Search trend "гарвард"

Американський лідер зазначив, що буде угода. І, звісно, вона — "неймовірно корисна для країни".

Про це інформує Тhе Ніll.Так, 20 червня набула повної чинності постанова федеральної судді Еллісон Берроуз, яка наприкінці травня заявила, що задовольнить клопотання Гарварду. Від адміністрації Трампа суддя вимагає протягом 72 годин представити звіт про те, як та виконує цю вимогу.Незадовго до цього Дональд Трамп у своїй соцмережі Тruth Sосіаl припустив, що перебуває на порозі укладення "угоди" з Гарвардом."Багато людей запитують, що відбувається з Гарвардським університетом і його великомасштабними порушеннями, які ми розглядаємо. Ми тісно співпрацюємо з Гарвардом, і цілком можливо, що протягом наступного тижня буде оголошено про укладення угоди", - заявляв Трамп.Що передувалоУ квітні Міністерство освіти США заморозило державне фінансування на суму $2,2 млрд для Гарвардського університету через те, що заклад відхилив вимоги Білого дому. Згодом Гарвард подав позов до федерального суду проти адміністрації президента Трампа через скорочення фінансування, звинувачуючи Білий дім у "проведенні свавільної та неконституційної кампанії з метою покарати Гарвард за захист своїх конституційних прав".14 травня Гарвард розширив свій судовий позов проти адміністрації Дональда Трампа, яка знову позбавила навчальний заклад частини грантового фінансування на суму $450 млн. 22 травня адміністрація Трампа заборонила Гарвардському університету зараховувати іноземних студентів. Натомість федеральний суддя в Каліфорнії заборонив адміністрації Трампа позбавляти легального статусу іноземних студентів в університетах США. Він також заборонив арештовувати або затримувати студентів, народжених за кордоном, на підставі їхнього імміграційного статусу, доки триває судовий розгляд справи про скасування попередніх рішень.27 травня Роlіtісо повідомляло, що Адміністрація президента США планує обов'язкову перевірку соцмереж для всіх іноземних студентів, що подають документи на навчання до Сполучених Штатів.

Про це повідомляє Аsісіаtеd Рrеss.США відновлюють призупинену видачу студентських віз, зобов'язуючи заявників надавати доступ до соцмереж для урядової перевірки.Зазначається, що консульські працівники відстежуватимуть дописи та повідомлення, які можуть бути розцінені як ворожі до Сполучених Штатів, їхнього уряду, культури, інститутів або засадничих принципів. У разі, якщо заявник відмовиться зробити акаунт "публічним" та не надасть доступу, він може отримати відмову. У відомстві пояснили, що це може бути ознакою спроби уникнути вимоги або приховати свою онлайн-активність.Що передувалоУ квітні Міністерство освіти США заморозило державне фінансування на суму $2,2 млрд для Гарвардського університету через те, що заклад відхилив вимоги Білого дому. Згодом Гарвард подав позов до федерального суду проти адміністрації президента Трампа через скорочення фінансування, звинувачуючи Білий дім у "проведенні свавільної та неконституційної кампанії з метою покарати Гарвард за захист своїх конституційних прав".14 травня Гарвард розширив свій судовий позов проти адміністрації Дональда Трампа, яка знову позбавила навчальний заклад частини грантового фінансування на суму $450 млн. 22 травня адміністрація Трампа заборонила Гарвардському університету зараховувати іноземних студентів. Натомість федеральний суддя в Каліфорнії заборонив адміністрації Трампа позбавляти легального статусу іноземних студентів в університетах США. Він також заборонив арештовувати або затримувати студентів, народжених за кордоном, на підставі їхнього імміграційного статусу, доки триває судовий розгляд справи про скасування попередніх рішень.27 травня Роlіtісо повідомляло, що Адміністрація президента США планує обов'язкову перевірку соцмереж для всіх іноземних студентів, що подають документи на навчання до Сполучених Штатів.

Найбільша хмара заряджених частинок у Всесвіті: 20-кратне перевершення Чумацького Шляху. Колос серед галактик: нова межа в астрономії Вчені з Гарвард-Смітсонівського центру астрофізики зафіксували гігантську структуру навколо скупчення галактик РLСК G287.0+32.9, що знаходиться на відстані 5 мільярдів світлових років. Довжина хмари сягає майже 20 мільйонів світлових років, що у 20 разів перевищує діаметр Чумацького Шляху. «Все … Стаття Найбільша хмара заряджених частинок вразила астрономів розмірами з'явилася спочатку на Цікавості.

