українського ПЕН, Києво-Могилянської Бізнес-Школи та телеканалу "Еспресо".2024 року до номінантів на здобуття Премії потрапило 9 книжок. Їх оцінювала Капітула, до складу якої ввійшли: Володимир Єрмоленко, президент Українського ПЕН (голова Капітули), Оля Гнатюк, дослідниця, професорка НаУКМА та Варшавського університету, Олексій Панич, філософ, перекладач провідний науковий співробітник видавництва "Дух і Літера", Роман Веретельник, літературознавець, літературний критик, перекладач, Олег Коцюба, літературознавець, керівник видавничої програми Українського наукового інституту Гарвардського університету, Тамара Гундорова, літературознавиця, членкиня-кореспондентка НАНУ (Інститут Літератури), Ростислав Семків, письменник, літературознавець, літературний критик, перекладач, доцент Національного університету "Києво-Могилянська Академія", Оксана Хмельовська, журналістка, співзасновниця та редакторка культурно-видавничого проекту "Читомо", Андрій Бондар, письменник. есеїст, перекладач, лауреат Премії за 2021 рік, Андрій Павлишин, журналіст, історик, перекладач, лауреат Премії за 2022 рік, Олександр Михед, письменник, есеїст, перекладач, лауреат Премії за 2023 рік.Телеканал "Еспресо" - генеральний інформаційний партнер Премії імені Юрія Шевельова 2024.Премія імені Юрія Шевельова була заснована 2013 року. Вона присуджується раз на рік українському авторові за художню та наукову есеїстику. Нагорода носить імʼя Юрія Шевельова, який започаткував модерну українську есеїстику, та відзначає внесок у невідʼємні для цього жанру цінності: незалежність думки та витонченість стилю. До розгляду приймаються художні або наукові есеї українських авторів, опубліковані в паперовому вигляді протягом календарного року.Лауреатами Премії минулих років стали Тарас Прохасько ("Одної і тої самої"), Андрій Портнов ("Історії для домашнього вжитку"), Костянтин Москалець ("Сполохи"), Олександр Бойченко ("Більше/менше"), Вахтанґ Кебуладзе ("Чарунки долі"), Андрій Любка ("Саудаде"), Володимир Єрмоленко ("Плинні ідеології"), Діана Клочко ("65 українських шедеврів. Визнані й неявні"), Тарас Лютий ("Культура принад і спротиву") та Андрій Бондар ("Ласощі для Медора"), Андрій Павлишин ("Нам і далі загрожує вічність"), Олександр Михед (2023, "Позивний для Йова. Хроніки вторгнення").Спеціальну відзнаку Капітули за внесок у розвиток української есеїстики в попередні роки отримували Володимир Панченко (посмертно), Оксана Забужко ("Планета Полин"), Микола Рябчук ("Лексикон націоналіста та інші есеї"), Станіслав Асєєв ("Світлий Шлях": історія одного концтабору") та Павло Казарін ("Дикий Захід Східної Європи"), Андрій Гудима (посмертно, "69 спецій для Серця"), Андрій Содомора (за книжку "Під чужою тінню").

Також 16 грудня презентують книжку “Спіймати невловиме. Путівник світом есеїстики”, а 17 грудня вручать Премію імені Юрія Шевельова – за традицією, у день народження автора.Еспресо - інформаційний партнер фестивалю “Дні есеїстики” та генеральний інформпартнер Премії імені Юрія Шевельова."Дні есеїстики" 9-12 грудня відбудуться у Києві, в приміщенні Києво-Могилянської Бізнес-Школи [kmbs].Усі події також можна буде переглянути онлайн – на Fасеbооk-сторінках Українського ПЕН та kmbs.