Search trend "парад москва"

Росія продовжує агресію проти України завдяки допомозі з боку Китаю та інших автократичних режимів. Війна триває вже понад три роки, але жодної стратегічної мети Кремль досі не досяг. На цьому наголосив колишній голова Військового комітету НАТО адмірал Роб Бауер. Він виступив на Київському безпековому форумі, передає Gаzеtа.uа. Він нагадав заяву генерала Крістофера Каволі. Той на слуханнях у Сенаті США сказав, що Росія не виграє, а Україна не програє. Бауер визнав, що російська армія швидко адаптується та збільшує витрати на війну. Москва посилює військову економіку і вкладає в неї удвічі більше ресурсів. Проте ці зусилля дають мінімальні результати. За його словами, Росія платить за це величезною ціною. Водночас українська армія демонструє стійкість. Незважаючи на проблеми з мобілізацією, українці успішно обороняють свої позиції. Він зазначив, що Україна вражає новаторським підходом у бойових діях. Прикладом став успішний обстріл російської авіації з безпілотних катерів. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Генерал Об'єднаних сил НАТО заявив, що Україна не програє у війні проти РФ "Те, що мало бути триденним бліцкригом, перетворилось на затяжну війну", - сказав Бауер. Він оцінив втрати Росії у понад 700 тисяч убитими і пораненими. Адмірал переконаний, що без підтримки Пекіна та інших диктатур війна вже б завершилась. Росія не змогла б продовжувати агресію самотужки. На форумі також обговорювали просування України на шляху до вступу в НАТО. Міжпарламентська рада Україна-НАТО зафіксувала позитивні зміни. Бауер звернув увагу на завтрашній парад у Москві. Він вважає, що участь лідера Китаю Сі Цзіньпіна свідчить про об'єднання авторитарних держав. "Ці сили гуртуються, бо бояться потужності, яку показують країни Альянсу", - заявив він. Україні, ймовірно, вдалося розв'язати проблему нестачі солдатів для оборони від російського вторгнення. Зокрема, цьому сприяло зниження мобілізаційного віку, заявив генерал Каволі. З його слів, Україна збільшила резерв людей, доступних для мобілізації. Також було збільшено резерв тих, хто доступний для добровільного набору. При цьому військовому командуванню вдалося ефективно вивести людей зі штабів на передову.

Про це повідомляє пропагандистське видання "РИА Новости".Ввечері 7 травня до Москви з візитом прибув голова КНР Сі Цзіньпін. 1 Літак лідера Китаю приземлився в аеропорту Внуково, який протягом 6 та 7 травня періодично припиняв роботу через загрозу атаки дронів, але відновив звичайний режим незадовго до прибуття Сі Цзіньпіна.Раніше того ж дня до Москви прибув президент Венесуели Ніколас Мадуро, якого у Кремлі прийняв російський диктатор Володимир Путін.Окрім цього, для участі у параді до Москви прибули президенти Бразилії Луїс Інасіо Лула да Сілва та Куби Мігель Діас-Канель, Республіки Конго Денні Сассу-Нгессо.Російські ЗМІ писали, що Москва очікує 29 іноземних лідерів. Однак деякі союзники РФ через різні причини відмовились від участі в параді.Зокрема голова Лаосу Тонлун Сісуліт не відвідає Росію 9 травня, оскільки він захворів на коронавірус. Республіку представлятиме глава МЗС. Президент Азербайджану Ільхам Алієв також не прилетить до Москви для участі у параді.Латвія та Литва не дозволили президенту Сербії Александру Вучичу пролетіти через їхній повітряний простір до Москви на парад 9 травня. У результаті літак сербського лідера змінив маршрут, пролетівши через Азербайджан, але був змушений здійснити посадку в Баку. 7 травня його літак приземлився у Москві. 

Попри різні дипломатичні конвульсії, Кремль вкотре різними голосами повторює свій старий ультиматум. Це говорять і Лавров, і Пєсков. Вони постійно вертаються до узаконення легітимізації окупованих українських територій. Американці в той самий час регулярно повторюють, що "ми рухаємось в правильному напрямку", а в разі чого погрожують виходом з переговорного процесу. Що взагалі зараз відбувається?Можна сказати коротку відповідь: Москва домагається, що і було її стратегічним планом, знищення України як держави та українців як нації. В який спосіб вона це робить? Бомбардує Україну, цивільне населення, здійснює операції на лінії фронту. Чи вона використовує для цього дипломатичні інструменти, переговорний процес, "гру в Дональда Трампа" - це не стільки важливо, як ми бачимо, бо мета не змінюється. Є лише певне домінування тих чи інших тактичних інструментів.Хочеться Дональду Трампу пограти в переговори - Москва затягує час, підсовуючи найрізноманітніші безглузді ідеї. Але вона не приймає ні конкретного, реального, безумовного, безстрокового, всеосяжного перемир'я, ні навіть означеного певними датами та обмеженнями безумовного, але 30-денного перемир'я.І тут ситуація, в яку грає ефесбешно-кадебешна система московського фюрера, з одного боку, тримає на прив'язі Дональда Трампа, використовуючи його нефаховість, нерозбірливість, непідготовленість його команди, а з іншого боку - використовує цей час для того, щоб готуватися для продовження війни як з Україною, так і з Європою. Стратегічні позиції, які висловлювалися Кремлем упродовж цього десятиліття, не змінюються.Однак змінюється ситуація навколо: приходять ті чи інші сили до влади в демократичних країнах, і це дозволяє Москві займатися маніпуляцією з використанням того чи іншого політика, тої чи іншої держави, тих чи інших кон'юнктурних моментів.Розуміючи, що сьогодні в Сполучених Штатах Дональд Трамп, з яким можна погратися, мізки його не так важко вправляти, відповідно, Кремль це робить, підігруючи мотивам, які на поверхні лежать у самого Трампа. А його мотивами та інтересами є мародерство, не просто бізнес, а мародерство. Ми ж бачимо, що він не хоче торгувати, тобто продавати зброю, а хоче мародерствувати: то йому подавай газу для забудови Рів'єри, то йому потрібна Запорізька АЕС, то переробні українські підприємства, то інфраструктура і так далі. Я вже не кажу там про Гренландію, Канаду, Панаму та все інше.Суть процесу є в тому, що Кремль тягне, розігруючи Дональда Трампа, впарюючи йому безумні ідеї. А Трамп замість того, щоб повернутися і працювати по ним же озвученій доктрині "мир через силу", приймає цю позицію Кремля і періодично гарчить то на Україну, то на Європу.Виходячи з того, що ви озвучили, не заповідається довгострокового перемир'я. Ми вже увійшли у весняну кампанію і входимо в літню, під час якої росіяни виставили собі кілька стратегічних цілей. Зокрема, йдеться і про південь нашої держави, який окупанти невпинно насичують своїм особовим складом і технікою. Пару днів тому президент України Володимир Зеленський сказав, що готується дещо і в Білорусі, зазначивши напрямок, можливо, це буде Литва, можливо, Польща. А, можливо, це буде північ нашої держави, але про це президент України не казав. Як ви думаєте, чого нам чекати в середньостроковій перспективі, коли ми говоримо про літню кампанію?Тут дуже важливо, перше, - об'єктивно оцінювати свої можливості й потенціал усіх складових, а також об'єктивно оцінювати можливості ворога, не переоцінюючи і недооцінюючи його. Це найважливіше.