Як штучний інтелект допомагає розпізнавати давні готичні шрифти й листи, які нацистські солдати писали в окопах? Чи варто забороняти школярам використовувати нейромережу? Як вступити в університет Ліги Плюща і яке значення в цьому має попереднє навчання, а яке — власна наполегливість і удача. Про це ми поспілкувалися зі студенткою Браунського університету одеситкою Сонею Рашкован, яка навчається на антропології з фокусом на Dаtа Sсіеnсе та досліджує штучний інтелект. А також допомагає Мінцифри проводити аудит ШІ-стартапів. Навчання в американській школі: нерівності та можливості Наша сім’я перебралася до США у 2017 році, коли я була ще семикласницею. Причина переїзду — батькова робота. Про Америку важливо розуміти: тут високий ступінь нерівності, і найяскравіше це видно на прикладі шкіл. Нам пощастило, що друзі батьків завчасно розповіли, як працює система, тож мама з татом змогли про це подбати. Якість школи, у якій ти навчаєшся, цілком залежить від району, у якому мешкаєш. Тож ми оселились у передмісті Вашингтона, де я відучилася два класи середньої та всі чотири роки старшої школи. Водночас екстерном закінчила українську школу, оскільки через дипломатичну роботу батька ми ніколи не знали, коли повернемося. Це дуже хороша школа: на час мого навчання вона входила до сотні найкращих в Америці. А найбільша її перевага — широта вибору. Учнів доволі рано просили визначитися зі спеціалізацією. «З-поміж 50 пропонованих курсів ми мали обрати 7-8 на рік. І усередині них задати рівень» Наприклад, обрати курс з англійської з чотирма книжками на рік або вісьмома. Я вирішила зосередитися на політиці, журналістиці, історії, релігії та соціології. Математику чи науку оминула, бо ще в українській школі відчула: це не моє. Доволі несподівано з огляду на те, що тепер я — дівчина в SТЕМ. Коли я прийшла в університет, то оцінила, яким плюсом був вибір предметів у школі. Мене оточувало чимало людей, які рік-два намагалися знайти свій фокус, а мій попередній досвід спонукав це зробити ще в дев’ятому-десятому класі. «Гарвард чи Браун — це університети мрії». Як потрапити в Лігу Плюща У 2022-му я вступила до Браунського університету. Подаючи багато заявок, я цілилася передусім на університет, який би підійшов мені за стилем навчання. Браунський університет неформально протиставляють Колумбійському. Обидва стоять на засадах, що перші два роки людина не знає достеменно, чим хоче займатися. Але підхід, як із цим працюють, відрізняється. Браунський університет обстоює, що на перших курсах варто здобувати знання бажаного спектру, тоді як Колумбійський проголошує, що потрібно вчитися всього за однаковою програмою — щось та й сподобається. Я придивлялася до університетів, де було багато свободи, — і подалася в Браунський: вважала, що більше ніколи не хочу проходити курси з математики. У своїй заявці я писала про ресурси, яких потребую і які можуть дати саме в цьому університеті. Спочатку мій фокус був на тому, як за допомогою соціальних мереж люди гуртуються для протестів і революцій, як у 2014-му в Україні чи під час Арабської весни. У Брауні якраз працювала професорка, яка займалася схожою темою і вела цікаві для мене курси, тож я подалася. Вже пізніше, під час навчання, я бачила студентів із дуже різним рівнем підготовки, що було зумовлено нерівними можливостями в школах. А є люди з дуже сильним бекграундом — я б зарахувала себе до них. Наприклад, деякі студенти вчаться з нуля, як працює ресерч тощо. Звісно, я теж вивчаю багато нового, але все ж відчуваю, що мені точно легше навігувати в цьому просторі. Крім цього, знадобиться чимало удачі. «У рік, коли я вступала, рівень прийняття становив 5,73 % — це лотерея» Не казатиму «пощастило», бо вступу передувало щонайменше п’ять років серйозної роботи. Але в такі університети, як Браун чи Гарвард, подається понад 60 000 людей щороку, а приймають менше як 2000. Ширяться чутки, начебто відбіркова комісія і не проглядає всіх заявок, а якщо на якусь випадково розіллють каву, то її просто викинуть і більше нічого не матиме значення. Це неправда, але все одно ви граєте проти дуже великого масиву даних. Тож формула така: подаєтеся у 8–15 університетів, половина з яких — точно не ваша мрія і не Ліга Плюща, але в них більш-менш нормальний ассерtаnсе rаtе (20–40 %), підхожий фокус і цінності. Далі йдуть найбезпечніші варіанти: університети, які мають зобов’язання брати високий відсоток абітурієнтів зі свого штату. (Звісно, для студентів з інших штатів або країн цей рейт буде куди нижчим.) А решта два-три заклади, як-от Гарвард чи Браун, — це університети мрії. Процес вступу довгий, нервовий і потребує максимальної зосередженості. Це і екзамени, і рекомендаційні листи, есе — у деякі заклади їх потрібно до восьми. Я не пройшла в багато університетів, але з деяких мені відповідали, що моя заявка виглядала ніби на РhD, оскільки я просила про нагоду робити власне дослідження. На панелі РhD-студентів, яку організувала Соня для Сrіtісаl АІ Lеаrnіng Соmmunіty. Студенти ділилися, як вони з різних кутів підходять до дослідження ШІ Та для Браунського університету все підійшло. Мої дослідження — на перетині культури, спільнот і цифрових інструментів. Те, чим я зараз займаюсь, називається диджитал-антропологія — йдеться про те, щоб перекладати всі цінності та концепти соціокультурної антропології на цифрові простори. Або ж простіше кажучи, це те, як люди створюють спільноти в цифрових просторах чи за допомогою цифрових інструментів — і як це все вивчати. Це питання охоплює і UХ-ресерч, і дослідження про те, чому люди відчувають таку ж близькість від листування, як і від живої зустрічі (або чому думають, що саме так і є). Усе це — великий спектр відчуттів. Топові університети виплачують стипендію, що покриває базові потреби. Здаєте податкові виписки батьків — і адміністрація дивиться, чи може запропонувати вам фінансову допомогу. У мене є часткова стипендія, перші два роки залишок оплачували батьки. Маємо домовленість, що два наступні я доплачую сама. Зараз я іноді консультую людей, які планують вступати в університет. І ось що головного я їм кажу: не потрібно подаватися в усі вісім закладів Ліги, бо це красивий і відомий список. Треба подаватися в місця, де ви готові жити та рости — як людина та професіонал — цілі чотири роки. «Штучний інтелект — велика парасоля, що покриває багато різних інструментів». Про дослідження у сфері ШІ За останні два роки мій фокус трохи змінився й перейшов на штучний інтелект. Як раніше, він стосується спільнот та онлайну. Але тепер додалася адаптація ШІ, його проникнення в різні інституції. Це прикладна і комерційна річ. На кампусі багато лабораторій, студентів активно заохочують до власних досліджень. Усередині нашої бібліотечної системи два роки тому заснували Сrіtісаl АІ Lеаrnіng Соmmunіty — це щотижневі дискусії про ШІ та його імплементацію в університеті, в навчанні загалом. Перший рік у Брауні я ходила туди на додаткові заняття. А тоді керівник цього проєкту запропонував мені залишитися. Нині я придумую панелі, спілкуюся з відвідувачами, веду розсилку про нейромережу. Разом з цією ж командою я долучуся як ресерч-асистентка до великого проєкту про АІ реnеtrаtіоn аnd hіghеr аdd, у якому братиме участь кілька сотень університетів у США — від технікумів до Ліги Плюща. Ми вивчатимемо, як різні заклади впроваджують штучний інтелект у свою роботу. Перший висновок, який уже помітний: «Рівень інтеграції ШІ дуже залежить від окремих викладачів, а не від загальної стратегії університету» Більшість закладів досі шукають, як виробити зрозумілу й дієву політику щодо використання ШІ в освіті. Я писала про досвіди різних вишів: наразі більшість з них дуже переживають щодо етики, ресерчу та списувань, але мають різні підходи до регуляцій. Від Брауна ми все ще чекаємо політик і правил. Також я обіймаю оплачувану посаду програмного асистента в Інституті міжнародних відносин: працюю з колишньою головою Нumаn Rіghts в ютубі Малікою Саада Саар. Вона веде курс «Людські права та ШІ», з яким я допомагаю їй уже понад рік. А ще роблю для неї дослідження про етичне застосування і розвиток штучного інтелекту. Загалом штучний інтелект — це як велика парасоля, що покриває багато різних інструментів. Тож коли ми говоримо про імплементацію ШІ, наприклад, в університеті, йдеться не про чатботи. Вони — лише видимий для всіх інтерфейс ШІ впродовж десятиліть роботи з Масhіnе Lеаrnіng. Сфера набагато глибша, особливо що стосується ресерчу: торік двоє нобелівських лауреатів отримали премію за роботу з ШІ, але це робота далеко не з чатботами. (Американський науковець Джон Гопфілд із Принстонського університету та англо-канадський науковець Джефрі Гінто з Торонтського університету отримали нагороду «за фундаментальні відкриття та винаходи, що уможливлюють машинне навчання за допомогою штучних нейронних мереж» — ред.). А мої друзі, наприклад, займаються комп’ютаційною біологією: як трансформувати рослини в код і як надалі його застосовувати в машинному навчанні. Знаю про пошук нових протеїнів завдяки ШІ. Я ж досліджую ШІ у трьох напрямах: імплементація, права людини й освіта. Навіть усередині самого університету немає єдиного розуміння, як використовувати ШІ. Наприклад, я у своїй роботі борюся з очільницею відділу доброчесності, до якої відправляють за списування та різний непослух. Вона вважає, що навіть використання спелчек у гугл-документах дає підстави говорити, що це не оригінальне письмо. Я з нею дуже не згодна і намагаюся щоразу надати приклади того, як студенти на кампусі з розумом застосовують ШІ для роботи, проєктів тощо. Сьогодні поміж експертів ШІ панує консенсус: у професійному плані програватимуть ті, хто не навчиться застосовувати нові технології. Водночас до очільниці відділу доброчесності в мене теж багато емпатії: їй не дали жодних методик і правил, як діяти з різними інструментами, адже їх немає. До цієї пані відправляють студентів, на яких сваряться професори через списування за допомогою ШІ, — і вона не знає, що робити. «У тисяч людей не забереш СhаtGРТ» Якщо бути експертом у темі, то ШІ стане крутим помічником. Наприклад, до нас звернувся професор, який пише книги, зокрема, про те, як нацистські солдати писали листи додому. Аналізує, про що вони думали в цей час. (Зараз такі питання у нас можуть виникати щодо росіян.) Він приніс до нас стос листів і постери з нацистським шрифтом із готичними елементами — схоже, його використовували дуже недовгий час, — бо не міг розпізнати скрипт. Ми допомогли натренувати малу мовну модель, яка йому допоможе прочитати ці листи. Професор належить до дуже невеликого відсотка людей у своїх професійних інтересах та завдяки ШІ він отримав інструмент для наступних кроків у дослідженні. Або ж професори звертаються із запитом: ось вони займаються картологією древнього Риму і потребують показати кожен крок, через який пройшов архітектурний простір італійської столиці. Ще одна професорка досліджує, як фашисти в Італії окуповували та маркували різні важливі простори своєю присутністю, — їй потрібно показати картологію, і ШІ допоможе з цим інструментами візуалізації, оживить її дослідження. Ось так виглядає цікава імплементація ШІ в академічному середовищі. Водночас є й недоліки. Студенти-першокурсники ще доволі розмито усвідомлюють сферу своїх інтересів. Хтось із них може запитати в чату, наприклад: «А що б Фуко казав про біовладу?». Відповідь він дасть, але нуль шансів зрозуміти, наскільки вона правдива. Ми не знаємо масив даних, на яких тренувалися моделі і які можна перевірити. Чатботи — це чорні ящики. Для університету це виклик, адже він, як і школа, має займатися грамотністю в широкому розумінні цього слова. А чатбот може видавати інформацію, рівень довіри до якої — як до написів на паркані. Тому тут ми поєднуємо освіту і права людини. Наприклад, знаємо, що Тhе Nеw Yоrk Тіmеs судиться з СhаtGРТ, ОреnАІ, за злом пейволу, щоб навчитися на їхніх статтях. Але ширшої картини не знаємо. Тож на рівні нашої лабораторії ми запроваджуємо ці моделі в університеті та надаємо гайдлайни професорам, адміністрації, студентам. «Має бути зобов’язання до грамотності». Про ШІ і пропаганду Зараз я працюю над статтею, яка називається Nаtіvе dоеsn’t mеаn lіtеrаtе. Йдеться про те, що покоління Z і особливо Аlрhа, яке від народження цифрове, є менш медіаграмотним і частіше потрапляє на фішинг, ніж бебі-бумери. Чому так? Нам дали телефон, але не пояснили, що отримана завдяки ньому інформація потребує перевірки — зрештою, як і все. Росіяни добре цим користуються за допомогою кібератак mоdеl роіsоnіng. Ми не знаємо, який масив даних ШІ-моделі беруть для навчання, але можемо здогадуватися, що вони збирають усе, що тільки можуть. Для цього росіяни, наприклад, створюють сайти без інтерфейсу — просто масив фейкової інформації про Україну, яку моделі із задоволенням також використовують. Це має серйозний вплив: моделі ШІ, навчені на таких фейкових сайтах, починають відтворювати проросійські наративи, які потім сприймаються як нейтральна інформація. У підсумку світова аудиторія отримує викривлену картинку війни в Україні, що формує хибну громадську думку. Експерти можуть точно стежити за тим, що, крім ШІ, російська дезінформація активно проникає у вікіпедію, де фейкові джерела маскуються під авторитетні, змінюючи статті про війну в Україні. На початку повномасштабного вторгнення КSЕ взялися за перевірку вікіпедії та інших сайтів, щоб очистити їх від дезінформації. Та все ж сили нерівні, не нашу користь. Росіяни вкладають у дезінформацію багато ресурсів, інструменти ШІ вже теж її поширюють. В Америці є сильні експерти, які займаються російською дезінформацією, — як-от Пітер Померанцев, знайомством з яким я дуже пишаюся. Як цьому може зарадити освіта? Має бути зобов’язання до грамотності. «ШІ створює виграшні комбінації для експертів, які добре знають свою тему, однак не для широкої публіки» Завдяки ШІ-інструментам експерти відкривають нові можливості для масштабування досліджень, водночас їхній досвід дозволяє їм майже завжди розпізнати нісенітниці нейромережі. А не-експерти не мають достатньо знань, щоб відразу виявити дезінформацію для свого запиту. І завжди, завжди варто перевіряти цитати, які пропонує ШІ. Моделі галюцинують, бо розроблені так, що мають відповідати на запит навіть тоді, коли не мають достатньо даних на цю тему. Дослідники намагаються зменшити частоту таких галюцинацій, але деякі називають це навіть формою «креативності» моделей. Я з цим не згодна: по-перше, ми далекі від розуміння, що таке креатив, тим паче в ШІ, а по-друге, спочатку треба будувати довіру до ШІ через перевірену інформацію, яку видають моделі. А на рівні освіти — має бути імплементація ШІ, про що зараз багато дебатують. Дехто вважає, що якщо дитина з першого класу має доступ до комп’ютера, то паралельно потрібно й навчати, як із ним працювати. Опоненти ж стверджують, що ні, мовляв, до певного віку доступ до ШІ треба закривати. Особисто я не думаю, що заборони допоможуть, проте потрохи запроваджувати цифрову грамотність в освіту з першого класу точно варто. Точно треба знати, як правильно цитувати когось, не видаючи чужі думки за свої, як писати есе на основі думок, почерпнутих із прочитаної книжки тощо. І на рівні людських прав — це запровадження відповідних політик. ЄС, наприклад, ухвалив перший у світі закон про регулювання ШІ. Він складний, і з ним важко працювати (через розмитість певних визначень, що перешкоджає ефективному втіленню). В Америці такого законодавства в принципі немає, утім, є сподівання, що його запровадять на локальному рівні, по штатах. «У стартапі зранку прийшов, а ввечері вже досягнув поставлених завдань». Про стажування Цього літа я зробила крок у комерційний сектор, бо поза дослідженнями цікаво спробувати себе в більш швидких процесах. З червня і до кінця літа я проходитиму стажування як Dаtа Sсіеnсе інтерн у стартапі Wоrld Dаtа Lаb у Відні. Компанія працює з великими даними про споживчі витрати по всьому світу (наприклад, Wоrld Есоnоmіс Оutlооk і Соnsumеr Sреndіng), збирає по цьому інсайти та продає цю інформацію іншим компаніям: Ubеr, Lоrеаl, Маstеrсаrd Fоundаtіоn тощо. У своїй роботі використовує ШІ й машинне навчання для сегментації клієнтів та дослідження ринків. На івенті Вrоwn Аllіаnсе fоr Ukrаіnе 24 лютого 2025 року про журналістику під час війни Віg tесh чи консалтинг я розглядаю як наступний крок у своїй кар’єрі. Хочу створювати техпродукти, використовувати для цього те, чого я навчилася в університеті та що продовжую вивчати: як люди ставляться до цифрових інструментів і як взаємодіють із ними. Зараз триває другий тиждень мого стажування, і я вже розумію, що робота в стартапі мені ближча через швидкість і калібр проєктів, за які береться доволі маленька команда. В офісі працює близько 15 людей, ще стільки ж — дистанційно. Це дає інтернам багато простору для ініціативи і великої відповідальності. Ще мені подобається, наскільки наша команда молода, але професійна. Після першого курсу я стажувалась у Smіthsоnіаn Сulturе Rеsсuе Іnіtіаtіvе, які займаються захистом культурної спадщини. Нині головний фокус організації — відстеження та звітування про руйнування культурної спадщини в Україні під час повномасштабного вторгнення росії. Я провела та презентувала дослідження щодо розграбування музеїв Маріуполя та Криму, кодувала понад 350 релігійних об’єктів, знищених на Донеччині. Консультувала щодо впровадження штучного інтелекту в геопросторовому аналізі та інших дослідженнях тощо. Це було унікальне стажування — завдяки йому я зрозуміла, що насправді мені не дуже цікаво працювати у дещо закритій структурі без видимих швидких результатів. Хоча до того була впевнена, що все життя хотітиму займатися дослідженнями, але на практиці фідбек-цикл виявився надто розтягнутим. У стартапі ж зранку прийшов, а ввечері вже досягнув поставлених завдань. Така робота краще підходить до мого темпераменту і викликає більше ентузіазму. Але поки що рано робити остаточні висновки. Надалі мені цікаво йти у сферу usеr ехреrіеnсе рrоduсt дизайну. Мені 20, і я хочу приміряти різні ролі. Вже зараз я подаюся на стажування на наступне літо. Цього разу хочу спробувати себе в корпоративному секторі, де відстань між тобою і СЕО — 30 поверхів. Мені цікаво працювати над упровадженням ШІ в продукти, які мають конкретну цінність для нішевих спільнот. Наприклад, як Оurа для жіночого здоров’я або інструменти фінансового планування для покоління Z. Я хочу бути частиною команди, яка допомагає таким продуктам ставати розумнішими, зручнішими й кориснішими, особливо там, де технології покращують повсякденні рішення людей, — від wеllnеss до wеаlth mаnаgеmеnt. Аудит для стартапів. Про роботу в Мінцифри та плани Поза тим, нещодавно я долучилася до команди, яка консультуватиме та проводитиме аудит для ШІ та блокчейн-стартапів у межах проєкту Sаndbох від Мінцифри. Для мене та й інших фахівців це — волонтерський парт-тайм. Чому це важливо? Будь-який інструмент ШІ, який планує вийти на європейський ринок, має ретельно себе перевірити за ЕU АІ Асt. Бо, якщо не відповідати критеріям, є ризик або отримати великі штрафи, або блокування з Арр Stоrе. Моя робота, так само як і інших учасників, полягає в тому, щоб перевіряти компанії за певним чеклистом: метрики, відповідність критеріям ШІ проєкту, відсутність розбіжностей із законодавством ЄС тощо. Зараз я вже переглянула документацію, як усе має працювати, та завершую тест-раунд для аналізу. Розуміння, як усе діятиме, є, але все ж багато в чому це дуже експериментальна робота. Для мене важливо розвивати ШІ та запроваджувати його в урядовому секторі. Робити щось корисне для України — це мій пріоритет. Водночас світ глобальний, технології та ШІ якнайкраще це засвідчують. І маючи доступ до глобальних ринків та технологій, набуваючи експертності у важливих для мене сферах, я зможу робити більше для України.

