Search trend "Південь України"

День ракетних військ та артилеріїХотів би почати  з привітання наших військових з Днем ракетних військ та артилерії. Вважається, що понад 80% ворожої сили на полі бою знищується саме ракетниками та артилеристами. Можливо, що зараз ці цифри трошки коригуються операторами FРV-дронів та далекобійних безпілотних комплексів. Але розуміємо, що за потужністю вогню, швидкістю відкриття вогню, ефективністю за будь-якої погоди артилерія залишається Богом війни, а наші артилеристи - це Боги, які прикривають нашу піхоту і в наступі, і в обороні. Зараз наші артбригади й артпідрозділи механізованих чи танкових бригад оснащені зразками різних виробників. Думаю, такого строкатого артарсеналу не має сьогодні жодна армія світу. Тут і найсучасніші, максимально автоматизовані, майже снайперські шведські Аrсhеr, і німецькі гаубиці Раnzеrhаubіtzе 2000, і чеські САУ DАNА, польські Краби, французькі САЕSАR та українські Богдани, які виготовляються з темпом у 20 одиниць на місяць, що є рекордним для світових виробників темпом. Звісно, також є й американські Раlаdіn і М-777. Уся ця зброя нищить ворога, було б більше снарядів. Ну, так само як і треба більше гармат, тому що якраз приклад Богдани демонструє, що мати своє власне виробництво вкрай важливо в умовах війни. Артилерія - це вогонь, а от ракетна складова - це удар. Тут ми говоримо про зразки, наприклад, НІМАRS, АТАСМS, але у нас є і власні довгі ударні руки, насамперед це крилата ракета "Нептун", яка дістає ворожі цілі на відстані понад 300 кілометрів. Сьогодні міністр оборони Умєров у своїй колонці написав про те, що є і довгий Нептун, який має значно більшу дальність. Також він говорить про те, що цього року вже серійно налагоджено  виробництво ракет "Паляниця". А президент Володимир Зеленський під час представлення Плану стійкості України у Верховній Раді, в середині минулого місяця, казав про те, що стоїть завдання зробити 3 тисячі крилатих ракет і ракетодронів.Все це, звісно, має бути зроблено, хоча ці показники виглядають вкрай значними, але досить оптимістичними. Все це робиться для того, аби арсенал ракетних військ артилерії був максимально потужним. І ми, звісно, ще раз вітаємо наших військових з Днем ракетних військ і артилерії. Ситуація на фронтіА далі про те, що відбувається на лінії фронту. Вчора ми говорили про успіх наших військових на правому березі річки Оскіл, де ворога було вибито з плацдарму у Новомлинську. Сьогодні декілька штрихів до ситуації навколо Курахового, де вона залишається вкрай складною, тому виокремлю лише одну складову з цих бойових дій. Ворог закріплюється у Старих Тернах. Це на північ від Курахового. Старі Терни - населений пункт, де ворог все-таки протиснув нашу оборону фронтальними лобовими атаками та просунувся на південь від села вздовж дамби Канівського водосховища. Одна з дамб там була підірвана нашими Збройними силами два тижні тому, але тепер все-рівно з позиції у Старих Тернах ворог може здійснювати вогневий контроль над трасою від Курахового до Запоріжжя в межах 2,5 кілометра. І це, звісно, створює суттєві ризики використання там російських мінометів, FРV-дронів, ПТРК для того, аби намагатися тримати під контролем цю важливу логістичну трасу від самого Курахового. Також знаємо, що в самому Кураховому бойові дії тривають в місті. Є промислова забудова - Курахівська ТЕС, яка є важливою ділянкою оборони, але тепер треба розбалансувати ці ризики, які створюються після захоплення Старих Тернів і просування противника на захід від цієї ділянки. Також це створює певні загрози для наших підрозділів, які перебувають у кишеньці на південь від Курахового, це такий виступ - Успенівка, Ганівка, Веселий Гай - де перебувають наші військові. Думаю, що зараз, ймовірно, відбуваються заходи, пов'язані з виходом з цієї кишеньки. Я про це казав ще тиждень тому, але бачимо, що навіть попри всі складні обставини наші військові тримають там оборону. Проте в будь-якому разі розуміємо, що від наших сил, резервів і вміння військового керівництва залежить врахувати всі ці ризики, забезпечити відхід наших військ з максимальним завданням втрат противнику. Що, власне, зараз і відбувається на цій найбільш напруженій ділянці фронту.Обстеження уламків "Орешника"Також ми поговоримо про те, що ворог намагається впливати на нас не лише тиском на лінію фронту, а й інформаційно-психологічними операціями, до яких, до речі, можна віднести й використання ворогом чи то нової-старої ракети "Орешник", чи то ракети від комплексу "Рубіж" з ударом по Дніпру 21 листопада. Сьогодні вийшла публікація у виданні Моsсоw Тіmеs із посиланням на чотирьох чинних російських чиновників. І там стверджується, що ця балістична ракета “Орешник” була спеціальною пропагандистською операцією Кремля, яку російські військові та спецслужби організували як відповідь західним партнерам України на дозвіл бити їхньою зброєю по території Російської Федерації та намагання відновити цей страх Заходу перед ядерними погрозами з боку Російської Федерації. Це одна з цілком ймовірних версій, чому ворог використовував цю ракету, але все-таки ми наблизимося до технічних подробиць, пов'язаних з "Орешником".Микола Стельмах, полковник Збройних Сил України у відставці, свого часу заступник командира ракетного полку ракет середньої та малої дальності РСД-10 "Піонер" і ще свого часу виконуючий обов'язки начальника відділу контролю за ядерним роззброєнням центру верифікації Збройних Сил України мав відвідати Дніпро, його запрошували на огляд уламків цього "Орешника". "До Дніпра ми не доїхали, ми в іншому місці подивилися аналогічні уламки і дуже-дуже прискіпливо подивилися фотографії цих уламків. Як би не називали цю ракету, мені більше ніж "Орешник" подобається назва "Боярышник". Це не серійний зразок, однозначно. Воно у них лежало як залізяччя, мотлох десь на складах і вони його запустили, щоб воно не пропало. Може, одна-дві ракети у них залишилися, але абсолютно ніякого воєнного сенсу в цьому не було. Що ми побачили: з неба, з висоти 140-137 кілометрів, зі швидкістю, як показав об'єктивний контроль, 3700 метрів на секунду летіли уламки головних частин і блоку розведення. Ця ракета була призначена для використання в ядерному варіанті й більш ні в якому. Тобто корпуси бойових блоків вони використали просто як болванки”, - розповів Микола Стельмах.Полковник був командиром частини, на озброєнні якої були ракети середньої та малої дальності "Піонер" з ядерним оснащенням. Він зазначив, що точність цих ракет була 120-150 метрів.Зараз Росія, власне, повернулася знову до використання ракет середньої дальності, зробивши ставку на "Орешник" як пропагандистський елемент впливу на Україну і на наших партнерів. Якщо дивитися на супутникові знімки навколо Південмашу після пуску "Орешника", бачимо, що насправді жодних принципових, суттєвих руйнацій немає. Як сказав головний російський агресор Путін, це забезпечується, умовно кажучи, кінетичний вплив за рахунок високої швидкості ударних бойових частин. Насправді ми оцінювали наслідки й бачимо, що вони є мінімальними при достатньо низькій точності. Тож таке враження, що забезпечити точність, яка навіть прийнятна в порівнянні з "Піонером" зараз просто неможливо під цей зразок ракетного озброєння.Передача Росії стратегічних бомбардувальниківМикола Стельмах був заступником начальника центру верифікації Збройних сил України, і на його час припала історія, коли Україна передавала Росії стратегічні бомбардувальники Ту-160, які зараз в тому числі використовуються для ударів ракетним озброєнням по Україні. "Ситуація була дуже складна. Ці літаки стояли в Узині та в Прилуках. В Узині стояли Ту-95МС-6 та МС-16. В Прилуках було 19 Ту-160. В Прилуках частина особового складу не хотіла здавати ці комплекси. Частина особового складу чекала, як би на цих літаках полетіти в Росію. Тобто ситуація була дуже неясна. І згадаймо, що це за час був. Тоді ж на всіх щаблях пропагували дружбу з Росією. Тоді жодна зустріч міністрів оборони держав СНД у штабі координації військового співробітництва не закінчувалась без тосту за дружбу між українською і російською армією. А на розмови про те, що ми будемо воювати, хоча казали, що однозначно воювати будемо починаючи з 17 року, на це суворо дивилися. І те, що ми віддаємо, менталітет нашого народу був такий, що Росія - брат, а американці - вороги. І тому ці літаки та 575 ракет, на жаль, віддані були", - зазначив полковник ЗСУ у відставці, ветеран ракетних військ стратегічного призначення Микола Стельмах.Розуміємо, що ця історія має нас навчити того, що з Росією треба готуватися лише до війни. І це єдиний висновок, який можна зробити з неї.Цар-гармата "Орешник"А тепер повернусь трошки до теми про "Орешник" і згадаю деякі історичні аналогії. В історії Московської держави був схожий до "Орешника" випадок зброї, іміджева вага якої перевищувала бойову, яка взагалі була відсутня. Це відома бронзова цар-гармата, яка була створена в ХVІ столітті та досі демонструється в Кремлі. Так от вага цієї гармати дивовижно співпадає зі стартовою вагою "Орешника" - до 40 тонн. Вага пострілу, так само як і "Орешника", якщо стріляти кам'яним ядром, то 1 тонна, якщо стріляти бронзовим ядром - до 2 тонн. І це так само співпадає з масовою бойовою частиною "Орешника".Але з цар-гармати жодного разу не стріляли, бо якби був постріл, то цю гармату просто б розірвало. Одного разу її дійсно підготували до бойового використання для захисту через Москву-ріку від військ хана, проте цей єдиний постріл так само не відбувся. А от ідея створення цієї цар-гармати полягала в тому, щоб знаходитись біля місця оголошення указів тодішнього російського царя. Тоді був цар Федір Іванович, якщо не помиляюся, який вважався недостатньо авторитетним, але ця гармата мала підвищувати авторитет його слів.Так чи інакше цей цар виявився останнім у своїй династії. Після його смерті в Московській державі почалася велика смута. От побачимо, що буде зараз в Російській Федерації на тлі "Орешника" та інших подій, які супроводжують її дії.