На даний час в Російської Федерації немає можливості проводити великі наступальні кампанії.Формується угрупування військ на території Білорусі та в сусідніх областях РФ. По цьому явно видно, що тези, які були оголошені президентом України, відповідають дійсності. Ці підрозділи з точки зору їхнього рівня і змісту підготовки, забезпеченості спрямовуються в Балтійському напрямку. Скорше за все, це той кулак, який з високою ймовірністю, за певних обставин буде використовуватися для удару по Балтійських державах і Польщі. Про це мова велася давним-давно. Яскраво про це скаже навчання "Захід-2025" - і по легенді, і по тому, що буде відбуватися. Але це не означає, що увага до українського північного напрямку має слабнути.Зрозуміло, що підтверджують це й офіційні заяви Пхеньяна і Москви про відкритість взаємодії між ними стосовно надання особового складу. Процедура завершилася ратифікацією угоди про стратегічне партнерство і, як відомо, Пхеньян і Москва офіційно заявили про те, що на боці Росії в цій війні воює КНДР. До речі, цей факт викликав не дуже зрозумілу реакцію навіть Вашингтона. Хоча зрозуміло, що Північна Корея несе в собі загрозу в першу чергу Південній Кореї, зрозуміло, і Сполученим Штатам Америки, бо і Кім Чен Ин, і його попередники неодноразово хвалилися, що завдадуть удар по США. І, власне, ця озвучка, могла б і мала б привести до тями, в тому числі Вашингтон, і дати йому зрозуміти, що Україна - перший партнер США, тому що сьогодні Україна в тому числі стримує потенціал і Північної Кореї, воюючи з представниками збройних сил КНДР на російсько-українському фронті.Тому в цьому відношенні те, що стосується можливості розгортання широкомасштабних операцій РФ, зрозуміло, що вони будуть тиснути. Однак я б все-таки наполягав на тому, щоб це питання детально коментували військові, тому що вони знають оперативну та стратегічну ситуацію, а також стратегічні плани, які виношує Росія.Щодо політичної площини, то вже очевидно, що нинішні слова, які продовжує проговорювати нескінченно Медведєв, заступник голови ради безпеки РФ, свідчать, що Москва серйозно розглядає ймовірність нападу на країни НАТО.До речі, у Вашингтоні все частіше почали говорити, що вони не збираються тратити гроші на захист Європи, бо в них великі борги, що Сполучені Штати можуть і відмовитися від гарантій стратегічної безпеки в Європі. І це якраз свідчення того, що це чують і в Кремлі, тому ведуть підготовку, в тому числі й на плацдармі, який називається Білорусь.Але ще раз хочу наголосити, що в цьому випадку не слід мінімізувати увагу з боку України до північного напрямку.І голова Євразійського центру Атлантичної Ради США Джон Гербст, і генерал Кларк говорять про стратегічний напрямок. Розуміємо, що це питання ресурсів ворога, яких явно недостатньо. Також помічник російського диктатора Патрушев також озвучив, зацікавленість Росії просуватися у південно-одеському напрямку. Як ви бачите ситуацію на півдні у середньостроковій перспективі? Наскільки серйозним може бути рух ворога?Це не вперше і не новина. Якщо повернутися до стратегічних планів Кремля 2014-2015 років, то там мова велася про відрізування півдня аж до Придністров'я. Це давні плани, Кремль продовжує реалізувати свій стратегічний план - знищення української держави й знищення українців як нації. Тобто в цьому відношенні нічого не міняється. Міняється тільки тактика залежно від того, як поводяться партнери України, зокрема такі, як США. Зверніть увагу, я не випадково, відповідаючи на попереднє питання, зв'язав повідомлення, які йдуть з Вашингтона, і те, що говориться в Кремлі та озвучується рупорами Кремля.Тепер, що стосується заяв Патрушева, який дуже рідко говорить у цій ситуації. І зазвичай це або не співпадає, або виходить за рамки того, про що говорить навіть сам московський фюрер. Такі речі розглядаються для того, щоб використовувати, як дезінформацію, з метою заплутати ворога. Наскільки на сьогодні Російська Федерація має можливості провести такі операції? Можу сказати, що з точки зору забезпеченості через Крим - мінімальна, і це відзначали всі. Щобільше, ми вже як два місяці чули з Кремля про те, що явно відчувається, що цей напрямок слабшає. Це може бути операцією прикриття чи фальшивими меседжами й повідомленнями.Однак я ще раз наполягаю на тому, що ці речі мають коментувати військові, бо вони розуміють розподіл тактичних сил, тактичний і стратегічний баланс як з точки зору ведення операцій на лінії фронту, так і стратегічного планування.На сьогодні абсолютно чітко зрозуміло, що меседжі, які були направлені останніми тижнями Дональду Трампу і НАТО, зводилися до того, що навіть позиція Вашингтона по Криму є помилковою.Чому? Бо позиція по Криму в разі того, якщо Крим буде використовуватися Росією як плацдарм для розгортання бойової одиниці, - дуже небезпечний для країн НАТО. І це НАТО акцептовано.Під час останньої поїздки до Вашингтона генсек НАТО Марк Рютте чітко зосереджувався на тому, що теза про Крим є недопустимою. У зв'язку з тим, що Крим завжди розглядався як плацдарм атаки й Радянського Союзу, і Російської імперії на Балкани та південь Європи. І це серйозний аргумент.Ситуація полягає в тому, що Європа це акцептує: Європа і нинішнє керівництво НАТО розуміють високу ймовірність такої стратегії РФ. Однак інша справа - це забезпеченість цих напрямків відповідною силою, боєздатністю і здатність української армії протистояти цьому, безумовно, з боку НАТО як у воєнно-політичному плані, так і військовому.На вашу думку, що відбулося у Ватикані? Була розмова двох глав держав, Володимира Зеленського та Дональда Трампа, навіть президента Макрона, так би мовити, вивели за дужки. І бачимо зараз пожвавлення американської дипломатії. Чи можуть послідувати ті чи інші якісь правильні конкретні кроки з боку США? Чи Дональд Трамп міг просто сказати: соррі, ми виходимо з гри?Перше - варіанту "вийти із гри", про що так багато говорять у Вашингтоні, немає. Якби Америка досягла мінімального успіху, хоча б в чомусь, тоді Дональд Трамп оголосив би себе героєм і передав би цю ситуацію Європі. Росія навмисне тримає Сполучені Штати у цьому процесі, в тому числі затягуючи ведення переговорного процесу. Тому в цьому відношенні шансів вискочити у США при такій диспозиції, тактиці сторін ніякого варіанту немає.Адже Дональд Трамп, абсолютно безглуздо влізши в Близький Схід, там зрозумів, що він має справу не стільки з "Хезболлою", ХАМАСом та Іраном, як з Росією. Точно так він це побачив в ядерній іранській програмі, бо вона не стільки іранська, скільки на даний час уже російська.Ситуація з агресією проти України й без того чітко зараз зав'язала і накинула на нашийник на голову і шию Дональда Трампа. Звідси очевидно, що нині Кремль буде тримати цей нашийник на Трампі, дурачити йому голову, затягуючи час, придумуючи найрізноманітніші способи для того, щоб Трампа перетягувати на свою сторону.