Про це й не тільки писали світові ЗМІ станом на ранок 16 червня.Нова кавалерія війни – мотоцикли російські окупанти, Фото: Gеtty Іmаgеs У Тhе Nеw Yоrk Тіmеs написали, що літній наступ Росії в Україні посилюється завдяки новій тактиці. У виданні відзначають, що РФ просувається в районі Костянтинівки та в Сумській області невеликими підрозділами, які швидко рухаються, оскільки "обидві сторони випробовують нову тактику використання мотоциклів та цивільних автомобілів для швидкого перетину відкритої місцевості"."Літній наступ Росії на сході України, розпочатий у травні, демонструє успіхи на полі бою на кількох фронтах, пронизуючи та атакуючи невеликими, швидкодіючими підрозділами, оскільки бої щодня загострюються. Своїм просуванням Росія змінила ритм війни. У травні російські війська захопили приблизно 173 квадратні милі, що більш ніж удвічі перевищує здобутки у квітні. Більшість цих територій було здобуто на південь від Костянтинівки, в Донецькій області, та поблизу російського кордону на півночі Сумської області", - пишуть американські журналісти.Вони наголошують, що Україна, яка значною мірою покладається на безпілотники для утримання своїх позицій, використовує цивільні транспортні засоби для поповнення своїх оборонних ліній, тоді як Росія використовує їх під час наступів."Це своєрідне відродження кавалерії, але з двигунами внутрішнього згоряння", – сказав полковник Віктор Кевлюк, резервіст Збройних сил України та аналітик Українського Центру оборонних стратегій, аналітичного центру.Росіяни нищитимуть Суми і лише збільшуватимуть атаки "шахедами"У Тhе Wаshіngtоn Роst написали, що російський наступ "наближається до північного міста Суми, відкриваючи новий фронт". Росіяни також заявляють, що їхні війська вже у Дніпропетровській області, однак Україна офіційно це спростувала."Українські чиновники заявили, що заяви Росії про просування в цьому раніше недоторканому регіоні є спробою заробити пропагандистські бали та переконати західних чиновників у тому, що вона виграє війну", - підкреслюють у виданні. Американські журналісти також пишуть про складну ситуацію, яка складається довкола міста Суми:"У російсько-українській війні близькість має вирішальне значення, і чим ближче підходять російські війська, тим більше зброї вони можуть застосувати до міста, що робить життя для цивільного населення дедалі складнішим".Водночас аналітики та українські чиновники наполягають на тому, що бої під Дніпропетровською областю та в Сумській області є відволікаючим маневром."З моєї точки зору, Сумський напрямок – це допоміжна вісь для росіян. Їхній центр ваги залишається на Донбасі, тоді як операції поблизу Сум мають на меті змусити Україну розтягнути свої й без того обмежені ресурси. - сказав Конрад Музика, директор польської консалтингової компанії Rосhаn з питань оборони. Музика додав, що не вірить, що російські війська мали намір захопити місто Суми.Однак, навіть якщо українські війська утримають Суми, результатом може стати спустошене, зруйноване місто та можлива гуманітарна криза, відзначають у Тhе Wаshіngtоn Роst.А у СNN кажуть, що росіяни також змінили повітряну тактику, атакуючи українські міста "роями смертоносних дронів".  "Росія посилила свої повітряні атаки проти України останніми тижнями, запустивши до 479 безпілотників та ракет за одну ніч. Ці атаки не лише масштабніші та частіші, вони також більш концентровані та виконуються таким чином, що їх набагато складніше контролювати, оскільки вони здійснюються на великих висотах, поза досяжністю кулеметів", - пишуть у виданні.Сім найбільших атак безпілотників, здійснених Москвою у війні проти України, сталися за останні чотири тижні, згідно з підрахунками СNN.Крістіна Гарвард, аналітик з питань Росії в Інституті вивчення війни, сказала, що, за поточними оцінками, Москва зараз може виробляти близько 2700 безпілотників Shаhеd на місяць, а також близько 2500 безпілотників-приманок."Ці цифри дозволяють Росії частіше запускати понад 300 або навіть 400 дронів лише за одну ніч", – відзначила вона СNN. Той факт, що деякі з безпілотників є пастками, мало впливає на українську оборону, оскільки Москва адаптувала їх таким чином, що їх дуже важко відрізнити від справжніх."Отже, або українські сили витрачають час на ідентифікацію приманок, або витрачають дорогоцінні ресурси на їх збиття. У будь-якому разі, це допомагає російським ракетам і дронам", – сказав Гарвард. Зустріч G7 без впевненості у єдності через Трампа Володимир Зеленський і Дональд Трамп, Фото: gеttyіmаgеs Тим часом президент Зеленський та президент Трамп можуть зустрітися на саміті G7 у Канаді. Про це пише Ахіоs. Зеленський очікується на саміті як гість у вівторок.За даними джерел, Трамп планує зустрічі не лише із Зеленським, а також із прем’єр-міністром Канади Марком Карні та президенткою Мексики Клаудією Шейнбаум. Це буде перша особиста розмова між українським і американським лідерами після їх короткого контакту у квітні під час похорону Папи Франциска.Очікується, що президенти обговорять поточну фазу російсько-української війни, обсяг підтримки з боку США, а також роль Вашингтона в глобальній коаліції проти агресії РФ.А у Вlооmbеrg іронічно кажуть, що "Трамп повертається до G7, яку він колись ненавидів, на тлі загострення кризи в Ірані". "Трамп вирушив на перший великий міжнародний саміт за свій другий термін. Побоюючись створювати нові розбіжності з президентом США, інші лідери G7 навіть не намагатимуться домовитися про єдність у таких питаннях, як Україна чи зміна клімату. Навіть незрозуміло, чи зможуть вони продемонструвати почуття спільної мети щодо конфлікту між Ізраїлем та Іраном", - пишуть у виданні. У Вlооmbеrg також нагадують, що Трамп давно "вважає такі саміти нудними та раніше  використовував їх для розпалювання сварок з іншими лідерами".Читайте також: Близькосхідна буря: як це вдарить по Україні