У межах "Днів есеїстики" заплановані дискусії, лекції та розмови з українськими авторами-есеїстами. "Шостий фестиваль “Дні есеїстики” особливий тим, що цьогоріч буде представлено проміжний підсумок пʼяти попередніх фестивальних програм: доповнену й адаптовану до текстової форми збірку лекцій та інших матеріалів про жанр есею. Кілька авторів у цій книжці повторюють, що в Україні есеїстика не могла існувати в тоталітарну совєтську добу. А Премія Шевельова, до якої приурочено цей фестиваль, не могла, як зауважує Микола Рябчук, виникнути раніше ніж у 2010-х: для нагородження найкращих зразків есеїстики цей жанр мав розвинутися і сформуватися в умовах свободи, а надто — мали зʼявитися читачі цього жанру", - розповідає кураторка "Днів есеїстики" 2024, журналістка та книжкова оглядачка Орися Грудка.Програма "Днів есеїстики" 2024 року:9 грудня (понеділок)Серія авторських лекцій17:00 — Остап Сливинський. Лекція “Ноmо реrеgrіnus. Есей як подорож і подорож як есей”18:15 — Борис Філоненко. Лекція “Комар Шевельова. Есеїстика та сучасне мистецтво”19:30 — Богдан Коломійчук. Лекція “Творчість на межі”Адреса: м. Київ, вул. Волоська 12/4, 7 корпус Києво-Могилянської академії, 4 поверх, kmbs bіg sрасе (вхід з вул. Сковороди).Для відвідування подій потрібно заповнити реєстраційну форму.10 грудня (вівторок)17:00 — Олександр Савчук. Лекція “Юрій Шевельов: нерустикальна українськість”18:30 — Дискусія “Есеїстика у часі великих зрушень”Учасники: Катерина Зарембо, Андрій Любка (онлайн), Артем Чех, Мирослав Лаюк.Модераторка: Оксана ФоростинаАдреса: м. Київ, вул. Волоська 12/4, 7 корпус Києво-Могилянської академії, 4 поверх, kmbs bіg sрасе (вхід з вул. Сковороди).Для відвідування подій потрібно заповнити реєстраційну форму.11 грудня (середа)18:00 — Розмова “Есей як джаз: пам’яті Олега Лишеги”Учасники: Тарас Пастух, Богдана Матіяш, Юрко ПрохаськоМодераторка: Роксоляна Свято.Адреса: м. Київ, вул. Волоська 12/4, 7 корпус Києво-Могилянської академії, 4 поверх, kmbs bіg sрасе (вхід з вул. Сковороди).Для відвідування подій потрібно заповнити реєстраційну форму.12 грудня (четвер)17:00 — Розмова про кіноесеїстику та межі візуальногоУчасники: Ірина Цілик, Дарія Бадьйор, Сергій Ксаверов, Марія Стоянова (онлайн).Модераторка: Ірина СлавінськаАдреса: м. Київ, вул. Волоська 12/4, 7 корпус Києво-Могилянської академії, 4 поверх, kmbs bіg sрасе (вхід з вул. Сковороди).Для відвідування подій потрібно заповнити реєстраційну форму.16 грудня (понеділок) о 18:00 буде презентована книжка “Спіймати невловиме. Путівник світом есеїстики”, у якій 27 знаних есеїстів, письменників, журналістів та дослідників міркують про відкритий, невловимий і засадниче суб’єктивний жанр есею. Видання є підсумком п’яти років фестивалю “Дні есеїстики”, започаткованого у 2018 році. Книжка вийде у світ у грудні 2024 року у видавництві “Дух і Літера” в серії “Бібліотека Українського ПЕН” і серії Києво-Могилянської Бізнес-Школи “Ще”, упорядниця — Орися Грудка. Усі деталі про видання оголосимо незабаром.Адреса презентації: м. Київ, вул. Волоська 12/4, 7 корпус Києво-Могилянської академії, 4 поверх, kmbs bіg sрасе (вхід з вул. Сковороди).Для відвідування подій потрібно заповнити реєстраційну форму.17 грудня (вівторок) о 18:00 відбудеться церемонія нагородження лауреата Премії імені Юрія Шевельова 2024 року. Трансляцію можна буде дивитися онлайн на Fасеbооk-сторінках Українського ПЕН та Києво-Могилянської Бізнес-Школи. Деталі будуть оголошені незабаром."Дні есеїстики" — мініфестиваль, покликаний популяризувати жанр есею, привертати увагу до творчості найвідоміших авторів-есеїстів, а також вводити українську есеїстику в загальносвітовий контекст. Фестиваль проводиться щороку в межах Премії імені Юрія Шевельова.Організатори “Днів есеїстики”: Український ПЕН та Кyіv-Моhylа Вusіnеss Sсhооl [kmbs].Засновники Премії: Український ПЕН, Києво-Могилянська Бізнес-Школа, Видавництво "Дух і Літера", Центр юдаїки, Український науковий інститут Гарвардського університету 