І тут ситуація дуже сприйнятна, бо з одного боку Путін хворіє на гегемонізм і захоплення територій України, європейських територій і так далі. А Дональд Трамп мріє про Гренландію, Панаму, Канаду. У них однакові мрії. Один завойовує, знищуючи мирне населення, а інший у цей час мародерствує. І тому все це створює картину, ніби, погоджених дій. Зверніть увагу, Кремль готує групу в Білорусі, а з Вашингтона звучить про те, що США не будуть допомагати Європі фінансувати її оборону.Що стосується подій у Ватикані, то це був свого роду тимчасовий шок для Дональда Трампа. По-перше, в нього історія відносин була з покійним Франциском. По-друге, обставини, в яких він перебував, це були таким же шоком, де він, як людина в 78 років, думав в тому числі й про себе, і про вічне, що в такі роки вже має турбувати людину, в тому числі й Дональда Трампа. По-третє, рівень даних та інформації, яку він отримував.І четверте, маленький сюжет: ні Стармер, ні Макрон не збиралися говорити з ним на цю тему. Їхня робота, як і робота голови Ради міністрів Республіки Італія Джорджі Мелоні, зосереджувалася на підготовці та донесенні повідомлень, які готувалися в Лондоні, Парижі та Римі для президента України Володимира Зеленського і для змістовної розмови з Дональдом Трампом.Як ми бачили по результатах цієї зустрічі, що все-таки певні нюанси залишилися в голові Дональда Трампа. Але, по-перше, вони мали тимчасовий характер, а по-друге, Дональд Трамп - не та людина, яка б відмовлялася від власних переконань. Тим більше, що вони украдені й присвоєні самим Трампом. Частину він украв у московського фюрера, частину у Стіва Віткоффа і так далі. Ви ж бачите, що він фактично не користується розробками, які для нього готував, в тому числі Кіт Келлог. Він на сьогодні живе у світі плану і програми, якого насправді не існує.А озвучені тези щодо Криму та України, я вже не кажу про фразу, що відношення Трампа до України буде визначатися позицією московського фюрера. Цю белиберду, яку зморозив Трамп, ще треба зрозуміти. А що власне він вкладає? Як кажуть фахівці, Дональда Трампа необхідно постійно дешифрувати, або не спішити реагувати, бо за декілька хвилин він змінить свою позицію. Або як кажуть зовсім наближені - що вони живуть від повідомлення до повідомлення Дональда Трампа в Тruth Sосіаl (соціальна мережа, створена Тrumр Меdіа & Тесhnоlоgy Grоuр). Ось логіка його мислення.Тому, перебуваючи під шоком у Ватикані, Трамп робив певні судження, починаючи від того, що він би не проти бути Папою Римським, закінчуючи тим, що він може вийти з процесу. Але при цьому, мріючи вийти з процесу, він мріє про отримання Нобелівської премії за ініціативи миру на планеті Земля. І ці протиріччя він для себе ще не вирішив.Перше - я категорично наполягаю на тому, що в нього немає шансу вийти з процесу. Друге - він заплутався в тому, як йому далі рухатися по цьому треку. Третє - це те, що його юзає московський фюрер, використовуючи на свій інтерес.Як нам бути з історією про тимчасове перемир'я 8-9 травня? Україна висунула свою контрпропозицію, коли ми говоримо про повноцінне 30-денне перемир'я. Росіяни чомусь не хочуть йти на щось подібне. Якби передбачався той чи інший переговорний процес, то тимчасове перемир'я якраз сприяло б подібному. Але росіяни на це не йдуть, можливо, готуються якісь провокації на 8-9 травня. А з другого боку, якщо, наприклад, росіяни відкидають наші мирні пропозиції, тоді, можливо, можна і зіпсувати їхній парад перемоги?Вчергове повертаюся до своїх тез. У воєнній доктрині РФ війна ведеться зброєю, військом, переговорами, паузами в переговорному процесі. Тому це не ініціативи про перемир'я - це інструмент ведення війни. Перемир'я, як відомо, досягається в переговорному процесі та обставляється для гарантії певними підписаними документами. Ці документи мають містити визначений період, час, початок, завершення, механізми моніторингу і контролю для того, щоб розуміти та довіряти один одному.А те, що зробила зараз РФ вустами Путіна, є ніщо інше, ніж введення війни в інший спосіб. В односторонньому плані перемир'я ніким і ніколи не оголошувалися та не приймалися. Це результат, ще раз це підкреслю, переговорного процесу.Виходячи з тактичних інтересів, а тут мова йде про безпеку Сі Цзіньпіна на Червоній площі, про інші наміри, очевидно, що ворог у ці дні буде проводити диверсійні тактичні операції на лінії фронту. Він і прикриває їх відповідними тезами, тим самим морочачи голову насамперед Дональду Трампу.Україна за 11 років війни пройшла майже 50 цих перемир'їв. І нам дуже добре відомо, як РФ дотримувалася навіть двосторонньо досягнутих, підписаних, врегульованих відповідними процедурами перемирій, при цьому моніторинг здійснювався спільними групами, ОБСЄ, окремими фахівцями, але Російська Федерація на те завжди плювала і порушувала.Жодне із цих перемирій не було порушено українською стороною. Це завжди робила Російська Федерація. Тому на ці ініціативи, які висловлені Путіним, треба дивитися, перше - як на спосіб негативної відповіді на 30-денне безумовне перемир'я, про що говорить українська та американська сторона. Друге - на них треба дивитися, як на прикриття певних операцій, які будуть здійснюватися кремлівською воєнщиною. Третє - на них треба дивитися, як на спосіб впливу, в тому числі на американо-українські відносини, бо за цим ми почуємо фразу, як Путін скаже: а ми проаналізували ці три доби й виявляється, що українці їх порушили.А з ким ти дурню домовлявся у такій ситуації? Які документи й хто з тобою підписував? Тобі запропонували 30 днів, замість того, щоб сказати так чи ні, ти починаєш займатися різноманітними хитрощами та дурачити голову. І в першу чергу, чого не розуміють у Вашингтоні, він дурачить голову Трампу. На вашу думку, що привезе Сі Цзіньпін? Він же їде не для того, щоб погуляти по Красній площі, а відбудеться певна розмова і синхронізація з Кремлем. Як ви думаєте, яка буде позиція Пекіна?"Китаец и русский - братья навек". Ви таку пісню чули? Чули. І це буде всіляко підтримуватися, пропагуватися. Щобільше, у цій системі координат є збільшення постачання подвійних технологій, компонентів озброєння, що всі ці роки й продовжувалося. А мрії Трампа ще раз отримують відлуп у розмовах і діалогах і між московським фюрером і пекінським більшовиком, так само і в системних рішеннях, які будуть прийматися.А між Пекіном і Москвою, так само як між Москвою і Пхеньяном, між Москвою і Тегераном, нарощуються об'єми, структура взаємодії. І скільки раз уже говорилося про те, що немає різниці між  взаємодією Пекіна і Москви, Пхеньяна і Москви.Зараз, коли офіційно Москва отримує корейців, то за ними підуть і китайці, бо українець візуально не розпізнає китайця від корейця.І це буде всіляко використовуватися для того, щоб не 50, не 100, не 150 китайців з'явилися на лінії фронту, а набагато більше. Насправді це рішення по Північній Кореї, яке озвучено, це ще один момент формування того, що називається вісь зла.Якщо говорити про кількісний показник, скільки, на вашу думку, північних корейців чи, можливо, китайців, росіяни можуть долучити до російсько-української війни?Кількість їх буде зростати, тому що виникає проблема забезпечення війни через розширення, виникнення нових вогнищ війни. І тому для мене цілком очевидно, що Росія на сьогодні планує захоплення країн Балтії.