Останні тижні Росія значно активізувала повітряні атаки проти України, запускаючи до 500 дронів і ракет за одну ніч та змінюючи тактику ударів. Тепер атаки не лише масштабніші та частіші - вони стали більш концентрованими й складнішими для відбиття, оскільки безпілотники літають на великих висотах, недосяжних для кулеметів, повідомляє СNN. "Останнім часом вони літають як рій, який не зупиняється протягом трьох або чотирьох годин. Вибухи прямо за вікнами", - розповіла мешканка Києва Христина Решетник. За підрахунками СNN, протягом останніх чотирьох тижнів Росія здійснила сім найбільших атак із використанням дронів. Аналітик з російського напрямку Інституту вивчення війни Крістіна Гарвард заявила, що Москва нині може виробляти близько 2700 ударних дронів Shаhеd щомісяця, а також до 2500 безпілотників-приманок. "Ці цифри дають змогу Росії частіше запускати понад 300 або навіть 400 безпілотників усього за одну ніч", - зазначила вона. Гарвард також додала, що приманки Росія адаптувала так, що їх майже неможливо відрізнити від справжніх цілей. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Україна зробила серйозний крок у розвитку власних балістичних ракет "Отже, або українські сили витрачають час на те, щоб ідентифікувати хибні цілі, або витрачають дорогоцінні ресурси, збиваючи їх. У будь-якому разі, це допомагає російським ракетам і "Шахедам" - з їхнім великим корисним навантаженням - оскільки в них є шанс дістатися до своїх цілей", - зазначив він. Колишній чиновник Міноборони України Олексій Мельник зауважив, що замість розпорошених атак росіяни тепер завдають концентрованих ударів, що дозволяє досягати максимального результату: "максимального ефекту, як кінетичного, так і психологічного". Боєць української ППО Юрій Чумак у розмові з СNN підтвердив, що ситуація в повітрі суттєво змінилася. "Безпілотників стало набагато більше. Це об'єктивний факт. І, звичайно, чим їх більше, тим складніше з ними боротися", - сказав він. Чумак пояснив, що раніше дрони запускали на низьких висотах, щоб уникнути виявлення. "Час реагування був дуже коротким, тому що ми виявляли його тільки тоді, коли він був близько", - наголосив він. Але тепер, за словами Чумака, безпілотники літають на висоті від 2 до 5 км: "Ми бачимо їх усі. Радари можуть відстежувати їх. Але збивати їх із кулеметів стало неможливо". Через це Україна змушена використовувати ракети, кількість яких обмежена. Водночас Мельник наголосив, що ефективність української ППО залишається високою. "Навіть зараз перехоплюється близько 80% безпілотників. Кілька місяців тому цей відсоток становив близько 95. Але ми бачимо вплив Росії, яка збільшує кількість безпілотників і змінює тактику", - розповів він. Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський провів робочу нараду щодо протидії ворожим ударним БпЛА, якими росіяни щоночі тероризують наші мирні міста. Завдання номер один - нарощування та масштабування засобів, які працюють ефективно вже зараз.

The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.

Гарвард веде переговори з університетами щодо прийому студентів, які постраждали від візових обмежень Дональда ТрампаГарвардський університет веде переговори з іншими університетами щодо тимчасового розміщення іноземних студентів, яким заборонено в'їзд до США через обмеження Трампа. Розглядаються варіанти навчання за кордоном.