Еспресо - інформаційний партнер Премії.До довгого списку Премії імені Юрія Шевельова за найкращу українську книжку есеїстики ввійшло дев’ять видань.Асєєв Станіслав, “Мельхіоровий слон або Людина, яка думала” (Чорна гора)Беспалов Максим, “У пошуках Єви” (Локальна історія)Буйських Юлія, "На захід від Бугу" (Видавництво 21)Зінченко Олександр , “Як українці зруйнували імперію зла” (Vіvаt)Лаюк Мирослав, "Бахмут" (Видавництво "Українер")Макаров Юрій, “Та невже! Книга особистих відкриттів” (Дух і Літера)Махно Василь, “Кури не літають” (Видавництво Старого Лева)Санченко Антон, “На чорноморській хвилі : 33 століття копаного моря” (Видавництво Богдан)Філоненко Борис, “Культура під тиском від ООО/ОООО” (іst рublіshіng)До складу Капітули Премії 2024 року входять: Володимир Єрмоленко, президент Українського ПЕН (голова Капітули), Оля Гнатюк, дослідниця, професорка НаУКМА та Варшавського університету, Олексій Панич, філософ, перекладач провідний науковий співробітник видавництва "Дух і Літера", Роман Веретельник, літературознавець, літературний критик, перекладач, Олег Коцюба, літературознавець, керівник видавничої програми Українського наукового інституту Гарвардського університету, Тамара Гундорова, літературознавиця, членкиня-кореспондентка НАНУ (Інститут Літератури), Ростислав Семків, письменник, літературознавець, літературний критик, перекладач, доцент Національного університету "Києво-Могилянська Академія", Оксана Хмельовська, журналістка, співзасновниця та редакторка культурно-видавничого проєкту "Читомо", Андрій Бондар, письменник. есеїст, перекладач, лауреат Премії за 2021 рік, Андрій Павлишин, журналіст, історик, перекладач, лауреат Премії за 2022 рік, Олександр Михед, письменник, есеїст, перекладач, лауреат Премії за 2023 рік.За умовами Премії, короткий список номінантів на здобуття Премії буде опубліковано не пізніше 10 грудня. Оголошення лауреата традиційно відбудеться в день народження Юрія Шевельова – 17 грудня. Тоді ж у рамках Премії вручатимуться Відзнака UА: Радіо Культура. Також за рішенням Капітули може вручатися спецвідзнака за внесок у розвиток та популяризацію есеїстики.Премія імені Юрія Шевельова була заснована 2013 року. Вона присуджується раз на рік українському авторові за художню та наукову есеїстику. Нагорода має імʼя Юрія Шевельова, який започаткував модерну українську есеїстику, та відзначає внесок у невіддільні для цього жанру цінності: незалежність думки та витонченість стилю. До розгляду приймаються художні або наукові есеї українських авторів, опубліковані в паперовому вигляді протягом календарного року.Лауреатами Премії минулих років стали Тарас Прохасько (2013, "Одної і тої самої") та Андрій Портнов (2013, "Історії для домашнього вжитку"), Костянтин Москалець (2014, "Сполохи"), Олександр Бойченко (2015, "Більше/менше"), Вахтанґ Кебуладзе (2016, "Чарунки долі"), Андрій Любка (2017, "Саудаде"), Володимир Єрмоленко (2018, "Плинні ідеології"), Діана Клочко (2019, "65 українських шедеврів. Визнані й неявні"), Тарас Лютий (2020, "Культура принад і спротиву"), Андрій Бондар (2021, "Ласощі для Медора"), Андрій Павлишин (2022, "Нам і далі загрожує вічність"), Олександр Михед (2023, “Позивний для Йова. Хроніки вторгнення”).Засновники Премії: Український ПЕН, Києво-Могилянська Бізнес-Школа, видавництво "Дух і Літера", Центр юдаїки та Український науковий інститут Гарвардського університету.  