Еспресо розповість про Чорнобильську трагедію, яка на довго почала асоціюватися з Україною та стала символом крихкості ядерної безпеки у бурхливому світі подій. Як виникла ЧАЕС: історія Чорнобильської АЕСЧорнобильська атомна електростанція, розташована за 18 км від міста Чорнобиль і за 110 км від Києва, була задумана як один із ключових енергетичних об’єктів тодішньої Української РСР. Адже у 60-х роках вугільна промисловість не могла повністю забезпечити потреби все зростаючої важкої промисловості, а у світі розпочався бум із створення ядерних станцій. Будівництво ЧАЕС стартувало у 1970 році, а перший енергоблок запустили у 1977 році. До 1986 року на станції працювали чотири реактори типу РВПК-1000 (реактор великої потужності канального типу), які виробляли близько 10% електроенергії України. Незважаючи на статус ЧАЕС як одного з провідних об’єктів радянської енергетики, конструктивні недоліки реакторів і брак культури безпеки стали передумовами трагедії світового масштабу.Трагічна ніч 1986 року4-й енергоблок ЧАЕС через три дні після вибуху, фото: Чорнобильська катастрофаУ ніч із 25 на 26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці ЧАЕС проводився плановий технічний експеримент, спрямований на перевірку роботи турбогенератора в умовах втрати електроживлення. Через низку помилок операторів, порушення протоколів і конструктивні недоліки реактора о 01:23:47 сталася серія теплових вибухів. Реактор був повністю зруйнований, а в атмосферу викинуто величезну кількість радіоактивних речовин – за оцінками, сумарна активність викидів у 30-40 разів перевищувала радіацію від бомбардування американцями Хіросіми у часи Другої світової війни.Радіоактивна хмара накрила Україну, Білорусь, Росію та частину Європи, забруднивши території щонайменше 17 країн. В Україні радіаційне забруднення охопило 50 тисяч квадратних кілометрів у 12 областях. Евакуація населення Прип’яті (близько 50 тисяч осіб) розпочалася лише через 36 годин після аварії, що в рази посилило вплив радіації на здоров’я людей. Чорнобиль залишив по собі не лише покинуті міста та села, а й скалічені долі – багато дітей народжувалися з важкими вадами через вплив радіації. За різними оцінками, від наслідків катастрофи постраждали від 8,5 до 10 мільйонів осіб, а смертність від радіаційних хвороб сягнула сотень тисяч. Крім цього, довкола ЧАЕС виникла зона відчуження – територія площею близько 2600 кв. км з обмеження доступу до найбільш радіоактивно забруднених районів. Вона охоплює 30-кілометрову зону навколо станції та частини Житомирської й Київської областей.Ліквідація наслідків аварії Після вибуху на Чорнобильській атомній електростанції радянська влада вдалася до звичної для себе тактики – приховування правди. Попри масштаб катастрофи, в СРСР намагалися за будь-яку ціну зберегти видимість контролю та спокою, навіть ціною людських життів.Перша офіційна заява про аварію пролунала лише 28 квітня, і то – під тиском міжнародних обставин. Радіоактивна хмара досягла Швеції, де працівники атомної електростанції виявили підвищений рівень радіації. Після перевірки з’ясувалося, що витік не з їхнього об’єкта – і почали шукати джерело. Саме завдяки цим шведським фахівцям світ звернув увагу на те, що в СРСР щось сталося.Лише після цього Москва змушена була визнати факт аварії, але з мінімумом інформації. Із того часу почалося поступове розкриття масштабів трагедії, яке розтягнулося на роки.Найбільшим символом байдужості радянської влади до долі людей та вершинною їх цинізму став першотравневий парад у Києві 1 травня 1986 року. Попри те, що радіаційна хмара вже досягла столиці України, влада не лише не скасувала парад, а й масово вивела на вулиці людей – з дітьми, кульками, транспарантами. Багато партійних діячів знали про небезпеку, але мовчали, попереджаючи лише своїх рідних.У підсумку для подолання наслідків аварії радянська влада мобілізувала величезні ресурси. Уже 26 квітня 1986 року було створено секретну урядову комісію на чолі з політичним діячем Борисом Щербиною, яка координувала роботи з локалізації катастрофи. До 30-кілометрової зони відчуження направили тисячі фахівців, військових і резервістів. Загалом у ліквідації брали участь близько 600 тисяч осіб, багато з яких отримали високі дози опромінення. Серед них були пожежники, військові, інженери, медики, науковці, шахтарі та прості робітники. Їхній подвиг полягає в тому, що вони, ризикуючи життям і здоров’ям, не допустили ще більшої ядерної катастрофи. Без них могло статися друге, ще масштабніше вивільнення радіації – зокрема, через можливість розплавленого палива досягти води під реактором і спричинити потужний паровий вибух, що міг зробити половину Європи непридатною для життя. Особливо героїчним вчинком було занурення трьох водолазів – Олексія Ананенка, Валерія Беспалова і Бориса Баранова – у затоплене приміщення під реактором для відкриття спускних клапанів. Цей вчинок врятував мільйони людей від потенційного лиха. До речі, ця історія напрочуд точно змальована в одному з найрейтинговіших серіалів світу – "Чорнобиль" (2019).Пожежники, які першими прибули на місце аварії, гасили вогонь без належного захисту, що призвело до загибелі 31 особи від гострої променевої хвороби, а соні з них госпіталізували. Вогонь на станції триавав 10 днів та радіація на цьому не зупинилася. Тому до кінця 1986 року над зруйнованим реактором швидкоруч звели "саркофаг" – бетонно-залізну конструкцію, яка мала ізолювати радіоактивні матеріали. Проте поспішне будівництво та обмежені технології зробили його ненадійним. Зокрема, через проблему проникнення вологи (дощової води або конденсату), яка діє як сповільнювач нейтронів, підвищується ймовірність поділу, тому реактор із залишками палива досі тліє. Вже у 1998 році країни G7 та Україна запустили проєкт SІР (План забезпечення укриття) вартістю 760 мільйонів доларів. У 2016 році над старим "саркофагом" звели Новий безпечний конфайнмент (НБК) – аркоподібну споруду заввишки 108 метрів і вагою 29 тисяч тонн, яка має гарантувати ізоляцію радіації на 100 років. Та офіційно НБК відкрили лиш у 2019 році. ЧАЕС і російсько-українська війнаЧАЕС під окупацією, фото: колаж ВВСРосійсько-українська війна додала нових небезпечних викликів для безпеки Чорнобильської АЕС. Бо це не просто гра з вогнем, це гра ядерним вогнем.  24 лютого 2022 року, у перший день вторгнення, російські війська захопили ЧАЕС, що стало безпрецедентним актом у світовій практиці. Станція, яка припинила генерацію електроенергії у 2000 році, але досі потребує постійного нагляду через радіоактивні матеріали, опинилася під контролем окупантів без відповідної підготовки та розуміння процесів. Російські війська увійшли до зони відчуження через Білорусь. Колона їхньої техніки розтягнулася на кілька кілометрів, а чисельність російських солдатів значно перевищувала сили українських нацгвардійців, які охороняли об’єкт. У підсумку персонал станції, близько 170 осіб, утримували в заручниках, змушуючи працювати в умовах психологічного тиску та браку ресурсів.