Про це й не тільки писали світові ЗМІ станом на ранок 4 грудня.Як Україна пережила найгірший місяць на полі боюЛистопад став найгіршим місяцем для України з вересня 2022 року за втраченими територіями, пише Тhе Guаrdіаn, у матеріалі якого можна побачити відповідні графіки.У листопаді Україна втратила територію площею еквівалентну розміру Нью-Йорка через російські війська – це найгірший місячний показник для українських захисників з вересня 2022 року.Минулого року, коли протистояння здебільшого зайшло в глухий кут, дані Інституту вивчення війни (ІSW) показують, що російські війська зайняли 2233 кв. км території. Вже у 2024 році вони зайняли близько 2656 кв. км.Територія, захоплена росіянами в листопаді, становить 1202 кв. км, що приблизно дорівнює розміру Нью-Йорка. Але експерти стверджують, що значна частина цих земель є сільською місцевістю і не має великої стратегічної чи оперативної цінності. Російські війська здебільшого оточили, але ще не захопили великі міста, і нещодавно було перерізано кілька основних залізничних і автомобільних артерій. Російський контроль над українською територією збільшився з 17,4% у листопаді 2023 року до 17,9% станом на 30 листопада 2024 року.Найбільших територіальних здобутків Росія досягла на Донеччині, де з початку року вона захопила 1804 кв. км. Лише у листопаді вона здобула 1006 кв. км.У жовтні Росія захопила Вугледар, ключовий опорний пункт на півдні Донеччини, який витримував неодноразові російські атаки з початку війни.Від квітня Росія просувається до Покровська, обласного центру та ключового військового об'єкту. У ході цього просування було захоплено кілька міст, зокрема Новогродівка, місто з довоєнним населенням 15 тисяч людей. Картографування земель, захоплених Росією за останній рік, показує, що вона переважно захоплювала сільськогосподарські угіддя, але не змогла досягти значних успіхів на територіях, що мають важливе міське чи інфраструктурне значення.Далі на північ російські війська взяли під контроль Північне і Залізне, серед інших населених пунктів, просуваючись до міста Торецьк.Втрат зазнали також Луганщина і Харківщина. Цього року російські війська зайняли 350 кв. км території в Луганській області. Станом на кінець листопада вони контролювали 98,6% території області. Аналогічно на Харківщині Україна втратила 392 кв. км території з січня цього року. У Куп'янську, одному з найбільших міст на сході Харкова, цього місяця відбулися бої вперше з часу його відвоювання Україною в ході контрнаступу 2022 року.Як відзначає Тhе Guаrdіаn, на початку цього року Україна досягла деяких невеликих успіхів після відбиття великих наступальних операцій на півночі Харківської та Луганської областей, але загалом тенденція до втрати територій продовжилася.Аналіз показує, що Росія поступово здобувала перемоги протягом року, особливо в Донецькій області, і контролює більшу частину території в кожній з чотирьох областей, які вона незаконно анексувала у 2022 році – Луганській, Херсонській, Запорізькій та Донецькій.Дослідниця кафедри військових досліджень Королівського коледжу Лондона докторка Марина Мирон вважає, що мета Росії – максимально розтягнути українські сили, проводячи наступальні операції на сході України. "Існує ймовірність того, що фронт може розвалитися, особливо в регіонах на південь від Вугледара", – каже вона.За оцінками докторки війна в її нинішній формі, ймовірно, закінчиться у 2025 році – але Україна буде вступати в будь-які переговори про припинення вогню з останніх сил."Україна значною мірою покладається на підтримку Заходу, яка зменшується. Обрання Дональда Трампа лише додає невизначеності. Моральний дух української армії дуже низький після боїв у "м'ясорубках" таких, як Бахмут, і вони не набирають війська, які їм потрібні. Росія просто має більше потенціалу, більше ресурсів і більше військ", – додала Марина Мирон.Оцінки площі території, використані в цьому аналізі, ґрунтуються на аналізі щоденних контрольних файлів від ІSW. У цих файлах щодня оцінюється площа території, яку контролюють або оспорюють російські війська.Як Путін напряму фінансує викрадення українських дітейДослідники Єльського університету відстежили сотні дітей, вивезених до Росії під час війни, і виявили те, що вони описали як "вищий рівень злочину, ніж передбачалося спочатку", повідомляє Тhе Nеw Yоrk Тіmеs.Як йдеться у звіті Єльського університету Владімір Путін і високопосадовці Кремля "навмисно і безпосередньо" санкціонували програму примусового виховання та усиновлення українських дітей під час війни в Україні.За словами дослідників, доповідь надає нові вагомі докази воєнних злочинів проти Путіна та інших посадовців. Розслідування Лабораторії гуманітарних досліджень Єльського університету виявило 314 дітей з України, які були включені в "систематичну програму примусового усиновлення та виховання" з моменту повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року. У звіті детально описані докази прямих наказів вищих посадових осіб Росії, включаючи Путіна, щодо здійснення програми усиновлення.Це розслідування може підсилити справу проти Путіна і його уповноваженої у справах дітей Марії Львової-Бєлової, які були названі в ордері на арешт, виданому Міжнародним кримінальним судом у березні минулого року за їхню роль у депортації українських дітей до Росії.Дослідники посилаються на підтверджені витоки російських документів, які, за їхніми словами, свідчать про те, як російські високопосадовці працювали з чиновниками в окупованих регіонах України над реалізацією програми. У звіті йдеться про те, що офіс російського президента надавав пряму фінансову підтримку та інші ресурси для програми.На думку дослідницької лабораторії, поводження з українськими дітьми може становити воєнний злочин або злочин проти людяності, і навіть може бути підставою для звинувачення у геноциді відповідно до Римського статуту Міжнародного кримінального суду.Українські посадовці та члени дослідницької групи Єльського університету мають виступити на спеціальному засіданні Ради Безпеки ООН, щоб пояснити свої висновки.Натомість Кремль заперечує вчинення воєнних злочинів і стверджує, що усиновлення є патріотичним і гуманітарним зусиллям, спрямованим на допомогу покинутим дітям. Там також зазначили, що вони не є учасниками Міжнародного кримінального суду і тому не мають жодних зобов'язань перед ним.Окрім Путіна та Львової-Бєлової, у доповіді Єльського університету названо ще чотирьох російських посадовців, причетних до депортації, передачі на виховання та усиновлення українських дітей: високопосадовиця у путінській партії "Єдина Росія" Анна Кузнєцова, міністр освіти Росії Сергій Кравцов та голови регіональних проросійських адміністрацій у Донецькій і Луганській областях України.Докази, зібрані дослідниками Єльського університету, стосуються 314 дітей віком від 2 до 17 років з Донецької та Луганської областей на сході України, багато з яких були забрані з двох відомих шкіл-інтернатів. До групи також входить одна дитина з окупованого Маріуполя.У звіті йдеться про те, що вони з високою достовірністю встановили українське походження дітей, незалежно від інших розслідувань і новинних повідомлень. Дослідники заявили, що вони використовували численні джерела інформації для підтвердження, включаючи витік російських документів і повідомлень, супутникові знімки, методи геолокації та аналіз метаданих.Деякі з 314 дітей були влаштовані в російські сім'ї, а інші були внесені в російську базу даних про прийомні сім'ї та усиновлення, йдеться у звіті Єльського університету. Університет не оприлюднив імена дітей, але повідомив, що передав їхні імена та обставини до міжнародного суду та українській владі.У той час як деякі з дітей є сиротами або раніше були вилучені з-під опіки своїх батьків, деякі, згідно з базою даних, мали батьків в Україні, які були позбавлені батьківських прав через дії Росії. Щонайменше троє дітей були влаштовані в сім'ї російських чиновників або в сім'ї російських військових.Дослідники заявили, що вони відстежили переміщення кожного з 314 дітей до тимчасових центрів у Росії в середині процесу депортації та їх розосередження після цього по 21 регіону Росії. У звіті йдеться про те, що для перевезення дітей використовувалися російські військові літаки, що широко висвітлювалося в російських новинах і на фотографіях.Вони також заявили, що у них є документальне підтвердження того, що щонайменше 67 дітей були натуралізовані як російські громадяни, і що справжня кількість таких натуралізацій, ймовірно, набагато вища. За їхніми словами, в Росії перебувають ще тисячі українських дітей, особи яких досі не встановлені.У доповіді також звинувачується російська влада в тому, що вона намагається приховати походження і місцезнаходження українських дітей. Після того, як міжнародний суд видав ордери на арешт, Росія видалила значну частину доказів з відповідних вебсайтів."Найбільш критичним є те, що діти, вивезені з України, по суті, представлені в російських базах даних так, ніби вони з Росії", – підкреслюють дослідники.

Сили оборони допомогли рашистам оновити рекорд "вантажу 200" – понад 45 700, а також мінусували рекордні 2470 автомобілів і майже 900 бронемашин, які возили ворогів. втрати ворога, Фото: ЕспресоЦікавою тенденцією є значне зниження кількості знищеної артилерії: і ствольної (вперше за довший час – менш ніж тисяча), і реактивної (тільки 9). Це передусім вказує не на зменшення наших ударних можливостей, а на початок дефіциту цієї зброї в окупантів. Недаремно вони просили допомоги в КНДР.   Як і в попередні періоди, понад 65% з усіх 1170 боїв відбувалися на Покровсько-Курахівському фронті та довкола Великої Новосілки.  втрати ворога, Фото: ЕспресоВелика Новосілка може опинитися без постачанняФронтальний наступ на Велику Новосілку загальмував на порозі самого селища, куди рашисти не змогли прорватися. Тож вони почали захоплювати фланги. З півдня – значну частину межиріччя Мокрих Ялів і Шайтанки, на підступах до сіл Макарівка і Благодатне. Тут росіяни будуть намагатися витискати Сили оборони з лівого берега Мокрих Ялів, щоб мати ширший  підхід до Великої Новосілки із цього боку. З півночі ворог пробився до села Новий Комар і фактично захопив його, сформувавши таким чином можливість наступу на селище ще й з цього флангу. В такій ситуації Силам оборони буде вкрай важко втриматися у східній частині Великої Новосілки.                                                                                                                          Карта бойових дій за 27 листопада – 4 грудня, Фото: ЕспресоОднак маємо шанс вибудувати стійку лінію оборони по річці та втримати західну частину селища. Велика Новосілка зможе триматися доти, доки її зможуть забезпечувати логістично. Наразі з усіх великих доріг вільною залишилася тільки траса з Гуляйполя. Наступ на Рівнопіль і Новодарівку спрямований на перерізання цієї траси, тож саме на цій ділянці фронту буде вирішуватися подальша доля Великої Новосілки.         Курахівський фронт гнеться, але не падаєУвесь свій наступальний потенціал зс РФ зосередили для наступу на Курахове. Так, тут вони щодня мають певні успіхи, але, якщо відверто, більшість експертів були впевнені, що Курахове буде оточене й упаде ще на початку листопада. І навіть найсміливіші не прогнозували, що Сили оборони ще й у грудні триматимуть оборону в Єлизаветівці, Романівці чи Ганівці, які вже тривалий період перебувають у напівоточенні. Однак ЗСУ вкотре показують свій неймовірний героїзм: на південному фланзі Курахового наступ ворога перейшов із просування в кілометри на день до метрів і поступово загальмував. Росіяни все ще атакують вервечку українських сіл уздовж річки Сухі Яли, як з півдня через Трудове, так і з півночі через Дальнє, концентруючи основний удар на Успенівку, оскільки це дозволить відрізати значну частину наших захисників. Одночасно вони завдають кинджальних ударів на Романівку та Ганнівку. Сили оборони тут постійно контратакують. Рашисти, бачачи свої скромні результати, цього тижня намагалися ще більше розтягнути лінію фронту вздовж річки та наступали в напрямку села Сухі Яли, де зуміли розширити сіру, ніким не контрольовану зону.                                                                                                                         Карта бойових дій за 27 листопада – 4 грудня, Фото: ЕспресоНа північ від Курахового окупанти повністю зайняли Берестки та просунулися вздовж водосховища до Старих Тернів, в яких саме зараз тривають бої. Тут ворог хоче продавити нашу оборону й вийти на трасу, в тил захисникам Курахового. Наразі росіяни підійшли до розбомбленої дамби, де просуватися їм буде вкрай складно, а відтак намагатимуться рухатися далі на захід, у межиріччя Вовчої й Солоної. Такий рельєф є доволі зручним для оборони, а тому будемо сподіватися, що ЗСУ зупинять тут росіян надовго.Принаймні до того часу, поки в самому Кураховому тривають бої. Саме тут ворог має найбільші успіхи. Він зайняв чимало важливих об’єктів у центральній частині міста, а Сили оборони здебільшого відійшли в західну частину, де планують побудувати свій захист на базі зруйнованої ТЕС.                                                                                                                                        Карта бойових дій за 27 листопада – 4 грудня, Фото: ЕспресоОкупанти продираються до Покровська з півдняНезважаючи на те, що в останній тиждень листопада росіяни здійснили чи не найбільше за всю осінь атак (понад 320) на Покровському напрямку, їхнє просування було доволі скромним, а наступ стагнує й тут. Увесь північний фланг залишився непорушним, а ключові зусилля окупанти спрямовували на подальше формування південної клешні, яка має охопити Покровськ і створити передумови для наступу на саме місто. Головним вектором їхньої атаки є селище Шевченко, розташоване за 3,5 км на південь від Покровська. За тиждень ворог завершив окупацію сіл Петрівка, Пустинка і Жовте й наблизився до Шевченка на відстань 2 км. Втім захопити селище буде не так просто, адже воно повністю прикрите з півдня річкою Солоненька. Тому перед наступом окупантам доведеться сформувати широкий плацдарм уздовж річки, а для цього потрібно спершу захопити всю територію від Новотроїцького до Лисівки. Ймовірно, на це в росіян піде весь грудень.                                                                                                                                      Карта бойових дій за 27 листопада – 4 грудня, Фото: ЕспресоРазом з тим рашисти наступають і в західному напрямку, де за тиждень розширили зону свого контролю навколо села Чумацьке (колишнє Пушкіне), але значного просування тут вони не мали, як і не змогли повністю захопити саме село. Основний задум росіян полягає в тому, щоб на доволі широкій ділянці фронту, у 8 км, спробувати вийти на трасу Покровськ – Курахове, десь між селами Новотроїцьке та Новооленівка. Звісно, це ще більше ускладнить логістику як для Курахівського фронту, так і для Великої Новосілки. Наразі найближча відстань від фронту до траси становить 3,5 км, саме в цьому місці після окупації Жовтого зс РФ наступають на Новотроїцьке.   Ворог витісняє ЗСУ навколо БоровоїУ районі Сенькового росіяни не мають суттєвого просування ні на північ, ні на південь уздовж Осколу. Це гальмує їхні плани зі знищення обидвох українських плацдармів на схід від Осколу. Попри це, ворог продовжує наступати, поступово витісняє Сили оборони на плацдармі на південь від Сенькового й рухається у напрямку до Борової. За тиждень рашисти просунулися на кілька кілометрів на південний захід від Берестового та пробують пробитися до північних околиць села Лозова. Водночас вони атакують Лозову з південного флангу, намагаючись реалізувати свій улюблений маневр – взяття Сил оборони у кліщі та поступове видавлювання з позицій. Ситуація в Першотравневому залишилася стабільною: попри численні спроби, зс РФ так і не зуміли захопити Копанки.                                                                                                                                        Карта бойових дій за 27 листопада – 4 грудня, Фото: ЕспресоКуп’янськ – Дворічна: знищення плацдармів зс РФНаприкінці тижня окупанти не тільки розвинули свій успіх у районі села Новомлинськ, що на північ від Куп’янська, а й форсували Оскіл ще в одному місці – нижче від Дворічної навпроти села Масютівка. Такий поспіх із форсуванням річки в чи не найбільш несприятливу пору року, коли вода дуже холодна, але ще не замерзла, вказує на те, що в зс РФ є наказ захопити Куп’янськ до якогось періоду, можливо, до інавгурації Трампа. Водночас це також свідчить, що наразі в них усе йде не за планом. Адже лобові атаки на передмістя Куп’янська з півночі Сили оборони розбивають вщент. Відтак росіяни задумали закріпитися на правому березі Осколу. Спочатку їм дещо вдавалося: вороги зуміли зайняти наші позиції й навіть зайти в село Новомлинськ, а завдяки другому плацдарму хотіли взяти в кліщі й захопити селище Дворічна. Втім воїни 8-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї бригади "Едельвейс" із залученням танків і БМП на початку грудня увірвалися на позиції росіян і зачистили від них плацдарм біля Новомлинська. На другій ділянці, біля Масютівки, загарбникам також не вдалося закріпитися, наразі тривають бої, щоб витіснити їх.                                                                                                                                      Карта бойових дій за 27 листопада – 4 грудня, Фото: ЕспресоЗСУ тримають кругову оборону на КурщиніСитуація на Курщині залишається стабільно важкою, але контрольованою нашими воїнами. На східному фронті Сили оборони успішно відбивають усі атаки росіян і часто заманюють їх у вогневі пастки та знищують, як це було кілька разів у районі Плєхово. Також тут найбільша площа сірих зон, в яких ЗСУ можуть вести маневрову війну. Північний фланг теж залишається стабільним, за винятком незначного коливання лінії фронту на північний захід від Погребків. Однак це здебільшого пов’язано з тим, що ЗСУ були змушені відійти в районі біля Крем’яного, щоб вирівняти фронт, адже так його легше обороняти.                                                                                                                                        Карта бойових дій за 27 листопада – 4 грудня, Фото: ЕспресоЗахідний фланг залишається найбільш нестабільним – тут зс РФ змогли остаточно зайняти Дар’їно та відкинути наші війська від села на південь і схід. Водночас найбільш запекле протистояння розгорнулося в районі Новоіванівки, де росіяни намагаються перерізати нашу оборону й вийти до Малої Локні. Тут ніхто не хоче поступатись, адже зона вкрай відповідальна і може мати критичні наслідки для всього Курського фронту. Карти створено на основі інформації, отриманої від Генерального штабу Збройних Сил України, а також з інших відкритих та перевірених джерел. Водночас карти не є максимально точними та лише умовно відображають тенденції в зоні бойових дій.