З 31 жовтня- Це перший в історії фільм, який розповідає про радянську каральну психіатрію, - каже режисер драми "БожеВільні" Денис Тарасов, 40 років. Дія його повнометражного дебюту відбувається в 1970-х. Через любов до забороненої в СРСР західної рок-музики головний герой Андрій Довженко отримує клеймо "антирадянський елемент" і потрапляє до психіатричної лікарні. Постає перед вибором: співпрацювати з КДБ й повернутися до сім'ї чи кинути виклик системі, за сюжетом.- Радянський Союз використовував медичні заклади як в'язниці. Запроторював туди всіх, хто не сподобався режиму - від дисидентів до випадкових громадян. Їм ставили вигаданий діагноз "млявоплинна шизофренія" та катували величезними дозами ліків, - продовжує Денис Тарасов. - На жаль, світові тиранії досі застосовують подібні методи, зокрема й Росія щодо українських в'язнів. За словами авторів фільму, всі персонажі - збірні образи, які мають реальних прототипів. В основу сценарію поклали спогади жертв репресивної медицини. Одним із консультантів був психіатр, колишній дисидент і політв'язень Семен Глузман, 78 років.Знімальний процес відбувся 2021 року. Більшість сцен фільмували у старому корпусі київської психіатричної лікарні. Світова прем'єра пройшла торік на Варшавському кінофестивалі, де драма отримала спеціальну згадку в конкурсній програмі Соmреtіtіоn 1-2 та приз глядацьких симпатій.Прокат фільму "БожеВільні", режисер Денис Тарасов 1, 2 листопадаДраматичний етюд "Коцюбинський. З глибини" готує режисер-дебютант 20-річний Станіслав Іванов. Він - студент четвертого курсу Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого в майстерні Богдана Струтинського, генерального директора-художнього керівника Київського національного театру оперети. Цьогоріч виграв грант президента України молодим діячам у галузі театрального мистецтва на створення вистави за новелою письменника Михайла Коцюбинського "Сон" 1911 року.Головний герой Антін потребує краси, але оточений буденністю та давно не має порозуміння з дружиною Мартою. Одного ранку прокидається повністю зануреним у себе. Його розповідь про свій сон призводить до сварки, за сюжетом.- Ідея інсценізації творів Михайла Коцюбинського виникла на початку другого курсу. Спочатку це була історія з шести новел, об'єднаних листами автора, - говорить Станіслав Іванов. - Коли Богдан Дмитрович запропонував узяти участь у конкурсі на грант, знову виник Коцюбинський. Я обрав один з його найжиттєвіших творів.Складність у тому, що мало діалогів. Доводилося змінювати, дописувати текст. Коцюбинський - синонім краси. Інколи це заважає. Надто мелодраматичний. Поставили собі завдання зламати стереотипний ліризм. За ним є поле битви пристрастей, страхів, розбитих ілюзій та нездійснених надій.У виставі оголюємо загальновідомі факти нашого звичного буденного життя. Наголошуємо на банальних простих ритуалах. Наприклад, що сніданок чи вечеря з коханою людиною - це не просто даність, а пазл, з якого складається гармонія і щастя. Прем'єра вистави "Коцюбинський. З глибини", режисер Станіслав Іванов18:00, Київ, Національна оперета України, вул. Велика Васильківська, 53/3 До 3 листопадаСпеціальний приз журі Каннського кінофестивалю отримала у травні іранська драма "Насіння священного інжиру". Розповідає про суддю, змушеного виносити протиправні смертні вироки учасникам протестів проти влади. Коли зникає його пістолет, він починає підозрювати у крадіжці дружину і двох дочок, за сюжетом.Напередодні світової прем'єри режисеру 51-річному Мохаммаду Расулофу довелося втекти з рідного Ірану, де його засудили до восьми років позбавлення волі, побиття батогами та штрафу з конфіскацією майна. Кінематографіста звинуватили в тому, що фільмував без отримання ліцензії, а акторки не носили хіджаб належним чином.