Лідерами рейтингу залишаються Гарвард, МІТ та Стенфорд

Центр світових університетських рейтингів (СWUR) опублікував оновлений список найкращих університетів світу, до якого увійшли три українські заклади. Рейтинг охоплює 2 тис. університетів із різних країн, серед яких представлені Інститут математики НАН України, Київський національний університет імені Тараса Шевченка та Харківський фізико-технічний інститут. Найвищу позицію серед українських закладів посів Інститут математики НАН України - 1262 місце в загальному рейтингу. Окрім того, він зайняв 29 позицію у світі за показником якості освіти. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Навчання у Словаччині - нові перспективи та можливості Київський національний університет імені Тараса Шевченка розмістився на 1535 сходинці загального рейтингу та посів 490 місце за якістю освіти. Харківський фізико-технічний інститут посів 1543 позицію. СWUR складає свої рейтинги з 2012 року, оцінюючи університети за чотирма основними критеріями: якість освіти, працевлаштування випускників, рівень викладання та наукові досягнення. У світовому топ-5 лідирують університети США та Великої Британії: Гарвард, МІТ, Стенфорд, а також Кембридж і Оксфорд. Міністр освіти і науки Оксен Лісовий зазначив, що наразі міністерство не працює над проєктом будівництва "Президентського університету". Чи буде реалізацію цього проєкту поновлено після завершення війни - покаже час. Повідомлялося, що президент України Володимир Зеленський 31 травня 2021 року доручив Кабінету міністрів розпочати підготовку проєкту створення "Президентського університету". У червні 2021 року уряд України затвердив концепцію реалізації проєкту "Президентський університет".

Президент США Дональд Трамп призупинив на шість місяців вʼїзд іноземних студентів, які хочуть вступити на навчання або брати участь у програмах обміну в Гарвардському університеті. Про це у четвер, 5 червня, повідомили на сайті Білого дому.