Росія евакуює військово-морські сили зі своєї бази в сирійському місті Тартус. Це свідчить про те, що в найближчій перспективі Москва не планує надсилати суттєві підкріплення на підтримку режиму сирійського диктатора Башара Асада, пишуть аналітики Інституту вивчення війни (ІSW). Дослідження ОSІNТ-аналітиком "МТ Андерсон" супутникових знімків від 30 листопада і 1 грудня свідчать, що на російській базі в Тартусі розміщені фрегати "Адмірал Головко" та "Адмірал Григорович", підводний човен "Новоросійськ", а також нафтоналивні танкери "Єльня" і "Вязьма". Супутникові знімки від 3 грудня показують, що Росія вивела з бази три фрегати, підводний човен і два неназваних допоміжних судна. Ймовірно, це "Єльня" і "Вязьма", тобто всі розміщені в Тартусі судна. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Повстання у Сирії: Іран надсилає своїх бойовиків Аналітики вважають, що Росія не може передислокувати ці кораблі до своїх портів у Чорному морі, адже Туреччина дотримується Конвенції Монтре, що забороняє російським військовим кораблям проходити через протоки Босфор і Дарданелли. З огляду на цей факт, в Інституті припускають, що Москва, скоріш за все, передислокує кораблі до своїх баз на північному заході РФ та в Калінінградській області. Головне управління розвідки Міноборони України 3 грудня повідомило, що російське військове командування, ймовірно, перекинуло до Сирії угруповання сил невизначеної чисельності зі свого Африканського корпусу. Це організація, яку Міністерство оборони РФ створило для заміни операцій групи "Вагнера" в Африці після загибелі її фінансиста Євгена Пригожина в серпні 2023 року. В ІSW зазначили, що не можуть самостійно підтвердити повідомлення про розгортання елементів Африканського корпусу в Сирії. Однак якщо ці повідомлення достовірні, то це свідчить про те, що російське військове командування уникає передислокації регулярних Збройних сил з пріоритетного театру бойових дій в Україні до Сирії. "Евакуація російських військ з Тартуса і повідомлення про розгортання сил Африканського корпусу в Сирії свідчать про те, що Росія стурбована тим, що сили сирійської опозиції можуть просунутися на південь до Хами (приблизно 80 кілометрів на північний схід від Тартуса) і загрожувати її базі в Тартусі. Однак військове командування РФ не буде розгортати значні підкріплення в Сирії в найближчій перспективі, щоб запобігти такому просуванню", - йдеться у повідомленні. За даними ГУР Міноборони України, особовий склад російського військового контингенту у Сирії перебуває у пригніченому стані через успіхи опозиційних сил - захоплення Алеппо, бойові дії у районі Хами та просування до Хомса. Планові ротації російських військ у Сирії призупинені.

Про це повідомив Вlооmbеrg головний виконавчий директор Мартін Гаусс.Зазначається, що авіакомпанія планує перевести свої потужності з інших напрямків в Україну, як тільки це буде безпечно. Крім цього, АіrВаltіс також хотіла б залишати деякі літаки в Україні на ніч - практика, відома як "нічна зупинка"."Ми можемо літати вночі, якщо це буде безпечно. Я б навіть полетів туди порожнім, якщо буде зрозуміло, що ми зможемо вилетіти й продати квитки, а квитки вже продані", - заявив Гаусс.Читайте також: Чи зможуть аеропорти України запрацювати вже на початку 2025 року та які для цього потрібні умови? ПояснюємоРаніше АіrВаltіс виконувала рейси з Києва, Львова та Одеси. Ryаnаіr Ноldіngs Рlс пообіцяла розмістити 30 літаків і допомогти відновити авіаційну галузь України після закінчення війни.Повідомляється, що авіакомпанія зможе перетинати повітряний простір України, щоб літати прямими маршрутами на південь від Латвії до таких пунктів призначення, як Дубай і Греція.Що відомо про відкриття аеропортів в УкраїніРаніше повідомлялося, що надзвичайний і повноважний посол Турецької Республіки в Україні Мустафа Левент Більген готовий лобіювати можливість відкриття Львівського аеропорту.18 січня заступник глави ОП Ростислав Шурма заявив, що Україна докладає значних зусиль для відновлення авіасполучення з Києва та Львова, яке було перерване з початком великої війни в лютому 2022 року.Згодом стало відомо, що Україна починає переговори з регуляторами США та ЄС про відкриття аеропортів. Водночас Украерорух зазначав, що повітряний простір буде відкрито відразу після завершення воєнних дій та перемоги України.2 травня міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба заявив, що достатні засоби ППО, зокрема літаки F-16, дозволи б Україні відкрити аеропорт у Львові.Водночас речник Повітряних сил ЗСУ казав, що функціонуючий аеропорт у Львові може бути потенційною ціллю росіян, тому для його відкриття потрібно усвідомлювати усі можливі ризики.Читайте також: Відкриття аеропорту у Львові дозволить закрити небо над Україною, – голова ОВА КозицькийАвіаційна служба України готова відновити польоти на 95%, але ключовою умовою для цього залишається забезпечення безпеки пасажирів.

Ситуація для росіян у Сирії погіршується. Опозиційні до підтримуваного росією режиму Асада сили активно просуваються на південь країни, відбулись перші міські  бої у містах Хама, Хомс та Сувейда.

Безпілотники окупантів помічено одночасно у двох областях УкраїниУ Сумській та Чернігівській областях зафіксовано активність ворожих БпЛА. Один рухався на південь, інший - на південний захід.

Групи сирійських повстанців вже повністю захопили Алеппо. Урядові війська вперше за понад 10 років втратили контроль над цим другим за величиною у країні містом, пише арабський мовник Аlаrаbіyа Nеws. Угруповання "Хаят Тахрір аш-Шам" і союзні з ними опозиційні угруповання контролюють місто Алеппо, за винятком районів, контрольованих курдськими силами, повідомив голова Сирійської обсерваторії з прав людини Рамі Абдель Рахман в розмові з журналістами. Повстанці заявили, що вони просунулися далі на південь від міста Алеппо та захопили місто Хансір, намагаючись перерізати головний шлях постачання урядової армії до міста Алеппо. Джерела повідомили, що вони також захопили Шейх-Наджар, одну з головних промислових зон країни. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Путін не перекидатиме війська з України в Сирію - експерт Сирійські повстанці опублікували відео із захопленої резиденції президента країни Башара Асада та офісу російських радників у місті Алеппо. На опублікованих кадрах видно озброєних людей у військовій формі, які ходять розкішно обставленими кімнатами президентської резиденції, в якій є як місця для відпочинку, так і зали для переговорів та нарад. Зокрема, вони заходять у спальні кімнати для Асада та його гостей. На кадрах з військового училища Алеппо видно на стінах російські прапори, фотографії Кремля та пам'ятника "Родине-Матери" у Волгограді. В Обсерваторії кажуть, що сирійська та російська авіація завдала серії ударів з метою підтримки асадівських військ. В результаті цих авіаударів в Алеппо загинуло щонайменше 12 людей. А також у місті було п'ять жертв через теракти поблизу університету Алеппо, розповів Рахман. Крім того, в результаті російських ударів також було вбито в Ідлібі вісім мирних жителів, у тому числі двоє дітей і жінку (це місто вважають "бастіоном повстанців"). Після трьох діб успішного наступу повстанців у Сирії російські війська зазнали там значних втрат. Деякі підрозділи держави-агресора перебувають в оточенні. А зниклими безвісти в Сирії значаться сотні росіян, повідомляє Головне управління розвідки Міноборони України.