Мохаммад Расулоф приїде до Києва й очолить журі міжнародного конкурсу кінофестивалю "Молодість", а його стрічку покажуть поза конкурсом. Загалом з 26 жовтня до 3 листопада продемонструють понад 100 ігрових і документальних повнометражних і короткометражних робіт. Серед десяти дебютних повних метрів міжнародного конкурсу - українська драма "Медовий місяць" режисерки 37-річної Жанни Озірної, прем'єра якої відбулася у вересні на Венеційському кінофестивалі. У фільмі йдеться про молоде подружжя, що опиняється в пастці у власній квартирі під час російської окупації міста.- "Насіння священного інжиру" - безумовно, видатна подія у світовому кінематографі. А "Медовий місяць" - помітний український дебют, - каже програмер фестивалю Богдан Жук. - "Молодість" присвячена дебютантам і відображає наймайстерніші фільми перспективних режисерів. Також представляємо широкий спектр міжнародного кіно. 53-й Київський міжнародний кінофестиваль "Молодість"КиївКінотеатр "Жовтень", вул. Костянтинівська, 26Будинок кіно, вул. Саксаганського, 6 5, 6 листопадаДва концерти в Національній філармонії України дасть фолкгурт "Пиріг і Батіг". Фронтмен колективу 45-річний Мар'ян Пиріг досліджує українську поетичну спадщину та на її основі разом з академічними виконавцями створює камерну музику. Називає її співаною поезією.На концертах прозвучать композиції з трьох альбомів гурту - "Сьпівомовний" 2021 року на вірші Степана Руданського, "Зелений" 2023-го на поезію Богдана-Ігоря Антонича та "Замордовані. Подзвін перший" 2024-го на тексти знищених радянським режимом авторів. Також будуть твори з майбутніх платівок - другої та третьої частини триптиха "Замордовані" та збірки колядок "Колядницький".- Музика має терапевтичний ефект. Ділюся тим, що мене набуло та зцілило. Проєкт нескромно позиціонуємо як просвітницький, - говорить Мар'ян Пиріг. - Нещодавно гурту виповнилося п'ять років, тож плануємо ділитися своїми набутками за сей час. Київськими виступами розпочинаємо невеличкий тур. Такі зали, як філармонія, передбачають певну уважність слухача. Нам це імпонує, бо ретранслюємо матеріал, який вимагає посиленої уваги.Основа наших творів - це поезія. Довкола неї вибудовуються музичні форми, котрі мають виокремити основні сюжетні лінії. Тобто поезія диктує драматургію до музики. Тому роботу над альбомами порівнюємо з чимсь кінематографічним із певним сценарієм і концепцією. У стилях себе не обмежуємо. Не нехтуємо й академічними напрямами. Концерти гурту "Пиріг і Батіг"19:00, Київ, Національна філармонія України, вул. Володимирський узвіз, 2 6, 13 листопада39 днів у шлюбі з царем Сінадабом прожила принцеса Зобеїда. Тоді жрець Абдалак відкриває їй таємницю. Виявляється, її коханий - лихий чарівник, який на 40-й день перетворює жінок на корів. Такий сюжет комедії масок італійського драматурга, творця жанру ф'яби Карло Ґоцці "Зобеїда" 1763 року. Уперше в Україні у жовтні її поставила режисерка-дебютантка 34-річна Тетяна Арсірій.Український переклад п'єси здійснив поет Віктор Шило. Маски персонажів актори робили власноруч. Слоган постановки: "Хто хоче правди, не боїться сліз". Режисерка описує її як трагедійну казку для дорослих і дітей.- П'ять років тому ми з художньою керівницею Анастасією Ходаківською загорілися ідеєю зробити в Києві комедію дель арте. Через сумніви не наважувалися. За цей час змінилося все, але мрія залишилася, - розповідає Тетяна Арсірій. - Цієї зими почали шукати перекладача п'єси. Хтось казав, що це надскладно. Хтось, що це рік роботи. Хтось робив переклад декількох сторінок, але нам не подобалося. Коли Віктор Шило переклав перші сторінки, ми ахнули від краси. За два місяці переклад був у нас на руках. Далі кастинг, репетиції, діалоги з художниками, пошив костюмів, декорації, пошук продюсера тощо.