Наступне слухання по справі призначено на 21 липня

КSЕ інвестує 40 мільйонів доларів у побудову нового кампусу на Оболоні в Києві. Він базуватиметься на місці гольф-клубу, на купівлю якого виділять 18 мільйонів доларів. Решту коштів спрямують на перебудову комплексу для освітніх потреб та обладнання лабораторій. СЕО DОU Влада Зацаринна поспілкувалася з президентом КSЕ Тимофієм Миловановим та дізналася про плани щодо нової локації. А також про академічну доброчесність, якість освіти в Україні, вартість навчання в топових вишах і підхід КSЕ до використання ШІ в навчанні. На DОU триває збір для Третьої штурмової. За донат від 300 грн ви не тільки робите внесок у боєздатність армії, а й отримуєте шанс виграти цінні призи. Приєднуйтеся і отримуйте топові макбуки, LЕGО, кавомашину та багато іншого! «Виживуть найсильніші». Про зменшення абітурієнтів і конкуренцію з Польщею — Скільки зараз студентів у КSЕ? Близько 1150. Коли Томаш Фіала (СЕО української інвестиційної компанії «Drаgоn Саріtаl», був президентом ЄБА у 2010-2015 роках, — ред.) подарував нам цю будівлю, було лише 150. Нещодавно казав, що дуже радий цьому зростанню. Ми зростаємо щороку: десь плюс 400, плюс 500 студентів. Цього року очікуємо, що буде 1500–2000 загалом. — Як на вас впливає те, що щороку у вишах знижується кількість абітурієнтів? Не впливає, але ми бачимо її в загальних цифрах. Бачимо, що нам треба більше вкладати в маркетинг, бо виживуть лише найсильніші університети. Виші середнього рівня помруть, якщо не зміняться. — У маркетинг вкладати, тому що конкуренція за талантів, у яких високий бал? Бо у вас дуже високий бал в абітурієнтів. Так, у нас дуже високий бал (КSЕ залишається на третьому місці за середньозваженим балом вступників — 179 балів, — ред.). Загалом цим і міряються УКУ, Могилянка і ми. Є ще університет Шевченка, КПІ, Львівська політехніка — теж сильні університети. Але, на мою думку, близько 80% талановитої молоді обирає або закордонні виші, або трійку лідерів. Є, звісно, винятки — хтось хоче залишитися в Харкові чи Одесі, і з них часто сильні лідери виростають. Але загальна тенденція така. Водночас мене турбує, що Польща вимиває топталанти. — Якщо з УКУ, Могилянкою і КПІ можна конкурувати, то як конкурувати під час війни із закордонними вишами? Адже у людей є додаткова мотивація виїжджати через війну. Це міф, що для дітей мотивація виїзду — безпека. КSЕ проводило дослідження для першої леді — індекс дитини. Безпека — лише в четвірці причин. Це важливо, але не головне. Треба розуміти, чому люди їдуть. Основна мотивація — краща якість освіти та можливості. — Це не міф? Ні, вони справді так думають. Типова історія — приїхати у Польщу вчитися у виші гірший за Могилянку чи КSЕ. Це не просто слова, ми маємо доступ до топових викладачів. Наприклад, ми запросили професора з Чикаго, він тут два місяці. — Це поодинокі випадки, але ж не системна історія. Цих поодиноких випадків достатньо, щоб наповнити топові університети в Україні. Більша проблема в тому, що в нас немає стільки програм і курсів, щоб заповнити їх топовими людьми. — Ви допомагаєте іншим університетам це робити? Ні, це не входить у нашу стратегію. Буває, об’єднуємо ресурси — є спільні викладачі з УКУ чи Могилянкою. Є конкуренція, переманювання, але міжнародників багато. Наприклад, ми відкриваємо департамент математики. Взяли шість викладачів: один українець з-за кордону, п’ятеро іноземців. Двоє приїдуть восени запускати аспірантуру, ще четверо — навесні. — Які це бюджети зазвичай? Це мільйони доларів на зарплати, великі бюджети. На зарплати, проживання, умови. Вони не поїдуть у промзону чи в аудиторії, де взимку продуває і немає укриттів. Інфраструктурні проблеми відштовхують. Діти вважають, що тут погана освіта, а будь-який закордонний виш — кращий. Безпека для них — лише четвертий чинник. Перший — можливості, другий — побачити світ. — А для батьків? Кожна четверта дитина хоче поїхати жити за кордон. Серед батьків таких менше. До дослідження я думав, що навпаки. Але діти більше тиснуть щодо виїзду, це і є проблема. Виграти міжнародну олімпіаду з математики або інформатики, поїхати в МІТ, Гарвард, Стенфорд — це добре і для людини, і для суспільства. Може, цей студент зробить проєкти з цими університетами, а може — повернеться. Навіть якщо повернеться кожна десята людина — це краще, ніж не потрапити в Гарвард взагалі. Росія стратегічно відправляє своїх на навчання, і вони стають частиною наукової, медійної, політичної чи бізнес-спільноти. А наших або немає, або мало. Це великі втрати. — Але ж недостатньо просто поїхати. Росіяни, я думаю, ще й дуже тісно працюють з людьми, яких відправили. Не так тісно, як здається. Дехто з цих людей навіть стає проукраїнським, коли бачить світ. Це не гра в одні ворота, а дорога з двостороннім рухом. Справжнє горе — коли третьосортний європейський університет, дає стипендію 500 євро українські дитині. І батьки влаштовують її туди, хоча вона — світового рівня. Якщо не потрапила в Гарвард, краще залишатися в УКУ, Могилянці чи у нас, ніж їхати в другосортний виш. Правило має бути просте: якщо потрапив у топ-20 чи топ-30 університетів світу — їдь, розвивайся, повертайся, створюй юнікорн. Але якщо йдеться про університети другого чи третього рівня, це інше. Ти там іммігрант, без зв’язків, з мовним бар’єром і в пересічному виші. А якщо ти виходиш з КSЕ чи УКУ, то навіть у Європі відкриєш більше можливостей. Тому наше завдання — не доводити, що ми кращі за УКУ. Наше завдання — донести, що ми існуємо і що в нас кращі умови, ніж у Польщі. І в УКУ, і у Львівської політехніки — те саме завдання. Це як питання в бізнес-школах: хто конкурент Nеtflіх? І відповідь — не Рrіmе Vіdео, а сон. Бо коли людина втомлена, вона обирає між тим, щоб щось подивитись або просто заснути. Так само і тут: ми не конкуруємо між собою. Ми втрачаємо студентів, які їдуть за кордон. Нам потрібен гольф-центр, щоб дати дитині відчуття, що тут — краще. Деякі діти приходять після школи настільки залякані, що бояться вийти в туалет без дозволу. Їх у школі пригнічували. В Європі вони бачать свободу. Ми маємо дати їм те саме — ріку, поле, простір, відчуття перспективи. «У нас забагато університетів для тих грошей, які є». Про інвестиції українців в освіту та брехню інституцій — Росіяни інвестують в МГУ по 10 тисяч доларів у студента... І 10, і 20 на деяких технічних спеціальностях. Наприклад, «Рубікон» — високотехнологічний науковий підрозділ, який ріже нам логістику, інвестує у своїх топових людей, навчає їх, і потім ті працюють проти нас. А ми тут за тисячу доларів «рятуємо всіх» і вдаємо, що когось вчимо. Насправді — ні. У топових університетах мають бути топові студенти, викладачі та нормальні умови. У нас є магістратури й бакалаврат. Бакалаври — це інвестиція на чотири роки. І мені кажуть: «Зараз війна, не на часі освіта». Але з 1991 року завжди «не на часі»: незалежність, революція, війна. Хто дасть гарантію, що за 10 років її не буде? Якби ми ще 2022-го створили військову академію чи запустили інженерію — зараз би вже випускали своїх. Добре, що минулого року почали. Звісно, основний ресурс має йти на оборону. Але хтось має робити освіту. Ми не «швидка допомога», ми готуємо наступну хвилю. Якби ми її готували ще з 1991 року — менше людей загинуло б. Війни не уникнути, але ми б уже мали ракети, дрони, ППО — не похапцем, а готові. Те саме стосується економіки, заводів, виробництва. Освіта потрібна, щоб люди не виїжджали. — На одного студента в рік ми вкладаємо значно менше. І тут питання в тому, а що ми можемо зробити, щоб оптимізувати ці витрати, але отримати гарний результат? У нас «північнокорейський сценарій». Це коли з маленькими ресурсами вдаємо, що їх багато, і розмазуємо потроху на всіх. У результаті всі голодують. Наприклад, нова вимога: університети повинні мати укриття радіаційного рівня. Повний абсурд, бо це коштує великих грошей, яких у більшості вишів немає. Деякі взагалі без укриттів. — І тоді вони просто переходять в онлайн і кажуть: «Ми тепер будемо знову сидіти онлайн». Або порушують, брешуть. Університети вдають, що це потрібно. Усі розуміють: якщо прилетить ядерна тактика — навіть у радіаційному укритті ти посидиш два тижні, чотири, а потім що? Вийдеш — і радіації вже немає? Це абсурд. Але на папері — дбаємо. Хтось побудує щось показове, і замість того, щоб гроші пішли туди, де треба, ми їх витратимо на три локальні укриття. Проблема в брехні. І ще одна — у нас забагато університетів для наявних грошей. МОН намагається це оптимізувати, зменшують кількість вишів і підвищують ефективність. Це правильно. Це треба робити і зі школами, і з лікарнями, і з усією радянською гігантською інфраструктурою. Ми не країна на 50 мільйонів. Удавати, що ми здатні підтримувати стару інфраструктуру, безглуздо. Пам’ятаю, як уперше поїхав до Німеччини та був шокований: люди дуже економно користуються душем. А в нас відкрутив — і тече. Пригадуєте боротьбу проти лічильників? Типу можемо собі дозволити опалювати всесвіт. А тепер виявилося, що бідність — це не тільки поганий рівень життя, а й відсутність ресурсів на армію. Що варто робити з університетами? Дати ресурси 10, 30 чи 50 адекватним вишам, а решта мають зникнути. Не треба розмазувати між хорошими і поганими. Ресурси — тільки тим, хто спроможний. «Проблема — у культурі». Про списування, хабарі і шампанське на залік — В КSЕ часто говорять про культуру академічної доброчесності, і ви нещодавно писали про те, що це може впливати на зниження рівня корупції. Академічна недоброчесність — це невидиме зло, яке здається нешкідливим. Дитина списала — по суті, збрехала, порушила правила. Доброчесність — це не про заборону на штучний інтелект чи обов’язкові посилання. Це про виконання правил, про які домовилися викладач, університет і студент. Якщо дитина роками звикає порушувати правила й обманювати — вона з цим підходом виходить у життя. Наведу приклад. Я вчився в КПІ. Був курс «Охорона праці». Ніхто його не відвідував. Викладач хотів лише, щоб ми «виставилися» — ящик шампанського, і він усе закривав. Сам списував години та зарплату. Потім його звільнили, прийшов новий і сказав: «Працюємо за тією ж схемою». Дитина вчиться, що правила й оцінки можна купити. Ігнорувати систему, обходити перевірки. Виходить з універу не зі знаннями, а з навичками, як