Еспресо пояснить історичний контекст конфлікту на Кіпрі, чи може розділений острів вступити в НАТО і чому це також важливо для України. Історичний контекст: чому Кіпр розділений і не може помиритися Розділений Кіпр, південь - Республіка Кіпр, північ - Турецька Республіка Північного КіпруКіпр має довгу і багату історію, що сягає найдавніших часів. Розташований на перехресті торгових шляхів між Європою, Азією та Африкою, він був важливим центром різних цивілізацій. Та найважливіші події, які досі впливають на життя острова та висять над ним, як Дамоклів меч, сталися не так давно.Якщо грецька колонізація та поширення елліністичної культури на Кіпр почалися приблизно ще 3,5 тис. років тому, то турецьке нав’язування своїх традицій та людей стартувало лише 450 років тому, коли Османська імперія захопила острів. Якщо спершу дві культури співжили у відносному балансі, то за останні століття все змінилося. Етнічний розкол між греками й турками особливо поглибився в час в британського правління (1878–1960 роки). Грецька більшість прагнула об'єднання з Грецією (або енозіс), тоді як турецька меншість виступала за розподіл острова (чи таксим) і тісніші зв'язки з Туреччиною.Після здобуття незалежності в 1960 році Кіпр став республікою зі складною системою розподілу влади між греками-кіпріотами і турками-кіпріотами. Однак міжетнічні напруження швидко загострилися. У 1963 році спалахнули заворушення через суперечки щодо конституції, що призвело до створення буферної зони під егідою ООН. Греція і Туреччина, країни-гаранти незалежності Кіпру, активно втручалися у справи острова. Тодішня грецька військова хунта підтримувала ідею енозісу, що викликало занепокоєння Туреччини.У липні 1974 року на Кіпрі стався переворот, організований грецькою хунтою. Новий уряд прагнув об'єднання з Грецією. У відповідь на переворот Туреччина здійснила військову операцію під назвою "Аттіла". Турецькі війська висадилися на півночі Кіпру, заявивши, що діють для захисту турецької громади. Протягом кількох тижнів Туреччина захопила приблизно 37% території острова.Війна завершилася створенням фактичної лінії розмежування, відомої як "Зелена лінія" (контроль здійснюють миротворчі сили під егідою ООН), що розділила Кіпр на північну частину, контрольовану Туреччиною (близько 35 тис. турецьких військових перебувають на острові), та південну частину, де збереглася Республіка Кіпр, яка має тісні зв’язки з Грецією, США та Великою Британією (остання володіє 2% території острова, де розташовані британські військові бази Акротирі і Декелія).На сьогодні офіційно визнана міжнародною спільнотою держава, член Європейського Союзу є Республіка Кіпр. Вона контролює близько 63% території острова. Натомість Турецька Республіка Північного Кіпру – це самопроголошена держава, визнана лише Туреччиною, вона контролює близько 37% площі Кіпру. Чому конфлікт триває десятиліттями, найперше через відсутність компромісу. Грецька та турецька громади мають принципово різні погляди на майбутнє Кіпру. Греки-кіпріоти прагнуть єдиної держави, а турки-кіпріоти — визнання їхньої незалежності. До того ж Туреччина вважає Кіпр стратегічно важливим і виступає проти інтеграції острова з Грецією. ЄС підтримує Республіку Кіпр, що додає складності у переговорах. Туреччина також має сильний військовий контингент на півночі Кіпру, а це викликає напругу. З іншого боку, Республіка Кіпр спирається на підтримку ЄС, Греції, Великої Британії та США. Найближчим до компромісу був план Кофі Аннана у 2004 році, але він провалився на референдумі, бо греки-кіпріоти не підтримали ідеї, що на острові збережеться турецька військова присутність. Якщо провести паралель, то конфлікт у Кіпрі може частково нагадувати і ситуацію в Україні. Коли є українська більшість, та проросійська меншість на сході, яка виникла там внаслідок імперської політики Росії. Як Туреччина, так і  Росія заявили про введення війська для "захисту своїх громадян", однак насправді важливішими є приховані політичні мотиви таких дій, які пов’язані з імперськими амбіціями зберегти свої зони впливу. НАТО для підконтрольних територій: зміна у стратегії Зеленського та одночасне нагадування Кіпром про свою проблему Володимир Зеленський і Марк Рютте,Одна з останніх заяв президента Володимира Зеленського, яка викликала хвилю обговорення як в Україні, так і за кордоном, пов’язана з його інтерв’ю Sky Nеws. Він запропонував взяти підконтрольні урядом частини України "під парасольку НАТО", щоб таким чином спробувати зупинити "гарячу фазу" війни з росіянами. Зеленський уточнив, що таке запрошення має визнавати також міжнародно визнані кордони України, щоб тоді "окуповані території можна було повернути дипломатичним шляхом"."Схоже, він визнав, що окуповані східні частини країни наразі не підпадають під таку угоду про захист НАТО", - пишуть у Sky Nеws.  Хоча варто відзначити, що вже у неділю, 1 грудня, президент сказав протилежне: "не може бути запрошена до НАТО частина територій України", бо це "автоматичне визнання, що усі інші території не є українськими", тому Україна "ніколи на це не піде".  У будь-якому випадку, заява про вступ частини території країни у НАТО була зроблена не просто так. Раніше Зеленський завжди відкидав таку можливість, щоб взамін на щось – окуповані росіянами території залишилися під владою Кремля, наголошуючи, що єдиний спосіб припинити війну – силою повернути всі втрачені землі. Однак повернення до Білого дому Дональда Трампа, можливо, змінило дипломатичну стратегію Офісу президента. Зокрема, попередня заява Зеленського виданню Fох Nеws, що Крим можна повернути дипломатичним шляхом, теж може свідчити про таку зміну парадигми. Читайте також: Мирна угода в обмін на що: які сценарії завершення війни розглядає Дональд Трамп. ПояснюємоПро це відзначають у Роlіtісо, мовляв, президент Зеленський говорить про пошуки дипломатичних рішень, бо треба "відкалібрувати свою політику" під догоду Трампу, який хоче посадити обидві сторони за стіл переговорів та зупинити війну. Хоча Путін і не поспішає це робити, маючи успіхи на полі бою. Читайте також: Критичний момент війни: чому росіяни просуваються все швидше і чи може Україна їх зупинити. Пояснюємо"Хитрість Зеленського в його відносинах з Трампом полягає в тому, щоб переконатися, що саме на Путіна покладуть провину за будь-яку невдалу мирну ініціативу", - кажуть у виданні.  У будь-якому разі, як тільки виникли думки в української влади про альтернативні варіанти вступу в НАТО, щоб унеможливити повторення вторгнення у разі припинення військових дій, водночас прозвучали подібні заяви з боку президента Республіки Кіпр Нікоса Христодулідіса. Він заявив, що острів може претендувати на членство в НАТО, коли його збройні сили отримають необхідну підготовку та оснащення за підтримки США, щоб відповідати вимогам Альянсу. Христодулідіс також підкреслив, що Кіпр найближча країна ЄС до Близького сходу, де вирують свої конфлікти (180 км до Лівану), тому це важливо для зміцнення безпеки всієї Європи. Хоча Христодулідес не уточнив, як можна вирішити дискусію з Туреччиною щодо потенційного членства Кіпру в НАТО, але вказав "на триваючі зусилля під керівництвом ООН для відновлення мирних переговорів між громадами греків-кіпріотів і турків-кіпріотів". Ці слова стали першою публічною заявою Хрістодулідеса про те, що Кіпр робить кроки з підготовки до можливого запиту на вступ до Альянсу, пишуть грецькі журналісти видання Skаі. Раніше Нікос Христодулідіс представив свій план президенту США Джо Байдену під час жовтневого візиту до Вашингтону (тобто зробив це після президента України і його "плану перемоги").Чи може все це бути просто збігом обставин? Сумнівно, грецькі-кіпріоти розуміють, що вступ в НАТО може стати ключовим фактором у забезпеченні безпеки острова, особливо в теперішній час загострення конфліктів. Вони бачать у цьому не лише спосіб посилити свій захист від Туреччини, а й можливість інтегруватися у структури, що гарантують стабільність у регіоні на покоління вперед. Подібно до ситуації з Україною, Кіпр, попри розділення території, прагне використати міжнародну ситуацію та міжнародні механізми для стабілізації ситуації та стримування потенційної агресії. Заяви президента Кіпру Нікоса Христодулідіса та спроби України знайти нові моделі співпраці з НАТО вказують також на можливий початок переосмислення підходів до прийняття нових членів у Альянс. Це водночас сигналізує про зміну міжнародного консенсусу щодо затяжних конфліктів, що раніше блокували безпекову євроатлантичну інтеграцію країн із частковою втратою територій. Єдиним винятком тут є Німеччина, адже вона вступила до НАТО в 1955 році, попри те, що була поділена на ФРН і НДР. Це стало можливим завдяки контексту холодної війни та важливості Західної Німеччини для стримування радянського впливу в Європі.Які шанси для Кіпру та України стати членами НАТО без контролю над всіма своїми територіямиВійськові навчання НАТОЗараз багато розмов про західнонімецьку модель інтеграції, яка показує, що Альянс може адаптувати свої принципи до конкретних геополітичних умов. У нинішніх реаліях, коли світ стикається з новими загрозами та конфліктами, досвід інтеграції Німеччини може слугувати прикладом для України та Кіпру. Вступ цих країн до НАТО, навіть за умов часткової окупації, може стати сигналом того, що Альянс готовий модернізувати свої підходи, щоб забезпечити безпеку в усьому євроатлантичному просторі, а не чекати на посилення загроз.  Але чи погодяться з цим ті, хто найбільше виступає проти? В українському випадку – це Росія, а в кіпрському – Туреччина. Це питання і є найбільш дискусійним. Та одразу варто сказати, що немає очевидної відповіді і все це залишається площиною заяв та переговорів без сигналів про офіційну зміну підходів. Так, Кіпр почав активно обговорювати можливість вступу до НАТО, проте цей процес наштовхується на серйозні перешкоди, головною з яких є позиція Туреччини, яка є членом НАТО. Відповідно, навіть, якщо питання вступу в Альянс дійде до фінальної частини, Анкара матиме право вето, адже всі країни НАТО мають погодити вступ нового члена. Звісно, що США та інші країни можуть натиснути на Туреччину, однак, щоб це сталося, політики мають знайти якесь компромісне рішення по розділеному Кіпру. Тобто цей конфлікт блокує зусилля Кіпру з інтеграції до НАТО, оскільки для прийняття нових членів потрібна одностайна згода всіх країн-членів Альянсу. Тому наразі влада Республіки Кіпр робить лише спроби підняти це питання на міжнародну площину. Тим більше, що МЗС Туреччини прокоментувало відповідні плани Кіпру та передбачувано назвали їх "неприйнятними". "Наразі греко-кіпрська адміністрація Південного Кіпру не подавала заявки на членство в НАТО, але навіть така спроба є неприйнятним розвитком подій для Туреччини", – сказали у МЗС Туреччини виданню СNN Тurk.Попри це, Кіпр співпрацює з НАТО через програми Партнерства заради миру та зміцнює оборонну співпрацю зі США та ЄС. Наприклад, уряд вкладає значні кошти в модернізацію військової інфраструктури, включаючи військово-морські та повітряні бази. Президент Нікос Христодулідес заявив, що робота над вступом в Альянс ведеться, але не розголосив деталей, щоб уникнути політичного тиску. Український вступ у НАТО ще складніший через триваючу повномасштабну війну з Росією. Умови вступу до НАТО передбачають контроль над територією країни-заявника, що ускладнює ситуацію та потребує погодження певних винятків. Однак саме відкрита військова агресія росіян змінили підходи Альянсу, члени якого фінансово та військово підтримують Україну, яка де-факто, як про це люблять казати українські чиновники, вже в НАТО. Та щоб це сталося юридично, знову таки всі члени організації мають мати спільну думку. Однак цього не було раніше і немає зараз. Фактично, це і було однією з причин нападу Путіна, бо він побачив слабкість з боку Заходу, який нібито залишив двері для України відкритими, але не дозволяв зайти в Альянс. Та й зараз Кремль постійно сигналізує, що вступ України в НАТО "становить загрозу безпеки Росії". Ба більше, за словами експертів, вступ України до НАТО зведе нанівець усі потуги Путіна. Бо за такої ситуації путінська "СВО" втрачає сенс, як сказав в ефірі на Радіо NV директор Nеw Gеороlіtісs Rеsеаrсh Nеtwоrk Михайло Самусь. "Україна ж не може відмовитися від ідеї НАТО, оскільки іншої реальної альтернативи для досягнення стабільного миру, окрім повної інтеграції до ЄС і Північноатлантичного Альянсу, не існує. У разі будь-якого перемир'я з РФ чи формальних припинень вогню, якщо цей крок не буде зроблено, війна, за умови збереження російського режиму, постійно відновлюватиметься", - відзначив в етері Еспресо співзасновник та виконавчий директор Українського центру безпеки та співпраці Дмитро Жмайло.Під час повномасштабної війни президент Зеленський неодноразово наголошував, щоб НАТО офіційно надало гарантію Україні для набуття повноправного членства в НАТО, однак обережна позиція США та Німеччини гальмують цей процес. Вашингтон та Берлін бояться, що це призведе до безпосередньої війни Альянсу з Росією. Іншу думку може мати новообраний президент США Дональд Трамп, який після інавгурації 20 січня почне втілювати свою політику. Тому Україна та Кіпр намагаються донести свою позицію в цей час, коли світова спільнота стоїть перед зміною ідей та підходів у найсильнішій державі світу.Хоча Трамп відомий своїм прагненням скоротити роль США у глобальних конфліктах, він також акцентував увагу на необхідності для європейських країн брати більшу відповідальність за власну безпеку. Це може створити можливість для України та Кіпру аргументувати свої позиції, підкреслюючи, що їх інтеграція до НАТО посилить безпеку всього Альянсу та відповідатиме його стратегічним інтересам.Проте будь-які нові ініціативи залежатимуть від того, чи зможе Трамп знайти баланс між його бажанням зупинити конфлікти шляхом переговорів і зобов’язаннями перед союзниками. Підхід нового президента США до НАТО стане вирішальним фактором для України, яка прагне якнайшвидше отримати безпекові гарантії, і для Кіпру, який хоче подолати десятиліття замороженого конфлікту з Туреччиною.Читайте також: Зміна правил гри: чому Байден дозволив Україні удари АТАСМS по РФ та коли очікувати результату. Пояснюємо

Українські туристичні компанії пропонують тури, в рамках яких іноземці можуть відвідати столичний регіон, або поїхати на південь України, де продовжуються активні бойові дії.

Від початку доби на фронті відбулося 153 бойових зіткнення з ворогом. Від вогню ствольної артилерії та РСЗВ постраждали райони населених пунктів Велика Берізка, Порозок, Бачівськ, Сумської області; Сеньківка Чернігівської області; Тимофіївка Харківської області. Про це повідомляє Генштаб України. На Харківському напрямку російські окупанти вісім разів марно атакували оборонні рубежі українських підрозділів поблизу Вовчанська, Козачої Лопані та Гоптівки. На Куп'янському напрямку українські воїни відбили три ворожі атаки неподалік Піщаного, Колісниківки, Лозової, Загризового, Новоєгорівки, ще три боєзіткнення тривають дотепер. На Лиманському напрямку за день загарбницька армія здійснила 13 штурмових та наступальних дій біля Греківки, Дружелюбівки, Новоєгорівки, Зарічного, Тернів та Торського, наразі ще тривають три боєзіткнення. На Краматорському напрямку українські захисники відбили десять штурмів противника, а ще два боєзіткнення продовжуються, поблизу населених пунктів Часів Яр, Предтечине та Ступочки. На Торецькому напрямку тривають 12 боєзіткнень поблизу населених пунктів Торецьк, Неліпівка та Щербинівка. На Покровському напрямку з початку доби окупанти здійснили 28 спроб потіснити наших захисників із займаних позицій у районах населених пунктів Миролюбівка, Промінь, Мирноград, Лисівка, Красний Яр, Даченське, Жовте, Чумацьке та Новий Труд. Сили оборони стримують натиск та відбили 26 атак противника, 2 боєзіткнення ще тривають. Втрати ворога уточнюються. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Криму знищено ще три дорогі радіолокаційні станції ворога - ГУР На Курахівському напрямку окупанти провели 38 атак поблизу Сонцівки, Берестків, Зорі, Новодмитрівки, Курахового, Дачного, Дальнього, Катеринівки, Романівки, Антонівки, Ганівки та Успенівки, 12 боєзіткнень тривають до цього часу. На Времівському напрямку п'ятнадцять разів наші захисники відбивали атаки ворога поблизу населених пунктів Веселий Гай, Костянтинопольське, Розлив, Велика Новосілка та Новопіль. На Сіверському, Оріхівському, Гуляйпільському та Придніпровському напрямках на даний час доби ворог активних дій не проводив. "Ситуація на лінії бойового зіткнення залишається напруженою. Українські захисники продовжують активно протидіяти російському агресору, завдаючи йому втрат у живій силі та техніці", - наголосили у Генштабі. На південь від міста Курахове у Донецькій області російські окупанти продовжують наступати. "Все ближче росіяни підбираються до ключового населеного пункту 'кишені' - села Успенівка. Кількість залучених ресурсів ворога величезна", ‒ зазначили аналітики української ОSІNТ-спільноти DеерStаtе. Повідомили також, що ворог окупував Жовте, Пустинку та Роздольне, а також просунувся біля Іллінки , Новодонецького, Трудового, Пушкіного та в Кураховому.