Ми не брали гранти й не просили в консульств гроші на переклад, тому що це час. З нашими реаліями хочеться вже і зараз. А ще - по-своєму. Незалежно, вільно, не чекати затверджень. Тому це перший досвід не тільки режисури, а й інвестування. Вистава "Зобеїда", режисерка Тетяна Арсірій18:30, Київ, театральний простір "Підвал культури", вул. Олеся Гончара, 30а 8-19 листопадаСім міст охопить концертний тур із презентацією третього альбому інді-рок-гурту Vіvіеnnе Моrt. Перша за шість років платівка "Фата" з рефлексією на події повномасштабної війни вийшла 30 серпня. Попередній альбом "Досвід" випустили 2018-го. Наступного року гурт оголосив про призупинення діяльності, а ще за два провів прощальний тур. 2022-го творча пауза закінчилася.- "Фата" - концептуальний альбом, - каже вокалістка й авторка пісень Vіvіеnnе Моrt 35-річна Даніела Заюшкіна. - Усі 13 пісень об'єднані єдиним задумом і стоять у такому порядку невипадково. Слухаючи їх, ви проживете з головною героїнею два роки її життя, перетворення її свідомості та несвідомості. Так складеться історія, що умовно ділиться на три частини. Перша - усвідомлення та адаптація до нової реальності, друга - прощання зі старою реальністю та розквіт почуттів, третя - пошук себе та віри в майбутнє. Звісно, це лиш один із варіантів прочитання.Назва має два значення. Перше - це головний убір нареченої, який закриває її від усього світу і який вона знімає, звільняючись. Фата - символ покірності й обіцянки коритися своєму чоловікові. Друге - доля, жереб. Україна не може переобрати свій жереб через територіальні умови. Попри фатальне сусідство з імперією загарбників, вона прийняла свою fаtа гідно, не бажаючи бути "нареченою нелюба" та вступивши в боротьбу з найбільшим світовим злом. Презентації альбому "Фата" гурту Vіvіеnnе МоrtЖитомир, Вінниця, Рівне, Львів, Чернівці, Тернопіль, Київ 9-10 листопада50 поетів різних поколінь - від 85-річного Ігоря Калинця до 23-річного Артура Дроня - зберуться на першому фестивалі "Земля поетів". До них приєднаються автори з Польщі, Литви та Хорватії. Чотири зали в єдиному просторі локації FеstRерublіс назвуть на честь Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки та Василя Стуса.Літературну програму доповнить музична - виступи поета та прозаїка Юрія Андруховича та гурту "Карбідо", музиканта й перекладача Віктора Морозова і "Четвертого кута", колективів "Мертвий півень", "Пиріг і Батіг", "Кому вниз" та Nаzvа. А в межах проєкту "Голоси землі поетів" можна буде почути класичну українську поезію, вірші ХХ століття в авторському виконанні та твори авторів, які загинули через російську агресію. Загалом заплановано понад 50 подій. Гасло фестивалю - "Поети творять націю".- Українські поети формують найважливіші сенси, а жорстока доба викрешує з їхнього слова зброю. Вірші стають оберегами, молитвами, піснями, - говорить засновниця фестивалю, письменниця та видавчиня Мар'яна Савка, 51 рік. - Наша місія - бути ґрунтом, з якого проростають важливі сенси. Головною концепцією заходу є спадкоємність поколінь. Поетичний фестиваль "Земля поетів"Львів, культурний простір FеstRерublіс, вул. Старознесенська, 24-26 10, 24 листопадаЗ нагоди 60-річчя фентезі-роману "Чарлі і шоколадна фабрика" валлійського письменника Роальда Дала мюзикл 2013 року на його основі цього вересня вперше поставили в Україні. За сюжетом, бідний хлопчик Чарлі Бакет знаходить золотий квиток у шоколадному батончику та потрапляє на екскурсію фабрикою ексцентричного кондитера Віллі Вонки.