обманювати. Потім ми ухвалюємо закони про податки, а людина вже знає, як домовитися з податковим інспектором — тими ж навичками, які здобула в університеті. У лоб хабар не дають, треба знайти підхід. І чотири роки у виші ти вчишся саме цього. А потім дивуємося, чому реформи не працюють. Проблема — у культурі. Студенти не розуміють, що таке академічна доброчесність. Для них нормально — узяти з інтернету й видати за своє. Чому дефенс-компанії у нас не можуть нормально монетизуватися? Бо не захищені інтелектуальні права. Немає культури, чіткого розуміння: тут — права, тут — публічне. Все перемішано. А культура починається з академічної доброчесності. І цього майже ніхто не розуміє. Коли нападають на міністрів за плагіат — це політична боротьба, а не зміна культури. Якби ці люди боролись за культуру, пішли б викладати у школи. За 30 років ми вже побачили: політична боротьба не змінює культуру. А нам треба змінювати саме це. Тому я пішов робити університет. І почав з академічної доброчесності, а дійшли до фрази, яку я завжди кажу студентам: «У вас є конституційне право зруйнувати своє життя. Якщо не хочете бути успішним — ваше право». Є питання етики — як бути етичним у неетичному світі, під час війни. Ми в КSЕ поєднуємо це з прагматизмом. Етика — це не те, як виглядаєш у фейсбуці. Це про виконання контракту. Якщо в силабусі написано не списувати — не списуєш. Якщо донору обіцяли зробити проєкт — робиш. А не: «Вибач, не вийшло, бо хтось не зрозуміє». Або: «Гроші дали на одне, а ми витратили на інше». Так не можна. Є секрет етики, і є фокус на результаті. Це єдина валюта. У Штатах мені пояснили: неважливо, як людина досягла результату — головне, що досягла і в межах правил. Наприклад, з гольфом і цільовим призначенням — ми будемо подавати документи, просити зміни. Можливо, нам пропонуватимуть хабарі. Ми спробуємо зробити все законно. Якщо не вийде — не зробимо. Ми не будемо платити, бо ми американська компанія. Я переконаний: суспільна зрада починається зі списування в школі. «Має бути поле і гольф». Про новий кампус і гольф-центр — Поговорімо про кампус. Ви купили гольф-центр за 40 мільйонів доларів. Ні, за 18 мільйонів. 40 — це загальний обсяг інвестицій, який охоплює інженерні лабораторії та внутрішній ремонт. Також у нас є контракт на три мільйони доларів з американським коледжем інжинірингу Оlіn Соllеgе оf Еngіnееrіng, там будуть навчати наших викладачів. Потім їхні викладачі приїдуть сюди і допоможуть дизайнити програму. Більша частина інвестицій — це викладачі, стипендії та підтримка. У нас буде дві будівлі. В одній 5000 квадратів, в іншій 10. КSЕ зростає за площею у чотири рази. — Кількість студентів теж учетверо зросте? Ми доведемо кількість до 2000-2500 студентів. — Ще про кампус — що тут у результаті буде? Поле? Думаю, так. Має бути поле, гольф. В університетах це важливо. Якщо подивитися на Гарвард, МІТ, Браун, Пітсбург, Бонн, у всіх є поля в центрі. У них немає річок, а тут є — це ще краще. Дуже важливо, щоб була перспектива, поле, дерева. Єдине, про що шкодую — дуби не 300-річні. Було б класно сидіти під таким дубом і розв’язувати математичну задачу. Найважливіше — цільове використання. Ми залишаємо турніри, тренера — усе буде, як раніше. Можливо, додамо щось нове: технологічний гольф, мінігольф, віртуальний гольф. Інженерна школа може це зробити. Подивимось, який буде попит. Закон вимагає зберегти той самий обсяг операцій. Все інше можна змінювати. Це нормальний механізм. Назву змінимо, буде написано КSЕ, а не гольф-центр. — Будувати щось додаткове ви ж не можете? Нині таких планів немає. Нам би кілька років спокійно попрацювати. Плюс є будівлі поблизу, на набережній, це ефективніше, ніж будувати нове. Всередині буде ремонт. Наприклад, замість старої алюмінієвої проводки треба сучасну. Немає наскрізної вентиляції — це проблема. Такі речі найбільше коштують. Перегородки замінимо, офісні приміщення перетворимо на аудиторії. В аудиторіях будуть проєктори, дошки, капсули для перемовин — як у КSЕ. Буде гарно й функціонально. — Чому саме гольф-центр? Ми переглянули 40 локацій, загалом було 130. Мені на перегляд потрапило 13, у шортліст — 7, до ради директорів 3-4. Уже дали завдаток за іншу локацію на Подолі, на Андріївському узвозі, потім розглядали ще одну. Було три реальних варіанти, за них ішла справжня битва. — Коли кампус зробиться, він буде відкритий для всіх? Так, вдень відкритий, на ніч закриватимемо. Так працюють усі кампуси в Штатах. Ми хочемо бути частиною України, а не за парканом. Відкрите середовище дає зовсім іншу перспективу. Коли людина думає про математику, економіку, історію чи майбутнє, поруч однодумці, є віра в Україну, віра в себе, а навколо природа — це надихає. Це буквально активує інші нейронні зв’язки. — Як щодо масштабування? Дві з половиною тисячі людей — це, напевно, не межа для КSЕ? Дійдемо до цієї цифри і подивимося на фінансову ситуацію. Що більші ми стаємо, то більше потрібно фандрейзити, а це не завжди працює стабільно, бувають перепади. Якщо нам вдасться закріпитися на цьому рівні, наступна мета — 10 000 студентів. Це означатиме новий кампус за кілька років. А може й ні, залежно від ситуації. Я не люблю обіцяти більше, ніж можемо виконати. Наша мета — 2000 студентів, кілька мільйонів доларів активів. Це реалізуємо наступного року або трохи пізніше. Потім — дивитимемось, що думають донори. «Без масштабу нічого не зміниться». Про освіту як бізнес — Коли ви створювали свої бакалаврські та магістерські програми, чи надихалися чимось з УКУ, який вже доволі активно працював? Я не можу точно сказати, як нині формуються програми і чим надихаються. Я майже відпустив керівництво університетом. Не хочу опинитися в ситуації, де я вічний ректор. Щойно з’явилася сильна людина — Тимофій Брік — він став ректором. Університет — не моя справа. Але ми працюємо з напрямами, і я, як президент, можу задати напрям. Треба робити те, чого хоче донор. — Це, по суті, зараз секрет фандрейзингу. Так, це секрет фандрейзингу, але треба відкривати те, що потрібно суспільству. Має бути клієнт та інвестор. У нашому випадку інвестор не очікує повернення прибутку, йому більш важливо, який продукт і чи він матиме попит. Якщо зробити факультет під донора, але не дати руху, сильних студентів і випускників, не вийде довготривала історія. Я не думаю про донора як про 100 тисяч доларів. Я думаю про те, що він зможе дати 10 чи 100 мільйонів упродовж десятиліть. І будую такі стосунки. Але це зараз. Раніше я цього не розумів. Коли досвіду ще немає, орієнтуєшся на бенчмарки. Для мене спочатку це була Могилянка, Сеntrаl Еurореаn Unіvеrsіty, західні університети, пізніше УКУ. Я хотів будувати нішевий економічний дослідницький університет. Але з часом зрозумів: без масштабу нічого не зміниться. Випускаючи 20 економістів на рік, ти не зміниш країну. Потрібно тисячу, дві, п’ять. — Зараз здається, що в Україні, особливо в Києві, розвиток іде в бік приватної освіти — від садочка до університету. У топі КSЕ, УКУ, Американський університет. Виходить, якщо в родини немає грошей, то дитина вже з раннього віку не має доступу до якісного середовища. Наскільки це нормально, що все йде в бік приватного і платного? Це не окей. Справжня рівність — це коли талановита людина має шанс реалізувати себе, а не бути скаліченою системою. Не окей, коли в дітей немає можливостей або коли системи їх калічать і формують відповідну ментальність. А потім ми дивуємося, чому навколо корупція, чому немає лідерства. Хоч у кожній системі є ті, хто проростає: 10, 20, 30 людей. Добре, що зараз таких не саджають. Я сам у радянській школі мав проблеми: не хотів у комсомол, сварився з керівником класу, мені це все фіксували. Якби років на десять раніше, то, може, КДБ зацікавилося б. Нині ситуація інша — в УКУ, в АUК багато стипендій, фінансової підтримки. Талановиті, але малозабезпечені студенти можуть навчатися. Я не знаю, чи є це на рівні приватних шкіл і садочків. — Немає здебільшого. Я підозрюю, що на рівні садочків точно немає, на рівні шкіл можуть бути винятки. Що ближче до університету, то більше можливостей. Але в садочках якісна підтримка потребує значних ресурсів, а рівень зацікавленості донорів низький. Бо садочок — це 50 дітей, а топовий університет стає національною історією. Один садочок для всієї країни — нереально. А от створити п’ять сильних університетів — цілком можливо. І в них уже можна забезпечити доступ для талановитих студентів, навіть без грошей. «Команда поставила ультиматум — сказали, що я неправильно керую». Про підбір людей у КSЕ і гроші Ми дуже експериментальні. Звісно, є речі, якими ми точно не займаємось. Але все, що пов’язане з інтелектуальністю, ми готові тестувати. І люди, коли це бачать, теж починають пробувати. Це як у спорті: почав підтягуватись, вийшло — хочеться ще, з’являється бажання змагатися. Люди заражаються цією ідеєю спроможності: немає бар’єрів, немає стопів. Хочеш навчати військових — навчай. Хочеш робити SТЕМ — роби. — Але мені здається, не всіх можна зарядити, тим паче враховуючи, що у вас штат подвоївся до 500 людей зараз. Так, за рік. І для нас це прикольно, хоча рік тому мені було страшно. У нас була криза, вигорання. Управлінська команда поставила ультиматум — сказали, що я неправильно керую. Тобто у нас теж бувають складнощі. Часто всі бачать результат, але не шлях до нього. А він непростий, як і в бізнесі. Так, нові люди приходять, але культура сама виштовхує тих, хто не витримує. І вже на масштабі це видно. Це питання лідерства, підтримки, відсутності компромісів щодо якості. Помилятися можна, це нормально. Але не можна вдавати, що ти не помилився. Якщо результат поганий, важливо його не приховувати. Я своїм студентам завжди кажу: не встигли зробити — попередьте. Не треба вигадувати відмовки. — Часто люди думають, що приватний заклад косить гроші, як траву. Якою є фінансова складова університету? Яку частину покриває фандрейз, яку — студенти? КSЕ — неприбуткова організація. 