Еспресо пояснить, скільки РФ захопила території, як змогла змінити ситуацію на фронті на свою користь, і чи має Україна можливості зупинити окупантів найближчим часом.Україна втратила за 11 місяців площу, яка більша за Люксембург Попри колосальні втрати, ворог має регулярні територіальні здобутки, у більшості на Донеччині, але також і на Харківщині. Якщо у першому півріччі цього року Росії вдавалось захоплювати 50-200 квадратних кілометрів на місяць, то у серпні – 351, а у вересні вже 468. Хоча за весь 2023 рік, за даними проєкту UА Wаr Іnfоgrарhісs, вороги захопили лише близько 150 квадратних кілометрів.За останні два місяці ситуація лише погіршилася. У жовтні, за даними DеерStаtе, окупанти захопили 490 квадратних кілометрів території, а в листопаді, як пише Rеutеrs, ще більше – понад 600. В сумі – це територія Києва та Харкова. Якщо додати всі наявні цифри, то за 11 місяців росіяни окупували понад 2,7 тис. квадратних кілометрів України. Щоб уявити цей розмір, нагадаємо, що площа Чернівецької області, найменшої в Україні, становить 8,1 тис. квадратних кілометрів, тобто 2,7 тис. – це як третина Буковини. Приблизно такі ж розміри має і Люксембург. За даними DеерStаtе, з 2014 року росіянами всього тимчасово окуповано 111,34 тис. квадратних кілометрів, а це 18.44% України. До 24 лютого 2022 року уряду не підпорядковувалися 43,969 тис. квадратних кілометрів, тобто за час повномасштабної війни росіяни зайняли близько 67,4  тис. квадратних кілометрів української землі, фактично 95-96% з них було здобуто у 2022 році, і лише 4% – у 2024. Пришвидшення темпів просування, які найбільші з часів початку повномасштабної війни, свідчать про бажання Кремля за будь-яку ціну окупувати всю Донеччину, особливо до 20 січня, коли у Білому домі офіційно загосподарює Дональд Трамп, який обіцяв завершити війну за 24 години завдяки примусовій дипломатії.Читайте також: Мирна угода в обмін на що: які сценарії завершення війни розглядає Дональд Трамп. Пояснюємо Зміна російської тактики: від "Київ за три дні" до методичних "м’ясних штурмів"Наші військові вже майже три роки героїчно обороняються проти колосальної військової потуги, яка номінально у світовому рейтингу Glоbаl Fіrероwеr продовжує залишатися другою армією у світі. На початку повномасштабної війни українці показали, що навіть не маючи достатньої кількості зброї та сучасної техніки, ворога можна зупинити, особливо, якщо він свої переважаючі сили довгими колонами кидає на прорив проти вмотивованих й мобільних груп солдатів. Тому 2022 рік і був успішним для українських Збройних сил – контрнаступи на Київщині, Харківщині й Херсонщині тому свідчення. Чому вони вдалися? По-перше, через погане російське планування, хибність уявлення Кремля про "Київ за три дні". А, по-друге, допоміг національно-патріотичний запал українців, які масово линули до війська, цивільні ж були готові всіма способами допомагати. Звісно, що не варто забувати і про дипломатію, Україна об’єднала демократичний світ довкола своєї ідеї і допомога союзників дозволила продовжувати війну до перемоги. Однак 2023 рік став суттєво іншим. За рік часу російське командування змінило думку про можливості швидкої перемоги та почало планувати іншу, більш довгострокову й локальну тактику, методично застосовуючи перевагу в артилерії та людях, шукаючи слабинки української оборони, але не забуваючи при цьому окопуватися та заміновувати вже здобуті території. А так звані "м’ясні штурми", коли російських солдатів масово кидали під українські снаряди, кулемети, танки й дрони, почали давати свої результати. Особливо це помітно у битві за Бахмут, коли у травні 2023 року ЗСУ після 9 місяців запеклих боїв змушені були піти з цього районного центру на Донеччині. Зокрема, ПВК "Вагнер" назбирав десятки тисяч солдатів серед ув’язнених і завдяки "людській м’ясорубці" зміг продавити українську оборону.Влітку 2023 року українці мали змогу відповісти своїм контрнаступом, який, щоправда, не приніс бажаних результатів. Адже не вдалося звільнити південь Запоріжжя й Херсонщини та вийти до Криму й Азовського моря. Натомість було втрачено чимало ресурсів, а що найважливіше – людей. Читайте також: Український контрнаступ: на що сподівалися та чого (не) досягли ЗСУ під час літньо-осінньої кампанії. ПояснюємоПопри періодичні сутички, восени минулого року здавалося, що на фронті склалася патова ситуація, як про це писав тодішній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, який закликав шукати "новий порох", тобто нові технології, щоб здобути бажаний результат у війні. Бо ні українські, ні російські сили не могли здійснити масштабні зміни на полі бою. Та виявилося, що це було затишшям перед бурею, адже у кінці 2023 року розпочався штурм Авдіївки, який співпав у часі з двома важливими проблемами, з якими стикнулася Україна. Перша – політики США на пів року затягнули з виділенням $60 млрд допомоги, тому ЗСУ катастрофічно бракувало боєприпасів та військової техніки. А друга проблема – мобілізація та брак військових, тоді вперше озвучили, що треба ще 500 тис. людей у військо через втрати на потребу в ротації. У підсумку в лютому 2024 року росіяни взяли Авдіївку. У квітні американці таки виділили гроші, а в травні парламент змінив мобілізаційне законодавство, однак щоденне просування росіян не припинилося, а лише посилилося. Чому?Брак людей веде до падіння бойового духу та втрати території Найперше варто зрозуміти, що війна такого масштабу та інтенсивності раніше чи пізніше призводить до проблем з ресурсами. А в України їх значно менше, ніж у РФ, особливо людей. Хоча ні Україна, ні Росія не оприлюднюють точні дані про загиблих військових, однак, як у вересні писало видання Тhе Wаll Strееt Jоurnаl сумарні втрати обох країн вже досягли мільйона людей. За нещодавніми даними Тhе Есоnоmіst за майже три роки повномасштабного вторгнення Україна могла втратити від 60 до 100 тисяч військових загиблими, ще близько 400 тисяч, ймовірно, поранені (кожен 20-й чоловік бойового віку мертвий або отримав значне поранення, щоб далі боротися). При цьому армія РФ втратила близько 200 тисяч убитими й приблизно 400 тисяч поранено. "Число загиблих солдат обох країн швидко наближається до втрат США у Другій світовій війні", - пишуть у виданні.Через такі масштабні цифри не дивно, що Україна першою зіткнулася з загрозливою нестачею людей на фронті. Оскільки населення Росії приблизно вчетверо більше, ніж в України, відповідно, її мобілізаційний ресурс є значно більшим. У РФ після шуму довкола мобілізації восени 2022 року, коли молоді люди масово втікали за кордон, перейшли до тактики "тихої мобілізації", залучаючи чоловіків з провінцій, обіцяючи їм захмарні зарплати. До того ж завдяки тісній дружбі диктатора Володимира Путіна з диктатором Кім Чен Ином вдалося залучити тисячі північнокорейських солдатів на бік Росії. Читайте також: Сувора дисципліна та любов до порнографії: якими є північнокорейські солдати, що воюють проти України. ПояснюємоВ Україні ж мобілізація пройшла складний шлях: від переповнених добровольцями територіальних центрів комплектування у перші дні та тижні повномасштабної війни до набуття суперечливої репутації через випадки примусового доставлення людей до ТЦК, що отримало народну назву "бусифікація". Через скандали, пов’язані зі збагаченням військкомів та МСЕК, які за гроші знімали з військового обліку чи виписували інвалідності, в багатьох людей зникла довіра до способу, яким держава поповнює лави війська. З великим запізненням, у травні 2024 року депутати змінили мобілізаційне законодавство, щоб чоловіки у зручний спосіб оновили свої дані, та більшість цього не зробили, тому багато експертів почали говорити про провал мобілізаційної політики. "У нас понад 6 млн військовозобов'язаних не приходять, не оновлюють свої дані. Їм краще платити штрафи, ховатися, поки їхні життя, їхніх родин, дітей, сімей захищають інші хлопці. Який ще потрібно прийняти закон для того, щоб стимулювати ці 6 млн прийти згідно з чинним законодавством стати на облік, оновити свої дані", – сказав у жовтні нардеп Олександр Федієнко.Також варто не забувати, що багато чоловіків виїхали з України, як легально, так і незаконно. Чи не щодня прикордонники та поліціянти повідомляють про затримання чоловіків, які без дозволу хочуть потрапити за кордон. У народі річка Тиса стала "рікою смерті", бо відомо про близько 40 чоловіків, які пробували її переплисти та бурхлива вода забрала їх навіки. У лютому цього року у звіті Міжнародної організації з міграції ООН йшлося, що 6,5 млн українців мають статус біженців і живуть за кордоном, з них, за приблизними підрахунками, 700 тис. є чоловіками призовного віку. Західні чиновники, які постійно з запізненням відправляли Україні необхідну зброю, тепер відверто кажуть, що саме мобілізація – основна проблема невдач українців на полі бою. "Чи побачили ми помітну різницю на полі бою після того, як надали танки Україні? Аналогічно, чи помітили ми помітну різницю у використанні винищувачів F-16? Ми вважаємо, жодна система озброєнь не має вирішального значення у цій битві. Йдеться про людські ресурси, і, на нашу думку, Україні потрібно зробити більше, щоб зміцнити свої позиції з точки зору кількості сил, які вона має на лінії фронту", – нещодавно сказав радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван.У Rеutеrs пишуть, що американські чиновники вже не один місяць закликають Україну знизити мобілізаційний вік до 18 років. В Аssосіаtеd Рrеss написали, що через брак людей, ЗСУ скоро залишать Курську область, мовляв, українці думають мобілізувати близько 160 000 додаткових військ, але водночас адміністрація США вважає, що, ймовірно, знадобиться більше. Хоча в Офісі президента Зеленського відповіли, що проблема не лише в пошуку нових військових, але й в тому, що Україна не має того, що потрібно для оснащення військ, які вона зараз мобілізує, тобто достатньо зброї. У будь-якому разі кадрова проблема, відсутність ротацій, а що важливо, відсутність термінів служби призвели не лише до падіння бойового духу серед частини військових, але й до зростання СЗЧ – самовільного залишення частини. У жовтні нардепка Анна Скороход озвучила цифру у 100 тис. військових, які були у СЗЧ (близько 10% від всього числа мобілізованих). Деякі військові почали навіть показово йти в СЗЧ, щоб привернути увагу до проблеми "вічної служби". Читайте також: СЗЧ як сигнал проблем: приклад Гнезділова – наслідки затяжної війни чи криза ротаційної системи. ПояснюємоСитуація важка, але українська армія успішно застосовує маневрову оборонуУ підсумку маємо ситуацію, коли катастрофічно не вистачає піхоти, щоб стримати постійні спроби росіян просуватися далі. Найважче на Покровському напрямку, де співвідношення сил противника в особовому складі до Сил оборони України 5:1. Росіяни вже захопили південну фортецю Вугледар, оточують Курахове, штурмують Велику Новосілку і всього за кілька кілометрів від стратегічно важливого Покровська, падіння якого може призвести до відкриття дороги на Дніпропетровщину. Загрозлива ситуація і в Часовому Яру, захоплення якого відкриває дорогу до Костянтинівки, а звідти вже відкритий шлях до останніх великих міст Донеччини, які під контролем України – Краматорська та Слов’янська. "Недавні підтверджені успіхи російських військ на полі бою поблизу Вугледара та Великої Новосілки демонструють, що війна в Україні не зайшла в глухий кут. Лінія фронту в Донецькій області стає дедалі мінливішою, оскільки останнім часом російські війська просувалися значно швидше, ніж протягом усього 2023 року. Просування російських військ на південному сході України значною мірою є результатом виявлення та тактичного використання вразливих місць на українських лініях. Російські війська здійснюють поступове тактичне просування на південному сході України з осені 2024 року", - констатують в Інституті вивчення війни. Там додають, що російські окупаційні війська "невдовзі можуть захопити Велику Новосілку та просунутись до наземних ліній постачання ЗСУ, які проходять до Дніпропетровської і Запорізької областей".Читайте також: Карта бойових дій за період 20-27 листопада: окупанти наступають усюди, а в нас рекордні втрати територійЯк розповіли виданню СNN українські солдати, які воюють під Покровськом, через гостру нестачу живої сили, вони бояться, що Росія може здійснити значний прорив, і скаржаться на те, що їм доводиться використовувати безпілотники для удару по наступаючих російських підрозділах, бо не вистачає піхоти, щоб протистояти їм.Бійці також розповіли американським журналістам, що Селідово, яке росіяни захопили у жовтні, обороняли лише 60 солдатів, яких швидко оточили російські війська. А новобранці, яких присилають, не готові до боїв, до того ж командири часто роблять помилки. Про складність ситуації говорить й те, що військові навколо Покровська отримали наказ відкривати вогонь по всіх невідомих, побоюючись ворожих розвідувальних груп. Однак, як зазначають українські експерти, не треба робити панічних висновків, оскільки "фронт тріщить, але не сиплеться", як сказав в етері телеканалу "Еспресо" Директор інформаційно-консалтингової компанії Dеfеnsе Ехрrеss Сергій Згурець.Хоч закордонна преса часто подає ситуацію на сході як критичну, але військовий експерт, директор аналітичної організації Nеw Gеороlіtісs Rеsеаrсh Nеtwоrk Михайло Самусь теж висловив інший погляд. Він наголошує, що просування росіян не означає прориву, а українська армія успішно застосовує маневрову оборону, завдаючи ворогу значних втрат та виграючи час для укріплення позицій. Самусь вважає, що подібні прогнози про "падіння" українських міст лунали й раніше, але вони не справдилися. Наприклад, ситуація на Куп’янському та Лиманському напрямках, які критично важливі, залишається стабільною. Українські війська, де можливо, тримають позиційну оборону, а де це недоцільно – проводять маневрову. Щодобові втрати росіян сягають 1,5 тисячі осіб та десятків одиниць техніки, що говорить про ефективність дії ЗСУ."Війна – складна річ і малювати все негативним кольором я не думаю, що варто. Ми всі відповідаємо за те, що відбувається на фронті", - зауважив військовий експерт.Якщо росіяни таки увійдуть в Покровськ, міські бої затримають їх, але чи зупиняться окупанти і чим може відповісти Україна?Стійкість, можливий контрнаступ та геополітична підтримкаУ 2024 році Україна нагадала світу, що здатна не лише оборонятися, але й наступати. У серпні вдалося прорвати російську оборону на Курщині і захопити 1376 квадратних кілометрів РФ, щоправда, зараз ЗСУ втримує близько 800. Як нещодавно сказав головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський, перемога неможлива, якщо українські сили працюватимуть тільки в обороні, тому "ми маємо перехоплювати ініціативу та контратакувати, маємо і будемо, де і хто – побачите".Оптимізму додає кілька важливих факторів:Зимова погода. На Донеччині взимку часті відлиги, які перетворюють поля та дороги на важкопрохідні грязьові місцини. Це ускладнює маневри бронетехніки та логістику, змушуючи російські війська просуватися лише основними шляхами, які добре захищаються українською армією. Снігопади, тумани та короткий світловий день обмежують видимість і ускладнюють використання дронів, розвідки та коригування артилерійського вогню. Крім цього солдати зазнають більшого стресу через холод, що зменшує їх маневровість та бойовий дух. Посилення американської допомоги. Як відзначають у Тhе Wаshіngtоn Роst, президент Джо Байден всіляко намагається зміцнити позиції України до того, як Трамп вступить на посаду. Байден хоче використати усі надані Конгресом кошти для допомоги Україні, тому США щотижня надсилають все нові пакети допомоги, а також зняли декілька заборон, зокрема, на використання далекобійних ракет вглиб РФ та застосування протипіхотних мін. Читайте також: Зміна правил гри: чому Байден дозволив Україні удари АТАСМS по РФ та коли очікувати результату. ПояснюємоРеформи ЗСУ. В українській армії також відбуваються постійні внутрішні реформи, які покращують ситуацію. Зокрема, все більше поширюється рекрутингова модель для поповнення війська, а також йдеться про впровадження чи повернення таких військово-оперативних тактичних з'єднань як дивізія чи армійський корпус, які можуть бути більш ефективні на фронті. Читайте також: Чітка структура, відповідальність генералів і ніякого ручного управління: чому в Україні хочуть повернути дивізії та армійські корпусиПозиція Трампа. Хоч Дональд Трамп ще офіційно не представив свого плану врегулювання російсько-української війни, однак висування ним на посаду спецпредставника з врегулювання війни в Україні генерала у відставці Кіта Келлога, багато про що говорить. Раніше Келлог пропонував свій план припинення війни в Україні, який передбачає, що постачання американської зброї продовжать тільки за умови, якщо Україна погодиться на мирні переговори з Росією. Водночас США готові попередити Москву про наслідки відмови від переговорів, включно з ще більшим посиленням підтримки Києва та новими санкціями. У СNN кажуть, що команда Трампа наполягатиме на тимчасовому припиненні вогню у разі можливих переговорів між Росією та Україною. У такому разі російський наступ у будь-якому разі зупиниться.Позиція Європи. Хоча європейські союзники України точно не знають, чого чекати від Дональда Трампа, однак запевняють, що готові продовжувати допомагати Києву. Зокрема, нещодавно перша українська бригада, підготовлена та екіпірована у Франції, завершила свій вишкіл. А це 4,5 тис. військових. Також Рада ЄС продовжила мандат своєї тренувальної місії для підготовки українських військових ще на 2 роки. Німеччина та Велика Британія нещодавно виділили нові пакети військової допомоги і готові це робити й надалі. Негаразди в російській економіці. Попри видиму стабільність і перехід на військові рейки, російська економіка починає щораз більше втрачати свої позиції. Останніми днями курс рубля залишається на найнижчій позначці з початку війни. Послаблення курсу рубля спричинить ріст цін в Росії, що посилить невдоволення населення. "Війна Росії проти України руйнує основи російської економіки", - кажуть в Британській розвідці. А без стабільної економіки, Кремлю буде все важче воювати. Тож попри складнощі та нові виклики, включаючи зміну політичної ситуації у США, Україна продовжує демонструвати готовність не лише оборонятися, але й наступати, щоб перехопити стратегічну ініціативу і мати більш вигідну позицію на імовірних переговорах, які, як очікується, можуть відбутися на початку наступного року.Як сказав один зі співрозмовників Української правди в політичній верхівці України, головне завдання Києва зараз – це "пройти зиму і дочекатись інавгурації Трампа, а тоді уже предметно говорити".