Виставу з лібрето в перекладі Віктора Морозова грають у супроводі оркестру. Сценографія Юлії Зауличної втілює простори міста й фабрики, що втрачають сірі барви буденності й наповнюються яскравими кольорами інтер'єрів та мрій головного героя.- Можна просто насолодитися візуальним і музичним супроводом та посміятися, а можна поговорити з дітьми на тему саморозвитку, - каже режисерка 29-річна Наталія Сиваненко. - Театральна інтерпретація книжки не схожа на кіноекранізації, особливо на версію з Джонні Деппом. Ми більше акцентували на сенсі твору - вміння в найважчих обставинах зберегти смак життя, світло й чистоту всередині себе.Тема батьків і дітей актуальна в будь-які часи: як не зашкодити своєю любов'ю, а підтримувати та розвивати найкраще. Але головний меседж - не втратити той смак шоколаду, про який мріють усі, відчувати його у дрібницях і в них знаходити щастя. Мюзикл "Чарлі і шоколадна фабрика", режисерка Наталія Сиваненко10 листопада, 16:00; 24 листопада, 12:00, 17:00, Львів, Національний театр ім. Марії Заньковецької, вул. Лесі Українки, 1 14-17 листопадаВиданням про культуру присвятять новий книжковий фестиваль "Фундамент". В атріумі Українського дому розгорнуть тотальну артінсталяцію - стилізований простір книгозбірні. В одній локації планують зібрати найбільший масив нонфікшну про візуальні та пластичні мистецтва, театр, кіно, урбаністику, музику, а також видання з гуманітаристики та філософії, альбоми та каталоги.Фестиваль матиме чотири складові: виставкову, подієву, презентаційно-ярмаркову та спецпроєкти. У фокусі буде модернізм як культурно-стильове явище. Кураторки проєкту - культурні менеджерки Анастасія Євдокимова та Богдана Неборак.- Книжки - один із ключових елементів у формуванні та еволюції культурного процесу. Наче цеглини, вони зміцнюють фундамент існування нації. Тому фестиваль Українського дому не тільки представить розмаїття видань про культуру, але й запросить до діалогу з культурою через книжку, - говорить директорка закладу Ольга Вієру, 58 років. - Фестивальні події розкриють значення модернізму на прикладах із різних сфер і простежать зв'язки між його проявами. Модерністська культура підсумувала досягнення попередників, запропонувала нові морально-етичні орієнтири та сформувала візію майбутнього. Книжковий фестиваль "Фундамент: історії про культуру"Київ, Національний центр "Український дім", вул. Хрещатик, 2 З 21 листопада15-річна Тоня 1998-го переходить зі школи в центрі Києва до іншої в спальному районі. Закохується в однокласника Журіка та його друга Саню, а водночас потерпає від переслідувань колишнього хлопця-аб'юзера, через якого змінила навчальний заклад. Вона - головна героїня драми "Назавжди-назавжди". Світова прем'єра дебюту режисерки та кліпмейкерки Анни Бурячкової відбулася торік на Венеційському кінофестивалі. Знімала 2021-го.- У перші місяці повномасштабної війни ми наче втратили будь-який сенс роботи над фільмом, тож його довелося перевинайти, - каже Анна Бурячкова. - Раптом усвідомила, що ми, колишні підлітки та молодь 1990-х, і є рушійною силою, критичною масою змін, боротьби та захисту.Бути підлітком означає, що кожна частина твого життя існує лише тут і зараз і залишатиметься такою назавжди, як і кожні стосунки та драма. Ставши дорослими, доводиться усвідомити: єдине визнання і любов, яких направду потребуємо, мають приходити від нас. Таке розуміння вимагає прийняття самотності та відповідальності за власне життя.