Під час окупації російські війська поводилися як цілковиті невігласи: вони проїжджали бронетехнікою через Рудий ліс та проводили там земельні роботи – в одній з найбільш забруднених ділянок, піднімаючи хмари радіоактивного пилу. Мародерство стало ще однією проблемою: окупанти вивозили зі станції все обладнання, побутову техніку та навіть посуд із місцевого готелю. Після 35 днів окупації, 31 березня 2022 року, російські війська покинули ЧАЕС, залишивши по собі хаос і пошкоджену інфраструктуру, яку довелося українцям відновлювати. Через відключення електропостачання до системи охолодження відпрацьованого ядерного палива могли статися надзвичайні ситуації, яких, на щастя, вдалося уникнути.У 2025 році стався ще один кричущий інцидент на ЧАЕС через дії росіян, який міг знову відкрити "скриньку Пандори" і випустити радіацію на зовні. У ніч із 13 на 14 лютого 2025 року російський ударний дрон із фугасною бойовою частиною влучив у Новий безпечний конфайнмент, пробивши отвір діаметром шість метрів у даху. Удар спричинив займання утеплювача покрівлі та пошкодження електричних кабелів і обладнання.За даними МАГАТЕ, радіаційний фон залишився в нормі, але інцидент викликав серйозне занепокоєння щодо безпеки укриття.Рятувальники ДСНС оперативно розпочали ліквідацію наслідків. Верхолази гасили осередки тління та розкривали пошкоджені конструкції. Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль назвав атаку актом ядерного тероризму, а президент Володимир Зеленський наголосив, що Новий безпечний конфайнмент – це спільний проєкт України та міжнародної спільноти, спрямований на захист світу від радіації. Тобто атака росіян по ньому – це був удар по всьому світу. В СБУ зазначили, що удар по станції росіяни завдали цілеспрямовано. Спецслужба показала уламки ворожого дрона-камікадзе "Герань-2" типу Shаhеd.Читайте також: Безпека ЧАЕС під питанням: як виникла захисна арка і чи здатна вона витримувати удари. ПояснюємоСтан укриття та загрози витоку радіаціїНова захисна арка над зруйнованою ЧАЕС розрахована на 100 років, однак при проєктуванні ніхто не враховував, що по ній вдарятимуть ракети чи дрони. Тому лютнева російська атака створила проблеми, які потрібно знову виправляти, щоб не допустити катастрофи.Хоч радіаційний фон залишається у нормі, та як відзначила міністерка захисту довкілля та природних ресурсів України Світлана Гринчук, після атаки арка "частково втратила свій функціонал". "Вже в травні у нас будуть результати аналізу, який ми зараз проводимо спільно з ЄБРР, залучивши всі наукові інституції, які мають відношення до даного напрямку, залучивши компанії, які займалися конструюванням самої арки, і встановленням арки, які добре бачать і розуміють технологію", - сказала Гринчук.Вона додала, що після отримання результатів аналізу, в червні Україна планує представити пропозиції щодо повного відновлення арки на асамблеї донорів у Лондоні. Тобто на сьогодні захисна арка справна, але вже не на 100% здатна стримувати радіацію через порушення герметичності об’єкта. Ця арка має постійно обслуговуватись, моніторитись, підтримуватись енергоживленням. Будь-яке влучання ракети, дрону або припинення електропостачання – критичне, адже, якщо арка обвалиться, тоді впаде на старий радянський "саркофаг", який своєю чергою обвалиться на залишки реактора, де тривають ядерні реакції. Таким чином в атмосферу знову лине радіація, а ті, хто будуть поруч неї можуть швидко померти. Фізики-ядерники наголошують, що залишки зруйнованого реактора залишатимуться небезпечними протягом тисяч років через "довгоживучі" радіонукліди, але основна загроза значно знизиться лише після 300-600 років, коли розпадуться основні джерела випромінення – цезій-137 і стронцій-90. Тому Україні доведеться жити з пам’яттю про ЧАЕС ще дуже довго. А це означає, що Україна та світ повинні залишатися пильними щодо стану Чорнобильської зони та продовжувати моніторинг і дослідження для забезпечення безпеки майбутніх поколінь, мають унеможливити потрапляння сторонніх об'єктів. Адже новий викид радіоактивного пилу може повторити сценарій 1986 року, урок якого людство має запам’ятати для свого ж таки виживання. 

Президент США впевнений, що швидко укладе угоду, його держсекретар натякає на безнадійність миротворчих зусиль. Команда Трампа, котра зайнята Україною консолідувалася після розколу. Дональд Трамп виставив черговий часовий орієнтир для мирної угоди по Україні - поточний тиждень: "Обидві країни зможуть вести великий бізнес із процвітаючими США та зароблять на цьому статки". Пост у соцмережі Тruth Sосіаl був опублікований, коли оголошене Путіним великоднє перемир'я ще діяло. Однак на ранок 21 квітня, коли його термін сплив, речник кремлівського диктатора Дмитро Пєсков оголосив - продовження не буде. Таким чином, Москва відкинула пропозицію президента України Володимира Зеленського про пролонгацію мораторію на удари на 30 днів. Обмін залізними "люб'язностями" Нагадаємо, Путін оголосив припинення вогню в односторонньому порядку ввечері у суботу, 19 квітня. У США ініціативу привітали і також висловили сподівання на продовження режиму тиші. У Києві спочатку поставилися до перемир'я з недовірою, як до трюку Путіна, потім Зеленський заявив - дії Києва будуть дзеркальними. Поведінка окупантів виявилася очікуваною: припинення вогню на землі не було, щоправда авіацію окупанти не застосовували. Відтак сподівання, висловлені президентом США у неділю, зависають у повітрі. Чи є у нього план? Західні медіа публікують безліч версій. За даними Тhе Wаll Strееt Jоurnаl, у четвер, 17 квітня під час Паризьких зустрічей американська сторона передала українській делегації та європейцям такі пропозиції: визнання протекторату РФ над Кримом, відмову від вступу до НАТО, нейтральна зона навколо ЗАЕС під контролем США. Як стверджують інші ресурси, у Дональда Трампа немає чіткої позиції по конфлікту в Україні, він прагне результату. Бажано - до кінця поточного тижня. Щоб пом'якшити ефект витоку інформації, високопоставлені чиновники Білого дому на умовах анонімності стверджують: план передано Києву для оцінки та зворотнього зв'язку. Нібито і міноборони на 90% цей план погодило. Однак українське відомство спростувало інформацію - політичних рішень не ухвалює. "Стеля" досягнень І ось тут політичне переплітається з особистим, оскільки наближаються перші 100 днів другого президентства Дональда Трампа. Він потребує досягнень, котрі можна представити американцям і світу. Якщо угода по Україні зірветься, чинний господар Білого дому запам'ятає причину. Але удару по його іміджу буде завдано тяжкого і політик це чудово розуміє. Про його напругу щодо України свідчать майже щоденні пости, заяви і вислови. Однак на публіку Трамп випромінює оптимізм, тим дивніший, що держсекретар Марко Рубіо наприкінці минулого тижня заявив про можливий вихід США з переговорного процесу по Україні. "Є багато інших викликів", - підтвердив в інтерв'ю прореспубліканському телеканалу Fох nеws спецпредставник президента США Кіт Келлог. З