День німого кіно, виставка про Південь України й показ вистави про смерть Путіна відбудуться протягом грудня в Національному центрі Олександра Довженка, що об'єднує фільмофонд, кіноархів, кінокопіювальну лабораторію, музей кіно, медіатеку, видавництво та перформативну платформу. Розповідаємо про центральні події наступного місяця у столичному культурному закладі, якому цього вересня виповнилося 30 років від заснування 14 грудня, 17:00, 19:00 День німого кіно Два кіноперформанси поспіль влаштують на мультидисциплінарній платформі Сцена 6 Довженко-Центру. Світову класику німого кіно продемонструють із новим музичним супроводом від запрошених українських артистів. О 17:00 буде показ історичної драми данського режисера Карла Теодора Дреєра "Страсті Жанни д'Арк" 1928 року. А о 19:00 пригодницької комедії американського режисера та коміка Бастера Кітона "Генерал" 1926-го. Дія "Страстей Жанни д'Арк" відбувається під час Столітньої війни. Акторка Рене Фальконетті виконала роль французької воїтельки Жанни д'Арк, яка після багатьох битв проти англійців потрапляє в полон. Вірна ворогу французька інквізиція судить її за єретичні погляди, за сюжетом. Дія "Генерала" розгортається під час Громадянської війни у США. Бастер Кітон зіграв машиніста паровоза "Генерал" Джонні Грея, якого не беруть в армію Конфедерації. Коли його локомотив викрадають шпигуни армії Союзу, Джонні вирушає в погоню, за сюжетом. Показ "Страстей Жанни д'Арк" супроводжуватиме музика вінницького композитора Костянтина Бушинського. А "Генерала" показуватимуть із саундтреком київського електронного гурту Нungry Воys, який поєднує елементи постпанку та ЕВМ. &еnsр;Мене захопив перегляд німих фільмів, занурення в атмо­сферу кіно того часу, коли історію розповідали без слів. Це певна магія, яка досі працює. Так виникла ідея поділитися нею з широким колом, каже директор дистрибуторської компанії Кіnоvе Ярослав Юшков. Для мене ніщо не зрівняється з відчуттям істинного мистецтва, яке до тебе "промовляє" сенсами під звук увімкненого кінопроєктора. Тож хотілося, щоб цей спільний досвід мали змогу пережити українські глядачі, особ­ливо ті, в кого його ще не було. Вибір локації був очевидний. Довженко-Центр насамперед кіноархів, де працюють найкращі фахівці, для яких робота з плівкою не є новою. Довірити їм фільми для збереження та показу було найкращим і єдиним можливим варіантом. Окрім того, це місце зі своєю унікальною атмосферою. Кожна з цих двох стрічок є видатною та обов'язково входить до переліків визначних фільмів усіх часів. Тому цікаво ознайомити нашого глядача з класикою, яка не лише кінематографічно цінна, а й залишається актуальною змістовно. Фільми демонструватимуть з оригінальних плівкових копій. "Страсті Жанни д'Арк" ми отримали із французького кіно­архіву Gаumоnt/Раthе. Це триацетатна копія Еаstmаn 16мм із подвійною перфорацією, створена наприкінці 1970-х під час повторного релізу стрічки. А плівку "Генерала" придбали у приватного колекціонера із США. Розуміли, що глядачу може бути доволі складно на перегляді німого фільму. Сучасне сприйняття відрізняється від спри­йняття сторічної давнини. Тож вирішили додати елемент інтерактиву та перетворити покази на кіноперформанси. Розглядали кілька варіантів музикантів і гуртів, які змогли би втілити наш задум. Важливими критеріями були професійність, оригінальність звучання та вміння працювати з кіно. Тому для написання музики до "Страстей Жанни д'Арк" обрали композитора Костянтина Бушинського. Він має великий досвід роботи над фільмами, зокрема Валентина Васяновича. А дует Нungry Воys вразив незвичним звучанням, яке виявилося ідеальним доповненням до "Генерала". Ця комедія ритмічна, що пасує до електронної музики колективу. Так само, як і Костянтин, Нungry Воys спеціально для стрічки створили музичний супровід, який можна буде почути наживо. До 15 грудня Мультимедійна виставка "Ніхто не острів. Три моря" З 24 листопада у виставковому просторі Довженко-Центру йде виставка "Ніхто не острів. Три моря", присвячена Півдню України. Автори називають проєкт аудіовізуальною мандрівкою Азовським, Чорним і Балтійським морями. Поєднує ­відеоарт, музичні твори та кераміку від українських і польських артистів. У назві початок вірша англійського поета-метафізика Джона Донна: "Ніхто не острів. Кожна людина ­частина більшого, частина континенту". &еnsр;Подорож розпочалася восени 2021 року на півострові Гіркий Кут на Херсонщині, розповідає кураторка виставки, директорка агенції "АртПоле" Мирослава Ганюшкіна. Мультимедійна художниця Оля Михайлюк та саундартист SК.ЕІN максимально наблизилися до Криму, до якого звідти 30 кілометрів, щоб створити свою химерну версію півострова із записів хвиль, вітру, трепету степових трав. Польові записи вони поєднали з українськими, турецькими та вірменськими мелодіями. Перші репетиції проходили в Довженко-Центрі. За кілька місяців Гіркий Кут окупували росіяни. Недосяжними стали обидва півострови. Музикант Сурен Восканян, який брав участь у першій частині проєкту, на початку повномасштабної війни потрапив у блокаду в Маріуполі. Наприкінці березня 2022-го йому вдалося виїхати з міста. Наприкінці того ж року разом з Олею Михайлюк і польським саундартистом Томашем Сікорою вони записали другу частину проєкту ­"Ніхто не острів. Маріуполь". До київської агенції "АртПоле" долучився польський лейбл звукозапису Соаstlіnе Nоrthеrn Сuts. Його засновник Тоmеk Ноах не раз приїжджав після повномасштабного вторгнення і став музичним амбасадором України. Розповідь про наші моря й узбережжя стала гучнішою. Музиканти, об'єднані навколо лейбла, разом з Олею Михайлюк працювали над ­наступною аудіовізуальною частиною про три моря. Усі три частини представлено на виставці у формі відео­інсталяцій. Їх доповнюють фотографії, тексти та відеоінтерв'ю, записані у 20222024 роках у Дніпрі та Херсоні. Інша важлива складова проєкту кераміка художника Рустема Скибіна. Восени 2022-го на Херсонщині вони з Олею Михайлюк втілили ідею інсталювати авторські кахлі просто серед плиток на контрольному пункті в'їзду-виїзду "Каланчак". В експозиції можна побачити серію, що поєднує кераміку ­Рустема та світлини, які зробила Оля у 20152016 роках під час поїздок на анексований півострів. 28 грудня, 18:00 Вистава "Тіні" Виставу про смерть Володимира Путіна представив у ­листопаді на Сцені 6 столичний Дикий театр. За сюжетом, коли російський диктатор раптово помирає, троє його двійників уперше зустрічаються разом у бункері. Якщо хтось дізнається новину, на них чекає та сама доля. Тому міркують, що робити далі та як продовжити справу тирана. Мають вирішити, хто з них тепер стане "справжнім". &еnsр;Один режисер відмовився працювати з матеріалом, бо вважав, що Кремль може помститися. Один фахівець відмовився брати на переклад, бо текст сильно гострий, каже автор п'єси Артем Афян, для якого це сценічний дебют. Це комедія, але про пекло, відчай і найтемніші сторони людської душі. Роздум про те, що східний тиран є втіленням і проєкцією самого російського народу. Твір є алюзією на п'єсу "За зачиненими дверима" Жана-­Поля Сартра та має посилання на фільми "Великий диктатор" Чарлі Чапліна й "Тінь воїна" Акіри Куросави. Попри велику кількість сенсових ключів текст має легко сприйматися. Колись дата спектаклю збіжиться з датою справжньої смерті диктатора. Тож подивімося, що буде там, у бункері. &еnsр;Хто б міг подумати, та вже тричі в моїх режисерських на­дбаннях справджувалися пророцтва. Мантрую, що вчетверте теж не промахнусь, говорить режисерка Вероніка Літкевич. Хто такий тиран? Який він, коли його ніхто не бачить? Як насправді ухвалюють рішення, що впливають на життя мільйонів людей? Що за лаштунками в диктаторів? За сюжетом "Тіней", у бункері, під товстим шаром землі, панує відчуття спокою та недосяжності. Але згодом його мешканці, на початку сильні й непереможні, перетворяться на тривожних маленьких опаришів, які потопають у гівні. Прочитавши п'єсу, одразу погодилася на співпрацю. Це не тільки сатира на злобу дня, а й вишуканий гумор, парадоксальні повороти та яскраво виписані персонажі. Побачила в цій роботі можливість виплеснути злість, гнів і все, що накопичилося та болить у кожного українця. Наша вистава в певному сенсі лікувальний захід, колективна медитація. Це сміх над злом. Коли над ним смієшся, воно втрачає свою значущість, а значить, і силу.