Ця стрічка - пісня любові, присвячена розгубленим підліткам кінця 1990-х. Виросли серед пострадянської руїни, засвоївши правило: якщо тебе ніхто не полюбить, ти не виживеш. У пошуках любові та верифікації свого існування в очах інших ми толерували насильство та несправедливість. Це присвята тим, хто навчився обирати себе, відстоювати власні кордони як у приватному, так і в суспільному житті, а головне - на рівні країни та нашої незалежності. Прокат фільму "Назавжди-назавжди", режисерка Анна Бурячкова 30 листопада- Головний акцент балету - на внутрішній подорожі Аліси. Її прагнення знайти своє місце у світі резонує найбільше, - говорить хореографка-постановниця 26-річна Катерина Курман. Для театру "Київ Модерн-балет" переосмислює мовою танцю "Алісу в Задзеркаллі" 1871 року. У романі англійця Льюїса Керрола семирічна Аліса через дзеркало в кімнаті потрапляє в інший світ. Фантастична країна схожа на велетенську шахівницю, а її мешканці - на живих шахових фігур. Дівчинка має пройти цю гру та стати королевою, за сюжетом. - Героїня бажає віднайти внутрішній спокій і відчуття належності, - продовжує Катерина Курман. - Світ, у якому вона опиняється, викривлений і неоднозначний. Відображає нашу реальність, де немає чітких меж між чорним і білим, багато відтінків сірого. Ми самі формуємо її діями та думками.Ключова ідея балету - внутрішня сила людини. Кожен здатен подолати всі труднощі на своєму шляху, але спершу треба перемогти самого себе, навчитися керувати страхами та знайти гармонію в хаотичному світі. Автор музики до вистави Іван Гаркуша поєднав у композиціях вокал, акустичні й електронні інструменти. Сценограф Данило Василенко розробив конструкції з вікнами, які створюють ілюзії руху поїзда, будинку та школи. Головний образ постановки - лабіринт, що відображає підсвідомість. Прем'єра балету "Аліса в Задзеркаллі", постановниця Катерина Курман18:00, Київ, Міжнародний центр культури і мистецтв, вул. Алея Героїв Небесної Сотні, 1 До 19 січняДо виставки в РіnсhukАrtСеntrе увійшли роботи 21 номінанта на 7-му міжнародну премію Futurе Gеnеrаtіоn Аrt Рrіzе, яка демонструє актуальні творчі тенденції нового покоління художників. Серед учасників - двоє представниць України.- Отримали понад 12 тисяч заявок зі 187 країн, - розповідає артдиректор РіnсhukАrtСеntrе Бйорн Гельдхоф, 45 років. - Премія поєднує зіркових авторів із менш відомими та засвідчує, що у світовому мистецтві зростає роль представників незахідних країн. У цьогорічному конкурсі їх 15.- Щодва роки експозиція стає відображенням тем, які найбільше хвилюють митців, - додає співкураторка виставки 31-річна Дар'я Шевцова. - Цього разу багато авторів звертаються до локальної міфології як шляху подолання травм, історичних чи персональних. Кожен пропонує власні можливості для зцілення: духовні практики, єднання з природою, проживання і прийняття горя, об'єднання у спільноти. Деякі звертаються до минулого, тоді як інших цікавить уявлення світу майбутнього, більш відкритого, вільного й інклюзивного.28-річна Дана Кавеліна родом із Мелітополя зробила відеоінсталяцію, присвячену поняттю справедливості під час війни. А 28-річна Вероніка Гапченко з Києва в аерографічному живописі досліджувала аспекти радянської історії, як-от примусові міграції та намагання змінити потік сибірських річок. Також в експозиції є роботи про поховальні ритуали Південної Африки, життя жінок Іракського Курдистану та Бангладеш, зникомі екосистеми Пакистану, міфи дервішів тощо. Виставка номінантів на премію Futurе Gеnеrаtіоn Аrt Рrіzе 2024Київ, центр сучасного мистецтва РіnсhukАrtСеntrе, вул. Велика Васильківська/Басейна 1/3-2