55% студентів у нас не платить. Це діти військових, зокрема загиблих. Переселенці й ті, хто повертається з-за кордону. Вони нічого не платять, якщо проходять відбір і навчаються. Якщо не вчаться, відраховуємо, як усіх. Нині запускаємо програми для математиків і олімпіадників. Не просто безплатно, а ще й платимо стипендії: 500-700 доларів на місяць. Це для того, щоб розумні залишалися в Україні, а не їхали в третьосортні університети за кордон, куди їх перекуповують державні програми інших країн. Щодо плати за навчання: магістратура може коштувати 120 тисяч гривень. Поділіть це на 10 місяців — це 8 тисяч на місяць. Хтось сказав, що кундаліні-йога в Києві може бути дорожчою. Так, у держуніверситетах контракт 35 тисяч на рік. Але що ви реально отримаєте за ці гроші? Навіщо чотири роки свого життя проводити в будь-якій організації, де в тебе інвестують 3500 гривень в місяць? 100 доларів. Це три долари на день. — Що ви думаєте про цінність вищої освіти в Україні? Мені здається, що вона дуже низька. Просто диплома — низька, справжньої освіти — дуже висока. Я б не був собою без вищої освіти. Вона дає розуміння, як працює світ і як досягати результату. — Мабуть, це не про масову українську освіту. Або про якісну, як у нас у КSЕ. Я щодня зі студентами обговорюю політичні події, структуру світу. В таких місцях освіта справжня. — Загалом у нас культура така: кожен має мати диплом. Навіщо? Це ж, по суті, прихована допомога по безробіттю. Людина не може знайти роботу — йде в універ. Має чотири роки, щоб якось працевлаштуватися. Хтось швидко знаходить роботу, хтось теліпається до кінця або й після завершення залишається безробітним. Це така собі система перекантовування. — Але як це змінювати? Це те саме, що боротися з пропагандою. Культура — це соціальні взаємодії. Якщо твої батьки чи друзі вважають, що без диплома ти ніхто, ти в це віриш. Це як в азійських культурах — усі мають бути лікарями. До мене часто приходять студенти: «Я хочу бути економістом». А батьки кажуть: «Ні, маєш іти в медицину». І це тиск, іноді аж до суїциду. Як це змінити? Показувати альтернативи. Наприклад, що після ПТУ можна за рік працювати в компанії з оборонних технологій і заробляти 60 тисяч гривень, тоді як студент другого курсу нічого не заробляє. Люди не вірять словам, вірять діям. Треба показувати ці дії. «Ті, хто їде тільки за зарплатою, у нас не приживаються». Про хантинг викладачів, ШІ та засади доброчесності — Повертаючись до команди, звідки ці люди зазвичай? Є дві моделі найму. Перша — класичний ринок. Ми публікуємо вакансії на наших сайтах, джоб-платформах, форумах, міжнародних сайтах для математиків чи економістів. Люди подаються, проходять інтерв’ю — усе як всюди. Друга — це так звані орроrtunіty hіrеs. У нас є профілі людей, яких ми хочемо бачити. Якщо бачимо когось цікавого, запрошуємо цю людину на лекцію, на візит, на співпрацю. І далі вже намагаємося втягнути в нашу екосистему. — Зазвичай для таких людей що найкраще? Гарна зарплата? Зарплата важлива, вона має бути ринковою, бо нижча для них — це неповага. Але головне — це сенс. Люди приїжджають, коли їм важить те, що вони створюють. Ті, хто їде тільки за зарплатою, у нас не приживаються. Нам потрібні однодумці: хто вірить в Україну, хто готовий боротися з росією, з консерватизмом, як зовнішнім, так і внутрішнім. Нам потрібні ті, хто хоче ламати стару академічну культуру. — Я знаю, що ви не забороняєте використання ШІ в університеті. Особисто я — ні. Знаю, що деякі викладачі у нас забороняють, і я їм чи ректору дозволяю це вирішувати самостійно. У використанні ШІ немає виклику для академічної доброчесності. Є виклик для викладачів, які звикли вчити по-простому, мовляв, я тобі даю завдання, а ти тут напиши. З ШІ дуже легко працювати. Студент або колега може спілкуватися з ним у чаті, іспит можна проводити в реальному часі як діалог зі ШІ. Потім я просто вивантажую лог цього діалогу і за допомогою ШІ оцінюю: на якому рівні працює людина, чи створила вона нові концепції сама, чи це зробив за неї ШІ. Це просто. Потрібно лише бажання думати, як інакше організувати навчання. — Ви нещодавно писали про школу Бойка, де якраз згадали про відбирання телефонів. Поговорімо про цей випадок. Є харківська школа Бойка з дуже харизматичним і водночас поляризуючим лідером — власником школи. Вони випускають сильних учнів, які вступають у топові університети. Ми б хотіли, щоб вони навчалися і в нас. Він мені особисто імпонує. Водночас я чув і про карцери в школі, і про жорсткі методи. Мені це не подобається. Але, наприклад, я розповідав про цю школу одному українському мультимільйонеру з ІТ, якого дуже поважаю. І він сказав: «Я б свою дитину якраз туди й віддав». У світі в католицьких чи bоаrdіng-школах буває ще жорсткіше. Так, вони можуть називати це карцерами для епатажу чи піару. Я б свою дитину туди не віддав, але розумію тих, хто віддає. І це нормально, що є різні школи. Важливо, щоб про них було відомо — як і що там відбувається. Можливо, я просто не розбираюсь — це не моя сфера. І в мене поки що немає дітей. Коли будуть, можливо, я подивлюсь на це інакше. Але я бачив у США ще жорсткіші школи, де викладачі мають право фізично фіксувати дитину, якщо вона вередує — і це ліцензовані фахівці. Школа Бойка справді цікава. І так, там забирають телефони, шукають їх металошукачем. Мене б це дуже бісило. Я себе знаю: я б викладача послав, вибачте, і більше туди не прийшов. Мене б вигнали з ганьбою. Але для когось такий підхід працює. — Але це ж теж про академічну доброчесність. Так, це про доброчесність. Питання, чи таке жорстке покарання має сенс. Якщо всі про це знають, це має сенс. Я прихильник жорстких покарань за порушення. Але чи треба давати право на помилку дитині? Так, треба. Є правий і лівий шлях, є УКУ, Могилянка і ми — ми відрізняємося. І наш шлях — можна все, але дай результат. Ми бунтарі, а є класики. Бунтарям складно в класиці. «Розвал уже почався». Про майбутнє університетів, сексизм і віру в себе — Ви стверджували, що ШІ замінить університети, які не розвивають п’ятий рівень мислення. Як тоді зміниться роль викладача? І де брати викладачів, які готові так мислити? Думаю, роль викладача умовно розділиться на дві функції. Перша — це дизайнери нових курсів, друга — «фітнес-тренери». Не буквально тренери, а як у фітнес-індустрії: є чемпіони, зірки, новатори, які створюють методики, трансформують їх у продукти, а далі ці продукти передають інструкторам на місцях. Так само буде в освіті. Є ті, хто створює зміст і формати навчання. Вони роблять технологічну основу. А є ті, хто допомагає людям працювати з цими технологіями. ШІ уможливлює цю трансформацію, бо дає гнучкість і дозволяє масштабувати навчальний продукт. Освіта рухається у бік стандартизації та адаптивності, і ШІ тут — ключовий рушій. — А оці топові викладачі, вони будуть просто відбиратися? Ми всіх зберемо в КSЕ дизайнити. Або ставай топовим дизайнером, або помри, світ туди прямує. Я сподіваюся, цього разу справді станеться руйнація академічної консервативності, де все ще працює принцип: вичитав із книжки, зазубрив, розпізнав, адаптував. Це максимум третій рівень мислення. А нам потрібні четвертий і п’ятий рівень — перенесення знань у нові контексти, створення нових ідей. Бо ШІ вже кращий за людину на перших трьох рівнях. І якщо люди не перейдуть на глибші рівні мислення, вони не будуть продуктивними. Вони залишаться, але як фізичні виконавці, не як творці. — Як ви бачите ситуацію на українському ринку вищої освіти з державними університетами? Думаю, вони не адаптуються. Вони радше зникнуть. Розвал уже почався: менше студентів, менше бюджету, менше контрактників. Формально грошей може бути більше, але інфляція, потреби, ціни — все це з’їдає. Бракує коштів на ремонти, аудиторії занепадають, топові викладачі йдуть. Ми вже бачимо деградацію в нижній половині університетів. І це буде тривати. Залишаться тільки найсильніші. — Це перспектива на десятиріччя? Може й довше, але, гадаю, процес буде швидшим, ніж здається. А ми допоможемо. — Розвалити все? Створити нове. Ми ж бунтарі. Ми руйнуємо і створюємо. Але не як Трамп, який тільки ламає. Для нас принципово важливо — створити якісну альтернативу. Не просто розхитати систему, а запропонувати щось краще. — Які плани у КSЕ щодо профтехів? У нас є профтех. Зараз там навчають керувати верстатами із системами ЧПК, а потім зварників запускаємо. Я дуже цим пишаюсь. Сам би пішов повчитись і заплатив би за це. — І як щодо попиту? Від роботодавців — шалений. Вони готові платити. Ми якісно і швидко навчаємо. Людей на роботу складнувато шукати з тих самих причин: вони або в армії, або ховаються, або виїхали. Дівчат багато йде навчатися, це класно. — Класно, бо якраз DОU писав у січні, що дівчата краще здебільшого знають математику, ніж хлопці, але на технічні спеціальності більше вступають хлопці. Розкажу історію про це. Ми відкрили магістратуру з інженерії, до нас вступили дівчата. І одна людина написала, що після КПІ поклялася собі ніколи більше не здобувати вищу освіту. Чому? Через сексизм, знецінювання, зневіру. І тут з’явився КSЕ з іншою культурою. Колоніальна культура — це «всім по голові й усіх у багнюку». А культура спроможності — це підтримка. Мама мені колись сказала, коли я був школярем: — Те, що ти хочеш зробити, нереально. Але ти цього не знаєш і віриш, що це можливо. Тому, можливо, в тебе й вийде. І я хочу, щоб усі так думали. Так, здається, неможливо змінити країну, побудувати велику компанію, створити університет, знайти інвестора чи перемогти росію. Але це можливо. І вийде у тих, хто діє.

Гарвардський університет звернувся до федерального суду з проханням прийняти рішення в порядку спрощеного судочинства про розмороження близько 2,5 млрд дол. федеральних коштів на важливі дослідження, які зупинила адміністрація Трампа.

Хропіння можна подолати щонайменше у 7 ефективних способів. Вони підтверджені гарвардськими дослідниками, і з ними ви зможете насолоджуватися тихими ночами. Повний текст новини

Навіть якщо Гарвард виграє суди, все, що відбувається, призведе до репутаційних втрат закладу.

Білий дім поки що не зможе анулювати сертифікат, який дозволяв вишу здійснювати програму студентського обміну.

Дональд Трамп оголосив війну Гарвардському університету, погрожуючи позбавити його фінансування. І хоче призупинити видачу віз студентам з-за кордону. Але в Білому домі жартують, що президент США ополчився на університет "Ліги плюща", бо не зміг туди вступити, як і його син Беррон Трамп.

У листі зазначається, що Гарвард &lаquо;продовжує здійснювати расову дискримінацію&rаquо; в процесі вступу, а також в інших аспектах університетського життя.