Новий контрнаступПочну з тези про наш новий контрнаступ, яка пролунала від головкома Олександра Сирського після його зустрічі з військовими блогерами. На цій зустрічі я не був, тому достеменно підтвердити не можу. Думаю, ближче до правди слова Сирського про те, що Збройні сили мають зупинити противника, але перемога неможлива, якщо наші військові працюватимуть тільки в обороні, треба перехоплювати ініціативу і контратакувати. Власне, тоді все правильно, бо йдеться про різні формати бойових дій, які зараз здійснюють наші Збройні сили. Контратаки зараз застосовують, звісно, доволі обмежено, а контрнаступ, як така велика операція, це лише перспектива 25-го року з урахуванням низки складових, які зараз, я думаю, прорахувати надзвичайно непросто.Оборонна операція ЗСУ А зараз ми проводимо тривалу і непросту з огляду на обмеження у силах та засобах оборонну операцію у відповідь на російський наступ, чергова хвиля якого триває з листопада минулого року. І це доволі безпрецедентна за протяжністю динаміка бойових дій, бо фактично понад рік не було жодних оперативних пауз. Навпаки, зона активних дій збільшується, кількість військ з боку ворога зросла,  а також інтенсивність  атак щодоби. Зараз ми говоримо вже про понад 200 атак противника кожної доби, що є значно більше у порівнянні з попередніми періодами. Втрати ворога теж колосальні, проте він націлений вийти на кордони Донецької і Луганської областей, або навіть і далі. Але це плани ворога, а зовсім не наші плани, які будуть скориговані діями наших Збройних сил.Проте на низці напрямків, це якраз Покровсько-Курахівський, Часів Яр, Торецьк, до яких додається, зокрема, і Велика Новосілка, ситуація вкрай непроста. Наш головком Олександр Сирський казав про те, що на Покровському напрямку співвідношення сил противника в особовому складі до Сил оборони України становить один до п'яти, тобто перевага противника в живій силі  вп'ятеро більша. Що в деталях? Зважимо на два напрямки, зокрема, більш детально поговоримо про Курахівський напрямок, що там відбувається на сьогодні. Фактично ворог зараз здійснює атаки на Курахове з декількох напрямків. Він хоче вийти з півночі - від Сонцівки до Старих Тернів. Старі Терни фактично розташовані на дорозі, якою йде постачання до Курахового. Старі Терни ми на мапі не бачимо, але там вказано Дачне, біля якого, власне, розташовані  Старі Терни. Там була підірвана дамба. Думаю, що все-таки дамбу підірвали наші підрозділи, аби уникнути просування противника з-за півночі на цей напрямок. В самому Кураховому йдуть бойові дії вже в самому місті. За різними оцінками, там близько 60% території зараз, умовно кажучи, контролює противник. У центральній частині міста зараз тривають бої, наблизилась, власне, до кварталу висотної забудови. Це важлива ділянка з точки зору утримання, але противник намагається впливати на нашу оборону на цій ділянці.І південь - там наші війська, як на мене, досить планово, організовано виходить від тієї кишеньки, яка там сформувалася вздовж річки Сухі Яли,  де розташовані Ільїнка, Єлизаветівка, Романівка.  Звідти наші військові вже вийшли. Зараз за нами залишається Ганівка, Веселий Гай. І це доволі показово, що насправді немає того оточення, про яке неодноразово говорили російські воєнкори. Оце планове відведення наших військ відбувається, вважаю,  достойно і дозволяє далі, умовно кажучи, здійснювати ці заходи, доки ми утримуємо Успенівку, але розуміємо, що ворог і далі буде тиснути якраз на Курахове з інших напрямків. І друга ділянка вкрай складна - це Велика Новосілка. Впродовж тижня ми говоримо про Велику Новосілку, там динаміка чимось схожа з Кураховим, де з декількох напрямків ворог намагається здійснювати насамперед флангові дії, флангові оточення. І Велика Новосілка - це зараз, найімовірніше, війна за дороги, які ведуть до цього населеного пункту. Ми знаємо, що, з одного боку, це Роздольне, де є спроба перерізати трасу, яка веде на Богатир. Поруч там є населений пункт Новий Комар, де ще одна дорога, яка веде до Великої Новосілки. Ну і траса, яка йде від Рівнополя і далі вбік Новосілки - це якраз дещо на захід від Великої Новосілки. Це ще одна траса, куди ворог намагається пробиватися.І зараз наші підрозділи на всіх цих напрямках намагаються тримати оборону, але все-таки є просування противника, і зі сходу ворог навіть вже заходив у самий населений пункт. Там тривають бої в перших забудовах. Побачимо, якою буде подальша динаміка, але в будь-якому разі ситуація з Великою Новосілкою, зокрема, з проходом противника зі сходу, як на мене, дещо нелогічне і неприємне, бо всі знали, що там є проблеми з фортифікаціями, ворог так само це знав і якраз просування противника, зокрема, між двома річками, які ідуть до Великої Новосілки,  дало результат, тому що противник майже за тиждень пройшов понад 8 кілометрів, і зараз якраз дійшов до східних частин Великої Новосілки. Отож,  в будь-якому разі цей напрямок вкрай складний. Сподіваюсь, що Генштаб буде вживати певних заходів, хоча розуміємо, що перевага противника значна і тут треба вдаватись до таких важливих рішень, пов'язаних із посиленням цього напрямку. Це і фортифікації, якщо ми ще встигаємо, і мінування, і зброя.Динаміка на лінії фронту та геополітичні трансформації у США та ЄвропіЯкщо почитаємо закордонну пресу, то можна робити висновок: все пропало, все погано, все відбувається на користь Російської Федерації. Михайло Самусь, військовий експерт, директор аналітичної організації Nеw Gеороlіtісs Rеsеаrсh Nеtwоrk, експерт Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння оцінив динаміку на лінії фронту, та які висновки можна зробити з поточного етапу протистояння з Російською Федерацією. "Так, дійсно, тон закордонної преси, закордонних публікацій здебільшого полягає в тому, що Росія безупинно іде вперед, прорвала фронт, і фактично в української армії немає шансів на будь-яку зміну і стабілізацію, тому, очевидно, роблять висновок, що після інавгурації президента Трампа треба буде зупинятися і Україні готуватися до якщо не капітуляції, то, звісно, до якихось переговорів з Путіним. Насправді, знову ж таки, важливо завжди робити ретроспективу. Згадаймо, про що говорили в квітні, наприклад. Що фронт посипався, Покровську залишається кілька днів. Про що говорили в серпні? Те саме казали, що Покровську залишилося кілька днів. З іншого боку, аналітики і ми з вами говорили про те, що для того, аби взяти Покровськ, Росії треба буде зміцнити, розширити свій південний фланг, чим вони зараз і займаються", - сказав він.Михайло Самусь зауважив, що нині вже кінець листопада. "І ще не факт, що всі ті просування, про які зараз ми говоримо в тому сенсі - Курахове, і Велика Новосілка - чи це буде тим самим проривом фронту для росіян, що відкриє оперативний простір. Адже, коли ми говоримо про будь-які пересування, просування росіян, виникає запитання, чому так діють українські війська? Чому вони відходять? Чому постійно йде втрата територій? Моє пояснення, наприклад, якщо брати теорію оперативного мистецтва війни, то те, що робить зараз українська армія, особливо на південному фланзі Покровського напрямку, власне, Курахівському напрямку і південніше -, це класична маневрова оборона, коли сенс не в тому, щоб утримувати територію, а в тому, щоб наносити максимальну шкоду і втрати противнику,   і вигравати час для того, щоб облаштовувати позиційну оборону в тих місцях, де це можливо", - зауважив експерт.За його словами, фактично це ми і спостерігаємо. Він нагадав, що пів року тому навесні відбувалася активізація ворога на Вовчанському напрямку. "Росіяни тоді провели масштабне ІПСО, в яке повірили  західні ЗМІ, мовляв, ось-ось Харків вже буде окупований. Насправді, подивіться, що сталося. Там противник був зупинений, власне, і жодних шансів, незважаючи на те, що вони час-від-часу намагаються активізуватися, жодних шансів для прориву немає.  Якщо там немає шансів для прориву, це означає, що Куп'янський напрямок може відчувати себе більш стабільно, хоча там, як ми знаємо, постійно росіяни пробують прорватися. На деяких ділянках фронту навіть є певні просування росіян, але знову ж таки фронт не посипався на Куп'янському напрямку, а це значить, що не посиплеться фронт на Лиманському напрямку, який є критично важливим для Краматорсько-Слов'янської агломерації. Так само мова про Часів Яр -  скільки говорили пів року тому, що він вже фактично під контролем росіян. Досі та сама ситуація. Безперервні штурми, страшні втрати росіян, українська армія тримає. Те саме Торецьк. Є просування, потім українські війська зачищають саме місто, знову місто втримують", - наголосив Михайло Самусь.Він підкреслив, що там, де є можливість, українські війська тримають позиційну оборону, в тих районах, де це неможливо, проводять маневрову оборону, і, на його думку, доволі успішну."Нагадую, головне завдання маневрової оборони - нанесення максимальних втрат противнику.  Погляньмо на щодобові зведення Генерального штабу. Постійно йдуть близько 1,5 тисячі живої сили і десятки механізованих компонентів артилерії, озброєння і так далі. Тобто, знову ж таки, говорити про те, що насправді все пропало, фронт посипався, я би точно не став. Дійсно є, я впевнений, що є проблеми. Є провали на певних напрямках, є неефективне управління, є проблеми з боєприпасами вітчизняного виробництва. Із цим треба, дійсно, дуже жорстко розбиратися, жорстко чи жорстоко - і так, і так, тому що це системні проблеми можуть бути, а, можливо, це і одиничні проблеми. Тобто насправді війна - складна річ і все малювати негативним кольором я не думаю, що варто. Ми всі відповідаємо за те, що відбувається на фронті. Всі відповідають. Немає якихось людей, які просто можуть окремо стояти і просто критикувати", - зауважив військовий експерт. Безпека та оборона ЄвропиЗараз міністр оборони України перебуває у Південній Кореї, домовляється про певні постачання. Сподіваюсь, що Сеул зреагує позитивно, попри всі особливості поведінки цієї країни взагалі зі Сполученими Штатами. Самі Сполучені Штати заявили про те, що наступного року Україна матиме достатньо озброєння для ведення бойових дій. І тепер виникає питання Європи. "Важливо відзначити, що з 1 грудня починає працювати новий склад Єврокомісії. До речі, сьогодні він був офіційно вже затверджений, і там вперше в історії створено посаду чи інституцію навіть, я би так сказав, єврокомісара з оборони. Тобто це дійсно парадоксально звучить. Європа вперше за своє існування має людину, яка нарешті буде займатися координацією зусиль країн Європейського Союзу в сфері оборони і безпеки. До цього часу цим, виявляється, ніхто і не займався. Тобто були проєкти, були дії, були навіть агенції - Європейська оборонна агенція й інші структури, які цими питаннями начебто займалися, але координувати - ніхто не переймався цією справою", - розповів він.Михайло Самусь зауважив, що в Європі не виробляли загальної стратегії, яку б потім можна було просувати: "Тобто цей єврокомісар Кубілюс - це представник Литви, до речі, дуже проукраїнський діяч, політик, який, очевидно, буде перейматися тим, щоб сформувати стратегічні концептуальні підходи до об'єднаної стратегії політики Європи в сфері оборони і безпеки, і потім почне її реалізовувати. Що важливо тут відзначити? Для європейців зараз головне зрозуміти, що не Трамп винен в тому, що відбувається з точки зору нездатності Європи протистояти російській агресії". Також він пригадав слова Трампа ще за його першої каденції щодо необхідності здатності Європи себе захищати."Коли Трамп говорив під час першої каденції, що Європа не готова, Європі треба більше витрачати на оборону і безпеку, Трампа тролили. Пані Меркель до нього підійшла і сказала: "Ви реально хочете мати Німеччину з сильною армією?" На що Трамп сказав:  "Так". Мабуть, пані Меркель натякала на досвід Другої світової війни, але насправді прийшов час зрозуміти, що Сполучені Штати, будь-які інші країни поза Європою не будуть відповідати за оборону і безпеку європейського континенту, Європи, власне, Європейського Союзу. Ну і було б дивно, Європа, Європейський Союз є одним із найбагатших регіонів світу. І у них є технології. У нас, правильно сказати, тому що Україна це теж Європа, і я сподіваюсь дуже скоро стане частиною Європейського Союзу, дуже важливою частиною з точки зору безпеки й оборони", - наголосив директор Nеw Gеороlіtісs Rеsеаrсh Nеtwоrk.Він переконаний, що Європа має усвідомити, що європейці самі відповідальні за свою оборону та безпеку: "Ми маємо мати всі самодостатні компоненти, починаючи зі стратегічних, оперативних, тактичних для того, щоб протидіяти Росії, бо Росія нікуди не дінеться. Буде заморозка, будуть інші якісь процеси з приходом Трампа. Оця загроза з боку Росії, вона нікуди не подінеться ще десятиліття. І тому нам, європейцям, треба бути готовими до того, щоб самостійно забезпечувати протидію цій агресивній силі". Європейські контингенти військових в УкраїніЗараз знову пішла нова хвиля в європейських медіа щодо можливості відправки контингентів країн НАТО чи європейських країн до України. Це були заяви представників естонської МЗС, потім була публікація Lе Rерublіса, де йшлося про те, що Велика Британія і Франція можуть відправити свої війська в Україну. "Я думаю, що це пов'язано з певними заявами президента Макрона, який знову повторив фразу, що ми розглядаємо всі можливі інструменти для допомоги Україні, не виключаємо нічого, у нас немає червоних ліній - це позиція Франції - в тому числі і розташування наших військ. Але, я думаю, що наразі говорити про конкретику, про практичні кроки зарано. По-перше, якщо ми говоримо про Європейський Союз, то в Європейському Союзі і немає таких об'єднаних збройних сил, незважаючи на те, що є кілька колективних проєктів. Є Ваttlе Grоuрs, які діють з 2007 року, є інші формування, але вони не можуть претендувати на звання об'єднаних сил Європейського Союзу, тому що все ж таки компоненти цих сил перебувають під суверенітетом національних урядів, національного законодавства, і їх використання пов'язане зі складними процедурами. Кожне використання - це національна процедура в Німеччині, у Франції, Нідерландах і так далі. Все це стикається з величезними проблемами", - переконаний експерт.Він зазначив, що в разі, коли Франція готова самостійно допомогти Україні - це можливо, адже це право Франції і суверенне право України запрошувати Францію. "Якщо говорити про Європейський Союз і колективні сили, я не думаю, що наразі це реально. Треба пройти цей шлях, як я казав, усвідомлення необхідності забезпечення самодостатності, що, звісно, передбачає формування якихось колективних сил, які будуть над суверенітетом національним, це дуже важливо, на кшталт натівських сил. До речі, європейські сили можуть стати компонентом НАТО, але самодостатнім компонентом, таким собі європейським дивізіоном НАТО для того, щоб не вступати в контроверсію, не дублювати сили НАТО, а просто бути 50 на 50. Сполучені Штати, Канада і Великобританія, наприклад, і Європейський Союз - інші 50%. Нагадаю, зараз Сполучені Штати забезпечують 70-80% ресурсного та військового потенціалу НАТО, що звісно, є несправедливим, і недаремно Трамп про це постійно говорить, чому це ми маємо за вас платити. Тому я думаю, наразі це не дуже реально, виходячи особливо з турбулентних політичних процесів - і глобальних, і регіональних,  і з точки зору відсутності таких інструментів" - вважає військовий експерт, директор аналітичної організації Nеw Gеороlіtісs Rеsеаrсh Nеtwоrk, експерт Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Михайло Самусь.