огляду на 100 днів Трампа, не виключено, що універсальна команда переговорників "Рубіо-Віткофф-Келлог" намагається досягти угоди хоча би по одному з активованих треків: Іран, Близький Схід, Україна, Китай. Заради цього знову залучили Келлога до активної переговорної діяльності. Точка прийняття рішення У Кремлі на нові пропозиції США, хоча й висловлені у медіа, зреагували схвально. Путін у другій половині дня 21 квітня припустив, що погодиться на продовження режиму тиші після аналізу Великоднього перемир'я. Утім, російські пропагандисти нетерпляче очікують, коли у Трампа здадуть нерви і він покине українське питання. Наприклад, філософ Дугін вважає, що методами президента США війну не зупинити, на доказ - сторони не поспішають "на ура" погоджуватися із американськими пропозиціями. Черговою точкою ухвалення рішення стане саміт у Лондоні 23 квітня, де американська, українська та європейська делегації знову обговорюватимуть мирне врегулювання в Україні. Від США у ній візьмуть участь Марко Рубіо, спецпредставник президента США Стів Віткофф і Кіт Келлог. Якщо чернетку мирної угоди, із зауваженнями Києва, буде узгоджено, Віткофф знову полетить до Москви. Угода треба, та не та Шансів на угоду, утім, мало. Чинний президент США активно надсилає сигнали у Пекін, щоби зустрітися з китайським лідером Сі Цзіньпіном, але там вимагають призначити американського переговорника і перенести діалог на експертно-урядовий рівень. Тому Трамп веде складну гру з Європою, де новою опорною країною американських республіканців МАGА може стати Італія. Для України, вочевидь, пропозиції США у варіанті, який опублікували медіа, неприйнятні. Тому вірогідність згоди на них мінімальна. У Росії надсилають позитивні сигнали Вашингтону, усвідомлюючи, що далі розвитку не буде. У цій ситуації головне для нашої країни - утриматися у безпековому та політичному периметрі ЄС та зберегти підтримку США, вважає політолог Вадим Денисенко. На його думку, українська сторона, відмовившись від мирної угоди, має укласти договір про надра, оскільки він забезпечить бодай часткову підтримку Сполучених Штатів Америки. Наступне вікно переговорних можливостей відкриється після літньої військової кампанії, прогнозує експерт. Голови в тумані Але треба розуміти, що витоки інформації не завжди відповідають дійсності. Нерідко вони маскують тези справжньої чернетки угоди, котрі на столі й обговорюються. Той же Келлог минулого тижня оприлюднив схему розділу України на три зони, після чого заявив, що журналісти "не так зрозуміли". Тож єдине джерело більш-менш достовірної інформації про реальні контури угоди - офіційні заяви. Генсек НАТО Марк Рютте кілька разів наголошував, що членство України в Альянсі не буде пунктом перемовин. Судячи зі спокійної реакції офіційного Києва (на відміну від лютневих і березневих заяв із цього приводу), позиція або узгоджена, або українська сторона розуміє малу вірогідність вступу до НАТО "тут і зараз". Натомість питання про контингент коментується, обговорюється, однак чіткої концепції, де він може бути і що патрулювати, на даний момент немає. Можливо, концепція буде оприлюднена на саміті у Лондоні. Зусилля в нуль? Щодо Криму та ЗАЕС. Дивує у витоку інформації про американський план те, що жодним словом не згадується Курська область РФ, частково зайнята ЗСУ. Натомість піднімається ідея ще 2014 року про протекторат Росії над Кримом. Для Путіна питання Криму важливе, але, не бажаючи дратувати Туреччину, він навряд чи буде явно вимагати саме цього. Та й Україна не погодиться визнати острів російською територією. Натомість Путін відмовить США у нейтральній зоні навколо ЗАЕС, і Трамп буде змушений це проковтнути. Отже, єдиним перспективним треком у мирних перемовинах є припинення вогню, котре можна видати за мирне врегулювання. Путін 21 квітня заявив: якщо об'єкти цивільної інфраструктури використовуються з військовою метою, вони є законними цілями. І навів приклад трагедії у Сумах. З іншого боку, він явно не бажає дратувати Трампа і зосереджений на тому, щоби переконати його у своєму прагненні до миру. Ознаки похолодання від Білого дому вже є: Пєсков заявив, що Трамп не приїде до Москви на парад 9 травня, хоча раніше такі припущення лунали. Не чути і про ініціативу телефонної розмови, про яку говорили і Трамп, і Кремль позаминулого і на початку минулого тижнів. Видається, що всі зусилля Трампа та його команди вийшли "в нуль". Між молотом і ковадлом Україна опиняється між молотом і ковадлом. Якщо Трамп і Путін домовляться напряму, доведеться приймати їхні умови. Ця позиція нині малоймовірна, але вона є. Якщо Євросоюз включить Україну до широких переговорів з американцями, застосувавши тактику росіян про збільшення переліку обговорюваних питань, можлива підтримка нашої оборони (зброя, кошти, політичні важелі). Досі участь української сторони у консультаціях, переговорах і зустрічах надає європейцям можливість у будь-який момент відсторонитися від нашої тематики. Наразі можна констатувати кілька зсувів у переговорному процесі по Україні. 1. Дискусії відбуваються без посередників у форматі "США - Європа - Україна". 2. Росія залишається єдиною стороною, що потребує посередництва. 3. США прагнуть зберегти нейтралітет в українському питанні, на доказ і заява Рубіо про вихід з переговорів. 4. Навіть із перекресленою перспективою України у НАТО чернетка угоди не вигідна Кремлю. 5. Команда Трампа і він сам не демонструють глибокого розуміння суті та першопричин конфлікту в Україні, бо вважають свої методи досягнення миру універсальними. 6. Якщо мирна угода буде підписана, відсутні механізми ефективного моніторингу її дотримання, на чому постійно наголошує українська сторона. Росіян така ситуація влаштовує. Якщо Дональд Трамп чарівним чином доб'ється свого, він повністю втратить інтерес до подальшого розвитку подій, як було на Близькому Сході на початку його другої каденції. Нам на даний момент вигідно підписати мирну угоду якомога пізніше, але таку, котра захищає наші державні й безпекові інтереси.

Український уряд офіційно передав запрошення лідерам країн Європейського Союзу відвідати Київ 9 травня. У цей день Москва традиційно проводить військовий парад.

Москва планує влаштувати святкування 80-річчя перемоги у Другій світовій війні за участі іноземних лідерів. Відомо, що на черговий парад "побєдобєсія" прибуде глава КНР. Повний текст новини

У 1990 році прихильники незалежності Литви виграли парламентські вибори і на першому ж засіданні, 11 березня, оголосили про вихід республіки зі складу СРСР. У відповідь Москва спочатку влаштувала економічну блокаду Литви, а потім спробувала придушити рух за незалежність військами і танками. Це обернулося сутичками у Вільнюсі, в яких загинуло пʼятнадцять людей, сотні було поранено. Такі дії лише прискорили «парад суверенітетів» в інших республіках, зокрема і в Україні, і запустили розвал самого СРСР. «Бабель» згадує, як Литва першою з республік вийшла з СРСР і відстоювала свою незалежність, а також публікує архівні фото того періоду.

Відсутність дієвих планів перетворює відносини із Сполученими Штатами Америки на небезпечні для України, каже фінансовий аналітик Олексій КУЩ Між президентом США Дональдом Трампом та президентом України Володимиром Зеленським під час пресконференції в Овальному кабінеті 28 лютого сталася суперечка. Глави держав мали підписати угоду про надра, але Володимир Зеленський достроково залишив Білий дім. Що буде з нею тепер? &еnsр;Угода буде маркером геополітичної присутності США в Україні. Відновлення відносин почнуть із неї. Якщо відносини зіпсовано надовго, інтерес до угоди зникає. Тоді, ймовірно, подібну підпишуть Україна та Євросоюз. Він теж поставить в Україні свою геополітичну точку присутності. Такі угоди можуть бути з країнами, яких ми нині взагалі не розглядаємо. Коли наші еліти сваряться з американцями, то згадують про Пекін. Це стара звичка грати на протиріччях великих гравців. Із Туреччиною та Великою Британією теж. Можливо, з Польщею. Ми слабшаємо, а тому через певний час і Варшава може бути для нас сильним партнером. Угода про надра це серйозна історія? &еnsр;Так. В Україні є версії, що Трамп хоче задовольнити амбіції своїх виборців, а насправді йому байдуже до цих природних ресурсів. Я так не думаю. По-перше, Трампу не треба загравати з виборцями, бо вибори вже пройшли. Республіканці Трампа це трансформація держави в техностейт По-друге, угода показує зрушення американської політики до матеріальних речей. У демократів був більш ідеологічний ракурс політики, пов'язаний із ліберальною ідеологією та формуванням ліберального інтернаціоналу. Республіканці Трампа це трансформація держави в техностейт, знецінення ідеології, але посилення факторів матеріальних ресурсів. Перехід до техностейту це зміна політико-економічної моделі США? &еnsр;Техностейт це новий вид технократичного капіталізму, де політична влада концентрується в руках провідних технологічних корпорацій. Для них ключові інтереси ресурси, ринки збуту й технології. Хто побудує найуспішнішу модель, той і виграє глобальну боротьбу ХХІ століття. США та КНР нині паралельно будують свої техностейти. У Плані перемоги Володимира Зеленського є згадка про надра України на "трильйони доларів". Навіщо він це прописував? &еnsр;Думаю, наші політики ставили на те, що перемога республіканців у США не буде тотальна або ж узагалі на виборах президента переможе Камала Гарріс. Це план А. План В перетворити Трампа на Байдена. Створити умови, щоб він зайшов у колію Байдена. Це відбувалося шляхом апеляції до емоцій, але психотип Трампа такий, що він не ввійде в колію Байдена. Тому відсутність дієвих планів А та В перетворює відносини із США на небезпечні для України. Тепер похапцем формують якийсь план С. Чи можна говорити, що відтепер епоха тисяч меморандумів закінчується, а від України вимагають чогось конкретного? &еnsр;Ключова відмінність демократів від республіканців полягає в тому, що перші перебували у своєрідній "доктрині Брежнєва", тільки замість комуністичного інтернаціоналу був ліберальний. Будь-яка країна могла сказати, що будує модель ліберального трансгуманізму, провадить трансгендерну політику, й туди одразу йшли гранти, кредити, представників місцевої еліти брали на навчання у США. Свій потужний військово-промисловий комплекс це і є гарантія безпеки За Трампа Штати не платитимуть за те, що ви живете в їхній ідеологічній парадигмі. Трампу байдуже до ідеології, тепер ви маєте платити США за право бути поруч. Це і про продаж товарів на преміальному американському ринку, і про американську парасольку ядерної безпеки та механізми військового захисту. Трамп каже, що безпека це дорога послуга. Тому Білий дім почав роздавати "платіжні доручення" своїм союзникам по НАТО. Що взяти з України? &еnsр;От вони теж думають: "Що? Грошей немає". Вирішили, що візьмуть природними ресурсами. Це не про цінності, а комерція, виражена в тоннах, кубометрах чи доларах. Експрезидент США Джо Байден практикував риторику відкритих дверей НАТО без вступу, Дональд Трамп прямо говорить, що Україна не вступить в Альянс. Київ прагне гарантій безпеки. Як бути? &еnsр;Байден використовував метод скляних дверей. Україна билася, як дитина в аеропорту часом б'ється в такі двері. Трамп прямолінійний, його риторика не прикрита евфемізмами, недомовками. Це такий технократизм. У певному сенсі для України це може бути навіть корисно. Перестанемо вірити обіцянкам, будемо дорослішати, ставатимемо раціональнішими й далекогляднішими. Ми або вибудуємо свій технократизм, або програємо цю глобальну боротьбу, як програвали країни, які не змогли подолати феодалізм і перейти до капіталізму. Як Україні не повторити долі Речі Посполитої чи Молдавської держави, коли їх розірвали абсолютистські монархії? Ми ж не світова фігура, а країна, яка має підлаштовуватися під глобальні тенденції. &еnsр;Ми справді не світова фігура, але це треба осягнути на всіх щаблях суспільства. Багато українців думає, що ми в центрі всесвіту. Ключове це осягнення себе, як колись Фінляндія осягнула свою позицію у світі. І перестати просувати фантастичні ідеї, що ми "щит для Європи, форпост". Це калька польських міфів ХІХ століття. Нам треба перестати вірити в міф, що ми з населенням 25 чи 27 мільйонів людей, де незабаром понад половину буде пенсійного віку, можемо бути європейським муром. Потрібно відходити від активістської форми правління до експертно-мерітократичної. У нас нині активістська демократія, коли групи активістів самі себе уповноважують на слово останньої інстанції. Це антикорупційна боротьба, економічна або культурна політика. Нам потрібні фахові експертні групи, які не розказуватимуть, хто корупціонер чи чесна людина, а вибудують раціональні моделі для нашого розвитку. Але зробити це важко. Чому? &еnsр;Бо ми відмовилися від побудови власних інститутів управління, віддали все на аутсорс зовнішнім структурам. На певному етапі це здавалося корисним. Та потім країна почала втрачати самостійний напрям розвитку. Для мене символом цього стала ліквідація Національної академії держуправління. Це було намагання конструювати внут­рішні еліти. Звісно, там були цілком справедливі нарікання на якість освіти. Та якщо це за формою було неякісно зроблено, то це не означає, що по суті це було помилково. Внутрішню еліту, свою шляхту треба вирощувати. Чому Україна не може осягнути свою слабкість, коли всі показники печальні? &еnsр;Бо в нашій свідомості геополітичне середньовіччя. Цим пояснюється й популярність месіанських ідей і ухвалення політичних рішень, які призводять до трагічних наслідків. Може, ще відчуття реальної небезпеки створює так форму захисту. Тоді люди безкінечно розповідають про розвал Росії, парад на Красній площі. Тому ми так сильно відрізняємося від, скажімо, Фінляндії. У нас радше афективна політика. Це часом призводить до сплеску результатів, світ дивується, як можна таке зробити, але потім іде відкат до реальності. І тоді ми бачимо, що населення було 52 мільйони, а тепер 27 найбільше скорочення в Європі. Економіка роками бовтається між 180 мільярдів доларів до 200 мільярдів ВВП. Інфраструктуру зруйновано. А Фінляндія? &еnsр;У них ефективна політика. Вони раціонально використовують ресурси і внутрішні сили. Завдають ударів тільки в рамках наявних можливостей. Можуть вчасно зупинитися, коли втрати перевищують межі припустимого. Можуть формувати політику довгої волі. У нас же фінський сценарій багато років був синонімом образи. Але Фінляндія це розвинута економіка, член ЄС, а