Тимчасове перемир'я покаже, на чому варто будувати тривалий мир в Україні. Як вдалося добитися припинення вогню і чи може це бути дороговказом для нас - розбиралася Gаzеtа.uа. 27 листопада набула чинності угода про припинення вогню між Ізраїлем, Ліваном і угрупованням "Хезболла". Перемир'я має діяти на таких умовах: бойові дії припиняються на 60 діб, за цей час ізраїльська армія виходить з території Лівану, бойовики "Хезболли" - на 40 кілометрів від кордону з Ізраїлем, введення миротворців ООН на територію Лівану, на південь від річки Літані. Контролювати виконання угоди має Міжнародна група на чолі зі США. Ізраїльська сторона обумовила право ударів по території Лівану у разі порушення "Хезболлою" умов перемир'я. Реакція світу В ООН миттєво привітали угоду. Генсек ООН Антоніу Гутерріш висловив сподівання, що документ покладе край насиллю, руйнації і стражданням громадян обох країн. Проте він закликав обидві сторони виконувати угоду у повному обсязі. Спецкоординаторка ООН по Лівану Жанін Хенніс-Пласшерт звернула особливу увагу на виконання резолюцій ООН по конфлікту на Близькому Сході від 2006 року, на базі якої була укладена угода. Президент США Джо Байден і президент Франції Емманюель Макрон, за посередництва яких відбулося підписання угоди, зазначили, що вона є передумовою для досягнення стійкого миру. "Добра новина", - заявив Джо Байден. Прем'єр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу сподівається на паузу для відновлення ЦАХАЛу, оскільки проблема із ХАМАСом у Секторі Гази не вирішена. Також він оголосив про зосередженість на іранській загрозі. Водночас представники угруповання ХАМАС висловили готовність укласти аналогічний договір з Ізраїлем. Країни Групи Семи можуть запровадити імунітет для Нетаньягу від ордеру МКС на його арешт Ірак, Італія, Йорданія, Індія привітали досягнення угоди. У Нью-Делі зазначили, що послідовно закликали сторони до деескалації. Канцлер Німеччини Олаф Шольц сказав, що головне, щоб виконувалися домовленості. Цікаво, що країни Групи Семи можуть запровадити імунітет для Нетаньягу від ордеру МКС на його арешт. Про це повідомляють ЗМІ. На цьому, зокрема, наполягає міністр закордонних справ Італії. Можливо, це теж частина угоди. Перші наслідки За 20 хвилин до того, як угода із "Хезболлою" стала чинною, ЦАХАЛ обстріляв південні райони поблизу Бейрута, постраждали щонайменше десятеро осіб. Нетаньягу заявив про повну свободу військових рішень у разі загрози для країни. Вогонь ізраїльські бійці відкривали і після початку дії угоди у відповідь на просування кількох транспортних засобів з ліванської території. Про жертви повідомлень не було. Машини повернулися у точку відправлення. Ізраїльська сторона попередила про рішучі дії у відповідь на появу у забороненій зоні бойовиків "Хезболли", а також закликала ліванців поки не повертатися до осель. Сумніви у сталому мирі Експерти стриманіші за політиків в оцінці досягнутої угоди, оскільки йдеться про тестове припинення вогню, котре не вирішує причин конфлікту. "Ця угода під примусом: США тисли на Ізраїль, "Хезболла" втратила керівників", - зауважила колишня радниця Пентагону по Близькому Сходу Жасмін Ель-Гамаль. Угода може стати просто перервою перед черговим циклом насилля Тому про перемогу котроїсь зі сторін не йдеться, вважає професор Фаваз Гергес, котрий є експертом з Близького Сходу, зовнішньої політики США та міжнародних відносин . "Ізраїль заявив про свою перемогу, але "Хезболла" продовжує існувати. Тому угода може стати просто перервою перед черговим циклом насилля не лише між Ізраїлем і "Хезболлою", але й у Секторі Гази". Припинення вогню дасть можливість ліванському уряду поновити суверенітет над всією територією країни. Цей період матиме вирішальне значення, щодо того, чи продовжуватиме підтримувана Іраном "Хезболла" і далі диктувати свою волю Лівану, - звернув увагу ексрозвідник Ізраїлю і регіональний аналітик Аві Меламед. "Якщо "Хезболла" зможе відновити свою військову інфраструктуру на півдні Лівану, це може призвести до нової ескалації", - вважає він. На черзі - Путін? Хоча над різними варіантами досягнення миру на Близькому Сході гарував член команди Байдена, чинний держсекретар США Ентоні Блінкен, похвала належить не йому одному. "Усі сідають за стіл переговорів завдяки президенту Трампу. Його перемога дала чіткий сигнал всьому світу про неприпустимість і нетерпимість хаосу. Я радий бачити конкретні кроки до деескалації на Близькому Сході", - написав у соцмережі кандидат у радники президента США Майк Волтц. Інші члени команди Трампа натякають на підготовку зустрічі політика з лідером КНДР Кім Чен Ином. Чи буде у цьому списку Путін? Цілком імовірно, але після переговорів з Ином і в залежності від того, як діятиме перемир'я на Близькому Сході. Якби не точні удари ЦАХАЛу по керівництву "Хезболли", угода була би неможлива США і світове співтовариство намагалися виробити універсальний алгоритм врегулювання збройних конфліктів. Як показує практика досягнення угоди на Близькому Сході, важливою є військова складова: якби не точні удари ЦАХАЛу по керівництву "Хезболли", угода була би неможлива. Синхронно світове співтовариство розробляє і, можливо, застосує методи швидкого реагування, якщо котрась зі сторін порушить домовленості. Крім Близького Сходу, ця методика є відповіддю на російські ядерні погрози. Важливо, що найбільша країна Глобального Півдня угоду привітала. Це може бути сигнал Путіну. Якщо Трампу вдасться домовитися з Ином, кремлівський диктатор опиниться в ізоляції - або змушений буде піти на таку ескалацію, котра відверне від нього навіть затятих союзників. Отже, угода - добрий сигнал не лише для країн Близького Сходу, але і для України.

Прорив до Великої НовосілкиСитуація біля Великої Новосілки, яка є одним із найбільших наших укріпрайонів на південному фронті, значно загострилась. У той час, як на західному та південному флангах українські воїни стримали окупантів на попередніх позиціях, на східному фронті стався провал. Рухаючись дорогою з Золотої Ниви, рашисти за 5 днів майже безперешкодно зуміли подолати понад 10 км і підійти до околиць Великої Новосілки. І це при тому, що шлях росіян пролягав на височині між річками Кашлагач і Шайтанка й легко прострілювався, але, вочевидь, Сили оборони не мали засобів чи можливості.Аналогічною була ситуація на дорозі від Шахтарського, де ворог проїхав ті ж понад 10 км і також підійшов до нашого укріпрайону. Тим часом передові загони окупантів уже зробили спроби зайти в селище. Ймовірно, в самій Великій Новосілці буде організована гідна оборона. Однак для того, щоб вона була нетривалою, ворог намагається обійти населений пункт з півночі, де росіяни захопили половину Роздольного й далі рухатимуться напереріз до траси Велика Новосілка – Курахове. Це значно ускладнить логістику до селища, а також підірве його обороноздатність.Карта бойових дій за 20-27 листопада, фото: ЕспресоПо міру просування зі сходу зс РФ також активізувалися з півдня. Тут вони хочуть не тільки якомога швидше захопити територію, яку ЗСУ звільнили під час торішнього контрнаступу, а й створити умови для подальшого наступу на Запорізьку область, зокрема на сусідню ділянку фронту навколо Гуляйполя.ЗСУ поступово відходять біля Курахового  Ситуація і на північ, і на південь від Курахового ще від початку жовтня склалася доволі загрозливою для оборони міста. Втім увесь цей час, упродовж двох місяців, Сили оборони титанічно стримували ворога, ведучи оборонні й ар’єргардні бої, та виграли час для своєї країни, часто ціною власних життів.Наразі на деяких ділянках фронту обставини є настільки складними, що ЗСУ передусім думають про безпечний відхід, а не про оборону. Зокрема, на південному фланзі ворог здійснив прорив на 5 км до Романівки, відсікши наших військових, які обороняли Антонівку, Іллінку та Єлизаветівку. Втім навряд чи Силам оборони вдасться стабілізувати тут фронт, адже з іншого боку окупанти штурмують Трудове й Успенівку, щоб обвалити його ще на 35-40 км кв. Наразі військовим вдається зупиняти рашистів, щоб дати можливість відносно безпечного відступу тим силам, які опинилися в напівоточенні. Успенівка та Константинопольське найближчим часом будуть тими опорними пунктами, які стримуватимуть ворога, поки нову лінію оборони будують десь на захід від Курахового.Карта бойових дій за 20-27 листопада. Фото: ЕспресоТим часом у самому місті росіяни зайняли всю його східну частину. Їхні штурмові групи переходять балку й намагаються прорватися до центральної частини Курахового, щоб закріпитися там у багатоповерхівках. Сили оборони поки що знищують усіх, хто проривається до центру, однак незабаром їхня кількість буде надмірною і ЗСУ доведеться відходити. Згідно з заявами головнокомандувача Сирського, саме на цій ділянці фронту ворог переважає нас кількісно 1:5. З цих самих причин не вдається зупинити рашистів біля Дачного, просування біля якого загрожує одночасно як південним околицям Курахового, так і оборонцям у районі Успенівки.На північному фланзі ворог повністю окупував Берестки та здійснив кількакілометровий прорив на південь із Вознесенки. У Сонцівці наші герої стримували росіян упродовж кількох тижнів і навіть робили спроби контрнаступу. Зараз лінія оборони пролягає по річці Солона, а з Берестків ЗСУ відходитимуть у напрямку Старих Тернів, де спробують надовго загальмувати окупантів у межиріччі Солоної та Вовчої. Від того, наскільки затяжними тут будуть оборонні бої, залежить, як довго триватиме оборона Курахового. Так чи інакше, росіянам не вдалося швидко захопити місто, як вони це планували, а його оборона продовжиться в грудні. На Покровському фронті росіяни формують південну клешнюПокровський фронт ще більше активізувався і знову вирвався вперед за кількістю боїв: упродовж останніх 7 днів – понад 300 атак. Поки на північному фланзі фіксується помірна активність і немає жодних територіальних змін, окупанти докладають основних зусиль для створення обходу міста з півдня та формують так звану ударну клешню. Ключовими їхніми цілями тут є село Новотроїцьке і селище Шевченко. Це дасть змогу почати обходити місто з півдня. Однак ця перспектива – не найближчого часу. Поки що ворог пробився на два кілометри вздовж річки Солона, в напрямку села Жовте, за яке зараз тривають бої. Також він розширив зону свого контролю навколо вже окупованої Юр’ївки, де доволі широким фронтом у 10 км окупанти поступово рухаються на захід. Втім темпи їхнього просування є незначними. ЗСУ намагаються стабілізувати фронт і нав’язують бої за кожен опорний пункт.  Карта бойових дій за 20-27 листопада. Фото: ЕспресоТорецькі гойдалкиНайактивніші бої тривають у південному районі міста під назвою Забалка. Кілька тижнів тому ЗСУ тут контратакували та звільнили весь мікрорайон. Проте вже цього тижня росіяни знову пішли на його штурм і захопили центральну частину, а також перерізали вулицю Центральну, яка була важливою для забезпечення оборонців Неліпівки. Ще одним напрямком їхнього наступу став обхід Забалки з півдня, з боку Залізного, задля сегментування лінії фронту та відрізання південного краю. Карта бойових дій за 20-27 листопада. Фото: ЕспресоБільша частина оборонців Забалки опинилася під перехресним вогнем, тож якщо не буде швидкого контрнаступу, Силам оборони доведеться відходити на околиці цього мікрорайону. Це водночас відкриває ворогу шлях для наступу на центральну частину Торецька зі ще одного боку. В самому Торецьку ведуться бої за кожен будинок, який часто переходить із рук у руки, тому точної лінії фронту в місті немає. Карта бойових дій за 20-27 листопада. Фото: ЕспресоЧасів Яр: ні кроку назадВ центральному районі міста тривають бої, особливо активно в районі вогнетривкого комбінату. 24-та бригада, яка тримає оборону міста, запевняє, що, попри закріплення окупантів у низці районів міста, за канал не вдалося перейти ще ні одній одиниці бронетехніки, а штурмові загони в місті поступово знищуються. Не маючи значних успіхів у самому місті, росіяни концентрують атаки здебільшого на південний фланг, де вони мали просування минулого тижня. Тут стрімко розширюється сіра зона між Кліщіївкою і Андріївкою, а рашисти штурмують канал з метою його форсування та створення південної клешні для обходу Часового Яру та просування на Костянтинівку, а також створення можливості удару на Торецьк із півночі.    Карта бойових дій за 20-27 листопада, фото: ЕспресоСхідний фронт на Харківщині: Куп’янськ і БороваОкупанти поступово продовжують звужувати наш плацдарм на схід від Борової. Зокрема, зайняли кілька квадратних кілометрів території між Стельмахівкою і Лозовою, де вони вийшли за межі Луганської області. Тут вони також намагаються обійти Лозову з півдня. Крім того, рашисти дещо просунулися на південь у Кругляківці. Одним із найскладніших полів бою стало Першотравневе, яке ворог захопив кілька тижнів тому й намагався рухатися на південь на Копанки. Втім, Сили оборони відбили тут усі штурми та відкинули окупантів назад.Карта бойових дій за 20-27 листопада, фото: ЕспресоНа північному плацдармі, в районі Куп’янська, не відбулося жодних змін на лінії фронту, а ЗСУ врешті завершили зачистку в самому Куп’янську, куди минулого тижня прорвалися ворожі десантники.Однак несподіванкою для наших оборонців стало форсування окупантами Осколу на північ від Куп’янська, де лінія фронту була стабільною від 2022 року. В районі між Новомлинськом і Дворічним ворог зумів зайти на наші позиції та зараз намагається там закріпитися та просуватися в напрямку Новомлинського. Тривають бої.  Карта бойових дій за 20-27 листопада, фото: ЕспресоКурщина під прицілом Stоrm ShаdоwНе зважаючи на те, що найкращі частини зс РФ чинять неймовірний тиск на Курщині, однак вони не мають жодних успіхів і, навпаки, всі їхні атаки розбиваються об нашу оборону. ЗСУ вдалося стабілізувати лінію фронту, хоча раніше таких намірів не було, адже ми воювали завдяки розширенню сірих зон. Однак після того, як росіяни зібрали 50-тисячний кулак і почали наступ, Сили оборони були змушені відступати з сірих зон, а лінія фронту скоротилась до 100 км у протяжності. На цій ділянці концентрація ворога становить 500 військових на 1 км кв. – така ж концентрація фіксується і на Курахівському напрямку, де, за відомостями з Генштабу, ворог переважає нас у 5 разів. Однак, на відміну від Курахівського фронту, на Курщині ЗСУ діють злагоджено та розбивають ворога. Як, наприклад, ЗСУ розбили наступ росіян на Плехово, заманивши їх у вогневу пастку. Карта бойових дій за 20-27 листопада, фото: ЕспресоІмовірно, саме бойові дії на Курщині та провали біля Курахового вчергове продемонстрували гостру потребу реформ у ЗСУ та перехід на корпусне формування Сил оборони.Тим часом 6 наших Stоrm Shаdоw врешті націлились у глиб Росії та вразили першу жирну ціль у Мар’їно, де розташовувався командний пункт зс РФ, який керував боями на Курщині. Загинули десятки офіцерів, в тому числі й північнокорейських. Після першого залпу не забарився й другий, який ударив по Курському аеродрому, де ракети знищили місцеву ППО.  Карти створено на основі інформації, отриманої від Генерального штабу Збройних Сил України, а також з інших відкритих та перевірених джерел. Водночас карти не є максимально точними та лише умовно відображають тенденції в зоні бойових дій.

Командувача угруповання військ РФ Південь Геннадія Анашкіна зняли з посади через "ситуацію на Сіверському напрямку", стверджують Z-воєнкори.

Командувача угруповання військ РФ Південь Геннадія Анашкіна зняли з посади через "ситуацію на Сіверському напрямку", стверджують Z-воєнкори.

Російські військові змінили керівника угруповання "Південь", яке бере участь у війні проти України.

Тимчасовим виконувачем обов'язків командувача російського угруповання військ "Південь" призначено генерал-лейтенанта Олександра Санчика.