недавно долучилася до НАТО. Так, пізніше, ніж могла б у разі форсування цих подій, але ми ж не знаємо, чим це форсування для Фінляндії закінчилося б у 1950-х чи 1970-х. Тому для нас важливо зробити перехід від афективної політики до ефективної. Що робити Україні, які шляхи може обрати? &еnsр;Є кілька варіантів. Перший: вибудовувати свій техностейт, як це робить Туреччина, її ВВП перевершив трильйон доларів. Це складна економіка, високий рівень доданої вартості, низький рівень сировинних та аграрних секторів у структурі економіки. Ми можемо досягти ВВП у трильйон доларів, але не за 5 і не 10 років, а за три-чотири політичні цикли 20 років. Другий варіант: стати частиною іншого техностейту. Не в політичному значенні, а в інвестиційно-економічному. Інтегруватися в його геополітичний простір. Проблема в тому, що Європа цим курсом не рухається, а перетворюється на крамницю старожитностей Дікенса, переходить до формату сервісної економіки. Потрібне вміння бути надійним довгостроковим партнером Із малими техностейтами, як-от Туреччина, щільно інтегруватися не варто, бо в них не такий уже великий економічний простір, щоб із кимось ділитися. Треба спів­працювати з масштабними техностейтами, які можуть знайти для нас місце в глобальних ланцюгах доданої вартості. Їх два США та Китай. Якщо ні перший варіант, ні другий не будуть досягнуті, то в нас лишаєтся третій крок остаточне перетворення на сировинну економіку. Це відбуватиметься з поступовим зменшенням усіх основних параметрів: інфраструктура, енергетика, кількість населення. Повернення українців можливе лише в перших двох моделях. Сировинна модель не дасть великої кількості робочих місць і високих зарплат. Повертатися немає куди, якщо Україна експортує лише залізну руду, брухт, соняшникову олію та кукурудзу. Якщо нічого не робити, третя модель наше магістральне майбутнє? &еnsр;Так. Бо модель власного техностейту потребує вольових зусиль еліт. І бажано мати лідера, як Пак Чон Хі в Кореї (відомий як успішними реформами, що дали економіці Південної Кореї змогу стати однією з найкращих у світі та не повторити долі Південного В'єтнаму, так і жорсткими політичними репресіями. Країна). Друга модель потребує сильної дипломатії, і це не залежить прямо від нас. Захочуть нас бачити великі країни у своїх проєктах будемо там. Але можуть і не захотіти. Тут потрібне вміння маневрувати й бути надійним довгостроковим партнером. У другій моделі Помаранчева та Революція гідності, "електоральна революція" 2019 року чи будь-яка інша революція не вітається? &еnsр;Будь-які революції тоді небажані. Країна має забезпечити стабільність і спадковість рішень протягом 20 років щонайменше. Яка модель дає вищі гарантії безпеки? &еnsр;У нас багато людей не розуміє, що коли в Україні відбулася деіндустріалізація, то в такому тренді не можна побудувати ВПК світового рівня. ВПК потребує сотень і навіть тисяч суміжників та контрагентів із цивільних галузей економіки й підприємств подвійного призначення. ВПК це завжди вишенька на торті всього виробництва, як це є в Туреччині, Південній Кореї чи Ізраїлі. У цій моделі можемо виробляти власні зразки зброї. Свій потужний ВПК це і є гарантія безпеки. На друге місце я поставив би інвестиційну інтеграцію у великі техностейти, які матимуть в Україні свої інтереси. Щоб ця модель захищала, треба бути важливим як Тайвань для США. Тайвань важливий виробник мікрочипів. Тобто в нас у країні має випускатися щось важливе. Якщо ж цього немає, то треба робити мікс участі різних країн, як зробили Азербайджан чи Казахстан. Вони у свої енергетичні проєкти залучають, зокрема, турецькі, американські, китайські, британські, французькі компанії. Так вони диверсифікують і залежності, і гарантії безпеки. У нас проблема 2022 року була в тому, що Глобальний Південь не підтримав ізоляції РФ. Передовсім Індія та Китай. Вони створили альтернативний коридор для РФ, що дало їй змогу пережити санкції. А якби в Україні були китайські інвестиції, тоді агресія Росії отримала б іншу відповідь. І реакція Пекіна була б жорстка. До речі, аншлюс Білорусі Росією не відбувається, зокрема, тому, що в Білорусі зосереджені й виробництва, й китайські логістичні, транспортні шляхи в Європу. Москва боїться дратувати Пекін. Третя модель сировинна. Вона фактично не захищена перед зовнішньою агресією. Така країна може мати ефективну політику у вигляді активного нейтралітету, як Монголія чи Туркменістан. Це працює на тонкій межі, доки є компроміс між великими гравцями. Лише в рамках такого нейтралітету сировинній країні можна якось захищати свої інтереси. Передплатити журнал "Країна"

Заяви і дії РФ підкреслюють неготовність Кремля до доброчесних переговорів і припинення війни в Україні. Москва повторює заяву про відсутність суверенітету в України, пишуть аналітики Інституту вивчення війни (ІSW) у свіжому звіті. "У РФ стверджують, що Україна не має права вести переговори. Нібито будь-які угоди, досягнуті з Києвом у майбутньому, є недійсними. Речник Кремля Дмитро Пєсков заявив 16 лютого, що Росія скоригувала свій підхід до потенційних переговорів з Україною, оскільки Україна нібито має "дефіцит" суверенітету. Пєсков також продовжив давні спроби Кремля покласти провину за повномасштабне вторгнення РФ на Україну", - сказано в повідомленні. Підконтрольні Кремлю державні ЗМІ використали інтерв'ю від 15 лютого з пов'язаним з Кремлем ексдепутатом Верховної Ради Віктором Медведчуком, щоб повторити неправдивий наратив Кремля про нелегітимність президента України Володимира Зеленського. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Російські дрони атакували Суми - є приліт "Мінські угоди були надзвичайно сприятливими для Росії, не накладаючи жодних зобов'язань на Москву, проте російські маріонетки постійно порушували угоди за підтримки Росії. Інтерв'ю Медведчука та заяви Пєскова від 16 лютого продовжують ставити під сумнів готовність Москви до добросовісних переговорів про врегулювання війни та створюють інформаційні умови для порушення Росією будь-яких досягнутих домовленостей на тій підставі, що українська влада нібито не мала законного права їх укладати", - зазначають аналітики. Кремль направив відкрите запрошення президенту США Дональду Трампу відвідати парад 9 травня в Москві в рамках зусиль, спрямованих на демонстрацію сили Росії та її статусу глобальної держави. "Володимир Путін часто використовував свої промови 9 травня, щоб підкреслити перемогу Радянського Союзу над нацистською Німеччиною, мінімізуючи внесок інших західних союзників. Путін навіть раніше стверджував, що Радянський Союз діяв наодинці у Другій світовій війні. Парад до Дня перемоги 2025 року, зокрема, буде присвячений 80-й річниці закінчення Другої світової війни, і Путін назвав 2025 рік "роком захисника Вітчизни", - сказано в звіті. В огляді ІSW наголошують, що Путін намагається представити себе рівним Трампу і представити РФ глобальною державою - спадкоємицею статусу "наддержави" Радянського Союзу. Російські військові тим часом готуються до багаторічних зусиль із захоплення "фортифікаційного поясу" України на Донеччині, що ще раз підкреслює явну незацікавленість Путіна в тривалому і міцному мирі в Україні. Минулої доби втрати російських загарбників склали 1530 осіб вбитими та пораненими. Крім того, українські воїни знешкодили 16 танків, 52 бойові броньовані машини, 37 артилерійських систем, 128 БпЛА оперативно-тактичного рівня, 149 одиниць автомобільної та одиницю спеціальної техніки окупантів.